Звичайно, Іву могла бачити в темряві, але її слух був справді неймовірним, коли вона зосереджувалася - вона була майже як сенсор. Очевидно, це було нормально для леопардів.
Коли ми побачили, що наближається друга група, я попросив її відстежувати їхні рухи, приклавши вухо до землі. Я звірив кількість смолоскипів з кількістю солдатів, яку чула Іву, але щось не збігалося. Наближалося близько тридцяти смолоскипів, але Іву повідомила про сорок п'ять солдатів, які йшли в наш бік - п'ятнадцять не вистачало . Було дві групи, обидві прямували до нас.
Віддавши наказ Серас, я разом з Івою та Ліз пішов до лісу. Серас мала виграти час, поговоривши з групою зі смолоскипами. Я вірив, що вона впорається, але не очікував від неї досконалості.
Якщо я попрошу занадто багато, вона лише відчує тиск.
Що б я не попросив, вона зробить все, що в її силах - це я знав напевне. Я сказав Серас, що доручаю їй це завдання, і що не засмучуся на неї, незалежно від результату.
Серас зникла в лісі, а я з Івою і Ліз пішли в напрямку меншої групи. Іву на мить зупинилася, даючи вухам звикнути до звуків лісу.
"Їх чотирнадцять... ні, п'ятнадцять. Вони йдуть сюди", - прошепотіла вона мені. Це було неймовірно, що вона могла сказати, просто слухаючи їхні кроки, і це, безумовно, полегшило планування.
"Гаразд. Дякую. Повертайся і сховайся з Ліз", - сказав я.
"А ти сам впораєшся?" - запитала вона.
"Не хвилюйся, зі мною все буде добре. Ти не можеш залишити Ліз саму."
Місяць сховався за хмарами. Темний ліс - саме такий, як я любив.
Я постукав себе по скроні. "Може, не так добре, як у тебе, але мої чуття теж працюють. Я провів дні, борючись за своє життя в темряві - я чутливий до знаків, які вороги залишають після себе". Я поплескав себе по мантії. "І я не один."
Піґґімару трохи пискнула у відповідь.
Після того, як Іву і Ліс пішли, я сховався в кущах.
Вони йдуть сюди... Я дочекався, поки місяць повністю закриє небо, вибравши найтемніший момент для удару.
"Параліч".
Я намагався вразити їх усіх одночасно. Їхнє бурмотіння, спотворене сум'яття незабаром досягло моїх вух.
"Щ-що...? Я не можу р-ру...?"
Я підкрався до паралізованих мішеней і приспав їх, щоб вони не могли видати навіть найменшого крику. Я дістав свій короткий меч і перерізав їм горлянки одному за одним, швидко просуваючись крізь чагарник і рахуючи на ходу.
"П'ятнадцять. Це всі." Я відправив на той світ усю групу, без винятку, як і планував. Вони виглядали досить сильними воїнами – хоть і ніщо в порівнянні з Елітною п'ятіркою. Темрява була гарним прикриттям. Не кажучи вже про...
"... Ти дивовижний, маленький друже."
Тонкий шар тіла Піґґімару був розподілений по підошвах моїх черевиків, утворюючи подушку для поглинання шуму, який я інакше створював би, пересуваючись лісом. Піґімару також допомагав, ловлячи гілки і все інше, що могло мене видати, коли я рухався.
"Ти дійсно полегшуєш мені роботу. Ти справді чудовий партнер, Піґґімару. Дякую."
Я погладив його щупальце, і маленький слайм щасливо піскнув.
Далі...
Я почув чоловічий голос, що луною розносився лісом. Я не міг розібрати, що він говорив, але що б це не було, це було голосно.
Можливо, це був хтось з основної групи зі смолоскипами - навіть сам Муаджі? Не те, щоб я навіть знав, чи він тут. У будь-якому випадку, зараз немає часу про це турбуватися. Я повинен покінчити з ними швидко, незважаючи ні на що...
"Я знищу Ашінт".
Переконавшись, що поблизу більше нікого немає, я занотував в пам'яті, де я перебуваю в лісі, а потім повернувся до Серас.
Члени "Ашінт" стояли щільним колом навколо неї.
Тож він помітив гілки, які я залишив для них. Звичайно, він помітив гілки - і що в них було щось підозріле. Він припустив, що це пастка... тобто він не пішов по сліду, який я залишив за собою в лісі. Моєю справжньою метою, звісно, було саме це - не пустити його.
Ніхто не рухався, а це означало, що план спрацював. Я повільно наближався, голос чоловіка ставав дедалі виразнішим, коли я наближався.
Це Муаджі розмовляє з Серас?
Єдине, що я наказав Серас, - це зробити так, щоб усе виглядало так, ніби вона хоче заманити його до лісу. Після цього мені просто потрібно було, щоб вона виграла час так, як вважала за потрібне.
З того, що я чув, у неї добре виходить. Муаджі - геніальний брехун. Він розумний і спостережливий - але ми можемо це використати. Я використовував гілки, щоб збити його з пантелику і дозволити йому самому розгадати загадку. Після цього він відчув таке задоволення, таку впевненість у своїх силах, що перестав тверезо мислити.
Я мусив припустити, що він думав щось на кшталт: "Тепер моя черга! Я ж розгадав план цієї нещасної маленької сучки. Чого мені боятися?! Під моїм боком сильні люди, і ще більше чекає в лісі, щоб відрізати їй шлях до втечі. Все йде за планом..."
Напевно, саме так він почувається зараз. Я можу сказати це по тому, як він говорить. Він настільки впевнений, що перехитрив Серас, що це отруює його, притуплюючи його мислення до того, що відбувається навколо.
З допомогою Піґґімару я виліз на сусіднє дерево - слиз перетворився на мотузку, яка допомогла мені піднятися і приглушила шум гілок, коли я ліз.
Цей малий з кожним днем стає все кориснішим.
Я зайняв позицію біля верхівки дерева і подивився на Серас і чоловіків, що її оточували. Я був трохи далеко, поза зоною дії Паралічу... але для того, щоб мій план спрацював, мені потрібно було бачити кожного з людей Муаджі. Наразі вони не наближались до Серас, відчуваючи якусь небезпеку, але не було жодних ознак того, що вони планують відступати.
Вони, мабуть, думають, що на такій відстані вони не можуть потрапити у ворожу пастку. Вибач, що розбиваю твої сподівання.
Якби у мене було достатньо часу на підготовку, мої навички стану могли б досягти їх усіх. Я дочекався, поки місяць знову покаже своє обличчя, перш ніж зробити свій хід.
