МИ ДОБРАЛИСЯ до Земель Золотооких Чудовиськ без пригод, усім нам було зручніше уникати головних доріг і міст. Іву та Ліз подорожували разом у минулому, і їм доводилося залишатися під прицілом, а Серас провела кілька місяців у бігах. Навіть я деякий час подорожував інкогніто, тож ми всі звикли до таких мандрівок. Іву мала гострий слух і могла бачити в темряві, і з кожним днем, поки ми мандрували лісом, вона ставала все кориснішою.
Вона повернулася з вершини пагорба, щоб повідомити нам про свої знахідки.
"Це була справжня подорож, але ми дійшли до кордону".
Як тільки ми піднімемося на цей пагорб, ми ввійдемо в Землі Золотооких Чудовиськ.
Ми поїхали в обхід, щоб уникнути фортець, розташованих на кордоні, щоб не дати монстрам втекти. Хоча це траплялося рідко, монстри іноді виходили назовні, і були райони, де прикордонна охорона була слабкою. Досі ми зустрічали кількох монстрів, але жоден з них не був рівним нам.
За пропозицією Іви, ми вирішили відпустити коней і продовжити шлях пішки, зібравши якомога менше речей для подорожі.
"Це схоже на Море дерев..." сказав я, стоячи поруч з Івою на вершині пагорба і дивлячись на темний ліс, що розкинувся перед нами. Він був оповитий густим туманом - ми навіть не могли побачити інший бік.
Звідси все виглядає таким тихим...
"Що це?" запитав я. Посеред лісу стояло велике дерево, що височіло над своїми сусідами.
"Це Зіпсоване дерево. Колись воно було священним, мабуть, у давнину. Воно стало своєрідним символом всієї цієї місцевості".
Це місце ще називають Великими Руїнами? Значить, тут колись була цивілізація. Не кажучи вже про руїни в Мілсі... Чи існував на цьому континенті зовсім інший світ до теперішнього?
"Гм?"
Я почув крик з лісу, далеко вдалині. Крик? Від цього звуку у мене по шкірі поповзли мурашки - він нагадав мені голос Пожирача Душ.
Я зрозумів його.
"Вони вітають нас".
Ми вирішили відпочити на ніч, перш ніж вирушати далі, бажаючи бути в найкращому стані для майбутньої битви. Я зітхнув з полегшенням, коли наш табір був розбитий.
"Отже, Іву, ти пам'ятаєш, де живе відьма?"
"Ні", - відповіла вона.
"Га? А, точно, у тебе має бути мапа."
"Ні, не має."
Секундочку... Ні, все гаразд. Іву знає, де живе Відьма Заборон, детектор брехні Сераса вже точно підтвердив це.
"Не хвилюйся про це, Тоуко." Іву підвелася, подивилася на мене зверху вниз і простягнула руку.
"Встань. Я хочу, щоб ти влив її в мене."
Я стояв і дивився на неї, спантеличений. "Зачекай, що?"
"Твою ману. Влий її в мене."
"Ох. Куди я маю...?"
"У мою праву руку."
"... Гаразд."
Голос Іву був впевненим, ніби вона точно знала, що робить. Я схопив її за руку. Окрім кігтів, вона здавалася шорсткою, але в усьому іншому була людською.
"Я повинен просто влити її прямо тобі в руку?"
"Хм. Ми, леопарди, як і ельфи, не вміємо керувати власною маною. Це займає занадто багато часу. З такою талановитою людиною, як ти, це займе лише мить ".
Не знаю, як щодо талановитого... але, здається, я вмію вливати ману в речі.
" Поїхали."
Моя рука почала світитися блідо-білим кольором, і світло повільно перекинулося на долоню Іву.
"Хм... Дивне відчуття, коли в тебе вливають ману".
На її долоні з'явився невеликий символ і злетів у повітря, розширюючись на моїх очах, як голограма.
Схоже на мій екран статистики, майже...
Серас і Ліз просто витріщилися на нього, широко розплющивши очі і роззявивши роти. Піґімару зажмурився, мабуть, теж був вражений.
Символ почав змінювати форму.
"Це... карта?"
"Угу. Зелена точка - це те місце, де ми зараз перебуваємо."
Я помітив миготливу червону крапку на дальньому боці.
"То ця крапка на півночі має бути...?"
"Місцем, де знаходиться Відьма Заборон. Так мені пояснював мій батько."
"Зрозуміло.
"Неможливо нанести цей ліс на мапу, але з цим орієнтиром ми можемо йти до червоної крапки.
"Відьма сама намалювала цю мапу?"
"Так кажуть."
"Зачекай, ти хочеш сказати, що ніколи її не зустрічав?"
"Не зустрічала".
Іву пояснила, що карта передавалася з покоління в покоління, від одного вождя клану до іншого.
Це означало, що Іву була дочкою вождя свого клану, так? Я відклав цю думку вбік - не треба було тиснути на неї зараз. У нас був спосіб знайти відьму, і цього було достатньо.
Прогрес був повільним, але я нарешті був на шляху до отримання цієї забороненої магії.
"Давайте трохи відпочинемо".
Я повернувся до моря дерев за моєю спиною.
"Завтра ми нарешті вирушаємо... до Земель Золотооких Чудовиськ".
Післямова
ДЯКУЮЧИ ВАШІЙ ПІДТРИМЦІ, третій том нарешті вийшов! Це Каору Шінозакі.
Хіба Серас Ашрейн не виглядає чудово на обкладинці? Я часто думаю про те, що хочу, аби всі надруковані книги були про Серас, і, здається, все йде за планом. Можливо, вам би сподобалося вишикувати всі томи в ряд, щоб показати їх зараз?
Врешті-решт, я включив багато нового матеріалу в цей третій том - сподіваюся, мені вдалося висвітлити Серас і в цьому відношенні. Думаю, я дотримався своєї обіцянки зануритися глибше у стосунки Серас і Тоуки, і я дуже хочу, щоб це була історія про те, як вони рухаються вперед (наскільки це дозволяє обсяг книги).
До речі, я живу з двома котами, і вони дуже прив'язалися до мене зараз - набагато більше, ніж тоді, коли тільки приїхали. Вам сподобався леопард у цьому томі? Кажуть, що домашні коти дуже схожі на великих котів... Цікаво, чи Іву теж почне прив'язуватися до когось? Я бачив відео, як леви та леопарди уживаються з людьми - я завжди мріяв мати в друзях таку люту тварину.
Я також хотів би вибачитися перед моїм редактором, О-сама. Мені шкода, що цей третій том спричинив стільки клопоту. Ця серія може продовжуватися лише завдяки вашій постійній підтримці та наполегливій праці. Також дякую KWKM-сама за ваш зворушливий, неймовірний дизайн та ілюстрації в цьому томі. Ваші малюнки завжди надихають мене новим життям і характером Сераса та інших персонажів. Я завжди думаю, що без ваших ілюстрацій ця робота не була б такою, якою вона є сьогодні. Ще раз дякую всім, хто зробив це можливим.
Я також хочу подякувати всім, хто читає веб-версію, за постійну підтримку. Я сподіваюся, що ця друкована версія розширила світ - велике дякую вам за те, що приєдналися до цієї подорожі. Дякую, що купили цю книгу і дозволили мені продовжувати накопичувати томи.
Сподіваюся, ми зустрінемося знову в наступній книзі, де наші герої нарешті поринуть у Землі Золотооких Чудовиськ.
-Каору Шінозакі
Післямова перекладача
Нуууу том в принципі не поганий але мене розчарував екшону майже не було і я думаю що ціль на том не виконана. От самі подумайте 1 том був про гг якого закинули в руїни ціль: вибратись і він її досяг. На 2 том ціль (чи скоріш питання) була познайомитись з Серас і розвідати інфу і ці цілі він також досяг а битва з Сівітом так це вобше бомба. На 3 том ціль дістатися країни ЗОЧ і наша група її майже досягає але вони навіть на територію не зайшли це зовсім ніяко. Можливо цей том йде на розкриття та введення персонажів і так тут їх нам насипали кучу мені аж голова болить. Наступе мені не подобається титульне зображення воно викликає якийсь дискомфорт. До речі тепер я FKM записався в перекладачі(хвастаюсь)і це виявилось не так складно як здається але стрьомно зробити щось не так тому віддаю всього себе на редактора. яким тепер є Легат так ? Якщо ви дорогі читачі знайшли якісь помилки в перекладі не соромтесь і пишіть про це, а я бажаю вам удачі і зчитаємось в наступному томі.
Післямова редактора - Legat
Я коротко, привіт я тільки закінчив редакт, надіюсь не надто багато пропустив, дуже втомлений, тому дякую що читали, я спати!