Розділ 51 - Кірі, Камі, Тояма
……
…
— Уо-о, о, а?! Двері, двері, двері!? Кажу ж, вріжуся!! А-а, чорт, відчиняйтеся!
Тояма, чиє тіло схопила Кірийяба, нісся вперед, мов пончик на конвеєрній стрічці.
Коли двері виросли просто перед ним, він витріщив очі й закричав на них.
Клац. Розкішні двостулкові дерев'яні двері, схожі на величну браму, відчинилися за наказом господаря Громадського архіву, випускаючи його просто назовні——
— Уо-о-о?! Боляче-е!
Хлюп — силоміць винесений назовні, він урешті-решт опинився за межами Громадського архіву. Притиснувши підборіддя й вправно згрупувавшись під час падіння, він приземлився на сідниці.
— Боляче ж…… Кірийяба, ти, паршивка, щось аж надто груба.
Таке сталося вперше. Кірийяба вийшла з-під контролю Тоями, сама керувала густим туманом і перенесла його.
Скільки б він не роздивлявся відламане лезо, жодної відповіді так і не дочекався.
— Хм? А ти, часом, не стала трохи довшою?
Раптом відчувши те саме недобре передчуття, що й раніше, він знову оглянув лезо Кірийяби. Сидячи на землі, легенько змахнув ним, підняв угору й зазирнув знизу — лезо й справді здавалося довшим, ніж зазвичай.
— [Мій Герою, як добре, що ти вирвався з Громадського архіву. Вперед. До озера.]
— Ува, знову цей голос…… Озеро……? А………
Скривившись від голосу, що лунав у голові, Тояма подивився вперед. Повертаючи Кірийябу назад у власну шию, він ошелешено роззявив рота.
І втратив дар мови.
Він нарешті помітив навколишню тишу й безтурботний спокій.
Сонце ледь визирнуло, а далеке небо почало світлішати.
У напівтемряву ледь пробивалося світло світанку — межа між темрявою та світлом.
— Неймовірно……
Навколо стелився легкий туман. Він коливався в повітрі, мов шовк, проте зовсім не затуляв огляду, а лише ширяв довкола.
Повітря було холодним і приємним. З кожним вдихом холод пробуджував його розпалене тіло зсередини.
Тояма стояв посеред холодного світанку. Перед його очима простягалося велетенське озеро, оповите шовковистим туманом.
— Озеро…… Чорт, я так і збожеволіти можу.
Він несвідомо ступив уперед. Крок за кроком ішов по траві, змоченій ранковою росою.
Оточений горами, що поволі світлішали, він спостерігав, як удалині неквапливо пливли тонкі хмари, забарвлені у фіолетовий колір.
Світанок, ранній ранок. А вітер, що пролітав повз, був неймовірно приємним.
Шу-у-ух — щоразу, коли пролітав вітер, поверхня озера вкривалася брижами. Наче якась невидима велетенська істота танцювала над водою, туман, що ширяв над плесом, із кожним подихом вітру теж пускався в танок.
— ……Фух.
Отямившись, Тояма виявив, що сидить на березі озера. Навіть те, що ранкова роса змочувала його тіло, приносило насолоду.
У кришталево чистому повітрі він розсіяно милувався озером. Навколишній простір був просто прекрасним і неймовірно затишним.
— Якби тут ще й сауна була, було б узагалі ідеально.
Розсіяно пробурмотів Тояма. Це було ідеальне місце, саме такий краєвид, до якого він мріяв дістатися.
— [Який прекрасний краєвид. Важко повірити, що він міститься в самому серці людської дитини.]
— Ну, звісно, адже в мене чиста душа……… Та ти жартуєш.
Він мимоволі схопився за обличчя.
Не видавши жодних ознак своєї присутності, хтось з'явився поруч із Нарухіто Тоямою, ніби так і мало бути.
— [Хм, тихіше. Чи то снасть погана? Хм-м, не виходить так легко, як у Тайґунвана.]
— Е-е, е-е……
Він рибалив.
Цей тип тримав у своїх рельєфних, мускулястих руках вудку, схожу на жердину для сушіння білизни, і рибалив.
Тіло, вкрите шрамами, велетенська постать, на яку доводилося дивитися знизу вгору. Так, велетень. Цей здоровань був заввишки приблизно з трьох Тоям.
Його мертвотно-бліда шкіра була вкрита кіптявою, мов у мерця, а з-під короткорукавного вбрання, схожого на одяг синтоїстського священника, виднілося тіло, помережане глибокими, покрученими шрамами.
І, понад усе, його обличчя, до якого доводилося задирати голову——
— [О, клює!! Мій Герою! Хапай підсак, що там лежить! Не схиб!]
— А, добре.
Поруч із Тоямою невідомо звідки з'явився безглуздо велетенський підсак. Звісно ж, ще мить тому його тут і близько не було.
— [Хо, хо-хо-хо-хо-хо! Оце так тягне!! Велика, здорова здобич!]
— Ой-йо……
Напружуючи рельєфні м'язи, здоровань підняв вудку. Вона зігнулася дугою, поверхня води забурлила — це була справжнісінька риболовля.
Піддавшись перебігу подій і роблячи те, що йому наказали, Тояма обома руками підняв підсак. У ньому могла б уміститися ціла людина, тож, звісно, він був важезний.
— [О-о-о-о-оррра-а-а-а-а!!]
— Перепрошую, але цей підсак аж надто здоровий.
Він пробурчав це здорованю, який боровся з рибою.
— [Уся річ у бойовому дусі! Ти ж чоловік із країни Ямато! Тримайся на бойовому дусі!]
— А-а, та грець із ним. У-хх, узяли!
Зрозумівши, що розпитувати марно, він зібрався з силами й рвонув підсак угору, вкладаючи в рух усе тіло.
Занурив підсак просто у воду.
— [Хм! Молодець, чудово впорався! Тягни сюди!!]
— Гр-р-р, ґі-ґі-ґі-ґі-ґі, ора-а!!
Бризки води полетіли в усі боки, порушуючи тишу, а гучні чоловічі вигуки двох людей відлунювали над озером.
На підсак, який піднімав Тояма, миттєво лягла колосальна вага. Коли він уже подумав, що його зараз затягне у воду, величезна долоня вхопилася за підсак і ривком витягла його нагору.
Бризки. Вода.
Величезна, чорна й блискуча туша риби, здатної проковтнути людину цілком.
Ворушливі вуса й велетенська паща.
Це був сом. Сома спіймали.
— [Є-є-є, чудово, чудово! Оце так величний сом, мій Герою! Ти чудово попрацював!]
— В-важко…… Тобто, він здоровенний. Здається, він може мене проковтнути.
Гігантський сом шалено бився в підсаку. Дивлячись на дивовижну тушу риби, яку легко можна було сплутати з монстром, Тояма зітхнув.
Чоловіків завжди вабить велика риба.
— [Проте цей здоровань упіймався нам. Йому тебе не з'їсти, це ми його з'їмо. Оп-па.]
Здоровань торкнувся туші сома.
Наступної миті, без жодного логічного зв'язку, за спиною Тоями спалахнуло велике багаття, де здоровань уже смажив сома, якого невідомо коли встиг обробити.
— Та ти жартуєш, тут уже взагалі коїться казна-що.
Від властивих снам стрімкого перебігу подій і цілковитої відсутності логіки, Тояма розслабився. Слідом за Хлібним архівом йому сниться смажений сом — він однозначно виснажений.
— [Хм, для людської дитини такого розміру вистачить? На ось, це сом, засмажений без соусу. Посип сіллю та японським перцем — і здобудеш абсолютну перемогу.]
Він плавно простягнув йому чудово розпластану й засмажену тушку сома.
Акуратно нанизана на шампури й подана на вишуканій лакованій тарілці, ця страва мала такий витончений вигляд, ніби її подали у висококласному ресторані.
— Яка ще перемога…… Смачного.
Красива рум'яна скоринка, гаряча пара й апетитний запах риби. Будучи японцем, він просто не міг перед цим встояти.
Умостившись на стільці з колоди, який невідомо звідки з'явився поруч, Тояма почав їсти, як йому й запропонували.
— [Хо-хо-хо, така увага до їжі та сміливість — це чудово. Їж досхочу.]
Здоровань задоволено засміявся.
Його обличчя оповивав густий туман, через що голови вище шиї не було видно.
— Ува, і коли це ти встиг нанизати це на шампури? Ой, це ж неймовірно смачно……
Ледь торкнувшись язика, ніжне біле м'ясо розпливлося в роті. Жодного рибного запаху — лише м'яке, гаряче м'ясо.
Він ухопив пальцями сіль і японський перець, насипані на листі, притрусив ще трохи й знову відправив шматок до рота.
Смачно: риб'ячий жир, солоність, гострий укол перцю та насичений аромат, що підіймався до носа.
— Це реально смачно……
Для Тоями, який відколи потрапив до цього світу не отримував задоволення від їжі, за винятком хліба Лазара та стейка в будинку Драко, ця страва стала справжнім потрясінням.
Отямившись, він виявив, що захоплено експериментував зі смаком, додаючи сіль і перець, і зрештою здобув абсолютну перемогу.
— [Хо-хо-хо, усе ж людям із країни Ямато потрібна риба. По-хорошому, хотілося б ще й рису чи проса, але, на жаль, я ще не освоїв стільки землі. Це вже царина Нініґі.]
— Перестань влаштовувати «Острів ДАШ» у моєму сні. ……Це було смачно. А тобі їсти не треба?
— [А-а, я вже поїв, мій Герою, адже ти приніс мені так багато жертв……]
На запитання Тоями здоровань сів на землю й відповів невиразно.
— Жертв……?
Від цього моторошного слова у Тоями виникло погане передчуття.
— [Хо-хо, не варто так насторожуватися, мій Герою. Я не збираюся тобі погрожувати.]
— Дякую за смачну їжу. Але ти мусиш відповісти. Хто ти такий?
Тояма знову подивився на нього знизу вгору.
Величезний, м'язистий велетень. Він був меншим за того циклопа, з яким Тояма зустрівся раніше, але все одно сягав приблизно чотирьох метрів заввишки.
Проте одяг, схожий на вбрання синтоїстського священника, ніяк не міг приховати його надзвичайно масивне тіло.
М'язистий синтоїстський священник — це й без того вражаючий образ, але ще виразнішим його робило те, що——
— [Хо-хо-хо, не варто так насторожуватися. Ну, принаймні я не якась підозріла особа.]
— Заткнися! Ти ж з усіх боків виглядаєш як якась небезпечна істота! Хіба може не бути підозрілим той, у кого на обличчі наліплено такий здоровенний талісман?!
Туман розсіявся. Так, це було його обличчя.
Обличчя на висоті, куди доводилося підводити погляд, виразу якого не було видно. Чому?
Талісман. Його обличчя було закрите велетенським талісманом, ніби в цзянші чи когось подібного.
Величезний талісман із написами, схожими на санскрит, повністю закривав йому обличчя.
На голові — чорна шапка ебоші, а на обличчі — талісман: качок-велетень у вбранні священника.
Окрім слова «підозрілий», на думку нічого не спадало.
— [Хо-хо-хо, жриця з країни Ямато, як там її звали? Хіміко, чи як. Це дівчисько ляпнуло його сюди, і він не відліпає. А потім якийсь хлопець на ім'я Абе Но Сеймей начепив новий поверх старого. Та ще й руки й ноги колись відтяли капосні демони…… Тепер вони вже не рухаються, як раніше, тому й талісман не відліпає.]
Від його вигляду Тояму пройняла фізична відраза, аж тіло затремтіло.
Тіло посилало майже безпомилкове застереження: він розмовляє з тим, із ким узагалі не можна розмовляти.
— Ува…… Моторошно……
— [Хо-хо-хо, той, хто здатен висловити свій страх, не піддасться йому. А ти, зокрема, безстрашний, адже ти — сп'янілий шукач.]
— ……Ні, серйозно, хто ти такий?
Зважаючи на його манеру говорити так, ніби він усе про Тояму знає, той тихо підвівся. Він оцінив довколишній рельєф, щоб бути готовим до будь-якого розвитку подій.
— [Хо-хо-хо, мій Герою, я постійно спостерігав за тобою. Момент, коли ти вперше вбив людину; момент, коли ти переступив людські окови й убив монстра; мить, коли ти подолав самого себе, — я спостерігав за всім. ……Це було досить вражаюче.]
— Я ж кажу тобі назвати своє ім'я! Хто ти такий?!
Тояма не приховував роздратування через його натяки й поставив пряме запитання.
— [……Хм, річ у тім, що в мене багато імен та прізвиськ. Непокірний, Той, хто розділяє світи, Туман, що розгортається у високості, або Туман, що накопичується на рівнинах. Але, мабуть, тобі краще назватися ось так.]
Чухаючи підборіддя, здоровань залишався безтурботним. Сівши на землю зі схрещеними ногами й нахиливши голову, він відповів.
— [Моє ім'я — Кірі. Кірийяба — ось ім'я, яке найкраще пасуватиме, коли я представлятимуся тобі.]
— Га?
Це ім'я збігалося з назвою найсильнішої зброї Нарухіто Тоями.
Пікон. Сповіщення долі лунає навіть уві сні.
[Умови виконано.]
[Активовано прихований квест DREAM]
[Ціль квесту: поговорити з Кірийябою й поглибити розуміння. Визнати існування одне одного]
[Нагорода за квест: незареєстрована реліквія — розблоковано використання розширеного тлумачення «Оверлоад» для Кірийяби]
[Увага: дуже небезпечний квест. У разі провалу ваша свідомість буде захоплена Кірийябою]
— Угх……
Тояма скривився й висунув язика від повідомлення, на яке так і кортіло зауважити: "Не обмежуйтеся лише попередженням!".
Він принаймні зрозумів, що істота перед ним — як мінімум небезпечна.
— [Ого, ти й справді щось бачиш, чи не так? Долю чи небесне везіння? Принаймні тебе підлаштували так, щоб ти міг це бачити.]
— Я пов'язаний із такими підозрілими типами, як ти. Щодо підозрілості ти й так звана Ангел — на одному рівні.
— [Хо-хо-хо, ну й язикатий же ти, хлопче. Ну, будь спокійний, я не збираюся з'їсти тебе просто зараз.]
— Хіба можна вірити типу з талісманом на обличчі?!
Кажуть, зовнішність визначає дев'ять десятих враження. І для інших істот вона теж важлива. Принаймні безневинному типу не наліплять на обличчя талісман.
— [Яка суворість. Мене з давніх-давен часто неправильно розуміють. Я лише хотів оповити поселення Ямато туманом і зберегти його у своєму світі, а дівчисько Хіміко запечатала мене. Коли ж я спробував зробити те саме в столиці Кьо, хлопці з онмьодо знову мене скривдили. Я просто нещасна істота.]
— Ні, з твоїх слів ти ж чистої води лиходій! Злодій із повнометражки!
Здоровань удавано заплакав, розповідаючи про свої надзвичайно зловісні минулі вчинки, а Тояма лише надув губи.
— [Ой-ой-ой, людська дитина така сувора до старих кісток. Ну, зате ця сила тобі якраз до пари.]
— Хіміко, Абе Но Сеймей…… Чорт, якщо над цим замислитися, кінця-краю не буде.
— [Бо це ж Кірі.]
— Заткнися, качок із талісманом. Зі своїми габаритами не треба так просто зі мною панібратствувати. Від цього важко зрозуміти, як поводитися.
Здоровань раптом почав блазнювати й говорити легковажним тоном. Але навіть коли незрозуміла істота кривляється, це анітрохи не допомагає розслабитися.
— [Хо-хо, а ти все ж гарний. У цій ситуації ти зовсім не боїшся. Обмінюючись жартами, ти водночас холоднокровно намагаєшся розкусити мою суть — як і очікувалося.]
— Бо я часто зустрічаю таких фриків, як ти. Хоча й не очікував, що бачитиму сни навіть тоді, коли сплю.
Відповідаючи на жарти, Тояма спостерігав за ним. Той сидів, схрестивши ноги, й здавався цілком беззахисним, але уявити, як його вбити, ніяк не вдавалося.
З власного досвіду він розумів: істота перед ним — не той, із ким можна легко розібратися.
— [Хо-хо, ті, хто долає випробування, бачать уві сні певні краєвиди. Людина уві сні готується до них. Це стосується не лише тебе. Усі просто забувають про це, коли прокидаються.]
— І таких, як ти, багато? На кшталт тієї кажанячої слабачки в окулярах?
— [Є. Різниця лише в тому, духи це предків чи істоти на зразок мене. Ну, менше з тим. Мені просто хотілося бодай раз ось так поговорити з тобою. З моїм Героєм, який постійно приносить мені дари.]
— Дари……? Ти й раніше про це казав. На жаль, у мене немає нічого, що я міг би тобі дати.
— [Та ні, ти вельми старанний. Хіба ти не підніс мені безліч жертв? Саме тому я зараз наївся досхочу.]
