Розділ 37 - Прихований квест【СОБАКА & БОГ】
Це були цілком скориговані факти. "Справедливість" поширюється світом. Завдяки втручанню справедливості все складається на користь Сторл. Те, що відбитий меч злетів угору, також було неминучим наслідком майстерності Сторл та втручання справедливості.
Отже, саме в цей момент воно й почалося.
— А.
Наступної миті на шиї відчулося стискання.
У-у, у-у.
Чувся шум вітру.
— Га?
Суцільна темрява.
Отямившись, Тояма виявив, що навкруги непроглядна пітьма і нічого не видно. Він опинився деінде, але точно не на ранковому ринку чи в місті авантюристів.
У-у, у-у.
Лише звук вітру кружляє у цій темряві.
[Ти — грішник.]
— ...Так, точно.
Думки текли мляво, наче голова була в тумані, і думати було надто важко.
Клац, клац.
У-у, у-у.
Отямившись, Тояма виявив, що піднімається сходами.
У темряві лише ноги під ним були освітлені променем прожектора.
— Ого, я... що я роблю...
Власне бурмотіння чулося ніби здалеку. Говорив ніби він сам, але це звучало так, наче розмовляє хтось інший.
[Ти — грішник.]
[Змий свій гріх, спокутуй гріх своїм життям.]
У темряві. Знизу сходів лунав голос. Голос, у якому сплелися голоси багатьох людей.
— Життя... спокутувати...
У-у, у-у.
Клац, клац.
"Точно, я згадав. Я зробив щось погане. А, точно, дядечко, тітонька і люди з притулку теж так казали."
"Якщо зробив щось погане, треба вибачитися. Якщо зробив щось погане, то навіть вибачення не допоможуть."
————
(П.П Вибачаюсь що пишу тут, але я хз що до верхнього тексту, таке було в оригіналі, знаю дивно звучить хд)
————
"Ой, то що ж тоді робити? Якщо зробив щось погане, це все, кінець?"
"А що таке погане?"
Тіло Тоями Нарухіто непомітно повернулося до стану, коли він був хлопчиком.
Ні натренованого тіла, ні зміненого досвідом виразу обличчя, ні зброї для бою.
Ані зброї, отриманої від Дракона, нічого не було.
[Безцінне життя, іди вперед.]
— ...Безцінне життя, отже, я один, тому в цьому немає сенсу.
Клац, клац.
У, у-у-у.
Тояма піднімається сходами. Він був слухняним хлопчиком, який зважав на атмосферу довкола та робив те, чого від нього вимагали, хлопчиком, який міг це робити.
— Але в підсумку у цьому не було сенсу. І дядечко, і тітонька, і люди з притулку казали, що я гидкий, що я насміхаюся з дорослих. Якщо мене все одно цуратимуться, що б я не робив, у цьому не було сенсу.
Клац, клац.
Вгору, вгору. Слухняний хлопчик продовжує підніматися сходами.
У-у, у-у — чути звук вітру.
— А, н-не можна-діс... Не піднімайся вище, не можна!
— Е?
Хтось різко смикнув за руку.
Дівчинка з блакитними очима, повними сліз. Вона зупинила Тояму, який продовжував підніматися сходами.
— Хто ти?
Ніби знайома, а ніби й ні. Подивившись на дівчинку з блакитними очима, яка ось-ось розплачеться, Тояма нахилив голову набік...
— Не можна-діс! Не можна йти-діс! А-а, ні! Все не так-діс! Я не хочу цього робити! Я не розумію справедливості, я... хіба я чиню правильно-діс?! Я не розумі-ю-ю-ю...
Плюсь.
— Е?
[Дурна дівчино, сумніватися у "справедливості" — це також зло.]
[Ти чудова у своїй дурості і підходиш на роль носія "справедливості" у своїй темряві, тому сумніватися не дозволено.]
Світловий меч, що раптово обрушився згори, перетворив дівчинку з блакитними очима на фарш.
[Іди вперед, грішнику.]
Пролунав голос "чогось", що роздавило дівчинку.
— ...Ну й грець з ним.
Клац, клац. Немає ні страху, ні сумнівів. Хлопчик просто вперто піднімається сходами.
Клац.
Кінцева зупинка. Сходів, якими слід підніматися, більше немає.
Тояма стоїть на дошці зі слідом, схожим на кришку, розрахованій на одну людину.
"Та й байдуже вже на все."
Хлопчик зрікається всього і заплющує очі...
[Безцінне життя, змий свою дурість протистояння "справедливості" цим своїм брудним життям.]
[Безцінне життя, схилися перед "справедливістю", принеси себе в жертву "справедливості", це твоє безцінне життя.]
У-у, у-у.
Чути звук вітру.
— Безцінне... життя.
Кліп. Хлопчик розплющує очі. Він відчув, як сонливість, що заповнювала голову, починає розсіюватися.
