Розділ 31 - Початок життя
— Ой, друже, судячи з твого вбрання та погляду, ти авантюрист?
— А?
— Хто ти?
Це сталося тоді, коли вони вийшли за браму й трохи пройшлися.
Посеред дороги самотньо стояв невеличкий виносний прилавок, на якому були нагромаджені прапор та щось схоже на ручний візок.
Щойно вони туди підійшли, як дещо підозрілий голос звернувся до Тоями та Лазара.
— Ого-го, тільки не треба так насторожуватися, ми ж усе ще поблизу міської брами. Монстри, яких мають остерігатися такі авантюристи, як ви, тут не з'являться.
Зібране в один хвіст волосся, проста сорочка — чоловік середніх років легко махав рукою.
— Мені здається, що крім монстрів, є й інші вороги, від яких варто захищатися.
— Овва, ха-ха-ха, оце так. Здається, язиком ти теж добре володієш, авантюристе.
На сарказм Тоями чоловік відповів хитрою посмішкою.
Тояма збирався трохи залякати його поглядом, але той, здавалося, зовсім не переймався.
— ...Хто ти такий?
Лазар теж понизив голос і пильно втупився в чоловіка. Його вертикальні зіниці звузилися.
— Не напружуйся так сильно, лізард. Глянувши на твої вертикальні зіниці, я згадую рідний дім.
— Ти підданий Королівства?
На слова чоловіка, Лазар трохи розслабив атмосферу.
— Колишній. Але місяць тому я отримав родинний реєстр як підданий Імперії. Тепер, коли всі мої активи перенесено до цієї країни, я вже імперець.
— ...Ну що ж, дядьку, ти щось хотів?
Тояма оглянув чоловіка. Через те що він не міг прочитати написи на прапорі чи вивісці, складно було сказати щось напевно, але за яткою стояли складені візки.
Схоже, він торговець, адже неподалік молодий хлопець, схожий на помічника, витирав візок ганчіркою.
— О, звісно, звісно, ще й як хотів! У торговця до людей може бути лише одна справа. Я хочу запропонувати вам чудовий товар.
— Візок, чи що?
Чоловік жестом вказав на товар за своєю спиною, і Тояма з Лазаром, ідучи за його рухом, подивилися туди.
— О, друже, саме так. Це якраз той товар, який необхідний таким видатним авантюристам, як ви, еге ж?
— Зрозуміло... Для перевезення здобичі, так? Про це я справді не подумав.
— Аге ж, і правда. За часів коли я був шукачем, у нас була команда збору та патрульні загони.
Вони забули про це. Полювання, під час якого знищують монстрів, а потім продають їх. Якщо подумати, вони зовсім не продумали процес розбирання туш чи методи їх збору.
У часи коли Тояма був шукачем, поділ праці був доволі розвиненим, тому він над цим особливо не заморочувався.
— Хе-хе, я все бачу. Ви надзвичайно вправні авантюристи. Ви заганятимете здобич і приноситимете її матеріали назад, стаючи цінним здобутком для Імперії. Саме для того, щоб допомогти таким, як ви, я тут і торгую.
— Ого, і скільки ж він коштує?
Господар розплився в лукавій посмішці, і Тояма миттєво розпочав переговори.
— Фу-фу-фу, а ти швидкий на підйом. Одразу видно, що оцінив вартість цього товару. О, друже, я ж казав, що хочу допомогти? Цей ручний візок виготовлений з деревини хоулен, вирубаної в королівському "морі дерев", а спроєктований і зібраний він майстрами з майстерні в єдиному екземплярі. Міцна, легка й надзвичайно гнучка річ. Якщо купувати таку за звичайних умов... ну, вона коштуватиме щонайменше дві золоті монети.
Посмішка господаря трохи згасла, і він почав затягувати розмову.
— Досить дорого. Дві золоті монети рівнозначні місячному заробітку імперського чиновника.
Лазар схрестив руки, пирхнув і випнув губу. Господар, здавалося, анітрохи через це не переймався.
— Радий, що ви розумієте його цінність, лізард. Але я не збираюся накладати на вас такий тягар. Це оренда: сьогодні я позичу вам цей візок лише за одну велику мідну монету. Як вам така пропозиція?
— Одна велика мідна монета? Для нас це справжнє полегшення, але...
На слова торговця Лазар ледь помітно розширив очі. Вочевидь, як би це сказати, Лазар не надто сильний у таких хитруваннях.
— Хм, зрозуміло, ось воно як. ...Дядьку, як зараз зі станом справ у торгівлі? Попит і пропозиція... наприклад, чи є якісь матеріали монстрів, яких зараз бракує на ринку?
Однак цей чоловік був геть іншим. Хитрування, залякування, брехня, переконання — усе йшло в хід. Шукач, чий інтелект у потойбічних реліквіях називали моторошним, і який мав "щасливу голову", здатну вбивати тоді, коли це необхідно, миттєво розкусив наміри торговця.
— Нарухіто?
Лазар геть не зрозумів слів Тоями, схилив голову й замовк.
— Ого! Ого-го-го! Фу-фу-фу, чудово! Справді, схоже, ти не лише майстер у бою, а й маєш гострий язик і світлу голову. Настільки, що мені навіть шкода тримати тебе просто авантюристом. Авантюристе, я відповідаю на твоє запитання.
Однак господар, схоже, зрозумів, до чого веде Тояма. Повністю прибравши з обличчя лукаву посмішку, він продовжив:
— Мені залишається лише сказати, що це надзвичайно цікаво. Зараз в Імперії немає якихось великих внутрішніх ворожнеч, тут панує спокій. Доставка товарів працює без збоїв, стихійні лиха не турбують, різких стрибків цін немає — це саме те, що називають мирним часом. Тож якщо говорити про товари, вартість яких зростає за таких обставин...
Господар покрутив пальцем у повітрі, затягуючи мову, і на самому злеті подиху Тояма підхопив:
— Зрозуміло, предмети розкоші. До того ж такі преміальні та рідкісні речі, які підіймають рівень самолюбства. Ті, які просто важко здобути й які є великою рідкістю.
Тояма передбачив продовження слів торговця і наклав їх на його мову. Слова і подих, що доти лилися рівно й плавно, цього разу вперше завмерли.
— ...Вибачте за нескромність, але ви людина з академічним ступенем при Імперському дворі? Чи, може, авантюрист із купецького коріння... Син із доброї родини... Ні, ця атмосфера не притаманна тим, кому пощастило з народження. Скоріше це погляд людини, яка пізнала голод і спрагу... Хто ви такий?
Погляди дещо звузилися. Неприступна манера поведінки зникла, залишилася лиш холодна сутність справжнього торговця, що намагається вирахувати справжню вартість людини перед ним.
— Став авантюристом тільки відсьогодні. Вирішено, я хочу взяти у тебе візок в оренду. Одна велика мідна монета... Лазаре, у тебе ще залишилися гроші?
— А, так. Ледь-ледь вистачає, але заплатити зможу.
Легко обійшовши холодний погляд торговця, Тояма перевірив вміст гаманця Лазара. Збираючись сказати, що він сплатить вартість оренди...
— Стривай-но. Я передумав. Безплатно, грошей не треба, просто користуйся.
Господар не взяв простягнуту Тоямою велику мідну монету, а натомість вказав на нагромаджений візок.
— ...Торговцям, які роздають речі задарма, вірити не варто, Нарухіто.
— Еге ж, я й сам так думаю, але цього разу справа, мабуть, в іншому, Лазаре. ...Дядьку, ти вигадав непоганий бізнес. Певен, за такого підходу зростають шанси на прямі переговори з авантюристами, які в іншому разі просто проігнорували би.
Тояма хитро посміхнувся торговцю, і той відповів схожою посмішкою.
— Нарухіто, що це ви?
Лазар був спантеличений цими двома моторошними типами, які раптово почали посміхатися. Проте Тояма й торговець продовжували перешіптуватися та хихикати.
— Фу-фу-фу-фу, все ж таки помітив. Якби ти не був авантюристом, я б із радістю найняв тебе робітником у свою крамницю. Саме так, саме так, але не зрозумій мене неправильно. Я нікого ні до чого не примушую. Все, про що я вас прошу, — це належним чином повернути мені візок, коли закінчите ним користуватися.
— Гм, домовилися. До речі, заради інтересу хотів запитати: на твою думку, який із монстрів цієї рівнинної зони здатний стати головною родзинкою ринку в найближчому майбутньому?
— Друже, матеріали монстрів рівнинної зони мають високу універсальність, і кожен із них чудовий. Проте, якщо виділяти щось окремо, то це монстр 2-го рангу — Тітаносмея. Його очі та шкіра — це розкішні товари, на які є попит навіть серед аристократів. Будь-який торговець із хоч трохи гострим зором намагатиметься затоваришувати з авантюристами, які приносять такі матеріали. Ха-ха, ні-ні, ніякого прихованого змісту, звісно.
— Гм. Зрозуміло. Гаразд, домовилися. Дякую, я візьму його в оренду.
— О, вдалого полювання. Я буду тут до полудня. Якщо повертатимете після полудня, то я буду на відкритому ринку в торговому кварталі, приносьте туди.
— Ого. Зрозуміло. Подбаю, щоб не зламати.
— Ха-ха, бажаю вдачі, друже.
Забравши візок, який притягнув молодий хлопець, Тояма та Лазар залишили крамницю.
Тягнучи візок, Тояма дивувався його легкості. Попри розміри десь із критий візок невеликої карети, він був неймовірно легким.
Проігнорувавши пропозицію Лазара помінятися місцями і тягнути візок по черзі, вони ще деякий час крокували дорогою.
Вітер, що віяв над рівниною, був прохолодним, і від цього створювалося відчуття, ніби вони вирушили на пікнік.
— Слухай, Нарухіто, про що це ви взагалі говорили з тим типом?
Несподівано запитав Лазар, крокуючи поруч.
— А, вибач, я ж не пояснив. Ну, нам пощастило. Ми надто швидко знайшли потенційного спонсора, можна й так сказати.
Тягнучи за собою візок, Тояма відповів на запитання.
— Спонсора?
— Лазаре, як думаєш, яка найбільша перешкода, якщо торговець хоче вести прямі переговори з авантюристами?
— ...Хм. Мабуть... гільдія?
— Саме так. З погляду гільдії, матеріали з монстрів — це джерело прибутку, яке їй вигідніше реалізовувати через власні канали. Але як торговець... чесно кажучи, якби був надійний партнер для угод, він із радістю скуповував би товар напряму, оминаючи гільдію. Заощаджувати на витратах бодай мідяк — це сама суть торговця.
— Мідяк? Але до чого тут те, про що ми тільки-но говорили?
— Лазаре, пам'ятаєш розмову з майстром гільдії? Авантюристи зазвичай не ведуть прямих справ із торговцями. Як гадаєш, чому авантюристи здають матеріали гільдії, а не торговцям?
— Гм, хіба справа не в довірі? Торговці мають підвішені язики, а авантюристи — це не та професія, представники якої від природи схильні до хитрощів.
— А, і це теж. Проте, як на мене, найбільша перешкода полягає в тому, що це — с-у-ц-і-л-ь-н-а-м-о-н-о-т-о-н-н-і-с-т-ь.
— Монотонність?
Перепитав Лазар на слова Тоями. Тояма кивнув і продовжив думку:
— Так, мабуть, здавати матеріали в гільдію найпростіше. Здається, у новачків заведено починати із "запитів" — тобто виконання завдань, що надходять до гільдії.
— Так, починати полювати ось так із самого початку — рідкісна справа, певно.
Лазар знизав плечима й глянув на Тояму.
— Отож бо й воно, Лазаре. Тобто нормальних авантюристів ще з пелюшок привчають до певної звички. Роботу постачає гільдія, результати роботи здаються в гільдію. І коли хлопці, які звикли перебиватися дрібними замовленнями, нарешті дозрівають до самостійного полювання, як ти думаєш, куди вони понесуть свої здобутки?
Тояма підняв вказівний палець і мовчки запитав поглядом у Лазара.
— ...Зрозуміло, до гільдії. Вони діють за з-в-и-ч-к-о-ю, закладеною ще в ті часи, коли були новачками. ...Хм, майстер гільдії, виявляється, не така уже й проста.
Після короткого роздуму, Лазар кивнув. Розмовляти з людиною, яка швидко думає, завжди приємно.
— Еге ж, клепки в неї вистачає. Це хитра людина, яка чудово знається на людській психології. А той дядько-торговець добре все збагнув і на цьому вибудував комерційну схему, що дозволяє скуповувати товар напряму в авантюристів-новачків.
Система, побудована з розрахунком на те, що авантюристи за своєю суттю ледачі. Той факт, що вона працює так природно, лише підкреслює компетентність тієї майстрині гільдії.
— Але чому це пов'язано саме з орендою візків?
Запитання Лазара було цілком доречним. Проте Тояма мав залізну впевненість.
— Лазаре, згадай розташування того простого ринку, про який казав дядько, і розташування гільдії авантюристів. Нічого не помічаєш?
— Розташування... Вони поруч. До гільдії авантюристів веде кілька доріг, але якщо шукати шлях, достатньо широкий для візка, то ти неминуче пройдеш повз відкритий ринок у торговому кварталі... О, ось воно як!
Лазар глянув на мапу, витягнуту з кишені, і раптово підвищив голос.
Тояма кивнув.
— Збагнув? Саме так. Авантюрист, який позичив візок у того дядька, з високою ймовірністю знову зіткнеться з ним до того, як дістанеться гільдії авантюристів.
Тягнучи візок, Тояма кинув погляд на Лазара.
— Авантюрист, який закінчив полювання, природним чином зустрічає торговця ще до того, як дійде до гільдії. Звісно, він не скуповуватиме все підряд у кожного, та й не факт, що товари будуть потрібної якості, але шанс зростає. Мені до вподоби цей дядько, хоч він і темна конячка, але клепки йому вистачає. Якщо з кимось і мати спільну справу, то саме з такими людьми.
Тобто той торговець...
— Ще питання, хто з нас більш безпринципний...
Лазар зітхнув і пробурмотів це, але погляд, яким він дивився на Тояму, здавався дещо задоволеним.
— Ге-хе, сприйматиму це як комплімент. Ну, хай там як, а полювання треба провести успішно. Цікаво, які створіння нам тут зустрінуться?
Тояма вишкірився в усмішці й уявив це. Монстри з іншого світу — якими ж вони бувають?
— ...Схоже на якийсь контент із задротської гри. Хі-хі-хі, аж не терпиться.
Тояма все ж залишався шукачем, куди б його не закинуло.
Жага та мрії — це корінь і стовбур Нарухіто Тоями. Але понад це, йому це просто подобалося. Сама мить, коли ти ставиш на кін усе й на смерть б'єшся з монстром — саме такий спосіб життя й припадав йому до душі.
— Покладаюся на тебе, Нарухіто. Ну, гадаю, якісь гігантські кабани підуть на м'ясо і стануть непоганим вибором, еге ж? Команди авантюристів 3-го рангу їх часто полюють, наскільки я чув.
— Хм, нагадує сірих гоблінів? Хм... хоча ні, залежно від команди, вони можуть влаштувати сюрприз для новачка, тож казати напевне не стану.
— Ну ж бо, будемо всіх їх кришити пачками й скільки завгодно заробляти! Весело ж!
Візок дзвінко й безтурботно гуркотів. Глянувши на веселого Тояму, Лазар трохи розслабився і посміхнувся.
— Ти справді надійна людина.
………
……
…
— Я вражений. Не думав, що авантюрист розкусить мою комерційну схему. Мабуть, я занадто недооцінював їх.
Це була дивна парочка авантюристів.
Лізард — представник дискримінованої раси, і чорноволосий чоловік, що є рідкістю для південних земель.
Те, що він ставився до лізарда не як до раба для пригод, а як до повноцінного товариша, теж було дивиною для Імперії.
Доромора Времен, голова торгової компанії Доромори, що входила до Гільдії купців, спостерігав за їхніми спинами, коли вони котили візок далі.
Ну, а головною особливістю була навіть не ця дивина, а невластиві авантюристам спостережливість та аналітичний склад розуму. Оскільки вони казали, що є новачками, то мають мати 4-й ранг, проте для подібних новачків у них була дивовижна витримка у таких обставинах.
— Шефе, ми вже повертаємось на відкритий ринок? Зазвичай у цей час ви ще стоїте біля брами в очікуванні лохів... тьху, тобто для оренди?
Отримавши вказівку згортатися, молодий хлопець-робітник з Королівства озвався безтурботним голосом.
— Бісує, рухайся до гільдії купців негайно, збери інформацію про зовнішність того авантюриста.
Не повертаючись до працівника за спиною, Доромора віддав чіткий наказ.
Чорноволосий чоловік і лізард. Щодо цієї парочки в нього були певні підозри. Бажання відмахнутися й сказати собі "та ні, здалося" було сильним, але звичка не ігнорувати навіть найменші сумніви свого часу й вивела Дромору в люди, дозволивши заснувати власну торгову компанію.
— Е-е, я що, на побігеньках?
— Дурню, ти ж мій працівник. Це входить у твої обов'язки. Можливо, ті авантюристи — справжнісінький скарб. Серед авантюристів я вперше бачу когось, хто розкусив мою бізнес-схему, і це не в Королівстві, а тут, в Імперії.
"Мабуть, доведеться переглянути своє ставлення до такого прошарку, як авантюристи."
Особливо той чорноволосий чоловік — він, скоріше, належав до людей його кола, людини з поглядом того, хто звик вирішувати справи мізками... принаймні, так мало б бути.
Хоча здавалося він дещо занадто небезпечний.
— А раптом це просто ваші фантазії, шефе?
— Ні, принаймні той чорноволосий, який позичив у мене візок, все розкусив. Він чудово зрозумів і мої наміри дати візок у безоплатне користування. Хе-хе, здається, уперше за довгий час мені вдасться поторгуватися з адекватною людиною. Решту візків доручи відвезти молодшим учням. Ворушитись, у торгівлі завжди важливо...
Доромора почав промовляти статут торгової компанії, але...
— Правильно, швидко, стрімко, прудко. Знаю я.
Працівник перервав його слова. Попри свою безтурботність, Доромора цінував у цьому хлопакові його кмітливість.
— Тоді буду вдячний, якщо поквапишся згідно зі своїми ж словами. Щойно перевіриш інформацію з гільдії — повертайся на виносний прилавок, що на просторому ринку. Ми обов'язково окликнемо тих авантюристів, перш ніж вони дістануться гільдії... Ні, якщо це вони, то ще невідомо, хто до кого завітає.
— О-хо-хо.
Раптом працівник, який якимось чином уже опинився перед самим Дороморою, розсміявся.
— Що таке, Бісує?
Доромора зморщив брови й схилив голову від такої поведінки.
— Та нічого, просто... здається, я вперше бачу, щоб шеф так посміхався.
Коротко й доброзичливо захихотів веселий робітник.
— Пфф, та ти що.
Доромора пирхнув носом, але все ж скривився.
І справді, розмова з тим хлопцем була цікавою. Хоча він аж ніяк не збирався казати про це вголос.
.
.
.
(П.П Ох, як же прифігіє торгаш коли дізнається хто такий Тояма, і з ким він знайомий хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]