Розділ 10: Підземна база
— А… А-а-а-а-а-а-а-а-а!
— Хюн, перестань видавати дивні звуки.
— Ти, поганий шибенику. Оппа так тяжко працює, а ти навіть не можеш мене розрадити.
— …Не треба тут «оппа» зі мною. У будь-якому разі, буде краще, якщо ти просто полежиш. Чому ти поводишся як плакса?
Я подумав, що мої сльози зараз потечуть, коли Со-Ін подивилася на мене з жалем. Боже, це справді боляче.
Це місце глибоко під землею десь у Сеулі.
Це була підземна база Хан Со-Ін, геніальної хакерки та геніальної вченої, яка може зробити все. Звісно, вона все ще дитина, яка лише в 9-му класі.
Як тільки я розібрався з тероризмом, спричиненим моїми послідовниками, які видавали себе за мене, я телепортував себе сюди і знову знепритомнів. Безперервна телепортація мене вбиває. Навіть у глибоке підземелля…
Все ж таки, це справді не боліло так сильно, оскільки Со-Ін зробила мені капсулу для відновлення втоми. Вона мала сказати мені, що в неї є щось подібне вчора. Я був повністю «вимкнений» весь вчорашній день.
Було навіть удвічі важче, бо цього разу я був не один, я ще й потягнув із собою іншу людину.
На щастя, Со-Ін зробила цю капсулу для відновлення втоми чи щось подібне, інакше я б справді знепритомнів.
— Ург. Отже… чому ти сказала мені привезти її сюди?
Я вказав на жінку, що сиділа на стільці.
Коли вона зрозуміла, що її помітили, жінка гикнула і здивувалася.
Жінка з довгим чорним прямим волоссям і очима, що виглядають мертвими. Якось мені стає ніяково дивитися на неї.
Вона навіть виглядає гарно, тож схожа на героїню трагічної історії кохання.
Вона єдина, кого я врятував серед восьми послідовників.
Чесно кажучи, я врятував її, бо хотів віддати її Асоціації Героїв і Стардаст як подарунок. Але я просто привіз її назад, послухавши Со-Ін.
— О.
Со-Ін, яка була зайнята чимось на екрані свого комп’ютера, розвернула крісло і подивилася на нас.
Со-Ін подивилася на неї й запитала:
— Онні… Я маю на увазі, ні. Нуна. Нуна, ти Лі Субін?
— Га? О. Звідки ти знаєш?
— Я знаю все.
Со-Ін була такою шикарною і заявила це. Але якщо придивитися, її перенісся, здається, стало вищим.
Ця мала така мила, намагаючись так говорити. Я відчуваю себе батьком, що посміхається своїй доньці.
Тож ім’я цієї людини було Лі Субін. Як подумати, я навіть не знав її імені досі. Лі Субін. Дуже поширене ім’я.
— Тож, Со-Ін? Можеш пояснити, чому я мав привезти Лі Субін сюди? Вона самопроголошена як мій послідовник.
Вона знову здригнулася, коли я сказав це.
Я маю на увазі, вона така боязка, як вона влаштувала той тероризм?
Вона вже почала сльозитися. Мабуть, їй дуже страшно.
— О. Я хотіла б попросити вас про послугу.
Со-Ін сказала це невимушено.
Зачекай, попросити про послугу? Ти?
Не тільки я, але і Лі Субін також здавалася досить збентеженою словами Со-Ін. Що це означає раптом?
— Ні… Гм, Со-Ін. Я не розумію. Ти сказала мені викрасти терористку, яку я щойно зустрів вперше, щоб допомогти тобі? О… Гм… До цього, чи не швидше було б для тебе отримати удар хлібним ножем від цієї людини, поки ти спиш?
Жінка позаду сказала: «Я не… випускаю хлібний ніж з рук» або щось таке, але я проігнорував її. Це місце — холодна і безсердечна Его-база. Той, у кого тихий голос, не виживе.
— Хаа. Це не так.
— Що ти маєш на увазі «це не так», Со-Ін? Думаю, ти ще не знаєш світу, бо ти все ще в 9-му класі середньої школи. Цей світ — не місце, де люди справді працювали б тихо на людей, які їх викрадають і змушують працювати. Ти не думаєш, що вона триматиме образу? Або вона вкраде всю твою інформацію і втече, або відіграється на тобі. Хоча я не знаю, навіщо тобі її допомога.
Мені здалося, що хтось іззаду похитала головою, ніби хотіла сказати: «Я не зраджу вас». Ну, це було не відчуття, але вона справді це сказала.
Со-Ін лише зітхнула на мою промову. Серйозно, цей шибеник? Ось і все. Мене треба дисциплінувати як батька.
Коли я збирався розпочати свою промову, Со-Ін заговорила.
— Гей, Лі Субін.
— Г-га?
— Твої батьки були дослідниками в групі Хан Ін, правда?
У ту мить вени на обличчі Лі Субін почали зникати.
Її обличчя вмить зблідло.
«Н-н-ні…», — почала вона заперечувати. Дивлячись на це видовище, Со-Ін лише гірко посміхнулася.
— Онні, ти не хочеш теж помститися? Тим виродкам, групі Хан Ін.
— Що…?
— Хіба твої батьки не загинули в тому «нещасному випадку»?
Обличчя Лі Субін злегка застигло від слів Со-Ін.
Я збирався посварити Со-Ін, кажучи, що вона відходить від своєї концепції та називає цю жінку «онні», але коли вона згадала «нещасний випадок» із групою Хан Ін, я почав уважно слухати.
— Я бачила твої пости в Даркнеті. Тобі теж не подобається група Хан Ін. Ти казала, що хочеш убити їх усіх.
— Я-я-як ти…
— Як я знаю? У твоєму програмному забезпеченні файрволу забагато слабких місць. Тобі варто зробити нове.
Вставши зі свого місця, Со-Ін підійшла до Лі Субін і міцно взяла її за руки.
Було трохи кумедно, що Лі Субін, яка сидить на стільці, вища за Со-Ін, яка стоїть. Але я вирішив нічого не говорити, бо момент здається серйозним.
— Я шукаю голову групи Хан Ін. Вони зруйнували моє життя. Я збираюся знайти їх, розшукати й убити їх усіх. Думаю, тільки тоді я зможу відчути полегшення.
Субін, ти допоможеш мені, будь ласка?
Коли Со-Ін закінчила речення ось так, Лі Субін розридалася і схопила Со-Ін за руки.
— Так, дозволь, дозволь мені допомогти тобі!
— Дякую, Субін.
Потім вони обидві обійнялися.
Гм…
Со-Ін з білим волоссям і Лі Субін з чорним волоссям обіймають одна одну. Це схоже на чорно-білу фотографію.
Чи я єдиний, хто не може втримати емоції?
Якого біса ці двоє роблять раптом? Вони сказали кілька слів, а потім обійнялися.
Спостерігаючи, як двоє з них обіймаються, такий чоловік, як я, почувається покинутим, тож я просто незграбно ліг там.
Якого біса коїться…
Лі Субін.
Закінчила Сеульський національний університет зі ступенем комп’ютерної інженерії.
Вона одного віку зі мною, 25 років.
Її батьки померли, коли вона була молодою, тож вона жила сама на допомогу.
З середньої школи вона вивчала комп’ютери, як хікікоморі, і її навички роботи з комп’ютером чудові.
Її кваліфікація досить висока, щоб зрозуміти кожне слово, яке каже Со-Ін.
Хоча я не розумію нічого.
Вона працює на агентів з кібертероризму та в економічному житті в Даркнеті.
Причина, чому вона вийшла як мій послідовник минулого разу, була…
— Що? Нізвідки?
— Так… Вони говорили про підтримку Егостика чи щось таке… А я просто хотіла бути частиною цього, тому…
— …..
Якого біса. Тож, на закінчення, вона навіть не моя послідовниця?
Я подивився на те, як вона переминається на своєму місці.
Лі Субін. На відміну від її імені, яке звучить доброзичливо, вона виглядає трохи лякаюче в реальності.
Вона висока, з довгим чорним волоссям. Коли на її обличчі немає жодного виразу, вона нагадує мені тих хуліганів під час моїх шкільних днів.
…Але як вона може бути такою іншою, ніж виглядає…?
— У тебе немає друзів?
— Так… Я весь час сиділа вдома і відвідувала заняття лише стільки, скільки потрібно, щоб закінчити школу…
— …
Чому я хочу плакати, слухаючи це?
Ну, загалом вона здавалася нешкідливою.
Звісно, у неї все ще є кілька підозрілих моментів.
На цей час я ніколи не бачив її в коміксі [Стардаст!], світі, в який я потрапив.
Той факт, що вона ніколи не з’являлася в коміксі, означає, що вона не мала великого впливу.
Вона була просто епізодичним персонажем. Як і я.
— Я розумію. Лі Субін, ласкаво просимо до нашої команди.
— Та-так!
Я потиснув їй руки.
Я бачу, як вона червоніє від того, що прикусила язика, поки говорила, але давайте вдамо, що я цього не бачив.
— …З якого часу у нас є команда?
Я вирішив ігнорувати бурчання Со-Ін позаду мене.
У нас тепер троє людей, тож це команда!
Але чесно кажучи, я трохи нервую.
Мені б хотілося, щоб вона була оригінальним персонажем, кимось, кого я знаю.
Я нічого не знаю про її справжню особистість або про те, що в неї на думці. Як я можу дозволити їй залишатися поруч із Со-Ін? Що, якщо щось станеться?
Крім того, я переїхав із комфортного дому на цю підземну базу.
Я сказав Со-Ін іншу причину, але, чесно кажучи, вона, здавалося, приблизно знала про мої побоювання.
Але чому вона так поводиться?
Чи знає вона Субін заздалегідь?
У такому глибокому підземному підвалі ми втрьох — Хан Со-Ін, Лі Субін і я — почали жити разом.
Чоловік і дві жінки, що живуть разом, картина виглядає трохи дивно.
Со-Ін у середній школі, а Субін, вона точно гарна жінка. Але особливої проблеми немає.
Моє серце в будь-якому разі з Стардаст, Шін Хару. Коли я потрапив у цей світ, я вирішив жити заради неї до кінця свого життя.
Ну, хоча день, коли вона і я будемо разом, ніколи не настане. Ха-ха.
Отже, я почав жити в цьому місці.
Жити з іншими людьми хаотичніше, ніж жити самому.
— Хюн, ти помітив, що залишив двері холодильника відчиненими? Морозиво розтане!
— Я? Гей, я ніколи не відкривав холодильник!
— С-Со-Ін. Думаю, це я залишив їх відчиненими. М-мені шкода…
— О! О… Все гаразд! Люди можуть робити помилки. Хе-хе.
— …Вау, ти здійняла галас, коли подумала, що це зробив я.
— …..
Мені сумно. Так сумно.