Легендарний літній чоловік
У залі для глядачів замку Парнам...
У цьому місці, де проходила церемонія прикликання героїв і нагородження талантів, вишикувалася велика кількість людей. Це були чиновники міністерства фінансів.
Кожен з них мав виснажений вираз обличчя.
Щоки запали, під очима мішки, дехто ледь насилу посміхався, а дехто виглядав так, наче ось-ось впаде від виснаження. Незважаючи на це, у кожного з них був блиск в очах.
Це були очі воїнів, які пережили криваву битву.
Відтоді, як я став королем і розпочав реформи, щоб врятувати економіку, яка перебувала на межі краху, вони були моїми руками і ногами, які працювали, не покладаючи сил, наче коні, що тягнуть карету. Всіх, хто працював заради власного збагачення, я звільнив, залишивши лише серйозних людей. Це були люди, які важко працювали, не бажаючи робити перерви навіть для того, щоб поспати.
Один з них міг провести цілий день, порівнюючи цифри між пакетами документів, а інший міг провести більшу частину дня верхи на коні, об'їжджаючи, щоб переконатися, що кошти використовуються належним чином. Вони проводили свої дні, повертаючись додому лише для того, щоб поспати. Ні... багато з них навіть не поверталися додому, вони просто спали в кімнаті для сну у замку, повертаючись до роботи, щойно прокинувшись.
Дехто мав сім'ї.
Дехто мав дітей.
Дехто нещодавно одружився.
Однак час, який вони могли б провести з сім'єю... вони відкидали, продовжуючи працювати.
Обличчя дружини, незадоволеної тим, що чоловік поставив роботу вище за неї, обличчя дитини, самотньої через те, що батько не грається з нею, обличчя молодої дружини, яка щиро турбується за свого чоловіка... Вони відводили очі від цих облич, переконуючи себе, що це лише поки що, і старанно працювали.
Щиро намагаючись врятувати цю країну від розвалу.
Щиро намагаючись захистити тих, кого вони любили в цій країні.
Я дивився на них, сидячи на троні. Напевно, я виглядав не набагато краще, ніж вони в цей момент. Хоча я міг давати відпочинок невикористаним частинам свідомості по черзі, я виконував роботу, яка в п’ять разів перевищувала мій звичний обсяг, і працював цілодобово. Моє тіло, можливо, було в порядку, але я відчував, як мій дух поступово виснажується
"Який чудовий вираз у вас зараз на обличчях". Я підвівся і звернувся до них тихим голосом. Потім я спустився до них, поклавши руку на плече одного худорлявого чоловіка. "Ваші очі порожні і неживі. У вас обличчя упиря."
Вони всі промовчали.
"Я знаю, як це було",- сказав я. "Ці дні без сну, боротьба з цифрами день у день, ігнорування благань ваших родин, щоб ви перестали приїжджати до замку. Ви, люди, мій найбільший скарб! Пишайтеся цим! Кожною миттю, яку ви витратили на самовіддану працю, ви рятували людей цієї країни!"
"Ооооооооооо!"
Бліді та виснажені, будь-хто міг побачити, що ці чоловіки були з тих, хто сидить вдома, але зараз вони ревли, як варвари. Вони піднімали кулаки в повітря, скандуючи: "Сома! Сома!" Я почекав, поки їхній запал вщухне, а потім продовжив.
"Завдяки всім вам нам вдалося зібрати необхідну суму коштів. Тепер проект Венетінова може розпочатися всерйоз. Коли цей проект буде реалізовано, продовольча криза в цій країні буде повністю вирішена. Це станеться завдяки тому, що ви всі виконували свої обов'язки, налагоджували лад в економіці та знайшли кошти! Від імені народу я дякую вам!"
"Король Сома!"
"Король Сома!"
"Ви тяжко працювали в тіні заради цієї країни! На відміну від героїв, ваші імена не залишаться в підручниках історії. Але ви врятували набагато більше життів, ніж будь-який герой міг би врятувати на полі бою! Я, Сома Кадзуя, запам'ятаю цей факт на все життя! Ви - безіменні герої цієї країни!"
"Слава нашому королю!"
"Слава королю Сомі та Ельфрідену!"
"Ви справді перевершили самих себе," продовжував я. "Тому я дарую вам цей подарунок. Я дарую вам п'ятиденну відпустку, починаючи із завтрашнього дня! Повертайтеся до своїх родин, відпочиньте тілом і зміцнійте духом!"
"Ооооооооооооооо!"
Це найгучніший вигук за сьогодні, як мені здається. Я можу зрозуміти, що ви відчуваєте. Ви всі знемагаєте від браку відпочинку. Вибачте, що змушував вас працювати тут до сьомого поту.
"Чесно кажучи, я хотів би виплатити вам премію, але якби я занурився в кошти, які ви так важко відшукали, щоб зробити це, це було б звело нанівень наші старання. Мені дуже шкода."
Вони мовчали.
"Натомість, порадившись з прем'єр-міністром, я вирішив подарувати кожному з вас по дорогій пляшці вина з винного льоху замку! Випийте на честь свята або продайте на свій розсуд!"
"Оооооооооооооооооооо! Ваша Величносте! Король Сома!"
Дивлячись на радісних бюрократів, я кивнув, сам переповнений емоціями.
Однак Ліссія, яка стояла поруч зі мною і спостерігала за цим, була явно вражена цією сценою.
"Сома... ти виснажений",- сказала вона.
"Не буду заперечувати",- відповів я.
Щойно ми повернулися до офісу урядових зв'язків, Ліссія заговорила зі мною, виглядаючи стурбованою.
Так, я не повинен був бути таким енергійним. Озираючись назад, я поводився трохи ненормально.
"Це тому, що я працював до самого ранку. Від недосипу мене трохи розносило",- відповів я, лягаючи на ліжко, встановлене в кутку урядового офісу, як я зазвичай робив.
"Я не наполягатиму на розкоші, але, будь ласка, знайди собі окрему кімнату," якось незадоволено промовив мені Хакуя.
"Якщо правитель країни спить у кабінеті міністрів, він не подає належного прикладу своїм підданим."
Але я не міг відмовитися від зручності працювати, щойно прокинувшись, тож усе залишилося так, як було. Я вирішив, що, мабуть, буду спати тут, поки в країні все трохи не заспокоїться.
Ліссія сіла в кінці ліжка. У цю мить перед моїми очима раптом з'явилися її маленькі, стрункі сідниці, тож я відвернувся і подивився в інший бік, незважаючи на себе. Ліссія завжди носила офіцерську форму, що облягала її, тож я легко міг розрізнити лінії її стегон.
"Але, Сома, ти ж можеш відпочивати по змінам, так?"- запитала вона.
"Га? Е-е... Так, типу того. Але ми були майже на тому етапі, коли ми могли дозволити собі бюджет для масштабного проекту, тому я працював на повну силу для останнього поштовху."
Коли я це сказав, Ліссія трохи зітхнула.
"Я знаю, що ти багато працюєш, але... не змушуй мене хвилюватися. Тому що ти незамінний, ясно?"
"Ха-ха, якщо до цього дійде... ти можеш просто викликати іншого героя, чи не так?"- запитав я.
"Дурень! Якщо ти скажеш ще одне слово про це, я дам тобі ляпаса!"
Я повернув обличчя, щоб подивитися на Ліссію. В її очах був справжній гнів.
"Навіть якби ми викликали іншого героя, це був би не ти",- огризнулася вона. "Ти той, хто мені потрібен, Сома."
"Г-гаразд..." Я запнувся.
"Ніколи не забувай. Я хочу, щоб королем був ти, Сома. Я не прийму ніяких замінників. Якщо мій батько зажадає корону назад, я буду битися з ним на твоєму боці."
Коли вона зробила цю неймовірну заяву з незворушним обличчям, все, що я міг зробити, це кивнути головою.
Якось мені здалося, що я побачив в ній частку її материнської мужності. Колись Ліссія мала стати чудовою нареченою. Однак те, що я був (планував бути) нареченим, було чимось, до чого я все ще не міг звикнути.
Ліссія, здавалося, була поки що задоволена моєю відповіддю.
"Тож? Ти говорив про бюджет, але навіщо тобі стільки грошей?"
"О, для початку, я думав побудувати місто."
"Місто?"- перепитала вона.
Я попросив Ліссію принести карту країни з мого робочого столу. Якщо поглянути на неї в цілому, то територія країни мала форму фігури <, і я вказав на її центр.
"Тут ми побудуємо прибережне місто. Паралельно з цим ми будемо просуватися вперед з будівництвом доріг. Якщо у нас буде транспортна мережа від прибережного міста до всіх інших міст, ми зможемо контролювати як морські, так і наземні перевезення. Це дозволить нам зробити дистрибуцію набагато більш плавною. Чесно кажучи, мене дивує, як така першокласна нерухомість досі залишалася недоторканою."
До речі, на північний схід від цього місця знаходилося Лагун-Сіті, прибережне місто, яким правив один з трьох герцогів, адмірал флоту Ексель Волтер. На той час Лагун-Сіті було найбільшим торговим портом у цій країні, але водночас і військово-морською базою з доками для бойових кораблів. Торгівельний порт, де збиралися товари з усього світу, і військово-морська база з її потребою в конфіденційності, пов'язані між собою, мали неспівпадаючі пріоритети. Під час кризи це могло призвести до зупинки торгівлі.
З цієї причини також було необхідно терміново побудувати нове місто з торговим портом.
"Це прибережне місто буде серцебиттям цієї країни, а дороги, що розходяться від нього, будуть її венами",- пояснив я. "Якщо розподіл буде безперебійним, коли на півдні бракуватиме якихось товарів, їх можна буде доставити звідти, де їх вдосталь, на північ. Розумієш, що це означає?"
"Гм... Ви купуєте товари там, де ціни знизилися через надлишок, а потім перепродуєте їх там, де ціна зросла через попит... чи щось подібне?"- запитала вона.
"Ні, ні, я не купець. Король не може цим займатися."
"Не може?"- Вона здавалася здивованою.
"Який сенс брати гроші у мого народу, коли я намагаюся зробити його процвітаючим?"- запитав я.
Якби мова йшла виключно про зовнішню торгівлю, вона була б права, але для внутрішньої торгівлі ми повинні думати не як окремі особи, а як країна.
"Звичайно, спочатку будуть купці, які так і робитимуть і зароблятимуть гроші продажем з рук в руки. Але з часом дефіцит пропозиції вирішиться. Як тільки попит і пропозиція збалансуються, високі ціни повинні поступово знизитися. Ми можемо планувати уніфікацію цін по всій країні. В основному..."
"...люди зможуть купувати речі, які раніше були для них занадто дорогими?"- закінчила вона.
Я задоволено кивнув Ліссії у відповідь.
"Наразі найбільше зростає попит на продукти харчування на більшій частині території цієї країни. Для того, щоб стабілізувати ціни на них, нам терміново потрібно забезпечити шляхи розповсюдження. Крім того, більше половини кордону цієї країни проходить по морю. Ми повинні мати можливість збирати багато морської продукції. Якщо їх можна буде транспортувати суходолом, ми зможемо вирішити продовольчу кризу в найкоротші терміни."
"Навіть зараз ми можемо привозити сушені та мариновані продукти вглиб країни, знаєте?"- сказала вона.
"А хіба можна вічно жити на сушеній і маринованій рибі?"- запитав я. "Я, б втомився від цього."
"Ну... Так, мабуть, і я б теж."
В'ялена скумбрія смачна, але їсти її щодня я б точно не захотів. Сіль у ній для того, щоб боротися з бактеріями та гниттям, тому ви не зможете змінити смак, навіть якщо він вам набридне. Риба швидко псується, і навіть в'ялена, вона зіпсується за лічені дні. Саме тому так важливою була швидкість, з якою ми могли доставити рибу та молюсків вглиб країни.
"Для цього й існує транспортна мережа, так?"- замислилася вона.
"Саме так. ...Ну що ж, тоді." Я широко позіхнув і заплющив очі. "Дай мені трохи поспати. Коли я прокинуся, ми разом підемо на заплановане місце для нового міста. Людвін і його люди, напевно, вже там, приступають до роботи... Мені треба до них..."
"Гаразд." Вона кивнула. "На добраніч, Сома."
"Так, на добраніч...?!"
На моїй правій щоці було м'яке, тепле відчуття. Я шоковано розплющив очі, але Ліссії вже не було.
Поцілунок на ніч. Ось що це було, так? Це не така вже й рідкість в інших країнах, так? Так, це нормально, це абсолютно нормально. Нічого особливого. Ліссіа зробила це недбало, я впевнений. Тут не повинно бути ніякого глибокого сенсу. Напевно. Не сумніваюся.
...Зрештою, мені так і не вдалося заснути.
Пам'ятаєте, як раніше, коли я говорив про те, що в цій країні з технологіями повний бардак, я згадував, що існують сталеві лінкори, тільки їх тягнуть величезні морські дракони? Коли ми з Ліссією прибули на заплановане місце для нового міста, нас зустрів один із тих сталевих лінкорів.
