Серіна та дух смертельної паніки
Замок Парнам у столиці королівства, Парнамі.
Ви вже знаєте, що це королівський палац, де проживає король, але нещодавно в замку з'явилася історія про привидів. Ось як це було:
Це сталося одного літнього вечора, у відьомську годину, коли навіть трава і дерева дрімали.
Одна зі служниць замку спала у своїй кімнаті, коли прокинулася від літньої спеки. Вона намагалася повернутися до сну, але ніяк не могла.
Змирившись з тим, що їй доведеться не спати, вона вирішила принаймні знайти собі чогось попити і попрямувала до кафетерію, яким користувалися охоронці та покоївки. Воду для кафетерію замку брали з сусідньої гори, і покоївки могли пити, коли їм заманеться.
І ось, коли служниця увійшла до їдальні, це сталося. Вона побачила щось схоже на слабке світло біля кухонної печі. Коли вона примружилася, то розгледіла щось схоже на обриси людини.
О... Один з кухарів все ще тут. Покоївка відчула полегшення, побачивши ще одну людину. Оскільки це був королівський палац, охорона була дуже суворою. Це було не те місце, куди могли проникнути зловмисники.
Тому покоївка подумала, що це просто один з кухарів, який все ще був на кухні. Коли вона наблизилася, виявилося, що людина щось змішує в каструлі. Покоївка вже хотіла покликати її, але в наступну мить у неї по спині пробігли мурашки...
"Хе-хе-хе..."
...бо той чоловік моторошно засміявся.
Покоївка відчула в цьому сміху щось ненормальне і, пересилюючи себе, зазирнула в каструлю, яку помішувала людина. У горщику, плаваючи в маслянистому мулистому вариві, лежало кілька кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток, кісток.
Тут служниця знепритомніла.
"...Ну, ось і все. У замку з'явився некромант, і, можливо, намагався щось викликати. Всі про це говорять! Що скажеш, старша покоївка?" - запитала Серіну одна з колег покоївки, яка знепритомніла.
Серіна не змінила свого звичайного покерного виразу обличчя.
"...Зрозуміло. А що сталося з цією покоївкою?"
"Га? Що ви маєте на увазі?"
"Хіба це не перетворилося на щось на кшталт: "Стоп! Ти збираєшся робити зі мною збочені речі, чи не так?!" Як у малюнках шунґа!? "[4]
"Ні?! Замість того, щоб зірвати з неї одяг, він накинув на неї плащ, і наступного ранку кухарки знайшли її сплячою в ньому."
"Що ж, це нудн... тобто, добре."
" Ви щойно хотіли сказати "нудно"?!"
Серіна пропустила питання покоївки повз вуха з невиразною посмішкою.
Серіна була особистою служницею принцеси цієї країни, Ліссії, а також досить здібною, щоб бути призначеною головою всіх покоївок у замку, але у неї були проблеми з характером. Вона була трохи садисткою.
Більше того, коли мова йшла про симпатичних дівчат, вона завжди хотіла "розважитись з ними". Трохи погратися з ними психологічно, нічого підступного, їй просто подобалося робити такі речі, як змушувати їх одягати відверте вбрання, щоб трохи розпалити їхнє почуття сорому. Те, що її мішенню номер один на даний момент була її власна господиня Ліссія, робило це ще більш захопливим для неї.
Невже справді некромант... - дивувалася вона.
На своїй базі Серіна була жінкою, яка добре знала свою справу. Якщо у ввіреному їй замку поширювалися історії про привидів, вона не була настільки безвідповідальною, щоб ігнорувати їх.
Відьомська година, чи не так? Кажуть, що пізні ночі - ворог вашої шкіри, але...
-Тоді, у відьомську годину...
З чарівним ліхтарем у руці Серіна попрямувала до кафетерію. Вона йшла такою впевненою ходою, що нізащо б не подумали, що вона блукає замком серед ночі. Незабаром вона опинилася перед кафетерієм.
Зараз трохи запізно про це думати, але... Якщо цей некромант не з'явиться сьогодні, цікаво, скільки ночей мені доведеться не спати допізна...
Злегка зітхнувши, Серіна увійшла до кафетерію. На щастя для красивого обличчя Серіни, вона незабаром помітила людину, про яку йшлося.
Біля плити на кухні горіла лампочка, а біля неї хтось щось робив. Серіна тихо підійшла і зазирнула в каструлю, що стояла через плече цієї людини. У каструлі булькала масляниста рідина, а в ній плавала велика кількість кісток.
