Розділ 34 - VS Правосуддя
— Небезпечна істота?! Д-де вона?! Не хвилюйтеся! Я, Перший Лицар Сторл Пура, нізащо не поступлюся якомусь небезпечному типу!
Дівчина-лицар звалилася прямо з неба.
З того, як бурхливо вона зреагувала на бурмотіння Тоями, Нарухіто лише переконався у своєму передчутті.
"А, вона бовдур. Проблемна дурепа."
— Лазаре, благаю, поговори з нею замість мене. У мене аж голова розболілася, і нудити починає.
— Вибач, Нарухіто. Я якраз придумав новий рецепт хліба...
— Ну й відмовку ти вигадав, фіг заперечиш.
Рятувальний круг, у якого він попросив допомоги, Лазар просто звів очі до неба й відвернув обличчя.
"Оце ж виродок, його здатність відчувати неприємності дійсно була справжньою."
— Отож! Де він?! Цей небезпечний тип... Фьо?! Ой лихо-лихо, я ледь не піддалася на вправні балачки й не подружилася із вбивцею просто на місці злочину! Хоч я і виглядаю такою, але насправді дуже кмітлива! Тому на балачки такого лиходія, як ви, мене не спіймати!
— А, ну так.
Тояма спокійно відповів дівчині, яка самовдоволено махала пальцем з боку в бік.
— П-Перший Лицар?! Ви справді сказали Перший Лицар?! Найсильніший боєць Церкви Ангелів, наймогутніший лицар Ордену Лицарів?!
Дзвінкий переляканий крик належав останньому вцілілому з лічильника вбивств.
"На один крок запізнився. Ну, і як тепер здихатися цього непотребу?"
— М-фу-фу-фу-фу! А ви, чоловіче, схоже, досить хороша людина діс! Так, усе правильно, саме я — найсильніший лицар у Ордені Лицарів Церкви Ангелів! Перший Лицар, Сторл Пура діс!
Дівчина пихато вперла руки в боки й залопотіла сміхом. Вона була низького зросту, заледве сягала якихось 150 сантиметрів. Проте з її обладунків та впевнених рухів можна було легко зрозуміти, що вона непроста особа.
"Неймовірно, ця людина просто повторює інформацію, яку всі й так знають, видаючи це за знайомство."
— Нарухіто, я розумію твоє здивування, але краще її надто не провокувати. Вона на зовсім іншому рівні.
— ...Ага, згоден. Якщо у цьому світі справді є боги, то чому вони завжди наділяють такою силою саме дурнів?
Але з мізками в неї явно біда. З її слів та манери розмовляти інтелект взагалі не відчувався.
— Му? Ви щойно назвали мене дурепою? Так неможна діс! Називати людей дурнями — це дуже поганий вчинок діс! Ану швидко попроси вибачення в тієї людини за те, що назвав її дурнем!
"Невже до дурнів навіть слово дурень не доходить?"
Тояма відчув раптову втому.
— Та ні, я не про нього... Хоча в тому, що він не зміг зрозуміти різницю в силах, він справді дурень...
— Перший Лицар!!! М-мене зараз уб'ють?! Ці вбивці збираються мене прикінчити! В-врятуйте!!
Наважившись скористатися ситуацією, останній уцілілий закричав відчайдушним голосом, на відміну від досить спокійного Тоями.
— Га?
Лазар був приголомшений цими безглуздими словами.
— Чорт, таки дійшло до цього.
Тояма тихо цикнув язиком.
У цій ситуації на перший погляд Тояма з Лазарем і справді могли здатися нападниками.
— Му-му-му-му-му, ви там! Розкажіть детальніше! Му-о?! Але якщо придивитися, тут аж чотири трупи!! Му-му-му-му?! Що ви зробили діс?! Ви в порядку діс?!
— А, а-а, лицарко, послухайте! Вони вбили моїх товаришів! І того, хто благав про пощаду, і жінку! Жінку теж убили! А, і ще, точно! Сім'ю!! Погрожували, що вб'ють і сім'ю, я, я-а!
