Розділ 28 - Початок довгого дня
— Гаразд, розслабтеся, я дозволяю, — мовила золотистоволоса красуня, влаштовуючись зручніше на величезному дивані та заклавши ногу за ногу.
Довгі ноги. Навіть у її пихатій позі відчувалася витонченість, гідна вишуканої картини.
— Х-ха-ха...
— Вельмишановний Драконе-Колекціонере, щиро дякуємо вам за те, що змилувалися та сховали свою зброю, заради нас, беззахисних, — тремтячи від страху, висловили вдячність двоє людей, що сиділи в нижній частині кімнати: маркграф та Гільдмайстер, вклонившись красивій драконці.
Це була кімната для поважних гостей Гільдії. Насправді її господарем мав бути Гільдмайстер, а дракон — лише гостею, проте вона поводилася так, ніби власницею тут була саме вона.
— К-ка-ка-ка, та годі вже. Марі, тобі довелося чимало поклопотатися. Хм, до мого друга причепилися якісь негідники, тож перепрошую за створені незручності. Пробачте.
— ......................Га?
Дракон ледь помітно нахилила голову. Хоча вона продовжувала сидіти на дивані, відкинувшись на спину — що було найгіршим проявом вихованості, — вона все ж вклонилася.
Для нього, маркграфа й володаря цього міста Сапана, це було настільки приголомшливе видовище, що він мимоволі видав якийсь дурнуватий вигук.
— Ч-чекайте, лорде!!!
— А-а, в-в-в-в, ні, ні-ні-ні! Цей Сапан просто не має права приймати такі слова від вас, вельмишановний Драконе-Колекціонер!
— К-ка-ка-ка, та годі вже, розслабтеся. Гей, Нарухіто, Лізардоніанець, а ви чого не сідаєте? Схоже, даремно Марі так постаралася й влаштувала цю зустріч заради нас.
Ніяк не покаравши їх за неналежну поведінку, дракон звернулася до двох чоловіків, які забилися в куток кімнати. Вони, у певному сенсі, і були причиною цього гармидеру — Тояма Нарухіто та Лазар.
— О-о-о... Що будемо робити, Лазаре?
— ...Ти гадаєш, у нас зараз є вибір? К-кхм, вельмишановний Драконе-Колекціонер, дякуємо за вашу турботу, — Лазар шанобливо вклонився Дракону.
— К-ка-ка-ка, та годі вже. А-а, Лізардоніанець, я теж хотіла колись із тобою побалакати. А ти молодець, хто б міг подумати, що тобі й справді вдасться водити за ніс імперських шукачів цілий місяць.
— Прошу вибачення, якщо завдав вам клопоту, — промовив Лазар, задоволено махаючи рукою. Вираз його обличчя постійно змінювався, що робило його схожим на дитину, яка тільки-но пізнає емоції.
— К-ка-ка-ка-ка, та все гаразд. Я шукала тебе лише для того, щоб знайти Нарухіто. Хвалю тебе, твоє мистецтво переховування вражає.
— Це надто висока похвала для мене, великий Драконе, — з повагою відповів на слова Дракона, Лазар.
Тояма спостерігав за цим і пошепки спитав у Лазара:
— Лазаре, Лазаре, а Драко-чан і справді така важлива шишка?
— ...Нарухіто, благаю тебе, стули пельку. Герої, Паті Героя, Гільдмайстер Гільдії авантюристів Агатри, ще й Маркграф та Дракон... У мене вже голова йде обертом... — приклавши руку до лоба, стиха відповів Тоямі, Лазар.
— О-о-отже, наш великий Драконе. З я-я-якими справами ви сьогодні завітали до Гільдії? Сьогодні ж не ваша черга чергувати в підземеллі, та й дослідження Вежі ви наче не планували...
— К-ка-ка-ка, ти про що, Лорде? Мені що, вже й до Гільдії завітати зась? — глузливо всміхнулася Драко. Для Тоями вона була звичайною Драко-чан, але для Маркграфа все виглядало геть інакше.
— П-пі-є?! Н-н-н-ні в якому разі! Я й помислити про таке не смів! — наче курча, заверещав Маркграф, то червоніючи, то блідіючи. З нього градом лився липкий піт.
— Драко-чан, припини так знущатися з нього. У чоловіка обличчя вже міняє кольори, наче світлофор.
— Світлофор? Що це таке? Та менше з тим. Лорде, вибач, я трохи перегнула з знущаннями, — нахиливши голову після слів Тоями, відповіла Драко. Вона злегка махнула рукою, перепрошуючи перед Маркграфом.
— ...Марі, мені що, здалося? Жриця Дракона щойно сказала «вибач»?.. Гха-б-б-б?! — заціпенілий Маркграф із дурнуватим виразом обличчя звернувся до жінки поруч, Гільдмайстра.
— Ви що, знову за своє?! Ну чи не дурень?! Справжнісінький бовдур! ..Кхм, Жрице Дракона, вельми перепрошую. Здається, Лорд просто трохи втомився.
— Б-ко-ко-хю...
Швидкість її рухів була блискавичною.
Гільдмайстер злегка стиснула шию Маркграфа й покашляла. Видавши звук, схожий на писк дрібного звірка, Маркграф безпорадно відкинувся на спину.
— О. Ого, ось воно як. Передайте йому, щоб підлікувався, коли прокинеться. Нарухіто, скільки ти ще там стоятимеш? Швидше сідай. Лізардоніанець, тобі я теж дозволяю. А, поруч зі мною сяде тільки Нарухіто, ти сідай на той стілець.
Вчинок Гільдмайстра змусив здригнутися навіть Драко. Оце так техніка! Відправлений у нокаут Маркграф виглядав так, ніби він просто мирно спить.
— Великий Драконе, дякую за вашу великодушність. ...Нарухіто, ну ж бо.
— А, о, гук. Точно можна? — перепитав Тояма щодо того, що Лазар сидітиме окремо.
— Звісно можна, швидше! Благаю, поки Дракон у доброму настрої, сідай, бо якщо мене й далі давитиме аура цієї вищої істоти, я просто знепритомнію! — киваючи головою, квапив Тояму, Лазар. Його очі були широко розплющені від напруги.
— Це вже кепсько. Пробач, Драко-чан, я присяду.
— Угу! Угу, добре, чудово! Дивись, який він м'який... Ой, так от, Марі, переходьмо до справи. Сьогодні ми прийшли сюди тому, що я, Нарухіто та цей Лізардоніанець вирішили створити групу просування, тож ми прийшли подати заявку.
Тояма сів поруч із Драко. У той самий момент його ніздрів торкнувся приємний, освіжаючий аромат соковитих цитрусів.
— Групу просування, зрозуміло... Групу...? Хто саме й з ким? — від слів Драко, Гільдмайстер запнулася, мов незмащений механізм.
— Усі троє, хто тут є. К-ка-ка-ка, це буде моя перша паті. Марі, що для цього потрібно зробити?
Незважаючи на бажання Тоями чи Лазара, рішення про створення паті Драко прийняла самостійно.
Проте, поміркувавши, Тояма й так добре знав, на що здатна Драко. Тому він вирішив поки що мовчки спостерігати за перебігом подій.
— Жрице Дракон... Річ у тім, що за правилами Гільдії авантюристів формувати команду можна лише з тими, у кого різниця в рангах не перевищує одного рівня... — ніяковіючи, промовила Гільдмайстер, похиливши голову.
— Гм? Що це означає?
— З-зрозумійте, "Дослідники рангу Вежі", тобто ви — найсильніший дослідник, якого і Імперія, і Гільдія визнали гідним підкорювати Вежу Херел. Ви стоїте на самій верхівці системи рангів дослідників.
— Хм, ну це природно.
— Е-е, так. Тому формувати команду з Драконом-Колекціонером можуть лише дослідники першого рангу або вище. Створення команди між вами та цими людьми суперечитиме правилам Гільдії...
— .........Гм? Гм? Зачекай, Марі. А який ранг у Нарухіто? — здивовано нахилила голову Драко, над головою якої замиготіли знаки питання.
— ...Драко-чан, ми взагалі ще не реєструвалися, тож у нас немає жодного рангу.
Схоже, сталася банальна помилка.
Драко чомусь вважала, що вони вже стали дослідниками.
— М-м-м-м??! Зачекай, зачекай-зачекай-зачекай, Нарухіто! Тобто ти з самого початку не був авантюристом?! Хіба ти не був рабом-авантюристом? Та й взагалі, хіба ти не торочив постійно про цих авантюристів?
— Та це я, мабуть, про шукачів говорив, про шукачів, — повідомив Тояма факти ошелешеній Драко, хоча й сам не зовсім розумів, яка різниця між рабом-авантюристом та звичайним авантюристом.
— Хм-м-м, Марі, а з якого рангу зазвичай починають ті, хто тільки-но зареєструвався? З першого? — спитала Драко, нахиливши голову.
— Н-ні, окрім таких виняткових випадків, як ви, усі починають із найнижчого, четвертого рангу.
— З Ч-четвертого?! Хм-м-м, мм-мм... — приголомшено відкривши рота, прогуділа Драк. З нізвідки з'явився її хвіст, укритий золотою лускою, і почав неспокійно посіпуватися з боку в бік.
— Ого, це несподівано, Драко-чан. Виявляється, ти дотримуєшся таких правил, — щиро висловив свої думки Тояма.
— Хі-і-і, що ви таке кажете?! — Гільдмайстер витріщила очі від настільки невимушеного тону Тоями.
— Нарухіто, ти геть не знаєш драконів, — на мить пролунав погрозливий голос Драко. Проте для нинішнього Тоями, який уже вважав її своєю подругою, це було нічим.
Він спокійно проігнорував її лють і щиро промовив:
— Ну то розкажи мені, я хочу почути це від тебе.
[УСПІХ ПЕРЕКОНАННЯ]
— .......♪ К-ка-ка-ка, нічого не поробиш. Ми, дракони — раса, яка тримається своїх "обіцянок". Правила Гільдії — це, по суті, обіцянка між авантюристами та Гільдією. Я не знаю жодних інших правил, які могли б зв'язати мене, але обіцянки — це зовсім інше, — промовила Драко, радісно розповідаючи про це.
— Ого, обіцянки. Це й справді важливо, — у голові Тоями уявлення про Драко, Дракона-Колекціонера Аліс, стало дещо глибшим.
Унікальні правила, унікальне сприйняття. Хоч вона й стала поводитися дещо простіше, вона все одно залишалася "іншою істотою".
Про це не варто було забувати. Тояма продовжив мовчки аналізувати.
— Саме так, адже це наша гордість. Обіцянки потрібно виконувати обов'язково.
І справді, тоді Драко вчинила саме так.
Вона поставила Лазара й Тояму перед жахливим вибором, але печатка повернення, яку вона віддала Лазару, була справжньою, і вона дотрималася слова, відпустивши його.
— Але що ж робити? Марі, а скільки часу потрібно, щоб піднятися з четвертого рангу до першого? Днів три? — закінчивши розмову з Тоямою, спитала Драко у Гільдмайстра.
— Н-ні, дослідники першого рангу — це, якщо не враховувати винятковий ранг Вежі, найсильніші бійці Гільдії. Для цього потрібні не лише видатні заслуги, але й сила, про яку дізнаються навіть у палаці, внесок у розвиток Гільдії в інших сферах, а також дозвіл від міста авантюристів. Шлях до цього, надзвичайно складний... Більшість дослідників так і помирають на четвертому рангу...
— Ого, ось воно як. Хм-м, а я гадала, що існують лише ранг Вежі та перший. І що ж робити? Марі, але ж цей чоловік, Тояма Нарухіто — убивця дракона, хіба ні? Хіба за такі заслуги його не можна атестувати?
Схоже, Драко понад усе прагнула створити команду, не порушуючи правил Гільдії.
Своєрідне почуття справедливості. Мені це подобається, чудове почуття, — подумки погоджувався Тояма, киваючи головою.
— ...А, ні, подібні прецеденти траплялися, але навіть у такому випадку як виняток надається лише третій ранг. Одразу отримати перший буде вкрай важко... — обережно добираючи кожне слово, але чітко озвучуючи факти, мовила Гільдмайстер.
Велич Дракона відчувалася навіть тоді, коли вона просто сиділа поруч, але Хайдемарі як Гільдмайстер сміливо виконувала свої обов'язки, не піддаючись цьому тиску.
Хоча подумки вона вже не раз пошкодувала, що рефлекторно вирубила Маркграфа.
— М-м-м, м-м-м. Нарухіто, швидше піднімай свій ранг до першого. Я хочу ходити з тобою на полювання, — надувши губи, Драко роздратовано відкинулася на спинку дивана та звернулася до Тоями.
Схоже, вона поки що відмовилася від ідеї створити команду.
Побачивши, як ця зазвичай сувора істота поводиться наче вередлива дитина, якій не дали іграшку, Тояма мимоволі посміхнувся.
— Та добре-добре. Ти така мила, коли так робиш. Я ще не зовсім розібрався з цими рангами, але це ж типова система рангів, так? Щось на зразок того, що з високоранговими шукачами можуть формувати паті лише просунуті шукачі.
Драко подивилася на Тояму з виразом обличчя: "Що цей дурень верзе?".
Її неймовірно красиве обличчя, мигдалеподібні очі, довгі золотаві вії та глибокі сині зіниці змусили Тояму на мить заціпеніти, але він опанував себе й продовжив:
— Ну, ми швидко наздоженемо потрібний ранг, Драко-чан. У будь-якому разі, нам потрібно добряче попрацювати авантюристами, щоб заробити купу грошей. Е-е, пані Гільдмайстер, адже за виконання завдань вищого рангу й нагорода більша, правда?
— Так, особливо персональні квести для першого рангу — нагорода за них кардинально відрізняється від звичайних доручень з дошки оголошень. За один квест можна здобути величезне багатство. Звісно, складність таких завдань відповідна.
На запитання Тоями, Гільдмайстер відповіла швидко й впевнено, її обличчя випромінювало розум та професіоналізм. Схоже, це й був її звичайний робочий режим.
— Ну, це й логічно. Зачекай, Драко-чан, а звідки ти взагалі дізналася, що я збираюся стати авантюристом? Коли я йшов з особняка, я ще навіть не планував іти до Гільдії, та й тобі про це не казав.
Тояма раптом усвідомив цей факт. Якщо вона прийшла сюди саме для того, щоб створити з ними команду, то мала б спочатку дізнатися, що Тояма вирішив заробляти гроші саме як авантюрист.
Звісно, про це знали лише ті, хто був у готелі. Драко він ще нічого не казав.
— М-м-м........ Не хочу казати, — Драко демонстративно відвернулася, наче дитина, яку спіймали на гарячому.
— Зачекай, це ще що таке? — Тояма насупив брови й ухопив Драко за плече. Вона аж здригнулася від несподіванки.
Побачивши цей вчинок Тоями, Лазар та Гільдмайстер зблідли й почали гарячково шепотіти якісь молитви про ангелів та зуби.
— Гей, повернися до мене, — ігноруючи їхні молитви, чоловік, який вчинив святотатство щодо Дракона, міцно вхопив її за тендітне плече й потягнув до себе.
Драко із здивованим зітханням повернулася до нього й, відвівши очі, пробурмотіла:
— .........В книжці було написано. Збереження дистанції допомагає зміцнити дружбу. І... я не хотіла казати, бо це виглядає так, ніби я таємно стежила за тобою.
Трохи почервонівши, Драко почала знервовано крутити у пальцях пасмо свого довгого золотавого волосся.
Тояма кілька секунд обмірковував значення її слів.
— ...Тобто, ти за мною стежила?
— ....................
Драко мовчала, продовжуючи перебирати волосся й бігати поглядом по стелі та підлозі.
— Та це ж очевидна відповідь!
— Але ж ти не написав мені листа... Я подумала, що ти покинув місто авантюристів, нічого мені не сказавши, — стиха пробурмотіла Драко, пильно подивившись на Тояму.
Будь-хто інший від такого видовища втратив би свідомість. Дракон, який поводиться мов дівчина-підліток, що переймається тим, чим займається хлопець, який їй подобається...
— Та у мене ж навіть адреси немає! З моменту, як ми розійшлися, минув лише один день! — проте цей чоловік, Тояма Нарухіто, був надто прагматичним. Його мозок працював швидко, але він був геть позбавлений романтичних фантазій, тож видав дівчині сухі факти. Звісно, у своєму світі, Тояма не користувався популярністю серед жінок. Настільки, що аж сумно ставало.
— Хм, тоді я просто куплю тобі дім, і ти житимеш там... Ні, зачекай. Ти ж таке не любиш, так? М-м-м-м, дружба — це так складно, — промовила Драко, але вчасно осмислила свої слова. Схоже, вона добре засвоїла уроки щодо того, де саме проходять межі Тоями.
— Радий, що ти це розумієш. Ну, я постараюся якомога швидше підняти ранг, щоб ми могли працювати разом. І коли у мене з'явиться житло, я обов'язково тобі розкажу.
Побачивши, що Драко намагається поважати його кордони, Тояма пом'якшав у виразі обличчя. "Приємна вона все-таки дівчина, чи не так?"
— Обов'язково! Обов'язково-обов'язково розкажи... Хм? Сніф, сніф-сніф-сніф.
Раптом Драко схопила Тояму за комір і притягнула до себе. Вона вткнулася обличчям йому в груди й почала жадібно вдихати повітря.
— Ува?! Гей, ти що робиш? Е? Ти що, обнюхуєш мене? Серйозно, від мене смердить?!
Замість того, щоб зніяковіти від того, що Драко притиснулася до його грудей, Тояму більше стурбувала думка про те, що від нього може тхнути.
Тояма належав до тих людей, які спокійно ставилися до безладу в кімнаті, але терпіти не могли неприємного запаху від тіла чи неохайності. Він міг годинами не складати випраний одяг, але не жалів засобів для чищення й ретельно видраював туалет.
— Тхне... Дуже густий запах, — відсторонившись від грудей Тоями, промовила Драко. Вона піднялася й провела рукою по носі.
Вираз її обличчя більше не нагадував людську дівчину. Потемнілі очі, геть позбавлені емоцій.
Вона перетворилася на вищу істоту, що стоїть поза законами цього світу. На Дракона, для якого головне — мати поруч усе, що є об'єктом його бажань.
Драко знову стала Драконом-Колекціонером.
— Оце так халепа... Я ж перед тим, як прийти сюди, помився й трохи випрати речі встиг... Невже й справді смердить? Треба якнайшвидше знайти ванну й мийні засоби.
Проте Тоямі було не до її перетворень. Факт того, що від нього може тхнути, хвилював його куди більше, ніж аура Дракона, через яку Лазар та Гільдмайстер підсвідомо припали до підлоги.
Йому потрібно було терміново облаштувати побут, де він міг би щодня приймати ванну.
— Ні, це не твій запах. Це запах ангелів... — стиха відповіла на недоречні слова Тоями, Аліс.
У її голосі відчувалася сила, у ньому проступали глибокі емоції. Гнів Дракона, що тихо закипав усередині...
— Хі...
— Гх, м-м...
Від важкого дихання Гільдмайстер та Лазар застогнали. Це була природна реакція.
— А? Гей, Драко-чан, що таке? Чому всім так зле від цього тиску?
Тільки один бовдур нарешті помітив стан Драко. Лазар та Гільдмайстер подивилися на Тояму з невимовним докором.
— Нарухіто.
— А, так?
— Ти бува не зустрічав ангела чи когось із Церкви? Що це за густий, липкий запах цих потвор?
— А-а, Церква, Церква. А-а, ти про того хлопця з Пріджі-Скролл?
Слово «Церква» одразу асоціювалося з тими подіями. З тією маленькою, але бісівськи сильною сестрицею-монахинею. Святою чи як її там.
— ....................Що ти щойно сказав?
— А-а, ну, коротше, там багато чого сталося. Щоб урятувати дітей, Свята допомогла мені, але натомість я підписав цей Пріджі-Скролл. Поставив криваву печатку... Я щось не те зробив?
Він стиха розповів про договір, укладений заради порятунку Ліда та Луки, і про криваву печатку.
Повітря навколо Драко спочатку різко охололо, а потім миттєво розжарилося.
Світ ніби затремтів від гніву Дракона: температура в кімнаті падала й піднімалася щосекунди. Такого не було навіть під час її сутички з Венфілбарною.
Маркграф міцно спав, Лазар та Гільдмайстер із блідими обличчями схилили голови, і лише Тояма Нарухіто, 27 років, неодружений, знову нічого не розумів.
— .........Ні, усе гаразд. З тобою все гаразд. Що б ти не зробив, я підтримаю будь-який твій вибір. Якщо ти цінуєш свободу, я теж шануватиму твою свободу. Але зрозуміло, зрозуміло-зрозуміло. То ось як вони діють.
— Е-е, Драко-чан, пані Драко-чан? Вибач, але у тебе зараз дуже страшне обличчя, — обережно звернувся Тояма до Драко, чиє обличчя стало абсолютно позбавленим людських емоцій.
— К-ка-ка, к-ка-ка-ка-ка. К-ка-ЛИХО-ЛИХО-ЛИХО-ЛИХО-ЛИХО. Зрозуміло. Вони ж мали знати, що ти мій друг, адже вони були там. Нарухіто, які умови договору в Пріджі-Скролл?
Її сміх звучав інакше, ніж зазвичай.
Це було тихе запитання, і Тояма чесно відповів:
— ...У обмін на порятунок дітей я маю віддати 50 платинових монет до цієї зими.
— Зрозуміло, зрозуміло-зрозуміло. І ти збираєшся заробити їх власноруч?
Запитання Дракона. Тільки зараз по спині Тоями пробіг холодний піт.
Він чітко відчував, що Драко лютує. Слово, мовлене як би між іншим, викликало ілюзію, що один неправильний крок — і його вб'ють.
Ось що таке сила вищих істот.
Проте Тояма відповів лише фактами, дотримуючись власної естетики та життєвих принципів:
— Звісно. Я такий самий, як і ти, Драко-чан. Я не викидаю обіцянок чи договорів на вітер, бо нічого доброго з цього не вийде.
Жити за власними бажаннями й дотримуватися правил — це не протиріччя. У свідомості Тоями ці речі чудово співіснували.
— ...К-ка-ка-ка, і це чудово. Це дуже добре, людино. Покажи їм, здолай це випробування ангелів та Церкви. ...Але вони молодці, ці іграшки ангелів. Давно вже мене так не шили в дурні.
Від відповіді Тоями лють Драко трохи вщухла.
Вона клацнула своїми довгими пальцями.
— Фанон.
Коротке слово було ім'ям. Особлива істота, що служила Дракону.
— Так, я вже відправила фамільяра до Церкви, — простір розтявся, і з нізвідки з'явилася покоївка. Та сама покоївка з байдужим виразом обличчя.
"Е, вона тут була?"
Тояма мовчки показував це виразом обличчя, але ніхто йому не відповів. Він подивився на Лазара та Гільдмайстра, закликаючи їх разом здивуватися з того, що покоївка з'явилася з нізвідки, але ті повністю проігнорували його погляд.
— Чудово. Передай Єпископу. Хай пояснить усе від початку до кінця.
— Слухаюсь. ...Я вже передала це через фамільяра.
— І яка реакція?
— У неї пішла піна з рота, і вона почала дивно танцювати в кімнаті, де ховає золоті монети. Це провокація?
— ...А це цікаво, скнара. Схоже, вони занадто багато про себе уявили через своїх Святих та Перших Лицарів. Геть забули, хто такі дракони, тож доведеться їм нагадати.
Холодна посмішка. Побачивши це обличчя, Тояма знову переконався: вона — істота з іншого світу. Наскільки б дружніми вони не були, про це не слід забувати.
— Нарухіто, зніми цей нашийник сам, і не кажи, що не зможеш.
— А-а? Ти про що? Звісно, я віддам гроші. Те, що взяв у борг, завжди повертаю.
Але повага — це одне, а страх — зовсім інше. Тояма спокійно відповів подрузі, яка переймалася його долею.
— Хм, я запам'ятаю ці слова. ...У мене з'явилися термінові справи. Я б хотіла побути з тобою довше, але мені час іти. Нарухіто, коли звільнишся, завітай до посольства.
— О, дякую. Обов'язково зайду. І про базу розкажу, як тільки вона з'явиться.
— Угу, і швидше піднімай ранг. Я дозволяю тобі приєднатися до полювання Дракона.
— А-а, чекатиму з нетерпінням.
— Хм, ну тоді бувай. ...І обов'язково, обов'язково приходь у гості, бо якщо не прийдеш, буде зле!
— Та знаю я, знаю. Дякую за допомогу сьогодні, Драко-чан.
Тояма простягнув руку.
— ...Що це?
Драко переводила погляд із простягнутої руки на обличчя Тоями.
— Е, це рукостискання. Не можна?
— ...Фу-фу, дурнику, чому це не можна?
Драко розслабила обличчя й міцно стиснула руку Тоями.
— Ого, яка сила!
— Це ти слабак, дурнику... Ну, мені час. Вдалого полювання, Тоямо Нарухіто.
— О-о-о, дякую! Гарного дослідження, Драко-чан! — відповів Тояма звичною фразою, яку він завжди казав товаришам. Це було традиційне побажання серед шукачів перед наступною зустріччю.
— Хм. Марі, довіряю їх тобі. І передай мої вітання Лорду, коли він прокинеться.
— Слухаюсь, усе буде виконано, — Гільдмайстер вклонилася. Незважаючи на бліде обличчя та тиск Дракона, вона залишалася очільницею Гільдії авантюристів цього міста.
Драко посміхнулася, поруч із нею стояла покоївка з байдужим обличчям.
Вони розвернулися, і покоївка цокнула підборами шкіряних туфель.
У ту ж мить миготливі силуети Драко та покоївки розчинилися в повітрі, мов ілюзія.
За кілька секунд зникла навіть їхня аура.
Дракони покинули Ґільдію.
— Вау, оце круто...
— ...Буря вщухла.
Тояма сказав це абсолютно спокійно, а Лазар важко зітхнув.
Кхм, пролунав акуратний кашель. Гільдмайстер Хайдемарі, якій Дракон довірила цю кімнату, перевела подих.
— ...Ну що ж, ще раз ласкаво просимо до Гільдії авантюристів.
Вона ніяково посміхнулася.
Довгий день тільки починався.
.
.
.
(П.П Ну що ж, пиздець церкві, догралися.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]