Розділ 0: Пролог.
На даху будівлі дув холодний вітер.
Двоє людей протистояли одне одному.
Жінка, яка витріщалася на мене, а її довге світле волосся розвівалося на вітру, була героїнею А-класу, Стардаст.
А я, хто зараз протистояв їй, був, звісно ж, лиходієм.
— Ну, твоя гра закінчилася. Що ти ще збираєшся робити?
Вона витріщилася на мене і холодно вистрілила цими словами.
Це я, спійманий героєм лише тому, що взяв кілька заручників і влаштував тероризм.
Ну, це очевидно, чи не так…?
Ту, хто протистоїть мені, звуть Стардаст.
Її справжнє ім’я — Шін Хару.
Вона праведна, не ігнорує несправедливість, добра і рішуча.
Вона головна героїня з коміксу, в який я якось потрапив.
Я був її ворогом роками.
Чому? Ну, чесно кажучи, це все було заради неї.
Але я впевнений, що вона ніколи не дізнається.
Ховаючи свої почуття, я засміявся і заговорив до неї голосом негідника.
— Так, цього разу теж добре спрацьовано. Ти молодець. Як і очікувалося від мого давнього ворога.
Коли я сказав це, перебільшено аплодуючи в повітря, вона скривила обличчя.
— Мені не потрібно твоє схвалення, ти шматку лайна.
Звісно. Добре, добре.
У мене залишилося не так багато часу, щоб використовувати телекінез.
Якщо я припущуся помилки, ми впадемо на землю.
Отже, давайте закінчимо з цим.
Моє останнє прощання.
— Гаразд, Стардаст. Гаразд! Ти завжди була такою. Ти завжди бачила мою гру наскрізь і протистояла мені. Ти завжди вистежувала мене.
Вона подивилася на мене так, ніби збиралася щось сказати. Гей, я все ще тримаю детонатор цієї будівлі. Не підходь до мене, дівчисько.
— У будь-якому разі, думаю, сьогодні буде мій останній виступ. Ти вже доросла. Тобі більше не потрібно гратися зі мною. Можливо, я більше не буду чіплятися до тебе. Бережи себе, Стардаст.
— Зачекай…!
Коли я вимовив кожне останнє слово зі свого серця, я повернув плащ уперед і швидко телепортувався.
І останній образ Стардаст відбився в моїх очах…
Її очі сильно тремтіли.
Що таке. Що з нею не так?