Я наблизився до зовнішніх стін столиці, де на мене чекала свобода, і попрямував до каналізаційного входу. Я обережно зняв сталеву решітку, що закривала вхід, а потім акуратно зачинив її за собою, перш ніж почати спускатися в тунель. Для Іви та дівчини, яка була з нами, головним пріоритетом було залишатися поза увагою, а каналізація була саме таким місцем.
"Господарю?"
Голос Серас пролунав попереду. Я зняв маску на ходу, звернув у відгалуження головного тунелю, щоб знайти Серас, Іву та дівчину, яка чекала на мене. Я підняв рюкзак, який заховав у каналізації, коли ми йшли до таверни.
"Вибач, що так довго".
"Зовсім ні", - відповіла Серас.
"Хаті."
Це була Іву. Я підняв руку, щоб вона замовкла.
"Поговоримо, коли будемо трохи далі від входу".
Ми рушили каналізацією в одну шеренгу, я попереду, а Серас позаду. Після кількох хвилин мовчання Іву, здавалося, не могла більше стримувати себе.
"Вибачте за те, що було раніше", - сказала вона. "У своєму гніві я забула про себе, і..." Вона замовкла.
"Я знаю, я був там. Ти виявилася не такою врівноваженою, як я очікував, - відповів я.
"Мені соромно за свої дії". Вона завагалася, перш ніж продовжити. "Що з нею сталося?"
"Я зробила те, що мав зробити.
"...Розумію." Іву, здавалося, вловила мою думку. "Можливо, я була наївною, повіривши їй."
"Можливо, так."
"..."
"Як би там не було, як дівчинка?"
Іву ласкаво погладила дівчину, що йшла поруч, по голові. "Ліз, відрекомендуйся."
"Гаразд." Ми сповільнили крок, і дівчина несміливо підняла на мене очі. "М-мене звуть Лізбет... Будь ласка, називай мене Ліз".
"А я Тоука".
Ліз виглядала збентеженою, коли їй запропонували ім'я у відповідь - Іву відреагувала так само, але з інших причин.
"Хаті - це псевдонім, - пояснив я. - "Моє справжнє ім'я - Тоука Міморі.
"Зрозуміло. Досить обережний, чи не так?"
"Гадаю, що так." Я повернувся до Ліз. "А це Серас Ашрейн. Вона зараз маскується силою духів", - сказав я, коли Серас наздогнала нас.
"Дуже приємно познайомитися з вами обома", - сказала Ліз, вклонившись.
Серас вклонилася їй у відповідь і знову представилася. Не було жодних ознак того, що Ліз впізнала ім'я Серас. Ми знову набрали швидкість, повертаючись у лінію. Врешті-решт Ліз вибігла на кілька кроків уперед, щоб іти поруч зі мною, повісивши голову, коли ми завернули за черговий поворот.
"Містере Тоука..." - сказала вона, не піднімаючи очей, - "Я-я зроблю все, що завгодно... будь ласка, можна мені піти з вами і старшою сестрою? П-прошу..."
"Місце, куди ми прямуємо... буде небезпечним. Твоє життя буде в небезпеці. Але якщо ти не проти, можеш піти з нами."
"Я не проти. Мені байдуже, наскільки це небезпечно, якщо я буду зі старшою сестрою..."
"Гаразд, тоді".
Ліз шморгнула носом. "Дуже тобі дякую!"
Я з самого початку планував взяти її з собою... хм? Чому вона все дивиться на мене?
"Щось не так?" запитав я.
"А, гм... Просто твій голос зараз здається іншим, ніж тоді, коли ти був людиною-мухою..."
"Так, це хитрість маски. Напевно, через це мій голос здавався тобі дивним."
Мені пощастило, і я знайшов у Монрої кілька рідкісних матеріалів, і мені вдалося виготовити ще один предмет із "Заборонених мистецтв: Повне зібрання творів", поки Серас спала. Це був магічний камінь, який міг змінювати голос людини - у книзі він називався кристалом зміни голосу, - який я прикріпив до внутрішньої сторони своєї мушиної маски. Якщо влити в нього 100 МП, то ефект кристала триватиме близько доби. Спочатку я хотів використати його для зміни голосу Серас, але він здався мені не менш корисним для маскування. А якби я колись знайшов кращі інгредієнти, то зміг би вдосконалити його ще більше.
Іву скоротила відстань між нами, коли ми продовжили рух довгим тунелем.
"У мене теж є питання".
"Валяй."
"Я чую дивний шум, що йде від тебе. Можливо, це просто вода під нами, але..."
"А, точно, це інший член нашої компанії."
"Друг?"
"Дозвольте мені сказати вам, перш ніж я покажу вам - цей маленький хлопець не є небезпечним. Тому не нападай на нього, добре?" Я зупинився. "Серас, йди вперед і перевір вихід, добре? Я познайомлю цих двох з Піґімару."
"Зрозуміла." Серас проскочила повз нас, а я повернувся обличчям до Іви та Ліз.
"Виходь, Піґімару."
"Сквіі."
Піґімару вискочив з моєї мантії і впав на землю, змусивши Ліз ахнути.
"Хм...? Слайм?" - запитала Іву.
Піґімару запитально подивився на мене.
"Це наші нові попутники, Іву і Лізбет", - сказав я.
Іву присіла навпочіпки. "Мене звуть Іву Спід. Приємно познайомитися з тобою, Піґімару".
Маленький слайм простягнув щупальце, яке Іву ніжно подала рукою.
“Сквіі! ♪♫♩”
"Хм... Схоже, ти йому дуже подобаєшся", - сказала Іву.
"Піґімару - мій напарник, він незамінний член нашої компанії."
"Сквіі~! ♪♫♩"
"А, вибачте..."
Ліз стала на коліна і глибоко вклонилася, явно нервуючи.
"Я Лізбет. Приємно п-познайомитися... М-містер Піґімару?"
"Скві!"
Ліз здригнулася, все її тіло закам'яніло.
"Він каже, що ти занадто формальна", - сказав я, трохи сміючись.
"Гм... просто Піґімару...?"
"Сквіі~! ♪♫♩"
"Думаю, йому це подобається." Піґімару став світло-рожевим і простягнув щупальце в бік Лізи. "Гадаю, він також хоче потиснути тобі руку".
Вона нерішуче погладила щупальце і швидко відсмикнула назад, виглядаючи трохи незручно, але посміхаючись.
"Приємно познайомитись, П-П-Піґімару."
