Розділ: 1 Відьма Заборон
Еріка, відьма заборон "так себе назвала темна ельфійка. Ми нарешті знайшли її і стоїмо віч"на"віч. Я глянув на Ліс, Серас і Іву "всі вони виглядали полегшено. Здавалося, це неможливо, але ми справді дісталися до самісінької глибини Землі золотооких чудовиськ. Ми всі виснажені: і фізично, і морально. Я розумію, чому вони трохи розслабились, але ми ще не на фініші. Це лише половина шляху. Чи допоможе нам відьма? Поки ми цього не з’ясуємо"рано видихати. Усе залежить від того, що ми скажемо далі.
Еріка сперлася рукою на стегно, яке спритно виставила в наш бік. Її довге чорне волосся погойдувалося в такт рухам тіла.
"Отже… той гармидер надворі - ваша робота?"- Вона ліниво позіхнула в наш бік. "Ви мене розбудили, між іншим."
Я кивнув.
"Так, це справа рук мого загону найманців."
Я підкреслив "мого", щоби було ясно, хто відповідає за нашу групу.
"Твого, га?"Очі відьми звузились і вп’ялись у мене. "Така метушня… Ви, мабуть, натрапили на якусь приманку?"
Вона, напевно, має на увазі ту істоту- попередника, яку в лісі вбила Іва…
"На жаль, ми не так добре знаємо цю місцевість, як ви. Рухалися навпомацки, наосліп. Ми й гадки не мали, що та приманка здатна викликати таке."
"Виправдовуєшся, так?" Відьма підняла брову. "Але в твоєму голосі немає відчаю - отже, ніхто з вас не загинув.
"Так. Ми всі цілі."
"Вражає. Не підходь ближче."
Я припинив просуватись до неї.
"Просто хотів краще розгледіти твоє гарне обличчя."
"Смішно. Лестощі тобі не допоможуть."
Не знаю, скільки вона розуміє про мої навички, але вона вже визначила максимальну дальність дії. Хоч я й не збирався їх використовувати… принаймні поки що. Я хотів лише зайти в радіус Паралічу, про всяк випадок. Але, можливо, це було дещо необачно. Вона майже не відреагувала на мої компліменти.
"Я ще не перевіряла бар’єр зовні, але… надто вже тихо. Та хвиля монстрів уже відступила? Їх було чимало- зокрема й гуманоїдів. Як вам вдалося вирватись?"
"Тихо, бо я переважно всіх перебив. А решта, мабуть, втекла."
"Вибач, що? Ти їх вбив? І гуманоїдних теж?"
"Так, гуманоїдних теж."
"Ти використовував ту саму дивну магію, якою зв’язав моїх особливих големів?"
"Це була не звичайна магія. Це сила героя з іншого світу."
На обличчі Еріки промайнула тінь здивування, але вираз швидко змінився на вдоволений.
"Герой з іншого світу, кажеш. Це багато що пояснює. Ваші здібності завжди дивні."
Мене не хвилює, що вона дізнається про моє походження- вона розумна, рано чи пізно все одно здогадалась би. А так я зможу здобути трохи довіри.
Я перекинувся поглядом із Серас- чи розуміє, до чого я веду?
Добре. Вона знає, коли відьма говорить правду, а коли бреше. І зможе з’ясувати, що саме відьма готова приховувати- навіть якщо це дрібниці. Це дасть нам уявлення про її характер.
"Зрозуміло, як ти пройшов аж сюди. Отже…"
Відьма вдарила посохом об підлогу. Її погляд був холодним, мов пурпурові кристали, які прагнули істини- одночасно крижаний, але й палаючий.
"Скажи мені, навіщо ти прийшов у мій дім?"
"А можна спершу я щось запитаю?"
Вона кілька секунд мовчки вивчала мене, а потім відповіла:
"Гаразд. Було б несправедливо, якби питання ставила лише я. Питай."
Принаймні слухати вона готова.
"Ти щойно дізналася, що я герой з іншого світу, але не проявляєш обережності. Чому? Звідки впевненість, що нас не послала та Богиня з якоюсь темною метою?"
Відьма різким рухом прибрала волосся з шиї.
"Не всі герої слухаються Богині, знаєш?"- Еріка почала крутити пасмо волосся на пальці. "Викликані- народ складний. Дехто врешті-решт стає вигнанцем. У більшості випадків таких Богиня кидає гнити в Руїнах Відкинутих. Схоже, з тобою вона так не вчинила-маєш бути вдячним."
Вона знає про Руїни Відкинутих.
"Або ж ти справді виконавець її волі?"- Кінчик її посоха засвітився, і на його верхівці з’явилось маленьке кільце рун. "Це та підла Богиня тебе сюди заслала?"
Магія, га? Варто просто бути з нею відвертим. Я хочу дізнатись, що вона насправді думає. Прикрашати правду може бути небезпечно. Що більше я ходитиму навколо, то більш підозрілою я їй здаватимусь.
"Якраз навпаки," сказав я. "Я шукаю можливості помститись Богині Аліону."
Позаду мене почувся здивований подих Іву та Ліс. Я ще не казав їм, що маю намір виступити проти Богині.
"На чиєму ти боці?"
Ось воно. Її відповідь усе вирішить. Якщо виявиться, що вона на боці Богині, нам доведеться її перемогти і захопити це місце.
Я чекав її реакції і сигналу від Серас, чи говорить вона правду.
"Га?"- Відьма зморщила носа й уперла руки в боки, виразно демонструючи невдоволення. "Богиня Аліону з самого початку дивилась на мене з підозрою. Ба більше- це вона причепила до мене це кляте прізвисько "Заборонена"! Вона "фальшива богиня"! Втілення зла, ясно тобі? Які ще можуть бути причини, щоб її любити?.. Ей! Що це ти смієшся?"
"Вибач",- відповів я. Схоже, у Еріки свої особливі почуття до Богині… Не чекав, що вона просто назвe її "втіленням зла".
Від Серас не було жодного знаку, що та бреше. Отже, ще одним клопотом менше.
"Тоді, якщо ти вже закінчив, дозволь повернутись до свого питання. Навіщо ти до мене прийшов?"
"У мене два прохання."
"Два? Який ж ти жадібний."
"Ну, я ж людина",- знизав я плечима.
"Гаразд. Кажи. Послухаю принаймні."
"Перше: цей леопардолюд і темна ельфа за моєю спиною. Я хочу, щоб ти дала їм свій захист."
"…Продовжуй",- сказала Еріка, трохи піднявши посох.
"За ними полюють. Якщо ти їх не прихистиш, їх чекає лише безнадійне життя втікачів, без дому і спокою."
"Хм… тобто тебе самого й цю високу ельфу я можу не ховати?"
"Якщо можна, ми хотіли б трохи залишитись тут. В обмін ми всі обіцяємо нікому не розповідати про тебе й це місце. Тобі доведеться просто нам повірити- але нам це теж нічого не дасть. І ми підемо щойно моє друге прохання буде виконане."
Іву та Ліз виглядали занепокоєними через те, що я і Серас маємо піти якнайшвидше. Відьма нахилилась уперед, тримаючись за посох для рівноваги.
"Впевнений у своїх навичках ведення переговорів, бачу."
"Саме тому я і торгуюся."
"І ти не лише балакаєш, га. Хм, не можу сказати, що в мене склалося погане перше враження про тебе. Навпаки, дуже непогано."
"Я намагаюсь бути ввічливим. Ти ж можеш стати нашим захисником, зрештою."
"Безглуздо."
Це, здається, її словесний штамп. Це слово має означати, що їй щось смішне, правда? Але вона навіть не посміхається.
Нема ні глузливого сміху, ні усмішки, ні саркастичних усміхів, ні самоіронії - нічого.
"Отже, яке твоє друге прохання?"- запитала відьма з кам’яним виразом обличчя.
Я витягнув з рюкзака три сувої.
"Ось вони."
"Що це? Карти?"
"Заклинання."
"Ти прийшов сюди тільки заради того, щоб навчитися читати ці сувої? У чому їх особливість?"
"Заборонена магія."
"…Е?"- вираз обличчя відьми змінився.
"Я шукаю того, хто зможе прочитати ці сувої. Мабуть, заборонена відьма зможе мені допомогти."
"У тебе всі три? Це означає…"- Відьма ніби щось збагнула. "Чекай, ти сказав, що хочеш повалити Богиню Аліону?"
"Так, хочу."
Її плечі опустились.
"Це неможливо."
Тон її голосу… Не так, що вона не знає як, а більше ніби не хоче мені цього казати. Серас досі не подає ознак брехні, але, здається, намагається вирішити, чи говорить вона правду.
Чи мала Еріка на увазі, що вона фізично не може мене навчити, чи просто емоційно не може? Вона ж сказала, що у мене всі три сувої, правда? Значить, вона щось знає про них.
"Ти знаєш про заборонену магію, так?"
"…Правильно. Ну"- Відьма продовжувала спиратися на посох, її блакитно-фіолетові очі швидко рухалися по кімнаті. "Я не маю наміру просто так передавати знання тому, про кого не впевнена, що він цього гідний."
"Як я можу тебе переконати?"
"Хто знає?"
"Гаразд, зрозуміло."
"Чи справді?"- Вона зморщила ніс.
Ще ні краплі успіху у питанні забороненої магії - спробуємо інший шлях.
"Ми повернемось до цього пізніше. Спершу хотів би обговорити твоє прихисток для леопардолюда й темного ельфа."
"Чому я маю їх приймати? Що я від цього отримаю?"- Відьма повернулася до Іву та Ліз. "Ти там… леопардолюде, ти з клану Спід?"
"Так, я з нього"- зробила крок уперед Іву. "Я- дочка Ейдима, мене звуть Іву Спід."
Я був головним переговорником, але сказав іншим вільно вступати в розмову, якщо хочуть щось додати. Відьма, здається, чекала такої відповіді.
"Ейдим. А що з Пакихом?"
Іву на мить замовкла, перш ніж відповісти.
"Мертвий. І мій батько, і мати."
"Вибач, що питаю. Я не знала."
"Не варто вибачатись. Що сталося, те сталося."- Іву підняла руку, показуючи відьмі. "Вони дали мені цю карту- ту, що ти передала моєму клану. Саме так ми сюди й дістались. "Якщо колись знадобиться допомога Забороненої Відьми, користуйся цією картою, щоб її знайти". …Так мені сказав батько перед смертю."
"Я в боргу перед кланом Спід. Але… Ейдим і Паких мертві, так."- Тінь пролягла через обличчя Еріки.
Вона була близькою з батьками Іву. Це помітно з її виразу.
"То ти - та сама дочка, яку я зустрічала тоді. Ти Іву."
"Хм? Ми вже зустрічались?"
"Ти, мабуть, не пам’ятаєш. Ти була ще немовлям, коли я прийшла до тебе."
"…Зрозуміло."
"Останнім часом я перестала отримувати звіти про клан Спід."
"Мій клан знищили в засідці. Я була єдиною, хто вижив."
"Засідка ким?"
Тон відьми миттєво змінився- став важким і серйозним, ніби палав фіолетовим вогнем. Натомість Іву звучала радше пригніченою.
"Це були діти, ті, що напали на нас- ледве досягли віку. Я пам’ятаю це, але…"
"Назви їхні імена."
Це прозвучало майже як наказ.
"Я не знаю, як їх звали. Зате добре пам’ятаю їхню силу. Силу, що значно перевищувала їхній вік."- Іву важко зітхнула. "Лише знаючи це, я навряд чи зможу їх знайти і помститися. Ті діти, мабуть, вже виросли і виглядають зовсім інакше, ніж я пам’ятаю."
Відьма цокнула язиком.
Вона здається більш емоційною, ніж я думав спочатку- розлючена за тих, про кого піклується.
"Після засідки деякий час я блукала континентом, загублена й сама",- розповідала Іву, поклавши руку на маленьке плече Ліз. "Тоді я зустріла Ліз, яка теж блукала сама, як і я. Ми почали подорожувати разом у пошуках безпечного місця для життя. Коли одного разу на нас напала група работоргівців, нам не залишалося нічого, окрім як втекти в Землю золотооких чудовиськ."
Іву похитала головою, виглядаючи безпорадною.
"Тут монстри були набагато страшнішими за работоргівців. Нас змусили повернути назад, і зрештою ми були захоплені работоргівцями."
Вона розповіла всю історію- продаж у рабство на ринку Монроя, життя гладіатора, відчайдушну боротьбу за свободу, зраду барона, а також порятунок, який здійснили Серрас і я. Відьма мовчки слухала. Коли Іву завершила, вона подивилася на Ліз.
"А ти? Яке твоє повне ім’я?"
"П-пробачте… Єдина ім’я, що я знаю- Лізбет",- застигло вимовила Ліз.
"Тобто твої батьки…?"- відьма зупинилася, не завершуючи думку.
Ліз розповіла свою історію уривками.
"Я… Перш ніж зустріла старшу сестру, жила у лісі, у селі темних ельфів. Я була сиротою, тож не знаю, хто мої справжні батьки, і не пам’ятаю. Лізбет - ім’я, яке дали мені люди, що мене взяли. Це було ім’я їхньої доньки, яка померла, я згодом дізналася."
Страх пробіг по обличчю Ліз, коли вона продовжувала.
"Одного дня село… Його зруйнували лицарі, що казали, що вони з Аліону. Я так і не зрозуміла, навіщо вони прийшли."
"Аліон. Країна тієї огидної Богині. Чим більше я про це дізнаюсь, тим менше люблю це місце."
"Отже, ти якось вижила після нападу і почала сама блукати, а потім випадково зустріла Іву?"- запитала відьма, зберігаючи іронічний вираз.
"Так. І…"- Ліз поглянула на мене. "Містер Тоука врятував мене, коли я була в небезпеці, як вам казала старша сестра."
Еріка вже не могла приховати своє роздратування.
"Я не приписую всім вам людям однакову огидність, але не можу не підняти брову через ваше ставлення до ельфів та інших напівлюдських рас. Як завжди, дурні навіть після стількох років. Ось ще одна причина, чому я відокремилась від вашого світу. Та все ж повернімося до справи."
Відьмина голова опустилася.
"Зазвичай я б тебе відштовхнула… але дочка Ейдима і темна ельфійка-сирота, що втратила дім. Я здаюся."- Вона легенько похитала головою й почала сумніватися в собі. "Ні, ні, ні. Чому я повинна? І скільки з того правда? Але тільки хтось із клану Спід міг знати про Ейдима, та я бачу схожість…"
Якщо знадобиться, я легко зможу наблизитися, щоб застосувати свої вміння й почати бій. Але краще поки дотримуватися плану. Леопардолюд, пов’язаний із відьмою, і темна ельфійка з важким минулим- як і вона сама. Ці дві обставини змушують її вагатися. Без них, думаю, усе пройшло б не так добре - Серрас і я нас просто відшили б на місці.
Ця Відьма Заборон "Еріка" може бути співчутливою, але здебільшого вона реалістка. Враження таке, що викликати її співчуття- справа не з легких, але Іву та Ліз вдалося це зробити блискуче.
Відьма випрямилася, ніби ухвалила рішення.
"Добре, я дозволю вам деякий простір для компромісу."- У її очах пробіг сумнів. "Але дозвольте сказати ще одне, гаразд? Ні, я скажу це, чи хочете ви того, чи ні. Іву, Ліз… Містер Тоука, можливо, використовує вас у своїй змові, щоб наблизитися до мене, зрозуміло?"
Вона мислить наперед- розумна, як і слід було очікувати.
"Мені байдуже",- твердо відповіла Іву. "І навіть якщо це так, я не проти бути використаною Тоукою. Ця людина зробила для мене достатньо, щоб я не переймалася через це. Він ризикував власним життям, щоб привести нас сюди. Можна сказати, я теж його трохи використала, у деякому сенсі."
"І я теж!"- сказала Ліз. "Містер Тоука може використовувати мене, як забажає! Але я не знаю, чи зможу я бути йому корисною…"
"Скільки часу ви знайомі з цим чоловіком?"- спитала Еріка, звузивши очі.
Іву відповіла чесно.
"Хм. Доволі міцний зв’язок довіри за такий короткий час. Цей Тоука, мабуть, або справжній джентльмен, або дуже вправний шахрай."
Я фиркнув. "Хм… Трохи того, й трохи іншого, мабуть."
"Нісенітниця",- відьма знову вдарила посохом об підлогу. "Ти хитрий, але це мені не заважає."
Вона різко повернулася на п’яті.
"Ви й жодного мого голема не знищили, правда?"- сказала Еріка. "Гадаю, це теж було обдумане рішення. Щоб здобути мою довіру…" Вона глянула на мене через плече. "Але ти мені здаєшся доволі цікавим, Тоука. Можемо трохи поспілкуватись. Останнім часом мені стало нудно."
Вона обернула посох однією рукою.
"Гаразд. Ласкаво прошу до дому Еріки."
От і перше прохання виконано. Непоганий початок.
Ну, в принципі, вона ж розкусила мій план, але все одно дозволила нам залишитися. У будь-якому разі, це вже позаду. Тепер, якщо зможу здобути її довіру, я завершив усі справи в Землі золотооких чудовиськ і стану на крок ближче до магії, яку та паскудна Богиня заборонила всім використовувати.
Я прикрив рота рукою, щоб приховати посмішку, поки в голові лунали слова Еріки:
"Ти хочеш скинути Богиню Аліону?"
Не впевнений, чи сама вона це усвідомила, але відьма вже видала мені важливу інформацію про цю заборонену магію.
Тепер я точно знав: ця заборонена магія здатна скинути огидну Богиню.
Двері нагорі довгих дерев’яних сходів відчинились- на порозі стояла Еріка.
"Заходьте."
Іву взяла Ліз за руку й глянула на мене, ніби шукаючи дозволу. Я кивнув, і обидві рушили вперед, за ними пішла Слей.
"Ходімо, Серрас."
"Так",- відповіла вона, трохи побігши, щоб наздогнати мене, поки я крокував слідом за іншими.
"Схоже, ми здобули її довіру, хіба ні?"- прошепотіла Серрас.
"Ага. Ми знайшли місце, де Іву і Ліз можуть бути в безпеці. Поки що все йде чудово."
Ми піднялися сходами, пройшли крізь двері й опинилися в просторій кімнаті, освітленій свічниками. Я подумав, що, можливо, вони працюють на мані.
У центрі кімнати стояв низький дерев’яний стіл. Більшість меблів була дерев’яною, і виглядала стильно - як антикваріат з Північної Європи. Еріка притулила посох до тумбочки й глибоко опустилася в диван.
"Зачекайте хвилину."
Поки ми чекали, з кутка кімнати з’явився голем, який ніс чотири стільці в обіймах. Він швидко розставив їх рівно довкола столу.
"Ну, сідайте ж",- сказала вона з очікуванням.
Ми сіли, як просили, й Еріка взяла срібну чашу з тумбочки біля дивана.
"Хочете чогось випити?"
Серрас глянула на мене з запитанням в очах.
"Так",- відповів я.
Вона, мабуть, переживала, що Еріка підсипле щось у напій, але зараз нам краще показати, що ми їй довіряємо. Якщо щось буде не так, я зреагую.
Голем приніс нам чотири срібні чаші на таці.
Цей ще й офіціант? Зручно.
Я взяв чашу- схоже, всередині був чай. Обережно підніс її до носа.
Пахне, як те, що подавали в Монрої… Напевно, той самий різновид трави.
Я підніс чашу до рота, наче збираючись зробити ковток, але насправді лише торкнувся рідини кінчиком язика. З цього кута Еріка не могла бачити мого рота, тож навряд чи здогадалась, що я перевіряю на отруту. На смак було нормально- ймовірно, все в порядку.
"Хвилюєшся, що отруїла? Ну, в принципі, обережність не завадить",- сказала Еріка, простягаючи до нас одну руку, а другою проводячи гребінцем крізь довге, гладке чорне волосся. Вона дивилась прямо на Серрас. "Я не ображусь. Тож, будь ласка… перевір, скільки потрібно."
"А! Я не це мала на увазі!"- знітилась Серрас, стиснувши чашу обома руками й опустившись у крісло.
Мабуть, вона помітила, як Серрас перевіряла напій.
Іву й Ліз тим часом уже спокійно пили зі своїх чашок. Еріка сперлася щокою на долоню й тепер уважно, майже пронизливо дивилась на Серрас.
"Ти ж Серрас Ашрейн, правда?"
"Т-ти мене знаєш?",- здивовано відповіла Серрас.
З того, що я знаю, Еріка вже щонайменше десять років живе в ізоляції від суспільства. А десять років тому Серрас було всього дев’ять. Навіть якби вона знала її тоді- як вона змогла б упізнати її зараз, дорослу? Ні, це не те. З її тону було зрозуміло, що вона не повністю ізольована від зовнішнього світу.
"У тебе є спосіб отримувати інформацію ззовні?"
"Є",- відповіла вона, елегантно зсунувши ноги разом і чомусь глянувши на Слей. "Це древня сила, давно втрачена для світу, але…"
"У тебе є фамільяри, чи щось подібне?"- запитав я.
Еріка підняла брову.
"Здивована, що ти знаєш про них."
"Просто здогад",- відповів я. У голові відразу виникла картинка з усіх тих старих історій про відьом і фамільярів. Усе стало на свої місця, щойно вона подивилася на Слей.
Еріка клацнула пальцями.
"Саме так. Я дізнаюся про зовнішній світ через своїх фамільярів. Я не бажаю втручатися в нього, але там стільки всього цікавого. Тож отримую регулярні оновлення. До речі…"- Її погляд опустився до моїх шат. "Чудовисько в твоєму одязі - це твій фамільяр?"
Вона помітила. Я так і думав, що помітить.
"Не знаю, чи можу назвати його фамільяром. Скоріше- партнер. Це слиз."
"Тобто ти не знаєш ні визначення, ні практичного застосування терміна, так?"
Вона намагається дізнатись про мене якомога більше. Доволі хитра відьма, чи не так?
Вона продовжила:
"Що ж, я зроблю тобі послугу й поясню. Фамільяри- це монстри або тварини, зв’язані магічним контрактом. Їм можна давати певні накази, і вони здатні передавати зображення того, що бачать. Я навіть можу говорити з людьми через фамільярів, але це настільки виснажує і їх і мене, що, впевнена, скорочує моє життя на роки."- Еріка витягнула шию й почала масажувати собі плечі. "Тож я уникаю використовувати цю силу для розмов, якщо можна. Весь процес настільки виснажує, що після одного разу я можу проспати кілька днів."
Виходить, технічно Піґімару не є фамільяром.
"У нас немає магічного контракту- він радше як цінний член команди."
З-під моїх шат долинуло радісне "пііі♪".
"Хм… А як щодо того коня з кристалом передачі на спині?"
Кристал передачі, га? Якраз збирався спитати про Слей, тож це гарна нагода.
"Знаєш щось про неї? Ми знайшли її ще яйцем у Руїнах Мілса, а вилупилася вона тут, у Землі золотооких чудовиськ."
"Не можу сказати, чи вона божественна істота, чи магічна. Я взагалі не знаю такого монстра. Гей, ти не проти, якщо я її пізніше обстежу?"
"Якщо Слей не проти, і це не буде небезпечно - будь ласка."
Еріка виглядала задоволеною з такої відповіді. Випрямившись і сівши рівніше на дивані, вона ніби стала в кращому настрої, хоч і не посміхалась.
"Дякую."- Її погляд перейшов на Ліз, яка стримувала позіх. "Хм? А, вибач, це моя провина. Ви ж щойно пройшли крізь Землю золотооких чудовиськ, правда ж? Навіть якщо ви прийшли з півдня- це, мабуть, виснажило."
Ліз занервувала від несподіваної уваги.
"А… Ви говорили про щось важливе, і… Я про…"
"Не треба вибачатись, Ліз",- перебив я. "Ти просто намагалась бути ввічливою, правда? Тут немає нічого поганого. І, гадаю, тобі варто попрацювати над звичкою вибачатись за все підряд."