"Піґімару, давай з'єднаємося", - прошепотів я.
Я відчув, як з моєї потилиці проростає коріння, яке виповзає на щоки з обох боків обличчя. Я продовжував слухати розмову Муаджі і Серас, поки тривав процес вливання мани в мою нову форму.
Я обмірковував усе, що щойно почув - пояснення Муаджі своїх планів Серас. Ця проклята магія була просто отрутою, як я і думав.
Мене здивувало одне - те, що Серас відкрила їм свою справжню особистість. Ефект був негайним; кожен член Ашінта повністю зосередився на ній. Навіть на відстані я бачив, як вони були поглинуті спостереженням за ельфійською принцесою-лицарем, Серас Ашрейн, що купалася в місячному сяйві. Навіть Муаджі був вражений її появою.
Темрява знову огорнула ліс. Тихо поскрипували гілки дерев.
Я просив її виграти нам трохи часу, але вона дуже ризикує, показуючись тут.
Мій рот скривився в напівпосмішці.
"Вона так добре справляється, там, сама по собі".
Я глибоко вдихнув, перш ніж прокричати свій наказ через дерева.
"Штурмове прискорення!"
В ту ж мить Серас почала світитися, і члени Ашінту були охоплені променем світла. Сила духу світла наповнила ліс, як спалах.
Я бачу їх усіх.
Уууш!
Я послав свої щупальця, що стріляли в бік Ашінтів. Деякі з них спробували втекти, але більшість все ще стояли на місці, не в змозі зрозуміти раптову засідку, що сталася. Самовдоволений вираз обличчя Муаджі вмить зник, змінившись на вираз чистого здивування.
Занадто пізно.
Я повинен був переконатися, що жоден з них не втік. Саме тому я повинен був знищити іншу групу, яку Муаджі залишив у лісі. Побачивши загибель основної групи, вони б розбіглися в різні боки, і їх було б неможливо відстежити.
"Відкрити статус."
Я відкрив індикатор, що показував залишок мого MP.
"Чому б мені не показати вам справжнє прокляття?"
Тепер я був націлений на них усіх.
"Параліч".
Використавши своє вміння, я зліз вниз і приєднався до Серас.
"Гадаю, вони не думали, що ворожі атаки досягнуть їх тут, - сказав я Серас.
Вони, мабуть, вирішили, що якби ворог міг напасти, то вже б це зробив. Муаджі думав, що він поза зоною досяжності будь-якої пастки - він навіть не здогадувався, що ми просто тягнемо час.
"Цій силі потрібен час, щоб підготуватися, розумієте."
Я розірвав зв'язок з Піґімару.
"Де... де інші...?" - запитав Муаджі, намагаючись говорити.
"Я вже подбав про них. Про всіх п'ятнадцятьох, поки ти тут молов язиком."
"Н-ні...? Що ти... Що ти... Що ти...?"
"Отрута."
Нерозбірливі крики наповнили повітря, коли Муаджі став багряним, а його шкіра почала пузиритися. Я швидко порахував чоловіків навколо нього, всі вони були в схожих передсмертних муках.
"Отже, їх усі тридцять. Я більше нікого не відчуваю поблизу..." Нікого, окрім Іви та Ліз позаду мене, які ховалися в лісі. "Іву дивовижна. Леопардові вуха - це дійсно щось..." Я знизав плечима. "Гадаю, тепер ми просто почекаємо, поки ці хлопці помруть від Отрути".
Не було потреби розмовляти з Ашінтами чи слухати їхні розмови. Я знав, наскільки вони злі - їхнє вбивство мене анітрохи не турбувало.
"Вибачте..." голос Серас прозвучав невпевнено.
"Хм?"
"Я виправдала ваші очікування?"
"Так, ти дуже добре впоралась. Це було сміливо з твого боку - відкрити їм свою справжню особистість".
Вона виглядала розкаяною.
"Мені дуже шкода... Я не повинна була робити це, не порадившись з вами".
"Гей, я зробив тобі комплімент".
Серас пискнула, потім прикрила рот і ніяково відвела погляд.
"Вибачте, я заговорила занадто рано. Я думала, що ви будете мене сварити".
Я посміхнувся до неї. "Я мав рацію, що довірив тобі це", - сказав я. Поигадуючи, які накази я їй давав. Вона точно зрозуміла, чого я хочу, і чудово розрахувала свою стратегію. Вона зробила більше, ніж достатньо - і все заради мене.
Вираз обличчя Серас пом'якшав, і вона зітхнула з полегшенням.
"Дякую, - сказала вона, злегка схиливши голову. "Я рада, що змогла допомогти. Все пройшло саме так, як ви й казали".
"Я просто заманив його в пастку, залишивши фальшивий слід, яким він не піде, і використав його власну впевненість проти нього. Схоже, він купився на це, і дуже сильно".
Він сказав Серас, що тягне час, так? Здавалося, він був дуже задоволений цим. Шкода, що не він один тягнув час.
Недолік Муаджі полягав у тому, що він не бачив більших можливостей.
"Серас, можеш розповісти Іві та Ліз, що відбувається? Я хочу, щоб ви повернулися сюди якомога швидше."
"Зрозуміла. Можете на мене розраховувати." З цими словами вона зникла в деревах.
Це був перший крок.
"Наступний..."
Вони тут. Перша група, яка гналася за нашими кіньми.
Я бачив їхні вогні, вони їхали сюди. Мабуть, сигнальний вогонь Серас змусив їх повернутися, щоб допомогти нам. Це було полегшенням - це не спрацювало б, якби вони не повернулися. Мій грандіозний план наближався до завершення.
"Піґґімару, ми знову зєʼднуємося."
"Сквіі! ...скві?"
"Хм? Щось не так?"
"Ск-сквіі..."
Маленький слайм здавався пригніченим.
" Хочеш сказати... що не можеш ще раз?"
"Скв... Сквіі..."
У мене був запас мани, але здавалося, що це забирало більше сил у Піґімару, ніж я очікував. Зрештою, це був перший раз, коли ми намагалися зробити це двічі поспіль.
"Вибач. Я не подумав, як сильно це тебе виснажує".
Зв'язування себе з Піґімару забирало величезну кількість мани, навіть коли ми не рухалися і не ходили, і це мене дуже напружувало. Я завжди знав, що слизу теж важко, але оскільки він ніколи не показував, як він втомився, я ніколи не помічав, наскільки це важко.
"Вибач, що не помітив раніше, друже."
"Скв?! Сквіі~!" Писк Піґімару звучав вибачливо, наче він відчайдушно хотів мене заспокоїти.
"Сквііі..."
"Гей, не хвилюйся про це. Я не злюся чи щось таке. Я подумав, що ми могли б використати цю здатність, поки у мене ще є МР але я помилився, ось і все".
"Отже, ти іноді помиляєшся, - сказала Іву, йдучи до мене з Серас під руку.
Хіба я не просив її розповісти Іві, що відбувається...?
"Мені дуже шкода, - сказала Серас, - але вона хоче поговорити з тобою".
Позаду них стояла Ліз.
"Мене проінформували. Дозволь мені підтримати вас, - сказала Іву, роблячи крок вперед.
"Все гаразд. Ми з Серас впораємося."
"Серас виглядає втомленною".
Йти нога в ногу з Муаджі і зберігати холоднокровність, коли Ашінт цілився в неї отруєними стрілами, напевно, було досить важко для неї.
"Я можу вийти вперед і захистити вас тут, - сказала Іву. "Я повністю морально і фізично готова до цього і, більш за все, я... я не можу терпіти, коли ви двоє б'єтеся замість мене".
Найсильніший гладіатор кривавого спорту і втомленна Серас, так? Я планував, що Іву допоможе трохи пізніше, але...
"Гаразд. Я приймаю твою пропозицію."
"Дякую."
"Але все це буде марно, якщо я втрачу провідника до Відьми Заборон. Просто пам'ятай про це, гаразд?"
"Негайно відступай від будь-якої небезпеки.
“Звичайно”, - сухо відповіла Іву.
"Дякую за розуміння. Серас, ти захищаєш Ліз."
"Зрозуміло. Залиш це мені, Іву”, - сказала Серас.
"Хм. З тобою все гаразд, Тоука?" - запитала Іву.
"Напевно, так."
Зараз я не можу використовувати свої дальні атаки з Піґґімару, але мої навички стану все ще працюють добре. Ми ж не проти Елітної п'ятірки чи чогось подібного. У мене теж є підвищення статусу, яке я здобув, щоб потрапити сюди.
"Вибачте..." Ліз заговорила нерішуче, і Серас присіла, щоб допомогти їй.
"У чому справа, Ліз?"
"Якщо пану Тоуці потрібна твоя сила, то, будь ласка, залиш мене і бийся з ним пліч-о-пліч..."
"...Ліз?"
"Я знаю, що нам треба йти до Відьми Заборон, і тільки я не можу допомогти нам дістатися туди... Я не можу битися, і я тільки затримую вас, тому..." Ліз міцно заплющила очі і стиснула руки в боки. "Я не хочу... щоб пан Тоука і старша сестра наражалися на небезпеку через якусь ні на що не здатну мене..."
Серас поплескала її по плечу, в її очах з'явилася доброта.
"Я розумію. Дякую тобі за те, що ти така уважна ".
Ліз, мабуть, набралася хоробрості, щоб сказати це, і Серас намагається прийняти її почуття як жертву, а не заперечувати їх.
Очі Ліз наповнилися сльозами.
Вона хороша дівчинка.
Іву виглядала стурбованою, і я відвів її вбік, щоб інші не чули.
"Не хвилюйся, - тихо сказав я. - Серас не залишить її без захисту".
Я сказав Серасу відвести Ліз далі в ліс, щоб сховати її, а ми з Івою чекали, щоб влаштувати засідку на солдатів, які йшли нам назустріч. Ми знайшли невелику галявину, яка здавалася багатообіцяючою - щоб мій план спрацював, нам потрібно було вбити всіх до останнього з цієї першої групи. Ми не могли дозволити собі заглибитися в ліс, де могли втратити одного з них з поля зору в бою. Ми повинні були влаштувати засідку тут.
"Я відволічу їх. Ти можеш сховатися в кущах і паралізувати їх своєю силою, коли вони будуть у зоні досяжності", - сказала Іву.
Я кивнув. Що може бути кращою приманкою, ніж людина, яку вони переслідують?
"Чи є хтось з охорони барона, кого мені слід остерігатися?" запитав я.
"Деякі з них особливо сильні. Зокрема, один з них, начальник його особистої охорони, чоловік на ім'я Костелло", - відповіла Іву.
"Він сильний?"
"Ходять чутки, що він є наступником Змієборця в Монрої. Я чула, що він був одним з Лицарів-Вбивць монстрів".
Чесно кажучи, я не впевнений, наскільки сильний Вбивця Драконів.
"Ти б впоралася з ним?"
"Є багато тих, хто заплатив би великі гроші, щоб дізнатися відповідь на це питання. Ми ніколи не билися, тому я не знаю його справжньої сили."
"Невідомий, значить..."
"Хм. Але судячи з того, що я бачив, як перша група проскакала повз, його з ними не було... Гм?"
Іву нашорошила вуха. Я відвернувся, щоб подивитися назад у ліс, подалі від вогнів, що постійно наближалися.
"Третя група, так?"
Їхні смолоскипи з'явилися невеликими групами, що мчали до нас через ліс.
"Можливо, вони рухаються трохи повільніше, ніж інші, але світло Серас, мабуть, теж тягне їх до нас".
Перша група все ще насувалася на нас - так само, як і друга група Ашінтів, намагаючись якнайшвидше знайти Іву і довести свою спроможність.
Хто в такій ситуації буде рухатися повільно? Хто не потребує визнання чи винагороди? Той, на кого вони всі намагаються справити враження, не потребує...
"Якщо сам барон на полюванні, то він, мабуть, належить до третьої групи, - сказав я. Судячи з їхньої швидкості та відстані, перша група збиралася дістатися до нас раніше за третю... що було добре. Якби вони обидві досягли нас одночасно, плутанина, можливо, полегшила б комусь із них втечу.
"Ми повинні розчавити їх, одного за одним. Іво, давай приберемо першу групу."
Іву витягла меча. "Зрозуміла."
"Я не хочу, щоб хтось із них втік. Спробуй заманити їх до себе, перш ніж битися, якщо зможеш."
"Зроблю все, що зможу."
Я порахував ворогів у першій групі, коли ми спостерігали, як вони виходили з тіні. Вони приєдналися до інших прямо на наших очах.
Це, мабуть, всі.
"Ти можеш підтвердити, скільки їх у першій групі?"
Іву на мить замислилася, а потім кивнула. "Так, як ви й очікували - стільки ж, як і раніше".