"Сквіі~! ♪♫♩"
Ліз хіхіунула і трохи незграбно посміхнулася.
Після знайомства ми вийшли з каналізаційних тунелів і наздогнали Серас в лісі.
"Я не відчуваю нікого поблизу"- сказала вона. "Думаю, ми зможемо залишатися непоміченими, якщо будемо пробиратися через ліс."
"Як гадаєш, коні в безпеці?"
"Думаю, що так".
Ми думали про те, щоб купити карету для втечі, але знаючи, що нам доведеться покинути її до того, як ми в'їдемо в Землі Золотооких Монстрів, це здалося нам поганою інвестицією. Замість цього ми заздалегідь підготували двох коней - на них ми могли легко залишатися поза увагою і, за необхідності, їхати в обхід. Недоліком було те, що ми були змушені залишити їх чекати в лісі без нагляду.
Гадаю, тепер ми нічого не зможемо зробити, якщо хтось вирішить їх вкрасти.
Я озирнувся і подивився на всіх. "Ти їм все розповіла?" запитав я у Серас.
"Я розповіла їм біля таверни, поки ми чекали на вас", - відповіла вона, але швидко повторила все ще раз, намагаючись не розкрити занадто багато.
У неї це добре виходить.
"У лісі на нас чекають два коні - один для нас із Серас, а другий для вас двох", - пояснив я Іву та Ліз. Я підготував одного з коней спеціально для Іву, сподіваючись, що вона приєднається до нас.
"Зрозуміло. Вибачте... ви, мабуть, мали на увазі їхати окремо".
"Ні. Я не маю жодного досвіду верхової їзди, тому ми з Серас завжди їздимо разом.
Так ми їхали трохи повільніше, але нічого не вдієш. Принаймні, це було б краще, ніж йти пішки.
Ми пробиралися лісом за величними міськими стінами Монроя, намагаючись створювати якомога менше шуму. Іву була в накидці з капюшоном, яку я купив їй, щоб приховати риси обличчя. Очевидно, леопарди були рідкісним видом, і ми не хотіли, щоб вона виділялася. Їй доведеться носити цю річ принаймні доти, доки ми не дістанемося до Земель Золотооких монстрів.
Шкода, що сили Серас діють лише на неї саму....
"Гей, є хвилинка?"
Це була Іву. Серас і Ліз радісно гомоніли позаду нас.
"Маєш мільйон запитань?"
"Хм."
"Я просто жартую. Давай."
"Я маю намір привести вас до Забороненої Відьми, але... спершу я маю дещо запитати у вас. Чому ти хочеш знайти її?" - запитала вона.
"У мене є стародавні сувої, які я не вмію читати. Я шукаю того, хто може допомогти мені розшифрувати їх, і я думаю, що відьма може бути єдиною людиною, яка підійде для цієї роботи".
Я не хочу вдаватися в подробиці і випускати з уваги занадто багато з того, що я знаю. Заборонена магія, що міститься в цих сувоях... З цими знаннями я можу стати справжньою небезпекою для цієї нечистивої суки богині. Відьма Заборон ховається в Земелях Золотооких Чудовиськ, щоб вирватися з пазурів Богині, тож є велика ймовірність, що вона захоче допомогти.
"Ти ж не хочеш її зловити? Або заподіяти їй шкоду?"
"Ні. Якщо тільки вона не нападе на мене першою".
У темному лісі не було світла, але Іву ніколи не вагалася, крокуючи вперед у впевненому темпі, поки ми розмовляли. Я теж користувався темрявою, але здавалося, що Іву бачить крізь темряву.
"Ти можеш бачити в темряві?" запитав я.
"Більш-менш".
Ці вуха, плюс її нічний зір... вони можуть стати в нагоді пізніше.
"Ти не боїшся. Більшість людей бояться темряви."
"Я багато чого пережив і звик до неї."
"А як щодо Серас Ашрейн?"
"У неї є власні джерела світла. Не те, щоб вони могли нам зараз знадобитися." Існувала велика ймовірність того, що спостерігачі на стінах побачать світло на такій відстані, а це було останнє, чого ми хотіли. Невідомо, коли барон дізнається, що Іву покинула столицю, але він, напевно, вишле мисливців, як тільки дізнається. Немає сенсу полегшувати їм пошук.
"Я проста жінка"- сказала Іву, пильно вдивляючись у ліс, - "і не можу думати наперед, як ви. Іноді я приймаю нерозумні рішення, бо не бачу повної картини. Гадаю, саме тому барон Зуан так довго міг мене використовувати. Я теж не бачила справжньої натури цього сміття".
"Я ж не можу бачити всіх і вся наскрізь, знаєш. У всякому разі, ти, здається, набагато краще тримаєш себе в руках, ніж я".
Іву на мить завагалася, перш ніж продовжити.
"Я хочу запропонувати себе тобі на службу".
"Що?"
"Я хочу, щоб ти командував мною, говорив, що мені робити далі. Я зроблю все, про що ти мене попросиш.
"Ти справді так мені довіряєш?"
"Я бачила, як ви з Ашрейн розмовляєте. Гадаю, буде краще, якщо я просто виконаю твої накази. Чесно кажучи, я не знаю, наскільки я можу комусь довіряти зараз, але..." Вона перевела погляд на Ліз. "Але я відчуваю, що можу довіряти тобі.
"Я ціную це, але... чому?
"Ти міг б отримати від мене інформацію про відьму набагато більш підступними способами. Міг б викрасти мене, поки я була паралізована, і катувати. Міг би використати Ліз, щоб шантажувати мене і змусити віддати вам те, що ви хотіли - і це б спрацювало. Але ти не зробив нічого з цього".
Не те, щоб я їх не розглядав. Ти не така тупа, як думаєш.
"Ліз стане у нас на шляху", - сказала Іву.
"..."
Іву мала рацію. Ліз не вміла битися, і вона була молода. Було б важко боротися з монстрами і захищати її - хтось завжди повинен був наглядати за нею.
"Ти знаєш це так само добре, як і я, зважаючи на те, куди ми йдемо. Але навіть знаючи це, ти все одно погодилася взяти її з нами. Ти зрозумів, що вона відчуває і що їй потрібно. Це ще одна причина, чому я можу тобі довіряти".
Вона має рацію, але є багато прихованих причин, через які я міг би погодитися взяти Ліз. Я міг припустити, що вона все одно не виживе, що її вб'ють монстри. Я міг би планувати отримати інформацію від Іви раніше, а потім кинути Ліз... або я міг би планувати погрожувати їй, щоб переконати Іву підіграти мені. Але чи здатна вона навіть уявити, що хтось може так думати?
Я мав намір захищати Ліз усіма силами, які в мене були. Не зважаючи ні на що, я зроблю все, щоб вона вижила.
"Ти хороша людина," - сказала Іву. "Довіра не вимірюється днями і годинами. Цьому мене навчила зустріч з тобою". Раптом вона занепокоїлася. "Я занадто легко змінюю свою думку?"
"Ти ж казала, що я непогана людина, чи не так?" сказав я з тихим сміхом. "Ти набагато краща людина, ніж я".
Коли ми повернулися до коней, то з полегшенням побачили, що вони все ще в безпеці і спокійно чекають на нас. Ми швидко спакували наш багаж у їхні рюкзаки. Іву сіла на коня першою, а потім простягнула руку до Ліз, саджаючи дівчинку перед собою.
"Ось, візьми мене за руку", - сказала Серас.
Я взяв її руку в свою, коли вона потягнулася вниз. Її хватка була напрочуд міцною, і з меншими зусиллями, ніж я очікував, я опинився позаду неї на коні.
Я вже сказав Іві правду - я ніколи раніше не був на коні.
"Тримайся міцно за мене ззаду, щоб не впасти", - сказала Серас, дивлячись на мене через плече.
"Ти не проти?"
"Це потрібно зробити, і... якщо це ти, то я не проти", - відповіла вона.
Я обхопив руками її тонку талію, з'єднав руки перед її животом і ніжно стиснув її. Серас трохи здригнулася.
"Занадто сильно?"
Вона не відповіла.
"Серас?"
"Все гаразд."
"...З тобою все гаразд?" Я відчув, як тіло Серас стає гарячішим.
Не відповідаючи на моє запитання, Серас легко повела коня по колу навколо невеликої галявини. Здавалося, вона вже звикла поводитися з твариною, тож її дискомфорт, ймовірно, був не через це. Але, мабуть, їй було незручно, коли до неї чіплявся представник протилежної статі. На жаль, я нічого не міг з цим вдіяти, якщо хотів залишитися в сідлі.
"Я точно не знаю, через що ти так нервуєш, але постарайся перетерпіти, гаразд?"
"Зрозуміла."
Вона ляснула себе по обох щоках, намагаючись опанувати себе, і повернулася до Іви та Ліз.
"Ходімо."
Коли ми проносилися лісом, не було видно нікого.
"Господарю Тоуко."
"Так, схоже, ми в хорошій формі".
Ми йшли дорогами через ліс і рухалися в помірному темпі. Звук копит глухо стукав, коли ми їхали, а Іву і Ліз їхали на невеликій відстані попереду нас. Час від часу вони озиралися, щоб перевірити, як ми їдемо, але в основному були поглинуті одне одним. Я нахилився вперед і підніс свій рот до вуха Серас, щоб поговорити з нею.
"Як далеко звідси до Земель Золотооких Чудовиськ?"
"З такою швидкістю ми прибудемо приблизно через два дні, навіть якщо поїдемо довгою дорогою".
"Довгий шлях" був менш прямим маршрутом, але на кордоні Земель Золотооких Монстрів було багато замків і фортець. Їхнє головне призначення - не дати монстрам втекти, але нам все одно потрібно було їх уникати.
"Чи є ще щось, про що нам варто турбуватися?" Серас вже розповіла мені основні деталі нашої подорожі до Монроя.
"Інформація не достовірна, але... є одна річ, яка мене турбує", - сказала Серас.
"Що саме?"
"Існує безліч людиноподібних монстрів... з людськими обличчями. Повідомлення про їх появу нечисленні, а деталі дуже розпливчасті".
"..."
Слова Серас відправили мене назад ц спогади про Руїни Відкинутих, і до найсильнішого монстра, якого я там зустрічав - Пожирача Душ.
Пожирач душ відрізнявся від інших монстрів. Крім того, він був єдиним з тих, кого я бачив, що мав людське обличчя. Отже, це був людиноподібний монстр. Якщо істоти, що ховалися в Земелях Золотооких монстрів, були такими ж сильними, як це чудовисько, я міг зрозуміти, чому це було таке небезпечне місце.
"Кажуть, що там, куди ми прямуємо, їх живе багато, - сказала Серас.
"Не так багато повідомлень про їх появу, але люди все одно впевнені, що вони там є?"
"Ну, є теорія, чому їх так мало бачать". Серас звучала ще серйозніше, ніж зазвичай. "Вважається, що свідки мають тенденцію...
"Помирати, так?" перебив я. "Вбиті монстрами?"
"Так. Принаймні, така теорія."
Мертві не розповідають казок.
"Відомо мало деталей, але вони страшні вороги. Однак, незважаючи на їхню силу, їх нелегко знайти - вони не просто так ходять по лісу.
Вони обережні - чи, може, просто уникають людей. Чи є інша причина? Все, що я можу зараз зробити, це припустити... немає сенсу надмірно замислюватися над цим.
"Здається, про це місце майже немає інформації, - сказав я. - Почнемо з того, що про нього майже нічого не відомо".
"Це точно. Рідко хто виживає, заблукавши на околиці, не кажучи вже про глибші частини..." Серас завагалася. "Хоча хіба Іву не казала, що бувала там раніше?"
"Так, казала."
Схоже, вона ходила і в більш небезпечні райони.
"Це одна з причин, чому ви вирішили взяти її з собою?"
"Так, мабуть."
"А як щодо Ліз? Думаєш, з нею все буде гаразд?"
"Так. Вона хороша дитина".
Я чомусь припускав, що високий ельф і темний ельф вчепляться один одному в горлянку, але з полегшенням дізнався, що Серас і Ліз ладнають між собою.
"Але чи справді ми маємо намір..." - почала Серас.
"Ми беремо її з собою", - твердо сказав я. "Іву вже погодилася, та й Ліз, здається, не хоче залишати її. Якщо ніхто з них не заперечує, думаю, нам варто продовжувати йти."
"З ними все буде гаразд?"
"Так чи інакше, ми впораємося. Незважаючи ні на що, ми доставимо їх до Відьми Заборон в цілості й схоронності".
Серас посміхнулася.
"Ти справді добрий."