— А-а-а, що-о-о?! Справді! Справді діс! Ви не брешете! Му, му-му-му! Ви там! Лізардоніанець й чорнявий, не рухайтеся! Наразі проти вас висунуто підозру діс! Я користуюся правом правозастосування, наданим мені Ангелом та Його Величністю Імператором!
Як і очікувалося, дурепа, яка не слухає людей, спрямувала ворожість на Тояму з Лазарем.
У будь-якому світі чим більший покидьок, тим голосніший у нього голос, і чим більший дурень, тим охочіше він вірить цьому голосу.
А людей, які розуміють, що справді важливі та правильні слова живуть у тихому голосі, надто мало.
— Правозастосування... а вона знає розумні слова.
— Нарухіто! Зараз не час для знущань. ...Гей, вельможна лицарко, ми готові підкоритися, але чи не могли б ви вислухати й нашу версію?
Лазар стримав Тояму, який тихо бурчав, і звернувся до дівчини-лицара спокійним та врівноваженим голосом.
— Му, і то правда діс... Чому ви—
— Брехня! Лицарко, вони брешуть!! Не вірте їм! В-вони ж люди, які можуть так легко вбивати! Брехня, брехня, брехня-брехня-брехня!!
Він заверещав без упину, бризкаючи слиною й намагаючись викрутитися з цієї ситуації, шукаючи захисту в особи, яку назвав лицаркою.
— ...Який у нього підвішений язик, може, вирвати його?
Тояму дратувало це надто оптимістичне, поверхове й низьке мислення. Він тихо поновив свій намір убити, спрямувавши його на того хлопця.
— Гі?! Ч-чули, лицарко!! Ці жахливі слова!! В-врятуйте, врятуйте-е-е, дивіться, стріла, стріла теж стирчить, я ж помру-у-у.
Чоловік заридав, і навіть Лазара знудило від цієї картини, він аж язиком цокнув.
— А, ва-ва-ва, справді! Жахлива рана!! Е-то, е-то, є! Є діс! "Сльози Ангела"! Я витягну стрілу!
Але ця низька поведінка з точки зору дівчини звучала як прохання слабкого про допомогу.
Щоб виконати свій лицарський обов'язок, дівчина почала лікувати того чоловіка.
Недбало схопивши стрілу, випущену Тоямою, яка глибоко впилася в стегно—
— Гоп.
Вона витягнула її одним ривком. Кров полилась, наче витягнули затичку.
— Е, хігі?! А-а-а-а-а-а... А, не болить?
Від грубого поводження пролунав стогін болю, але він одразу ж стих.
Дівчина-лицар дістала з пазухи скляну пляшечку, нахилила її й закрапала ліки просто на рану, крап, крап.
Лише від цього рана, яку мав би розірвати наконечник стріли, почала затягуватися—
— Фух, слава Богу. Це не зцілення Першої Святої, але сили для зцілення має бути цілком достатньо діс. Тепер за рану можна не хвилюватися діс.
— ...Лазаре, що це таке?
— ...Таємні ліки Церкви Ангелів. Спосіб виготовлення невідомий, але під час Великої війни ходили чутки, що ними приєднували навіть відірвані руки й ноги... Вперше бачу це на власні очі.
— Хм-м, ну й що тепер робити?
Лицар, яка має таке, ймовірно, сильний боєць і посідає чимале становище в організації.
А це означало, що дурепа перед ними — не просто дурепа.
— Отож, ще раз. Чи маєте ви щось сказати на свій захист? Наскільки б це не була сутичка між авантюристами, якщо ви зробили таке жахіття без причини, я, як меч Церкви Ангелів, мушу виконати свій обов'язок діс.
Завершивши лікування чоловіка, лицар підвелася й знову подивилася на Тояму та Лазара.
Атмосфера трохи змінилася. Тояма й Лазар це чутливо вловили.
— Т-та навіщо слухати їхні виправдання! Лицарко, тут же вбили наших товаришів! Ш-швидше вбийте їх! Ви що, дозволите таким звірам розгулювати—
Але той хлопець цього не помітив. Він зчинив галас, мов вередлива дитина. Мабуть, він завжди так робив. Якщо ставалося щось неприємне, він просто голосно кричав і зчиняв галас—
"Сміттю так легко жити, аж заздрість бере." Тояма лише мовчки й спокійно дивився на чоловіка перед собою.
— Му-му, і справді, вони вбили таку кількість людей, це все-таки зло...
Від голосу цього сміття дурепа почала схилятися в гірший бік.
— Нарухіто.
Лазар тихо назвав ім'я Тоями. Тояма зрозумів значення цього заклику.
На жаль, слова сміття іноді доходять до когось, але зараз це ставало небезпечним.
— А-а, дідько, чому ми завжди вляпуємося в неприємності з тими, з ким не виходить розібратися простою бійкою... Гей, лицарко Сторл, чи можемо ми отримати шанс на виправдання?
Щоб створити хоч трохи простору, Тояма виразно назвав ім'я цієї лицарки.
— Му, і то правда діс... Така сміливість викликає повагу! Гаразд, вислухаю вас!
— Вислухаєте?! Та ви що, з глузду з'їхали?! Лицарко, ви збираєтеся слухати вбивць?! Церква Ангелів що, покриває злочинців—
Але покидьок знову заверещав. Це був його єдиний інструмент.
Але його занадто гучний голос торкнувся забороненої теми.
Холодна й гостра жага вбивства розійшлася повітрям, але вона йшла не від Тоями чи Лазара.
Вона йшла від самої дівчини-лицаря.
— Авантюристе. Зневажати мене — це ще куди не йшло діс. Але якщо ти ще хоч раз відкриєш свій брудний рот, щоб паплюжити Церкву, я зроблю так, що твоя голова розлучиться з тілом... діс.
Її голос став низьким і крижаним. Життєрадісна дурнувата поведінка зникла вмить.
Ці слова Першого Лицаря Ордену Лицарів Церкви Ангелів миттєво закрили рот переляканому розбійнику.
— Т-так, так... вибачте...
"Тобто вона не зовсім без мізків."
Цей факт змусив Тояму поставитися до неї з набагато більшою увагою.
— Отже, перепрошую за затримку! А тепер розкажіть мені про свій злочин! Але майте на увазі: якщо ви збрешете під час допиту, вам доведеться заплатити за це своїм життям діс!
Вимовляючи ці тривожні речі, її настрій знову став веселим.
Не втрачаючи пильності, Тояма почав шукати найкращі слова для відповіді.
— ...Тобто, згідно з вашим законом, ми маємо проявляти милосердя навіть до грабіжників?
— Му-му-му? Грабіжників... Ні! Імперський закон, заснований на волі Ангела, захищає приватну власність! Тобто грабіж — це злочин діс! А оскільки я дуже кмітлива, то скажу, що за це карають шибеницею!
— Хм. Тоді дозвольте запитати: як щодо сутичок між самими авантюристами? Якщо хтось намагається відібрати здобич, яку інший добув із великими труднощами, і цей грабіжник гине в результаті — чи винен той, хто захищався?
— Му?! Ні! Звісно ні діс! По суті, робота авантюриста — це зона власної відповідальності! Усі ризики та помилки під час полювання лежать на самому авантюристі! А відбирання чужих матеріалів — це взагалі найгірше, що може бути! Хоча в гільдії важко довести факт грабежу, але самооборона — це цілком законно діс... О? Му-му-му?! Не може бути, невже на цьому візку...
Вона підскочила до їхнього візка.
Її великі очі розширилися, коли вона побачила вантаж.
— Титаносмея!!! Ой-ой-ой! Яка несподіванка! Монстрів такого рангу здатні вполювати дуже небагато авантюристів! І всього двоє?! О! Я здогадалася! Ви просто захищали свою здобич від грабіжників! Ха-ха-ха, я така кмітлива, сама все зрозуміла!
— А, ну так. Взагалі-то я це із самого початку намагався сказати... але менше з тим. Саме так усе й було.
Тояма вирішив, що сперечатися немає сенсу, і просто кивнув.
Дівчина розсміялася. Чистий, веселий сміх лицаря, яка знайшла правду.
— Уїфук! Я так і знала! Усе сходиться! Тобто ці мертві тіла і ось цей поранений чоловік, якого я щойно врятувала — вони і є справжнім... Злом діс?
Її очі, що світилися веселощами, повернулися до покидька на землі.
Вона посміхалася, але її погляд був спрямований на того боягуза, який намагався використати її проти Тоями й Лазара.
Його гра закінчилася.
— Гі?! Ні! Це брехня! Брехня! Лицарко, вони брешуть! Вони все вигадали!
Слова чоловіка вже не мали жодного сенсу. Це був лише відчайдушний, істеричний вереск.
— Який же він балакучий.
Тояма відчув, як у нього закінчується терпіння. Він хотів змусити його замовкнути й зробив крок уперед, але рука Лазара зупинила його.
— Стій, Нарухіто. Щось не так.
— А?
— ...Ви кажете, що це брехня? Тобто вони брешуть?
Її голос став зовсім тихим.
Слова дівчини-лицаря до чоловіка були ледь чутними.
Але той вирішив, що ця тиша означає його перемогу. Він сприйняв її тихий тон за слабкість, як і інші тихі голоси, які він звик не слухати.
— Т-так, так! Саме так, лицарко! Вони вбили моїх друзів! Вони безжальні вбивці! Ми нічого їм не зробили!
Він кричав з витріщеними очима, намагаючись переконати її за всяку ціну.
— Зрозуміло, зрозуміло. Вони дійсно позбавили життя людей. Так, ви втратили своїх друзів діс.
— Так, саме так! Лицарко, покарайте їх! Убийте цих убивць!
Він буквально вчепився в неї. Споглядати, як дорослий чоловік чіпляється за маленьку дівчинку, було справді огидно.
Але та тиша, яку бачили Лазар і Тояма, була зовсім іншою.
— Лазаре...
— Тихо, зараз краще не втручатися.
Це було затишшя хижака перед вирішальним стрибком—
— Му, я зрозуміла. У кожного з вас своя версія подій. Тож нехай розсудить нас закон Ангела! Я викличу "Правосуддя"!
— Д-дякую, лицарко... Правосуддя?
— Так! На жаль, навіть така кмітлива дівчина, як я, не може бачити брехню! Тому ми звернемося до "Правосуддя"! Усе дуже просто: ти маєш говорити лише правду! Тільки й усього діс!
— Л-лише правду?
— Так! Якщо ти збрешеш під час допиту "Правосуддя" — я тебе вб'ю діс! Але не хвилюйся, якщо ти правий, тобі немає чого боятися діс!
Вона говорила з яскравою, світлою посмішкою.
— ...Х-і... в-вб'єте? Це ж жарт, правда?
Поранений вичавив слабку посмішку, намагаючись перетворити все на жарт.
— Ні! Я ненавиджу брехунів і жарти про закон діс! Тож почнемо діс!
Її посмішка зникла, коли вона приготувалася показати йому реальність.
— ...Лазаре, з нею щось не так.
Це було схоже на перебування на темній дорозі, коли ліхтарі раптом згасають—
— ...Чорт, це погано. Це володарка "Таїнства".
Шепіт Лазара був дуже тихим, але виразним.
— "Таїнство", до дії! Закон мого серця!
Це почалося. Причина, чому її обрали як Першого Лицаря. Сила, що виходила за межі звичайних навичок.
Усі, крім дівчини-лицаря, завмерли.
Щось спотворене й дивне виникло за її спиною.
Зламані крила, безліч покручених рук.
Статуя богині була зліплена з частин різних статуй, змушених триматися разом у потворній формі.
[Говори лише правду. Твоя брехня буде викрита перед очима Справедливості.]
Статуя Справедливості прокинулася.
— А... е...
Чоловік повністю розгубився. Він завжди обирав легкий шлях, ніколи не думаючи про наслідки.
Він жив тим, що полював на тих, хто був слабший за нього.
І тепер його життя висіло на волосині.
[Я запитую тебе: чи намагався ти відібрати здобич у цих авантюристів? Чи був ти поранений під час вашого нападу?]
— Я... я... що... чому ви... це питаєте?
Він навіть не міг відповісти належним чином. Він був просто боягузом, який не міг прийняти правду.
Він ніколи не ніс відповідальності за свої вчинки, а тепер був змушений це зробити.
[Відповідай.]
Він обрав найпростіший шлях, як робив завжди.
— Н-ні... ми не грабували... и-и... г-а-а-а-а-а-а-а!!!
=Брехня=
Брехун перед обличчям Справедливості заплатив найвищу ціну.
Він почав шматувати власне горло, задихаючись і пускаючи піну з рота, поки не впав і не помер у муках.
[Ти визнаний винним.]
Справедливість виконала вирок. Лицар дивилася на мертве тіло без жодних емоцій.
— ...Який жаль діс. Прощавай, брехуне.
— ...Що за чортівня. Лазаре, ти зрозумів, як вона його вбила?
— ...Ні, але вона тримала руку на руків'ї меча...
Тепер Справедливість повернулася до них.
— Ой!
— ...
— Уїфук! Чого це ви так налякалися, діс?! Пробачте, що затримала вас! Тепер, коли брехуна викрито, ви обоє визнані невинними, діс! Сутички між авантюристами та відсіч нападникам на місці полювання цілком дозволені імперським законом, тож можете не хвилюватися, діс~
Вона посміхнулася світлою посмішкою. Її весела, дитяча поведінка повернулася.
Для Тоями та Лазара вона здавалася такою самою небезпечною, як лев людожер.
Мабуть, вона слабша за Драко чи Святу. Це зрозуміло. Але вона точно сильніша за нього й Лазара.
Якщо дівчина перед ними зараз захоче, їх, мабуть, уб'ють. Таке передчуття тиснуло на Тояму.
Дивна статуя, що з'явилася за її спиною, зникла, але логіка незрозуміла. Покидьок, який помер, роздираючи горло й пускаючи піну з рота, — Тояма не міг зрозуміти, за якою системою вона його вбила.
І це було найбільшим страхом—
— Отож, вибачте, що забрала ваш час діс! Чудова здобич із полювання діс! Найвища повага вашій майстерності та силі! І хай благословення Ангела буде з вашою чесністю, бо ви не збрехали!
Вона помахала їм рукою.
— А, а-а, дякую. Лицар, вам теж успіхів у роботі. ...Ходімо, Лазаре.
— Т-так, точно. Наша благородна лицар, нехай світло Ангела перебуває з вашим мечем.
— Ойо-йо! Лізардоніанець, а ви добре знаєтеся на Церкві Ангелів! Фу-фу, це честь для лицаря діс! Дякую-ю-ю!!
Вони схопили візок і почали швидко йти.
— ...Йолки, вона небезпечна.
— Цит, вона почує. Швидше йдемо звідси.
Колеса котилися, торохтіли.
"Швидше, швидше йдемо звідси. Благаю, благаю, не дивись сюди."
Тояма й Лазар мовчки, з усіх сил намагаючись хоч трохи віддалитися з того місця, але не поспішаючи, продовжували тягнути віз—
— ...Хм-м-м-м-м. Ой-ой-ой, чи не могли б ви все-таки трохи зачекати діс?
"Так і знав, ну а як же, я це знав". Тояма подумки прокляв Бога. Якщо такий і існує, то у нього точно поганий характер.
Це точно якийсь покидьок, який отримує задоволення від чужих страждань.
Тояма й Лазар перезирнулися й зупинилися.
— Лазаре, нас покликали.
— Нарухіто, тебе кличуть.
Не пройшовши й кількох метрів, їх зупинили. Оскільки вони тягнули віз, ні, навіть без воза вони, мабуть, не змогли б утекти.
— Діс-діс. Ви двоє діс. Чи не могли б ви приділити мені ще трішки часу діс?
Вони слухняно зупинилися, як їм і сказали.
— Узагалі-то небажано діс.
— Нарухіто, а ти ще маєш сил жартувати.
— ...Хм-м, хм-хм-хм. Ви дивні люди. На ваших очах померла людина, а ваші серця взагалі не здригнулися діс.
— ...Ну, така у нас робота.
— Еге ж, звісно. Я це знаю діс. ...Вправні в полюванні, холоднокровні, сповнені рішучості... А-а, ви чудові авантюристи, ви обоє.
— Що ти хочеш цим сказати?
— Я зараз розшукую вбивцю діс. Убивство стражників біля східних воріт — усі вони мали бути досвідченими бійцями, але щойно підтвердилося, що їх усіх знищено.
— Стражники? Усіх...
Це була найкраща гра Тоями. "Вгамуй серце, забудь хоча б на цю мить про те, що ти сам з ними розібрався."
"Говори мало, дивися прямо в очі співрозмовнику."
— ............
Лазар зберігав мовчання. На його обличчі не було жодної зміни.
— Так, це велика прикрість діс. Тіла сильно пошкоджені, пошматовані, а обличчя спотворені жахом. ...Залишається тільки молитися, щоб до цих благочестивих слуг Ангела прийшов спокій діс.
— ...Яке нещастя. Тож ти шукаєш вбивцю й здійснюєш такі стрибки... Стрибки?
— Фу-фу, хоч я так і не виглядаю, але моє тіло трохи особливе діс. Це для майбутньої битви з драконом— Ні, кхм! Нічого діс! Отож, мій колега Крейдея каже, що злочинець страшенно холоднокровний і непохитний.
— Хе-е... Дивовижно. Є люди, які можуть таке зрозуміти?
— Еге ж! Крейдея, улюбленець слуг смерті, Шостий Лицар, може відчувати запах "смерті"! Запах, який залишив злочинець, був саме таким. Убивство, основане на рішучості та переконаннях... Ви ж теж страшенно холоднокровна й непохитна людина діс, правда...?
— ...Е-е, нас підозрюють?
— Хі-хі, еге ж, так. Хоч це й були третьосортні авантюристи, але розправитися майже з п'ятьма людьми без жодної подряпини, безжально розібратися з ними... Мені це дуже цікаво діс. Ці очі, а-а, ви дуже хороший авантюрист діс... Очі безжальної, холоднокровної людини з сильною рішучістю та метою...
Очі дівчини, її блакитні зіниці впилися в Тояму.
І на цьому красивому обличчі, на губах з'явилася усмішка, схожа на півмісяць.
— "Справедливість."
Воно з'явилося.
Викривлена статуя, образ Справедливості явився перед Жадібністю.
— ...
— Не робіть таке страшне обличчя діс. Еге ж, я не займу багато часу. Еге ж, якщо ви ч-е-с-н-о в-і-д-п-о-в-і-с-т-е н-а м-о-є з-а-п-и-т-а-н-н-я.
Погано, він повністю під підозрою. Тояма не шкодував про те, що розібрався з тими стражниками, не шкодував, але й гадки не мав, що опиниться під підозрою у такий спосіб.
"Запах смерті? Що це взагалі за фентезі? А, це ж і є фентезі."
Тояма покаявся.
Він досі діяв на основі здорового глузду сучасного світу. Якщо немає камер спостереження, супутників чи дронів, він вважав, що якщо прибрати всіх свідків, то ніхто нічого не дізнається, але витек інформації стався з зовсім несподіваного місця.
— ...Що це таке?
Тояма, намагаючись виграти хоч трохи часу, вказав на статую, що стояла за спиною дівчини.
На цю дивну істоту, яка поєднувала в собі святість і жах.
— Це "Таїнство" діс. Якщо ви авантюрист, то маєте знати? Це навичка, яка дається обраним людям, і коли до неї додається чудо Ангела, вона змінює форму, стаючи вершиною людського таланту... Ну, це я цитую Крейдею діс...
Холодні очі. Той весело-гіперактивний тон голосу тепер зник, а в ніжному голосі з'явилися звабливі інтонації, від яких стигнула кров у жилах.
Здавалося, ніби її IQ різко зростав.
— Отож, авантюристе. В ім'я Справедливості, як Перший Лицар Церкви Ангелів, я запитаю вас діс.
Погано, це дуже погано.
Принцип невідомий, але ця баба, мабуть, може розпізнавати брехню. Це довів той авантюрист, який помер там, роздираючи себе за горло.
Невідомо, чи була причина його смерті повязана з брехнею цій жінці, але принаймні брехню вона розкриє.
— ...Тоді запитуйте.
[Чи вбили ви стражників біля Східних воріт?]
Просте, пряме запитання.
— ................
— ...Якщо ви будете мовчати, це вважатиметься брехнею діс.
Її рука лежала на руків'ї меча—
— Стражників...
Тояма заговорив.
— Стражники біля воріт, так. Ті самі...
Дівчина-лицар затамувала подих. Чоловік перед нею... його обличчя змінилося.
Тояма Нарухіто ніколи не припиняв думати, хоч якою небезпечною була ситуація.
— Так, ті самі стражники, лицарко Сторл. Гордість Церкви Ангелів, які охороняли Східні ворота.
Його розум шукав вихід. Як обійти її "Таїнство"? Як повернути це на свою користь?
— ...Що ви верзете діс?
— Ті, хто мав бути чесним, відданим своїй справі та щиро молитися Ангелу щодня, захищаючи безневинних громадян... вони ж були саме такими, правда?
Він змінював тему, і дурна лицарка цього навіть не помітила.
— Т-так, звісно діс! Вони були воїнами Церкви, які щодня несли службу заради захисту Імперії та віри! Вони були чесними й відданими лицарями діс!
Вона потрапила в його пастку.
— Так, саме так. Чесні й віддані воїни.
Тояма посміхнувся.
— Клянуся вам, лицарко. Ні я, ні Лазар ніколи не вбивали чесних та відданих стражників, які захищали безневинних людей і вірно служили Церкві.
Він сказав щиру правду.
Бо ті стражники були корумпованими покидьками, а не "чесними й відданими воїнами".
"Таїнство" не могло його торкнутися.
[Він каже щиру правду. На ньому немає провини.]
Статуя Справедливості зникла.
— А... ой, е-е...
Лицар була повністю спантеличена. Її "Таїнство" оголосило його невинним, але інтуїція казала інше. Її обмежений інтелект не міг збагнути його логіки.
— Ой-ой-ой! Вибачте мені діс! Я повністю, абсолютно помилилася! Як соромно діс! Швидко знімаю звинувачення! Вибачте, вибачте діс!
Вона почала кланятися й вибачатися.
— ...Та нічого, все гаразд. Тож ми підемо... Лазаре, ходімо.
— Так, лицар. Гарного дня.
— Ой, зачекайте! Я завдала вам стільки клопоту діс! Як загладити провину... Точно! Я допоможу вам дотягти цей візок до міста діс! І захищатиму вас дорогою! Не хвилюйтеся, я дуже сильна діс!
Вона ляснула свою металеву кірасу з гордістю.
Тояма та Лазар просто дивилися на неї.
— ...Ну, сила в тебе точно є.
Тояма безсило зітхнув.
.
.
.
(П.П Як говориться "Силя є, мізків не треба" ахахаха, це про неї..)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]