Розділ 4 - Плювати я хотів на головний квест.
— Гм? Ти чого затих, ящере? Ану ж бо, покажи мені ту саму кмітливість, що й хвилину тому. Чи, може, тобі не сподобалися мої слова, га?
Золотий лицар уїдливо хихикав, відверто знущаючись із безпорадного раба.
Тим часом перед очима Тоями знову вискочив знайомий квест-маркер. Стрілка «↓» зависла прямо над Чоловіком-Ящером, наче кричала: «Ось твоя ціль, прикінчи його!».
— В-вбити один одного...
— Я двічі повторювати не звик. Тільки не кажи, що ти раптом оглух і не почув мого наказу. О, хоча зачекай, я все зрозумів! Ти просто хочеш спочатку побачити свою нагороду, так?! Ка-ка! А ти вельми хитрий та прагматичний ящер!
Лицар голосно зареготав і витягнув щось зі своїх пазух, демонструючи це рабам.
— Це... невже це...
Тояма поняття не мав, що це таке, але Чоловік-Ящер, схоже, миттєво впізнав річ.
— Це "Поворотний знак Церкви". Унікальний виріб, створений шляхом змішування мого власного драконячого кігтя та крові Верховної Жриці. Ка-ка! Сама наявність цієї штуки гарантує тобі миттєве звільнення від рабства, безпечну евакуацію з цієї Вежі, а на додачу — офіційне працевлаштування в нашому місті Авантюристів. Для таких злиднів, як ви, це буквально межа всіх мрій, хіба ні?
Золотий тип демонстративно покрутив перед їхніми носами блискучим амулетом.
— Отже, розберіться один з одним. Той, хто залишиться в живих, забере цю цяцьку собі.
— П-поворотний знак... Якщо... якщо я отримаю його, то зможу...
— Чоловіче-Ящере? Що це взагалі за хрінь?
— ........................
Ящер не відповів. Хоча до цього він охоче ділився інформацією і відповідав на будь-які запитання, зараз його налиті кров'ю очі були прикуті лише до маленького предмету в руках лицаря.
— Кх-кх, і ще одне, ящере. Твій опонент досить непогано вміє битися, тож тримай невеликий презент. Користуйся.
Дзинь.
Лицар недбало жбурнув щось уперед, і предмет, прокрутившись у повітрі, гострим лезом увігнався в землю прямо перед ящером.
— Оце так! Це ж...
— Можеш пишатися цим моментом — це мій особистий ніж. Його лезо виковане з алмазу та кістки мого предка, Вогняного Дракона. А руків'я виточене з деревини Дерева Творіння, що росте в королівському Пралісі. Сама ця річ коштує стільки, що твої нащадки до сьомого коліна могли б жити в розкоші і нічого не робити.
Ніж виглядав неймовірно прозорим, витонченим і до жаху красивим.
— ...Ніж Дракона...
— Кх-кх, ка-ка-ка! Ну ж бо, затанцюйте для мене, порадуйте моє око, нікчемні раби! Убивайте, бийтеся, інакше ви обидва просто здохнете тут.
— ...Я... зможу повернутися додому?
Чоловік-Ящер невпевнено зробив перший крок. Наче в трансі, він нахилився і підняв із землі оголений ніж.
На лезі спалахнув небезпечний відблиск, і така сама жага вбивства миттєво відобразилася в очах ящера.
Тояма мовчки, не рухаючись, спостерігав за цим видовищем.
Вертикальні, зіниці ящера сильно затремтіли, і в них раптом чітко відбилися карі очі Нарухіто Тоями.
— ............
— ..............
На цьому етапі Тояма вже почав серйозно замислюватися над однією річчю. Схоже, це все-таки був зовсім не сон.
Ця важка, сповнена пристрасті та болю мовчанка ящера абсолютно не в'язалася зі звичайними мареннями людського мозку.
"...А мені зовсім не хочеться його вбивати."
Він дивився на вертикальні зіниці істоти, яка зараз стискала ніж прямо перед ним.
— "Це хліб, який я сам спік..."
— "Просто щоб хтось голодний не залишився з порожнім шлунком..."
Він хороший хлопець. Без сумніву. Той, хто щиро турбується про те, щоб нагодувати ближнього, апріорі не може бути поганим.
Саме тому Нарухіто його й урятував.
Він просто не міг дозволити тим так званим Авантюристам розтоптати цього ящера та його працю. І це було чисте, егоїстичне прагнення самого Нарухіто Тоями, яке він завжди ставив понад усе інше.
— Ну що ви застигли? Починайте вже. О, і врахуйте: якщо ви обоє вирішите просто стояти й нічого не робити, я особисто прикінчу вас обох. Як на мене, значно розумніше обрати той шлях, де у вас є хоч якийсь шанс на виживання.
Слова цього позолоченого виродка були справжньою отрутою. Він майстерно заганяв людей у глухий кут, використовуючи одночасно і смертельний страх, і солодку нагороду.
Проте насправді підготовка Нарухіто Тоями була вже повністю завершена. На це знадобився час, але завдяки занадто довгим теревеням цього лицаря, козир уже був повністю готовий до активації.
Якби Нарухіто захотів, він міг би прямо зараз, цієї ж секунди, запустити процес і вирішити проблему з ворогом.
Але він чекав. І тут, абсолютно серйозно...
— ...Я зробив свій вибір, шановний Драконе Колекціонере.
Чоловік-Ящер випростався. Він міцно стиснув ніж у руці, а в його очах спалахнув той самий похмурий вогник, притаманний істотам, які щойно прийняли своє фінальне рішення.
"Ех, ну за що мені все це..."
Тояма ледь не важко зітхнув.
Він провів поглядом ніж у руці ящера. На язику досі залишався приємний, м'який присмак того житнього чорного хліба.
Дзинь.
— А?
— ...Гм?
Тояма здивовано вичавив із себе звук.
Золотий лицар лише тихо пробурмотів під ніс.
Чоловік-Ящер на якусь мить кинув швидкий погляд на бойовий ніж у своїй руці, а потім просто викинув його вбік, наче якесь непотрібне сміття.
— Охо, охо-хо... Ось як? Значить, ти обрав найбезглуздіший варіант, ящере. Ти...
Голос лицаря помітно став нижчим і загрозливішим.
— ...Я просто хотів відкрити власну маленьку крамничку на березі озера.
Тихо, ледь чутно пробурмотів Чоловік-Ящер.
Ці слова... ці слова були до бісиків схожі на таємні прагнення одного знайомого шукача.
По спині Нарухіто пробігли сироти. Він шоковано витріщив очі, відчуваючи, як усе тіло пронизало дивне заціпеніння.
Ящер пильно подивився на Тояму. На його морді з'явилася приречена, але водночас неймовірно тепла й м'яка посмішка.
— Це мала бути суто моя крамниця. Щоб уранці над гладдю озера піднімався легкий туман, а в дзеркальній воді відбивався лише дим, який повільно йде з комина моєї маленької пекарні. Мені не потрібен був великий заклад. Достатньо, щоб якийсь надійний друг іноді приходив допомагати, і щоб кілька постійних покупців заглядали до мене зранку, одразу після відкриття. А коли сонце підніматиметься над горизонтом, відкриваючи розкішний вид на озеро, люди просто сиділи б і з задоволенням їли мій свіжий хліб... Це було моєю мрією. Моєю... найбільшою мрією, ех.
В очах ящера почали збиратися великі сльози. Хтозна, що це було — панічний страх перед смертю чи якісь зовсім інші емоції, які зараз душили його зсередини.
— ...Але я помилявся. Хе-хе, та це й не важливо. Моя мрія насправді здійснилася саме сьогодні, шановний Драконе.
Ящер міцно стиснув свої тремтячі руки з перетинчастими лускатими пальцями.
— ...Це було вперше в моєму житті. Людина не просто не відчула огиди, дивлячись на лізарда та його роботу, а абсолютно спокійно взяла мій хліб і з'їла його. А потім... хе-хе-хе... а потім він сказав мені ті самі слова...
Його тіло продовжувало сильно тремтіти від страху, проте Чоловік-Ящер уперто дивився вперед.
Він чітко, без жодних вагань дивився прямо в закритий шолом золотого Дракона.
— Він сказав, що мій хліб був дуже смачним, шановний Драконе!
Гуп. Ящер безпорадно без сили опустився прямо на землю.
Він дивився на свої лапи, а сльози великими краплями котилися по його лусці, коли він повністю згорнувся калачиком.
— Я... я дуже не хочу вмирати. Але, хе-хе, моя мрія вже збулася. Я повністю задоволений... Мені так соромно й гидко від того, що я бодай на секунду замислився над тим, щоб убити його заради власного порятунку... Мені байдуже, що буде зі мною далі. Головне, що в цьому світі знайшлася людина, яка щиро назвала мій хліб смачним. О наш великий, всемогутній "Зубе", дякую тобі за це провидіння...
Це була щира молитва, звернена до якогось їхнього божества. Ящер глибоко вдихнув повітря.
— Він хороший хлопець... Він розізлився на тих виродків лише через те, що вони розтоптали хліб, який спік звичайний брудний злодій-лізард... Він справді дуже хороша людина...
Сказавши це, Чоловік-Ящер просто застиг у сидячому положенні, низько опустивши голову. Він більше не рухався і не чинив жодного опору.
— ...Яке ж це убоге... Яке ж це неймовірно нудне видовище, ящере. Та сама жага до життя, якою володіють смертні раси і якій іноді навіть ми, "вищі раси", можемо щиро заздрити... і ти ось так просто береш і викидаєш її на смітник? Це просто жахливо нудно. Гей, чорноволосий рабе.
Пролунав крижаний, глибокий голос. Навіть крізь глухий шолом було чітко зрозуміло, що цей тип зараз перебуває в просто жахливому настрої.
Золотий лицар недбалим рухом кинув щось у бік Тоями. Предмет із тихим свистом розрізав повітря, і хлопець миттєво перехопив його на льоту.
— ...Опа, а це що ще за...
Тояма уважно розглядав річ у своїй долоні.
— Це той самий Поворотний знак. Стисни його в руці й чітко назви своє ім'я. Хоча ця річ призначена виключно для використання Авантюристами рівня Вежі, проте якщо ти є живою істотою цього світу — магія спрацює без проблем. ...Фую, Дракони завжди тримають своє слово. Але мушу визнати, ця розвага виявилася набагато нуднішою, ніж я розраховував.
Брязкаючи обладунками, золотий лицар закинув свій величезний тризубий спис на плече і важко зітхнув.
— Ага, значить чітко назвати ім'я, ось як... Слухай, золота бляшанка, а що ти збираєшся робити з цим Чоловіком-Ящером після того, як я піду?
— Що за дурне питання. Цей виродок сам відмовився від свого шансу. Дракони тримають слово: умова була в тому, що один із двох обов'язково має померти. Це ж логічно.
— Ха-ха-ха, ну звісно, все логічно. Тримати слово — це дуже важлива штука, еге ж.
Клац, клац.
Тояма почав недбало крутити в руках маленький амулет із зображенням драконячого кігтя. Він підкидав його великим пальцем і знову ловив долонею. Знову і знову, наче якусь копійчану іграшку.
— Рабе, ти, схоже, взагалі не розумієш справжньої цінності цього предмету... Забирайся звідси негайно. Це був паршивий фінал, але смерть цього ящера дарує тобі життя. Поводься як звичайна смертна істота — схопи цей знак міцніше і крокуй назустріч своєму новому завтра...
— Хи-хи-хи-хи-хи-хи.
Божевільний сміх шукача миттєво обірвав пафосну промову лицаря.
— ...Мені не почулося? Ти що, щойно насмілився сміятися з моїх слів... зі слів самого "Дракона Колекціонера"?
Шалений гнів.
Навколишнє повітря навколо лицаря буквально почало деформуватися. Цей тиск був набагато сильнішим, ніж коли Нарухіто стояв перед тим монстром вищого типу №87 — Величезним Степовим Павуком, потворою розміром із цілий житловий будинок.
Проте Тояма просто проігнорував усю цю смертоносну ауру.
— Чоловіче-Ящере, ану підніми голову.
— ...Навіщо... Я й так зараз роблю все, що в моїх силах, щоб стримати цей страх. Благаю тебе, незнайомцю, просто йди звідси, поки мій дурний гонор ще якось тримає мене на ногах. Бо я не впевнений, що знову не втрачу розум від паніки.
— Та не переживай ти так. До речі, я так і не запитав твого імені. А називати тебе просто Чоловіком-Ящером якось уже зовсім не солідно, хіба ні?
Стрілка «↓» досі продовжувала вперто вказувати на Чоловіка-Ящера.
Це була чітка директива інтерфейсу, яка показувала Нарухіто Тоямі правильний шлях для завершення квесту.
Тояма глянув на неї і лише презирливо пирхнув.
— ...Лазар.
Низько опустивши голову, Чоловік-Ящер... Лазар нарешті ледь чутно вичавив із себе власне ім'я.
— У мене немає прізвища, я просто Лазар. Звичайний брудний лізард і проклятий крадій — ось хто я такий, шановний мандрівнику.
— Нарухіто. Приємно познайомитися, Лазаре.
— Що?
— Моє ім'я Нарухіто, а прізвище Тояма. Я звичайний шукач, якому ця атмосфера підземелля трохи затьмарила мізки, тож давай, протягни свою лапу.
"Плювати я хотів на ваші вказівки. Довбані системні повідомлення."
Лазар шоковано підняв голову, витріщивши очі. І в цей же момент Тояма просто недбало жбурнув амулет у його бік.
Звичайним, невимушеним рухом, наче кидав другові пачку жуйки, він кинув цей "Поворотний знак".
Лазар суто рефлекторно перехопив його своїми пальцями і...
— "Щойно істота торкнеться знака і хтось чітко назве її ім'я..."
— Л-А-З-А-Р!
Голосно, на весь голос вигукнув Тояма.
— ...Що?! А?! Д-друже?!
Магічна функція знака миттєво активувалася. Оскільки предмет перебував у прямому контакті з тілом Лазара, система чітко розпізнала назване ім'я супутника.
Наступної миті яскраве, сліпуче світло просторової магії повністю огорнуло Чоловіка-Ящера.
— А мені подобається. Мені насправді дуже подобаються такі типи, як ти.
У своїй божевільній голові Тояма вже чітко малював картину свого майбутнього прагнення.
Той самий затишний будиночок на березі озера — і тепер він нарешті знайшов ідеальну кандидатуру для реалізації цього плану.
— Я хочу ще поговорити з тобою. Наші погляди на життя повністю збігаються. Твоя маленька мрія та моє егоїстичне прагнення — це просто ідеальне поєднання.
【Ціль квесту: убити Лазара і втекти з Вежі Херела】
【Ціль квесту: убити Лазара і втекти з Вежі Херела】
【Ціль квесту: убити Лазара і втекти з Вежі Херела】
【Ціль квесту: убити Лазара і втекти з Вежі Херела】
【Ціль квесту: убити Лазара і втекти з Вежі Херела】
【Ціль квесту: убити Лазара і втекти з Вежі Херела】
— Та заваліть ви там рило.
Він просто проігнорував увесь цей системний спам. Замість цього Нарухіто різко протягнув руку прямо до тієї напівпрозорої стрілки «↓», яка досі літала над головою Лазара.
【ОЙ, ДА ТИ ЩО ТВОР...?!】
— Що?
Лазар шоковано витріщився на хлопця, коли той міцно вхопив пальцями цю системну стрілку в повітрі й різко замахнувся всім тілом.
— Твоє місце взагалі в іншій стороні, виродку.
Він з усієї сили жбурнув упійману стрілку «↓» прямо перед собою.
Напрямок був лише один — єдина істота в цьому залі, яка зараз справді заслуговувала на те, щоб здохнути.
Тояма запустив цим квест-маркером прямо в обличчя золотого лицаря.
— Друже... НАРУХІТО!!!?
— Скоро побачимося, Лазаре. У мене є для тебе чудова ділова пропозиція — поговоримо про твою мрію та мої прагнення.
Хлопець підняв указівний палець догори, дивлячись на ящера, який уже майже повністю розчинявся в просторовому сяйві.
— Зачека...
Шух.
Закони просторової магії виконали свою роботу. Лізард, який був законним жителем цього світу, був успішно й безпечно евакуйований за межі Вежі Херела.
— Ну що, довбана тупа стрілко. З самого початку все мало бути саме так, хіба ні? Ось твоя справжня ціль. Оце єдиний шматок лайна в цьому залі, який має здохнути.
Тояма повільно розвернувся і подивився вперед.
Стрілка «↓» тепер чітко висіла в повітрі, вказуючи на його нову, правильну ціль.
Перед очима Нарухіто Тоями з'явилося нове системне повідомлення, призначене виключно для нього.
【ГОЛОВНИЙ КВЕСТ ПОВНІСТЮ ЗРУЙНОВАНО】
— ...Який же ти неприємний тип, рабе.
Магічний маркер тепер намертво зафіксувався на золотих обладунках лицаря.
— Та ти не спіши так, зараз я зроблю все, щоб тобі стало ще більш неприємно. Виключно заради задоволення власних егоїстичних прагнень.
Тепер у Нарухіто Тоями не залишалося жодних претензій до цієї системи чи її стрілок.
ПРИХОВАНИЙ КВЕСТ
【Полювання на Дракон.】
【Ціль квесту оновлено: ліквідувати "Дракона Колекціонера"】
.
.
.
(П.П Смішно як Нарухіто схопив стрілку і жбурнув її, а по суті вона ж немає фізичних властивостей, вона не є об'єктом, і повеселило те що стрілка така: (Якого біса ти мене зміг торкнутись і жбурнути). Ахахаха.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )