Поговоримо про систему дворянства в цій країні.
Якщо відкинути королівську владу і трьох герцогів, людей можна розділити на три групи: дворяни і лицарі, простолюдини і раби. (Біженці, які не є громадянами, не належать до жодної з цих груп).
Ми розглянемо інститут рабства іншим разом, але те, що розділяє дворян і лицарів від простолюдинів, - це те, чи мають вони землю, чи ні.
Через це клас дворян і лицарів можна також називати лордами, а простолюдинів, які живуть на їхніх землях, - їхніми підданими. (Раби вважаються рухомим майном, і тому не входять до цієї групи). Лорди мають низку прав на своїх землях, і в той же час вони мають військові та інші обов'язки перед країною.
Титули і землі дворянства і лицарства, як правило, передаються у спадок, але дворяни, які відзначилися, можуть бути нагороджені державою титулом і землею, підносячи їх до лицарського звання (для тих, хто має військові заслуги) або дворянства (для тих, хто має заслуги в управлінні державою).
Крім того, можливий також шлюб зі шляхетною або лицарською родиною (у цьому випадку людина отримує власну землю). Таких людей називають новими дворянами або новими лицарями.
Формально такого розрізнення не існує, але деякі твердолобі люди, які вважають їх “вискочками, які не народилися дворянами чи лицарями” , називають їх саме так. Нові дворяни і нові лицарі можуть передавати свої титули спадково. (Як правило, будинок стає визнаним приблизно через три покоління).
І навпаки, навіть дворяни і лицарі, якщо їхні злочини досить великі, можуть бути скинуті до рангу простолюдинів або рабів. У таких випадках їхні землі та титул конфіскуються державою, а в найгіршому випадку, весь рід може втратити свій статус. Це називається «знищенням».
Причина, по якій, як зазначалося раніше, дворяни і лицарі відрізняються від нових дворян і нових лицарів, полягає в тому, що вони пишаються тим, що зберегли статус свого роду і уникли цього «знищення» протягом трьох поколінь.
Для дворянства і лицарства немає необхідності особисто керувати своїми землями. Особливо у випадку з лицарями, які повинні проводити більшу частину року на військовій службі, управління своїми землями покладається на членів їхніх родин. Капітан королівської гвардії Людвін Аркс був одним із прикладів.
Крім того, серед дворян є ті, хто залишає управління своїми землями членам свого дому, проживаючи в Парнамі, де вони служать на важливих посадах, таких як вищі посади в бюрократії або спікери в Народному конгресі. Цих людей називають столичними дворянами, одним із прикладів яких є колишній прем'єр-міністр (і нинішній камергером ) Маркс.
Однак, на сьогоднішній день кількість столичної знаті скоротилася майже вдвічі порівняно з минулим роком. Зникли ті, чиї зловживання були викриті в ході аудиту державних витрат, проведеного Сомою. Ті, хто перебував під слідством, були звільнені зі своїх посад у столиці і перебували під домашнім арештом у своїх рідних краях.
Тим, чиї злочини були незначними, якщо вони повернуть гроші, які вони привласнили, і передадуть головування в родині іншому члену сім'ї, буде дозволено продовжувати жити в їхньому будинку, але тим, чиї злочини були великими, все їхнє майно буде конфісковано, а будинок зруйновано.
Звичайно, не можна було очікувати, що люди, які брали участь у такій корупції, спокійно змиряться зі знищенням їхніх будинків. Вони забрали свої особисті сили та майно і спробували втекти.
Однак, оскільки Сома і Хакуя могли легко побачити їхні наміри, кордони були закриті, і вони не змогли вивезти своє майно в інші країни.
Не маючи можливості залишитися на своїх землях або втекти в іншу країну, вони врешті-решт попрямували до герцогства Герцога Карміне. Вони пішли до Георга Карміне, який був вороже налаштований до короля, і чекали нагоди, щоб підняти повстання.
Центральним містом герцогства Карміне було місто Рандель.
Хоча воно й не таке велике за масштабами, як королівська столиця Парнам, та все ж було великим порівняно з іншими містами, з достатньою кількістю населення, щоб самостійно стати містом-державою.
Тут знаходився замок генерала армії Георга Карміне, а навколо нього виросло замкове містечко. Однак колишні генерали були байдужими до управління містом, і тому, на відміну від Парнаму, який міг сильно змінитися залежно від напрямку, який обрав король, місто мало ностальгічне відчуття, ймовірно, таке ж, як і 100 років тому.
На розі вулиці в тому місті Рандель була припаркована одна-єдина карета. У кареті сиділа красуня років двадцяти з гаком. Будь-який чоловік, побачивши її, майже напевно, зітхнув би від захоплення.
Навіть загорнута в кімоно, схоже за фасоном на ті, що носять в Японії, її пишна фігура все одно була помітна. Однак хвіст рептилії, що стирчав з-під кімоно, та крихітні роги, що проростали з-під блакитного волосся, давали зрозуміти, що вона не була звичайною людиною.
Сидячи в кареті, вона прислухалася до галасу та метушні міста, що оточувало її. Неподалік, мабуть, була таверна, бо вона чітко чула гурт п'яниць, які бурмотіли щось нецензурне.
“Серйозно, цей новий король... За кого він нас має...? Гик!”
“Дійсно. Це ж ми підтримували це королівство стільки довгих років.”
“Але король ігнорує нас, просуваючи власну політику!”
“Чому король Альберт залишив країну цій дитині...?”
“Його наближені нічим не кращі! Вони також купка недосвідчених послушників! Що це за похмурий придурок у чорній мантії?! Що це за людська свиня?!”
“Хе-хе-хе, я впевнений, що він цінує лише тих, хто вміє йому лестити.”
“Молоді до такого схильні! Він відкидає досвідчених людей, таких як ми, і слухає лише тих, хто йому лестить. Такий король довго не протримається.”
“Правильно! Давайте повернемо цю країну своїми руками!”
“Так! За королівство, яке ми любимо!”
“За королівство, яке ми любимо!”
За королівство, значить?.. Боже, як вони люблять базікати. Жінка в кареті зітхнула. Навіть це зітхання було звабливим.
Це ви, люди, зрадили країну своїми незаконними діями. Коли прийшов час відповідати перед законом, ви втекли, тож, звичайно, треба мати трохи нахабства, щоб сказати, що король вас вигнав. А король цінує тільки тих, хто йому лестить? Хіба ви не бачили, як він збирав персонал? Цей король використовує навіть тих, хто ним незадоволений, якщо вони того варті. Він використовує пана Хакую та пана Пончо, бо вони здібні. Причина, чому він не використовує вас, полягає в тому, що ви ні на що не здатні.
Оскільки вони навіть цього не розуміли, вона не могла змусити себе навіть поглузувати з них.
Минуло кілька місяців відтоді, як корона перейшла до Його Величності Соми, але він не припустився жодного серйозного політичного промаху і не втратив підтримки народу. Навпаки, він продемонстрував неабиякі здібності у подоланні продовольчої кризи, якої ми боялися. Як би не поважали короля Альберта за його мудрість, безглуздо запитувати: “Чому він обрав саме це немовля?”
Жінка сперлася ліктями на підвіконня, сховавши підборіддя в долоні.
Подумати тільки, шляхта так далеко впала від гордих і високочолих людей, які заснували країну... Їхні предки, мабуть, перевертаються у могилах.
Хоча на вигляд їй було трохи за двадцять, ця жінка згадувала світанок цього королівства понад 500 років тому. Вона згадувала своїх товаришів, сумно посміхаючись.
Як нащадку морських змій, їй знадобилося б ще понад 500 років, щоб перейти на їхній бік.
“Саме в такі часи найважче належати до раси довгожителів. Я звикла прощатися з недовговічними, але тут мені доводиться бачити такі неприємні речі. Я заздрю вам, людям, які змогли померти, не піклуючись про те, що буде після.”
З цими словами адмірал флоту Ексель Волтер, один з трьох герцогів, розсміявся самопринижуючим сміхом.
“Морська принцеса!”
Коли голос звернувся до неї ззовні карети, Ексель випрямилася. «...Так?»
“Пані, прибув звіт з Канарії,” - сказав голос.
“Покажи мені його”, - наказала вона.
“Так, пані. Він тут”. Диктор проштовхнув документи в щілину у дверях вагона.
Ексель взяла документи, відкрила їх і переглянула їхній зміст. Коли вона читала їх, її обличчя нарешті розпливлося в усмішці.
Зрозуміло... То ось як ти його оцінила. І все ж таки хочеш бути поруч з ним, кажеш. Гм... Це все добре, але я думаю, що любовна похвала, що витікає з твоїх слів, викличе у мене печію. От серйозно... Я заздрю твоїй молодості.
Ексель зітхнувши заморозила документи, а потім відпустила їх. Документи впали, розбившись на шматки від удару об підлогу возу.
Дозвольте себе виправити. Живучи так довго, бувають миті, коли ви знаходите нове світло найнесподіванішим спосібом. Це відчуття – таке, якого мертві ніколи не зможуть відчити, еге ж?
Так вам і треба.
Ексель усміхалася, як молода дівчина, не виказуючи ані натяку на свій справжній вік.