Розділ 3 - Біжи!
— А... друже, ну ти й сильний...
Це було єдине, що зміг видавити із себе Чоловік-Ящер, який шоковано лупав очима після тієї миттєвої сутички, що відбулася прямо в нього на очах.
— О-о, Чоловіче-Ящере, ти цілий? Вибачай, друже, твій хліб ці виродки таки розтоптали.
"А він же був таким смачним, ех..." — пробурмотів Тояма і почав витирати сліди чужої крові на своїх руках об одяг мертвих песоголових.
— Смачним... Кажеш, смачним... Ось як...
Чоловік-Ящер розчулено заплющив очі, а його хвіст ледь помітно загойдався. Тояма вже почав трохи розуміти характер цього ящера.
— Ой, блін. Зараз не час розслаблятися.
Він раптово схаменувся. Вони ж перебували прямо посеред ворожого лігва.
І саме в цей момент озброєні типи навколо нарешті оговталися і збагнули, що сталося.
Раб убив їхніх товаришів.
Ті троє мали паршивий характер і кепську репутацію. Проте вони все одно залишалися членами їхнього загону, і всі знали, що битися вони вміли.
І все ж, поки натовп вигукував брудні фрази, а хтось навіть намагався зібрати гроші на ставки, сперечаючись, якою саме смертю помре цей раб — загін за мить втратив трьох бійців.
— У... би...
Хтось вичавив із себе перше слово. Його голос тремтів і...
— Убийте цього раба-а-а-а-а-а-а!!!
Зірвався на вереск. Неймовірна, панічна суєта.
— Нарешті допетрали. Та ті сірі гобліни й то швидше реагували.
На обличчі Тоями з'явилася хижа посмішка. Його вузькі очі спотворилися у вельми моторошному виразі.
— Д-друже...
— Не переживай, Чоловіче-Ящере. Тепер я більше не збираюся стримуватися.
— Що?
План уже був готовий.
Він прикінчив трьох виродків, які його вибісили, і трохи випустив злість, але навколо досі залишався цілий натовп ворогів.
Тут потрібен особливий підхід. Той самий підхід, який він використовував, коли протистояв зграям монстрів.
Приголомшення.
Бліцкриг.
Дезорієнтація.
І, нарешті...
— Прошу, "Кірийяба"...
Тояма ледь чутно прошепотів ці слова. Він активував те саме таїнство, яке вже встиг заздалегідь розгорнути й підготувати навколо.
— Прикінчіть його на місці!! Не дайте втекти! Це ж питання нашої репутації!! Щоб якась рабська худоба сміла ставати проти нас... Е?
— Що... що це таке, сестричко?
— Ель, тримайся ближче до мене і не рухайся.
Авантюристи шоковано витріщили круглі очі.
Хтось занімів від несподіванки, хтось відчув сильний страх, а хтось кинувся захищати ближнього.
Суцільна білизна.
Густа біла пелена миттєво окутала Авантюристів, та й узагалі заховала під собою всіх рабів і все навколо.
Ця біла стіна була настільки щільною, що за кілька десятків сантиметрів уже нічого не було видно. Це був...
— Це що, туман...? Чому він з'явився так раптово?! Це ж Вежа Херела, але ми досі перебуваємо лише на першому ярусі!?
Це був туман. Справжній білий туман, у якому за кілька метрів неможливо було хоч щось розгледіти, наче він щойно спустився з вершин священних гір.
Важка пелена повністю закрила собою весь світ.
Ніхто не рухався. Ніхто просто не міг поворухнутися.
За винятком двох рабів...
— Чоловіче-Ящере, біжимо! Зараз наш єдиний шанс!
— Цей голос... це ти, друже?! Але ж навколо... навколо взагалі нічого не видно!
— Давай руку! Я витягну тебе! Вперед! Щоб вирізати таку ораву, мені потрібно трохи більше азарту, а зараз це нереально!
Тояма схопив Чоловіка-Ящера за руку і розпочав бігти.
Він упевнено, без жодних вагань мчав крізь абсолютно сліпу білизну.
— Друже, та як ти взагалі бачиш дорогу?! Що це за туман?!
— Це наш союзник! Ну ж бо, треба підкинути їм ще трохи дров у багаття!! Гей, раби, чи як вас там, усі, хто в кайданах! Іншого такого шансу у вас не буде! Ми тікаємо! А ви як хочете?! Краще робіть ноги, бо якщо залишитеся тут — вам точно хана!
Тояма розвернувся на бігу і щосили крикнув у саму гущу білої стіни.
Після короткої німої паузи...
— А-а-а-а-а-а-а!!!?
— Тікайте, тікайте-е-е-е-е-е!!!
— Куди, куди бігти?!
— Не дайте рабам утекти!! Якщо не можете втримати — вбивайте на місці!!
— Ай-яй?! Ти якого біса мене ріжеш, виродку?! Я тебе самого уб'ю!
— Ой, виба... А-а-а-а?!
— Чорт, нас обвели навколо пальця! Припиніть це негайно! Заткніться всі! У цьому тумані ви просто повбиваєте один одного!!
Повна дезорієнтація. Авантюристи остаточно втратили контроль і будь-яку подобу дисципліни.
— Чудово! План спрацював ідеально! Чоловіче-Ящере, давай, ворушись, уперед!
— Друже... та хто ти такий насправді? Магістр із академії? Чи, може, лицар із церкви? Або Авантюрист Королівства?
— Та ні, я шукач! Звичайний другий сорт!
— Шукач? Та біс із ним, але чому ти так упевнено мчиш крізь цей туман?! Ти хоч щось бачиш?
— Взагалі нічого! Але я без поняття чому, проте я чітко бачу ""стрілку""! Все йде точно за планом! Навіть якщо зробити туман максимально густим, я все одно бачу цей орієнтир! Хи-хи-хи, прямо як квест-маркер у грі!
І справді, перед очима Тоями знову з'явилася та сама напівпрозора стрілка. Вона впевнено вказувала шлях крізь суцільну білизну, а поруч висіло турботливе повідомлення: 【Біжи!】.
"Який зручний та інтуїтивний інтерфейс, дуже допомагає! Хи-хи-хи, якби все це не було звичайним сном, це було б просто супер!"
Якби він мав таку штуку під час рейдів у підземеллях, це дало б йому величезну перевагу. Сама можливість знати правильний напрямок руху — це вже величезний бонус.
Ну, звичайно, якби це не було сном, він би ні за що в житті не став довіряти якійсь підозрілій стрілці в повітрі.
— Про що ти взагалі говориш?! Т-так це що, цей туман — твоя робота?! Якась навичка? Магічна формула чи, може... якесь бонусне таїнство?!
— Що це за фігня взагалі? Та менше з тим, просто біжи, швидше! Серед них можуть бути типи з хорошою інтуїцією, які спробують наздогнати нас навмання, тож нам треба... Ой, стоп, а це ще що за...?!
Шух.
Обидва раптово втратили рівновагу й полетіли шкереберть.
Підлога під їхніми ногами раптово нахилилася, стала мокрою, і по ній сильним потоком ринула вода.
— Ого, та що це за атракціон такий!
Справжня водна гірка. Рівний кам'яний коридор, яким вони щойно бігли, раптово перетворився на стрімкий потік, що летів униз.
І, звичайно, шукач разом із Чоловіком-Ящером стрімко, наче локшина по жолобу, полетіли кудись у невідомість.
— Кх... це ж Вежа Херела!! Тут може статися все що завгодно! А-а-а-а-а-а-а?!
— Та що це за Вежа Херела така-а-а-а-а-а-а?!!
Це відчуття падіння було настільки реалістичним, що аж ніяк не в'язалося зі звичайним сновидінням. Вода вирувала навколо, тіло підкидало на поворотах, аж поки перед очима повністю не потемніло...
【Ціль квесту досягнуто: прорвати оточення Авантюристів】
...
..
.
— Гав! Гав!
— Ахаха, ну ти й розумник! ...Цікаво, і за що тебе викинули на вулицю?
— Вуф? Гав!
— А, вибач, мені вже час вертатися, скоро комендантська година. ...Мій дім — це притулок, тому я не можу взяти тебе з собою. ...Але я обов'язково прийду знову. Пробач, у мене й для самого зараз немає ніякої їжі.
— Скиглення... Хни-ик...
— Ми з тобою схожі, правда? Обидва покинуті й не маємо власного дому. Але їсти-то все одно хочеться, ех.
— Скиглення...
— О, придумав! Давай зробимо так. Я принесу тобі трохи їжі з того місця. Ті типи з притулку постійно б'ють мене. Кажуть, що я занадто зухвалий і мій мозок працює не так, як треба, тому вони так мене "виховують"...
— Я більше не хочу там залишатися. Я втечу звідти. Слухай, якщо ти не проти, може... підеш зі мною...
...
..
.
Кап.
— Кх... Та... ро...
— Гей! Друже, ти як, живий?! Так, чудово, дихаєш. Ти мене впізнаєш?
Він повільно розплющив очі. Над ним схилилася знайома ящероподібна морда.
— Ну-у... Чоловік-Ящер...? Зачекай, а де Таро... І взагалі, де це ми, невже це Велика яма Бабеля... стоп, що?
Тояма потер очі й спробував сісти. Одяг для рабів повністю промок, але з тілом усе було в порядку.
— Вибач, що турбую твій сон, але збирайся з силами. Я, на відміну від тебе, зовсім не вмію битися. ...Але треба ж було нам залетіти в таке дивне місце.
Почувши слова Чоловіка-Ящера, Тояма почав роззиратися навколо.
Це був водоспад.
Вони перебували біля самого підніжжя глибокого озерця, куди стікала вода. Навколо панувала напівтемрява, проте різнокольорові скелі, що світилися зеленим, червоним та синім кольорами, служили чудовим джерелом світла, тож розгледіти навколишній простір було неважко.
Він подивився вгору, на сам водоспад, але там була лише суцільна темрява. Було неможливо навіть приблизно визначити, з якої саме висоти вони сюди злетіли.
Від озерця виходив невеликий струмок, відчувався рух повітря — тут чітко дув легкий вітерець. Ці відчуття були настільки реальними, що в голові Тоями почали з'являтися серйозні сумніви щодо того, чи справді все це є лише звичайним сном.
"Прокинувся від одного сну, щоб потрапити в інший... чи як? Але спина болить просто нестерпно... Та невже це все відбувається насправді?"
— Слухай, прошу тебе, зберися, у такій ситуації я можу покластися лише на тебе... за... че... кай...
Чоловік-Ящер важко зітхнув, дивлячись на безтямні бурмотіння Тоями. Проте наступної миті він раптово витріщився в одну точку, роззявив рота й повністю заціпенів.
— А? Що таке? Чого ти застиг...
Тояма теж повернув голову в напрямку його погляду, і щойно він побачив причину такої реакції — у нього самого відняло мову.
【Квест оновлено: вижити в сутичці з "Циклопом"】
Це був одноокий гігант.
Із зеленою шкірою та в убогій пов'язці на стегнах.
Монстр висотою близько 8 метрів присів навпочіпки, невідривно дивився прямо на них і пускав густу слину.
— Оу... Схоже, домовитися по-хорошому у нас не вийде.
— Ц-циклоп... Навіть я знаю про таких... Це ж монстр із раси гігантів...
— Гр-р-у-у... У-О-О-О-О-О-О-О-О!!!
— Чоловіче-Ящере!! Лягай!!
— Е, що?
Величезна долоня монстра з силою розітнула повітря горизонтальним ударом.
Тояма штовхнув Чоловіка-Ящера вбік і сам швидко перекотився по землі, уникаючи небезпеки.
— Гр-р-у-о-о-о-о?!
Вух. Кінчики волосся обпалило гарячим повітрям — удар цієї потвори пройшов у лічених сантиметрах від його голови.
— Ого-го?! Хи-хи-хи-хи-хи, якщо пропустити бодай один такий удар — мені точно хана! Прямо як під час зустрічі з тим Мазер Гусом!
Шукач просто сміявся в обличчя смертельній небезпеці. Мозок, розпалений цією божевільною атмосферою підземелля, миттєво перетворив почуття страху та паніки на чистий, непідробний азарт.
— Д-друже, ти чого... чого ти смієшся?
— А?! Та тому що це водночас і страшно, і неймовірно весело, хіба ні?! Якщо мені хочеться сміятися — я буду сміятися! Це теж моє особисте прагнення, ясно тобі?!
О так, справжні шукачі отримують справжній кайф, коли перебувають на волосині від смерті.
Продовжуючи сміятися, Тояма підхопив із землі перший-ліпший камінь підходящого розміру і з усієї сили жбурнув його вперед. Ціллю було те саме величезне око монстра.
Клац.
— Гр-р?
Камінь поцілив точно в око. Проте це не мало абсолютно жодного ефекту.
— Ех, ну звісно, це ж було очевидно. Дарма я викинув ту ручну сокиру.
Хлопець, який звик діяти суто за покликом моменту, лише розчаровано покрутив головою.
Так, його туман ще не встиг розповсюдитися на достатню відстань.
Проте вони перебували з навітряного боку, а потвора — з підвітряного. Тояма вже почав серйозно задумуватися над тим, щоб просто використати свій головний козир, аж раптом...
— Гр-р-у-о-о-о-о!!!
— Ой, блін.
У нього не було зброї. Не було ніяких інструментів. Він навіть не встиг підготувати все для активації свого головного козиря.
Черговий потужний удар величезної руки. Якщо він хоч трохи помилиться з таймінгом — його просто розітре на порох, і це буде кінець.
Він чудово розумів усю критичність ситуації, проте Нарухіто Тояма просто не міг стримати цей божевільний сміх.
— Охо, сміятися перед обличчям власної смерті? Який зухвалий раб.
Шух...
— Гр-р?
Голова Циклопа раптово сіпнулася і похилилася вбік.
Гігантська рука спробувала вхопитися за шию, але раптово завмерла на півдорозі.
А наступної миті ця величезна голова просто відвалилася від тіла. Вона була чисто зрізана якимось надзвичайно гострим лезом.
У повітрі чітко запахло смаженим м'ясом.
— Хех, яка легка здобич. І треба ж було обрати таку потвору як ціль для нашого змагання... Справді, без супротивників рівня Вежі, або бодай першого рангу, тут навіть розім'ятися до ладу не вдасться.
Почувся важкий звук металевих обладунків. Глухий голос, за яким було неможливо визначити, чоловік це чи жінка, лунко розійшовся по всьому простору.
На плечі обезголовленого гіганта хтось стояв.
— Ого, нічого собі.
— Ц-цього не може бути... Убити Циклопа одним ударом? Навіть для загону майстрів першого рангу цей гігант є серйозним супротивником... Н-невже...
— Ка-ка-ка, ну і ну, як справи, наш далекий родичу лізарде? Щось твої лусочки зовсім зблідли.
Гуп. Величезне безголове тіло з глухим гуркотом, від якого здригнулася земля, звалилося вниз.
Цей тип абсолютно спокійно зіскочив із монстра і впевнено покрокував у їхньому напрямку, наступаючи прямо на тушу гіганта.
Це були обладунки.
Навіть у цій напівтемряві, де єдиним джерелом світла були скелі, що світилися, золотий блиск цих обладунків було видно дуже чітко.
Перед ними стояв могутній лицар у розкішному закритому шоломі, який прикрашали два величні роги, і в неймовірно дорогому плащі.
У своїй руці він тримав величезний тризубий спис, який аж світився від шаленого жару. Невже він зніс голову гігантові цим самим списом? Просто неймовірна, нелюдська фізична сила.
— О-о, Чоловіче-Ящере, ти чого? Тобі що, знову живіт прихопило?
Ящер раптово почав згортатися калачиком.
Він підібрав хвіст і весь тремтячи від страху, почав буквально втискатися обличчям у землю.
— ...Невже... ви... невже ви... Дракон?
— Охо! Охо-хо-хо! Ка-ка-ка! Змогти розгледіти мою справжню сутність крізь ці обладунки, на які накладено закляття приховування! Лізарде, а у тебе, як я погляну, досить чиста й сильна кров... Що ж, чудово, я хвалю тебе за це.
"...Дракон? Цей тип в обладунках?"
Він оглянув лицаря з ніг до голови. Жодних ознак дракона там і близько не було видно.
— Друже... друже, та ти взагалі при своїй пам'яті?! Вежа Херела, Дракон, ці золоті обладунки... Такий авантюрист може бути лише один на весь світ...?!
— Гей, ти, представнику людської раси. На відміну від цього лізарда, у тебе явно проблеми з кмітливістю. Хочеш померти?
Пролунав глухий голос із-під шолома. Досі було абсолютно незрозуміло, чоловік це чи жінка.
— Що? Ти що верзеш... Ой, блін?! Чоловіче-Ящере! Ти що твориш?!
Щойно Тояма спробував відповісти цьому нахабному лицареві в його ж манері, як Ящер різко схопив його за плече і силою притиск до землі.
— П-прошу тебе, друже, ти ж урятував мені життя! Але зараз просто опусти голову, благаю тебе!
Оскільки Ящер міцно тримав його, Тоямі довелося мимоволі стати на коліна. Золотий лицар із очевидним задоволенням спостерігав за цією сценою.
— Охо, охо-хо-хо, лізарде, а ти мені подобаєшся. Я люблю кмітливих ящерів, які чітко знають своє місце і вміють поводитися перед старшими. І саме тому мені в голову прийшла одна чудова ідея. Розвага, яка обіцяє бути значно цікавішою, ніж це нудне полювання на рабів.
Золотий лицар, який щойно зіскочив із плеча гіганта, весело наспівуючи собі під ніс, почав повільно підходити до них.
При цьому він вельми гордовито помахував своїм розкішним плащем.
— Ей, а чого цей тип такий пихатий? І взагалі, Чоловіче-Ящере, тебе що, лихоманка б'є? Чого ти так тремтиш?
— Заткнися! Та як ти взагалі можеш залишатися таким спокійним у такій ситуації?! Це ж Дракон?! "Авантюрист рівня Вежі"! Навіть якщо ти непогано вмієш битися, ця істота — це зовсім інший рівень, він уже наполовину переступив межу законів цього світу!
— Кх-кх-кх, лізарде, ну не треба так мене захвалювати. Хоча, мушу визнати, мені приємно це чути. Рабе, так і бути, дозволяю тобі підняти свою голову.
— Д-дякую!!
— ............
— Хм-м, хумане, а від тебе... від тебе йде якийсь дуже дивний запах... Ну та менше з тим. Рабе, мушу визнати, ти мене приємно здивував. Змогти скинути кайдани Авантюристів і так красиво втекти від них — це треба вміти. Зараз там, на кілька ярусів вище, відбувається вельми кумедне видовище.
— Кумедне видовище, кажете...? Ну, звичайно, воно й не дивно. Я ж саме цього й добивався.
— Ка-ка! Людський рабе, так ти, виходить, зробив це навмисно?! Чудово, якщо заплющити очі на твою зухвалу поведінку, ти виявився досить цікавим екземпляром.
— Т-та про що ви взагалі говорите?
Дивлячись на розмову Тоями та золотого лицаря, Чоловік-Ящер лише розгублено лупав очима, остаточно втративши нитку розмови.
Тояма на кілька секунд задумався, а потім спокійно пояснив:
— ...Чоловіче-Ящере, це ж місце, де повно небезпечних монстрів, правильно? А ті типи нагорі — ті Авантюристи, у яких гордості вище даху, хоча самі вони звичайнісінькі дилетанти. І тут раптом з'являються раби, які після моїх слів починають масово розбігатися в різні боки. Величезне лігво монстрів, де люди влаштовують суцільний хаос... Як думаєш, що там зараз почнеться? І як думаєш, кому вся ця ситуація буде найбільш вигідною?
Чоловік-Ящер нарешті все зрозумів. Він важко ковтнув слину у горлі й повільно кивнув.
— Ка-ка-ка!! О так, мушу визнати, у тебе вельми цікавий погляд, хумане. Це погляд людини, яка вміє вбивати. Погляд того, хто забрав чимало життів, керуючись виключно власною волею та своїми прагненнями.
Щоразу, коли цей золотий лицар відкривав рота, всередині тіла Тоями все починало мимоволі здригатися. Він уже дуже добре знав це відчуття.
Точно таке ж відчуття з'являлося, коли ти стикався з надпотужними істотами, монстрами вищого рангу, які мешкали в глибинах сучасних підземелях.
— ...Слухай, Чоловіче-Ящере, можливо, це прозвучить дивно, але... все це випадково не є реальністю? Це ж не сон, правда?
Від цих неймовірно чітких та реальних відчуттів по тілу Тоями потік холодний піт.
— Друже, та ти досі продовжуєш торочити про цей сон?! Благаю тебе, зберися, тільки не здумай варнякати якісь дурниці прямо перед цим великим майстром!
— Ка-ка! Ну та менше з тим! Отже, у мене є одна вельми цікава пропозиція для вас обох. Ну що ж, не треба так напружуватися, це всього лише... гра.
— Г-гра, кажете?
— ...Нічого хорошого з цього точно не вийде.
У Тоями з'явилося дуже погане передчуття. Від цього лицаря в золотих обладунках не варто було чекати нічого хорошого.
— Один із вас має вбити іншого прямо зараз. Той, хто залишиться живим, отримає повну свободу від рабства і зможе спокійно вийти з цієї Вежі абсолютно неушкодженим.
Голос лицаря звучав неймовірно весело. Навіть крізь шолом було чітко зрозуміло, що цей золотий тип отримує величезне задоволення від процесу.
— І я клянусь у цьому своїм власним ім'ям — ім'ям "Дракона Колекціонера".
【Ціль квесту оновлено: виконати наказ "Дракона Колекціонера", убити раба-лізарда і втекти з Вежі Херела】
— ...Що?
— Ну от, я ж казав.
.
.
.
(П.П Тояма не любить коли йому щось наказують, так що тут буде навпаки, готуємось до махача проти дракона хд)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )