Розділ 45 - Поговоримо з пані Єпископом!
— Ну що ж, кхм-кхм. Отож, ти, кавалер... тобто, наш Вбивця Драконів. Чудова робота, ти чудово втихомирив нашого шляхетного дракона. Можна сказати, робота, гідна інквізитора.
— Ага... Ні з того ні з сього заговорила. Чи не занадто товстошкіра?
Щойно дракон зник, єпископ, яка ще мить тому белькотіла щось невиразне на кшталт "Небо, гарно, дивіться! Він посинів!", знову повернулася до тями.
— ...Ой, та про що ви?
Схиливши набік голову зі вдаваною безневинністю, дівчина-єпископ розпливлася в щирій посмішці, примруживши свої очі-щілини. Вона перемикалася між станами з аномальною швидкістю. Можливо, це і є талант можновладця?
— Та ні, ну, якщо ти вирішила грати в це, то біс із тобою.
Тояма облишив спроби вставити цуккомі та вмостився назад на диван.
— Нарухіто, це й справді смачно.
— Ах ти ж, Лазаре. Яка це вже в тебе склянка, медовий ящере?
Тримаючи в руках срібний глечик, Лазар так само природно повернувся на своє місце поряд із Тоямою.
Він ніяк не міг припинити перехиляти склянку за склянкою медової води.
— ...Цікаво, чи повернуться дракони?
Тихо пробурмотіла єпископ.
— Не знаю, але сил у тих двох приблизно порівну, хіба ні? Навіть якщо вони зчепляться, це затягнеться ненадовго.
— Ех, Дракон Колекціонер — це ще пів біди, але щоб витягти сюди самого Дракона Всезнання... ой, перепрошую, тепер же Дракона Людського Знання. Прародительку магічних формул, охоронницю Академії... Ох, це утричі важче, ніж я очікувала.
Ввічливо-зневажливий тон єпископа почав трохи тріщати по швах.
З важким зітханням вона схопилася за голову й застогнала просто на дивані.
— Нарухіто, через тебе в боса голова розболілася.
— Лазаре, це все через те, що ти п'єш забагато медової води.
Двоє баламутів, навіть не зустрівшись поглядами, почали спихати провину один на одного.
— ...Та ви обоє гарні. Про Вбивцю Драконів й казати нічого, але хто б міг подумати, що раб-лізардоніанець виявиться тим самим "Тіньовим Зубом". Щоб особа, чиє ім'я гримить навіть у найглибших тінях Королівства, забрела аж сюди... У Королівстві й справді настають скрутні часи.
У словах єпископа не було й натяку на дискримінацію раси лізардів. Свічки в люстрі ледь помітно затріпотіли.
— Ну, менше з тим. Е-е-е, пані Єпископ, я правильно звертаюся?
Тояма випростався і звернувся до виснаженої на вигляд жінки перед ним.
— Просто єпископ. Якщо ви звертатиметеся до мене "пані", особливо ти, Вбивця Драконів, це означатиме, що я ставлю себе вище за дракона. А це вже занадто.
"Це вже занадто, у мене ж шлунок зупиниться, шлунок".
Буркочучи це, єпископ знову важко зітхнула.
— А-а, то в цієї Драко соціальний статус просто зашкалює.
— ...У цій ситуації я просто облишу спроби згладити різницю в нашому сприйнятті. ...Отож, подій сталося стільки, що ми геть збилися з теми, але ви хоч розумієте своє теперішнє становище?
Дивлячись на безтурботне обличчя Тоями, єпископ трохи покривилася, а її голос став дещо суворішим.
— Та так, плюс-мінус. І ще, єпископ. Дякую за допомогу.
— Ой, та про що ти?
Тояма нахилив голову, а єпископ впиралася в нього своїми вузькими очима-щілинами. Якщо придивитися краще, в тих очах не було й краплі веселощів. З-під ледь піднятих повік визирали фіолетові зіниці.
— Не прикидайся, я про той твій хід із так званим інквізитором. Здебільшого це ж мала бути твоя козирна карта в переговорах, правда? А ти використала її, щоб прикрити мене з Лазарем.
— Хум... Ти справді дивний... ні, скоріше моторошний чоловік. З одного боку, дивовижно холодний, з іншого — дотримуєшся етикету, але при цьому на кінчику язика все ще тримаєш бажання дорожче продати себе мені... ні, нашій Церкві Ангелів...
Єпископ вичікувально розглядала Тояму, зважуючи його слова.
Це було зовсім інше неприємне відчуття, ніж під час протистояння з драконами чи лицарями. Тояму охопило те саме специфічне відчуття, яке виникає, коли стоїш віч-на-віч із людиною, яка значно розумніша за тебе.
— Ти аж усе розкусила? Ну ти даєш.
Тояма щиро висловив своє захоплення.
— Хмпф, якщо в тебе достатньо глузду, щоб дякувати, то, може, припиниш ці переговори? Поки що ваші злочини будуть перекриті тим, що ви під захистом нашої фракції Єпископа.
— А, ну звісно. Я не забуду послугу того, хто прийняв на себе таку величезну бомбу. У моїх краях є такий вислів: "Погодуй собаку три дні — і він пам'ятатиме добро". Ти щойно прикрила нас, тож я повік не забуду того, що ти для нас зробила.
Очі Тоями, позбавлені емоцій, наче в тибетського лиса, і примружені очі-щілини єпископа зустрілися в усмішках, впиваючись поглядами одне в одного.
— Хе-хе, тоді на цьому наша розмова закінчена? Щодо роботи інквізитора поговоримо іншого дня...
— Але водночас є й інший вислів: "Це — це, а те — те". Кхм-кхм, яке чудове висловлювання.
Єпископ намагалася завершити розмову, але робота Тоями тільки починалася.
Куй залізо, поки гаряче — те саме стосується й переговорів. Усе, що має бути вирішено, повинно бути вирішено того ж дня.
— І що ж ти хочеш цим сказати?
На слова Тоями, єпископ відповіла рівним, плоским голосом.
Атмосфера навколо єпископа, дівчини-кішки та крихітної сестри-черниці почала ледь помітно натягуватися від напруги.
— Це означає, босе, що нам із тобою ще є про що поговорити. Та нічого такого, просто ми все одно в одному човні. Справа в ціні, єпископ. За скільки ви збираєтеся купити мене й Лазара?
Подальший план дій загалом вималювався. Щоб протистояти офіційній владі в особі Ордену Лицарів, мати статус в Інквізиції було вигідно й самому Тоямі.
Проте найголовніше — умови та взаємини — залишалося невизначеним. Тояма був не настільки безтурботним, щоб нехтувати цим, і в нього не було варіанта уникнути цієї розмови з єпископом.
— ...Вбивця Драконів, ти вимовляєш ці слова, усвідомлюючи, яким ризиком для нашої фракції Єпископа є твоє приєднання?
Першою на слова Тоями відреагувала дівчина-кішка в одязі сестри-черниці. Сніжно-біле хутро та жовті очі, подібні до дорогоцінного каміння.
Проте зморшки на її носі чітко давали зрозуміти, що вона не в дусі.
— Семпай-Кицюню, я чудово розумію, що ти хороша людина. Але якщо ти заговорила про це, то в нас із Лазарем теж знайдеться купа претензій, знаєш? Ну, може, вбивство того покидька-вартівника було трохи перебором з мого боку на емоціях, але щодо решти — як щодо цього?
Тояма легко відмахнувся від погрози Тоссль, заговорюючи їй зуби.
— Що значить "як щодо цього"?
Від такої прямолінійної відповіді дівчина-кішка Тоссль остовпіла, не знаходячи слів.
— Тоссль, мовчи. Свуі, ти теж. Відтепер я забороняю вам обмовитися бодай словом із цим чоловіком. ...Вам же не потрібно, щоб я витрачала на це своє життя, ви й так мене послухаєте, правда?
Лише одна фраза єпископа. Звичайна фраза, але...
— Кхм... Пробачте, Вбивцю Драконів. Зрозуміла, володарко.
— ...Зрозуміла, пані Єпископ.
Навіть без використання "Наказу" її слова миттєво дійшли до підлеглих, які безтямно шанували її.
"Яка витонченість, усе ж найнебезпечнішою виявилася ця жінка з очима-щілинами." Тояма знову усвідомив загрозу, яку становила дівчина перед ним.
"Змусити істот, сильніших за себе, коритися лише за допомогою слів. Важкість цього завдання неважко уявити."
"Далі — битва язиків, де кожне слово вирішує все. У такому разі..."
— Тсю, а ти швидко їх приборкала. Лазаре?
Лише одне ім'я друга.
— Глоть, угу, зрозумів. Я мовчатиму, Нарухіто.
Тояма так само кинув лише одне слово Лазару. Медовий ящір слухняно зрозумів його задум і закрив рота.
— Ти й сам швидко перекриваєш кисень, хіба ні? Чи ти б не закидав це іншим? Не довіряєш своєму товаришеві?
Ніби глузуючи, мовила єпископ, схиливши голову до довгих пальців у білих рукавичках.
— Давай без цих шитих білими нитками балачок. У кожного свої сильні сторони. Хтось уміє пекти хліб, попиваючи медову воду, а хтось майстер убивати драконів та вести переговори. У сферах, де ти не тямиш, мовчання іноді є найправильнішим рішенням.
— ...І не посперечаєшся. Якби у світі всі були такими ж кмітливими, як ти, моя робота була б значно легшою.
Двоє — підступна лисиця та тибетський лис — розпливлися в ледь помітних посмішках.
— Та будь ласка. Так от, щодо самої роботи. Взагалі, що це таке — "інквізитор"? Ні, з назви я здогадуюся, але все ж.
— Усе просто: це церковна організація, створена першим єпископом під час заснування Церкви. Як і випливає з назви, вона існує для того, щоб карати єретиків Церкви.
— Утиск інших релігій чи щось таке?
Спираючись на звичайні знання сучасної людини про поняття інквізиції, Тояма висловив припущення.
— ...Дивно. Ти якийсь дивний.
Єпископ повністю завмерла й тихо мовила:
— Почувши слово "єресь", перше, що тобі спадає на думку — це "інша релігія"? Я не знаю слова "релігія", але з контексту розумію, що мова йде про концепцію, схожу на Церкву Ангелів.
— ...Зачекай, у вас узагалі немає слова "релігія"?
Трохи поміркувавши, Тояма відчув легку тривогу. Вона занадто дивно відреагувала на слово "релігія".
Те, як це сказала єпископ, звучало так, ніби в цьому світі взагалі не існувало поняття релігії, окрім Церкви Ангелів.
— Принаймні я про таке ніколи не чула. Можливо, в стародавній японській мові щось таке й було. Але в цьому світі єдине вчення, що поширилося серед людей подібно до Церкви Ангелів — це хіба що віра в драконів.
— ...Святий Христос би випав у осад. Те, чого він не зміг досягти навіть своїми хрестовими походами, тут просто взяли й утілили в життя.
Схоже, так воно й було. Водночас Тояма відчув моторошність цього світу. Це лякало навіть більше за наявність драконів чи монстрів.
Хоч це й інший світ, але тут живуть такі ж люди. І при цьому, окрім Церкви Ангелів та цієї віри в драконів, інших вірувань просто не існує?
Хіба таке можливо під час розбудови людського суспільства? Думки Тоями почали плутатися...
— Христос? Поняття не маю, про що ти. Та менше з тим, повернімося до теми. Єретики в нашому розумінні — це вороги Церкви. Звісно, це ті, хто протистоїть Ангелам, але також і ті, хто загрожує діяльності Церкви, порядку, який вона підтримує, або шкодить її вірянам. Коротше кажучи — це загін із прибирання сміття.
— Ну ти й розклала все по поличках.
Відклавши думки про релігію, Тояма знову повернувся до єпископа. Ну, в принципі, з назви "інквізиція" він приблизно такого й очікував.
— Хе-хе, якщо я представлю меч не як знаряддя вбивства, а як ніж для нарізання овочів, суть від цього не зміниться, правда? Так само, як меч існує для того, щоб розтинати плоть, ламати кістки та забирати життя, Інквізиція існує для того, щоб відправляти ворогів Церкви в небуття.
— Зрозуміло, необхідне зло, мокрі справи. Ну, я щодо цього особливих ілюзій не маю.
— Ох, та ну? Я думала, у звичайних людей з цим виникають проблеми.
— Та ні, я й так заробляв на життя вбивством потвор, і збирався робити це далі. Просто до списку потвор додадуться ті, які мають вигляд людей.
Дивлячись на Тояму, який випалив це з абсолютним спокоєм, єпископ весело всміхнулася.
— Якщо ти це кажеш задля понтів, то сміливості тобі не позичати, а якщо серйозно — ти божевільний. Втім, в Інквізиції нормальним і робити нічого.
— Ну, десь п'ятдесят на п'ятдесят. І от щодо моїх побажань стосовно роботи...
— Побажань?
— Ага, побажань. Якщо чесно, у нас із Лазарем є основна робота, якою ми плануємо займатися. Ми збираємося заробляти гроші, суміщаючи це з діяльністю авантюристів. Тож в Інквізиції ми б хотіли працювати на правах підробітку.
— На правах... підробітку.
Від слів Тоями голос єпископа знову трохи знизився.
— Вимоги прості. По-перше, жодних обов'язкових виходів. По-друге, ми на рівних. Чи брати завдання — вирішуємо ми. Ідеально — як у стосунках Гільдії та авантюриста.
Незважаючи на загрозливий тон єпископа, Тояма виклав настільки нахабні умови, що аж гай шумів.
— На-Нарухіто, це вже...
Лазар мимоволі обмовився.
— Тобто ти не збираєшся ходити піді мною?
"Дзень". У срібній склянці єпископа підтанув лід, видавши дзвінкий звук.
— Не зрозумій неправильно, босе. Для нас із Лазарем ти — бос в Інквізиції. Це ми поважаємо. Просто ми не хочемо лізти надто глибоко. У нас купа інших справ.
Тояма не поступався. У якомусь сенсі це були слова, що нехтували милосердям фракції Єпископа, яка простягнула їм руку допомоги.
Лазар сповнився панікою, переводячи погляд з Тоями на єпископа й назад.
Тояма ж ігнорував це й просто пильно дивився на єпископа.
— ...І ти гадаєш, така зручна пропозиція пройде?
Єпископ видала звук, у якому змішалися чи то сміх, чи то втома, і важко зітхнула.
— Пройде.
Тояма відбив її випад, відрізавши це із залізною впевненістю.
— Охо.
Голос єпископа трохи підвищився.
— А ти підступна. Ні, швидше навпаки — ти сама понад усе прагнеш, щоб це пройшло. Я зрозумів це з вашої реакції на Драко та того йокнутого психопата. Ми з Лазаром — очевидне чужорідне тіло. Якби все йшло як треба, за нормальним сценарієм, за головним квестом — ти б ніколи зі мною не зв'язалася.
Реакція єпископа дала йому все зрозуміти.
Його задум і задум цієї жінки перед ним, збігалися. Залишалося лише узгодити умови.
Тояма продовжив:
— І ось така ти зрештою врятувала нас. Я вдячний, правда. Але я не розумів причини. Чому ти врятувала нас, хоча ми зчепилися з лицарями? Я ніяк не міг цього збагнути... аж дотепер.
Так, саме це непокоїло його найбільше. Жінка перед ним була видатним діячем. Розумна, впливова, ще й із силою.
І головне — вона чудово вміла крутитися. Тому досі він не міг збагнути.
Не розумів, чому ця так звана єпископ прикрила його з Лазаром.
Але відповідь йому підказав той золотий дракон.
— Дотепер?
Перепитала єпископ із зацікавленістю.
— Драко. Така брила прагматизму, як ти, вчинила нераціонально. Створити ситуацію, за якої тобі довелося піти на ризик і взяти нас під крило — такий розклад міг створити лише той розбещений дракон.
Розбещений дракон.
При цих словах на думку спадала лише одна істота. Усі в цій кімнаті подумали про одне й те саме.
— ...Окрім тебе, мабуть, ніхто не наважився б так говорити про Драконячу Жрицю.
— Бо ми друзі. Але за тутешніми мірками це ж щось нечуване, так? Якщо врахувати такий ірегуляр, як Драко, відповідь стає простою... Ризик від Приджі-скролу. Якщо ми не виплатимо вам борг, я перетворюся на рослину. Бачиш, усе склалося.
Усі шматочки пазла, яких бракувало, пояснювалися існуванням того дракона.
Для того дракона не становило жодних труднощів змусити раціональну людину діяти всупереч логіці.
Можливо, це самовпевненість, але Драко по-своєму намагалася йому допомогти. Тоямі це було просто приємно, і він злегка всміхнувся.
— ...Кх!
Свуі розплющила очі й прикусила губу. Зрозуміла, що її власний хибний хід загнав господиню в кут.
— Не роби таке обличчя, семпай. Насправді я тобі вдячний. Якби ти тоді не допомогла, малеча з нашого дому була б уже мертвою.
— ...Справді, мені не подобається ні твоє обличчя, ні твій характер, ні взагалі нічого в тобі. Ти ні краплі не милий і нітрохи не гарний.
Відповіла на це єпископ.
Посмішки на її обличчі більше не було. Її фіолетові очі, ледь прочинені, безжиттєво дивилися на Тояму.
Красиві пальці в білих рукавичках ритмічно поплескували по коліну.
— Навзаєм, босе. Не хочу вихвалятися, але ви боїтеся того, як відреагує дракон, якщо я перетворюся на рослину. Вас лякає ця непередбачувана реакція.
Тояма дійшов такого висновку.
— Пф-ф!
Єпископ лише пирхнула.
Вона не стримала сміху.
— Га?
"Невже я десь прорахувався?"
Тояма трохи занепокоївся, побачивши глузливі нотки на обличчі єпископа.
— Аха-ха-ха, хм-хм-хм, у-ху-ху-ху-ху-ху-ху-ху, ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!! Та припини, благаю! Непередбачуваної?! Ти сказав "непередбачуваної"?! Аха-ха-ха! Прорахувати весь розклад і спіткнутися на самому кінці! На останньому кроці! Невже це все, на що здатне твоє самосприйняття?! Аха-ха-ха! Свуі, Тоссль, ви чули? "Непередбачуваної"! Оце так видав! Аха-ха-ха-ха-ха!!
Раптом вона вибухнула сміхом.
Схопившись за живіт і витираючи сльози, єпископ не могла стримати сміху.
Підступна лисиця, жадібна до грошей.
Жінка, яка через свій надзвичайний інтелект звикла дивитися на світ лише з одного боку, вперше за довгий час сміялася від щирого серця, від душі.
— Пані Єпископ?
— В-володарко?
Така раптова зміна й цей регіт налякали навіть її вірних помічниць.
— Пха-ха-ха, оху-х, ну й сміхота. Оце я посміялася, ха-ха. Та як це непередбачуваної? Ти, звісно, мізкувати вмієш, але все одно дурень.
Відсміявшись досхочу, єпископ витерла сльози мереживною хусточкою й заговорила.
— Що?
Перш ніж Тояма встиг щось відповісти на це "дурень"...
— Усьому кінець.
Голос єпископа змусив Тояму завмерти.
— Усьому?
— Так, усьому. Вбивця Драконів Тояма Нарухіто, я можу стверджувати це напевне: якщо з тобою щось станеться і до цього бодай якось буде причетна Церква, нашій Церкві Ангелів настане остаточний і безумовний кінець.
— Та ні, ну що за маячня.
"Церкві настане кінець". Тояма завмер від таких перебільшених слів.
— Ох, ти й справді цього не розумієш. Все просто: нас знищить гнів дракона.
— Що? Ні, ну не до такої ж ступені.
Тояма приблизно знав характер Драко. Але не думав, що все аж так серйозно.
— Саме тому, що це аж так серйозно, ми й змушені пити цю отруту в особі вас обох! Тояма Нарухіто, ти й справді занадто низько оцінюєш свою цінність. Той дракон визнає за тобою таку "цінність", що тобі й не снилося. Не як за звичайним експонатом колекції, вона цінує тебе як особистість і поважає твою суть... Чи ти можеш хоч на мить усвідомити, наскільки це жахливо?
Єпископ заперечила його думку безпосередньо, цього разу без жодної посмішки.
— ...Драко піде на таке, якщо я помру?
Тояма уявив себе мертвим і того розбещеного дракона.
Мабуть, вона сумуватиме, але щоб аж так лютувати...
...Хоча ні, у цієї бестії десь явно є кнопка перемикання на безумство.
Тояма згадав міни, на які він час від часу наступав за час їхнього короткого знайомства.
— О, дійшло? Люблю розмовляти з тими, хто швидко мізкує — це позбавляє стресу. Дракони підуть і не на таке. А щодо моєї відповіді стосовно ваших умов — відповідь "так". Саме так, якщо чесно, я навіть рада, що ти сам запропонував такий формат стосунків. Втім, сама професія інквізитора за своєю суттю і є титулом для сторонніх.
— Ти випробовувала мене?
Тобто єпископ із самого початку не збиралася зв'язувати їх жорсткими зобов'язаннями.
Тояма відчув, як мурашки побігли по спині від такої швидкої зміни лінії поведінки, приховування справжніх намірів та моменту для перевірки.
— Ну звісно. Я люблю дурнів, але терпіти не можу тупих. І хоч дракон від тебе в захваті, це ніяк не змінює мого особистого ставлення до тебе.
Просто кинула єпископ.
Вершина людського розрахунку: правильно боятися страшних речей на кшталт драконів, але при цьому хитро шукати власну вигоду.
Жінка, що втілила в собі всю підлість та живучість людського роду. Тояма ще більше підвищив рівень настороженості до цієї особи.
— ...Ну й характер у тебе.
— З вами мені вже немає потреби прикидатися. Так, а тепер наступне — моя пропозиція.
— Пропозиція?
— Еге ж. Пропозиція. Взагалі-то я хотіла використати як принаду вступ до Інквізиції, але... ну, вважатимемо це необхідними витратами.
— Про що мова?
— Все просто. Поклянися мені, Вбивце Драконів.
Тояма не міг вхопити нитку розмови.
Чого хоче єпископ? Тема раптово змінилася.
— А?
— У майбутньому в цьому місті... ні, в цій країні станеться щось жахливе. Що саме, хто це зробить і чим усе закінчиться — я не знаю. Але станеться щось жахливе.
— ...Ти про що взагалі?
"Раптова абстрактна розмова. Це якась пастка чи підводне питання?" Тояма мовчки заглибився в роздуми.
— ...То ці чутки були правдою?
— Ти щось знаєш, Лазаре?
Чомусь Лазар, який завжди знав купу всього, виглядав так, ніби розуміє, про що мова.
"Може, мені варто називати його Райденом?" — подумав Тояма й приготувався слухати.
— Так, ходять чутки, що нинішня єпископ Церкви Ангелів — пророчиця. Це були плітки знаті в Королівстві.
— Пророчиця...? Знову новий лор з нічого... хоча зачекай, Драко ж казала щось таке...
"Раптовий сплеск фентезійних елементів. А втім, це ж фентезійний світ."
Тояма згадав, що в Посольстві Драконів Драко й справді щось казала єпископу про пророцтва.
— "...Коли дракон буде вбитий людиною та собакою, і місяць скінчить свій шлях, Вбивця Драконів дістанеться лігва розбишак, розвіяний срібним вітром".
Раптово промовила єпископ.
У кімнаті запанувала дивна тиша.
— "Пекар-ящір і Вбивця Драконів зустрінуться під синім небом. Вбивця Драконів без гроша в кишені, пекар-ящір у біді. Почувши гамір, дракон і демони нарешті знайдуть Вбивцю Драконів, але пекаря-ящера й Вбивцю Драконів сховає срібний вітер за морем".
— ...Що це за маячня?
— Назва святого таїнства — "Хрестова Зоря". Воно дозволяє вхопити непевну інформацію про непевне майбутнє. Щоправда, через мою недосвідченість точність пророцтва не надто висока.
Просто задекларувала єпископ свою здібність.
Святе таїнство — у розумінні Тоями це було щось на зразок "реліквії" з сучасних підземель, а то й потужніше.
— Лазаре, оці суперздібності зі святими таїнствами — вони тут у кожного другого?
— Та де там, навіть унікальні навички є лише в одного з кількох тисяч. А вже про святе таїнство, яке є їхнім вищим щаблем... Зустріти носія святого таїнства — це подія, яка випадає раз на життя, і то не кожному.
— ...Це як реліквія Го-рангу в призначеного шукача? Скоро, мабуть, з'явиться якесь таїнство, що викликає шторм.
У голові Тоями виринув один призначений шукач, про якого знав кожен, хто жив у 2028 році.
Він пригадав дивовижну реліквію, про яку читав у базах даних.
— Так-так, ви двоє, досить там шепотітися. Як бачите з цього пророцтва, приблизно половина збулася.
— Про пекаря-ящера й Вбивцю Драконів?
— Еге ж, але той ящір — не пекар, а ти, Вбивця Драконів, не відправився за море. Моє пророцтво — це лише відображення одного з можливих варіантів майбутнього.
— І чого ж тоді ти, пророчице можливих варіантів, так боїшся?
Сміливо запитав Тояма.
Вираз обличчя єпископа миттєво зник. Наче свічку здуло вітром.
— Кінець, кінець, усьому-усьому кінець...
Пророцтво.
Поклавши руку на груди, єпископ продовжувала шепотіти:
— "Полум'я буде обдурене, жінка переверне все догори дном. Полум'я поглине золото й розплавить чорноту. Ані світло, ані меч не матимуть сенсу, місто авантюристів охопить полум'я, а великій вежі байдуже — вона чекатиме лише на того, хто дійде незайманим. Усі душі, поглинуті полум'ям, піднімуться на вежу. Кінець, кінець".
— "Той, кого чекають, не прийде, порятунок не з'явиться. Жінка, яку покинув увесь світ, закликає кінець усього. І золото, і чорнота згорять у полум'ї й помруть. Усі люди стануть душами й будуть зжерті жінкою".
— "Жінка більше не схибить. Перша спроба була невдалою, неможлива друга — теж. Тепер третя, вирішальна спроба. Щоб завершити головний квест, жінка знищить усе, забираючи все із собою".
— "Душі ростимуть усе більшими й більшими. Поглинувши все, вона прагне вище за небеса, ще вище й вище... Ну що ж, бувайте".
У кімнаті розлилося важке, липке повітря.
Незрозумілі слова, але суть була моторошною.
— ...Це що, якась дешева казочка?
— Ні, це дешеве пророцтво.
— Але ж у ньому немає жодної конкретики.
— Пророцтва завжди такі, хіба ні? Але мої пророцтва, хоч і не збуваються зі стовідсотковою точністю, завжди вказують на те, що обов'язково станеться. Не знаю коли, але це станеться. Це доведено всім моїм життям.
— ...Якщо вірити твоїй упевненості, то що ми з Лазарем маємо занотувати? Допомогти змінити це пророцтво?
— О, а ти кмітливий. Саме так.
Тихо мовила єпископ.
Тояма на мить онімів.
— ...Ти не схожа на людину, яку турбує мир у всьому світі.
Ледь видавив він із себе.
— О, а ти добре мене зрозумів. Звісно ж, мені й діла немає до порятунку такого гучного поняття, як світ.
— Тоді чого ти хочеш?
Не розуміючи її мотивів, просто запитав Тояма.
— Очевидно ж: "Теперішнього".
Відповідь була такою ж простою.
— Мені подобається те, що є зараз. Збирати стільки грошей, скільки захочу, мати статус, який дозволяє дивитися на більшість людей згори вниз, жити в оточенні милих підлеглих та блискучих золотих монеток — я хочу зберегти це.
Це була жадібність. Це була жадоба. Їй плювати на світ, вона просто хоче зберегти власне комфортне існування.
— І гроші, і красиві речі, і милі істоти сяють лише тоді, коли світ у порядку. Ніщо не вічне, але це можна продлити. І заради збереження свого нинішнього життя я готова переписати навіть кінець світу.
У фіолетових очах спалахнуло світло — самозакохане, егоїстичне світло.
Проте були й ті, кого це світло непереборно приваблювало.
— Пані Єпископ, ви така крута...
— Володарко...
Заворожено дивилися на єпископа Свята Діва та Кицюня.
— Лазаре, у цих дівчат що, проблеми із зором?
Тояма мимоволі вказав пальцем і запитав у Лазара.
— Хм, хто знає. Мені здається, вона дуже схожа на одного нашого спільного знайомого.
— Ну й часи настали, невже є ще одна така?
— Ага, і здається, набагато ближче, ніж ти думаєш.
— Серйозно? Жах який, треба зачинити двері на засув.
Відповідь Лазара звучала весело.
— Ну, менше з тим, те, про що я прошу, — просте. Коли все стане зовсім погано, будьте на моєму боці, от і все.
Єпископ махнула рукою, підсумовуючи розмову.
— І що значить "бути на твоєму боці"?
— Очевидно ж: я збираюся прибрати того, хто намагається втілити це безглузде пророцтво, щоб зберегти своє нинішнє життя. Ви мені в цьому допоможете.
— І хто ж це намагається зробити?
— Якби я знала, то не бідкалася б. Єдине, що я знаю, — це жінка. Вітаю, коло підозрюваних звузилося до половини людства.
Сказала єпископ із глузливим виразом обличчя, а Тояма лише зітхнув у відповідь.
— Це затягнеться ненадовго...
— О, звісно. Я не кажу, що це задарма. Це прохання йде окремо від вступу до Інквізиції.
— Ого, буде бонус?
— Звісно. За чесну роботу — чесна винагорода. Це моє правило. Хоча марно я не дам і мідняка.
Сказавши це, єпископ посміхнулася й подала знак своїй підлеглій — дівчині-кішці:
— Тоссль?
— Так, володарко.
"Фю-і-і", — пролунав свист Тоссль.
— Просимо вибачення.
Двері кімнати відчинилися, і всередину увійшли інші двоногі кішки. Усі вони мали обличчя, приховані тканиною, і були вдягнені в чорне чернече вбрання.
— Ого, це що? "Котяча вдячність"?
Тояма здивовано пробурмотів, спостерігаючи, як кішки юрбою заходять до кімнати.
— Ні, зачекай, це...
Лазар примружився й похитав головою.
Четверо з дівчат-кішок несли щось на зразок постаменту.
Труна? Постамент? Золоті прикраси на червоному матеріалі. Чотири кути прямокутної конструкції лежали на їхніх плечах, і вони шанобливо занесли її до кімнати.
— Дякую за службу.
— Няу.
Після слів Тоссль кішки поставили постамент на килим.
— Відкрийте, щоб наш гість бачив.
Повільно кришка постаменту відкрилася.
— ...А.
У труні лежали різнобарвні квіти.
А серед них, склавши руки на грудях, горілиць лежала спляча постать, яку Тояма виразно впізнав.
— Вона жива, хоча через указ великого єпископа непритомна. Це центр усього цього гармидеру, людина, з якою ти хотів розрахуватися, правда?
Єпископ холодно дивилася на неї згори вниз.
— Ця дівка...
Дівчина спала.
Блакитне волосся, блакитні очі. Біла шкіра зараз здавалася мертвотно-блідою. Лише те, що її білизна ледь піднімалася в районі грудей, свідчило про те, що вона жива.
Юне обличчя із заплющеними очима чекало на вирок.
— Так, Перший Лицар. Найкраща й найсильніша дівчина-лицар Ордену Лицарів Церкви Ангелів, "Справедливість" Сторл.
Це була вона. Сторл Пура. Для Тоями вона була ворогом, який ледь не вбив його.
— Керівництво Ордену Лицарів зараз відсутнє, чи не так? Її тіло тепер у руках фракції Єпископа. Тояма Нарухіто, якщо ти будеш на моєму боці, я дам тобі безліч таких можливостей.
— Можливостей?
Слова єпископа оповивали Тояму.
Це була солодка, неймовірно солодка спокуса.
— Помста... Ні, у твоєму випадку, хм, так. Робити все, що заманеться.
— Що ти маєш на увазі...
Тояма починав піддаватися. Язик єпископа, її підготовлений план.
За цей короткий час єпископ повністю оцінила людину на ім'я Тояма Нарухіто. І це була її остаточна перевірка.
— Початком усього цього гармидеру стало те, що ти прибрав тих покидьків. Звичайні люди в таких випадках здаються. "Він мені не подобається, я не можу його пробачити. Але я нічого не можу вдіяти, бо такі правила, немає способу". Усі живуть, змиряючись зі своїми "бажаннями", що переповнюють серце.
Єпископ знала, що в цього чоловіка цього немає.
Що він набагато небезпечніший за оголений клинок.
— Але ти інший. У тебе немає цих гальм... Якщо порівняти з деталями тих автоматичних екіпажів, які розробили хлопці в майстерні, — у тебе просто немає гальм.
— ...Я вражений, що тут знають слово "гальма".
Тояма міг лише сухо огризнутися.
— О, то ти теж знаєш, що таке гальма? Ну й грець із ним.
Посміхаючись, єпископ пригубила медової води зі срібної склянки.
— ...У твоєму житті далі буде купа подібних ситуацій. Ти завжди захочеш прибрати тих, хто шкодить твоєму бажанню, і ніщо тебе не зупинить... Я допоможу тобі в цьому. Я підготую все, прокладу шлях, викривлю закон.
Фіолетові очі розплющилися.
Вони впилися в карі очі Тоями й не відпускали.
Спіч-челендж. Не завжди його ініціатором був Тояма Нарухіто.
— Живи згідно зі своїми бажаннями, а я допомагатиму тобі, щоб тобі було зручно. Тому стань моїм союзником. Це угода. Рівноправна й вигідна угода.
— Угода...
— Це лише початок. Я віддам тобі твого ворога. Роби з нею що хочеш. Церква Ангелів... я особисто схвалюю це бажання.
Єпископ посміхнулася. Це була переманювальна тактика, спрямована виключно на Тояму Нарухіто.
Вона вирішила прийняти його, визначила їхні взаємини як рівноправні й сухі.
Залишалося лише одне — повний контроль.
Єпископ мала намір повністю оцінити масштаб особистості Тоями Нарухіто просто зараз.
— ...Зрозуміло.
Він подивився на дівчину, яка спала перед ним.
Перший Лицар, обрана Справедливістю. Без перебільшення, Тояма один раз ледь не загинув від її рук... ні, можна сказати, був убитий.
Прикриваючись розмитим поняттям справедливості, вона стала на їхньому з Лазаром шляху — ворог, загроза, це безсумнівно.
— ...Тобто ти хочеш сказати, що я можу просто взяти й прикінчити її в якості помсти?
— Саме так. Без жодної провини, роби як знаєш. О, хе-хе, у цьому ти трохи схожий на дракона.
Крізь примружені очі-щілинки фіолетові зіниці дивилися на Тояму наскрізь.
Жахлива людина, явно ненормальна. Але її слова солодким нектаром розливалися в душі Тоями.
Це була найкраща винагорода: за нього узгоджуватимуть його бажання з правилами суспільства.
Він зможе прибирати всіх, хто йому не подобається, усіх, хто хоч трохи дратує. Дозвіл діяти згідно зі своїми бажаннями схвалено очільником такої організації, як Церква Ангелів.
— Я...
Тояма завагався.
Спіч-челендж.
Людська параноя — дурити світ язиком та мізками, кидаючи виклик несправедливості. Й сам не помітивши як, Тояма Нарухіто опинився на язиці в Каноси Тіель Фільд.
Коли він це зрозумів, було вже запізно. Перед ним лежав об'єкт помсти, ще й зі схваленням влади.
А Тояма Нарухіто був понад усе слабкий перед власними бажаннями.
Шов на шиї досі болів, страх від того, як йому стискали горло, усе ще залишався.
Карбувалася в пам'яті ця яскрава, жахлива сила Лицаря Справедливості.
Вона обов'язково колись знову вишкірить на нього зуби. Тояма Нарухіто знав, що його шлях, його спосіб життя далекі від справедливості.
І він знав, що справедливість не терпить того, що від неї відрізняється.
— Дозволяю, Тояма Нарухіто. Живи за своїми бажаннями. А я житиму за своїми прагненнями. Об'єднаймо зусилля в цьому ганебному світі.
Солодкі промови, солодкі слова. Зараз це були саме ті слова, яких Тояма жадав понад усе.
Інтелект 28. Здатність мислити так жахливо обволікала людину. Для цього не потрібні були ані краса, ані чарівність жінки, ані тиск дракона.
Щоб керувати людиною, достатньо підвішеного язика та мізків, які розуміють суть речей.
— ...Що б я з нею не зробив, це моя справа?
— Так, навіть якщо вона загине внаслідок нещасного випадку — це буде лише нещасний випадок. Тебе ніхто не звинуватить.
— Ось як...
Пікон.
[Головний квест "Кінець Справедливості"]
[Мета квесту: розрахуватися з Першим Лицарем Церкви Ангелів Сторл. Додаткова мета: прикінчити Сторл за допомогою "Кірийяби"]
[Винагорода за квест: POW +1, навичка "Безжальність". Винагорода за виконання додаткової мети: успадкування "Справедливості"]
— ...Кара?
Посипалася купа сповіщень. Покрутивши їх у голові за допомогою своїх отаку-знань, він зрозумів, що це дасть солідну купу нагород.
Хоч усе це й тхнуло чимось підозрілим.
— Звісно, ти можеш зробити це власними руками, а можеш віддати її Інквізиції. Вирішувати тобі. Адже моєю винагородою є передача права рішення тобі.
Єпископ посміхнулася; видатна постать, що приховувала свої справжні наміри за милосердям та великодушністю, випробовувала авантюриста.
Пікон, пікон, пікон.
Сповіщення про квест, стрілки вказували на Сторл, яка продовжувала спати на постаменті.
"Знищ, знищ, знищ."
Внутрішній голос Тоями, його бажання теж казали це. Немає причин залишати її в живих, немає причин вагатися.
Усі умови підготовлені. Проблемна особа, яка загнала його та Лазара в глухий кут.
Дурко, що торохтить про свою справедливість. Вона обов'язково стане на заваді в майбутньому.
— ...Нарухіто.
Голос друга став дещо нижчим. Голос пробився крізь бурхливі думки Тоями.
"Знищ, прикінчи, страть."
Імпульс головного квесту цього разу точно був правильним.
Шепіт головного квесту точно не помилявся.
Якщо йти правильним шляхом долі квесту Тоями Нарухіто, справедливість слід знищити саме тут.
— Ну ж бо, вирішуй. Право рішення за тобою. Адже це твоя винагорода.
Дівчина-єпископ, що пророчила майбутнє, дивилася своїми фіолетовими очима на його вибір...
— "Я... не... розумію..."
Карбуючись у пам'яті не гірше за її силу, пролунав той голос.
Тояма чув його.
— ...Я хочу дім.
— ...А?
Пробурмотів Тояма. Посмішка єпископа застигла. Ці слова абсолютно не стосувалися нинішньої ситуації. І це не дивно.
Якби це був правильний шлях головного квесту...
Але, на жаль, мізки цього Тоями Нарухіто були зведені з розуму. Жахлива жіноча пристрасть поважала викривлену суть Тоями Нарухіто.
Чи могла людина з повністю зсунутим дахом іти правильним шляхом?
— Жалюгідно... Ні, це просто жалюгідно.
"Не виходить із голови." Те заплакане обличчя, розгублене заплакане обличчя дитини він ніяк не міг забути.
— "А-а, ні! Все не так, діс! Я не цього хочу! Я... не розумію справедливості!!?"
Він чув той голос. Бачив ті блакитні очі, що плакали й кривилися.
Заблукала дитина, яка нічого не розуміє — ані куди йти, ані якою вона має бути.
Ось хто така Сторл Пура для Тоями Нарухіто.
— Я хочу дім. Ні, навіть крамницю. Двоповерховий будинок із подвір'ям. Перший поверх — пекарня Лазара, другий — вітальня та кілька спалень, а на подвір'ї — стільки місця, щоб звести сарай. І там я зроблю сауну.
— Що?
Усі спантеличено дивилися на Тояму, який підвівся.
Він повільно покрокував до дівчини, що спала на постаменті.
Його рука простягнулася не до дівчини, а до стрілки, що вказувала на неї, — повідомлення про квест-місію, яке бачив лише Тояма Нарухіто. І він стиснув її, як робив це завжди.
— Мені потрібен хатній робітник і охоронець в одній особі.
Стрілка в його кулаці здригнулася, продовжуючи вказувати на Сторл.
"Та плювати я хотів, я роблю те, що подобається мені." Його божевільна голова не приймала цих вказівок.
— Оп-па.
Він жбурнув головний квест геть. Стрілка, вдарившись об стіну, сіпнулася, затріпотіла й зникла.
Пікон.
[Головний квест провалився. Додаткова мета провалилася. Успадкування Справедливості провалилося]
Пікон.
[З'явився прихований квест: "Доля Справедливості"]
[Мета квесту: виростити Першого Лицаря Сторл. Винагорода: ????]
— Я забираю її собі. Компенсацію за те, що вона ледь не вбила мене, вона відпрацює. Мені не потрібне її життя, мені потрібні дім, гроші й робоча сила.
Він вирішив. Тояма Нарухіто обрав цей шлях.
Головний квест він викинув ще тоді, коли відпустив Лазара й обрав бій із Драконом Колекціонером.
— ...Ти при своєму розумі? Гадаєш, ти зможеш її приборкати? Це потвора, яку навіть Орден Лицарів контролював лише тим, що не давав їй освіти?
— Потвора, кажеш.
Це не виходило з голови, не зникало.
Світ справедливості, той темний сон. Серед спогадів, що почали розмиватися, мов літній полуденний сон.
У тому місці, де його врятувала ностальгія, він зустрів маленьку дівчинку, яка плакала й кричала, не розуміючи, чого прагне.
Це був він колишній. Тояма відчував до Сторл таку ж симпатію, яку колись відчував до сиріт.
— Не знаю. Але вбивати таке дитя, яке кричить і плаче, бо не розуміє, що коїть, а потім зітхати з полегшенням — я не хочу бути таким жалюгідним. Вона обов'язково буде корисною. Ось і все.
— ...Ха-ха, ось воно як. Справді, чоловіки завжди намагаються бути крутими.
Зрозумівши ситуацію, єпископ важко зітхнула.
— Яким би жалюгідним ти не був, бувають моменти, коли мусиш бути крутим. Якщо не виявиш упертості, тоді так і залишишся жалюгідним до кінця днів.
Тояма, не зважаючи ні на що, гнув свою лінію.
Деякий час Тояма й єпископ мовчки дивилися одне на одного.
Ані той, ані інша не ворухнулися й на міліметр, не відводячи погляду.
У тиші, що набрякала в кімнаті, першою здалася єпископ.
— ...Ну добре, я зрозуміла. Право рішення за тобою. Коли вона зможе рухатися, я оформлю всі папери.
Склавши руки, легко мовила єпископ.
Чомусь її голос звучав навіть трохи бадьоро.
— Папери?
— Першого Лицаря Сторл відсьогодні піддано анафемі й виключено з Церкви Ангелів. Того ж дня її призначено служницею інквізитора Тоями Нарухіто для виправних робіт, якими вона доводитиме свою відданість Церкві Ангелів... Як тобі така софістика, щоб заткнути пельки фракції Святої й не дати приводу для претензій фракції Лицарів?
— І ці бовдури на це погодяться?
— Ні, звісно. Тому ми все вирішимо сьогодні. Щоправда, те, що це Дракон Всезнання, дещо ускладнює ситуацію. Командування лицарів, яке виступило проти дракона, тепер вважається зниклим безвісти. Перший Лицар, підбурюваний командуванням, напав на інквізитора фракції єпископа, за що й поплатився... Приблизно так. Що ж, для цих бовдурів це буде хорошим уроком.
— Судячи з того, як ти це кажеш, вони ще повернуться.
— Ох... Інквізиторе Тоямо. Якби вони вмирали від такого, їх би не називали Десятьма Мечами. Заступник командира та ті, кого перетворили на м'ясні мечі, — під питанням, але решта обов'язково вибереться з Вежі живими.
— Серйозно?
— Так. Тому Дракон Всезнання добрий. Вона справді надто м'яка до людей.
У її голосі звучало щось схоже на полегшення й ніжність.
І так легко прийняте помилування Першого Лицаря.
Тояма примружився, дивлячись на удавану підлість перед ним.
— Ти... невже ти випробовувала мене?
— Про що ти? Ну, менше з тим. Інквізиторе, я приблизно зрозуміла, що ти за людина. У тебе є достатньо великодушності, щоб ставитися до дитини як до дитини, тож я не проти бачити тебе серед своїх. Ну що, на цьому розмову закінчено?
"Оце так лисиця." Задоволена вибором Тоями, вона вирішила згорнути розмову, ніби далі вже нічого обговорювати.
— ...Ні, чекай. Ще не все.
— О, невже це пов'язано з тим будинком, про який ти казав?
Тояма зрозумів, що єпископ його випробовувала.
Тоді тепер його черга.
Бути вічно програвшим у мовних іграх — не в його характері.
— Пов'язано. Я хочу дім. Мені потрібна твоя допомога.
Без краплі сорому Тояма нахабно й жадібно висловив своє бажання.
— Хе-хе, це вже не смішно. Я й так пішла на чималі поступки, купуючи тебе. Вимагати більшого — це вже занадто жадібно, чи не так?
Цього разу єпископ справді не посміхалася.
Члени фракції Єпископа довкола теж мовчки дивилися на Тояму, вкладаючи у свої погляди ворожість.
— Мені це потрібно. Жити в заїзді непогано, але через існування цих так званих Круків та заради наших із Лазаром цілей нам потрібне власне житло... Ми не можемо витрачати багато часу. Ти ж тут маєш чималу владу, правда? Допоможи нам.
Не зважаючи на атмосферу, Тояма продовжував говорити, спокійно заманюючи її на своє поле.
— ...Якщо мовчиш, то не заривайся, х'юме.
На це попалися Кицюня з дівчатами. Ні, потрібні не вони.
Потрібна ця жінка з очима-щілинами. Викликати зацікавленість, ворожість або гнів єпископа й збити її темп.
Тояма з попередніх розмов зрозумів: вони з єпископом на різних рівнях. Звичайним шляхом угоду укласти не вдасться.
— Ой, панянки, краще не спрямовуйте жагу крові на мого напарника, бо це погано скінчиться.
Лазар відреагував на тиск Кицюні та її товаришок. Його голос був спокійним, але з рота рогатої морди визирали ікла.
— Припиніть, Тоссль, усі.
— Лазаре, усе в порядку.
Єпископ і Тояма зупинили своїх супутників. Тут потрібна була не сила.
— ...Це поза обговоренням. Вибач, але більше поступатися я не збираюся. Передачу Сторл тобі влаштують завтра. На цьому розмову закінчено. Сподіваюся на співпрацю, Вбивцю Драконів.
Єпископ намагалася підвести риску.
— Почекай, зачекай. Наразі й починаються переговори, хіба ні? У нас із Лазаром немає місцевої прописки. Купити дім без зв'язків просто неможливо. Нам потрібна твоя сила.
Тояма не панікував.
"Думай, думай. Має бути щось. Карта, яка зможе збити темп цієї жінки."
— Ха-ха-ха, Тояма Нарухіто. Це не переговори. Я вирішила захистити тебе в Інквізиції, передала тобі долю Сторл за твоїм бажанням. Досі поступалася лише я.
Людина за ім'ям єпископ, яку він зрозумів із цієї розмови, — що для неї найважливіше?
Потрібна карта, яка зможе зруйнувати її спокій.
— Справді? Звісно, я вдячний. Але ти не збрехала, проте й правди всієї не сказала. Якщо ти хочеш, щоб ми були на твоєму боці, коли все стане зовсім погано, то можеш інвестувати в нас трохи більше?
— Хе-хе, шкода. Тобі бракує карт, Тояма Нарухіто. Ти й сам це розумієш, правда? Подальші переговори неможливі. Ну, хіба що ти з тих бовдурів, які використовують дракона для шантажу.
— Не мели дурниць, мої стосунки з Драко сюди не стосуються. Користуватися авторитетом друга, щоб погрожувати іншим, — це жалюгідно.
— Хе-хе, саме так. Саме тому, що ти така людина, я й прийняла цю отруту. Але далі — це вже нонсенс. Свуі, випровадь наших гостей... тобто твого молодшого колегу.
Єпископ холодно посміхнулася.
Зрештою, результат був непоганим. Конфлікт улагоджено, подальший шлях визначено. Навіть занадто хороший результат.
Але цього все одно замало.
— Так... Молодший колего, слова семпая — закон, зрозуміло?
Свуі беззаперечно звернулася до Тоями та Лазара.
— Оце так, ви вирішили підключити сувору ієрархію?
— Нарухіто, мабуть, далі вже...
— Ящір має більше глузду, і це добре. Наша співпраця залишається в силі, загребущий. Збери більше карт і приходь іншим разом.
Єпископ посміхнулася, а Тояма продовжував думати.
Якщо він продовжуватиме думати, якщо не здаватиметься, маркер-повідомлення про квест з'явиться де завгодно.
Ось так.
Пікон.
[Випробування красномовства активовано. Складність: Неможлива → Завдяки втручанню дракона знижено до Дуже складної]
[Вибити права на будинок у єпископа Каноси Тіель Фільд]
[Підказка: Прибутки Церкви Ангелів, Благословення Ангелів, Податок на благословення]
[У разі провалу — Церква Ангелів стане ворогом]
Це сповіщення про виклик, яке отримував лише Тояма.
Слова й язик, розум і мізки — використати їх, щоб витягнути результат, який за звичайних умов був би неможливим.
Єдиний манівець до нагороди, якої немає на правильному шляху.
— ...
— Що таке?
Єпископ здивовано подивилася на Тояму, який раптово замовк...
— "Ангельська пудра завдяки благословенню стає закваскою для хліба..."
— "Зі зниженням податку на благословення в цьому сезоні..."
Знання, здобуті під час попередніх пригод та манівців, ставали зброєю на цьому полі бою.
Ось де починався справжній виклик Тоями Нарухіто. Великий побічний квест, розпочатий після того, як він викинув головний квест.
Карта була.
Посміхнися зухвало.
Подивися зверхньо.
Побічні квести ховають за собою найкращі винагороди. Адже цей світ влаштований саме так.
Тояма ходить своєю картою.
Інша назва того самого "благословення", яку знає майже кожен у сучасному світі...
— "Фер-мен-та-ці-я".
— Що?
Проти Каноси Тіель Фільд.
Спіч-челендж розпочато.
.
.
.
(П.П Зустрілись якось, чувак із сучасності, і людина із фентезі церкви... Ось як би я назвав цей розділ хахаха, до речі у Тоями ж є ще один дракон, Дракон Людського Знання, міг би додуматись використати її як карту, бо вона прямим текстом ж каже що вона на боці Тоями і зробить все що той скаже і тд., як би він про це згадав і сказав, Єпископ одразу здалась би, бо та Драконіха тут сама розумна в світі, як би Тояма її позвав, Єпископ не змогла б її обдурити хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]