Розділ 108: Сумувала за мною?
Дві атаки Місячної Шаманки.
Місто було з легкістю розтрощене настільки, що всі зусилля героїв перетворилися на щось жалюгідне..
Громадяни були шоковані цією колосальною силою, з якою вони ні разу не стикалися в Кореї досі.
Що ще страшніше — ніхто без поняття, коли взагалі закінчаться ці напади.
Асоціація гарячково метушилася, намагаючись залучити інших героїв S-класу з-за кордону, але навіть це виявилося неможливим.
Аномальна магія Місячної Шаманки та чутки про те, що її здібності послаблюють героїв тієї ж миті, як вони потрапляють усередину шторму, змушували абсолютно всіх здригатися від жаху.
Зрештою, Корея була змушена безпорадно сидіти й спостерігати, як її нищить лиходійка. Люди нічого не знали — ні імені цієї лиходійки, ні причин, чому вона це коїть. Усе просто з легкістю руйнувалося.
Політики тепер відкрито заявляли, що Сеул слід покинути, а столицю терміново перенести до Пусана.
Поки абсолютно кожен страждав від постійного страху, тривоги, розчарування, безпорадності та глибокого розпачу.
Людина, яка почувалася найбільш безнадійно — це була.
Героїня, на чиї плечі ліг єдиний обов'язок зупинити цю лиходійку.
Стардаст.
"……"
Асоціація Героїв Сеула.
У кабінеті, де загальна атмосфера була вкрай похмурою, дівчина сиділа в повному мовчанні.
— …Згідно з анонімними повідомленнями, існує вкрай висока ймовірність, що десь сьогодні в цьому районі відбудеться новий терористичний акт. Тому просто залишайтеся в режимі очікування.
Минув рівно тиждень після останнього теракту.
У цей момент вона сиділа й чекала на своєму місці, отримавши попередження, що сьогодні має відбутися вже третій за рахунком терористичний акт.
Аби за будь-яку ціну запобігти терору протягом сьогоднішнього дня.
….
Так. Запобігти.
— …Ха-ха.
Щойно її думки дійшли до цього моменту, Шін Хару мимоволі зайшлася порожнім сміхом.
Чи зможе вона зупинити її цього разу?
— …Ха-ха.
Страх від нездатності захистити мирних громадян від терориста.
Розпач від безсилого спостереження за тим, як усе місто вщент руйнується лише однією людиною.
Усе це змішалося воєдино, накладаючи важку тінь на її обличчя.
Невже дійсно більше немає жодної надії?
Продовжуючи протистояти атакам Місячної Шаманки, вона нарешті чітко збагнула.
Сама, наодинці, вона просто не в силах із цим упоратися.
Якщо ніхто не прийде на допомогу, Сеул і надалі безжально знищуватимуть.
Але.
Хто? Хто взагалі прийде їй на допомогу?
У цей момент її погляд абсолютно несвідомо повернувся до сайту одного кафе, яке вона колись зберегла в закладках.
Вона відразу прогнала цю ілюзію.
Ні, цього просто не може бути.
Єдиний вихід — розібратися з усім самотужки.
Але чи зможу я?
Будь ласка.
Якби тільки хтось міг їй допомогти.
Поки вона сиділа в глибоких роздумах, повністю занурившись у порожнечу.
Раптово по всій будівлі Асоціації оглушливо завили сирени, і в одну мить було оголошено надзвичайний стан.
— Рожевий шторм у східній частині Сеула! Це третій терористичний акт Місячної Шаманки! Стардаст, негайно вирушай на місце!
Терміновий голос із динаміка.
Почувши його, вона мовчки звелася на ноги, різко відчинила вікно й стрімко вилетіла назовні.
Темне нічне небо та глибокий рожевий шторм, що згущувався десь удалині.
Прориваючись крізь небо під поривами холодного нічного вітру.
Вираз обличчя Шін Хару ставав дедалі похмурішим, а сама вона тихо міркувала.
Чи зміниться щось сьогодні?
Вона знову зазнає поразки, ця лиходійка спокійно втече, Сеул зазнає нових руйнувань, а громадяни отримають чергові поранення. Усе знову повториться по колу, чи не так?
Зрештою, сьогоднішній день виявиться точно таким самим, як і попередні.
Хіба може щось зміниться?
Як і завжди, шалений шторм місячного світла.
Проте сьогоднішній день буде зовсім іншим.
— Так. Усі повністю готові?
Десь на околиці Сеула.
Там, де сьогодні вирував крижаний вітер, я голосно прокричав тим, хто стояв піді мною:
— Так! Усе повністю готово!
— Ми готові до відплиття!
Наші діти в кролячих шоломах віддали честь за всіма правилами військової дисципліни й сповістили про повну готовність до зльоту.
— Чудово, тоді всім негайно піднятися на борт корабля! І Ха Юль, час настав. Вирушаємо.
— Добре…
Задоволено кивнувши головою, я відразу повернувся й поглянув на Ха Юль.
На відміну від свого звичного вигляду, Ха Юль була одягнена в білосніжний плащ.
Вона вкрай ніяково обсмикувала цей одяг, який зазвичай носять якісь чарівники чи жерці у фентезійних комп'ютерних іграх.
— …Але мені обов'язково треба бути в цьому?
— Ну звісно. Це твій перший офіційний дебют, а правильний концепт — це наше все.
— …Гаразд.
Міцно тримаючи за руку дівчину, яка досі вкрай ніяково розглядала своє нове вбрання, я плавно піднявся разом із нею на борт дирижабля.
Моя Ха Юль. Вона була поруч із Со Ін та Су Бін від самого початку, але її особу досі ні разу не розкривали перед широким загалом.
Цілком природно, адже суперсила Лі Ха Юль полягала в зціленні, а не в бойових навичках, тому її не можна було задіяти для проведення звичайних терактів.
Проте цього разу у мене нарешті з'явилося для неї вкрай важливе завдання, тож вона нарешті дебютує. Я офіційно оголошу її новою учасницею організації Его-Стрім.
…Мені здається, абсолютно всі, окрім Со Ін, уже й так зареєстровані як учасники на офіційному сайті Его-Стрім, але, мабуть, це лише мої власні відчуття.
З цими думками я швидко перевірив, що ми вже успішно піднялися на дирижабль.
Цей білий плащ Ха Юль… Насправді я просто не хотів цього разу детально розкривати суть її здібностей, тому постарався одягнути її якомога крутіше. Вона мала виглядати вкрай таємниче, хай там як. Це змусить людей миттєво подумати: "О, вона точно володіє якоюсь неймовірною могутністю!"
Хай там як, зараз справа була навіть не в цьому.
Головна суть цієї ситуації полягала в тому, що ми вирушаємо рятувати Стардаст.
Тож наш дирижабль почав стрімко підніматися високо в небо.
Ми взяли курс туди, де вдалині виднілася та сама невелика цятка, де вирував рожевий шторм.
Дирижабль долетів туди буквально в одну мить, плавно ширяючи в небі в режимі повної невидимості.
— Пане Егостику! Ми вже майже на місці!
"Хм. Я вже чітко відчуваю цю аномальну енергію."
Коли дирижабль прибув у точку призначення, туди, де гігантський рожевий шторм повністю поглинав місто.
Діставшись туди, я крізь ілюмінатор почав пильно розглядати цю понівечену картину під нами.
Один із десятків терористичних актів, організованих Місячною Шаманкою з секти Волгванг.
Цей напад у підсумку вщент зруйнує Сеул і перетворить оригінальну історію на суцільну масштабну катастрофу, яка ледве не скотиться в повне прірву.
Головний івент, який я твердо вирішив зупинити в цьому світі.
І ось тепер, коли все це втілилося в реальність.
Перші два рази я свідомо не виходив на сцену, прийнявши рішення повністю залишити цю справу на Стардаст.
Завдяки моїм зусиллям абсолютно всі попередні руйнівні події, які мали відбутися в оригінальному сюжеті, були успішно нейтралізовані, і навіть сама Стардаст стала значно сильнішою.
Адже абсолютно всі лиходії, які з'являлися на цьому етапі сюжету, тепер відлітали буквально з одного єдиного удару Стардаст.
Тож, оскільки головною героїнею цієї історії є Стардаст, яка росте над собою саме завдяки пережитим важким випробуванням.
Замість того, аби я постійно втручався й зупиняв кожен напад, який в оригіналі повторювався десятки разів.
Лише двічі. Лише двічі я залишив Стардаст сам на сам із цим ворогом.
….Чесно кажучи, хоч я й ухвалив це рішення цілком свідомо, мені було вкрай важко спостерігати за тим, як Шін Хару з останніх сил веде цей запеклий бій наодинці. Я буквально в реальному часі бачив, як вона починає втрачати контроль над собою від безвиході.
Проте я щоразу стримував свої сльози, чітко розуміючи, що це був вкрай необхідний етап для її становлення.
Досі.
І ось тепер — третя атака.
Настав мій час нарешті вийти на сцену.
Щоїно цей третій терористичний акт розпочався, я відразу спрямував дирижабль прямо до епіцентру подій. Давайте швидко викрадемо Місячну Шаманку й миттєво втечемо звідси.
З цією думкою, перше, що постало перед моїми очима, коли ми дісталися місця, де в реальному часі вирував рожевий шторм.
Це була картина того, як Шін Хару потужним ударом викидає прямо за межі бурі.
— …..Ох.
Вона вилетіла зі шторму й кілька разів важко вдарилася об землю.
Спираючись лише на одне коліно, вона з великими зусиллями намагалася підвестися на ноги.
І цей вкрай змучений вираз на її обличчі.
Я й досі буквально вмивався сльозами, щоразу спостерігаючи через екран монітора за тим, як важко доводиться Шін Хару в цих боях.
Але побачити всі ці її страждання на власні очі ось так, наживо.
Це виявилося набагато сильнішим, ніж я міг припустити.
Це було занадто.
Занадто боляче для мого серця.
— Даїн?
— Ха Юль, зачекай тут.
І я.
Абсолютно несвідомо відчув, як моє тіло само собою зірвалося з місця.
Вона виглядала такою маленькою й беззахисною на тлі цього гігантського шторму.
Зі змученим поглядом, з повним розпачем на обличчі, вона сиділа напівжива, просто порожніми очима вдивляючись у цю бурю.
Я абсолютно тихо й непомітно підлетів до неї ззаду.
На якусь мить, з усім тим болем, що стискав моє серце.
Саме собою, вкрай тихо.
Я лагідно поклав свою долоню їй на голову й ніжно погладив її.
— …Ти вкрай добре попрацювала. Дякую за твої зусилля.
— Угх…
Це тривало вже протягом кількох годин поспіль.
Вона ледве стримувала глухий стогін болю, самотужки протистоячи десяткам магічних кіл посеред цього рожевого шторму та ураганного вітру.
Проте ворог усе одно залишався занадто сильним, аби вона могла впоратися з ним одноосібно.
Вона чітко усвідомила це ще під час двох попередніх нападів, але все знову підтвердилося.
Вона ні за що не зможе перемогти, якщо діятиме зовсім одна.
Ніколи.
— Ха-а… Ха-а…
Але вона зобов'язана зробити бодай щось.
Якимось чином прорватися всередину, хоча їй доводилося прикладати титанічні зусилля, аби просто долати пориви цього шторму.
У глибині душі вона вже чітко розуміла:
"Ах. Як я й думала."
"Я не в силах це зробити."
Сьогодні все знову повторилося.
І наступного разу все буде точнісінько так само.
— …Ах!
З магічних кіл, які раптово спалахнули поруч із нею, миттєво вирвалися фіолетові промені руйнування.
Вона встигла виставити руку, аби заблокувати удар, але так і не змогла зупинити магічну сферу, що з гуркотом вибухнула прямо біля її корпусу.
Її тіло миттєво відкинуло потужною хвилею, і вона злетіла в повітря.
….Ах.
Як і очікувалося, усе це марно.
Хоч би скільки вона про це думала, здавалося, що перемогти цього супротивника просто неможливо.
Цього разу також.
І наступного.
— …Угх.
Зазнавши серйозного удару, вона в підсумку просто вилетіла за межі штормової зони.
Вона нарешті зупинилася лише після того, як кілька разів важко перекинулася на землі.
Спираючись одним зігнутим коліном об підлогу.
Вона вкрай втомленими очима дивилася на бурю, яка продовжувала шалено вирувати попереду.
Їй не перемогти.
Вона відчувала, що зараз просто помре від виснаження.
— ….Ха-а, ха-а.
Коли небезпека загрожує звичайним людям, з'являється герой і рятує їхні життя.
Тоді хто прийде на допомогу самим героям.
У ті хвилини, коли смертельна загроза нависає над ними самими — чи існує взагалі хтось, здатний врятувати героя?
Вона вже замислювалася над цим раніше.
Тут немає нікого.
"……"
Ось так. З почуттям глибокого, безпросвітного розпачу.
Вона просто порожнім поглядом вдивлялася в цей шторм.
Зрештою, їй ніхто не допоможе.
Усе це чудовисько просто продовжуватиме крок за кроком руйнувати її місто.
Ось так, повільно й невблаганно, усьому настане кінець.
Зрештою, у її погляді чітко спалахнула ознака повної покірності долі.
Схоже, це дійсно фінал.
Тепер уже нічого не зміниться й ніякого дива не станеться.
Думала вона, безсило дивлячись на бурю.
Але раптом.
Вона несподівано відчула якесь приємне, неймовірно тепле почуття на своїй голові.
— …Ти вкрай добре попрацювала. Дякую за твої зусилля.
— ….?
Цієї самої миті, ще до кінця не розуміючи, що взагалі відбувається й повністю втративши фокус. Коли вона повільно підвела свою голову вгору й поглянула на того, хто стояв перед нею, її очима постала знайома постать.
— …Егостик?
— Ага, це я.
З маскою, яка звично закривала половину його обличчя.
З цим теплим дотиком руки та з цим виразом щирого хвилювання за неї на обличчі, яке просто неможливо було приховати.
….Це дійсно був він.
— …Ти. Чому… ти опинився тут?
Настільки, наскільки вона взагалі була знесилена.
Шін Хару заговорила зі мною так, наче з величезними зусиллями вичавлювала із себе кожне слово, яке навіть не могло нормально зірватися з її губ.
Дивлячись на неї.
Я промовив вкрай тихим голосом, придушуючи в собі всі ті емоції, які вирували всередині моєї душі:
— …Мою улюблену героїню довели до такого жахливого стану. Звісно, як твій старий заклятий ворог-лиходій, я просто зобов'язаний був прийти.
— …Ха-ха.
— У тебе досі залишаються сили, аби посміхатися? Хух…
Дивлячись на неї, яка все ще продовжувала тихо посміхатися своїм змученим обличчям.
Ось так я, усе ще намагаючись стримати потік емоцій, що буквально розривали мене зсередини.
Я легко посміхнувся їй у відповідь і спокійно промовив:
— Твої попередні бої були дійсно вкрай хорошими.
— Ти виклалася на повну силу. Зробила набагато більше, ніж будь-хто інший у цьому світі.
— Тому.
— Про все інше я подбаю сам.
— …Зрештою, хіба я не повинен робити подібне заради моєї головної суперниці?
Промовивши це, я злегка підняв куточки губ у легкій посмішці й лагідно поглянув на неї.
Я повільно прибрав руку, якою досі ніжно гладив її по голові, і впевнено підвівся на ноги перш, ніж вона взагалі встигла бодай щось сказати.
Я стрімко попрямував прямо всередину цього шаленого шторму.
Гаразд.
Тепер.
Настав мій час повністю покінчити з усім цим жахом.
Вона була впевнена, що абсолютно все вже закінчилося.
Тому.
Вона повністю підкорилася долі й була готова здатися.
"…."
Вона абсолютно несвідомо піднесла свою руку до голови й легенько торкнулася свого волосся.
Там, де ще мить тому залишалася його долоня, досі вкрай чітко відчувалося це приємне тепло..
Зрештою.
У той самий момент, коли здавалося, що абсолютно всьому вже настав кінець.
Коли навколо не залишалося ні мрій, ні найменшої надії.
Людина, яка впевнено виходить уперед заради неї.
"….."
Вона мовчки проводила його поглядом, поки він упевнено йшов прямо назустріч цьому жахливому шторму.
Його плащ красиво розвівався під поривами шаленого вітру.
….Дійсно.
Ось воно що.
…Зрештою, це знову виявився саме він.
Вона так і продовжувала сидіти на землі.
Залишаючись на своєму місці, вона в повному мовчанні пильно дивилася йому в спину.
Доти, доки його постать остаточно не зникла всередині цього шторму.
Без упину.
Вона продовжувала пильно дивитися йому вслід.
І її серце.
_Тук_
Абсолютно несвідомо почало битися трішки швидше.