— А?
У його голосі відчувалася зловісність. Так говорять лише пихаті істоти, які усвідомлюють себе хижаками й сильнішими за інших.
— [Лише за сьогодні, подивися. Дурні дрібні типи; брудні люди, які забули про свої обов'язки й наживаються на слабких; дурні, які відмовилися від боротьби й обрали життя, крадучи в інших за допомогою хитрощів; а також сильні витвори природи — усе це ти підніс мені.]
— ……Невже.
Він весело загинав товсті пальці, перераховуючи свої жертви, і весь його вигляд був зловісним. Від цих слів Тояма згадав про тих, із ким розібрався сьогодні.
— [Саме так. Душі тих, кого ти вбив за допомогою Кірийяби, тобто моєї сили, і є моїми жертвами. Мій Герою, твоя відданість варта похвали. Пишайся.]
З величезної долоні качка з талісманом почав просочуватися туман. Тояма чітко бачив: усередині туману ворушилося безліч істот. Обличчя людей — обличчя людей, що кричали, корчачись від болю, — були в тому тумані……
І раптом — хап!
Качок із талісманом засунув руку під талісман і прожував усе це разом із туманом.
І прокльони, і крики болю тих із ким розібралася Кірийяба, — усе це поглинав здоровань.
Тояма стояв перед чимось моторошним, що живилося душами.
— [М-м, смачно. Душі людей, які гірші за звірів і не знають людського болю, мають такий легковажний присмак, що просто пальчики оближеш.]
Кхм — качок із талісманом відригнув під талісманом. Тояма ще дужче посилив свою пильність щодо істоти перед ним.
— ……Твоя підозрілість зросла вдвічі. Ще шість тисяч років тому було вирішено: той, хто поглинає душі живих істот, — нікчема.
— [Хо-хо-хо, хм-м, я здобув свідомість на цій планеті приблизно 2628 років тому. Це правило існувало ще задовго до мене.]
Ніби нічого й не сталося, істота, яка назвала себе Кірийябою, дивилася на Тояму цілком спокійно й зверхньо.
— ……Хто ти, чорт забирай, такий?
Дивно, але що довше він дивився на нього, то сильніше щось тривожилося в душі.
То були далекі спогади: гамір свята біля синтоїстського святилища, куди він колись вибрався з притулку; звуки святкової музики, барабанів і сопілок — усе це разом із запамороченням нахлинуло на Тояму.
Мимоволі виник дивний імпульс упасти на коліна й піднести йому молитву——
— [Кірийяба — твоя сила та істота, що спостерігає за тобою. Хо-хо, Ямато, ні, Ніхон? Для тебе як японця цілком природно відчувати трепет переді мною. Та ні, бути об'єктом страху для такого чоловіка, як ти, — це досить приємно.]
— ……Який доказ того, що ти — Кірийяба?
Страх. Слова здорованя потрапили просто в ціль. Це було дивне відчуття перед чимось трансцендентним, яке відчув би будь-який японець.
Відчуття, подібне до того, коли люди підсвідомо оминають ворота торії, статуї Дзідзо чи святилища обабіч доріг, — прагнення не вчинити святотатства нахлинуло на Тояму з подвійною силою.
— [Хо-хо, ти й сам усе розумієш. Щоразу, коли ти жив, щоразу, коли вбивав, — я був поруч. Ти показав мені дивовижні речі.]
Істота, яка назвала себе Кірийябою, засміялася. У її словах похвали, звернених до Тоями, не було ані краплі легковажності.
— ……Чому ти з'явився саме зараз? Чи це просто сон, який я бачу? Сон про зручне для мене існування Кірийяби……
— [Ти й сам знаєш, що це не так. Безглузда втеча від реальності не має сенсу. Якщо питаєш чому — ну, скажімо так: я теж наважився.]
— Наважився……?
— [Мій Герою, ти цілком довів свою цінність як той, хто володіє моєю силою. Будучи людиною, ти не припиняв дивувати мене. Саме тому мені захотілося ось так поговорити з тобою.]
— Що ти хочеш сказати?
У нього були лише погані передчуття, але ситуація вже не дозволяла відступати. Тояма запитав.
— [Ну, це звичайна історія. Рано чи пізно я збирався вбити тебе й захопити твоє тіло.]
— ……Ось як.
Принаймні це була не та істота, якій можна довіряти. Від цих моторошних слів Тояма тихо вгамував свої емоції.
— [Ну-ну, зачекай, не треба одразу випромінювати вбивчу ауру. Глянь, мій меч на деякий час залишиться в мене.]
— Га? Кх, а, ……?!
Жар. Тояма мимоволі впав на коліна. Шию пекло. Скільки б він її не стискав, звідти безперервно виривалися жар і туман.
Кірийяба вислизнула з його тіла всупереч його волі й легко впала просто в долоню здорованя.
— [Хм-м, чудово, ти багатьох убив. Помалу, але довжина леза повертається.]
Роздивляючись лезо Кірийяби, здоровань захоплено вигукнув.
— Ти, суко……
Болю не було, лише дивна слабкість. Тояма стиснув зуби й відмовився залишатися на колінах.
— [Тепер ти повірив, що я — Кірийяба? Хо-хо, будь спокійний, коли прокинешся зі сну, вона слухатиметься тебе як слід. Зрештою, навіть якби я опирався, вона все одно підкоряється тобі.]
— Вона……?
— [Ой, обмовився. Хо-хо, ну, не зважай, не зважай.]
Здоровань мимохідь глянув у бік озера. Тон його залишався легким, але він помітно заговорив швидше, ніж раніше.
Нарухіто Тояма не пропустив цього — він помітив тривогу, що прохопилася в його словах.
