«ОТАМ! ЛОВІТЬ ЇХ!»
«Ааа!»
На спустошеній землі Світу Демонів двоє демонів, схожих на мочі, ганялися за демонами, що нагадували мавп.
«Смачно».
«Таке смачне».
Навпроти них, які радісно жували спійманих міні-мавп, біла мавпа в масці клоуна сміялася, кидаючи ще одну міні-мавпу.
«Ха-ха-ха!»
Біла мавпа воліла гратися зі своєю їжею. Вона часто так бавилася зі своєю здобиччю.
«Ти занадто бавишся».
Золота змія повернулася й висипала міні-мавп, яких вона зловила у свій хвіст, перед білою мавпою. Золота змія була гордою й ніколи не мучила свою здобич, але вона була найкровожерливішою з них.
«Не будеш їсти?»
«Хочу гратися!»
«Їж. Набирайся сил. Порадуй Господиню».
«Гаразд. Я з’їм».
Золота змія та біла мавпа почали накидатися на міні-мавпочок, коли двоє демонів, схожих на мочі, повернулися, щоб приєднатися до них із додатковими міні-мавпочками, яких вони зловили. Усі разом смачно поїли.
До-дум…
Десь далеко вдалині вони почули вибух, схожий на грім, і земля почала тремтіти. Демони мовчки обмінялися поглядами.
«Він знову це робить».
«Думаєш, він ще далеко?»
«Ні. Біжимо».
«Темний все ще злий».
Скільки часу минуло з того моменту, як зникла їхня господиня?
Тут, у Світі Демонів, де поняття часу не існувало, вони були відокремлені від своєї господині й залишалися поруч із тим, кого вона називала просто «Ним». Однак, вважаючи, що стали достатньо сильними, вони вирушили у власну подорож на пошуки своєї господині.
***
У Світі Демонів жив магічний демон, якого знали й боялися під ім’ям «Темна Звірина».
Хоча демони того ж рангу, що й він, мали чимало підлеглих, які їм підкорялися, Темна Звірина завжди був один через свою дику звірячість та схильність до самотності.
Він не мав імені; «Темна Звірина» — це була лише назва його виду.
Демони подібної сили отримували імена, спілкуючись з іншими видами в молодості, але коли його вперше викликали, він пожер того, хто його викликав, і вбив усе живе, що зміг знайти, аби здобути силу. Його постать наводила жах на весь Світ Демонів. Те, що він був єдиним представником свого виду — до того ж ще й могутнім — компенсувало відсутність імені.
Будь-хто, хто мав хоч краплю здорового глузду, ніколи не наважився б наблизитися до його території.
Колись інший демон відправив своїх підлеглих, щоб ті розшукали його слабкі місця, але звір одразу розкусив їхню хитрість і зжер їх.
Проте настав переломний момент, коли цей лютий звір почав стримувати себе від насильства.
Він полював на слабших демонів заради їжі частіше, ніж раніше, але ця зміна була настільки несподіваною, що інші демони того ж рангу вважали її підозрілою. Саме тоді вони почули дивну чутку: Темну Звірину — якого вважали єдиним представником свого виду — бачили разом із золотим демоном того ж виду.
Ця інформація налякала демонів. Навіть якщо цей демон був ще молодим, але насправді належав до того ж виду, що й Темна Звірина, то збитки, які вони залишать після себе, будуть нестримними. Їх буде важко перемогти, якщо вони стануть ворожими. Навіть якщо комусь вдалося б їх перемогти, демон-переможець був би ослаблений, і один із інших високопоставлених демонів неодмінно скористався б цією нагодою.
Демонічні звірі, які не дбають про самозбереження, були суцільною загрозою в уяві демонів Світу Демонів, які жили вже дуже-дуже довго. Однак вони усвідомили, що цей новий демон може стати засобом, щоб приборкати Темну Звірину, який так довго віддавав перевагу самотності, а тепер мав представника свого виду, якого він сам виховав. До цього його єдиною слабкістю було те, що він був один.
Вирішивши, що розумніше буде атакувати, перш ніж цей новий демон стане занадто могутнім, деякі демони того ж рангу почали укладати між собою союзи. Однак саме в той момент згаданий демон — Золота Звірина — раптово зник.
Чи його переслідував інший демон? Або ж його стосунки з Темною Звіриною стали ворожими?
Після цього Темна Звірина не просто повернувся до того, щоб затівати бійки заради розваги, як раніше. Натомість він, охоплений люттю, вторгся на території інших високопоставлених демонів і вбивав кожного демона, до якого міг дотягнутися своїми пазурами.
Що ж так розлютило його? Саме тоді один із інших розумних високопоставлених демонів, який колись спілкувався з Темною Звіриною, зробив свій хід.
Цей демон був лише знайомим Темної Звірини; вони не були союзниками, але й ворогами теж не були. Цей розумний демон мав підлеглих і володів знаннями про Матеріальний Світ. Він ненавидів думку про те, що може стати мішенню під час одного з буйств Темної Звірини, тож підійшов до звіра.
«Давно не бачилися, Темно Звірине», — сказав демон, схожий на темну імлу. Він був одягнений у мантію мудреця, а на його плечі сиділа маленька блакитна ласка. Жоден із інших підлеглих його демонічної армії не був присутній.
Побачивши демона, гнів миттєво зник з очей Темної Звірини, і він промурмотів: «Хіба це не Зефірцель, "Експерт з демонів"?»
Зефірцель був одним із небагатьох демонів, що мали достатньо розуму й інтелекту, щоб вести розмову з Темною Звіриною. Темна Звірина побоювався не лише його сили, а й його мудрості. Цей демон був особливо небезпечним, оскільки його знали за ім’ям, яке йому дали, а не лише за назвою його виду.
«Що тебе так розлютило, Темна Звірино? У цій країні немає жодного твого ворога».
«Просто так захотілося».
Два вогники, що плавали в затуманеному обличчі Зефірцеля, звузилися, наче очі, у відповідь на цю легковажну репліку. Темна Звірина, якого знав Зефірцель, бився з сильними демонами заради розваги; він ніколи не піддавався приступам люті й не влаштовував кривавих розправ.
«Тоді йди кудись інде. Мені так буде краще».
Темна Звірина занурився в мовчання. Його лють дещо вгамувалася після недбалої пропозиції Зефірцеля піти атакувати якогось іншого високопоставленого демона. Темна Звірина подумав, що було б досить цікаво побачити, як Зефірцель відреагує на зустріч із певною особою, але ця думка знову пробудила в ньому почуття втрати, і його лють, подібна до лави, знову закипіла.
Чому вона покинула його?
Чому вона так зациклилася на світі людей?
Звісно ж, все, що їм було потрібно, — це бути разом; нічого іншого їм не потрібно.
«Рев!»
Не розуміючи джерела цього гніву, Зефірцель зітхнув, здригнувши плечима, і його мантія розвіялася, наче крила якогось дивного птаха. «Іди геть».
«Обережно, господарю». — Блакитна ласка зістрибнула з його плеча, коли Зефірцель готувався до сутички з Темною Звіриною.
«Помри!» — ревнули вони обоє.
Раптове зіткнення Темної Звірини та Зефірцеля знищило всіх демонів у околицях. Удар був настільки потужним, що розтрощив землю на території Володаря Демонів. Ці два легендарні демони билися один з одним, що здавалося вічністю, аж поки їхня битва не закінчилася раптово.
Темна Звірина відкусив серцевину Зефірцеля.
«Ти… дурень…»
Темна Звірина повністю поглинув Зефірцеля, коли той перетворився на пил. Незважаючи на те, що він був укритий стількома пораненнями, що навіть не міг стояти, ця перемога анітрохи не вгамувала серце Темної Звірини.
Він прагнув лише одного.
Виття звіра лунало по всій пустельній місцевості:
«Золота Звіриноооооооооооооооооооооо!»
