Розділ 8 - Переміщення в інший світ та навичка отаку.
— Ну, якщо казати прямо, то так, я абсолютно впевнена, що ти живіший за всіх живих. Ця ситуація, на жаль, зовсім не сон і не якась там ілюзія, а пряме продовження твоєї реальності.
У підземному просторі, де протікав струмок, розташувався абсолютно недоречний для цього місця табір.
Крісло-гойдалка, гамак на каркасі.
І наостанок — намет із тентом, на яких майорів логотип бренду, що його він точно десь раніше бачив.
— А цей чай смачний. Що це за листя?
Оскільки ставити дурні запитання було ліньки, Нарухіто особливого значення цьому надавати не став. Він просто сидів біля вогнища навпроти срібновласої довговухої жінки, погойдувався в кріслі й сьорбав чай.
— Ой-ой, тільки не треба втікати від реальності. А, він і справді смачний, правда? Це чайне листя можна зібрати лише на прихованих ярусах Вежі Херела.
— Он воно як, Вежі Херела, значить.
"Цікаво, що це за чайне листя таке? Аромат щось середнє між ромашкою та дарджилінгом. Вдихаєш його — і на душі стає так спокійно".
— Гм-гм, виходить, ти й справді прибув з іншого боку. Раз Марс відреагував, то припущення вітру виявилося правильним, і ти японець.
— Ну, взагалі-то так, я чистокровний японець...
— Ех, ніколи б не подумала, що настане день, коли я от так сидітиму й питиму з тобою чай... Аж не віриться, їй-богу.
Вони обидва посьорбували з кухлів, слухаючи, як потріскує вогонь. Наче справді опинилися на кемпінгу.
— ...Е-е, вибачте. Давай повернемося до справи. Якщо коротко підсумувати, то... е-е, пані ельфійко. Це означає, ну, що я... виходить, усе ще живий?
Тояма ледь не піддався відчуттю затишку, але все ж утримав себе в руках і повернув розмову в потрібне русло.
— А, так, саме так. Нарухіто Тояма. Ти справді живий. Це не галюцинація, створена твоїм мозком перед смертю, і не якась обманка. Це чітка реальність, інший світ, який відрізняється від Японії.
— Інший світ...
— Ну, я розумію, що це шок, але заспокойся...
Срібновласа ельфійка лагідно примружила свої веселкові очі й зібралася налити йому ще чаю, щоб заспокоїти, як раптом —
— Е, тобто це що, переміщення в інший світ?
Голос Тоями звучав куди веселіше, ніж можна було очікувати.
Принаймні, це був голос зовсім не пригніченої чи охопленої панікою людини. Швидше навпаки —
— Гм?
Ельфійка схилила голову набік і застигла. Реакція явно відрізнялася від того, на що вона розраховувала.
— Е, серйозно, правда?! Е? Тобто це прямо по-справжньому сталося?! Е-е-е-е, та ну. Серйозно?! Популярне у дві тисячі двадцятих переміщення в інший світ?!
Тояма почав говорити з неймовірною швидкістю.
— Щ-що з тобою сталося? Твоя реакція зовсім не така, яку очікував вітер. Ти чомусь виглядаєш таким радісним...
— Та як тут не радіти, це ж такий азарт!
Він різко підхопився, випив чай до дна й вигукнув на все горло. Вогнище здригнулося, ніби йому стало ніяково.
Нарухіто Тояма пережив набагато менший шок, ніж можна було уявити.
Навпаки, чути від іншої людини підтвердження того, що він живий, а також збудження після бою й це словосполучення — "інший світ".
Замість того щоб упадати у відчай, він швидше —
— ...Ого. Яка чудова посмішка. Виявляється, ти досить весела людина. Здається, ви б чудово порозумілися з ним... у сенсі дивакуватості.
— З ним? Та менше з тим!! Пані ельфійко, пані ельфійко, пані ельфійко!! Тобто! Я все ще не помер! І це — інший світ!! Ті типи, яких називають авантюристами, той чоловік-ящірка Лазар, а також звіролюди та той тип у латах із крилами й хвостом, якого я прикінчив, вони що — теж справжні живі мешканці цього іншого світу?!
Він прямо-таки був заведений. Швидко зрадіти — це для нього норма. Чоловік, який вирішив стати шукачем і чий мозок за три роки вже встиг закипіти від сп'яніння підземеллям.
Цей тип зі зміненим мотивом був неймовірно слабким перед власними бажаннями та власними розвагами.
Він розраховував говорити на одному подиху. Вузькі очі звузилися в щілини, і з широкою посмішкою на все обличчя він наблизився до ельфійки.
— Так-так, коротше, коротше. Відсунься трохи. У вітру через тебе невелика травма взагалі-то. Хоча, навіть якщо я тобі зараз це скажу, ти все одно нічого не зрозумієш.
Обличчя ельфійки помітно похмурніло. Від її попередньої впевненості не залишилося й сліду — вона виглядала абсолютно спантеличеною.
— А? Травма? Твої слова з самого початку якось не в'яжуться між собою. Але зараз це все такі дрібниці!! Хі-хі-хі-хі-хі, он воно як, то це все-таки сталося? Переродження в іншому світі... ні, переміщення? Треба одразу з цим розібратися, плутанина в жанрах — це прямий шлях до проблем.
— Ого, як швидко балакає... Ну, що там таке, Марсе? А-а, зрозуміло, це й є той самий "отаку" з бази даних? Хм, ну, бути товстошкірим — це ж не так і погано, правда?
— Хто це тут отаку?! Я просто в дитинстві не мав доступу до таких речей, тому, підрісши, захопився фантазіями та фентезі й трохи переборщив!
У його слів був легкий відтінок дитячих травм.
Проте Тояма щиро радів від душі.
— А-а, ну так. Ти взагалі дуже цікавий... Стривай. Що ти тільки-но сказав?
— Але цей чай реально смачний. Такий насичений смак. Е? Що? Ми про те, що я не отаку?
Він знову надпив золотого чаю, який йому долила ельфійка.
Чим більше він його пив, тим більше сил відчував.
— Ні, до цього, раніше. Той пекар Лазар чи як його там, той тип у латах із крилами? Стривай, стривай-но. Щодо Дракона Колекціонера це ще ладно, про нього я знаю. Але чому зараз, на цьому етапі, виринає ім'я Лазара?
Голос ельфійки став дещо нижчим.
Вона схилила голову, і хоча сам жест був милим, у її веселках засяяло холодне, безпристрасне світло.
Тояма шкірою відчув, як атмосфера навколо почала змінюватися.
— А? Ви що, знайомі з Лазаром? Ні, ми ж їхали в одному возі для рабів...
Він запнувся на пів слові.
Подивившись на вираз обличчя ельфійки, Тояма подумки вилаявся.
"Чорт, занадто розслабився."
Якщо вона пов'язана з тими авантюристами чи типом у латах, це буде дуже погано.
— ...Які в тебе стосунки з тими авантюристами та типом у латах?
Тояма миттєво перемикнув хід думок. Його радісна фізіономія отаку зникла так, ніби її й не було.
Ніби серед ночі випав сніг і покрив усе білим саваном, з обличчя Тоями зникли абсолютно всі емоції.
Безвітряний простір. Спокійно, неусвідомлено він почав розгортати Кірийябу —
— ...Знаєш, ти, як і тоді, дуже різко змінюєшся. Наче в одній людині живуть дві різні особистості. Хоча, звісно, нинішньому вітру не варто б про це казати.
Зу-зу-зу.
Попри свою витончену зовнішність, ельфійка досить голосно сьорбнула чай і продовжила говорити.
Клац.
Вона клацнула своїми довгими тендітними пальцями.
На кінчиках пальців закружляв вітер, і білий туман закрутило цим вихором.
— ...Серйозно?
Туман Кірийяби, який він розчиняв у повітрі, просто зник.
Тояма не скасовував дію реліквії. Зібраний на кінчиках пальців ельфійки туман підхопило вітром і розвіяло.
— Вітер неможливо вбити за допомогою Кірийяби, Нарухіто Тояма. Принаймні такою слабкою Кірийябою, як зараз.
Ельфійка посміхнулася з легким викликом. Посмішка була моторошно красивою. На чолі Тоями виступив холодний піт.