"Він має рацію, бідолашна",- кивнула Еріка, знову відкинувшись на спинку дивана. Потім піднялась, упершись руками в подушки. "Її самооцінку й упевненість явно розтоптали… Саме усвідомлення того, як із нею, мабуть, поводились, щоб вона стала такою- змушує мою кров кипіти."
"Саме тому я й прошу дозволити їй залишитися тут і відпочити. Дати їй час на зцілення",- сказав я.
Еріка завмерла в напівсидячій позі, прищурено дивлячись на мене.
"Кожного разу, коли ти щось говориш, у мене таке враження, ніби мною маніпулюють."
"Може, це лише уява."
"Можна спитати, скільки тобі років?"- Еріка насупилась, коли я відповів. "Це жарт, так?"
"А тобі скільки?"- запитав я у відповідь.
"Я прожила кілька людських життів."
"Тоді мені варто поводитися з тобою шанобливіше?"
"Безглуздя. Досить з тебе жартів. Слухай уважно, Тоука. Те, що хтось живе довго, ще не робить його гідним поваги."
"Приємно дізнатись щось нове про твоє світосприйняття. Ну що ж, чи правильно я розумію, що ти готова надати нам місце для сну?"
"Так, вам усім не завадив би відпочинок."- Нарешті підвівшись, Еріка покликала голема й віддала кілька наказів. "Але я не зможу дати вам усім окремі кімнати, зрозуміло? Є лише одна гостьова. Інша - моя стара спальня, але вам доведеться спершу її прибрати, якщо хочете там спати."
"Нас це влаштовує",- відповів я.
"І ще - у кожній кімнаті лише одне ліжко. Тож або будете ділити, або хтось спатиме на підлозі. Як хочете."
Іву з Ліз, мабуть, ляжуть разом. А отже…
Я глянув на Серрас. Вона двічі кивнула мені.
"Тоді ми з Серрас візьмемо твою стару спальню, якщо ти не проти."
Я поставив наші сумки й сперся об стіну.
"Схоже, нарешті маємо хоч трохи відпочинку."
"Так. Я рада, що зможу лягти в ліжко… Але…",- Серрас урвала фразу.
Кімната, в якій ми опинилися, була тісною- вільного місця майже не лишилося. Більшу частину підлоги займали меблі різних розмірів, уся вкрита шаром пилюки.
Схоже, вона перетворила цю кімнату на склад. Логічно. На щастя, проходу до дверей і до ліжка було достатньо… хоча й впритул. Ми могли залишити речі тут, але якщо я хочу спати на підлозі- доведеться розчистити більше простору.
"Та й не варто скаржитися. Вона ж попередила, що треба буде прибрати. Зробимо це пізніше, після того як дізнаємося, що Еріка хоче, щоб ми тут зробили. Ти теж не проти, Серрас?"!
Вона дивилась на ліжко.
"Ні, не проти",- нарешті відповіла.
Я вже звик ділити з нею одну кімнату. Це ж не вперше ми спимо разом. Ми вже багато разів ночували в одному приміщенні, й обом нам це не заважало.
Хоча, можливо, після недавніх подій Серрас почала більше соромитися…
Слей тим часом лежала в кутку на килимі- у першій формі вона займала зовсім небагато місця.
Я попросив дозволу, щоб Піґімару й Слей спали в нашій кімнаті. І коли Еріка це почула, то перепитала:
"Вони ж… не заважатимуть?"
Здається, вона подумала, ніби між мною й Серрас якісь стосунки.
"Пумпююн…"- Вона виглядала справді втомленою. Я ніжно провів рукою по її спині. "Пумпіі…♪"
Піґімару ж, навпаки, з ентузіазмом підскочив на ліжко.
"Піґі♪"
Оцей уже повернувся до свого звичного стану.
"Пане Тоука, я хотіла запитати, о котрій годині нам сьогодні лягати спати",- несподівано формально промовила Серрас.
Я зупинив її жестом і підійшов ближче. Тепер ми стояли зовсім поруч- майже торкались одне одного. Я нахилився і прошепотів їй на вухо.
"Е-е? П-перепрошую?!"
"Якщо говориш звичайним голосом, вважай, що хтось слухає",- прошепотів я, нахилившись так близько, що моє дихання торкалося її вуха. "Думаю, Еріка нам довіряє, але ми ще не можемо бути в цьому впевнені. Якщо це щось, що не страшно сказати вголос-кажи."
"А… Розумію."
"То це щось важливе?"
"Е-е… можливо, так."
"Тоді поговоримо пізніше, добре?"
"…Так."- Вуха Серрас почервоніли.
…Я наблизився надто близько, так?
Я відійшов і заговорив уже звичайним голосом:
"Мене тішить, що Еріка здається такою приємною людиною."
Серрас елегантно зсунула коліна разом і сіла рівно на краю ліжка.
"Т-так. Я очікувала, що вона буде… ну… значно поважнішою і важкою в спілкуванні."
"Пробач, що недостатньо поважна для тебе."
"Уваа!"- обидва плеча Серрас сіпнулися від несподіванки.
Я вже хотів щось сказати, але Еріка випередила мене. Вона сперлась на одвірок позаду, поза полем зору Серрас. Серрас, застрягши між вибаченням і спробою щось пояснити, розгублено відкрила рота:
"Міс Еріка, я не мала на увазі"
"Ти мала на увазі, що з нею легко ладнати, так?"- додав я.
"Хм, тобто це був комплімент?"
"Звісно."
Я глянув на Серрас, і вона кивнула.
"Так, у мене немає причин говорити щось погане, міс Відьмо. Але…",- Серрас встала, обернулась до відьми й низько вклонилась, опустивши голову аж до колін. "Щиро прошу вибачення, якщо я вас чимось образила."
Еріка примружила очі й м’яко схрестила руки.
"Серрас, ти… Ти така серйозна, що аж нудна - тобі таке ніколи не казали?"
Ох… Вона ж не могла знати про комплекс Серрас, але все одно…
Серрас повернула голову й глянула на мене.
"Пане Тоука."- Її погляд говорив сам за себе- це справді правда?
Перший, хто скаже: "З тобою й справді приємно розмовляти, Серрас!", не активувавши її детектор брехні, зачарує цю принцесу-лицарку на все життя.
"Я ж казав, що твоя серйозність- одна з найсильніших рис. Я знаю всі твої переваги. Радій хоча б цьому, гаразд?"
"А-але… Так." Серрас кивнула, виглядаючи трохи щасливішою.
"Раз ти вже тут, то є ще дещо, про що я хотів поговорити",- сказав я, звертаючись до відьми.
"Я так і думала. Саме тому й прийшла."- Вона поглянула в коридор у бік кімнати Іву й Ліз. "Тобі ж важко говорити при них. Є речі, які я теж не договорила… І, ну, вже давно я не спілкувалась ні з ким із зовнішнього світу. Можливо, я трохи захопилась. Хоч я й живу тут у ізоляції, та самотність мені не до вподоби.
"Можна називати тебе Ерікою?"
"Називай як хочеш. Еріка- не моє справжнє ім’я."
Серрас поглянула на неї з підозрою.
Схоже, її детектор брехні не спрацьовує, коли відьма називає себе Ерікою…
"Я, як і Лізбет, маю лише одне ім’я- Анаорбаель. Але ж… важко його вимовляти, правда? Мені не сподобалось жодне з можливих скорочень. Тож я вирішила зробити його своїм прізвищем, а ім’я взяла з переліку героїв із іншого світу- Еріка. Гарно звучить, правда? Без заперечень?"
Тобто вона справді вважає Еріку своїм істинним ім’ям- от чому детектор Серрас не спрацював. Зрозуміло…
"Ах, і ще іноді я звертаюся до себе по-іншому, як у ті часи, коли ще не обрала ім’я Еріка."
"Ага. Я кілька разів помічав."
Ця старомодна манера говорити пасує її зовнішності. Це не погано, але мені не дуже хочеться ходити колами навколо теми, розмовляючи про стиль мовлення. Краще просто погодитись.
"Хіба ім’я Еріка не звучить молодше? Звучить, правда ж? Гей, Серрас, як ти вважаєш? Як би мені слід було себе називати?"
Вона, схоже, справді зациклена на цьому. Мабуть, для неї це важливо.
"Е-е? А, я… Я вважаю, що Еріка - чудове ім’я."
"…Ненавиджу такі безпечні відповіді",- пробурмотіла Еріка.
Серрас виглядала пригніченою.
"Я ризикую, а Серрас урівноважує мене, обираючи обережні рішення",- втрутився я.
"Захищаєш свою кохану якось надто завзято. Вирішив вразити її, так?"
"Можливо."
"Пан Тоука і я-ми не",- почала Серрас, але Еріка її перебила.
"Як я і думала."
Вона балакуча. Можливо, справді знудилась за розмовами в цій глушині. Мені це на руку. Значить, буде більше можливостей поговорити з нею- і більше шансів вплинути на неї.
"Ох-ох, ти був би надзвичайно неприємним суперником…"- Еріка поглянула на Серрас. "Дух вітру, здатний розпізнавати брехню- Сільфіґзея, так? Але ж родина Ашрейнів офіційно не укладала контракт із Сільфіґзеєю, чи не так?"
Серрас дивилась серйозно.
"…Ти знала."
Хм. Виходить, цілі роди й клани теж укладають контракти з духами?
"Я не знаю всіх подробиць, але ти уклала контракт з якимись втраченими духами. Причина, чому ти присягнула Священній Імперії Неа… У цьому винна твоя країна, яка вигнала тебе через ці контракти?"
Серрас мовчки кивнула.
Еріка похитала головою, ніби картаючи себе.
"Я зайшла надто далеко. Вибач, забудь. У будь-якому разі, ти маєш Сільфіґзею на своїй стороні. Отже, це ти та, хто бачить крізь брехню, так?"
Еріка зиркнула на мене з роздратуванням.
"Це ставить мене в дуже невигідне становище в нашій маленькій грі, чи не так."
"Тоді домовимось бути відвертими",- сказав я. Якщо чесно, мені мало що потрібно приховувати від Еріки.
"Згодна. Було б нудно витягувати з тебе все по крихтах."
"Тож про що ми можемо поговорити, щоб я здобув твою довіру?"
"Подумаймо… Чому тобі потрібна заборонена магія? Ми не зрушимо з місця, поки ти мені це не скажеш."- Вона витягла з вирізу кишеньковий годинник і кинула мені. Я впіймав. "У нас ще купа часу до відпочинку."
Вона зрозуміла, що ми обоє втомлені.
Мій погляд упав на меблі, що займали більшість кімнати.
"Хотілося б витратити трохи часу, щоб прибрати тут."
"Потім. Я навіть допоможу."
"Хм, гаразд тоді."- Я стиснув кишеньковий годинник в руці й усміхнувся. "Поговорімо. Я розповім, що нам довелося пройти, щоб дістатися сюди."
***
Еріка зупинила мене на півслові.
"Вибач, що перебиваю, але… серйозно? Ти жартуєш, так?"- Вона торкнулася скроні пальцем і насупила брови. "Тебе відправили до Руїн Відкинутих, і ти вижив?" Знадобилося ще кілька секунд, перш ніж вона поставила очевидне запитання: "Ти переміг Пожирача Душ?"
"Можна сказати, так."
"Що значить "можна сказати"…?"
"Можу пояснити, якщо хочеш. Усі монстри там були страшенно зарозумілі й недооцінювали героїв, яких туди скидали. Вони ставилися до людей як до іграшок. Пожирач Душ був найяскравішим прикладом. Ніхто не виживав у тих руїнах, отже він ніколи не програвав- жодного разу."
"Його пиха дала тобі можливість завдати удару, так?"
"Думаю, що так. Мене врятували поразки всіх інших героїв, яких туди скинули до мене."
Еріка провела тонкими елегантними пальцями по губах.
"Логіка зрозуміла, але все одно…"
Вона підійшла ближче, нахилившись до мого обличчя. Вона була нижча за мене, тож дивилась знизу вгору.
"Пожирача Душ убив саме ти."
Я побачив у її синьо-фіолетових очах відображення власного обличчя. Там не було нічого зловісного… Але й сили, здатної вбити Пожирача Душ, я там теж не бачив."
Вона мені не вірить. Справжня акторська гра- хоч стій і аплодуй. Її скептичний тон звучить уже як оплески.
"До речі, звідки ти взагалі знаєш про Пожирача Душ?"- спитав я.
"Хм?"- Еріка відступила назад і сперлася руками на стегна. "Колись я була близька з Вішіс."
"Ти жила в Аліоні?"
"Деякий час… все складно. Але я швидко звідти втекла, поки не стало надто серйозно."
"Така здібна темна ельфка, як ти… Богиня напевно хотіла тебе на свій бік."
"Вона справді зробила пропозицію- я відмовилась. Після цього деякий час блукала, але постійно доводилось тікати від переслідувачів, і це дратувало, тож я оселилась тут."
Переслідувачі, яких посилає Богиня- не прості супротивники. Але їй вдалося дістатися сюди. Отже, вона й сама по собі сильна.
"Я завжди планувала зрештою зробити цей дім своїм, просто мої плани трохи випередили час."- Еріка витягнула руки вгору до стелі, виставивши груди вперед. "Добре, відволіклись. Що сталося після того, як ви покинули Руїни Відкинутих?"
Я розповів їй про нашу битву з Лицарями Чорного Дракона.
"Зачекай, ти той, хто вбив Найсильнішого Людину в Світі? А не ту банду користувачів проклятої магії, про яку всі говорять?"
"Розповім і про тих хлопців, поки що."
Еріка кивала, поки я описував бій з Ашінтом.
"Ось чому вони просто зникли." Вона нахилилась ближче, вказуючи пальцем на моє підборіддя з піднятими очима. "Заморозити трупи в лід, а потім роздавити… цікава ідея. Вражає."
Я відчував те саме до неї. Її фамільяри давали їй таку кількість інформації, ніби у неї був власний новинний сайт- підсумки з усіх куточків світу.
"Отже, так ми й опинилися в Землі золотооких чудовиськ",- закінчив я, зробивши ковток трав’яного чаю, який голем приніс, поки я говорив.
Навіть зараз я перевіряю його на отруту- аж надто недовірливий, чи не так?
"Потім ти сюди прибув, пробиваючись крізь монстрів",- сказала Еріка, злизуючи краплю води з кінчика вказівного пальця. "Тобі пощастило вижити з цими твоїми вміннями зі станами або як там їх називати."
"Коли справа доходить до накладання станів, здається, мої навички мають справді надзвичайний потенціал."
Еріка сіла на ліжко, схрестивши ноги.
"Вміння героїв приблизно поділяються на п’ять типів, як я розумію… Але найнижчі- це вміння зі станами",- сказала вона, піднявши палець і звучачи трохи як викладач. "Колись я теж досліджувала їхню ефективність- відсоток успіху, тривалість і дію. Вони всі були абсолютно марними. Кожне- це справжній провал."
"Це загальновідомо",- додала вона. "Тож я впевнена, що Вішіс діяла логічно, позбуваючись тебе. Ти був аутсайдером, чи не так? Твої показники мали бути жахливі. Я розумію, чому вона пожертвувала тобою."
Відверто- мені це подобається.
"Тож вона відправила тебе до Руїн Відкинутих, а тепер ти хочеш помсти?"
"Так, хочу. Від усього серця."
Є ще питання з героями, яких відкинули до мене, але справжнє джерело цього огидного чорного почуття всередині мене.
"Цілком особиста образа. Я просто ненавиджу ту гидку Богиню."
"Цікаво. Всі, хто досі виступав проти Богині, мали великі ідеали справедливої перемоги або просто хизувалися, щоб підвищити свій статус, знаючи, що ніколи не зможуть з нею зіткнутися. Але я відчуваю, що ти збираєшся мститися за будь-яку ціну. Ти сильний, здаєшся кмітливим і маєш ментальну витривалість, щоб компенсувати брак бойового досвіду, а найголовніше- у тебе на боці надзвичайно потужні вміння зі станами."
Тоді щось змінилося в її очах, і вони ніби затуманились.
"Але Вішіс, вона."
"У неї є цей Бар’єр Відкидання,"- перебив я, вимовляючи ті прокляті слова.
