Розділ 2 - Головний квест:【Раб для пригод Нарухіто Тояма】
〜 ??? Всередині брезентового тенту воза для рабів №3 〜
— ...Та ну, маячня якась.
— Що таке? Ти, схоже, весь цей час спав, але скажу я тобі, друже, у такій ситуації мати таку... е-е... залізну витримку — це треба вміти.
【Ціль досягнуто: поговорити з "рабом-лізардом"】
Ящірка заговорила. Перед очима знову пропливли слова і, наче розчиняючись у просторі, зникли.
Тим часом стрілка теж кудись поділася.
— Стрілка зникла...
— ...Схоже, ти все ще не прокинувся. Ну, е-е, якщо ти не проти, звісно...
Чоловік-Ящер дістав щось із пазухи. Папір? Ні, у якесь листя рослини було загорнуте щось коричневе й пухке.
— У мене тут є чорний хліб, який я сам спік. Будеш?
Що це взагалі означає?
Я ж думав, що помер у підземеллі, а тепер якась ящірка, що їде зі мною в одному возі, пропонує мені хліб.
Поки Тояма безтямно вставився в протягнутий буханець і заціпенів, Чоловік-Ящер помітно поник.
— ...А, ну так, вибач. Тобі, мабуть, гидко їсти те, що приготував лізард.
Було чітко видно, як він засмутився.
Його хвіст безпорадно повис, а куточки очей опустилися — емоції читалися навіть легше, ніж у людей.
— А, ні-ні, якщо можна, то я з радістю візьму. Дякую.
Це житній хліб чи що? Тояма взяв частування і відкусив чималий шматок.
Жух. Трішки суховатий, але якщо добре пожувати, відчувалися приємна м'якість тіста та легка солодкавість. Дуже поживний смак.
— ...З'їв? Ти справді його з'їв?
Очі Ящера округлилися від подиву.
— Е, а що, не можна було? Смачно ж, я якраз такий люблю. Не дуже солодкий і корисний. Житній?
Від слів Тоями Чоловік-Ящер лише застиг, безпорадно ковтаючи повітря.
Його вертикальні, широко розплющені зіниці невідривно дивилися на те, як хлопець із апетитом їв чорний хліб.
— Смачно... Кажеш, смачно... Ось як воно, ось як...
Він затулив обличчя руками й опустив голову.
Невже пошкодував, що віддав хліб? Дивлячись на те, як у Чоловіка-Ящера тремтять плечі, Тояма лише зараз помітив одну дивну деталь.
— ...Ой, слухай, а чому це з тебе кайдани зняті?
— А, це... Та ті типи використали якесь дешеве барахло. Я витягнув відмичку, яку ховав при собі, та й відімкнув. Тут, під тентом, вони все одно нічого не бачать.
— О-о-о. Як для сновидіння, деталізація світу вражає.
— Гей!! Заткніться там!! Ану тихо, раби нещасні!
З-за тенту донісся грубий, огидний голос. Від цього крику, що різав вуха, Тояма мимоволі поморщився.
— ...Схоже, у декого з них слух значно кращий, ніж здається. Там точно є звіролюди.
— Звіролюди... О як. Ну так, я ж останнім часом підсів на новели про переродження в іншому світі, тож це просто такий сон. Сон після смерті... хоча на передсмертні спогади не дуже схоже.
Передсмертний досвід? Зазвичай у таких випадках на квітковому полі тебе мають чекати померлі родичі, але якщо родичів немає, то, мабуть, сниться саме таке.
Тояма так-сяк заспокоїв себе цим поясненням і глибоко вдихнув. Відчуття у тілі були абсолютно реальними. Жодна деталь не здавалася розмитою.
— ...Твої слова якось зовсім не в'яжуться з реальною розмовою. Ти звідки взагалі? Де твоя батьківщина? З вигляду ти схожий на вихідця зі сходу Імперії. Чорне волосся та карі очі — це рідкість.
— А-а, батьківщина? Ніхон. Хіросіма, якщо точніше. Ну, скільки себе пам'ятаю, я виховувався у притулку, тому де саме народився — без поняття.
— Ніхон...? Ти про Велику Республіку Ніхон Другої Цивілізації? Хм, ти ж щойно влаштував там добрячу бійку з тими Авантюристами. Мабуть, головою сильно вдарився. ...Але ти хороший хлопець. Так спокійно розмовляєш із лізардом і навіть з'їв хліб, який я тобі дав.
— Та ні, все якраз навпаки. Це ти хороший хлопець, раз поділився зі мною їжею.
Від цього невимушеного зауваження Тоями, Чоловік-Ящер закляк. Його рот повільно відкрився, і він застиг на місці.
Рип-рип. Колеса видали особливо гучний звук.
Тояма суто інтуїтивно відчув, що віз зупинився.
— ...От і все, приїхали. Але я радий, що наостанок отримав такий теплий спогад. Дякую тобі, мандрівнику.
На обличчі Чоловіка-Ящера з'явилася якась приречена, тужлива посмішка.
— Е? Сон закінчується? Що значить "приїхали"?
— ...Це значить, що нам кінець. О, великі предки, о наш чистий, праведний ангеле, дякую вам. У ці останні хвилини ви подарували мені справжній сон.
"Якось я не вловлюю тутешній лор. Що це взагалі за сон такий... Хоча для звичайного сну все занадто... ну, реалістично чи що..."
Тояма почухав потилицю, дивлячись на Ящера, який почав молитися. Він досі не міг до кінця зрозуміти, що відбувається.
— Гей!! Ану ворушіться і вимітайтеся звідси!! Прибули на місце!! І без дурниць мені!
— Спуне, у тому возі сидить той самий чувак. Капітан Рон чітко наказав не провокувати його без потреби, забув?
— Та стули пельку!! Звичайний дрібний злодюжка-лізард та якийсь зачуханий хуман із провінції! У цього Рона просто кишка тонка! Ану вилазьте! Бо загризу на смерть, раби нещасні!
— ...Ходімо. Звіролюди дуже запальні. Він може вбити просто через свій кепський характер.
— О-о, звіролюди...? Спочатку людина-ящірка, тепер звіролюди... Щось занадто фентезійний сон мені сниться. Точно новел перечитав.
Він підвівся і тримаючись позаду Чоловіка-Ящера, пригнувся і попрямував до виходу з тенту.
Через відчинені двері вони почали спускатися назовні...
— Нарешті вилізли, ледве дочекався! Ану ворушись!! Швидше давай, шматок лайна!
"Та ну."
Слідом за ящіркою перед ним з'явився чоловік, схожий на пса. Песоголовий.
Шкіряна нагрудна пластина, прості штани, весь покритий шерстю, але тіло повністю людське, а от від шиї і вище — витягнута морда з гострими іклами та гострі собачі вуха.
Собаче рило. Але зовсім не миле. Обличчя, яке поєднувало в собі найгірші людські риси та тваринну моторошність.
Реально, звіролюд. Точнісінько такий, як у фентезійних історіях.
Озирнувшись навколо, Тояма помітив, що тут стояло багато таких самих возів, а міцні озброєні типи, які ними керували, якраз виганяли з кузовів людей.
— Фран, ці люди, вони всі...
— Ель, а що ми можемо вдіяти? Вежа небезпечна. Нам доведеться використати їх, щоб хоч приблизно визначити розташування монстрів та небезпечних зон. Не всі ж здатні діяти так, як майстри рівня Вежі.
З місця кучера сусіднього воза, донісся приємний жіночий голос. Тояма мигцем глянув туди і застиг.
"Серйозно?"
Він просто не міг відірвати погляду від того, що стирчало на голові у цієї дівчини.
Проста, практична легка шкіряна броня, штани, схожі на щільні легінси, витончене обличчя європейського типу, і...
"Котячі вушка... Оце так так. Кращого сну й не вигадаєш".
Помітивши на собі його погляд, менша дівчина з котячими вушками мигцем зиркнула на нього і ніяково опустила очі.
Е, це що за реакція?
— Гей!! Ану швидко ставай у шеренгу!! Тобі в інший бік!
Хтось різко смикнув його за плече. Проте Тояма навіть не поворухнувся. Натиск був настільки слабким, що він спочатку навіть не зрозумів, що його тягнуть.
"Де це я?"
"Якась будівля чи печера?"
Тояма почав роздивлятися навколо. Простір нагадував величезну залу, підлога та стіни були гладкими й обробленими, явно штучного походження. Джерелом світла служили смолоскипи, закріплені в різних місцях.
— Що... за...? Чому цей... чому він такий важкий...?! Гей, ти, сюди йди! Кажу тобі!!
Зрештою, лисий чоловік узявся за плече Тоями обома руками і щосили потягнув, і лише тоді хлопець збагнув, чого від нього хочуть.
— Ой, точно. Ага, мені туди. Іду-іду.
— Та що це за чучело...
Лисий чоловік швидко відійшов убік із таким виразом обличчя, наче зустрів якогось примару.
Тояма попрямував до групи людей, які були одягнені в таке ж лахміття, як і він.
Поки він ішов, то помітив, що навколо було повно добре споряджених і озброєних до зубів типів. І чоловіки, і жінки, які приїхали на возах, мали при собі зброю.
— Чекати тут!! Не рухатися без наказу, раби!
Тояма продовжував крутити головою на всі боки, аж раптом перед ним хтось виріс.
— Ей, ти, шматок гнилі. Ти щойно витріщався на сестер Ель та Фран, чи не так?
Чоловік був десь на дві голови вищий за Тояму. Його слова супроводжувалися тихим тваринним гарчанням та різким, нестерпним смородом дикого звіра.
— Е, що? Кх...?!
Удар прилетів зненацька прямо під дих. Хлопець мимоволі звалився на підлогу.
— Ще раз дозволиш собі щось подібне — я відірву тобі вуха і виколю очі. Запам'ятай своє місце, рабська худобо.
Його грубо схопили за волосся і прокричали це прямо у вухо.
Волохата звірина морда, сморід перегару в перемішку з тваринним запахом тіла.
Для сну все це було занадто реалістичним.
І саме тому в голові Тоями миттєво клацнув знайомий тумблер. Та сама придатність, яка колись зробила Нарухіто Тояму високоранговим шукачем.
Ще два рази. Якщо цей виродок вибісить мене ще двічі — я його уб'ю. "Придатність до вбивства".
— О, Спуне, а ти непогано йому врізав.
— Та цей раб дозволив собі заглядатись на наших принцес. Мавпяче поріддя, вони готові кидатися на все, що рухається, ніякого толку від них немає, гя-ха-ха!
Тояма проводжав важким поглядом пса, який, регочучи разом із приятелями, розвернувся і пішов геть.
Його вузькі очі, через які знайомі часто порівнювали його з тибетським лисом, невідривно дивилися на спину песоголового, який щойно його вдарив.
— ...Гей, друже, ти як, цілий? Типове ставлення до найгіршої категорії рабів — рабів для пригод... Справжні "канарки у Вежі".
Підвестися йому допоміг той самий Чоловік-Ящер. Він уже якимось дивом умудрився знову надіти на себе кайдани, які до цього зняв. Мабуть, мав надзвичайно спритні пальці.
— Ой-йой-йой... Авантюристи... Отже, ці типи — Авантюристи? Ті самі, що збираються в гільдіях і займаються всякою такою фігнею?
Знайомий концепт із фентезійних новел. Тояма прийняв цю інформацію доволі легко, адже термін був йому добре відомий.
— Так, саме вони. І серед усіх можливих господарів, які купують рабів, ці — найгірші. ...Судячи з усього, перед нами загін 1-го або 2-го рангу, якому дозволено кидати виклик Вежі. А канарками називають тих рабів... з якими взагалі ніхто не рахується. Їм дістається найбільше.
— О як. Досить складна структура як для звичайного сну. Ай-яй, але як же все реалістично. Навіть удар у живіт відчувався як справжній.
— ...Я сподівався, що коли ти прийдеш до тями, ми зможемо щось придумати, але, схоже, діла не буде. Судячи з усього, тут об'єдналися кілька загонів 2-го рангу. ...Що ж, залишається лише зберегти в серці хороші спогади і готуватися до найгіршого.
Чоловік-Ящер знову опустив голову і замовк. Як для сну, деталізація навколишнього світу була просто вражаючою.
Тояма вирішив просто послухати, про що говорять навколо.
Позаду під'їжджали все нові й нові вози, утворюючи чималий натовп. У повітрі чітко пахло кіньми, і цей запах трохи бив у ніс.
Коридор був настільки величезним, що тут вільно могли розминутися кілька возів, і все це відбувалося всередині якогось приміщення. Тояма раптом відчув дивне, майже ностальгічне відчуття.
Підземелля. Сучасне підземелля. Точно таку ж напругу та хижацьку атмосферу Велика яма Бабеля випромінювала щоразу, коли він спускався туди.
— Айріс! Перевір спорядження кожного члена загону!! Контролюй усе до найдрібніших деталей! І збери докупи тих рабів, які здаються проблемними! Особливо зверни увагу на тих трьох придурків-братів! Сьогодні ми не маємо права на помилку!
— А де капітан Рон? Знову живіт прихопило? Ох, у цього чоловіка ментальність як у інфузорії, хоча за силою він легко може зрівнятися з майстрами 1-го рангу.
— Всім слухати! Ще раз перевірте зони, де прогнозується поява "Циклопа"! Спочатку пустимо вперед "канаркових рабів", щоб розвідати обстановку. Перевірте, чи на кайданах рабів активовані магічні знаки відстеження!
— А з якого воза той буйний тип? А, від тих трьох братів. Тоді все ясно. Досить міцний хлопець. Якби доля склалася інакше, з нього міг би вийти непоганий Авантюрист.
— Ну, кому як судилося. У будь-якому разі, сьогоднішня місія має пройти бездоганно. Скоро прибуде сама "Драконяча Жриця", і ми не можемо вдарити в бруд обличчям. Потрібно зробити все, щоб привернути її увагу.
— Полювання навипередки з "Авантюристами рівня Вежі", так? Якщо впораємося, перед нами відкриється шлях до першого рангу. Нарешті удача посміхнулася нам, ми зобов'язані це зробити.
"Так, деталізація просто неймовірна. Це точно сон, без варіантів".
Він оглянув свій одяг та прислухався до відчуттів у тілі.
Груба тканина, шматок матерії замість пояса, заношені штани та старі шкіряні черевики.
Точнісінько таке ж убоге вбрання, як і в Чоловіка-Ящера. Справжній одяг для рабів.
— ...Щось на зразок найдешевшого халата в сауні, тільки ще гіршої якості.
— Гей!! Стули пельку, кому сказано!! Уб'ю на місці!
Песоголовий знову загорлав. Слово "уб'ю" злітало з його уст із вражаючою легкістю, і він без жодних вагань копав ногами знесилених рабів.
Тояму це знову збісило.
Ще один раз.
Група людей у лахмітті рушила вперед під крики та стусани Авантюристів.
Тояма теж безтямно пішов слідом за натовпом. Усі, хто був одягнений у це вбоге шмаття, мали скуті кайданами руки.
"...Що це взагалі за сон такий, серйозно?"
"До речі, я ж точно помер, хіба ні?"
"Я прорвався крізь зграю тих клятих мавп, добив їхнього гігантського ватажка, а потім мені розірвало живіт. Я намагався втекти, але шансів не було".
"...І що сталося потім? Наче хтось щось мені говорив..."
Щойно Тояма спробував розрухати свої спогади, як раптом знову пролунав крик.
— Токаре!! Ану воруши копита, живо!! Хочеш, щоб я здер з тебе шкіру на гаманець?!
Знову цей нестерпний вереск. Цей низький, сповнений злості голос нагадував йому крики наглядачів із притулку, які вони адресували дітям.
— Так, я йду... Кх-х?!
— Оу, жорстоко.
Чоловік-Ящер відлетів убік від сильного удару. Песоголовий ударив без жодного попередження чи жалю.
Чисте насильство. Коли ти робиш це сам — це одне, але дивитися на те, як знущаються з інших, було просто огидно.
Проте Тояма не відводив погляду.
— Не смій розмовляти зі мною таким тоном, лізарде. Тобі не дозволяли відкривати рота. Мене нудить від одного факту, що я дихаю з тобою одним повітрям, ящероподібна тварюко.
— ...Кх... у-ух...
Він лежав на підлозі, ледве дихаючи.
— А? Що це в тебе? Ти що, ховав щось від нас...? Опа, що це тут, хліб?
— Ого, нічого собі. Він примудрився пронести це повз обшук капітана Рона. З такого злодюжки міг би вийти непоганий помічник.
— Клятий лізард. Притяг сюди якусь гидоту. Хотів зжерти це по-тихому в кутку?
— ...Ні. Я просто подумав... раптом хтось буде голодний...
Чоловік-Ящер спробував підвестися. Навіть сидячи на колінах, він потягнувся рукою до чорного хліба, який песоголовий щойно викинув на підлогу.
— А.
Хрусь.
Прямо перед носом Чоловіка-Ящера озброєний песоголовий із силою наступив на буханець, перетворивши його на місиво.
— Кха!! Гя-ха-ха-ха-ха!! Ей, пацани, ви чули?! "Раптом хтось буде голодний"!! Ну й дебіл! Хто взагалі стане їсти хліб, який тримав у руках лізард!! Та я б краще з голоду здох, ніж торкнувся б до чогось, до чого притискалася твоя бридка туша!
— ...Мій... хліб... я ж сам його спік...
Чоловік-Ящер розгублено дивився на розтоптані крихти, ледве чутно шепочучи ці слова.
Від цього його шепоту, регіт навколо став ще гучнішим і огиднішим.
— Сам спік?! Ей, ви чули?! Цей лізард сам спік хліб!!
— Проклята раса, яка вміє лише грабувати та вбивати, тепер пече хліб!! Не сміши мене! Аж живіт крутить від огиди!
— Готовий поспорити на що завгодно — ніхто й ніколи не торкнеться твого хліба!! Мене зараз знудить від однієї думки про це! Навіть останні раби не стануть їсти таку гидоту!
— Гей, хлопці, ну не треба так жорстоко. Хоча, якщо це стосується то катрана, то в принципі пофіг.
— Яке мерзенне створіння. Заберіть цього раба від нас подалі, у мене вже мурашки по шкірі від нього йдуть.
""Гя-ха-ха-ха-ха!""
Хвиля брудного сміху затопила коридор.
— ...Кх...
Чоловік-Ящер згорнувся калачиком на підлозі, підібгавши під себе довгий хвіст.
Насмішки, образи та брудні слова грубих чоловіків продовжували лунати під склепінням величезної зали.
І ніхто навколо навіть не подумав зупинити це знущання.
Навіть інші раби, вбрані в таке ж лахміття, дивилися на цю сцену з уїдливими посмішками на обличчях.
— А?
— Опа?
— Це ще що за фокус?
Проте сміх миттєво припинився, коли один із рабів зробив крок убік.
Він спокійно вийшов із шеренги і попрямував прямо до тих, хто так голосно реготав.
Нарухіто Тояма обірвав їхні веселощі. Песоголові замовкли, з подивом витріщившись на раба, який раптово з'явився перед ними.
— Шкода ж продуктів.
Він підняв хліб. Навіть після того, як на нього наступили, він усе ще тримав форму. Ознака хорошого замісу.
Скутими кайданами руками він злегка обтрусив бруд пальцями, наскільки це було можливо, і просто кинув шматок до рота.
— ............Що?
— ............Е?
Нарухіто Тояма просто взяв і з'їв розтоптаний хліб прямо у них на очах.
Жух, жух. Хрусь.
На зубах рипіли пісок та пил.
Але дивлячись на заціпенілі пики цих псів, хліб заходив цілком непогано.
— Смачно.
Тояма голосно та задоволено зригнув.
— Т-ти!!! Ти що собі дозволяєш, рабська худобо!!!
— Ц-цей придурок... він зжер хліб, який приготував лізард... яка гидота!
— Чорне волосся та карі очі... Це ж той самий буйний тип! Той, якого капітан Рон ледве скрутив!
Шерсть на загривках песоголових миттєво стала дибки, вони почали кричати, бризкаючи слиною на всі боки.
— Т-ти... друже...
— Чоловіче-Ящере, у тебе ще є хліб?
— Е... ні... це був останній шматок.
— Жаль. Ну, тоді спечеш ще якось. Було смачно, наступного разу я заплачу.
— А... е-е... так, звісно. Але... як ти взагалі... тобі нормально?
— Та від такої кількості живіт точно не скрутить. А от щодо іншого...
Тояма став прямо перед Чоловіком-Ящером, спокійно розглядаючи псів, які намагалися до них докопатися.
І знову. Знову ці стрілки. Над головами песоголових з'явилися напівпрозорі значки **↓**.
Один, два, три виродки.
Озброєні. Ручна сокира, меч на поясі, а у того, що позаду — величезний важкий молот.
Легкий обладунок, мабуть, через густу шерсть їм не потрібно зайвого захисту? Навіть для сновидіння логіка світу прописана занадто детально.
Тояма абсолютно спокійно оцінив супротивників і зробив свій вибір.
— Ти з ким тут розмовляєш?! Забув, як отримував по нирках?! Раб нещасний!! Ти на кого батон кришиш, а?! Ми — Авантюристи 2-го рангу!
— Давай повчимо його хорошим манерам. Все одно ми збираємося використати його як приманку для Циклопа, так що якщо ми зламаємо йому ногу чи руку, нічого страшного не станеться.
— Капітану Рону просто скажемо, що цей тип знову збунтувався!! Клятий раб, ти зараз за все заплатиш!!
— Гей, дивіться, ті троє знову докопалися до раба.
— Спуне, тільки не вбий його завчасно! За них взагалі-то гроші плачені!
Оточення реагувало цілком очікувано.
Озброєні типи навіть не думали втручатися. Навпаки, вони почали підбадьорювати псів криками та свистом, очікуючи на безкоштовне видовище.
Брудні вигуки, гучний свист під склепінням зали.
— Як же вони задовбали.
"Усі приготування вже завершено".
Тояма на секунду задумався над тим, щоб просто вирізати тут усіх під корінь, але вчасно зупинив себе, згадавши про наслідки використання "того самого козиря".
— Низька культура, та й рівень підготовки, схоже, так собі.
— Що ти там бурмочеш собі під ніс, рабе?!
— Ей, хлопці, я чув, що він сказав! Цей тип назвав вас лохами! Спуне, Макро, ви це чули?!
— Гя-ха-ха! Вас щойно опустив звичайний раб!
— Ну все, цьому смертнику кінець.
Від криків озброєного натовпу троє песоголові остаточно втратили контроль над собою.
— Ах ти ж сучий син... Що? Якийсь раб сміє відкривати свій брудний рот у бік Авантюристів?
Найближчий песоголовий упевнено рушив вперед. Він вискалив ікла і повільно витягнув меч із піхов.
— Тобі доведеться відчути солодкий смак болю, хумане. Я терпіти не можу, коли така рабська шваль починає уявляти себе пупом землі.
Песоголовий підняв ручну сокиру обухом уперед, збираючись опустити її на Тояму як важкий молот.
— Третій раз.
— — — Що?
Від спокійного голосу Тоямы троє псів одночасно видали безглуздий звук.
— Це вже третій раз, виродку.
Тояма спокійно подивився на розлючених псів, які були значно вищими за нього.
— Той, хто б'є людей без причини — погана людина. Той, хто переводить їжу — шматок лайна. А той, хто топче працю інших — це просто монстр. ...Оскільки я шукач, моя робота — знищувати монстрів.
"Якщо придивитися до них ближче, вони дуже нагадують тих клятих мавп із підземелля".
"Тепер я справді розлютився".
Тояма спокійно виніс свій вирок.
Песоголові перезирнулися між собою, застигши на мить від такого зухвальства, а потім...
— — — Гя-ха-ха-ха-ха-ха!!!
Зала вибухнула диким реготом. Вони просто заходилися від сміху.
Озброєні типи навколо підхопили ці веселощі — для них це було найкраще комедійне видовище з максимально безглуздим актором. Зала наповнилася цим брудним реготом.
— Ой-ой-ой, ви чули?! Цей смертник реально з глузду з'їхав!
— Гя-ха-ха! Авантюристів щойно пригрозив убити раб для пригод! Ну й комедія!
— Ой, сестричко... того чоловіка зараз уб'ють.
— Ель, не дивися туди. Якщо для того, щоб ці ідіоти випустили пару, знадобиться життя всього одного раба, то це невисока ціна.
Тояма абсолютно спокійно, без жодних емоцій на обличчі спостерігав за цим збіговиськом, яке називало себе Авантюристами.
"Я впораюся". Такий був його вердикт. Статура міцна, руки товсті, але у більшості з них помітно випирали животи.
Рухи розхлябані, підборіддя задерті вгору, спина гуляє — повна відсутність концентрації.
Звичайний другий, а то й третій сорт.
Спокійно завершивши оцінку супротивників, Тояма почав готуватися до дії. Ніхто навколо навіть не здогадувався, яку саме зброю цей раб ховав у своєму власному тілі.
— Є багато способів прожити життя яскраво. Але для себе я обрав одне єдине правило, якого завжди дотримуюсь.
— Що він там несе? Аж слухати гидко. Гей, ви чуєте, що він варнякає?
— Я завжди роблю те, що хочу, і докладаю всіх зусиль, щоб отримати бажане. Я живу чесно щодо власних прагнень і ніколи не зраджую своїм бажанням. Це єдине, що я вирішив для себе раз і назавжди.
— Та він просто злякався до смерті й мізками поїхав. Кінчай його!
— І це правило не змінюється навіть уві сні. Бажання розмазати по стіні виродка, який тебе збісив — це теж прагнення. Моє особисте прагнення.
Тояма говорив без зупину. Його голос звучав абсолютно спокійно та виважено, попри очевидну жагу вбивства, яка хвилями розходилася від песоголових.
— Я живу так, як вимагають мої прагнення. Я так вирішив.
— Ой-ой-ой, що ти там лепечеш, малявко? Гя-ха, раб для пригод зовсім з глузду з'їхав від страху! Ну давай, якщо ти такий крутий, спробуй убити мене, давай!
Один із псів знущально нахилив голову вперед, підставивши своє обличчя прямо під ніс скутому кайданами Тоямі.
— Якщо ти зможеш вліпити бодай одному з нас по пиці, я, так і бут, дозволю тобі втекти... А?
Плюх.
Слова песоголовця обірвалися на півслові.
Тояма з найближчої відстані плюнув йому прямо в обличчя, і густа слина повільно потекла по волохатій морді.
Зараз у Тоями було лише одне прагнення.
— Від тебе тхне псиною. Сходи в душ, чучело.
Заткнути цих тварин раз і назавжди.
— Ах ти ж сучий сину... Ти плюнув у мене?! Мавпяче поріддя!!
Сокира з силою полетіла вниз, прямо на Тояму. Треба визнати, що швидкість реакції у цього пса була непоганою.
Тояма стояв абсолютно беззбройний, із міцно скутими кайданами руками.
Чоловік-Ящер знову заплющив очі, готуючись до чергового акту кривавого насильства...
Дзинь-ні-ні-ні!!!
— Що?
Кайдани. Тояма перехопив удар сокири прямо на залізний ланцюг, що з'єднував його руки, змусивши лезо ковзнути вбік, і миттєво зафіксував зброю супротивника.
— Що за...?!
— Яке ж дешеве барахло.
Хрусь. Ланцюг із низькоякісного заліза з тріском розлетівся на шматки.
Обидві руки Нарухіто Тоями, високорангового шукача, тепер були абсолютно вільними.
— А, кх...?!
Песоголовець, чий удар у результаті пройшов повз ціль, повністю відкрився, втративши баланс.
Тояма без жодних вагань встромив два пальці прямо в очі псові. Чистий удар по очам.
Простір прорізав дикий вереск. Поки інші звіролюди лише шоковано роззявляли роти, засліплений песоголовий випустив сокиру зі своїх рук.
— Випустив зброю під час бою? Ти що, повний дилетант?
Тояма підхопив сокиру на льоту і звичним, відточеним рухом опустив її вниз.
Хрусь. Лезо, що поцілило точно в тім'ячко, з легкістю розкололо черепну коробку.
Кістки та хутро цього монстра виявилися значно м'якшими, ніж здавалося на перший вигляд.
— Один.
— Ха... е?
Хлопець з усього маху копнув ногою тіло, яке вже закотило очі й стікало кров'ю, відкинувши його вбік.
Двоє інших помічників досі стояли нерухомо, повністю паралізовані шоком.
"Занадто просто. Ті потвори в підземеллі були в сотні разів небезпечнішими."
— Так, опля.
— И-и-и?!
Короткий випад, і сокира знову злітає вгору. Жодного жалю, жодних поблажок — Нарухіто Тояма ніколи не грав у благородство.
Вух! Лезо розітнуло повітря. Удар по другому звіролюду прийшов знизу вгору, точно між ніг, наче потужний удар ключкою для гольфу.
Дзинь.
Він чітко відчув, як щось лопнуло.
— Б-б-б...
Пускаючи криваву піну з рота, другий песоголовий замертво звалився на підлогу.
— А... ха... та як взагалі... чому?! Звичайний раб... а-а-а!!
— О, а ти, здається, саме той виродок, який щойно вліпив мені під дих і вдарив Чоловіка-Ящера. Час для реваншу.
— А-а-а-а-а-а?!!
Останній пес нарешті збагнув, що відбувається. Він високо заніс меч, збираючись розрубати раба, який щойно вбив його товаришів...
— Кх... е?
Сокира глибоко встромилася йому в бік. Його замах був занадто широким і незграбним, що дозволило Нарухіто Тоямі без жодних проблем провести зустрічну атаку.
— Коли боляче — не зупиняйся. Покажи характер, ну що ж, де твій характер?
Песоголовий затремтів, його тіло мимоволі зігнулося навпіл від дикого болю.
Хап.
— А...
— Око за око, а удар під дих — ударом під дих.
Хрусь.
Тояма спокійно вирвав меч із ослаблих рук супротивника. А потім просто з усього маху встромив вістря прямо в сонячне сплетіння пса.
— Кх... бл...
— Здохни, чучело.
Він додав потужний удар із носка прямо по руків'ю меча, що стирчав із живота.
Цей копняк спрацював як молот, загнавши лезо ще глибше в нутрощі песоголового.
— Гю-у-у...
Видавши звук, схожий на писк роздавленої жаби, останній пес звалився на спину. Він ще кілька секунд безпорадно смикав лапами, але дуже швидко завмер, перетворившись на нерухому тушу.
Мить — і троє вже мертві.
Шукач без особливих зусиль вирізав трьох Авантюристів.
— Зброю вони, звісно, тримали в чистоті. Але ручна... сокира... Якась вона незручна, не мій стиль.
Клац.
Звук сокири, яку він за непотрібністю кинув на підлогу, лунко рознісся по всій залі.
【Додаткову ціль досягнуто: ліквідувати Авантюристів】
【Головний квест оновлено: втекти з оточення Авантюристів!】
Перед очима знову випливло системне повідомлення.
Хех, ясно. А ця штука справді досить зручна.
Тояма подивився в той бік, куди впевнено вказувала напівпрозора стрілка, що літала в повітрі.
.
.
.
(П.П Тояма трішки відсталий, до сих пір думає що це сон хахахаха.)
(Також хочу всім повідомити, що від сьогодні я перестаю пубілкувати переклади на Zenko, із-за їх правил. Zenko вирішили що мають право забороняти перекладачам публікувати переклади там те вони хочуть, типу Zenko не подобається Honey, і вони вирішили що будуть банити і видаляти всі переклади тих хто продовжує перекладати на Honey. Смішно, яке вони право мають мені забороняти де інде публікувати переклад, їх сайт взагалі, піратський сайт перекладів, вони ніяких прав не мають, і їх сайт живе виключно із-за **БЕЗКОШТОВНИХ** перекладів, котрі люди роблять як хобі і тд, щоб Українці могли читати **Українською**, а не сруснявою, но ні, вони вирішили що мають право перекладачам щось забороняти. **Я розумію їхню політику що до крадених перекладів і тд, тих хто краде переклади і видає за свої і тд, таких треба карати**, але вони рішили що можна всіх під одну гребінку поставити, і тупо всіх хто публікує переклади на Honey, вирішили банити на своєму сайті. Тому я і вирішив видалити з їх сайту все що я там публікував з перекладу, зарання, бо вони все одно знесли б мої переклади.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )