Розділ 14 - Аліс у купальні
"Ох-х, а-а-а, чому я взагалі приймаю ванну в будинку тієї, з якою бився на смерть і з якою тільки-но ледь знову не влаштував бійку, а-а-а-а, я розчиняюся-а-а".
Бряк.
Це була гаряча джерельна купальня. Справжня лазня. Інакше й не назвеш.
Незважаючи на свої абсолютно байдужі обличчя, ті надзвичайно настирливі покоївки підхопили його на руки, зняли весь одяг і жбурнули в місце, яке виявилося просто безглуздо величезною купальнею.
"Нічого собі басейн. Це вже не просто супер-сенто, це якась гіпер-купальня".
Він мимоволі пробурмотів це не найрозумнішими словами. Тояма, поступово розчиняючись у гарячій воді, знову оглянув це розкішне приміщення.
Із пащі золотої лев’ячої статуї сильним струменем лилася біла каламутна вода. На краях та в центрі басейну стояли різноманітні статуї, яким місце було хіба що в художньому музеї.
Оздоблений схожим на мармур каменем басейн, був настільки просторим, що тут залюбки вмістилася б сотня людей.
"…А-а-а-а, але гаряче джерело — це просто кайф. А-а, мені вже й друзі ніякі не потрібні, а-а-а-а-а".
Це було надто приємно й чудово розслабляло. Вода просочувалася крізь тіло, а мізки буквально плавилися.
Гучно стогнучи від нереальної насолоди, Тояма сповна кайфував у басейні, забувши про всіляких друзів.
"…Але вона ж плакала".
Цей приємний спокій раптом проколола колючка.
У його пам'яті раптово виринув пригнічений голос того лицаря в латах.
"Ні-ні-ні-ні, плакати — це взагалі нечесно. Що з нею не так? При першій зустрічі вона намагалася мене вбити з максимально зверхньою міною, то звідки взагалі взялася ця її дивна симпатія?"
Точно, перша зустріч була просто жахливою. Це саме той тип людей, який Тояма ненавидить найбільше.
Сильні, які розмахують своєю силою на кожному кроці.
"…Я вчинив правильно, я ні в чому не винен. Та й взагалі, я ж її точно вбив, то чому вона заново заспавнилася, ніби так і треба? Вона що, грає в одиночний шутер?"
Він точно її вбив, у цьому немає жодних сумнівів.
Але це був ще не кінець. Він ще й згородив нісенітницю на кшталт "якщо буде наступний шанс, скористайся ним", а наступний шанс справді з'явився — це ж якийсь анекдот.
"Фух… Дідько, вода ж така кайфова, але на душі все одно паскудно…"
Він занурився глибоко-глибоко під воду.
"А-а, як же добре. Коли вдихаєш цю пару, тіло наповнюється силою. Відчуття таке, ніби всередині зароджується якась неймовірна міць."
— Пане наречений, як вам вода у Джерелі Дракона — головній купальні, якою так пишається пані?
— Та взагалі-то просто супер. Температура що треба, і у цього мармурового басейну є дуже зручна спинка. Можна навіть заснути… Та ви жартуєте… Дід, ти взагалі звідки тут узявся?
Тояма приклав руку до лоба й опустив голову.
"Це просто неможливо, та що не так із цим дідом?"
Ніхто й не помітив, як у басейні, де Тояма мав насолоджуватися самотністю, опинився мускулистий дворецький і теж видав задоволене "а-а-ах".
— Десь із того моменту, як покоївки роздягали вас. Я зайшов трохи раніше.
Погладжуючи вуса, він м'яко всміхався, і в його поведінці не залишилося й слідку від тієї лютості, що була раніше.
— …Коли я заходив у купальню, тут взагалі нікого не було.
— Ху-ху-ху-ху-ху, це один із професійних навичок дворецького.
Тобі що, взагалі немає чим зайнятися?
— …А за своєю пані тобі бігти не треба?
Тихо пробурмотів Тояма.
— О, не хвилюйтеся. Я вже перехопив її, і зараз вона відпочиває у своїй спальні. Схоже, ваші слова дуже сильно її зачепили. Вона, так би мовити, заснула від розпачу.
"…Я взагалі нічого не розумію".
Колючий біль. Знову. Щось тут не так. Мені стало якось паскудно на душі.
— Пане наречений, ви справді дивна людина. Вам хіба не лячно в такій ситуації? Я ж, перепрошую за це, тільки-но намагався вас вбити по-справжньому.
— Та звісно лячно. Ти 100% сильніший за мене, ти справжнє чудовисько. Але, ну, знаєш, ми ж зараз у купальні, тож постійно проявляти агресію було б просто некультурно.
Незалежно від того, що вони ледь не повбивали один одного, у гарячому джерелі все це вже не має значення. Бійки в такому місці заборонені.
Це було встановлено ще за часів Давнього Риму.
— Не… культурно? …Кх-кх, ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!! Оце так, оце чудово! Некультурно, кажете, ха-ха-ха-ха!
Здивований вираз обличчя дворецького миттєво змінився, він відкинувся на спинку басейну й розразився гучним сміхом.
— Я що, сказав щось кумедне?
— Та ні, просто людина, яка щойно відмовила Дракону у шлюбі, зараз із серйозним обличчям розповідає мені про культуру поведінки, х-ха-ха, це просто чудово.
Він усе ще не міг зупинити сміх. Старий тихо дрижав від реготу, ніби йому було неймовірно весело.
— …Не розумію. Дід, та баба. Це ж точно той лицар у латах, якого я вбив. То чому вона зараз жива-здорова, та ще й відчуває до мене симпатію… ні, якісь особливі почуття? Оцього я взагалі не доганяю.
Тояма висловив усе, що було на душі. Від гарячої води мізки вже працювали не найкращим чином.
— Ви це серйозно кажете? Пане наречений, ви родом не з Імперії… ? Але ж навіть у Королівстві про Драконів знають навіть малі діти… Чи, можливо, у Королівстві просто сильніший культ Драконів?
— А-а… Ну, моя батьківщина дуже далеко звідси. Настільки далеко, що я навіть не знаю, як туди повернутися. До того ж я був сиротою без батьків, тож освіти в мене небагато.
Він не збрехав жодним словом.
Ніхон був справді далеко. А щодо того, що в нього не було родичів — це була чиста правда.
— Хм, мені цікаво, де ж ваша батьківщина, але сирота… Зрозуміло. Якщо так… то скільки ви взагалі знаєте про Драконів?
— Якщо я почну розповідати про Драконів, це буде довго. Дракон. У міфології це вигадана істота з рисами плазунів, яка уособлює випробування для героїв або лихо з небес. Уявлення про Драконів на Заході та Сході суттєво відрізняються――
Пікон.
Навичка "Отаку" автоматично активована.
Тояма почав швидко й без зупинки викладати базові знання з фентезі. Звісно ж, скоромовкою.
— Дракони мають сім життів.
— На Сході вони є уособленням природи… А? Сім?
Старий зупинив потік слів отаку своїм тихим голосом.
— Так, сім. Люди, як смертні істоти, мають обмеження і лише одне життя. Дракони ж від народження отримують від світу сім життів як вищі істоти.
"Сім життів? Це що за читерство?" Тояма прижмурився, слухаючи ці слова.
— Безсмертя. Ні, не зовсім безсмертя, але максимально близьке до нього досконале життя. Їхня сила настільки велична, що їм не потрібні ані магічні формули, ані скіли, ані навіть таїнства — одним лише поглядом вони здатні змінювати світ, адже стоять поза його законами. Ось хто такі Дракони.
— Вони поводяться так, як їм заманеться, і живуть заради власного задоволення. Для них не існує турботи про інших чи зважання на світ. Вони живуть лише за власними примхами й заради власної втіхи — такими є Дракони, і їм це дозволено… Принаймні, так мало б бути.
— …Мало б бути?
Тояма схилив голову набік, а старий перевів на нього погляд. Його погляд був дивовижно м'яким, і Тояма ніколи раніше не бачив такого виразу обличчя.
Захоплення.
— Так, такими є Дракони. Але сьогодні все перевернулося догори дном. Адже чоловік відмовив Дракону у шлюбі, та ще й, кх-кх, заявив, що йому взагалі нічого від неї не треба.
Старий видав веселий звук із горла.
— Та звісно. У мене справді купа бажань. Гроші, мрії, сила — я хочу всього цього до безтями. Але коли хтось просто дає тобі це на тарілочці — це взагалі не те. Якщо ти тільки-но купив довгоочікувану гру, вмикаєш її, а там одразу титри — це ж титри, за таке й прибити можна.
У тих словах не було брехні.
Йти за власними бажаннями. Це було головним орієнтиром у житті Нарухіто Тоями, його абсолютним правилом.
І це бажання аж ніяк не погоджувалося на легкі шляхи.
— Гру? Хм. Ви часом уживаєте дивні слова. Ху-ху-ху, особисто мені ви стаєте дедалі цікавішим, але розпитувати про це — не мій обов'язок.
— А?
Старий безшумно підвівся з води й став на край басейну.
Після чого зігнувся під прямим кутом і низько вклонився.
— Пане наречений, щиро перепрошую за всю свою неодноразову зухвалість.
— Нічого собі в тебе тіло.
Замість слів старого, Тояма витріщився на його треноване тіло.
"Якими взагалі тренуваннями треба виснажувати себе, щоб людське тіло набуло такого рельєфу?"
Це тіло було куди величнішим за скульптури епохи Відродження.
— …Я недооцінив вас і намагався залякати, цьому немає виправдання. Якщо моє старе життя зможе це спокутувати, я віддам його без вагань. Але благаю вас, попри весь мій сором, вислухайте моє прохання.
— Та ні-ні-ні, у той момент я справді розізлився й збирався тебе вбити, але зараз я вже повністю охолонув, тож припини це, серйозно. Звісно, це було неприємно, але, ну, ви ж дозволили мені посидіти в гарячому джерелі.
Тояма зупинив старого, який зігнувся вже майже навпіл.
Щиро кажучи, у Тоями вже майже не залишилося образи на старого. Гаряче джерело — це просто диво.
— О-о, які великодушні слова! Тоді щодо мого прохання.
Він щиро посміхнувся.
Це була настільки широка посмішка, що в ній відчувалася навіть якась нахабність.
— А? Зачекай, Дід. Мені не потрібні твої вибачення, але прохання — це вже зовсім інше――
— Благаю вас! Пане наречений! Я не кажу про негайний шлюб із пані Аліс, і більше ніколи не намагатимуся підкорити вас силою! Але благаю, дайте їй ще один шанс! Ні, для початку, як щодо того, аби стати друзями?!
— Д-друзями?
Старий знову безшумно занурився у воду. Ця невимушеність була найкращим доказом того, що він справжнє чудовисько.
— Саме так! Друзями! Я, Бернал, служу пані вже майже 100 років! І за ці 100 років вона сьогодні вперше зважила на почуття іншої особи!
— А, х-ха-ха…
— Ви навіть не уявляєте, наскільки це аномально! Той самий Дракон випустила з рук зброю заради вас, заради вас одного! Лише ради того, аби ви її не ненавиділи, вона приборкала власні бажання! Це знак! Пані стає справжнім Драконом… ні, вона прямо зараз росте як особистість! І все це завдяки вашому існуванню!
— Та ні-ні-ні, зачекай, хіба це аж така масштабна подія? Та що з нею взагалі не так?
— Дракони, як ви знаєте, є істотами, що тримають баланс цього світу. Ім'я Дракона — це сама концепція світу, яку він підтримує. Колекціонер. Серед усіх Драконів це ім'я є абсолютно унікальним. Збирання речей, любов до чогось, бажання володіти чимось — усього цього раніше не існувало серед Драконів.
— Хм? Зачекай, хіба в усіх міфах Дракони не любили скарби?
— Хм? Про яких це Драконів ви кажете? Принаймні я не знаю жодного Дракона, який був би настільки близьким до людей, як пані. Так, вона надзвичайно близька до людей. Бажання, прагнення чогось — саме цей баланс вона підтримує. І це саме ті риси, які найсильніше виражені в людях. Тобто Дракон Колекціонер ближча до людей, ніж будь-який інший Дракон, і має найбільший вплив на людський світ!
— А, ну та.
— Пані відрізняється від інших Драконів. Будучи настільки близькою до людей, у своєму нинішньому стані вона рано чи пізно просто зламається! Вона не повинна ставати такою ж вищою істотою, як інші Дракони! Їй неодмінно потрібна людина, яка зможе стояти поруч із нею! Людина, яка зможе вказувати їй на помилки й опиратися їй!
— …А ти сам на цю роль не підходиш?
Точно. Якщо йдеться про те, щоб стояти поруч, то цей старий ідеально підходить.
Тояма теж не був першокласним бійцем чи обраним, але він був людиною, яка пройшла крізь пекло й вижила.
Тому він розумів.
Цей старий як істота стояв на колосальній висоті, можливо, навіть вище за того лицаря в латах… тобто за Дракона…
— Я вже давно не людина. Я слабкий, хто не зміг залишитися людиною. Я не можу стояти нарівні з пані. Поруч із Драконом має стояти саме людина.
— Та хто ти взагалі такий?
— Це не має значення. Людино, сьогодні я побачив благородство у твоєму бажанні. Ти не зламався ні перед величчю Дракона, ні перед тиском вищої істоти! Твоя викривлена, божевільна, але велична сутність, яка вважає навіть труднощі на шляху до бажання своєю здобиччю! Я переконався: лише ти здатний стояти поруч із пані, лише ти можеш стати її другом!
— Гх. Ну-у, така різка зміна настрою мені якось не до душі. Вона ж ледь не вбила мене, а головне — мені не подобається, що вона гралася людськими життями заради втіхи. Вона ж намагалася змусити мене та того Чоловіка-Ящера Лазара битися насмерть.
Ось що головне.
Та поведінка — навіть зараз, згадуючи це, його починає вертіти від гніву.
— Гх. Звісно, жорстокість є невід'ємною частиною Драконів. У пані справді є така риса, але це жорстокість дитини. Добро і зло — це людські поняття, а вона навіть не розуміє різниці між ними. Вона Дракон, яка має бути з людьми, але поруч із нею не було нікого, хто міг би її навчити… Ні, я розумію, що це лише виправдання.
— А-а, зрозуміло. Це як у дитинстві спіймати коника, відірвати йому лапки й кинути біля мурашника, або спіймати богомола й засунути його дупу у воду, щоб виліз паразит. Зрозуміло, тоді це можна осягнути.
Трохи відчуття близькості.
Коли Тояма кивнув і відповів це…
— Е-е, це… що це взагалі таке? Юначе, ти це серйозно? Мені аж якось ніяково стало…
Старий сидів поруч із виразом відвертої огиди.
Він відчув це так, ніби його щойно зрадили.
— Дід, у тебе справжня сутність вилазить.
Говорячи це, Тояма трохи замислився.
Дитина, яка не розрізняє добра і зла. Влучно сказано.
"――Розваж мене".
"――Немудро".
А-а, і справді, якщо згадати, вона казала щось подібне.
Одинокий Дракон, у якої немає нікого, хто вказав би на помилки чи зупинив би її.
"…Дідько, плакати — це взагалі нечесно".
Він відчув, що вона чимось схожа на нього. Насправді Тояма чудово усвідомлював, що його сприйняття та мислення дещо відрізняються від загальноприйнятих норм.
Але навіть при цьому він розрізняв добро і зло лише тому, що довкола нього були інші люди. Друг, якого не було в дитинстві. Рівні друзі, яких він знайшов, коли став шукачем.
Двоє товаришів, заради яких Нарухіто Тояма був готовий віддати життя, аби лише вони вижили. Він уявив себе без зустрічі з ними.
І ця дівчина… тобто Дракон Колекціонер, була дуже схожа на той уявний образ.
— …Схоже, моє прохання було занадто вимагальним. …Ох, вибачте, але прошу зрозуміти бодай одне. Почуття пані до вас — чиста правда. Вона вперше у житті поважає когось як рівного. Вона поважає вашу сутність і піклується про вас, принаймні ці почуття――
Старий усе ще не здавався. Схоже, ця Дракониця була для нього надзвичайно дорогою. Він нагадував звичайного дідуся, який з усіх сил намагається знайти друзів для свого онука.
Тояма знову важко зітхнув.
— …Схоже, ця Дракон Колекціонер взагалі не знає, як заводити друзів.
А-а, ну от знову. Це не через співчуття. Просто він відчув, що це неправильно.
— …А?
— Коли опікун влазить у сварку дітей і просить їх миритися — це ж просто сором. Хай сама прийде, особисто.
Якщо її тут немає, то про що взагалі балакати? Почухавши своє кучеряве волосся, Тояма виплюнув ці слова.
— О-о, т-тільки не кажіть…
— Ну, це, як його. Якщо замислитися, я ж її один раз уже вбив, та ще й ножем у око штрикнув і ретельно добив. …Ну, якщо вона більше не намагатиметься мене вбити й не чіпатиме Лазара, то, ну… ми типу в нічиї.
"Дідько, чомусь це звучало так ніяково й огидно. Перед ким я взагалі виправдовуюся?"
Щоб приховати це, Тояма почав хлюпати водою собі в обличчя.
Злегка подивившись на старого, який раптом затих…
— …Я зараз… неймовірно зворушений… Це те саме відчуття, що й після нашого бою з тим вогняним Драконом Нарцисом. Оце і є… зворушення…
— А, е-е, Дід, ти б міг припинити отак тихо плакати, а?
— Пане наречений!! Ні, пане друже!! Ви ж не брешете зараз?!
Хвать. Мускулистий старий міцно схопив Тояму за плечі. Його величезні груди, витесані ніби скульптором, опинилися занадто близько.
Відчуваючи інстинктивну небезпеку для життя, Тояма закричав:
— Гей, ну й сила!! Та не брешу я, тому припини мене трусити! У мене ж мізки зараз у желе перетворяться!
— Ох, перепрошую!! І ваші слова абсолютно правильні!! У таких справах справді важлива розмова між самими зацікавленими!! Тоді залишаю це на вас двох!! Пані, хай щастить! У вас є всі шанси!
— Гх, та ви що, серйозно?! Він зник… Що це за дід такий, він що, джин із лампи?
Коли Тояма, якого добряче струсонуло, приклав руку до голови, старого вже й сліду не було.
"Та що не так із цим дідом?"
— Ха-ха, Дід є найвищим рівнем серед Авантюристів рівня Вежі. Зникнути з очей за допомогою швидкості та техніки пересування для нього простіше простішого.
— Та це ж якась нереальна фізична сила… Я що, реально збирався битися з таким чудовиськом?
— Ха-ха. Але все ж, той ти у той момент був настільки гарним, що від тебе неможливо було відвести очей.
— ………………У мене що, хтось за спиною стоїть?
Жіночий голос пролунав абсолютно природно. Та що з цими людьми не так, чому я кожного разу не помічаю, як вони підходять?
Це показувало просто безнадійну різницю в силі між Тоямою та ними.
— Н-ні, не повертайся. Це я, це я тут.
Коли він спробував повернутися…
"Вау…"
Хлюп. Тояма безпорадно опустив голову й занурив обличчя у воду.
Вона просто зайшла. Це був не дід, це була дівчина.
— Ха-ха… Н-ні, це не те… людино. Покоївки казали, що вода зараз просто ідеальна, що таке буває раз на сто років, що вона соковита й просочує шкіру… Тому я взагалі не через те, що хотіла купатися з тобою чи щось таке.
Очі мимовільно скосилися вбік.
Золоте волосся було зібране у вузол. Каламутна біла вода ховала контури тіла.
Проте білосніжні ключиці, шия та плечі легко дозволяли уявити це ідеальне, прекрасне тіло.
— …Твої покоївки часом не роблять вино як підробіток? Щолистопада?
Намагаючись дивитися прямо перед собою, він удавав повний спокій.
"А, ні, це неможливо, від неї лине просто неймовірно приємний запах. Чому? Вони що, додали піну для ванни?"
У Тоями починала паморочитися голова від цього розкішного квіткового аромату.
Це був запах дівчини, яка сиділа поруч у басейні.
— Листопада? Хм, у Посольстві Драконів справді роблять вино на Місяць раннього вечора.
— Вони реально його роблять… Коротше, я нічого не бачив. Я очі заплющив, тож давай без претензій про сексуальні домагання чи виклику поліції.
Точно, треба просто заплющити очі. Усе нормаль, я спокійний, усе під контролем. Він переконував себе.
— Домагання? Поліція? Людино, ти вживаєш дивні слова. Ну, взагалі-то мені немає чого соромитися свого тіла, тож проблем немає, але… тобі я його показувати не хочу.
— Якщо не хочеш показувати, то чого взагалі прийшла в купальню?
Нервово пробурмотів Тояма, не втримавшись від коментаря.
— …Ти все ще злий… Ти ж казав, що я тобі не подобаюся…
На його різку відповідь пролунав тихий, ледь чутний голос. Ні, це був голос, у якому лунали сльози.
Припини, ну припини це робити. Тояма почав реально панікувати.
— Та зачекай, що це за покірна поведінка… Ти взагалі той самий лицар у латах?
— …Л-ліс.
— А?
— Я кажу, що я не лицар у латах! У мене є ім'я! Ім'я, яке мені дали тато й мама!
Захлюпавши водою, вона закричала.
— Ну, звісно є. А, той дід щось таке кричав. Як там його…
Тояма напружив мізки. Точно, той дід прямо перед стрибком угору закричав.
Її ім'я.
— Аліс.
Він згадав це ім'я.
— "Ґяо-о-о".
Дівчина видала звук.
Дуже схожий на гарчання дракона.
— Е, ти що, щойно загарчала?
— Н-нічого я не гарчала! Я Дракон Колекціонер! Я вже дорослий Дракон! Я не можу видавати звуки, як маленьке драконятко!
Дівчина насупилася на нього, а Тояма, не розплющуючи очей, знову пробурмотів:
— Аліс.
— "Ґяу".
Вона знову видала цей звук. Чомусь він звучав якось радісно.
— ………………Припини, людино. Ти злий.
Після паузи дівчина тихо пробурмотіла.
— А, ну, вибач.
"Вона сказала "ґяо". Вона загарчала "ґяу"."
Тояма розгублено розмірковував про це.
— …………Людино, про що ви балакали з Дідом?
Тишу порушив її голос. Він звучав якось роздратовано й ображено.
— …Мабуть, про тебе. Казав, що хоче, аби ми стали друзями. Я і ця… як її… Дракон Колекціонер.
— Що?! Н-ні, людино, ти маєш бути моїм супутником… А, точно, це ж через це все зіпсувалося, клятий Колекціонер…
Хлюп. Звук сплеску води. Вона, мабуть, підвелася. Ні, розплющувати очі не можна, це буде сприйнято як витріщання.
Тояма з усіх сил стиснув повіки.
— Дракон Колекціонер — це ж я!!
Пролунав гучний, бадьорий голос. Та що з нею таке, вона спочатку схибила, потім заперечила, а тепер знову змінила думку? Вона що, непереможна?
— Та що з тобою взагалі таке, ти що, завжди була такою? Ти ж була такою дратівливою, навіщо ти зараз видаєш із себе таку безневинність? Через це я відчуваю себе якимось лиходієм за те, що вбив тебе.
— Х-ха-ха, той твій жест був просто прекрасним. Це нагадувало безжальність Мисливців за часів Великої війни 200 років тому. Ха-ха-ха, Вбивця Драконів і має бути таким.
— Звідки така висока оцінка… Чесно кажучи, я все одно не розумію, чому ти так добре до мене ставишся. Ми ж намагалися вбити один одного, ось і всі наші стосунки.
— …………Саме тому, людино.
Її голос став дивовижно спокійним.
— А?
— …Ти був першим. Першою людиною, яка пішла проти мене прямо. Ти був першим. …Я й сама здивувалася. Коли я відродилася, моє тіло наповнила не лють, а цікавість, а мою душу — не ненависть, а радість.
— Я думала лише про тебе. Чому ти пішов проти мене, чому ти не підкорився мені. І коли ця думка засіла в голові, я вже не могла зупинитися. Так, я хочу тебе як своє бажання. Я хочу знати про тебе, хочу спостерігати за тобою.
"……………"
— Принаймні, так мало б бути… Але, чесно кажучи, я й сама вже нічого не розумію. Ха-ха, я прожила 100 років, то чому ж так? Я завжди отримувала все, що хотіла, то чому б мені просто не забрати тебе силою… Але я не хочу. Якщо я так зроблю, ти будеш мене ненавидіти. Я не хочу, щоб ти мене ненавидів, це… дуже лякає.
Останні слова були тихими й кволими.
Голос дитини, яка боїться настання ночі.
"Гх…"
Він це зрозумів.
Вона ж дитина.
І вона — це він сам.
Тояма подумав.
Вона — це він сам, якби він не став шукачем.
Вона не знає, як взаємодіяти зі світом, не знає, як поводитися з іншими. Вона навіть не мала того, хто навчив би її цього, а головне — їй це було просто не потрібно.
— Тому що ти Дракон, так?
— Ха-ха… Це ж просто смішно. Я Дракон, але зараз зі мною відбувається щось дивне. Можливо, я захворіла.
Це звучало якось самотньо.
"――Гав!"
З-за пари йому здалося, ніби він почув голос.
Пригода, яка так і не розпочалася. Але пухнастий голос Таро, який врятував дитинство Нарухіто Тоями від самотності, пролунав знову.
"А-а, я зрозумів, Таро."
— Це не хвороба.
— Хм?