"Ви з Івою переоцінюєте цю частину мене. У всьому, що я робив, були практичні причини." Я трохи посунувся на своєму сидінні і обійняв Серас. "У мене є купа причин, щоб взяти Іву з нами. По-перше, вона талановитий воїн. По-друге, як ти сказала, вона вже бувала в Земелях Золотооких Чудовиськ. І останнє... якщо ми хочемо отримати від відьми потрібну нам інформацію, я вирішив, що буде краще, якщо вона буде з нами".
"То ти хочеш сказати...?"
Відьма Заборон жила в підпіллі, її майже неможливо було знайти, проте....
"Іву винна відьмі послугу, так?"
"А, ясно, - сказала Серас, здавалося, зрозумівши.
"Так. Буде легше встановити контакт, якщо ми візьмемо з собою когось, хто знає відьму, замість того, щоб просто з'явитися зненацька".
Було зрозуміло, що нам знадобиться зв'язок з відьмою - рекомендація від іншого знайомого. Але з того, як Іву говорила про це, я навіть не знав, чи вони насправді зустрічалися. У тому, як вона говорила, відчувалася дистанція - вони не були подругами, я був майже впевнений. Мені справді потрібно було дізнатися більше про їхні стосунки, не кажучи вже про послугу, яку Іву їй винна.
"І до речі, про Ліз..."
Серас кивнула. Я згадав наш перший день у Монрої і розмову, яку ми підслухали в таверні.
"Ця відьма - темний ельф, так?"
Серас подивився на іншого коня. "Ліз теж темний ельф..." - сказала вона.
"Так. Ми врятували одну з її роду з дуже поганого місця. Якщо Ліз і Іву поручаться за нас, відьма, швидше за все, довіриться нам. Можливо, навіть буде більш схильна допомогти нам, якщо нам пощастить".
Ось чому я маю переконатися, що Ліз виживе, і привести її до відьми.
"То ти думав так далеко вперед... Мені слід було очікувати цього від вас, Господарю Тоуко".
"Краще мати якомога більше переваг. Я просто розраховував."
Попереду нас Ліз все ще радісно розмовляла з Івою.
"Ну, а ще..."
"..."
Жорстоке поводження з боку моїх біологічних батьків і те, як власник таверни знущався над Ліз... вони просто зіткнулися. Я не можу врятувати себе колишнього, але, можливо, я зможу врятувати Ліз. Як я вже казав, вона хороша дитина.
"Вона виглядає набагато щасливішою", - сказав я, нарешті.
"Так... я теж так думаю".
Першою відреагувала Іву, нашорошивши вуха, потім Піґімару.
"Що це був за звук?"
Я обернувся і побачив вогні, що мерехтіли в лісі позаду нас. Серас повернулася, щоб подивитися на мене, її обличчя було похмурим.
"Господарю Тоука."
"Я знаю. Вони у нас на хвості." Я був здивований, що вони знайшли нас так швидко.
Ми пришпорили коней, і Серас погнав нас уперед, щоб ми зрівнялися з Івою та Ліз. Вони обидві виглядали приголомшеними.
"Що сталося?" запитав я.
"Я часто гуляла столицею вночі сама. Вони не повинні так дивуватися, що не застали мене в моїй кімнаті", - відповіла Іву.
Таверна вже зачинялася, коли ми пішли. Там була лише власниця таверни, і я погасив свічки. Я не думав, що труп знайдуть до ранку.
"Ти комусь розповідав про свої плани втечі? Може, подрузі з Колізею..."
"Ні", - сказала Іву, перебиваючи мене. "Я нікому не сказала. Я з усіх сил намагалася не потрапити на очі барону та його особистій охороні. Але..." Іву жалібно застогнала. "Коли я виходила з Колізею, то наштовхнулася на когось. Можливо, він помітив у мені щось дивне".
"Ти знаєш, хто це був?
"Чоловік на ім'я Муаджі. Я намагалася уникати людей, але... як не соромно це визнавати, я не помітила його присутності, поки не стало надто пізно ігнорувати його".
Я озирнувся на вогні, що пробігали крізь дерева.
Здогад Іву, мабуть, правильний - Муаджі, мабуть, зрозумів, що з нею щось не так.
"Він голова Ашінта. Мабуть, доповів барону, що щось не так, і, можливо, попросив його перевірити твою кімнату і таверну, щоб упевнитися".
Переслідування було організовано так швидко завдяки тому, як швидко вони змогли зібрати докупи всі шматочки, і все завдяки Муаджі. Голова Ашінта, мабуть, мав неабияку спостережливість. Він майже одразу зрозумів, що з Івою щось не так, і, мабуть, йому не знадобилося багато часу, щоб з'ясувати, що сталося в таверні. Він також добре розбирався в людях - безцінне вміння для брехуна.
"Муаджі, мабуть, використовує це, щоб показати себе баронові - гарний шанс продемонструвати свою силу".
До пошукової групи мали б приєднатися члени Ашінта. Вони йшли вбити або захопити Іву, і в будь-якому випадку вони демонстрували свою силу. Вони стали б групою, яка своїми прокльонами вбила найсильнішого гладіатора кривавого спорту, що додало б ваги їхній брехні про вбивство Елітної П'ятірки.
"Пробачте... Я наразила вас усіх на небезпеку, пішовши з вами". Іву сповільнила хід, і Ліз неспокійно подивилася на неї.
"С-старша сестро?"
"Тоука, візьми Ліз..."
"І що?" перебив я. - Ти залишишся і затримаєш їх?"
"Ні, старша сестро, ти не можеш..." - сказала Ліз зі сльозами на очах.
"Дозволь мені взяти на себе відповідальність за це. Я можу принаймні переконатися, що ви з дитиною врятуєтеся!"
"Найсильніший гладіатор кривавого спорту чи ні, ти не можеш перемогти стільки людей одночасно", - сказав я. "І що ми будемо робити без тебе, якщо ти не приведеш нас до відьми?
"Вони нас наздоганяють. У нас мало часу", - сказала Ліз.
Вогні позаду нас були ближче, але, здавалося, їх ставало все менше. Дехто відділився від основної групи, щоб обшукати ліс у різних напрямках.
Проте їх все ще було занадто багато....
Ми продовжували підніматися невеликим схилом, і я знову озирнувся назад з трохи вищого місця, щоб краще бачити групу, яка йшла за нами. Я побачив вогники, що танцювали в темряві на відстані за основною групою.
"За першою групою йде друга група. Схоже, їх теж багато".
Ми в біді.
"Зупиніть коней і злізайте", - швидко наказав я. Серас сповільнила нашого коня; Іву виглядала розгубленою.
"Що ти робиш?" - запитала вона.
"У мене є ідея".
Ми зіскочили з коней і погнали їх у темряву, і прив'язали до сідел гілки, що світились.
Нам пощастило, що Іву і Серас так добре вміли поводитися з тваринами.
Коні помчали до лісу, легші та швидші без своєї ноші. Ми змусили гілки світитися, використовуючи силу духів Серас, які могли змусити об'єкт світитися на короткий проміжок часу. Але ціна за це була для Серас дуже жорстокою.
"Вибач за це. Я допоможу тобі заснути, як тільки ми виберемося з цієї халепи", - сказав я їй.
Серас втомлено посміхнулася. "Я буду вдячна, господарю".
Звук копит наближався. Ми сховалися, присівши в кущах, і чекали, поки вони пройдуть.
"Віце-голово, туди!"
"Світло?! Ми їх бачимо! Два ліхтарі в лісі! Це леопардиця та її дівчинка, без сумніву".
"Муаджі був правий. Вони попрямували на північ!"
"Від Вбивць Чорного Дракона я не очікував нічого іншого!"
"Шкода, що ми відправили інших обшукувати решту лісу.
"Нам пощастило, що ми вибрали цей шлях! По конях! Ми будемо називати себе Вбивцями леопарда ще до кінця цієї ночі! Жоден Ашінт чи найманець не вкраде нашої слави! Вйо! Вйо!"
Загін рушив слідом за кіньми.
Вони схожі на особисту охорону барона... і розмовляють як вони. Схоже, що є й інші, які обшукують ліс у різних напрямках. Те, що ми відправили коней з світлом, трохи допомогло, і тепер їхні сили розділилися.
"Схоже, що вони послали всіх проти нас..." - прошепотіла Іву.
"Барон, мабуть, заманив найманців на борт, пообіцявши гроші. Ну й Ашінт хоче показати себе."
Першій групі знадобився б деякий час, щоб наздогнати коней - це дало нам трохи часу. Іву обережно обернулася, щоб побачити другу групу, яка мчала до нас.
"У першій хвилі не було членів Ашінта. Можливо, вони прийдуть наступними", - сказала вона.
Муаджі передбачив, що Іву попрямує на північ - є велика ймовірність, що він попрямує сюди.
"Іво, ти можеш бачити в темряві... як твій слух?" запитав я.
"Кращий, ніж у будь-якої людини", - відповіла вона.
"У мене є для тебе робота. Як тільки вона буде виконана, мені потрібно, щоб ти пішла далі в ліс, щоб сховатися і захистити Ліз і наші речі. А я залишусь тут".
"Я битимуся разом з тобою", - одразу ж сказала вона.
"Мені потрібна Серас для того, що я планую. Хтось повинен захистити Ліз - вони візьмуть її в заручники, якщо знайдуть. Ми не можемо цього допустити".
Іву була незадоволена, але відступила. Гадаю, вона справді мала намір виконувати мої наказ як і казала раніше.
Я подивився на небо крізь листя - там були густі хмари, місяць лише зрідка визирав на нас.
Добре. Я можу використовувати темряву.
Цілком ймовірно, що вони навіть не знають, що ми з тобою тут, господарю Тоуко. Вони полюють лише на Іву та Ліз - можливо, нам вдасться застати їх зненацька", - сказала Серас.
"Я в цьому не впевнений" - відповів я.
Серас запитально подивився на мене. "Що ти маєш на увазі?"
"Це лише здогадка, але я думаю, що Муаджі з'ясував, що у Іви є союзники. Ця проклята магія, яку вони використовують, тобі не здається, що в ній є щось підозріле?"
"Ну... так, мушу погодитися. На відміну від ваших навичок або моєї духовної броні, немає ніяких доказів, що вона існує."
"І все ж цей муаджі переконав багатьох своїх послідовників, що вона існує. Здається, деякі з них навіть поклоняються йому... але я думаю, що він брехун. Шахрай, який провертає аферу".
У мене є підозри, чим насправді є ця проклята магія ....
"Що ти хочеш сказати?" - запитала Іву.
"Добре це чи погано, але я думаю, що він хлопець розумний". Я потер скроні. "Дійсно розумний".
Він холоднокровно читає нас - передбачає, що ми збираємося робити далі. Він, мабуть, передбачає, як ми відреагуємо навіть зараз. Швидкість його переслідування показує, наскільки Муаджі розумний. Він знав, що Іву втече на північ - мабуть, до нього доходили ті ж чутки, що й до нас.
Якщо Іву збиралася взяти Ліз і спробувати втекти, Муаджі знав, що вона спробує це зробити в Земелях Золотооких Чудовиськ.
Він прочитав її думки в одну мить.
"Думаєш, ви вдвох здолаєте стільки ворогів?" - запитала Іву, з легкістю взявши на плечі наш багаж.
"Залежить від нашого підходу. Якщо ми не зможемо взяти їх в лоб, нам потрібно буде заманити їх туди, де умови будуть більш сприятливими для нас".
Ліз підняла решту сумок. Я підвівся і подивився на другу групу смолоскипів, що насувалася на нас.
"Ніколи не думав, що нам доведеться битися з Ашінтами тут, у лісі..." пробурмотів я.
"Мені шкода..." сказала Іву.
Я вже збився з рахунку, скільки разів вона вибачалася.
Я подивився на Іву. "Напевно, це правда, що це сталося через тебе".
Ліз швидко схилила голову, ніби намагаючись взяти на себе відповідальність за Іву.
"В-все, що робила старша сестра, було для мене... Це я винна, т-т-так... Будь ласка..." Її маленькі плечі затремтіли.
Я сформулював це трохи різко, чи не так?
Я зітхнув.
"Але я не звинувачую нікого з вас у тому, що відбувається". Я взяв маску мухи і посміхнувся до них. "Якщо все піде за планом, це може спрацювати на нашу користь - може навіть стати удачею".
Іву і Ліз виглядали приголомшеними, ніби вони ніколи не могли передбачити такої реакції.
Я надягнув маску короля мух.
"Що ж, почнемо."
СЕРАС АШРЕЙН
Чоловік попереду групи зупинив коня і озирнувся.
"Лорде Муаджі, що нам робити?"
Вся група була одягнена у фіолетові мантії, прикрашені магічними колами - звичайна уніформа Ашінта. Муаджі був одягнений у подібний одяг, але його, очевидно, був набагато кращої якості.
"Загасіть смолоскипи", - наказав Муаджі.
"Е? О! Так! Ей, ти, загаси це!"
Коли вогнища згасли, єдиним світлом залишилися слабкі промені місячного світла, що тьмяно пробивалися крізь хмари.
"Ти це помітив? Зламані гілки - хтось, мабуть, запанікував і побіг у тому напрямку", - сказав один з чоловіків. "Втікачі все ще ховаються десь неподалік. Перша група переслідує приманку!"
"Гаразд, ви, хлопці! Йдіть до лісу і знайдіть того леопарда! І дівчину теж!"
"У цьому немає необхідності", - сказав Муаджі. "Без сумніву, це якась пастка."
"Що? Пастка?!"
"Хтось навмисне зламав ці гілки. Важко повірити, що вони настільки розумні, щоб розділити наші сили, але настільки дурні, щоб залишити такі очевидні сліди, як ці.
"Розумію."
"Наш ворог розумний. Він, мабуть, знав, що ми не пропустимо гілки. Але якщо ми зараз кинемося до лісу, то зіграємо йому на руку - на деревах на нас чекає пастка".
"Дивовижно, лорде Муаджі... Ніколи б не подумав, що леопарди мають такий розум і стратегію..."
"Це не вона в усьому винна."
" Га? "
"З того, що я спостерігав за нею, Іву Спід не з тих, хто використовує детальні або складні стратегії. У неї немає історії такого роду обману".
"Ви хочете сказати, що їй допомагають?"
"Так. Не думай, що ми маємо справу лише з леопардом і дівчиною - є й інші".
"Тц, мало не попалися! Що б ми без вас робили, лорде Муаджі?"
Муаджі проігнорував комплімент і підвищив голос. "У будь-якому випадку, ми розкусили твою маленьку хитрість. Здавайся і виходь поговорити з нами".
Муаджі підняв руку, і члени Ашінта приготували луки.
"Я знаю, що ти ховаєшся там! У нас є більше, ніж просто луки і стріли, ти ж знаєш. Ми можемо легко вбити вас на відстані або викурити - у нас є варіанти. Ховаючись за тим деревом, ви довго не врятуєтеся".
Місяць вийшов з-поміж хмар, коли з лісу з'явилася Серас, вдягнувши свою маску мухи.
Муаджі посміхнувся.
"Бачу, Мечник-Муха... Хоча справжній Мечник-Муха, звісно, не був жінкою".
Меч Серас був уже витягнутий.
Вона мовчала, поки Муаджі продовжував. "Я не знаю, хто ти, але якщо ти віддаси мені леопарда і дівчину, я обіцяю зберегти тобі життя". Він широко розкрив руки. "А ще краще, я прийму тебе до ордену Ашінта! Я знаю, дивлячись на тебе, наскільки вправно ти володієш мечем - смію припустити, що ти маєш бути досить відомою".
Серас міцніше стиснула руків'я меча.
"А якщо я відмовлюся?" - нарешті сказала вона.
"Тоді я прокляну тебе і змушу страждати. Ти пошкодуєш, що з'явився на світ."
"..."
"Наші прокляття не мають собі рівних - навіть Елітна П'ятірка не змогла встояти проти них."
"Ти справді вбив Елітну П'ятірку?" - запитала Серас.
"Так. Найсильніший серед людей виявився безсилим перед силою моїх проклять! То що ж тепер? Ти можеш померти болісною, безглуздою смертю тут або зробити розумний вибір і приєднатися до нашої справи".
Серас втратила пильність і кілька секунд скептично дивилася на Муаджі, перш ніж знову заговорити.
"Зрозуміло".
Муаджі нахилив свою тонку постать вперед до неї.
"Мудре рішення."
"Я не вірю, що ми коли-небудь зможемо перемогти вас у такій кількості", - сказала Серас. "Це завжди було лише питанням часу, коли нас спіймають.
"І ти досить розумна, щоб прийняти реальність свого становища без жодних безглуздих битв. Яка вражаюча особистість!"
"У мене є одна умова. Я хочу, щоб ви гарантували безпеку Іві та дівчинці".
"Ми маємо значний вплив на барона, який переслідує ваших друзів. Не бійтеся, ми захистимо їх від небезпеки.
"Дуже добре. Я відведу тебе до них."
Серас повернулася до дерев.
"Всі ви, будь ласка, йдіть за мною."
Серас пішла назад до лісу, і члени Ашінт рушили за нею. Але Муаджі простягнув руку, щоб зупинити своїх підлеглих.
"Ви всі, зупиніться."
"Лорде Муаджі...?"
Серас теж зупинилася. "Щось не так"
"Ти ж не маєш наміру віддавати леопарда і дівчину, чи не так?"
Серас не відповіла, але знову повернувся обличчям до Муаджі з мечем у руці.
"Звідки ти знаєш?" - запитала вона.
"Щось не так з тим, як ти зараз говорила. Ти сказала "всі ви", чи не так? Яка може бути причина, щоб вся наша група пішла за тобою? Напевно, достатньо було б лише кількох з нас". Серас нічого не відповіла, але Муаджі продовжував. "Насправді, тобі не потрібно нікуди нас вести. Можливо, це був просто трюк, щоб привести нас у зону досяжності чогось, можливо?"
"Гм!"
"Якщо це так, то твоя пастка не може вплинути на нас, якщо ми самі в неї не потрапимо. Займіть бойові позиції, всі ви! Розосередьтеся!" Муаджі підняв руки і почав викрикувати накази. "Тримати позиції! Приготувати луки!"
Тепер у Серас з усіх боків летіли стріли.
"Хіба ти не збираєшся вбити мене тими прокльонами, якими ти постійно вихваляєшся?" - запитала вона, намагаючись спровокувати його.
Муаджі поблажливо посміхнувся до неї.
"Група, яку я привів з собою сьогодні, - це мої Прокляті Воїни, щось на кшталт особистої гвардії".
"Прокляті Воїни?"
"Відкрию тобі таємницю - вони духовні спадкоємці Гільдії Асасинів.
Серас знала цю назву. "Але самої гільдії вже давно немає. Зрештою..."
"Так, їх знищили ті Герої з Іншого Світу - чи то пак, так кажуть. Перемігши корінь усього зла, вони звернули свої погляди на гільдію, як на наступне "зло", з яким можна було боротися".
Муаджі продовжував говорити, весь час посміхаючись.
"Герої та їхні нащадки мандрували континентом, знищуючи осередки Гільдії Асасинів, ув'язнюючи або вбиваючи їхніх членів. Зрештою, гільдія була втрачена для історії, не більше ніж чутка."
Серас вже знала історію Гільдії Асасинів - схоже, вона була не такою втраченою, як думав Муаджі.
"Ви... Ви плануєте відродити гільдію?"
"Ні, ні. Ми просто претендуємо на їхню незавершену роботу. Як користувачі проклятої магії, ви бачите..."
"Ви використовуєте ті ж прийоми, що і вони", - сказала Серас. Вона згадала чоловіка, з яким Ашінт бився в таверні - його рот пінився кров'ю, коли він втратив свідомість.
"Це правда".
Це було не прокляття.
"Отрута."
"Все так, як ти кажеш."
Гільдія Асасинів була добре відома тим, що використовувала отруту.
"Наші суміші неможливо виявити звичайними засобами. І, що ж, у нас так багато різновидів. Ми можемо змусити вас безпорадно кульгати або вбити вас миттєво. Техніка варіння таємно передавалася з покоління в покоління, і лише живі нащадки гільдії здатні виготовляти наші отрути".
Муаджі ліниво почухав підборіддя.
"І, що ж... Гільдія Асасинів завжди була дуже талановитою у вбивстві, не залишаючи слідів".
"Ви вбивали свої цілі за допомогою отрути, а потім публічно називали це проклятою магією.
Багато країн забороняли отрути і вважали їх контрабандою. Йонато та Аліон були особливо суворими щодо цього, класифікуючи всі отрути як заборонені речовини і суворо караючи будь-яке використання або володіння ними.
Ашінт використовував спеціально виготовлену отруту, яку було важко виявити, і вони завжди були обережні, щоб їхні мішені навіть не знали, що їх отруїли. Як убивці, вони знищували всі сліди свого перебування на місці злочину.
Це все, чим були прокляття Ашінта - зовсім не магія. Отрути були заборонені в багатьох країнах, але прокляття... Існування прокляття взагалі було туманним і невизначеним. Ніхто не міг довести, що на когось було накладено прокляття - але ніхто не міг довести, що його не було.
"Що ж тоді має впасти нам на коліна, як не падіння Лицарів Чорного Дракона? Раптова смерть Елітної П'ятірки, яка завжди безпідставно претендувала на звання найсильніших воїнів на континенті..."
"Тільки нелюдське прокляття могло пояснити їхню смерть", - втрутилася Серас, закінчуючи своє речення.
"Саме так. Яка сила дедукції! Так, саме тому ми взяли собі титул Вбивць Лицарів Чорного Дракона. Щоб переконати інших у силі наших проклять. Це була ідеальна можливість."
Він має рацію - надто багато залишилося непоясненим у падінні Елітної П'ятірки. Не було очевидного винуватця. Тільки ті, хто був там в той день, знають правду. Чому б тоді не звинуватити прокляття? Незрозуміла магія прокляття була зручним способом пояснити те, що сталося.
"Що ти робитимеш, якщо справжні вбивці дізнаються про твою брехню і викриють правду?" - запитала Серас.
"Хе-хе, можливо, твої міркування гірші, ніж я думав. Той, хто вчинив цей вчинок, був здатен на нього лише тому, що ми прокляли їхніх супротивників".
Сперечатися з ними безглуздо. Вони продовжуватимуть наполягати на тому, що їхні прокляття перемогли Елітну П'ятірку, але немає жодного способу сказати, чи існують ці прокляття взагалі. Навіть справжні вбивці не можуть це спростувати. У певному сенсі, їхні аргументи незаперечні.
"Ніхто не може довести, що наших проклять не існує. Вони могли стати причиною їхніх смертей. Ця невизначеність - це все, що нам потрібно, щоб гарантувати нашу перемогу. Без вагомих доказів протилежного, правда буде такою, якою ми її скажемо".
"Що, якщо справжні Вбивці Чорного Дракона прийдуть по вас?"
"Хех. Навіть якби вони й існували, ми б чекали нагоди, щоб завдати удару і вбити їх. По правді кажучи, я вважаю, що ми могли б перемогти Елітну П'ятірку в будь-якому випадку. Можливо, Сівіт Ґартланд був найсильнішим воїном у бою, але справжня сила - у вбивцях. Чому хтось повинен битися чесно? Справжня сила у тих, хто використовує отруту, стратегію та хитрість, щоб перемогти своїх ворогів".
"...Чого ти хочеш?"
"За вбивство добре платять. Завжди є хтось, хто хоче прибрати когось іншого з поля зору. Ми використаємо барона Зуана, щоб закріпитися і повільно прокласти собі шлях у саме серце цього світу".
"Вбиваючи всіх, хто стане на вашому шляху, я так розумію?"
"Так. Зрештою, ми захопимо країну для себе.
"Ви плануєте контролювати Ульзу з тіні?"
"Так."
Ось чому вони намагаються заробити очки перед бароном, захопивши Іву... Тоука мав рацію у всьому.
"А де решта?" - запитав Муаджі.
"Окрім Іви та дівчини, я працюю сама", - відповіла Серас.
"Важко уявити, що ти намагатимешся протистояти нам самотужки".
Серас завагалася, а потім піднесла руку до маски. На мить здалося, що група членів "Ашінта" готова вистрілити в неї, але Муаджі жестом наказав їм не стріляти.
"Дозвольте мені показати вам, чому я вважаю, що мене більше, ніж достатньо".
Вона зняла маску і розвіяла своє маскування.
"Зрештою, я пережила битву з Елітною П'ятіркою".
Підлеглі Муаджі почали перешіптуватися між собою - плакати про розшук Серас були поширені далеко і широко, і, очевидно, багато хто з людей Муаджі бачив її.
"Хм, ти мене навіть здивувала. Мечник-Муха виявився перевдягненою Серас Ашрейн..." Муаджі виглядав задоволеним. "Але тепер це все має сенс. Ти попросила леопардицю привести тебе до Забороненої Відьми в обмін на допомогу в її втечі. Двоє розшукуваних втікачів ризикують на дорозі. Не кажучи вже про..."
Муаджі пильно подивився на неї. "Це ти вбила Елітну П'ятірку?"
"А що, якщо так?"
"Ні... це була не ти. Це був хтось інший."
"Чому ти так думаєш?"
