Розділ 40 - Моєму шлунку ось-ось настане край, і винні в цьому виключно ви
……
…
〜 Трохи раніше, одразу після того, як вище духовенство церкви зазнало на собі прохання (залякування) від дракона в Посольстві Драконів, усередині карети, що на шаленій швидкості мчала містом 〜
Пом-поко-по-о-о-о-о-о-он!
За-а-ать, за-а-ать.
"Це просто капець, капець, реально капець."
Ґац.
Колеса карети підстрибували на бруківці. Цокнувши язиком через те, як сидіння раз у раз підкидало мене в повітря, я напружила мозок, намагаючись як слід усе обдумати.
— Є-єпископ-сама, ц-це вже занадто швидко, це небезпечно, мої конячки й карета зараз на шматки розваляться!
З місця візника пролунав жалібний, протяжний голос. Це був мій особистий кучер, якого я наймала за власні кишенькові гроші.
Хоч він і не належав до офіційного штату церкви, але був одним із тих нечисельних підлеглих з села, яким я справді могла довіряти, і зараз його голос лунав відверто панічно.
— Зберися! Ти ж єдиний кучер в усій Імперії, чиї коні можуть бігти з такою швидкістю, тож не скаржся! Конячкам я потім замовлю розкішний джиннін, а якщо вони травмуються — Свуі їх вилікує. Якщо ж карета розвалиться, я заплачу за все з власних кишенькових грошей!
— О-го-го, наша єпископ-сама-скупердяйка виплатить із власної кишені? Невже зараз дракон із неба впаде?
— Це зараз ніфіга не смішно, чуєш?! І хто це тут скупердяйка?! Зріжу зарплату! Просто тисни на швидкість! Людей не збивай! І конячок надто не гноби! Я ж тільки вчора вигадала новий спосіб заробляти на них гроші! Називається "змагання коней", скорочено — кінні пе-е-е-е...!!
Гац.
Карету знову підкинуло, і цього разу я прикусила язика. Аж плакати хочеться від болю, я ж усе-таки дівчина.
— Єпископ-сама, це тому, що ви так багато базікаєте... Ось, сяйво зцілення.
Повільно показався маленький кінчик пальця. Ніжне жовте світло ковзнуло по моїх губах.
Лише від цього біль, наче за помахом чарівної палички, вщух і повністю зник.
— Д-дякую, Свуі. Використовувати таїнство з такою легкістю, наче подати чашку чаю, здатна тільки ти. Та хай там як, швидше! Якщо з Вбивцею Драконів щось станеться, це буде повний капець! Зробити дракона своїм ворогом — це реально повний капець, я серйозно!
— ...Ну, якщо це той чоловік, то з ним, мабуть, усе буде в порядку.
Свуі, яка знала Вбивцю Драконів, сиділа поруч і задумливо схилила голову набік. Вона казала це про людину, яку знала особисто.
І справді, він би не помер так просто, навіть якщо його супротивником був Перший Лицар. Але проблема полягала зовсім не в цьому.
— У тому й річ, що це теж капець! Ці лицарі — ходячі м’язи без мозку! Вони ж узагалі не здатні думати про політику, але при цьому мають безглузде право голосу в управлінні церквою! Якби Вбивця Драконів був просто слабаком — це пів біди, але якщо він уб’є хоча б одного з Десяти Мечів, лицарський орден гарантовано зірветься з ланцюга!
— ...Зірветься з ланцюга? І що тоді буде?
— А ти як думаєш?! Вони захочуть помститися Вбивці Драконів і вб’ють його, а після цього той золотистий дракон винищить нас усіх до єдиного!
"А потім ще й переказуватимуть це з покоління в покоління як героїчну баладу. Божевільні. Лицарська фракція, що перейняла традиції Драконячого культу Королівства, просто схиблена на драконах."
"Драконячі фанатики, щоб ви вимерли. Коли моя влада остаточно зміцніє і ви станете непотрібними, я вас неодмінно знищу."
"Але цей час ще не настав."
— Але розумієш! Навіть така тупа м’язова маса — це одна з опор, що тримають церкву в рівновазі! Ми не можемо втратити їх зараз, у такий момент! Н-а-а-а-а-а! Ну чо-о-о-о-ому я сама маю про все це думати-а-а-а-а-а! Тупий панич, який очолює орден, узагалі безнадійний, а його заступниця, ця феміністична жіночка, хоч і може трохи міркувати, але це лише видимість — усередині вона повна дурепа, яка живе в рожевих хмаринках! Ну, хоча обличчя в неї гарне, це я визнаю!
— Як на мене, єпископ-сама набагато краща. — "Почервоніла"
— Дякую, Свуі! Я люблю тебе! Але вибач, сестричка зараз трохи не в формі для цього! Так, стривай, стривай, думай, думай, думай-но-о-о.
За вікном карети миготів пейзаж.
Колеса котилися коліями на бруківці, натовп гарячково розступався з дороги.
Концентрація. Заблокувати звук карети. Заплющити очі, заблокувати вигляд карети, що хитається.
"Думай. Думай, ситуація стала занадто заплутаною."
Просто й легко виведи відповідь, до якої я маю дійти.
"Найперше завдання — забезпечити безпеку Вбивці Драконів. Мета цієї поїздки — за будь-яку ціну відстояти волю дракона."
"Простіше кажучи, покривати Вбивцю Драконів. Для цього збереження життя Вбивці Драконів є абсолютно необхідним."
— А-а-а-а-а-а?! Та чому-у-у-у-у! З усіх можливих варіантів його супротивницею виявилася саме ця Сторл! Улюблениця командира лицарів, вихованка притулку, зброя справедливості! Соплячка, яка геть не здатна думати власною головою! Як узагалі виховувала її ця гарненька баба... Ні, стривай. Вона це зробила навмисно? Навмисно не дала їй належного виховання? Та ні, я надто розумна, тому починаю думати про всякі сторонні речі. Пхе-е, як важко бути надто розумною — це теж важко.
"І друге — це забезпечення становища Вбивці Драконів. Тут уже вимальовується певний шлях."
Побившись із фракцією лицарів, він став, так би мовити, злочинцем, що виступає проти системи, а це погано.
"Т-р-е-б-а—в-к-лю-ч-и-т-и—В-б-и-в-ц-ю—Д-р-а-к-о-н-і-в—д-о о-р-г-а-н-і-з-а-ц-і-ї—з—б-о-к-у в-л-а-д-и."
"І з цим проблем немає. Є завдання, які треба вирішити, але це цілком реально."
— Хе-хе, влада та гроші — це п-р-е-к-р-а-с-н-о. Бо система — це я. У-фу-фу-фу.
— Панночко Свуі, єпископ-сама в порядку?
— ...Все в порядку, єпископ-сама завжди так поводиться, коли її заганяють у кут. Але коли вона загнана в кут, вона виглядає краще за будь-кого, тому, як на мене, це дуже навіть... вау.
— Яке дерево, такі й яблучка, авжеж.
— І хт-о-о-о це тут незаміжня стара діва?! Я зовсім не непопулярна! Це просто мої характеристики занадто високі!
— Схоже, у неї ще повно сил, авжеж.
— Єпископ-сама дивовижна...
— Ой, а з цією вже пізно щось робити, авжеж.
— Га?! Ні-ні-ні, зараз не до розмов із цією веселою компанією. Компроміс, компроміс... Вбивця Драконів — так чи інакше, це чоловік, який убив того дракона, отже, він навряд чи так просто загине? Ні, зачекай, а чому взагалі Перший Лицар і Вбивця Драконів ворогують... Інформації замало... Свуі?
Саме так, сенс цієї ситуації занадто незрозумілий.
Якщо так піде й далі, мені доведеться контролювати ситуацію взагалі без попередньої інформації.
Це ж не жарти, це все одно що йти на війну без спорядження. "З таким спорядженням усе буде в порядку?"
— Так, єпископ-само, здається, вже час.
Щоб улагодити цю ситуацію, є вороги двох типів, яких треба здолати.
Тупа м'язова маса драконячі фанатики, "Лицарський орден церкви".
Причина мого розладу шлунка та болю в животі, "Вбивця Драконів".
— З лицарським орденом усе просто. Переконати немовля й те важче. Я легко зможу їх заговорити. А щодо застосування сили — для охорони цілком вистачить однієї Свуі... Проблемний — це Вбивця Драконів. Ані його мета, ані походження невідомі... Але з того, як він діяв досі, відчувається розум. Здається, ніби він діє за інтуїцією, але насправді він рухається завдяки своєму лякаючому відчуттю балансу... Він однозначно небезпечний ворог.
Припусти умови перемоги.
"Те, що необхідно — це розуміння супротивника."
"Простіше кажучи, моя умова перемоги — виторгувати "Вбивцю Драконів" за якомога нижчою ціною."
"Якщо я це зроблю, то не піду проти волі дракона і водночас зможу контролювати дії Вбивці Драконів... мабуть."
"Поведінка того дракона... тобто, якщо поважати вільну волю Вбивці Драконів і водночас дати йому гарантії безпеки в цьому місті від імені церкви, це не повинно зачепити драконячу луску..."
"Визнати провину з нашого боку, змусити зрозуміти обставини, запропонувати вигоду й перетягнути на наш бік."
"Головне — це те, як мінімізувати витрати на цю вигоду."
"Голову я можу схиляти скільки завгодно."
"Слів я можу дати скільки завгодно."
"Поведінку, серце — я можу віддати скільки завгодно."
Алеーー
— Але тільки не гроші, тільки не вони, ні за що.
Не кажіть, що я скупердяйка.
— Чесна ціна, я обов'язково вкладуся в бюджет... Ні єдиної мідної монети на вітер. Я змушу тебе продатися за чесною ціною, Вбивце Драконів.
Не кажіть, що я скупердяйка. Це чесна ціна.
Поговоривши з Вбивцею Драконів особисто, зустрівшись із ним, подивившись на нього, його цінність визначу я сама.
І якщо після цього я вирішу, що він не має цінності, то зіб'ю ціну будь-якими методами.
— Переконання, швидше за все, "Вбивця Драконів" має достатньо мізків, щоб зрозуміти переговори... Проблема вーー
Проблема є.
Характер і мета Вбивці Драконів. Елементів для створення тактики, щоб збити на нього ціну, не вистачає.
Проте це ось-ось надійде...
"Ах, серйозно, моя навичка надто незручна. От якби це було звичайне передбачення майбутнього, було б набагато простіше."
— Перепрошую, Владико, Командире. Як і було наказано, я зібрала інформацію.
Топ, шух.
Звук пролунав із даху карети, і не встигла я замислитися, як крізь вікно в салон спритно ковзнула біла тінь.
— Найс! Молодець! Найс таймінг! Як і очікувалося від мого крила!
— Добре-добре-добре, тримай грудочку цукру. Скільки ти хочеш?
Я мимовільно стиснула кулаки від радості, а Свуі дістала звідкись грудочки цукру й затиснула їх між пальцями, похитуючи ними.
Білі трикутні вушка, біле чернече вбрання, миле котяче личко. З пелерини чернечого вбрання стирчать самі лише котячі вушка — геніально ж я це придумала!
"Дівчина-звіролюдка Тоссль. Одна з моїх улюблених інквізиторок."
Цій дівчині з білим хутром, зеленими очима й спритним хвостом, що були її головною окрасою, я якраз і доручила розслідування щодо Вбивці Драконів.
"Я сама від себе в шоці, наскільки круто я працюю, ржу."
— Командире, я не їм грудочок цукру. Владико, це термінова справа, дозвольте доповісти. Передусім, сутичка між Вбивцею Драконів та Першим Лицарем почалася через ранковий інцидент — убивство вартових Східної брами, які входили до лицарської фракції.
Від красивого хриплуватого котячого голосу ми зі Свуі мимоволі усміхнулися.
"Все-таки котики — це тема нашого часу."
— ...Східна брама, той район, щодо якого раніше надходили звіти про корупцію. Хіба він не входив до списку об'єктів для зачистки Інквізицією?
Проте зараз не час мліти від котячого голосу, її звіт змусив мене згадати минулі доповіді.
— Саме так. Із того, що вдалося підтвердити: вимагання хабарів від низькорангових авантюристів, особливо тих, хто не мав зв’язків у цьому місті, прибув із провінції або був самотнім і не мав товаришів, а також примушування авантюристок до сексуальних зв’язків. Зокрема, зовсім недавно з’явилися докази шантажу та перелюбства щодо жінки, яка прибула з Королівства й стала авантюристкою.