— Не варто так випромінювати жагу вбивства, Нарухіто Тояма. Заспокойся. Вітер зовсім не перебуває в дружніх стосунках із тим типом у латах чи авантюристами, яких ти вбив. Просто, знаєш... я дещо згадала.
— ...Що саме?
— Причину, чому вітер переміг. І причину, чому програв. Хм, якщо так, то контакти все одно не сходяться. Лазар — раб? До того ж, якщо ти зараз тут... мені здається, що вітер тоді зустрів тебе не тут, а на верхніх ярусах... Хм-хм.
— ...Твої слова якось взагалі не доходять до мене. Ти знаєш занадто багато того, про що знаєш лише ти, і зовсім не збираєшся це пояснювати. Але одне мені зрозуміло точно — ти знаєш мене. Чому?
— У тебе такий вираз обличчя, ніби ти хочеш сказати: "якщо не розкажеш, я зроблю тобі боляче". О-о, Нарухіто Тояма. Як це на тебе схоже. Цей холодний, божевільний вираз... Для вітру саме таке обличчя є набагато звичнішим.
Повітря наповнилося неприємною напругою.
Як у провулках кварталу шукачів, коли тебе затискають якісь відморозки, чи у Великій ямі Бабеля, коли монстр дивиться на тебе, ніби оцінює здобич.
Холодне повітря майбутньої бійки.
— ...Дозволь запитати одне.
Тояма заговорив. Із попереднього обміну деталями він переконався, що Кірийябою її не здолати.
А отже, наразі вступати в конфлікт із цією ельфійкою — вкрай небезпечно. З тими, кого ти не уявляєш, як убити, битися не варто. Бойове мислення Тоями дійшло саме такого висновку.
Намагаючись хоч якось розрядити цю атмосферу, він використав увесь свій запас гумору —
— Про що?
— Твоє... це займенник... "вітер". Чи не занадто це дивно звучить?
— ...Заткнися.
Атмосфера стала ще важчою. На жаль, Тояма зовсім не мав почуття гумору, яке могло б розрядити обстановку.
— Ой, а-а, Марсе, я просто розхвилювалася через зустріч зі старим заклятим ворогом. Ти й сам постійно робиш усякі божевільні речі. Не бурчи так.
— .........
Тояма, який уже взагалі не розумів, що робити, просто зберігав суворий вираз обличчя, щоб підтримувати хоч якусь авторитетність.
— О, хе-хе, прямо атмосфера пекаря або, точно, "мисливця на круків". Гарний вираз обличчя, Нарухіто Тояма.
Вона явно не збиралася відповідати на його запитання. Проте, здавалося, розмову все ж вдасться продовжити.
— ...Але це все одно нескладається. Хм, якщо ти й вітер зустрілися тут... Щось тут не так. Гей, ти ж бачиш вітер уперше, правда?
— Та ти ж сама тільки-но казала про першу зустріч і про якесь возз'єднання?
Ці абсолютно незрозумілі слова ельфійки. Фраза "це з тобою щось не так, дурепо" ледь не злетіла з його язика, але він силою волі втримав її.
— Ну, взагалі-то так. Хм? Хм-хм? Ти... цей одяг...? Чому на тобі це ганчір'я? Де твоє спорядження шукача, пістолет чи молот?
— Ого. Звідки ти взагалі знаєш про моє спорядження шукача? Це вже реально лякає... Воно просто зникло, а коли я прокинувся на возі, на мені вже було це.
— ...Хм, хм. Кепсько. Ситуація явно відрізняється від тієї, що була у вітру. Не можна втрачати час. Так, я вирішила. Нарухіто Тояма, ти маєш негайно вибратися звідси.
— Та якби з таким настроєм можна було просто так вибратися, я б і не парився.
У відповідь на слова Тоями, ельфійка підмигнула одним оком.
Вона підхопилася з крісла-гойдалки й солодко потягнулася.
Жест був дуже милим. Поки Тояма знову задивився на неї —
— Кх, а-а, все ж таки вітер терпіти тебе не може.
— А?
Її веселкові очі дивилися прямо на Тояму.
Ельфійка приклала тонкий палець до своїх рожевих губ i промовила:
— Жадібний густий тумане, що з'явився у моїй долі! Ти, хто володіє силою зберігати світ, але просунув його вперед, "жадібний авантюристе"!