Лінкор Альберт.
Названий на честь колишнього короля, він був єдиним лінкором у розпорядженні Забороненої армії і флагманом Королівського флоту.
За формою він був схожий на Мікаса, який був флагманом Об'єднаного флоту під час Цусімської битви. Він мав дві основні батареї, по одній на носі та кормі, загалом чотири гармати, з допоміжними гарматами вздовж бортів, хоча основні батареї та допоміжні гармати були завантажені на судно, а не були стаціонарною артилерією. Крім того, оскільки він не мав двигуна внутрішнього згоряння, відсутність димової труби була ще однією відмінністю між ними.
Його джерелом енергії був морський дракон. (Вони були схожі на плезіозаврів, але з короткими, товстими шиями і козячими рогами). Коли гігантський морський дракон тягнув його за собою, цей лінкор міг рухатися по воді. Для звичайного корабля було достатньо одного дракона, але цей корабель був моделлю з двома драконами.
Зараз, здається, вдалий час, тому дозвольте мені пояснити деякий дисбаланс в технологіях цієї країни.
Вам може здатися дивним, що країна, яка навіть не досягла промислової революції, має такі майже сучасні військові кораблі. Однак, завдяки магії цього світу та загадковим істотам, вони змогли зробити те, що інакше не змогли б.
Навіть якщо щось зроблено із заліза, якщо воно побудоване з правильними розрахунками плавучості, воно може плавати. Іншими словами, зовнішній каркас лінкора можна побудувати навіть за допомогою технологій середньовіччя. Причина, через яку їх не будували аж до промислової революції, полягала в тому, що не існувало двигунів, які були б потрібні для їхнього руху. В епоху, коли єдиними засобами для руху човна були вітрила та весла, залізний корабель не міг би лише плавати на поверхні води, але не більше.
Однак у цьому світі існували могутні морські дракони, які були достатньо сильні, щоб тягнути залізний корабель. Навчивши їх тягнути кораблі, стало можливим океанське плавання. Саме тому були побудовані залізні кораблі.
Так само як і великі гармати на борту лінкора.
У цьому світі вже був порох. Це саме по собі не було чимось дивним. Навіть на Землі є сліди використання пороху, які передували появі чорного пороху, що був одним з трьох великих винаходів Китаю. У другому столітті, під час періоду Тридержав’я, генерал, що захищав Ченьцан, використав вибухову зброю (щось на кшталт петарди), щоб розтрощити армію загарбників на чолі зі зброєю Чжуґе Ляна.
Однак у цьому світі не було аркебузів.
Оскільки вони використовували магію для своїх дальніх атак, вони ніколи не розвивали вогнепальну зброю. Маги землі могли стріляти камінням, як кулемет, маги вогню могли скидати атаки, схожі на напалмові бомби, маги вітру могли запускати вакуумний удар з неймовірної відстані, а маги води могли на короткій відстані пробивати перешкоди водяним тиском.
Крім того, існували так звані "прикріплювані заклинання". Прикріплюючи заклинання з різними ефектами до предмета, його можна було зробити сильнішим або здатним краще різати. Через це зброя з більшою масою, в яку можна було вкласти більше заклинань, як правило, була потужнішою.
Таким чином, стріла була сильнішою за кулю, а спис - за стрілу. Пояснюючи далі, куля маючи невелику масу, навіть якщо в неї вкласти атакуюче заклинання, не могла пробити кольчугу з пластинчастими обладунками, в яку було вкладено захисне заклинання. Можна сказати, що саме тому вони ніколи не розробляли зброю.
Однак, хоча вони не мали гвинтівок, вони мали гармати.
Це було пов'язано з тим, що над водою використання інших стихій було обмежене, тому вони були розроблені як засіб для здійснення дальніх атак.
Вважалося, що магія цього світу походить від змішування особливих хвиль, випромінюваних людьми, з речовиною під назвою маґіціум в атмосфері, що спричиняло різноманітні явища. Магіціум мав стихійний склад (за винятком темряви), а на склад магіціуму в атмосфері сильно впливав рельєф місцевості. Над водою був переважно водний маґіціум, тобто магія інших стихій там була ослаблена... і так далі для інших місцевостей.
Через це, якби вони використовували магію у морських битвах, всі стихії, окрім води, були б ослаблені, і вони опинилися б у ситуації, коли магія водної стихії не мала б достатньо великого радіусу дії. (Але її все ще можна було використовувати для управління течіями для кермування, тому маги води були призначені на флот).
Саме тому гармати були розроблені як спосіб нападу на кораблі. Зрештою, технологія розвивається лише там, де на неї є попит.
Кінець відступу. Повернімося до лінкору Альберт.
Коли я побачив Альберт, ось що я подумав:
Що мені робити з одним кораблем? Лише під захистом есмінців і крейсерів лінкор або авіаносець може продемонструвати свою справжню силу. Те, що я маю тут, не більше, ніж опудало.
"Ну, знаєте, передбачалося, що він діятиме разом з флотом". Від слів Ліссії стало тільки сумніше. Очевидно, що ця штука була білим слоном.
"У такому разі, якщо ми залишимо флагманський корабель флоту, чи не вважаєте ви, що це заощадить нам частину витрат на його утримання?" запитав я.
"Але... ми ж могли використовувати його для транспортування матеріалів, хіба ні?" запитала вона.
"Ну... Так, мабуть..."
Ми використовували цей непотрібно великий лінкор для перевезення матеріалів для прибережного міста. Після того, як ми зняли з нього озброєння, звільнилася значна частина вантажопідйомності. Оскільки на цьому етапі транспортна мережа ще не була створена, це дозволило нам доставити матеріали сюди в рази швидше, ніж ми могли б доставити їх наземним транспортом.
"Але в такому разі було б ще ефективніше, якби ми спочатку побудували його як транспортний корабель," сказав я.
"Тьху! Не будь таким негативним до всього!"- заперечила вона.
"Я борюся з бюджетом, тож коли бачу, що щось пожирає кошти, не можу втриматися..."
І тут з'явилася Аїша, яка привела з собою Людвіна.
"Ваша Величносте, я покликала до вас сера Людвіна",- сказала вона.
"Ваша Величносте, Ваша Високосте, вітаю вас на місці запланованого будівництва нового міста."
Вродливий капітан королівської гвардії Людвін Аркс з посмішкою віддав честь. У замку він завжди носив срібні обладунки, але тут був одягнений більш вільно. У білій сорочці та шкіряному жилеті він був схожий на вродливого моряка, який міг би з'явитися у піратському фільмі.
Я використовував Заборонену армію для будівництва міста. Звичайно, я наймав велику кількість майстрів з гільдії інженерів і будівельників, але, зважаючи на масштаб проекту, вони не могли впоратися з усім.
Тому я використовував Заборонену армію, думаючи, що швидко завершу справу за допомогою тактики людської хвилі. Після того, як я доклав зусиль, щоб навчити солдатів бойовим інженерним навичкам, було б марнотратством не використати їх. Я тримав тут дві десятих постійних сил Забороненої Армії, а решта вісім десятих будували транспортну мережу, яка мала з'єднати всі міста.
"Як просувається будівництво?" запитав я.
"Ми вже закінчили огородження майданчика. Робота йде стабільно... або йшла..." Людвік нерішуче відповів, на його обличчі з'явилася гірка посмішка.
"Я ж тобі кажу, що треба зупинити будівництво!" вигукнув хтось.
"Послухай, старий. Ми будуємо це місто за наказом короля, розумієш?" відповів інший.
Я почув голоси, що сперечалися всередині намету, який слугував будівельним офісом.
"Я кажу вам це заради короля! Ви не повинні будувати тут місто!"
"Ти просто не розумієш, чи не так, старий? Ми ж не намагаємося тебе виселити чи щось таке."
"Це ви не розумієте!"
...Ні, це не була суперечка, більше схоже на те, що цей старий однобоко кричав на них. Я поговорив з Людвіном.
"Отже, старий, який живе в цьому районі, категорично проти того, щоб ми будували нове місто?"
"Так. Місцевий рибалка. Пан Уруп."
"...Я ж казав вам не скуповувати агресивно землю чи щось подібне, чи не так?" запитав я.
"Звісно. Ми все одно шукаємо резидентів, які подадуть заявки, тому попередні мешканці можуть залишатися там, де вони є. Ми не будемо брати з них жодних платежів. За землю ми також не будемо брати з них гроші. Коли ми будемо працювати над благоустроєм території, ми плануємо відновити їхні будинки безкоштовно."
"Хм... Як на мене, то це непогані умови," сказав я.
Наскільки я міг бачити, навколо не було нічого, окрім безлюдних на вигляд рибальських сіл. Мабуть, важко було просто заробляти на життя в такій сільській місцевості, як ця. Якби тут побудували місто, то з припливом людей багато незручностей життя тут зникло б. Їх не тільки не виганяли з місця, яке обіцяло їм краще майбутнє, але навіть безкоштовно відбудовували їхні будинки, тож проти чого тут було виступати?
"Чому цей старий проти?"- запитав я.
"Ну..."
"Кажу тобі, ти накличеш на себе гнів морського бога!"- Я знову почув крики зсередини намету.
Морського бога?
"Розумієте, він каже, що це володіння морського бога, і будівництво будинків його розгніває, чи щось таке."
"А що, у вас у світі взагалі є морські боги?"- запитав я.
Ліссія та інші енергійно закивали головами.
"Я ніколи не чула про такого",- сказала Ліссія.
"Я теж нічого не знаю",- погодилася Аїша.
"Напевно, це просто старечі вигадки..."- додав Людвін.
Здавалося, ніхто про нього не чув. Морський бог, га? здивувався я.
"Я ніколи в житті не чув про цього морського бога",- пролунав голос зсередини. "Чи не могли б ви не заважати будівництву своєю дивною релігією?"
"Це не релігія! Морський бог існує! Якщо ви порушите святість його святої землі, то врешті-решт розгніваєте його і будете знищені! Насправді, морський бог лютує приблизно раз на сто років!"- вигукнув чоловік.
Хм?
"Коли я був хлопчиком, морський бог одного разу розлютився. Тоді він поглинув усіх людей, які побудували домівки на святій землі морського бога!"- додав він.
Невже він говорить про те, про що я думаю...? Я увійшов до намету. Усередині були молодий солдат Забороненої Армії та засмаглий старий з рушником, закрученим у пов'язку на голові.
"Вибачте, сер. Чи не могли б ви розповісти мені детально, про що ви говорите?"- ввічливо запитав я.
"Хто ви?"- запитав він. "Я зайнятий розмовою з цим хлопцем..."
"Ч-чому, Ваша Величносте!"- заїкнувся солдат.
"Його Величність?!" Побачивши, що солдат підвівся і віддав мені честь, старий видав дивний крик.
"Привіт",- сказав я. "Я (тимчасовий) король Ельфрідена, Сома Казуя."
Я пішов потиснути йому руку.
"...Мене звуть Уруп," відповів старий з напруженим виразом обличчя.
Після того, як ми привіталися, я одразу ж перейшов до суті справи.
"Отже, Урупе. Повернімося до того, про що ти говорив раніше."
"Гм?! Т-так! Ваша Величносте, будь ласка, перегляньте рішення про будівництво цього міста!"
"Старий, ти справді збираєшся турбувати своєю нісенітницею Його Величність?"- запитався солдат.
"Ні, я хочу його вислухати." Я жестом наказав солдату, який намагався зупинити його, встати. "Можете розповісти мені про це докладніше?"
"Звісно." І так, Уруп пояснив мені місцеву легенду.
Начебто ця земля колись належала морському богу, але він втратив її після того, як зазнав поразки в битві з сухопутним богом. Однак морський бог все ще вважав цю землю своєю, і коли люди будували на ній будинки, він знищував людей, які в них жили.
Тому в сусідньому рибальському селищі існувало правило, що ніхто не повинен будувати тут будинки.
Після того, як вони почули історію Урупа, Ліссія сказала: "Це надто туманно. Я нічого не розумію."
"Слухати його було марною тратою часу," додала Аїша.
Обидва виглядали роздратованими, але я відчував себе інакше.
На півдорозі своєї розповіді я попросив Людвіна принести карту і запитав, як далеко простягається священна земля морського бога. Потім, коли я достатньо звузив межі "святої землі морського бога," я подивився на карту і сказав Людвіну: "Нам потрібно внести серйозні зміни в план міста."
"Зачекай, Сома, чому ти раптом це кажеш?!"- заперечила Ліссія.
"Ви вірите в те, що говорить цей старий, пане?!"- викрикнула Аїша.
"Якщо ми внесемо зміни зараз, то будівництво сильно затягнеться..."- запротестував Людвін.
Я міг зрозуміти їхні почуття. Мені теж не хотілося робити щось настільки неприємне. Однак, коли я думав про спокій нового міста, я мусив це зробити.
"Сома, ти ж не хочеш сказати, що справді віриш у цього морського бога?"- запитала Аїша.
"Ні, морського бога, мабуть, не існує",- відповів я їй.
"Тоді..."
"Ліссія, легенди - це людська пам'ять." Я вказав на свою скроню. "Легенди - це те, що ми передаємо. А чому ми їх передаємо, запитаєте ви? Тому що наші предки вирішили, що це важливо. Нікчемні історії не передаються. А якщо вже передали, то в легенді є ‘урок’, або ‘життєва мудрість’."
"І ти кажеш, що це прокляття морського бога таке?"- запитала вона.
"Так. У цій легенді ‘урок’ полягає в тому, щоб не будувати будинки в певному місці. Якщо люди проігнорують цей урок і побудують там будинки, вони обов'язково будуть зруйновані." Я подивився прямо на Урупа і додав: "Цунамі, так?"
Очі Урупа широко розкрилися, і він раптом почав тремтіти.
"Т-так! Цунамі! Всіх, хто був у тих будинках, їх змило разом із будинками!"
"А перед цунамі, можливо, був великий землетрус?"- запитав я.
"Звідки ти знаєш?!"- Уруп заплакав, наче він щойно сам про це згадав. Можливо, видовище змитих людей, будинків і всього іншого було настільки шокуючим, що він несвідомо придушував цей спогад.
"Іншими словами, справжнє обличчя морського бога - це ‘приливна хвиля, викликана підводним землетрусом’",- сказав я.
Навіть на Землі лише нещодавно було відкрито механізм, що стоїть за землетрусами.
Нам довелося чекати до 20-го століття, коли була відкрита внутрішня структура Землі. До цього часу, навіть якщо ми відчували землетрус як явище, ми говорили, що це сталося через такі причини, як "вулканічна активність" або "підземні води перетворюються на пару і утворюють порожнину".
Я показував руками, як одна плита просідає під іншою, як ви часто бачите в репортажах про землетруси в новинах, але все, що я отримав, це порожні погляди.
"Уммм... Вибачте. Я не дуже розумію",- сказала Ліссія.
"Плити? Вібрація? Ви говорите про магію, сер?"- запитала Аїша.
"Я теж не розумію",- додав Людвін. "Не знаю, чи навчають цьому навіть у Королівській академії, коли мова заходить про такі високі технології."
Ніхто з них не зрозумів. Це випереджало їхній час, тож я не міг їх звинувачувати.
"Гаразд, тоді забудьте про механізм, як це працює",- сказав я. "Важливо те, що коли під водою відбувається землетрус, іноді він викликає цунамі. Іншими словами, ‘гнів морського бога’ відбувається не тому, що люди будують там будинки, це періодична річ."
"Моє слово... Це станеться, навіть якщо ми не будемо будувати там будинки?" Очі Урупа були широко розплющені.
Я обвів на карті контури берегових ліній і показав їх.
"Можу також зазначити, що узбережжя цієї країни має форму <, а це місце знаходиться в кутку. Такі місця, як це, під час цунамі будуть пошкоджені сильніше, ніж інші прибережні райони. Причиною цього є... те, чого ви не зрозумієте, навіть якщо я спробую вам пояснити, тому просто прийміть те, що так воно працює."
Якби я побудував мініатюрну модель узбережжя і налив туди води, щоб вони могли побачити, як сходяться хвилі, вони, можливо, змогли б зрозуміти. Але це потребувало б зусиль, тож це може почекати.
"Проте, якщо це місце таке небезпечне, то хіба нове місто не буде в небезпеці?" зауважила Ліссія.
Я застогнав.
"Хм... Деякі місця можуть бути кращими за це, але всі прибережні регіони приблизно однакові, і я можу сказати напевно, що це найближчий порт до центру країни. З того, що я чув, між ними великий проміжок часу, і вони трапляються лише раз на сто років, тож якщо ми спроектуємо місто, припускаючи, що воно зазнає удару цунамі, то все буде добре."
Після цього ми з Людвіном подивилися на карту, обмірковуючи деталі нашого плану.
"По-перше, ми повинні насипати землю і підняти рівень ґрунту," сказавя.
"Прямо зараз? Якщо ми будемо робити це вручну, це займе досить багато часу",- відповів він.
"Нехай маги землі в Забороненій Армії займуться цим в першу чергу. Це вплине на час будівництва, але іншого вибору немає."
"Зрозумів." Він кивнув. "Тепер, коли я думаю про це, я чув, що в прибережному місті герцогині Волтер є такі речі, які називаються морськими стінами. Може, нам теж зробити такі?"
"Морські вали, ха... Це зашкодить краєвиду..." Я подумав над цим. "Якщо можливо, я хочу, щоб цей торговий порт можна було використовувати і як туристичне місце. До того ж, вони все одно не витримають безпрецедентно великого цунамі."
"То ми не повинні їх будувати?"- запитав він.
"...Подивимось. Насправді, я б краще побудував місто, яке не покладається на морські стіни. Здається, в гільдії інженерів-будівельників є експерт з контролю за повенями, тож давайте покличемо його і запитаємо його думку."
"Зрозуміло",- сказав він. "Тепер, що стосується конкретно плану міста..."
"Завдяки старому Урупу ми приблизно знаємо територію, якої може досягти цунамі," сказав я. "Ми уникнемо її, коли розмістимо житлові, комерційні та промислові райони. Звичайно, це стосується і таких важливих об'єктів, як консульства."
"Ви не збираєтеся забудовувати територію, до якої доходить цунамі?"- запитав він.
"Рибальський порт і пристань нікуди не подінуться. Щодо решти, то ми розвиватимемо її як приморський парк."
"Зрозуміло. Ви будете розбудовувати, виходячи з того, що все це змиє."
"Так",- кажу я. "О, і ще одне, діду Уруп."
"Гм? Що саме?"
"Я зроблю тебе державно зареєстрованим оповідачем, тож подбай про те, щоб Легенда про Морського Бога передавалася з покоління в покоління, будь ласка. Я зроблю це державною службою, яка вимагає сертифікації, тож працюй над тим, щоб навчити наступне покоління розповідати цю історію до того, як помреш."
"Я, державний службовець?!"- вигукнув він.
"Так. На додаток до попереднього уроку ‘Не будуйте будинки там, куди може дійти цунамі’, попрацюйте над темами ‘Якщо ви відчуваєте землетрус, припускайте, що буде цунамі’ і ‘Оскільки наближається цунамі, евакуюйтеся на височину’. Ви можете звинуватити в цьому гнів морського бога, тільки переконайтеся, що казка буде такою, яку легко передати."
"...Зрозумів! Я витрачу на це решту свого життя!"- вигукнув він.
"Добре. До речі, про замкову стіну, яка буде оточувати місто..."
Троє чоловіків захоплено обговорювали план міста. Ліссія та Айша спостерігали за ними з кривими посмішками.
"Його Величність... схоже, йому подобається",- прокоментувала Аїша.
"Так, він насолоджується",- кивнула Ліссія. "Принаймні, порівняно з пошуком коштів."
"Цікаво, чому так, але мені здається, що я нарешті побачила юнацький бік Його Величності."
"Молодість... хм. Причина, по якій Сома не виглядає молодим, майже напевно полягає в тому, що..."
"Хм? Що таке, принцесо?"- запитала Аїша.
"Ні. Нічого. Доречі, Аїшо."
"Що таке?"
"Аїшо, тобі... подобається Сома?"- запитала вона нерішуче.
"Так! Я його дуже поважаю і люблю!"
"...Зрозуміло. Що ж, тоді. Давайте працювати, щоб підтримати Сому, щоб він міг продовжувати посміхатися."
"Так! Звичайно!" Аїша викрикнула.
Я тоді взагалі не усвідомлював, що така розмова відбулася.
***
Через тридцять років на цю територію обрушився землетрус і безпрецедентно сильне цунамі.
Земля була затоплена каламутними водами, багато човнів було змито в море, але на диво мало людей загинуло. Оскільки всі в цьому районі виросли на легенді про Морського Бога, яку розповідали оповідачі, вони змогли почати евакуацію, як тільки відчули землетрус.
Після катастрофи в приморському парку була споруджена статуя під назвою "Король і старець".
Це був пам'ятник старому, який під час будівництва нового міста, ризикуючи життям, звернувся безпосередньо до короля і розповів йому, як підготуватися до цунамі, і мудрому королю, який вислухав його плани. Якби вони обоє могли чути, вони б криво посміялися, сказавши: "Ти занадто прикрашаєш."
Що ж до старого Урупа, який колись був оповідачем, а тепер з'явився в розповідях нащадків як Легендарний Старий, то який вираз був на його обличчі, коли він спостерігав за ними з потойбічного світу?