Добре, як я і думав, вони не розділили свої сили, як це зробив Муаджі - вони всі просто атакують нас лоб в лоб.
Стукіт копит ставав дедалі гучнішим - вони були майже біля нас.
"Ми нарешті знайшли тебе, Іву Спід! Не пощастило тобі! Ми бачили наскрізь твоїх коней-приманок! Цього разу тобі не втекти!" - вигукнув один з вершників.
Я зробив глибокий вдих, щоб врівноважитися.
"...Побачили наскрізь, еге ж? Це досить зухвало, як на тебе".
Тепер чоловік помітив гору трупів, що оточувала нас.
"Мм?! Це члени Ашінта?! Пфа-ха-ха! Їхні прокляття були обманом! Я ненавидів цих виродків ю!"
"Барон буде дуже розлючений! "Принесіть мені закривавлений труп леопарда!" - скаже він... Це все, що зробить його щасливим зараз!" - озвався інший чоловік позаду нього.
"Цього разу все йде по-нашому! Ворушіться - ми ж не можемо дозволити особистій охороні вкрасти всю славу, правда ж?!"
"Ва-ха-ха-ха! Дякую, що втіекла недолюдино! Ми б ніколи не дозволили такому монстру, як ти, вкрасти всю славу."
Іву мовчала.
"Язика проковтнула?! Я чув, що леопарди дикі - нас занадто багато, щоб ти могла з нами впоратися?"
Чоловік пришпорив свого коня і помчав на Іву, високо піднявши меч над головою, щоб замахнутися на неї.
"Ти - мооооооооя!"
"Гаразд, - прошепотів я собі. Ви всі в межах досяжності.
Я вийшов з кущів з простягнутою рукою, переконуючись, що кожна мішень знаходиться в межах досяжності.
"Параліч".
"Г... Га?!"
Солдати та їхні коні повністю застигли, як статуї. Чоловік, який напав на Іву, все ще тримав свій меч у повітрі, його обличчя перекосилося в бойовому крику.
"Що... Я не можу поворухнутися...?"
"Щ-що... Той чоловік...?"
"Отрута".
Чоловіки почали стогнати, їхні крики болю придушував параліч.
Ця комбінація "Параліч-отрута" дуже зручна... Вони чудово працюють разом, а дальність і націленість добре перекривають один одного.
"Тоуко", - сказала Іву.
"Так, я знаю."
Це ще не кінець.
Я почув тупіт копит і сердиті голоси з іншого боку і повернувся до них обличчям. Третя група була майже біля нас.
"Він тут", - прошепотіла Іву, майже сама до себе.
Це має означати...
"Тобі нікуди тікати, клята невдячна недолюдино! Ти справді думала, що зможеш втекти від мене? Виставивши мене дурнем?! Тупа звірюко! Ти справді думала, що тобі вдасться втекти?!"
"Барон Зуан."
Іву вишкірила ікла і загарчала, як звір.
Барон поводився так, ніби його перемога була забезпечена - здавалося, він навіть не помітив, що солдати першої групи паралізовані.
Він, мабуть, думав, що вони блокують наш відступ - так йому це здавалося.
"Тоуко, бачиш того чоловіка поруч з бароном?" - сказала Іву.
Я простежив за її поглядом і побачив великого кремезного чоловіка, що сидів на величезному коні. Він був одягнений у величний шолом і міцні обладунки. В руках він тримав кувалду.
"Це Костелло?"
Іву буркнула на знак згоди.
Костелло широко посміхнувся і добре відпрацьованими рухами замахнувся кувалдою над головою.
"Радуйся, Іво Спід! Барон приготував за твою голову нагороду за межами Колізею! Ми виростимо дівчинку, загорнуту в твою шкуру і прикрашену твоїми кістками, і будемо виховувати її як слід в наших ліжках! Ба-ха-ха! Ти зможеш бути з нею вічно, як ти завжди й хотіла, еге ж?!" - вигукнув Костелло.
Рот барона Зуана скривився в садистській посмішці.
"А коли вона мені набридне, я продам її в бордель. Ха-ха-ха-ха! На красуню з леопардовою шкурою справді буде багато клієнтів!" - насміхався він.
Боже, цим хлопцям спадають на думку наймерзенніші ідеї.
Барон раптом зрозумів, що щось тут не так. "Що це...? Ці люди в пурпурових мантіях внизу... Ашінт?! І солдати, що перегородили тобі шлях..."
Іву приготувалася кинутися на ворогів. Я зняв виділення з неї на екрані цілі і вистрілив умінням.
"Параліч".
Але...
Цільовий ліміт було досягнуто.
80/80
Третя група не зупинилася.
Цільова межа...?
"..."
Я згадав свій час у цьому новому світі. Я ніколи раніше не застосовував свої навички до більш ніж вісімдесяти цілей, чи не так...? Ні з ящірками, ні навіть проти Лицарів Чорного Дракона.
Коли перша група повернулася, мені довелося паралізувати їх, коней і все інше, тому що я не хотів, щоб їхні коні зірвалися з місця і віднесли їх занадто далеко від поля бою. А група Ашінта, яку я вже паралізував...
"Я ніколи раніше не використовував свої навички на такій кількості цілей".
Дехто з Ашінта, мабуть, був ще живий. Наскільки я міг судити, ніхто з третьої групи не був успішно паралізований.
Я подивився на екран ефекту статусу і побачив, що там з'являються нові деталі.
Вартість мани не з'являлася, доки я не застосував кожне заклинання - мабуть, і ці ліміти цілей не з'являються, доки я не влучу в них... Невже всі мої вміння обмежені вісімдесятьма цілями?
Єдине обмеження по цілям на екрані було для мого вміння "Заморожування", як це було завжди.
Я ще багато чого не знаю про ці навички зі статус-ефектом. Гадаю, мені доведеться визнати, що для того, щоб навчитися їх використовувати, потрібна крива стежка навчання.
Я знову простягнув руку до людей барона.
"Пітьма".
Параліч - не єдине моє вміння.
Вираз обличчя Костелло змінився в одну мить.
"Що?! Що?! Мої очі?!"
Вхууш.
"Тц! Гх...нх?!"
Іву перерізала йому горло ударом свого меча.
"Шкода, що ми ніколи не зустрічалися віч-на-віч, Костелло", - сказала Іву. Вона одразу ж кинулася на іншого вершника.
"Га... Гах..."
Костелло впустив молот і впав з сідла, відчайдушно дряпаючи кров, що лилася з його шиї.
"Що ти зробив?! Костелло, що з тобою?! Що ти зробив, кретине?! Що сталося з моїми людьми?! Що ти зробив з..."
"Бароне! - перебив його один з його людей, - будь ласка, відступайте за нами! Ми подбаємо про цього дикого звіра!"
Барон заскреготав зубами. "Ти вже перебив усіх Ашінтів?! Трясця! Вони сказали мені, що матимуть щось для мене, якщо я прийду на північ, і це все, що я отримав?! Я повірив їм, бо вони вбили Елітну П'ятірку, а тепер вони лежать мертві на землі?! Нікчемні! Нічого не варті для мене!"
"Бароне, будь ласка! Доручіть це нам. Не хвилюйтеся за свою безпеку! Ці інші, можливо, підвели вас, але ми тут, ваша особиста гвардія! Ми з радістю продемонструємо вашу могутність, скупавшись у крові кожного, хто буде настільки дурним, що повстане проти вас!"
"Так, дуже добре! Зупиніть їх на їхньому шляху! Той, хто вб'є леопарда, може стати наступним начальником моєї особистої охорони! Будь ти проклятий, Костелло! Тобі що, пісок в очі потрапив?! Дурень! Ти самовпевнений звір!"
Барон продовжував лютувати, відступаючи за своїми людьми. Як тільки їхній ватажок опинився позаду, вони кинулися на нас.
"Берсерк."
"Га-а-а-а-а-а-а-а!"
Один з них зіскочив з сідла і напав на чоловіка, що стояв поруч з ним.
"Що?! Злізь з мене! Що ти робиш?! А-а-а-а!" Зарозумілість, яка була хвилину тому, зникла, на зміну їй прийшла розгубленість.
Я більше не можу використовувати Параліч, тож звичайна комбінація не спрацює... Але це не означає, що я не можу битися.
"Ха-ха-ха! "Я збираюся взяти голову леопардихи, тоді я буду наступним ..."
"Берсерк."
"Ґхааа!"
" Агх! Що на тебе найшло?! Щ-?! Припини!"
Одним з найважливіших факторів у битві є чисельна перевага і впевненість, яку може надати та чи інша сторона. Нас було менше, і вони вважали, що це означає, що вони мають перевагу. Однак смерть Костелло і мої навички змінили це рівняння, і в їхніх лавах поширився страх.
"Іву!" Вона зарубала ще одного з людей барона. "Не хвилюйтеся за мене! Вбивай тих, хто намагається втекти, ось що зараз найважливіше!"
Іву підняла списа, що впав до її ніг.
"Зрозуміла!"
Вона жбурнула списа в чоловіка, який підганяв свого коня, пустивши його в повітря, наче стрілу. Чоловік впав у сідло, перекошений, як шматок м'яса.
"Гх! Будь ти проклята, Іву! Тому, хто її вб'є дам в нагороду! Жінок! Землю! Все, що захочете! Помстися за моє добре ім'я і вбий її!"
Очі барона налилися кров'ю, коли він кричав, все більш незв'язно.
Здавалося, він навіть не думав відступати. Як і говорили чутки – він легко виходив з себе. Він втрачав будь-який розум, коли думав, що хтось виставляє його дурнем. Не було жодних ознак того, що він спробує відступити найближчим часом... ідеально.
"Нехай він поки що розсердиться".
Почувши наказ барона, деякі з чоловіків дико кинулися в атаку. Вони не були схожі на його особисту гвардію - не мали уніформи, і поводилися по-іншому.
"Ого! Його особиста охорона не особливо й сильні були! Чому ми маємо сидіти склавши руки і дивитися, як вони б'ються? Вони виснажили для нас цілі полювання - давайте покінчимо з цим!"
Хвиля найманців ринула на нас. Наскільки я міг судити, у них не було узгодженої стратегії. Замість цього вони намагалися перехитрити один одного і дістатися до Іви першими.
Ще одна хороша новина для нас.
"Ми зароблятимемо гроші, вбиваючи людей, і зробимо собі на цьому ім'я?! Це найкраща робота!"
Кілька найманців кинулися на Іву, але вона зосередилася на тих, хто намагався втекти. Я знав, що вона не зможе встежити за бігунами, якщо ці нові нападники стануть у неї на шляху.
"Берсерк".
Я наклав своє вміння на одного з найманців, який розвернувся і розрубав чоловіка, що стояв поруч.
"Отримуй гаааа!"
"Гей! Вбивайте всіх, хто збожеволів, без вагань! Той хлопець в чорному - той, хто за цим стоїть. Здається, він може впливати лише на кількох за раз! Спершу вбийте його!"
А він розумний, якщо так швидко мене розкусив.
Я подивився на застиглих членів Ашінта на землі. Вони повільно піддавалися Отруті.
"Статус відкритий".
Я відкрив вікно свого вміння і подивився на Параліч, щоб переконатися, що ліміт більше не обмежений, а потім простягнув руку в бік наступаючих найманців.
"Параліч. Отрута." Кілька найманців пискнули і задихнулися.
"Ідіоти, не бійтеся!" - гукнув барон з тилу. "Дивіться! Є межа кількості людей, на яких він може впливати своєю силою! Якщо ви кинетеся на нього разом, він не зможе впоратися з вами всіма одночасно! Вперед! Зробіть собі ім'я тут, і там на вас чекатиме життя в розкоші! Вперед!"
Я зупиняв одного за одним, але чоловіки продовжували йти, не боячись.
Вони думають, що чим менше найманців на полі, тим більше шансів на славу, чи що? Вони безрозсудні ідіоти.
Я продовжував використовувати Параліч, Темряву і Берсерк, щоб стримувати їх. Переляканий кінь без вершника проскакав через поле бою, і двоє чоловіків вискочили з його тіні, наближаючись до мене.
"Гаразд, ми його взяли!"
"Гроші і земля наші! Ха-ха-ха-ха!"
Я простягнув обидві руки. На такій відстані мені довелося б використати сон, щоб...
Удар! Ривок!
Дві стріли пронизали черепи моїх нападників. Я подивився в той бік, звідки прилетіли стріли - в гущавину лісу.
Серас. Вона прикривала мене з тіні, використовуючи лук, який вона взяла у одного з Ашінтів.
Я був вдячний за допомогу, і мені було цікаво дізнатися про навички Серас як лучниці - ельфи в художній літературі з мого світу часто вправно стріляли з лука, зрештою. Чи так само було в цьому світі?
Я скористався можливістю, яку дала мені Серас, щоб розправитися з найманцями, що напали на Іву. Я пройшов через галявину, на ходу отруюючи полеглих найманців і охоронців. Один з особистих охоронців барона намагався втекти до лісу.
"Пітьма".
"...Е? Аааа!"
Чоловік звалився з коня і впав на четвереньки в багнюку.
"Аааа! Допоможіть м-м-м?!"
Барон Зуан проїжджав повз і встромив списа в спину свого охоронця.
"Н-не втечеш, боягузе! Я не дозволю! І ти називаєш себе солдатом? Зневажаєш честь служити в моїй гвардії?! Дурень! Спочатку мене кидає мій леопард, а тепер ще й моя особиста гвардія наважується на таке?! Я цього не пробачу! Не пробачу!"
Його поглинула лють, розсудливість поступилася місцем несамовитому гніву. Багато хто з чоловіків виглядав надто наляканим, щоб тікати.
Ми правильно зробили, що залишили його живим.
"Що ви, ідіоти, робите?! Вбийте цього волоцюгу! Я не знаю, що він робить, але він причина всього цього божевілля! Вбийте його! Він думає, що може зробити з мене дурня? Послухайте, я барон! Все піде саме так, як я запланував! Все має йти за планом, чуєте мене?!"
Мені не потрібно нацьковувати на нього берсерка, він і так достатньо божевільний.
"Тоуко", - сказала Іву.
"Що сталося?"
"Я маю тобі подякувати. З тих пір, як я стала гладіатором, я билася лише для того, щоб створити шоу - це не можна було назвати битвою по-справжньому. Колись я хотіла все це кинути."
"Колись? Ти передумала?"
Іву підкинула ногою меч, що лежав біля її ніг, легко впіймала його і кинула в охоронця, що стояв поруч, пронизавши його.
"Так. Я не до кінця розумію це, але я відчуваю себе щасливою, чомусь, борючись таким чином".
Іву вила в нічне небо, ао звіряче і люто, але... це звучало як свято. Решта охоронців барона на мить завмерли в страху, а Іву накинулася на них, як ураган, розсікаючи їх своїм клинком.
Ніч наповнилася кров'ю і криками.
"О, Боже..."
Це був перший раз, коли я бачив, як вона б'ється, і це було жахливе видовище. Звичайно, вона не була такою сильною, як Сівіт, але хто б міг бути? Однак Іву могла дати "Елітній п'ятірці" побігати за їхні гроші.
Її стиль бою зачаровував, настільки, що я не одразу помітив -
"Гх! Будь ти проклята! Будьте ви прокляті! Ви імбецили!"
Залишився тільки барон. Вени на його лобі випирали, а все тіло тремтіло від люті.
Здається, він нарешті зрозумів, що тут відбувається.
Всі, крім барона, були мертві або вмирали. Я ходив по полю бою, рахуючи трупи і отруюючи тих, хто ще дихав. Барон почав боротися зі своїм конем, який все ще безсило лютував. Він був схожий на дитину в істериці. Він підганяв свого коня, щоб той розвернувся, і обурено кричав на нас.
"Я це запам'ятаю! Я зараз відступлю, але вам це з рук не зійде, чуєте?! Я влаштую жорстокий і кривавий кінець для вас обох, тільки..."
"Параліч. Ти здурів?" сказав я, розлючений. "Що нам не зійде з рук? Ти справді думав, що ми просто дамо тобі втекти?"
Чому він думає, що ми його відпустимо? Він справді вірить, що все буде так, як він хоче, навіть зараз. Він вдає, що речей, які йому не подобаються, не існує, і використовує насильство і політичну владу, щоб тримати їх поза увагою і поза думками.
"Знаєш, ти міг би вижити, якби мав мужність подивитися правді в очі".
Я повернувся і подивився на Іву.
"Я розумію, що ти хочеш почути, як він благатиме про збереження життя, але давай коротше", - сказав я їй. Іву не відповіла.
"Якщо ти не хочеш робити це сама, я можу..."
"Ні. Я повинна це зробити."
"Гаразд. Знайди мене, коли закінчиш".
Іву кивнула один раз, потім підійшла до барона, міцно стискаючи руків'я свого меча. Я продовжував рахувати трупи.
Я чув, як страх барона вихлюпується у придушені зойки.
"Я радий, що ти не можеш говорити. Ти більше не зможеш обдурити мене своїми словами. Я ж така простачка, правда?" Я ніколи раніше не чув такого голосу Іви, холодного і гострого, як лід. "Я, можливо, була б готова пробачити тебе, якби ти прийшов за мною, але я ніколи не думала, що ти намагатимешся торкнутися дівчинки. Ти зробив велику помилку".
Барон задихнувся.
"Твої сльози не врятують тебе зараз. Прощавай."
Почувся короткий крик, а потім нічого.
Вона попрощалася, але чи з самим бароном? Чи з наївним минулим, яке вона залишала позаду?
Я продовжував працювати, рахуючи трупи і переконуючись, що всі вони мертві, поки не почув кроки Іви, що зупинилися за кілька кроків позаду мене.
"Ти закінчила?"
"Так."
Вона виглядала так, ніби з її плечей скинули тягар. З-за дерев вийшла Серас, ведучи Ліз за руку.
"Господарю Тоуко".
Вона більше не маскувалася - це забирало багато сил, та й не було сенсу, коли всі свідки були мертві.
Вона просканувала поле бою. "Схоже, ви закінчили".
Ліз ховалася за Серас, тримаючись за її одяг.
"Ліз, якщо ти не хочеш бачити тіла..."
"Все гаразд..."
"Ти впевнена?"
"Я бачила стільки, коли подорожувала зі старшою сестрою... Люди, які напали на нас у дорозі..."
Не вперше вона бачить смерть... Але все одно тремтить. Я не хочу, щоб вона звикала до таких речей.
"Серас, мені треба ще трохи попрацювати з Івою. Можеш забрати Ліз і підготувати нас до від'їзду?"
"Звісно. Ми повернемося до багажу і спробуємо знайти коней для нашої подорожі."
"Дякую. О, і..."
"Так?"
"Дякую, що прикрила мене раніше - з луком".
Серас кивнула, виглядаючи з полегшенням. "Я боялася, що ти будеш незадоволений, адже ти не наказував мені цього робити.”
"Я ж тобі вже казав, так? Я довіряю твоїй думці".
Вона заплющила очі, вбираючи в себе те, що я щойно сказав.
"Дякую..." - відповіла вона, поклавши руку на груди.
"Ти віце-капітан цієї групи найманців, яку ми зібрали. Коли я не можу віддавати накази, ти береш їх на себе. Ви двоє не проти, чи не так?" сказав я, звертаючись до Іви та Ліз.
Іву хмикнула на знак згоди.
"Т-так!"
"Я з нетерпінням чекаю на співпрацю з вами обома!" - сказала Серас, посміхаючись.
"О, і Серас", - додав я.
"Так?"
"Перед тим, як ви підготуєш нас до від'їзду, не могли б ви принести мені молоток з моєї сумки? Він мені знадобиться пізніше. Просто залиш його там, де я зможу його бачити".
"Звісно."
Вирішивши, де зустрітися після закінчення роботи, Серас і Ліз попрямували до лісу.
"Перепрошую, пані Серас?" - невпевнено запитала Ліз.
"У чому справа?"
"Я... я хочу допомогти". Її голос тремтів. "Коли пан Тоука сказав, що ми група найманців, він мав на увазі і мене, тож..."
"Ліз?"
"Я хочу бути корисною вам..." Ліс виглядала так, ніби ось-ось заплаче, і Серас ніжно погладила її по голові.
"Я розумію. Тоді ти не проти допомогти мені донести багаж?"
"Звісно...! Дякую, пані Серас..."
Вони разом пішли до дерев.
Ліз боїться висловлювати свою думку - вона вважає, що неправильно говорити про те, чого вона хоче. Такі люди, як та власниця таверни, забороняють дітям мати власні думки. Вони очікують, що вони будуть мовчки робити те, що їм кажуть, і сварять їх, ніколи не питаючи їхньої думки. Зрештою, діти думають, що вони роблять щось не так щоразу, коли висловлюють свою думку. Емоційні шрами Ліз глибокі.
"Іво."
"Що таке?"
"Будь терплячою і дай їй час, коли допомагатимеш їй зцілитися, добре?"
"Звісно, так і збиралася... Зрештою, моя тупість зіграла свою роль".
Я дивився на дерева, за якими щойно зникли Серас і Ліз.
"Серас теж може допомогти, поки ми в дорозі."
"Так... Дякую, Тоуко".
"То з чим тобі потрібна допомога?" - запитала Іву.
Навколо нас було повно трупів. За моїми швидкими підрахунками, ніхто не втік. Ті, кого я отруїв, лежали біля наших ніг.
"Поглянь на це, Іво", - сказав я, витягаючи щось зі свого рюкзака.
"Це... лід?" - запитала вона. Іву розглянула маленький шматочок льоду, який я простягнув їй. "Схоже на комаху..."
"Так. Я заморозив живу комаху своїм умінням "Заморожування".
Моє вміння "Заморожування" трохи відрізнялося від інших. Його цільова межа була 3, а на дисплеї зараз було 2/3. Досить низький показник порівняно з іншими моїми вміннями.
Заморожування було несмертельним умінням, яке можна було складати з іншими ефектами. Воно тривало триста днів і не могло бути розвіяне.
З цим було важко розібратися...
Я поклав заморожену комаху на камінь перед собою.
"Іво, спробуй розбити його кувалдою, що лежить он там."
"Що? Ти хочеш, щоб я розчавила цю маленьку комашку?"
"Так."
"...Зрозуміло."
Іву підняла кувалду, яку Костелло впустив кількома хвилинами раніше, і замахнулася на заморожену комаху.
Вона здається такою легкою в її руках... Іві сили явно не бракує.
Бум! Дзень!
"Нх?!"
Іву виглядала розгубленою, наче вона вдарила щось, чого не зовсім очікувала.
"Дивно міцний, - пробурчала вона, - я замахнулася з усієї сили. Я влучила в ціль, але... це не звичайний лід".
"Саме так. Це не звичайний лід." Я підняв заморожену комаху. "Коли ти заморожуєш живу мішень, її стає неможливо розбити на частини".
Ця комаха була першою на якій я випробував Заморозку на цілі. Що б я не робив, лід не розбивався. Я навіть спробував розтопити його у вогні - нічого не вийшло. Ця комаха, мабуть, залишалася б замороженою всі триста днів.
"А тепер спробуй розбити цю".
Іву насторожено подивилася на мене, коли я поклав ідентичну на вигляд брилу льоду на камінь перед нею.
"...Він виглядає так само, як і той, - сказала вона.
"Просто спробуй".
"Дуже добре. Гадаю, схоже ти маєш щось на думці". Іву знову замахнулася.
Вона влучила в таку маленьку мішень двічі поспіль. Її точність неймовірна...
Тріск!
"Цього разу я відчула щось інше..."
Вона повільно підняла молоток. Лід під нею, в прямому сенсі цього слова, перетворився на пил.
"Це...? Що було особливого в першому шматку льоду?"
"Моє вміння "Заморожування" можна використовувати і на об'єктах. Ось у чому різниця."
"Але це була одна і та ж комаха обидва рази, чи не так?"
"Так, це був той самий вид комахи. Але між ними була важлива різниця: життя і смерть".
"Хм?"
"Першу я заморозив, коли вона була ще живою, а другу - після того, як вона померла. Трупи вважаються об'єктами, а це означає, що їх можна знищити".
Я пощипав кінчиками пальців шматочок льоду.
"А ще, коли трупи знищують, вони перетворюються на цей порошок і просто розвіюються, розумієш? Як пил на вітрі.
◁◀
Це сталося, коли ми зупинилися в таверні в Монрої. Я хотів перевірити теорію, яка вже давно була у мене в голові.
Це вміння Заморожування не можна розвіяти протягом трьохсот днів... але чи можна зруйнувати саму кригу?
Я спробував знищити першу комаху, яку я заморозив, маленьким молоточком, але не зміг навіть розколоти її - очевидно, що це був не звичайний лід. Я намагався з усіх сил, але ніщо не могло розтопити чи розбити його. Я подумав, чи не схожий він на лід, який покриває меч Серас, коли вона використовує свої духовні обладунки.
Зітхнувши, я подумав, що треба повернутися до обдумування цього.
Я підійшов до вікна таверни і втупився в нього, роздумуючи. В очі впав уламок дерева від віконної рами.
Хвилинку... Я ж можу використовувати це вміння і на предметах, так? Я ще не пробував.
Мій ліміт цілей був 3, і якщо я заморожу уламок, у мене залишиться тільки одне відкрите місце.
"Що ж, варто спробувати. Рано чи пізно треба буде експериментувати..."