Здібність Богині робити всі мої вміння зі станами марними. Я ніколи не забуду, як вперше наклав Параліч- це було на неї.
"Хм, то ти вже знаєш. Так, твої вміння зі станами проти неї не діятимуть."
"Я не зможу перемогти Богиню, якщо не зможу щось зробити з цим бар’єром. Має бути якийсь спосіб. Саме тому."
"Чому ти прийшов до мене вчитися забороненій магії."
"Саме так."
"Я здивована, що сувої досі існують. Я думала, Вішіс їх усі спалила. Та ще й ти знайшов одразу три, всі зібрані разом."
Ці сувої забороненої магії, занесені до Руїн Відкинутих Великим Мудрецем Англіном, можливо, останні, що залишилися. Але якщо Богиня докладає таких зусиль, щоб спалити кожен примірник, це ще більше свідчить про те, що ця магія- її слабкість.
Еріка підняла коліно до плеча і поставила на нього лікоть.
"Не знаю, чи так зі всіма божествами, але Вішіс неймовірно сильна в бою. Коли гуманоїдні істоти рідко заходять до сіл людей, вона може вбити їх усіх, не отримавши ані подряпини."
Та кулька вогню, якою вона спалила золотоокого вовка, коли вперше нас сюди викликала… Як вона рухалась, збиваючи Согоу з ніг… Я знав, що вона сильна, але таке серйозно? Серрас і Іву, мабуть, мало допоможуть у моїй боротьбі з нею.
"Поширюються навіть чутки, що вона контролювала самого Пожирача Душ- вона ненормальна, ця Богиня."
"Вона контролювала гуманоїдного?"
Еріка відкинулась на ліжко з роздратованим зітханням. З того місця, де я стояв, ледь розгледів її вираз обличчя. Вона поклала обидві руки за голову і почала бормотати, ніби сама з собою.
"Якщо гуманоїдні народжуються так, як я думаю, то не можу сказати, що це неможливо."
Таємниця народження гуманоїдних… Вона мене теж турбує з моменту, як ми сюди прийшли.
"Дай вгадати, ти вважаєш, що це трансформації золотооких чудовиськ?"
На ці слова Еріка різко сіла на ліжку.
"Я вражена. Вас викликали нещодавно, а ти вже так багато знаєш."
"Гуманоїдні чудовиська, з якими я зустрічався досі, всі були різні. Жодне не було схоже на інше. Це змушує сумніватися, як вони можуть розмножуватись як один вид. Вони мають народжуватись якимось іншим способом. Розкажи, якщо знаєш. Скільки гуманоїдних було в арміях усіх джерел зла в минулому? Мабуть, зовсім жодного?"
Еріка вказала на мене. "Так, ти правий. Думаю, у найвіддаленіших північних землях може навіть не з’являтись гуманоїдних зовсім."
"Вони народжуються через раптову зміну",- сказав я. Джерело зла не породжує їх. Ймовірно, це щось у самих золотооких чудовиськах. І тригер цієї раптової трансформації, думаю- це…"
Очі Еріки "синьо-фіолетові "зустрілись з моїми, і ми промовили одночасно:
"…їдять людей."
Вона різко впала назад на ліжко, піднявши одну ногу догори.
***
"У мене немає доказів… нічого остаточного поки що. Але це найбільш логічно. Я думаю, що ймовірність того, що монстр перетвориться на гуманоїдний тип, залежить від…"- почала Еріка.
"…скільки людей він з’їв?"- закінчив я її фразу.
"Саме так, думаю."
"Але у мене таке відчуття, що золотооких чудовиськ набагато більше, ніж гуманоїдних. Тож можна припустити, що навіть якщо монстр з’їсть багато людей, шанс трансформації все одно досить низький."
Еріка підняла голову, все ще лежачи на ліжку. Вона поглянула на мене, зігнувши довгі стрункі ноги в колінах.
"Гей, ти це в книзі десь читав?"
"Це моя особиста теорія, заснована на інформації, зібраній з усіх гуманоїдних, з якими я зустрічався."
Еріка знову різко сіла й схрестила ноги.
"Тоука… Мені здається, ти мені трохи подобаєшся."
Металевий дзвін пролунaв з іншого кінця кімнати. Серрас швидко вибачилась і в паніці підняла свою срібну чашку для чаю.
Мабуть, це була реакція на слова Еріки. Ну, вже нічого з цим не зробиш.
"Для мене честь. У мене ще є кілька питань до тебе. Ти раніше казала, що гуманоїдних можна було контролювати… Що ти мала на увазі?"- я зупинився.
Н-ні, цього не може бути!
Еріка примружила одне око і клацнула пальцями.
"Мені подобається твоя спостережливість. Самостійно знаходити відповіді, так? Так, це правда."
"Та гидка Богиня годувала контролюваних людей золотооким монстрам, поки вони не перетворилися на Пожирача Душ?"
Вона годувала тих, хто присягнув їй на вірність, монстру, поки він не змінився.
Серрас прикрила рот рукою, явно вражена жахливими методами Богині.
"Думаю, саме тому Пожирач Душ слухав Вішіс спочатку."
Ось чому він займав таке вигідне місце на виході з Руїн Відкинутих.
"Еріка, ти думаєш, у Вішіс є ще такі? Інші монстри, яких вона створила таким самим способом, на рівні з Пожирачем Душ?"
"Не можу сказати. Вона, мабуть, пройшла багато спроб і помилок, поки не створила таку істоту. Можливо, це був її єдиний успіх? Якби було більше, вона б обов’язково використала їх у минулих битвах проти джерела зла.
Вона має рацію. В її словах є сенс
"Малоймовірно, що вона з того часу досягла такого рівня."
"Пожирач Душ - створіння раз у житті… диво. Так я це бачу."
"Хм, Богиня, що покладається на дива?"
"Про божеств ми ще багато не знаємо. Схоже, Вішіс полює на всіх, хто намагається про неї дізнатися, і змушує їх мовчати. Пощастило, що вона не всемогутній і всевидящий Бог, чи не так? Ну, тепер…"- Еріка виглядала готовою завершити розмову. "Я піду готувати їжу. Ви можете відпочивати, прибиратися або робити тут що завгодно."
"Можна я допоможу?"- запитала Серрас, легко стискаючи кулаки.
"Ні, дякую. У мене є големи для цього."
Я дізнався про історію Еріки, про ту гидку Богиню і справжню природу гуманоїдних типів (поки що це лише теорія). Гарний багаж… і, здається, я її нічим не образив.
Еріка піднялася з ліжка й підійшла до мене.
"Ти вмієш розговорити людей, правда? Я думала трохи тебе допитувати, але ти справді контролював хід розмови. Якби я потрапила у твої руки, то мене б допитували до виснаження. Я навіть пробувала кидати натяки, поки ми говорили, але ти не зніяковів і не кинув на мене жодного різкого погляду. З огляду на твій вік, це справжній рівень самоконтролю. Але відсутність таких реакцій виглядає ще підозріше, чи не так?"
"…Я знав, що ти робиш це навмисно",- відповів я.
Вона перевіряла мене, хотіла, щоб я дивився на неї.
Еріка провела пальцем по моєму лівому плечу.
"Чи почну я тобі довіряти за час твого перебування тут- можливо, це залежить лише від тебе? Дам тобі час, поки ця травма плеча не загоїться."- Вона, здається, знала, що я поранив плече. "Ну-ну, можливо, Вішіс сама створила собі доволі складного ворога."
Я дивився, як вона йде, а потім сів на край ліжка поряд із Серрас. Ми знизили голос і поговорили про плани - в основному підтверджуючи те, що вже обидва знали.
"Ми залишимось тут з відьмою. Принаймні, поки не загоїться ця травма."
"Але це досить розпливчастий кінцевий термін, чи не так?"- спитала Серрас.
"Думаю, вона більше звертає увагу на характер і особистість."
"Міс Еріка, ти маєш на увазі? Вона намагається дізнатися це про тебе?"
"Так. Вона хоче знати, чи може мені довіряти."
Ми на мить замовкли.
"Щодо тієї розмови, що ми мали раніше",- порушила тишу Серрас. Вона сіла прямо і уважно подивилася на мене.
"О? Ах, про те, коли ми ляжемо спати, так?"
"Ти пам’ятаєш."
"Ну, що ж?"
"Я хочу, щоб ти ліг у ліжко, Сер Тоука."- Серрас повернулася до мене і взяла обидві мої руки в свої. "Ти дуже втомився після всіх днів, проведених у Землі золотооких чудовиськ. Не кажучи вже про твою травму. Навіть з тими модифікаторами статусу, про які ти говорив, ти мусиш бути виснаженим."
Я й так це здогадувався.
"Ти найважливіша людина в цьому загоні найманців, і…"- Вона зам’ялася, наблизивши мої руки до своєї грудей. "Ти найважливіше для мене зараз, Сер Тоука. Тож… будь ласка."
На її обличчі була серйозна виразність - її тон був не лише щирим, а й трохи наполегливим.
Вона, напевно, думає, що я відмовлюся від ліжка. Навіть якщо ми приберемо тут, ліжко тут одне. Я впевнений, що голем міг би зробити нам просте ліжко, але ми ж не збираємося жити тут вічно. Еріка теж не хоче робити зайвих меблів для гостей, які скоро підуть. Я її розумію.
"Ем, Сер Тоука. Якщо ти наполягаєш, щоб я спала у ліжку, то…"- Серрас подивилася вниз і нервово переступила з ноги на ногу. "…ідея, що ми спатимемо разом, могла б… розглядатися."
"Думаю, це теж варіант."- Я про це не думав. А точніше - відмовлявся думати. "Мені це не заважає."
"Т-тобі це не заважає?"
"А як щодо тебе? Ти з цим згодна?"
Голова Серрас опустилася ще нижче. "Звичайно, я не заперечую. Це була моя пропозиція, тож було б дивно, якби я…"
Вона помітила, що дивиться на мене, і знову почала:
"Ем. Я просто запропонувала це як спосіб обом нам отримати якнайкращий відпочинок. І жодних інших мотивів у моїй пропозиції немає, будь ласка, зрозумій це."
Я відняв руки від її, і на мить вона спробувала знову їх схопити.
"Доволі просторе це ліжко",- сказав я, провівши долонею по простирадлах. "Ми зможемо тримати достатню дистанцію. Напевно, уникнемо випадкових зіткнень уві сні. Можливо, нам ще доведеться спати в одному ліжку в майбутній подорожі. Краще зараз звикати."
Серрас сіла прямо і поклала руки акуратно на коліна.
"В-вибач, що відразу запропонувала таку незручну ідею. Дякую, що так сказав. М-мені стало легше це чути."
Я побачив у її очах трохи провини.
Кинувшись на ліжко, воно тихо затремтіло, і я вперше за довгий час відчув м’яке постілля. Залишалося легке тепло там, де була Еріка.
Серрас бачить будь-яку брехню, але сама не дуже добре вміє брехати. Якщо це її бажання- мабуть, варто погодитися.
"Якщо тобі так некомфортно спати поруч зі мною, я просто покладу тебе спати, як завжди. Не переймайся за мене. Судячи з усього, у мене досить добре самовладання для хлопця мого віку",- сказав я, повторюючи слова Еріки.
До нас прийшов голем і мовчки помахав рукою з дверей.
Вечеря готова, так?
***
Ідучи за големом, ми зайшли в кімнату з великим столом посередині, за яким вже сиділи Ів і Ліз. На столі стояло безліч страв- коренеплоди, насіння, фрукти...
"У мене ще є трохи в’яленого м’яса, але це для мого напою. Тобі не дам",- сказала Еріка, клацаючи шматочком між своїми пишними губами й гострим поглядом глянувши в наш бік.
Їжа, яку тут можна було дістати, мабуть, була обмежена. Але ми вже довго їли з моєї шкіряної торбинки, тому різноманіття не бракувало.
Вечеря пройшла без проблем.
Я чекав, що станеться щось важливе, але нічого особливого не трапилося. Відьма поцікавилася, яку їжу ми любимо і що смачне, ми розговорилися про зв’язок Ліз з Ів. Найбільше Еріку цікавила моя магічна шкіряна торбинка. Після вечері мені довелося показати, як вона працює.
"Ц-це досить захопливо… правда, старша сестро?"
"Хм. Не знати, що вийде, завжди трохи нервує",- відповіла вона.
Це схоже на загадкову лотерею.
"Хе-хе… Не занадто хвилюйтеся, інакше Сер Тоука почне нервувати",- сміялася Серрас, як турботлива старша сестра.
Але сама вона теж ледь стримується. Мабуть, це Серрас найбільше радіє з цього.
Цього разу з торбинки вийшов… матча-пудинг. Загалом сім штук у чорних пластикових контейнерах, зроблених у вигляді глиняних глечиків, з маленькими пластиковими ложечками. Глибокий зелений пудинг був прикрашений легкими збитими вершками.
Виглядає досить дорого. Ідеальний десерт.
"Е-е, що це таке? Воно смачне!"- вигукнула Еріка після першої ложки, широко розплющивши очі. Вона обережно злизала вершки з пальців.
"Хмпф. Гіркуватий смак, але це біле тремтливе зверху- ідеальний післясмак",- буркнула Ів. У неї під носом ще залишилися вершки.
"Ннх… Мнх… В-він смачний, містере Тоука… Дякую!"- Ліз теж посміхалася, весело наминаючи. Вона піднесла ложечку до маленького слима. "Тримай, Піґімару!"
"Скві? Скв, скв, скв… скві?! Скві♪."
Ліз дала трохи й Слей, яка вилизала ложечку, весело завиляла хвостом і задоволено заурчала.
Серрас сиділа, напружено випроставшись на стільці.
"Згодна, цей пудинг справді смачний- але не занадто захоплюйтесь",- сказала вона, ледь стримуючи усмішку, яка розпливалася по її обличчю.
Після вечері ми з Серрас повернулися до нашої кімнати трохи привести себе до ладу, коли Еріка зайшла з пропозицією:
"Не любите бути в пилюці, еге ж? Напевно, ще й спітніли добряче. Я покажу вам свою гарячу купальню. Ходімо."
Без заперечень. Я й сам збирався просто обтертись ганчіркою, але, мабуть, користі з того було б небагато. Хоча… разом із Серрас ми ж не могли піти купатися, правда?
"Прошу, спершу ви, сер Тоука. Лицар ніколи не повинен купатися перед своїм королем."
Тож, я пішов першим, як вона наполягла. Купальня, що була на три поверхи нижче за нашу кімнату, виявилась величезною. Наче природне гаряче джерело, вода була саме тієї температури, яка треба- відчувалося просто прекрасно.
Змивши втому й біль з тіла, я повернувся до кімнати й став чекати, поки Серрас сходить у свою чергу.
Згодом вона увійшла до спальні- її волосся ще було мокре.
"І подумати тільки… що я зможу поніжитися в гарячій воді десь тут, у самій глибині Землі золотооких чудовиськ",- сказала Серрас, сідаючи на край ліжка після купання. На ній була лише тонка сорочка. Вона почала витирати волосся рушником. "Хаа… Вимитися з голови до п’ят, вимити волосся- це справді було надзвичайно приємно."
"Ти й справді любиш купатися, га?"
"Так… Майже так само сильно, як люблю читати старі книги. Хе-хе, певно, я б не змогла вибрати щось одне."
Я сидів на підлозі, закривши свою копію "Заборонене мистецтво: Повне зібрання", і дивився на речі, які розклав перед собою.
"Що ти робиш?"- запитала Серрас.
"Просто перевіряю, чого мені ще не вистачає для наступного посилення Піґімару." Переді мною були всі матеріали, які я зібрав під час нашої подорожі.
Серрас підійшла ближче, нахилилася і зазирнула через моє плече.
"Знайшов щось?"
"Залишилось дістати ще одну річ. Але як тільки вона в мене буде- Піґімару зможе стати ще сильнішим."
Маленький слиз веселенько гойдався на підлозі неподалік і радісно попискував.
"Ці матеріали… ти справді думаєш, що зможеш їх використати?"- спитала Серрас.