— Зачекай, ти ж щойно подивився в бік озера? Не думай, що зможеш з'їхати з теми. Що це за "вона", яка підкоряється мені? В озері хтось є.
На слова Тоями, відповіді одразу не було.
Зграя птахів летіла над гірськими хребтами, що повільно світлішали, а їхні високі крики лунали в далекому небі.
Вітер пролетів із тихим шумом.
Туман, що вкривав поверхню озера, на мить віднесло вітром, але потім він знову, мов важкий шар гриму, огорнув плесо.
— [……А-а, і справді, ти неймовірно страшний чоловік. Я не помилився у своїх висновках. Здається, я розумію, чому вона так прив'язалася до тебе.]
Неквапливо, ретельно добираючи слова, здоровань заговорив знову.
Сидячи зі схрещеними ногами, він поклав одну ногу на іншу й нахилив голову.
— Ти — загроза. Я розумію лише одне: ти небезпечний тип. Але ти ж сам боїшся того, що лежить в озері.
— [Хо-хо-хо, а ти влучив у болюче місце. А-а, саме так, я боюся. Я боюся Того, Що лежить там, глибоко-глибоко під цією широкою гладдю води, на самому дні.]
Здоровань повернув обличчя до своєї товстої руки, вкритої шрамами від плеча до зап'ястя, і пробурмотів.
— ……З тобою важко. Твого дна не видно.
— [Не тобі б це казати. Охопивши ТАКЕ, носячи в собі ТАКЕ й приручивши ТАКЕ, — хто з нас насправді не має дна?!]
Здоровань зітхнув. Його слова були важкими, і в них виразно відчувався страх перед Тоямою.
— Я не зовсім розумію, про що ти…… Але якщо ти справді Кірийяба, то мусиш знати, чи з тих я людей, які дозволять себе просто так убити.
Бути вбитим, бути захопленим.
Вважати це звичайним сном було занадто ризиковано.
Тояма дивився на невідому істоту перед собою. У таких ситуаціях злякатися — означає програти.
— [Хо-хо, а-а, звісно ж, я знаю, мій Герою. Я аж до нудоти добре розумію, наскільки ти проблемний. Скільки разів я перераховував це на пальцях? За логікою, ти мав спустити дух ще казна-коли.]
Погладжуючи шрами, велетень, який назвався Кірийябою, пробурмотів.
— [Того дня, тієї миті ти не помер. Утративши друга, вивільнивши мою силу й будучи поглинутим туманом, ти все одно не помер.]
Талісман, суцільно вкритий моторошними знаками, похитувався. Виразу обличчя не було видно, але велетень пильно дивився на Нарухіто Тояму.
— [І того дня ти теж не помер. Коли лише із саморобною зброєю увірвався до лігва тих, хто тобі не подобався. Коли заради однієї ночівлі й тарілки їжі вдерся до лігва людей, які заробляли на життя насильством, — ти теж не помер.]
Він спостерігав за ним увесь цей час.
Кірийяба розповідав про половину життя людини на ім'я Нарухіто Тояма, за якою стежив.
— [І тоді ти теж не помер. Коли став шукачем, коли вийшов за межі власних можливостей і зіткнувся з монстром, схожим на земляного павука, — ти все одно не помер. І навіть коли твої сили вичерпалися під час дослідження, навіть коли ти помер, — ти все одно не помер.]
Його слова продовжували лунати з нотками докору та легкого захоплення.
Раннього ранку із трави дзвінко лунав спів комах.
— [Твій шлях не обривається. Навіть померши, ти продовжуєш іти далі. А-а, навіть смерть урешті-решт не змогла тебе зупинити.]
Цікаво, який вираз обличчя ховався під цими оковами печатки?
Велетень просто дивився на того, хто ним керував, і говорив.
— [Тому я боюся тебе. Не вірю, що здатний тебе вбити; натомість мені здається, що вб'ють мене. Я щиро боюся тебе — того, хто робить таке, залишаючись звичайною людиною.]
— …………Ти що, серйозно?
Пробурмотів Тояма. Хоч ці слова й були абстрактними, він чудово розумів усе, про що говорив здоровань. Тояма пам'ятав усе.
Коли він був дитиною й вижив на березі річки, де втратив Таро, попри важкі травми по всьому тілу.
У старшій школі, коли заради певної мети підлаштував наїзд мікроавтобуса «Хайейс» напівкримінального угруповання, а потім відгамселив їх усіх битами з цвяхами й мав проблеми з їхніми якудза-покровителями.
І коли став шукачем. Його поєдинок один на один із Соуґен'оодзіґумо та запекла фінальна сутичка, коли він прикривав відступ.
Велетень розповідав про всі події, коли Тояма був на межі смерті або помер. Про минуле, яке мав би знати лише сам Тояма.
Тояма не втручався в розмову; він продовжував стояти на місці, не зводячи очей із здорованя.
Розкривши долоню й простягнувши її до нього, здоровань пробурмотів:
— [У мене лише одна мета. Відродження.]
Одного разу він був знищений, а потім запечатаний. Але історія на цьому не закінчилася.
Істота, чия доля була в чомусь схожа на долю Нарухіто Тоями, отримала неймовірну нагоду й розкрила свої щирі думки перед крихітною людиною, якої боялася понад усе.
— [Я хочу знову бути собою у світі живих. Щоб мені молилися, щоб мене боялися, щоб мене ненавиділи, щоб мені дякували, щоб мене зневажали, щоб мене хвалили. А-а, я просто хочу бути собою.]
Це бажання було дуже схожим на бажання цієї крихітної людини.
— [Ти для мене — велика удача, моє вмістилище, моє майбутнє, моє тіло. За логікою, хм, я мав би негайно проклясти тебе зсередини й забрати все собі.]
