Розділ 55 - Веселі нічні розваги, Ран・RUN・Дракон!
— Хоч я це й сказав, Нарухіто, Сторл, але є одна річ, про яку мушу вас попередити.
— А?
— Діс?
Це заговорив Лазар. Вони щойно взялися до своєї операції "Неймовірна популярність" — плану розділитися й позалицятися до всіх підряд.
— Якщо чесно, за такого підходу від мене навряд чи буде багато користі. Прикро це визнавати, але до лізардоніанців у людей усе ще упереджене ставлення.
У голосі Лазара бриніло легким смутком. Його хвіст жалібно опустився.
— Діс… І справді, ті, хто не знає, який Лазар насправді, зазвичай не надто прихильно ставляться до лізардоніанців-діс.
Слова Сторл тепер були цілком зрозумілі й Тоямі. За цей тиждень у Місті Авантюристів він на власній шкурі відчув, наскільки глибоко вкорінилися дискримінація та упередження щодо лізардоніанців.
Навіть зараз він відчував на собі безперервні зневажливі погляди відвідувачів, вбраних у вишуканий одяг.
— Не хвилюйся, Лазаре. Жодних проблем.
Відповідаючи на прискіпливі погляди суворим поглядом, Тояма впевнено промовив:
— Нарухіто?
— Твоя раса й ти особисто — зовсім різні речі. Принаймні тут є двоє людей, які знають, що ти чудовий хлопець. Хіба не так?
Тояма спочатку вказав на себе, а потім на Сторл. Та, не змінюючи виразу обличчя, теж показала маленький знак перемоги двома пальцями.
— Нарухіто… Сторл…
— Твій час ще настане. Уже після відкриття пекарні. У кожного свої сильні й слабкі сторони. Залицяння до красенів і красунь залиш нам зі Сторл, а ти поки що не переймайся, босе.
— Нарухіто…!
Поплескавши Лазара по плечу, Тояма вичавив із себе найпривітнішу усмішку, на яку тільки був здатен. Принаймні сам він вважав, що усмішка вийшла бездоганною.
— Правда ж, Сторл?
Так, усьому свій час і місце. Навіть якщо Лазар не досягне успіху під час цієї операції, його справжній зоряний час настане пізніше — після відкриття пекарні.
Тояма звернувся до Сторл у пошуках підтримки…
— …Е-е, ну… Так, мабуть, діс. …Хм-м…
— А що таке?
— Та нічого, як би це сказати, діс. Я ж розумниця, тому вже побачила, яке майбутнє на нас чекає. Чи щось таке.
З незрозумілої причини Сторл бурмотіла щось собі під ніс із таким виразом, ніби скуштувала щось солоне й тепер не знала, ковтати це чи випльовувати.
— Та про що ти взагалі торочиш? Гаразд, тоді зустрічаємося за годину біля цього фонтана. Зрозуміли? Це не розваги, а робота. Я видаю кожному по п'ять золотих монет на необхідні витрати, тож розпоряджайтеся ними на власний розсуд. А якщо вдасться отримати чек — обов'язково візьміть.
Тояма витяг із-за пазухи мішечок і роздав усім дзвінкі золоті монети, що виблискували на світлі.
Завдяки полюванню на Титаносмей вони трохи розбагатіли, тож поки що грошей вистачало. Щоправда, якщо до цієї зими вони не сплатять Церкві Ангелів належні за контрактом п'ятдесят білих золотих монет, на них усіх чекає кінець.
— А-а, зрозумів.
— Ді-і-іс.
— Ну що ж, ходімо…!
Сторл мала чудову зовнішність, але була дурепою. Те, що той красень залицявся до неї, найімовірніше, було просто випадковим успіхом.
А тепер Лазар. Він чудовий хлопець, але дискримінація й упередження існують у будь-якому світі. Це обурювало. Та щоб змінити ситуацію, йому належало спершу здобути популярність у цьому закладі.
"Тут усе залежить від мене. Мушу викластися на повну."
Тояма мовчки й самотньо розпалював у собі бойовий дух.
Лазар дивився на нього з надією, а Сторл спостерігала з якимось байдужим виразом обличчя.
Зі своїми думками в голові всі троє покинули площу з фонтаном.
………
……
…
За годину
— …Здається, я помилялася щодо вас, лізардоніанців. Виявляється, серед вас є й такі люди…
Перед ним сиділа неймовірна красуня.
Жіночні форми, тонка талія. Чорноволоса жінка в обтислій чорній сукні, що підкреслювала її досконалу фігуру, дивилася на нього пристрасним поглядом.
— Це занадто щедра похвала, пані Халот. Але якщо ви змогли це зрозуміти, для мене немає більшої честі.
Чоловік підморгнув їй, не відводячи погляду. На його ящірському обличчі сяяла лагідна усмішка.
— Хі-хі, ви такий скромний. Я вперше зустрічаю таку людину… Знаєте, ви мене дуже зацікавили.
— А я від самого початку хотів дізнатися про вас більше.
Невимушено відповів цей спокусник — ні, спокусливий ящір. Навіть такі солодкі слова звучали з його вуст цілком природно.
— Ой! Ну що ви, хі-хі! Який же ви спокусник!
— А, зачекайте! Зачекайте! Нечесно! Це ж я першою заговорила з паном Лазаром! Сестричко, ти ж спочатку казала, що лізардоніанці страшні!
Її дзвінкий, жвавий голос різко контрастував із голосом загадкової красуні. До їхнього затишного світу втрутилася миловидна каштановолоса дівчина з волоссям до плечей, що злегка кучерявилося.
Вона була настільки чарівною, що від одного погляду на неї в голові мимоволі виникали вигадані спогади про те, ніби ви з нею друзі з дитинства.
— Хі-хі, про що це ти? Пробачте, пане Лазаре. Ця дівчинка ще зовсім дитина.
— Зовсім ні. Хайне, твоє щире серце прекрасне. Я був дуже радий, коли ти першою заговорила зі мною.
— А… У… А-ха-ха! Та не дивіться на мене так пильно! І взагалі, вам із сестричкою Халот, мабуть, краще побути вдвох~
Дівчина була жвавою та життєрадісною. Вираз її обличчя постійно змінювався: вона то раділа, то трохи ніяковіла, то сором'язливо бурмотіла щось самокритичне.
— Хм, ти й справді вмієш привертати до себе увагу, Хайне. Я теж хочу побути з тобою. Ти не проти?
— А… У… Н-ні, звісно, я не проти… Так… Якщо така, як я, вам підходить… я побуду поруч…
Вона тихенько відповіла на слова спокусливого ящера й кивнула. Її обличчя почервоніло, наче стигле яблуко.
— Ой, я вже й забула, коли востаннє бачила, щоб Хайне так щиро соромилася. Хі-хі, пане Лазаре, ви справжній грішник.
— Якщо мене оточують дві такі прекрасні квітки, я зовсім не проти, щоб мене називали грішником. А якщо я розповім, що ще зовсім недавно був рабом-авантюристом, ви зацікавитеся мною ще більше?
— Ого, яка цікава історія! Пане Лазаре, розкажіть нам, будь ласка!
— А я теж хочу послухати! Пане Лазаре, розкажіть!
Красуня притулилася до єдиного тут ящера й усміхалася йому. Молода дівчина піднесла голос ще вище й сяючими очима дивилася на того самого ящера.
— …Та ви знущаєтеся з мене.
Тояма Нарухіто перебував у глибокому відчаї. Глибшому за море й густішому за магму.
Навколо дивана зібрався цілий натовп.
— Г-гей, погляньте! Лізардоніанець залицяється до тих сестер Айзаар… І, схоже, у них там усе дуже жваво.
— Та невже? Серйозно? Я ж щойно бачив, як син торговця з компанії "Мелоу" та аристократ зі столиці Імперії намагалися до них підступитися, але ті навіть слухати їх не стали!
— Мадам Халот дивиться на нього, наче закохана жінка. Цей лізардоніанець зумів звабити саму господарку "Рейн-Ін"…
— А-а, Хайне… Вона дивиться на нього так, як ніколи не дивилася на мене… Мої мізки…
— Цей лізардоніанець просто неймовірний.
— І голос у нього такий крутий…
Чоловіки збиралися навколо, щоб хоч краєм ока побачити цього неймовірно популярного красеня — красеня-ящера. Одні тремтіли, інші переживали розбите серце, а в когось від побаченого просто плавився мозок.
Перед такою приголомшливою чарівністю непопулярним чоловікам залишалося лише перешіптуватися.
Тояма теж був одним із них. Від страху й відчаю в нього аж зуби цокотіли.
"Ц-це кепсько. Якщо так піде й далі, я виглядатиму жалюгідним дурнем, який навіть не усвідомлює власної непопулярності… Треба швидше…"
Протягом цієї години Тояма теж не сидів склавши руки. Він підходив до дівчат, які йому подобалися, і намагався зав'язати розмову, але зазнав цілковитої поразки. Суцільний провал.
Щойно вони перекидалися кількома словами, дівчата опускали очі й квапливо йшли геть. Спочатку Тояма безтурботно думав: "Може, вони просто сором'язливі?" Та приблизно після п'ятої дівчини його охопила паніка.
Коли йому відмовила вже п'ятнадцята, час майже вичерпався. Тояма повернувся до фонтана, де вони домовилися зустрітися, і побачив ось це.
— Хі-хі, ну що ви, пане Лазаре! Що ви таке кажете?
— А-ха-ха! Пане Лазаре, ви такий кумедний! Я хочу ще з вами побалакати!
— Для мене це честь. І подумати не міг, що настане день, коли я розмовлятиму з такими прекрасними квітками. Навіть якщо цей час — лише сон завдовжки в один день, я ніколи його не забуду.
— Хі-хі, який же ви красень…
— А-ха-ха! Ой, годі вам… Е-е, коли ви так на мене дивитеся, то я…
Лазар купався в жіночій увазі.
Він більше не був похмурим ящером. Тепер він був популярним ящером.
Ось так усе й обернулося.
— Жаклик.
Намагаючись придушити бажання вбити свого популярного друга, Тояма спробував непомітно відійти.
— А-а… Усе ж таки так і сталося-діс. Звісно, Лазар матиме успіх у дівчат із такого закладу-діс.
— Ге.
Позаду пролунав голос Сторл.
Кепсько. Вона викрила, що він досі не досяг жодного успіху. Ні, зачекай-зачекай-зачекай. Лазара просто спіткала випадкова удача, ось він і опинився в такій ситуації.
Але зі Сторл усе мало бути гаразд. Вона ж дитина. Їй лише чотирнадцять — приблизно вік восьмого класу. Найгірший вік для популярності серед протилежної статі, якщо вірити досвіду самого Тоями.
Усе гаразд. Так, Сторл теж напевно не має жодного результату. Не існує ж чоловіків, які б запали на чотирнадцятирічну дитину…
Тояма боязко озирнувся.
— Діс?
Сторл була там.
Вона лежала на паланкіні, який несли четверо красенів.
— Що це взагалі за популярність така?!
Поглянувши на найбільш непопулярного й найсумнішого чоловіка, Сторл втомлено зітхнула.
— Ха-а… Так я й знала, що Тояма не досягне нічого-діс. Чомусь я від самого початку так і думала-діс.
— Ні, зачекай! Що ти взагалі зробила, щоб дійшло до такого?!
Тояма боязко звернувся до Сторл, яка й далі лежала на паланкіні.
Красуня, яку несуть на руках красені… Від одного цього видовища можна було збожеволіти.
— Хм? Та я просто поводилася як завжди, і все вийшло само собою-діс. Вам це не подобається-діс?
Позіхаючи, Сторл ліниво звернулася до красенів.
— Ні, це м'яко кажучи неймовірно…
— Маленька, мила й неймовірно сильна дівчина-лицар — це справжня нагорода.
— Її природна безцеремонність і пихатість теж чарівні.
— Сам факт її існування — це вже фетиш.
Красені, які несли Сторл, почервоніли й дивилися на неї із захопленням.
"Які ж ви бідолашні, красені…"
Що ця дурна лицарка з ними зробила? Тояма мовчки прикрив рота рукою й поспівчував їм.
— Ці красені трохи втратили голову, тож я їх трохи напоумила-діс. Мої єдині переваги — гарне обличчя та сила-діс. Але цього разу я змогла стати в пригоді?
Сторл лежала на животі, спираючись на лікті й підперши підборіддя руками. Вона бовтала ногами й з єхидною посмішкою дивилася на Тояму.
— Ну, цікаво, хто тут найбільше задирає носа. Та годі, ти знову починаєш вигадувати якусь незрозумілу нісенітницю?
Тояма відповів, потираючи скроні, що боліли від усього цього.
— А, Нарухіто, Сторл! Гей, сюди! Сюди!
Помітивши їх, Лазар помахав рукою. Навіть він уже побачив, що тут відбувається.
— А-а, популярний ящір кличе нас-діс. Непопулярний чоловіче.
— Слухай, може, ми просто зараз завершимо той бій, га? М-м? Навіть якщо тобі чотирнадцять, я не збираюся тебе жаліти. Серйозно.
Обмінявшись лютими поглядами з красунею, яку несли на паланкіні, Тояма рушив до столика Лазара.
Натовп навколо них теж поспішно розступився, наче зграйка дрібної риби перед хижаком.
— Сторл, ти знову… Ну, вражаєш. Як у тебе це виходить? Ой, Нарухіто, ти сам?
Лазар іронічно всміхнувся, а тоді здивовано поглянув на Тояму.
— Лазаре, підійди-но сюди.
— Га?
— Щоб ми могли спілкуватися далі, я мушу тобі дещо сказати. Хоч як мені соромно це визнавати, але хочу дати тобі дружню пораду.
Лазар слухняно підвівся й підійшов ближче. Тояма міцно схопив його за плечі.
Він пильно подивився просто в ящірську морду.
— А… А-а. Щ-що таке, Нарухіто? У тебе такий страшний вираз обличчя.
Розгублений Лазар вагався, а Сторл чомусь ковтнула слину.
Тояма розтулив рота…
— Лазаре, не смій так легко ставати популярнішим за мене. Благаю тебе.
— Ти взагалі усвідомлюєш, наскільки соромно звучить те, що ти щойно сказав?
У відповідь на найганебніше зізнання в історії пролунав незворушний голос Лазара.
— Лазаре, нічого не вдієш-діс. Тояма вже переріс той вік, коли людська сутність ще може змінитися. Він так і житиме далі — непопулярним і жалюгідним монстром-діс.
— Це вже занадто! Це просто випадковість! У мене теж були часи, коли я мав успіх! У старшій школі мені двічі чи тричі освідчувалися!
— Нарухіто…
Дорослий чоловік на повному серйозі сперечався з чотирнадцятирічною дівчинкою. На жаль, сам по собі вік ще не робить людину дорослою.
— …Хм. Виходить, знайшлися ж такі дивачки-діс. …Яка дурниця. Нудно-діс. …І ти спарувався з тими дівчатами-діс?
Сторл миттєво втратила всі емоції. Її красиві риси обличчя робили цей байдужий вираз особливо холодним і моторошним.
— Ні, тоді я вважав, що відмовляти дівчатам — це круто, тож усім відмовив. І взагалі, припини вживати слово "спарувався". Ти що, собака?
Тояма приховав легкий переляк і намагався поводитися невимушено.
— …! Хі-хі-хін. Ось воно як-діс. Пу-пу-пу! Тояма — жалюгідний чоловік-діс.
— Ану злізай звідти, мала. Припини поводитися як зухвала малеча, сидячи на руках у красенів.
Сторл розквітла усмішкою, мов ранкове сонце.
— Пані Сторл така жвава…
— Здається, я стаю її фанатом…
— Вона зовсім не так ставиться до нас… Ось вона, справжня туга за кимось…
Красені, які несли Сторл, чомусь розчулилися до сліз.
— Ну гаразд-діс. Дякую за службу. Можете вже опустити мене-діс. А в нагороду я пізніше завітаю до когось із вас у кімнату. Тож самі вирішіть, до кого саме я маю прийти.
— …! Так!
Красені безшумно опустили Сторл. Після її слів їхні обличчя сяяли від щастя. Красень із собачими вушками аж притис їх до голови, а людський красень почервонів.
