Розділ 1 - Старт в ролі раба.
~ 2028 рік, вересень, Ніхон, прямо під островом Бабель.
~ Сучасне підземелля, "Велика яма Бабеля", другий ярус, "Зона великих рівнин" ~
Я хотів побудувати маленький будиночок на березі озера.
Нарухіто Тояма раптом подумав про це.
Рана на животі уже не боліла, відчувалося лише тепло.
— Гарний... краєвид... дідько.
Перед його очима простиралися зелені безкрайні рівнини.
Волочачи ноги та стікаючи кров’ю, він йшов сам-один.
— ...Точно, жорсткий диск комп'ютера... треба, щоб хтось утилізував...
Це мав бути сучасний затишний будинок із дерева.
З матами-татамі та ніжним ароматом свіжої соломи іґуса. Звісно, повністю обладнаний кондиціонером та підігрівом підлоги: щоб узимку було тепло, а влітку прохолодно — ось такий будинок.
На березі озера я б побудував сауну.
Зранку, коли навіть пташки ще не прокинулися, заходити в сауну, а потім охолоджувати тіло в озері, якого ще ніхто не торкався.
— Я конкретно облажався. Це просто капець.
Я хотів побудувати будинок лише для себе.
Там мав би бути власний шеф-кухар та пекар, який під настрій подавав би щойно спечений гарячий хліб.
— А-а, це капець. Помру, цього разу точно помру. Не треба було випендрюватися, реально.
Ві продовжував іти, і з кожним кроком із живота капала й капала кров. Вона не зупинялася.
Собаку теж варто завести.
Шіба-іну чи кого завгодно, головне, щоб він був трішки великим і пухнастим.
У цей будинок час від часу приходили б мої друзі, з якими мені добре, ми б пили, шуміли, співали, плавали, їли смакоту.
Гуп.
— І з грошима... проблем би не було... Купувати їжу, яку захочеться і скільки захочеться, готувати найкращі збалансовані страви, купувати безглуздо дорогий алкоголь, який навіть не питиму, чи побутову техніку, якою не користуватимусь... Жити... розкішно.
Раптом коліна підкосилися. Він упав ницьма.
Здалося, що від удару вивалилися нутрощі, але ні, поки що все було на місці.
Тіло чомусь було дивно теплим.
"А, це ж калюжа моєї власної крові."
Тоямі залишалося лише ледь помітно всміхнутися.
Свіжий запах рівнин змішувався із залізистим присмаком крові.
— Скількох я вбив...? Чи змогли ті двоє втекти?
Наче в маренні, пробурмотів Тояма.
Монстри. Відчуття від розламування міцних кісток Однооких Мавп Рівнин уже давно зникло з долонь.
Він пам'ятав, як убив п'ятьох, а що було далі — не знав. Коли він оговтався, то вже просто отак безтямно продовжував іти.
— Оці безкраї рівнини і стануть моєю могилою...? Якщо можливо, я хотів би померти в ліжку.
Червоно-коричнева куртка, схожа на альпіністську парку, штани-карго та функціональні шкіряні черевики.
Одягнений у суворий аутдор-стиль, Тояма бубнів собі під ніс, стікаючи кров'ю.
Нарухіто Тояма був шукачем.
Три роки тому ця земля раптово з'явилася у світі.
Це єдине й останнє містичне місце на землі, де кишать монстри та покояться скарби. І саме тут, «Велика яма Бабеля» — цим сучасним підземеллям — просувається трохи прибабахнутий народ.
Він займався цим уже три роки.
Він був одним із небагатьох ветеранів, які стали шукачами в той самий момент, коли сучасне підземелля з'явилося у світі.
— А-а, курва. Тільки-но став шукачем вищого рангу... Тільки все почало ставати веселим...
Хист у нього був.
Він не мав жодних вагань щодо винищення монстрів. До солодкуватого запаху синьої крові теж звик швидко.
До тренувань він ставився щиро. Як убивати ефективно? Йому не знадобилося багато зусиль, щоб засвоїти це.
— Ха-а... Ну, раз я сам стільки вбив. Що ж, логічно, що і мене... колись... уб'ють.
Він ніколи не нехтував підготовкою до вилазок, не переоцінював власні сили і втікав, коли треба було втікати, завдяки чому й виживав.
Убивати монстрів, здобувати з них матеріали й перетворювати на гроші. Забирати скарби монстрів і перетворювати на гроші.
— Треба було... раніше... тікати... О, капець, темніє...
Він став шукачем, щоб здійснити власні бажання.
Ставши шукачем, Нарухіто Тояма нарешті почав думати, що життя — це доволі весела штука.
Життя, яке раніше складалося лише з втрат, мало б піти вгору.
Але все одно, коли приходить час помирати — ти помираєш.
І цей час настав сьогодні.
— Де ж... я помилився... м-да.
В куточках очей забриніли сльози. Від розпачу, від страху, чи, можливо, від усього разом.
Чи було помилкою братися за це завдання?
Чи було помилкою прикривати товаришів?
Чи було помилкою взагалі заводити друзів?
Або ж...
— Те, що я став... шукачем... було помилкою...?
Пробурмотів він і засміявся.
Ну й дурень же я.
У голові Тоями пронеслися три роки відтоді, як він став шукачем.
— Було весело... Справді було весело. Битися, вбивати, знову битися, вбивати, заробляти гроші, їсти смакоту, жити в повне задоволення.
Було весело.
Тоямі дійсно було весело.
Цей закривавлений спосіб життя шукача.
Відбирати, битися й отримувати. Таке життя приносило йому величезне задоволення.
Він насолоджувався цим стилем життя, наче якийсь розбишака з фентезі, "шукач пригод" — персонаж вигаданих історій, якими він захоплювався в дитинстві.
— ...Ха, ха-ха. Наступного разу не помилюся... Точно, треба переглянути тактику, раніше використовувати Кірийяба... і не економити на кулях...
У голові крутилися думки над помилками в цьому бою. Оскільки в ньому десь глибоко сиділа жилка бідняка, він вагався, чи варто використовувати "козир".
Тояма належав до того типу людей, які тримають еліксири при собі й ніколи їх не витрачають.
— А-а... Наступного разу, точно наступного. Наступного разу буду палити на повну. Може, навіть відкривати вогонь з усього арсеналу з перших секунд...
Кхе.
Він відкрив рота, і звідти вивалився згусток чорної крові. Навіть спроба ковтнути її провалилася. Горло зовсім не слухалося.
Сили покидали тіло.
Шу-у-у-у-у.
У цей момент виникло відчуття, ніби тіло занурюється в підземелля.
— ...Ого, феномен осадження... Ха-ха, це вже стовідсоткова смерть.
Це не було ілюзією.
Одне з аномальних явищ, зафіксованих у сучасному підземеллі, "Великій ямі Бабеля".
Феномен осадження.
Його суть відповідала назві — ця зона просто занурювалася і зникала.
Понівечений, на межі смерті Тояма, який міг поворушити хіба що кінчиками пальців, тихо, але невблаганно занурювався в підземелля.
Від Нарухіто Тоями не залишиться навіть тіла. Він просто зникне.
Коли свідомість Тоями вже майже згасла, у його нагрудній кишені задзвонив термінал.
[Нарухіто!! Нарухіто!! Ти чуєш мене?! Це я! Я щойно об'єднався з рятувальною командою Сил самооборони! Благаю, відгукнись!!]
Це був голос його товариша.
"Ну й добродушний бовдур. Я ж дав вам утекти, навіщо ти повернувся, дурню? Ти ж наступного місяця одружуєшся."
Тояма не стримував сміху, що підступав.
Він був радий, що наостанок почув цей голос. Саме так він і подумав.
— Хатомуро... Я чую... тебе, ти в порядку...?
[Нарухіто!! Слава богу...! Слухай, яка там ситуація?! Ми в безпеці! Завдяки тобі Кусакабе теж живий! Тепер, якщо ти виберешся, це буде абсолютна перемога!]
— ...Тоді добре. Ну, якщо ви живі, то я переміг...
[Гей... Ти що верзеш?! Ти ж зараз у порядку, так?! Гей! Як твої рани?]
Голос із терміналу долинав із тріском. Це не апарат зламався, це мої власні вуха відмовляли.
— Хатомуро... Уже немає часу... Маю прохання, вислухай.
[Щ-що! Я все зроблю, виконаю що завгодно! Ти тільки тримайся там!!]
— ...У мене на жорсткому диску є секретна папка... Таємна колекція R-18 картинок із фентезійним косплеєм... А ще манґа про ельфів та вампірів. Знищ усе це. Буде соромно, коли розбиратимуть мої речі... А всі мої фентезійні новели про переродження в іншому світі... я віддаю тобі.
[Д-дурню!! Не треба мені такого!! Не смій говорити про смерть, гей—]
Клац.
Зв'язок обірвався.
Коли він помітив, більша частина його тіла вже занурилася в землю.
Схоже на гніздо мурашиного лева. Тояма безтурботно міркував про це.
— ...Тепер усе владнав. Товариші живі. Про видалення секретної колекції з жорсткого диска попросив... Улюблені новели трохи шкода, але... Ха-ха, я переміг.
В очах темніло.
Хоч очі й були розплющені, ні, він уже навіть не розумів, чи розплющені вони взагалі.
Зараз він не міг збагнути, де перебуває, йому було неймовірно холодно, безпорадно й самотньо.
"Оце і є смерть."
"Моя смерть."
"Мій кінець."
Страшенно лячно, неймовірно прикро.
Але попри все, наостанок Тояма посміхнувся.
— Ех, було весело. Наступного разу я зроблю все краще. Зароблю грошей, побудую будинок, точно, може, навіть відкрию власну крамницю. Ще вільніше, як захочу... Досліджуватиму, подорожуватиму, гроші, їжа, сім'я... собака... А-а, Таро...
Жахливе було життя. Батьки рано померли обоє, цуценя, з яким він потоваришував, змило річкою під час зливи, у притулку вихователі постійно лупцювали, а дівчина, яка йому подобалась, вийшла заміж за лікаря.
"Проте наступного разу точно—"
Ці три роки відколи він став шукачем, його прекрасне сучасне життя в підземеллі змусило Тояму повірити в це.
Те, що наприкінці можна так подумати — велика удача.
Тояма задоволено посміхнувся і—
"Темрява."
Більше він нічого не усвідомлював.
Сигнал терміналу шукача вищого рангу Нарухіто Тоями зник на другому ярусі.
Рятувальна команда, яка прибула на місце останнього сигналу, не змогла знайти тіло. Навколо було видно сліди масштабного феномену осадження.
Зазнавши нападу монстрів, приваблених запахом крові, рятувальна команда відступила.
Кілька днів по тому.
Гільдія шукачів доручила місію з пошуку тіла шукача вищого рангу Нарухіто Тоями одній команді шукачів.
Де перебуває Тояма — не знав ніхто.
...
..
— О, який густий запах. Ти теж... "Він", правда ж?
— Дякую, що насолоджувався моїм іграшковим садом. Ти теж був людиною, яка мала потенціал стати "Ним".
— І вуха, і руки, і очі, і нутрощі, і ноги, і мізки, і рот, і серце. Усі прокинулися. Ті діти теж почали рухатися за власною волею. Схоже, вони роблять усе можливе, щоб перетворити ту дитину на цих дітей. Хе-хе, можливо, це тому, що вас прийшло так багато.
— А тебе шкода. Ти, здається, досить близький до "Нього". Твоя жадібність така чарівна. Але тут не можна. Ти ж уже помер.
— Це мій іграшковий сад, твоє кладовище, місце твого кінця. Але чи справді ти хочеш закінчити тут?
— Хе-хе, справді. Що ти, що "Він" — ви б сказали те саме. Добре. Я дозволю тобі продовжити. Але знаєш, тут не можна, тут ти вже закінчив.
— Коли щось одне закінчилося, повернути все назад дуже важко, тому це неможливо. Ти більше не можеш жити тут.
— Але не хвилюйся! Для тебе є підходяще місце. Ти ж можеш стати "Ним"! Я навіть трохи підіграю тобі.
— Це світ не тут. Світ, відмінний від цього. Проте ти точно зможеш там розважитися. Ти можеш робити там усе, що заманеться.
— Ну ж бо, яким ти хочеш бути? Яке життя прагнеш прожити? Чого ти хочеш і чим дорожиш?
— Можеш стати громадянином і жити звичайним життям. Можеш стати торговцем і заробляти гроші. О! Вуличним артистом теж можна бути! Я б хотіла на це подивитися!
— Звісно, є й небезпечні шляхи. Можна стати солдатом і піти на війну, або стати лицарем і здобувати військову славу, навіть аристократом можна стати, знаєш?
— Якщо тобі цікаво, ти міг би знайти академію і повчитися магії! Не знаю, чи є в тебе хист... Але з тобою, здається, все буде гаразд! А ще, точно! Церква! ...Але це трохи ніяково, тому, якщо можна, краще туди часто не ходити...? Хоча, якщо мене попросиш ти, такий схожий на "Нього", я можу знову підіграти тобі.
— Робити лихі вчинки теж дозволено. Стати злодієм і вкрасти безліч скарбів — це чудово. Точно, є ще й гільдія вбивць, тож ти можеш знайти її і жити в крові. У тебе є до цього хист!
— А ще, а ще, мабуть, було б непогано завести друзів серед інших рас. Співати пісень з ельфами, грати в азартні ігри з гобітами, пиячити з дварфами! А ще влаштувати змагання з їжі з драконами, і точно! Обов'язково відшукай замок вампірів! Він такий красивий!
— Але знаєш, я все ж думаю, що тобі найбільше підходить бути Шукачем Пригод. Ти ж усім серцем насолоджувався цим іграшковим садом. Стовпу того світу ти теж напевно сподобаєшся.
— Ага! Давай так і зробимо! Слухай, піднімися на самий вершечок! Якщо ти забажаєш, можливо, ти зможеш повернутися сюди знову.
— Мені так цікаво, що станеться зі світом після того, як ти, такий близький до "Нього", піднімешся на стовп! Піднімайся на стовп, пане шукачу!
— І до речі, точно!! Твої поховальні дари, які "Він" залишив на стовпі! Тобі я дозволю трохи ними скористатися! Я прощаю тебе!! Ти ж і обличчям, і статурою схожий на "Нього", тож тобі точно підійде!
— Хе-хе, я так чекаю на це. Неважливо, скільки часу це займе. Увесь твій досвід, увесь твій шлях — усе це приведе тебе до "Нього".
— І ще, це мій подарунок для тебе. "Пан Вушко" вигадав одну кумедну штуку, тож я переробила її на свій лад. Світ, у який ти вирушаєш, знаєш, він трішки складніший за цей.
— Не хвилюйся! Це просто змінить "складно" на "дуже складно"! Це допоможе тобі. Воно точно зробить твоє життя зрозумілішим. Нехай "вказівки стрілок" стануть тобі в пригоді, та й "тій дитині" вже, мабуть, нудно, тож стань їй співрозмовником! Усе гаразд, ви обов'язково поладнаєте. Вона ж теж колись жила на верхньому острові!
— О, не турбуйся про це. У справді вирішальні моменти стрілки не з'являтимуться!! Хе-хе, це ж називається "челендж", правда? Так, чудове слово. Якщо все буде легко — це ж нудно.
— О, вже час. Дякую, що насолоджувався моїм іграшковим садом. Ну ж бо, покажи мені продовження свого життя, саме так——
"Сучасне життя в підземеллі. Продовження – у Відкритому світі іншого виміру!"
— Насолоджуйся! Яке ж життя ти мені покажеш?
Голос зник, а потім.
Світло.
У темряві кілька разів спалахнуло світло.
Відчуття невагомості, ніби ти падаєш чи, навпаки, піднімаєшся вгору.
І тоді——
З версії 1.0 до версії ¥$→.
Перенесення "глибини шукача"
Перенесення отриманих "реліквій"
Конвертація набутих навичок у "скіли"......... Помилка конвертації.
Навички "Володіння тупою зброєю", "Обожнювач собак", "Придатність до вбивства", "Отаку", "В голові дитяче свято", "Бойове мислення", "Удача з жінками: "безнадійно"" перенесені як є.
Бонусний подарунок: отримано "таїнство" 【Квест-маркер: Любитель Поганих-Кінцівок】...
...
..
Стук-стук, стук-стук.
Усе тряслося.
Стук.
Сильно хитнуло.
— ...Фуга.
Він розплющив очі. Жорстке відчуття під сідницями та спиною, він зрозумів, що на чомусь сидить.
Нарухіто Тояма повільно відкрив очі.
— О, ти там, нарешті оговтався?
— ...А?
Якийсь занадто хрипкий голос. Він подивився в бік звуку.
— Ти ж намагався пройти через міську заставу, так? Як і я, та й уся ця купа біженців, ти просто потрапив у пастку тих "Шукачів Пригод". Але тобі не пощастило, потрапити до лап тих, хто шукав саме "рабів для пригод" — схоже, легкою смертю ми не помремо.
"Хто це взагалі такий, що він верзе——"
Нарухіто затамував подих.
Він подивився на обличчя чоловіка, який сидів навпроти й розмовляв з ним, і заціпенів.
— ...Що таке? Невже Лізарди такий раритет?
Ящірка.
Перед ним сидів чоловік із мордою ящірки.
Прямо перед його очима чоловік-ящірка, вбраний у лахміття, розмовляв неймовірно плавною мовою.
Тояма протер очі. Розглядаючи ящероподібну морду, він помітив дещо, що плавало прямо над його головою.
[ ↓ ]
Ось така штука плавала у повітрі.
— ...Стрілка...?
Плавно над стрілкою знову виринуло щось іще.
Скільки б він не протирав очі, воно виділялося абсолютно чітко——
Головний квест
【Раб для пригод】
Квест-маркер з'явився під низький звук барабана "дум-дум".
І цей звук почув лише Нарухіто.
.
.
.
(П.П Ну що ж, ось і настала подорож Нарухіто Тоями в іншому світі. Я і ви всі напевно б теж попросили видалити весь контент з вашого ПК, як би така можливість у вас була б ахахаха. Що до тексту де хтось типу незрозуміло з ким розмовляв, то знаючи трішки сюжету з манги (так по тайтлу є манга, але в нас не перекладають), так ось, знаючи трішки сюжету, то можна сказати що з Тоямою розмовляла Богиня, і так званні підземелля в рідному світі Тоями, це її творіння, а ще вона та хто закинула його в інший світ, і дозволила йому творити що він захоче, немає різниці, навіть якщо він захоче знищити той світ, вона це прийме і не буде мішати, бо вона так рішила, вона дала йому свободу робити все що тому прийде в голову, головне щоб він мав на це сили.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )