Розділ 35 - Це ненаситна жадібність, котру боїться навіть смерті
— Ні-і, а все ж таки ви двоє зовсім не прості люди, діс! Вполювати титаносмею без жодної подряпини здатні хіба що вищі лицарі з Ордену або ж ми, Десять Мечів діс! Гільдія авантюристів таки не зовсім сліпа діс!
— А, ха-ха. Та ні, що ви, нам просто пощастило. Скажи, Лазаре?
— А, ага, так і є. Все саме так. Це ж не те, щоб ми билися з нею лоб у лоб, як пані лицар.
Задоволено усміхаючись, перший лицар продовжувала тягти віз, а за кілька кроків позаду йшли, натягнувши ввічливі посмішки, Тояма та Лазар.
Чудернацька трійця прямувала зворотною дорогою.
— Ого-о, ось воно як, тобто у вас був якийсь план, діс! Хіба це не чудово, діс! Кинути виклик великому монстру, маючи розум, хоробрість і безумство! Оце так, авантюристи! Чудово, діс! Просто дивовижно!
Її сяюча посмішка належала дівчині, яка виглядала рівно на свій вік.
Проте ця дівчина, якій на вигляд можна було дати максимум років п'ятнадцять, із легкістю котила віз, який Лазар із Тоямою з величезними зусиллями тягнули вдвох.
— Х-ха-ха. Пані лицар цікавиться авантюристами?
Спостерігаючи за її щирою радістю, Лазар мимоволі поставив це запитання.
Це був лише привід для життєрадісної та безтурботної розмови. Принаймні Лазар точно не мав жодних лихих намірів.
— Ні, в жодному разі. Як, я, меч Ангела, можу таким цікавитися?
Посмішка миттєво зникла з її обличчя. Вона стала абсолютно незворушною, а її голос зазвучав сухо, холодно й вагомо.
Атмосфера навколо миттєво заледеніла.
— Лаза-а-аре, у неї якось надто різко зникли будь-які емоції на обличчі, ти зможеш узяти відповідальність за це-е-е?
— Т-та що я міг зробити! У такій розмові це виникло само собою! Та й взагалі, Нарухіто, ти говориш надто голосно, вона ж почує.
— А, дідько.
Тояма та Лазар почали метушитися.
Зараз їхньою головною метою було за будь-яку ціну мирно дістатися міста й попрощатися з цією лицаркою, але вони, роблячи перші кроки в спілкуванні, примудрилися наступити на міну.
— Ви...
Пролунав холодний голос Сторл, і Тояма з Лазаром миттєво застигли на місці.
— — Слухаємо.
Двоє дорослих чоловіків непорушно чекали на слова дівчини.
"Зроби щось", "Ні, це ти зроби щось" — вони відчайдушно обмінювалися поглядами.
— Ви виглядаєте дуже щасливими, діс. Ви так добре ладнаєте. ...Фу-фу, я молюся про те, щоб ви залишалися такими назавжди, діс.
Сторл примружила очі, дивлячись на них.
Коли люди дивляться на щось сліпуче або на те, чому заздрять, вони роблять схожі обличчя.
— — А, дякуємо.
"Пронесло, якось пронесло!" Тояма полегшено видихнув, а Лазар витер піт із чола.
"Чудово, тепер тема розмови точно має змінитися..."
Тільки-но Тояма зібрався відкрити рота, як...
— Хе-хе, але знаєте, цей союз лізардоніанця та чорноволосого імперця так сильно нагадує мені чутки про Вбивцю Драконів діс! Ви чули про це діс? Про раба-авантюриста, який два дні тому раптово з'явився в Імперії й убив дракона!
Тема не змінилася. Нічого не змінилося. Навпаки, розмова зайшла безпосередньо про них самих.
Сторл щиро посміхалася.
Тоямі та Лазару було не до сміху, але вони, як дорослі, мали з усіх сил зуміти задурити голову цій дівчині.
"Вчися, Лазаре. Зараз я продемонструю тобі майстер-клас зі спілкування."
"Ні-ні, у мене від цього лише найгірші передчуття. Я вже навіть бачу, чим усе закінчиться..."
Шепочучись між собою, Тояма підійшов ближче до Сторл.
Він мав намір за допомогою невимушеної балаканини якось відвести розмову від Вбивці Дракона та інших небезпечних тем.
— А-а, ха-ха. Я чув про це. Е-ем, пані лицар...
— Можете називати мене просто Сторл, Чорноволосий.
— А, дякую. Пані Сторл, а ви цікавитеся цим так званим Вбивцею Дракона?
— Звичайно, ще й як цікавлюся діс! Дракони — це стовпи людського світу. Величні вищі істоти, що існують ще з часів Другої цивілізації. Для нас, лицарів, дракон є уособленням абсолюту, тож людина, яка здолала таку силу, просто не може не викликати інтересу діс!
— Ого, тобто дракони — це щось настільки особливе?
— Так! Саме так діс! Зрештою, лицарський орден нашої Церкви Ангелів свого часу відокремився від Драконячого культу Королівства! Тому наше захоплення драконами є дійсно особливим діс! Вони володіють вогнем, підкорюють небо й захищають баланс усього світу! Кинути виклик такій істоті й показати свою силу всьому світові — це вища форма вираження віри, що прославляє велич нашого Ангела діс!
— Хм-м, зрозуміло. Виходить, у будь-якому світі дракони стають подібним об'єктом.
Завдяки отаку-навичці, у голові Тоями промайнула інформація про істоту під назвою "дракон" із його рідного сучасного світу.
Випробування, лихо, божество чи стихія. Хоча між Сходом і Заходом існували певні відмінності в сприйнятті цієї істоти, у будь-яку епоху та в будь-якому культурному просторі люди створювали цей міфічний образ.
Спільним для цього світу та сучасності було те, що вони існували як щось надприродне.
Тояма замислився, тому не одразу помітив зміни. Але коли він кинув погляд убік, то побачив, що губи Сторл, яка продовжувала котити візок, розпливлися в хижому вискалі.
— Людина, яка вбила таку істоту... О, вона мене ду-у-уже сильно цікавить діс... М-ху-ху-ху, мені б так хотілося одного разу зійтися з ним у справжньому бою на смерть діс...
Її обличчя виражало справжній екстаз — це була посмішка сильного воїна, який щиро насолоджується битвою.
Щоку Тоями злегка кольнуло від відчуття, схожого на жагу вбивства. Ця дівчинка також володіла тією колосальною аурою тиску, яку випромінюють справжні чудовиська.
"..."
Тояма мовчки звернувся по допомогу до Лазара.
— "Я ж казав, я ж тобі казав!"
Лазар стиха повторював це, інтенсивно хитаючи головою з боку в бік.
Гуркіт коліс продовжував лунати лісовою дорогою.
Шляхом йшов меч Церкви, чий юний вигляд приховував усмішку, сповнену моторошної краси та лютості, разом із авантюристами, які ненароком наступили на міну.
Лазар із Тоямою пошепки обмінювалися поглядами й тихо розмовляли.
— "Нарухіто, що з тобою не так — то ця історія з драконом, то тепер оці розмови? У тебе що, хобі таке — танцювати танго на дитинчаті фіолетового пача?"
— "Що? Якого фіолетового? Ти хотів сказати «чечітку на мінному полі»? Чорт, я сам сказав про мінне поле..."
Не помічаючи цього шепоту, меч Ангела перебувала в чудовому настрої. Вона без жодних зусиль котила віз із величезною змією.
— Ну що ж, ми вже майже прибули, діс! Східні ворота зараз перекриті, тому зайдемо через Південні, діс! Хі-хі-хі, відчуваю себе справжньою авантюристкою, це так весело-о!
— ...Пані Сторл, а чому ви стали лицарем?
Тояма ненароком поставив це запитання. Хоча в цьому не було жодної потреби.
— Гей, Нарухіто! — пролунав застережливий голос Лазара.
Сторл посміхнулася Лазару:
— Хі-хі, та нічого страшного. Ну, це проста історія, діс. Мені було визначено бути такою, і я народилася. Усі люди живуть, підкоряючись долі, яку встановив Ангел. Тільки й всього, діс.
Цього разу в її голосі не було ні холодного гніву, ні втіхи від битви, ні найменшого натяку на щось лякаюче.
Дівчина просто мовила очевидні речі так, ніби це було чимось само собою зрозумілим.
— ...Зрозуміло. Дякую, що відповіли.
— Хі-хі, та нема за що, нема за що! Ну, насправді мені й такий спосіб життя, як у авантюристів, був трохи цікавим, діс! Подивившись на вас сьогодні, я трохи, зовсім трохи подумала, що жити ось так, мабуть, теж було б весело... чи ні! Так, Південні ворота туди, діс! Гайда з вітерцем!
— Ого, вона побігла.
— ...Як вона здатна з таким тілом із легкістю тягти таку вагу... Я щиро радий, що ми не стали ворогами. ...Слухай, Нарухіто. Твоє питання до неї...
— ...Нічого. Забудь. Просто... це. Вони є всюди, так? Люди, які самі себе позбавляють свободи.
Тояма згадав дещо з минулого. Те місце, куди він більше не міг повернутися, і той короткий період, який хоч трохи нагадував нормальні шкільні роки.
"Мені було визначено бути такою..."
"Я мушу так чинити..."
— Вони є всюди, чи не так?
Він прижмурився, проводжаючи поглядом віз, який летів уперед, піднімаючи стовпи пилу.
— Зачекай, куди це вона зібралася бігти?! Вона що, дійсно хоче так дістатися аж до самих воріт?!
— Ш-швидше, Нарухіто, бо вона нас покине! Вкрасти вона його не вкраде, але якщо залишити її без нагляду, це може вилитися в проблеми!
Тояма й Лазар кинулися навздогін за возом, який на очах ставав усе меншим. У небі тьмяно висіли поодинокі хмаринки.
………
……
…
— Не діло, босе. Відповідь від Гільдії торгівців затягується. Про тих двох авантюристів досі немає жодної чіткої інформації.
Торговий квартал, гамірний ринок під відкритим небом. Це місце було виділено для членів Гільдії торгівців, які ще не мали власних крамниць.
Продукти харчування, товари щоденного вжитку, зброя, обладунки, сувеніри, дрібниці — ринок майорів різноманітними лотками й був однією з головних окрас цього міста авантюристів.
— Хм, ось як. А що кажуть на вулицях?
Доромора, який прибув до Імперії як біженець із Королівства і позичив візок Тоямі та Лазару, сам досі залишався безхатьком-мрійником без власної крамниці.
— Та-а-ак, чутки, які б відповідали зовнішності цієї парочки, настільки безглузді, що аж сумнівно-о.
Бісує, єдиний підлеглий і помічник Доромори, якому доручили дізнатися про ту парочку, розвів руками.
Та парочка була надто примітною. Здавалося, що інформацію про них можна буде зібрати миттєво, але це виявилося не так.
— Байдуже, розкажи все.
— Ну, пам'ятаєте ті чутки, які ходили містом, коли ми тільки прибули до Імперії? Про раба-авантюриста, який убив Дракона-Колекціонера.
— Так, чув. Але вчора ордер на їхній арешт і пошук ніби офіційно скасували.
Доромора старанно протирав дерев'яні кубки та посуд із Королівства, виставлені на полицях лотка.
— Отож-бо, я якраз про це. Ті двоє — це якраз чорноволосий та лізардоніанець. Кажуть, саме вони влаштували вчорашній переполох у гільдії, а сьогодні вранці були причетні до якоїсь сутички між Венфілбарной та Драконом... Коротше, повний хаос і купа вигадок.
Бісує зробив кілька великих ковтків води просто з глиняного глека.
Зважаючи на те, що йому довелося оббігати пів міста за короткий час, Доромора заплющив очі на таку фамільярність.
— Хм, занадто неправдоподібно. Важко уявити, щоб раби-втікачі так швидко стали легальними авантюристами. Але ігнорувати цей збіг не варто... Гаразд, облишмо це. Нерозумно намагатися оцінити людину на основі брудних пліток.
— Ви вперше так сильно переймаєтеся якоюсь людиною, босе.
— Для купця інформація — це найважливіший ресурс, дурню. О, здається, вони повертаються.
Доромора обережно поставив дерев'яну чашку назад на полицю й сів на стілець біля прилавку.
Ринок під відкритим небом, виправдовуючи свою назву під безхмарним синім небом, вирував життєвою енергією міста.
"Чудове місто, рішення втекти з Королівства до Імперії було дійсно найкращим."
Доромора відчував силу й потенціал цього міста через його невпинну енергію.
— Босе-е, а ви справді впевнені, що варто було позичати віз тим двом авантюристам безкоштовно?
Бісує, поставивши порожній глек, узявся куйовдити своє неслухняне волосся.
Доромора глибоко вмостився в кріслі й ліниво махнув рукою.
— Хм, у цьому немає жодних проблем. Той чорноволосий чоловік... У нього є інвестиційна цінність. Цей погляд, цей аналітичний розум... він більше схожий на нашого брата-торгівця, ніж на авантюриста.
— На нашого?
— Людина, яка зробить усе заради прибутку... ні, людина, яка досягає свого. Ті, хто мають такий погляд, зазвичай самі не лізуть у небезпеку, але він, схоже, виняток. Він з кількох моїх слів збагнув, чого я прагну, і з першого погляду розкусив суть моєї торгової схеми. Ну, позичити один чи два вози — це дріб'язкова інвестиція.
— Ого, висока оцінка. Босе, ви справді думаєте, що вони вполюють того монстра 2-гого рангу, Титаносмею?
— Та де там. Я хоч і сказав так, але настільки великих сподівань не плекаю. Це просто попередня інвестиція. Якщо вони на даному етапі зможуть уполювати хоч одного чи двох гігантських кабанів, їх уже можна буде вважати вельми вправними авантюристами. Для таких, як ми, хто не має зв'язків у цьому місті, прямі угоди з авантюристами — це те, без чого не розвинути торгову компанію.
Це була перевірка. Він не знав їхнього точного рангу, але за спорядженням вони виглядали як 4-й або максимум 3-й ранг.
Ідеальний варіант. У Королівстві чи Імперії авантюристи 2-го рангу зазвичай швидко заростають пихою та нахабством.
Доромора з власного досвіду знав, що вести бізнес на рівних набагато простіше з тими, хто ще не втратив здорового глузду.
— Ех, у Королівстві гільдія майже не працювала, тому там з цим було набагато простіше. В Імперії ж гільдією керує дуже небезпечна жінка.
— Хм, це можна було передбачити. Незважаючи на існування Королівства, де народжуються Герої та Легендарні постаті, Імперія досі процвітає саме завдяки високій якості свого народу та державного управління. Виховання висококласних кадрів у навчальних закладах столиці, централізована система влади на чолі з Імператором та Палатою дворян, що базується на припущенні про дурість пересічного люду... З точки зору людської держави, Імперія є найкращою.
Говорячи це, Доромора знову переконався, що державне управління цієї країни під назвою Імперія є надзвичайно ефективним.
Жвавість цього міста була найкращим тому підтвердженням.
На головній вулиці розташовувалося безліч крамниць. Хоч і існувала межа між бідними та багатими, за винятком темної сторони у вигляді кварталу злиднів, катастрофічної бідності не спостерігалося. Навіть сам квартал злиднів використовувався як своєрідний буфер для стримування найбідніших верств населення.
Дійсно, країна, де люди можуть жити як люди.
Вона кардинально відрізнялася від Королівства.
— У Королівстві ж усе просто жахливо-о.
— Хм, прості люди повністю покладаються на ідола у вигляді Героя, який невідомо коли народиться; аристократи, які пишаються лише кров'ю та минулою славою; Драконячий культ, який навчився смакувати солодкі плоди політики. Цій країні залишилося недовго.
У голосі Доромори, коли він говорив про своє колишнє становище та батьківщину, не було жодного тепла.
— Ну, але якщо Королівство опиниться в дупі...
Бісує вмостився на лаву й зітхнув.
— Тоді народиться "Герой". Але ці йолопи помиляються. Герої народжуються в історії лише тоді, коли під загрозою опиняється саме існування людства. Навіть якщо Королівство впаде, поки Імперія стоїть неушкодженою, Герой не з'явиться. Але верхівка аристократії цього не розуміє.
Засліплені власною величчю аристократи просто не розуміли очевидних речей.
Доромора остаточно зневірився в Королівстві.
— Хі-хі-хі, я знав, що тікати з Королівства разом із вами, босе, було найкращим рішенням! Навіть коли ви кинули свій статус офіційного постачальника при дворі, я просто пішов за вами. Це було весело!
— Залишатися на кораблі, який гарантовано йде на дно — це дурість. До того ж, та принцеса... Шоста принцеса, схиблена на драконах, давно підім'яла під себе весь двір. Я хочу залишатися людиною, а не іграшкою в руках божевільних.
Сплюнувши, Доромора викинув із голови образ і голос тієї отруйної жінки.
Зло завжди з'являється у цьому світі у вигляді доброти та посмішки. Дурні не помічають, що всередині вона складається з отруйного бруду, а мудреців цей бруд урешті-решт убиває.
Доромора був одним із тих нечисленних мудреців, які змогли зберегти життя лише завдяки своєму боягузтву.
— Та ні, я повністю вірю у вашу далекоглядність, босе.
— Хм, ну, те, що ми благополучно дісталися сюди, це завдяки Котосіро, "Покровителю контрактної торгівлі". Треба буде за нагоди знову відвідати святилище Ангельської Церкви. Буду вислужуватися перед ними, щоб він і надалі беріг мою торгову компанію.
— ...Хе-хе. Це діло. Ой-ой, щось там шумно стає.
Бісує раптом підвів голову й подивився в бік головної вулиці ринку.
Доромора зробив те саме: підвівся зі стільця й прижмурився.
— Хм? Натовп зібрався?
— Гей, погляньте туди, це ж Титаносмея...! Давно я не бачив, щоб її хтось уполював?
— Віз тягне лише одна людина?! А цей срібний обладунок і знак Зоряного Коваля... Це що, лицар Церкви?
— А це хто поруч із нею йде? Вони ж не лицарі.
— Авантюристи? Авантюристи змусили лицаря тягти їхній багаж?
— Та бути такого не може. Щоб лицар Церкви робив таке... Брехня...
— Хто вони взагалі такі? Лізардоніанець і чорноволосий авантюрист?
— Мені здається, чи це поєднання слів я вже десь чув...
Гомінкий ринок ставав усе гучнішим. Схоже, головною вулицею, що вела прямісінько до Гільдії авантюристів, рухалися авантюристи, які вполювали велику здобич.
— Щось надто гамірно стає. ...Е? Лицар Церкви тягне віз............ Б-босе! Босе-е-е!?
Від звичайного шуму це відрізнялося лише одним — гул натовпу невпинно наближався саме сюди.
За натовпом вже можна було розгледіти віз.
— Що за галас? Незалежно від того, що роблять інші, для торгівця найважливішим у будь-якій ситуації є залізна витримка. Навіть якщо лицар Церкви тягне віз чи сам дракон бушує прямо перед очима, спокій, при якому й бровою не поворухнеш — це і є...
Доромора зітхнув, слухаючи, як панікує Бісує. "Тобі ще вчитися й вчитися, хлопче."
Він знову краєм ока глянув на вулицю.
— Чорноволосий пане! Пане лізардоніанець! Оцієї ятки буде цілком достатньо, діс! Ех, давно я не бувала в торговому кварталі... Як же тут вирує життя, це просто чудово, діс! І все це — завдяки благословенню Ангела, діс!
— — Саме так, діс.
Дзвінкий, радісний голос дівчини й виснажені голоси чоловіків досягли його вух.
Перш ніж він встиг щось збагнути, натовп розступився, і прямо перед ним зупинився той самий віз.
"Чекайте, це ж наш віз." Обличчя Доромори закам'яніло.
— ...Прошу?
Доромора мимоволі витріщив очі.
— А, дядечко-дядечко, ви тут. Доброго дня. Як і обіцяли, повернули віз.
Це був той самий чорноволосий чоловік. Втомлений вираз обличчя авантюриста вмить зник за посмішкою.
Ця крива посмішка зі звуженими очима була притаманна людям, які тримають камінь за пазухою.
— ...Серйозно?
Проте Доромору це зараз взагалі не хвилювало. Найважливішим була здобич, завантажена на віз.
Чорне тіло та прекрасне око на чолі.
Монстр 2-го рангу, Титаносмея — і на возі дійсно лежали дві такі туші.
— Босе, цигарка не з того боку.
— Я взагалі не палю. Кхе-кхе, ну що ж... Вельмишановний авантюристе, радий бачити, що ви дотрималися обіцянки. Хоча я й не сумнівався у вашій чесності.
Зневажливо відмахнувшись від бурмотіння Бісує, Доромора якось повернув собі самовладання.
Його розум нарешті осягнув ситуацію.
Це була правда. Його чуття не підвело. Придушуючи сміх, що підступав до горла, він нарешті зрозумів увесь масштаб.
Двоє авантюристів — чорноволосий та лізардоніанець — справді вполювали Титаносмею.
— Не хотілося б нажити собі ворога в особі людини, яка вигадала таку торгову схему, і це все через якийсь віз. І, до речі, я хотів би обговорити угоду. Сподіваюся, цей товар буде вам до вподоби...
— Оце та-а-ак, босе, це ж реально Титаносмея... Уперше бачу справжню.
— К-кха-ха, о так, звісно. Авантюристе, це перевершило мої очікування... точніше, набагато перевершило.
— Ага, це чудово-о...
— О-о-о! Неймовірно, діс, неймовірно, діс! Пане лізардоніанець ви знаєте про це, діс?! Це пляшковий корабель, які вміють робити лише декілька майстрів у Королівстві, діс!
— Ого, дивовижна робота. Шкода виставляти таке просто на прилавок.
Безтурботні голоси дівчини та лізардоніанеця перебили їхню розмову.
— ...Якщо бажаєте, мій помічник може показати їм інші товари... Але, якщо чесно, чому лицар Церкви тягне ваш віз...
— А, це довга історія, краще не зважайте. Якщо ви зробите так, як кажете, це буде дуже до речі...
Доромора подав знак Бісує поглядом.
— Та без проблем, юна панянко й пан ящер, ходіть сюди. Проходьте, зараз погані дорослі будуть вести свої погані розмови-и.
Бісує кивнув, розплившись у посмішці, і звернувся до лицаря.
— Що-о-о?! Погані, діс?! Це неприпустимо, діс! Хм, але моя справедливість ніяк не відреагувала на чорноволосого, тож усе в порядку, діс!
— А, дідько. Ця дівчинка, точно, вона ж лицар Церкви... Лицар Церкви?!! Чому?!
Лише зараз до Бісує дійшла абсолютна абсурдність ситуації.
Що краще ти знаєш про існування лицарів Церкви, то менше розумієш те, що відбувається прямо зараз.
— Хі-хі-хі! Обожнюю таку реакцію, діс! Так, я, взагалі-то, Перша лицарка Ангельської Церкви, Сторл Пура, діс! Ой, яка мила чашка!
— В-вау... Тобто, ви дуже важлива особа, чи як?
— Пробачте, пане продавцю. З чого зроблена ця миска? Дерево? Невже це теж матеріал із пралісу?
— В-вау, забагато інформації, забагато.
Від такої кількості новин, лексикон Бісує стискався до кумедного мінімуму.
— ...З тими двома все буде в порядку.
— Ти впевнений?
На слова Доромори, чорноволосий чоловік лише пробурмотів під ніс. Вирішивши повністю довірити цей дитячий садок Бісує, Доромора вирішив наполегливо продовжити розмову.
— Усе в порядку, без проблем. Тож, давай повернемося до нашої угоди. По-перше, віз. Дякую, що повернув його цілим і неушкодженим. Радий, що він знадобився.
— Ага, завдяки йому ми змогли довезти здобич. Сподіваюся, товар тобі до душі...
— Хех, не дивися на мене таким вовчим поглядом, мій друже. Я й уявити не міг, що ви справді принесете Титаносмею... До речі, ви зробили це вдвох?
— Ага, мій напарник — справжній майстер. Робота була не з легких, але цілком можлива.
— Дивовижно... До речі, скільки витрат ви понесли? О, я не маю жодних лихих намірів, просто для майбутнього було б корисно знати...
"Ну ж бо, як ти відповіси?" Доромора ледве помітно прижмурився, оцінюючи здібності чоловіка перед собою.
Він сподівався, що той зможе розгледіти прихований підтекст у його словах. Маючи таку надію в душі, Доромора дивився на нього точно так само, як дивився на товар під час оцінки...
— "0".
— Що?
Усі ці думки та розрахунки миттєво зникли.
— Нуль. Ми не витратили жодної монети. Жодного спеціального спорядження чи знарядь не купували. Лише ніж Лазара та моя прихована козирна карта.
— ...
На мить його охопило заціпеніння. Проте Доромора швидко зорієнтувався. Щ"о це означає? Цей чоловік, зрозумівши мій підтекст, дав саме таку відповідь?"
Підтекст у словах Доромори — тобто уточнення витрат — мав на увазі, що він готовий покрити ці витрати, натякаючи на бажання укласти ексклюзивний договір.
Люди Королівства люблять ходити манівцями. Про кохання вони пишуть у листах, про намір убити сповіщають отрутою, а про вигоду говорять, ховаючи думки за хащами слів.
— Не віриш? Ну, це й не дивно. Просто сумісність, дядьку. Ми з Лазарем ідеально підходимо для полювання на цю змію. Ось і все. Ну, якщо ти нам не довіряєш, що ж вдієш. Віднесемо цю змію до Гільдії...
— Зачекай!! Зачекай, будь ласка! ...Ой.
Він видав настільки голосний крик, що сам здивувався. Побачивши єхидну посмішку чорноволосого чоловіка, Доромора подумки вилаявся.
Якщо так піде й далі, той повністю перекине на себе ініціативу в розмові. А всередині Доромора відчайдушно прагнув отримати цю Титаносмею, яку вони притягли.
Її шкіру можна використати для виготовлення зброї в майстернях, а особливо варто відзначити дорогоцінне око на чолі — річ, за якою полюють навіть аристократи.
Цей товар міг би стати початком розширення нових торгових шляхів і принести купу іншої вигоди. Проте найбільше Дороморі закарбувалося інше...
— ...Суто гіпотетично, якщо я скажу, що хочу укласти з вами офіційний договір, що ви відповісте?
— ...Хм, договір?
У вузьких очах чорноволосого чоловіка спалахнув вогник. Розрахунок і оцінка. Доромора чітко усвідомив свою нинішню позицію.
Оцінює та вибирає не він. Вибирає саме цей чоловік.
— Все, годі. Нам не потрібні порожні балачки під час угоди. Вибирати тобі, рішення за тобою. Визнаю, з моменту, коли ви вполювали Титаносмею, розклад сил між нами вже визначився.
Проте програвати він не збирався. Втратити дрібницю, щоб отримати більше — це одне з золотих правил торгівлі Доромори.
Оцінку чоловіка перед ним було завершено. Розумний, вправний у полюванні, зі швидким мисленням. Замість того, щоб намагатися обдурити його й висмоктати прибуток, набагато вигідніше зробити його своїм партнером і ділитися вигодою разом.
Доромора прийняв це рішення. Саме ця швидкість у зміні стратегії дозволила йому піднятися до рівня одного з провідних купців при королівському дворі в Королівстві та першим успішно втекти звідти.
— Тобі не потрібні мої недолугі хитрощі, мій друже. Зараз у мене немає ні підтримки, ні власних постачальників. У цій країні в мене ще немає жодної бази для торгівлі.
— Але ж крамниця, здається, процвітає?
— Ва-а-ау! Що це, що це-е-е?! Така маленька дерев'яна собачка! Вона така мила-а-а, діс!
— Хм! Це популярні в Королівстві різьблені вироби! Від монстрів до звичайних тварин — їх тут безліч, але оскільки це ручна робота одного відомого майстра, кожна з них унікальна. Кажуть, це справжнє прокляття для колекціонерів...
Вказуючи на лицаря та лізардоніанця, які захоплено розглядали ятку, чорноволосий чоловік єхидно посміхнувся.
— Це лише тимчасово. Усе це привезли з Королівства. Товар потрібен лише для того, щоб протриматися на перший час в Імперії. Мені потрібна нова основа, що пустить коріння на цій землі.
— ...Слухаю умови договору.
— Дякую за оперативність, мій друже. Якщо коротко, я хочу найняти тебе та твого напарника. Я не збираюся встановлювати прямі трудові відносини. Просто всі матеріали з монстрів, які ви приноситимете, ви віддаватимете моїй торговій компанії Доромора.
— ...Досить смілива пропозиція. Хоча у нас є купа інших варіантів.
— Саме так. Я вже казав, вибір за вами. Я не збираюся обмежувати вашу свободу. Я можу лише запропонувати вам вигоду.
— І що це за вигода?
Очі чорноволого чоловіка звузилися. Гострий і холодний погляд. Погляд людини, яка поєднує в собі розум і божевілля — ідеальні риси для торгівця.
— У твоєму погляді є амбіції... Ні, трохи не те. Хм, це погляд людини, яка прагне дістатися чогось неймовірно далекого. Для людини з таким поглядом є лише одна вигода, яку я можу запропонувати.
Доромора робив висновки про чоловіка перед собою на основі тієї небагатої інформації, яку мав.
Розумний, вправний, із холодним поглядом і суворими словами — небезпечна особистість.
Проте один факт вказував на те, що це не була його справжня суть.
Тому Доромора найкоротшим шляхом дійшов висновку. До суті чоловіка перед ним і до тих слів, перед якими такі люди безсилі.
— Щирість.
— Що?
На слова Доромора, чорноволосий чоловік уперше продемонстрував розгубленість.
"Ось воно. Час натиснути словами."
— Ти — той, хто прагне. Ти — той, хто йде вперед. Ні обраний, ні знехтуваний. Ти той, хто шукає, хто продовжує тягнутися до того, чого не має. Ти людина того ж штибу, що й ми.
— Той, хто прагне, кажеш. І ти такий самий?
— Я — чоловік, який стане найвидатнішим торгівцем у цій країні... ні, я можу ним стати. У людському світі торгівля — це не що інше, як мудрість людства, яка робить цей світ таким, яким він є. Це благородний акт, що відрізняє людину від звіра, який лише грабує та зазнає грабунку. Я захоплений цим. Ти такий самий, авантюристе. Ти чимось захоплений. Ти людина, здатна принести будь-яку жертву, аби дістатися туди. Якщо ти допоможеш мені, я допоможу тобі. Якщо ти принесеш мені вигоду, я відплачу тобі тим самим.
— ...І яка тобі з цього користь? Не віриться, що торговець ділитиметься прибутком із кимось просто так.
— О, мій друже. Ти розумний, але занадто ненавидиш цей світ. Проте ти правий. Тому я скажу відверто: якщо ти отримаєш 10 одиниць прибутку, я заберу 11. Я використаю торгові схеми, які тобі незрозумілі, і зароблю більше за тебе.
Тепер настав вирішальний момент. Тут потрібні не красномовство чи переконання, а лише правда.
Так, правда й щирість.
Справжня суть цього чорноволосого чоловіка полягала не в його холоднокровності, не в гострому розумі й не в майстерності бою.
Він був прихованим добряком.
Відповідь була простою. Те, що він узяв у напарники лізардоніанця й зумів побудувати з ним хороші стосунки, було найкращим доказом.
Лізардоніанці дуже чутливі до чужої злості, але так само чутливі й до вірності.
Яка ще людина, окрім щирого добряка, могла б обрати своїм напарником лізардрніанця — представника дискримінованої раси — і встановити з ним дружні стосунки?
Маючи обмаль інформації, Доромора все ж таки дійшов цієї простої правди.
Саме тому він вирішив розкрити все без приховування перед цим холоднокровним, розумним добряком.
Він розумів, що це найкращий шлях.
— ...І ти отримаєш 21 одиницю прибутку. Тобто ти даси мені заробити, але сам заробиш ще більше, так?
— Без жодних прикрас, це правда. Те, що я розповів тобі все — це і є мій найкращий товар для тебе, авантюристе.
Розмова йшла легко й швидко. Доромора та чорноволосий чоловік мовчки дивилися один на одного.
Радісні вигуки дівчини та ящера, які захоплювалися товарами, гомін натовпу, що спостерігав здалеку...
Лише жвавість та шум ринку під відкритим небом поступово наростали...
— ...Тояма. Тояма Нарухіто. Називай як зручно.
Чорноволосий чоловік, Тояма Нарухіто, першим здався.
У торгових переговорах той, хто першим подає голос наприкінці, програє.
У цьому раунді перемога дісталася Дороморі.
— Ого...
— Твою щирість я побачив. Твій купецький талант теж зрозумів. Гаразд, відтепер ми з Лазарем першочергово віддаватимемо товари тобі.
— Але ж мова йшла про "всі" товари?
Доромора посміхнувся й хитро глянув на свого чудового ділового партнера.
— Хе-хе, от же ж загребущий. Це залежить від ситуації. Вибір залишається за нами. Але обіцяю, що першим ділом ми приноситимемо товари сюди. І, до речі, щодо того воза...
Тояма розплився в такій самій хижій посмішці й перевів погляд на віз.
— Хм, і хто з нас після цього загребущий? Роби як знаєш. Зазвичай він стоїть біля цієї ятки. Якщо знадобиться — бери коли завгодно.
Доромора миттєво зрозумів, що той мав на увазі. Що ж, така поступка йому нічого не коштувала.
Отже, наступні слова й були головним предметом торгів. Доромора чекав на слова Тоями.
— Ага, дякую. І щодо витрат...
— Хм, щодо витрат — ми покриватимемо їх лише в разі полювання на монстрів, яких ви приноситимете нам. Оскільки у нас не трудові відносини, я можу просто збільшити викупову суму. Перевірки Гільдії торгівців досить суворі, знаєш.
Тут він був непохитний. Тим, хто приносить прибуток, слід давати належну винагороду.
Доромора знав, що зрештою платити щирістю та належною ціною надійним партнерам — це найдешевший спосіб вести справи.
Так, і скільки ж склали витрати цього разу? Ну, товар — це Титаносмея. Витрати легко перекриються. Гільдійська ціна викупу становить від 7 до 10 золотих монет, але враховуючи відмінний стан цієї здобичі, якщо пустити її цілою на аукціон, можна спокійно виручити 20 золотих. Навіть якщо заплатити за викуп 11 золотих і покрити витрати, прибуток усе одно буде високим. Ні, якщо пустити матеріали на обробку для аристократів, прибуток буде ще більшим...
— ОК, ну цього разу я ж сказав "нуль". Тож націнки за витрати не треба.
— Прошу?
Думки про прибуток, що витали в голові, ніби облили крижаною водою.
Доромора від несподіванки просто відкрив рота.
— Зачекай... Ти це... тобто ти серйозно? Титаносмею? Без жодних знарядь, обладнання чи пасток — і одразу дві туші?
— Так, я ж казав, що у нас хороша сумісність. Ну, звісно, це не значить, що небезпеки немає взагалі. Якщо діяти напевно, ми зможемо вполювати ще десь дві, мабуть?
— Ой-ой, мій друже. Це вже занадто.
Доромора видав короткий сміх.
За все життя мало хто з авантюристів здатен уполювати кількох Титаносмей. Лютість здобичі, її сила, а головне — те, що вона зазвичай ховається у норах, робило полювання на неї надзвичайно складним...
— А що, 4 туші на день занадто мало? Просто на возі можна вивезти максимум дві за раз. Структуру нір та особливості їхнього проживання я запам'ятав. Якщо вдасться швидко їх знаходити, то з урахуванням транспортування 4 туші на день — це межа.
— ...................Що?
— А? Чого ти так реагуєш? Хм-м, можна було б найняти людей суто для транспортування, але слабких зжеруть, вони лише заважатимуть. Тож реальне полювання вестимемо ми з Лазарем. Та й взагалі, наразі єдиний монстр, якого ми можемо стабільно й безпечно полювати — це ця зміюка.
— Зачекай, зачекай, у мене аж голова розболілася. З твоїх слів виходить, ніби ви можете полювати до 4 Титаносмей на день...
— Я ж так і кажу. Нам зараз потрібно багато грошей на майбутнє. Хочеться заробити якомога більше, поки є можливість. Ну що, дядьку, давай уже обговоримо ціну викупу цієї зміюки. З усією щирістю.
— ...Дивовижно.
— Що?
— Хі-хі-хі, якщо це правда... Ми зможемо створити ексклюзивну лінійку товарів на основі дорогоцінного ока Титаносмеї... Ні, зачекай, це лише слова Тоями, треба дочекатися наступних результатів...
— Гей, дядьку?
— Ой, вибач. Тобто... Ти хочеш сказати, що зможеш регулярно постачати Титаносмею моїй торговій компанії? Я вірю, чуєш? Я вже починаю вірити! Я можу будувати бізнес-план повністю на Титаносмеї?!
— Ця змія настільки цінна? Ну, я брехати не стану. На щирість відповідаємо щирістю. Сподіваюся на плідну співпрацю, босе.
— Хм, клич мене Доромора. Тояма, я молитимуся драконові, щоб наші вигідні стосунки тривали якомога довше.
— ...Ну, йому краще не молитися, як на мене.
— Ха-ха, мій друже. Ти кажеш це так, ніби особисто знайомий з драконом............. Е-е, чекай... Ні, це ж не так, правда?
Голос Доромори почав згасати.
Ця ненормальність, яку той щойно продемонстрував, та ще й чутки про Вбивцю Дракона...
Якщо... якщо це правда. Якщо перед ним людина, здатна вбити дракона, то полювання на Титаносмею для нього дійсно може бути дитячою забавкою...
— Лицар Сторл! Ну де ви вештаєтеся!
Пролунав дзвінкий, красивий голос.
"Уін" звучав зі здивуванням, але й із беззаперечною довірою.
Струнка постать, сріблясті легкі обладунки, подібні до тих, що носила Сторл. Простий плащ-накидка.
Такий самий довгий хвіст із волосся, як у Сторл, звисав майже до попереку.
— А! Клейдея, це ти, діс! Подивися! Ця чашка така мила, правда, діс?
Сторл із сяючою посмішкою показувала дівчині товар із ятки.
— А, й справді мила... Та ні! Ах ти ж дурепа! "Я знайду злочинця!" — сказала ти й кудись побігла, а сама сидиш тут і чим займаєшся?!
Суворо насупивши красиве, витончене обличчя, струнка лицар наблизилася до Сторл.
— А, е-хе-хе. Вибачте, діс. Тут просто дещо сталося з цими авантюристами.
— Що-о? Авантюристи...? Ох, пробачте за це. Наша дурепа, здається, завдала вам клопоту...
Авантюристи, на яких вказала Сторл — Тояма та Лазар — видали максимально награні ввічливі посмішки.
— Хм, та ні, нічого такого... Скажи, Нарухіто?
— О, ага. Вона допомогла нам довезти здобич. Пані Сторл, за вами прийшла ваша подруга, тож вам, мабуть, час повертатися до роботи...
— Хм, і то правда, діс! Ой, це був такий веселий час, діс! Іншим разом у вихідний обов'язково прийду сюди за покупками, діс!
— Для нас велика честь вітати лицаря Церкви. Чекатимемо на ваш візит знову.
Бісує, зітхнувши з полегшенням, ввічливо вклонився за всіма правилами етикету.
— Пробачте ще раз. Сторл, ти мені зараз детально поясниш, що тут відбувається.
Струнка лицар кілька разів низько вклонилася всім присутнім. Було видно, як сильно вона страждає через свою напарницю.
Потім вона різко підвела очі, схопила Сторл за її маленьке обличчя й почала безжально щипати її за щоки.
— А-а-ай!? А-а-а-ай!! Клейдея! Не чіпай обличчя, обличчя! Шкіра ж злізе!
— Дурепо! Хіба ти настільки ніжна?! Я нарешті змогла відчути "запах смерті"! Ми ж ідемо шукати вбивцю вартових, тому ти теж...
Панувала якась мила, затишна атмосфера. Видовище того, як дві красуні весело дуріли, створювало чудовий настрій для Тоями.
Проте це миттєво обірвалося.
Струнка лицар раптом завмерла, пильно дивлячись на Тояму.
Ніби щось помітивши, ніби щось прикувало її погляд.
О так, люди замирають, коли бачать щось насправді жахливе.
— ...Щось не так?
Тояма спокійно кинув це запитання.
— У... а... т-ти... що це...? Неможливо... А? Я не розумію...
Попередня витончена атмосфера розвіялася.
Рум'янець із її щік миттєво зник, залишивши лише смертельну блідність.
Очі, чорні як обсидіан, безпорадно тремтіли.
Тіло стрункої лицаря явно охопив жах.
— Що з тобою, Клейдея? Чому тебе так трясе, дивлячись на Чорноволосого?
Сторл помітила цю зміну й міцно стиснула тремтячі долоні своєї напарниці.
— ...Сторл, чому... чому ти прийшла сюди разом із цими людьми...?
Голос, який вона вичавила з себе, був ледве чутним.
Її погляд був прикутий прямо до Тоями й не відривався ні на мить.
— Е-хе-хе, це так соромно, діс, але я... я спочатку прийняла цих двох за вбивць вартових... І на знак вибачення...
— "Ні".
Чухаючи потилицю, Сторл сміючись почала пояснювати, але струнка лицар перебила її.
— Е?
— Це були не хибні підозри... Який... який огидний запах смерті... Ні, це не просто смерть... Мрець? Ні, мрець, але не мертвий... Живий, але мертвий... Що це... Це взагалі людина?!
Затуливши рота долонею, забурмотіла струнка лицар.
Її тіло тремтіло, обличчя було блідим, як полотно, проте лицарська гордість, що вкорінилася в її тілі, не дозволяла їй відступити ні на крок.
— Щось тут кепські справи, Лазаре.
— Ага, я теж так думаю, Нарухіто.
Бачачи перед собою явно неадекватну жінку, авантюристи лише зітхнули.
До них постійно липли проблеми. У їхніх голосах звучала повна покірність долі.
— Клейдея?
У той самий момент, коли Сторл звернулася до стрункої лицаря...
— О-О-О-Е-Е-Е-Е-Е-Е!! О-е, пха, о-у-е!
Подивившись на Тояму, струнка лицар почала блювати. Огида миттєво перетворилася на блювоту, заплямувавши бруківку блискучою масою.
— Е?! К-к-к-клейдея?! Чому? Що сталося, діс?! Ти з'їла щось не те, діс?!
— Ні, ні, Сторл! Ти... ти застосувала до них Правосуддя, так?! Скажи!
Витираючи рота, струнка лицар похитала головою. В її очах, що споглядали на Тояму Нарухіто, читався страх перед чимось абсолютно незбагненним.
— Е, ну так, звісно... Справедливість нічого не виявила...
— А питання?! Які були питання й відповіді?! Вони відповідали чітко "так" чи "ні"?! Вони не крутили відповідями, не ухилялися, не підміняли слова?!
— Та ні... А.
— Кепсько, Лазаре, це дуже кепсько.
— Ага, кепсько.
— Смерть... Смерть показує мені! Вона вказує пальцем на нього! Ця огидність, яка насміхається навіть над прокляттям смерті... Що це таке?! Як треба жити, щоб стати... щоб стати ОЦИМ?! Що всередині тебе... А, а-а-а, страшно, страшно, страшно! Межа, куди не дістає навіть смерть... Що це... кудлате... густий туман... архів застарілих документів?! Ні, ні! Не дивися на мене, не дивися!
— Та це ти на мене вилупилася! Лазаре, ця баба взагалі нормальна? Вона подивилася на моє обличчя й заблювала все довкола.
— Хм, якби це був я, то зліг би від шоку, але ти, Нарухіто, думаю, витримаєш.
— Ах ти ж... Ти останнім часом перестав приховувати свій паршивий характер.
Тояма та Лазар продовжували обмінюватися жартами.
Проте Лазар мовчки оцінював обставини довкола, готовий у будь-яку секунду вихопити короткий меч із-за пояса.
Тояма ж концентрував свій розум усередині тіла, перевіряючи стан "Кірийяби"... Дідько, втома давалася взнаки. Він не був упевнений, чи зможе використати її належним чином.
— Клейдея, невже...
Сторл тихо звернулася до стрункої лицаря, яка все більше втрачала контроль над собою. Проте в її голосі більше не залишилося й сліду від тієї дівчинки, яка щойно разом із Лазарем захоплено розглядала товари.
— Цей чоловік... Це він убив вартових! "Смерть" каже мені, смерть проклинає його! Моя таємнича техніка не може помилятися, Чорноволосий авантюрист! Смерть вартових вказала на нього! Вона вказала на вбивцю, який позбавив їх життя!
Струнка лицар вказала пальцем. І цей палець, звісно ж, був спрямований на ненажерливого чоловіка, який прибув у цей світ, здолавши саму смерть.
— ...
А-а, "Справедливість" знову почала шукати свою ціль.
Ці блакитні очі спрямувалися прямо на Тояму...
— Очі-і... страшні які.
Тояма чітко збагнув: у Сторл остаточно перемкнувся тумблер.
.
.
.
(П.П Ну так, а смерть не хоче вказати їй що ті вартові робили, ні звісно не вкаже, бо тоді виявиться що Сторл підкорюється хабарникам, гвалтівникам і тд, а вона ж для них Бойова одиниця... Які ж вони ліцемірні.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]