Розділ 26 - Твоє ім'я…
— Добре, ну що, заходимо, Лазаре.
— Ага, усе гаразд, я поруч.
Тояма подивився на круглу будівлю.
Споруда була дерев'яна, це називається довгий дім чи як? Велика будівля, зведена наче перевернутий корабель.
Для наочності, стіни та дах будівлі були прикрашені щитами, мечами й кістками незнайомих істот як елементами декору.
— Перепрошую-ю.
Він відчинив двері Гільдії авантюристів. З тим легким хвилюванням, яке відчуваєш, коли вперше відчиняєш двері незнайомого закладу харчування.
А там розгорталася саме та картина, яку й уявляв Тояма.
— Черга! Ставайте в чергу один за одним!
— Отримав завдання-я! Збір іклів гігантського кабана! Це моє!
Повно життя.
Хоча був лише ранок, у повітрі стояв сильний запах пива, і лунав звук шкварчання м'ясного жиру на вогні.
— Отой новий заклад у кварталі червоних ліхтарів, який нещодавно відкрився, був просто супер. Хі-хі-хі, там стільки милих дівчат-звіролюдей.
— Та ні, краще вже заклад під назвою Рейн-Ін. Дівчата першокласні, та й система новаторська, називається зворотне призначення.
Якщо прислухатися до сороміцьких розмов, то виявиться, що ці гарячі хлопці мали міцні зв'язки з кварталом червоних ліхтарів.
— Як тільки закінчимо перевірку спорядження — вирушаємо. Використаємо раба для пригод, якого залишили чекати надворі, як принаду, щоб виманити велюрового форса у лісистій місцевості.
— Зрозумів. Цікаво, скільки з них виживе.
Різноманіття. Острів Бабель теж був плавильним котлом, де збиралися найрізноманітніші раси, але це місце було зовсім іншого рівня.
Як-не-як——
— Мяв, щось раптом стало вогко… Шерсть стала липкою.
— Фо-фо, моя борода теж чомусь стала вологою, чи не піде дощ.
— Олія, що вийшла нещодавно, була чудовою. Блиск хвоста зовсім інший.
Звіролюди — важко сказати, чи можна їх так називати, але тут було повно істот, чий вигляд був дуже далеким від відомого Тоямі.
Звіролюди з звірячими вушками й хвостами.
Низькі дядьки з густими бородами й мускулястими тілами — мабуть, гноми.
Просто низькі на зріст, але з обличчями дорослих — схожі на хобітів.
Тояма сяючими очима спостерігав за цією справжньою фентезійною картиною.
Для чоловіка, який був по вуха занурений у класичне фентезі на кшталт "Володаря перстнів" або у фентезійні лайт-новели та веб-новели, що були популярні у 2010-х і 2020-х роках, це було подібне до парку розваг.
"Вони п'ють алкоголь із кубків, схожих на мисливські роги. Я теж такий хочу."
Він просто не міг приборкати своє захоплення.
— Оце так. Гноми, хобіти, звіролюди. Залишилося додати ельфів — і збереться повний комплект.
— Ха-ха, чистокровних ельфів тут немає, але напівельфів чимало. Нарухіто, ти вперше в гільдії?
Лазар звернувся до Тоями, який сяяв очима.
— Я часто бував у схожих місцях. Але оце так, не думав, що тут із самого ранку так галасливо.
— Ага, о цій порі тут багато працьовитих авантюристів та новачків. Усі відчайдушно намагаються вхопити бодай трохи вигідніше завдання.
Вони пройшли від входу вглиб будівлі.
Засвічені люстри, простір із розташованими столами та стільцями для харчування, величезна дошка з прикріпленими аркушами завдань та відгороджена склом зона реєстратури, схожа на банк.
Гільдія авантюристів. Учора, коли він завітав сюди, у нього не було часу оглянутись.
Чим більше він озирався довкола, тим більше піднімався його настрій.
— Круто, наче в тематичний парк потрапив… Але в той натовп я лізти не збираюся.
Тояма подивився на переповнену зону реєстратури. Здавалося, ніби натовп невихованих людей обступив надзвичайно популярний атракціон.
Бійка за аркуші із завданнями, боротьба за чергу — справжня битва без правил.
У Тоями було багато речей, які він ненавидів. Натовп був однією з них.
— Ага, реєстрація, мабуть, займе чимало часу. Хм, але як і слід було очікувати від Гільдії авантюристів Агатри, життєва сила тут зовсім інша.
Лазар приклав руку до своєї довгої щелепи й замислено гмикнув.
Бам — Лазар похитнувся.
— Гей, ви чого тут застрягли, заважаєте! Геть з дороги!
Очевидно, це було зроблено навмисно. Здоровило, який врізався в нього ззаду, почав волати, бризкаючи слиною.
— Ой, вибач.
— Ува, це ж лізардоніанець. Фень, тут немає нічого, що ти міг би вкрасти, пф.
Спокійно вибачившись, Лазар зустрів зневажливий погляд здоров'яка, який дивився на нього мов на якесь брудне сміття, після чого той плюнув Лазарові під ноги.
— …Я не збираюся влаштовувати проблеми, вибач. Нарухіто, ходімо.
Навіть на образу Лазар не змінив виразу обличчя. Вони прийшли до Гільдії авантюристів, щоб заробити грошей. А не для того, щоб влаштовувати халепи.
Лізардоніанець, який опанував мистецтво придушувати емоції, нахилив голову, намагаючись зникнути з очей цього здоров'яка.
Проте, на жаль, людський друг цього розважливого Чоловіка-Ящера не мав звички чинити так само. Він не вирізнявся розсудливістю — у нього в голові був повний Хеппі Міл.
— Ти справді це так залишиш, Лазаре? Узагалі-то першим врізався цей бовдур. Схоже, цей телепень ще й перед собою нічого не бачить.
Тояма віддавав перевагу вбивству дратуючих істот перед придушенням власних емоцій.
Він обізвав здоров'яка так, щоб той чудово все почув.
— А? Що ти сказав?
Здоровило з довгим волоссям сіпнувся, а на його очах набрякли судини.
Залізний нагрудник, хутряні штани, меч на поясі — безсумнівно, це був грубий авантюрист.
Тояма підвів погляд на цього типа, який був вищим за нього десь на дві голови, й оцінив його.
— …Нарухіто, ти знову за своє… Вибач мого супутника, він тільки-но прибув до міста й ще не звик. Пробачте за грубіс—ть.
Глухий удар.
Кулак здоров'яка влучив Лазарові прямо в сонячне сплетіння. Не витримавши, Лазар зігнувся навпіл і впав на коліна.
"Ну все, вбиваю." Перемикач Тоями спрацював надзвичайно легко.
— Досить белькотати, ящере! Гей, ти в плащі! Що ти там про мене бовкнув?! Назвав мене телепнем?!
— …Ти як, Лазаре?
Ігноруючи типа, який розбризкував слину, Тояма простягнув руку Лазарові.
— А, ага, все гаразд. Зараз влаштовувати проблеми не варто. Давай поки що…
Підвівшись, Лазар усе ще намагався владнати ситуацію.
— Гей, дивіться, Ґальд знову з когось знущається.
— Це ж лізардоніанець, яка рідкість. Хі-хі, зробить із нього раба для пригод? З них виходять непогані розвідники.
— Гей, Ґальде, тільки не вбий його зопалу, як минулого разу. Того хлопця було шкода. Приїхав із села й одразу нарвався на Ґальда, його дівчину відібрали, Ґальд з нею погрався та й викинув.
— Ну що поробиш, самі винні, адже наше правило авантюристів — особиста відповідальність.
Огидний сміх різав слух.
Кілька авантюристів помітили їх і почали посміхатися та підбурювати, наче спостерігаючи за виставою.
— Погане діло, ми привертаємо увагу… Нарухіто, давай прийдемо пізніше, якщо зчинити галас, будуть неприємності.
Цілком логічна думка. Лазар, кривлячись від болю, намагався підштовхнути Тояму до виходу, але…
— Вибач, не можу.
Коротким словом Тояма проігнорував його.
— Г-гей, Нарухіто.
Ставши перед здоров'яком, ніби захищаючи Лазара, Тояма пильно оглянув його тіло.