— Та ти ж утілення чистого зла.
Він виявився небезпечнішим, ніж здавалося. Але Тояму дещо спантеличило: слово «мав би» означало, що——
— [Хо-хо, ми від самого початку є саме такими істотами. Явище небесного тіла, що має свідомість. Добро та зло — лише людські поняття, тож вони не здатні зв'язати нас.]
— Зрозуміло, виходить, ти нарешті розкрив свою суть, щоб прикінчити мене. А ти сміливий як для предмета. Я й так здогадувався, що реліквія — якась незрозуміла чортівня, але виявилося, що це прокляте спорядження.
— [Хо-хо, так, саме так…… хотілося б мені це сказати. Але я ж казав тобі, мій Герою: я боюся тебе.]
— Що ти хочеш сказати?
— [Я багато про що думав. Про те, щоб серйозно проклясти тебе насмерть, чи про те, щоб удати із себе твого союзника й обдурити тебе. Але…… угу, мені здається, що жоден варіант не спрацює. Якщо я вдаватиму союзника, ти рано чи пізно викриєш мене, а обдурити тебе не вийде, бо ти кмітливий і неодмінно розгадаєш мої задуми. Ти — саме такий чоловік.]
— ………
Тояма не відповідав, а чекав на його подальші слова.
— [І тоді я подумав, що більше немає сенсу про це розмірковувати. Проте я не хочу відмовлятися від власної мрії — хо-хо, кумедно казати про мрію для такого, як я, але це так. Дивлячись на тебе, я відчуваю це бажання ще сильніше. За будь-яких обставин я хочу вбити тебе й забрати твоє тіло.]
— Який же ти нестерпний тип.
— [Тому я вирішив чесно й відкрито здолати тебе. Чесно, за всіма правилами кинути тобі виклик.]
— Опа, дуель один на один? Тільки б мені не довелося битися без Кірийяби.
Тояма приготувався до його слів, міркуючи, що буде далі. Він ще не до кінця визначився з тим, як його вбити.
— [Ні, я вирішив почекати.]
— М-м?
Проте, всупереч урочистим словам здорованя, ані жаги вбивства, ані ворожості від нього так і не відчувалося.
— [Ти сильний, ти страшний. Ти неодмінно знищиш ворогів. Ти неодмінно дістанешся мети. Навіть якщо ніхто інший у це не вірить, я вірю. Твоя непохитна міць, яка не похитнулася навіть після того, як ти відкинув долю, — такої немає не те що серед Куніцукамі, а й навіть на Такамаґахарі. Тому я чекатиму.]
У його словах були лише спокій та сила.
Ці слова звучали як данина — найвища похвала від вищої істоти крихітній людині.
— Чекати?
— [Найбільша різниця між мною та тобою — у тому, чи є ти смертною істотою. Мій час нескінченний, тоді як твій обмежений. Тому я зачекаю. Моменту, коли ти помреш. Моменту, коли ти здасися. Я вирішив чекати на цей момент і доки він не настане, не підніматиму проти тебе зброї.]
— Е-е, якийсь новий шаблон. Тобто ти це на повному серйозі?
Тобто він збирається чекати до кінця мого життя? Тояма був трохи спантеличений цими словами, які виходили за межі звичних штампів його отаку-знань.
Хіба бувають істоти, які вселяються в когось, але настільки серйозно підходять до захоплення тіла? Тояма почав непокоїтися зовсім з іншого приводу.
— [З тобою не можна дозволяти собі жодних ігор чи втрачати пильність. Спостерігаючи за тим, як ти живеш, я зрозумів: я теж хочу жити так, як ти. Для цього я мав би вбити тебе, але не вірю, що здатний на це.]
Ці слова були безмежно щирими. Істота, яка перебувала найближче до розширюваного "я" Нарухіто Тоями, розуміла його сутність краще за будь-кого іншого.
— [Тому я чекатиму. Нарухіто Тояма, ти не припиняв дивувати мене. Ти перевершив мене навіть без битви. Тому, поки ти живий, я позичатиму тобі свою силу. А взамін після твоєї смерті заберу твоє тіло.]
Нарухіто Тояма й сам не помітив, як підкорив його. Істота, зачарована його розширюваним "я", жадібно зазіхала на його тіло, але Тояма позбавив її навіть бажання битися.
— М-м, гей? Зачекай, тобто ти хочеш сказати…… що захопиш моє тіло після того, як я помру?
— [Саме так.]
— ……Тобто ти не збираєшся вбивати мене, поки я живий, і забирати тіло? Без усяких претензій у стилі "віддай тіло"?
— [Я відмовився від цього. Бо мені страшно, я не вірю, що можу перемогти, та й це не мої рідні місця.]
— Ой-йо……
Розуміючи, що цей тип безсумнівно є зловісною істотою, Тояма все ж залишався спантеличеним, адже ступінь його загрози було важко оцінити.
— [Нарухіто Тояма, ти для мене — випробування, яке я мушу подолати. Будучи людиною, ти продовжував дивувати й захоплювати мене, ставши істотою, подібною до ідеалу. Пишайся, мій Герою. Поки ти живий, моя сила належить тобі.]
Він повільно нахилив своє велетенське тіло, опустився на одне коліно, схилив голову й простягнув Тоямі свою велику руку.
— А?
— [Мій Герою, ієрархію відтепер встановлено. Я нижче, ти вище. Поки ти живий, я буду поруч із тобою лише як вірна сила.]
Він виразно схилив голову перед Нарухіто Тоямою.
Сама колосальна сила. Істота, яка мала б діяти лише заради власного задоволення чи уникнення дискомфорту, була зачарована й налякана способом життя цієї крихітної людини.
— І ти гадаєш, що я надалі покладатимуся на таку підозрілу силу, як твоя?
— [Покладатимешся й використовуватимеш. Людина не здатна відмовитися від сили, якою скористалася бодай раз. Ти не виняток. Щоб жити так, як ти хочеш, тобі неодмінно потрібна сила. Адже в тебе багато ворогів, чи не так?]
Сказав як відрізав.
І ці слова потрапили просто в ціль. Нарухіто Тояма ніколи не відмовиться від сили.
— Який же ти огидний тип. Проте грати в гру з обмеженнями без Кірийяби я й справді не хочу. Гей, якщо ти справді Кірийяба й хочеш мене вбити, то, чесно кажучи, ти міг би зробити це будь-коли, хіба ні?
— [Так, саме так, саме так. Але я не обираю такого шляху. Я ж казав тобі: не можу цього уявити. Не можу уявити ні твоєї смерті, ні своєї перемоги над тобою. Навіть якщо я відберу Кірийябу, ти неодмінно прийдеш, щоб забрати її назад. Навіть якщо я вдаватиму твого союзника й зраджу тебе, то не зможу прикінчити тебе й неодмінно сам буду вбитий. Я просто не можу позбутися цього відчуття.]
Це була найбільша похвала.
Це була найвища оцінка.
Істота, яка занадто близько торкнулася ненажерливого "я", сама почала піддаватися впливу цього розширюваного "я".
— [Я, я не хочу бути вбитим тобою. Не вірю, що можу перемогти монстра, який любить таке моторошне створіння й сам коханий ним!]
— Ти що, тремтиш……
— [Тому це і оголошення війни, і благання зберегти мені життя. Не вбивай мене, а натомість я дам тобі силу. Не вбивай мене, адже я не заважатиму тобі.]
Це означало лише одне.
Чи прийняти істоту всередині себе, яка називає себе силою Кірийяби, чи ні.
— ……А якщо я скажу, що знищу тебе просто зараз, щоб усунути загрозу в майбутньому?
— [Ха, я опиратимуся. Я кину тобі виклик усією своєю міццю. Я не хочу вмирати, я не хочу знову повертатися в ту темряву! Я хочу бути тут, хочу жити, я——]
Здоровань, туман, що розгортається над високогір'ям, туман, що накопичується на рівнинах, вища істота, що розділяє світи, уже——
— [Я хочу с-л-і-д-у-в-а-т-и в-л-а-с-н-и-м б-а-ж-а-н-н-я-м і продовжувати існувати. Лише це.]
Він уже був зачарований і захоплений Нарухіто Тоямою.
Від цих слів Тояма завмер.
Рішення: прийняти істоту перед собою чи ні.
Істота перед ним — це отрута. Безсумнівно, отрута з власною волею, яка рано чи пізно виїсть його зсередини.
Треба відкинути її, треба знищити її просто зараз. Розум доходив саме такого висновку.
Проте.
— …………Що ти зробиш насамперед після моєї смерті?
Він відчув цікавість. Його зацікавила ця отрута перед ним.
— [……Я хочу подорожувати. Хочу побачити світ власними очима, побувати скрізь, усе пережити й жити так, як хочу я сам.]
— Ось як, ну…… це непогано.
"Я" Нарухіто Тоями ще не завершене, тому воно глибоко впливає на інших.
А отже, воно так само зазнає сильного впливу від інших.
Нарухіто Тояма був слабким перед подібними речами. Він зважував на терезах підозрілість і незбагненність істоти перед ним та її скромне бажання.
І цікавість переважила.
— ……Мене хвилює лише одне: чи не зробиш ти чогось зайвого з людьми з мого оточення після моєї смерті?
— [Даремні клопоти. Ти виживеш до самого кінця. Коли помиратимеш, то вже проведеш в останню путь усіх, хто був тобі дорогий.]
— Мені потрібна причина, щоб дозволити тобі існувати.
Коротко запитав він. Тояма сподівався, що той дасть гарну відповідь.
— [Силу. Поки ти живий, я даватиму тобі силу для виконання твоїх бажань. Адже я — сама суть сили.]
— Мені потрібна причина довіряти твоїм словам.
Коротко запитав він. Тояма прагнув бодай якогось приводу для довіри.
— [……Спосіб убити мене простий. Тобі слід лише зламати лезо моєї реліквії — мого клина. Тоді я, найімовірніше, помру. Рівновага порушиться, і мене затягне в озеро, де я зникну.]
— Що?
— [Саме ця ситуація і є причиною, чому я боюся тебе понад усе. Якби всередині тебе був лише я, то вже давно вбив би тебе. Якби всередині тебе була лише Вона, ти б давно перестав бути людиною.]
— Про що ти кажеш?
— [Людина та звір, я та Вона. Ти прийняв і поглинув обох. Яка ж жахлива, огидна жадібність властива людині! Яка ж сильна, стійка й уперта твоя сутність, що приймає все, якщо це дає силу!]
Тремтячим голосом шепотів велетень.
Він і далі демонстрував свій страх перед Нарухіто Тоямою.
— [Тобі слід просто викинути Кірийябу. Якщо ти не можеш мені довіряти — зламай лезо. Тоді Вона змінить тебе за власним бажанням і змусить вирушити у вічну «пригоду», діючи згідно зі своєю безневинною суттю.]
Голос, яким він це тихо пробурмотів, був важким.
Туман ставав густішим.
— Зачекай, що там в озері?
— [Хтозна. Тобі краще перевірити це самому. Це все, що я хотів сказати. Якби ти був людиною, яка викине Кірийябу за таких умов, я б не зазнав стільки клопоту. ……Бувай, мій Герою. А-а, точно. Позичу тобі частку моєї сили просто зараз. Скористайся силою "Збереження", якою володіє Кірі.]
— Збереження?
— [Вбивай багато. Збирай багато. Адже все це перетвориться на твій туман.]
— Та ти взагалі не збираєшся нічого пояснювати.
Пробурмотівши це, Тояма подумав: відмовлятися від Кірийяби він не збирається.
Коли настане час помирати, просто підготовка до смерті стане трохи клопітнішою. Урешті-решт він дійшов саме такого висновку.
— [Це й не потрібно. Людина — істота, яка стає сильнішою перед обличчям небезпеки. Коли настане криза, ти сам зрозумієш, як це використовувати. Ви влаштовані саме так.]
Гуп.
Щойно здоровань, який назвався Кірийябою, закінчив говорити, озеро загойдалося.
На поверхні води з'явилося безліч кіл.
Буль-буль, хлюп-хлюп. Ніби щось на дні озера почало дихати——
— Що це? Озеро……
— [……Я надто довго тут затримався. Вона прокидається від дрімоти. Її розбурхує твій знайомий запах.]
— Озеро загойдалося……
— [Швидше йди, Вона не має злого наміру щодо тебе, але її присутність надто потужна. Вона заграє тебе до смерті!]
— Хіба для тебе не вигідніше, щоб мене вбили?
— [Фх, Вона — виняток. Менше з тим, до зустрічі в наступному сні. Іди в протилежний бік від озера. Тобі краще прямувати за Громадський архів тієї кровосисної паразитки.]
Напрямок, куди вказав здоровань, був залитий світлом. Тояма інстинктивно зрозумів: там вихід, кінець сну й поріг до пробудження.
— ……Як для сну, було досить весело. Бувай, качок із талісманом.
— [Я ж кажу, що я Кірийяба. До зустрічі, мій Герою, мій заклятий вороже, моє тіло.]
Тояма рушив до світла, як йому й сказали. Озирнувшись кілька разів у бік озера, він помітив, що хвилювання води потроху вщухало.
Дивне, ностальгійне відчуття. Проте він підсвідомо відчув, що зараз йому краще не наближатися до озера.
Світло ставало дедалі яскравішим. Заплющивши очі від сліпучого сяйва, Нарухіто Тояма миттєво втратив свідомість——
— [Ну що ж, цікаво, що буде далі, Нарухіто Тояма. Жадібна людино, яка живе за власними бажаннями. Завдяки цій жадібності ти пробивав собі шлях і долав випробування.]
Проводжаючи поглядом господаря, якого поглинуло світло й який зник зі сну, воно пробурмотіло.
Він не збрехав жодним словом. Він відчував страх перед людиною на ім'я Нарухіто Тояма й обрав співіснування замість панування.
— [Але чи усвідомлюєш ти спотвореність свого існування? Ти перебуваєш у небезпеці. Якщо це бажання колись перетвориться на «гнів», чи зможеш ти залишитися людиною?]
Проте він і не відмовився від своїх задумів. Його сутність, на яку вплинув господар, — жадібність——
Поки Нарухіто Тояма залишається Нарухіто Тоямою, він і далі буде його силою.
Але якщо на своєму шляху Нарухіто Тояма перестане бути собою, тоді——
Усе огорнулося туманом.
І хвилясту поверхню води, і сонце, що сходило, знову затягнуло густим туманом.
Потойбічна істота, яка дивилася вслід Нарухіто Тоямі, — сама концепція туману, що розділяє світи, — теж не зводила очей із загойданого озера.
— [Ну, мені байдуже, який із варіантів настане. Ти все одно йтимеш уперед, адже принаймні це я знаю напевно.]
А потім він знову тихо закинув вудку.
Сон триває.
………
…
— Прокидайся, Нарухіто. Ранок.
— Бос! Вже ранок.
— ……Доброго ранку, братику.
— Тримай, бос, вода!
— Хр-р-р, сьп-п-п.
— Пф-ф-ф, пф-ф-ф.
Усі були поруч.
Нарухіто Тояма розплющив очі.
— ……О, доброго ранку.
Голоси оточили солом'яне ліжко. Тояма насилу підвів своє сонне тіло й сів.
Сонячне світло, що лилося з відчиненого вікна, проникало крізь повіки прямо до мозку. Тояма перебував у приємному, світлому ранковому повітрі, яким можна було досхочу надихатись.
— Ти так сильно стогнав уві сні. Поганий сон наснився?
Пробурмотів Лазар, наливаючи воду з глечика у склянку.
— ……О, Лазаре. Громадський архів перетворився на Хлібний архів, дівчина в окулярах виявилася вампіркою, а качок із талісманом на обличчі пригостив мене смаженим сомом на озері — це що, був сон?
— Схоже на кошмар під час високої температури.
Безжальна репліка Лазара.
Сон чітко зберігся в пам'яті. Зустріч зі Слугою Знань, зустріч з істотою, яка називала себе Кірийябою.
Дивний досвід, у якому важко було відрізнити реальність від сну. Згадуючи його, здавалося, що навіть смак смаженого сома досі залишався на язиці.
Проте Тояма пам'ятав усе зі сну. І він справді повернувся зі здобутком.
Пікон.
[Ти ж як слід використаєш знання про хліб, правда? Дякую. Від Харві]
— ……Серйозно?
Новий день Нарухіто Тоями знову розпочався.
[Прихований квест DREAM виконано!]
[Нагорода: незареєстрована реліквія — відтепер можливе розширене тлумачення для Кірийяби.]
[Це новий етап використання реліквії. Рекомендуємо навчитися майстерно володіти нею до настання кризи]
.
.
.
(П.П Що ми дізнались з цього розділу, Кірі і Кірийяба це різні особистості, але одна сила, Кірі це здоровань що надає силу і є самою цією силою, але Кірийяба це меч, а ще є якась Вона що живе на дні озера, і котру Кірі боїться як і Тояму...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]