Пролог
На північному заході Королівства Маґнар фортеця Арґайл була бастіоном західного фронту після падіння Нічної Стіни.
Тепер вона була знищена - першою жертвою західного наступу Демонічної Імперії.
Перетворена на палаючі руїни, чорний дим здіймався в небо разом із першим запалом і волею до бою людських сил. Не встигнувши евакуюватися, мешканці Арґайлу були жорстоко винищені чудовиськами.
- Гррггеаааах!
- Хя-гя гя гя! ♪
Ворог рухався значно швидше, ніж могли передбачити, і евакуацію міста постійно затримували. Багато хто залишився позаду, а понад половина оборонців Арґайлу загинули в бою.
Сторожова вежа на міських мурах височіла над цією жахливою картиною — на її даху стояв єдиний огр, який споглядав криваву різанину.
Спостерігаючи, як пил здіймався над завойованим містом, він тримав за волосся відрубану голову начальника оборони, що гойдалася в нього на боці. Його очі звузились у роздратуванні.
Дехто з моєї здобичі втік. Дайте мені ще трохи погратись. Більше. Більше.
Ці думки пройшли крізь свідомість огра, а потім вибухнули з нього жахливим бойовим ревом.
- Кшєаааа!
КОЛИШНІЙ ГОЛОВНИЙ ВЕРШНИК "БІЛИХ ВОВКІВ"
- ПРОДОВЖУЙТЕ ЕВАКУАЦІЮ всіх жителів Арґайлу! Покинути місто! Солдати, відступаємо на південь, до Шішібапи!
Пісок скрипів під копитами, наче хтось ступав по свіжому снігу. Старий лицар Малґ Кноґ обернувся на коні, поглянувши на чорний дим, що здіймався над фортецею.
- Тьфу… Чортові огри!
Основну ударну силу становили саме вони - огри, відомі своєю безрозсудною зневагою до власного життя. Їх було так багато, що здавалося неймовірним.
Я знав, що їх чимало, але не думав, що настільки…
- Сер Малґ! - заступник капітана оборони порівнявся з ним на коні.
- О! Ти ще з нами, так?! Добра робота в ар’єргарді! -гукнув Малґ.
- Ніщо, це честь для будь-якого солдата - віддати життя, рятуючи інших! - відповів заступник.
- А Орвіс?!
Почувши ім’я капітана, обличчя чоловіка стало суворим.
- Не знаю. Його немає серед тих, хто вижив.
- Якби не це прокляте Джерело Сили Короля Демонів! - Малґ зціпив зуби.
Нападники випромінювали його - чисту ауру зла, що походила від самого володаря Демонічної Імперії. Усяке місце, куди сягало це джерело, виснажувалося - люди ставали млявішими, керування маною вимагало значно більше зусиль. Цей вплив міг вирішити хід битви.
- Але ж Вершники Білого Вовка… - з надією сказав заступник. - Сер Соґуде, єдиний володар божественного меча на цьому континенті… Їх не могли перемогти, правда? Скажіть, що це не так, сер Малґ!
- Хочеться вірити, але навіть Соґуде не уникне впливу джерела. Якби ми могли знищити самого Короля Демонів - тоді, можливо… Саме тому нам потрібні ті герої з іншого світу, які не піддаються впливу!
Тоді ми зможемо власними силами добити залишки золотооких…
Кожне чудовисько випромінювало цю енергію з різною інтенсивністю. Згідно з розвідданими, що сильнішим було чудовисько — то густішим був туман джерела, який воно випускало.
Кількість аури, що випромінює сам Король Демонів, має бути просто немислимою. Подейкують, навіть сама богиня Аліона не здатна витримати його вплив. Невже навіть Сівіт Ґартланд, "Найсильніша Людина у світі", не зміг би його здолати? А ті, хто його таки вбив - користувачі проклятої магії, Ашінт… Якби вони приєдналися до наших лав, можливо, ми й змогли б кинути йому виклик.
Ні, нам таки доведеться покладатись на героїв з іншого світу.
- Е?
Попереду, над дорогою, здіймалась хмарка піску - щось прямувало в їхній бік. Малґ наказав сповільнити хід і приготуватись до бою.
- Здається, це віз, - сказав заступник, а тоді прижмурився.