Одразу здогадалась, га? Ці матеріали походять від гуманоїдних істот, але в книзі не сказано, що з них узагалі щось можна добути.
"Якщо моя теорія щодо трансформацій монстрів правильна, то мали би залишатися використані матеріали ще з тих часів, коли ці гуманоїди були іншими видами чудовиськ… ну, принаймні я так думаю."
"Розумію. Ти припускаєш, що їхні матеріали можна використовувати так само, як і матеріали інших монстрів."
"Ага, саме так."- Я постукав пальцями по обкладинці книги. "У будь-якому разі, коли Піґімару досягне наступного рівня посилення, наші бойові можливості значно зростуть."
Я маю знищити цю богиню - за будь-яку ціну. Я не можу покладатися тільки на заборонену магію. Мені потрібно підвищити рівень і своїх звичайних бойових умінь.
Потрібно планувати наперед- мати запасний план, і ще один. Завжди бути на кілька кроків попереду ворога.
Позаду я почув, як Серрас важко ковтнула. Звук був такий гучний, що навіть вона сама, схоже, здивувалась.
"Сер Тоука."
"Гм?"- я озирнувся. Серрас усе ще розчісувала волосся- і відвела погляд.
"М-може… підемо спати?"
"Мені ще треба розібратися з усім цим. Якщо хочеш- лягай уже в ліжко."
"Ах… тоді я теж ще трохи посиджу."- Вона підійшла до своїх речей, присіла й почала нишпорити в сумці, дістала легку куртку.
Мабуть, вважає, що її одяг занадто відкритий.
Вона накинула куртку, а я тим часом прибрав усі матеріали й заліз у ліжко. Я вимкнув маналампу й поглянув на свічки на іншому боці.
"Серрас, можеш їх теж загасити?"
"А, так."- Вона задмухнула свічки, і кімната поринула в темряву. На одній зі стін було велике вікно, крізь яке лилося місячне світло.
Ми були під землею, але надворі все одно був нічний небосхил- з місяцем і всім іншим. Здавалося, ніби я потрапив у науково-фантастичний фільм. Піґімару спав під ліжком, а Слей - там, де я їй раніше наказав.
Я ліг поруч із Серрас. Ліжко було настільки велике, що, мабуть, умістило б і трьох. Якщо поводитись обережно, можна й не торкатися одне одного. Серрас лежала спиною до мене, але я чув її дихання- вона ще не спала.
"Сер Тоука… ти не спиш?"
"Ні."
"Здається, ми нарешті дізнаємось таємницю забороненої магії, так?"
Руїни Відкинутих… Лицарі Чорного Дракона… Ашінт… Земля золотооких чудовиськ… Відьма Заборон…
Навіть не знаю- це була довга подорож, чи все пролетіло за мить.
"Я зміг дійти досі лише завдяки тобі, Серрас."
"Це велика честь для мене."
Я подивився в стелю.
"Ти хотіла про щось поговорити?"
Я відчув, як вона здригнулася, але трохи почекав.
"Що ти робитимеш, Сер Тоука… коли твоя подорож помсти завершиться?"- запитала вона знервовано.
"Коли помста буде звершена… Гм. Особливо я про це не думав. Якщо буде така можливість- я хотів би хоча б раз повернутись у свій старий світ."
"Щоб побачитись із прийомною матір’ю та батьком- тими, про кого ти згадував?"
"Ага."
Одного слова буде достатньо. Я просто хочу подякувати їм за все, що вони мені дали.
"А ти?"- запитав я. "Усі ж у цьому світі вважають, що Серрас Ашрейн мертва, так?"
"Так… Я й сама особливо не замислювалась над цим. Але, гадаю, з їхнього погляду я вже одного разу померла."
"Ти ж хочеш знову побачити ту принцесу, еге ж?"
Вона завжди носить на шиї ті талісмани - подарунок Принцеси зі Священної імперії Неа.
"На відміну від тебе, сер Тоука, я змогла попрощатися з нею."
"Виходить, принцеса для тебе- те саме, що для мене прийомні батьки, га?"
"Хе-хе, так, мабуть, ти маєш рацію",- засміялася Серрас.
"Коли ти ще була втікачкою, ти ж говорила, що хотіла відплисти з Йонато на інший континент?"
"Так. Але тепер…"- Вона плавно повернулася до мене й глянула просто в очі. "Тепер я знаю, що моє місце- з тобою, мій королю. Я належу тобі- я це присягнула."
У її погляді палало тепло. Її молода біла шкіра ледь-ледь порожевіла, як пелюстки сакури. Золотисте волосся, мов шовк, розсипалося хвилями по подушці. Довгі вуха теж почали змінювати колір.
Напевно, вона досі гаряча після купання…
"А-ах… П-пробач, я…"- Вона знову повернулась до мене спиною. Її хвилювання відчувалося в повітрі.
"Хочеш, щоб я поклав тебе спати?"- запитав я, простягаючи до неї руку. Серрас перехопила її, обхопивши мою долоню.
"А-але… я сьогодні не хочу… Якщо ти не проти."
"Звісно. Просто скажи, якщо не зможеш заснути, гаразд?"
Ми ще хвилин десять лежали поруч, не торкаючись одне одного.
"Це вперше я сплю в одному ліжку з хлопцем."
"І я вперше сплю поруч із дівчиною."
"Але ти такий спокійний…"- сказала вона, надувши щоки.
Вона не з тих, хто сердиться, але, мабуть, думає, що я мав би більше знітитися через усе це.
"Серрас… Ти добра, гарна, дуже мила- ти ж знаєш це? Повинна бути впевнена в собі",- сказав я просто. "Із усіх дівчат цього світу ти мені подобаєшся найбільше."
Вона різко обернулась до мене і подивилася просто в очі.
"Ти ж знаєш, що я не брешу, правда?"
"А-ага… т-так."
"І, ну… як би це сказати… Справа не тільки в тобі. Еріка ж теж це казала, так? Я для свого віку занадто спокійний."
"Так, я пам’ятаю."
"І я приблизно розумію чому. Якось іншим разом розповім."
Я не хочу говорити про своїх паскудних батьків, але якщо це буде з Серра- то, можливо, й зможу.
Її погляд став м’якішим.
"Так… Я чекатиму. Ем, сер Тоука."
"Гм?"
"Є дещо, що я теж маю тобі сказати- колись."
Що сталося в тій печері, а?
"Гаразд. Колись."
"Так, колись."
Ми лежали в тиші деякий час.
Раптом Серрас притиснула своє обличчя до моєї грудей, її тіло повільно рухалося слідом, ніби її тягнуло до мене, все ближче і ближче. Я чув, як б’ється її серце. Навіть у темряві я відчував її рум’янець і напруженість у її маленьких плечах, що притискалися до мене.
"Ах, що я… Вибач!"- вона вибачалася, її голос був тихим серед важкого дихання. "Я занадто захопилася."
Занадто захопилася, так? Гадаю, інколи вона просто дає волю своїм інстинктам, так само як і в тій печері.
"П-Пане Тоука, я більше не можу терпіти… Чи накладеш на мене Сон?"- Її очі були мутними, і вона виглядала виснаженою, наче на неї наклали закляття плутанини.
"Звісно, залиш це мені." Я глибоко вдихнув і помахав рукою перед її обличчям.
Вона так швидко впала в глибокий сон, що це здавалося неприродним.
Ну, мабуть, це справді неприродно…
Я повернув її назад на її бік ліжка і накрив ковдрою. Вона все ще трохи була рум’яна, але тепер спала спокійно. Я підпер голову рукою і трохи посидів, дивлячись на неї.
"Ти дивна, Серрас",- сказав я, ніби хотів, щоб вона почула. Потягнув ковдру вгору і зручно ліг на спину, дивлячись у стелю.
Серрас не прокинеться, поки діє ефект.
Що б я не казав. Що б я не робив.
"Піґімару."
"Що?"
"Я йду спати. Повідом, якщо щось дивне трапиться, добре?"
"Скві…!" маленький слиз, знизивши голос, ніби відчуваючи, що Серрас спить, пискнув у відповідь: "Прийнято!"
"Ти занадто добрий в усьому цьому, Піґімару",- посміхнувся я і тихо заплющив очі, щоб заснути.
