Розділ 32 - Молодець, Нару-чан, у тебе стане більше тих, хто прикриває твою спину
— Та ні, так діла не буде, Лазаре.
За кілька десятків хвилин після того, як вони позичили візок, вони відійшли ще далі від міських воріт.
Посеред рівнини, далеко від дороги, залишивши візок, Лазар і Тояма сиділи просто на землі.
Тояма безсило розвалився на землі, весь вимазаний у бруді.
— Що це за манера розмовляти?
— Та ні-ні-ні-ні, Лазаре, що це за м'язистий кабан? Невже це справді істота, на яку може полювати людина, яка щойно стала авантюристом?
Гігантський вепр.
Монстр, що мешкав на рівнинах і був дуже схожий на кабана. Тояма вибрав його як свою першу здобич через те, що чув: що це відносно простий для полювання монстр, до того ж їх було багато.
Вибір був непоганий, але…
— Швидкий, здоровенний, тільки й робить, що пре напролом. Ні-ні, такі прості штуки найпроблемніші.
Результат був нищівною поразкою.
Зброя Тоями та Лазара складалася лише з Кірийяби та ножа відповідно.
Кірийяба, яка гарантовано вбивала після створення потрібних умов і підготовки місця, та кабан, який одразу кидався напролом, були просто несумісні.
— Що ж, складність полювання полягає саме в цьому. Якщо рівень підвищиться, можливо, ти зможеш нормально битися, але це все-таки монстр 3-го класу. Щоб битися з ним напряму, тобі, мабуть, потрібен 3-й рівень.
Лазар, який так само був повністю виснажений, похнюпившись, пробурмотів.
Отже, схоже, "початковий" означало для людей, чия базова сила після підвищення рівня вже перевершує цього кабана.
Тояма, відмахуючись від свого забрудненого травою й землею плаща після втечі ковзаннями та пірнаннями обличчям у землю, звернувся до Лазара.
— Лазаре, у тебе ж, здається, 2-й рівень?
— Так, це рівень, який вважається межею можливостей звичайної людини. Починаючи з 3-го рівня, без особливого таланту чи подолання певного випробування, піднятися вище вже, очевидно, неможливо.
— Авантюристи 3-го і 2-го класу теж у середньому мали 2-й рівень, так? А ті, хто звідти зміг піднятися до 3-го, начебто стають першокласними чи щось таке. Хм-м, зрозуміло, тобто монстри явно сильніші.
— В основному для полювання потрібно кілька авантюристів 2-го рівня, щоб зрівняти сили. Навіть якщо противник — монстр 3-го класу.
— Хм, хм. Схоже, я трохи його недооцінив. Особливо того кабана. З ним у мене надто погана сумісність.
— Що робитимемо? Ще зараз можемо змінити роботу на іншу. Тут, у цій брошурі, начебто написано, що гільдія також купує лікарські трави, які ростуть групами на рівнинах.
Лазар запропонував це, переводячи подих. Справді, такий спосіб теж був можливий.
Точніше, тут явно щось не так. У цьому світі різниця в силі між людьми та монстрами, здається, величезна.
Та й між людьми різниця є. Є авантюристи, яких Тояма міг без проблем відшмагати, але водночас тут кишіло такими небезпечними типами, що від самої зустрічі з ними його пробирало тремтінням.
Проти хлопців із низьким рівнем він, здається, міг би просто перемогти в бою завдяки перевазі у фізичній силі та витривалості, але Драко, Дід і та Свята діва були зовсім не з тих, з ким можна було зрівнятися.
Можливо, рівні, про які вони говорили, відрізнялися? Шкода, що тоді з тим кристалом він так і не зміг чітко визначити своє теперішнє становище.
— Хм-м, так. Тоді, шукаючи ті лікарські трави… стій, Лазаре, пригнися, щось тут не так.
Тояма погодився з пропозицією Лазара, одночасно обдумуючи ситуацію… саме тоді.
Шурх-шурх. Збоку почувся звук чотирьох лап, що топтали траву й квіти.
Тояма рефлекторно присів на місці, а за ним так само пригнувся й Лазар.
— Гігантський вепр озирається. Він нас помітив?
На голос Лазара, Тояма похитав головою.
— Ні, якби це було так, він уже давно кинувся б на нас. Схоже, він не шукає ворога, а чогось боїться.
За вісім метрів від місця, де вони пригнулися, стояв гігантський вепр із чорною шерстю, виступаючим рилом, короткими чотирма лапами та мужніми іклами.
Кабан розміром приблизно з невеликий легковик — гігантський вепр.
Якби він помітив Тояму та інших, то неодмінно захрипів би й одразу кинувся вперед. Принаймні всі особини, яких вони зустрічали до цього, реагували саме так.
Можливо, вони були дуже територіальними, але при цьому пересувалися групами по 4–5 особин. Це все одно що кілька легковиків одночасно гналися б за тобою. Для Тоями вони були жахливо незручним противником.
Але з особиною перед ними щось було не так. Вона була лише одна, до того ж важко дихала й озиралася навколо.
Наче чогось боялася—
— П-угі?! П-угііііііііііі?!
— Ого, що це там?
Крик. Наступної миті навколо чорного кабана обвився якийсь товстий, звивистий стовбуроподібний предмет.
Тояма знав це відчуття страху, яке охопило його, щойно він побачив це. Таке саме відчуття він переживав, коли стикався з монстрами, схожими на плазунів.
На кабана, який кричав, напав—
— Змія? Та ну. Не може бути. Вона що, до цього маскувалася під зелень рівнини?
Змія.
Величезна змія, що раптово з'явилася, напала на великого кабана.
Кабан відчайдушно бився, розмахуючи іклами. Він намагався вирватися, але марно. Короткі ноги лише розкидали траву та квіти, а тіло було повністю обплутане хижаком.
Це вже була не битва, а полювання. Товсте й гнучке тіло змії обвило кабана й почало стискати його.
— Кіііііііііііі?!
Відносини між здобиччю та мисливцем були остаточно визначені. Болісний крик кабана, від якого хотілося затулити вуха, чимось нагадував людський голос.
— Стій, тут написано. "Велика змія, що мешкає в лісах, які ростуть на північній стороні рівнини. Титаносмея… монстр-плазун 2-го класу…" Це неймовірно велика здобич!
— Ого. Виявляється, у кожному світі є змієподібні монстри. Ого, вона вже почала ковтати його цілком.
Хрусь, хрусь, трісь-трісь.
Гігантський вепр уже навіть перестав борсатися. Його тіло, стиснуте немов лещатами, кістки ламалися, площа тіла стискалася й складалася, поки змія ковтала його цілком.
Змія вже наполовину проковтнула гігантського вепра, почавши із задньої частини. Його верхня половина, що все ще стирчала з пащі, продовжувала смикатися.
Безжиттєві очі звіра дивилися на Тояму. Він був тим, кого пожирали. Хоча неможливо було зрозуміти вираз обличчя звіра, там, безперечно, мали бути страх і відчай.
Тояма просто спостерігав, як його живцем пожирала безжальна природа.
— Як для такого видовища ти надто спокійний. Якщо чесно, якби тебе тут не було, я б уже давно хотів утекти.
— У нас на батьківщині є ще небезпечніший змієподібний монстр. Його прозвали Матінкою Гускою. І знаєш, вона співає. Ну, Лазаре, якщо стане справді небезпечно, хоча б ти тікай. Сховаєшся в тіні — і більшість уже не зможе тебе дістати.
Пошепки, продовжуючи спостерігати за полюванням монстра, якого називали Титаносмеєю, Тояма тихо промовив.
Змієподібний монстр, схоже, поки не збирався нікуди рухатися. Його тулуб, що роздувся до форми тіла кабана, лежав на землі, а язик час від часу висовувався й ховався.
— Не кажи дурниць. Якщо дійде до цього, я навіть затягну тебе в тінь і повернуся разом із тобою.
— Це вже страшно… Хм? Стій-стій, Лазаре, ти щойно сказав, що можеш затягнути мене в тінь?
Тояма витріщився, реагуючи на слова Лазара.
— Думаєш, я жартую? Я серйозно. Не думаю, що ми без тебе взагалі зможемо вижити в Імперії.
— Мені подобається твоя природна доброта, через яку ти вважаєш цих малих своїми, але ні-ні, Лазаре. Не в цьому річ. …Я теж можу зайти у твою тінь?
Він перепитав ще раз. Якщо це правда, кількість можливих варіантів під час полювання різко збільшувалася.
— Так, мене й ще одну людину приблизно я можу огорнути тінню… Так, зрозумів. …Розмова справді важлива.
Поки Лазар відповідав, він, схоже, зрозумів, що саме задумав Тояма.
Лазар постійно використовував цю силу, щоб тікати від ворогів. Талант зникати з поля зору й зливатися з тінню, можливо, був дарований саме тому, що він був Лазаром.
Але для Тоями Нарухіто ця здатність була надто небезпечною.
Лазар сприймав тінь як щось, у чому можна ховатися й тікати, а от шукач—
— Зрозумів? Хм-м, хм-м. Лазаре, прочитай мені всю інформацію про ту Титанос… як її там.
— А-а, добре. Назва: Титаносмея. Клас — 2-й. Удень спокійна, але вночі стає активною, веде нічний спосіб життя. Монстр-плазун, за зовнішністю схожий на змію. Змінює колір тіла, щоб злитися з навколишнім краєвидом, і чекає на здобич у засідці. Також має око на лобі. Колір цих очей відрізняється залежно від особини, а після обробки вони використовуються як дорогоцінне каміння, тому на ринку торгуються за високу ціну. Деталі способу життя невідомі… Так тут написано.
Як і просив Тояма, Лазар розгорнув брошуру гільдії й почав читати.
— Хм-м… Ні, цього цілком достатньо. Змія, змія… Я розумію, що вона нічна, але не розумію ось чого: зараз самий розпал дня, а вона все одно спіймала здобич і полює… Зазвичай же вночі, правда? Чому зараз?
Спираючись на почуту інформацію, Тояма систематизував її й почав продумувати спосіб дій. Промовляючи вголос, він поступово визначав невідомі фактори.
Зміна кольору тіла й засідка — ось її стиль полювання. Зрозуміло, вночі, якщо тільки тварина не має надзвичайно гострого зору, помітити її буде важко.
Тоді чому Титаносмея полює зараз? До того ж, як він почув, її звичайне місце проживання — ліс.
А вони перебували посеред рівнини, трохи далеко від її місця проживання. У такому місці, влаштувавши засідку—
— Хто знає, можливо, вона дуже любить кабанів? Дивовижно… Вона його вже проковтнула. Як думаєш, Нарухіто, зараз, коли після проковтування здобичі вона стала неповороткою, не найкращий момент для нападу?
Лазар звернувся до Тоями, який продовжував думати. Такий варіант теж був можливим. Монстри, які віддалялися від місця проживання заради улюбленої їжі, не були чимось рідкісним.
— Ні, стривай. Колись, коли я мав справу з подібним монстром, через таке рішення загинули двоє людей. Зі звичайною змією одразу після того, як вона проковтнула здобич, це був би чудовий шанс, але та штука — монстр. Я хочу діяти трохи обережніше.
Монстр №17 — сіра змія.
Монстр, що мешкав у сучасному підземеллі та мав вигляд досить активної змії. Навіть під час полювання на її напівдорослих особин, здавалося, досить часто гинули люди.
Тояма теж одного разу був стиснутий нею й мало не загинув. Монстри, що мають форму плазунів, були клопітними.
Звичайна людина неодмінно відчуває, як її тіло ціпеніє, коли стикається з чудовиськом-плазуном. Можливо, це страх перед хижаками, що залишився в пам'яті наших первісних предків?
Ні необережності, ні недооцінки. Тояма вже визначив свою ціль для полювання.
— Тоді що робитимемо? Залишимо її й пошукаємо іншу здобич?
— …Хм-м, ні, у мене є одна думка. Лазаре, можеш трохи почекати?
— Так, що ти збираєшся робити?
— Хм, ну, це просто для заспокоєння. О, так, земля тут волога. Ну ж бо.
Тояма раптом почав виривати траву із землі. Грубо вириваючи рослини разом із вологою землею, він почав натирати ними своє тіло.
— …Нарухіто, що ти робиш?
— Обмазуюся багнюкою. Навіть якщо це монстр, якщо він має форму змії, то цілком може мати такі самі фізіологічні функції, як змія. Я не те щоб не довіряю твоїй тіні, але це найшвидший спосіб.
Він зачерпнув вологу землю, розминав її в долонях і намазував на обличчя та шию.
Лазар спостерігав за цим із усмішкою, яка мала виглядати як усмішка, щоб не дратувати божевільного.
— Не роби такого обличчя, Лазаре. Знаєш, є така штука — ямковий орган. У змій, ящірок та деяких інших є органи, здатні відчувати температуру тіла живих істот. Я замаскую температуру тіла багнюкою. Не хвилюйся, найсильніший боєць спецпідрозділу, якого я знаю, саме завдяки цьому свого часу добряче відлупцював найсильнішого мисливця у всесвіті.
— …Ти знову говориш щось незрозуміле. Гаразд, але я зрозумів.
— Вибач, Лазаре.
— Нічого, не переймайся. Я поставив на тебе, тож тепер така дрібниця мене не хвилює.
Запихаючись, Лазар, як і Тояма, почав намазувати вологою землею відкриті частини тіла.
Запах землі бив у ніс. Свіжий, трав'янистий запах, що накопичувався десь у глибині носа, чомусь змушував Тояму відчувати, що він живий.
— Ну, якщо стільки намазати, має вистачити. Ну що, Лазаре, що мені робити?
Підготовка забрудненого багнюкою Тоями була завершена.
— Нічого не потрібно робити, просто після використання здібності думай лише про контури свого тіла.
— Контури?
— Надто густа тінь іноді змушує забути форму людського тіла. Ну, зі мною поруч тобі не варто так сильно хвилюватися. Тоді почнемо.
— так, розраховую на тебе.
Лазар повільно підвівся й розкинув руки.
А потім промовив слова, які мали дійти до того, хто, ймовірно, перебував на вершині цього світу, що дарував йому здатність ходити тінню, — до істоти, яка володіла інформацією найвищого порядку.
— Молитва.
— Флоріє, огорни нас своїм плащем. Наші кроки, звук нашого дихання й наші недобрі задуми — пороки, які слід приховати твоїм плащем.
— "Провід тіні, Шадоу-Хайчю".
— У-о?!
Темрява розлилася з долонь Лазара. Глибока тінь, що на мить повністю поглинула поле зору, огорнула Тояму.
Холодно, прохолодно. Густа темрява миттєво розсіялася, але весь навколишній світ став монохромним.
Навіть коли він подивився в небо, блакитного неба більше не було — весь світ став чорно-білим.
— Готово. Пересічна істота не зможе нас помітити. Якщо скасувати здібність, зір повернеться до норми, тож не хвилюйся.
— Це неймовірно. Усякі технології стелсу тепер виглядають як дитячі іграшки. А як це виглядає ззовні?
— Ми — тінь. Тінь, що падає від хмар у небі, тінь, що накопичується в глибині провулків, — ми самі стаємо нею. Тут ми виглядатимемо лише як тіні трав і квітів рівнини.
— Для стелсу це просто шахрайська сила.
— Так. Якщо не брати до уваги випадок, коли одна людина легко мене помітила, навіть авантюристам рівня Вежі було б складно знайти мене всередині тіні.
— Ну, тоді це радше заслуга Кірі, ніж моя. Ну, гаразд. Я можу просто ходити?
— Ні, якщо ти відійдеш від мене більш ніж на три кроки, тінь зникне. Іди за мною, тільки не рухайся надто різко.
— Зрозумів. Ми переслідуватимемо того змієподібного монстра, Титаносмею. Якщо моє припущення правильне, зараз вона повернеться до свого гнізда. Хі-хі-хі, схоже, візок нам ще стане в пригоді.
З надзвичайно схвильованими обличчями шукач та вбивця розпочали відстеження змієподібного монстра.
Задоволення від продумування способу вбивства набагато переважало страх перед чудовиськом.
Тояма, облизуючи свої сухі губи, сам того не помічаючи, почав рухатися, ховаючись у тіні.
………
……
…
~ Через деякий час після полювання Тоями та інших, у «Посольстві драконів» пригодницького міста Агатра ~
— Ой-ой-ой-ой-ой, ну треба ж. Це ж видатна мудра жінка славної на всю Імперію Церкви Ангелів. Ласкаво просимо, я вітаю вас.
— …Ви надто люб'язні, великий драконе.
— Для мене велика честь бути запрошеною цього разу.
Зверхність. Інакше це ставлення описати було неможливо.
Розвалившись у кріслі, схожому на трон, схрестивши ноги, сиділа золотоволоса блакитноока незрівнянна красуня.
Довгі пальці легенько відкинули набік пасмо волосся, що прикривало одне око.
— Хм, добре, не варто церемонитися.
З місця, що було приблизно на три сходинки вище, дракон, не встаючи зі свого крісла, дивився згори на двох людей.
Голова єдиної об'єднаної релігії Імперії, верховний єпископ Каноса Тіель Фільд, і Перша Свята, Суві Канна.
Саме цих двох викликав дракон — для пояснень або страти за те, що вони надягнули нашийник на заборонене місце дракона — на його зворотний бік.
Каноса щоразу, коли вдихала, відчувала, ніби її життя скорочується.
"Ніііі, не хочу-у-у, страшно-о-о! Поруч із драконом ще й той людожер-демон сидить! Ну все, нам кінець! Якщо спробуємо чинити опір із відчаю, точно помремо! Ой-ой-ой."
Не виказуючи ані краплі внутрішнього страху, Каноса шанобливо схилила голову.
Після витівки Святої, того, як про неї дізнався дракон, і надзвичайно швидкого виклику, через який церква навіть не встигла підготувати відповідь, її нетерпіння було величезним.
— Володарко Дракон-Колекціонер, щодо цього разу—
Каноса насилу спромоглася промовити це рівним голосом—
— Я раптом згадала одну стару історію.
Слова дракона перебили голос Каноси.
— …Стару історію?
Вона підвела погляд. Прекрасний дракон, занурившись спиною в крісло, нудьгуючи примружила очі, розчісуючи золотисте волосся пальцями.
— Самотній ангел, ангел бурі… Численні історії про ангелів, що передаються серед драконів, завжди сповнені ревнощів, одержимості та загибелі. Ревнива жінка, яка постійно хоче чужого… Ангели саме такі.
Образа ангелів, дозволена лише тому, хто був драконом.
Образа ангела, єдиного абсолютного ідола Церкви Ангелів, була заборонена догматами. Але дракону не було до цих догматів жодного діла.
— Як і личить знаменитій на всю Імперію Церкві Ангелів, ви наслідуєте того самого ідола, якому поклоняєтеся. Віра — страшна річ. Виявляється, вона змушує людей без вагань чинити дурниці, не боячись навіть смерті. Не обов'язково ж вам наслідувати ангелів.
Дракон говорила так, ніби їй було до смерті нудно й нецікаво.
Вона взяла фрукт із срібного підноса, який подав їй слуга-демон, прокрутила його язиком і проковтнула.
Зверхній жест, але водночас усе це було неймовірно красивим, наче сцена з картини.
— …Суві.
— …Так.
Спокійний гнів Святої, який могла зрозуміти лише Каноса, був придушений одним словом.
Зараз не можна. Провокувати дракона означало б покласти край усьому — фактично розпочати повномасштабну війну між драконом і церквою.
У цій ситуації їм залишалося лише одне — придумати, як померти мирно.
— Ой, що сталося, Свята? Людина, благословенна ангелом. Ти хочеш щось сказати?
— …Ні. Нічого.
Свята Суві коротко відповіла на запитання дракона.
"Ой-ой-ой, Суві-чан, ну не дивися так, ніби хочеш мене вбити. Що з тобою? Ти ж не така."
Внутрішня тривога Каноси не доходила до Суві.
Проблема була в тому, що Свята, народжена як особлива істота, схоже, просто не могла повірити в існування когось сильнішого за неї.
— Н-і-ч-о-г-о.
Дракон, нахиливши голову, повторила слова Суві.
Шлунок Каноси, на жаль, уже помер. Можливо, тепер їй доведеться все життя пити лише гарячу воду.
— Д-д-да-а-а, дра-к-о-не, наша Драконе-Колекціонере, я-я-я прийшла просити пробачення. Щодо того, що через прикре непорозуміння ми уклали контракт із твоєю "людиною", яку ти тримаєш—
Швидше, ніж могла відреагувати навіть Свята, Каноса шмигнула вперед і припала до землі. Їй здавалося, що якщо вона просто стоятиме з піднятою головою, її вб'ють.
Але Каноса була однією з найвпливовіших осіб цього міста, міста Авантюристів. Вона вже не раз мала справу з драконом і щоразу залишалася живою.
З її досвіду, як не крути, дракон був поблажливим до людей. Якщо правильно зрозуміти його гнів і правильно попросити пробачення—
— Л-ю-д-и-н-у.
— Е?
"Ой-ой? Ой-ой-ой-ой?"
"Повітря… стало таким липким. Я… не можу дихати."
Дракон повторила слова Каноси. Тиск, що виходив від неї, мабуть, вплинув на саме повітря? Чи, можливо, людський інстинкт Каноси просто вирішив відмовитися від життя?
Вона відчайдушно ворушила ротом, намагаючись дихати. Свята Суві щосили терла Каносі спину, але та вже навіть не відчувала цього.
Що саме в її словах зачепило дракона? Каноса крізь біль відчайдушно змусила мозок працювати.
— Між мною та вами, схоже, існує непорозуміння. Той чоловік — не моя "людина, яку я тримаю".
— А-а—
— Той чоловік вільний, той чоловік — окрема особистість. Я сама це визнала, я вирішила поважати його спосіб існування. Той чоловік ще не належить мені… А-а, так, саме так, він дорогоцінний. Він чинить наперекір моїм рішенням, перевершує мої очікування, вбиває мене, а потім усе одно не стає моїм. Мені надзвичайно весело спостерігати за таким його способом існування.
— Що ти—
— С… Суві, замовкни.
Не можна було пропустити жодного слова дракона. Їхнє розуміння дракона було фатально неправильним.
Якщо не виправити це — вони помруть. Якщо наступного разу вони хоча б одним словом неправильно звернуться до дракона, усе скінчиться.
— Той чоловік житиме так, як йому заманеться, і продовжуватиме діяти, керуючись "бажанням", що крутиться в його смертному, слабкому тілі, заради здійснення цього бажання. Для хорошої речі існує відповідний спосіб колекціонування. Я вирішила не тримати його біля себе, а поставити поруч.
"Ми помилилися. Ми неправильно все зрозуміли. Помилка, помилка, помилка, помилка, помилка, помилка, помилка!!"
"Неможливо. Такого не може бути."
"Дракон… піклується про людину?"
"Визнає окрему особистість, поважає свободу особистості й ставиться до окремої людини як до рівної собі?"
"Неможливо. Цього не може бути."
З погляду знань та досвіду Каноси щодо істот, якими були дракони, слова Дракона-Колекціонера були неможливими.
Вони стояли над людьми. Не існувало нікого, хто міг би зрівнятися з ними, нікого, хто міг би їх стримати чи зв’язати.
Тому їхні взаємини з іншими були обмеженими. Підкорення, використання, силове відбирання. Іноді вони могли укладати союзи, але лише з іншими хто стояв над людьми.
Дракони ніколи не стояли поруч із людьми. Це і було природою драконів—
Але думка Каноси розбилася, щойно вона побачила вираз обличчя дракона перед собою.
— Я хочу бачити, як він, будучи вільним, живе так, як сам хоче. Саме таким я хочу його бачити — це моя розвага, образ мого друга. Ви його заплямували.
Це було людське обличчя. Обличчя людини, яка думає про друга й злиться заради друга.
— А… у…
Вона цілковито помилялася. Він змінився. Він продовжував змінюватися. Дракон, який мав бути незмінним саме тому, що був безсмертним, змінювався.
"Хто? Що? Як?"
Каноса зараз опинилася у вирі збентеження, набагато сильнішого за страх.
— Я не можу цього пробачити, не можу цього проігнорувати. Я не дозволю нікому, крім мене, торкатися його шляху. Навіть я сама терпіла. Насправді я хочу його прямо зараз, але я терплю.
Дракон, сидячи на своєму троні, видихнула вогняне дихання й подивилася на людей згори.
Світло люстри освітлювало її тіло, але тінь, що відбивалася на підлозі, на мить змінилася — замість людської форми там опинився крилатий дракон із хвостом, що розгойдувався.
— Ви наклали на нього кайдани. На друга дракона ви вдягнули невишуканий нашийник. Яке приниження, яка образа. Ну ж бо, розкажіть мені, діти ангелів.
Біле порцелянове обличчя, одне око кольору глибокого моря чи самого небесного краю, дивилося на людей. На ньому не було майже жодного виразу—
— Ви хочете розлютити дракона?
— …!
— …………
Не можна було дихати.
Повітря виривалося з легень. Навіть повітря, здавалося, боялося перебувати тут і хотіло втекти.
— Не дивися так налякано, верховна єпископ. Я добре ставлюся до тебе. Що ж, цього разу ви справді дуже сильно зіпсували мені настрій. Але я не збираюся знищувати всю Церкву Ангелів.
— Д-дякую за такі милостиві слова.
Те, що вона взагалі змогла витиснути голос, було дивом.
Каноса, ледве дихаючи, відповіла на запитання дракона.
— Добре. Свята, це та жінка, яка наклала кайдани на мого друга, — відрубай їй голову. На цьому все й закінчимо.
— …………Ха, ха.
"…………Як і очікувалося."
Це була ціна, яку вона передбачала. Дракон любив змушувати людей робити вибір. Їй подобалося спостерігати за рішеннями та виборами, які смертні приймали протягом свого короткого життя.
Навіть якщо це був жорстокий вибір, дракон його любив.
— Що сталося? Є якісь проблеми? Я розумію, верховна єпископ. Ти розумна людина. Ти маєш усі підстави боятися мене й добре розумієш ситуацію. Я знаю, що ця зухвала витівка була не твоєю ідеєю.
— Це—
Час вибору. Мало хто міг без вагань зробити такий вибір.
Не кожен міг, як той жадібний чоловік, сміятися, живучи згідно зі своїми переконаннями та бажаннями.
Не кожен міг, як той божевільний чоловік, кинутися вперед, керуючись лише настроєм тієї миті.
Не кожен міг, як той зламаний чоловік, міцно триматися за свою доброту та причину виживання.
Не варто забувати: "не всі мають щасливий мозок."
— Я—
Тіло Каноси тремтіло, а думки не збиралися докупи. Це притупляло її здатність приймати рішення.
— Ой-ой, верховна єпископ заплакала.
Тиск дракона раптом послабився. Свята. Свята, Суві. Особлива істота, народжена з сильним благословенням ангела.
Її таїнство зцілювало життя, а сила, що мешкала в її тілі, перевершувала людські межі.
Суві підвелася й зиркнула на дракона. Сила, що мешкала в її маленькому тілі, волосся, що стало дибки, бойова аура, що роздувалася. Аура сильного, від якої звичайна людина тремтіла б лише від самої зустрічі—
Але зараз не можна.
Навіть так Свята не могла зрівнятися з драконом. У цій ситуації навіть Свята була не більш ніж посередньою істотою.
— Не цвірінькай.
Одне слово дракона.
— Га?!
Крик Суві. Вона навіть не побачила, що сталося.
За мить слуга в костюмі дворецького, який стояв поруч із драконом, уже притиснув Святу до підлоги.
— Не говори без мого дозволу. А ти, Свята. Це, мабуть, була така сама необдумана й недалека витівка, як у ангелів. Ти загордилися? Чи в тебе просто безнадійно слабкий розум? Чому ти думаєш, що якась Свята може стояти нарівні з драконом?
Дракон, ставши на коліна перед троном і сперши щоку на тильну сторону долоні, нахилила голову.
— …А, ґі, ґіґіґіґі…
"Ґі, ґіґіґі."
Суві щосили намагалася відкинути демона, аж зуби скрипіли від напруги. Один за одним у неї розколювалися корінні зуби через те, як сильно вона стискала щелепи.
Підлога, зроблена з міцного каменю ройт, який у великій кількості використовувався для оборонних стін пригодницького міста та для будівництва замку в столиці Імперії, почала тріскатися.
— Пані, що мені робити?
Але слуга спокійно притискав Святу до підлоги, навіть не спітнівши. Ба більше, його вираз обличчя не змінився анітрохи.
Абсолютна різниця в силі. Різниця між силами церкви та посольства драконів була набагато більш відчайдушною, ніж очікувала Каноса.
— Хм, так і тримай. Зрозуміло. Свята, чужорідна істота, яку ангел щедро наділив своєю любов’ю. Безперечно, ти чудова. Ти значно перевершуєш безліч звичайних людей. Але ти не знаєш свого місця. Просто перевершувати інших — не означає, що ти можеш бути на одному рівні з драконом.
Де тільки холодніше.
— Тому це зухвалість. За цю неосвіченість, за ці дії ти заплатиш своїм життям. Верховна єпископ, швидше.
Де тільки сильніше.
Дракон змушувала людину зробити вибір.
— …Верховна єпископко, зроби так, як наказує дракон.
Свята опустила голову, безсило розкинувши маленьке тіло.
— Я визнаю твою рішучість. Ось.
Дзень, дзень.
Звідкись з'явився меч і був кинутий біля ніг Каноси.
У сріблястому лезі відбилося широко розплющене око Каноси.
— А… е…
Похитуючись і відчуваючи оніміння в тілі, Каноса підняла меч.
Залишалося зробити лише одне. І вибору більше не було.
— Верховна єпископ…
Її права рука. Єдина надійна, дурна, сильна й мила права рука в цьому світі, сповненому ворогів, усміхнулася так, ніби відмовилася від усього.
Вона безсило відкинула голову набік.
— Верховна єпископ.
Слова дракона проникли в людину. Це звертання було немов сигналом до страти.
Церква Ангелів мала заплатити ціну. За гнів дракона. Ні, за те, що вони неправильно зрозуміли дракона.
Дракон, якого змусили змінитися. Вторгнення в цей світ, спричинене лише одним жадібним чоловіком.
Не слід було втручатися. Не слід було мати з ним справу. Сутність цієї людини, яка навіть змусила дракона змінитися, була не чим іншим, як смертельною отрутою.
— ……………
Каноса підняла меч.
— Це правильно.
Дракон кивнула.
— …Верховна єпископ, не зволікай.
Свята прошепотіла це востаннє.
Клац, клац…
Рука тремтіла, кінчик меча тремтів, спрямований на єдиного союзника Каноси.
Золоті монети, гроші, гроші, бідність, золоті монети, золоті монети, золоті монети, гроші, гроші, щастя, дім, сім'я, дракон, ангели, виродки, якби тільки були гроші, Суві, Свята, церква, дім, золоті монети, гроші, гроші, гроші, гроші, платити, Свята, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, золото, гроші, бідність — ненавиджу, коли немає їжі, нічого не можеш обрати, слабкий, винен той, у кого немає грошей, цей світ — гроші, якби тільки були гроші, Суві, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, гроші, церква, гроші, гроші…
— Суві, моя мила Суві.
Серед картин, схожих на передсмертні видіння, останнім, що залишилося в мозку жінки-єпископа Каноси Тіель Фільд, яку називали грошолюбкою, була тиха усмішка маленької Святої—
— …Випробування.
Каноса, перейшовши межу, сама того не усвідомлюючи, вимовила слово, яке людський мозок видав для того, щоб знайти вихід із цієї ситуації, без дозволу свого господаря.
Це було справжнє диво. Одкровення, яке не могло зійти на просту людину, але яке спустилося саме тому, хто приносив віру ангелу—
— Е?
Свята видала здивований, недоладний звук.
— Що?
Дракон злегка розширила очі.
— Хм.
Демон задоволено примружив очі.
— Випробування, випробування, якщо дозволите. Для нашого дракона. Випробування для гордої жриці, що поєднує людський і драконячий світи, або ж випробування для того, хто привернув вашу увагу — Вбивці Дракона.
"А-А-А-А-А-А-А-А?! Н-ну все, я не знаю, я більше не знаю, не знаю, не знаю!! А-А?! Я це зробила! Я справді це зробила! Досить було пожертвувати однією Суві, і все б закінчилося, а я все зіпсувала!"
Мозок Каноси перегорів. Вона вже навіть не розуміла, що говорить.
Але вона знала одне: якщо зараз зупиниться, помре.
— Ти… це сказала.
Ось, дракон розлютилася. Повітря почало горіти. Що це, спеціалізована на барбекю форма життя?! Дракони такі круті!!
Мозок Каноси остаточно пішов у відрив. Це було тимчасово, але тепер вона вже не могла зупинитися.
— Не випробовуйте його, не оцінюйте його. Навіть я сама терплю це. Це моя розвага. Церква Ангелів, невже ви думаєте, що маєте право торкатися того, що належить дракону?
Дракон розлютилася. Каноса миттєво оновила своє розуміння дракона до найновішої версії.
Тобто, по суті, це відчуття, ніби хтось зіпсував улюблену іграшку, ні, ніби в тебе забрали коханого? Чи ніби твоя перша любов уже кохає когось іншого?
"Та ти просто збоченець, який зациклений на незайманих. Ти точно дракон, а не єдиноріг?!"
Фразу, за яку її миттєво перетворили б на попіл, Каноса стримала й висловила зовсім інакше.
— Так, так! Саме так, драконе. А-а, пробачте, пробачте нас, драконе.
Загнана в кут Каноса, плачучи, благала дракона.
— Ми лише—
Очі дракона, що дивилися на неї, були холодними. Погляд, який нагадував про холод темних глибин моря, куди не проникає світло.
— Через нашу любов до вас! Ми, слабкі, дурні й неосвічені люди, пішли на цю дурість! Ми просимо вас пробачити любов, яку слабкі, дурні й неосвічені люди відчувають до вас!
Каноса закричала.
— Верховна єпископ…?
Свята приголомшено прошепотіла.
Надто несподівана, надто безглузда фраза.
Це була лише фраза, але, можливо, це теж було дивом. Гнів дракона трохи послабився.
— ………………………………………Продовжуй.
Так, Дракон-Колекціонер, Аліс Драл Флеартейл, була відносно слабкою до чужої прихильності до себе.
"О-А-А-А-А-А-А-А-А-А!! Диво! Диво сталося!! Голова, моя голова, моя голова все ще на місці! Я врятувалася-а-а-а!!"
Жінка, яка дійшла до оптимального рішення, подумки підняла обидві руки вгору.
Верховна єпископ всіма силами придушувала емоції, які могли вибухнути всередині неї.
— Так! Саме так! Подібно до того, як ви відчуваєте інтерес до тієї людини, ми також спрямовуємо свої серця до вас! За межами людського царства, стовп цього світу, велике життя, що перевершує навіть трансцендентних істот! Ми прагнемо до вас, ми шалено зачаровані вами, ми, слабкі люди!
— …Хм.
Очі дракона бачили брехню, тому тут Каноса говорила від чистого серця. Щире захоплення та повага до існування дракона — вона безперечно відчувала це.
І вона приготувала це за допомогою красномовства людської мудрості.
"Рухайся, язик."
"Працюй, мозок."
"Якщо зараз не виконаєш свою роботу, більше ніколи не настане час полірувати золоті монети й пити алкоголь, дивлячись на них як на закуску. Запам'ятай це."
Каноса сама себе підганяла й маніпулювала словами. Це теж був один зі способів, яким людина протистояла дракону.
— Як ви сказали, це ревнощі. Ми ревнуємо до Вбивці Дракона, який заволодів усією увагою тієї жриці розуміння, яка привернула вашу увагу. Ваш погляд, ваш голос зараз спрямовані не на Імперію, а на нього. А-а, саме тому ми й вчинили цю дурість! Ми подумали, що якщо наблизимося до вашого Вбивці Дракона, то, можливо, ви подивитеся на нас!
— Хм, зрозуміло.
Дракон кивнула. Верховна єпископ театрально подивилася в небо, Свята стояла приголомшена, а старий слуга стримував сміх.
— Ось чому ми цим задоволені! Драконе-Колекціонере, ви сказали, що пробачите нас за голову однієї Святої! Ні, ні! Цього недостатньо! Якщо ви спалите й мене разом із цією Святою, Суві, якщо ви дасте мені хоча б трохи часу, коли я зможу одноосібно володіти вашою увагою, навіть якщо вона буде ненавистю!
Це була сцена Каноси.
— В-верховна єпископ—
— ……
Каноса поглядом змусила замовкнути Святу Суві, яка хотіла щось сказати. У цій надто небезпечній ситуації, де вона танцювала на межі смерті, поглядом зупинила слова Суві.
— Тобто ти зробила все це лише для того, щоб привернути мою увагу?
— Це було дурістю.
— Навіть розуміючи, що я розлютуюся?
— Навіть цей ваш гнів… а-а, це те, чого ми, можливо, ніколи не зможемо отримати.
Слова лилися одне за одним. Каноса танцювала в смертельній грі, де одна помилка перетворила б її на попіл.
— Зрозуміло. Тоді я закінчу все так, як ти й хотіла.
Дракон примружила очі. А-а, саме так. Ось яка вона істота. Ось що це за створіння.
Не проста істота, яку можна заговорити власним язиком, і Каноса це чудово знала.
Жар. Полум'я.
Сила дракона, ув'язнена в тілі, що набуло форми людської жінки, була спрямована на двох людей, які дотримувалися вчень ангела.
Свята повзала перед силою дракона, а верховна єпископ стояла, приголомшена перед цим полум'ям, жаром і смертю.
— Верховна єпископ…
Меч жінки-єпископа, зламаний драконом, безсило прошепотів.
— Шакора, ссуккора.
Жінка-єпископ стиснула губи й пробурмотіла унікальний бойовий клич, що піднявся з глибини її серця.
На мить згадавши власне життя, вона усміхнулася.
Один чоловік, використовуючи бажання, що ворушилися в його тілі, та силу Кірі, що жила в ньому, разом із власною аномальністю, протистояв дракону.
Каноса протистояла дракону завдяки надмірному диву ангела та відчайдушній, безрозсудній силі духу.
Кожна людина має зброю. Іноді кожен може мати в собі отруту, здатну вбити навіть дракона.
Саме це і є людина — найвеличніша зброя істоти, здатної на безліч можливостей, і водночас — безумство.
Жінка-єпископ пішла ва-банк. Слова, які вона ніколи не змогла б сказати, якби це не було відчайдушним самогубством.
Але Каноса знала. Саме там, де ти найближче до смерті, життя сяє найяскравіше.
Тому вона наважилася вимовити ці слова—
— А-а, та й Вбивця Дракона виявився нічого не вартий.
Із щирою нудьгою.
Каноса знову торкнулася драконової зворотної луски. Ні, це було навіть не просто торкання — вона ляснула дракона по ній рукою, якою щойно колупалася в носі.
— …Що ти щойно сказала?
Жар, що наповнював простір навколо дракона, похитнувся.
Мабуть, слова були надто неймовірними. Мабуть, це були слова, яких вона зовсім не очікувала.
Саме тому дракон застигла з роззявленим ротом.
На її обличчі з'явилося збентеження.
— А-а, контракт на 50 платинових монет. Безперечно, для звичайної людини це сума, яку важко отримати навіть за все життя.
Каноса пробурмотіла про умови Приджі-скролу. Про контракт, який Свята уклала з Вбивцею Дракона і який містив каральні положення.
"Я це сказала. Я справді це сказала. Тепер уже не зупинитися, не зупинитися. Поки її збентеження не перетворилося на гнів, я маю крутити язиком на повній швидкості."
Тепер усе вирішується.
— Але він — "Вбивця Дракона", той, хто, залишаючись людиною, не перевершив людину, а залишаючись людиною, вбив дракона, непокірний. А-а, як шкода. І все ж дракон вважає його настільки нікчемним? Вважає, що він має настільки мало сили, що не зможе зібрати навіть 50 платинових монет?
— …………………………
— Суві, розкажи мені. Чому ти уклала контракт із Вбивцею Дракона?
Це теж була ставка. Вона не чекала від цієї надзвичайно природної дівчини жодної гри словами. Але саме тому цей метод і можна було використати.
— …Тому що він був дорогоцінним. Він дивився на смерть людини, на кінець людини й тихо проводжав її, і це нагадало мені верховну єпископку… Тому я допомогла йому. Тому уклала контракт, щоб ми більше нічого не були винні один одному… Вчення ангела, повага до рівності — ми уклали контракт на рівних, і ще—
Це була чиста правда з глибини її серця.
Дракон, мабуть, теж це зрозуміла, бо не перебила слова Суві.
— Так! Саме так! Усе це — любов! Церква Ангелів визнає силу Вбивці Дракона. Ми хочемо побачити, чим закінчиться його шлях, ми схвалюємо його вигляд, його спосіб існування! А-а, це честь для нас! Якщо дракон не вірить у його силу, якщо дракон захищає його, то ми змогли привернути вашу увагу. Якщо через це нам доведеться загинути, ми приймаємо це!
Перекриваючи слова, які Суві хотіла продовжити, Каноса, кружляючи, розкинула руки до дракона.
— Як забажаєте, це життя належить вашій волі. Наш драконе. Нехай і Вбивця Дракона, який живе під вашим захистом, буде сповнений світла.
І тоді вона широко усміхнулася. Сама вона вважала, що це була найпрекрасніша усмішка найвищого рівня, але для всіх присутніх це була не що інше, як усмішка божевільної.
— …………………………………
Дракон нарешті замовкла.
— Верховна єпископ…
— Тихо.
Каноса, залишаючись у фінальній позі свого танцю, перебила Святу. Вона зробила все, що мала зробити. Якщо тепер вона помре — нічого не вдієш.
У дивному відчутті задоволення Каноса залишалася на місці.
— ……………Хм, Бернал, що думаєш?
Дракон раптом звернулася до слуги, який і далі тримав Святу.
— Перепрошую за прямоту, пані, але це ваша повна поразка. Якщо зараз стратити їх, ви самі визнаєте, що її слова були правдою.
Слуга відповів, тихо сміючись у горло.
— Хм, тобто Нарухіто перебуває під моїм захистом?
— Так. А ще це означатиме, що ви самі не вірите в його силу. Ви визнаєте, що він настільки слабка людина, що не здатен зібрати навіть 50 платинових монет.
— Хм, справді.
— До того ж вони чудово привернули увагу дракона й будуть записані як ті, хто загинув заради любові до дракона. Так про це повідомлять і в драконячому світі. Хе-хе, вас уже переграли.
— Хм, зрозуміло.
— Саме так.
Господиня та слуга спокійно продовжували діалог. Приємна довіра, що існувала між ними, чітко проступала в їхній розмові.
Правильний союз між двома надлюдьми. Дракон і слуга розмовляли майже як слухняна онука та мудрий дідусь.
— Підніміть голови.
— Так.
— Так…
Каноса підняла спітніле обличчя.
Свята, звільнена від захоплення слуги, одразу ж підповзла до Каноси, так само стала навколішки й підняла голову.
— Чудово. Верховна єпископ, я похвалю тебе за те, що ти змогла брехати переді мною й так вправно крутити язиком.
— Я безмежно вдячна.
— Я передумала. За твою дурість щодо мого Вбивці Дракона ви заплатите не своїм життям, а іншим способом.
— …Як завгодно!
Диво сталося. Каноса стримувала радість, що закипала всередині.
— Хм, ти не заперечуєш проти цих слів?
— Так, звичайно.
Можливо, саме тому Каноса не помітила. Дракон трохи нахилила голову так, ніби стримувала сміх, а її очі заблищали, наче котячі.
— Тоді лише одне. Відтепер нехай усілякі проблеми, які він спричинить у цьому місті та в цій країні, а також їхні наслідки, стануть головним обов'язком Церкви Ангелів.
— П-проблеми?
— Він — чужорідний елемент. Той, хто здіймає брижі на поверхні озера, той, хто руйнує те, що вже завершене, але водночас рухає вперед те, що застоялося. А-а, я багато про це думала. Він не любить, коли я надто сильно втручаюся. Але я хочу хоч якось йому допомогти, бо він мій друг.
Каноса та Суві деякий час просто дивилися на неї.
Дракон, жриця дракон, істота, яку називали «він», хоча за своєю природою вона була такою самою жінкою, як і вони, говорила про нього з виразом обличчя, який був надто—
— Тому, Церкво Ангелів. Ви візьмете під захист авантюриста Тояму Нарухіто. Немає потреби робити це відкрито. Поки контракт зв'язує його, стежте за ним. На цьому я вважатиму цю справу закритою.
— Ваші слова… справді, справді дякую.
— Для мене це велика честь.
"Шааааааао-раааааа!! Перемога! Я перемогла-а-а-а-а-а!!"
Захист? Прибирання наслідків проблем? Та я зроблю все, що завгодно! Навіть якщо він Вбивця Дракона, він лише окрема людина, людина.
"Т-а-к-о-ю є й-о-г-о с-и-л-а."
Угода з драконом, навіть якщо це лише усна обіцянка, майже прирівнювалася до абсолютного контракту Приджі-скролу, але, як не крути, це була неймовірна вигода.
Вони могли уникнути повномасштабної війни з драконом, просто взявши під захист одну людину й надавши їй трохи послуг.
"Це було надто добре. Ось що означає я! Усе завдяки моїй хорошій поведінці. Ну все, перемога. Піду у ванну."
Каноса вже почала танцювати подумки, розкидаючи пелюстки, коли—
— Перепрошую, пані. Щойно від Бігучого Пса надійшло повідомлення, що з тією людиною виникла проблема.
Поруч із драконом простір викривився. Із простору, що зігнувся, немов скло на етапі формування, визирнула покоївка.
Каноса відчула, як Суві поруч ледь затамувала подих. Мабуть, ця покоївка теж була істотою, яка змушувала тремтіти навіть Святу.
Але Каноса дивилася на взаємодію між надлюдьми так, ніби це вже не мало до неї жодного стосунку.
"Та ні-ні-ні, все ж нормально, правда? Більше нічого не станеться, правда? Перемога ж, так? Дякую-дякую."
У мозку Каноси, яка була схильна легко захоплюватися, не залишилося ані краплі спокою. Якби вона хоча б трохи протверезіла, то померла б від страху, тож так було навіть краще.
— Хм? Фанон, добре, дозволяю. Розповідай.
— Наразі в торговому районі триває бій між авантюристом 4-го класу Тоямою Нарухіто та лицарським орденом Церкви Ангелів, "Першим Лицарем". Схоже, Тояму Нарухіто підозрюють у причетності до вбивства воротаря біля Східних воріт, а також у вбивстві авантюристів через те, що він приніс торговцю матеріали кількох монстрів 2-го класу, Титаносмей, яких, за будь-якими розрахунками, авантюрист 4-го класу не міг би здобути.
— ……………Е?
Тривожні слова. Її тіло мимоволі підскочило.
"Гм? Перший Лицар — той бовдур-кабан? Той бойовий маніяк, у якого мозку, якщо дуже щедро рахувати, всього столова ложка?"
"Ой-ой? Ой-ой-ой? Щось атмосфера навколо починає змінюватися."
Лише тепер Каноса помітила, що на її лобі виступили великі краплі поту.
— Кхе-кхе-кхе, він уже встиг щось утнути, Нарухіто. Добре, який же він цікавий.
Голос дракона був надзвичайно веселим і водночас трохи гарячим. Голос, яким вона вимовила "Нарухіто", був найвищим за весь час.
— Що мені робити, пані? Він досить непогано тримається проти Першого Лицаря, але, гадаю, це лише питання часу.
— Кха-ха, не хвилюйся, Фаран. Ми щойно домовилися. Чи не так, верховна єпископ?
— …………А, так.
— Саме так. Тоді маю одне прохання. Врятуйте мого друга мирним шляхом. Розраховую на вас, Церкво Ангелів.
— …………(Проблеми виникли) не надто швидко?
Верховна єпископ ошелешено пробурмотіла.
Але на ці зухвалі слова Дракон-Колекціонер лише розгойдувала довге золоте волосся й весело сміялася в голос.
.
.
.
(П.П Драко дура це прям видно... Типу якшо Тояма не виконає умови "зібрати 50 монет", то він має ж померти здається, то типу що вона буде в цьому випадку робити, якшо він і справді помре? Дура, що сказати... А Святу я би одразу прикінчив, єпископ нагалділа хріні, а ця повелась, і навіть тепер типу не може стратити Святу... Яка ж хрінь, вбий Святу як попередження, і відправ недо єпископа хай за Тоямою доглядає, ні нащо...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]