Розділ 44 - Дракон, жадібність, дракон
— Дивись, через слиз, який ти створила, моє волосся забруднилося.
Драко, не перестаючи всміхатися, вказала пальцем на своє довге золотисте волосся, кінчики якого закручувалися назовні, і пробурмотіла. Але в її очах не було й тіні усмішки.
— Спупу, хіба це не чудова зачіска? Золотисте волосся з чорним драглистим акцентом тобі дуже личить.
Від голосу Дракона Людського Знання очі Драко звузилися ще дужче.
Спалах.
Золоте полум’я спалахнуло саме собою й дочиста випалило слиз, що прилип до тіла та волосся Драко.
— ...Проте є дещо, що мені подобається ще менше. Ти до кого це так безцеремонно торкаєшся? Відійди від Нарухіто.
— Я відмовляюся... Бо бути поруч із ним — це моє бажання.
Красуні — ні, прекрасні дракониці — весело усміхалися одна одній, і на їхніх лобах від напруги проступили вени.
А чоловік, схожий на тибетського лиса, затиснутий між ними, просто заціпенів.
— Га? Що це взагалі таке? І взагалі, що це за займенник "боку"? 50 років тому ти використовувала зовсім інший займенник і говорила значно сухішою мовою.
— Спупу, а-а, ти навіть цього не знаєш? Тояма-кун, бачиш, любить дівчат, які говорять про себе "боку". Це, так би мовити, його фетиш. Підлаштовуватися під смаки самця, який тобі сподобався, — цілком природно для будь-якої самки, хіба ні?
— Га?! Ти звідки це знаєш?!
Неочікуваний рикошет: Тояма витріщив очі, коли його прихований фетиш викрили так, ніби це щось само собою зрозуміле.
— ...Це правда, Нарухіто?
Драко дивилася на нього з якимось сумом. Займенник Драко — "оре", а не "боку".
— ......Про що ви взагалі.
Тояма мимоволі відвів погляд від Драко. Це був не той владний, гнітючий погляд, але він виявився найважчим із усіх, які він відчував досі.
— Спупу, "боку".
Дракон Людського Знання, скрививши губи в усмішці, мов Чеширський Кіт, тихо прошепотіла Тоямі просто біля вуха.
— ......кх.
Здригнувся — аж усередині все підскочило.
Саме так. Тояма Нарухіто не може встояти перед дівчатами, які називають себе "боку".
Але чи є на цьому світі чоловік, якого не здолає така дівчина? Та ще й вродлива, загадкова чорноволоса красуня, яка називає себе "боку"?
Якщо є — виходь! Покажися, ну ж бо! Тояма вже опинився в легкій паніці й——
— Температура тіла зросла на 0,1 градуса. Пульс теж стрибнув із 59 до 68... Спупу.
Дракон Людського Знання радісно шепотіла, а Тояма, оскільки вона надто вродлива, намагався якомога менше на неї дивитися.
"А, цей килим такий вишуканий... І колір такий спокійний, і сам він м’якенький."
— Нарухіто... Ти...
Голос Лазара був сповнений щирого подиву й розчарування, а його обличчя ящера, на якому від напруги зморщився ніс, виразно говорило: "Ти що, з глузду з’їхав?".
— Вибач, Лазаре... Я люблю... Боку-кко...
Спершись руками об килим, Тояма гірко видушує з себе. Своїм фетишам людина не зраджує.
Дракон Людського Знання гордо пирхнула носом, а Дракон Колекціонер витріщила очі, закам’янівши з нерухомим виразом обличчя.
Змагання за перевагу між вищими істотами триває.
— А, мені капець.
Від цього розлюченого вигляду Дракона Колекціонера шлунок єпископа остаточно вийшов з ладу. У прямому розумінні цього слова.
— Єпископ знову от-от знепритомніє?!
— Владико, воду!
Поки з Єпископом коїться якась дичина, Дракон Людського Знання та Дракон Колекціонер, дракони, тісно пов’язані з людським світом, продовжували мірятися поглядами.
— Кх?! Не подобається, зовсім не подобається, Драконе Всезнання!! Що за підступність і свавілля! Цей язик, яким ти зводиш мого друга з розуму, я спалю й розірву на шматки!
— Друг! Спупу! Тояма-кун, а ти й справді той ще звабник драконів... Щоб ця норовиста кобила дивилася на людину як на рівного... Ну, тим більше ти цілком відповідаєш моєму уявленню про ідеальну особину... Як і думалося, нас із тобою пов’язує щось доленосне.
— ...Доленосне?
Дракон Колекціонер відреагувала на слова Дракона Людського Знання.
— Спупу, а-а, саме так. Драконе Колекціонере, у історії, якої ти не знаєш——
— Фу-ка-ка.
— ...Що таке?
Сміх Аліс перервав слова Ай. Дракон Людського Знання здивовано вдивилася в драконицю перед собою.
— ...Ні, просто кумедно, що дракон, який претендує на звання Дракона Всезнання, заговорив про якусь долю. ...Доля дракона й людини, ось воно як, ось воно як. Якщо вже на те пішло, то саме ми з Нарухіто — справжня доля, ні, можна сказати, фатально пов’язані сутності.
Сині очі весело примружилися. У них водночас відбивалися жорстокість дракона й безжальність дівчини, а на губах грала хитра усмішка.
— Що ти...
Дракон Людського Знання ледь відсахнулася від цього погляду.
— "Вбивця Драконів."
Рожеві губи Дракона Колекціонера промовили це слово.
— ...Тц.
— Нарухіто — це Вбивця Драконів, який уже один раз убив мене, ні, він мій Вбивця Драконів. Ого? Ой-ой-ой-ой-ой? Для дракона виклик від сильного та поразка від нього є найвищою честю і діянням, що встановлює причинний зв’язок між їхніми душами... Ка-ка, а ти, схоже, скільки б не балакала, жодного разу не була вбита Нарухіто... Ого-го? Доля? Як дивно. Хоча ви навіть не перебуваєте у стосунках, де один убиває, а інший гине?
— ...Що ти хочеш цим сказати?
— Стара діва.
— ...Шмаркачка.
— Фу-ка-ка, шмаркачка чи ні, але не забувай: першим (у плані вбивства драконів) партнером Нарухіто був не Дракон Всезнання, а я, Дракон Колекціонер.
— ............Ці очі нагадують мені того дурня з полум’ям, аж хочеться їх виколоти.
— Фу-ка-ка, гарні очі, еге ж? ...Я поважаю твої зворушливі зусилля підлаштуватися під так звані вподобання Нарухіто. Фу-ка-ка, але скільки б ти не старалася, наші з Нарухіто стосунки — це дракон і Вбивця Драконів. Хіба ти не помічаєш, що для тебе тут немає місця?
— ...Мале драченя. Не бачилися якийсь час, а ти, я дивлюся, лише язиком чесати навчилася.
— Старий драконе. Дивитися, як ти тічеш від хіті до молодого людського самця, просто нестерпно. Ти що, зібралася попросити Нарухіто за тобою доглядати?
— ...Спупу, Вогняного Дракона, який міг би тебе захистити, тут немає. Доведеться навчити розуму це соплякувате драченя, яке не вміє добирати слів.
— Фу-ка-ка, згадувати тут ім’я дідуся — це, схоже, свідчить про те, що ти досі затаїла глибоку образу за те, як тебе спопелило його полум’я. Старим не личить чіплятися за минуле.
Золото й чорнота — жодна не відступає ні на крок.
Тим, хто опинився між ними, від цього нікуди не дітися.
— ......Вау.
Лазар допив уже шосту склянку медової води.
— Уфуфу, Дракон Всезнання і-і Дракон Колекціонер міряються поглядами прямо в моїй церкві... Уфуфу, усе скінчено-о, Церкві Ангелів кінець-ць... Каноса Тіель Фільд увіковічила своє ім’я в історії Імперії як єпископ, що поклала край Церкві Ангелів... Небо таке гарне.
— Єпископ?! Звідси не видно неба!
— Владико?! На яке це небо ви дивитеся?! Це те небо, яке не можна бачити!
Єпископ дивилася на небо, а Свята Діва та секретна служба заметушилися, намагаючись повернути її до тями.
— Нарухіто, Нарухіто, Нарухіто...! Наш новий бос ледь свідомість не втрачає...! Якщо так піде й далі, ми миттю залишимося без роботи! Благаю, зроби що-небудь!
— Що значить "зроби що-небудь"...
Поки Тояма й Лазар перешіптувалися та перемовлялися жестами, дракони продовжували мірятися поглядами.
— Ці очі... Вони мені здавна не подобалися... Такі ж сині очі, як у Дракона Початку, та й на того виродка Вогняного Дракона схожі.
— Вибачай, що маю таке добре походження й виховання: моя матір — Дракон Квітів, породжений вогнем і водою, а батько — Залізний Дракон, породжений вогнем і каменем. Тож із родоводом у мене все бездоганно. Ой, а ти... Хм, з багнюки чи чогось подібного народилася? Не дивно, що в тебе такий похмурий погляд.
— Ха-а?
— Хмп.
Дракон, жадібність, дракон.
Чоловік із обличчям тибетського лиса, чиї сили вже майже вичерпалися, затиснутий між двома прекрасними драконицями.
Ящір продовжує глушити медову воду, наче намагаючись утекти від реальності, а скнара й далі дивиться на небо, якого не повинна бачити.
— ......А.
Раптом до тибетського лиса дійшло. Ці жахливо прекрасні дракониці лише міряються поглядами й досі не підняли одна на одну руку.
— Ці божевільні...
Що Драко, що Дракон Людського Знання — їхня лютість і швидкість реакції перевірені часом. Одна — виродок, що розважається, змушуючи рабів убивати один одного, інша — збоченка, яка п’є людську кров і перетворює людей на кумедні об’єкти.
І все ж вони досі не перейшли до прямих атак. Це означає——
Прискорене мислення призвело до того, що він вимовив це вголос.
— ...Дівчата, а хто з вас сильніший?
Бомба.
Казати це вже запізно. Тояма саме з тих людей, яких такі речі не можуть не цікавити. Хто сильніший, якби зійшлися в бою Ґодзілла й Ґамера? А хто — Кінґ Ґідора чи Іріс?
— Я.
— Я.
— — ""Ха?""
Ґодзілла й Ґамера, або Кінґ Ґідора чи Іріс — густота жаги крові двох дракониць зростає.
— ..............
Теперішній обмін репліками остаточно підтвердив це.
Вони розуміють силу одна одної. Вони не ті, кого можна ліквідувати заради забави. Це те саме, як країна з ядерною зброєю не атакує легковажно іншу країну з ядерною зброєю.
— Нарухіто... Що ти накоїв...
Погляд Лазара заметався. Єпископ так само дивилася в небо й не рухалася.
— А?
Тояма, що поринув у море думок, повернувся до тями від слів Лазара — повітря в кімнаті стало ще густішим.
— І взагалі, що ти за сутність така? Не кажучи вже про цей займенник "боку", ти раптово змінила ім’я кілька місяців тому, і все, що ти робиш, мені геть не до вподоби.
— Спупу, ось чому з малечею-драконами стільки клопоту. Як я поводжуся зі своїм ім’ям — це моя особиста справа, так, саме моя, Дракона Людського Знання.
— Мг.
Дракон Людського Знання легким рухом притягує голову Тоями до грудей. Крізь гладеньку робу потилицею він відчуває ніжну, але цілком відчутну м’якість.
— Дракон Людського Знання буде разом із Тоямою Нарухіто. І це теж моя воля. А-а, заспокойся, Тояма-куне. Я сильніша за Дракона Колекціонера. Поруч із тобою має бути сильніший і мудріший дракон, хіба ні?
Чорне волосся торкалось шиї Тоями й лоскотало її. Дракон Людського Знання шепотала так близько, що Тояма відчував навіть її подих.
— ......Вдруге не казатиму, не торкайся Нарухіто.
"Оце так халепа."
Щойно він почув цей голос, як по дещо затуманеному тілу пробігли мороз і заніміння.
Драко остаточно вийшла з себе. Та сама аура, що й під час їхньої найгіршої першої зустрічі у вежі, — атмосфера жорстокого дракона.
Пікон.
У найгірший момент надходить сповіщення про місію.
Гуп. Примусовий імпульс проходить крізь тіло, і воно мимоволі реагує, ніби має підкоритися йому.
Інформація, що надходить із найглибших глибин світу, із самого дна або ж зі стелі небес, перетворюється на слова й пливе перед очима Тоями..
[Основний квест "Я той, хто пізнав людей, ти той, хто вбиває драконів"]
[Ціль квесту: об’єднатися з Драконом Людського Знання та забрати 2 життя у Дракона Колекціо——"Спрацювала навичка 『В голові дитяче свято』, відбувається кидок на протидію "Таїнству" 『Квест-маркер Любитель Поганих-Кінцівок』 «Ей, та заткнися ти»]
Раптово з’явилась стрілка, квест-маркер.
Ця штука, що приносить імпульс підкоритися місії, однак блокується головою Тоями Нарухіто, що вже добряче "сп’яніла" від усього цього й була зламана гіпнозом яндере до стану щасливого хаосу.
— Голова болить... Чорт, що це за мінний вибір.
Тояма Нарухіто не підкоряється місіям, єдине, чому він підкоряється, — це власним бажанням, що вирують у ньому самому.
Як і очікувалося, нічого доброго ця стрілка не віщувала. Коли вона спробувала вказати на Драко, Тояма схопив її, скрутив, наче ганчірку, і розірвав.
Він уже потроху звикав розправлятися з цими стрілками, які явно намагалися спрямувати ситуацію в ще гірший бік.
— М-о?
— Е, е-е...
Дві дракониці, ще мить тому сповнені вбивчого наміру, спантеличено вигукують.
Для них це виглядало так, ніби Тояма раптом простягнув руку в порожнечу й почав щось скручувати.
Його раптова дивна витівка трохи збила напругу.
Пікон.
[Відмова від основного квесту. Спрацював спіч-челендж]
Замість розірваної на шматки стрілки з’явилася нова, яка вказувала на Дракона Людського Знання та Дракона Колекціонера.
[Зупинити конфлікт двох драконів]
— Знову ти за своє, чорт забирай, це нереальне завдання.
Він лише тихо пробурмотів собі під ніс щось про цю безглузду вказівку, як——
[Складність: very easy]
— Е?
[Підказка: Імена драконів]
— Е?
Складність... Вері ізі?
— Гей, ти, дурепа. Від твого тіла тхне гниллю, а ти ще й лізеш до Нарухіто, лякаючи його. Скільки разів тобі ще повторювати? Відійди.
— Лякається? Та ні за що, щоб Тояма-кун боявся мене. Якщо тобі так заздрісно, ти теж можеш торкнутися його ось так. А! Вибач-вибач, недосвідчене драченя ж не здатне на таке.
— Ха, безпринципна повія, яка чіпляється до кожного зустрічного. Схоже, тобі замало тієї дівчиська, що винайшла дитячу забавку під назвою магічні формули. Пора б уже припинити, а то від тебе гниль перейде на мого друга... Геть, вдруге не казатиму.
— Н-і-за-що. Я нарешті зібрала все необхідне й дісталася сюди. Більше я ніколи не відійду. Як кажуть у стародавньому Ніхоні, того, хто стає на шляху чужого кохання, забивають ногами до смерті, цікаво, а що буде з драконом?
"І де тут "легко", чорт забирай. Це ж усе одно що зупинити бійку між Королем Монстрів та Монстром Зеро."
Тояма стояв приголомшений між двома прекрасними драконицями.
Пікон, пікон, пікон.
[Імена двох драконів]
[very easy]
Настирливо спливали повідомлення.
[Імена драконів, вері ізі, імена драконів, дуже легко.]
Невже——
У кмітливому мозку Тоями майнула одна ідея. Цілковито абсурдна, така, що спиралася на припущення, ніби все складеться надто вже зручно.
Але іншого вибору не було — залишалося лише поставити на неї.
У ситуації, де Тоямі доводилося б добре подумати й пустити в хід язик, його вибір виявився напрочуд простим.
— ......Слухайте, А-лі-с, А-й.
Імена драконів — він назвав їх.
— Гяу?!
— Спі-і?!
І це виявилося правильним рішенням. За одну мить жага крові прекрасних дракониць угамувалася.
Дві дракониці на мить явили свої хвости й закам’яніли.
"Ось він, момент."
Хитрий розум Тоями запрацював на повну, а язик уже підбирав потрібні слова. Спіч-челендж — мистецтво обману, здатне ошукати сам світ, — почав обплутувати драконів.
— ...Я не знаю, які між вами стосунки, і не казатиму вам не битися. Але благаю. Не робіть цього тут. Якщо хочете битися, робіть це в іншому місці.
— Н-Нарухіто? Щ-що таке?
— Т-Тояма-кун? Т-ти що, гніваєшся?
— Я не гніваюся, А-лі-с, це прохання як від друга. Не робіть цього тут.
— Гя?! Знову ім’я... З-зрозуміла, я зрозуміла.
Аліс розгублено кліпає очима й видає короткий скрик. Її погляд, який зазвичай прямо пронизує Тояму, тепер неспокійно метався в різні боки.
— ...А-й, я не знаю, хто ти така. Але ти вилікувала мою руку, і в результаті врятувала мене. Дякую. Але не буянь тут.
— Спі-і! Т-так, зрозуміла...
Дракониця в чорній робі випросталася, мов струна, і відтоді більше не ворухнулася.
— "...................."
Плям, плям.
Товстий хвіст, укритий золотою лускою, і тонкий хвіст, укритий чорним слизом. Лише вони гойдались праворуч і ліворуч.
Пікон.
[Спіч-челендж успішний]
Ще мить тому їхні погляди були сповнені вбивчого наміру й гніву, а простір навколо них аж згущувався від напруги. Та тепер ці дві дракониці напрочуд легко перетворилися на сором’язливих дракончиків.
— ...Змінимо місце, Драконе Колекціонере, Аліс Драл Флеартейл.
Після тривалого мовчання Дракон Людського Знання сховала хвіст, повернула собі попередній тон голосу й спокійно звернулася до Дракона Колекціонера.
— Я тільки за, Драконе Всезнання, Ай Кельбрем Доктустеїл.
Дракон Колекціонер вмить повернула розсіяний погляд і відповіла глибокими синіми очима.
— Узагалі-то Дракон Людського Знання.
— Хмп, та байдуже. ......Але Нарухіто назвав моє ім’я першим?
Раптом Драко самовдоволено всміхнулася, мов переможниця.
— Ха-а? Але коли він називав моє ім’я, його голос був теплішим?
Дракон Людського Знання миттєво нахилила голову, не бажаючи поступатися.
— ""Ха"?"
Від сором’язливих драконів — знову до драконів, що міряються перевагою.
Вони знову стояли майже впритул і люто мірялися поглядами, раз у раз здіймаючи руки та цілком буденно викривляючи простір навколо себе.
А потім обидві просто пройшли крізь ці викривлення й тихо зникли з кімнати.
Пікон.
[Успішний спіч-челендж. Переконання "Драконів" пройшло успішно, у якості нагороди збільшено значення корекції навички "Драконоборець"]
[До прихованих навичок додано нову навичку.]
[Нова навичка "Вбивця Драконів (двозначна)"]
[Конкретний ефект можна перевірити в оф■ц■йному докуме■ті ■■■■■]
— ......Усе владналося, чи як?
"Принаймні в цій кімнаті вдалося не допустити драконячої бійки."
"Здається, свою справу я зробив." Тояма обернувся до своїх колег.
— Єпископ... Світлосте, цей чоловік... Звабник...
— Нарухіто... У нього є... Ухил до такого...
— Жіночий... Ворог... Залицяється... Приборкує... Драконів...
— Свуі, Тоссль... Такому чоловікові... Вірити... Не можна...
Хисо, хісо, хі-і-со.
Шепіт, у якому чути лише найважливіші деталі.
— Ого, я щойно став свідком виникнення чуток.
Тояма мимоволі поскаржився, споглядаючи на своїх надійних, але абсолютно марних товаришів.
.
.
.
(П.П Ахаххаха, дівчата махач влаштували за хлопця, а "товариші", допомагати не збирались, ще й почали обзивати, ахахахах, тіпікал друзі.)
.
- 「オレ」 (ore, «оре») — грубий/неформальний варіант «я». Часто звучить по-чоловічому, зухвало або різкувато.
- 「ボク」 (boku, «боку») — теж «я», але зазвичай м'якший, скромніший або хлоп'ячий варіант. Традиційно асоціюється з чоловічою мовою.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]