"Хе-хе-хе... Скоро... Скоро все буде готово..."
Чоловік помішував горщик, випускаючи при цьому маленькі смішинки, як вони це робили. Це було видовище, від якого інші покоївки знепритомніли б, але здібна Серіна змогла ідентифікувати, що це були за кістки.
Це не людські кістки. Можливо, це кістки велетенського кабана? Я також бачу багато пташиних і великих риб'ячих кісток, змішаних між собою. А ще ця каламутна рідина, хоч і виглядає неапетитно, має спокусливий запах.
Серіна наважилася і поплескала чоловіка по плечу.
"Що ви там робите?"
"Що?!”
Мабуть, вона налякала людину, бо велике кругле тіло підскочило в повітря. Коли він обернувся, вона змогла чітко розгледіти його обличчя.
"Пані Серіно?! Що ви тут робите?!"
"Я маю запитати вас про те саме, пане Пончо."
Помішуючи каструлю, чоловік, який нещодавно отримав від Соми ім'я харчового благовісника "Ішізука" і був призначений державним міністром з питань продовольчої кризи, Пончо Ішізука Панакотто.
"Що, скажіть на милість, ви робите в кафетерії в такий час?" - запитала вона.
"Ц-це... Ну..." Пончо занепокоєно замахав руками. Він був занадто підозрілим.
Серіна збиралася натиснути на нього ще сильніше, коли ...
"...Що ви двоє робите?"
Захоплена зненацька, вона обернулася, і там стояв король Сома Казуя.
"Це що, такі історії про привидів ходили?" - запитав він.
"Ліссія знову розсердиться на мене..."
Після того, як Сома почув про чутки від Серіни, він стояв і чухав потилицю.
"Зрештою, що ви робили, пане?" - запитала вона.
"О, ну... ми робили саме те, що ти бачиш тут", - відповів він. На столі, на який вказала Сума, стояли три миски.
"У світі, звідки я родом, це називається рамен.
"Рамен... так?"
Як і сказав Сома, три миски були наповнені раменом. До того ж, це був маслянистий рамен з морепродуктів і свинячих кісток. Сома недбало встромив палички в миску і почав шумно сьорбати локшину.
"Ага... Суп майже ідеальний. Але оскільки ми використовуємо желатиновий удон (удон з монстрів слизу), він трохи прісний."
"З цим нічого не поробиш. Зараз пшениця в ціні, так."
"Тим більше, що продовольчу кризу треба вирішувати швидко..."
Спостерігаючи за розмовою Соми та Пончо, Серіна теж спробувала рамен. Намотавши локшину на виделку, як макарони, вона поклала її до рота.
Коли вона це зробила, насичений, пікантний смак бульйону з морепродуктів і свинячої кістки вирвався назовні. Він був густим, насиченим, і в ньому був пунш, але смак овочів розчинився в бульйоні, не даючи йому бути надто насиченим. Це був складний смак. Він був жирний, але інстинкти вимагали ще одного ковтка.
Сома і Пончо спостерігали за Серіною, посміхаючись.
"Я тут подумала, чи не могли б ми використовувати кістки та овочеві обрізки, які зазвичай викидаємо, для приготування супу", - сказав Сома.
"І я попросив Пончо зайнятися цим питанням. Він робив це пізно вночі, щоб ми не заважали кухарям."
"Ох, це була дуже важка робота, так", - сказав Пончо.
"Зрештою, це була страва, яку я ніколи не їв сам."
"Зрозуміло... отже, чутки про некроманта були правдою", - сказала Серіна, витираючи рот серветкою.
"Але все одно дуже смачно. ...пане Пончо?"
"Т-так. А що таке?"
"Чи можу я попросити вас навчити мене готувати цей суп?"
"Звичайно, так."
Здавалося, що Серіна теж була зачарована магією цього маслянистого супу.
Після цього поширилася історія про привидів, в якій йшлося про двох некромантів.
Майже в той самий час Серіна, чия шкіра стала напрочуд гладенькою (ефект колагену?), сказала: " Пане Пончо, щодо кісток, які ви використовуєте в цьому супі, чому б не спалити і не подрібнити їх на порошок перед тим, як класти в суп?"
" Це дуже слушно! Я вражений, Серіно! Ти дивитеся на речі по-іншому, так!"
"Сьогодні ввечері... Якщо буде можливість, дай мені спробувати."
"Звичайно, дам, так."
Коли покоївки побачили, що ці двоє так інтимно розмовляють, їхня уява розгулялася, але це зовсім інша історія.