Розділ 30 - За межі міста
…………
……
— ...Вони пішли?
Клац.
У мить, коли Тояма та Лазар вийшли з кімнати, товстун, який мав би лежати непритомним, розплющив одне око.
— ...Так, реєстрацію авантюристів успішно завершено.
Складаючи папери, відповіла Майстер Гільдії.
— Ого, ти помітила, що я прокинувся?
— Це ж ви. Я знаю, що найважливішого ви не пропустите. Пане Маркграфе.
— Ой-ой-ой, як і очікувалося від Марі... Кришталь Оцінки і справді несправний?
Сапан, хитрий лис, який прикидався сплячим, втулився поглядом у предмет, що залишався на столі.
Цей предмет служив абсолютним стандартом у управлінні гільдією, і жоден некомпетентний керівник цього міста не міг би проігнорувати його незбагненну реакцію.
— Та ви що. Це неможливо. Я ніколи не чула про несправність в роботі цієї реліквії. І подивіться, вона справна. Працює без жодних проблем.
Марі простягнула руку. Тоді Кришталь Оцінки природно засяяв тьмяним фіолетовим світлом і почав відображати її інформацію.
— ...Сподобався Дракону, не вміє читати Єдину Мову, але дивовижно добре знає давньояпонську, не піддається перевірці Кришталем Оцінки, а наостанок — чоловік, який чує голос із Кришталю Оцінки, чи не так?
Суцільна ходяча халепа.
Сапан схопився за голову з рідкуватим волоссям, прикритим перукою, і похилив голову.
Він не знав, як із ним поводитися. Чи правильним буде перетягнути цього чоловіка на свій бік, чи краще залишити його в спокої?
— "Одержимий Фамільяром"? Якщо так, то його незвичайність можна повністю пояснити.
Пробурмотіла Марі.
"Одержимі Фамільяром". У кожну епоху вони ставали джерелом розбрату — проблемні та приховані від загалу істоти.
Сапан розмірковував, що загадковість цього чоловіка — Вбивці Драконів, Тоями Нарухіто — дійсно можна було б пояснити, якби той виявився одержимим Фамільяром.
Водночас інтуїція Сапана, яка чудово відчувала саме погані передчуття, била на сполох.
Що не варто робити поспішних висновків.
— ...Поспішати з рішенням не варто. За кожним його кроком, мабуть, і так стежать усі сили цього міста, тож з часом інформації для роздумів нам вистачить... До того ж не хочеться без потреби провокувати Дракона. ...Ой, Марі, Кришталь Оцінки...
Дотримуючись цієї інтуїції, Сапан відклав остаточний висновок. Майстер гільдії кивнула на це.
Раптом Кришталь Оцінки знову продемонстрував дивну поведінку.
Переривчасто, один спалах за іншим, він запульсував фіолетовим світлом...
— ...Що?
Вони й гадки не мали.
Про ту поведінку, яку інколи показує комп'ютер у сучасному світі, коли йому задають завдання з занадто великим обсягом інформації.
Кришталь Оцінки поводився мов ПК, що завис від перевантаження.
Сапан і Марі затамували подих, спостерігаючи за Кришталем Оцінки.
[ Тояма Нарухіто Рекомендована роль ]
[ Шукач ]
Кришталь Оцінки чітко відобразив літери. Це були зрозумілі символи, але значення цього слова в цьому світі вже не збереглося.
— Шу... кач?
Тихо прошепотіла Марі. Навіть вона, освічена жінка, не знала цього слова.
— ...Марі, що це?
— Вперше бачу таку роль авантюриста...
На запитання Сапана, Марі похитала головою.
Сапан погладив себе по підборіддю. За кілька секунд він ухвалив рішення.
— Записи, що залишила Уно, відправ усі до дослідницької установи Імперського університету. Я хочу почути думку авторитетів у галузях драконознавства, доісторичної цивілізації та ангелознавства.
— Зрозуміла, пане Маркграфе. ...Прямого стеження не потрібно?
— Зараз мене лякає його загадковість, але найстрашніше — це Дракон Колекціонер. Ти ж бачила? Її стан. Вона занадто змінилася лише за один день. Цей чоловік, вбивця драконів, змінив її. Вона тепер не як дракон, а як людина. Людина з силою дракона, до того ж із ментальним віком десь підліткового рівня. При цьому її мораль та критерії оцінки залишаються надприродними, притаманними драконам. Ми не знаємо, що саме зачепить її за живе, тому жодного прямого втручання, зрозуміла?
Загадковість вбивці драконів — це, так би мовити, моторошність мерця, який блукає посеред білого дня головною вулицею. Страх перед тим, чого тут не має бути, але воно існує з абсолютно буденним виглядом.
Однак страх перед Драконом Колекціонером — це буквально страх перед чимось поза межами норм, перед драконом.
Звичайний дракон лякає більше, ніж мрець серед білого дня.
Навіть якщо цей мрець здатен убити дракона, Маркграф вирішив, що той усе ще перебуває в межах людського розуміння.
— Як накажете, маркграф Сапан фон Тіч. Володар нашого міста, Міста Авантюристів Агатри.
— Покладаюся на тебе, Хайдемарі Снаберія, Майстер гільдії Міста Авантюристів Агатра.
Короткі слова, легкий уклін — і Майстер гільдії вийшла з кімнати, а Сапан провів її поглядом.
Відчуваючи впевненість у представниці видатних сил міста, Сапан підвівся з дивана й потягнувся.
— Фу-у-ух, ну що ж, справ купа. Задобрити Дракона, поділитися інформацією з іншими фракціями, звіт до Столиці... Йолопи з Палати аристократів, якщо я тут здохну, то повернуся до вас привидом.
"Ой не хочу, не хочу", — та попри ці тихо пробурмочені слова, його губи під вусами якось весело сіпнулися в посмішці.
………
……
— І що, Нарухіто, справді ось так одразу це спрацює? Я хоч і подав заявку, але...
— О, Лазаре, дякую. Поклопотався. Ага, все в порядку.
Вони йшли містом.
Цегляні будівлі, червоно-бура бруківка — ходити нею виявилося важче, ніж здавалося. Асфальт усе ж дивовижна річ, — неквапливо розмірковував Тояма про велич сучасних технологій.
— Полювання, так? Заробіток дійсно може бути чималим, але й ризик відповідний. Ти усвідомлюєш це?
Отримавши в гільдії жетони авантюристів, наступним кроком Тоями та його супутника було не прийняття квесту, а подача заявки на полювання.
— Еге ж, послухавши тодішні пояснення, я переконався. Аби наблизитися до їхньої мети, полювання як робота підходить найкраще. А головне — це дає зв'язки з купцями, що є величезним плюсом.
— Зв'язки з купцями?
Тояма посміхнувся до Лазара, який ішов поруч.
Похитуючи пальцем, він висловив у голос план, що складався в його голові.
— Ага, Лазаре, знаєш, у чому сила нас, шукачів... ой, тобто авантюристів?
— Сила авантюристів? ...Ну, якщо брати Імперію, це можливість отримати підтримку Гільдії?
— Ну, це теж. Приємна несподіванка, але рівень тутешньої адміністрації виявився значно вищим, ніж я очікував. Та головна перевага не в цьому.
Вони йшли головною вулицею. Карети проїжджали повз, а люди рухалися безперервно, мов кров у судинах.
Подекуди були ятки, десь стояли повноцінні крамниці, десь — просто лотки. Способи торгівлі різнилися, але в кожному закладі вирувало життя.
Вже тільки це свідчило про те, що правління цієї так званої Імперії йде відносно успішно.
— Це можливість перетворити самого себе на товар.
Тояма вказав на себе, а потім на Лазара.
Назустріч ішов височезний звіролюд. Тояма, навіть не звівши на нього очей, спритно ухилився й пішов далі під роздратоване цокання собі в спину.
— Що ти маєш на увазі?
Лазар широко розплющив очі від спритності Тоями, спробувавши уточнити значення слова "товар".
— Я ще не дуже розбираюся в тутешніх звичаях, але, мабуть, постачання цих так званих матеріалів із монстрів майже повністю залежить від Гільдії авантюристів? І фактично здобуваємо ці матеріали саме ми, авантюристи.
Погляд Тоями впивався в товари, розкладені довкола на головній вулиці.
Крамниці з залізною зброєю, ятки з побутовими дрібничками, заклади, де в дерев'яні кухлі наливали напої по вінця.
Найрізноманітніші заклади змішалися на цій вулиці, проте в більшості товарів угадувалися елементи оздоблення з хутра тварин чи чогось схожого на панцирі.
Як і казала Майстер гільдії, матеріали з монстрів, схоже, ходили в обігу більшості економічних товарів цієї країни.
— ...А, он воно що. Приватні постачальники?
Схоже, Лазар зрозумів, що мав на увазі Тояма. Він коротко кивнув.
— О, у вас вже є таке поняття? Саме так. Ми, так би мовити, первинні виробники. Стати ними, можливо, й легко, але продовжувати цю справу зможе не кожен. Здібний авантюрист, який може стабільно здобувати матеріали з монстрів, сам по собі стає цінним активом. Я так вважаю.
Цей затребуваний товар не можна отримати через звичайну торгівлю чи скотарство. Його треба здобувати, буквально ризикуючи життям і полюючи на монстрів.
Зрозуміло, чому гільдія хоче, щоб угоди проходили через неї. На цьому справді можна заробити.
Ідучи, Тояма уважно розглядав вулиці міста.
Навіть на ятках накриття від сонця було зроблено, мабуть, не з тканини, а з чиєїсь шкіри? Ні, це перетинка крила?
У карет, що їздили містом, матеріал верху теж був не лише з дерева — він помітив кілька карет, де використовувалися чорнуваті панцирі чи кістки.
Повз проходили люди, які виглядали як авантюристи: зі зброєю та в спорядженні. У їхній броні та зброї теж явно використовувалося не лише залізо, а й кістки чи роги істот.
Основа економіки. Мабуть, у цьому світі, принаймні в економічній діяльності цього міста, монстри відігравали безпосередню й ключову роль.
— Виходить, твоя мета, Нарухіто — це вийти на купців?
Тояма кивнув на слова Лазара.
— Точно. Зараз нам потрібні не статус чи оцінка всередині цієї організації під назвою Гільдія авантюристів, а гроші та зв'язки. Особисті зв'язки з купцями через полювання в майбутньому обов'язково знадобляться для відкриття пекарні.
Зв'язки з купцями. Тояма розраховував, що для відкриття бізнесу на незнайомій землі це абсолютно необхідно.
Адже існує таке поняття, як Гільдія купців. Ці хлопці обов'язково кооперуються, щоб захистити свої привілеї. Тояма вирішив, що краще використати їх, ніж робити ворогами.
— ...Здивований. Ти справді дивний хлопець. То не знаєш банальних речей, які відомі навіть дітям, то видаєш таке. Хм, а, гаразд. Я піду за тобою.
— О, дякую. Хоча для початку треба вибрати здобич. Щоб привернути увагу проникливих купців, а також на їжу й житло для малих, нам потрібен результат вже сьогодні. Так, що там можна вполювати найближче до міста?
— Так, як тут написано. Гігантський кабан, рогатий кролик, всміхнений птах... Здебільшого це дикі звірі 3-го класу.
Лазар дістав із пазухи складену брошуру. Там були написані незрозумілі для Тоями символи та кілька простих малюнків.
— Хм, я й не думав, що інформацію про здобич поблизу роздають задарма. Ця Майстриня гільдії справді вельми пробивна.
Коли він побачив, що це роздають у гільдії задарма, аж рота роззявив від здивування.
Чесно кажучи, це було його найбільшим побоюванням, але завдяки цій брошурі все вирішилося вмить.
Найбільше занепокоєння Тоями — це брак інформації про здобич.
Якби це був сучасний шукач у підземеллі, він міг би дізнатися про екологію, особливості та навіть методи подолання монстрів через термінал Асоціації чи фанатську Вікі, але тут таке не пройде.
Не просто незнайома місцевість, а геть інший світ. Окремі істоти зі своєю екосистемою, які виходять за межі звичайної природи, — очевидно небезпечні монстри.
Досвід та методи з часів шукача явно не спрацюють тут так просто. Він дійсно хвилювався через повну відсутність знань про здобич, але ця брошура закрила всі питання.
— Мабуть. У Королівстві подібних речей взагалі не існувало. Але, схоже, цих брошур залишалося ще чимало.
Лазар тихо висловив захоплення чудово виконаною роботою.
Тояма не міг прочитати текст, але за словами Лазара, там було все: від назви й екології монстра до часу й місць частих спостережень, і навіть короткі зауваження, зібрані з опитувань інших авантюристів.
Для Тоями це була річ, цінніша за гроші. Існування цієї брошури стало одним із чинників, що змусили його обрати саме полювання.
— А-а, ну так. Зважаючи на рівень тих типів, що до нас чіплялися, у них просто немає мізків, щоб усвідомити важливість інформації. Хі-хі-хі, відсутність конкурентів — це ж просто удача.
— Можливо й так. Ті, кому потрібна інформація про монстрів третього класу, зважають не стільки на ворога, скільки на власне спорядження та надійність соратників. А ті, хто розуміє цінність відомостей, уже не потребують інформації такого рівня, як у цій брошурі.
— О, Лазаре, а ти діло кажеш. Зрозуміло, невідповідність попиту й пропозиції. Хм-м, зважаючи на вік цієї Майстра гільдії, зараз, мабуть, саме період реформ в організації. Щоб підняти загальний рівень гільдії, вони пробують різні речі й перебувають у процесі змін. Чудово, шансів для бізнесу стає більше.
Тояма всміхнувся. Він згадав трохи втомлене обличчя Майстра гільдії —
А аж тут прямо на нього зненацька налетів чоловік із підозрілою зовнішністю. Тояма спритно відхилився й водночас перехопив пальці, що потягнулися до кишені його плаща.
— А, але є й багато інших, яким, як і нам, потрібні гроші, тож вони теж мітять у полювання. Не можна розслаблятися... О, кишеньковий злодій.
— Ага, кишеньковий злодій. Ну-ка.
Хрусь.
Без жодної реакції чи вагань він вигнув тонесенькі пальці в протилежний бік. Відчуття, як ламається кістка та рвуться сухожилля. Він просто відкинув зламану руку, відштовхнув ногою злодія, який зайшовся криком, і пішов далі.
Лазар теж не звернув особливої уваги. Зітхнувши й глянувши на злодія, він продовжив рух.
— Так, про що це ми? А, про конкуренцію з колегами. Чесно кажучи, не думаю, що про це варто сильно паритися.
— Чому?
— Бо ті, хто шукає легких шляхів, швидко гинуть. Тут кругообіг швидкий. Сам факт того, що такі цінні брошури лежать нікому не потрібні, означає, що хлопці нашого рангу — це майже суцільні дилетанти. Здавалося б, за таке мали б хапатися обидвома руками.
Мабуть, ті, хто розуміє цінність подібного, вже можуть жити й без ризикованого полювання?
Тояма йшов далі під волання та стогони злодія, який корчився від болю за його спиною.
— Хм, серед імперців чимало тих, хто понад усе ставить честь та звичаї. Можливо, у них просто слабка сприйнятливість до чогось нового.
— Хум... Це трохи паршиво для нашої майбутньої пекарні. Ну, про це подумаємо потім, а це вже вона, та брама?
Розглядаючи місто й паралельно ламаючи пальці злодію, вони й не помітили, як дійшли.
Схоже, вони опинилися на околиці міста, де величезний мур, що оточував мегаполіс, з віддаленого пейзажу перетворився на величну споруду, яку доводилося розглядати, закинувши голову.
— Ага, Східна брама. Один із виходів з Агатри. Якщо подамо там заявку, зможемо полювати на монстрів у Рівнинах.
Лазар пробурмотів, розгортаючи заявку.
— О-о, зблизька цей мур просто велетенський. Справжнє місто-фортеця.
Тояма розглядав мур із відчуттям, ніби приїхав у закордонну подорож.
Скільки там десятків метрів? Сімдесят, може, й немає, але це точно висота, на яку людина просто так не видереться.
І така штука оточує все місто. Він аж трохи занепокоївся, чи не сидить усередині якийсь гігант.
— Його збудували за часів Великої війни, перший імператор Імперії та перший єпископ Церкви Ангелів. Йому десь близько двохсот років. Подейкують, що цей мур, зведений силою тогочасних святих та "володарів Таїнств", будувався для боротьби з Драконом.
— Ха-ха, це кумедно. Враховуючи, що Дракон собі спокійно розгулює всередині муру й робить, що заманеться.
Жартуючи, вони підійшли до велетенської відчиненої брами.
Дорога була широкою, а самі ворота — такими високими, що аж голова закидалася.
Тут і танк проїхав би без проблем. Тояма з Лазарем ішли далі.
І якось непомітно людський потік довкола майже вичерпався.
— Стій! Через Східну браму можуть проходити лише ті, хто має дозвіл від Гільдії авантюристів. Мандрівникам і містянам вхід та вихід дозволено виключно через протилежну, Західну браму.
До брами залишалося зовсім трохи, коли їх зупинили люди, які чергували біля чималої будівлі, прикрашеної гобеленами та прапорами.
Шоломи, схожі на капелюхи, срібні обладунки та вистависті довгі алебарди.
— Ні, ми авантюристи. Ось, жетони.
Тояма дістав із-під плаща бронзову пластину, схожу на армійський жетон.
— ...Тху, бронзовий жетон 4-го рангу. По вигляду не схоже, що ви на квест. Де заявка на полювання?
Вираз облич вартових миттєво змінився. Це була огидна суміш зневаги та зверхності.
— А, ось вона.
— ...Лізард. Гільдія зовсім скотилася. Якщо вже приймає таких ящірок, як ти.
Воротар вихопив заявку з рук Лазара. Тояма ступив крок уперед, збираючись висловити пару ласкавих, але Лазар зупинив його поглядом.
— Ха-ха, дякую за великодушність імперців.
Лазар відповів вартовому з посмішкою. Тояма на мить заплющив очі й тихо видихнув.
— Хм, витріщається ще тут. Спробуй тільки торкнутися хоч одного замка довкола. Я тобі цю лапу відрубаю.
— Ой, як страшно. Буду обережним.
— ...Вже все? Перевірили?
Пролунав низький голос. Лазар поводився як доросла людина, тож якщо він зараз зірветься, це нічого не дасть. Тоямі просто хотілося якнайшвидше забратися звідси.
— А? Ти що це, як зі мною розмовляєш? Новачок 4-го рангу, а манерам не навчився?
Вартівник зачепився за тон Тоями. Всією бронею забряжчав і ступив до нього.
— ...Нарухіто, не треба. Це патруль Церкви. На відміну від гільдії, якщо влаштуємо бійку, нас просто заарештують.
— ...Зрозумів, Лазаре.
Тояма, який уже збирався піти на конфлікт, зупинився. Він кивнув на слова Лазара й відмовився від бійки.
"Так, заспокойся, заспокойся. Якщо через кожну дрібницю вступати в бійку, ніяких нервів не вистачить. У цих типів мораль десь на рівні худоби з темних віків Європи."
"Я, як людина з мізками та етикою сучасного Ніхону, повинен бути розумнішим. Угу, вони просто тварини, треба бути до них милосердним, угу."
Перебравши це в голові, Тояма вибудував логіку, яка дозволяла вибачити вартового перед ним.
Він заспокоївся. Процедуру пройшли, тож можна йти далі. Він зробив крок уперед, аж раптом.
— Хм, та грець із ним. Ще один бовдур, який іде на полювання, не знаючи свого місця. Скоро здохне... Гей.
Вартівник із єхидною посмішкою простягнув руку до Тоями та Лазара.
Долонею вгору, ніби вимагаючи щось йому дати.
— ...Що? Ні, що таке? Ви ж перевірили документи, ми проходимо.
— Новачки, чи що, не знаєте? Платіть за прохід і комісію. Хіба в гільдії вам не казали?
Буденно, не знімаючи з обличчя огидної посмішки, видав вартівник.
— ................
У голові Тоями ніби пролилася крижана вода.
— ................ Я про таке не чув. У гільдії нічого не казали про те, що треба платити вартовим.
Вимога хабаря. До того ж із найпаршивішої причини та від найпаршивішого людського непотребу.
— Ну, вибачайте, значить, погано пояснили. Може, спитаємо в інших? Гей, хлопці! Оці авантюристи хочуть вийти за ворота, з них же треба взяти комісію, правда?!
У відповідь на протест Лазара вартівник лише засміявся й підкликав своїх товаришів.
— А-а, точно. Для 4-го рангу, якщо вони не в групі, потрібна застава. За-ста-ва.
— Еге ж. Ми тут свій дорогоцінний час витрачаємо на таких зелених, як ви. Нумо, витягайте, що там у вас є.
Вартівники обступили Тояму та Лазара з усіх боків. Вони зухвало всміхалися, але кожен тримав руку на зброї.
Зрозуміло, зараз із них намагаються зробити здобич. Тояма оцінив ситуацію.
— О, вони знову за своє. Гей, Вуїле! Наша паті йде на звичне полювання, пропускай!
— О-о, давай, заробляйте там! Наступного разу з вас вистава!
Повз вартових, які оточили Тояму з Лазарем, спокійно пройшла інша група. Тріо зі спорядженням — мабуть, теж авантюристи.
— ...Зачекайте, а чому ви їх пропустили? Вони ж не те що заставу чи плату за прохід не дали, ви навіть їхні заяви чи жетони не перевірили.
Лазар підвищив голос, спостерігаючи, як ті авантюристи спокійно пройшли через браму.
— А-а? Їм можна. Вони група 3-го рангу, мають довіру. Гільдія сама все оформлює, нам їхні папери перевіряти не треба.
Халатність і корупція. Мабуть, ці вартові мають якийсь свій інтерес із тією групою.
— ...Ясно, ось яка тут система. Майстру гільдії, мабуть, добряче доводиться потерпати.
Зусилля Майстра гільдії, які було видно з тієї брошури, на жаль, просто не доходять до найнижчих ланок.
Церква та гільдія явно діють не узгоджено.
Тояма мовчки спостерігав за ними.
Вони непогано споряджені, та й кількісно їх більше. Враховуючи, що з ним Лазар, перебити їх усіх без жодної подряпини буде складно. До того ж, якщо це затягнеться, з'являться свідки.
Патруль Церкви — це не ті Круки, яких вони ліквідували вчора. Це представники влади. Якщо вбити їх у відкриту, винними зроблять саме їх.
— ...Як же це геморно.
— А? Ти щось сказав? Мені байдуже. Срібник за двох як плата за прохід. Не маєте — не пройдете.
— Чи, може, хочете до камери за перешкоджання церковній службі? А? Мені без різниці.
Вартівники продовжували гигикати. На їхніх обличчях була повна зневага. Для них низькорангові авантюристи були саме таким непотребом.
— ...Нарухіто, давай мирно. Нам немає сенсу робити їх ворогами.
— ...Ага. Ху-у-х... Ладно, ладно. Я сплачу. Вибачайте, що затримали вас.
Тояма змінив тактику. Так, треба бути дорослішим, дорослішим.
Немає сенсу влаштовувати тут розбірки —
Коли Тояма вже збирався нахилити голову перед ними, вартівник розплився в задоволеній посмішці.
— О? А ти тямущий. Отож, треба було одразу спокійно віддати гроші.
— Хе-хе, якби це була жінка, знайшовся б спосіб пропустити й без грошей, але для лізардоніанця та чорнявого варіантів, крім срібла, немає.
— Гья-ха-ха-ха! О, та сільська баба з минулого тижня! Бідна, щось її вже тиждень не видно.
— Це тому, що ти її занадто сильно заїздив!
— Дурне, під кінець їй самій подобалося!
Огидний сміх оточив Тояму та Лазара.
Обличчя людей, які не просто не розуміють чужого болю, а навіть уявити його не здатні.
Лазар на мить виявив гнів, оскаливши ікла.
— ...................
— !? ...................
Тояма плавно підняв руку, зупиняючи Лазара. У карих очах Тоями відбивалися обличчя варти що сміялась.
Обличчя людей, які від народження звикли бути лише на боці сильних, на боці тих, хто відбирає. Люди, які ніколи не насміляться виступити проти сильнішого за себе, але спрямовують свої дитячі атаки виключно на слабших.
У глибині скронь, аж біля кутніх зубів, щось тріснуло.
Найненависніший тип людей для Тоями Нарухіто.
Він змінив думку. Жодних мирних рішень, жодної плати.
Цим худобинам він не віддасть жодної монети. Тояма тихо посміхнувся.
— Ха-ха. О, точно. Перед тим, як платити, дозвольте спитати одне. А як ваша Церква ставиться до Драконів?
Приховавши за посмішкою роздратування та гнів, що вирували всередині, Тояма заговорив абсолютно природно.
— Нарухіто?
Спантеличений голос Лазара.
— А? Що ще за Дракон?
— Мені байдуже, плати гроші або загребеш за ґрати.
На слова Тоями вартівники відповіли кожен по-своєму.
Пікон. Над їхніми головами з'явилися стрілки.
[ Спіч-челендж активовано ]
[ Доступні аргументи: "Майстер гільдії", "Церква Ангелів", "Посольство Драконів", "Реформа гільдії" ]
[ Докази: "Таємний жетон Дракона" ]
— Та ні, просто стало цікаво. Дракон і Майстер гільдії тут бідкалися. Кажуть, останнім часом біля цієї Східної брами якісь типи заробляють собі на кишенькові витрати без дозволу Гільдії чи Церкви.
Спіч-челендж. Язик Тоями заворушився. Чиста брехня — Майстер гільдії такого й близько не казала.
— .........................А?
— Що ти зараз сказав?
І все ж вони клюнули. Мабуть, самі розуміли, що роблять брудні справи. Розуміли, що якщо це викриється, їм не переливки.
Саме тому шепіт Тоями розливався, мов отрута.
— Гья-ха, та ну, авантюристе, ти надто погано брешеш. Такий слинявок, як ти, ніяк не може бути знайомим із тими поважними людьми.
Один із вартових підвищив голос, який аж зірвався на фальцет. Інші вартівники теж один за одним почали гигикати, наслідуючи його.
— А, ха-ха, розкусив? Та ні, це ж... жарт, просто жарт. Так, срібник, кажеш? Зачекай хвилинку, зараз виверну гаманець...
Тояма теж вишкірився у відповідь на їхній сміх.
Він дістав із пазухи шкіряний мішечок. Він чудово знав, що всередині вже немає грошей.
Проте в тому мішечку лежало геть інше.
— Ой, переплутав.
З перевернутого мішечка на долоню Тоями вискочила річ.
Золотий жетон. Пластина, яка була найкращим доказом убивства Дракона.
— ...Ха? Гей, ти, це...
Один із вартових витріщив очі. Здавалося, він одразу зрозумів, що це таке.
— А, не звертайте уваги. Вибачте, вибачте, це не те. Воно хоч і золоте, але не гроші. М-да, он воно що. Плата за прохід, кажете... Та ви не зважайте, все нормально. Це ж важлива справа. Нам же ще довго співпрацювати, тож я добре запам'ятав ваші обличчя.
Тояма демонстративно перекочував золотий жетон авантюриста на долоні.
Погляди вартових прикувалися до нього.
— ...Стій, стій-стій. Ти... що це в тебе в руці? Золотий жетон авантюриста... чи що?
— А, ха-ха, та ні, фальшивка це, правда ж? А, стоп... Він тільки що казав про Дракона та Майстра гільдії...
Їхні голоси явно затремтіли.
Жалюгідний блеф авантюриста 4-го рангу для них був звичною справою.
Щоб викрутитися від хабаря, ті намагалися недолуго брехати чи безглуздо погрожувати. З таких авантюристів — здебільшого зелених новачків, які не знають правил — вони вибивали гроші, а іноді змушували розплачуватися чимось іншим. Це був їхній додатковий дохід.
Але сьогодні все інакше. Вони почали відчувати, що з цим авантюристом у плащі щось явно не так.
— Та ні, вибачте-вибачте, це я так, пожартував. Жарт це... Майстру гільдії теж не хотілося б, щоб хтось псував стосунки між Гільдією авантюристів та Церквою. А Дракон... ну, вона просто вбиває людей через спалахи гніву. Вона хабарів не любить.
— Про що ти взагалі мелеш? Якщо ти вирішив знущатися своїми дурнуватими жартами, тобі це задарма не минеться!
— Г-гей, чекай, чекай! Це ж точно Вежовий жетон авантюриста! Оце золото... таке ж, як у нашого командира лицарів?!
— Т-та ти з глузду з'їхав?! Це точно підробка! Гей, авантюристе, дай сюди!
Один із вартових не витримав цього відчуття праведної огиди... ні, страху.
Він силоміць вихопив із долоні Тоями золотий жетон авантюриста.
— А.
— Та ми цими іграшками не лякані...
Тояма лише здивовано роззявив рота.
А вартівник, який уже встиг вишкіритися, раптом закатив очі посеред слова й просто гепнувся на землю, навіть не підставивши рук.
— Гей!? Що з ним?! Він упав?!
— ...С-справжній. Справжній "Вежовий жетон авантюриста"... Якщо до нього торкнеться хтось, крім власника або визнаної ним особи — станеться лихо...
— Г-гей, чекай... Тоді він... невже він і справді...
— .........Чорне волосся, лізард......... Гей! У церковних новинах писали про раба-авантюриста, який убив Дракона Колекціонера! Та парочка теж була з чорнявого та раба-лізарда!
Серед вартових панічно наростала тривога.
Язик Тоями остаточно обплутав їх.
— Г-гей, ти! Авантюристе, зніми капюшон, негайно!
— Та будь ласка.
Як і вимагав вартівник, Тояма спустив капюшон плаща. З хижим виразом обличчя, схожим на підступного звіра, він споглядав зляканих дрібних виродків.
— Чорне волосся, карі очі... Ти... ні, ви, невже... і справді...
— Хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі! Слухайте, а перед цим дайте відповідь на одне питання. Ви, хлопці, бува, не вороги Гільдії та Дракона?
Викривлений сміх, влучні слова.
— Що?
Це стало отрутою, що роз'їдала вартових.
— Гільдія авантюристів зараз проводить реформу системи, щоб викрити всіх, хто замішаний у хабарництві та корупції. А Дракон теж не дуже любить, коли під її ногами повзають підлі комахи. Паршиво вийшло, але, схоже, ці комахи стали дуже мозолити очі й Гільдії, й Дракону.
— Хі...
— Аж піна з рота виступила, бідолаха. Оце я заберу назад.
Тояма забрав жетон у вартівника, який лежав на землі та сіпався в судомах, і продовжив розмову.
— ...А мені від нього нічого. Бо це жетон Дракона Колекціонера.
Хтось із вартових задкував, човгаючи ногами.
— Ті комахи виявилися досить хитрими, і спіймати їх за хвіст ніяк не вдавалося. Тому незабаром мала відбутися операція на живця: задіяли б новачків, яких сприймають за легку здобич, але які водночас мають визнану Драконом силу... А, ну, це жарт, звичайно. Все це просто дурний жарт, панове вартівники.
— А, у...
— Але той помічник виявився не надто сумлінним. Він не обов'язково діє в ногу з Гільдією чи Драконом. Навпаки, він не хоче вляпатися в неприємності. Тому, ну, мабуть, цей помічник думає так: серед вартових немає комах, які вимагають хабарі, це були лише чутки. Ех, якби такий звіт влаштував усіх, усе закінчилося б мирно.
Тояма перевів погляд з одного вартового на іншого.
На їхніх обличчях більше не було й натяку на самовпевнені посмішки.
— Так про що ми? А, плата за прохід. Скільки там з нас?
— Н-ні. Нічого не треба! Документи перевірено! Вдалого полювання...
Після цих слів вартівники одночасно схилили голови.
Лазар криво всміхнувся, схилив голову й покрокував далі.
Проте Тояма зупинився й пильно дивився на варту.
Один, два, три, чотири.
Четверо. Попри те, що вони схилили голови, їхні очі випромінювали приховану лють.
Образ залишати не можна. Хоч він і вдавав, що владнав усе мирно, це залишалося найнадійнішим шляхом.
— Нарухіто?
Лазар покликав Тояму, який усе ще не рухався з місця.
— ...А, дякую. Легкої служби. ...Та заспокойтеся, це все був лише жарт. Вже йду, Лазаре.
Урешті, Тояма ступив уперед.
Під плащем, там, де ніхто не міг побачити, він тихо вивільнив щербате Лезо зі свого тіла.
— А, ага.
— ...Лазаре, а поруч був ще хтось, крім нас?
— Ні, крім тих трьох, що пройшли раніше, нікого не було.
— Зрозуміло. Ну й добре.
Тояма з Лазарем пройшли через браму.
Вони йшли крізь тунель у товстелезному мурі, і попереду, за світлом ліхтарів, вимальовувався вихід, залитий сонячним сяйвом.
— Що ти збираєшся зробити?
Лазар нахилив голову.
І саме в ту мить.
Десь удалині, біля входу до тунелю за спинами Тоями та Лазара, пролунав гучний, брудний сопливий крик.
Передсмертний вигук —
— Та нічого, в・в・ж・е・ в・с・е・.
Він сховав Лезо.
Це був перший випадок використання з часовим інтервалом, але відчуття було чітким і безпомилковим.
— ...Чи варто було заходити так далеко?
— Вибач, просто коли вони заговорили про ту жінку, мене це бісило нереально...
— .........Не буду розпитувати подробиць.
— Так, дякую. Та що там, просто кілька шкідливих комах зникли з цього світу. Краще так, ніж потім мати з ними проблеми.
— ...Справді, дехто з них дивився на тебе з відвертою жагою крові. Схоже, нижчі чини Церкви теж геть прогнили.
— Точно. Бажання дезінфікувати бруд у мене немає, але якщо цей бруд сам лізе на мене — це вже інша річ. Прибрати його — обов'язок будь-якої притомної людини.
Ідучи, Тояма зловив себе на думці:
З того часу, як він потрапив сюди, відчуття огиди до вбивства ставало дедалі слабшим.
Це було схоже на тихе, холодне сп'яніння. Трохи поміркувавши, він тихо видихнув.
"Ну й грець із ним. Не схоже, щоб за цими виродками хтось сумував."
— Ладно, проїхали. Ходімо, Лазар-р-р—
Тояма занімів.
За тунелем перед ними відкрився цілий світ.
Безкрає синє небо. Настільки глибоке, що задирай очі — і втратиш відчуття верху й низу. У сучасному світі такого неба вже не побачиш.
Вітер ніби плавав над безкраїми преріями. Ніжно-зелена земля ворушилася від кожного подиху вітру.
Дивовижна, велична природа й світ. Величезний простір, що простягався за муром.
— Хех, що з тобою, Нарухіто? Виглядаєш так, ніби вперше бачиш світ за межами міста.
— Хе, хе-хе, та закрийся. Просто трохи зголоднів.
Придушивши запаморочення та голод від використання Кірі, Тояма на повні груди вдихнув повітря рівнини, що простягалася перед ними.
Час братися за роботу.
Він вдихнув запах зелені й повільно видихнув. Синє небо сяяло, хмари ліниво пливли.
— Краса...
Вони були мов сміття. Порівняно з цією величчю природи, смерть тих виродків була чимось геть нікчемним.
Тояма зробив три кроки по землі й миттєво забув обличчя вартових, яких щойно вбив.
[ Свідків ліквідовано. Змін у репутації немає, кримінальних записів не додано ]
.
.
.
(П.П Бля, коли я читав що ці вартові творили, я і сам їм хотів горлянки перерізати, не люблю такі моменти в новелах.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]