Розділ 11 - Мрія Нарухіто та мрія Кірі
……
…
― "Що це, чорт забирай, таке."
Це мало розпочатися відсьогодні.
Товариш, якого він урешті-решт знайшов. Разом із маленьким пухнастим другом, так само покинутим і самотнім, як і він сам, мав розпочатися їхній шлях пригод.
― "Таро!! Таро!? Де ти?!"
Під мостом над великою річкою, що текла через місто.
Убоге житло з картонної коробки, де мешкав його маленький друг, було розтрощене на шматки, а на стінах розбризкані огидні графіті.
― "А? Це ще що за шмаркач. Аккуне, це твій знайомий?"
Огидний голос, який було чутно далеко згори і від якого лише за звуком ставало огидно.
― "Та ні, без поняття. Ей, ти що, школяр? Це наша територія, ти взагалі знаєш, куди припхався, а?"
Озирнувшись, він побачив чоловіків у шкільній формі з брудним фарбованим русявим та білявим волоссям, які гидко вишкірялися. Четверо хлопців років тринадцяти-чотирнадцяти. Усі як один із тупими фізіономіями, ніби домовилися.
Це русяве волосся, яке їм зовсім не личило, страшенно різало око.
― "Де? Де Таро? Таро, який був тут?"
Бурмотів він. Ще вчора він був тут. Його єдиний друг. М'якенький і теплий пухнастий друг був тут, і ось.
― "Таро? Це ще хто такий? А, ти про того брудного дворового пса, що тут стирчав?"
― "А-а, про того! Оце було ржачно! Волав на увесь голос і гарчав, аж трусився!"
― "Я думав, якщо впаяти йому під дих, він утече, а він ніфіга! Верещав, але все одно намагався цапнути!"
― "Хе-хе-хе, хорош тобі, Аккуне, а то ще загребуть за жорстоке поводження з тваринами."
― "Придурок, за законом собаки вважаються майном, якщо вб'єш — якщо не щось крайнє, ніхто не заарештує. Мені тато так казав."
―――"Гя-ха-ха-ха."
Огидний регіт дратував вуха.
Стиснувши свої маленькі кулачки, хлопчик із маленьким тілом ще раз запитав у тих, хто продовжував сміятися.
― "Де Таро?"
На це запитання.
Сміх дурнів урвався, а на брудних обличчях розповзлася гидка посмішка.
Вони вказали пальцем у бік іншого берега річки.
Велика річка, що протікає через Хіросіму. Місце під мостом, де вирували води.
Його очі широко розплющилися. Пори по всьому тілу відкрилися, а потім.
― "Він занадто шумів, тому ми його спіймали і скинули в річку. Він так смішно поплив донизу і пішов під воду, просто обіссятися можна."
Того дня він уперше щиро побажав когось убити.
І це бажання досягло своєї мети――
………
……
…
Це був мій перший друг.
Мій найперший товариш.
На відміну від мене, у нього не було ні іклів, ні кігтів. Але натомість він був дуже теплим.
У нього не було такої хутряної шубки, як у мене. Мабуть, саме тому він так часто обіймав і пригортав мене до себе.
Навіть коли я був голодним, варто було йому обійняти мене, як біль дивовижним чином відступав.
Кожного разу при зустрічі від нього пахло сумом. Мабуть, це був такий самий запах, як і в мене. Тому поряд із ним мені було дуже затишно.
Він кликав мене якимось дивним звуком.
Таро, Таро. Я не розумів, що це означає, але коли я відгукувався на цей звук, він так радів, що й мені ставало радісно.
Ми з ним були друзями.
Навіть якщо наші світи були різними, ми з ним точно були рівними друзями.
"Ходімо разом у пригоду".
Одного дня сказав він. Це було того дня, коли запах суму від нього був особливо глибоким.
Я не зовсім розумів, про що мова, але він виглядав таким щасливим, що я пам'ятаю, як мені теж стало весело.
― "Завтра я знову прийду сюди, тому ти теж будь тут, Таро! Я наберу купу їжі та напоїв із притулку! Ми зробимо з цього запаси й вирушимо у шлях пригод!"
― "Усе гаразд, я знаю, вони роблять те, чого робити не можна. Крадуть гроші, які мають іти на нас, знущаються з дівчат у притулку. Я більше не можу, не хочу там залишатися."
Запах суму від нього поглибився. У такі моменти я завжди лизав його в ніс. Бо після цього він одразу починав посміхатися.
― "Ти такий добрий, Таро. Тоді до завтра, обіцяєш? Зустрінемося знову на цьому місці. І вирушимо туди, де нас немає."
― "Я і ти, давай досліджувати світ за межами цього місця! Усе гаразд, поки ми разом — ми непереможні! Ми нікому не програємо!"
Я майже не розумів значення цих слів, але він був таким радісним і щасливим.
Тому і я був дуже радісний та щасливий. Мені здавалося, що я народився саме для того, щоб ось так бавитися з тобою.
Завтра.
Я знаю. Це коли після світла настає темрява, а потім знову світло. Оце й є завтра.
Провівши його, я вирішив лягти спати ще поки було світло. Не хотілося бути сонним, коли потемніє, а потім знову посвітлішає.
Згорнувшись у своєму лігві, я заплющив очі, і тоді.
― "О, а тут прохолодно. Аккуне, давай тут сядемо."
― "Хм, непогано. Е, стоп, а чим це так тхне?"
З'явилися вони.
Боляче, навіщо ви кидаєте каміння?
― "Гей! Клятий пес! Забирайся звідси живо!"
Живіт болить. Навіщо ви копаєте?
― "Глянь, він труситься! Оце ржака!"
Мені страшно, нестерпно страшно. Вони такі ж істоти, як і він, але зовсім від нього відрізняються.
Вони тхнуть, вони гарячі, від них боляче і страшно.
Коли я гарчу, вони сміються. Сміються і копають мене в живіт. Кидають у мене каміння та щось гаряче й смердюче.
Боляче, гаряче.
― "Це наше місце! Ти брудний, забирайся звідси! А ну!"
Боляче, гаряче, страшно.
Але ні, мені не можна тікати.
Адже це місце належить мені та йому――
Це місце Таро та Нарухіто, Нарухіто буде сумувати, якщо мене не буде, Нарухіто залишиться зовсім один.
Ні, Ні, аніж бачити, як сумує Нарухіто, мені гірше, ніж від гарячого, болячого чи страшного.
О-О-О-О-О-О-О-О-О-О-О-Н!
Із мого тіла вирвалося гарчання, якого я й сам від себе не очікував. Воно точно йшло з прадавніх, прадавніх часів, що передували темряві й світлу.
Щось усередині мене загарчало.
Це моя територія. Це місце тільки для Нарухіто та мене.
Не смійте так легко сюди ступати!
― "Ай! Ця худоба мене цапнула?!"
― "А-а, все, кайф зламано. Уб'ємо його."
Скім? Голос вирвався сам собою. У роті з'явився якийсь дивний присмак.
Мене знову вдарили в живіт.
Тієї ж миті мене схопили за загривок і… зліт.
Здавалося, тіло відірвалося, а потім стало холодно, і земля під ногами зникла.
Одразу після цього стало важко дихати і страшно.
― "Гя-ха-ха! Оце його несе!!"
― "Давай, греби лапами, греби!"
― "О, втонув."
Вибач, вибач мені, Нарухіто.
Я не зміг захистити наше місце.
Вибач, завтра ти… коли потемніє, а потім посвітлішає, ти ж прийдеш на те місце, правда?
Якщо мене там не буде, ти обов'язково засмутишся.
Те, що Нарухіто знову сумуватиме, лякало мене більше, ніж ця духа й холод.
Але, ах.
Вибач, я більше не можу рухатися, не можу навіть загарчати.
Де я?
Нарухіто, Нарухіто, мені дуже холодно і страшно. Але понад усе мені не хочеться більше ніколи з тобою не побачитися.
Нарухіто, мій… мій друг――
Перед очима все стає сліпучо-білим.
У цій суцільній білизні я помічаю, як рухається щось величезне――
І воно теж помічає мене――
"Здивований. А ти, собача худобо, виявився із сюрпризом. У тобі змішалося щось дуже рідкісне. Щось, що походить із вищих за Амахару, темних небес, з того боку сяючих зірок, з-за меж викривленого Закону, з самого глибинного гострого кута. Схоже на відокремлену душу".
"А-а, глибока образа. Ти ненавидиш? Ця ненависть… вона ідеально підходить на роль мого вмістилища".
"Те "світло", усе моє, що було відібране тією клятою жінкою… але з тобою я, здається, ще не загину".
Я і ця білизна стали одним цілим.
Одразу після цього і біль, і холод зникли, а потім… я почув твій голос.
"Уб'ю"
Це голос Нарухіто. Дуже, дуже сумний голос. А-а, ти все ж прийшов.
Вибач, що не дочекався. Вибач, що не дотримався обіцянки.
Але тепер, коли я став таким, є те, що можу зробити лише я.
"Уб'ю"
Угу, добре. Давай так і зробимо.
У тебе немає ні іклів, ні кігтів. Тому я стану твоїми іклами та кігтями.
Я більше не можу вирушити з тобою у пригоду. Але я допоможу твоїй пригоді.
Я більше не можу обійняти тебе, але натомість ці мої кігті й ікла здобудуть будь-яку здобич, яка завдає тобі болю.
"Худобо, худобо, що стала моєю тінню, це не так. У кігтів та іклів, якими користуються люди, є відповідна назва".
Ця білизна щось каже. Як же шумно. Я вдячний тобі, але слухати тебе не збираюся.
Я слухаюся лише Нарухіто.
"…Сутність цієї худоби виявилася міцнішою, ніж я гадав… Ну та грець із ним, назва є. Моя білизна — це не просто біле, це Кірі, що розливається по високих горах чи безкрайніх полях".
"І кігті та ікла, яким володіє людина, змінюють свою назву. Назва, що личить їм"――
Та цить вже, заважаєш. Я якраз на найцікавішому місці. Нарухіто, все добре, не бійся, я УБ'Ю їх усіх заради тебе.
【――Це називається "ЯЙБА", собача худобо】
Та байдуже, як воно називається.
Я дивлюся на тебе з цієї білизни, з цього "Кірі". Твоя пригода… я буду допомагати тобі завжди-завжди.
Щоб ти більше ніколи не плакав, завжди.
Поки ти не здобудеш усе, чого прагнеш, скільки завгодно разів――
………
……
…
— "У… б'ю."
— О-о, як і слід було чекати від тебе. Навіть уві сні не забувати запах битви — це так личить моєму чоловікові.
Ніжний голос. Теплий дотик руки, що гладить волосся, відчувався так приємно.
Тояма Нарухіто прокинувся від цього голосу та дотику.
Він усвідомив, що лежить, загорнутий у щось надзвичайно м'яке.
— А, фга? Ух ти, нічого собі, яке м'якеньке.
Здається, йому щось снилося. Але цей сон уже вислизнув, немов вода, що витікає крізь пальці.
— Ха-ха, авжеж? Це моє особисте ложе, зроблене з найм'якшого пуху птаха-пухнастика, якого збирають усього по кілька грамів. Окрім моїх батька та матері, у цьому місці не бував ніхто, крім тебе.
— Ого-о, ось воно як. Оце так подушка, така м'я… ка… Е-е?
Блакитне око, що дивилося на нього згори.
Око, що запечатало в собі небо та вмістило море… ні, це не так.
Це був найвищий, найглибший темний ультрамарин неба. Це був найпрозоріший, кришталевий блакитний колір моря.
Складне, неймовірне, неземне блакитне око — лише одне око відображало в собі Тояму.
— Що таке? Ти ж утомився, правда? Солодкий сон та ранкове ледарювання — це привілей драконів. Поки ті міські почнуть ворушитися, ти можеш спати ще щонайменше три години.
Дівчина солодко простягнулася, накрила Тояму та себе ковдрою й, посовавшись, притулилася ближче.
— ………Та ну, це ж брехня.
Поруч із Тоямою спала та золотава дівчина. Дракон Колекціонер.
Це було безглуздо величезне ліжко. Шовковисте простирадло, що відчувалося на дотик краще за будь-який шовк, кругле ліжко з балахіном.
А поруч — першокласна золотовласа красуня. Навіть те, що одне її око було вибите, а шрам затягнувся, здавалося лише її унікальною рисою.
Ключиця, що виглядала з-під ковдри, безсумнівно була білою жіночою шкірою — дівчина спала поруч абсолютно голою.
— М-м, шумно, я спати… мня-мня.
Він трохи поміркував.
Перебрав у голові купу думок і після цього.
— Вау, яке тепле й пухнасте.
Тояма добровільно відмовився від глузду, знову заплющив очі та поринув у сон.
Цього разу йому більше не снилися жахіття. Натомість це був добрий сон.
Сон, у якому він знову обіймав свого маленького пухнастого друга, з яким розлучився ще в дитинстві.
Архів нерозкритих справ департаменту поліції префектури Хіросіма
2009 рік. У районі Нісі міста Хіросіма, поблизу берега річки Оота, виявлено тіла чотирьох підлітків, учнів місцевої середньої школи, із ознаками насильницької смерті.
За результатами розтину причиною смерті визнано геморагічний шок, спричинений численними ранами по всьому тілу, завданими гострим лезом.
Ця жахлива подія свого часу набула резонансу як сенсаційна новина національного масштабу, однак через крайню нестачу зачіпок особу злочинця досі не встановлено.
Виключними обставинами на місці злочину є не лише відсутність знаряддя вбивства, а й відсутність будь-яких слідів перебування інших осіб, окрім чотирьох загиблих підлітків та хлопчика-школяра, який дістав аналогічні порізи по всьому тілу і дивом вижив.