Захищати слабких, карати сильних. Котячі очі Тоссль, яка мала схильність до гіпертрофованого прагнення чистоти, звузилися.
Схоже, вона мала власну думку щодо поведінки цих убитих вартових.
— Фем, якби вони були просто некомпетентними — це пів біди, але коли до цього додається ще й те, що вони покидьки, це вже просто великогабаритне сміття. Не знаю, хто це зробив, але забити їх до смерті — яке полегшення... Стривай, невже це означає?
"Трясця. Все зв'язалося до купи."
Мій мозок працює аж надто добре. Усі окремі фрагменти раптом зійшлися, утворивши одну лінію, а з неї вималювалася цілісна картина.
— Не можу знати, чи це справді так, але лицарський орден встановив, що вбивство скоїв Вбивця Драконів. Ймовірно, вони з’ясували це за допомогою аномальної здатності Сьомого Лицаря — Одержимості слуги "Смерть".
— Ця читерська баба. Краще б детективом працювала.
Воруши мізками. Необхідну інформацію вже отримано.
"Швидше за все, початок усього — це конфлікт між Вбивцею Драконів та тими покидьками-вартовими."
Насамперед, психологічний профіль Вбивці Драконів.
"Позбавлений здорового глузду, божевільний. Угу, у цьому сумнівів немає. Він ж істота, здатна вбити дракона, звичайною людина бути не може."
Проте, з іншого боку, він приборкав той загарбницький вид, лізардоніанця. Згідно зі звітом Свуі, вони побудували досить міцні довірливі стосунки.
— Зробив своїм напарником цей проблемний вид із патологічною схильністю до самотності, які при цьому тужать за компанією... Дивак. Ну, мені це навіть подобається.
Ці хлопці дуже вибагливі до того, подобається їм людина чи ні.
Попри свою м’яку натуру, вони все ж проблемні хлопці, у яких глибоко вкорінена расова ворожнеча, і принаймні зараз один із них спокійно перебуває поруч із Вбивцею Драконів.
— Лізардоніанці дуже вибагливі до лицемірства в характері людей... Навіть вибагливіші за 40-річного чоловіка із запущеним синдромом незайманого... Тобто, це означає, що в сутності Вбивці Драконів немає двоякості?
Проте ці хлопці ненавидять зло. І при цьому мають величезну схильність до здійснення цього самого зла, вони дуже небезпечні.
Зважаючи на ситуацію, можна теоретично обґрунтувати, що цінності лізардоніанця та цінності Вбивці Драконів схожі.
Люди, які більше покладаються на власні правила, ніж на закон. Навіть якщо для цього доведеться вбити, вони без вагань підуть на це, щоб захистити те, від чого не можуть відмовитися.
І те, що розслідування проводила саме Сьомий Лицар, означає = це було настільки витончене вбивство, що його неможливо було встановити без використання навички Сьомого Лицаря.
— Вправний у полюванні, холоднокровний і жорстокий, але при цьому має чарівність, що приваблює лізардоніанців. Власні правила, а-а, ось чому він тоді так поводився з драконом...
Пазли складаються. Вбивця Драконів, який здавався незрозумілим, його особистість, його людська сутність почергово стають логічними.
"Але цього все ще замало. Небезпечно, цей чоловік занадто небезпечний. Якщо чесно, я б хотіла його усунути. Але якщо я це зроблю, то зроблю дракона своїм ворогом."
"Мені потрібні не міркування, а емоції."
"Я хочу переконатися, що приймаю Вбивцю Драконів під своє крило не через наказ дракона, а з власної волі."
— ...Владико, і ще одне. Інформація щодо Круків.
— Га? Ці огидні шкідливі птахи? Зараз до цих дрібних потвор мені немає жодногоーー
— Серед Круків є рух із пошуку авантюриста-раба лізардоніанця та чорнявого авантюриста. У кварталі злиднів було вбито верхівку Круків, схоже, що це з високою ймовірністю теж убивство, скоєне Вбивцею Драконів, і також звідусіль надходить інформація, що Вбивця Драконів вивів кількох дітей із кварталу злиднів. ...Можна сказати, взяв під захист.