— Ти просто безнадійно не вмієш спілкуватися. Це нормально — хотіти подружитися з кимось, хотіти бути з кимось поруч, це абсолютно нормальне бажання.
— Людино?
— Нарухіто. Я не "людина", у мене є ім'я. Нарухіто Тояма. 27 років, неодружений. Захоплююся читанням, іграми, тераріумами, кемпінгом, риболовлею й купою всього іншого. Ще й готувати вмію. Моя мрія — збудувати дім на березі озера.
— Е?
— Та не "е", це знайомство, знайомство. І ні, це не через того старого… Я сам так вирішив. Щодо шлюбу чи супутника — проїхали, але, ну… щодо друзів… Я б теж хотів мати друга. У мене ж їх майже немає.
Паскудство, це звучить просто жахливо. Усвідомлюючи, що говорить скоромовкою, Тояма знову опустив обличчя у воду.
Невже не можна було сказати це якось елегантніше? Цей чоловічий цундере виглядає просто гидко.
А якщо вона просто відсахнеться? Якщо вона так відреагує, у нього серце розіб'ється.
Нервуючи, Тояма трохи розплющив очі, намагаючись не дивитися на тіло Дракониці, й оцінив ситуацію…
— На… рухіто… Х-ха-ха, Нарухіто, Нарухіто, ось як, ти… Нарухіто…
Прикривши рот рукою, дівчина хіхікала поруч.
Схоже, усе нормаль.
— Ага, Нарухіто. А ти хто?
— Е, хм?
— Та не "хм". Я назвав своє ім'я. А ти хто? Хто ти така? Я ще не чув цього від тебе особисто. Я не можу бути другом тому, хто навіть власного імені назвати не може.
— А… у… С-самець запитав моє ім'я… Н-невже це та сама пропозиція, про яку казала мама…?
— Зачекай, це просто твоя мама надто дивна. Це комунікація, звичайна комунікація. Я Нарухіто Тояма, називай як хочеш. А ти хто?
Тояма подивився на дівчину крізь щілинки очей, намагаючись не захоплювати тіло у поле зору.
— А… ліс.
— Що?
— ――! "Аліс Драл Флеартейл"!! Ось моє ім'я!
Викрикнула вона на одному диханні.
— О, гарне ім'я. Приємно познайомитися, Аліс Драл Флеартейл. Відсьогодні ми друзі. Ну, це не означає, що щось кардинально зміниться.
— Друзі… Друг… У… у мене є друг… Ти мій друг?
— А, ти що, проти?
Дідько, я так пафосно сказав про друзів. Це ж просто сором якийсь.
— Н-ні-ні-ні, я не проти! Зовсім не проти!! Звісно ж ні! Я знаю, мама про це казала! Це те саме, що "почнемо з друзів", так?!
— Ага, тобі б варто було піддати сумніву інформацію від своєї мами.
— Х-ха-ха-ха, ха-ха-ха-ха, ось як, Нарухіто, Нарухіто, ти… Нарухіто.
— Та називай як хочеш. Аліс Драл Флеартейл… Довго якось. Можна я буду називати тебе Аліс?
— "Ґяо"?! М-можна, але… це трохи ніяково, це ім'я називають лише мама й тато, тобто дуже обмежене коло осіб.
Вже навіть не намагаючись приховати червоне обличчя, дівчина сором'язливо згорнулася в клубочок.
— А-а, тобі не подобається. Ну, буває. Хм, називати тебе Драконом Колекціонером чи лицарем у латах яксь дивно… Аліс Драл Флеартейл… О, вигадав. Тоді будеш Драко.
— Дра… ко?
Здивовано схилила голову дівчина. Ні, Драко. Тояма навіть на мить замилувався.
— Це прізвисько. Хітомура казав, що це ім'я, яким називають один одного лише друзі. Ну, у мене не було друзів, тому я теж уперше називаю когось за прізвиськом.
— В-уперше, друг, це непогано! Зовсім непогано! Чудово, чудово! Дозволяю! Нарухіто, я дозволяю тобі називати мене Драко!
— Ага, дякую, Драко.
— "Ґяу"! А, ні, це не те, це не гарчання було!
— Та-та, вірю. …Ой, а вода не стала гарячішою? Гей, Драко, що це?
Температура води, яку відчувала шкіра, явно піднялася.
— Він назвав мене за прізвиськом… Це ж навіть більше, ніж шлюб, хіба ні? Треба терміново порадитися з мамою… Драко, Драко, ха-ха, це просто чудово.
— Гей, зачекай, ти мене чуєш? Вода реально стає надто гарячою.
Драко повністю занурилася у власний світ.
Вона навіть не реагувала на слова Тоями.
— А-а, що за день. Шкода, що я не можу називати Нарухіто своїм чоловіком… але гаразд, якщо я зараз покажу йому свою велич, він сам зробить мені пропозицію, "ґяу"… Ні, від одних лише думок про це я закипаю.
Драко сором'язливо притулила руки до щік і розм'якла, а температура у купальні почала підніматися до аномальних позначок.
— Гей! Гей! Вода вже настільки гаряча, що це вже не смішно!! Драко, я виходжу! Не дивися сюди, тільки не дивися!! Я ж абсолютно голий!
Хлюп. Тояма вистрибнув із води, яка, хоч і не була джакузі, почала вирувати білими бульбашками.
Тояма більше не міг терпіти й вистрибнув. Звісно ж, у нього не було рушника, щоб прикритися.
— Хм, ти вже виходиш? Нарухі… …"ґя"…
Але Драко взагалі не слухала Тояму.
Звісно ж, Драко побачила. Побачила голого чоловіка у чому мати народила.
— А.
Погляд Драко нерухомо зафіксувався на інтимному місці Тоями.
— "Ґяун…"
Хлюп.
Видавши цей звук, Драко знепритомніла й повалилася у воду. Вона почала повільно занурюватися під бульбашки.
— Та ви жартуєте?! Гей, гей! Драко?! Та яка ж вона гаряча?! Дідько, чому вода стала окропом… Та грець із ним!! Очисти розум!!
Це ж реально небезпечно — занурюватися в таку воду.
Тояма, не думаючи про наслідки, одразу стрибнув назад у басейн…
— ҐЯ-А-А, ГАРЯЧО-О-О-О-О-О-О?! Драко, прокинься! Драко-сан!! Прокинься, серйозно! Я ж зварюся?! ДІ-І-І-І-І-І-Д!! Покоївки-и-и-и!! На допомогу, допоможі-і-і-і-ть!!
Температура води була вже зовсім не для жартів. Опікаючи шкіру до червоного кольору, він на чистій силі волі витягнув Драко з води.
Він уже навіть не відчував спеки, йому здавалося, ніби вода навпаки крижана.
Драко була на голову вищою за Тояму. Сяк-так витягнувши це гнучке, але в усіх сенсах розкішне жіноче тіло, він закричав про допомогу.
— Що сталося, пані?! Пане друже?! Ох-х… Ігри в купальні… Ех, молодість…
Із-за дверей вискочив старий Бернал.
Проте його спочатку стривожений вираз обличчя миттєво змінився, коли він побачив Тояму, який у воді обіймав Драко. Він м'яко всміхнувся й почухав ніс.
— Ви викликали нас, пані, пане наречений? О, ігри в купальні… хм.
З'явилися й покоївки. Побачивши Тояму та Драко, вони злегка почервоніли.
— Та ви знущаєтеся, бовдури?! Гарячо-о-о, я ж зараз зварюся, реально зварюся! Скоріше допомагайте-е-е-е-е!!
Крик Тоями рознісся по всьому маєтку.
Це був найгаласливіший момент у довгій історії Посольства Драконів — символу зв'язку між Драконами та людьми в Імперії.
"Ґяо-о-о… Х-ха-ха, Нарухіто… х-ха…"
Один із Драконів, хоч і знепритомніла, усе ж м'яко посміхалася в гарячій воді, спираючись на Тояму, ніби радіючи цьому гамору.
————
ДОДАТКОВІ ВІДОМОСТІ - Про Драконів.
ДОДАТКОВІ ВІДОМОСТІ: Кожен Дракон від народження має власний унікальний сміх. У міру того як драконя зростає й стає дорослим Драконом, цей унікальний сміх зникає, проте найближчі істоти або ті кому Дракон повністю відкрила своє серце, можуть почути цей справжній драконячий сміх.
Але скільки таких людей існує в цьому світі? Тих, хто здатен прийняти викривлення вищої істоти й залишитися поруч, не зламавшись під її тиском.
.
.
.
(П.П Бідний Нарухіто, чуть не перетворився на рака в кастрюлі, аххахах. А Аліс доволі миленька.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]
.
(П.П Вирішив додати кадр із манги, навіть переклав текст в бабл хд)