— Що-о-о? Що це за погляд, маєш якісь претензії?
Здоровило вищирився в мерзенній посмішці.
Це був саме той тип людей, яких ненавидів Тояма: відносно вмілий у бою, вправний у насильстві, але нерозважливий, брудний і жорстокий.
Цей тип був зайвою людиною. Від нього тхнуло тим самим духом, що й від тих, хто в дитинстві відібрав у нього пухнастого друга.
— ……Третьосортний. Тхне перегором. Доказ того, що пив до самого ранку. Через запах тіла монстри легко викриють твоє розташування, з таким-то підходом.
Оцінювання було завершено.
Його можна вбити — таким був вердикт.
— Що?
— Зважаючи на зріст, живіт занадто стирчить. Порівняно з верхньою частиною тіла, нижня геть слабка. Тіло, яке навіть толком не бігало й не тренувалося. Просто туша м'яса, що покладається лише на свої габарити.
Тояма вказував пальцем, оцінюючи статуру чоловіка. Все ж таки різниця між людьми цього світу була величезною. Між дрібнотою та реально небезпечними типами була прірва.
— Ти що верзеш, а? Жити набридло?
Звичайну людину один лише вигляд цього здоров'яка вже трохи придушив би своєю загрозою.
Проте Тояма й далі лиховісно посміхався.
— Не почув чи що? Виходить, у тебе не лише з очима проблеми, а й із вухами. А ні, ще й з обличчям та мізками. Хі-хі-хі, жодної позитивної риси, у чому взагалі цінність твого існування, а?
Слабкий — однієї цієї причини Тоямі було достатньо, щоб більше не стримуватися перед цим типом.
— Вб'ю!!
Здоровило простягнув свою товсту руку до шиї Тояви, але значно раніше прямий удар ногою Тояви влучив чоловікові просто в промежину.
Хрусь — гидке відчуття від удару по чомусь м'якому, але це був чистий хіт.
— Обу-у?!
Здоровило, корчачись від болю й схопившись за пах, завалився на землю.
— Таки повільний.
Тояма дивився на нього зверху вниз.
Він прицілився, пильно вивчаючи нахилену шию здоров'яка, який качався від болю.
— Г-гей, Ґальде, а цей тип бува не небезпечний?
— Та ну, що сталося? Ґальд упав на коліна!
Зеваки теж помітили щось недобре й почали шуміти.
Проте Тояма, шукач, який розмірковував над тим, як добити здобич, нічого не чув.
— Ск-канд-дал… б-біль…
Спускаючи слину, з червоними від крові очима здоровило намагався висловити претензії щодо брудної гри Тоями. Проте він помилявся.
Зараз йому треба було не скаржитися на правила бійки, а ігнорувати біль і повзти геть, аби врятуватися.
Здоровило зробив неправильний вибір.
Для нього це була лише гра. Познущатися з незнайомих облич, які з'явилися в гільдії, поштовхати їх — тільки й усього.
Проте, істота, яку він вирішив зачепити, була зовсім не тією, до якої варто було чіплятися такому дріб'язку, як він. Хоча було вже запізно.
— Якщо кажеш "вб'ю", то будь готовий, що вб'ють і тебе, так?
Якщо чіпають — вбивай.
Якщо знущаються — теж вбивай.
Потураючи власним бажанням, я сам вирішуватиму, кому жити, а кому помирати.
Тояма дивився зверху вниз на того, кого мав знищити.
— ——Що?
Це передалося. Незвичайна атмосфера Тоями дісталася до нього. Обличчя здоров'яка миттєво зблідло.
Тояма прицілився в шию чоловіка, який повзав, тримаючись за пах. Збираючись переламати її одним ударом.
— Зупинися, Нарухіто!! Не вбивай!
Попри оклик Лазара.
Тоямі це здалося дещо дивним. Зачекайте, це дивно. "Чи справді я був настільки кровожерливим?"
Сумнів, що виник на мить, розчинився, наче під туманом. Та байдуже.
— Хі-хі.
З коротким смішком він збирався зламати шию здоров'яка——
— Так, усе, кінець. Гру закінчено. Не рухайся, чорнявий хлопче.
Він різко заніс ногу, але завмер. Його змусили зупинитися. Адже в спину йому вдарила жага вбивства, значно гостріша й густіша за його власну.
— …Хто це?
Витримавши відчуття, подібне до уколу крижаної води на голову, Тояма коротко запитав.
— Сьогоденна чергова підземелля. Наглядачка за такими гарячими дурнями, як ви. Була б вдячна, якби ви не додавали мені роботи.
Клацання — звук, із яким натягували тятиву, був звуком лука.
Його взяли на приціл зі спини. Відчувалася колосальна жага вбивства, навіть без погляду. Та сама аура, що й у Аліс, Бернала чи тієї святої діви.
— А, ви… Нарухіто, благаю. Зроби, як вона каже.
Голос Лазара став ще суворішим. Цього разу Тояма слухняно кивнув.
Він повільно підняв обидві руки, демонструючи відсутність ворожих намірів.
— …Тобі пощастило, телепню. Наступного разу вибирай, до кого чіплятися.
Він повільно опустив ногу, яку збирався використати для смертельного удару. Він зрозумів: найменший хибний рух — і його прошиють наскрізь.
— Х-х-хі-і-і!
Спускаючи все під себе, здоровило поповз геть. Жалюгідне видовище. Добити його можна й наступного разу. Тояма запам'ятав це обличчя.
— Ой-ой, ти справді збирався його вбити. …Від тебе віє неприємним вітром. Густим і брудним від крові… Але водночас дуже теплим. Дивний і химерний вітер… Вітер, у якому перемішалися зло й добро.
— Якщо вже говорити про кривавий сморід, то ти, яка без роздумів наставила на мене наконечник стріли, теж не краща, хіба ні?
Десь він уже чув цей голос. Тояма зрозумів, що голос жінки за спиною йому знайомий.
— Хм, а ти сміливий. Можеш повільно повернутися?
На прохання жінки Тояма кивнув.
— А, ви, невже це срібне волосся, срібні очі, крилатий лук……
Спантеличений голос Лазара. "Цей тип справді багато про що обізнаний," — неуважно подумав Тояма.
— Пане ящере, ти теж не рухайся. Породження зла, оповите вітром Флорії. Вибач, але від тебе мені теж досить лячно.
— Г-гей, це ж вона, ота срібноволоса…
— Не можу повірити, це правда вона. Справжня… Вперше бачу… Зазвичай вона не виходить, коли чергує в підземеллі.
— Така красива, що важко повірити, аби вона була звичайною людиною…
— А хто ці типи, які зчепилися з Ґальдом? Хтось їх бачив?
— Гей, той чорнявий тип, це ж учорашній…
— А, це той, Дракона Колекціонера…
Довкола піднявся виразний шум.
Схоже, серед присутніх були ті, хто впізнав Тояму. Ну, вчорашні події — це й не дивно.
— Навколо стало надто галасливо. Можеш повернутися?
— Та йду вже… А-а-а?
Він повернувся й завмер від здивування.
Він її вже бачив.
— Що таке? Чому в тебе такий здивований вираз обличчя? Ти ж знав, що на тебе націлено наконечник стріли. І ти ж знаєш, хто я така?
Довге срібне волосся, одна коса з якого була заплетена й погойдувалася від вітру, що казна звідки дув.
Шкіра, мов порцеляна, рожеві губи, витончений маленький ніс, наче витвір мистецтва.
Одяг відрізнявся від того хутряного національного вбрання. Маленька накидка на плечах, вишукана шкіряна куртка, короткі шорти та білі панчохи, зручні для руху.
— Ти… Венфілбарна, чи як…?
Колір її очей був не райдужним, а чомусь срібним.
Та клята ельфійка, яку він зустрів у Вежі.
Тримаючи лук із пір'яним оздобленням, націлений на Тояму.
— Саме так, стрілець із колишнього загону Героя——
— Венфілбарна Зільбасортуск! Що за біда, ти теж тут?! Після того дня було стільки клопоту—— Ає?
Тояма вимовив її ім'я. У цю ж мить із обличчя жінки, яке досі було відносно доброзичливим, зникли всі емоції. Наче це й було її справжнє обличчя.
Пікон.
[Прихований квест]
[Знає твоє ім'я]
І саме в такий момент——
— ——Від кого ти почув це ім'я?
Саме в той момент, коли сповіщення привернуло його увагу. Крижаний голос обрушився на все його тіло.
Перш ніж він встиг це усвідомити, його погляд перекинувся, а з легень вибило повітря.
Його вдарили й притиснули до підлоги. Він не зміг ані зреагувати, ані відчути її рух.
— Ґа, ха…
— Нарухіто!! Ґу-у?!
— Не рухайся, лізардоніанець, наступного разу вб'ю. Відповідай, людино, від кого ти почув це ім'я?
Венфілбарна. Ця срібноволоса, яка зараз виглядала трохи інакше, ніж раніше, притиснула Тояму до землі й заблокувала його рухи.
Лазар, який спробував кинутися на допомогу, від одного лише помаху її пальця відлетів і врізався в стіну.
Атмосфера в Гільдії авантюристів миттєво змінилася.
Натовп зевак почав збиратися, намагаючись зрозуміти, що відбувається…
— ——Не підходьте, сіра масо.
Гуп, гуп-гуп. У той момент, коли Венфілбарна направила свої срібні очі на натовп… більше половини авантюристів, переважно 3-го рангу та нижче, непритомні завалилися на підлогу.
— Кхе-кхе?! Ти що, амнезію вхопила?! Ти ж сама назвалася! Щось там про Сієра Спеціаль чи як!
Назване ім'я знайомої викликало раптовий напад люті в жінки, на що Тояма закричав. Він намагався вирватися, але не міг поворухнутися, геть зовсім. Звідки в цьому тендітному тілі така дика сила?
— Сієра Спеціаль? Я не розумію, про що ти. Відповідай. Інакше я вб'ю тебе разом із ящером.
Жінка пробурмотіла ці слова так, ніби вперше чула власне ім'я. Крижаний голос та жага вбивства були спрямовані навіть на Лазара.
— …Що це означає? Ти хто така? Ти хіба не клята ельфійка?
Тояма використав ті слова, якими вони попрощалися.
— ——Я не ельфійка.
Тихий, але, о-о, схожий на крик або плач голос жінки.
— Абу.
— А.
— Уе.
Люди знову почали падати. Навіть попри те, що ці слова були спрямовані не на них.
Проте слова, сповнені сили, подібної до прокляття, вирубали свідомість усіх слабких людей. Мова давніх героїв мала таку силу.
Герої, які здолали Великого Повелителя Демонів, нагорода, дана їм——
— О-ой-ой-ой, що, я натиснув якусь кнопку? Слухай, можеш припинити випромінювати цю киплячу жагу вбивства?
— …Значить, не відповіси. Ну що ж, добре. Я вб'ю тебе й запитаю у вітру.
— Що це за фразочка в стилі J-POP?
— Нарухіто!! Не треба! Зупинися!
— Помри.
Там була чітка й беззаперечна смерть.
Тояма дещо хибно розрахував. Як і отой здоровило раніше, він помилився й не зміг вчасно усвідомити, хто перед ним.
Це було схоже на дорожньо-транспортну пригоду — смерть завжди обрушується ось так безглуздо.
Проте Тояма теж не був тим чоловіком, який безглуздо й покірно ляже в домовину.
— Це ти помри.
У нього в голові був Хеппі Міл. Його людська сутність, яка на слова "помри" відповідала "сам помри", уже зробила свій вибір.
Максимальна потужність Кірийяби. Мінімальний радіус туману.
Він стиснув туман якнайсильніше, щоб той діяв лише на нього й на неї, не зачіпаючи Лазара.
"Я не збираюся вмирати сам. Якщо хочеш вбити мене — помирай разом зі мною."
Кірийяба вже——
— Ой-ой-ой-ой-ой, отже ось воно як. Здається, виховання залишає бажати кращого, стрілець.
Крижана жага вбивства розчинилася, перетворюючись на воду. Саме таке було відчуття.
Це було тепло. Нова жага вбивства, що виразно несла в собі тепло, заповнила шинок гільдії.
— Якщо немає Героя, то ти навіть не здатна відрізнити, що можна робити, а що ні. Ха-ха, це нічим не відрізняється від дикого звіра. Справді змушує посміятися.
Крижане, гаряче, аж голова йде обертом. Тояма стиснув зуби, намагаючись не втратити свідомість під цим щільним тиском.
Подивившись довкола, він побачив, що половина присутніх у шинку вже лежала на підлозі з піною у роті.
Проте це тепло водночас дарувало відчуття надійності.
— Кх…
Густа аура. Срібноволоса дівчина теж відчула це відчуття, яке явно належить не людині. Дрижання передалося через руки, що притискали Тояму.
— А, ви…
Лазар, який насилу зберігав свідомість, запнувся на пів слові.
Відчуття, від якого навіть дихати ставало важко. Відчуття абсолютного звіра, перед яким мимоволі хочеться схилити голову.
Тояма знав це відчуття.
— …Ха-ха, ідеальний таймінг. Ти, як не крути, з'являєшся дуже вчасно.
Тояма звернувся до неї.
Довге золоте волосся сяяло саме по собі, а її обличчя було настільки красивим, ніби Бог проявив до неї особливу прихильність.
У неї було одне око, яке, здавалося, вело до найглибшого, найтемнішого синього куточка неба.
— Драко.
Аліс Драл Флеартейл, Дракон-охоронець Імперії.
Одноока красуня з розкішним золотим волоссям.
Сорочка, схожа на білу чоловічу рубашку. Шкіряні штани, які нереально пасували до її довгих ніг. Просте вбрання, але її присутність була просто приголомшливою.
Ще нещодавно — заклятий ворог, зараз — друг. Мабуть, точно друг.
Подруга-золотава Дракониця поклала руки на свою витончену талію й випустила повітря з носа в бік Тоями.
— Фень, я не знаю такого, хто навіть листа не спромігся надіслати. …Ти не поранений, Нарухіто?
Дещо ображені слова, але її голос лунав м'яко.
— Живучість — це моя єдина чеснота. І взагалі, не вимагай неможливого, у мене ще навіть адреси немає.
— …Драконе Колекціонере, чому ви тут?
Срібноволоса жінка, Венфілбарна, запитала в Аліс.
— Заткнися, стрілець, не смій ставити мені запитань. Чоловік, на якого ти наважилася підняти руку — це мій чоловік, Дракона Колекціонера……
Вона відкинула запитання, а її гостра загроза, спрямована на Венфілбарну, зникла, коли вона подивилася на Тояму й почала белькотати.
— …Ніякої конкретики, Драконе Колекціонере. Що ти хочеш сказати?
Побачивши цю неналежну для Дракона поведінку, Венфілбарна насупила брова.
— Забери від нього руки. І взагалі, з чиєї згоди ти торкаєшся його? Він не той чоловік, до якого має право торкатися таке нікчема, як ти, лише додаток до Героя.
Проте атмосфера знову змінилася. У той момент, коли Венфілбарна звернулася до неї, голос Дракониці наповнився люттю.
— …А якщо я скажу "ні"?
Якби довелося її порівняти, вона була подібна до місяця. Її холодне сріблясте сяйво миттєво забирало життя, варто було лише задивитися на його красу.
— Тоді з Імперії зникне один Авантюрист рівня Вежі. Та й усе, нічого особливого.
Вона була подібна до сонця. Перед її сяйвом та теплом усім живим істотам залишалося лише схилитися й чекати, поки їх спопелять.
— Ти хочеш сказати, що зникнеш саме ти, Драконе Колекціонере?
— Ха-ха, гаразд, не цвірінькай тут, жалюгідна служнице, яка втратила свого господаря-Героя.
Місяць і сонце зійшлися в протистоянні. Істоти за межами людського розуміння. Вкриті настільки щільною аурою люті та жаги вбивства, що її можна було відчути майже на запах, вони змушували завмирати від остраху ворухнути бодай пальцем.
Проте вирази облич обох залишалися безтурботними.
— …Ну й страхіття.
У Тоями не було інших думок, окрім цієї.
.
.
.
(П.П Махач за самця, хоча одна хоче його вбити, а інша тра... кхм, врятувати, ахаххаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]