Розділ 41 - INT 28... INT 0
Симпатія. У людських відчуттях є щось дивне, чого не пояснити логікою.
Беззаперечне співпереживання.
Моторошне миттєве взаєморозуміння між людьми, які, здавалося б, не мають нічого спільного.
Саме це Нарухіто Тояма відчув сьогодні.
— Цього разу я щиро перепрошую за неодноразові помилки й нечемність лицарської фракції. А понад усе — за те, що ми наразили на небезпеку вас і вашого друга.
Тояма та Лазар закінчили купання й перевдяглися в одяг, який хтось устиг випрати.
Сестра-дівчина-кішка з білим хутром провела їх коридором, уздовж якого тягнулися вітражі, а тоді завела до кімнати, де на них чекала ця жінка.
— Хм…
Лазар розгублено витріщився на жінку, вражений її виглядом.
Наче сцена з релігійного живопису.
Безсумнівна шляхетність, безсумнівний інтелект. Важко було повірити, що ця жінка — та сама людина, яка якихось пів години тому блювала й робила доземний уклін.
Коричневий килим із хутра, стримана люстра зі свічками, диван, оздоблений золотою ниткою рівно настільки, щоб це не виглядало химерно. Жінка сиділа на ньому, і Тояма з Лазаром мимоволі затамували подих.
— Прошу, сідайте. Свуі, Тоссль, принесіть їм напої. Вони щойно після купання, тож налийте в срібні посудини чистої води з розчиненим медом.
— Зрозуміло.
Очі-щілинки, приховані за довгими віями. Чорна накидка, на тлі якої виразно контрастувала біла шкіра.
Красуня, наче лисиця, що набула людської подоби.
Жінка, яка робила блювотний доземний уклін… Ні, згідно з інформацією, яку показало "Повідомлення", найвища очільниця Церкви Ангелів — "Єпископ".
Тояма мовчки дивився на неї.
Він спітнів, і це було не через жар після купання.
"Ця сука небезпечна."
Симпатія.
Незбагненне відчуття дало Тоямі зрозуміти справжню сутність цієї жінки. Це було не повідомлення й не підказка — лише власне відчуття Нарухіто Тоями.
Її манери, рухи, погляд, голос.
Усе було штучним. Жодна дрібниця не йшла від її справжнього "Я".
Кожен рух був прорахований, і вона бездоганно грала свою роль.
У Посольстві Драконів він нічого такого не помітив, бо посварився з Драко. Але лише тепер, опинившись із нею віч-на-віч, зрозумів, наскільки вона незбагненна.
— А-а, так, дякую. Ми присядемо.
Те, що Лазар розгубився, було найкращим доказом. Її голос і погляд притягували людей. Це була якась дивна сила, зовсім не схожа на велич і тиск Драко як вищої істоти.
Харизма.
Несправжня, але привабливіша за чимало справжніх харизматиків. Саме такою харизмою володіла жінка перед ним.
— …Оце так…
Тояма мимоволі застогнав.
"Яка підозріла. Жодне її слово, жоден погляд не були справжніми."
— Прошу, ваші напої.
— …Дякую.
У срібній чаші, яку йому подали, світло-золота вода відбивала полум’я стельової люстри.
— …Нарухіто?
— ……
Лазар, який, схоже, зовсім нічого не помічав, поглянув на глечик із водою, а тоді запитально подивився на Тояму.
"Можна пити?" — промовляв його погляд.
"Та роби що хочеш."
— Хі-хі, не треба так насторожуватися. Отрути там немає.
— А! А-а, перепрошую за неввічливість… О, смачно!
Лазар нахилив срібний кубок, широко розплющив очі й задоволено пробурмотів.
"Ну так, чудово. Радий за тебе."
Тояма поки що не торкався напою.
— Хі-хі, рада, що вам смакує. Це мед, зібраний сьогодні вранці на пасіці, якою опікується Церква. Він допоможе охолодити тіло, що розігрілося після купання.
— Дякую за турботу, пані Єпископ. …А я вже подумав, що нас одразу засудять як злочинців. І що купання було чимось на кшталт останньої милості.
Думок було забагато, а розуміння співрозмовниці — геть недостатньо.
Тояма навмисно заговорив різкіше, щоб перевірити її реакцію.
У тому повідомленні не було стрілки, але згадувався якийсь спіч-челендж. Тобто попереду на нього чекала якась халепа, пов’язана з цією жінкою. Це була єдина зачіпка, на підставі якої Тояма міг щось припустити, і…
— Так, саме так. Ні, мабуть, тут не потрібні заплутані словесні ігри. Вбивце Драконів, пане Нарухіто Тояма, і ваш супутник, пане Лазаре, я щиро перепрошую за всі незручності, яких цього разу завдала вам лицарська фракція.
— ………
Вона не скидалася на брехунку, але, безперечно, не збиралася говорити й усієї правди.
Принаймні так це бачив Тояма.
— Як ми можемо говорити про покарання? У цій справі вся провина лежить на нас, на Церкві.
Жінка глибоко вклонилася, зберігаючи бездоганну поставу.
З огляду на її посаду Єпископа, її суспільне становище було незрівнянно вищим за становище Тоями та його компанії — бездомних сиріт, ще й з утриманцем.
І все ж жінка перед ними схилила голову щиро, від самого серця.
Принаймні так здавалося.
— Т-та годі вам. Авторитет Церкви Ангелів сягає й Королівства. Та й узагалі, ця справа була суперечкою між нами та лицарями. Хіба ви не допомогли нам?
— Ох, які ж, які ж добрі слова, пане Лазаре. Куди б ви не вирушили, нехай світло Ангела завжди осяює ваш шлях.
Лазар уже зовсім знітився.
Важко було повірити, що ще зовсім недавно він шалено бився в надзвичайно крутому чуні-стилі: перетворився на кістяного дракона й навіть огорнувся тінню.
Справжня ящерка, яку взяли на руки.
Він кліпав очима й потроху, майже сьорбаючи, пив воду з медом.
Напарника вже повністю підкорили. Саме тому Тояма міг зберігати спокій.
— То яка ж, зрештою, ваша справжня мета, пані Єпископ?
Відмахнувшись від слів Єпископа, Тояма продовжив:
— Н-Нарухіто, ти поводишся неввічливо! Ця пані ставиться до нас із такою повагою…
— Ага, Лазаре. Ти залишайся таким, як є. Такі справи — моя робота. …Хитро, нічого не скажеш. Ти вже встигла обвести мого товариша навколо пальця.
Зупинивши Лазара, Тояма трохи схилив голову й подивився на Єпископа.
Її повіки, схожі на тонку нитку, застигли у формі усмішки. Цікаво, якого кольору очі ховалися за ними?
— Ой, про що це ви?
— Ти ж уже все про нас розвідала, так? І характер Лазара, і мої обставини. Ти ще до початку гри вирішила визначити її результат. З таким розкладом у мене взагалі немає шансів на перемогу.
Навмання зроблений випад.
Фраза, яка могла принести користь, якщо співрозмовниця на неї клюне.
— Хі-хі, про що ви говорите?
Пікон.
Очі-щілинки Єпископа не змінилися. Вона лише зберігала лагідну усмішку й дивилася на Тояму.
З’явилася стрілка.
— …Досі прикидаєшся? Чого саме ти від нас хочеш? Чого намагаєшся досягти?
— Н-Нарухіто?
— …Хі-хі, ну що ви. Яке страшне обличчя. Боже збав, ми лише хочемо взяти вас під захист… Ні, надати вам підтримку.
— …Відповідай на запитання, пані Єпископ. Я запитав, чого ти хочеш. Ні, якщо точніше… Що саме ти хочеш отримати, як саме й за яку ціну збираєшся це придбати?
Тояма приблизно здогадувався про мету цієї Єпископ.
Той блювотний доземний уклін, існування так званої Святої, взаємини між Драко та Церквою, які він бачив у Посольстві Драконів, а також уявлення про драконів, про які розповідала лицар Сторл.
Він також знав, що його називають Вбивцею Драконів.
— …Ого. А все ж таки, як я й думала.
Її очі-щілинки ледь розплющилися, наче на них зробили тонкий надріз.
З-за повік визирнули очі кольору розплавленого темного аметисту.
— Які неприємні очі.
Карі очі Тоями відбили цей підозрілий колір.
— Ой, які грубі слова. Хі-хі. Ви мене ображаєте, пане Тояма. Яка ж ви зла людина.
Співпереживання.
Вони обоє не випромінювали вбивчого наміру.
Не було між ними й ворожості.
І все ж ані Свята, ані розвідник, ані Тіньовий Зуб не промовили й слова.
Отруйна комаха й отруйна змія всміхалися одна одній, вичікуючи, коли зможуть встромити ікла.
Кімнату заповнила гнітюча атмосфера.
Єпископ і далі дивилася на Тояму, її очі-щілинки незмінно кривилися в усмішці.
Тояма навіть не намагався приховати свого гострого, мов у тибетської лисиці, погляду й пильно дивився на Єпископ.
Співпереживання.
У певному сенсі вони були дуже схожі, але водночас ніколи не змогли б зрозуміти одне одного.
Та думка в них була однакова.
За усмішкою та порожнім виразом обличчя вони обоє думали про те саме.
"((Та в цієї людини просто ЖАХЛИВИЙ характер! У неї/нього точно немає ні друзів, ні коханої людини!))"
— Хі-хі-хі-хі-хі.
— А-ха-ха-ха!
Вони одночасно весело розсміялися.
Не відводячи поглядів одне від одного, обоє водночас піднесли срібні кубки до губ і ковтнули напою.
— Ого…
— Не треба, пані Свята. Розумію ваші почуття, але дозвольте пані Єпископ самій із цим розібратися.
Єпископ і Тояма усміхалися, але їхні очі залишалися холодними.
Свята скривилася, а сестра-дівчина-кішка спробувала її вгамувати.
Відтепер починалася гра в обман.
Битва людей, які вкладають свої бажання в слова й відбирають одне в одного вигоду не мечами, а язиками.
Інтелект — риса, що робить людину людиною.
Якби його можна було побачити на власні очі…
Сила людини, яку показує поминальний предмет "Кришталь Оцінки", що використовується в Гільдії авантюристів.
Нарухіто Тояма — INT-7.
Цього цілком достатньо, щоб давати собі раду в житті, розпізнавати брехню й учитися на історії.
Натомість інтелект жінки, яка всміхалася очима-щілинками, становив… — INT 28…
Це означало рідкісний талант обманювати світ власною брехнею.
Незвичайний дар, що дозволяв їй язиком і розумом творити навіть історію.
Зіткнення язиків. Відчайдушний спіч-челендж ось-ось мав розпочатися…
— Усім стояти! Не рухатися! Це офіційне завдання славетного Лицарського ордену Церкви Ангелів! Повторюю: усім стояти!
…Але так і не розпочався.
Двері вибили ногою, і кімнату заповнив тупіт військових чобіт та брязкіт срібних обладунків.
— Доповідаю! Виявлено двох злочинців! Це заколотники, які виступили проти Лицарського ордену!
— Перекрити входи й виходи! У коридорі розставити церковних магів!
— Незабаром прибудуть Другий Лицар, пані Брена, разом із Десятьма Мечами, а також пан віцекомандир! Звільнити дорогу!
— Не рухатися, злочинці! Зробите бодай крок — і ваші голови полетять із плечей!
Безліч лицарів із брязкотом заповнили кімнату.
Вони зайняли всі чотири кути.
Мечі вихопили з піхов. Широкі прямі клинки зі срібним блиском націлили на Тояму та Лазара.
— Кхм-кхм! А-а, чудова робота, панове. Саме так і має діяти славетний Лицарський орден. Ну що, пані Єпископ, дозвольте втрутитися. Відмови я не прийму.
Бородатий здоровенний товстун у роздутих срібних лицарських обладунках із пихатим обличчям увірвався до кімнати.
— Я — Доаго фон Супана, барон і командир Лицарського ордену Церкви Ангелів. Для страти брудних заколотників — «Вбивцю Драконів» та вбивці королівської родини «Королівства», «Тіньового Зуба», — я забираю їх під варту! Здавайтеся перед силою Ангела, честю лицарів і волею небес!
М’язистий бородатий здоровань блиснув своїм лискучим, засмальцьованим обличчям.
— А?!
Тояма та Єпископ одночасно вигукнули.
І, на диво, в обох у тому самому місці — на скроні — набрякла синя жилка.
.
.
.
(П.П Ну як і казала Єписком, лицарський орден збіговисько дегенератів котрі взагалі не вміють думати, вони вважають що з ними нічого не буде якщо вони вб'ють Тояму, вони дебіли конкретні, одна Єпископ поняла, що їм пиздець, і хотіла цього не допускати, але дегани не додумались, а враховуючи що Дракон пішла за Тоямою, то там походу буде ще той пиздець.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]