Розділ 15 - Головний квест [Версія з поганим кінцем]
— Ух ти, а це смачно. Що це за м'ясо?
Тояма, який живим повернувся з пекельного гарячого джерела.
На запрошеному обіді, на величезному столі стояло безліч срібних тарілок із їжею.
— Х-ха-ха, правда ж? Фанон, наша старша покоївка, готує так, що її страви ввійшли б до п'ятірки найкращих у всій Імперії. Це м'ясо вирізане з свині-семицвітниці, яка з'являється лише в рівнинній зоні за мурами міста, і з однієї туші можна отримати лише кількасот грамів цієї рідкісної частини. Угу, смакота.
Стейк ідеального ступеня просмаження. Назву цієї істоти він чув уперше, але це було надзвичайно смачно.
— Тут чорний перець, мускатний горіх, а до підливи додано вино? Навіть без соєвого соусу такий глибокий смак виходить завдяки соковитості м'яса?
У соку, що виливався з м'яса, відчувався смак спецій.
Гострота спецій, що розчинилася в гарячому м'ясному жирі, змішувалася з ніжним смаком самого жиру, тож це м'ясо можна було буквально ковтати шматок за шматком.
Соус, яким було полито страву, теж мав глибокий смак, від якого неможливо було втомитися. Трохи фруктовий відтінок ідеально поєднувався з м'ясом.
— Хм, хм-м? Вибач, але я не тямлю в рецептах приготування――
— О-о, у вас тонкий смак, пане. …Починаючи від пані та дворецького, у цьому маєтку всі розуміють лише те, якісний інгредієнт чи ні! А ви так добре розумієтеся на приправах!
Покоївка, яка стояла поруч, різко виступила вперед.
— Ого, які в неї сяючі очі. …Добре, що смаки в їжі у нас однакові.
Тояма подумки зітхнув із полегшенням, зрозумівши, що одна з його тривог зникла. Він хвилювався, що їхні вподобання в їжі взагалі не співпадуть.
— Я рада, що вам припало до смаку. Цей перець — рідкісна приправа, яку можна дістати лише в окремих регіонах Королівства… Ох-х, діставати його коштує чималих зусиль.
— Зачекай, покоївко. Тільки не кажи, що цей чорний перець коштує якісь шалені гроші? Ні, не тільки чорний перець, а й загалом спеції… Е-е, як би це сказати? Оці сухі добавки для аромату.
Ой, це погано. Якщо спеції вважаються розкішшю, то такий смак зможуть дозволити собі лише найбагатші верстви населення.
— Я бачу, ви надзвичайно добре розумієтеся на їжі! Пане! Так, так! Саме так! Тижневий запас спецій, який використовується в нашому Посольстві, коштує стільки, що за ці гроші можна збудувати будинок у будь-якому районі міста авантюристів, окрім дворянського!
І його погане передчуття справдилося. Судячи з ситуації та реакції оточуючих, Драко посідала надзвичайно високе місце в ієрархії цього світу.
Саме тому вона мала змогу їсти страви з таким смаком.
Тобто, поки Тояма облаштовуватиме свій побут, існує ймовірність, що на рівні звичайного містянина їжа йому взагалі не підходитиме.
Це дуже погано. Несмачна їжа — це жахливо, надто важко, просто нестерпно, від цього можна й померти.
— …Зрозуміло, регіонів вирощування мало, чи, можливо, справа в морських перевезеннях? Покоївка, якщо ти знаєш, то підкажи, будь ласка: як далеко звідси розташовані регіони вирощування цього перцю та спецій? І які засоби транспортування використовуються?
Як у людини з Ніхону, у нього була безкомпромісна любов до їжі, яка й змушувала Тояму діяти. Заодно він вирішив дізнатися щось про технології та географію цього світу з цієї розмови.
— Що стосується точної відстані, то я не знаю подробиць, але торговці-постачальники кажуть, що морський шлях займає від одного до трьох місяців. Вони ще бідкалися, що терміни змінюються залежно від того, чи нападуть монстри.
— Монстри… Зачекай, це що, монстри водяться не лише у Вежі? Зрозуміло… Як і очікувалося від іншого світу.
Поєднуючи знання отаку та швидкість мислення, він почав будувати гіпотези.
Технологічний рівень за сучасними мірками відповідає епосі Великих географічних відкриттів. Деякі речі нагадують Середньовіччя та Епоху Відродження.
Той великий басейн, мабуть, теж є забаганкою багатіїв.
Це погано, у мене з'явилися величезні побоювання щодо того, як влаштована їжа, баня та туалет на рівні звичайних містян.
Коли Тояма почав хвилюватися про мінімальний рівень комфорту, до якого він звик у сучасному житті…
— Дозвольте запитати одну річ, пане.
— Слухаю.
— Хто ви такий? Як для людини, яка не знає базових речей, ви дивовижно освічені. …Раніше ви казали, що ваша батьківщина далеко, то де саме ви народилися?
Запитання від дворецького.
Тояма не поспішав відповідати.
— …Перед тим, як я відповім, скажи мені одну річ. У цій країні такі слова як "інший світ", "переміщення" є табуйованими? І чи є тут якісь магічні ритуали, за допомогою яких призивають людей з інших світів?
Йому вже треба було думати про обмірковування багатьох речей.
Але знання отаку підказували: тут треба діяти вкрай обережно.
— Інший світ? Магія? Нарухіто, що це таке?
— …Пробачте, пані, але за інформацією з гільдії, пан перед тим, як стати рабом для пригод, вступив у бій із авантюристами й сильно вдарився головою… Тож краще підіграти йому й не хвилювати зайвий раз.
— Ох, бідненький, скільки ж ви пережили, пане. У нас є ще одна порція, будь ласка, їжте.
— Гей, ви, група Дракона. Не треба дивитися на мене як на нещасного.
Тояма поскаржився на їхній співчутливий погляд.
Але завдяки цій реакції коло можливостей звузилося.
Класика переміщення до іншого світу, варіант номер один.
Коли у світі знають про існування інших світів і на державному рівні призивають людей звідти.
Цей випадок сюди не підходив. Тобто нинішнє становище Тоями було аномальним навіть для цього світу.
"Краще не патякати дурниць про інші світи. Порахують за божевільного…"
Якщо так, то доведеться придумати якусь легенду. А для цього йому справді необхідно хоча б мінімально розуміти цей світ.
— Ех, Нарухіто, вибач. Я спитала про те, про що тобі важко говорити. Все гаразд, мені байдуже, хто ти такий. …Краще скажи, що ти збираєшся робити далі? Тобі є куди йти?
Від слів Драко, Тояма напружив мізки.
Чесно кажучи, якщо обирати найбезпечніший варіант, то краще скористатися добротою Драко, залишитися в цьому Посольстві Драконів як у тимчасовому домі та вивчати цей світ. Але…
— Я аж розчулився до сліз, Драко. …Ну, куди йти, у мене немає, але є той, кого я мушу знайти. Драко, де мій старий рабський одяг?
Зараз йому треба знайти його перш за все.
— Хм, той одяг? …Ти обов'язково маєш забрати його назад?
— Ні, е? Що ти маєш на увазі? Справа не в одязі, а в тому, що було в кишенях.
— Пане, ви маєте на увазі оце?
Старий дворецький Бернал простягнув Тоямі тацю, на якій щось лежало.
Золотий кулон у формі пластини та печатка у формі кігтя дракона.
— О, точно, воно. Печатка та кулон, які я здер із Драко. Вибач, я забрав це, коли вбив тебе.
— А, жетон авантюриста й поворотний знак. Ха-ха, гаразд, я віддаю їх обидва тобі, Нарухіто. Це нагорода за те, що ти один раз убив мене. …Хм? Поворотний знак не активований… Нарухіто, як ти вибрався з Вежі?
Драко взяла печатку двома пальцями й зі здивуванням розглядала її, схиливши голову.
— …О, це теж треба пояснювати? Там була якась дивна дівчина, яка говорила зверхньо. А, але вона щось казала про стирання пам'яті чи щось таке…
Точно, була ще й та дивна ельфійка. Вона щось патякала про пам'ять, але що це взагалі було?
Тояма чітко пам'ятав ту розмову.
— Пані.
Бернал кинув на Тояму співчутливий погляд, а потім заспокоїв Драко.
"Гей, ти можеш припинити дивитися на мене як на нещасну людину?"
Подумав він, але оскільки це дозволяло уникнути зайвих запитань, заперечувати не став.
— Хм, ось воно що. Ні, все гаразд, Нарухіто. Вибач. Поясниш, коли заспокоїшся. Для мене головне, що ми знову зустрілися, і що ми з-з-з… стали друзями.
— Пані, у вас виліз хвіст. Припиніть драконізацію.
Драко було байдуже до цього.
Сором'язливо притуливши руки до щік, вона почала виляти золотим хвостом, який раптово виріс із-під її білої сукні.
— Ой, вибач. Отож, Нарухіто. Той, кого ти шукаєш — це той лізардоніанець?
Хвіст миттєво зник. Що це за система така?
— Лізардоніанець… Ти про Лазара? Тоді так. Мені треба про дещо поговорити з цим Чоловіком-Ящером. Драко, ти ж не з тих, хто бреше. Ти казала, що він повернувся. Лазар у цьому місті, правда?
Так, головна мета Тоями зараз — це той Чоловік-Ящер.
Чоловік-Ящер Лазар. Возз'єднання з цим добрим хлопцем, із яким вони розійшлися у Вежі — це перша мета, яку Нарухіто Тояма поставив перед собою сам.
— Пані, невже той лізардоніанець Лазар — це…
— Угу, саме так. Нарухіто, щодо того лізардоніанця… Насправді я теж його шукала.
— Серйозно?! І як, знайшли?
Тояма зреагував на неочікувані слова. Але вираз обличчя Бернала та Драко змусив його напружитися.
— Так, шукала. Але більше не шукаю. Якщо точніше, після того як та мати-жаднюга вказала на сьогоднішній день, у цьому більше немає потреби.
— …Зрозуміло, ви шукали Лазара, щоб знайти мене.
Він миттєво все зрозумів.
Точно, якщо Драко шукала його, то Лазар, який був із ним, був єдиною зачіпкою.
— Саме так, ха-ха, Нарухіто, а ти швидко міркуєш, мені це подобається. Так, єдиною зачіпкою, щоб знайти тебе, був той лізардоніанець. Я використала вплив Посольства Драконів, щоб змусити гільдію, Церкву та інші фракції шукати його, але його так і не знайшли.
— …Він помер? Чи той амулет переніс його в інше місце? Тільки не кажи, що сталася якась дурниця.
Передбачаючи найгірший сценарій, Тояма мимоволі знизив голос.
— Ха-ха, не недооцінюй мене, Нарухіто. Дракони тримають слово, це абсолютний факт. Того лізардоніанця точно повернули до цього міста авантюристів.
Драко відповіла йому з зухвалим виразом обличчя. Навіть ставши другом, ця драконяча гордість та мислення нікуди не зникли.
— Навіть якби він був мертвий, мені потрібне було б його тіло як зачіпка. Те, що досі немає жодних звітів, означає лише одне: той лізардоніанець утік від моїх шукачів та від шукачів міста й переховується.
— Оце так, це справді круто. Знайти його буде важко――
Дон-дон.
У вухах Тоями пролунав звук барабанів.
У полі зору з'явилося повідомлення від квесту "Шляхи долі".
[Побічний квест отримано]
[Слідами ящера з провулка]
[Мета: розслідувати трущоби міста авантюристів Агатра]
— …Та ні, схоже, я впораюся. Фух, це було смачно, дякую за їжу. Я віддячу за це. Ви дали мені помитися в купальні та ще й нагодували. Дякую, Драко.
Це справді зручно.
Хоча походження цієї штуки все ще викликало запитання, зараз краще слідувати за цим підказкам.
Напрямок дій Тоями визначився. Квест-маркер — він звик слідувати їм у іграх із відкритим світом, тож це не викликало особливого дискомфорту.
— Ха-ха. Та нічого, не переймайся. Ми ж д-друзі. Але ти ш-шо, справді вже йдеш… Можеш залишитися хоча б на день, ні, Н-Нарухіто може взагалі жити в Посольстві Драконів!
— Та ні, дякую, цього вже занадто. Я не можу так сильно зловживати вашою гостинністю.
— …………
— Не роби таке обличчя, Драко. Ми ж уже друзі. Якщо мені буде зовсім скрутно, я, можливо, попрошу про допомогу, та й у гості ще зайду.
— С-справді? Справді-справді?! Якщо ти збрешеш Дракону, добром це не скінчиться!
— Я не брешу, принаймні друзям. Ну, мабуть.
— Хм. Хм-м… Зрозуміло. Я не хочу знову злити Нарухіто, тож поважатиму твоє рішення.
— О, це добрий знак. Повага — це важливо. Тоді поверни мені мій старий одяг. У цьому вбранні, схожому на піжаму, виходити якось не комільфо.
— Хм, але той одяг… А, Дід, принеси те.
— Слухаюся, пані, усе вже підготовлено.
Клац.
Бернал клацнув пальцями.
Двері кімнати відчинилися, і покоївка закотила візок із манекеном.
— Та ви жартуєте, це ж!
Очі Тоями засяяли. Знайома куртка яскраво-червоного кольору з цупкого синтетичного матеріалу та матеріалу монстрів, сірі штани-карго з захистом від порізів.
Шукацький одяг Нарухіто Тоями був повністю зібраний на манекені.
— Це речі, які ми викупили в єдиного хто вижив з паті авантюристів 2-го рангу Лайканз… ні, якщо точніше, у чоловіка, який проводив їхнє підвищення рангу. Ми зібрали це як зачіпку, щоб знайти Нарухіто… Але буде правильно, якщо це носитимеш ти, правда?
Драко посміхнулася, красиво вигнувши губи.
— О-о-о… Драко, я зараз просто неймовірно зворушений. …Я думав, що більше ніколи це не вдягну.
— Дивний матеріал. Майстри з майстерні кілька днів поспіль ходили до Посольства Драконів і благали показати їм це.
— Пф, щоб я дозволила якимось гномам торкатися моєї колекції? Фанон.
Драко поглядом дала вказівку покоївці.
— Слухаюся, пані.
Передова група покоївок Посольства Драконів за мить оточила Тояму.
— Ого?!
— Переодягання завершено. Оскільки червоний одяг занадто привертає увагу, ми підготували плащ.
— Ха-ха, чудово, тобі дуже личить, Нарухіто. Цей плащ… ну, це мій дарунок тобі. Е-е, я буду рада, якщо ти його носитимеш.
— О-о-о-о, це ж просто вогонь! Серйозно, Драко?! Нереально, схоже на оксамит, але при цьому дуже міцне. Це ж прямо як у Джедаїв… Крутота. Я у величезному боргу перед тобою… Аліс Драл Флеартейл.
Повне задоволення. Такий плащ, та ще й із капюшоном. Справжнісінький Джедай. Дуже крута річ.
— Щ-що?
— Дякую, я не забуду твоєї доброти. Вибити дур з того, хто дратує, і повернути борг тому, хто зробив добро — це мої бажання. Дякую, правда.
— Х-ха-ха. …Зрозуміло, це чудово. Нарухіто, це… ми ж із тобою друзі, тож якщо у тебе виникнуть якісь проблеми — кажи. Я допоможу.
— Пані…
— О, о-о.
— Зрозуміло, це дуже додає впевненості. Якщо у тебе будуть проблеми — теж кажи, я допоможу.
— Ха-ха, я писатиму листи! Я писатиму тобі листи! Коли знайдеш житло, обов'язково повідом! Обов'язково, обов'язково, обов'язково!
— Хі-хі-хі, ага, домовилися.
— Угу, це обіцянка. …Дід, проведи Нарухіто. І передай наказ місту авантюристів та Імперії: відсьогодні повністю припинити пошуки чорноволосого раба. Відтепер нікому не дозволено розпитувати про нього.
— Слухаюся, я розішлю цей наказ усім.
— Вибач за все.
— Хм, ти що, закохався?
Посміхнулася Драко.
— Заткнися, лицарю в латах.
Відповів Тояма безжальним жартом. Це вже була абсолютно невимушена розмова друзів.
— Тоді не будемо гаяти часу. Фанон.
— Пане дворецький, карета вже чекає надворі. Ви ж самі будете кучером, правда?
— Угу, Бернал, покладаюся на тебе. Проведи Нарухіто до міста. О, точно, скільки грошей йому дати на дорогу? 50 білих золотих монет вистачить?
— …Вибач, а 50 білих золотих монет — це скільки взагалі?
— Ну… Середній річний дохід містянина становить близько 500 срібних монет. Тобто це сума, яка у 100 разів перевищує річний дохід. За ці гроші можна легко купити будинок у дворянському районі.
— Ого.
— Хм, замало?
Здивовано схилила голову Дракониця. Тояма безпорадно опустив плечі.
"Схоже, з різницею в уявленнях про гроші нічого не поробиш…"
Дон-дон, знову звук барабанів.
[Головний квест отримано]
[Той, хто полює на Дракона]
[А-а, хіба це не чудово? Дракон втратила пильність і відкрила тобі серце. Усе йде за планом, чи не так? Зараз вона віддасть тобі й решту 6 життів.]
[Мета квесту: вбити Дракона Колекціонера]
Ках-ках.
Повідомлення замиготіло. Зіниці Тоями розширилися, і його тіло наповнилося нестримним імпульсом.
Відчуття, схоже на сп'яніння. Жага вбивства, схожа на священний обов'язок.
Це точно належить не йому. Це посіяне зло…
— Що сталося, Нарухіто?
А-а, Дракон нічого не помічає. Ця горда, велична й чиста істота навіть не здогадується.
Вона навіть уявити не може, щоб сумніватися в другові. Вона саме така істота.
Рука Тоями затремтіла. Ніби в лихоманці, його рука простяглася до білої шиї Драко…
— …Нарухіто?
Хваць. Тояма стиснув її. Стиснув так, ніби збирався роздавити.
— Ти що, взагалі мене за ідіота маєш?
Гвізд.
Стрілка [↓]
Рука Тоями ніколи не зашкодить другові.
Він міцно стиснув цей клятий квест-маркер у формі стрілки, який наказував йому вбити друга…
— Здохни.
Трісь. Він кинув стрілку на мармурову підлогу й із усієї сили наступив на неї.
Хрусь, хрусь. Він розчавив на шматки цю стрілку, яку бачив лише він сам.
— Хі-хі.
Стрілка [↓] більше навіть не ворухнулася.
— Ува…
— Як і очікувалося від пана друга… Ні, усе гаразд, можете нічого не пояснювати… Фанон, ми маємо лише тепло спостерігати.
— …Нарухіто, можливо, тобі й справді краще трохи відпочити в моєму маєтку? Якщо у тебе якісь проблеми, я вислухаю?
Тояма, який раптом простяг руку в порожнечу, а потім почав топтати підлогу й тихо сміятися.
На нього спрямували кілька дуже теплих поглядів.
— Та ні, ви не так зрозуміли.
Тояма так і не зміг розвіяти це непорозуміння про те, що він псих.
………
…
Цок, цок.
Була вже друга половина дня.
Його виряджали Дракониця, яка намагалася дати йому купу грошей, папір та перо для листування, та покоївки, які з байдужими обличчями махали хусточками.
Тояма їхав у кареті.
— Ви справді впевнені? Лише 50 мідних монет на дорогу. За ці гроші навіть у найдешевшому заїзді можна прожити хіба що три дні.
— Ага, цього цілком достатньо. Ви б бачили обличчя Драко, коли я сказав, що мені вистачить грошей лише на 3 дні у дешевому заїзді.
Узяти гроші лише на 3 дні. І обов'язково повернути цей борг. Обличчя Драко в той момент було просто шедевром.
У неї за спиною ніби розлився космос, а її заніміле обличчя виглядало неймовірно кумедно. Космічний Дракон.
— Ху-ху-ху, для пані існування мідних монет, мабуть, взагалі незрозуміле. Ми вже виїжджаємо з саду Посольства. Звідси відкривається вид на все місто авантюристів.
Лагідне сонячне світло пробивалося крізь дубовий гай.
Карета їхала вирівняною ґрунтовою дорогою.
— О, о-о… Серйозно, це…
Вони виїхали з гаю.
Із невисокого пагорба Нарухіто Тоямі відкрився вид на це місто, на цю картину.
— Місто авантюристів Агатра, ключовий центр країни, який стоїть нарівні з імперською столицею. Це також місто-фортеця, оточене мурами, збудоване невідомо ким у Першу епоху Третьої цивілізації.
Місто, будівлі. Людське життя.
Місто авантюристів, перед ним майорів пейзаж іншого світу.
Цегляні будинки, річка, що проходить крізь місто, та собор, який виділявся найбільше.
І тут він помітив. За цією міською картиною тягнувся мур.
— Мур? Це що, усе місто оточене муром?
— Саме так. Його висота становить близько 100 метрів. У мурі є брами на сході, заході, півдні та півночі, які слугують входами та виходами з міста.
— А джерело води? Для такого міста… Оця річка, що тече?
— О-хо… Саме так, притока Великої річки Уін, що тече з північного гірського хребта Хіная, проходить крізь центр міста. Питну воду беруть із цієї річки або викачують із підземних джерел.
— Зрозуміло, ось чому воно так розвинулося. Та зачекай, це… Вежа?
І в очі мимовільно впадав абсолютно дикий пейзаж.
Серед пейзажу, схожого на англійські чи французькі вулиці острова Бабель, у центрі міста величаво піднімалася чужорідна споруда.
Вежа.
Чорна будова, що линула до небес. Створювалося враження, ніби в центр міста забили величезний клин.
— Ху-ху, ви, мабуть, єдиний, кого більше зацікавило джерело води, аніж Вежа. Так, це і є одне з останніх містичних місць, що залишилися в цьому світі.
— Місце, підкорення якого є заповітною мрією всієї Імперії… ні, усього людства. Вежа Херела.
Але найбільше Тояма не міг зрозуміти іншого:
— Я не бачу верхівки, як це працює?
Прямо як він і сказав. Верхівки не було видно.
Вежа буквально линула до небес, але десь посередині вона просто зникала.
— Якщо вірити Магічній Академії, то кажуть, що Вежа зміщена.
— Зміщена?
— Так, вона веде до зовсім іншого місця, яке не належить ні до людського світу, ні до світу Драконів. Тому ззовні неможливо побачити всю Вежу. Ой… а ви ж нещодавно казали щось подібне: "інший світ"… Тобто ви мали на увазі інший світ?
— Ой, здається, я починаю здогадуватися.
— Ху-ху, невже ви прийшли з верхівки Вежі? Мандрівник із зовсім іншого місця… Ох, вибачте, я ж посідаю останнє місце серед Авантюристів рівня Вежі. Романтика ніколи не зникає.
— Немає чоловіка, який не любив би романтику. Мені теж цікаво, що там на верхівці тієї Вежі.
— …Якщо вірити казкам, то на самій верхівці Вежі Херела є абсолютно все.
— Хіба ми балакали не про те, що вона веде до іншого місця?
— Ху-ху, то розмови для дорослих. А це казка, яку розказує Церква Ангелів дітям на ніч. Ангели, які створили цей світ, створили й цю Вежу заради забави. І той, хто підкорить цю Вежу — випробування Ангелів, отримає все.
— Як для дитячої казки, це якось занадто… чіпляє за живе. Романтика.
— Ху-ху, романтика — це важливо.
Старий та шукач. Приємний, мірний цокіт кінських копит.
Відчуття піднесення, ніби ви вирушили в закордонну подорож. А-а, круто, це ж справжнісінькі фентезі вулички. Тояма насолоджувався цим краєвидом.
Повільно спускаючись із пагорба, вони милувалися містом, і час спливав спокійно й неквапливо.
[Головний квест отримано]
[Повернення]
[Мета квесту: підкорити Вежу Херела]
— …Тхне смаленим.
— О, щось не так?
Тояма холодним поглядом дивився на Вежу, що розчинялася в пейзажі.
За мить це повідомлення розчинилося й зникло.
.
.
.
(П.П Ну судячи з зустрічі, з Ельфійкою, Нарухіто або вже підкорив колись вежу, або майже підкорив, і це його другий захід. А ще ось ці квести надає йому Бог/Ангел цього світу, як я розумію, типу наглядає за ним, надає квести і тд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]