Розділ 13 - Нарухіто Тояма та Дракон Колекціонер
— Хм? Майстре гільдії, що це з тобою? У тебе такий ошелешений вигляд, ніби в голуба влучила стріла. Тобі не личить цей вираз обличчя.
— …А, х-ха, ні, вибачте, я припустилася жахливої невихованості. Зі вдячністю приймаю ваші слова, Драконе. Все буде так, як бажає ваше серце.
Майстер гільдії, зберігаючи таке обличчя, ніби побачила щось неможливе, неприродно здригнувшись, вклонилася.
— Угу, чудово. Можеш сідати.
Золотоволоса дівчина все так само перебувала у чудовому настрої. Спираючись щокою на руку, вона знову перевела погляд на Тояму й широко розплющила очі.
— Ого, а якщо поміркувати, чоловіче, цей одяг тобі дуже личить.
— О, о-о, дякую. …Тобі теж, той крутий обладунок був гарним, але й ця сукня просто супер. Якось, ну, наче у вельмож Стародавнього Риму.
— Ро-ма, кажеш? Ха-ха, ну та гаразд, сприйму це як похвалу.
Посміхнулася золотовласа дівчина.
Для жителів Імперії ця картина була справжнім абсурдом.
— Марі-кун, що… що це таке?
— Гадаю… це Дракон… але…
Маркграф та майстер гільдії. Очільники фракцій, які в цьому місті були найближчими до Посольства Драконів, практично втратили залишки здорового глузду від цього нереального видовища.
Проте були й ті, хто не міг мовчки дивитися на цю картину чи прийняти її.
— ……Гей!! Рабе!! Це зухвалість!!
Пролунав високий чоловічий голос.
Це був красивий юнак, убраний у розкішне спорядження — прикрашені церемоніальні лати.
Він указав пальцем на Тояму і навіть не чекаючи дозволу, підхопився зі свого місця й нешвидким крок рушив прямо до нього.
— А, чекай! Клане?! Це небезпечно, зараз справді небезпечно!
— ……………
Жінка в чорному вбранні сестри з прижмуреними очима, яка сиділа на сусідньому кріслі, спробувала зупинити чоловіка, але було вже запізно. Дівчина у білому чернечому вбранні мовчала й не рухалася, лише порожнім поглядом дивилася у простір.
— А?
— Я мовчки слухав це від самого початку, але що це за поведінка?! Чи ти взагалі усвідомлюєш, хто сидить перед тобою?! Як ти смієш так поводитися перед богом-покровителем Імперії, сполучною ланкою між людьми та Драконами — пані Драконячою Жрицею?!
Чоловік насувався так, ніби збирався просто зараз ударити Тояму. Одягнений обладунок брязкав надто гучно.
— Драконяча… Жриця?
Це слово він уже чув кілька разів, але не розумів його значення. Втім, судячи з тону, це, мабуть, одне з титулувань того лицаря в латах.
Тояма безтурботно почав будувати здогади.
— Що… що це за вираз обличчя?! Тільки не кажи, що ти не знав?! Це перевищує будь-які межі зухвалості! Почати з того, що такій низькій істоті невідомого походження, як ти, взагалі зась навіть очі підводити на пані! Я не пробачу такої поведінки!!
— А, ну та, ось воно що. Брате, заспокойся. Я взагалі-то беззбройний. Прибери руку від того розкішного меча на поясі. Мені ж лячно до смерті. Ну, якщо тобі подобається розмахувати мечем перед беззбройною людиною, то мені більше нічого сказати.
Незважаючи на свою галасливість, цей чоловік був сильний. У дуелі один на один у Нарухіто не було б шансів на перемогу. Звісно, якби він використав Кірийябу, це була б інша розмова.
Тобто він міг вбити його в будь-який момент. Тояма почувався відносно спокійно.
Але ця поведінка, мабуть, зачепила гордість юнака.
Юнак схопився за меч на поясі.
— Що… гх… ти… Ти насміхаєшся з мене?! Ходи сюди!! Як лицар Церкви я не можу залишити ці слова без відповіді!
Такі гонорові особи понад усе ненавидять бути зневаженими. Вигляд того, як якийсь раб говорить із Драконом нарівні, а також накопичене за останні дні невдоволення вибухнули просто зараз―
— Лицарю.
Цей голос упав згори. Це була межа. Це була лінія смерті.
— Зі всією повагою молю Дракона Колекціонера дозволити висловитися!! Цей чоловік очевидно виявляє до вашої величності відверту―― А-а?! Вогонь?! Вогонь?! А-а, а-а-а-а-а-А-А-А-А-А-А-А!
І через свою молодість той лицар цього не помітив. Тієї миті, коли лицар заперечив слова Дракона, його охопило полум'я.
— Гя-а, А-А-А-А-А-А-А?! Д… Драконе-е-е, чому-у-у, чому-у-у саме я-а-а-а-а!
Він перетворився на палаюче опудало й качався по підлозі від дикого болю.
— Ува. Серйозно?
Тояму відверто відвернуло від цього видовища. Від запаху горілого м'яса його навіть трохи знудило.
— З чийого дозволу ти тут щебечеш? Зараз я розмовляю з моїм чоловіком.
Голос дівчини був максимально холодним. Хоча до юнака, який качався по землі, це навряд чи доходило.
— Ой-йой, а я ж казала… Ох, благаю й молю, наш Драконе, провину цього дурня повністю беру на себе. Проте всі висловлювання цього чоловіка були продиктовані лише турботою про вашу величність. Зважаючи на жалібну людську природу, яка так прагне світла Дракона, чи не могли б ви виявити милосердя й пробачити його?
Дівчина в чорній сукні сестри з прижмуреними очима промовила це злегка боязко, але при цьому надзвичайно безтурботно.
Золотоволоса дівчина на мить випустила жагу вбивства, від якої зала буквально замерзла, але збагнувши, що це промовила та сама мати-жаднюга в чернечому вбранні, вона пом'якшила атмосферу.
— Хм, мати-жаднюга. Якщо замислитися, саме твоє пророцтво звело мене з моїм чоловіком. Гаразд, я пробачаю.
Блим.
Полум'я, що охоплювало лицаря, який біснувався на підлозі, зникло так, ніби його й не було.
— А, гх…
Розкішне біляве волосся розплавилося, і обвуглена людина лише ледве сіпалася у судомах.
— Ох, ну й ну, я ж казала, що не варто було його брати… Драконяча Жрице, цей дурень є одним із найгостріших мечів нашої Церкви Ангелів, він входить до десятки найсильніших. Благаю виявити великодушність і дозволити його зцілити.
— О-хо, що таке? Цей тип — один із десяти лицарів? Ха-ха-ха-ха! Недарма від нього не лишилася купка попелу, і він усе ще дихає. Гаразд, я дозволяю, зціли його.
— Щиро дякую за вашу великодушність. Свуі?
— Так, пані єпископ.
Маленька дівчина у білому чернечому вбранні, зростом не більше ста сорока сантиметрів.
Вона дрібними кроками підійшла до обвугленого чоловіка, присіла й простягла над ним руки.
— О найвища, вилий свою благодать на мої долоні.
Прозорий голос. Слова заклинання.
— Таїнство "Рука зцілення".
Це була чудесна сила, подарована ангелами. Небесна здатність, якою володіють лише обрані члени Церкви.
Сила зцілення почала діяти на обвуглене тіло.
— …У… а…
На диво, чоловік усе ще був живий. Щоразу, коли спалахувало помаранчеве світло, він тихо стогнав.
— О-хо, свята діва Церкви. Як і ходили чутки, від тебе лине густий аромат, глибокий аромат ангелів.
— Це надто висока похвала для мене, Драконяча Жрице.
— Я… я…
— Мовчи. Ти досі живий лише завдяки примсі Драконячої Жриці та тому, що пані єпископ ризикнула життям, аби заступитися за тебе. Якщо ти навіть цього не розумієш, я сама вб'ю тебе просто тут.
— Гх…
Після цього, лицар більше не зронив жодного слова.
Проте його обвуглене обличчя було повернуте в бік Тоями. Це виглядало занадто огидно, тож Тояма одразу відвів погляд.
— Ха-ха-ха, що ж, сталася невеличка сутичка, але ви, обрані люди, які зібралися тут, вже мабуть зрозуміли, чи не так? Чому вас сюди покликали.
Золотоволоса дівчина знову взяла слово.
— Цей чоловік, який сидить просто переді мною. Чорноволосий раб. Саме він убив мене, Дракона Колекціонера. У чесному бою я зазнала від нього поразки.
— Саме тому я дозволяю йому сидіти переді мною. Дозволяю перебивати мої слова. Дозволяю висловлювати свою думку. Він — єдина людина, якій я дозволяю бути нарівні зі мною.
— Той лицар Церкви, мабуть, щось переплутав. Вирішив, ніби Дракон прихильна до людей? Ха-ха-ха, розплата виявилася високою. Ні, рішуче ні.
— Людина, якій я дозволяю все і до якої виявляю прихильність — лише одна. Це тільки цей чоловік.
— Після цих слів моя воля вже точно дійшла до вас усіх, тобто до міста авантюристів, ні, до всієї Імперії? Від сьогодні я вирішила зробити цього чоловіка своїм супутником. Оголошую його своїм обранцем. Вважайте це за честь, місто авантюристів, і моліться, Імперіє. Адже через шлюб цього чоловіка зі мною союз між Імперією та світом Драконів стане вічним.
Це були слова Дракона.
Імперії було оголошено її волю.
Дракон знайшла собі супутника.
— О-о… Все ж таки…
— Вау, Марі-кун, дай ліки для шлунка.
— Вибачте, я щойно випила всі залишки.
— …Зрозуміло, ось до чого все зайшло.
Зала гуділа.
Тут зібралися впливові особи, які керують Імперією. Вони здогадувалися про це, але почути це особисто з вуст Дракона все одно було неймовірним шоком.
— Ха-ха, я розумію ваше хвилювання. Але, втім. Шлюб — це благословення. Якщо хтось не згоден із цим шлюбом — підніміть руку. Якщо ж ні — проявіть свою згоду мовчанням та покорою.
Звісно ж, охочих не було.
У людському світі немає нікого, хто міг би скасувати рішення Дракона.
— Ха-ха, чудово, чудово. Хм-м, відсьогодні між Драконами та людьми відновлено ще один із прадавніх договорів. О-о, це справжнє щастя для Дракона. Поєднати долю з тим, хто тебе вбив — це ж найвище покликання Дракона.
— …Від імені Гільдії Авантюристів висловлюю найщиріші вітання з нагоди шлюбу Драконячої Жриці. На честь Свята Дракона ми б хотіли влаштувати святковий бій на арені.
Тихо підвівшись, красуня в окулярах шанобливо вклонилася.
— О, хіба це не чудово? Хм-м, саме так. Я б хотіла подивитися на бій між Елдером та Авантюристом рівня Вежі. Мені байдуже, хто саме з Авантюристів рівня Вежі це буде. Вони — ті нечисленні люди, дивлячись на яких я не відчуваю нудьги.
— Слухаюся. Ми обов'язково підготуємо бій, який розвіє вашу нудьгу.
— Ха-ха, чудово, старайтеся.
— …Зі всією повагою висловлюю вітання від імені Імперії. Цей шлюб — справді радісна подія. Імператор, який перебуває в імперській столиці, мабуть, дуже шкодує, що не зміг бути присутнім особисто.
Слідом за нею точнісінько так само вчинив і огрядний чоловік.
— А-а, той старий теж по-своєму зайнятий. Гаразд, я пробачаю. Маркграфе, ти цілком підходиш на роль представника цього старого. Я не каратиму тебе, заспокойся.
— О, які милосердні слова! З нагоди цього шлюбу, Імперія оголосить амністію для тих, хто потрапив до в'язниці за дрібні злочини, знизить податки для сільських регіонів, а в містах видасть указ про скасування боргів. Ми піднесемо це як милість Дракона Колекціонера.
— Угу, непогано. Але лихварів трохи шкода. Хм, зробимо так. Тим лихварям, які не зможуть повернути борги через цей указ, Посольство Драконів відшкодує збитки від свого імені. Накажи їм підготувати бухгалтерські книги, розписки з кров'яними печатками та угоди.
— О-о, які великодушні слова!
— Ха-ха-ха, ну що ж. Якщо лихварі збідніють, це ж позначиться й на твоєму бізнесі… Ха-ха, я вирішила так, оцінивши твою хитрість. Можеш набивати свої кишені досхочу.
— Х-ха-ха, Драконяча Жрице, ви надто підступні… ні, тобто надто добрі до мене.
Покрившись холодним потом, огрядний чоловік фальшиво посміхнувся. Дракон, втративши до нього інтерес, відвела погляд.
— Отож, хтось ще?
Золотоволоса дівчина похмурим поглядом оглянула залу.
Змагаючись між собою, знатні особи, які зібралися тут, почали вітати Дракона зі шлюбом і навперебій оголошувати, що саме їхні фракції зроблять на честь цієї події.
Дракон із задоволенням слухала їх, стаючи дедалі прихильнішою.
У цьому світі, шлюб із Драконом означав незрівнянну честь і подію, яка карбується в історії.
Очільники фракцій пропонували свої дарунки, аби бодай трохи привернути увагу Дракона й висловити свою повагу.
— На честь шлюбу Дракона Колекціонера Гільдія купців знизить орендну плату за торгові приміщення, а всі торговці під нашим контролем виставлять на продаж товари, присвячені цій події.
— Хм-м, якось замало. До завтра надай Посольству інші пропозиції. Якщо це буде щось нудне — я знищу всі ваші торгові шляхи.
— Слухаюся! Ми зберемо весь наш розум і привернемо вашу увагу!
— Ого, ха-ха, дівчино. А ти нічого так. Я очікую від тебе результатів.
— Це надто висока похвала.
Людина — істота, яку Дракони зазвичай навіть не помічають як окрему особистість.
Проте в історії траплялися поодинокі випадки, коли Дракони звертали увагу на когось із людей.
— Драконяча Жрице, я знаю, що навіть моє життя не зможе спокутувати невігластво того лицаря. Проте перед вашим святом я б хотіла просити про належне покарання. Провина за проступки членів Церкви повністю лежить на мені.
— Ха-ха, мати-жаднюга. Ти жадібна до грошей і зовсім не схожа на духовну особу, але я не можу тебе ненавидіти саме за твою сміливість. Ти ж кажеш це, розуміючи, що я в жодному разі тебе не вб'ю, чи не так? Ха-ха-ха, пробачаю, все пробачаю. Вибрик того лицаря — усе гаразд. Зваживши на твоє пророцтво та твою сміливість.
— …Ви — прекрасне створіння, яке стоїть нарівні з нашим найвищим Світлом. Імперія пишається тим, що ви є серед нас.
— Ха-ха-ха, чудово, чудово. І що ж Церква думає щодо цього святкування?
Виявитися обраним як супутник для Дракона — вершини існування для безлічі живих істот — це фактично те саме, що отримати любов від самого Бога.
Нелюдська мудрість, багатство, безсмертя, краса — усе, про що мріють звичайні люди, належить Драконам.
— Церква від свого імені знизить ціни на предмети, на які маємо ексклюзивні права на продаж, та випустить їх на ринок. Зокрема, ми знизимо церковний податок на продукти першої необхідності, у першу чергу на "ангельську пудру", а також напишемо новий гімн на вашу честь.
— О, ха-ха, непогано. Дозволяю. Завершіть усе до початку Свята Дракона.
— Слухаємося.
Усі схилили голови. Стосунки між людьми та Драконами були визначені ще з давніх часів.
Дракон — згори, людина — знизу.
Люди мають право торкнутися їхнього світу лише тоді, коли їх обере Дракон.
Дракон випробовує людину, Дракон обирає людину. І люди сприймають це як найвищу честь.
Те, що лицарі Церкви вважають своєю найвищою метою здолати Дракона й стати її обранцем, і те, що сама Імперія поклоняється Драконам як богам-покровителям — усе це базується на абсолютності та священності Драконів.
Мабуть, саме тому.
Усі присутні тут. Усі, хто живе в цій Імперії, забули про одну річ.
І ледачий маркграф, якому Імператор довірив цей важливий регіон.
І майстер гільдії, яка керує запеклими головорізами та авантюристами.
І мати-жаднюга, очільниця єдиної релігії Імперії, разом із найсильнішою святою дівою Церкви.
І глава Гільдії купців, яка керує головною економічною зоною Імперії.
Та й усі інші обрані люди. Ті, кого взагалі виявилося гідно запросити до Посольства Драконів.
Усі вони забули про це.
Так, навіть сам Дракон. Зустрівши вбивцю Драконів уперше за кілька століть, вона забула про найпростішу річ.
— Панночка, я взагалі-то не збираюся одружуватися з тобою. Ви тут балакаєте про шлюб та святкування, але я все ще хочу залишатися неодруженим.
Повітря замерзло.
Шлюб — це річ, яка не вирішується бажанням лише однієї сторони.
Те, що знає навіть трирічна дитина, вони всі просто забули.
Адже людини, яка б відмовилася від шлюбу з Драконом, у ць-о-му с-в-і-т-і п-р-о-с-т-о н-е і-с-н-у-в-а-л-о.
— "……………………А?"
— Та ні, ні-ні, яке ще а? Це я маю казати а. Я взагалі не розумію, з якого дива я маю на тобі одружуватися? Навіть для нового розводу це занадто дірява схема.
— "………………Чоловіче, я ж Дракон?"
— А, ну так. І що з того?
— "ーーー?!"
— Пані!!
— "А, а-а, вибач, Дід. Мені просто наснився поганий сон. …Ніби мій чоловік відмовився від шлюбу зі мною, ха-ха, так, треба переодягнутися у весільне вбрання… Ой, а я вже в ньому…"
— Пані, опануйте себе. Це був не сон.
— "Е, а? Але ж я Дракон?"
— Так, ви Дракон.
— "……Фух. Гаразд, я зрозуміла ситуацію. Тобто ти хочеш сказати, що мені тільки-но відмовили у шлюбі?"
— Саме так.
— "Ось як".
— "?!"
Тіло Тоями напружилося.
Гуркіт — озирнувшись, він побачив, що більшість поважних осіб, які щойно з гордістю вклонялися Дракону, поспадали зі своїх крісел і безпорадно корчилися на підлозі.
— Гх, у-е-е…
— Л-лорд… Тримайтеся…
— С-свуі… Таїнство…
— Так, пані єпископ…
— О-е-е… Я зараз помру…
Лише кілька людей змогли зберегти обличчя. Майже всі інші пускали піну з рота чи закочували очі від жаху.
Хіба це нормально, щоб одна істота справляла такий вплив на інших, навіть не торкаючись їх?
Ні, це нормально. Це й є Дракон. Велич вищої істоти. Нижчі істоти — люди — можуть лише схиляти голови перед цією величчю.
Тояма ледь-ледь утримувався на стільці. Якби не три роки полювання на потвор у якості шукача, він би вже знепритомнів від цього тиску.
— Х-ха, ха. Гей, що це ти замислила?
— Що я замислила? Чоловіче, ти, мабуть, щось плутаєш.
— …Пане наречений. Ви, схоже, не зовсім розумієте, що означає шлюб із Драконом.
Старий, який стояв поруч із троном, тихо звернувся до Тоями.
— А? Що це ще за марення? Незалежно від того, що це означає, мені з того――
Тояма напружив усе тіло, збираючись відповісти, але…
— Абсолютно все, пане наречений.
— А?
— Якщо ви людина, у вас є бажання. Життя, багатство, слава, пристрасть, самореалізація. Для людини бажання — це рушійна сила, яка штовхає її вперед. Людина живе заради того, щоб здійснити їх. Це може звучати грубо, але це беззаперечна правда.
— Х-хі-хі, я й не заперечую, Дід.
Розмова про бажання. Для Нарухіто Тоями це було те, що вартувало уваги.
— О-хо, якщо так, то чи зможете ви зрозуміти шлюб після цих слів? Я повторю ще раз: абсолютно все. Шлюб із пані — тобто з Драконом — означає, що людина отримує абсолютно всі свої бажання.
Низький голос проникав крізь світло, що лилося з вітражів.
— Одружившись із Драконом і будучи обраним нею, ваше ім'я буде викарбовано в історії цієї Імперії. Навіть після вашої смерті ви житимете в пам'яті всіх підданих як символ найвищої честі.
— Невичерпні багатства, усі насолоди цього світу дістануться вам без жодних зусиль. Шлюб із Драконом — це абсолютна вершина людських бажань. Подивіться на тих, хто зараз лежить перед величчю пані.
Слуга простяг руку в білій рукавичці, вказуючи на присутніх.
На людей, які корчилися перед величчю Дракона.
— Людина — це істота, яка прагне піднестися над іншими, перемогти інших, бути кращою за інших. Подивіться на картину, яку ви зможете спостерігати після шлюбу з Драконом. Незалежно від того, наскільки високо стоїть людина у своєму світі, перед Драконом усі вони схиляють голови. Тобто вони схиляються перед вами.
— Усе здійсниться. Усе дістанеться вам. Усе, чого ви забажаєте — усе це буде вашим.
Слова старого були солодкою отрутою.
Істота, яка переступила межі людського, спокушала людину. Оскільки він був людиною, цим словам було важко опиратися.
Навіть ті, хто не був ціллю цих слів, мимоволі замріялися: "А що, якби Дракон обрала мене?"
О-о, усе б дісталося їм. Шлюб із Драконом — це дійсно втілення всіх бажань.
Право мати всі бажання людського світу й насолоджуватися ними досхочу――
"……………"
Тояма глибоко відкинувся на стільці. Його тіло, що відчуло справжню жагу вбивства Дракона, виснажилося, а погляд розсіяно дивився на стелю, звідки крізь мансардні вікна лилося світло.
— Я не повторюватиму двічі, людино. Я обрала тебе. Стань моїм супутником, стань моїм. Ти, хто відібрав у мене одне з моїх семи життів, маєш на це право.
— Обирай, обрана людино. Адже ти — найщасливіша людина в цьому світі.
Дракон та супер-людина.
Дві істоти, що переступили межі людського, звернулися до Нарухіто Тоями своїми голосами та могутністю.
Тут навіть не було з чого обирати. Це було абсолютне втілення всього. Достатньо лише кивнути — і все стане його.
Так, він же помер. Тоді, захищаючи товаришів, він помер.
І за якоюсь випадковістю, за якимсь збігом обставин…
У нього з'явилося продовження. З'явився наступний шанс.
То чому б ні? Нехай він не розуміє причин і логіки.
Шлюб — якщо погодитися, він отримає все. Дім на березі озера — хіба він не отримає його теж?
— Чоловіче.
— Пане наречений.
Вищі істоти промовляли до нього, прагнучи отримати все відповідно до своїх бажань――
А-а, та й грець із ним. Якщо можна отримати все, то――
Нарухіто Тояма вже збирався погодитися й кивнути головою.
"――Вирушаймо у пригоду! Я й ти!"
"――Гав! Гав!"
"――Я хотів відкрити пекарню на березі озера".
Прагнучи отримати все, Тояма ледь не викинув усе інше. Проте його голова так і не кивнула.
Пригода з другом, яка так і не розпочалася.
Слова чоловіка, від яких його тіло пробивав острах.
Усе це мало дещо спільне. А-а, це ж усе було так весело.
Бажання — це те, чим треба насолоджуватися.
Те, чого так прагнув Нарухіто Тояма — йти за власними бажаннями. Ось що було найважливішим.
— Хі, хі-хі-хі-хі-хі. Хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі, а-а, зрозуміло, який же я ідіот.
—"……Чоловіче. Твоя відповідь".
Голос був тихим. Проте тиск був таким, ніби біля самого вуха вдарили в залізний дзвін, змушуючи серце стискатися від болю.
Але зупинити сміх Тоями вже було неможливо.
— Знаєш, у вихідні дні насправді найвеселіше — це вечір перед їхнім початком.
— "……Що?"
— А-а, точно. У грі, знаєш, коли в тебе максимальний рівень і максимальна кількість грошей — це нудно, а ось на самому початку фармити копійки — оцим насолоджуєшся найбільше. Навіть високий ранг — найвеселіше збирати новий білд, коли ти тільки-но його відкрив.
— Пане наречений, що ви кажете?
— Хі-хі-хі-хі-хі, та ні, просто… Я знову це усвідомив. Бажання — найвеселіше тоді, коли ти тільки намагаєшся його досягти. А-а, точно――
Він підводиться.
Тіло кричить від болю, благаючи не рухатися. Не зли істоту перед собою, бо помреш.
Але він ігнорує цей крик. Бо це бажання Тоями.
— Я збудую дім на березі озера.
Ці слова продовжували звучати. З останньої миті минулого життя вони линули аж сюди.
— Для цього перш за все потрібні гроші. Щоб купити землю, щоб збудувати дім — потрібні гроші. Треба вивчити економіку та грошову систему цього світу. Знайду роботу, щоб заробляти, а для цього краще пізнаю цей світ. А-а, та що ж це таке, бажання лише одне, а…
— А справ так багато. Це так геморойно, але від усього цього я кайфую. Усе це — шлях до мого бажання. Усі труднощі, випробування, перешкоди та радість від їхнього подолання. А-а, точно, усе це належить мені.
Він робить крок уперед.
У цій залитій теплим світлом залі, де всі інші схилилися перед величчю вищих істот, лише жадібна людина продовжувала йти вперед.
Його очі палали диким, небезпечним вогнем.
— Я не віддам вам жодної дрібниці. Абсолютно все, кажете? Шуруйте у пекло. Мені нічого не треба. Усе, що є у вас, усе що ви можете мені дати — мене взагалі не цікавить.
— Мені нічого від вас не треба. Тому не смійте чіпати те, що належить мені, бо я вас повбиваю.
— "О-хо".
— "Оце так".
Це туман. З тіла Нарухіто Тоями почав виходити туман. Велич Дракона миттєво спалювала леза, що змішувалися з цим туманом.
Проте…
— …Зрозуміло, той, хто мешкає всередині пана нареченого, виявився несподівано сильним ворогам.
— Дід?! Тільки не кажи…
Із рота старого, крізь його густі білі вуса, вирвався струмок червоної крові.
Він не зникав. Цього разу туман не зникав.
Туман, що лився з тіла Тоями, навіть після того як його спалювали, не зникав.
Навпаки, він заповняв усе довкола. А-а, чому ж так, із кутів кімнати, туману ставало дедалі більше.
— Це попередження. Залиште мене в спокої. Вирішувати будуть не якісь там ви, а я. Слідуючи своїм бажанням, усе вирішуватиму я.
Цей туман повністю підтримував бажання свого господаря.
Цей туман полював на кожного, хто намагався завадити пригоді його господаря.
Усі вирячили очі.
Заперечувати слова Дракона, говорити з Драконом нарівні. Затиснувши серце, це ще можна було осягнути.
Але що це за картина?!
Відмовити Дракону у шлюбі — це вже був вибрик, що виходив за межі історії Імперії та самого порядку цього світу, але зараз――
— У-е-е, серйозно, мені потрібні нові ліки для шлунка…
Вкритий власним блювотинням маркграф дивився на це порожнім поглядом.
А-а, це жахіття.
――Людина погрожує Дракону.
— У мене попереду купа справ, які я мушу зробити. Не заважайте мені, клятий Драконе, клятий Дід, геть із дороги.
— Ф-фу-фу-фу, а ти, шмаркачу, маєш гострий язик.
— Оце і є твоя справжня сутність, Дід? Геть із дороги, у мене немає звички знущатися з дідусів.
— Ха-ха-ха, а ти зухвалий, клятий виродку.
Крок Тоями сповільнився. Тиск був просто нелюдським.
Він міг померти. Це було очевидно, але шкодувати вже не було про що.
— А-а, це пригода. Я пройду крізь усе заради своїх бажань. Це пригода, де я робитиму те, що хочу сам. Я ризикну всім, я прийняв небезпеку. Навіть якщо я помру, я здійсню все за власним бажанням.
— Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха, і це твої останні слова?!
— А ти сам утратив усю свою елегантність, Дід.
— Не патякай, клятий виродку.
Жага вбивства, що линула від старого, розросталася.
Ніби реагуючи на це, з усіх кутів кімнати почав підніматися густий, надзвичайно густий туман, який вже не підкорявся Тоямі.
Вища істота та святокладець.
Двоє, які не збиралися поступатися, готові були почати смертельну дуель нарівні――
— "……Чоловіче, тобі справді аж так огидний шлюб зі мною?"
Пробурмотіла дівчина.
Жага вбивства старого трохи вгамувалася.
Цей голос звучав настільки пригнічено, що Тояма мимоволі відповів:
— Та ні. Просто моє враження про тебе найгірше. Ти хотіла вбити Ящера, поводишся зухвало, ведеш себе зверхньо. Ти мені просто не подобаєшся.
— "Не подобаюся, кажеш?"
— Ага.
— "Ось як".
— Та так.
"………………Хлюп".
— П-пані?!
Жага вбивства старого миттєво зникла. Вона не просто згасла — вона випарувалася. Разом із цим туман, що заповнював кути кімнати, теж зник, ніби його й не було.
— "…………Все, досить. Хлюп. …Чоловіче, вибач, що так вийшло. Дід, я піду трохи відпочину. …Проведи мого чоловіка до купальні, щоб він помився, а потім відправ його до міста… з усіма почестями".
— С-слухаюся, а-але… чи ви впевнені?
— "……Мені ж сказали, що я не подобаюся. Я більше не хочу… щоб він мене ненавидів… Помий його та поверни його одяг. Хлюп".
Шух.
Опечалена дівчина підвелася.
Тієї ж миті з її тендітної спини розправилися величезні золоті крила.
Вітер знявся довкола, заповнюючи й роздмухуючи ці крила.
Дівчина злетіла прямо вгору. Пробивши мансардне вікно, вона за мить зникла високо-високо в небі.
Уламки розбитого скла засяяли під сонячним світлом.
Тояма й не здогадувався, що сльози Дракона сяяли точно так само.
— П-пані, зачекайте!! Пані! Кляп!! Фанон! За наказом пані проведи пана нареченого до купальні! А для гостей із міста авантюристів подай чай та солодощі й з почестями відправ їх до міста!! Я вирушаю за пані!! Пані!! Зачекайте!! Пані Аліс-с-с-с!!
Старий повністю відкинув усю свою вишуканість і закричав на все горло. Після чого просто стрибнув угору. І за мить зник.
Тояма занімів, спостерігаючи за цим.
— Так, ми зрозуміли.
— Ми допоможемо вам, пане наречений.
— Фу-фу, шанс допомогти.
Не встиг він оговтатися, як його оточив натовп однакових лялькових покоївок, які підхопили його на руки й понесли.
— ……Ну, що ж, та й грець із ним.
Тояма заплющив очі й просто перестав чинити опір. Емоційні перепади довкола були настільки дикими, що його мізки остаточно відмовилися працювати.
Чоловіка в костюмі несуть на руках покоївки.
Дракониця, яка пробила стелю й зі сльозами на очах утекла в небо.
І старий, який вистрибнув услід за нею.
— …Все ж таки варто було ходити на курси давньої мови Божественного Королівства Ніхон.
— …Це точно.
Вкритий власним блювотинням та переляканий до напівсмерті маркграф, який валявся серед уламків скла, та майстер гільдії, яка почувалася відносно нормально.
Їхні голоси змішувалися із щебетанням пташок, які залетіли до зали крізь розбите мансардне вікно.
.
.
.
(П.П Ну вона сама винувата, не дізналась про Нарухіто нічого, про його характер і тд, і вважала що він одружиться на ній, бо так вона захотіла, ахахахах.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]