Розділ: 1,5
Соґоу Аяка
Согоу Аяка поїхала на захід разом з армією Аліона, спрямованою до Шинаду, столиці Магнара. Аяка їхала верхи, але більшість її однокласників їхали в екіпажах. Як учні старшої школи сучасної Японії, вони зазвичай не мали досвіду верхової їзди. Усі проходили тренування, але навчилися їздити верхи лише одиниці: Соґоу Аяка, Кіріхара Такуто, Ясу Томохіро, двоє з групи Кіріхари (хлопець і дівчина) і Суоу Каяко.
Оямада Шьоґо сидів у задній частині одного з екіпажів, бурчав собі під ніс і був у жахливому настрої:
"Могли б хоч подалі від цих нікчем тримати! Я ж переможець, знаєте! Ця "рівність" повна дурня, вона мене просто добиває!"
Багато героїв були з іншими, сестри Такао були на сході разом із лицарями Аліона та Нянтаном Кікіпатом. Східні війська в основному складалися з солдатів Аліона та Магнара- серед них вершники Білого Вовка з Магнара. Група Ікусаби Асаґі була зі силами на заході, разом із Саблезубими Тиграми. Вони виїхали кілька днів тому на швидких конях, щоб встигнути вчасно. Магнар днями зазнав нападу армій Демонського Короля на заході, їхні міста були повністю зруйновані й окуповані. Ходили чутки, що навіть колишній головний вершник Білого Вовка загинув.
"Священний Орден Очищення, під проводом Святого Священика Йонато, вже поспішив на місце і відбиває ворога",- розповіла Богиня за кілька днів після від’їзду групи Асаґі. "Вона отримала новини із заходу через магічного бойового голуба - спеціального посланця, якого здебільшого використовує гільдія чарівників для обміну інформацією."Група Аяки була на півночі, протистоячи силам Демонської Імперії, що просувалися на південь.
Аяка повернулася верхи, щоб оглянути місцевість.
Отже, це армія, що йде на війну… Вражає, скільки разів би це не бачила. Військо формувало акуратні колони, лінія тяглася вгору й униз по пологих пагорбах далеко вдалині. Їхня броня видавала неприємний, неритмічний гуркіт і дзвін при русі. В повітрі панував дивний мікс нудьги й передчуття.
Аяка ще не звикла до всього цього.
Я думала, що вже звикла до цього світу, але ці дивні відчуття - ніби я уві сні або в якомусь фільмі - раптом нахлинули знову.
Богиня їхала разом із військом, керуючи ним з розкішного паланкіна з дорогим навісом. Проте та Богиня була лише приманкою - справжня їхала верхи, з каптуром, що закривав її обличчя, на випадок засідки.
Я вже звикла битися з монстрами. І мені трохи страшно від того, наскільки звикла.
Аяка знову подивилася на землю попереду, і її обличчя стало серйозним.
Ні. Я борюся, щоб захистити своїх друзів. Я не люблю вбивати. Я роблю це заради них. Я вбиваю тільки щоб…
"Все добре?"
Це була Суоу Каяко, яка їхала поруч. У неї не було досвіду верхової їзди, але вона виявилася швидкою ученицею й чудово опанувала це за короткий час. Чесно кажучи, здається, вона вже могла б підійти для групи Кіріхари або Асаґі.
"А, Суоу. Усе добре. Дякую, що запитала."
"Ти останнім часом якась дивна."
"Е? Я?"
"Ти надто себе виснажуєш."
"Можливо, ти маєш рацію. Ні. Ти точно маєш рацію. Але я повинна бути сильною заради всіх."
Обличчя Каяко на мить затьмарилося.
"Я це ненавиджу."
"Е?"
"Я не можу сказати тобі, що ми всі поруч, що все буде добре- я це ненавиджу. Між нашими рівнями характеристик і твоїми- занадто велика прірва, Соґоу."
"Це неправда! Усі стараються. Просто... мене шокувала смерть однокласників. І це мене тривожить."
