Розділ 47 - Отаку та дракон
……
…
Після всього, що сталося в Церкві, на зворотному шляху.
〜Усередині карети Церкви Ангелів〜
— М-м, цей набаба має набагато насиченіший смак. Нарухіто, спробуй-но це, це справді смачно, навіть мені до смаку.
Драко одним укусом проковтнула м'якуш цієї вигнутої палички.
У кошику, що стояв у пасажирському салоні карети, було повно знайомих Тоямі фруктів.
— Набаба? Е, та це ж банан.
Те, що вона йому протягнула, виявилося знайомим тропічним фруктом у жовтій шкірці. Поживний, дешевий і смачний — улюблений усіма банан.
— М-м? Це набаба.
Драко здивовано поправила назву, яку пробурмотів Тояма.
У нього було багато запитань, але через використання Кірийяби тіло вже відчувало виснаження. Тояма без зайвих слів узяв протягнутий банан, тобто набаба.
— ……Ну та й грець із ним, тоді не соромитимуся…… Оце так смакота.
Ох. Щойно він зняв шкірку, стиглий солодкий аромат миттєво вдарив Тоямі в ніс.
Він поклав його до рота.
"Який насичений смак. Солодкість ніби розливалася по роті, а ніс заповнював багатий фруктовий аромат."
"З кожним укусом відчувалося, як тіло наповнюється енергією."
Він миттєво доїв м'якуш і перевів подих.
Це було неймовірно смачно. Приправи в кулінарії цього світу йому не дуже подобалися, але самі інгредієнти були навіть кращими.
— Це коштовний фрукт, який збирають лише на віддалених островах у південних володіннях Імперії. Та жаднюга заробляє вельми непогано.
У своєму драконячому стилі, поїдаючи фрукти разом зі шкіркою, Драко широко розкрила рота й проковтнула банан.
Вона була високою, стрункою красунею із сяючим золотавим волоссям, але, коли вона, зазвичай маючи гострий погляд, розпливалася в задоволеній посмішці та уплітала фрукти, то ставала дивовижно милою.
— Ха-ха-ха, і все ж, навіть зараз згадуючи обличчя цієї жаднюги, я отримую неабияке задоволення! Нарухіто, ти добряче з нею зчепився.
— Та яке там зчепився, відчуття було таке, ніби вона весь час була на крок попереду.
Гуркіт, торохкотіння.
Тверде сидіння час від часу передавало удари від бруківки у всій своїй красі.
Усередині карети, яку важко було назвати зручною, Нарухіто Тояма відповідав на слова дракониці, яка сиділа поруч.
— Ха-ха-ха, не варто так дутися. Що ж, ця жаднюга хоч і жаднюга, але якщо поглянути на її здібності, то мало хто зможе її перевершити.
— Щось ти надто високо її оцінюєш.
— Звісно, адже в місті, де я перебуваю, вона продовжує залишатися на вершині Церкви. Якби вона не була видатною людиною, то давно б зачепила мою луску.
Хе-хе, чомусь гордо пирхнула золотава красуня.
— Наскільки ти великодушна чи невеликодушна — взагалі важко зрозуміти, чесно.
— Хх, хіба знайдеться ще один такий великодушний дракон, як я? М-м, а цей тип усе ще спить?
Драко змінювала вираз обличчя від кожного слова Тоями. Раптом вона витріщилася на Лазара, який продовжував спати навпроти.
— А? А-а, коли ми сідали в карету, він на мить розплющив очі, але щойно побачив твоє обличчя, пробурмотів щось на кшталт "це сон, це просто сон" і знову відключився.
Це було кумедно. Згадуючи Лазара, який розплющив очі, побачив Драко й миттєво розплився в посмішці та вирубився.
Здавалося, ніби він сам перекрив собі дихання й відключився, але це, мабуть, просто здалося.
— Ха-ха-ха, лізардоніанці, як і літаючі дракони, трохи ближчі до нашої суті. Тому вони розуміють мене швидше за інші раси, що дуже виручає.
— Що ти маєш на увазі?
Тояма нахилив голову від слів Драко. До речі, приємний аромат від Драко ставав усе сильнішим.
Здавалося, вона повільно наближається до нього.
— Ось що я маю на увазі.
Цитрусовий аромат став ще виразнішим.
— М-м-гф.
Вона уткнулася головою йому в обличчя. Оскільки Драко була вищою, виникало відчуття, ніби ти потопаєш у золотому волоссі згори.
— ……Я чула від того старого дракона. Ти, схоже, гладив ту жінку по голові.
— Д-Драко-сан. Твій голос звучить дуже страхітливо.
Вибираючись із золотого моря до Драко, яка продовжувала наполегливо тиснутися головою, відповів Тояма.
— Я не знаю, який зв'язок існує між тобою та тим старим драконом. Але вона жахливо вихваляється. Вона настільки дитинна, що важко повірити, ніби вона одного походження з дідусем.
— Та ні, почекай, навіть якщо ти кажеш про якийсь зв'язок, я справді не знаю її.
— ……Дивно, у твоїх запевненнях немає брехні. Проте від неї густо тхнуло твоїм запахом. Ну та гаразд. Зараз це не має значення. ……М-м.
Вона знову притиснулася. Ніби намагаючись натерти Тояму своїм ароматом, Драко притиснулася до нього головою.
— М-м-гф, що таке, Драко? Я якось надто глибоко занурююся в це волосся із чудовим блиском.
— ……Ти ж гладив її. Чому не погладиш мене?
— Га?
Що значить "гладив її"? Тояма не розумів, чого саме хоче Драко.
Поки Тояма вагався, як йому вчинити:
— М-м, м-ня, Нарухіто, Дракон Людського Знання, погладив по голові, м-ня-м-ня……
Це був Лазар. Лазар, який продовжував сидіти, схиливши голову, щось пробурмотів уві сні.
— Е, Лазар? Ти щойно заговорив?
"Ти що, не спиш? Якщо придивитися, його обличчя вкрилося потом, а повіки ледь помітно сіпалися."
"……Ти справді не спиш?"
— Хр-р, хр-р……
— Цей хлопець що, сподівається, що його не викриють, м-гф……
Коли Тояма збирався висловити претензії Лазару, який явно вдавав сплячого, у його обличчя ще сильніше уткнулася голова з приємним запахом.
— ……Тобі що, неприємно?
Виразу обличчя Драко не було видно, але вуха, які визирали крізь пасма волосся, почервоніли, а голос трохи тремтів.
— Та ні, справа не в цьому…… Тобто, треба просто погладити по голові?
Визнавши поразку, Тояма залишив Лазара в спокої. Цей вишкребок просто переклав усе на нього й вирішив удавати сплячого.
— ……………………Так.
Але, схоже, слова ящера, який вдавав сплячого, виявилися правдою. Драко повільно кивнула.
Тояма так і зробив: почав гладити притиснуту до нього голову.
Ох, коли він натискав на пружне волосся, воно м'яко пружинило назад.
Він провів пальцями крізь пасма, ніби розчісуючи їх.
— ……Ха-ха-ха.
Схоже, це було правильне рішення. Драко задоволено усміхнулася.
Щоразу, коли він гладив її по голові, дивний сміх і освіжаючий цитрусовий аромат ставали дедалі сильнішими.
— До речі, той збочений дракон, здається, Дракон Людського Знання? А що з нею?
— М-м.
— Що таке?
— Чому тебе хвилює вона?
Вона витріщилася на нього звуженими очима.
Глибокі сині очі з вертикальними зіницями — відчуття було таке, ніби ти дивишся в бездонну морську западину.
— Ні, ну якщо ви вирішили влаштувати дуель і зникли вдвох, а повернулася лише одна, то цілком природно цікавитися, що сталося з іншою.
— М-м, ось воно що. ……На мій превеликий жаль, я не змогла позбавити її жодного життя. У просторі для дуелей вона влаштувала нескінченну нічию. Я просто розлютилася, перетворилася на дракона й спопелила її.
— Е, спопелила? Ти так просто про це кажеш?
"Вона каже це з таким спокоєм?"
Усе ще побоюючись цінностей драконів, Тояма продовжував слухати.
— Хх, я ж казала. Вона не лише не померла, а й не втратила жодного життя. Вона, мабуть, розплавилася від мого полум'я, але швидко повернеться до колишньої форми. Вона ж моя…… Ні, нічого.
— ……Я зрозумів тільки те, що ви обоє небезпечні.
— Ха-ха-ха.
Драко злегка затремтіла всім тілом.
— Що таке?
— Та ні, просто це трохи кумедно. Щоб ти казав таке, Нарухіто.
Усередині карети Тояма й Драко продовжували обмінюватися словами. А Лазар, який продовжував вдавати сплячого, обливався ще більшим потом.
А на місці кучера карети сиділи вони.
Найвища керівниця Церкви Ангелів та її наближена теж підслуховували цю трохи дивну розмову між драконом та Вбивцею Драконів усередині карети.
— А-а…… Як же хочеться вставити свої п'ять копійок.
— Пані Єпископ, дивитися вбік небезпечно, знаєте?
Драко змусила Єпископа та Святу Діву виступати в ролі кучерів, і карета під їхнім керуванням рухалася містом авантюристів.
………
…
— Ого, то оце й є тимчасове житло Нарухіто! Ха-ха! Як я й очікувала, звичайна обшарпана забігайлівка!
— Чого це ти така радісна? Гей, Лазаре, вставай, ми приїхали.
Тояма визирнув у вікно карети. Поки він їв банани й гладив Драко, вони, схоже, дісталися заїзду.
— ……А, а-а, ой, вибач, я заснув. Дракон Колекціонер…… Оу…… Виходить, це був не сон.
Лазар прокинувся, награно реагуючи на клич Тоями. Щойно він побачив Драко, то приклав руку до чола й схилив голову.
— Ха-ха, лізардоніанець. Давно не бачилися. Твоя майстерність приховування, яка дозволила втекти від переслідування всіх сил Імперії, заслуговує на похвалу.
— Ц-це велика честь, Драконяча Жрице. У моєму рідному краї немає нікого, хто б не знав вашого імені.
На слова дракониці чоловік-ящер випростався.
Він не відчував страху, але його голос звучав напружено.
— Ха-ха, добре, добре. ……Ти все ж вельми кмітливий. ……Дякую, що так вправно вдавав сплячого в кареті. Проте ти нічого не бачив і нічого не чув, зрозумів?
Щоб Тояма не чув, Драко наблизилася до Лазара й шепнула йому.
Голос був лагідним, але в ньому відчувалася незаперечна сила.
— Т-так, так. Як ви й сказали, я взагалі спав, нічого не знаю й нічого не чув.
Лазар кивав головою як божевільний. Побачивши таку реакцію, Драко задоволено усміхнулася.
— Драко, Лазаре, про що ви там шепочетеся?
— Та ні про що, правда ж, лізардоніанець, тобто Лазаре?
Відповіла Драко на клич Тоями.
З садистським відтінком її звужені, як у кішки очі, витріщилися на Лазара.
— А, а-а! Саме так! Саме так! Ну ж бо, Нарухіто, супроводь Драконячу Жрицю з карети!
Лазар відпрацював на всі сто відсотків.
— Ти що, мати, яка вперше побачила дівчину свого сина?
Нічого не підозрюючи, Тояма, не знаючи про страждання Лазара, першим вийшов із карети й повів Драко за собою.
— Жаднюго, Свята Діво, дякую за працю. Ви вельми непогано впоралися з віжками.
Драко, яку повів за собою Тояма, тримаючись за його руку, вийшла з карети й виглядала цілком задоволеною. Вона в доброму гуморі звернулася до Єпископа.
— Ц-це занадто велика честь для нас.
На голос Єпископа Драко єхидно посміхнулася й легкою ходою попрямувала до дерев'яного заїзду, який важко було назвати розкішним.
Тояма, який залишився позаду, раптом помітив, що Єпископ уважно дивиться на нього з місця кучера.
— Що таке?
Відповідаючи на її погляд, Тояма підійшов до Єпископа.
— ……Сторл доставлять тобі протягом трьох днів. І коли мені знадобиться твоя допомога, я знову зв'яжуся з тобою.
— Зрозумів, бос. А як щодо будинку……
— Я не змінюю своїх слів. Коли контракт буде готовий, я знову тебе викличу. Обов'язково передай Драконячій Жриці, що я їй віддана.
Зітхнувши, пробурмотіла Єпископ.
— Зрозумів, наша пані Єпископ.
— Заткнися вже, звабнику драконів. Ха-а, голова розривається, їй-богу. Суві, рушаймо.
На блазнювання Тоями, Єпископ висунула язика й скривилася.
— ……Нехай благословення Ангела буде з вами. Інквізиторе Тояма, помічнику інквізитора Лазаре.
— Оце вже зовсім не смішні слова.
— ……Хе-хе, це ж іронія. До зустрічі, старший товаришу.
— Ага, бережіть себе, Свята Діво.
Свята Діва з дивною атмосферою стиснула віжки, і карета почала віддалятися.
— Це був буремний момент, Нарухіто.
— На жаль, Лазаре. Буря ще не минула. І взагалі, чому вона йде за нами? Я вже хочу просто прийняти ванну й лягти спати, а, точно, ванни ж тут немає.
Коли вони проводжали карету поглядом, Лазар заговорив до нього.
— Ні, ну це вже занадто. Усе, що стосується Дракона Колекціонера — це твоя справа, Нарухіто. Я, знаєш, уже вмиваю руки.
Лазар пробурмотів це якось байдуже.
— Та не соромся, Лазаре. Ну ж бо, ти ж, якщо викладешся на повну, можеш зробити щось на зразок драгораму. Іди й потоваришуй із нею.
— Нарухіто, Лазаре, що ви там робите? Швидше йдіть сюди. Я хочу подивитися на вашу кімнату. А, ще я хочу подивитися на дітлахів із кварталу злиднів, про яких казав Бігучий Пес із Фарана.
Поки вони перекладали відповідальність один на одного, безневинна проблема сама наблизилася до них.
У занедбаному провулку з невеликою кількістю перехожих, на тлі старого обшарпаного заїзду, золотоволоса красуня у простому вбранні із сорочки та чобіт виглядала надто виразно. Відчуття чужорідності було просто колосальним.
— ……Драко, ти ж супервідома особа, правда? Якщо така людина прийде до такого обшарпаного заїзду, це ж приверне зайву увагу.
— М-м? Хіба це проблема? Хм, ну, це правда, що я мимоволі привертаю увагу громадськості. Ну та гаразд, я можу зрозуміти, чому Нарухіто це не подобається.
— Ого, яка ти слухняна.
Драко кивнула. Тояма був трохи здивований її надзвичайною покірністю.
— Нарухіто, не кажи зайвого. Драконе, висловлюю повагу до вашої великодушності.
Лазар застеріг Тояму й опустився на коліно перед Драко.
— Ха-ха, лізардоніанець Лазаре. Не варто так лякатися. Ну, я визнаю, що наша перша зустріч була трохи бурхливою. Так от, виходить, у моєму теперішньому вигляді я надто виділяюся, чи не так?
— Дивовижно, Драко якось проявляє турботу до нас.
— У звичайних обставинах це було б неможливо……
Тояма й Лазар не приховували свого збентеження від такої нетипової реакції Драко.
— Хм, Фаран казала, здається, щось таке…… Е-е, початок магічної формули тимчасового підтвердження——
— М-м?
Раптом Драко вимовила це плоским голосом.
— "Зміна" магічної формули, початок зміни зовнішності, голосу та віку.
Це була технологія, яка дурила й порушувала закони цього світу.
"Магічна формула"——
— Ого.
За наявності здібностей та особливого джерела енергії це була технологія, близька до справжнього чаклунства.
— Початок проникнення в закони світу, назва формули завершена, "Маскування".
Слова Драко дурили світ.
Використання магічної формули завдяки тому, що сам дракон є величезним джерелом магічної енергії.
Драко вперше використала те, чого заради розваги навчилася в однієї спритної покоївки.
Це було для того, щоб іти поряд із людьми. Це було виявом поваги до людей.
Драко сама не усвідомлювала значення цього вчинку, коли дракон підлаштувався під людину.
Магія викривляла світ, змінюючи подобу дракона. Ніби заломлюючись у світлі, постать Драко почала видозмінюватися.
— М-м, я зробила це вперше, але чи схоже це на правду? Як тобі? Нарухіто, досить непогано вийшло, правда? Мені не подобається, що це технологія того старого дракона, але нічого не поробиш.
Озирнувшись, можна було побачити, що високої розкішної красуні більше немає.
Золоте довге волосся з виразними кучерями залишилося таким самим, але постать стала маленькою й мініатюрною.
Пишні груди стали скромнішими, а гнучка талія зберегла свою витонченість. Зріст зменшився, але грація залишилася незмінною.
Глибокі сині очі залишилися тими ж, але мигдалеподібні очі єхидно посміхалися. Не красуня, а мила дівчина. За віком — учениця середньої школи або й молодша.
Красуня, подібна до сонця, перетворилася на милу дівчину, схожу на соняшник.
— Я-я вражений…… Магічна формула…… Дракон Колекціонер використала магічну формулу…… До того ж із урахуванням одягу — це дуже складно…… М-м, Нарухіто?
Лазар погладив підборіддя.
