Розділ 49 - Нехай почнеться! Сон Тоями!
— Слуга Знань?
Дивлячись на жінку, яка так представилася перед ним, Тояма відчув дивне дежавю.
Ніби він її десь уже бачив…
— Так, завдяки певним обставинам я змогла облаштувати свій Громадський архів просто у вашому серці. Розташування жахливе, сусідня ділянка — геть неблагополучна, але, як то кажуть, довелося обирати з двох лих.
— …Суті я не вловив, але розумію, що ти мене підколюєш.
Проте відчуття дежавю швидко розвіялося й зникло.
— Ой, перепрошую за безтактність. Але, знаєте, хоч я й справляю таке враження, насправді я дуже високо вас ціную.
— Мені байдуже, що каже той, хто з'являється в моїх снах.
Маленьке обличчя з акуратними, мов у ляльки, рисами. Жінка засміялася, заправляючи за вухо сіре волосся, що визирало з-під капелюшка з пером.
— Ого, як суворо. Хоч я й мешканка сну, але все ж маю власну волю, тож мені прикро це чути.
— Істота з власною волею…?
— Ой, невже ви не з тих героїв, які вдають, що нічого не розуміють, — саме такі зараз у моді? Треба обережніше добирати слова.
— …Підозріло. Мені це відчуття чомусь знайоме.
Вона була надзвичайно підозрілою. Це було те саме неприємне відчуття, коли хтось діє тобі на нерви, а сам при цьому знає геть усе.
— Ой, невже це…
Сірі очі за окулярами примружилися від щирої втіхи.
Пікон.
[Ви про щось таке?]
Повідомлення з'явилося в такт рухам губ жінки перед ним.
— Ах ти ж…
То це вона без упину надсилала ті кляті повідомлення?
Тояма миттєво довів свою настороженість щодо незнайомки до максимуму.
— Хі-хі-хі, яке страшне обличчя. Здається, ви зараз мене вб'єте.
Її підкреслено ввічливий, зухвалий тон свідчив про цілковиту впевненість у собі.
— Заткнися зі своїм самовдоволеним виразом обличчя. То ті повідомлення надсилала ти?
— Хм-м, тут усе трохи складніше. Тож відповім так: частково так, частково ні.
Жінка криво всміхнулася й раптом сіла на стілець, який невідомо звідки взявся перед нею.
Стілець мав дивний дизайн. Жодного гострого кута. І спинка, і ніжки — усе було округлим.
— …Схоже, це не просто сон.
Поруч із Тоямою з'явився такий самий стілець. Скориставшись її мовчазним запрошенням, він теж сів на нього.
Ще раз озирнувшись, Тояма помітив, що книжкові шафи, камін і всі інші предмети інтер'єру мали округлий дизайн.
— Хі-хі, це вже вам вирішувати. Хоча, якби можна було вибирати, мені було б набагато простіше, якби ви розслабилися й сприймали цю розмову як звичайний сон.
— …Що мешканці цього сну треба від мене? Розкажеш про ті повідомлення та все інше?
Тояма змінив хід думок. Як на сон, усе було надто дивним. Він переглянув своє уявлення про ситуацію: якась істота, що перебувала за межами його здорового глузду, знову взялася втручатися в його справи.
— Ну-ну, не поспішайте з висновками. Ви ж мій рідкісний гість. Як щодо чашечки чаю?
— …Давай.
Слідом за стільцями з'явився чайний столик, а на ньому — щойно заварений, як здавалося, чай, від якого здіймалася пара.
Він теж мав округлий дизайн.
Тояма взяв чашку й повільно підніс її до губ.
Насичений аромат чайного листя. Приємна м'якість і легка кислинка.
Чай був саме тієї температури, яка потрібна: щойно торкнувшись язика, він розкривав аромат аж у глибині носа. І температура, і спосіб заварювання — усе було бездоганним.
Смак і відчуття тепла нічим не відрізнялися від справжніх.
— Ого, несподівано. Я думала, ви будете обережнішим.
Жінка здивовано заговорила, спостерігаючи з-за окулярів, як Тояма п'є чай.
— …Ти назвалася Слугою Знань. Я вже десь чув ці слова.
Не зважаючи на її репліку, Тояма перейшов до справи. Йому потрібно було витягнути з розмови бодай якусь інформацію. До того ж вислів "Слуга Знань" він уже кілька разів зустрічав і чув відтоді, як потрапив до цього світу.
— А-а, ви про те, як сьогодні вранці в гільдії авантюристів скористалися моїм кришталем? Перепрошую за це. Розпізнати вас як істоту, що не належить до цього світу, виявилося доволі складно.
— Виходить, ти й це знаєш. Що далі, то підозріліше… Хм?
Вона стежила за його діями? Тояма раптом знову відчув дежавю.
— Ой, щось не так? Чай вам не до смаку?
Сіроволоса жінка, яка назвалася Слугою Знань, схилила голову набік.
— Ні, чай просто неймовірний. …Ми з тобою раніше десь зустрічалися? Мені здається, я тебе вже бачив.
Її одяг здавався знайомим. Десь він уже бачив щось подібне — цей одяг нагадував шкільну форму.
— …Хто знає.
Жінка ледь усміхнулася, й схоже, більше не збиралася про це говорити. Тояма тихо зітхнув.
— А-а, та й грець із ним. Мені вже ліньки над цим думати. Запитаю прямо: чого тобі від мене треба?
— Ха-ха, прямота — чеснота дослідника. Так, я приготувала для вас вигідну пропозицію. І саме зараз склалися потрібні умови.
— Вигідну пропозицію?
Тояма цілком природно насторожився: тут напевно криється якась підступна оборудка.
— Так. Вам хіба не хочеться дізнатися про своє теперішнє становище?
— Ти…
Очі Тоями звузилися. Ця жінка щось знала.
— Ой, я зовсім не збираюся з вами битися. Скажімо так: на знак нашого знайомства я безкоштовно розповім усе, що знаю про ці повідомлення, які бачите лише ви. Хі-хі, хіба це не стане доказом того, що я прошу пощади?
Мабуть, відчувши небезпечну атмосферу, що огорнула Тояму, жінка засміялася й підняла руки, показуючи, що здається. Хоч вона й говорила про благання зберегти їй життя, у її поведінці не було ані краплі страху.