"Смерть тих двох хлопців у Землі золотооких чудовиськ стала величезним шоком для всіх у групі Аяки. Звісно, це був шок. Ми ж сиділи поруч в одному класі- ті хлопці були нашими однокласниками! А тепер вони мертві."
"Це не те саме, що було з Міморі",- сказала Каяко.
"Ні, не те саме."
Коли Міморі Тоука загинув, навіть тіла не залишилось- не було нічого, що змусило б усвідомити, що він зник назавжди. А ось вигляд тих двох хлопців після смерті - він вкарбувався в пам’ять кожного, хто це бачив.
"Але така реакція - це нормально. А ось майже повна відсутність емоцій у Кіріхари та Асаґі… Це вже ненормально."
"А як же я? Спочатку я була в шоці, але тепер я знову б’юся з монстрами так само, як і раніше. Може, в мені менше серця, ніж я думала."
"Чула, що в порівнянні з Хіджірі та Кіріхарою ти розвиваєшся повільніше… як для S-класу. Це через нас ти відстаєш, так? Бо ми тягнемо тебе вниз..."
"Суоу",- перебила її Аяка, суворо. "Тобі не потрібно про це турбуватись. Я захищатиму всіх з 2-С, що б не сталося."
"Тоді я була б дуже вдячна, якби ти нарешті опанувала унікальне вміння. Досі не готова?"- Богиня вирівняла свого коня з правого боку від Аяки. В очах Каяко промайнув переляк. Усі з групи Аяки мали труднощі у спілкуванні з Богинею. І сама Аяка- не виняток, навіть попри те, що вони часто розмовляли.
"Пробачте. Я дійсно стараюсь щосили."
"Мені не потрібні твої старання. Мені потрібен результат. Немає сенсу вкладати зусилля в неправильному напрямку - навіть малі діти це розуміють." Вона посміхнулась і склала руки, ніби благала. "Ну будь ласка? Можна я це у тебе попрошу? Інакше державний статус S-класу в Аліоні зовсім знеціниться, це ж наша гордість, наше обличчя як нації. Справді, це так мені заважає."
Аяці залишалося тільки вибачатись.
"П-про..."
Її перебив чоловічий голос:
"Не знаю, чи це правильний напрямок, але вона справді старається як тільки може."
"О, це ти, Бейне?"- Богиня повернула голову до нього. "Що ти собі думаєш, так нахабно встряючи в нашу розмову? Це справді, щиро мене турбує. Що штовхнуло тебе на таку поведінку? Чи достатньо ти спиш?"
Каяко, здається, трохи відстала назад, без слів поступившись місцем Бейнвульфу, який тепер їхав зліва від Аяки.
"Суоу, Соґоу - усі з їхньої групи нормально розвиваються. Соґоу воює так, як уміє, і шукає свої шляхи. Вона старається так сильно, що аж страшно. Просто зношує себе до краю- особливо останнім часом. Я вважаю, що вона вже й так більш ніж достатньо сильна. А я ж найсильніший воїн в Ульзі, правда ж? Я ж Переможець Драконів."
"Угх, схоже, ти надто вже м’який з нею, Бейне. Це… чесно кажучи, змушує мене сумніватися у твоїх намірах, розумієш?"
"Звісно, я за неї хвилююся. Вона ж одна з моїх учениць."
"Досить із тебе цих брехливих балачок. Соґоу така вже красива, чи не так? Одяг, звісно, робить її стрункішою, але з її формами- то вже просто непристойно, правда ж? Вона ж цілими днями фліртує з тобою, хоч як це не прикро визнавати. Такий чоловік, як ти, точно має якісь задні наміри."
Ні. Цього не може бути! Якщо навіть відкинути зауваги про її тіло, то флірт із хлопцями був би для Аяки… немислимим. Це була б просто наклепницька брехня. Але… може, я й сам цього не помічаю?
"Ти ж чекаєш чогось від Соґоу-сан у відповідь, еге ж, Бейнвульфе? Пробач мою прямоту, але саме так це виглядає збоку."
"У тебе думки тільки про одне. Це негідно для Богині, знаєш?"
"Як підло! Як огидно! Просто жахливо! Жорстоке звинувачення!"
"То що тебе так розлютило?"- голос Бейнвульфа змінився.
"Хм? Це ще що за настрій такий раптово?"- Богиня всміхнулась, але посмішка була неприродною.
"Відтоді як Імперія Демонів рушила в атаку, ти якась напружена, хіба ні?"
Він ризикує, кажучи це, але в його голосі немає ані натяку на агресію. Богиня дивилась на нього, ніби намагаючись зрозуміти, кидає він їй виклик чи ні.
Він вів далі:
"Просто здогад, але справа ж не тільки в Соґоу, так? Якщо щось тебе турбує, може, поговоримо про це?"
"О, який ти добрий, Бейнвульфе. Надзвичайно добрий."
"Ти ж лідерка, на плечах якої доля цілого континенту. Якщо на вершині щось розхитується, це ж по всьому ланцюжку вдарить, чи не так?"
"…Хм. Невже я й справді виглядала такою стурбованою?"
"Принаймні, мені так здалося."- Бейнвульф узяв зубочистку до рота.
Богиня почала постукувати кінчиками пальців одне об одне. Вона, здається, щось обдумувала- чи то намагалася стримати емоції, щоб вони не вирвалися назовні.
"Розумію. Ти просто хотів підбадьорити мене… Перепрошую за непорозуміння. Як прикро. Мені шкода, Соґоу-сан. Я ж думала тільки про твоє благо. Ти пробачиш мене, так? Принаймні твоя доброта- це вже рівень S-класу."
"Ні… Тобто… немає за що пробачати."- Слова застрягли в горлі Аяки.
"Чого ти постійно таке верзеш, а, Богине?"- мовив Бейнвульф, почухавши потилицю й криво всміхнувшись.
"О, тепер ще й етикету мене вчитимеш? Неймовірно, просто неймовірно! Ах, щойно згадала, що маю справи. Бувай."
Богиня пришпорила свого коня й промчала повз них. Аяка раптом помітила, що всі солдати навколо неї теж відступили, ставши кільцем на певній відстані.
"Гей. Не переймайся її причіпками",- сказав Бейнвульф.
"Перепрошую, Бейн, а чому ви погодились нас навчати, коли ніхто інший не виявив бажання?
"Як я вже казав минулого разу... просто люблю байдикувати. Маю ж якось захищати свій спосіб життя, чи не так?"
"Але ж…"- Із тону його голосу Аяка зрозуміла, що той жартує. Бейнвульф хмикнув, побачивши її реакцію.
"Ех, просто бавлюсь, от і все. Хотів би, щоб той Король-мисливець на монстрів трохи повчився в тебе",- сказав він, і його вираз обличчя пом’якшав. "Але, якщо серйозно, то в мене немає якоїсь великої причини, чому я вирішив допомогти. Просто- чим сильніший ти, тим більше шансів вижити. Це стосується і Ясу, і тебе, Соґоу."
Зазвичай він був такий легковажний, але в ту мить Аяка побачила в ньому щось, на що можна покластися. Вийнявши з рота зубочистку, він кинув її на землю, а тоді перевів погляд на Каяко.
"Слухай, може, прозвучить трохи повчально, але тобі варто частіше покладатись на інших, Соґоу. Не тримай усе в собі."
"Не буду. Дякую вам, Бейн."
Він іронічно всміхнувся, але вигляд мав ніби засмучений.
"Що я взагалі витворяю, читаю моралі дітям, які на десять з гаком років молодші за мене? Старію, певно. Завжди клявся, що не стану дорослим, який читає моралі. Ех… Не хочу старіти."
Аяка вперше за довгий час відчула спокій, ніби їй знову стало чим дихати.
"Бейн."
"А?"
Вона зібралася з духом.
"Дякую за підбадьорення, але…"- раптом насупилась, її обличчя стало суворим. "Смітити-огидна звичка! Кидати отак зубочистку…"
У своєму колишньому світі Аяка не могла змиритися з поганою репутацією смітників.
"О-хо-хо! То ось яка ти, коли злишся, еге ж, Соґоу?"
Аяка гордо випнула груди.
"У середній школі, коли я була старостою, мене навіть прозвали Демон Соґоу",- з ностальгічною усмішкою сказала Аяка. Краєм ока вона помітила, що Каяко теж наче трохи полегшено зітхнула. "Бейн, це правда, що Богиня зараз роздратована?"
Бейнвульф підняв зубочистку, що впала, й засунув її в нагрудну кишеню, перш ніж відповісти:
"Чув, як Аґіт із Четвертих Святих Старійшин казав, що останнім часом з нею стало важко. А він, між іншим, знає Богиню довше за всіх нас. Тож ні, це не тільки мені здається."
"Через те, що Імперія Демонів почала діяти?"
"Не думаю, що саме в цьому річ",- відповів Бейнвульф, дістаючи нову зубочистку. Аяка зиркнула на нього так, ніби могла вбити поглядом, і він пробурмотів: "Цього разу не кидатиму, гаразд?"
Потім продовжив:
"Дивись, причина, чому Богиня так злиться, в тому, що падіння Лицарів Чорного Дракона стало останньою краплею."
"Тих, про яких казали, що вони найсильніші на континенті?"
"Ага. Думаю, Вішіс насправді дуже покладалась на них у боротьбі з Імперією Демонів. Особливо на того Цивіта Ґартланда - вона навіть якось назвала його незбагненною силою, уявляєш?"
Герої з іншого світу були сильні лише завдяки благословенню Богині. Але, схоже, Цивіт Ґартланд був винятком. Йому благословення не було потрібне.
"Він був неприродно сильним. Навіть якщо подивитись у минуле- нічого подібного не було. Богиня дуже багато на нього ставила в цій війні."
"Його ж вбили, раптово, так?"
"Ага. І тепер Богиня ламає голову, як виграти цю війну. Але якби Цивіт досі жив…"- Бейнвульф понизив голос. "Тоді, можливо, Вішіс погодилась би зменшити кількість героїв."
"Ем?"
"Богиня боїться того Джерела Зла, так? Але як думаєш, чого вона боїться на другому місці?"
"Хіба є ще щось, чого могла б боятись Богиня?"
"Вас. Усіх вас."
"А..."
"Деякі герої в минулому піднімали зброю проти Богині, щойно зло було знищене. Тож я не здивуюсь, якщо Вішіс цього разу вирішила бути обачнішою, якщо розумієш, про що я."
"В-відбір..."
"Але ж це небезпечно- надто скорочувати вашу кількість до того, як Імперію Демонів буде знищено, розумієш? Ми ж досі не знаємо, наскільки сильний ворог цього разу. Може вийти так, що коли зрозуміємо, що нас замало- вже буде пізно щось змінити."
"Але якби Найсильніша людина в світі ще була жива..."- промовила Аяка, і на її обличчі з’явився вираз прозріння.
"То Богиня, можливо, вже позбулася б декого з вас- тих, хто їй насправді й не потрібен",- додав Бейнвульф.
По її спині пробіг холодок. Це стосується мене безпосередньо. Я знаю, що я Богині не подобаюсь. Навіть якщо я S-клас, у мене досі немає унікального вміння. Оямада Шьоґо ще й дав мені принизливе прізвисько- при кожній нагоді називав мене "S-класовою підробкою". Можливо, я теж була серед тих героїв, яких вона планувала позбутися. Тоді її ставлення до мене стає зрозумілішим. То вона просто хотіла мене прибрати? І тепер кожен мій погляд дратує її? Можливо, мене чекала та ж доля, що й Міморі-куна...
"Але раз Цивіт мертвий, то їй доводиться покладатись на всіх вас, подобається це їй чи ні",- продовжив Бейнвульф. "Якби він був живий, можливо, саме Цивіт і був би тим, кого вона послала б вас позбавитися, щойно ви стали б занадто сильними. Адже ви ж не випромінюєте- есенцію Володаря Демонів, правда ж?"
А що буде після того, як Імперія Демонів буде переможена? Я навіть не думала про це. Я була впевнена, що нас просто повернуть назад у наш світ. Так нам і обіцяли-Богиня мала відправити нас назад.
"Кажуть, що ті, хто знищив Лицарів Чорного Дракона- це якась банда користувачів проклятої магії, називають себе Ашінт, так? Але ніхто не знає, куди вони поділися",- сказав Бейнвульф, і його обличчя набуло трохи загадкового вигляду. "Мабуть, Вішіс зараз відчуває, ніби в Ульзі залишилось надто багато незавершеного. Вона поставила все на Цивіта, а його вибили одним ударом якоїсь дивної клятви, в якій ніхто нічого не тямить. А потім ті, хто це зробив, зникають. Це мусить її турбувати."
Бейнвульф хмикнув і знову подивився на Аяку.
"Але, дивись, виходить, Ашінт непрямо врятували декого з вас, еге ж?"
"Користувачі проклятої магії"- прошепотіла Аяка, ніби запам’ятовуючи назву. Вона майже нічого не знала про Цивіта і ніколи з ним не зустрічалась, але…
Якщо він був настільки сильний, що навіть Бейн і Богиня вважали його особливим, то ті, хто його переміг… Яку ж страшну силу вони мають?
"Але я чув, що Ашінт зникли десь за межами Монроя без сліду. Навіть якщо вони пішли в Землю золотооких чудовиськ, відтоді їх ніхто не бачив. Дивно. Хоча дивність завжди була їхньою фішкою",- сказав Бейнвульф, переклавши зубочистку на інший бік рота. "У будь-якому разі, наша Богиня любить тримати все під контролем -тримати все в межах своєї влади. Ашінт мусить крутитись у неї в голові, і це точно впливає на її плани та те, як вона поводитиметься з вами, героями, у майбутньому."
"Коли якась дрібна групка виникає й руйнує всі її плани,- посміхнувся Бейнвульф,- розумію, чому вона зла."
Тоді до них під’їхав кур’єр із викликом від Богині, адресованим Бейну. Він гірко посміхнувся і провів руками по розпатланому волоссю.
"Виглядає, вона не хоче, щоб я розповідав вам те, що вам знати не треба, Соґоу",- зітхнув він.
Але, не маючи причин відмовлятися, попрощався і пішов.
"Моя справа з ним завершена",- сказала Богиня, повернувшись трохи пізніше, щоб зайняти місце Бейна. Вона посміхнулась Аяці. "Коли ти фліртуєш із чоловіками, вони зазвичай у такі моменти стають на твій захист- зручно, правда? Яка у тебе життєва мудрість. Але не витрачай її всю на спокусу. Поспішай уже навчитися унікального вміння, добре?"
Богиня прикрила руку ротом від здивування.
"Ой, вибачте... Мабуть, мені треба бути обережнішою. Я просто діяла так, як завжди, а ви всі з якоїсь причини сприйняли це як мій стрес. Ох, це все твоя вина, Соґоу."
"Богиня Вішіс!"- закричав кур’єр, під’їжджаючи і ставши поряд із Богинею. "Повідомлення для вас від магічного військового голуба."
"Так, дуже добре."- Вона швидко розгорнула сувій, швидко переглянула текст і повернула його назад. "Прочитаєш це вголос, щоб усі почули?"
"З-звісно!"
Кур’єр почав читати, і серед солдатів піднялися вигуки здивування.
Повідомлення стосувалося битви на сході. Білий Вовк на чолі з головним вершником Соґуде Сігмусом вийшов із фортеці Іла на передову. Сестри Такао також були з військами, вони вступили в бій з Імперією Демонів і… здобули повну і беззастережну перемогу!
Оцінювалося, що було знищено принаймні 2000 монстрів. На цей час просування ворога зі сходу було зупинено, і вплив "Чорного Вовка" Соґуде Сігмуса на полі бою не можна було ігнорувати.
"Сестри Такао- особливо Хіджірі Такао з S-класу, за словами очевидців, билися надзвичайно добре. Всі, хто бачив її в бою, казали, що за силою вона не поступається навіть самому Соґуде Сігмусу."
У очах кур’єра з’явилася іскра надії, коли він читав ці слова.
"Ці герої з іншого світу- вони справді наші рятівники",- ніби кричало його серце. "Ми можемо перемогти."
Коли вони відходили від Аліону, у солдатів панувала нудьга і тривога, але під цим приховувалася ще одна, темніша емоція- страх. Знищення на західному фронті сколихнуло кожного з них. Але звістка про цю перемогу відганяє той страх і залишає натомість оновлену і непереборну волю боротися.
"Ми зможемо! Ми переможемо! Навіть на заході Свята Жриця відтісняє війська Імперії Демонів разом зі Священним Орденом Чистки, так?"
Аяка спостерігала, як новина передавалася вздовж колони солдатів просто в неї на очах, і на обличчях з’являлися усмішки, блищали очі.
"Коли я почув, скільки їх буде... Та, я трохи злякався, якщо чесно."
"Хто знає, що зробить із нами та їхня- есенція Володаря Демонів?"
"Але ж ми даємо їм відсіч, хіба ні? Навіть на заході тримають оборону без допомоги героїв! Значить, і ми зможемо!"
"Та й у нас є Богиня, Четверо Святих Старійшин і Знищувач Драконів! Ті Білі Вовки з Орденом Чистки нам і в порівняння не годяться!"
"І герої з іншого світу- вони просто неймовірні! І ще ж і пів року не минуло з моменту їх виклику, так?! А вони вже на рівні з Чорним Вовком. Вони- наші рятівники! Я завжди в це вірив!"
Солдати почали природно обертатися в бік героїв, і в їхніх очах блищало очікування. Аяка опустила погляд до землі.
Сподіваюся, ми зможемо відповідати їхнім надіям.
"Хе-хе-хе, Чорний Вовк знову довів свою силу. Найважливіше в битві-це мораль військ. Свята Жриця добре це розуміє, тому й вирішила так швидко перейти в контрнаступ",- мовила Богиня, споглядаючи солдатів, що раділи. "Трагедії в Арґайлі та Шішібапа вселили страх у серця кожного вояка на континенті."
Розумію. Свята Жриця хотіла якнайшвидше донести звістку про перемогу до інших частин фронту, щоби зцілити їхню зламану мораль.
Аяка була вражена.
Ось чому вона пішла в наступ- не захищаючись, а атакуючи з позиції сили. Це важлива різниця. І не можна недооцінювати силу її слави на полі бою. Символ перемоги дає всім навколо відвагу. Новина про перемогу змила з солдатів увесь песимізм. Можливо, ось що означає бути героєм… Давати надію тим, хто її втратив.
Аяка не заперечувала, коли її називали героїнею, якщо дивитись на це під таким кутом.
"…Вішіс."
Богиня повернулась до Кіріхари, який тепер їхав поруч із нею.
"Так, що таке?"
"Ця битва- сподіваюсь, ти приготувала для мене гідну місію? Я зовсім не буду радий, якщо ти все зробиш неправильно."
"Ти мій важливий козир, Кіріхаро. Було б шкода зіграти тобою так необережно."
"Я розумію, що тобі доводиться діяти саме так, але я також знаю, що ти- майстриня брехні, Богине. Якщо раптом усе вирішиться лише на східному та західному фронтах, то тебе просто назвуть нікчемною Богинею, і не більше."
"Е? Що це було?"
"Заплющувати очі й затуляти вуха- так чинять слабкі. Не тікай від реальності..."
"Хе-хе-хе, який гострий язик, Кіріхаро. Хочеш сказати, що відчуваєш: Хіджірі вже трохи випередила тебе?"
Кіріхара зухвало розгойдувався на коні з боку в бік, навіть не обертаючись до Богині.
"Авжеж, люди так подумають... Але найгірше для цього світу- це якщо вони раптом вирішать, що саме Хіджірі має ним правити… Що вони не зрозуміють, хто насправді є їхнім королем." Кіріхара повільно повернув голову й хруснув шиєю. "Я повинен показати цілому світу, хто має справжню суть короля. У цій битві. Це доля..."
"Ти хочеш стати королем, Кіріхаро?"- спитала Богиня.
"Справа не в тому, чого я хочу. Це станеться незалежно від мого бажання. Я стану королем- якщо матиму простір і можливість показати свою силу. Іншими словами…"- Кіріхара зітхнув. "Той Кіріхара, що всередині мене, не дасть мені уникнути трону."
"Тобто ти хочеш стати королем і правити країною?"
"…Можливо. Я також знайду підхожу жінку, якій передам своє насіння, залишу талановитих нащадків у цьому світі… Хоча не знаю, скільки буде гідних такої честі..."
"Ніхто з однокласників?"
"Можливо, тільки Хіджірі або Аяка підійшли б саме для цього… Але якби вони повернулися зі мною в старий світ- це лише заважало б. Ти кажеш, та Принцеса-лицар зі Неа загинула?"
"Так, схоже на те."
"Тх… Отже, залишаються лише Королева Йонато і її Свята Жриця. Ну й Нянтан, але… Я маю сумніви щодо її походження. Бруд у її крові затьмарить будь-яку дитину, народжену від Кіріхари."
"Сестри Артлайт з Білих Вовчих Вершників теж, подейкують, надзвичайно вродливі й талановиті- до того ж дочки знатних родів",- зауважила Богиня.
"Не проти навідатися до них, якщо буде настрій. Але спершу я мушу довести своє божественне право на корону. Показати всім, що я не якийсь базікало. Показати результат." Кіріхара відкинув волосся назад. "Ніхто не встигає за моїм рівнем… У мене вже 279. Це понад 50 рівнів більше, ніж у Хіджірі, яка йде другою. Розумієш, га? Темп зростання сповільнився, але я досі більш ніж на 50 рівнів вище. Це показує, яка ієрархія існує навіть серед героїв S-класу…"
Кіріхара відпустив праву руку з повідців і витягнув її перед собою, ніби для показу.
"Ніхто не зможе перевершити Кіріхару. Ніхто."
Оямада наполовину висунувся зі своєї карети- схоже, він підслуховував.
"Та ти, типу, сам зараз рознесеш усю Імперію Демонів, Таґуто?! Типу, а нащо взагалі цьому ісекай-сценарію той лузер Ясу- фейковий S-клас чи ті божевільні близнючки?! Гей, Богиня! А нащо ми взагалі їх із собою брали?!"
Кіріхара стиснув повіддя, обертаючись до Оямади:
"Це історія самореалізації, Шьоґо… Щоб вони всі усвідомили своє місце. Без таких слабаків, як вони, мою силу було б складніше зрозуміти. Саме тому й викликали весь наш клас. Коли ми повернемось у старий світ- ієрархія буде закарбована назавжди. Я не дозволю їм..."
"Якщо чесно, ті Такао і Асаґі вже задрали! Вони все в класі псують! Вдають із себе лідерів, типу на верхівці, і це харить! Залишимо їх у спокої- вони ще плодитимуть таких же нікчем, як той викинутий з гри Міморі."
"Загинув так жалюгідно, отой Міморі. Перший, кого зняли- типовий кінець фонової масовки",- озвався Ясу з викривленою посмішкою. "Міморі був фейком. Я- справжній. Ми обоє дійшли туди, де мали бути. У душі я- головний герой цієї історії, а Міморі- просто тло."
"Чуєш?! Ти досі там самовпевнений, Ясу?! Серйозно, ти вже наче зовсім інший персонаж із спін-оффу чи що?!"
"Ревнуєш до справжнього, так? Ох, як це гріє моє серце. Ти хоч на роль пса Кіріхари підходиш непогано, Оямада. Пси й коні ніколи не ладнали."
"Я тебе вб’ю!"
"Муахах. Для того, хто постійно отримує прочухан від старшої доньки Четвертих Святих Старійшин, ти багато гавкаєш! Муахахах! Жалюгідний! Жалісний! Нікчемний!"
"Ах, чоловіче, я серйозно тебе вб’ю!"
"Я ж казав не лізти до нього, Шьоґо",- зупинив його Кіріхара.
"Та ну, Таґуто! Рано чи пізно треба йому втерти носа! Тут же немає інтернету, щоб викласти відео, як він жалюгідний, розумієш."
"Так стається з слабкими, які претендують на більше… Нові багатії, що не вміють розпоряджатися грошима… Але врешті-решт, Ясу- просто клоун. Незабаром він розсиплеться."
"Пфф! Ти так абсолютно правий! Ти це зрозумів, лузере?"
"Муахах, нарешті й Кіріхара зів’яв, ставши на крик як дворняга. Муахахах! Ох, як же ти боїшся Героя Чорного Пекла! Чудово, це справді чудово!
"Ти з кожним днем стаєш дедалі менш вправним, Ясу Томохіро…"- мовив Кіріхара.
"Ох, які чудові амбіції ви всі проявляєте!"- сказала Богиня, плескаючи в долоні і широко усміхаючись усім їм.
У дорозі до столиці Магнара група Аяки планувала відпочити в місці під назвою Біла Цитадель Захисту. Вони ще були за кілька днів, коли до них знову надійшли новини через магічного бойового голуба. Кур’єр передав сувій Богині, яка, як завжди, почала його читати. Колір миттєво зник з її обличчя.
"Щось сталося?"- запитав Агіт Ангун із Четвертих Святих Старійшин.
"Монстри збираються на східному фронті- раптово їх кількість різко зросла."
"Раптовий сплеск? Ти хочеш сказати, вони приховували свою справжню силу?"
"Ні. При такому масштабі руху ми мали б відчути їх наближення."
"Отже, вони з’явилися нізвідки?"
"Схоже на те",- промовила Богиня. Її вираз був незвично серйозним.
"Біло Вовчі вершники на східному фронті залишили фортецю Іле і відступили до замку Горн. Вони відійшли швидко, тому, здається, втрати були мінімальними, але…"- Богиня говорила тихо, Аяка ледь чула її звідти, де сиділа.
На відміну від новин про перемогу, це не те повідомлення, яке хочеться поширювати серед військ.
"Це означає, що ворог має спосіб миттєво пересувати великі за чисельністю війська? Мені здається, ти жартуєш, блін."
"Ні. Якби в них була така магія, вони б використали її для засідки або щоб наші війська не мали шляху відступу."
"Ага, напевно, ти права."
"Тому я не вірю, що це якась телепортація. Це різке збільшення кількості монстрів може бути лише…",- вона насупила брови, холодно дивлячись на сувій у руках. "…щойно народженими, прямо там, на сході."
"Е? Ти серйозно так вважаєш?"
"Так. Виходячи з усієї попередньої інформації, я можу зробити лише такий висновок. Це не можна ігнорувати. Але… Ага, тепер я розумію."
Суха повітряна оболонка навколо Богині миттєво охолола до морозу. На її вустах з’явилася посмішка, позбавлена будь-якого тепла.
"Отже, саме тут ти зробиш свій хід, Королю Демонів."