Слова, адресовані Тоямі.
— Живи так, як підказують твої бажання. Моя мрія, яку ти розчавив... я не забувала про неї жодного дня. Але, мабуть, так було краще.
Це звучало й як прокляття, й як благословення одночасно —
— ...Що ти...
— Ти ж збирався повернутися звідси, правда? Я потроху починаю згадувати, що було далі. Здається, ти раптово з'явився в гільдії. Але Поворотний знак, який був у Дракона Колекціонера, тобі не допоможе. Ти ж не належиш до живих істот цього світу.
— Цього світу... Зрозуміло, бо це інший світ. Чи це з тих правил, де артефакт працює лише на місцевих?
Завдяки досвіду читанні купи історій про переміщення в інші світи, у голові Тоями спалахнула здогадка.
Той тип у латах, здається, казав щось подібне.
— Ха-ха, а ти справді швидко все розумієш. О-о, це "навичка отаку"? Через кришталь гільдії таке не побачиш.
— Та хто тут отаку!! Зачекай, що це... що ти зробила?
Вітер.
Перш ніж він встиг це усвідомити, навколо тіла Тоями закружляв вітер. Це було схоже на те, ніби його з усіх боків оточили вентиляторами на максимальній потужності —
— Тому й кажу, що ця твоя різка зміна лякає. Ха-ха, ну що ж, я допоможу тобі втекти звідси. З твоєю нинішньою силою ти ще не зможеш піднятися на цю Вежу. Живи в місті. У тому місті, яке ти захистиш, у місті авантюристів.
— Місто...? Гільдія...? Зрозуміло, тобто там є організація, яка керує цими типами, як і шукачами. Авантюристична гільдія... другий ранг... Тобто дослідження цієї Вежі — це їхня професія.
Швидка здогадливість отаку допомогла Тоямі миттєво скласти картину.
— Ну так, саме так. Тобі навіть пояснювати нічого не треба. Коротше, вибач, але те, що ти зустрів тут вітер, має залишитися в таємниці. Ну, давай дотримуватися перебігу подій, наскільки це можливо. Навіть якщо щось пішло не так, надто сильні зміни в ситуації теж викликають занепокоєння.
— В таємниці? Зачекай, але ж між тим, що знаєш ти, і тим, що знаю я, надто велика прірва.
— ...Ну, мабуть, усе ж варто піти тим самим шляхом. Дозволь мені запечатати твої спогади. Не хвилюйся, шкоди не буде.
Коли ельфійка почала говорити такі небезпечні речі, Тояма витріщив очі.
— Ні, зачекай-зачекай-зачекай, стирання пам'яті?! Та це ж суцільна шкода! Мені Асоціація шукачів це вже стільки разів робила, що в мене в голові й так суцільне дитяче свято!
— Що-о... це ще що за жахіття? Оце справді лякає. Як і очікувалося від цивілізації, що створила Марса... Ха-ха, ну що ж. Старайся з усіх сил, жадібний авантюристе.
— Зачекай, у мене до тебе ще купа запитань!
— Не поспішай, рано чи пізно ми знову зустрінемося. Ні, ну, тодішній вітер буде ще, мабуть, моєю версією... та байдуже. ...Я сподіваюся на тебе, жадібний авантюристе.
— Зачекай, цей вітер... чорт, нічого не бачу...
Бю-о-о.
Вітер ставав усе сильнішим. Це вже був зовсім не рівень вентиляторів.
Намети й гамак навіть не ворушилися, але навколо тіла Тоями вирував справжній буревій.
— Передавай привіт типам із гільдії, ледачому лорду та тим огидним драконам. А, і ще — бережися анемії. Ха-ха, бути утриманцем Дракона й кормом для вампірів... далі буде непросто.
— Кх, о-о...
Вітер збив його з ніг, і він почав падати.
— А, і ще, Лазар. Йому теж передавай привіт. Якщо подумати, його хліб... Дуже шкода, що я більше не зможу його скуштувати.
— Т-ти... звідки ти взагалі все це знаєш?!
— Бо я фанатка вашої пекарні. Шкода тільки, що з якогось моменту я вже не змогла його їсти... І бережися круків, гаразд?
— Ха? Круки?
— Що ж, до зустрічі, Нарухіто Тояма.
— Та ти... взагалі нічого не пояснила-а-а —
— Вибач, що завдаю клопоту, але покладаюся на тебе — покарай як слід. Цей дурний вітер... зроби це так, як підказують твої бажання.
— Стривай, гей, пані ельфійко!!
— Ха-ха, бувай. Ні, чекай, для цього вітру це вже прощання. Густий і важкий тумане, що став на шляху моєї долі. Чоловіче, якого полюбив Дракон, грішнику, який зманив вампіра, жадібний, проблемний і такий прекрасний...
Ельфійка підбирала слова. Наче намагалася витиснути з голови найвлучніше визначення.
Вона раптом підняла голову й хижо, впевнено посміхнулася.
— Прощавай, гарної подорожі. Клятий авантюристе.
Вітер повністю закрив огляд Тоямі.
— Стривай, ти, клята ельфійка!!
Пролунав особливо гучний свист вітру, і його ноги відірвалися від землі —
[Активувано додатковий квест]
[Возз'єднання з відвідувачем]
[Дістатися до табору Венфілбарни Зільбасол Туск та Марса]
[Втекти з Вежі Херела]
[Додаткова ціль: Виконано]
[Зазнати впливу "Вітру забуття" Венфілбарни, маючи в анамнезі більше 10 процедур стирання пам'яті]
[Розблоковано прихований квест]
[Знає твоє ім'я]
[Квест просуватиметься, якщо ви зустрінете Авантюриста рівня Вежі Венфілбарну, пам'ятаючи розмову з Венфілбарною Зільбасол Туск]
Слова танцювали перед очима Тоями, він бачив, як довговуха жінка махає йому рукою, а потім усе зникло у вихорі вітру.
...
..
.
Табір, де більше не було Тоями. Ельфійка знову почала пити чай.
Ток, ток.
Вона ковтала рідину, видаючи тихі звуки.
Ах, її руки ж не тремтіли?
Ах, її голос же не зірвався?
Під пухнастим одягом її струнке тіло, мабуть, було покрите холодним потом.
— Хух... а-а, не звертай уваги, Марсе. Я ж казала тобі, правда? Він — моя травма.
Ельфійка обійняла себе за плечі й безсило відкинулася на спинку крісла-гойдалки.
Вона сиділа біля вогню, але її зуби дріботіли від цокотіння.
Вона боялася цього чоловіка. І коли загроза зникла, полегшення, навпаки, змусило її розслабитися.
— Жахлива людина. Вітер тоді й справді здобув цей світ. Володіючи силою звичайної людини, яка колись знищила світ, можна було дістатися до бога... ні, навіть до ангелів. Знищити все, повернути все назад, отримати все, зберегти все й повернутися. Але вітер так і не зміг здолати його жадібність.
— Він ітиме далі, підкоряючись власним бажанням. Поки своїми руками не розчавить той фінал, який йому не до вподоби.
— ...Ні. Але, хм, хтозна. Можливо, цього разу все буде інакше. "Вітер забуття"... його віддача була надто слабкою. Ха-ха, схоже, наш шлях починає плутатися з самого початку.
— Ну й байдуже. Вітер — це вітер, а Венфілбарна — це Венфілбарна. Який вибір зробить вона і що з цим робитиме він — це вже буде їхня власна історія.
— ...Я трохи посплю, Марсе. ...Трохи втомилася. Коли прокинуся, треба буде вирушати. Нинішньому вітру краще не перетинатися з "тою тобою".
— Він матиме свою історію, вона — свою, а вітер — свою.
— Що ж, продовжимо своє "виживання".
Трісь.
Усередині табору тихо потріскувало вогнище.
Срібновласа ельфійка мовчки дивилася на вогонь, а потім повільно заплющила очі.
.
.
.
(П.П Ось цей момент мене спантеличує (Володіючи силою звичайної людини, яка колись знищила світ, можна було дістатися до бога... ні, навіть до ангелів.), виходить що Ангели тут сильніші за Богів, типу тут все навпаки, я коли читав мангу, думав що то помилка в перекладі, як виявилось ні, бо новелу я перекладаю з оригіналу хд)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )