Зміст
Розділ: 1 Земля золотооких монстрів 14
Розділ 2: Гуманоїдні монстри 50
Розділ 3: Усе, що залишилось 73
Розділ 4: Вийти за свої межі і ще далі 107
Розділ 5: Володіння Відьми 137
Соґоу Аяка парирувала удар меча Бейнвульфа, пославши важку ударну хвилю вниз по спису і в руки. Навіть проти такого величезного чоловіка, як Бейнвульф, вона не відчувала себе пригніченою - можливо, завдяки своїм модифікаторам статів.
Але тепер настає справжнє випробування! Немає жодних гарантій, що він гратиме чесно. Я маю передбачити його наступний хід, і...
"Вах?!"- Аяку сильно відкинуло назад, і вона впала долілиць на землю.
Він збив мене з ніг?! Але я навіть не бачила...
Вона підняла голову і побачила Суоу Каяко, що стояла над нею, виглядаючи сором'язливою і винуватою за те, що вона щойно зробила. Бейнвульф поплескав її по плечу пласкою стороною свого тренувального меча.
"Добре, що ти обережна, стежиш за тим, що буде далі... але ти не могла передбачити, що Суоу нападе на тебе ззаду, еге ж?"
"Вибач..."- сказала Каяко, опустивши голову.
"Бва-ха-ха!"- Бейнвульф сухо засміявся, простягнувши руку до Аяки. "За що ти вибачаєшся? Ти лише робила те, що я тобі сказав, Суоу-чян!"
Аяка взяла його руку, і він допоміг їй звестися на ноги. Кілька хвилин тому вона б не повірила, що її подруга Суоу Каяко може збити її з ніг, але...
Чи варто було бути такою впевненою?
Він намагається сказати мені, що я завжди повинна бути готова до можливих несподіванок.
"Ти намагаєшся навчити мене не відкидати різні можливості? - запитала вона.
"Ого! Мені навіть не потрібно було виходити і казати це прямо, еге ж? Багатообіцяючий учень, як завжди, чи не так, Соґоу... Фух, як мене мучить спрага!"- сказав Бейнвульф, хапаючи зі столу пляшку елю.
"Цікаво, чи доцільно вживати алкоголь під час тренувань..." - застерегла Аяка.
Бейг проігнорував її і підніс напій до губ.
"А ти серйозна, чи не так? Прямо як командир, вічно на щось скаржишся."
"Ви належите до Лицарів Вбивць Монстрів, чи не так, пане Бейнвульфе?" - запитала Аяка.
"Називайте мене Бейн, так коротше."
"Бейне, ви належите до...
"Лицарські штучки лише для галочки. Для Ульзи важливо, щоб усі бачили в мені якогось лицаря королівства, розумієш?" Він із задоволенням випив решту свого напою, перш ніж продовжити. "Король Вбивця Монстрів з Ульзи - сопливий боягуз... що дозволяє мені розслабитися, живучи гарним життям більшу частину часу. Але я повинен виконувати свою роль час від часу, чи не так? Показати їм, що я все ще маю те, що потрібно, коли справа доходить до бою."
Бейнвульф обернувся і подивився на групу Соґоу, спрямувавши на них вістря свого меча.
"Як щодо того, щоб перейти до вашого бойового строю? Тут є стратегія... тож давайте поставимо Соґоу-чян S-класу в центр, так? Нумо починати."
"Вибачте, але чому ...?"
Під час наступної перерви в тренуванні Аяка пішла поговорити з Бейнвульфом. Її погляд був спрямований на Каяко та інших, коли вона витирала піт з чола білою ганчіркою.
"Ммм?"
"Чому ви запропонували тренувати нас, Бейне?"
"Все просто, чи не так? Я просто не хочу, щоб ви померли. Герої з іншого світу - наш козир проти армій Короля Демонів. Якщо ви, загинете, мені доведеться попрощатися з легким життям."
Гадаю, вчити нас - це свого роду самозбереження для нього.
"Слухайте, вони покликали мене сюди тільки тому, що Король Демонів наступає. Боже, корінь усього зла - справжній біль у шиї", - усміхнувся Бейнвульф і погладив свою бороду. "Богиня виглядала трохи роздратованою, коли я зголосився, еге ж? Б'юся об заклад, у неї були свої причини, щоб позбавити тебе інструктора, Соґоу. Ніколи не можу зрозуміти, про що думає ця Богиня."
Він перевів погляд на групу Ясу. Томохіро сидів, схрестивши ноги на стільці, спиною до них, а решта бездіяльно крутилися поруч.
"Я б дуже хотів почати тренувати і їх, хоча б тільки основи..." - сказав Бейнвульф, згадуючи їхній перший день тренувань.
***
Це сталося в перший день їхніх тренувань. Бейн запропонував потиснути руку, але Ясу без зайвих роздумів відмахнувся від нього.
"Що це за зверхнє ставлення?!"- вигукнув Ясу, знову рухаючись, щоб Бейнвульф пішов геть. "Ти дивишся на мене зверхньо, так? На мене, "Героя Чорного Пекла"?! Вони називають тебе Вбивцею Драконів?! Дурень! Мені не потрібна допомога від таких, як ти! Нікому в моїй групі теж не потрібна! Затям собі це в своїй тупій голові! А тепер вали!"
Бейнвульф лише почухав голову і криво посміхнувся йому у відповідь, перш ніж відповісти: "Я не хотів здатися зарозумілим абощо... Я не надто добре знаюся на манерах, формальностях і всьому такому, знаєте, в Ульзі мені завжди за це дорікали. Що ж, я постараюся знати своє місце в майбутньому."
Аяка спостерігала за розмовою і думала: "Його не образило те, що сказав Ясу. Він поводиться як дорослий... Я могла б багато чому в нього навчитися."
***
А оскільки Ясу відкинув допомогу Бейнвульфа, Аяка тепер мала чудову нагоду стати його ученицею.
Її стиль стародавніх бойових мистецтв Кісоу добре підходив для реальних бойових ситуацій - але самої лише техніки було недостатньо. Тренування - це не те саме, що поле бою, а Бейнвульф мав чималий досвід реальних боїв. Він знав, що таке боротьба не на життя, а на смерть, і мав багато уроків про те, як вижити в битві. Ймовірно, саме це мала на увазі Богиня, коли говорила про техніку та мистецтво бою.
Аяка подивилася на решту своєї групи, які витирали піт з чола. Вижити... Так. Ми всі переживемо це...
Їхній тренувальний майданчик тепер був розділений надвоє, посередині високим муром. Групи Соґоу Аяки, Ясу Томохіро та Кіріхари Такуто були в одній половині, а в іншій - група Ікусаби Асаґі та сестер Такао.
Мабуть, була якась причина, чому нас так розділили...
Група Кіріхари явно не була високої думки про Асаґі, і здавалося, що вони навряд чи уживуться разом. Зібрати їх разом на одному тренувальному полігоні - це був рецепт неприємностей.
Я розумію, чому вони розділили ці групи... але сестри Такао? Невже Богиня не хоче, щоб я говорила з ними?
Хіджірі була єдиною ученицею, яка висловилась проти Богині. Було б розумно уникнути об'єднання двох бунтівних елементів разом.
Це те, що вона планує? Якщо подумати, то Кіріхара і його група теж поводилися по-різному по відношенню до Хіджірі...
У кутку Кіріхари на тренувальному майданчику було щось неспокійне, щось, що почалося нещодавно. Усе почалося в перший день їхніх спільних тренувань.
***
"Дозвольте мені знову представитися",- сказав чоловік у перший день тренувань з групою Кіріхари Такуто. "Мене звуть Аґіто з Чотирьох Святих Старійшин. Ви відповідальний за цю групу, так? З нетерпінням чекаю на співпрацю з вами."
Кіріхара сидів на лавці в центрі тренувального майданчика, впевнено розставивши ноги, спираючись вперед на руків'я меча, який був встромлений вістрям у землю перед ним. Оямада Шьоґо сидів поруч з ним, а решта його групи - позаду.
"Ви... Ви всі сильні?"- запитав Шьоґо.
"Гадаю, так?" - відповів Аґіто.
"Сильніші за ту елітну п'ятірку, чи як її там?"
"Я ніколи не бився з ними раніше, тому не можу сказати." Вираз обличчя Аґіто був лагідним, але він подивився вниз і побачив, що Кіріхара дивиться на нього.
"Зосередься. Подумай про це",- сказав Такуто.
"Що ви маєте на увазі?"- запитав Аґіто.
"Ти просто ще одна перешкода для нас."
"Перешкода...?"
Кіріхара відвів погляд і роздратовано зітхнув.
"Я чув історії про цих героїчних воїнів крові. Ти один з них?"
"Гадаю, що так."
"Тоді, врешті-решт, ви нижчі за нас, героїв. Другосортні. Неповноцінні."
"Хм, а ти не скупишся на слова, чи не так? Це чіпляє."
"Я теж сумніваюся в необхідності говорити таку сувору правду, але... В майбутньому я не зможу стриматися, щоб не перевершити тебе в усьому."
Аґіто озирнувся на своїх братів і сестер. Його сестра, старша з них, знизала плечима. Кіріхара поклав меч під пахву і постукав вказівним пальцем у повітря перед собою.
"Стіна. Прямо перед тобою стіна, яку ти не бачиш. Іншими словами, перешкода, яка затримає твій ріст... Але..." Кіріхара простягнув руку. "Винищувач драконів".
Золотий промінь світла в одну мить пронісся повз Чотирьох Святих Старійшин, після чого пролунав звуковий вибух. Повітря закрутилося навколо них від хвилі тиску, скуйовдивши їх волосся, перш ніж світло випарувалося на невеликій відстані від стіни тренувального майданчика. Унікальне вміння Кіріхари тепер було 3-го рівня, і він навчився контролювати його силу та дальність дії з вражаючою точністю.
"Я найкращий герой S-класу, і мені ще є куди рости. Прориватися крізь такі перешкоди... Розумієте тепер, другосортні герої?" - сказав Кіріхара, його рука все ще була простягнута до них.
"Зрозуміло. Ти хочеш сказати, що ви, герої з іншого світу, стоїте на щабель вище нас, так? Хм, але знаєте..."
Пролунав звук, наче повітря розрізали навпіл. На мить усі застигли на місці, аж поки Оямада першим не порушив тишу.
"Ах?! Ти, малий... Коли ти встиг підійти до нього?! Це оголошення війни чи що?!"
До шиї Кіріхари приставили лезо. Це був клинок Аґіто.
Старійшина слабо посміхнувся, не звертаючи уваги на виття Оямади і наблизивши своє обличчя до обличчя Кіріхари.
"Коли між нами все ще такий великий розрив у силі... ти впевнений, що це саме та позиція, яку ти хочеш зайняти?"
Незважаючи на те, що його застали зненацька, Кіріхара залишався невиразним і мовчазним. Нарешті він перевів погляд на Аґіто.
"Ці поверхневі прояви сили такі дитячі. Ти в одному кроці від повної непотрібності, розумієш? Будь готовий до падіння. Ти ж розумієш це, чи не так?"
Аґіто виглядав здивованим. Він витягнув свій клинок і відступив назад.
"Хм... А ти не боїшся, еге ж? Я з нетерпінням чекаю можливості тренувати тебе більше, ніж очікував. Ти пройшов, Кіріхара Такуто."
"Ти так відчайдушно намагаєшся це заперечувати?"
Аґіто щасливо посміхнувся. "А ти кумедний, Кіріхара."
Серце Аяки вискочило з грудей від побаченого.
Те, як він зараз рухався... Я навіть не бачила, як він витягнув свій клинок.
Їй здавалося, що вона бачить це зараз - прогалину в їхніх здібностях, яку не можна заповнити лише очками досвіду та модифікаторами статів. Саме тоді, коли тренувальний майданчик почав заспокоюватися...
"У нас тут зарозуміла купка дітей, еге ж?!"
Найстарша сестра Чотирьох Святих Старійшин - її чорна коса, що розвіювалася за спиною, - знову привернула до себе увагу всіх присутніх. Абіс Анґун була вищою за свого брата і мала міцнішу статуру, з таким же гарним обличчям, як у нього. Незважаючи на це, вона випромінювала нервову енергію.
Абіс ліниво носила свої церемоніальні шати, відкриті на грудях - настільки, що це привертало багато уваги. Щоразу, коли вона йшла, її груди погойдувалися так, ніби були готові вискочити будь-якої миті. Хлопці були зачаровані нею.
Я ніколи не змогла б носити такий одяг... Ніколи і за мільйон років.
" Кі-рі-ха-раа-?" Абіс агресивно вишкірила зуби, зробивши крок до нього. "Що там було про поверхневі прояви сили? Ти теж стріляєш, щоб похвалитися своїм вмінням, га?"
Кіріхара незворушно повернув шию.
"Ти далеко від цілі. У моєму випадку не було нічого дріб'язкового."
"Хм? Тоді ти не будеш заперечувати, якщо я прийду переконатися, чи не так?"
"Гей, гей, гей!"- перебив Оямада, ставши перед Абісом. "Я не дозволю тобі так розмовляти з Такуто та ігнорувати мене, зрозуміла? Хто взагалі зробив тебе королевою світу, а, Капітан Груди?! Слухай сюди! Ми герої високого рівня, так? Не знаю, що у вас за справи, чотири діряві смердючки, але не треба так поводитися! Зрозуміло? Не дозволяйте своїй голові стати більшою за цицьки!"
Підбадьорений холоднокровністю Кіріхари, Оямада продовжував.
"Ти думаєш, що ми справили погане перше враження, чи що? Як тільки ми розтрощимо цього клятого Короля Демонів та його армію, я повернуся сюди, щоб познущатися над тобою! Зрозуміло?!"
Тиць, тиць, тиць.
Палець Оямади тицьнув Абіс у груди, але вона ніяк на це не відреагувала, натомість вишкірила на нього зуби і злісно посміхнулася. Її права рука рушила, щоб схопити його вказівний палець.
Тиць, тиць... клац!
"Гяаааа!"
***
"Знову дуєшся, як маленька дитина, Оямадо?"- Абіс насмішкувато посміхнулася.
"...Замовкни. Я вб'ю тебе."
"Ти постійно кажеш, що вбєш когось, малий. Ти хочеш мене налякати?"
"Га? Ще одне слово, і я використаю свої унікальні навички, щоб..."
"Щоб знову себе зганьбити?"
"Угх..."- Оямада застогнав і згадав, що сталося, коли він використав свій унікальний навик, одразу після того, як вона зламала йому палець. Вона ухилилася від усіх його атак, а потім зламала йому ще один палець.
Коли богиня Вішіс дізналася про цей інцидент, вона лише посміхнулася і сказала: "О, гадаю, це було неминуче". Це вважалося частиною їхніх тренувань.
"Ти божевільна! Одного разу я змушу тебе ридати на колінах передімною, чуєш?"
"Вибач, що кажеш? Хочеш, щоб я зламала ще один?"
Оямада видихнув, але не рушив в атаку - він не міг.
Різниця в силі між ними була очевидна. Четверо Святих Старійшин були сильні - в переважній більшості. Кіріхара, з іншого боку, спокійно тренувався з Аґіто.
"Я бачу, ти розумніший за Оямаду, Кіріхаро", - сказав він.
"Я використовую все, що можу... беру все, що може запропонувати мій ворог. Але я не забув про твою та твоїх братів і сестер, про їхню безглузду поведінку. Настане день, коли я випробую вас... Будьте готові."
"Хм... З тобою і Оямадою нам не буде нудно, чи не так?"
Двері до тренувального майданчика раптово відчинилися. Увійшла група Асаґі, за ними - сестри Такао, Шаблезубі Тигри, і нарешті...
"Схоже, ваші тренування проходять за планом! Величезне вам дякую! "
...богиня Вішіс.
"Поки ви можете досягти поставлених мною цілей, я залишаю наставництво за вами. Я навряд чи можу ігнорувати методику і практику, але найважливіше - це результати. Я не зможу поскаржитися, якщо ви дасте мені результати зараз, чи не так? Це, можна сказати, єдине надійне мірило."
"Чим ми завдячуємо цьому візиту, Вішіс?",- запитав Аґіто.
Аяка задалася тим самим питанням. Оскільки Богиня зібрала всіх героїв з іншої половини тренувального полігону, це має бути щось важливе.
"Зараз я наказую вам усім терміново розвивати практичні бойові навички... Але, звичайно, вам потрібно продовжувати підвищувати свій рівень." Вона провела рукою по щоці і зітхнула. "Але на жаль... руїни Аліона майже вичерпані. У підземеллях залишилося лише кілька золотооких монстрів, яких треба вбити. Цього просто не вистачить."
Кіріхара направив вістря свого тренувального меча на Богиню.
"Нарешті настав час почати турне по руїнах інших країн?"
"З арміями Короля Демонів в русі, боюся, у нас немає часу на неквапливі екскурсії. Завтра ми вирушимо... - сказала Богиня, зводячи руки долонями і широко посміхаючись,- до "Земель Золотооких монстрів".