"Все просто. Ти слабка. Ти не змогла б здолати найсильнішого серед людей. Я вважаю, що ти навіть слабша, ніж деякі з моїх людей тут ".
Муаджі клацнув пальцями, і чоловік ступив крок вперед, знімаючи капюшон. Його лиса голова була вкрита татуюваннями, а очі були порожніми, запалими.
"Він мав бути одним із супротивників леопардихи в Колізеї. Його звуть Белгар. А там ще один..."
Муаджі вказав в бік лісу позаду нього. Серас примружилася в темряву і змогла розгледіти чоловіка, що стояв на одному коліні і тримав арбалет. Товстий болт тьмяно виблискував у світлі смолоскипа - він був спрямований прямо на неї.
"Брат Белгара, Вараган. Це найсильніші воїни, яких має в своєму розпорядженні Ашінт".
Серас одразу зрозуміла, що вони становлять серйозну загрозу. У неї також було дивне відчуття, що вона їх десь бачила раніше.
"Не кажучи вже про те, що - хіба це не випадковість! У них був молодший брат, - продовжував Муаджі. "Зараш Файнберд.
Серас затамувала подих.
Зараш Файнберд...
Він був членом Білих блукачів, смертоносної банди найманців, які переслідували Серас, поки Тоука не вбив їх усіх.
"Зрозуміла нарешті? Саме так. Ті, хто так довго гналися за тобою... це його старші брати".
"Зараш був нездарою, - сказав Белгар, його голос був беземоційним, - але я не можу повірити, що його вбила така, як ти. Серас Ашрейн не виправдовує чуток. Ми сильніші за того невдаху Зараша, можеш бути впевнена.
"..."
Навіть з її духовною бронею, її битви проти Білих блукачів були важкими - і Зараш був найсильнішим з них.
Якщо ці двоє дійсно ще сильніші, ніж він був....
Муаджі посміхнувся до неї.
"Тепер ти розумієш? Ашінт - це не просто група вбивць і отруйників. Ми більш ніж здатні битися, коли це потрібно".
Двоє братів пильно стежили за Серас, готові завдати удару, як тільки вона ворухнеться. Місяць сховався за хмарами, і ліс ще більше потемнів.
"У нас є навички гільдії асасинів, бойова міць військової держави і, звичайно ж, мій інтелект і проникливість! Груба сила леопарда нам не страшна. Навіть якщо ті, хто справді переміг Елітну П'ятірку, кинуть нам виклик, я впевнений, що ми зможемо перевершити їх".
Белгар облизав губи - інші теж дивилися на неї, незважаючи на темряву, що приховувала лінії її тіла.
"Що це буде, Серас Ашрейн? Будь-які ознаки опору, і стріла Варагана прониже тебе наскрізь. Якщо ця леопардиха вискочить з тіні, Белгар розчавить її в одну мить".
Серас зробила крок назад.
"І не раджу тікати до лісу. Мої підлеглі вже оточили тебе".
"Неймовірно, лорде Муаджі! Дівчина наша, вона повністю потрапила у вашу пастку!" - закричав один з його прихильників.
"Ти не єдиний, хто використовує приманку, Серас Ашрейн. Шокує, чи не так?" Він широко розвів руки, ніби розкриваючи свій генеральний план. "Ми - приманка!"
Він розділив свої сили на дві частини, одна з яких тримала смолоскипи, а інша крадькома просувалася крізь темряву. Все, що вони говорили Серас, було відволікаючим маневром, щоб відвернути увагу від другої групи, і тепер вона була оточена.
"Я говорив з тобою лише для того, щоб виграти трохи часу. Мої підлеглі повністю перекрили тобі шлях до втечі", - сказав Муаджі, широко посміхаючись, і зробив крок до неї. "Ти не могла не слухати, як я розповідав тобі про всі свої плани, чи не так? О, я знаю. Люди так люблять слухати розгадки таємниць. А я воістину майстер мистецтва розмови".
Серас на мить озирнувся через плече. Якби в лісі на них чекала пастка, то група, яку він послав у темряві, стала б першою її жертвою.
Вони для нього лише одноразові пішаки.
"Можливо, мої підлеглі вже спіймали леопардиху і дівчину. Вони досвідчені воїни, і вражаюче тихі, чи не так? Вони маскуються і підкрадаються до своїх цілей ззаду, бо це шлях убивці".
З-за хмар знову з'явився мінливий місяць, огорнувши Серас білим світлом. Погляд Муаджі пом'якшав.
"Ну що ж, яка краса..."
Ті, хто дивився на Серас, не могли приховати свого захоплення. Вона бачила блиск в їхніх очах і точно знала, про що вони думають. Обидва брати витріщилися, і навіть спокійний, врівноважений Муаджі не зміг приховати свою зацікавленість.
"Я особисто дам тобі благословення і прийму тебе як справжнього учня Проклятого Бога. Але спершу ти повинна скинути з себе гріхи. Якщо ти справді знаєш щось про те, хто переміг Елітну П'ятірку, моє благословення змусить тебе розкрити всі таємниці до останньої. Всі, хто отримає його, будуть зобов'язані слухатися кожного мого слова".
Благословення? Можливо, наркотик, що контролює розум?
Фігури Ашінтів навколо Серас наближалися, відрізаючи їй шлях до втечі.
"Стріли, які ми підготували для тебе, отруєні. Одна подряпина - і ти повністю застигнеш. Навіть якщо ти втечеш від стріл, я сумніваюся, що тобі вдасться втекти від братів. Якими б сильними ви не були, всі ви безсилі проти наших проклятих магічних статусів!"
Муаджі зробив ще один крок вперед і засміявся.
"Шах і мат, Серас Ашрейн."
"Нгх ..." Серас зробила обережний крок назад.
"Я передбачав цей результат з самого початку - це єдина причина, чому я розповів тобі так багато. Ти була настільки зачарована моєю розмовою, моїми вміннями і моєю правдою, що навіть не зрозуміла, що я відрізав тобі шлях до втечі. Все, що залишилося, це повернути того леопарда і дівчину барону. На коліна переді мною. Послухаємо, як ти благатимеш про прощення?"
Очі Муаджі заблищали.
"Серас Ашрейн, я дарую тобі честь виносити моїх дітей. Будь вдячна..."
Місяць знову зник, останній промінь надії зник, залишивши Серас у темряві внизу.
Господарю Тоуко...
Її шия вкрилася холодним потом.
А тепер...
Сигнал господаря вирвався з темряви.