- Що?! - обличчя Малґа спохмурніло, і він блискавично почав роздавати накази:
- Це кістяні коні! Лучники - уперед! Вогонь без команди!
Мертві коні мчали назустріч на шаленій швидкості, тягнучи за собою віз, який буквально летів.
- Я не бачу, щоб у возі були солдати, - Малґ вдивлявся вперед, зосереджено. - Але вантаж занадто важкий, і віз не повинен бути таким стабільним без балансу ваги.
Дорога була в поганому стані, і те, як віз спокійно нісся нею, здавалося дивним.
- Це може бути пастка. Будьте напоготові, - попередив Малґ, намагаючись зрозуміти задум ворога.
- Так сер! Відділ проти техніки - уперед! Антикавалерійська група - в бойову готовність!
Раптом кістяні коні попадали під шквальним вогнем лучників. Віз перевернувся, і його вміст розсипався в усі боки.
- Ц-цього не може бути…
- Ц-це… це ж… Громадяни Арґайлу, які евакуювались перед нами…?
Трупів було стільки, що їх навіть неможливо було порахувати.
- В-вони нас обійшли з флангу!
- Коли?!
Малґ відійшов назад, ніби отримав удар. Він завмер, вражений, дивлячись на інші вози, що тепер теж неслись їм назустріч.
- Не може бути, що в кожному з них…
Ще один мертвий кінь отримав стрілу просто між очі, врізався в землю, здійнявши за собою клубок піску. Його віз також перевернувся.
- Гаа?!
Тіла… Гора тіл.
Дехто був у броні арґайльських захисників.
- С-сер Малґ, п-подивіться туди…
Малґ глянув повз кістяних коней - у далечині здіймалась піщана завіса, під якою вирувала тінь. Вона стрімко наближалась.
Це не підкріплення з Шішібапи. Це…
- …вороги.
Ряди огрів на кістяних конях мчали прямо на них.
- На їхніх списах щось настромлено! - вигукнув заступник.
Малґ відчув, як його обличчя втратило всі барви. Оґри високо тримали списи, на кожному з яких була насаджена людська голова. Солдати в першому ряду видали люті бойові крики.
- Кшєааа! Кшєааа! - це був хор захвату та жадоби вбивати в одному.
Заступник судомно стиснув поводи свого коня.
- Щ-що… Я-як вони сміють…?!
І раптом Малґ почув у повітрі звук биття крил.
- Тінь…? - по тілу пробіг холод. Він мимоволі підвів погляд до неба - і в наступну мить земля здригнулась від важкого удару.
- Н-неможливо… Чудовисько із золотими очима, яке… літає?!
"Святе Око" Йонато збивало все, що з’являлось у небі… або ж, принаймні, мало б. Саме тому Імперія Демонів нападала тільки по суші.
Ця істота взагалі не мала існувати!
- Слухай, людино, - пролунав голос шестиметрового чудовиська. - Моє ім’я Дрейкува - вірний слуга Імперії Демонів і Третій із Клятвенних.
Істота мала голову козла з золотими очима, а її шерсть палала пурпуровим полум’ям. Вона стояла на двох ногах, а за її спиною розгорталися грізні синьо-фіолетові крила.
Огрів усі забули - всі погляди були прикути лише до цієї нової страшної загрози. Тіло Малґа ніби скам’яніло.
Ця есенція… Я й гадки не мав, що вона може бути такою сильною, щоб сковувати тіло. Імперія Демонів… наскільки ж вони могутні?!
Чорний козел-демон здійняв свої масивні пазуристі лапи, ворушачи застиглим повітрям.
- Люди. Не поспішайте зрікатися життя. Загартуйте свою волю і вхопіться за життя обома руками. Не бійтеся. Бо якщо ви відчуєте страх… ми втопчемо вас у землю… без жалю!
***
Білий Король-Вовк отримав звіти про падіння Арґайлу, а потім - майже одразу - про втрату Шішібапи. Уцілілих було надто мало - достатньо, аби вміститися на одному возі. Минуло вже три дні з моменту падіння останнього міста, і ці бої без перебільшення можна було назвати різаниною.
Тим часом герої з іншого світу, завершивши підготовку до бою, вирушили з столиці Аліону під проводом самої Богині. Їхнім пунктом призначення був Магар - земля, де мала відбутися перша велика битва цієї війни.