Я заморозив скалку і спробував розбити її молотком. Він розсипався на дрібний, як борошно, пил.
"Скалки так не розбиваються. Невже це якось пов'язано з заморожуванням?"
Незабаром я сформував робочу теорію.
Люди, тварини, комахи... для Заморозки всі вони - живі істоти. Рослини, бруд і каміння - все це об'єкти-мішені. Живі речі не можуть бути знищені... але неживі об'єкти можуть.
"Відкрити Статус."
Поглянувши на екран своїх навичок, я побачив, що ліміт моєї цілі зменшився до 1/3.
"Отже, коли ціль знищується, він обнуляється".
Тепер все сходиться. Можливо, у мене вийде.
Я вийшов на вулицю, щоб знайти мертву комаху. Врешті-решт я знайшов одну, ідентичну першій. Я заморозив її і вдарив молотком.
▶▷
"І, ну, ти напевно, здогадуєшся..."
"Ти знищив її?" - запитала Іву.
"Так."
Іву презирливо загарчала.
"Я розумію, що міцність льоду змінюється в залежності від цілі, але для чого ти плануєш його використовувати?
"Я думав про те, як позбутися цих трупів".
Відразу Іву зрозуміла, до чого я веду. "То ти збираєшся заморозити ці трупи і..."
"Так."
З цим умінням я міг би позбавлятися від трупів безслідно. Однак Іву все ще виглядала скептично.
"Але я не впевнена... Ти справді думаєш, що нам це потрібно? Чому б просто не залишити трупи і не втекти?"
"Справедливе запитання". Я подивився вниз на труп Муаджі. "Ці трупи - це маги проклять, які знищили Елітну П'ятірку, так?"
"Так? Я все ще не розумію, до чого ти ведеш."
"Я збираюся повісити смерть Елітної П'ятірки на цих хлопців з Ашінт - назавжди."
Трупи Ашінта перетворилися б на порох, а правда зникла б у темряві - мерці не розповідають казок. Ніхто ніколи не дізнається, чи справді Ашінт убив Елітну п'ятірку, і Ашінт ніколи не зможе підтвердити чи спростувати звинувачення. Єдиними свідками загибелі Елітної П'ятірки були Серас і я - більше ніхто з живих не знав правди про те, що сталося того дня.
Світ продовжував вважати, що, можливо, Ашінт вчинили цей вчинок. Допоки Ашінт не спростує цього, така можливість завжди залишатиметься, і вона здаватиметься ще більш вірогідною, коли не з'являться нові підозрювані. Справа залишиться нерозкритою назавжди.
"Маги прокляття, які хвалилися, що вбили Елітну п'ятірку, одного дня раптово зникають, і більше їх ніхто не бачив. Той, хто захоче розгадати таємницю поразки Елітної п'ятірки, буде змушений шукати свідків, яких не існує. Цей міф про зникнення Ашінта стане для нас димовою завісою".
Я ніколи не очікував, що Ашінт довго працюватиме як приманка... Я завжди думав, що рано чи пізно мені доведеться розкритися перед світом. Але тепер, якщо все пройде без сучка і задирки, вони можуть стати моїми цапами-відбувайлами на віки вічні.
Труп барона Зуана, вся його особиста охорона і наймані найманці - можливо, я зможу повісити і це на Ашінт. Чи об'єднав Ашінт сили з утікачкою Івою Спід? Чи були розбіжності між Ашінт та людьми барона? Ніхто ніколи не дізнається напевно.
Я пояснив Іві всі свої міркування.
"Але все ж таки я не можу придумати вагомої причини, чому Ашінт допоміг би тобі втекти. Внутрішня суперечка або зрада - більш вірогідна історія, і це відверне увагу від тебе.
"Зрозуміло. Це пояснює, чому ти не хотів, щоб хтось втік під час бійки - було б важко провернути справу, якби свідки втекли".
"Так. Я подумав, що ми зможемо перейти цей міст, якщо дійдемо до нього. Цей план все одно не мав шансів на успіх. Тільки завдяки тобі і Серас ми не дали нікому втекти."
Навіть якби план не спрацював, я подумав, що, розгромивши основні сили барона, ми без проблем поскачемо прямісінько до Земель Золотооких Чудовиськ.
"Зачекай на мене, Іво".
Серас принесла те, що я просив - молот середньої ваги.
Я планував, що ним користуватиметься Іву, але, мабуть, тепер і я зможу допомогти.
"Завдяки Костелло у нас є два таких молотки для роботи. Давай розділимось і розчавимо тіла. Чесно кажучи, це буде не дуже приємно... Ти готова до цього, Іво?"
Я не міг попросити Серас і Ліз зробити це - я не хотів, щоб вони це бачили. Іву пирхнула на мене.
"Я бачила стільки крові та смерті в Колізеї, що мені вже майже набридло. Мої руки вже заплямовані кров'ю. Тобі не потрібно за мене хвилюватися", - відповіла вона.
"Приємно це чути".
Я замахнувся молотком через плече.
"Якщо ти відчуєш когось поблизу, дай мені знати, добре? Я не хочу, щоб хтось бачив, як ми це робимо. Існує ймовірність, що барон має четверту групу людей, які рухаються на нас. Якщо станеться найгірше, нам просто потрібно переконатися, що Муаджі та деякі ключові члени Ашінта зникли".
Це виглядало б так, ніби деякі члени Ашінта були вбиті людьми барона. Ми могли б зарізати або якось інакше поранити тих, хто загинув від мого вміння "Отрута", щоб це виглядало більш природно.
"Зрозуміло" - кивнула Іву.
"Тоді до роботи".
Зрештою, оскільки була пізня ніч і ми були далеко від міста, нам ніхто не заважав. Ми повернули назад до Серас і Ліз після того, як розтрощили всі трупи Ашінт на порох. Подрібнення трупів навчило мене кількох речей про Заморожені тіла дуже відрізнялися від маленьких трісок, і об'єкти, які було важчі, було важче перетворити на пил.
Я не можу перетворити на пил будь-що за допомогою цієї здатності...
Хмари почали зловісно насуватися. Сподіваюся, зараз піде дощ, який змиє весь цей розсипаний "пил".
Коли ми відходили, я на мить озирнувся, щоб подивитися на поле бою. Ашінтів уже не було.
"Ніхто не може довести, що наші прокляття не існують". Хіба не це сказав Муаджі до Серас?
"Він був правий", - прошепотів я. - "Ніхто не може довести, що ти взагалі існуєш".