— …Кажи.
— Повідомлення… ні, таїнство "Квест-маркер". Яка жахлива сила. Доля, місія, призначення — усе це спочатку визначене для кожної людини. І ви єдиний, хто може побачити ці сповіщення…
— Визначене?
Тояма перебив її.
— Саме так. Доля кожної людини визначається в момент народження. Визначено, до чого вона прийде у своєму житті й що має робити. Ваш Квест-маркер робить власну долю видимою та допомагає виконати призначену місію.
Жінка продовжувала говорити, попиваючи чай.
Якщо її слова правдиві, то тоді, коли він не кинув Лазара напризволяще, він пішов усупереч тому, що мало статися…
— Та ця стрілка й повідомлення нічого путнього мені не підказували.
Проте Тояма просто відкинув їх.
І не лише того разу. Чимало разів він ішов проти повідомлень, які йому не подобалися, і буквально вщент розбивав стрілки.
— …Так, з незрозумілої причини ви відкинули це. Ви відмовилися від призначеної вам місії, розчавили її у своїх руках і плюнули на неї, вирвавшись зі спіралі долі. …Серйозно, це ж немислимо.
— А? Ти щось сказала?
Останні слова жінки прозвучали напрочуд колюче.
— Та ні, нічого. Коротко кажучи, тепер ви справді вільні. Ви відмовилися від місії, даної вам від народження, і пішли шляхом, де вас ніщо не сковує, але водночас ніщо й не захищає.
Жінка поправила свій тон і продовжила.
Дрова в круглому каміні зі стукотом осіли.
— Можливо, ви дістанетеся туди, куди ніхто в цьому світі не здатен дістатися. Можливо, навіть зміните визначене майбутнє цього світу. Але водночас ви можете померти будь-якої миті. Щойно ви відкинули головний квест своєї долі, вас викинуло просто в пустку. У світ, де вам ніхто не допоможе й де безглузда смерть може спіткати вас у будь-яку мить.
— З твоїх слів виходить, що з іншими все інакше.
Тояма обміркував її слова. Зумовлена доля, головний квест.
Він згадав те повідомлення із заголовком "Повернення".
— Саме так. Люди, зв'язані долею, водночас захищені нею. Поки не настане визначений для них час смерті, вони не можуть померти. А у вас такого захисту немає.
— Тобто, якщо подивитися з іншого боку, я можу не померти навіть тоді, коли мені належало б померти.
Легко всміхнувшись, Тояма відповів їй. Він обдумував почуте, не пропускаючи жодного її слова.
— Так, це софістика, але ви маєте рацію. Щоправда, досягти такого буде надзвичайно важко.
Жінка нахилила чашку. Кому було адресоване її тихе зітхання?
— Виходить, це ти дала мені цей Квест-маркер? Навіщо ти мені його підкинула?
Тояма звернувся до жінки, яка втручалася в повідомлення, — до істоти, яка, як він гадав, тримала в руках його долю.
Її пронизував гострий погляд Тоями.
— …Коли це я казала, що дала вам цю силу?
Від її тихого бурмотіння, погляд Тоями трохи пом'якшав.
— А? Але якщо ти так багато про це знаєш…
— Це була не я. Силу вам дала інша істота.
Жінка промовила це зітхаючи.
— …Слухати такі заплутані речі уві сні — аж голова обертом іде. Можна й глузду позбутися.
Тояма висунув язика й скривився, нарікаючи на цю плутанину.
— І все ж раджу вислухати. Ви й без того легко можете загинути. Хіба вам не хочеться бодай трохи зменшити кількість невідомих і непевних чинників?
— Яка ж у тебе огидна манера говорити.
— Хі-хі, така вже моя натура. …Цю силу вам дали не ми.
Після кількох шпильок, запала коротка тиша.
До речі, у цій будівлі не було вікон. Тояма раптом замислився над цією зовсім недоречною дрібницею…
— Таїнство вам дав "Ангел".
— А-а… Здається, я нещодавно чув це ім'я.
Жінка назвала істоту, про яку Тояма вже щось чув, хоча важко було сказати, чи варто дивуватися.
— "Так. Щось, що, за чутками, існує десь у цьому світі. Ніхто не знає його справжньої суті, проте воно безперечно впливає на світ і тримає нас, слуг, при собі."
Тояма згадав слова Єпископа, почуті в Церкві. Щось таке, про що ніхто нічого не знає, щось, що існує десь у цьому світі й потай впливає на нього.
І, за словами жінки, саме ця незбагненна істота й дала йому ті повідомлення.
— Хто воно таке?
Вона ж називає себе Слугою Знань. Отже, мала б знати, хто такий Ангел. Тояма поставив їй цілком природне запитання.
— Абсолютно не знаю.
— Е?
Відповідь виявилася такою, що аж розчаровувала.
— Я нічого про нього не знаю. Серед нас, слуг, немає жодного, хто знав би його справжню сутність.
— Ні, зачекай. Хіба це не дивно?
— Так, саме так. Ми, слуги, — сама сила, що підпорядковується Ангелу. Логічно було б знати того, хто нас створив. Проте навіть назва "Ангел" — невідомо, хто першим почав його так називати.
— Бридота.
Він мимоволі пробурмотів це собі під ніс.
Що це взагалі таке? Тояма скривився, відчуваючи незрозумілу тривогу й розгубленість, схожу на огиду.
— Так, цілком згодна. Для Слуги Знань це справді обурлива ситуація. Те, чого не знаю навіть я, страшенно мене дратує. Але тепер цьому має настати кінець: з'явилася зачіпка.
Жінка, чиє обличчя теж спохмурніло від огиди, раптом підвела голову.
Її погляд був прикутий до Тоями.
— Зачіпка?
— Ви, пане. Жадібна людина, яка відкинула долю й убила дракона. Господарю нашого сну.
Жінка легенько постукала тонким пальцем по столу.
Ніби за цим сигналом, кругла книга злетіла з полиці й мов метелик, закружляла в повітрі, а тоді опустилася їй у руки.
Поправляючи окуляри, жінка перегортала сторінки книги й продовжувала:
— Той Ангел втрутився у ваше життя. Він дав вам силу бачити власну долю й спробував вплинути на вас. Отже, ви — людина, яка привернула увагу Ангела.
— …То Квест-маркер, ці стрілки й повідомлення… Ангел показує їх мені?
Тояма впорядкував у голові інформацію, яку отримав під час розмови, і заговорив.
— Так, саме так. Не знаю, чи було ваше звільнення від рабства долі частиною задуму Ангела, але між вами й ним безперечно є якийсь зв'язок, якийсь дотик.
Жінка весело засміялася у відповідь.
Проте її очі, схожі на скляні кульки, виразно палали.
— Ні, зачекай. Щось тут не сходиться. Якщо ти настільки не знаєш, хто він такий, чому впевнено стверджуєш, що саме Ангел дав мені ті повідомлення й стрілки?
Тояма висловив цілком слушний сумнів. У словах жінки була суперечність.
Він ніяк не міг збагнути логіку, за якою вона дійшла висновку, що повідомлення походять від Ангела, якщо навіть не знає його справжньої суті.
— О, а ви досить проникливі. Мені подобається розмовляти зі смертними, які швидко міркують. Відповідь проста: саме Ангел помістив мене у ваш сон.
— …Помістив?
Слово мало неприємний відтінок, тож Тояма не втримався й перепитав.
— Так. Коли я схаменулася, то вже була у вашому сні. Немає нікого, крім Ангела, хто міг би примусити мене, одну зі слуг, до такого. Та й узагалі, ніхто, крім Ангела, не здатен впливати на долю, призначення й місію. Усе просто.
— А мені здається, це просто твої бажані припущення. У тебе ж самі непрямі докази.
— Ой, як суворо. Але цих доказів більш ніж достатньо, щоб висунути гіпотезу.
Схоже, вона й справді багато чого говорила навмання. Тояма вирішив сприймати її слова з певною часткою скепсису.
"Виявляється, і люди, й інші істоти однаково схильні домішувати бажане до фактів."
— …А чому ти взагалі можеш втручатися в ті повідомлення?
Тояма запитав, як працював щойно побачений феномен: яким чином вона змогла звернутися до нього через повідомлення.
— А-а, це лише застосування моїх повноважень. Я просто передаю повідомлення через ваш сон. Невеличка допомога.
— А решта? Ті безглузді квести…
— Те, що названо "квестами", — ніщо інше, як голос долі, який безперервно лунає звідкись у цьому світі. Дароване вам таїнство робить цей голос видимим і передає його вам.
— …Моторошно.
Головний квест, побічний квест і прихований квест. Тояма думав, що все це — галюцинації, витвір його отаку-мозку, але, виявляється, помилявся.
Це було настільки незбагненно, що ставало просто моторошно.
— Так, цілком згодна. Але, чесно кажучи, хі-хі, найбільш моторошною для мене є саме ваша особа, пане.
— А?
Від цієї раптової шпильки Тояма заговорив нижчим голосом.
— А хіба ні? Спочатку ви були людиною, якій усе було дано. Ваша доля була визначена, вам призначили те, що ви мали зробити, і навіть дали допоміжні коліщатка — Квест-маркер, щоб ви дісталися мети. І все ж ви від усього цього відмовилися.
Жінка весело розсміялася. У її окулярах відбивалися Тояма й вогонь, що коливався в каміні.
— Хі-хі-хі. Вам усе дали саме тому, що у вас усе відібрали, але ви відмовилися й від цього. Хіба це не робить вас, певною мірою, ще більш викривленим, ніж того, хто від народження не мав нічого?
— Не розумію, до чого ти хилиш. Не ходи довкола та навколо.
— Ой, тоді скажу просто. Я хочу укласти з вами угоду. Господарю нашого сну, жадібна людино, яка скинула окови Ангела.
— Не хочу мати справ із підозрілими типами.
Тояма відрубав це рішуче. Уся ця справа смерділа за версту.
— Ой, хі-хі-хі, який обережний. Тоді заради взаєморозуміння я відверто розповім про свою мету.
— Ми якось не дуже розуміємо одне одного, та нехай. То яка в тебе мета?
Розмова з мешканкою сну була підозрілою, і довіряти їй Тояма не збирався. Проте з простої цікавості він відповів.
— Звідки я прийшла і куди йду?
Тояма на мить завмер, почувши ці слова.
Жінка дивилася просто на нього.
— Саме це я й хочу знати. Завдання, на яке неможливо знайти відповідь, навіть ставши істотою, що володіє всіма знаннями. Таємниця, прихована Ангелом, до якої не здатен докопатися навіть Слуга Знань. Ось що я хочу дізнатися.
— …Хм.
Тояма відчув до цієї жінки певну цікавість.
Він уже забув, що знання завжди саме так підкрадається до людини.
— Слуги — це ролі, які переходять від одного до іншого по черзі. Можна сказати, це рольова гра, визначена Ангелом. Я — Харві, Слуга Знань, але це лише назва моєї ролі. Я хочу знати, ким є насправді.
— А-а, тобто ти хочеш, щоб я супроводжував тебе в подорожі з пошуку себе?
Тояма відповів жартома. Жінка, яка назвалася Харві, кивнула.
— Саме так. О, звісно, не безкоштовно. Це угода. Я підготувала для вас чимало переваг.
Харві хитро всміхнулася.
— Я надам вам права на книги, що зберігаються в моєму Громадському архіві.
Змах, змах.
Харві замахала довгими тонкими пальцями, наче диригентською паличкою, і за її рухом із книжкової шафи знову вилетіла одна товста книга.
Вона безшумно підлетіла просто до Тоями.
— Ого, що це за кругляк… Книга?
Книга була круглою: і обкладинка, і сторінки — усе мало круглу форму. Жодного кута.
— Так, це книга. Будь ласка, розгорніть її.
— …Вона ж абсолютно порожня.
Тояма зробив, як йому сказали, і відкрив книгу. На м'яких пергаментних сторінках не було жодного напису — лише порожнеча.
— Ці порожні сторінки заповняться знаннями, яких ви забажаєте.
— …Що це означає?
Слова здавалися підозрілими, однак Тояма чомусь не міг відвести погляду від порожньої книги.
— Усе саме так, як я сказала. Громадський архів надає знання, яких потребує власник прав. Якщо ви бажаєте перемогти, то знайдете тут знання, що допоможуть убивати ворогів і здобувати винагороди.
Жінка підняла один палець. Її слова обіцяли чит-код для проходження цього світу.
— Якщо ж ви хочете вижити, тут знайдуться знання, які допоможуть вам вижити за будь-яких обставин.
Жінка підняла два пальці. Її слова обіцяли чит-код для виживання в цьому світі.
— Якщо ж ви бажаєте повернутися, тут є знання, які допоможуть вам повернутися до вашого початкового світу…
Жінка підняла три пальці. Її слова стосувалися пригоди Нарухіто Тоями…
— Ти…
Тояма перебив її й гостро глянув на неї.
Вона знала, звідки прийшов Нарухіто Тояма. Принаймні знала, що він не належить до цього світу.
— Оскільки мені дозволили жити у вашому сні, я дещо побачила. Нарухіто Тояма, Вищий шукач, чоловік, основна зброя — тупа зброя та пістолет. Характер — егоїстичний, обережний і підступний. Улюблена їжа — мед, хліб, солодощі й усі овочі. …Особисто мені ваша історія зі шкільних років подобається більше, ніж та, що почалася після того, як ви стали шукачем. Ви не прощали ворогів, залишалися вірними власним бажанням, були жорстокими й самовпевненими, але водночас поблажливими до своїх. Ваше "я" було сповнене прогалин. Самотня людина, якій довелося подорослішати, і…
Сірі очі. Їхні зіниці набули квадратної форми. Ці очі, схожі на баранячі, — такими на Заході уявляли очі диявола, істоти, що зваблює й спокушає людей, — дивилися на Тояму.
— І, зрештою, ви самі — чужинець з іншого світу, істота, якій немає місця серед людей цього світу.
— Отже, ти знаєш і про ці обставини.
Тояма приблизно зрозумів, які карти вона тримає на руках. Краще виходити з того, що їй про нього відомо абсолютно все.
Він пильно дивився у відповідь, у її квадратні зіниці.
— Так. Ще відколи мене помістили у ваш сон, ваша картка вже була заповнена. …Чужинець з іншого світу, доля, що захищала вас, уже зникла. Хіба тепер вам не потрібні знання й сила?
Пікон.
[Головний квест — розпочато]
[Слуга Знань]
[Мета квесту: погодитися на угоду зі Слугою Знань, Харві]
Пролунав звук долі, визначеної для всіх. Нарухіто Тояма мав вибір: прийняти пропозицію або відмовитися.
Стрілка вказувала на сіроволосу дияволицю.
— Бачите, до вас долинув голос долі. Щиро кажучи, можете йому підкоритися, а можете й відмовитися. Я лише хочу сказати: не завжди правильно чинити всупереч усьому.
— …Тобі не здається, що пояснень замало?
— Перепрошую?
— Ти сказала "угода", але розповіла лише про те, що отримаю я.
Це ж угода з дияволом.
Тояма спокійно продовжив:
— Що таке? Я ж начебто розповіла про свою мету.
Харві весело всміхнулася. У її виразі обличчя з'явилося щось майже спокусливе.
— Не прикидайся невинною, очкарко. Чого ти насправді хочеш від мене за цією угодою? До чого збираєшся мене примусити?
Тояма намагався докопатися до суті угоди.
Усі люди однакові: кожен гадає, що саме йому вдасться укласти угоду з дияволом так, щоб перехитрити його.
— Хм, хм-хм. Зрозуміло, зрозуміло. Ви й справді здатні вести переговори з тією Єпископом. Як і слід було очікувати від господаря нашого сну, хі-хі-хі. Виходить, і Дракон Людського Знання не такий уже й недалекоглядний.
— Ого, то ти знайома з тією збоченою драконицею?
Почувши ім'я колоритної знайомої особи, Тояма відреагував одразу.
— …Та це я мала б так сказати. Серйозно. …Кхм. Так, я теж звернула увагу на Єпископа Каносу Тіель Фільд. Проте, хоч би якою видатною вона була, доля й призначення надто вже її люблять. Для моєї мети вона не підходить.
Почувши ще одне знайоме ім'я, Тояма безтурботно подумав, який же тісний світ, і продовжив слухати.
— А ще Дракон Людського Знання, Ай Кельбрем Доктустеїл… Вона… Серйозно, чому вона стала такою? Це вже занадто. Як можна було настільки піддатися чиїйсь прихильності…
— Ні, зачекай. А які у вас узагалі стосунки?
— З нею… Донедавна ми були чимось на кшталт союзників. Дракон Всезнання та Слуга Знань прагнуть схожих речей… Але місяць тому вона раптом почала називати себе Драконом Людського Знання, і відтоді… Вона просто перетворилася на оцю дивакувату істоту…
— А-а, ось воно що…
Тояма й без зайвих пояснень приблизно все зрозумів. Він відчув до жінки перед собою трохи симпатії та співчуття.
— Чорт, що це ще за "дракон, який знає людей"… А я ж ще назвала її Вічним Шукачем. Ну й дурепа…
— Ти щось сказала?
Тояма перепитав, бо не розібрав тихого бурмотіння жінки.
— Та ні, нічого. Пане господарю, ви маєте рацію. Я просто з-а-б-у-л-а повідомити вам подробиці угоди. Буду вдячна, якщо вибачите мені цю необачність.
Харві прокашлялась, ніби намагаючись приховати збентеження, і спокійнісінько продовжила.
— Лисице. Досить викручуватися й нарешті кажи, у чому твоя вигода. Яку ціну я маю заплатити?
Не зваживши на її відмовки, Тояма підштовхнув її продовжувати.
— Так, усе дуже просто. Справді дуже просто. Вам потрібно лише й далі в-и-к-о-р-и-с-т-о-в-у-в-а-т-и з-н-а-н-н-я, о-т-р-и-м-а-н-і в Г-р-о-м-а-д-с-ь-к-о-м-у а-р-х-і-в-і. Оце й усе.
— Хм-м.
Тояма обдумав цю умову.
У нього було недобре передчуття: якщо судити лише з почутого, плата здавалася надто мізерною.
— Саме так, саме так. Ви просто продовжуватимете використовувати мої знання заради себе, і завдяки цьому Громадський архів стане вашим. Якщо отримаєте знання, потрібні для перемоги, то просто продовжуйте перемагати. Якщо отримаєте знання, потрібні для виживання, то продовжуйте жити. Ось і все. І за це ви зможете здобувати нові знання. Господарю нашого сну, ви ж знаєте ціну знанням. Щоб не втратити те, що маєте, і здобути бажане, вам потрібна сила, чи не так?
— Сила, кажеш…
Це саме те, що він гостро відчував протягом усього сьогоднішнього дня.
Рано чи пізно його власних сил не вистачить. Тояма не збирався змінювати свій спосіб життя й щиро вважав, що, якщо за нього доведеться померти, то нехай так і буде.
Але якщо він помре…
— Так, ви будете й далі використовувати знання звідси й просуватися вперед у своєму житті. Ось чого я прагну. Що більше ви, привернувши увагу Ангела, бешкетуватимете й впливатимете на цей світ, то більше в ньому з'являтиметься тріщин. А вони, безперечно, допоможуть мені знайти зачіпку, яка приведе до відповіді.
Пояснення Харві були зрозумілими. Тояма кивнув.
— Зрозуміло. Коротше кажучи, я для тебе просто приманка. Ти сподіваєшся, що Ангел знову спробує втрутитися в мої справи.
— Хі-хі, та що ви, ні. Це має бути набагато вигідніша для обох сторін угода. У вас і так повно ворогів. Якщо ви збираєтеся й далі жити в цьому світі, то конфліктів не уникнути, чи не так? А я лише спостерігатиму за вами.
— Оце й називається приманкою.
Тояма підозріло примружився, розгортаючи порожню книгу. У всі часи й у всіх краях не було порядних людей серед тих, хто пропонував щось в обмін на певні послуги.
Вигода, яку він міг отримати, і можливі недоліки, які міг передбачити.
Умова полягала в тому, щоб продовжувати використовувати знання в обмін на можливість їх здобувати. На перший погляд здавалося, що нічого особливого, але це була помилка.
Найімовірніше, їх справді довелося б використовувати без упину. Якщо попросиш знання, потрібні для перемоги, то муситимеш постійно перемагати, а отже, завжди залишатися в гущі битв.
Харві приховувала цей підступний недолік. До того ж вона навіть не пояснила, що станеться, якщо порушити умову.
Угода з дияволом нагадувала укладання договору під час великої покупки в сучасному світі.
Такі типи запросто скажуть: "Сам винен, що не перепитав".
Тояма добре знав ці правила гри.
Гаразд, відмовлюся.
Тояма вже збирався розтуляти рота, коли…
Пікон.
[Усе гаразд… Так і має бути. Далі покладаюся на тебе. Живи вільно… Залишайся таким, як є… А-а, це справді були дні, наче прекрасний сон.]
У його голову ринули образи.
Лазар лежав, залитий кров'ю. Навколо його тіла, що лежало горілиць, проступали тіні й затягували його в землю.
— А…?
Тояма схопився за голову, але видіння не припинялися.
[Братику… Вибач, що став тобі тягарем…]
Образи.
Усі мертві. У незнайомій кімнаті лежали вбиті діти. У Луки з голови текла кров, а на обличчі застиг порожній погляд мерця. Ніко була розрубана навпіл, Лід лежав в калюжі крові. Від Перо та Сіро залишився тільки їхній закривавлений одяг…
— Стій, стій…
Він звалився зі стільця.
Та щойно сили почали залишати його тіло, у голову ринули нові образи.
Зображення й голос…
[Тоді я обираю світ людей! У цьому світі, який ти оголошуєш позбавленим цінності, я знайду її! Бо я вважаю людське життя дорогоцінним, а отже, воно гідне бути моїм колекційним надбанням!!]
Золотий дракон кричав у небо, затягнуте темними хмарами. Він волав про свої переконання просто до вогняного вихору. Прекрасне, розкішне золото його тіла огорнуло полум'я, скинуте з небес.
До самого кінця золотий дракон шанував цінність людського світу. З полум'я пролунало шість ревів, а тоді золотий дракон розплавився й зник.
— Що… Що це таке…
Нудота й холод шаленіли в його тілі. Не витримавши, Тояма вперся руками в підлогу й зіщулився.
Сірі очі лише мовчки спостерігали за ним.
[Починаємо хибно розпізнавати місто авантюристів як людський світ. Поточну ситуацію умовно розпізнано як загрозу для "людства". Обираю все своє існування як магічне ядро… Умови виконано. Ну що ж, настав наш вихід. Ходімо. Слід людського життя, сліди, залишені людьми. Цього разу я призначу вам правильні ролі. Угу. Я задоволена. Прощавай, мій… Ні, моя… ]
Срібне волосся поступово знову ставало чорним. Вона дивилася на небо, затягнуте темними хмарами, лагідно споглядаючи золотого дракона, який розплавлявся, а тоді люто втупила погляд у полум'я, що дрімало в небесах.
Вона віддавала своє існування. Використовувала силу всезнання, керуючись законами людського знання. Вона зникала, приносячи себе в жертву, щоб прикликати з небес велетенських людей…
Шість таких постатей постали перед полум'ям, яке збиралося знищити людство.
— …Ха-а, ха-а… Це ж вони…
Образи лилися потоком. Видіння були настільки реалістичними, що Тояма вже не розумів, де перебуває. Сон уві сні захоплював його свідомість.
Межа між реальністю та сном стиралася. Картини, які показував Громадський архів, були настільки чіткими й жорстокими…
— Що ви побачили? Ні, що саме показав вам Громадський архів?
Харві усміхалася.
Вона дивилася на Тояму згори вниз із неприхованою втіхою.
— Т-ти… Що це було? Це ж ти…
— Це була не я. Вам це показали знання Громадського архіву. Знаєте, знання чекають, поки їх знайдуть. Чекають, поки їх використають.
Тояма дивився на неї знизу вгору. На відміну від Харві, на його обличчі не залишилося й сліду впевненості.
— Знання показали вам, чим закінчиться ваш шлях, якщо ви й далі будете йти вперед, не маючи достатніх сил. Вони прошепотіли вам: щоб захистити, здобути бажане й перевернути все догори дригом, вам потрібна сила, чи не так?
— У… А…
Тояма закрив обличчя руками. Його тіло було вкрите холодним потом.
Картини й голоси позбавляли його здатності тверезо мислити. Відчай і трагедія роз'їдали особистість Нарухіто Тоями.
— Ну ж бо, які знання ви оберете? Знання, потрібні, щоб убивати ворогів? Чудово. Тоді вбийте ворога, перш ніж він уб'є ваших близьких. Це найшвидший спосіб.
Її голос бринів від захвату.
— А може, знання, потрібні для виживання? Гаразд. Розлука й утрата близьких зрештою спричинені смертю. Отже, якщо не хочете нікого втрачати, вам і вашим близьким слід жити вічно. Це найефективніше рішення.
Вона так раділа, що її голос говорив сам за себе.
— Заткнися, заткнися… Це ж очевидно якась твоя підступна витівка!
Інстинктивно Тояма відмовлявся ухвалювати рішення.
Однак навіть це відчуття викривлювалося під впливом Громадського архіву, самих знань.
— Ох, хі-хі. Господарю нашого сну, ви — людина, якій довелося подорослішати. Вас ніхто не захистив, ніхто не врятував. Ви від усього відмовилися, але все одно підвелися на ноги. …Тож озирніться. Той, кого ви покинули, досі самотньо стоїть там.
Харві вказала пальцем за спину Тоями.
Таке жахливе дійство було можливе лише в цьому просторі.
Лише тому, що це був сон Тоями.
Те, кого Слуга прикликала сюди…
— А?
Тояма обернувся туди, куди вона вказувала.
Обернувся… і побачив.
— Я…?
Це був Тояма.
За спиною Тоями стояв ще один Тояма.
Тояма з виколотими очима, зашитим ротом і відрізаними вухами…
Фух — і його постать зникла.
Наступної миті тіло того Тоями злилося з тілом самого Тоями.
— Та ну нафіг…
Сталося щось дивне.
Його тіло почало зменшуватися. Загартовані м'язи, звична кров, розум, відточений роками…
Час існування Тоями почав відмотуватися назад у його свідомості.
Усе, що Нарухіто Тояма здобув за своє життя й що стало його зброєю, зникало.
У світі снів, у найглибших закутках власної свідомості, він сховав дещо. І тепер Слуга Знань витягнула це назовні.
— Ось, тепер усе повернулося до початкового стану. Ви ще не завершили свого формування, тож тепер знову стали дитиною. Що дорослішою стає людина, то частіше вона ігнорує голос власного серця.
Харві засміялася.
Вона добре знала, наскільки крихкі смертні. Люди за своєю суттю слабкі й ніколи не можуть стати завершеними самотужки. Харві чудово знала, як зламати таку людину.
— А…
Нарухіто Тояма й справді перетворився на дитину.
Розпатлане, недоглянуте волосся, худі руки й ноги, тендітне тіло. Не можна було розгледіти лише його погляд: скуйовджене волосся закривало очі.
— Але в цій подобі ви зможете дослухатися до справжнього голосу свого серця. Хі-хі-хі, ви маєте такий апетитний вигляд.
Слуга Знань усміхнулася дитині, яка не могла протистояти труднощам, долати небезпеки й давати відсіч безглуздій несправедливості.
Червоний язик лизнув їй губи.
— Ну ж бо, ходімо. Я проведу вас своїм Громадським архівом…
— …Угу.
Дозволивши взяти себе за руку, Тояма разом із сіроволосою Харві почав ходити поміж книжковими шафами. Його думки туманилися, а свідомість дедалі більше підпорядковувалася дитячому тілу.
— Чого ви боїтеся?
Слуга Знань запитала дитину. Тояма, який повернувся до молодшого шкільного віку, відповів так, як підказувало серце.
— …Боюся бути слабким. Бо тоді в мене все забирають.
Його душа була оголена. У дитячій подобі Тояма відкрив Харві найуразливішу частину свого серця — ту, про існування якої навіть сам не здогадувався.
— Ох, і справді. Це страшно. Тоді як вам ось ці знання? Знання сили. Таємниці, що ведуть до сили, яка дрімає в цьому світі, стануть вашими. Ніхто не зможе з вами зрівнятися, і ви зможете користуватися силою, як самі забажаєте.
— …
— Ой, не до вподоби? Нічого, часу в нас удосталь. А чого ж ви хочете?
— …Друзів. Я завжди сам. Тому мені самотньо…
— О, тоді як щодо цього? Знання, які допоможуть вам стати тим, кого люблять. Скориставшись ними, ви змусите будь-яку людину любити вас без жодних умов. Вас оточуватиме незліченна любов, і ви більше ніколи не почуватиметеся самотнім.
Харві простягнула йому іншу круглу книгу. У ній містилися знання про любовну пристрасть — сила й знання, завдяки яким тебе любитиме будь-яка істота.
— …Не треба.
Однак дитина похитала головою. Хоч він і мав ненавидіти самотність та боятися її, проте відкинув любов.
— Хм? Дивно. Адже ви, здається, людина, яка особливо не приховує своїх бажань…
Харві трохи розгубилася. Те, що зараз проявилося, мало бути найслабшою й водночас найщирішою частиною Нарухіто Тоями.
Тож він не міг брехати й не міг стримувати себе. Він не мав змоги приховати своїх прагнень. І все ж ані сила, ані любов не змогли його зацікавити.
— Н-ну, знань у нас іще багато. Тож скажіть мені, чого ви хочете.
— Чого я хочу…
— Так, саме так. Я вам це дам, я вам це подарую. Силу, потрібну, щоб підкорити цей світ, знання, потрібні, щоб підкорити цей світ. Ви ж цього хочете? Ви ж бачили, що станеться далі, якщо залишатиметеся слабким? Ви ж не хочете, щоб у вас усе відібрали…
Харві опустилася навколішки, щоб дивитися дитині-Тоямі просто в очі. Її сірий погляд затуманився.
Окрім того, що вона використовувала Нарухіто Тояму як зачіпку, давати людям щось і спостерігати за тим, чим усе скінчиться, було для неї, відповідно до самої суті її ролі, сенсом життя.
— Те, чого я хочу…
— Так! Так! Тут є все! Знання — це сила, що допомагає дістатися мети. Господарю нашого сну, ця Слуга Знань дасть вам усе необхідне, щоб дістатися бажаного. Ні, усе, чого ви тільки забажаєте! Ну ж бо, смертна істото, жадай, здобувай! Дозволь собі потонути у своїх прагненнях, що переповнюють тебе протягом твого обмеженого життя…
Слуга — згусток сили, що перебуває за межами цього світу. Істота, подібна до високовимірної інформаційної сутності, яку називають "Богом" і якої в цьому світі не існує, схилилася перед Нарухіто Тоямою.
Вона збиралася обдарувати його читами…
— Не треба.
— …М-м?
— Мені нічого не треба.
— Що?
Сірі очі затремтіли, а карі залишалися нерухомими.
Хлопець із похмурим обличчям почав тихенько промовляти:
— Не треба. Те, що я слабкий і в мене все забирають, те, що я самотній і мені сумно, — це теж усе моє.
— Е-е, ні, ні-ні. Що ви таке кажете?
— Навіть якщо я не дістануся мети, навіть якщо в мене все заберуть, навіть якщо я почуватимуся самотнім і мені буде так боляче, що здаватиметься, ніби я помираю, — усе це, навіть ці почуття, належить мені.
Сутність.
Харві неправильно зрозуміла сутність Нарухіто Тоями.
Слуга Знань, яка бачила безліч істот і свого часу навіть підпорядкувала собі "Дракона Всезнання", від самого початку помилялася щодо цієї крихітної людини.
— Кінець, шлях до нього, сам процес і всі рішення на цьому шляху — усе це належить лише мені. Ніхто не має права спрямовувати мене, вказувати мені, перекладати на себе мої рішення чи давати мені те, чого я сам не здобув.
— А-га-а!?
Хлопець схопив ошелешену Харві за тонку шию маленькими руками.
Слабкі руки, тоненькі пальці.
І раптом з-за пасм волосся визирнули очі, досі приховані чолкою.
Погляд не змінився. Це був погляд шукача, який анітрохи не вагається, коли треба вбити ворога.
Ні, не так. Не тому, що він шукач. Нарухіто Тояма від самого початку був таким.
— А-га… Щ-що ти…
— Не ти мені даєш, не ти мене ведеш і не ти вирішуєш за мене. Це роблю я. Усе, що стосується мене, вирішую тільки я сам.
Голос був темним. Хоч це був високий і милий дитячий голос, він звучав напрочуд глибоко й моторошно.
— Таро немає, але я вирушу в "пригоду". Не заважай. Його пригода й моя пригода належать тільки нам.
Ці слова дитини були оголеною суттю людини на ім'я Тояма.
Справжня жадібність прагне привласнити навіть страждання від нездійснених бажань.
Саме тому Тояма цього не пробачав. Варто комусь сторонньому втрутитися, і бажання вже перестає бути його власним. Він це знав.
— А-гі… Т-Таро…? Н-невже той, хто лежить на дні озера…
— Не ти мені це даєш. Це я відберу це в тебе.
— Хі-і! Повернися!!
Шурхіт крил. Контури Харві розмилися, а тоді її постать перетворилася на незліченну зграю кажанів, що вирвалася з дитячих рук Тоями й урятувала її від його хватки.
— …Тікаєш?
— Хі-і! Повернися! Повернися! Повернися! Повернися, повернися!
Хлопець повільно наближався до Харві, яка відступила назад. З кожним його кроком Слуга Знань у паніці знову й знову махала пальцями.
Вона вибрала не ту арену. Хоча це й був Громадський архів Харві, водночас це залишався сон Нарухіто Тоями.
Перед нею була оголена сутність божевільної людини в подобі маленького хлопчика. Слуга Знань по-справжньому боялася дитини у футболці та шортах.
— Уб'ю. Ти… ворог, який намагався завадити моїй пригоді…
Хитаючись, немов привид, Тояма Нарухіто дивився на свою здобич.
— Хі-і! Ні, ні-ні!! П-о-в-е-р-н-и-с-я!
Харві вже не мала часу зберігати удавану гідність. Вона знову й знову махала пальцями, аж поки…
— А.
Пуф!
Пролунав безглуздий звук, схожий на хлопок корка від шампанського. Водночас тіло Нарухіто Тоями почало повертатися до попереднього вигляду.
— Ха-а, ха-а, ха-а… Слава богу…
— Ай, голова болить. Чорт, що це щойно було… Тіло стало, наче в малого…
Тояма сів на підлогу й схопився за голову, спантеличений дивним відчуттям.
І все ж чомусь на душі в нього стало напрочуд легко й свіжо.
— Слава богу, ви повернулися, знову стали собою… Хі-хі, хі-хі-хі, як і слід було очікувати від господаря нашого сну, ви неабияка людина.
— Заткнися. Тобі все одно не можна довіряти. Перетворила мене на шоту й намагалася розважитися за мій рахунок. Ще й витворяєш таке, наче в якійсь доджінші.
Відчай, який охопив його під час видінь, тепер зник.
Тояма просто підвівся, відчуваючи цілковитий спокій.
— Я-які нахабні слова… Така жахлива дитина аж ніяк не може бути шотою!
— Та я ж мав милий вигляд, чорт забирай!
— Ні! Той хлопець виглядав так, ніби вже встиг когось убити… А, точно, ви ж і справді вбивали…
— Про що ти взагалі? Ха-а… Але я, здається, зрозумів, як тут усе влаштовано. Знання, он воно що. Ти хочеш змусити мене користуватися знаннями звідси, подобається мені це чи ні.
— Т-так. Це допоможе мені досягти мети й дасть вам змогу подолати випробування, що чекають попереду…
— Я вирішив. Знання. Д-а-в-а-й з-н-а-н-н-я, я-к-і м-е-н-і з-а-р-а-з п-о-т-р-і-б-н-і.
Перебивши Харві, Тояма чітко промовив своє рішення.
Нарухіто Тояма вирішив прийняти пропозицію Слуги Знань.
Пікон.
[Головний квест "Слуга Знань" виконано]
[Нагорода: права на Громадський архів. Увага: якщо ви не виконаєте угоду, Слуга Знань забере ваше існування.]
Очікуваний клятий підступ нарешті розкрився.
Та Тояма лише засміявся.
Він уже вирішив, які знання використовуватиме знову й знову.
— Хі-хі, чудово, чудово! Що ж ви обрали? Знання сили? Чи знання любові? Знання життя? Знання смерті теж є… А! Точно! Знання, які допоможуть здобути силу драконів! Знання про драконів якраз пасуватимуть вам, Вбивце Драконів! Так, це єдина протидія Ангелу…
— Знання про хліб.
Тояма назвав знання, яких прагнув.
Це й стало сигналом.
— …………………………………………М-м?
— Я хочу знання про хліб.
— ……………………Га? Хліб?
Гуп.
Громадський архів почув бажання Нарухіто Тоями.
Угоду було укладено. Архів почав змінюватися відповідно до знань, яких зажадав власник прав.
— А-а, ні, стривайте, зачекайте! Громадський архіве!! Попереднє не рахується! Не рахується! Знання про хліб?! Та як так можна?!
— Ого, круто, книги літають.
— А-а-а-а-а-а!? Ні, ні, ні, ні, ні! Не може бути! Чому? Чому весь Громадський архів перезаписується?!
— Мабуть, тому, що це мій сон. Ну, така собі плата за оренду землі.
— А-а-а… Ні, ні-ні, зупинися, зупинися… А-а, мій Громадський архів… Увесь…
Гуп, гуп.
Книжкові шафи змінювалися, наче деталі пазла складалися в нову картину. Навіть цей майстерно створений Громадський архів дбав про власну атмосферу й дизайн.
— Ого, який чудовий запах. Від цієї книги пахне хлібом!
Книжкові шафи у вигляді кам'яних печей пекарні, шафи у формі багетів, шафи схожі на кошики.
До того ж у повітрі витав аромат свіжоспеченого хліба, який чудово доповнював усю картину.
Громадський архів, що вже звільнився від підпорядкування Слуги Знань, радо вітав нового власника прав.
— А-а-а-а…
— Ого, тут усе написано японською! О, навіть є рецепт анпана. А ця книга — про історію круасанів… Хм-м.
Не зважаючи на розпачливі крики Харві, Тояма відразу взявся розглядати книги.
Тим часом змінився й дизайн самих книг. Вони більше не були круглими.
Усе повністю повернулося до звичайного д-и-з-а-й-н-у з к-у-т-а-м-и.
— А-а-а… Знання сили, любові, життя, смерті, справедливості, угод, злочинів… Усе перетворилося на хліб…
— Гей, ти! Умовою нашої угоди було продовжувати використовувати ці знання, чи не так? Не хвилюйся, я використаю їх у-с-і до останнього!
Тояма, тримаючи круглу книгу, від якої пахло духмяним хлібом, засміявся.
— Ви божевільний… Побачивши таку трагедію, як ви змогли… обрати хліб…?
Не приховуючи ані щирого нерозуміння, ані огиди, Харві запитала Тояму.
— А-а? Та це ж могли бути галюцинації, які ти мені показала. Лізти в якусь незрозумілу й небезпечну халепу заради того, що може взагалі ніколи не статися, — так чинять лише дурні.
— Отже, ви готові змиритися з втратою?
У її запитанні вже не залишилося колишньої впевненості, але воно було цілком природним.
— Хі-хі-хі-хі-хі-хі! Нічого такого не станеться. Якщо щось втрачу — поверну. Якщо хтось заважатиме — прикінчу. Цього разу я неодмінно збудую будинок на березі озера.
Він сміявся з відчаю й трагедії.
— Усе. Цього разу я зроблю абсолютно все. Ні від чого не відмовлюся й не піду на жодні компроміси. І знаєш, що для цього потрібно?
Шукач завжди сміється з відчаю й трагедії. Хоч би в якому світі він опинився, одне залишалося незмінним.
— …А-а… Ці очі… Мені страшно дивитися в ці очі…
Харві тремтіла від жаху, дивлячись у його п'яні від щастя, божевільні очі.
— Смачна їжа, тепле ліжко! Сите й комфортне життя!! Саме це потрібно, щоб долати випробування й трощити все на своєму шляху, діючи за власними бажаннями. Тож я з великою вдячністю скористаюся цими знаннями, Слуго Знань!
Тояма випнув груди й похизувався самовдоволеною усмішкою. Харві ж сиділа на підлозі, підібгавши ноги, і тремтіла від страху.
Тепер стало зрозуміло, хто тут головний.
— Угоду укладено.
Тояма скорчив найсамовдоволенішу пику за все своє життя.
Жадібний чоловік висміяв усе на світі й привласнив у Слуги Знань знання про хліб. Не про силу, не про життя й не про смерть.
Тож, поки Нарухіто Тояма живе за власними бажаннями й залишається самим собою, він виконуватиме умови угоди.
— А-а…
Слуга Знань нарешті все зрозуміла.
Це була людина, з якою ні в якому разі не слід було зв'язуватися.
Громадський архів, який вона створювала протягом незмірно довгого часу, тепер уже не був сховищем усіх знань світу. Він перетворився на сховище найсмачніших рецептів хліба з усіх можливих світів.
Жадібність авантюриста цілком поглинула володіння істоти, подібної до Бога.
— А-а, ні, не може бути… Знання сили й знання життя залишилися тільки в мені. Усі книги зникли…
— О, знайшов книгу про хот-доги. Люблю їх!
Харві приголомшено опустилася навколішки й застигла. Більшість знань, що зберігалися в її Громадському архіві, тепер поглинув хліб.
— Ого, тут навіть описано, як робити сосиски. Але ж я чув, що їх треба охолоджувати, інакше вони зіпсуються.
Тояма безтурботно оглядав книжкові шафи.
Трісь! Дрова в каміні знову затріщали.
— Пхе.
— А?
З боку Харві пролунав дивний звук.
— Пхе, у-а… Пха, пхе…
За окулярами її сірі очі швидко наповнювалися сльозами. А тоді сльози полилися рікою.
— У-а-а-а-а-а-а-а-а-а!! Пхе-е-е-е-ен! Пхе-е-е-е-е-е-е! Ні-і-і-і-іі! Мої… Мої книжечки Харві… У-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!
Вона розридалася. Харві, яка лежала горілиць і лила сльози рікою, так голосно плакала, що її ридання стрясали весь Громадський архів.
Нарухіто Тояма так і стояв, приголомшений, тримаючи книгу під пахвою.
— ………………Вона розплакалася!!!
.
.
.
(П.П Ахахахха, хотіла обдурити Тояму, а вийшло навпаки, хоча, мені аж після слів про хліб, захотілось їсти.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]