Іву і я зустрілися з Серас та Ліз на домовленому місці зустрічі.
"З поверненням, господарю Тоуко", - сказала Серас.
"Це має відвести від нас будь-які підозри щодо загибелі Елітної П'ятірки", - сказав я.
"Ви хочете сказати, що все пішло за планом?"
"Так. Ніколи не думав, що все вийде так добре, якщо чесно".
Ліз кинулася до Іви. "Старша сестро!" - радісно вигукнула вона.
"У тебе були якісь проблеми, поки нас не було?" запитала її Іву.
"Ні... Пані Серас дуже добре про мене піклувалася..."
"Ліз дуже допомогла з сумками. Вона багато зробила!" - сказала Серас.
"Пані Серас..." Ліз стримувала сльози.
Мабуть, давно їй ніхто не робив таких компліментів. Я легко міг уявити, як власниця тієї таверни поводилась з Ліз до того, як ми прийшли за нею - ніколи не підбадьорювала і не хвалила її жодним словом.
Ліз нерішуче підійшла до мене, обережно поставила ноги, випрямила спину і глибоко вклонилася.
"Дуже вам дякую. Якби ви нас не врятували, господарю Тоуко, то... ми зі старшою сестрою..."
"Не хвилюйтеся про це." Я не хотів думати про те, де б вони були."
Ліз повільно підняла голову, ніби боячись здатися грубою.
"Ти хочеш мене про щось запитати?"
"Гм, ну..."
"Давай, я не кусаюся."
"З Піґімару все гаразд?" - запитала вона, нарешті набравшись сміливості.
На звук свого імені маленький слаймик вистромив щупальце з горловини моєї мантії.
Повільніше, ніж зазвичай... Мабуть, втомився після всіх цих боїв.
Піґімару пискнув і простягнув щупальце до Ліз, яка ніжно погладила його.
"Пані Серас казала мені, що ти теж бився, Піґімару...
"Сквіі."
" Дякую.""
"Сквііуіі~! ♪♫♩"
Слиз став світло-рожевим.
"Коли вона так пестить Піґімару, вона ніби забуває, що її щось турбує", - сказала Серас. "Піґімару справді дивовижний".
Можливо, цей маленький слиз допоможе загоїти шрами на її серці.
Коні, яких ми використовували як приманки, втекли, тож якщо ми хочемо продовжити прогулянку, нам знадобиться кілька коней барона. Серас уже підготувала двох таких коней і завантажила на них наші сумки.
"Якби ж то у нас була річ, яка давала б нам нескінченне місце для зберігання", - сказав я собі, витягаючи свій мішечок. Ми знайшли золото, коштовне каміння та ювелірні вироби, розкидані по полю бою, і взяли все, що було достатньо легким, щоб нести.
"Гаразд, рушаймо", - сказав я.
Іву та Ліз легко вмостилися на своїх конях. Я сів на іншого, тримаючись за Серас ззаду.
"Вибач, що змушую тебе робити це тільки тому, що я не вмію їздити верхи".
"О ні, нехай це вас не турбує! У всіх є сильні і слабкі сторони. У будь-якому випадку, я рада бути корисною для вас".
Іву пришпорила свого коня, але наш не зрушив з місця.
"Серас?"
"Вибачте, господарю Тоуко. Ви не могли б триматися трохи міцніше? Я боюся, що ви можете впасти."
"...Звичайно."
Я стиснувся, міцно тримаючись за Серас і притискаючи наші тіла ближче один до одного.
Серас видала придушений стогін.
"Занадто сильно?"
Я занадто сильно стиснув? Мої показники останнім часом дуже зросли.
Я трохи послабив хватку.
"А так?"
"Т-так... так набагато краще. Дякую."
Кінь рушив з місця легкою ходою. Стукіт копит заповнив мої вуха, і моє тіло незграбно погойдувалося разом з рухом коня. Я ще не звик до цього.
"Господарю Тоуко, ви знову чудово читаєте наших ворогів", - сказала Серас.
"Не знаю"- відповів я. - "Якби я був краще підготовлений, то знав би про витривалість Піґімару і про кількісні обмеження інших моїх умінь. Я не так добре себе контролюю, як ви з Івою думаєте. Іноді я просто намагаюся триматися на плаву".
"Але навіть коли такі речі трапляються, ви ніколи не вагаєтеся. Ви швидко з ними справляєтеся, і... тому мені так комфортно виконувати ваші накази, господарю Тоуко".
Якщо той, хто віддає накази, панікує, це тільки погіршує ситуацію. Я мав бути максимально спокійним і чітким, що б не трапилося на нашому шляху.
"Доки ви віддаєте накази, Господарю, я хочу виправдовувати ваші очікування".
"Хе-хе, приємно чути. Як я вже казав, я не можу бачити майбутнє абощо. Я просто намагаюся передбачити його якнайкраще."
"Тоді я, в свою чергу, намагатимусь бути для вас найкращим віце-капітаном, яким тільки зможу".
"Ти вже робиш більше, ніж достатньо, Серас. Хіба ти не пам'ятаєш, як я покладався на тебе в Монрої?"
"Я рада бути корисною! Навіть просто допомагати вам сидіти на коні, як ми робимо це зараз".
"Слухай, Серас... а їзда верхи - це те, що я можу легко освоїти? Можеш мене навчити?"
"Якщо це те, чого ви хочете, я можу показати вам основи, коли у нас буде час."
"Звичайно. Ми повільніше їдемо вдвох на коні, і це обмежує нашу мобільність, коли ми обидва тут, нагорі. Та й триматися за тебе ззаду щоразу, коли ми їдемо, трохи... ну, ти розумієш".
"Ця частина мене зовсім не турб. Якби це був хтось інший, можливо, але ви, пане Тоуко..."
"Я знаю, що ти намагаєшся заспокоїти мене, кажучи це, але в майбутньому нам дійсно потрібно мати можливість їздити окремо".
Серас помовчала кілька хвилин. "Звичайно, Господарю", - сказала вона.
Через деякий час почався дощ, спочатку повільний, але він невпинно зростав, поки не почав лити як з відра. Ми знайшли невелику печеру і вирішили сховатися там.
"Я очікувала цього, судячи з вигляду хмар, але дощ і справді почав сильно лити?" - сказала Серас. Вони з Ліз викрутили свій мокрий одяг, і я простягнув їм суху ганчірку, щоб вони використовували її як рушник.
"Висушіть волосся - я не хочу, щоб ви застудилися. Стривайте, а ельфи можуть застудитися?"
"Ну, так, ми можемо застудитися", - відповіла Серас, притискаючи ганчірку до свого мокрого волосся. "Хоча кажуть, що ельфи менш схильні до хвороб, ніж люди. Я вважаю, що люди - це раса, яка найчастіше страждає від хвороб".
Серас підійшла і почала сушити мені волосся. Вона стала навшпиньки, щоб дотягнутися, і посміхнулася мені.
"Ти теж будь обережна, щоб не застудитися, добре?"
"Гаразд. Буду."
Якби я захворів тут, і все пішло б гірше... Про це навіть думати не хочеться.
Серас виглянула з печери в дощовий ліс за її межами.
"О, ти повернулась", - сказала вона.
"Я просто прив'язувала коней", - відповіла Іву, зупинившись просто всередині печери. Вона несамовито затрусилася, струшуючи воду з хутра, і краплі бризнули на підлогу печери. "Я прив'язала їх у найсухішому місці, яке змогла знайти, під невеликим виступом. Ми зможемо швидко втекти, якщо щось трапиться".
Я простягнув їй суху ганчірку.
"Вибач, що змусив тебе вийти туди", - сказав я.
"Не хвилюйся про це."
"Після того, як ми поїмо, давайте по черзі відпочинемо", - сказав я. "Ми пройшли довгий шлях від Монроя і повинні виспатися. Немає сенсу поспішати до Земель Золотооких Чудовиськ, якщо ми будемо надто втомлені, щоб битися, коли потрапимо туди".
Піґімару висунувся з-під моєї мантії.
"Сквіі."
Маленький слайм притулився до стіни і почав тихо погойдуватися. Відпочиває, мабуть. Ми вирішили доїсти всю їжу в рюкзаках, яка не витримала б всю подорож. Іву розпалила багаття, а я зробив підставку для нашого маленького казанка.
"Цей одяг не встигне висохнути - тобі краще піти і переодягнутися. Я подивлюся в інший бік".
"Зрозуміла. Давай, Ліз, ходімо."
"Гаразд!"
Серас взяла Ліз за руку і повела її в темний кут печери.
СЕРАС АШРЕЙН
Ліз почала роздягатися, і Серас викрутила промоклий одяг дівчинки, він був важкий від дощу. Вона міцно стиснула тканину в руках, і струмінь води, розливався по підлозі печери.
Потім Серас почала знімати з себе обладунки шматок за шматком. Раптом вона усвідомила, що хтось спостерігає за нею.
"Щось не так?"
Щоки Ліз почервоніли, і вона опустила очі додолу.
"О, вибачте."
Серас відвела погляд, шукаючи в пам'яті. Вона здогадувалася, що турбує Ліз.
Вона просто дивилася на мене... Може, залишити її в спокої? Її реакція мене турбує. Я не хочу, щоб вона відчувала провину.
Вона нахилилася до рівня очей Ліз, щоб поговорити з нею.
"Цілком природно, що тобі цікаво. Ти дивилася на мої груди?"
"Ах..."
Ліс не знайшла слів і злегка зіщулилася, ніби боялася, що зробила щось не так.
Серас доброзичливо засміялася.
Ніщо в порівнянні з тим, що сталося зі мною біля тих руїн у Мілсі...
"Тут нема чого боятися чи соромитися. Нашим тілам немає чого соромитися. Я не заперечую, якщо ти подивишся на мої груди", - сказала вона люб'язно. Але внутрішньо зітхнула, змирившись зі своєю долею.
Я нічого не можу вдіяти з тим, наскільки великі мої груди, і з тим, яку увагу вони привертають... - Вона озирнулася на Тоуку, що стояв на іншому боці печери. Але єдина людина, на яку я справді хочу звернути увагу, ніколи не звертає уваги на мене чи мої груди.
Ні тоді, коли вони разом переодягалися в заїжджому дворі в Монрої, ні тоді, коли їхали верхи на коні. Він ніколи не виявляв до неї жодного інтересу.
Серас гірко посміхнулася сама до себе. Це була майже іронія.
"Я-Я..."
Ліс склала свої маленькі руки на грудях.
"Чи стануть мої колись такими, як у вас, пані Серас?" - несміливо запитала вона.
Серас не змогла відповісти одразу і компенсувала це тим, що змусила себе посміхнутися до Ліз. Груди Ліз були невеликі, але цілком нормальні для її віку.
Але як я маю реагувати? Навряд чи я можу брехати їй і прикидатися, що всі люди однакові. Пан Тоука напевно дав би їй пряму відповідь...
"Власниця таверни..."
Серас знову занепокоєно подивився на Ліз.
"Жінка, на яку ти працювала?"
"Т-так. Вона сказала, що якщо мої груди не виростуть, ніхто не буде ставитися до мене, як до справжньої жінки, коли я виросту. Тож я..." Ліз виглядала переповненою тривогою.
"Це зовсім не так", - відповіла Серас. Вона навіть розсердилася, відчувши огиду. Як хтось міг навчити молоду дівчину такої безглуздої нісенітниці? "Забудь про все це".
"Га?"
Серас намагалася говорити одночасно твердо і доброзичливо.
"Все, що ця жінка сказала тобі - неправда. Будь ласка, забудь все, що вона коли-небудь говорила".
"Забути... все...?"
"Так. Відтепер слухай тільки тих, кому довіряєш, і більше нікого. Приймай тільки те, що ти знаєш у своєму серці, як правду."
"Я... я так і зроблю, пані Серас", - сказала Ліз, покірно дивлячись собі під ноги. "Дякую." Її занепокоєний вираз обличчя змінився на щось світліше.
"Тоді я... відтепер буду слухати все, що ви скажете".
Серас ніжно засміялася і посміхнулася, відчуваючи тепло всередині.
"Дуже добре. Я постараюся зробити так, щоб у нас було багато можливостей поговорити один з одним". Серас простягнула одну зі своїх тунік. "Якщо хочеш, можеш носити її, поки твій одяг не висохне. Вона завелика, але..."
Ліз натягнула туніку, яка, як і очікувалося, виявилася мішкуватою.
"Пані Серас... В області грудей..."
Тканина на грудях Ліс була скручена і згорнута в пучок. Серас прочистила горло, її щоки запалали.
"Мені дуже шкода. Потерпи, поки твій одяг не висохне."
"Гаразд..."
Після цього було трохи ніяково, але вони розмовляли про улюблені страви та інші речі, чекаючи поки їхній одяг висохне біля вогнища, і незручність скоро зникла. Переодягнувшись у власний одяг, Ліз щасливо посміхнулася до Серас - це була перша щира посмішка, яку вона побачила у дівчинки .
"У мене ніби з'явилася ще одна старша сестра!" - сказала вона.
МІМОРІ ТОУКА
ПІСЛЯ того, як Серас і Ліз пішли переодягатися, Іву прийшла і з гуркотом сіла переді мною.
"Давай тоді спробуємо зібрати зброю та обладунки", - сказала вона.
"..."
"Хм? Щось не так, Тоуко?"
"Може, це через хутро я не помітив, але ти досить легко одягнена, так? І обладунків теж небагато."
Якби вона була людиною, Іву вважали б ексгібіціоністкою, але, можливо, для леопардолюдей все було інакше.
"Важливо, наскільки легко я можу пересуватися. Сила леопарда в швидкості та швидкій реакції - я повинна максимально використовувати те, що маю. Немає сенсу обтяжувати себе".
"Я помітив, яка ти швидка. Ти дійсно добре використовуєш це в бою".
Ми помовчали кілька секунд.
"Ти не питав про моє минуле з Ліз.
"Я подумав, що ти розкажеш мені, якщо захочеш. Багато людей не хочуть говорити про своє минуле."
Серас, наприклад. До того, як стати святим лицарем, вона походила з високородної сім'ї в якійсь країні високих ельфів. Я не знав, чому вона вирішила приїхати до підконтрольної людям Священної Імперії Неа, чи щось сталося з її рідною країною, чи як вона проводила свої дні в Неа.
У минулому Серас було багато таємниць, але я не планував запитувати її про них безпосередньо. Мені не потрібно було знати все про Серас, Іву чи Ліз - і в моєму власному минулому теж були речі, про які я не хотів би говорити.
"Якщо ти хочеш поговорити, не соромся говорити. Я небагато знаю про минуле Серас, але це мене не турбує".
"Зрозуміло. Тоді я теж не питатиму про тебе і Серас. Здорова дистанція між нами, мабуть, буде найкращою в будь-якому випадку".
Іву і Ліз їдуть до Забороненої Відьми, це все, що нам потрібно знати на даний момент. Вони йдуть не заради моєї помсти.
Іву пішла перевірити коней, а я почав нарізати інгредієнти для казана. Готувати в горщику було просто - кинув туди все, трохи приправив, і майже завжди виходило щось досить смачне, щоб з'їсти. А якщо горщика не вистачало, я завжди міг використати свою чарівну шкіряну торбину.
"Дозволь мені допомогти." Ліз одягнулася і стала поруч зі мною.
"Ти не втомилася? Можеш відпочити, якщо хочеш.
"Ти не проти, якщо я допоможу?"
...Та годі, не дивись на мене так.
"Гаразд, тоді очистиш це для мене?"
"Так!" Ліз з радістю сіла і почала чистити овочі.
"Слухай, у тебе дуже добре виходить."
"Дякую за комплімент", - сказала Ліз, нервово знизуючи плечима.
"А готувати ти теж вмієш?" запитав я.
"Так, я завжди допомагала на кухні. Люди, які приходили до нашої таверни, завжди із задоволенням їли мою їжу, але власниця привласнювала собі всі заслуги".
Ще одна жахлива історія про цю жінку. Я на мить заплющив очі, розлючений тим, що щойно почув.
"Пане Тоуко?"
"Так?"
"Я... я була б дуже рада, якби ви дозволили мені готувати для вас. Я також можу допомогти носити сумки..." Ліс перестала чистити, а її плечі та голос тремтіли.
Все ще не звикла просити про щось, чи не так?
"Тобі не потрібно шукати собі роботу, гаразд? Іву робить більше, ніж достатньо для твоєї частки, і у нас все під контролем".
"Н-ні, це не так! Я нічого не відчувала, коли працювала в тій таверні, але... але якщо це для вас і пані Серас, я хочу бути корисною. Це справді те, що я відчуваю."
"Гаразд. Я подумаю над цим."
Ліз посміхнулася. "Д-дякую, пане Тоуко..."
Після того, як вони поїли, Ліз і Іву одразу ж заснули разом. З них обох ніби звалився великий тягар - тиск зник.
"Вони згасли, як вогні", - прошепотіла Серас.
Ми загасили полум'я і сіли на іншому кінці печери, щоб дати їм трохи спокою.
"Ви теж втомилися, господарю Тоуко? Я посиджу на варті, а ви можете піти спати, якщо хочете".
"Взагалі-то, я не сплю. Не зміг би заснути, навіть якби захотів".
Серас опустилася і поплескала себе по колінах.
"Як щодо цього? Може, вам вдасться трохи поспати, якщо приляжете".
"Ти теж втомилася, чи не так? Якщо що..." Я сів, схрестивши ноги, і постукав ногами, як це робила Серас. "Як щодо цього?" запитав я.
"Ви впевнені? Якщо ти не проти..."
Серас стала на четвереньки і підповзла до мене.
...я просто жартував, якщо чесно.
Серас поклала голову мені на коліна, і коли я опустив очі, вона дивилася прямо на мене. Її очі були небесно-блакитними, вони пильно дивилися на мене, і через мить вона, здавалося, щось помітила.
"Не кажіть мені... Ви ж були не серйозні?" - тихо сказала вона.
Я похитав головою. Її бліді щоки почервоніли. Серас заплющила очі, борючись зі збентеженням.
"Я знову зробила щось жахливо грубе" - сказала вона.
"Ні, все гаразд!" швидко сказав я. "Я не проти таких речей час від часу".
"Д-дякую, що ви такі уважні..." Навіть її вуха почервоніли.
"Я давно хотів попросити тебе про дещо... Ти не проти, якщо я доторкнуся до твоїх вух?
Серас нервово погладила вуха своїми довгими пальцями, перш ніж відповісти.
"Не проти... Якщо ви цього хочете".
"Я завжди хотів доторкнутися до вух ельфа, хоча б раз". Мої руки тремтіли.
...Чому я так хвилююся, коли роблю це?
"Н-ну... Як вони на дотик?"
"Трохи дивно, напевно."
Це були не протези для телешоу, а її справжні вуха. Як звичайні вуха, але м'якші, якісь майже оксамитові. Я легенько погладив їх кінчиками пальців, і Серас закрутилася у мене на колінах.
"О, господарю Тоуко, зачекайте хвилинку..."
Гадаю, вони чутливі.
Після того, як Серас прокинулася, ми обговорили наші подальші плани.
"Іву - сильний боєць. Думаю, ми можемо розраховувати на її здібності в Земелях Золотооких Чудовиськ", - сказала вона.
"Так само, як і ти, так? Я можу придумати безліч способів, як вона може бути корисною для нас, і не тільки в бою. Я радий, що вона з нами."
"Можливо, це неввічливе прохання, але..."
Серас подивився на ліжко, де спали Ліз та Іву.
"Чи є щось особливе для вас в Іву та Ліз?
"Хм? Чому ти запитуєш?"
"Ви виглядаєте таким добрим і теплим з ними - майже таким же, як зі мною".
Серас справді не помічає деяких речей... У цьому сенсі вона мені як прийомна мати.
"Ти маєш на увазі... що зазвичай я холодна людина?"
"Я не це мала на увазі!" - сказала вона, приклавши руку до грудей. "Я б ніколи не мала на увазі..."
"Я жартую! Все гаразд. Розслабся."
"Г-г-господарю Тоуко..."
Її плечі опустилися з полегшенням і збентеженням. Я подивився на Іву.
"Я ставлюся до неї так з тієї ж причини, що і до тебе".
"Тому що вона нагадує тобі твою прийомну матір?"
"Напевно, мого прийомного батька в її випадку."
"Твого прийомного батька. Розумію."
"Так. Я маю на увазі, що, очевидно, є відмінності, але є щось хороше в них обох, що відчувається однаково".
Мій прийомний батько був хорошою людиною - саме тому він і взяв мене до себе. Його старший брат, що жив окремо, примусово віддав мене до нього, і мій прийомний батько звинувачував його - але ця провина ніколи не поширювалася на мене. Пряма чесність мого прийомного батька та розум і доброта моєї прийомної матері були єдиними причинами, чому я стою тут сьогодні.
Серас посміхнулася мені.
"Твої прийомні батьки, мабуть, дуже важливі для тебе. Вираз твого обличчя, коли ти говориш про них... він якось змінюється".
Чи справді мій вираз настільки інший? Я не розумію, що вона має на увазі.
"Моє життя було б набагато гіршим, якби не вони."
Я не знаю, як їм віддячити... Вони - єдина причина, чому я хочу повернутися в мій старий світ, щоб висловити свою подяку належним чином, особисто. Дякую, що прийняли мене. Дякую, що виростили мене.
"А Ліз... Ну, вона схожа на мене".
Серас Ашрейн нагадує мені мою прийомну матір. Іву Спід нагадує мені прийомного батька. Лізбет нагадує мені мене самого. Дивний збіг.
"Лізбет... Вона нагадує тобі себе?"
"Місце, де її залишили."
Ця власниця таверни була схожа на моїх справжніх батьків. Мене ображали і принижували змалечку - у нас з Ліз це спільне. Різниця лише в тому, що Ліз змогла це витримати. Я намагався терпіти, скільки міг, але насіння вбивства пустило в мені коріння. Я хотів убити людей, які знущалися наді мною, перш ніж вони дістануть мене. Ліз все ще залишається доброю дівчинкою - в ній немає нічого від жінки, яка знущалася над нею. Гадаю, Ліз завжди звинувачувала себе, вважаючи, що вона занадто слабка або недостатньо хороша. У нас схоже походження, але в цьому і є справжня різниця між нами - я жахлива людина. Я усуваю всіх, хто стає на моєму шляху, знищую їх, кого мені вигідно. Тоука Міморі ніколи не врятує світ, він просто досягне своїх егоїстичних цілей. Він помститься. Ось чому я...
Я перервав власні думки. "Я знаю, що повторююсь, але ти можеш піти, коли захочеш. Все, що мене хвилює, це моя помста - ось і все".
"Ти ж знаєш, що я маю власні почуття до богині Аліону. Я не маю наміру залишати тебе, - сказала Серас, грайливо посміхаючись. "До того ж, мене щойно підвищили до віце-капітана."
"Тоді я розраховую на тебе."
"Залиште це мені, Господарю."
"Хм... Ти ж прийшла, щоб допомогти мені, так? Чому б мені не зробити тобі послугу натомість? Поки це те, що я дійсно можу зробити, я зроблю це."
"Хм?"
"Це егоїстично з мого боку - брати тебе з собою. Ти не мусиш вирішувати прямо зараз. Просто подумай про це."
" Зрозуміла."
"Поспи трохи, гаразд? Я не буду спати до зміни Іви".
Серас прилягла відпочити, а я сів поруч.
"Гаразд, господарю Тоуко, я готова." Але перш ніж я встиг накласти закляття "Сон", вона продовжила. "...Я дійсно збираюся подумати про цю послугу, ви д розумієте."
"Що?"
"Все, що я хочу? Я все обдумаю."
"Звичайно. Я не жартую."
Серас сховала обличчя під ковдрою.
"Ти готова?"
"Так, - прошепотіла вона. "Добраніч, Тоуко."
"На добраніч", - відповів я, простягаючи руку.
"Сон."
КОРОЛЬ УЛЬЗИ
ВБИВЦЯ МОНСТРІВ Король Джін взявся за голову.
Ашінт зникли?! Як це могло статися?!
Після втечі Іву Спід переслідували барон Зуан та його люди, а Ашінт очолював їхній загін - це було загальновідомо. Але знайшли лише трупи барона, його людей та кількох найманців... Ніхто не міг сказати Джіну, де зараз перебуває Ашінт.
Той проклятий Зуан... Він бився з ними? Я стільки разів казав йому бути обережним і стежити за язиком у спілкуванні з ними!
Щось пішло не так. Від Ашінта знайшли лише розкидану зброю та обладунки. Можливо, їх викинули в надії на швидку втечу - навіть без зброї Ашінт міг покладатися на їхні прокльони. Були ознаки того, що люди барона також були пограбовані...
Джін на мить замислився.
Іву Спід ніяк не могла перемогти стільки людей самотужки. Невже Ашінт з якихось причин став на її бік? Джін не міг уявити, навіщо їм це робити.
Найімовірнішою причиною була внутрішня суперечка.
Я помилявся щодо нього...
Барон Зуан завжди мав здатність бачити крізь найгрубішу, найаморальнішу зовнішність людини її потенціал, що криється під нею. Він давав їм набагато більше свободи і кращу платню, ніж більшість дворян, і вони обожнювали його за це. Джін неодноразово використовував цю здатність, щоб здобути перемогу над покидьками світу, доручаючи Зуану найнепривабливіших персонажів і завдання - головне з них - керувати Кривавим Колізеєм і шукати нових бійців. Барон звик мати справу з важкими людьми завдяки своїй роботі там, хоча, звісно, до Джіна доходили чутки про нього...
Але чи не були ці люди Ашінт занадто сильними навіть для нього? Джін не вважав, що помилився, довірившись барону Зуану, і все ж...
Ситуація, що склалася, була немислима.
Я хотів їх використати. Вони стверджували, що перемогли Елітну П'ятірку! Ми могли б використовувати їх, щоб показати нашу силу сусідам ...
Джін взяв під свій контроль Вбивцю Драконів, і він сподівався зробити те ж саме з Ашінт, маючи достатньо часу і терпіння.
Але тепер... як я поясню це Богині?
Після круглого столу в Білій Цитаделі Захисту Джін звернувся до Богині Вішіс з ідеєю.
"Будь ласка, дозвольте мені розібратися з цією ситуацією з Ашінт? Я не знаю, чи справді вони є Вбивцями Лицарів Чорного Дракона, за яких себе видають, але присягаюся, я знайду правду!"
Богиня погодилася, бо довіряла йому. Вона навіть забрала свого учня, якому зазвичай доручали стежити за всім, повʼязаним з його країною, як символ цієї довіри.
Нянтан... Саме тоді, коли ми нарешті позбулися тієї набридливої дівки...
Усе, що в неї було, - це гарне обличчя і фігура. Крім цього, вона не приносила нічого, окрім неприємностей. Її жорсткі, осудливі очі, здавалося, бачили наскрізь усе, що він робив. Вона була холодною і відстороненою, навіть до нього, короля країни, в якій жила. Джін ненавидів сам її вигляд, але нічого не міг з собою вдіяти - навіть серед учнів Вішіс Нянтан була особливою. Він навіть уявити собі не міг, якою помстою Богиня помститься його країні, якщо він розкритикує її, не кажучи вже про те, щоб спробувати позбутися від неї.
Нгх... Це нахабне дівчисько буде відправлено назад сюди?!
Він зім'яв звіт у руці.
Я не можу спати спокійно, коли вона так на мене дивиться... Треба знайти Ашінт і якось домовитися. Вони примудрилися вбити самого барона, і навіть начальника його особистої охорони... не кажучи вже про незліченну кількість найманців та інших бійців. Я не збирався поспішати з доказами чуток про те, що саме Ашінт розгромили Елітну П'ятірку, але...
Джін більше не мав жодних сумнівів - Ашінт явно мав достатньо сили, щоб зробити таке. Він не був упевнений, що навіть його Лицарі-Вбивці Монстрів зможуть стримати їх зараз.
Відкликати Драконоборця у Богині зараз теж може виявитися непросто ...
"Пробачте, мій король... Що ви хочете, щоб я зробив?"
Джін здригнувся від раптового переривання. Він майже забув про асистента, який стояв поруч. Джін швидко опанував себе і затулив очі руками, вдаючи сльози.
"Ох... Смерть барона Зуана вплинула на мене більше, ніж я хотів би визнати... Зі мною все гаразд, звичайно. Прошу вибачення."
"Вся ця історія з Ашінт... - сказав помічник, - як нам повідомити про це Аліону?"
Джін почав пітніти.
"Гадаю, у нас немає іншого вибору, окрім як повідомити про це в повному обсязі. Наслідки будуть жахливими, якщо Богиня дізнається пізніше, що ми не повідомили їй про це відразу".
Богиня була справді жахливою істотою - ніхто не міг дозволити собі бути обманутим її красою, або недооцінювати її гнів, якщо вони їй не догодили.
Джін пригадав чутки про Священну Імперію Неа, коли їх захопила Імперія Бакосс. Вторгнення на територію інших народів було немислимим - забороненим самою Богинею. Але коли Бакосс напав на Неа, вона навіть пальцем не поворухнула, щоб втрутитися.
Ніхто не знав, що зробила Неа, щоб заслужити таке ставлення, чому вони втратили захист Богині. Одна з версій полягала в тому, що Святий Імператор чимось образив Богиню Вішіс - її слово, зрештою, було абсолютним.
Ця непокірна дитина, дико красивий імператор, без сумніву, на тому ж шляху. Ми всі в руках Богині. Невже вона просто намагається тримати нас у страху?
Джін випростався на стільці, відчуваючи дивне запаморочення.
"Знайди їх. Знайди Ашінт, чого б це не коштувало..."
"Мій король, що з леопардолюдом? Молода темна ельфійка також зникла в результаті, як вважають, пов'язаного з цим інциденту. Власниця таверни "Біла нога", де вона жила, була убита", - сказав помічник.
Раптом Джін наповнився люттю.
"Боягузка, яка розвернулася й втекла, і якась безпорадна маленька дівчинка?! Вони будуть уже мертві на узбіччі дороги! Ашінт - це ключ. Ашінт! Збери всі наші сили на їх пошуки! Ти мене чуєш?!"
"Т-так, мій Королю!"
Джін зціпив зуби, коли помічник вибіг з кімнати.
Н-ні... Мої плани довести свою вірність Богині, мати Ашінт на своєму боці... П-подумать тільки, все зійде нанівець!
Король Вбивця Монстрів кипів від гіркої, зростаючої образи.
НЯНТАН КІКІПАТ
" Боже, боже... Отже, ця банда магів прокляття вбила барона і повністю зникла. Як жорстоко з їхнього боку! Ох, як жахливо!" - злегка промовила Богиня, тримаючи в руках звіт, отриманий від Ульзи.
Передбачувані вбивці Елітної П'ятірки явно замітали сліди.
"Але чи справжня ця проклята магія? Я просто не можу в це повірити. Чи я просто не знаю про її існування? Ти щось про неї знаєш?"
Нянтан Кікіпат стояла біля стіни особистих покоїв Богині. Вона похитала головою. "Ні."
"Зрозуміло", - категорично сказала Богиня. Вона повернула свій погляд до звіту. "Дійсно, жахливо. Але якщо Ашінт якимось чином приєднається до Дико Красивого Імператора, то... хм. Я б вважала за краще взагалі не відправляти тебе назад в Ульзу. У мене є життєво важлива роль для тебе, Нянтан".
Вона відкинула звіт убік і глибоко зітхнула.
"Останнім часом у нас було стільки неприємностей. Лицарі Вбивці Монстрів, схоже, прагнуть знайти Ашінт. І хоча я навряд чи можу дозволити собі ігнорувати силу, що конкурує з Елітною П'ятіркою..." Вона надула щоки, але посмішка не сходила з її обличчя. "Ох, це така морока."
"Якісь проблеми?" - злегка промовив чоловічий голос.
Агіт Ангун був одним з Чотирьох Святих Старійшин, групи братів і сестер героїчної крові - нащадків героїв з іншого світу. Вони були покликані Богинею з їхньої рідної країни Йонато. Говорили, що вони перевершували силою навіть самого святого жерця Йонато.
Нянтан майже забула, що вони взагалі були в кімнаті, поки Агіт не заговорив. Одне око юнака було прикрите довгим чорним волоссям, і, незважаючи на лагідний вираз обличчя, він здавався відстороненим і незацікавленим... але його здібності не можна було заперечувати.
Він продовжував говорити. "Чи не повинна вас більше турбувати сутність Короля Демонів, яка може послабити ваші божественні сили, Вішіс?"
"Хм, мабуть."
"Ви моглиб би битися з Елітною П'ятіркою, Ашінт - з ким завгодно, якби тільки сутність не була задіяна.
Агіт мав рацію - ні Ашінт, ні Елітна П'ятірка ніколи не були б здатні перемогти Богиню. Він ввічливо посміхнувся, перш ніж продовжити.
"Чи не слід вам зосередитися на постійно рухомих арміях Короля Демонів на півночі?" - запитав він.
"Як скажеш, - зневажливо відповіла Богиня, - але коли за моєю спиною відбуваються такі потрясіння, мені дуже важко зосередитися на битві, що відбувається переді мною".
"Ха-ха-ха, ніколи не думав, що ви така тривожна".
"Мм? А що поганого в тому, щоб хвилюватися? Я впевнена, що ти не хотів мене образити, але твій тон страшенно грубий".
На кілька хвилин у кімнаті запала важка, задушлива тиша.
"Вибачте" Агіт поступився першим, вибачившись перед нею з посмішкою. Богиня посміхнулася йому у відповідь.
"Нічого страшного! Ну ось, я знову проговорилася, і... Ох, як соромно! ♪♫♩"
Нянтан мовчки спостерігала за обміном думками. Вона бачила, що Богиня роздратована ситуацією - зникнення Ашінт засмутило її більше, ніж вона хотіла визнати.
А попереду ще більше неприємностей... Її б не турбував Агіт, якби вона не була вже розлючена.
У двері постукали.
"Богине, до вас прийшов пан Беінвульф."
"О, нарешті прийшов? Досить пізно, мушу сказати!"
Богиня підвелася зі свого крісла, і величезний, огрядний чоловік увійшов, пригнувшись під дверною рамою. Він почухав голову.
"А... Вибачте, я запізнився".
"Зовсім ні, ми дуже раді, що ти зміг приєднатися до нас", - сказала вона, граціозно розкинувши руки. "Ласкаво просимо, Вбивця Драконів.
СОҐОУ АЯКА
"Щиро дякую", - сказала Аяка, акуратно вклонившись Нянтан Кікіпат. Вона була членом особливої команди учнів Богині, тут вона була її представницею.
"Ти талановита. Ще не досить досвідчена в бою, але твоя техніка безсумнівно перевершує мою", - сказала Нянтан.
Аяка шукала спосіб стати сильнішою і звернулася до Нянтан з проханням про тренування.
"Будь ласка, тренуй мене.".
Вона була здивована, коли її прохання було прийняте... за умови, що вона нікому про це не розповість. Пояснення Нянтан щодо секретності було несподіваним, те, про що Аяка навіть не думала.
"Гадаю, буде важко отримати дозвіл Богині на твоє навчання", - сказала вона.
Ну, Богиня не любить мене, а Нянтан - одна з її підлеглих. Гадаю, це має сенс.
Вони почали тренуватися разом, використовуючи стару тюремну камеру в надрах замку, щоб їх ніхто не бачив. Досі вони мали лише кілька нагод зустрітися - Нянтан була зайнята і не мала багато вільного часу. Однак навіть ці кілька зустрічей були неймовірно цінними для Аяки.
"Я майже впевнена, що мої модифікатори статів - єдина причина, чому я встигаю за тобою", - сказала вона.
"Можливо, - відповіла Нянтан, - але в тобі є щось особливе. Ти талановита. Ти ніколи не обговорювала це з інструктором з бойових мистецтв, про якого говорила?"
"Я... говорила". Бабуся Аяки завжди хвалила її здібності.
"Ти станеш сильною, Аяко Соґоу", - сказала Нянтан.
"Нянтан, - відповіла Аяка, набравшись сміливості поставити запитання, яке не давало їй спокою. "Чому ви погодилися навчати мене?
Очі Нянтан були добрими, коли вона дивилася на Аяку.
"Ти нагадуєш мені мою молодшу сестру, і..."
Вона різко зупинилася.
Вона щойно...? Здавалося, що це просто з язика злетіло.
Аяка відчула, що зробила щось не так або почула щось, чого не повинна була. Панікуючи, вона спробувала змінити тему.
"Нянтан, ви одружені?"
"Заручена, ти маєш на увазі? Ні, і ніколи не була."
"Справді?"
"У мене ніколи не було любовних стосунків з представником протилежної статі, і я ніколи не вступала в статеві відносини".
"С-с-статеві... В-відносини. Зрозуміло."
Аяка рефлекторно відвела погляд. Вона відчувала, що червоніє. Але коли Аяка знову глянула на фіолетоволосу фехтувальницю, Нянтан зовсім не виглядала збентеженою.
" А-але це досить несподівано. Ви така красива, Нянтан..."
"Краса - нижча."
"Га? Нижча за що?"
"Краса і сила поступаються мудрості. Наразі я найпалкіше шукаю останню." Нянтан пильно втупилася в неї смертельно серйозними очима. "Цей світ не настільки добрий, щоб дозволити красі самій по собі вести до щастя". Вона повернулася і рушила до сходів позаду себе. "Або ти їси, або тебе з'їдять. Покажеш їм пролом в обладунках, і ти потрапиш у пастку або будеш атакована ще до того, як дізнаєшся, що сталося. Пам'ятай про це".
Останні два слова Нянтан крутилися в голові Аяки ще довго після того, як вона покинула стару тюремну камеру.
Пам'ятай, що...
У цю мить Нянтан говорила так, ніби зверталася до молодшої сестри.
Аяка попрямувала нагору, щоб переодягнутися.
Посеред сьогоднішньої сесії пролунало оголошення від Богині, виклик всіх героїв. Цікаво, чого вона хоче?
Назвати кімнату, в якій опинилася Аяка, роздягальнею - значить применшити її показушність. Вона була схожа на вбиральню принцеси. Лише кільком учням було дозволено нею користуватися - самій Аяці, сестрам Такао та Ікусабі Асаґі.
Окрім трьох своїх однокласниць, вона ніколи не бачила, щоб хтось, окрім Нянтан Кікіпат, користувався цією кімнатою, але сьогодні Аяка знайшла там двох жінок, яких ніколи раніше не бачила.
"Ми сьогодні всі разом перевдягаємося, так?" - сказала одна з них.
"Вибач, ми не змогли вчасно підготувати окремі кімнати", - відповіла Нянтан.
"Ей, ні, ні, ми не скаржимося! Послухайте, я маю на увазі, що у нас ніколи не буде іншого шансу скористатися такою яскравою кімнатою, як ця".
За їхніми словами, ці дві жінки належали до групи найманців "Шаблезубі тигри".
"Ми нещодавно були в Мілсі, знаєш, барон там вербував найманців".
Нянтан припинила свою роботу і знову подивилася на них.
"Лицарі Чорного Дракона загинули неподалік", - зауважила вона.
"Так, так. Тож галявина на руїнах, на якій ми були, виявилася повним провалом. Вони повністю підставили нас. Ми намагалися знайти тут веселі пригоди - вітер у волоссі, свобода, відкрита дорога, так? Який сенс у свободі без довбаних грошей?"
"Ти маєш на увазі, що хтось забрав твою здобич?" - запитала Нянтан.
"Ні, в руїнах було щось дивне. Мертві монстри без жодних слідів. У мене було таке погане передчуття, що нам довелося повернутися назад".
"Вона дуже розумна, коли справа доходить до таких речей", - сказала інша жінка. "Спостережлива. Наш лідер завжди права!"
Вони трохи помовчали. Нянтан натягнула сорочку.
"Ніяких слідів... Я була призначена до Ульзи, але нічого про це не чула. У чому причина?"
Ватажок Шаблезубого Тигра опустила очі, її плечі опустилися.
"Я розпитувала інших, але ніхто нічого не знає. Може, якийсь газ піднімається з нижніх рівнів?"
"А ти не думаєш, що це якось пов'язано з Лицарями Чорного Дракона?" - сказала інша жінка. Її лідер швидко розсміявся з цього припущення.
"Ні. Як таке може бути?"
"Ви чули про Ашінт, коли були в Мілсі?" запитала Нянтан.
"А, про тих, хто їх убив, так? Небагато."
"Зрозуміло."
Чутки про падіння Лицарів Чорного Дракона, колись найсильнішої сили імперії Бакосс, вже поширювалися замком, як лісова пожежа - так само, як і чутки про Ашінт, групу магів прокляття, які нібито перемогли їх.
"Що ж, ще побачимося".
Нянтан закінчила переодягатися і вийшла першою, а за нею дві жінки.
"Схоже, ми сьогодні вляпалися", - сказала Ікусаба Асаґі, яка перевдягалася в іншій кімнаті.
Це вона до мене звертається?
Сестри Такао також були там, у кутку.
Аяка вагалася, відповідати чи ні.
"Т-так", - нарешті сказала вона, кивнувши.
"Здається, наша маленька Богиня скликає різних людей. Вона справді планує кинути у бі нас, еге ж?" - сказала Асаґі.
"Ми герої. Це те, що ми повинні робити."
"Ого, Аяко, ти така серйозна! Називай мене героєм скільки завгодно, але я від цього не відчуваю себе більш героїчною"
"Це єдиний спосіб повернутися додому."
"Хм... Серйозно, чи це можливо... То, який твій тип?"
"З чого такі питання?" - здивовано запитала Аяка.
"Знаєш, я ніколи не бачила тебе з хлопцем."
"З чого ти взяла...?"
"Ти ж популярна, так? А, я зрозуміла! Ти вважаєш, що вони не гідні тебе?"
"...Мені дуже прикро, що ти так про мене думаєш."
"А ще в тебе великі груди. Я маю на увазі, давай."
Аяка почервоніла і роздратовано почухала брови. "Це не так!"
"Ти думаєш у когось більші? Ну у Піджі можливо, але сестри Такао навіть не можуть конкурувати з тобою!"
"Не можна судити людей за розміром грудей!"
"Та ну, давай. Навіть я здивувалася, коли вперше побачила твою чорну білизну. Мяу~!"
Аяка швидко спробувала прикрити бюстгальтер і трусики руками. "Яке відношення до цього має колір моєї білизни?!"
"Не тільки це. Справа ще й у дизайні. Я маю на увазі, що вони трохи виглядають, під правильним кутом чи поривом вітру"
"Вони дісталися мені від бабусі! Припини на мене так дивитися!"
"Ого! Делікатна тема, так? Типу, вибач." Асаґі, як завжди, була надто драматичною, піднявши руки в знак покори. "Тепер я зрозуміла. Твоя реакція - це саме те, що робить тебе такою популярною, Ах, хлопці люблять цю чисту, наївну енергетику, яку ти випромінюєш. Якби ж вони знали, що за цим ховається! Ха-ха... Може, це все вихованнячерез те що тебе ростили як тепличну квітку. Ну бо знаєш, ти справді дивна. Не така, як усі в нашому класі."
"...Я справді так відрізняюся від інших?"
"Старшокласниця, яка не користується жодною соціальною мережею? Ти рідкісна порода! Ти додала лише родину до Інстаграму, чи не так? І ніяких секретних акаунтів у тебе теж не знайдено".
"Секретного акаунту? Що ти маєш на увазі?"
"Ха, ти навіть цього не знаєш! Хе-хе-хе."
Сестри Такао мовчки вислизнули з роздягальні.
"Не дивно що ти не активна в соціальних мережах".
"Ти думаєш, це справді має велике значення?" - запитала Аяка.
"Так, це наче зовсім інший світ", - відповіла Асаґі. "Там ми можемо побачимо тебе справжню, без усього цього макіяжу..."
"Що? Ти маєш на увазі... ніхто ж не постить свої фото без макіяжу?"
Коли я дивилася на фото, здавалося, що всі намагаються виглядати ідеально.
"Е? Ха-ха-ха, Аяко, це вже занадто! Ти намагаєшся бути смішною? Це ж просто метафора була!"
"...?"
"Ні, я зрозуміла. Хлопцям теж подобається, що ти така дурненька... Типу, ЛоЛ~!" сказала Асаґі, виходячи з кімнати.
"..."
Аяка закінчила переодягатися на самоті, все ще дивуючись, що мала на увазі Асаґі.
Герої зібралися у великому, обнесеному стіною саду замку, куди нікого не пускали без дозволу Богині. Він був наповнений квітучими квітами, повітря було важким від їхнього солодкого аромату. Це було б ідеальне місце для відпочинку, але сьогодні герої були стурбовані. Богиня скликала їх лише тоді, коли потрібно було обговорити щось важливе.
Вони вже давно розчищали руїни, заробляючи очки досвіду, борючись із золотоокими монстрами, що мешкали в них. Люди Аліона також робили все можливе, щоб зловити золотооких монстрів, яких потім віддавали героям за очки досвіду. По тому, скільки монстрів отримала кожна група, було видно, що про них думала Богиня - найбільше дісталося групі Кіріхари, і зовсім мало - групі Аяки.
Але ми значно підвищили рівень, перемігши монстрів у руїнах...
Аяка тепер знала, як з ними боротися.
"Останнім часом у замку всі наче якісь напружені. Що скажеш, Піджі?"
"А? Ти так думаєш?"
"Ти справді тупа! Одразу видно, що все йде в груди, а не мозок!"
" Асаґі..." Кашіма Кобато прикрила груди руками, її обличчя стало яскраво-червоним.
Треба щось сказати Асаґі, - обурено подумала Аяка. Вона завжди робила такі жорстокі зауваження, навіть у нашому старому світі. Треба застерегти її, щоб вона більше так не робила.
Аяка відкрила рот, щоб заговорити, але Кобато помітила це і тихо похитала головою.
Я в порядку, - здавалося, говорили її очі. Сперечатися - тільки гірше зробить.
Чи відчула вона те, що я збиралася сказати?
Аяка побачила силу за цими очима. Неохоче вона промовчала. Кобато тихо кивнула їй на знак подяки.
Ікусаба Асаґі ставала дедалі впливовішою в класі 2-С, ймовірно, завдяки своїм унікальним навичкам. Як герой класу В, вона рідко коли прокачували їх так швидко, тож Богиня була дуже рада.
"Я завжди знала, що в тобі є щось особливе, Асаґі. Ти природжений лідер", - сказала вона.
Унікальним умінням Асаґі була Королева Бджіл, уміння, яке посилювало інших. Воно дозволяло їй сильно покращувати показники кількох цілей, на короткий час збільшуючи їх понад нормальний діапазон. Група Асаґі була сильна числом - і дуже добре, що її вміння дозволило їм використати це число, щоб отримати ще більшу перевагу в бою. Незважаючи на те, що група Кіріхари була зосереджена на командній роботі, вона ніколи не намагалася завербувати Асаґі.
Вони не надто високої думки про неї? Можливо, вони думають, що було б небезпечно тримати її занадто близько. Кіріхара явно їй не довіряє.
Кіріхара, вочевидь, не раз відмовлявся пускати її до своєї групи, і Богиня вже й не намагалася. Натомість Аяку прийняли б з розпростертими обіймами - вона просто не мала наміру працювати з ними.
Група Ясу Томохіро також ставала дедалі сильнішою, але здебільшого це все ще була вистава одного актора, де зіркою був сам Ясу. Як єдиний герой А-класу, він був єдиним, хто ставав сильнішим, а слабші герої висіли у нього на хвості, підбираючи крихти EXP, які він залишив після себе. Група Аяки, з іншого боку, намагалася зробити все можливе, щоб розділити все порівну.
Суоу Каяко запропонувала, щоб Аяка отримала більшу частину очок досвіду їхньої групи, але Аяка категорично відмовилася. Одна людина не могла зробити так багато самотужки - вони повинні були працювати всі разом.
В результаті всі в групі Аяки прокачувалися і навчилися деяким спільним навичкам. Загальні навички були теоретично доступними для будь-якого героя і поділялися на п'ять категорій: навички атаки, навички захисту, навички зцілення, навички покращення та навички ефекту статусу.
У міру того, як герої підвищували свій рівень, їхні дерева вмінь росли і змінювали колір, коли вони відкривали здібності вищих рівнів. Як і передбачала Богиня, вміння з ефектом статусу виявилися марними, і будь-кому, хто їх відкривав, незважаючи на те, як гарно вони звучали, по суті, не пощастило. Унікальні вміння та інші звичайні вміння були набагато кращими. Унікальні вміння мали власні рівні майстерності, пов'язані з ними, і в міру використання вміння зростало і набирало сили.
"Спочатку я не була упевнена, як це буде працювати, але з цими навичками захисту та посилення я, можливо, зможу підтримати тебе. Все так, як ти й казала, Аяко!" сказала Мінаміно Мое, коли вони вперше розблокували спільні навички. Вона відчула полегшення.
З навичками підтримки більшій частині групи не потрібно було воювати на передовій. Аяка вела ближній бій, а решта групи зазвичай підтримувала її ззаду своїми здібностями, наносячи завершальні удари по монстрах, коли вони були уде не в стані боротися. У кожного була своя роль.
Аяка відкрила екран статистики.
Аяка Соґоу
115 рівень
Здоровʼя: +1390 Мана: +2878
Атака: +10983 Захист: +2256 Життєздатність: +2313
Швидкість: +1574 <+500> Інтелект: +1450
Звання: Герой S-класу
Її рівень тепер був набагато вищим. Богиня заохочувала їх до швидкого підвищення рівня, і це явно працювало. Аяка чула, що Кіріхара Такуто вже досягнув 200-го рівня. Однак після 100-го рівня зростання рівня значно сповільнилося для всіх. Показники Аяки також зростали помітно повільніше - лише її статистика атаки продовжувала швидко зростати.
Чи не казав щось про це один з хлопців у групі Ясу?
"Як тільки ти досягаєш певної точки, рівень підвищується набагато повільнішим, прямо як у MMO!"
Аяка не знала, що таке MMO, і вже точно не збиралася нікого питати. Їй було цікаво, чи повільне зростання статистики було пов'язане з тим, що вони наближалися до якоїсь межі.
Аяку турбувало дещо інше. Вона перевірила екран своїх навичок, втупившись у дисплей, притиснувши долоню до рота. З усіх героїв S-класу лише вона одна досі не розблокувала своє унікальне вміння. Аяка подивилася на двох сестер Такао, що стояли за кілька кроків від усіх інших. Вони вже мали свої вміння, як і всі герої класу А - навіть Асаґі, герой класу В, мала одне.
"Хвилюєшся за свої вміння?" - запитала Суоу Каяко, відчуваючи, що її щось турбує. Аяка примусила себе посміхнутися.
"Т-так... трохи..."
Я єдиний фронтовий боєць у нашій групі... Я маю старатися більше.
"Але ж ти відкрила навички в спеціальній секції, так?"
"Так, це правда."
Дерево навичок Аяки було унікальним - у неї не було загальних навичок, але замість них були спеціальні бойові навички, які вона могла отримати. Ці навички відігравали велику роль у підтримці її під час бою.
Але ці спеціальні бойові навички навряд чи можна порівняти з унікальними навичками всіх інших героїв...
У Аяки не вистачало часу. Тінь смерті завжди висіла над нею в бою - вона не могла просто чекати, поки її навички розвинуться самі собою.
"Вибачте, що змусила вас чекати!"
Богиня нарешті з'явилася.
"Давно пора!" - поскаржився Оямада Шіґо.
"Прошу вибачення, Оямадо."
"Якби ви не були такою до біса гарною, я б зараз спав, Богине!"
"Боже, боже, це переваги краси!"
"Йому все сходить з рук."
Деякі дівчата з групи Асаґі почали перешіптуватися між собою.
"Він огидний."
"Заголосно... Заткнися вже."
"Йому важливо лише виглядати круто. Дістав уже".
Аяці було цікаво, чи вони справді так думають, чи намагаються вплинути на Асаґі, щоб вона не пішла з їхньої групи до Кіріхари.
Раптом шепіт змінився. "Хто це?! Він такий до біса гарний!"
Дівчата побачили двох чоловіків і двох жінок, які увійшли за Богинею. Всі вони були одягнені однаково, але не схожі на її підлеглих. Позаду них у дверях з'явився величезний бородатий чоловік. Він виглядав диким, але сильним і суворим красенем, як актор з фантастичного фільму.
Він здавався абсолютно незворушним, коли звук піхов його довгого меча, що шкрябали по підлозі, наповнив кімнату. За ним увійшло ще вісім озброєних людей, явно слабших за перших кількох, - Аяка пам'ятала двох з них з роздягальні раніше. Коли вони вишикувалися навколо Богині, Нянтан увійшла до кімнати в кінці черги і зачинила за собою двері.
"Всі так швидко підвищили рівень,"- сказала Богиня. "Це справді радість споглядати. Перш за все, дозвольте мені подякувати вам усім за вашу важку працю..."
Богиня вклонилася, елегантно і плавно, швидко піднявши голову, коли це було зроблено.
"Але зрозумійте - незалежно від того, як високо піднімаються ваші рівні, це всього лише цифри. Міра ваших фундаментальних здібностей. Чого вам усім наразі бракує, так це техніки - мистецтва бою, так би мовити. Ах, про що я думаю!"
Богиня виправила себе.
" Соґоу володіє тими стародавніми бойовими мистецтвами, в яких вона дуже добре розбирається. Я досі пам'ятаю, як вона втратила розум і намагалася вдарити мене. О ні, я цього зовсім не забула. Розумієте, кожна дія має наслідки. Ніколи не знаєш, коли щось, що ти зробив, може повернутися, щоб вкусити тебе. Будьте обережні, герої"
"Ближче до суті!" - вигукнув Оямада.
Богиня вдала, що їй страшно.
"Мені дуже шкода, я лише хотіла поділитися мудрістю... але, Оямадо, це саме те, про що я говорю. Ваші шкідливі та необдумані зауваження... можливо, одного дня ви про них пошкодуєте. Ох, як жорстоко..."
"Заткнися вже! Ти покликала нас сюди, бо хотіла поговорити, так? Не псуй нам настрій і скажи, чого ти хочеш!"
"Шьоґо."
Це був Кіріхара.
"Що, Такуто?"
"Накидатися на всіх підряд, як зараз - це не дуже гарний тон. Пора тобі вже подорослішати."
"Але ж Такуто!"
"Якщо все піде так само, як з Нянтан, я не поспішатиму рятувати тебе..."
"Ой. Вибачте, Богине, чорт забирай! Ви ж пробачите мені, правда?!"
Його вибачення були порожніми і нещирими, але Богиня прийняла їх і пішла далі, ніби нічого не сталося.
"Оямадо, ти сьогодні, як завжди, бадьорий! І нетерплячий, як я бачу! Тоді заради тебе, давайте почнемо, добре? ♫"
Вона пояснила, що люди, які зібралися за її спиною, тут для того, щоб їх тренувати, їх прикликали з усіх куточків континенту.
Знову почався шепіт.
"Їх називають Чотирма Святими Старійшинами! А хіба Богиня не казала, що вони всі рідні брати і сестри? Правильно?! Правильно?!"
"То ті дівчата з Агітом не зустрічаються з ним?!"
"Кяааа!"
"То що скажеш?! Кращий за Кіріхару?!"
"Вони абсолютно різні!"
"Ти маєш рацію."
Кілька дівчат почали хвилюватися, перешіптуючись дедалі голосніше.
Богиня незворушно продовжувала своє пояснення, здавалося, поки що терплячи їх. Аяка теж була схвильована, хоча й з інших причин.
Ці Чотири Святі Старійшини... всі вони були неймовірно сильні. І той величезний чоловік, якого вона представила як Беінвульф.
Аяка відчула, що опинилася віч-на-віч з бездонним джерелом сили, хоча чоловік просто стояв перед нею. Вона сковтнула.
Мені належить пройти довгий шлях...
"Шаблезубі Тигри будуть працювати з групою Асаґі, Змієборець піде до групи Ясу, Нянтан буде навчати сестер Такао, а Чотири Святих Старійшини будуть з групою Кіріхари. Я залишаю їх у ваших надійних руках!"
Зачекайте, а як же ми? Навіть не залишилося нікого, хто міг би нас навчати - невже Богиня буде навчати нас особисто?
Але Богиня виглядала так, ніби виконала своє завдання на сьогодні. Аяка вже збиралася підняти руку, щоб поставити запитання, коли хтось інший заговорив.
"Групі Соґоу Аяки не було призначено інструктора?"
"Хмм~?" Богиня схилила голову набік.
Рука Такао Хіджірі вже була в повітрі, коли вона говорила, її вираз обличчя був ясним і холодним. Вона виглядала прекрасною, стоячи прямо і рішуче-безстрашно. Богиня ніяково посміхнулася на запитання.
"О, Боже! Так, так. Прошу вибачення, що не згадала раніше. Я зовсім забула пояснити! Я хотіла, щоб групою Кіріхари керувала елітна п'ятірка Лицарів Чорного Дракона, але, як ви, безсумнівно, вже чули, вони нещодавно трагічно загинули. Як наслідок, у нас просто не вистачає інструкторів. Як ви і можете собі уявити, це було досить клопітно!"
Вона притиснула руки до щік.
"Але ж Соґоу володіє стародавніми бойовими мистецтвами, і навіть достатньо впевнена у своїх силах, щоб спробувати кинути виклик Богам! Гадаю, їй буде достатньо навчити власну групу цим технікам. Принаймні, я на це сподіваюся. Чи є якісь проблеми з моєю пропозицією?"
"Звичайно, є", - прямо відповіла Хіджірі.
"Невже? Чому ви так вважаєте? Можу я почути логічний аргумент, а не той, що базується на суб'єктивних емоціях?"
"Можу я запитати, які у вас логічні причини - які, звичайно, не будуть засновані на суб'єктивних емоціях - для того, щоб виключити групу Соґу з тренувань?"
"Що-що? Ти... Виправ мене, якщо я помиляюся, але ти щойно відповіли на запитання іншим запитанням? Ніхто при здоровому глузді не став би робити щось настільки дитяче. З тобою все гаразд?"
" Я можу запитати те ж саме у вас, богине."
" Хмм~?"
"Мені важко повірити, що ви при здоровому глузді, коли говорите такі речі, ображаючи мою сестру і героїв класу S і А."
"Хіджірі, ви маєте рацію, але я просто не пояснила це належним чином. Я повністю довіряю здібностям Соґоу, ось і все. Будь ласка, не сприймай мою нетактовність як злість. Хм, але це справжня дилема! Навряд чи я зможу покликати назад своїх учнів з інших народів..."
Вона обвела поглядом присутніх інструкторів.
"Це буде більше роботи без додаткової оплати... Чи є серед вас гідні люди, які погодилися б доглядати за Соґоу та її друзями? Ні, звісно, ні. Ніхто з вас не погодиться."
"Хочеш, я це зроблю?"
"Хм?"
Заговорив чоловік, якого вона представила як Беінвульф - інакше відомий як Вбивця Драконів.
"Ти цілком впевнений, Беінвульфе?"
"Вони багатообіцяючі герої. Ми повинні зробити все можливе, щоб вони залишилися живими."
"Розумію."
Беінвульф погладив свою бороду.
"Якщо тільки ти не мала на увазі щось інше, коли відмовила цій групі в інструкторі".
"Перепрошую? Що ти сказав?"
"Забудьте, що я сказав. Я про них подбаю, тож, може, вип'ємо по чарці, щоб підсолодити угоду?"
"О-хо-хо, я іноді за тебе хвилююся. Але це, звичайно, невелика ціна, яку треба заплатити. ♪♫♩ Я забезпечу тебе найкращим, що тільки можна купити за гроші."
"Хе-хе, будьмо..."
"То випивка була твоєю метою весь цей час?"
"А ти як думаєш?"
Драконоборець ухилявся від запитань Богині, і Аяка не могла сказати, що він насправді відчуває.
"Ти впевнений, що зможеш виконувати всі свої обов'язки перед групою Ясу, навіть з додатковим навантаженням?"
"Я зроблю все можливе, щоб навчити їх. Я ж відомий лінивець. Вважай, що тобі пощастило, що я взагалі погодився тобі допомагати.”
"Дуже добре. Я розраховую на тебе".
Беінвульв почухав голову.
"Господи. Знаєш, твоє мовчання просто жахливе..."
"Армії Короля Демонів останнім часом роблять серйозні кроки, - сказала Богиня, ігноруючи Беінвульфа і переходячи до наступної теми. "Кількість монстрів, що збираються навколо Нічної Стіни, значно більша, ніж у минулі рази. Майбутня війна буде набагато масштабнішою, ніж я могла собі уявити. І звичайно..." Вона широко розвела руки і співчутливо посміхнулася. "Ви, герої, гордість Аліона, візьмете участь у наступній битві. Пам'ятайте про це, продовжуючи тренування. Я розраховую на вас усіх".
МІМОРІ ТОУКА
Здається наче вічність минула відтоді, як ми покинули Монрой.
"З поверненням", - сказала Серас, відірвавши погляд від річки, де вона прала наш одяг. Я щойно був у селі за продуктами, і тепер ми розбили намет у лісі.
"Мені так шкода, що я поклала всі покупки на вас, господарю Тоуко."
"Ніхто не знає, як я виглядаю, тому я можу прикинутися мандрівником. Це не проблема."
Серас посміхнулася, віджимаючи воду з сорочки. "У мене не такі акторські здібності, як у тебе."
"Я вмію зливатися з натовпом, ось і все."
Ельфи та леопарди завжди виділялися. Серас могла дещо замаскувати свою зовнішність, але її краса завжди привертала увагу. І її можливості маскування були обмежені - вона не могла сильно змінити свою стать, вік чи риси обличчя, не могла змінити форму свого тіла. Очевидно, більша частина її сили йшла на маскування вух.
Я віддав куплені речі Серас.
"Як тільки ми дістанемося до Земель Золотооких Монстрів, тобі більше не потрібно буде ховатися. Там ти зможеш нормально відпочити, тобі не знадобиться моє вміння, щоб замнути".
Використання мого вміння, щоб приспати її - це свого роду лазівка... Хоча, здається, духи не скаржаться.
"Де Іву і Ліз?" запитав я.
"Вони доглядають за кіньми", - відповіла Серас.
Я підійшов привітатися з ними.
"Тоука, ти повернувся!"
"З поверненням, господарю Тоуко!"
"Сквіі~! ♪♫♩ "
Я також залишив Піґімару в таборі. Маленький слайм обвився навколо Ліз, з якою він швидко подружився.
"Ну що ж, давайте поїмо", - сказав я.
Сонце вже сіло, і небо темніло. Нам пощастило з погодою: останнім часом стояли сонячні дні і відносно м'яка температура. Ми сіли в коло навколо багаття і вирішили з'їсти все, що я купив, і що могло б пролежати не довше одного дня. Незабаром у нас було смажене м'ясо, фрукти, а на вогнищі пузирився горщик з юшкою. Ліз відповідала за приправи.
"Сподіваюся, вам сподобається", - сказала вона.
Я підніс суп до рота і сьорбнув.
Ого, як смачно.
"Думаю, відтепер ти будеш відповідати за приготування їжі", - сказав я.
"Д-дякую!"
"Сквімм~! ♪♫♩"
Схоже, Піґґімару теж подобається... Завжди було дивно бачити, як слиз перетворюється на миску для пиття супу, а рідина зникає безслідно.
Ліз присіла, щоб погладити Піґімару.
"Хіі... Дякую, Піґімару..."
"Сквіі~! ♪♫♩"
Серас вже починала прибирати посуд.
"Я приберу тут, а ти допоможи Ліз переодягнутися, добре?" сказав я.
Поки я був у місті, я купив для Ліз одяг і обладунки. Більше ні в кого не було одягу, який би їй підходив, тож деякий час вона ходила в одному і тому ж вбранні. Ми теж були на порозі вступу до Земель Золотооких Чудовиськ - навряд чи я міг дозволити їй піти туди незахищеною.
У найгіршому випадку їй знадобиться якийсь спосіб захиститися.
"Це єдиний обладунок, який я зміг знайти, який би тобі підійшов", - сказав я Ліз. У нас було не так багато варіантів, коли мова йшла про захист для когось її розміру. "Я чула, що якийсь шляхтич купив це в подарунок своїй доньці. Вона одягла його один раз, а потім викинула - зненавидивши". На наше щастя, шляхтич заклав його в ломбарді в сусідньому селі.
Серас оглядала обладунки.
"Виглядає як повний комплект... більше зосереджений на зовнішньому вигляді, ніж на практичному використанні, але він хорошої якості".
Набагато кращий захист, ніж той, що на ній зараз. Цікаво, що вона про це думає.
Я глянув на Ліз.
"Що ти думаєш? Тобі подобається?"
"Звісно! Дуже дякую, пане Тоуко!"
"Ну, ти не мусиш казати "так" на все що тебе питають. Ти можеш сказати, якщо тобі не подобається, гаразд?"
"Н-ні, мені подобається! Дуже дякую, що потурбувалися і купили її для мене. Я щиро щаслива!"
...Вона занадто чесна.
"Серас... я розумію, що це повний комплект обладунків, але ти можеш замінити частини або додати тканини, де вважаєш за потрібне. Виглядає так, ніби це може бути дещо відверто".
Серас посміхнулася і трохи засміявся.
"Так, зрозуміло."
Моя б воля я б переріщав тих хворих дворян.
"Пане Тоуко, щ-що це таке...? Це..." Ліз притиснула обидві руки до рота, практично тремтячи від хвилювання. "О... Це неймовірно, майже..."
Загарчала Іву. Піґґімару теж тремтів.
"Скв... Скв-ві..."
Ми закінчили вечерю, і я якраз роздавав закуски, які мені надіслав шкіряний мішечок кілька днів тому - печиво, вкрите білим шоколадом.
"Мені завжди подобалося це печиво". Я розділив їх порівну між нами чотирма, плюс одне для Піґімару.
"Не відкривається", - сказала Іву, борючись з упаковкою.
"Давай сюди". Я відкрив пластикову упаковку і простягнув їй печиво.
"Ти так легко його відкрив..."
"Воно зроблене так, щоб легко відкривалося".
Іву втупилася в упаковку і звузила очі, зосередившись на печиві всередині.
"Я просто не можу в це повірити. Ця різьба на білій частині... як вона може бути така детальна? Який майстер міг..."
Вона замовкла, вражена зображенням, викарбуваним на шоколаді.
"Ця сумка теж незрозуміла. Ця гладкість... З якого матеріалу вона зроблена?"
"Ннх!"
Ліз теж не могла розібратися зі своєю упаковкою.
Вони уникають гострих шматочків по краях? Вони ж не думають, що це небезпечно, чи що?
Я відкрив печиво Ліз для неї.
"Ось."
"О, пане Тоуко, дякую, що допомогли мені..."
"Просто їж вже."
"Гаразд."
Я відкусив один шматочок, насолоджуючись різними текстурами шоколаду та печива. Твердий шоколад почав танути, а ніжне солодке печиво розпадалося у мене в роті, вивільняючи слабку хвилю солоного смаку. Він поєднувався зі смаком білого шоколаду, що біг по моєму язику, створюючи неперевершену солодкість.
Шоколад і печиво неймовірно добре поєднуються. Ніщо не може з цим зрівнятися.
Ліз гризла своє, наче хом'ячок. Здавалося, вона намагалася стриматися, але незабаром загубилася у смаку.
"Вони смачні, скажи, Піґімару?!"
"Сквіі~! ♪♫♩ "
"Пане Тоуко... Я ніколи в житті не їла нічого смачнішого", - сказала Ліз.
"Такі сюрпризи приємно робити час від часу" відповів я.
"Світ, в якому ти жив, мабуть, був неймовірним", - сказала Іву.
Врешті-решт я розповів Іві та Ліз про себе - про те, що я герой з іншого світу.
Не було причин приховувати це від них.
Я пояснив, що закуски походять з мого старого світу. Герої були добре відомі на всьому континенті, тому, хоча я розповів Іві та Ліз багато речей, які їх здивували, факт існування іншого світу не був для них шоком.
Це полегшує пояснення.
"З нашої точки зору, ваш світ здається неймовірним..."
Я згадав реакцію Серас на сирний пиріг.
Гадаю, на тому боці трава завжди зеленіша, чи не так? У всякому разі, Серас щось принишкла...
"Що таке, Серас?"
"Я... люблю..."
"Що?"
"О, я маю на увазі... Нічого! Ці закуски дуже смачні", - сказала вона, схвильована.
Вона їла повільно, але, схоже, справді насолоджувалася їжею.
Чи намагається вона залишатися крутим віце-капітаном перед Івою та Ліз? Б'юся об заклад, вона стримується, щоб не сказати більше. Вона майже сяє.
"Іву і Ліз вже в ліжку?" запитав я.
"Так, вони міцно сплять", - відповіла Серас.
Це був саме той час, коли я мав заступити на чергування. Я сів поруч з нею і почав ритися в сумці.
"Гей, ось."
"Це..."
"Бери." Я з'їв лише один пакетик зі своєї частки печива, а решту простягнув їй.
"Ти впевнений?"
"Тобі ж подобається, так?"
"Але я..."
"Я їв їх постійно в старому світі. Нічого страшного."
Зазвичай вираз обличчя Серас був незбагненним, але було щось особливе в тому, що вона робила, коли мова йшла про закуски.
"Ти абсолютно впевнений?"
"Не хвилюйся про це. Я ж маю почастувати свого віце-капітана, чи не так?"
"Частування...? "
"Жартую. Це нагорода за всю твою роботу, ось і все", - сказав я, повертаючись до "Заборонених мистецтв: Повне зібрання творів", що лежало у мене на колінах.
"Ви завжди читаєте цю книгу, господарю Тоуко..."
"Знання - це сила. Особливо, коли йдеться про цю річ. Я перечитую, коли маю час."
Я маю знайти інгредієнти для наступного етапу розробки розчину для покращення Піґімару в Земелях Золотооких Монстрів. Це спричинить величезний стрибок у бойових здібностях маленького слайма - Піґімару був безцінним проти Лицарів Чорного Дракона та Ашінт. Я повинен зробити його сильнішим в найближчі дні.
"Господарю Тоуко? "
"Хах?"
Серас спритно відкрила пластикову упаковку, розламала печиво навпіл і простягнула мені одну половинку.
"Частування... для вас", - сказала вона, посміхаючись.
"А ти владна як для віце-капітана."
"Візьми."
"Ні."
Я взяв печиво ротом.
У неї такі тонкі пальці... як вона тримає ними меч?
"Ми майже прийшли", - сказала вона.
"Так..."
"Дивно. Я майже не відчуваю страху через те, куди ми йдемо."
"Якщо мої здібності подіяли на тих монстрів, я впевнений, що це заспокоїть тебе".
Чи спрацюють мої навички статусу на монстрів, з якими ми зіткнемося далі? Чи вплинуть вони на гуманоїдних монстрів? Скільки серед них таких, як Пожирач Душ? Думаю, я дізнаюся досить скоро.
"Хех, ми розраховуємо на вес. Я зроблю все можливе, щоб ви відчули, що теж можеш на мене розраховувати".
"Не хвилюйся, я вже покладаюся".
Серас на мить замовкла, відкушуючи шматочок печива.
"До речі, господарю Тоуко... Не хочу змінювати тему, але я придумала назву для нашої групи найманців.
"Думаєш, нам потрібна назва?"
"Так. Можливо, нам доведеться офіційно заявити про себе після того, як ми покинемо Землі Золотооких Монстрів."
Вона думає так далеко наперед?
"Зрозуміло. Тепер, коли ти про це згадала, це здається гарною ідеєю." Я згадав набір найманців у Мілсі - колись нам, можливо, доведеться офіційно взяти участь у подібному заході.
"Це лише ідея, але як щодо «Загону повелителя мух»?"
"Ха. Чому це?"
"У легендах це назва війська Володаря мух. Сама назва добре відома, але я ніколи не чула, щоб якась інша група брала собі цю назву".
"Загін Володаря мух, хах? Не так вже й погано".
Я поклав руку на маску мухи у своїй сумці.
"Нехай буде так".
Я вклав Серас спати і відклав книгу, яку читав, вбік.
"Досі... вона не загоялась, анітрохи", - прошепотів я ні до кого.
Я думав, що час загоїть ці рани. Я думав, що забуду, або що все вирішиться само собою.
Але нічого не змінилося.
Моє бажання помститися тій мерзенній сучці богині все ще палало всередині мене. Що, як вона вже мертва, десь далеко, де я ніколи не знайду її? Вона не могла втекти від мене отак просто.
"Не можна допустити, щоб армії Короля Демонів прийшли і швидко вбили тебе, зіпсувавши мені задоволення..."
Використовуй Кіріхару та інших, щоб підтримати себе, роби все, що потрібно - просто виживи. Залишайся живою, поки я не буду готовий помститися... Залишайся "співчутливою" брудною сучкою богинею, якою я тебе знаю.
Було б розумніше для мене забути про помсту. Я знав це. Якби я тільки міг бути милосердним і пробачити їй те, що вона зробила зі мною.
Я дурень, я змирився з цим.
Я потворний і злий - це я теж знаю.
І підлий, потворний дурень Міморі Тоука збирається відправити тебе прямо в пекло, Вішіс.
"Не думаю, що вона так легко помре..."
Вона вперта. Вона чіплятиметься за життя.
"Землі золотооких монстрів".
Золотоокі монстри...
Людиноподібні монстри...
Страшні вороги...
Я не можу дозволити собі розслаблятися. Я знаю це, і все ж...
Це марно.
Я не міг придушити надію, що розпирала мене в грудях. Це місце буде небезпечним, можливо, навіть смертельним, але... там на мене чекали очки досвіду. Мільйони і мільйони очків.
Моя статистика була низькою, я знав це, але це не було нічим. Я відчув це в боротьбі з Ашінт та людьми барона. Кожного разу, коли я застосовував уміння, я відчував, як моя статистика працює на мене, витягуючи мене з дна. Можливо, я не зможу стати таким же сильним, як герой S-класу або A-класу, але якщо я зосереджуся на підвищенні своїх показників, я зможу скоротити розрив між нами.
Тепер була вагома причина для підвищення рівня.
Однією з причин може бути різниця між життям і смертю для мене. Поки мої навички статусу працюють там, я знаю, що я збираюся робити...
"Вбити їх. Вбити їх. Знищити їх усіх."
Це наступний крок. Точка опори на моєму шляху до помсти.
"Знищити їх усіх до останнього і перетворити на очки досвіду".