Проте вже наступної миті всі четверо почали люто перезиратися. Не зводячи очей один з одного, вони зникли в кутку зали.
Жага вбивства, що вирувала в них, була такою сильною, що навіть Тоямі захотілося триматися від них подалі.
— Гей, Сторл, із ними все буде гаразд? У них такий вигляд, наче вони збираються битися на смерть, доки не залишиться лише один.
— Усе гаразд-діс. Це ж касти "Рейн-Ін". Вони не нароблять дурниць. Ну що ж, я вже влаштувала все необхідне, щоб потрапити до зони з окремими кімнатами-діс. А от…
Ху-хун! Сторл скривила губи й зверхньо глянула на Тояму.
"Цій малечі таки треба раз показати, хто тут головний."
Через свій низький рівень психологічної зрілості Тояма почав по-справжньому дратуватися.
— Ой, пане Лазаре. Це ваші друзі? Хі-хі, познайомите нас?
Пролунав виразний, м'який і глибокий голос. Він не був гучним, але його чудово чули.
— А-а, пані Халот. Вибачте, як бачите, мої друзі трохи галасливі.
— Ой, та що ви. Погляд, яким ви на них дивитеся, такий лагідний. Хі-хі, я навіть трохи заздрю.
Жінка дивилася на Лазара палаючими очима, а Тояма байдуже спостерігав за тріумфом друга.
— Збоку це справді так виглядало? Якщо так, то як вам здається, яким поглядом я дивлюся на вас?
— …Який же ви спокусник. Приємно познайомитися, друзі. Ласкаво просимо до "Рейн-Ін". Сподіваюся, ви належно розважаєтеся.
Красуня притулилася до Лазара й почала з ним фліртувати.
Фіолетова помада надавала їй загадкового шарму. Прикраси, схожі на пір'я крука, і суцільно чорна сукня…
"Вона схожа на відьму", — ошелешено подумав Тояма, розглядаючи жінку.
— Діс, дякуємо вам. За винятком однієї особи, ми тут чудово розважаємося-діс.
— Ой, яка мила панночка… Дивовижна дівчина. Така юна, а вже така впевнена в собі.
Жінка дивилася на Сторл із зацікавленням, наче та була чимось дивовижним. Її блискучі чорні, мов обсидіан очі, зустрілися з блакитними очима Сторл.
— Діс, пані Халот. Ви вже забули-діс? Ми давно не бачилися-діс. Дякую за минулу зустріч.
— Ой! Ой-ой-ой-ой! Хі-хі-хі-хі! Невже це лицарка Сторл? Ти справді та сама Сторл? Хі-хі-хі-хі! Не може бути! Ти так змінилася, що я тебе навіть не впізнала!
Сторл схрестила руки на грудях і грубо відповіла. Жінка широко розплющила очі й від подиву прикрила рот долонею.
— Змінилася-діс?
— Так. Наче важкий тягар спав із твоєї душі. Раніше в тебе був такий похмурий і заклопотаний вираз обличчя. А тепер ти здаєшся дуже щасливою.
— …І що ж ви там побачили-діс?
Жінка з усмішкою дивилася на дівчину, ніби милувалася нею, а Сторл залишалася незадоволеною.
Навіть під тиском Першої Лицарки жінка зберігала цілковитий спокій.
— Ой, то ви зі Сторл уже знайомі, пані Халот? Тоді все простіше. Виходить, треба познайомити лише одну людину. Це мій друг, Тояма Нарухіто. Нарухіто, це…
— …Хі-хі.
Жінка перебила Лазара тихим сміхом. Легким і невимушеним — наче зі склянки випадково вихлюпнулося кілька крапель води.
— Хі-хі-хі-хі, пробачте, пане Лазаре. Тояма Нарухіто? Ви, бува, не той самий Вбивця Драконів?
— Ти знаєш про мене?
Запитав Тояма. Жінка була красунею, але він відчував від неї щось дивне й підозріле, тому в його голосі більше не лишилося й краплі приязності.
— Хі-хі-хі, звісно. Ви ж відома особа. …Ой! А пан Лазар, бува, не той самий "раб-лізардоніанець"?
— А… Так, це я. Ім'я Нарухіто вже настільки поширилося?
— Хі-хі, так, чутки про вас ходять уже давно. Деякі історії такі неймовірні, що в них важко повірити. …А-а, тепер зрозуміло.
Чорні, мов обсидіан, очі жінки вп'ялися поглядом у Тояму. Вони були схожі на дзеркала. Здавалося, якщо довго дивитися в них, можна побачити те, чого бачити не слід…
— Що таке?
Тояма пробурмотів, намагаючись відвести погляд.
— Хі-хі, пане Вбивце Драконів, перепрошую за відвертість, але дівчата з цього закладу навіть не стали з вами розмовляти, правда?
— ……………Так.
Словесний ніж проштрикнув його голову наскрізь.
"Ти ж непопулярний, еге ж?"
Ці слова прозвучали майже як оголошення війни, після якого могла початися битва не на життя, а на смерть. Тояма завмер.
— Хі-хі, пробачте. Я зовсім не хочу вас образити. Просто дещо для себе зрозуміла… Так, це наче розгадка надзвичайно цікавої загадки.
— …Пані Халот. Ви прекрасна жінка, але прошу вас не дражнити мого друга без причини.
"Лазаре…"
"Ого… Оце так круто."
Тояма відчув, як сильно може підтримати надійний друг.
— Хі-хі, ви так прихильно ставитеся до пана Вбивці Драконів. А-а, як чудово. Ви дивитеся на світ однаково. Хі-хі, пане Лазаре, ви й справді цілком зачаровані ним.
— …Пані Халот. Моє терпіння теж не безмежне-діс. Те, що Тояма непопулярний, — загальновідомий факт-діс. Але, гадаю, сторонній людині не варто говорити про це з таким розумним виглядом-діс.
Жінка звернулася до Лазара. Навіть після його зауваження вона, наче нічого не сталося, продовжувала по черзі дивитися на Тояму й Лазара своїми обсидіановими очима, схожими на дзеркала.
Та гострі слова на її адресу пролунали від Сторл. І в її голосі відчувалася не просто роздратованість, а справжня лють.
— …Сестричко.
Дівчина, яка була поруч із Халот, повільно підвелася, відчувши гнів Сторл. Тояма озирнувся й побачив, що кілька кастів безшумно оточують їх з усіх боків.
— Усе гаразд, Хайне. Сиди. Пані Сторл уже змінилася. Те, що сталося минулого разу, більше не повториться.
Халот лагідно зупинила дівчину, а тоді знову поглянула на Сторл.
— …Красуне, і що ж ти хочеш цим сказати?
Тояма запитав тихим голосом, насторожившись.
— Які страшні очі, пане Вбивце Драконів. Це очі людини, яка ділить усіх лише на ворогів і союзників.
— А?
— Причина, з якої дівчата з нашого закладу не звертають на вас уваги, дуже проста. Наші дівчата спостережливі, розумні й самотні. Вони ніколи не потягнуться до чоловіка, якому самі нецікаві.
— Та ні, це ж вони не звертають на мене уваги.
— Ні, пане Вбивце Драконів. Чоловіки й жінки доповнюють одне одного там, де кожному чогось бракує. Але серед наших дівчат не знайшлося тієї, яка могла б доповнити вас. …Адже ви самі ні на кого не дивитеся.
Жінка тихо засміялася. Її погляд на Тояму був зовсім не таким, як пристрасний погляд, яким вона милувалася Лазаром. У ньому було щось значно важче й глибше.
— Ви неповноцінна, викривлена, зламана людина — посудина, якій ніколи не стати цілісною. Більшість людей заповнюють порожнечу всередині себе за допомогою інших. Це називають коханням або любов'ю. Але вашу порожнечу не заповнити любов'ю. Бо ви самі цього не хочете.
— …Жорстоко сказано.
Це було майже те саме, що назвати його нездатним пристосуватися до суспільства. Проте слова Халот зовсім не зачепили Тояму.
— Хі-хі-хі, вибачте. Але ви ж анітрохи не вражені, правда? Бо для вас я — порожнє місце. Ви дуже жорстока людина, але водночас і дуже добра.
— І це взагалі сумісні речі?
Тояма невимушено перепитав. Жінка мала рацію. Слова людини, яка йому байдужа, звучали не гучніше за рев чудовиська.
— Зазвичай ні. Але ви інший. Ви — людина, яка самотужки шукає спокою, маючи всередині порожнечу, що ніколи не зникне. Те, що інші можуть заповнити лише за допомогою когось ще, ви здатні заповнити самостійно.
Погляд Тоями ставав дедалі суворішим. Та жінка лише весело дивилася на нього й продовжувала говорити.
Вона дивилася на Тояму із захопленням, наче перед нею була рідкісна картина чи скульптура.
— Насправді вам потрібні інші люди, але ви заповнюєте цю порожнечу самі. І навіть не помічаєте, як ваша сутність починає впливати на інших. А те, чим ви заповнюєте свою порожнечу, — це мрія… Ні, радше бажання.
— Ти верзеш якісь нісенітниці.
Тоямі стало огидно від погляду цієї жінки.
— Хі-хі, спостерігати за людьми — моя робота. Але таку людину, як ви… Я, мабуть, бачу вперше. Зламаний, викривлений, зруйнований, а все одно тримаєте перед очима власне бачення світу й ідете вперед, ні на кого не спираючись. А-а, невже саме цей погляд — чи, може, цей язик — зачарував пана Лазара й пані Сторл? Усі дівчата "Рейн-Ін" люблять тих, кому вони потрібні. Пане Вбивце Драконів, відповідь проста: від самого початку ви навіть не збиралися по-справжньому звертати на них увагу.
— Жорстоко. Я ж хвилювався й на повному серйозі намагався заговорити з ними.
— Хі-хі, це брехня. Ви анітрохи не хвилювалися й не вагалися. Бо вам байдуже. Ви мали б потребувати інших людей, але стали таким, яким стали. Задовольнити вас здатне лише ваше власне бажання. А-а… Вам не потрібні інші люди, яких можна любити.
…Запах дезінфекції. Шум зволожувача повітря. Крапельниця, що повільно капає в лікарняній палаті.
Тояма побачив картину, якої не мав би пам'ятати.
…"Тобі не потрібне кохання."
Йому здалося, що колись, десь, хтось уже казав йому щось подібне.
— …Досить, пані Халот. Ви не маєте права оцінювати мого друга.
— Ой, хі-хі, пане Лазаре, ну що ви. Не гнівайтеся так. …І цей ваш погляд теж чудовий. Але чи справді це розумно? Ви й далі збираєтеся йти за ним?
— Що ви сказали?
— Щойно досягне мети, він одразу ж кинеться до наступного бажання. Адже йому ніколи не стати цілісним. Намагаючись заповнити порожнечу всередині себе, він ітиме далі й далі. Чи зможете ви встигати за паном Вбивцею Драконів?
Ці слова, якими Халот випробовувала Лазара, зовсім не личили людині, з якою вони познайомилися лише сьогодні.
— Гей, ти.
Тояма відкрито спрямував ворожість на жінку, яка зайшла надто далеко.
— Звісно.
— Ой?
Лазар відповів раніше, ніж Тояма встиг наблизитися до Халот.
— Звісно, пані Халот. Я вирішив іти за цим чоловіком. Місце більше не має значення. Де Вбивця Драконів, там і раб-лізардоніанець.
Це було так само, як колись Тояма вирішив урятувати Лазара.
Лазар теж самостійно прийняв рішення — іти за бажаннями Нарухіто Тоями та прямувати тим самим шляхом.
І чужі слова не могли похитнути цього рішення.
— …Ну що ж, хі-хі. Я справді починаю заздрити панові Вбивці Драконів. Ваша викривлена сутність надзвичайно тепла. Навіть без кохання, навіть без людей, які розуміють вас чи заповнюють вашу порожнечу, ви змушуєте інших вірити, що все це нормально. Ви лагідні й небезпечні водночас…
— Занадто довгі розмови-діс, Халот. Мені вже набридло-діс.
Сторл перебила жінку. Її байдужий, роздратований голос був сповнений сили, яка не терпіла заперечень.
— Ой, пані Сторл. Як прикро, я вас розгнівала?
— Та ні. Те, що Тояма божевільний і непопулярний серед дівчат, — загальновідомий факт-діс. Мені байдуже-діс.
— Тоді…
Сторл, крутячи пасмо волосся й відвернувшись убік, пробурмотіла щось собі під ніс. Халот знову повернула погляд до Тоями.
— Стороння особа, як-от ти, не має права говорити про нього. Бо я тебе вб'ю.
Перша Лицарка лицарського ордену Церкви Ангелів, найкраща й обрана самою Справедливістю. Її слова мали величезну вагу.
— …Кх!
— Сестричко!!
— Мадам!!!
Відчувши явну жагу до вбивства, спрямовану Сторл на Халот, кілька кастів, які спостерігали за всім збоку, миттю кинулися вперед.
Красені й красуні закрили жінку власними тілами. Побачивши це, Сторл розпливлася в жорстокій усмішці, зовсім не властивій її віку.
— Ой, а серед вас є кілька кмітливих хлопців-діс. Мені не подобається, коли мене вважають слабкою, тож, може, трохи розважимося?
Її тиск не слабшав. Тояма вже трохи звик до Сторл і майже забув, що вона була істотою, яка виходила за будь-які межі.
Вона дивилася на всіх зверхньо — так, як могли дивитися лише вищі сутності, подібні до драконів.
— …Досить, Сторл. Дякую.
— …Тц. Як скажете, пане інквізиторе.
Сторл клацнула язиком, але послухалася Тоями й зупинилася. Вона була дурепою, проте останнім часом порозумітися з нею ставало дедалі легше. Це була добра тенденція.
— …Яка страшна людина. І я кажу не про пані Сторл, а про вас, пане Вбивце Драконів. Самі того не помічаючи, ви підкоряєте собі інших. Зачаровуєте їх, викривлюєте й змінюєте. А-а, втім, саме тому та особа так сильно переймається вами.
Побачивши, як Сторл послухалася Тоями, жінка промовила це з багатозначною усмішкою.
— …Про кого ви говорите?
— Хі-хі, незабаром самі дізнаєтеся. Скажіть, пане Вбивце Драконів, вам подобається "Рейн-Ін"?
— Після того як мені безкоштовно проаналізували особистість, хоча я про це навіть не просив, почуваюся доволі кепсько. То що тепер робитимете?
— Ой, це недобре. Адже це "Рейн-Ін" — квітник у Місті Авантюристів, який дарує мрії кожному гостю, що переступає наш поріг. І ми не можемо дозволити, щоб хоч один відвідувач залишився без мрії, без любові до квіток чи без любові самих квіток.
— …Е-е?
— Пані Халот, що ви збираєтеся робити?
— Пане Лазаре, прошу пробачення за те, що оцінювала вашого друга. Пані Сторл, прошу пробачення за те, що зазирнула в душу дорогої вам людини.
Жінка стерла усмішку з обличчя й із цілком серйозним виразом низько вклонилася.
Вона трохи підняла край сукні й схилила голову.
— Що це означає-діс?
— У "Рейн-Ін" немає жодної представниці людської раси, здатної задовольнити пана Вбивцю Драконів. Але якщо лише він один залишиться без розваг, це стане ганьбою для закладу "Рейн-Ін". І я, Халот Айзаар, його господарка, не можу цього допустити.
— То ви підберете мені дівчину до пари?
Тояма ляпнув дурницю. Йому краще було промовчати. Та Халот лише осяяла його привітною усмішкою й відповіла:
— …А-а, саме час. Схоже, наші дві гості вже переодяглися.
— Га?
Почувши ці слова, Тояма завмер. Серце шалено закалатало.
— Світло…?!
Раптом настала темрява.
Світло в залі миттєво згасло. На мить запала тиша, а потім гул натовпу почав наростати, мов полум'я пожежі.
— Шановні гості! Перепрошуємо за занепокоєння! Чи насолоджуєтеся ви цим місцем одноденних мрій, де зібралося так багато прекрасних квіток?
На сцену впало світло.
У його променях з'явився високий красень зі звірячими вушками.
— …Нарухіто, не знаю чому, але в мене погане передчуття.
— Який збіг, Лазаре. У мене теж.
— Діс, це відчуття… Невже…
Усі троє пробурмотіли свої здогадки. Зазвичай погані передчуття справджуються. І цей вечір не став винятком.
— Сьогодні в нас для вас чудова новина. Будемо вдячні, якщо ви вислухаєте нас. Щиро перепрошуємо за те, що потурбували спокій наших шановних гостей.
— У нашому "Рейн-Ін" розквітає безліч квіток. І сьогодні в цьому квітнику розквітли дві найвеличніші квітки. Ми хочемо поділитися цією новиною з усіма вами!
— Пане Вбивце Драконів, цей заклад — місце одноденних мрій. Щоб протистояти суворій і сумній реальності, кожна людина має право побачити солодкий сон. Це стосується всіх гостей, але передусім — наших милих дівчат із "Рейн-Ін".
Красень зі звірячими вушками впевнено жестикулював, привертаючи увагу натовпу й заспокоюючи зал.
Спостерігаючи за його виступом, Тояма почув голос Халот, що пролунав просто з темряви.
— Мені здається, з такими гарними обличчями їм узагалі не мало б бути на що скаржитися.
Жінка перебувала зовсім поруч. Тояма навіть відчував її подих, а до його носа долинав надзвичайно солодкий квітковий аромат.
— Ой, це зовсім не так. Скільки б у людини не було вроди чи шляхетного походження, світ сповнений тих, хто ніколи не почувається щасливим. …Адже не кожен може самотужки заповнити порожнечу всередині себе, як це робите ви. Пане Вбивце Драконів, далеко не кожен може жити заради власних бажань і мрій, як ви. Саме тому люди шукають інших. Те, чого вони не можуть побачити чи здобути самостійно, намагаються знайти в комусь іншому.
— …Яке зручне виправдання. Мені здається, ви занадто багато очікуєте від людей.
— І все ж люди покладаються одне на одного. Усі ми так робимо. Людина на кшталт вас — справжня рідкість. Ви йдете вперед, намагаючись заповнити власну порожнечу лише своїми силами. Для звичайних людей це могло б бути справжньою єрессю. Але, хі-хі, з погляду тих осіб, це мабуть, надзвичайно мило.
— ………Що ви сказали?
Тояма спантеличено перепитав.
— Дві квітки — для вас. Ні, зачекайте… Може, навпаки? Ви — для двох квіток. Насолоджуйтеся. Приємних нічних розваг у "Рейн-Ін".
— Ей, гей! Зачекайте!
Халот зникла. Зникли і її присутність, і її голос.
Так само, як гасне зображення на екрані телевізора, коли його вимикають.
— Пані Халот? …Немає. Я цілковито втратив її з поля зору.
— …Лазаре, ти її втратив? Та хто вона взагалі така?
— Т-Тоямо, Лазаре. Подивіться вперед, на сцену…
Почувши слова Сторл, Тояма й Лазар поглянули вглиб зали, на освітлену сцену.
— Коли вона встигла…
Мадам Халот, яка ще мить тому стояла поруч із ними, тепер перебувала на високій сцені, звідки було видно весь зал. Як вона туди дісталася, залишалося загадкою.
— Шановні гості, доброго вечора. Який чудовий вечір, чи не так? Мене звати Халот Айзаар, і я господарка цього закладу. Сподіваюся, ви бачите гарні сни?
— Халот! Це я! Виходь за мене!
— Мадам! Коли ви нарешті оберете мене?!
Зал вибухнув вигуками. Чоловіки з темряви кричали до освітленої сцени, вигукуючи свої бажання.
— Хі-хі, я рада бачити вас у такому чудовому настрої. Та все ж прошу подарувати мені кілька хвилин тиші. Обіцяю, ви не пошкодуєте. Усі, хто сьогодні тут присутній, — справжні щасливчики. Адже ви побачите те, про що не написано навіть у казках.
Від голосу Халот зал миттєво стих. Це була не якась магічна здатність — лише її власна величність і манера триматися.
— Вони — істоти, незрівнянно вищі за людський рід. Найпрекрасніші, найвеличніші, самотні й неперевершені. Володарі неба, арбітри цього світу та живі легенди.
"А, це кепсько."
Тояма кліпнув очима. Його вузькі очі, схожі на очі тибетського лиса, знову й знову кліпали в темряві.
Тояма Нарухіто забув. Надто захопився полюванням на компромат Єпископа, а радість від підступних планів так закрутила йому голову, що він зовсім забув про одну річ.
Стежать і спостерігають не лише за Єпископ.
Той, хто полює, сам може стати здобиччю. Тояма забув про це, занурившись у режим розваг.
Але було вже запізно.
— А тепер дозвольте представити тих, хто з певних причин погодився стати найвеличнішими квітками лише на один вечір. Сутності, яким заздрить і перед якими схиляється вся Імперія… Ні, увесь світ!
Засяяло світло.
У темному залі люстри яскраво освітлювали лише сцену.
— Представляю вам двох Драконів!
Світло. Темрява. Сяйво.
Освітлення сцени на мить згасло, а вже наступної миті знову засяяло.
Халот уклонилася так низько, як ніколи в житті, й відступила на крок чи два.
По обидва боки від неї висіли Сонце й Місяць.
Усі присутні в залі — абсолютно всі — на мить забули, як кліпати, як видавати звуки й навіть як дихати.
— — …………
Тиша.
Ніхто навіть не помітив, коли там з'явилися Золото та Срібло.
Дівчина з довгим золотим волоссям і маскою на очах та дівчина зі срібним волоссям у такій самій масці сиділи на кріслах, схожих на трони.
Сонце поважно відкинулося на спинку крісла. Зібравши розкішне золоте волосся догори й закинувши ногу на ногу, воно зверхньо дивилося на натовп.
— Яка краса… Невже це…
— Яка велич! О-о, невже настав день, коли я зможу побачити це на власні очі?!
Навіть пихатість Сонця зачаровувала людей. Нижчі істоти змушені були усвідомити статус тих, хто стояв над ними. Це було життя за межами звичайного світу — таке далеке, що до нього страшно було навіть наближатися.
У людських серцях спалахнуло непереборне бажання негайно впасти ниць перед цим Сонцем і висловити свою покору.
— — …………
Місяць мовчки поклав руки на коліна й схилив голову набік.
Кожному здавалося, що від кожного поруху срібного волосся лунає дивовижна мелодія.
Саме існування цього Місяця збивало людей з пантелику. Нижчі істоти мусили усвідомити, що для цієї сутності вони — лише іграшки.
Людям кортіло віддати себе цьому Місяцю. Вони були готові пожертвувати власним життям, аби лишень бодай на мить привернути її увагу.
— О-о…
— Яка ж краса…
— Неймовірно…
— Наче коштовне каміння…
— Вона… взагалі жива?
А понад усе — і Сонце, і Місяць були невимовно прекрасними.
Вони сліпили яскравіше, здавалися крихкішими й водночас могутнішими за саме світло, що їх оточувало…
Люди завмерли, зачаровані красою Драконів.
— А тепер, згідно з правилами цього саду мрій, прошу вас обох зробити свій зворотний вибір. Прошу, визначтеся.
— …
— …………
Це були нічні розваги.
Це був "Рейн-Ін".
Гості, які прагнули одноденного сну, не обирали самі. Це було світське місце, де сон обирав гостей.
Місце веселих нічних розваг.
А Дракони обожнювали розважатися.
А-а, довгий тонкий золотий палець вказав на нього.
А-а, витончений білий срібний палець теж вказав на нього.
Обидва пальці вказували в одному напрямку. Усі озирнулися, намагаючись знайти того, кого обрали.
Дивна трійця: лізардоніанець, синьоволоса дівчина й чорноволосий чоловік посередині, обличчя якого на очах ставало дедалі блідішим.
Обидва вказали на чорноволосого чоловіка.
Обидва зробили зворотний вибір на Тояму Нарухіто.
— …………Капець.
— Н-Нарухіто…
— А-а… Тепер я все зрозуміла-діс.
— Хі-хі. Тож прошу вас, пане Тоямо Нарухіто, Вбивце Драконів, обранцю двох Драконів, піднятися на сцену.
Голос Халот звучав весело.
Вона була господаркою цього закладу, яка любила нічні сни й понад усе — квітки, що дарували ці сни.
— Від єдиних квіток сьогоднішнього "Рейн-Ін" — спеціально для вас.
Це зворотний вибір.♪
Жінка, яка обожнювала любов і кохання, усміхнулася своєю найкращою усмішкою.
— — ーーー — —
Сонце й Місяць усміхнулися.
Навіть крізь маски було безпомилково зрозуміло, що вони сміються…
— …………Лаза…
Тояма звернувся по допомогу до друзів…
— "Провід тіні, Шадоу-Хайчю". Щасти вам, пане Вбивце Драконів.
— Це ваш вихід, пане Вбивце Драконів-діс.
Густа тінь огорнула Лазара й Сторл.
Тільки Лазара й Сторл.
"Де Вбивця Драконів, там і раб-лізардоніанець."
"Стороння особа, як-от ти, не має права говорити про нього. Бо я тебе вб'ю."
У голові Нарухіто спливли теплі слова надійних товаришів.
Обидва, які щойно заступалися за нього, з чудовими усмішками підняли великі пальці вгору й зникли в тіні.
— Щасливої дороги. / Нарухіто. / Тоямо.
Лазар і Сторл утекли.
Вони просто кинули його напризволяще.
— ………Яке блискавичне рішення!!
Крик Тоями марно лунав у темному залі.
— Що ж, приємних вам нічних розваг.
Глибокий голос жінки пролунав у темряві.
— Фу-ка-ка.
— Су-пу-пу.
Обидва прекрасні Дракони зняли маски, що закривали лише очі.
Очі, схожі на дорогоцінні перлини. Сині очі, мов бездонна океанська западина. Темні очі, в яких відбивалася глибина гірської ущелини.
Очі Драконів відкрилися. Очі, що зачаровували людей і змушували тремтіти кожну нижчу істоту.
Усі присутні в залі затамували подих, вражені красою цих вищих істот.
Усі, крім Тоями.
— …………Вау.
Перед ним були двоє добре знайомих прекрасних Драконів.
Дракон-Колекціонер і Дракон Людського Знання лагідно усміхалися.
Та чомусь їхні очі зовсім не усміхалися. З-під ледь опущених повік виднілися синява й темрява.
Так, очі справді не усміхалися. Вони звузилися й пильно стежили за ним.
Ці очі були неймовірно страшними.
[Пікон]
[Виник додатковий квест. Назва квесту: «Веселі нічні розваги, Ран・RUN・Дракон!» Мета квесту: Утихомирити двох розлючених «Драконів».]
— Чому…
І нікого поруч не було, хто міг би почути цей шепіт Тоями.
.
.
.
(П.П Я б на місці Тоями просто призвав би Кірийябу і просто пішов би з закладу зі слова "Заклад гівно", наврядчи хтось зміг би зупинити Тояму як би він захотів би піти з закладу..)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]