Розділ 21 - Знешкодження шкідливих птахів
— А-а, гяааааааа?!!
Огидні крики лунали звідусіль.
Життя, поглинуті туманом, розрізалися на шматки й згасали.
Тут не було ані знущань, ані сміху, ані образ, подібних до їхніх.
Просто вбивство. Повне знищення. Звичайнісінький феномен. Полювання справжнього хижака — саме таке.
— Моє… тіло… а.
Красунчик, останній чоловік, у якому ще теплилося життя, повз по закривавленій бруківці. Ще хвилину тому від упевненості сильного не залишилося й сліду.
Продираючись крізь спотворені жахом трупи своїх підлеглих, красунчик продовжував повзти по землі, "тікати, тікати, тікати"—
Хлюп.
Звук кроків.
— А…
— О, є той, хто вижив. Хм, виходить, якщо ворогів багато, сила падає? Я ж раніше майже не використовував це проти людей. Ну, далі відрегулюю.
— Щ-що ти за чудови—
Хлюп. Красунчик занурився в калюжу крові.
У ту саму мить, коли власник кроків лунко клацнув пальцями, Кірийяба, що просякла в тіло красунчика, розрізала його плоть і душу.
Без жалю, без глузування, без вагань хижак виконав свою роботу.
………
…
— Ну і ну, ідеальна ситуація. От би завжди було так зручно цим користуватися.
У густому запаху смерті, Нарухіто Тояма сховав щербату Кірийябу назад у свої груди. Туман, просякнутий смертю та кров'ю, на очах розсіювався.
— Але й сморід же… Ого, Наму Аміда, Наму Аміда.
Якби він зробив таке в рідному світі, його б засудили до страти без жодних пом'якшувальних обставин. Зараз кількість убитих була не меншою за двадцять осіб. Кірийяба, зброя Нарухіто Тоями, бездоганно продемонструвала свої можливості.
— Лазар чудово впорався зі своєю частиною. Гм, варто було б залишити хоч одного живим. Хотілося б дізнатися їхні особи та причину, чому вони полюють на мене й Лазара.
Він добре знав, наскільки проблемними бувають бандити. Для них власні понти — це як огидний костюм, у якому вони ходять. Якщо ти потрапив їм на очі — чекай біди.
— Як мінімум, хотілося б знати кількість людей, причетних до цієї справи. Жодної образи затамовувати не можна, робити все треба радикально.
З минулого досвіду, Тояма розумів: коли даєш прочухана поганим хлопцям, єдиний спосіб — змусити замовкнути геть усіх, хто причетний до цієї справи.
Навіть якщо знищити всю організацію неможливо, то принаймні треба затулити рота тим, хто пов'язаний із цими типами, які полювали на Тояму й Лазара, інакше будуть неприємності.
— Так, так, чи є в них щось при собі?
Тояма почав без розбору нишпорити по трупах. Звичайна людина відвернулася б від такого з огидою, але для сп'янілого від бою шукача це дрібниця.
— Оцей убраний найкраще. Порівняно з іншими, спорядження в нього розкішне. Шкіряна броня, плащ… Хм.
Звичайна людина, побачивши перед собою смерть і кров, жахнеться. Але шукачі інші — вони п'яніють від смерті й крові. Тояма був по-справжньому, здорово сп'янілий.
— За віком трішки молодший за мене? Байдуже, але в цьому світі повно красивих облич.
— Зброя — ніж… Тц, закривавлений. З огляду на це, він когось штрикнув? Лід, Лука, ви ж не померли?
— Якість шкіряної броні не розберу, але прикрас багато. Хм, це скоріше для вигляду, ніж для захисту?
Він нишпорив по тілу високого чоловіка, якому щойно завдав вирішального удару. Здерши плащ і обмацавши внутрішні кишені, він швидко знайшов це.
— О, а оце вже виглядає саме так, як треба, овва.
Щось на зразок пергаменту з печаткою. Ніжний на дотик матеріал не був схожий на звичайний паперовий аркуш, до якого звик Тояма.
— Чорт, не можу прочитати.
Одразу виникла проблема. Навіть коли він розгорнув його, написане там було для Тоями подібне до заклинань. Незрозуміліше за рукописний лист від іноземця.
— Оце так, серйозно? Я думав, якщо мову розумію, то й з писемністю розберуся… Що це за мова взагалі? Нічого не поробиш, попрошу Лазара прочитати.
Він уже збирався згорнути пергамент і покласти у внутрішню кишеню плаща—
Клац.
Звук за спиною змусив Тояму завмерти.
— …Хм. Дивно. Я ж гарантовано перебив усіх довкола.
— А-ха-ха. А ну, пові-і-ільно підніми руки. Обидві. Отак, молодець. А тепер розвернися, тільки повільно. І взагалі, може, віддаси той лист мені?
За спиною хтось був.
Скинувши руки вгору, як і було наказано, Тояма, залишаючись на колінах, повільно обернувся.
— Ти…
Він витріщив очі. Обличчя трупа, що лежав у калюжі крові біля його ніг, і обличчя чоловіка, який гиготів перед ним, були наче дві краплі води.
Ні, це було те саме обличчя.
— Ой-ой, ти чого, чого такий здивований? Наче побачив, як убита здобич ожила.
Чоловік, що стояв за спиною Тоями, тримав у одній руці маленький арбалет і націлившись на нього, хижо вишкірявся. Обриси були надто знайомі.
Точнісінько таке саме обличчя, як у трупа під його ногами.
— Не схоже, що ви близнюки.
— Ха-ха, ну хтозна. Давай-но швидко віддай.
Схоже, він був не настільки дурним, щоб одразу розкривати секрети фокусу. Для Тоями головним було не те, як це зроблено, а що робити далі, тому він не став допитуватися.
— Отак, хороший хлопчик. Прочитав вміст?
— Я читати не вмію.
— Хм, бос казав, що ти ніби як раб для пригод… Ну, тоді нічого не поробиш. І що ж мені з тобою робити в такій ситуації?
— …У вас тут це норма, коли мерці оживають?
— А-а, ні-ні. Навіть не намагайся розкусити секрет через розмову. Здатність перебити таку купу народу, мізки, щоб без роздумів витягати інформацію з трупа — ти повністю з нашого тіста. А-а, у яку ж проблемну справу ти встромив свій ніс.
— Ха, тоді швидше тисни на гачок. На такій відстані ти ж не промахнешся?
— Та ні, воно-то так. Але просто важко зробити так, щоб не вбити тебе. Я збираюся катувати тебе живим. Хочу розпитати про ящера. Бос наказав привести ящера живим, якщо вдасться.
— …Бос, кажеш.
— Ой, бовкнув зайвого. Слухай, а ти дивний. Така сила, така придатність, ти без сумніву такий самий, як і я, то чому ти заступаєшся за тих шмаркачів?
— Ти надто самовпевнений. Чи не краще швидше затулити мені рота?
— Ахі, ні, ну це круто. Я думав, це легка робота, а воно он як. Уперше за довгий час цікава справа. У такій ситуації перші слова — і це не благання про помилування. Ти точно з нашого тіста. То що, відповіси на запитання? Чому ти врятував тих малих?
— Бо мені так захотілося, бо вони змусили мене так подумати. Вони потрібні мені, щоб здійснити мої бажання.
— Ха-ха, ці хробаки? Ну ти й дивак.
— Ха, все одно корисніші за такого нездару, який так легко дав вибити своїх підлеглих.
— Що?
Посмішка красунчика застигла.
"О? А цей хлопець виявився досить простим."
Думки Тоями закрутилися. Його розслаблена поведінка була лише тонкою маскою.
Здається, це буде простіше, ніж здавалося.
— А як інакше? Ти ж із якоїсь там організації, так? Поважна манера підказує, що ти керуєш людьми. Хі-хі-хі-хі-хі-хі, смішно, втратити стільки підлеглих і все одно ходити з таким виглядом. Заздрю бовдурам із відсутністю мізків.
Тояма підбирав слова, спостерігаючи за реакцією красунчика.
Аура красунчика змінювалася на очах.
Зрозуміло, з цим хлопцем усе просто. Він не звик, коли з нього глузують.
— …Усі, хто намагався витирати об мене ноги, вже давно на тому світі.
— Хі-хі, які дешеві слова, овва. Тоді прибери й мене, хіба ні? На такій відстані навіть такий нездара, як ти, не промахнеться.
Його зброя — арбалет. Звісно, якщо він вистрілить прямим наведенням, ухилитися буде неможливо.
Але замість того, щоб стріляти здалеку, цей дурень підійшов занадто близько. Між ними не було й трьох метрів.
Шанс на мить. Це ризик, але це можливо.
[Навичка: Бойове мислення]
Спосіб убивства цього типка вже сформувався в голові. Залишилося тільки виконати.
Тояма чекав на цю мить, обличчя красунчика напружилося, а вираз став холодним—
— Ну що ж—
Без вагань красунчик натиснув на спуск арбалета. З обличчям людини, упевненої у своїй перемозі—
— Тц!!
Зміщення колін. Техніка зі стародавніх бойових мистецтв для руху без попередніх замахів. Нарухіто Тояма використав рухи тіла, напрацьовані ще в часи шукача.
Він рвонув праворуч. Свист. Повністю ухилитися не вдалося, вістря болта впилося в ліву руку. Болт розірвав шкіру й м'ясо.
Але
— Хі-хі.
— Що?!
Болт красунчика не зміг забрати життя Тоями.
Це був вирішальний момент.
Пшик.
— А… кха, е?
Очі красунчика розширилися. Чужорідне тіло, що виросло у його власних грудях. А-а, чомусь у його груди був устромлений меч.
— Ора-а-а!!!
Попри пробиту ліву руку, Тояма рвонув уперед, майже припавши до землі. Красунчик намагався підняти другий арбалет, захований у пазусі, але це було занадто, занадто повільно.
Лезо, устромлене в груди, робило його рухи неповороткими й важкими.
— Кха-бу?!
Кулак Тоями, піднятий від самої землі, врізався красунчику знизу прямо в підборіддя.
— Повертаю.
Пшик. Меч, устромлений у груди, — Тояма грубо висмикнув його, і бризнула кров.
Лезо було вигнутим, пошкодженим і щербатим.
— Ч-чому…
— Щойно спало на думку.
Реліквія, що зберігалася в тілі Нарухіто Тоями — Кірийяба. Усе дуже просто. У мить, коли Тояма ухилявся від арбалета, він вистрілив нею з власних грудей.
Він подумав, що це спрацює, і зробив. Головне, що все вдалося.
Очі Тоями викривилися. Вузькі зіниці, схожі на очі тибетської лисиці, звузилися в півмісяць, і він вишкірився.
— Хі?!
— Ой, лежи вже.
Підставивши підніжку й притиснувши шию, Тояма гепнув красунчика об землю. Помре то й помре — йому було байдуже.
— Кха?! А, гя… Щ-що, як…
Притиснувши коліном спину красунчика, який лежав обличчям донизу, Тояма лівою рукою втиснув його голову в підлогу.
Дивно, але сила в нього була слабкою. Як для його зросту, м'язів майже не відчувалося.
— В-важкий… Щ-що це за тип…?!
Красунчик намагався скинути Тояму, але той навіть не ворухнувся.
Він витягнув болт, що стирчав із лівої руки. Потекла кров, але адреналін від бойового піднесення та сп'яніння, змушували ігнорувати біль.
— Як звати того, хто дав тобі це завдання?
— Га?
Красунчик перепитав Тояму—
Зах.
З такою ж легкістю, з якою нарізають продукти, Тояма однією рукою стиснув Кірийябу й відрізав вказівний палець на правій руці красунчика.
— ——А-а-а-а-а-а-а-а-а-а?!! М-мій, мій палець-а-а-а-а?!!
— Відповідаєш не на запитання або брешеш — і щоразу, коли я вирішу, що ти брешеш, я відрізатиму по пальцю. Наступними будуть великий і мізинець, потім середній і підмізинний, а далі — всі інші пальці. Відповіси чесно — відпущу. Обіцяю.
— …Хі, хі, хі.
Красунчик важко задихався. Це вже був навіть не голос. Рана на грудях, палець — нова кров просочувалася в брудну бруківку міста.
— Як звати того, хто дав тобі це завдання?
— Я-я не знаю!! І-ім'я боса ніхто не знає—— Хіггі?! А, а-а-а, знову палець-а-а-а!
Щербате лезо, вигнутий клинок Кірийяби відрізав ще два пальці красунчика.
— Чому, чому-у-у, я ж не збрехав-а-а-а…
— Скільки людей причетно до цієї справи? Скільки осіб пов'язано з твоєю роботою? Де вони?
— Хі, я, перестань, благаю, більше не ріж! Немає! Крім мене, нікого немає!! Я хотів усе заграбастати сам! За ящером полює вся організація, але шукати його в кварталі злиднів додумався тільки я! А, про тебе я теж нікому не казав! Ч-чесно!
Дзюр-р-р. У бруківку, крім крові, почали всотуватися екскременти. Із паху красунчика потекла рідина.
Тояма навіть не ворухнувся, продовжуючи дивитися на здобич очима, у яких відбивалася темрява нічних гір.
— …Я ж тебе вбив, чому ти живий?
— Ха, ха… хі, хі-і, б-більше не треба, а-а-а-а, пальці-і-і-і, перестань.
Зах, зах.
Він не відповів на запитання, тому Тояма відрізав решту пальців на правій руці красунчика — середній і підмізинний. Його права рука тепер нагадувала лапу Дораемона.
— Я ж тебе вбив, чому ти живий?
Він спокійно повторив те саме запитання. Красунчик важко задихався, його горло тремтіло від хрипу.
— С-скіл!! Мій скіл!! Шансові близнюки!!
— …Коротко поясни суть скілу.
— Д-двійник!! Я можу створити одного двійника поруч із собою! Якщо оригінал гине, свідомість переноситься в двійника! С-сьогодні я більше не можу його використати! Б-благаю, якщо ти вб'єш мене зараз, це буде кінець! Н-ну що, якщо розповів, ти ж допоможеш, правда?
З його реакції Тояма зробив висновок, що це не брехня.
Він спокійно поставив наступне запитання.
— …Чому ти шукав Лазара?
— Хі, я-я не знаю, у наказі боса не було причин! Ч-чесно! Ані імені, ані обличчя боса Круків ніхто не знає, тільки верхівка з Трьох Перів знає, де бос!
Тояма закарбував це в голові. Потім порадиться з Лазарем.
— Яке твоє місце в організації?
— А, а-а, відповім! Я в підрозділі Дзьоба Мілди — одного з Трьох Перів! М-моя робота — контроль кварталу злиднів, чистка жителів, збір данини, д-дріб'язкова робота, вбивати мене — жодної користі!
Він дізнався все, що хотів. Доля цього типка була вирішена.
Тояма тихо й якомога м'якшим тоном запитав:
— Ось як… А тепер розкажи щось ще, що може бути мені корисним.
— Га, га? Щ-що це за… Б-боляче-е-е?! Боляче, боляче, перестань, а, а-а… Усі пальці-і-і.
Тояма перетворив і другу руку красунчика на лапу Дораемона. Обличчя його навіть не змінилося.
— Розкажи щось, що може бути мені корисним.
Він повторив ті самі слова.
— Хі, а, а-а, гроші, гроші? Може, зробимо так? Я, а, не знаю, навіщо ти допомагаєш цьому лізардоніанцю! У тебе є талант! Талант до нашої справи! Я, я порекомендую тебе організації! Гроші! Гроші, які ти не зможеш витратити, і жінки! Якщо захочеш, будь-яка жінка буде твоєю! Заступатися за лізардоніанця — це марнотратство! Ну що? Станемо, станемо напарниками?
— Напарниками, кажеш… А на цій роботі можна заробити?
Це звучало так, ніби Тояма вперше зацікавився словами красунчика.
Красунчик викривив у посмішці закривавлене обличчя й закричав.
Перед лицем смерті від його колишньої зверхності, з якою він знущався з дітей, не залишилося й сліду.
— Ще й як! Усі гроші Імперії стікаються до Круків! Будемо відбирати гроші в дурнів і грабувати їх до нитки! За вбивства людей ще й хвалитимуть! Тобі це ідеально підходить! Твої очі, твої очі такі ж, як у верхівки! У тебе є талант! Ну що! Ну давай, дозволь називати тебе напарником! Будемо пробиватися разом!
— …Хм. Ну, це теж може бути цікаво.
— Правда? Правда ж?! Тому, ну, відпусти мене, благаю, давай.
Красунчик благав.
Тояма тихо прошепотів:
— ……Ти знаєш імена тих дітей?
— Га?
Це було надто неочікуване запитання. Красунчик дурнувато перепитав.
— Імена тих малих, яких ти бив. Знаєш?
— Я-я не знаю, навіщо мені імена цих хробаків! С-сироти з кварталу злиднів! Вони взагалі не мали народжуватися!
Навіть у такій ситуації красунчик не намагався приховати зневагу й дискримінацію щодо дітей.
Тояма так і думав.
Отже, це і є загальне сприйняття жителів кварталу злиднів у цьому світі. Напевно, моральні норми цього світу значно нижчі порівняно з сучасністю.
— Хм. Зрозуміло. А ящер? Ім'я того ящера. Тобі ж наказали його знайти, ти хоч це знаєш?
Не звертаючи уваги на його слова, Тояма продовжував:
— Я-я не знаю! Це ж лізардоніанець! Проклята раса! Я й знати не хочу! Звичайнісінький бруд! А, н-ні, ти інший! Ти особлива людина, у тебе талант до зла, я це бачу, ти не такий, як вони! Ти не такий, як ці гусениці біля дороги! Ну, т-тому, благаю, благаю!
Така ж відповідь, як і про дітей.
На цьому, мабуть, усе.
Здається, більше жодної користі з цього типка не буде.
— …Його звати Лазар.
— Га? Щ-що?
— Лізардоніанця звати Лазар. Він чудово пече хліб. Імена дітей: короткострижений — Лід, той, що в кепці — Лука, руда дівчинка — Ніко, кучерявий блондин — Перо, а той, хто в нього за спиною — Сіро.
— Щ-що, що це за… Навіщо мені ці імена…
— Я розумію тебе. Тобі абсолютно байдуже на тих, хто для тебе нічого не означає, тобі плювати, живі вони чи мертві, і їхні імена тобі непотрібні. Я це дуже добре розумію.
— Хе, хе-хе, п-правда, ми ж розуміємо один одного…
— Але для мене вони — ті, чиї імена я хочу знати. Вони — частина мого оточення, мого світу, мого життя. Тому я знаю їхні імена.
— Е, хе, про… про що це ти…?
— А от твоє ім'я мені абсолютно байдуже, я не хочу його знати й мені це непотрібно.
Слова Тоями.
За мить красунчик зрозумів, що той мав на увазі.
Свій кінець—
— А-а-а…?! Н-ні!! Перестань! Чорт!!! Чорт! Т-тільки спробуй торкнутися мене!! К-Круки цього так не залишать! За вами полюватимуть!! Полюватимуть! Ви більше ніколи не зможете спати спокійно!
— …Вже пізно про це думати. Ех, додалося ж клопоту.
Він був готовий до цього. Тояма поставив власну жадобу вище за ризик. Тільки й усього.
— А, а, брехун! Брехун! Точно! Обіцянка! Ти ж обіцяв! Казав, що відпустиш, якщо розповім, ти ж обіцяв—
— Хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі.
Здригаючий сміх Тоями перебив благання красунчика.
— Ти справді злочинець? Занадто сильно віриш іншим. Хто б став дотримуватися якихось обіцянок із таким сміттям, як ти.
Він заніс Кірийябу.
— А, диявол—
— Ні, Нарухіто Тояма.
Зах.
Щербате лезо розтрощило довгастий мозок ззаду на шиї красунчика, який лежав обличчям донизу.
— А-пе, пе-пе-пе-пе-пе—
Мов риба, викинута на сушу, тіло й кінцівки красунчика забилися в судомах.
Тояма з незмінним виразом обличчя втиснув Кірийябу ще глибше в шию красунчика.
Хрусь. Він остаточно щось зламав.
За мить — хлюп.
Красунчик, втративши свій другий шанс, занурився в калюжу крові поруч із рештою трупів.
— Бувай, покидьку.
Він витягнув Кірийябу обома руками.
Тояма струсив бризки крові, і реліквія, перетворившись на туман, тихо повернулася в тіло свого господаря.
Усі, хто мав татуювання пера крука, були знешкоджені шукачем.
— Зачистку завершено.
У місці, сповненому густого запаху смерті, тихо пролунав низький голос Тоями.
Пікон.
[Побічний квест "Опануй цю неприборкану жагу та веди їх за собою"]
[Квест виконано]
[Додаткова мета "Убити всіх свідків" — ВИКОНАНО]
[До інформації про сили Міста Авантюристів додано "Круків"]
[Оскільки ви вбили всіх свідків, оцінка вашої сили Круками не зміниться негайно, але з часом Круки усвідомлять вашу загрозу. Рекомендуємо якомога швидше знайти заступництво однієї з фракцій у місті або зміцнити власний статус у ньому]
.
.
.
(П.П Почула б Драко про те що цей так званий красунчик каже Тоямі, типу про жінок і тд, вона б сама цих Круків пішла б перебити хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]