— Не дарма-а-а-а!! Найс, найс інформація! Ось-ось-ось, саме це, саме це! Матеріал для переговорів, є-є-є!
"Прекрасно. Я мимовільно закричала від радості. Ці огидні Круки, ці безхребетні курчата та Вбивця Драконів ворогують?"
"Ні, все, окей-окей, з емоціями розібралися. Якщо він ворогує з цими шкідливими птахами, це означає, що він може стати моїм союзником."
— Єс, єс-єс, вийде, все вийде! Навіть якщо врахувати все інше, я бачу вигоду від того, щоб забрати Вбивцю Драконів під своє крило! Та хай там що кажуть, більших проблемних тем усе одно вже не буде-е-е?!
Психологічний портрет, прогнозована характеристика Вбивці Драконів готова.
Жорстокий, раціональний, добряк.
Об'єктивно кажучи, ці риси суперечать одна одній, але всередині цієї людини немає жодної суперечності.
Людина, яка встановлює закон у собі і має власне бачення та критерії.
Він не нав'язує це іншим, але якщо це порушують, він проявляє жорстокість звіра, що вишкіряє ікла.
Він розуміє, що інші в своїй основі є ворогами, але також знає, що навколо не лише вороги — це людський розум.
Але що справді лякає — це те, що він добряк.
Тільки цього я не розумію. І те, що він об'єднався з лізардоніанцем, і те, що він вивів дітей із кварталу злиднів — я не розумію причин цих дій.
— Усе це має бути лише ризиком... Моторошно, як він міркує. Мені потрібна ще одна підказка...
— Єпископ-сама.
— ...Вибач, Свуі, я зараз трооохи зайнята думками.
Тихий голос, що кликав мене. Я тимчасово відмахнулася від нього й пірнула в океан думок. Усі мої підлеглі, яким я можу довіряти, мають трохи недостатньо мізків.
Ні, як на мене, усе людство в цьому світі здається мені таким, у якого недостатньо мізків.
Слабке усвідомлення грошей, слабке розуміння соціальних систем, і понад усе — розуміння таких вищих істот, як "дракони".
Все це виглядало настільки безнадійно, що мені хотілося схопити їх за горло й потрясти з криком: "Ви що, реально без мізків живете?".
— ...Від того чоловіка, знаєте, йшов такий самий запах, як від єпископ-сами. Пахло доброю людиною.
— А.
Слова Свуі, якій було байдуже, що її ігнорують, з'єднали все всередині мене.
— А-а, ось воно що.
"А-а, зрозуміло, він із тих типів, які не люблять цей світ. Його ненавидить світ, і він сам зненавидів цей світ. Але він із тих людей, які ніколи не впадуть у розпач."
Цей світ брудний, люди навколо — суцільне лайно, і в житті немає сенсу.
Проте, попри це, він усе одно не здався. Ось він хто.
І жорстокість, і розум — усе це лише зброя, щоб приховати слабкість.
Це лише зброя для боротьби проти світу.
Його сутність, зрештою...
— Така сама, як і у мене.
Вбивця Драконів — це я. Наші шаблони мислення схожі.
— Фу-фу, єпископ-сама, у вас такий гарний вираз обличчя.
Ґотан.
Карету підкинуло особливо сильно.
Бр-р-р-р-р! Голоси коней, навіть я зрозуміла, що це лунало як крик жаху.
Очевидно, що рух карети почав втрачати свою вправність.
— Є-єпископ-сама!! М-мої конячки якісь дивні! Вони перелякані! Т-там попереду є щось, що лякає коней!
З місця кучера знову долинув крик. Це ж він, такий люблячий до своїх коней. Мабуть, дуже хоче зупинити карету. Угу-угу, з тваринами треба поводитися лагідно, авжеж.
— Уперед! Конячки! Це не заради вас! Це заради мого власного самозбереження!
Проте я, на жаль, не з такого типу людей.
"Працюйте, худобо економічного призначення."
— Ц-це ж просто жах! Ці слова точно з тих, які без пояснень призведуть до купи проблем! Ех! Тепер тільки вперед!
Бр-р-р.
Те, що карета все одно рухалася далі — це виключно завдяки майстерності володіння віжками цього сільського хлопця, якого я знайшла в цій провінції.
Попри те, що коні чогось лякалися, він майстерно керував ними, і карета мчала вперед. Добре, ОК, потім я дам конячкам джиннін.
— Єпископ-сама! Там! Це той чоловік, і ще, оце...
— Тоссль, перевір ситуацію! Ти ж бачиш усе з даху карети!
Тоссль, ця прекрасна киця, зреагувала на мій голос і граційно перестрибнула на дах карети, що мчала на шаленій швидкості.
— Зрозуміла! Це, на відкритому ринку дракон... Кістяний дракон?
Голос розгубленості, який був так на неї не схожий.
— Звіт про ситуацію! Тоссль!
Я підвищила голос. Дівчина-звіролюд Тоссль має зір, який не йде в жодне порівняння з людським, вона має бачити весь ринок.
— Х-хат! Доповідаю! На відкритому ринку гігантський кістяний дракон! А поруч із ним чорнявий чоловік! Також присутній Перший Лицар Сторл! Вони стоять один проти одного і зараз почнуть вбивати один одного! Е? Щ-що, Сьомий Лицар Клейдея лежить непритомна з піною у рота, у-у неї очі закатані...
— Га?! В-вона не померла? Вона ж не померла, правда?!
— Я-я не знаю! І ще, в уламках ятки застряг Четвертий Лицар Клан...
— А, на цього пофіг. Краще б він узагалі здох.
"М?"
"Кістки? Кістяний дракон............."
А, капець. Це ж флан лізардоніанця. Вони загнані в кут настільки, що використали це, а лицар Сторл усе ще сповнена рішучості битися...
— Тоссль-тян, Тоссль-тян, Тоссль-тян! А Вбивця Драконів?! Чорнявий чоловік! Він живий, правда?! Він не отримав важких травм?!
— Н-ні, у нього на шиї купа подряпин... На Вбивці Драконів видно такі ж рани, як і у трупів, убитих Першим Лицарем!
— Вона реально пішла вбивати-и-и-и!! Е, чекай, це ж рана від шибеничного меча, правда?! Чому Вбивця Драконів узагалі живий?!
— А, владико! Сторл знову рушила на них...
Голос Тоссль, схожий на крик.
Карета, що мчала, важке дихання коней, салон, що хитався.
У цій максимально небезпечній ситуації я несвідомо вигукнула це ім'я.
— Свуі!!
Ім'я однієї з кількох людей у цьому світі, яким я могла довіряти, ім'я мого найсильнішого, найулюбленішого інструменту.
— Покладися на мене.
Ще швидше, ніж грація дівчини-кішки.
Чорна тінь, швидша за карету.
Вона промчала містом, розбиваючи бруківку, і полетіла до Першого Лицаря.
— Застосувати "Указ Великого Єпископа". Використати 3 роки життя. Зупинись, Перший Мечу.
Козирна карта, яку я використала несвідомо. "А-а, не хочу в це вірити, але я зробила вибір, щоб у разі найгіршого Свуі не отримала контратаки від Першого Лицаря."
"Так, що робити."
Карета мчить вперед, врізається в ринок.
Вбивця Драконів та його напарник, які палають бажанням битися насмерть із військовою силою церкви.
"Вигода? Логіка? Погрози? Як зупинити це взаємне вбивство?"
У світі, що прискорювався, мій вибір, коли я так легко використала залишки свого короткого життя й увійшла в стан кайфу, був лише один.
Гордість? Повертайтеся, коли вона коштуватиме хоча б одну мідну монету.
— Залишається тільки земний уклін!!
Я викотилася з карети, яка в останній момент ледве уникнула перевертання.
Вбивця Драконів і кістяний дракон дивилися на мене, витріщивши очі та відкривши роти.
Ну що, суки, я покажу вам, як я роблю справи.
Але зачекайте?
Це через те, що я так раптово вискочила? Чи це нерви?
Здається, мене зараз знудитьーー
……
…
〜 У підземній купальні "Великого собору", головного храму Церкви Ангелів 〜
Кап-по-он.
Купальня, дизайн якої відрізнявся від тієї, що була в Посольстві Драконів.
У ванну, схожу на басейн, наповнювалася вода, викачана з підземних джерел.
Чоловік із обличчям, схожим на тибетського лиса, обмотав рушник навколо голови.
Вкритий шрамами чоловік-ящір поклав рушник на свій великий ніс і рот, характерні для рептилій.
— ...Гарна водичка.
— ...Ага.
Двоє чоловіків пірнули у ванну.
Це була купальня Великого собору, головного храму Церкви Ангелів.
Розкішна купальня, створена для поважних гостей, була зроблена з елегантного чорного каменю, а з підлоги безперервно били джерела свіжої води.
— ...Знаєш, коли сидиш у такому, на все стає якось пофіг.
Вода була прозорою та м’якою. Напевно, джерело було дуже повноводним. Біла дівчина-звіролюдка, сестра-кішка, яка їх супроводжувала, сказала, що найдивніше — це те, що вода безперервно текла.
Тояма довірився м'якій воді й звернувся до Лазара, що сидів поруч.
— ...Так.
Лазар, який поступово перетворювався на вареного ящера. На його тілі не вщухали свіжі рани, але вони вже починали затягуватися.
Рептилії — це щось із чимось, Тояма зробив глибокий вдих пари й подумав про це з безтурботним подивом.
— ...Втомився?
— ...Здається, я зараз розтану.
— Найкращі кондиції.
Коротка розмова, а якщо прислухатися — чути багатий звук води, що тече.
Тече, розбивається, наповнює й знову тече.
Звук гарячого джерела збагачує життя.
— ...І що робимо далі? Ми ж вже повністю залізли у ванну.
Варений ящер, тобто Лазар, важко видихнув і коротко запитав у Тоями.
— А-а... Ну, схоже, у нас буде купа тем для розмови.
Так, після того, після того шокуючого блювання під час земного уклону, Тояма й Лазар, у яких повністю зник увесь бойовий запал, були посаджені в карету й доставлені сюди.
— Нарухіто, у тебе взагалі немає відчуття небезпеки... А що, як це теж пастка церкви... А-а, жити так класно.
Жінка з хитрими очима-щілинками, яка поводилася надзвичайно смиренно, та знайома свята діва запропонували їм спочатку змити бруд та втому.
"Ні, а вам не здається, що вам краще спочатку змити блювоту?" — ці слова ледь не зірвалися з язика Тоями, але вони удвох якось стрималися.
— Найменше я хочу чути про відчуття небезпеки від тебе, варений ящере.
Хоч ситуація й була абсолютно незрозумілою, вони не змогли встояти перед характерним для японців бажанням поніжитися в гарячому джерелі, а Лазар, почувши про гаряче джерело, змінився в обличчі й закивав, завдяки чому вони й опинилися тут.
Ніжитися в гарячому джерелі в лігві сили, яка ледь їх не вбила.
Проте ці двоє, будучи досить товстошкірими, не надто переймалися цим. Замість складних інтриг — гаряче джерело перед очима.
— Нічого не вдієш. Тепла вода й багата пара — це те, що дуже любить наш предок "Зуб". Як казав Зуб, у ванні перебуває все...
Це й означає "жити" — ось таким грубим висновком вони виправдали себе й дійшли до цього моменту.
— Любити ванну всією расою — це у нас спільне, чи що. А-а, після цього не хочу ні про що домовлятися, грати в інтриги. Яка нудьга.
— Можеш перекласти це на себе? Я б хотів залишитися тут на все життя.
— Дурень, ти теж підеш, Лазаре.
— ...Ага, я знаю, Нарухіто.
Поширювався лише звук води.
Коротка мовчанка, але багатий звук води, що тече, не підпускав тишу.
— Якби тут була така крута купальня, було б добре, якби була й сауна.
— Сауна? Що це таке?
— ......Е? Стривай, тут стільки гарячих джерел, невже сауни немає?
— Вперше чую таку назву... Ні, стривай, здається, я бачив щось подібне в історичних хроніках Королівства. Приміщення, де тіло гріють не водою, а жаром?
— Хм, трохи не так, але десь так. Е? Стривай, історичні хроніки — це означає, що зараз її немає?
— Хм, якщо не зраджує пам'ять, під час Великої війни раптово з'явився х'юман на ім'я "Даймьо", який подорожував і будував дивні парильні в різних куточках... Залишилися такі перекази... Казали, він прибув із загиблої країни на північному континенті... чи щось таке.
— Та ти гониш, з такою культурою — і не створити сауну? Невже, Лазаре, Імперія — це країна, де повно підземних вод і вулканів?
— Ага, дивні речі питаєш. Але це правда. Можливо, через сильний вплив Драконячого світу, чарівники казали, що навіть на дні моря біля берегів Імперії є безліч вулканів. Ну, це ж країна, яку перший імператор заснував разом із Вогняним Драконом. Можливо, саме завдяки цьому тут так багато термальних джерел.
— Води стільки, що сауна була просто не потрібна? Злити гаряче джерело простіше, ніж робити парильню? Серйозно... Невже в Імперії взагалі немає снігу?
— М? Та ні, чому ж. У центрі й на півночі в місяць раннього морозу дороги замерзають і випадає сніг.
— А землі, де видно полярне сяйво, є?
— Полярне сяйво? Це ще що таке?
— Тобто тут немає дико холодних земель. Ну так, хоч атмосфера й схожа, але ж це не означає, що тут точно така сама культура...
— Ну, не знаю, чому ти так засмутився, але насолоджуйся водою, Нарухіто.
Вони продовжували безглузду розмову під звук гарячого джерела.
Тояма видихнув, відчуваючи, як вода пече рани на горлі.
— ...Лазаре, ну, це, вибач, що змусив хвилюватися?
— ...Ага, настільки, що я використав козир, який присягався більше ніколи не застосовувати. ...Я збирався знищити це місто дощенту, але, знаєш, лицарі церкви — це реально жах. Якби ми продовжували, то неодмінно б померли.
Вони не дивилися один на одного, лише обмінювалися словами.
Занурившись по плечі в воду, вони удвох порожньо дивилися на чорну стелю.
— Твоє перетворення на дракона — це читерство.
— Справжній чоловік має вміти перетворюватися, Нарухіто.
— За цією логікою я теж мав би вміти перетворюватися.
— ................?
Лазар здивовано схилив голову набік.
— Ей, не схиляй голову з цим своїм виразом обличчя без емоцій, як у ящера.
— Я ж чоловік-ящір.
— Восьминіг, це ж зовсім інше?
— М?
— Ти ж лізардоніанець.
Кап-по-он.
Лазар кліпнув очима. Він поправив рушник на гострому носі й роті, а потім вишкірив свій величезний рот у посмішці.
— Хе, ну так. Ти правий. Гей, Нарухіто.
— А?
— Гарна водичка.
— Ага, і не кажи.
Двоє чоловіків. У ворожому лігві безтурботно ніжаться у ванні. Вдихають теплу пару.
Відчувають шкірою воду, що тече.
А-а, вони справді були живі. Вони билися з лицарями церкви, здолали їхню "справделивість", уникли смерті, вирвалися з погоні й залишилися живі.
Пікон.
[Розпочато головний квест]
[Розпочато квест "Вибір співвітчизника"]
[Мета квести: Визначити ворога, якого ви мусите знищити]
[Додаткові цілі: Успішно пройти спіч-челендж із найвищою духовною лідеркою Церкви Ангелів "Єпископом" Каносою Тіель Фільд. ※ Показник інтелекту супротивника перевищує ваш інтелект у 2 або більше разів. Досягнення буде надзвичайно складним, виконання неможливе без використання навичок або підказок]
Повідомлення, що виринуло з пари, змусило Тояму піднятися з ванни з порожнім виразом обличчя, схожим на тибетського лиса.
— ...Ну що, пішли зробимо ще один ривок.
— Від твоєї працьовитості аж сльози котяться, Нарухіто.
Варений ящер відмочив жарт і вдавав, ніби витирає сльози.
— Заткнися.
Легкі кпини, якими вони обмінялися — а-а, вони справді якось змогли пережити свій перший день у ролі авантюристів.
.
.
.
(П.П Бляя, початок розділу був такий напружений і швидкий, а кінець тупо чіл... І Взагалі, стіки подій, стіки розділів, і це тіки перший день, ахахахха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]