А також аномальний характер самих ран, що стали причиною смерті. Яке саме лезо було використано та як саме ним користувалися, щоб перетворити людське тіло на таке місиво — пізніше лікар, який проводив судово-медичний розтин, у розмові з прокурором висловився так:
"Це справа рук не людини".
Увага… Виявлено доступ із акаунта без відповідного рівня допуску. Для подальшого перегляду потрібен дозвіл від спеціальної організації громадської безпеки уряду Ніхону, "Тійода" або "Сакура".
Ідентифікатор особи, яка переглянула цю інформацію без дозволу, буде негайно анульовано, а сама особа стане об'єктом розслідування громадської безпеки-и-и-и-и-Мамамамамамамамамамамамамамамамар――
Уровень допуску: ЖОВТИЙ підтверджено.
Розсекречення закритої інформації щодо справи про вбивство підлітків біля річки Оота
Встановлено, що про чотирьох підлітків, які стали жертвами події, у місті ходили темні чутки щодо крадіжок, нанесення тілесних ушкоджень та знущання з тварин.
Крім того, слідчий, який належить до відділу з надзвичайних справ "Кітано" 13-го бюро громадської безпеки, підтвердив знищення "Печатки Іншого Світу" поблизу місця події біля гори Рюо.
За даними розслідування "Кітано", приблизно о 9:30 ранку — передбачуваний час смерті підлітків — на місці події спостерігався аномальний не за сезоном густий туман.
З огляду на високу ймовірність зв'язку з ●●●●●, що був запечатаний "Печаткою Іншого Світу", ця справа переходить під юрисдикцію "Кітано".
У ході додаткового розслідування "Кітано" після одужання єдиного вцілілого на місці події — 8-річного хлопчика Т., вихованця притулку — під виглядом консультації було проведено опитування щодо подій того дня.
За словами хлопчика, підлітки, які загинули, скинули в річку та вбили бездомне цуценя, що жило під мостом. Одразу після цього все довкола затягнуло туманом, і більше він нічого не пам'ятає.
Спроба зчитати думки за допомогою еспера з "Кітано" не дала результатів: у розумі хлопчика не було нічого, спогади про день події були повністю відсутні.
Еспер доповів "Кітано", що в голові хлопчика ніби все затягнуто туманом і нічого не видно. Під час другої сесії консультації у стані здоров'я еспера відбулися явні аномальні зміни, через що опитування хлопчика Т. було припинено.
Надалі за ним було встановлено режим спостереження з боку громадської безпеки "Кітано" як за найважливішою піднаглядовою особою.
У 2025 році хлопчик Т. стає шукачем у сучасному підземеллі "Велика яма Бабеля". Відтоді спостереження ведеться спільно "Кітано" та розвідувальним відділом Кабінету міністрів, який відповідає за територію острова Бабель.
Агентів Хатомуру та Кусакабе було призначено членами групи колишнього хлопчика Т. (надалі — шукач Т.). На них було покладено завдання щохвилини стежити за його діями та доповідати про них.
До 2028 року за сприяння японського відділення Асоціації шукачів було проведено понад 10 процедур промивання мізків та введення сироватки правди шукачу Т. під час очищення після вилазок, однак жодних свідчень щодо подій 19-річної давнини від нього отримано не було.
Надалі безперервне спостереження тривало, однак у вересні 2028 року під час дослідження екології аномального виду монстрів шукач Т. зазнав раптового нападу.
Прикриваючи відступ агентів Хатомури та Кусакабе, шукач Т. зник на території острова Бабель.
Після зникнення сигналу термінала та закінчення 24 годин шукача Т. було визнано загиблим. Спостереження скасовано.
Крім того, Хатомура та Кусакабе без відома громадської безпеки подали запит на пошук шукача Т. до Асоціації, причому не до японського, а до американського відділення, що призвело до затримки реакції та витоку інформації про шукача Т. до Сполучених Штатів Америки.
Хатомуру та Кусакабе було негайно затримано, піддано процедурі стирання пам'яті та відправлено на програму перевиховання.
Щодо шукача Т.: найближчим часом пошукову операцію проведе пошукова група США "Загін Алеф".
До складу "Загону Алеф" також входить "шукач А." — громадянин Ніхону, помічник шукача, який перебуває під наглядом розвідувального відділу Кабінету міністрів і є об'єктом особливого спостереження.
З огляду на це, щодо пошуку шукача Т. загоном "Алеф" планується спільна місія спостереження за участю "Тійода", "Зеро", "Сакура" та "Кітано".
.
.
.
(П.П Дуже сумний розділ, про песика, тих у-бків треба було не просто повбивати, а покатувати трішки, як вони робили з песиком.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]