Завдяки своєму розумінню магічних формул він висловив захоплення складністю дії, виконаної так легко просто перед його очима.
— М-м-м-м-м-м……
Тояма занімів.
Він лише відкривав і закривав рота, як риба.
— М-м, що таке, Нарухіто? Щось не так?
Пікон.
[Навичка "Отаку" активована]
— Це ж магія-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а, УВА-А-А-А-А-А-А-А-А!! Там було щось схоже на закляття-а-а-а! Неймовірно-о-о-о-о-о-о-о, Драко, це просто неймовірно-о-о-о-о-о-о-о!!
Нічого не поробиш, Тояма був із тих людей, хто дуже захоплювався подібними речами.
У середній школі, коли в нього не було друзів, він прочитав геть усі книжки в бібліотеці. І, звісно ж, серед них було повно фентезі про магію.
— Хе-хе, добре, добре, похвали мене ще трохи, мій Вбивце Драконів.
— Ні, Нарухіто, ти ж маєш супутній артефакт, що це за реакція на магію?
Минуло чимало часу, поки Тояма нарешті заспокоївся.
………
…
Цок, цок.
Копита коней стукали по бруківці. Карета Церкви, яка привезла бурю, повільно рухалася крізь міський шум.
— Це карета Церкви Ангелів……
— Подивіться, це ж Свята Діва, яка вона прекрасна……
— А чому Єпископ сидить на місці кучера? Вона ж мала б бути всередині карети?
— Дурню, Єпископу, мабуть, просто соромно запрягати Святу Діву, подивися на її сповнений любові вираз обличчя.
Віруючі люди, які спостерігали за каретою здалеку, мимоволі почали молитися.
— ……Пані Єпископ, усі дивляться на нас.
— Звісно…… Якщо Свята Діва й Єпископ сидять на місці кучера, то це цілком природно.
Час від часу розпливаючись у підкреслено ввічливій посмішці й махаючи руками натовпу, Єпископ відповідала Суві.
Її зовнішня поведінка була повністю розрахована. Вона робила це, чітко розуміючи, як має виглядати в очах оточуючих.
— Хе-хе.
— Що таке, Суві?
Закінчивши з ввічливими посмішками, вона дістала з накидки тонку чорну вуаль і прикрила обличчя.
Перехожі більше не бачили виразу обличчя Єпископа. Наскільки б утомленою вона не виглядала під вуаллю, цього ніхто не бачив.
— Та ні, просто Пані Єпископ виглядала такою щасливою.
— Га?
З-під вуалі пролунав здивований голос.
Кінь трохи злякався цього голосу й заіржав.
— Хе-хе, Пані Єпископ, яка веде переговори з цим Вбивцею Драконів, була дуже схожа на вас у минулому.
Свята Діва Суві лише з теплою посмішкою дивилася на свою володарку.
— ……Пожалій мене, Суві. Хіба може бути приємно мати справу з таким божевільним і жадібним типом? Ох, чесно, навіть просто згадати про це — і вже голова розривається. ……Втратити навіть права на будинок — це ж величезні збитки, величезні збитки.
— Хе-хе-хе, і все ж ви виглядаєте щасливою…… Як добре, що поруч з'явилася людина, з якою ви можете знайти спільну мову.
— Ух, припини, Суві. Він же божевільний тип, який сподобався дракону. Хіба він може підійти мені, такій нешкідливій людині?
— Я думаю, що нешкідлива людина не стала б полірувати золоті монети в кімнаті для гостей.
— ……Чому? Це ж весело — полірувати золоті монети.
Здивовано Єпископ нахилила голову. Її звичка вважати власні дивні вподобання чимось природним справді нагадувала когось іншого.
— Угу, мені подобається в вас саме ця байдужість до таких речей, Пані Єпископ.
— Та ну вас…… Суві, а які в тебе враження після того, як ти побачила дракона на власні очі?
Голос Єпископа трохи понизився. Цок-цок, повільний стукіт копит коней звучав заспокійливо.
— ……Угу, зараз це неможливо, я думаю. Але якщо цей час настане, то, мабуть, я зможу битися до певної міри? Мені так здається.
Так само знизився й голос Святої Діви.
Те, про що вони говорили, — це була таємна місія Церкви Ангелів. Виживання людства та збереження контролю над цим світом.
Приховування існування ангелів як чогось незбагненного, а також створення засобів протидії, якщо дракони покажуть свої ікла людству.
— Хм, якщо ти, яка є контратакою проти драконів, кажеш так, то, мабуть, так і є. Ну, моя робота полягає в тому, щоб такого не сталося.
— Чесно кажучи, я думаю, що проти Дракона Колекціонера можна виграти час. Але проти іншого, Дракона Людського Знання — це буде важко……
Пробурмотіла Суві. Оцінивши двох драконів, вона тихо мовила.
— Справа в сумісності. Проти цієї дурепи, проти Сторл, Дракон Людського Знання був би гарним суперником. Але її ж забрав Вбивця Драконів.
Лицарський орден був таким самим. Навіть якщо ніхто вже не пам'ятав першопочаткової місії, система, створена першим Єпископом, досі функціонувала з урахуванням протистояння драконам.
Кинути виклик дракону — це честь.
У мирний час лицарі теж кидають виклик драконам, і всі їхні результати зберігаються в Церкві та використовуються нинішнім Єпископом для оцінки сил драконів.
Ця концепція закарбувалася в лицарях за 200 років через Указ першого Єпископа.
Це вже стало схожим на прокляття——
— Не може бути, Пані Єпископ. Ви ж зробили це навмисно?
— Про що ти?
Єпископ, яка під вуаллю посміхалася лиховісною посмішкою, відреагувала на слова Святої Діви.
Вона не повернула голови. Каноса Тіель Фільд лише продовжувала дивитися на місто перед собою.
— Пані Єпископ, ви ж знали, що старший товариш забере Сторл. Ваша погана гра — ви ж були впевнені, що він не вб'є Сторл.
— ……Чому ти так думаєш?
Єпископ ніколи не дивилася в обличчя Святої Діви. Адже там була відповідь.
— Тому що якби ви були на місці старшого товариша, ви вчинили б так само. Я ж казала, Пані Єпископ і старший товариш дуже схожі.
— Пожалій мене, Суві. Щоб я була схожа на цього типа?
— Ви однакові, адже ви врятували мене.
Свята Діва спростувала її удавано лихі слова лише однією фразою.
Жаднюга, скнара, лисиця. Каносу називали багатьма образливими словами, але Свята Діва Суві знала про всі її вчинки.
— ……Це давно в минулому.
— Для мене це ніби сталося вчора.
— ……Ось як.
Між ними панувала тиша. Це була не ніякова, а цілком природна й навіть приємна тиша.
Серед шуму міста авантюристів карета Церкви продовжувала свій шлях.
Вони знали, що цей спокійний час не триватиме вічно. Але їхня місія полягала в тому, щоб продовжити його якомога довше.
Єпископ раптом підняла вуаль і подивилася на небо.
Це був довгий день. Небо вже почало схилятися до заходу, і за кілька годин воно забарвиться в багряний колір.
Каноса видихнула.
Коли вона не спала, то постійно підсвідомо думала лише про гроші та Церкву. І це був один із небагатьох моментів, коли вона могла ні про що не думати.
І зазвичай саме в такі моменти її талант починав діяти.
Десятизірка, її таїнство, відкрило їй нове пророцтво.
Неможлива зустріч, неможливий вибір, неможлива можливість — лише вона зараз дізналася, що це зародилося.
— ——А.
Інформація, що хлинула всередину, ніби світло, пронеслася судинами й нервами Каноси.
Разом із занімінням тіла вона видала тихий крик.
— Пані Єпископ!? Не може бути, час Указу Великого Єпископа——
Суві, яка зупинила карету, видала майже крик. Вона теж знала долю своєї володарки.
— ……Ні, це інше. Це друге, Десятизірка…… Ох, як же важко, бути генієм із двома таїнствами — це так важко…… Яке жахливе пророцтво, я й сама не розумію його значення.
Обливаючись холодним потом, пробурмотіла Єпископ.
Від нового пророцтва, через його абсолютну безглуздість, у неї розболілася голова.
— ……Що ви почули?
— Тут не можна. Повертаймося до нашого дому.
На запитання Суві, Єпископ похитала головою. Зміст був надто, надто безглуздим.
— ……Так.
— Воно що, знущається? Що це за пророцтво……
Бубоніла Єпископ. Її клопоти, схоже, ще довго не закінчаться.
…………
……
…
— О! З поверненням! З поверненням, братику й пане ящере!
— Братику!! Ти цілий, я вірив у тебе!
— ……З поверненням. Як ви й казали, я нікуди не виходив і був у заїзді.
У кімнаті обшарпаного заїзду, щойно двері відчинилися, пролунали галасливі голоси.
Кімната, яку важко було назвати просторою, — лише ліжко та старий стілець. Здавалося, ніби вони не були тут дуже довго.
— О-о-у, дітлахи, ви такі жваві, і це головне. А те, що ви послухалися наказу, робить вас просто чудовими дітьми.
Не виходити з заїзду — це те, про що він просив їх, коли разом із Лазаррм вирушав до Гільдії авантюристів.
Вони забрали дітей після конфлікту з Круками, і хто знає, звідки чекати помсти. Завдяки тому, що вони слухалися й не виходили з заїзду, неприємностей вдалося уникнути.
— Я повернувся, дітлахи. Усе було спокійно?
Голос Лазара теж звучав трохи м'якше.
Усі троє дітей одночасно кивнули.
— Так! А, точно, тітонька поділилася з нами купою їжі! Вона сказала, що це залишки й їй це не потрібно!
— Та ти що, ця стара виявилася справді доброю бабцею.
На радісний вигук Ніко, Тояма відповів посмішкою. Вона виглядала так, ніби очолює ватагу повітряних піратів, але до дітей виявилася доброю. Якби вона ще трохи скинула ціну за проживання, було б узагалі чудово.
Тояма подумав про це досить нахабно. Ніко, побачивши це, хіхікнула.
— Ага, справді…… Ой? Братику, за тобою хтось є?
Ніко раптом витріщилася на Тояму, який зупинився на межі між коридором і кімнатою.
— А, ну…… взагалі-то так. ……Гей, ти ж сама казала, що хочеш подивитися на них, і пішла за мною. Що ти робиш?
Тояма звернувся до тієї, яка від самого початку ховалася за його спиною.
— Н-Нарухіто, вона зараз, мабуть, трохи того……
Лазар щось, заплітаючись, пробурмотів.
Відчувши щось дивне, діти юрбою підійшли ближче.
— І справді, братику, хто там за тобою? Хм? Луко, що з тобою, чого ти раптом сів на підлогу?
— ……Та це ж брехня, правда?
Лід спокійно визирав з-за спини Тоями, а Лука з якогось дива сів на підлогу й зблід. Ніко лише здивовано нахилила голову.
— Гей, виходь уже! Чого ти раптом так злякалася? Дра…… Тобто, А-л-і-с!
Тояма назвав її ім'я.
Він ухопив це маленьке тіло, що ховалося за його спиною, і заштовхав його до кімнати.
— ……Пх, ха-ха. Д-доброго дня. О, дурні нижчі істоти…… Тобто, дітлахи Нарухіто.
Дівчинка почухала щоку й натягнула вдавано ввічливу посмішку.
Вона перебирала пальцями кучеряве золоте волосся до плечей, а її погляд блукав.
Біле плаття, створене за допомогою магічної формули, лише підкреслювало її тендітність.
Перед ними була Драко (у дитячій формі), яка перетворилася на звичайного сором'язливого дракона.
— Е?
— Ого.
— Оце так.
Очі Ніко округлилися. Лід видав вигук захоплення. Лука сильно скривився.
— ……Аліс Флеар. Я, ну, подруга Нарухіто. ……Ні, це занадто, я повертаюся.
Драко назвалася фальшивим ім'ям, яке Тояма вигадав буквально щойно. І збиралася вже розвернутися й вийти з кімнати.
— Почекай-почекай-почекай, що з тобою взагалі коїться? Щойно ти перетворилася на дитину, як одразу стала такою емоційно нестабільною! Хіба я можу відпустити тебе гуляти в такому стані?
— Відпусти-и-и! Я не знаю! Щойно я змінила подобу, як мені стало неймовірно соромно за все підряд!
Драко виривалася з рук Тоями, який її затримав, але це була не справжня втеча — це було просто, хоч і важко повірити, звичайне збентеження.
Дракон соромилась дітей.
— Можливо, її розум піддався впливу дитячої форми, створеної магічною формулою? У переказах нашого роду кажуть, що дракони мають різний характер у формі людини й у формі дракона……
— Ого, нова інформація. Почекай, не Драко, а Аліс, я пізніше проведу тебе додому, а зараз трохи відпочинь.
— М-м, у-у-у.
Драко, схоже, здалася під тиском Тоями й завмерла на місці.
"І що тепер робити?" Тояма міркував, як пояснити дітям таку несподівану реакцію Драко.
— Т-така мила……! Братику! Хто вона? Познайом! Я ще ніколи не бачила такої гарної дівчинки!
— Я теж, це просто неймовірно……
— ……Зачекайте, Ніко, Лід. Вона якась дивна.
Усі троє реагували по-різному, але всі вони виявляли інтерес до Драко.
"Чудово, гарно, у такому темпі вони зможуть швидко знайти спільну мову."
"Ну ж бо, Драко, ти ж зазвичай поводишся зовсім інакше, будь впевненішою——"
— У-у, Нарухіто-о……
— Чому ти взагалі так поводишся?
Нічого не вийшло.
Драко схопилася за край плаща Тоями й завмерла, схиливши голову.
— Оце так! Братику, ти якось надто грубо поводишся з цією дівчинкою! Це зовсім не по-джентльменськи!
— А, вибач. Ну ж бо, Аліс. Годі вже липнути, ти ж сама казала, що хочеш зустрітися з ними.
Ніко розсердилася й уперла руки в боки.
Здавалося, що вона володіє чудовими комунікативними навичками, тож Тояма просто виштовхнув Драко до неї.
— М-м, м-м…… Я-як тебе звати?
Все ще тримаючись за край плаща, Драко все ж несміливо відповіла.
— Я? Я Ніко! А тебе звати Аліс? Яке в тебе гарне золоте волосся! І очі сині, як дорогоцінне каміння!
— Ха-ха. У мене волосся, як у мами, а очі — як у тата.
— О, вона почала відкриватися.
Драко досить швидко почала розмовляти з Ніко. Тояма здивовано спостерігав за цим, думаючи, як дивно, що вона так реагує на згадку про батьків.
— Оце так! Твої тато й мама, мабуть, дуже чудові! Я не знаю своїх батьків, тож для мене це так незвично! Слухай, ходи сюди, побалакаємо! У мене ще ніколи не було подруги-дівчинки, тож я була б дуже рада потоваришувати!
— Х-ха-ха…… Ну, гаразд. Ніко, я дозволяю.
— Неймовірно, яка екстремальна комунікабельність. Оце так нормас.
Ніко зі своєю сонячною яскравістю швидко скорочувала дистанцію з Драко.
Тояма щиро захоплювався такою поведінкою, на яку сам точно був не здатний.
— ……Ніко завжди була такою. Вона з усіма так швидко знаходить спільну мову. ……З поверненням, бос. У тебе на шиї бинт, що сталося?
Лука, нейтрального вигляду хлопець у кепці, який сидів трохи далі від Ніко й Драко, тихо звернувся до Тоями.
— А-а, поранився. Трохи довелося помучитися. Ой, а де той сопляк і той спокійний малюк?
Тояма кивнув на спостереження Луки, вказав на бинт на шиї й раптом помітив, що Перо й Сіро відсутні.
— А, ці двоє миють водоносні діжки у дворі. А ми якраз закінчили прибирати в кімнаті.
— Ця бабця безкоштовно експлуатує моїх працівників? Ні, якщо вона пригощає їх їжею, то ми квити?
Добре, що вони не виходили за межі заїзду. Тояма полегшено видихнув.
— Для вас із Лазаром ми теж залишили їжі, вибачте, що поїли першими.
— Та ні, навпаки, вибачте, що змусив вас, підлітків, голодувати цілий день. Вибачте за мою неспроможність.
— Цілий день? Ха-ха, та ти жартуєш, бос. Їжа — це взагалі те, що їдять раз на три дні. Ми й учора їли, і сьогодні, тож навіть якось важко рухатися.
Лід весело засміявся, і в його словах явно не було жодного зла чи іронії.
Це знову нагадало про те, яке життя вони вели в кварталі злиднів. Дивовижно, як вони виросли такими безрозсудно добрими.
— ……Я мушу заробляти.
— Саме так, Нарухіто. У мене теж раптом з'явилося нестримне бажання працювати.
— Е, е? Щ-що з вами, бос? І з вами, пане Лазар?
Лід був спантеличений тим, як у двох 30-річних чоловіків раптом прокинулися батьківські почуття.
— Слухай, слухай! А як Аліс познайомилася з босом? Які у вас стосунки?
— Ха-ха. Ну, з чого б почати…… Узагалі-то, коли я полювала——
— ……Слухай, бос.
— М-м, що таке, Луко?
— ……Ця дівчинка, мабуть, не звичайна. Її точно можна було приводити?
Здається, у нього була гарна інтуїція. Тояма погладив по голові Луку, який, схоже, про щось здогадався.
— Луко, ти просто неймовірний. Не дарма ти був у бойовому загоні. Ну, вона справді не звичайна, але, ну, вона не погана.
— ……Якщо ти так кажеш.
Лука, схоже, вирішив погодитися з цим, але все одно з деяким хвилюванням поглядав на Ніко й Драко.
— А-а, це ж бос! З поверненням!
— Да-у!
— О, Перо, Сіро. Чув, бабця змусила вас працювати? Дякую за працю.
Пролунали два веселі голоси — з'явилися Перо й Сіро якого той ніс на спині.
— Хе-хе, нас дуже похвалили й навіть дали хліба, тож нам пощастило!
— Дау!
— Хм, ця бабця все ж виявилася досить доброю.
Тояма знову бурчав, але подумки радів, що всі цілі й неушкоджені.
— Ага, саме так, ця бабця взагалі добра до дітей. Вона сувора тільки до дорослих чоловіків із поганим язиком.
— ……Ти відколи тут стоїш?
Раптом з'явилася величезна баба.
Він справді нічого не помітив. Подивившись на Лазара, він побачив, що той теж стоїть із розкритим ротом, тож, схоже, він теж нічого не відчув.
— Я була з цими дітьми. Доброго дня, я та сама досить добра бабця.
Бабця, присутність якої не змогли б приховати навіть високорівневий дослідник і королівський розвідник, ввічливо вклонилася.
— ……Не треба так, ви ще цілком бадьорі, леді.
— Ага, саме так, це цілком можливо.
Тояма й Лазар відповіли тремтячими голосами.
— Якби ти згадав цю фразу трохи раніше, було б узагалі чудово. Ой, а це що?! Ти знову привів нову дитину?!
Схоже, вона помітила Драко в глибині кімнати. Бабця видала галасливий вигук.
— Ой, халепа, пояснювати буде довго.
— ……Справді, з тобою не засумуєш, Нарухіто.
Галас і шуми.
Кімната Тоями й інших, які повернулися додому, була повною шуму, але водночас сповнена якогось веселого гомону.
Одне було точно — Нарухіто Тояма, не втративши нікого, успішно завершував свій другий день життя в іншому світі.
………
……
…
Вода була холодною й приємною.
Нарухіто Тояма перебував у м'якій воді. Сонце, що схилялося до заходу й забарвлювалося в багряний колір, яскраво відбивалося на поверхні води, у яку він занурився.
— А-а, ніби заново народився…… У якомусь сенсі це схоже на ванну в бочці.
У внутрішньому дворі Тояма занурився у воду й пробурмотів це.
Це була імпровізована холодна ванна з великої діжки, наповненої джерельною водою.
Витягти діжку, яку мили й сушили Перо й Сіро, виявилося правильним рішенням.
Хоч ноги й не можна було випростати, але можливість занурити все тіло була дуже цінною в цій ситуації.
— Нарухіто, я повернуся до кімнати. І не сиди надто довго у воді. Тіло переохолоне.
Лазар, який витерся й переодягнувся в просту білизну, розминав плечі й звернувся до Тоями.
— Ага, я знаю, знаю. Прохолодна вода насправді найнебезпечніша.
Приблизно 19 або 20 градусів — як для джерельної води, це було трохи затепло.
— Хх, холодна ванна, дивні речі тобі подобаються. Знай міру.
— Ага-а.
Відповідаючи Лазару, який ішов геть, Тояма залишався у воді.
Прохолодна вода повільно охолоджувала його тіло, яке, мабуть, гарячіло від утоми.
— ……Ха-а, якийсь насичений був день.
Відрубана рука, потім пришита рука — поки що жодних дивних відчуттів не було.
Він подивився на долоню, стиснув її, розтиснув. Рухи були нормальними.
Він не помер і нікому не дав померти.
Стиснувши цей факт у кулаці, Тояма дрімав у холодній воді.
Він помітив, що з кожним видихом повітря в горлі ставало все холоднішим.
Холод води майже не відчувався — час виходити.
— Оп-па, а-а…… як же я втомився.
Хлюпнувши водою, він підвівся з діжки й витерся жорстким рушником, який приготувала бабця.
Він одягнув заздалегідь випрані труси-шорти й ліг на бруківку у внутрішньому дворі.
Земля, прогріта сонцем за день, приємно зігрівала охолоджену шкіру.
"О, це просто неймовірно. Так можна й заснути."
Тепло землі передавалося Тоямі через шкіру — це відчуття було надто приємним.
Коли він заплющив очі, захід сонця просочувався крізь повіки в темряву перед очима. Багряний, помаранчевий, червоний. У темряві за повіками він розрізняв ці кольори, і світ почав кружляти.
Це було неперевершено.
Поки Тояма майже відключався від цього неймовірного комфорту.
Раптом він відчув чиюсь присутність.
— М-м? Лазар? Ти щось забув?
Хлюп. Звук занурення у воду. Та ну, ти ж казав мені довго не сидіти, а сам зацікавився холодною ванною?
Тояма перекотився, лежачи на землі, розплющив очі й озирнувся——
— Хі-хі-хі…… Дивний чоловік, якого я зустрічала раніше, теж любив занурюватися у воду, його звали, здається, Даймьо.
— ……Оу, та ну нафіг.
Вона була тут. Збочений дракон, Дракон Людського Знання.
Видихаючи повітря, вона сиділа в діжці з водою, де тільки-но був Тояма.
Було видно білі, надто білі плечі — вона була абсолютно голою.
— Привіт, Тояма-кун, це твій Дракон Людського Знання. Фх-х, але занурюватися у воду — це дійсно непогано……
— ……У мене багато запитань, але перше: ти жива? Драко казала, що не змогла тебе прикінчити.
Тояма сів на землі й запитав Дракона Людського Знання. Намагаючись не дивитися на оголене тіло, він відвів очі.
— Хі-хі-хі, це ж просто дитячі забавки між драконами. Ну, ця маленька дракониця досить вправна, тож це була гарна розминка для тіла.
— Розминка?
— Хі-хі, та ні, просто я дуже довго не рухалася…… М-м-м? Тояма-кун, чому ти відводиш очі?
Дракон Людського Знання, схоже, помітила погляд Тоями. Вона скривила губи, ніби їй не подобалося, що він не дивиться на неї.
— Та це ж нормальна реакція.
— Хі-хі-хі, який милий. ……Тоді я трохи подражню тебе. Оп!
— Уо-о-от?! Та ну?!
Крекс-пекс-фекс.
Дракон Людського Знання змахнула пальцем — це була технологія поза законами цього світу, використання магічної формули.
Зазвичай ця технологія вимагала підготовки через закляття, але для Дракона Людського Знання це було простіше простого.
Нарухіто Тояма, ніби маріонетка, підвівся й покрокував до діжки з водою. Звісно ж, проти власної волі.
— Зачекай, що це таке?!
— Хі-хі-хі, ти не поранишся, хіба я можу дозволити тобі поранитися?
Вона посміхалася, сидячи у воді, а його притягнули прямо до неї.
— Хі-хі-хі, ну ж бо, подивися уважно. Тобі ж таке подобається, правда?
— ——А.
Захід сонця висвітлював її.
Його притягнули до краю діжки, і він мимоволі змушений був дивитися на неї.
Срібне волосся——
Її чорне волосся з якогось дива змінило колір.
— Я не пам'ятаю чому, але більшість спогадів про тебе я вже відновила. Тобі ж подобається срібне волосся, правда? Хі-хі-хі, мені личить?
— ……Та ну нафіг.
Жінка сиділа у воді й гралася зі своїм волоссям. Краплі води стікали, і захід сонця просвічував срібне волосся, що розливалося по воді.
У темних очах жінки відбивався захід сонця. Ці очі дивилися лише на одного — на Нарухіто Тояму.
— Здається, ця реакція означає, що я вгадала.
Задоволено усміхнулася Дракон Людського Знання. Вона пом'якшила погляд і продовжувала дивитися на Тояму.
— ……Я намагаюся поворухнути тілом, але воно мене не слухається.
— Хі-хі-хі, хіба це не тому, що Тояма-кун хоче дивитися на моє тіло? Я ж переробила його так, як тобі подобається, тож я впевнена в собі.
Звабливо.
У прохолодній воді, що відбивала захід сонця, її гнучкі руки ковзали по її власному білому тілу, схожому на порцеляну.
Через заломлення води не було видно деталей, але силует цього неймовірно красивого й гнучкого тіла був чітко зрозумілий.
— У, а.
Витончена талія, довгі й стрункі ноги.
Це була краса, відмінна від сонячної, пригнічуючої краси Драко.
Місячна краса — витончена, небезпечна, яка притягувала погляд і змушувала потрапляти в полон невідворотно.
— Хі-хі-хі, якщо ти хочеш, ти можеш торкнутися.
Ніби бачачи розгубленість Тоями, вона звузила очі.
Звичайна людина була б зачарована й втратила б розум від цієї небезпечної привабливості.
Більшість нижчих істот заворожує краса вищих істот — драконів.
Але мозок Нарухіто Тоями був зламаний.
— ……Ні, я утримаюся. Оп-па.
Він вирвався з цієї привабливості. Подолав слабкість у тілі, змінив позу й повернувся спиною до діжки, обпершись на неї.
Здається, обмеження з його тіла знялися самі собою. Чому, — він не знав.
— ……Пх, от дідько, чому ти відводиш очі?
— Та тому що мене просто заарештують.
Дракон Людського Знання надула щоки, а Тояма відрізав це.
Спираючись на діжку, він продовжував розмовляти через спину.
— Е-е, лицарі Церкви? Все гаразд, якщо тебе заарештують за підглядання, я прийду тобі на допомогу.
— Що це за замкнене коло?
На легкі слова Дракона Людського Знання, Тояма відповідав так само легко. Розмова йшла дивовижно гладко, і Тояма був трохи спантеличений.
— Кх, хі-хі-хі.
— Що таке?
Заплітаючись, її сміх став нерівним.
— Хі, хі-хі-хі, та ні, нічого. ……Хлюп, хлюп. Мені просто так весело від цієї розмови…… Я не помилилася.
— Га? Про що ти…… Е, почекай, чому ти плачеш?
Зламаний голос, хлипання — він не повертався, але за голосом це було абсолютно очевидно——
— Хлюп, я не плачу. Хіба дракони плачуть? Хлюп, шмиг, шмиг.
— Е-е…… Що це за ситуація……
Слухаючи, як вона шмигає носом за спиною, Тояма пробурмотів це.
— А-а, як весело, як же весело. Я так хотіла вести з тобою такі безглузді розмови. Прості розмови, від яких немає жодної користі. ……Заради цього я……
— ……Не сиди довго в холодній воді. Застудишся.
Він не зовсім розумів, про що вона каже, але вирішив сказати хоча б це.
— Тоді ти будеш за мною доглядати, тож усе гаразд.
— Нічого не гаразд. ……Слухай, Драконе Людського Знання.
— Що таке, Тояма-кун? Хочеш залізти до мене?
— Якщо ми заліземо вдвох, діжка зламається. Справа не в цьому, ти взагалі хто така? Чому ти знаєш про мене?
"Так, хто вона взагалі така, ця дракониця?"
Дистанція між ними була якоюсь дивною. Тояма просто запитав про це.
— Хлюп. Не скажу. І не хочу казати. Я не хочу бути нав'язливою дівчиною.
— Ува, як важко.
Дракон Людського Знання вже випромінювала цю важку ауру, тож Тояма просто висловив свою думку.
— А! Як грубо, ти щойно сказав дуже грубу слова! Як покарання, ти станеш моїм партнером!
— Що це за покарання? Що Драко, що ти — дракони чомусь надто люблять слово "партнер".
— Ну, звісно, адже для драконів партнер — це справді особлива істота…… Хоча я була здивована, що ця мала так прив'язалася до тебе.
Хлюп. Щоразу, коли Дракон Людського Знання рухалася в діжці, лунали привабливі звуки води.
— Хто для тебе ця мала дракониця?
— Друг. Я так вирішив.
Раптом Дракон Людського Знання поставила запитання.
На це запитання, поставлене душевним голосом, Тояма відповів без вагань.
— Хі-хі! Вирішив, ось як, ха-ха! Вирішив зробити дракона другом. А-а, ти й справді нетиповий. Любиме, невідоме.
— Що це означає?
— ……Хі-хі.
— Що таке?
— Та ні, просто справді так весело. Сподіваюся на співпрацю, Тояма-кун.
— Та я взагалі нічого не розумію в цій ситуації.
Зрозуміла лише для Дракона Людського Знання розмова змусила Тояму насупитися.
— Усе просто. Ми з тобою відтепер проводитимемо багато часу разом. Тож сподіваюся на співпрацю.
— ……Взагалі нічого не розумію.
Він досить швидко відмовився від спроб зрозуміти. Ну, принаймні, вона не схожа на ворога. Іншим разом, коли будуть сили, він її допитає.
Тояма облишив подальші розпитування.
— Добре, хай буде так. А, точно. Тояма-кун, якщо ти будеш зі мною в хороших стосунках, я можу дати тобі дещо хороше……
Помітивши байдужість Тоями, Дракон Людського Знання висунулася з діжки й звернулася до нього.
Краплі води з її срібного волосся падали на плече Тоями.
— Дещо хороше? Вибач, але купувати мою прихильність речами——
Тояма був із тих людей, які шукають причини для дружби, тож він лише пирхнув.
Цей чоловік обирав собі друзів.
— Оце, подивися. Це побічний продукт моїх експериментів, але я впевнена, що ти захочеш це отримати.
— Камінчики? Віддай їх комусь із дитячого садка.
Вона простягнула йому дрібні камінчики, на яких при детальному розгляді можна було помітити дивні візерунки.
"Через якісь камінчики вона стільки розмовляє?" Тояма з підозрою подивився на красиве обличчя, що виглядало з діжки.
— Завдяки моїй технології я створила ці магічні камені. Якщо використати їх, можна зробити це. Саунну піч.
— Мене звати Нарухіто Тояма, сподіваюся на співпрацю!
Він міцно схопив руку Дракона Людського Знання й потиснув її, ніби тибетський лис.
Ось так між Нарухіто Тоямою та Драконом Людського Знання виникла дружба. ДРУЖБА!
— Хлюп, вау, ти справді такий відвертий у своїх бажаннях. Твоя меркантильність просто не має аналогів, але мені подобається й це……
— С-А-У-Н-А, Х-О-Ч-У.
Вони дивилися один на одного закоханими очима.
Срібловолоса жінка дивилася на чоловіка із сяючими очима, ніби закарбовуючи його обличчя в пам'яті.
Чорнявий чоловік пускав слину, витріщаючись на дивні камені в її руці. Для Тоями це були вже не просто камені, а саунні камені.
Вони явно не розуміли один одного, але——
— Н-Нарухіто?
Але з боку це виглядало так, ніби чоловік пускає слину, витріщаючись на оголену красуню, яка приймає ванну.
Гуп.
Кошик, наповнений хлібом, випав із її маленьких рук.
— М-м? А.
— Ой…… Хі-хі-хі. Оце так мила подоба.
Тояма видав звук.
Дракон Людського Знання єхидно посміхнулася.
— Що…… що ви робите……
— Драко?
Це була Драко. Кошик, наповнений хлібом, вона, мабуть, узяла для того, щоб поїсти разом із Тоямою.
— Нарухіто, ти…… ти майже нічого не їв раніше, і Лазар казав, що ти голодний……
— Ой, халепа.
Зрозумівши ситуацію, Тояма коротко пробурмотів це.
— Тояма-кун, ця мала дракониця виглядає значно молодшою. Дракон Колекціонер не мала б уміти змінювати подобу, окрім перетворення на дракона…… Хтось навчив її магічної формули?
Дракон Людського Знання звернулася до Тоями.
— ……Заткнися, не розмовляй із Нарухіто так, ніби ви в хороших стосунках.
Пролунав низький, глухий голос, від якого затремтіла спина.
— Хі-хі-хі, мала драконице, заспокойся, це на тебе не схоже. А-а, зрозуміло, ти стаєш значно ближчою до людей. Тояма-кун справді грішний чоловік.
Сама ж вона сиділа у воді й закохано дивилася на Тояму.
— Е, що відбувається?
Тояма відчував погане передчуття. Здавалося, що ситуація стає небезпечною.
— Чому, я й сама не розумію, чому я так…… не розумію……
Драко схопилася за голову й почала хитатися.
Спалах, спалах.
Повітря навколо неї почало горіти. Розквітло золоте полум'я.
— Ого, атмосфера сьогодні найнебезпечніша. Припиніть, я ж у самих трусах!
— Навіть у такому вигляді ти чудовий.
— Ей, ти, мовчи вже, серйозно!
Ця перепалка стала останньою краплею.
— Не хочу.
— ——М-м?
Коротко пробурмотіла Драко.
— Ви виглядаєте так, ніби в хороших стосунках. Ти з нею в кращих стосунках, ніж зі мною…… Не хочу, не хочу…… Нарухіто — мій Вбивця Драконів…… і все ж.
Хлюп — з-за спини Драко щось вирвалося.
Яскраво відбиваючи захід сонця, засяяли золоті крила.
Доказ дракона, який править небесами й ширяє у світі.
— Гей-гей-гей, Драко, заспокойся, крила, крила! Крила вилізли!! Гей, срібловолосий драконе! Що з Драко коїться, серйозно?!
— Хі-хі-хі. М-м-м, дитячий регрес……? Це, мабуть, побічний ефект від зменшення подоби. У нас, драконів, душа піддається впливу зовнішнього вигляду.
На противагу паніці Тоями, Дракон Людського Знання спокійно відповідала, ніби спостерігала за чимось рідкісним.
— Ви знову розмовляєте, ігноруючи мене.
Ця розмова розлютила Дракона Колекціонера ще більше. Її розум руйнувався.
Хлюп — далі виліз хвіст.
Зброя для знищення ворогів — залишок прадавньої сутності, що поїдала істот, більших за неї саму.
— Ого, почекай-почекай-почекай, Драко, сховай ці крила й хвіст, серйозно!
Перед ним був дракон. Хоч вона й зберігала людську форму, але це була точно не людина.
Крила, хвіст, вертикальні зіниці, довгі кігті.
Постать верховного хижака з'явилася в променях заходу сонця.
— Тояма-кун, що ти думаєш, дивлячись на це?
— А?
Раптом з-за спини пролунав голос Дракона Людського Знання, позбавлений будь-якої грайливості.
— Ця мала дракониця зараз змінюється через спілкування з тобою. Так, вона стає ближчою до людей. Але подивися на ці крила, на цю велич, на ці очі.
— Кх……
Цей голос змусив Тояму зіткнутися з реальністю. Коротка, але насичена дружба — через поведінку Драко він трохи забув про це.
Про те, що вона не людина.
— Запитання: чи дійсно дракон і людина рівні? Відповідь проста — ні.
Дракон Людського Знання поставила запитання, яке не дозволяло відвернутися від фактів.
— Якою б милою вона не була зовні, як би приязно до тебе не ставилася, ми, дракони, відрізняємося від вас. Через найменшу нашу примху ти можеш втратити життя. Скажи, Нарухіто Тояма, істота, яка значно сильніша за тебе й непідвладна твоєму розумінню, чи можеш ти й надалі називати її другом?
Це запитання стосувалося не лише стосунків між Драконом Колекціонером та Тоямою.
Хлюп. Поклавши підборіддя на край діжки, Дракон Людського Знання єхидно посміхнулася.
Срібне волосся намокло й прилипло до шкіри.
— Подивися на цю постать. Ти ж розумієш цю силу. Ми вбиваємо людей за настроєм. Ми обираємо людей за своїм задоволенням чи незадоволенням. Через найменшу річ, яка нам не сподобається, відбувається таке. Оце ми, дракони. Вищі істоти, які з'явилися ще до того, як люди простягли руки до зірок.
Якими темними були очі, що визирали звідти. Погляд, спрямований на Тояму, відбивав лише безодню.
Дракон запитував у людини.
— Ти не розумієш драконів. Ти просто випадково зацікавив її, випадково сподобався їй. Це просто цікавість. Коли їй набридне, ти теж згориш у цьому золотому полум'ї. І все ж ти——
Зі срібного волосся Дракона Людського Знання впала крапля води.
Темні очі лише дивилися на жадібного чоловіка, який стояв перед нею.
У цих очах читалося й очікування чогось, і готовність до розчарування.
— Чи зможеш ти залишатися з нею на рівних, жадібний авантюристе?
Дракон Людського Знання посміхнулася, і це запитання було викривленим, сповненим її власних бажань та очікувань.
Дракон Людського Знання випробовувала, чи дійсно той, про кого вона молилася й на кого покладала надії, залишився таким, яким вона хотіла його бачити.
Безпідставні й егоїстичні очікування щодо Нарухіто Тоями, Дракон Людського Знання продовжувала плекати——
Пікон.
[Навичка "Отаку" активована]
Ця навичка була можливістю сучасної людини, яка могла проявитися в кожному.
Світ, що накопичив величезну історію й продовжував процвітати. Людські бажання завжди створювали якісний розважальний контент.
Звичайні розваги, звичайний відпочинок, витвір фантазії.
Проте через фільтр споживача це колись і десь ставало відповіддю для когось.
Запитання від дракона.
Але це не мало значення.
Відповідь на це запитання, де помилка коштувала життя, Нарухіто Тояма вже отримав раніше.
— ——Видатний старий дракон, якого я знав, казав так: Два — це початково лиха істота. Але саме протистояння власній лихій сутності є найважливішим.
Це був досвід життя як отаку, отриманий через ігрові витвори.
Цей досвід став словами.
Ці слова стали отрутою.
Чийсь витвір фантазії тепер став силою Нарухіто Тоями.
Це стало надією на відповідь, яку Нарухіто Тояма дасть істоті на ім'я дракон.
— Ось як, Драко. Ти теж дракон.
Пробурмотів Тояма. Його очі дивилися на Драко, яка готова була напасти будь-якої миті.
— Що, пробач?
Дракон Людського Знання видала дивний звук. Але вираз її обличчя був чомусь піднесеним.
— Усе гаразд, я добре розбираюся в таких драконах. Тобто, почекай, Драко, а ці крила у тебе хіба не неймовірно круті?
— Е?
— Ні, я кажу, хіба вони не неймовірно круті?
Від слів Тоями дракони заніміли.
Дракон, яка сумнівалася в собі, і Дракон Колекціонер, яка не могла стримати руйнівний драконівський імпульс.
Зазвичай слід було б боятися, тікати.
Але Тояма не робив нічого з цього. У його гострих очах, туманних від сп'яніння, з'явився якийсь дивний азарт, і він витріщився на крила й хвіст дракониці.
— Фх, хі-хі, ні, я й тоді думав, що ці крила з кігтями надто круті. Ти що, Кінґ Ґідора?
— Тояма-кун, ти взагалі розумієш ситуацію? Зараз Дракон Колекціонер не може контролювати себе й——
— Заткнися! Щоб японський отаку лякався якогось там дракона?!
Хлюп.
Дракон Людського Знання від отаку-крику заніміла й видала звук.
— Замри! Блу…… Тобто, Драко, замри!
У самих трусах-шортах він розставив руки вбік і став у позу.
У цьому вигляді, що втихомирював Драко, не було й краплі страху чи переляку.
— Е?
Драко, яка була під контролем хаосу в душі й намагалася перетворитися на дракона, зупинилася.
— Гей, Драко! Я розумію цей порив, динозаври з "Парку Юрського періоду" теж стають лютими просто від бурі, але скажу чітко: ти мене взагалі не лякаєш! Не думай, що я зараз злякаюся когось на кшталт тебе!
— Когось на кшталт мене? Нарухіто, що це означає? Яким би ти не був, залежно від слів, я цього не пробачу.
Тиск зростав.
Так само, як і тоді, під час полювання на дракона, коли він прикінчив Драко, заграла жага вбивства, що палила спину.
Це був той самий тиск, який вона показувала в гільдії. Привілей дракона, який паралізував усіх, окрім обраних та сильних духом——
Пікон.
[Застосовано абсолютну перевагу "Вищої істоти (Дракона)" над "Людиною". У разі провалу перевірки — непритомність. ……Навичка "Голова — комбо-набір", прихована навичка "Хомо Сапієнс", виникає ментальний кидок на опір, завдяки "Вбивці Драконів" надано величезне коригування, кидок на опір успішний]
Але привілей дракона не мав значення для Нарухіто Тоями.
Вбивця Драконів не боїться драконів.
Тояма зухвало посміхнувся. Його постать, що посміхалася в самих трусах, виглядала максимально підозріло.
Нарухіто Тояма не боявся Аліс Драл Флеартейл.
Не через якусь правильну причину на кшталт "тому що ми друзі"——
— Тому що я вже один раз переміг тебе.
Це була абсолютно безглузда, але принципова причина.
— ……Хі-хі-хі, вау.
— Щ-що ти сказав?
Дракони втратили слова.
Від слів крихітної людини.
Дракон Колекціонер заніміла, а Дракон Людського Знання розплилася в посмішці, схожій на півмісяць.
— Ієрархія вже встановлена, золотий драконе. Ти вже один раз програла мені. Ти жива лише тому, що виявилася безглуздим драконом із кількома життями. У нормальних обставинах ти була б уже мертвою від моїх рук.
Крок.
Тояма зробив крок уперед.
Крок — Драко, Дракон Колекціонер, Аліс Драл Флеартейл відступила назад.
"Ага, ієрархія дійсно вже була встановлена."
Тояма, який дивився прямо вперед, і дракониця, яка відвела погляд і блукала очима.
— У, а.
— Драко, заспокойся. Заспокойся, що це з тобою раптом?
— Я, я…… А-а, я не знаю, що я хочу зробити з тобою, я цього не розумію…… Цей старий дракон правий, я колись тебе——
— Хі-хі-хі-хі-хі.
Дракон, що вагався, і чоловік у трусах, який посміхався.
— Я подолав купу драконів за своє життя. І тих, кого називали Пожирачами Світу, і тих, кого називали Драконами Долі. Усіх їх я подолав (у грі).
— Е, Тояма-кун, це ж про ігри……
Дракон Людського Знання була спантеличена словами Тоями, але той, звісно ж, повністю ігнорував її.
— І ти думаєш, що після всього цього я злякаюся того, що дракон трохи розлютився? Не недооцінюй мене, Аліс Драл Флеартейл.
— А, у.
— Не лютуй без причини, не бійся без потреби. Заспокойся, я сильніший. Тому, навіть якщо ти розлютишся, я не помру від твоїх рук.
— ……Ти не боїшся дракона?
— Усе гаразд, я сильніший.
— У формі дракона я значно сильніша, ніж зараз.
— Усе гаразд, мені взагалі дуже подобаються дракони. До речі, ти чотиринога чи з крилатими ногами?
— ……Чотиринога.
— Оце так справжній крутий дракон, а не якась віверна. Як круто.
Розмова тривала, і Тояма відповідав на запитання дракониці без жодного вагання.
— Хх, ха-ха, ха-ха-ха, Нарухіто, ти справді дурень.
— Кращий за тебе. ……Драко, ти дракон, а я людина. Я не можу повністю зрозуміти тебе, адже ми різні істоти.
— …………Обов'язково бути однаковими?
— Ти перетворилася на таку подобу, щоб підлаштуватися під нас? Я ціную таку турботу. Але я не хочу тримати тиранозавра як домашнього улюбленця.
— Т-тирано?
— Ага, найкрутіший і найстрашніший дракон. Тиранозавр жорстокий, сильний і страшний, саме тому він тиранозавр. Ти така ж, Драко. Ти початково така істота. Істота, відмінна від людини. Дракони ж такі, правда? Ви круті, сильні, а ще егоїстичні й вередливі. Чому ти так мучишся й страждаєш через це?
Рухи Драко зупинилися.
Золоте полум'я, що клубочилося в повітрі, згасло, а хвіст опустився.
Вона болісно скривилася, схопилася за голову й зіщулилася. Вона виглядала як дитина, яка загубилася й плаче.
— Я…… хочу краще познайомитися з Нарухіто, хочу знати про тебе, але коли я бачу, як ти розмовляєш із нею, мені боляче…… Коли я бачу, як Нарухіто розмовляє з іншими драконами, я сходжу з розуму.
Ніби просячи про допомогу, дракониця простягнула руку до Тоями. Почуття, яке виникло в ній уперше.
Дракон, який по своїй суті є самотньою істотою, вперше прагнув тепла від рівноправної істоти. І той, хто хоч раз отримав це, жахливо боїться це втратити.
Тояма подивився на простягнуту руку.
— Ось як, тоді нападай.
— Е?
— Е?
Двоє драконів видали здивовані голоси.
Людина не вагалася, вагалися лише дракони.
Відповідь, яку Тояма знайшов для мук Драко, тобто Аліс, — ось яка вона була.
Він не простягне руку у відповідь. Наші стосунки з драконом не такі.
Це не те трактування.
Голос здивування — чоловік зі зламаним мозком змусив вагатися навіть драконів.
Проте дві вищі істоти — Дракон Людського Знання та Дракон Колекціонер — не могли відвести очей від цього чоловіка, не могли перестати слухати його слова.
Дракон мовчки слухав слова людини.
— Я не можу зрозуміти твою сутність як дракона чи розділити її, адже я не дракон.
Як людина, висловлюючи повагу до дракона, Тояма чітко висловив цю різницю.
Дракон Людського Знання та Дракон Колекціонер виглядали сумними.
— Але я можу це визнати. Можу це уявити. Твоя лютість, твоя агресія, твоя пихатість — це теж твої бажання. І я не заперечуватиму їх.
Нарухіто Тояма приклав руку до шиї. Звідти він витягнув Кірийябу.
— Не заперечуючи цього, я залишатимуся з тобою на рівних по-своєму. Я принципово не лякатимуся тебе, я ніколи тобі не підкорюся.
Драко із сумним обличчям раптом подивилася вперед.
Вона чітко побачила людину, яка стояла перед нею.
Сила туману, що вбила дракона й погрожувала Церкві. Це була сила поза законами цього світу, здатна позбавити життя навіть вищу істоту.
Вона підкорялася лише Нарухіто Тоямі й слідувала за ним заради пригод і бажань.
— Тому щоразу, коли ти божеволітимеш, я знову вбиватиму тебе.
Ось вона, відповідь.
— А…………
— Тому ти можеш залишатися такою, яка ти є.
Якщо дракон — це істота, яка існує разом із руйнівним імпульсом, то він протистоятиме цьому. Якщо під час спільного проведення часу виникне смертельна небезпека, він просто прикінчить її у відповідь.
— Ми з тобою рівні, і вбиватимеш не лише ти, я теж убиватиму.
[Навичка "Вбивця Драконів (двозначна)" активована]
— А, а-а……
— Хі, хі-хі, а-а, все ж таки, як чудово……
Це була божевільна розмова. Це були слова, які важко зрозуміти.
Але від цих слів Дракон Людського Знання розплилася в закоханій посмішці.
Але від цих слів Дракон Колекціонер повернулася до своєї колишньої форми.
Гордо розправлені крила зів'яли й повернулися на спину.
Товстий хвіст зменшився й зник.
Звужені зіниці повернулися до звичайного розміру, і золоте полум'я навколо тіла згасло.
— Я…… можу знову стати такою.
— Тоді я знову пошматую тебе Кірийябой, броньована.
— ……Ха-ха-ха. А-а, ось воно що…… Це……
Подоба Драко змінювалася. Її справжня людська форма.
Довге золоте волосся, струнка висока постать, гострі драконячі очі та витончені риси обличчя.
— Нарухіто, ти справді великий дурень.
Драко посміхнулася, ніби скинула з себе тягар. Це була посмішка, схожа на квітку, що розквітає в незвіданих землях.
— Ні, це якось дивно.
На мить Тояма задивився на неї, але його викривлений мозок швидко заглушив це відчуття.
— Ха-ха-ха, слухай, Нарухіто. Підійди трохи ближче. Мені зараз неймовірно хочеться обійняти тебе.
— Ні, я пасую. У тебе якісь страшні очі, тож ні.
— Ха-ха-ха, але ж ти сам сказав. Будь драконом, залишайся такою, якою ти є, а дракон, щоб отримати те, що хоче, діє силою.
Драко грайливо звузила очі. Це був погляд злого дракона, у якого пускаються слини перед скарбом.
— І чинити опір цьому — це право людини.
Напівжартома, напівсерйозно вони повільно скорочували дистанцію.
А Дракон Людського Знання дивилася на них із трохи нудьгуючим, але водночас якимось захопленим виглядом.
— ……Хлюп. Заздрісно…… Але, Тояма-кун, цього разу тобі, схоже, не доведеться битися з цією малою драконицею.
Дракон Людського Знання, яка спостерігала за вибором Вбивці Драконів, тихо пробурмотіла це. У її голосі відчувалося якесь полегшення.
— А?
Тояма нахилив голову на цей голос.
— О, ПА-А-А-АНІ-І-І-І-І!!
— Ва-а, Пані-і-і, ви цілі-і-і? Вибачте-е-е, я навчила вас неопрацьованій магічній формулі-і-і.
— Прибули опікуни, Тояма-кун.
Хіхікнула Дракон Людського Знання.
— Е?
Ох.
З'явилося коло світла.
У просторі розширилася діра, і звідти вийшли опікуни.
Сивочолий чоловік у фраку, виглядаючи як справжній джентльмен, і якась неуважна покоївка.
Трансцендентні істоти завжди з'являлися раптово й саме так.
— ……Підозріла особа?
— Пане друг, ви що, зазіхнули на Пані……?
Покоївка й джентльмен уважно витріщилися на Тояму.
На жаль, з боку це виглядало так: чоловік у самих трусах-шортах із дурнуватою посмішкою тримає в руці ніж.
— Ого, зачекайте, я можу все пояснити!
Тояма в самих трусах знову розставив руки вбік і став у позу з "Парку Юрського періоду".
————
————
.
.
.
(П.П Бля, починалось все як крінж, потім в драму пперейшло, а потім закінчилось крінжом аххахаха..)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]