«-- Хн, хн, хмн, хн~»
Серед непроглядної темряви стояла постать. Ні, точніше, серед моря зірок.
Хошімія Мукуро повільно пливла, її довге волосся танцювало з відблисками сяючого світла та елегантної грації.
Над головою був безмежний стигійський космос. Під поглядом її очей було блакитне небесне тіло астрономічних розмірів.
Саме так. Попрощавшись із Шідо, Мукуро відкрила ворота в повітрі за допомогою <Міхаеля> і знову телепортувалася назад у порожнечу, відому як космос.
Як би там не було, це аж ніяк не означало, що вона втратила інтерес до Шідо та Землі. Краще було б сказати, що місце, де вони гуляли разом, стало особливим. Втім, якби треба було поміркувати, то безшумний космос тріумфував би як найкращий вибір.
«Як би там не було...»
пробурмотіла Мукуро, дивлячись на планету під собою.
"Який гарний краєвид. Шкода: Муку стільки часу тут була, а побачити це змогла лише зараз."
Того дня груди Мукуро були пронизані псевдо-<Міхаелем> Шідо.
«Хе-хе, Муку потрібно як слід віддячити Шідо.».
Потім вона нахилила тіло назад, розтягуючи кінцівки і тіло.
Вправи робили розум повністю вільним від турбот. І не тільки це, але й пейзаж, дихання, сонячне світло - після тривалого утримання від зовнішніх подразників їй здавалося, що хтось щойно вдарив її.
Тільки це було...
«......?»
У цю мить Мукуро нахилила голову.
Ретельно обмірковуючи, вона зрозуміла, що цей світ благословенний такою величчю речей, то чому ж вона запечатала своє серце?
«Ммм......?»
Мукуро з'єднала руки і ноги разом, неквапливо обертаючи ними, згадуючи. Але скільки б зусиль вона не докладала, нічого не виходило.
Зрештою, вона махнула рукою і зітхнула з полегшенням.
«Що ж, неважливо».
Правильно, були більш нагальні справи, які вимагали негайного вирішення.
Шідо. Іцука Шідо. Чоловік, який відкрив замок на серці Мукуро і познайомив її з цим чудовим, різнобарвним світом.
І що найважливіше - він її коханий, а вона - його.
"Хм-хм, як же приємно кохати і бути коханою - це ніколи не здавалося таким веселим у минулому".
Від однієї думки про Шідо її дівоче серце ніжно затріпотіло від бурхливого, збудженого щастя. Отже, це було саме те почуття, про яке говорив Шідо.
Однак залишалося подолати ще одну перешкоду.
Коханий Мукуро був надто ніжним, надто добросердечним.
«Горе Муку, якщо нічого не вийде».
Вона мило посміхнулася, хоч і трохи занадто, і витягла з порожнечі масивний ключ - <Міхаель>.