[Навичка "Діти Понеділка"]
— Ні, ну це вже занадто, ні?
Бурмоче хлопчик. Отямившись, голос повернувся до свого початкового низького тону чоловіка під тридцять. Вираз обличчя також став обличчям дорослого, де чітко карбувалися порожнеча та роздратування, ніби у тибетського лиса.
Тіло також повернулося до натренованого стану, здатного вбивати.
"Що це взагалі таке?"
Паскудне слово, яке піднесли просто перед носом, розбурхало сплутану свідомість Тоями.
[...Дурний, а міг би піти чистим.]
[Дурний, вирішив піти з цією заплямованою злом душею.]
Голос розчаровано забурчав. Але здивування не було. Він просто продовжував бурчати, насміхаючись із Тоями.
— Тьху, я згадав, чому...?! Чорт, що це таке? Тіло не слухається.
Спогади вирують... "Точно, зараз іде бій, бій... Стривай, і що сталося далі?"
"Останній удар, я збирався гепнути щитом, і тоді..."
[Зупинися на місці страти, грішнику.]
— Місце страти? ...Чорт...!?
Він затамував подих.
У-у, у-у, у-у, у-у-у.
Ні.
У міру того як свідомість прояснювалася, він усвідомив, що те, що кружляло в темряві, було зовсім не звуком вітру.
Клац, клац.
Прожектор поступово вихоплює з темряви окремі ділянки.
Ось що постає в його світлі.
Тоямі нічого не залишалося, окрім як сміятися.
— Ну й смаки у вас... огидні...
В-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-у-у-у-у-у-м.
Стогін.
Гойдання, Гойдання.
Вони страждають. Мотузки, спущені з електричних ліхтарів, або ляльки-теру-теру-бодзу, підвішені під карнизом.
Прожектор вихоплює безліч повішених людей.
Смикають ногами, схопилися за шию, гойдаються, гойдаються.
Вічні страждання, вічна кара, у темряві вони висіли безперервно.
Те, що здавалося звуком вітру, було голосами страждань страчених.
Ось він, кінець того, хто повстав проти справедливості.
— А.
Серед них був хтось, кого він десь бачив. Шкіряні легкі обладунки та скуйовджене волосся.
"Так, це ж той хлопець." Останній уцілілий із групи, що зазіхнула на їхню здобич. Один із розбійників, з яким розправився Перший Лицар, також гойдався, гойдався...
— В-в-в-у-в-в-в-у-в-в-в-в-в-в-у-в-в-в-у...
Він зустрівся з ним поглядом.
Налиті кров'ю очі, з яких безперервно текли криваві сльози, набрякле обличчя, синюшне обличчя страченого...
— Хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі
Він вишкірився, розпливаючись у посмішці.
"Ти теж прийшов, ти теж приходь, іди сюди" — насміхався грішник.
Починаючи з цього, усі повішені почали сміятися. Вони махали руками з викривленими обличчями та посмішками "хі-хі-хі".
Ніби закликали: сюди, іди сюди.
— Кепсько... Це реально кепсько...
Страх ще не наздогнав.
Але він виразно починав розуміти. Якщо так триватиме й далі, на нього чекає щось жахливіше за смерть.
— Гей, ну справді, зачекайте, поясніть! Стерво, поясни! Що це за бісівщина така?!
Крик. Вереск, повторюваний якомога сильнішими словами та бадьорим тоном. Якщо цього не зробити, здавалося, що його поглине.
[Ти — грішник, спокутуй свій гріх.]
Завдяки тому, що голова працювала надто швидко, він миттєво усвідомив.
Його ситуація була близькою до "цугцвангу".
— Не мели нісенітниць, психічний виродку! Чорт, Кірийяба!!
Він закликав найсильнішу зброю, якій довіряв.
Проте нічого не з'явилося. Те, що зазвичай мало бути поруч, зараз було відсутнє.
— ...Опа?
[Це — мій світ. Моя територія, місце "Справедливості" та "Шибениці". Тому ніхто не може сюди увійти.]
[Тут перебуває лише твоя душа. Тому нічого з того, що належить тілу, сюди не перенести.]
— ...Ти хто такий?
Тояма не міг поворухнутися, проте впився поглядом у темряву, звідки лунав цей голос.
Із пітьми пролунав запитальний голос.
Вони відповіли крізь стогони.
[Я — "Справедливість". Я — "Шибениця".]
Голос, у якому сплелися голоси багатьох людей.
Це кам'яна статуя, статуя.
З темряви з'явилася викривлена статуя з крилами. Потворна, ніби безліч статуй богинь і богів розплавили та знову зліпили до купи.
Кілька зламаних крил були силоміць прикріплені до спини, наче бутафорія.
А на шиї висіли мотузки, накладені в кілька шарів.
— Ува.
Осквернена істота. Первісний страх, Тояма скривив обличчя.
[Ти — грішник. Віддай своє брудне життя.]
Зі статуї лунав голос.
Неживий голос, але в ньому було повно жаги до вбивства.
— Гей, зачекай, зачекай-зачекай-зачекай! Чорт, це кепсько, реально кепсько!
[Добре. Так здійснюється ще одна справедливість.]
— Ч-чорт. Не мели дурниць, щоб я в такому місці... А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а?!!
Шух, і на шиї казна-звідки опинилася мотузка.
Щойно він про це подумав, як дошка під ногами вже розверзлася.
[Початок повішення, страждай, виси довго у вічності.]
[Принеси в жертву муки. Кайся у гріху.]
— В, г, У-У-У?!
Звісно, його повісили. Груба мотузка, що впивається у шию, удар, від якого очі ледь не вилазять з орбіт. Першим ділом приходив удар, а вже потім страждання.
[Ти не можеш померти. Навіть якщо тіло загине, твоя душа тут вічно повторюватиме страту через повішення.]
[Ти страждатимеш вічно через свою дурість, що повстала проти нашої "справедливості".]
— В?! У, у.
Хрусь. Удар зламав шийні хребці. Якби було тіло, він був би мертвий. Але тут немає тіла, яке має померти.
Отже.
[Ця мотузка вічно душитиме тебе за шию і ламатиме кістки.]
[Ці страждання вічно катуватимуть твою душу.]
[Через те, що пішов проти "справедливості". Через те, що підняв зброю проти "справедливості".]
— А, А.
Тояма без кінця вмирає.
[Хі-хі-хі, хі-хі-хі-хі-хі-хі.]
Кам'яна статуя сміється.
Сміється, ніби не в змозі стриматися, дивлячись на Тояму, який борсається, намагаючись бодай якось зняти мотузку з шиї, яку зняти неможливо.
[Я хотів побачити це обличчя.]
[Покажи. — Покажи-покажи, покажи-покажи.]
[Покажи кінець того, хто повстав проти "справедливості".]
[Це покарання. — Це суд. — Це розплата.]
Це було справжнім втіленням "Справедливості" та кари через повішення.
Навіть у сучасному світі це так. Людина надзвичайно жорстоко цькує того, хто бодай трохи відступає від суспільних уявлень про справедливість.
Особисте почуття справедливості. Кожна людина має це почуття, яке народжується не з логіки, а із самого серця. Це захисний механізм, необхідний для становлення суспільства.
Проте...
[А-а, покажи, покажи. Дурня, що повстав проти "справедливості".]
[Кайся, кайся, тремти від покарання, благай про помилування, вибачайся, вибачайся, огидно вибачайся.]
[Ми — "справедливість".]
[Ми — повішення, праведне покарання.]
[Саме ми — праведність.]
[Страждай, неправедний.]
[Умри, той, хто не є "справедливістю".]
— У, г, з... В-в.
Хрусь, від власної ваги знову змістилися кістки. Але померти неможливо. Рот беззупинно мокне від піни, з очей сочиться кров, але Тояма не може померти.
У вічних муках страта через повішення триває.
Дивлячись на ноги, що борсаються, наче у плаванні, "Справедливість" насміхається.
Дивлячись на рот, що розкривається рибою у пошуках повітря, "Шибениця" насміхається.
[А-а, цікаво. — Цікаво. — Бо противиться "справедливості". — Бо суперечить "справедливості". — Бо відступає від "справедливості".]
[Ми маємо право. — Так, ми, праведні, маємо право. — Право судити грішника. — Право засуджувати грішника. — Ми маємо право катувати грішника. — Та й байдуже, що буде з грішником. — Умри, умри, страждай.]
[Заради "справедливості" ми маємо право робити що завгодно.]
[Адже ми, саме ми...]
[Справедливість.]
Якою ж огидною вона стає, коли переступає межі! Але ця форма — концепція справедливості. Породження людини, людський образ — ось хто він.
Бити того, хто зійшов зі шляху суспільства, гніватися на того, хто відхилився від суспільної моралі.
— У, в-в-в, г, у, досить, припиніть, в-у.
Тояма вкотре стикається зі смертю. Але в цьому світі померти неможливо. В світі "справедливості" грішник продовжує помирати.
[Аха.]
Кам'яна статуя сміється. На обличчі без очей лише рот розривається до самих вух від сміху.
[Аха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!!]
[Цікаво! Розвага, розвага!]
[Він сказав припиніть! Дурень, що повстав проти "справедливості", сказав припиніть!]
Урочистий тон, який вони вдавали, миттєво змінився.
Наче у малої дитини.
[ Давайте змусимо його страждати ще більше! Давайте мучити його ще довше! Це точно буде ще веселіше!]
[Ми — "справедливість"! Ми — покарання! Праведна "справедливість", праведне покарання! Тому нам дозволено робити що завгодно!]
[Так! "Справедливості" дозволено робити що завгодно! Бо...]
[Ми ж бо "справедливість".]
...Проте надмірна справедливість є принаймні огиднішою за зло. Навіть не усвідомлюючи власної потворності, вона беззупинно ранить інших, і цей образ безпорадно огидний.
Але справедливість не зупиняється.
[Хі-хі-хі, хі-хі-хі, хі-хі-хі-хі-хі.]
В світі "справедливості" сміються всі.
Справедливість і Шибениця регочуть досхочу.
Інші страчені також незабаром починають сміятися, дивлячись на Тояму, гойдаючись, вони все одно сміються.
Справедливість заразна. Адже це приємно. Можна досхочу ранити інших з безпечного місця.
Адже справедливість праведна.
— У-в, у.
[...Набридло. Вам не набридло?]
[Набридло.]
Справедливість прагне наступного. Вдосталь насолодившись покаранням за гріх, вона відчуває нудьгу.
Кам'яна статуя розправляє викривлені крила, змахуючи ними.
Вона прямує до Тоями, який гойдається і продовжує борсатися.
[Набридло, що робитимемо далі, у що гратимемо?]
[Гратимемо з цим. З цим можна робити що завгодно.]
[Адже він насміхався зі "справедливості", цей величний дурень, що повстав проти "справедливості". Тому нам дозволено робити що завгодно.]
Так само, як і люди. Вони — істоти, народжені з людської концепції справедливості, з людського вчинку справедливості.
Будь-хто, хто живе в сучасному суспільстві, знає: людина, яка надміру захопилася справедливістю, цією п'янкою й приємною справедливістю, чомусь неодмінно намагається викрити цього грішника.
Деанонімізація, цькування. Вивчення минулого, встановлення місця проживання, розкриття особи.
А-а, справедливість знає. Яким болем це стане.
[Хочемо знати, хочемо знати. Ми маємо право. Право знати все про грішника.]
[Життя, шлях, спосіб життя, походження — викривай усе, грішнику. Ми — "справедливість", тому нам прощається, що б ми не зробили, прощається.]
А-а, справедливість щиро так вважає.
Викриття та цькування грішника є актом "справедливості".
"Справедливість" на нашому боці...
Яким же величним і водночас огидним є цей образ.
Кам'яна статуя, її довгі пазурі погладили Тояму по щоці...
[Покажи своє минуле, теперішнє, майбутнє — усе...]
Справедливість забирає в грішника все.
Адже справедливості дозволено робити що завгодно.
Спогади Тоями. Те, до чого ніхто не має права торкатися, те, що лише він сам мав право берегти.
Минуле, до якого вже не повернутися. Юність, холодні ночі, вечірній запах, басейн на літніх канікулах, зачитаний до дірок підручник, ранкова бібліотека.
Прохолода під мостом, запах кудлатого хутра...
Справедливість торкається цього скарбу.
— Не торкайся... цього.
— !
Проте справедливість не знає.
Що вони не мають на це жодного бісового права.
Проте справедливість не розуміє.
Що не можна робити все, що заманеться — такої простої істини.
Грішник розплющує очі.
Набрякле від покарання обличчя, очі, що стікають кров'ю.
Справедливість зупиняє рух.
[Зараз він чинив опір, чинив опір, зараз він повстав проти "справедливості", повстав, повстав, повстав, повстав, повстав, вибачся, вибачся, чинить опір, вибачся...]
Справедливість розбухає.
— Восьминоги бісові...
Тояма припустився помилки.
Найбільша проблема справедливості.
Вона полягає в тому, що якщо відповісти справедливості, вона поверне це, помноживши у кілька разів.
[Чинить опір, чинить опір, повстав, та-та-та-та-та.]
Подивіться на цю кам'яну статую, що починає розбухати.
Концепція справедливості, що розростається, якою ж огидною та моторошною є ця роздута справедливість!
Істота, що ненажерливо впивається насолодою справедливості, розростається, розпалюючись від відмови та контратаки Тоями.
[Справедливість, справедливість, справедливість, справедливість, справедливість, спра-спра-спра-спра-спра-спра.]
Справедливість.
Усі люди обожнюють це слово.
Адже справедливість — праведна.
— Огидно...
[Справедливість, Справедливість-с-с-с!]
Адже якщо це справедливість, можна робити що завгодно.
Історія, накопичена людством, саме так визначала концепцію "справедливості".
— ...Справді.
Найвіддаленіший від справедливості грішник, який не має ні крихти її, спльовує.
Гойдаються, гойдаються.
Проте на цьому опір Тоями й завершився. Доки він залишається людиною, істотою, що пустила коріння в суспільстві, йому не втекти від "Справедливості".
[Справедливість! Справедливість! Справедливість! Спра-спра! Спра-спра-спра-спра-спра-спра-спра-спра-спра-спра-а-а-а-а, Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Справедливість! Праведна! Справедливість! Справедливість! Справедливість!]
Роздута справедливість простягає руку до Тоями.
Не втекти. Тояма Нарухіто — людина, яка живе за своїми бажаннями, і ці бажання задовольняються лише всередині людського суспільства.
Якби це був, наприклад, "довершений чоловік", якому не потрібні інші люди, можливо, він зміг би вбити цю роздуту справедливість.
Якби це був, наприклад, "Герой", можливо, він зміг би протистояти справедливості ще сильнішою, непохитною власною "справедливістю".
— Чорт, восьминоги...
[Справедливість-с-с-с!]
Проте Тояма не був ні тим, ні іншим. У прагненні до бажань та розширенні його власного "Я" поруч завжди існувала "інша людина".
Людині, яка ніколи не зможе самореалізуватися наодинці, не втекти від роздутої справедливості.
До повішеного грішника простягає руку велетенська "Справедливість".
[Відірвемо ноги, роздавимо руки, виколемо вуха, вишкребемо очі, викрутимо живіт, зв'яжемо кишки.]
[Мучмо, мучмо його, пограймося.]
Тояма Нарухіто продовжує вмирати в світі справедливості.
Тояма не може чинити опір.
— Справді, ну й огида.
Зрікаючись усього, він безсило посміхнувся.
"А-а, чорт."
"Знову, чи що?"
Усвідомлення другого кінця. У голові повішеного чоловіка проноситься далекий пейзаж.
Холодна вода, тепле крісло, чути здалеку голоси товаришів. Блакитне небо, білі хмари.
Туди вже не дістатися.
Оповитий тінями виразок, але любий їм; самотній, незграбний Дракон; слухняні діти.
Пригода, яка нарешті розпочалася. І вона закінчується.
[Скажи, визнай це.]
[Скажи, що твоє діяння було поганим, і що ти каєшся.]
[Скажи: вибачте, що повстав проти справедливості.]
Те, що роздулося, вже навіть не зрозуміти, чим воно є.
Воно втратило навіть первозданну форму справедливості, стало просто безмежно огидним і незрівнянно інфантильним.
[Скажи, що ти помилявся.]
Справедливість вимагає цього. Лише тому, що хоче визнати свої вчинки правильними.
Каяття від грішника.
[Тоді, можливо, ми трохи пробачимо тебе...]
Справедливість завдає грішникові, серцю повішеного чоловіка, вирішального удару...
— Дурні, я ні в чому не помилився, ні про що не шкодую. Наступного разу я знову зроблю те саме стільки разів, скільки знадобиться.
Посміхайся, смійся.
Вільний гріх насміхався зі справедливості.
— Слідуючи своїм бажанням. Тьху.
Спльована червоно-чорна слина та мокротиння.
Брудне, нечисте. Доказ життя Тоями, виділення його тіла полетіли в повітря.
Плюсь. Влучивши в огидну справедливість, воно стекло донизу.
[Справедливість.]
Залізний молот, без емоцій, світловий меч обрушується донизу. Зтираючи існування Тоями з цього світу нанівець...
Пікон.
[Підтверджено успішне проходження перевірки навичкою "Діти Понеділка" та параметром POW у комбо "Справедливості" та "Шибениці" всередині іншого світу "Страта через повішення". Слиною та мокротинням, оскверненими виділеннями, успішно здійснено протидію "Справедливості та Покаранню", що були створені людьми як "чисті" сутності]
[Пошук протиборчої божественності "людським концепціям" у знаннях бібліотеки ■■■■■, фамільяра Знань ■. Припущено, що справедливість і покарання є "чистими сутностями". "Жадібність та Тояму Нарухіто" визнано оскверненими сутностями]
[У спогадах минулого Тоями Нарухіто підтверджено контакт та спілкування з непробудженою особистістю Мисливця ■■■■■■. Підтверджено злиття концептуального тіла ■, колективного тіла ■■■■■■ та ■■■■■■ з непробудженою особистістю, відомого під псевдонімом "Кірийяба"]
[■■ воно не забуде, ніколи]
"ВОНО" до останнього шкодувало.
Про те, що залишило його, такого ж самотнього, одного.
"ВОНО" знало за запахом. Що він, як і "ВОНО" сам, насправді терпіти не може бути один. Але він уперто тримався і намагався бути сильним.
"ВОНО" було дуже щасливим. Від того, що той, зростаючи від хлопчика до дорослого чоловіка, пережив стільки різних пригод.
[...Н-неможливо...]
Концепція, вкорінена в людському суспільстві, справедливість заніміла; її концептуальний інстинкт зупинився, побачивши "ВОНО".
[Смердить, що це за сморід?! Цей сморід, наче всі нечистоти світу закипіли й перегналися у дистилят?!!]
Справедливість помітно почала панікувати.
Ні, це не так.
Тояма, гойдаючись на мотузці, дивився на Справедливість.
Вона тремтить, Справедливість злякалася цього запаху.
— Цей запах...
На відміну від Справедливості, яка верещала про сморід, Тоямі цей запах зовсім не був огидним.
Запах сонечка, запах попкорну та запах чогось духмяного. Запах, що трохи нагадував землю.
А-а, Тояма знає "ВОНО".
[Підтверджено наявність "гострого кута" в іншому світі. У глазницях Тоями Нарухіто підтверджено гострий кут менше 120°]
— "...А у тебе очі, наче у тибетського лиса, Нарухіто."
Слова, сказані колись товаришем у часи, коли він був шукачем. Характерні очі Тоями Нарухіто.
Вони могли стати входом і виходом для "НЬОГО".
[А, а-а...?! А-а-а-а-а...?! Осквернення... Несправедливість, а-а-а-а-а, що, що, що це?!]
Кам'яна статуя Справедливості. Грудка роздутої самосвідомості цього разу цілком виразно затремтіла і зробила один, два кроки назад від Тоями.
А, а-а-а.
У-у-у-у-у-у-у.
І-і-і-і-і-і-і.
Гойдаються, гойдаються.
Страчені, що покорилися Справедливості, також почали так само панікувати.
Разом із криками, що накладалися один на одного, мотузки, на яких висіли їхні шиї, захиталися та почали кружляти.
Ніби на огидному дитячому святі...
Паніка опанувала цей інший світ, але чому ж...
Лише Тояма ніяк не міг подумати, що "ВОНО" — це щось страшне.
[П-покажися!! Покажися! Чужорідне тіло, що затесалося в наш світ "Справедливості" та "Шибениці"!]
[Саме так! Покажися! Цей сморід не можна пробачити! Цю нечисть ми розрубаємо!]
Первозданність Справедливості верещить, згусток Справедливості тремтить. Вона почала хаотично махати світловим мечем.
Істота, яка має волю, зараз явно боялася.
"ВОНО" ніколи не пробачить.
Того, хто шкодить Тоямі Нарухіто, того, хто загрожує Тоямі Нарухіто, того, хто поранив Тояму Нарухіто. І понад усе...
[DEAD квест "Страта через повішення" — Квест оновлено]
[Прихований квест【СОБАКА & БОГ】Ціль квесту: Смерть "клятій справедливості"]
"ВОНО" ніколи не пробачить того, хто заважає пригодам Тоями Нарухіто.
[А, а-а-а-а?! Що, що це?! ЦЕ, що ЦЕ таке-е-е?!]
— Е?
Справедливість вказувала на Тояму, ні, на те, що було "ЗА" Тоямою...
Отямившись, біль у шиї зник.
Висячи на мотузці, він озирнувся.
"ВОНО" було просто величезним.
Таким же завбільшки, як роздута Справедливість, або навіть трохи більшим.
У темряві з якогось дива "ЙОГО" постать проступала так виразно, наче вимальовувалася.
Тіло, з якого стікав блакитний слиз, великі чотири лапи, з величезного рота визирає товстий і гнучкий язик, схожий на голку шприца.
Звір, оповитий густим блакитним слизом, мав два ока, що палали яскравим золотим вогнем.
...Щось, що майже повністю розплавилося.
Величезний рот, великі трикутні вуха, хвіст.
— ...С-собака...?
Чому вирвалося таке бурмотіння, Тояма й сам не розумів.
Це мала бути істота, один вигляд якої вселяє жах, її постать явно не була чимось правильним.
Але чому, чому це так стискає груди?
Чому це здається таким тужливим і знайомим?
Тояма розгублено продовжував дивитися на "НЬОГО" своїми вузькими гострими очима.
"ВОНО" також дивилося на Тояму палаючими очима.
Клац.
"ВОНО" клацнуло всіма іклами. Мабуть, не існувало істоти, яка могла б утекти від цієї пащі.
Мотузка для повішення навіть не була перешкодою.
— Уох.
Мотузка, що обмоталася довкола шиї Тоями і душила його, порвалася.
《.............》
Плюх.
Мотузка порвалася, і Тояму, який падав донизу, "ВОНО" підхопило, витягнувши морду; Тояму огорнув запах сонечка та ароматного попкорну.
— ...Ти...
Повільно "ВОНО" опустило Тояму, який сидів у "НЬОГО" на носі, на саме дно темряви.
Тояма подивився знизу вгору на величезне "ВОНО".
"ВОНО" повільно опустило голову. Наче намагаючись зустрітися поглядом із Тоямою...
[Нечисть! Осквернення! Це не "справедливість", знищити сморід, що зазіхнув на мій світ!!]
Кам'яна статуя Справедливості загриміла голосом.
Вона замахнулася мечем засудження, що був у її руці, мечем, який здавався самим світлом, і обрушила його на "НЬОГО"...
《Гав》
— ...Е?
Світловий меч марно кружляв у темряві.
"ВОНО" клацнуло всіма іклами.
Лише від цього статуя Справедливості втратила 60 відсотків своєї площі.
Зріз виглядав так, ніби від нього відкусили шматок; неживий вираз спотвореної статуї, проте, виразно набув кольору страху.
[А, е? За, зачека... ]
《Гав》
[Джастейдж...]
Клац.
Вдруге "ВОНО" клацнуло пащею, з якої стікав блакитний слиз.
Справедливість із тріском вибухнула світлом і зникла.
Звіру "СОБАЦІ" байдуже до справедливості, та й звідки йому знати.
《Фхрр》
"ВОНО" потрусило головою, струшуючи тіло. Наче кажучи "дрібнота", "ВОНО" фиркнуло у бік іскор світла, що зникали.
— ...............
Тояма не міг зрозуміти, чим є "ВОНО". Навіть намагаючись усвідомити форму, свідомість заважала розумінню.
Дивне відчуття, ніби перед очима постала істота, оповита туманом.
《....................》
— У, а...
Надто дивовижно.
Тояма мимоволі застогнав; він злякався, злякався цієї невідомості, цієї сили.
"ВОНО" мовчки подивилося на Тояму зверху вниз, а потім розвернулося й почало йти геть.
Чомусь ця спина, що відходила, та туман, схожий на хвіст, здавалися безсило опущеними.
Трикутні вуха також притислися до голови, а палаючі очі, здавалося, тужно замиготіли...
《...............Фхррмм...》
Ніби розчиняючись у темряві, величезне "ВОНО" йшло геть.
Кап, кап.
Серце калатає надто гучно. Не від страху і не від болю.
Він не розумів, що це за почуття, що стискає груди. Але, отямившись, він простягнув руку до "НЬОГО", що тужно зникало.
— ...Зачекай.
Він зупинив "ЙОГО". Не можна відпускати "ВОНО" ось так. Не можна дозволити "ЙОМУ" піти.
Його ледь не вбила незбагненна сила, що перевищує людське розуміння. Але "ВОНО" ще з більшою силою загризло Справедливість.
Істота, від якої слід відчувати явну небезпеку та явний страх. Абсолютно безпечніше дати "ЙОМУ" піти, не провокувати, не зв'язуватися.
Розум кричав саме про це.
Але так не можна.
Усе, крім розуму, змусило Тояму зупинити "ЙОГО".
Він простягає руку.
《.........Бхр, квон》
Шух, шух-шух-шух.
"ВОНО", волочачи за собою темряву, підбігло до Тоями. Величезні ікла, великі вуха, блакитна мокра шерсть.
— ...............
Слів немає.
Він просто простягає руку.
《......Фн-фн-фн-фн-фн》
"ВОНО" стиснуло тіло, наскільки це було можливо, і потягнулося носом до руки Тоями.
Плюсь, мокро. Ніс, укритий блакитним слизом, притиснувся до руки Тоями.
Незрівнянно величезне "ВОНО" якийсь час продовжувало нюхати руку Тоями. Наче смакуючи ностальгію.
《Фн, бхр, ф-у-у-у-н-н》
"ВОНО" фиркає носом.
Тояма продовжує сидіти в темряві, простягнувши руку.
Того дня, зустріч під мостом.
Короткий час літнього дня, коли перетнулися шляхи самотнього хлопчика та самотнього "ЙОГО", знову тут.
— Ти...
Тояма не міг усвідомити, чим є "ВОНО". Він не міг ні зрозуміти, ні розгледіти величезне "ВОНО", приховане у тумані й темряві.
Але він не міг не простягнути руку.
《.........Разом》
"ВОНО" фиркнуло і задоволено звузило палаючі золоті очі.
Тиць, воно штовхнуло Тояму носом.
《Іди.》
З бажанням, із любов'ю "ВОНО" виштовхує жадібного авантюриста з світу справедливості.
— А...
Постать "ЙОГО" цього разу вже виразно почала розмиватися. Вона розчинялася в темряві й розпадалася.
Але цього разу хвіст не висів безсило, а повільно виляв. Трикутні вуха витягнулися паралельно, як у літака...
— "...Разом вирушимо у пригоду!"
— "Гав! Гав!"
Того дня була пригода, яку забрав світ і яка не здійснилася.
З того дня Тояма ще більше зненавидів світ. Він дізнався, що цей світ влаштований так, щоб здебільшого забирати.
Він дізнався, що світ — це ворог, якого не варто жаліти.
《...............》
Розчиняючись, "ВОНО" пильно дивилося на Тояму.
Тояма також мовчки дивився на "НЬОГО".
Продовження того дня справді було тут.
Тояма не розумів, чим є "ВОНО", але, отямившись, відчув, як здригається горло, і прикусив язик.
— ■■■
Він покликав його на ім’я. Що саме він сказав, Тояма, перебуваючи всередині світу, що руйнувався, навіть сам не розумів. Інший світ, що перевершив час і простір, руйнувався.
《! Фн, бхр, ваф!》
Задоволено "ВОНО" потрусило тілом.
Голос "ЙОГО", оповитого блакитним слизом, темрявою та туманом, пробив інший світ.
Шлях господаря, пригоду друга.
Навіть якщо "ВОНО" згине, "ВОНО" ніколи не забуде. Дні дружби, скріплені під мостом.
Ніколи.
— Я пішов.
《ГАВ!》
Голос, який нічим не відрізнявся від тогочасного.
Пригода хлопчика та кудлатого ще не закінчилася.
Ані краплі нічого не було забрано.
Світ розколюється, інший світ руйнується.
Поле зору Тоями розмивається і зникає.
А-а, але цей ностальгічний аромат. Лише духмяний запах собаки залишатиметься назавжди...
Пікон.
[Підтверджено знищення "Справедливості". Оскільки володаря іншого світу повалено, відбувається повернення до початкового світу]
[Ви подолали DEAD квест. У державному архіві ■■■■■ можна обрати особливу навичку]
[Прихований квест【СОБАКА & БОГ】 — Ціль квесту досягнуто]
[Ви поглибили розуміння Кірийяби. Повторюючи особливі квести та наближаючись до таємниці Кірийяби, ви зможете оволодіти всією прихованою силою]
........
.....
...
— ...А, а...
Сторл переконалася, що рух того, хто корчився та мучився в агонії, зупинився.
Горло було роздерте, шкіра здерта до м’яса, а нігті на руках були зірвані або пошкоджені від того, що він шкрябав кам’яну бруківку.
— ...............
Голосом, якого ніхто не міг почути, Сторл із безпристрасним обличчям продовжувала дивитися зверху вниз на чоловіка, якого щойно вбила.
У блакитних очах не відбивалося жодних емоцій.
Суд справедливості відбувся. Сталася невелика халепа, але загалом усе йшло за тактикою: меч повішення знову засудив дурня, який повстав проти закону церкви, повстав проти справедливості.
— ...Ви були сильні-діс, ви...
Шепочучи губами, Сторл дивилася на труп чорнявого авантюриста.
Раптом вона помітила. Його права рука все ще стискала булаву.
— ...Дивовижно-діс...
Він так страждав. Муки удушення від меча повішення — це не те, що людина може витримати.
Обличчя синюшно набрякло, з рота йде піна. Обличчя смерті жахливе: очі витріщені, з куточків очей через тиск сочиться кров.
І все ж він до останнього не випустив зброю. Лише зараз усвідомивши цей факт, Сторл відчула повагу і трохи страху.
— Перший Лицар, Сторл-сама!! Ви цілі?!
Тупіт копит, тупіт копит.
Загін бойових коней мчав містом і прибував на ринок.
Це поява загону церковних лицарів у повних латах, прикрашених розкішними плащами.
Зістрибнувши з коней, вони одночасно опустилися на одне коліно, приклали праву руку до грудей і схилили голови.
Ця повага була адресована Першому Лицарю. Найсильнішому мечу церковних лицарів, який прийняв образ дівчини.
— ...Так, дякую за вашу роботу-діс, розслабтеся.
— — — Так!!
Голосами, сповненими захоплення перед носієм справедливості та ідеальним лицарем, відповіли лицарі.
— Блискуче, Сторл-сама. За такий короткий час звершити суд над розбійником, що чинив зло проти церкви.
— Ви — саме втілення справедливості, найсильніший меч церкви, полюблений світлом ангела.
Безліч похвал, що лунали від лицарів. Сторл відповідала на них із натягнутою посмішкою, наскільки вистачало сил.
Сьогодні вона дуже втомилася.
Вона хотіла повернутися, їй так хотілося повернутися, що нічого не вдієш.
— ...А де інший?
Але так чинити не можна. Віддано виконувати свій обов'язок — ось у чому полягає суть лицаря. Через свою дурість Сторл не помічала цього, а щоб зрозуміти це відчуття й висловити його словами, їй бракувало розуму.
"Чому ж я його вбила?"
Сумнів, що спалахнув на мить — це те, чого вона ніколи не повинна була відчувати. Через свою дурість кмітливий він розчавив "Щось", що зародилося в ній.
........
.....
...
Сіп.
Сіп—
— Ну ж бо, прокидайся. Це початок пригоди.
.
.
.
(П.П Цей розділ якийсь пиздець, перша частина тупо якийсь шизофренічний припадок, а далі сльозлива драма. Але кінець взагалі показує нам, що вони пробудили звіра, котрого краще б не будити, ну що ж, дебіли в церкві догрались.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]