Далеке королівство, осяяне небесним світлом незліченних зірок, загрожувало поглинути кожну пляму недбалості. Потойбічний краєвид змушував замислитися, чи не потрапили вони вже у власні мрійливі фантазії. Ніч занурювала в себе, наче Небо і Земля помінялися місцями.
Втім, цей опис не обов'язково був неправдою. Зрештою, Іцука Шідоу перебував в астрономічному зеніті, вищому за небо, місці, яке утримувало планету Земля під поглядом глядача: неосяжний космос.
Кожен знав про космос. Кожен знав про порожнечу. Але мало хто міг сказати, що він вторгся у володіння богів.
Природно, що різноманітні види на Землі не могли тут вижити.
Мало того, що відсутність необхідного кисню перешкоджала біологічним процесам, так ще й космічні промені, які зазвичай блокуються атмосферою, згубно впливали б на будь-які живі організми. На відміну від фантастичного ландшафту, це був пустельний світ, позбавлений будь-якого життя.
Незважаючи на ці несприятливі умови, Шідо, без допомоги скафандра чи чогось, що могло б захистити його, поплив до центру.
Хоча, можливо, це було само собою зрозуміло. Шідо вийшов у космос не для того, щоб просто оглянути визначні пам'ятки чи поплавати в невагомості. Він був там, щоб відкрити запечатане серце самотньої дівчини, яка поринула у вічний сон у цьому безплідному, порожньому просторі.
«- Мукуро.»
Шідо спокійно вимовив це ім'я.
Мукуро, Хошімія Мукуро. Він прошепотів ім'я цього нещасного Духа. Перед Шідо м'яко пливла молода дівчина з довгим золотистим волоссям, яке було довшим за її постать, у сукні з візерунками сузір'їв, що облягала її струнку фігуру. На її невинному обличчі не було, чи то пак вже не було, жодних емоцій. Її чудова пара золотистих очей, як і раніше, дивилася на все на світі без жодного натяку на зацікавленість.
«------Хм.»
Мукуро злегка видихнула і заговорила.
«Ти - пошесть у своїй основі, і погана пам'ять на додачу.»[1].
«Так, я простак, який не здається і приймає чужі почуття».
Шідо підняв кутики рота, коли він це сказав, а Мукуро лише зітхнула знову. Однак вона не могла знайти в собі сили відчути до нього якусь огиду.
Звісно, це не означало, що все було навпаки. Точніше кажучи, Мукуро не виявила до Шідо жодних емоцій - ні злості, ні доброти. Цей невиразний вчинок лише відтермінував її вроджене почуття усунення непроханих гостей зі своєї території. Ненормальний настрій розбурхав словесну маріонетку в голові Шідо.
«............»
Втім, це було зрозуміло. Шідо кинув погляд на посох у формі ключа, який вона тримала в долоні. Це був Янгол «Михаель», який володів здатністю запечатувати властивості будь-якого предмета, в який його вістря встромлялося одним поворотом свого наконечника.
За словами Мукуро, вона використала цю силу на собі, зачинивши вікно до власного серця. Яка саме особистість з'явилася в результаті цього і як це вплинуло на свідомість Мукуро, було незрозуміло. Проте, що б це не було - радість, гнів, смуток чи задоволення, - Мукуро не відчувала жодного з цих почуттів.
І все ж вона, яка відмовилася від усього, щоб дрейфувати в цьому місці далеко від поверхні, була ніким не помічена і ніким не спостережена, керуючись виключно своєю власною метою.
Ось чому Шідо прибув ще раз після того, як був відкинутий попереднього разу.
«Якщо це так, то що спонукає тебе повертатися, хоча теперішній ти не миготиш?»
Мукуро нахилила голову і запитала. Скоріш за все, через її нудьгуючий вираз обличчя нахил голови виглядав як глузлива провокація.
«Це само собою зрозуміло, я прийшов поговорити з тобою знову, Мукуро».
"Яка нісенітниця. Минуле повторює: твоє лицемірство збиває Муку з пантелику. Муку не шукає порятунку.
«Це неправильно.»
Шідо суворим голосом перервав слова Мукуро. Він твердо подивився їй в очі і продовжив.
"Я прийшов не для того, щоб говорити з тобою нинішньою. Я прийшов поговорити з попередньою тобою, справжньою Хошімією Мукуро, чиє серце не замкнене «Міхаелем».
«...Га?»
Мукуро несхвально пирхнула без найменшої зміни виразу обличчя.
"Фі. Ти не віриш у самобутність Муку? Муку раз по раз цитує себе, а ти не чуєш. Як ти можеш робити такі зауваження Муку?"
"Так, ти вже казала це раніше. Але чому ти замкнула своє серце? Я не отримав від тебе чіткої відповіді на це єдине питання".
Шідо, ніби від сильного задоволення, міцно стиснув кулаки. Слова Мукуро несподівано з'явилися в голові Шідо.
"Я не давала неправдивих відповідей. Питаєш, чому? Невідворотня втрата, ні, і аспекти нещастя, кажу я тобі. Я вже не знаю, що було колись".
У попередній розмові Мукуро справді заявила, що запечатала своє серце з власної волі. Однак, коли її запитали про причину, вона дала неоднозначну відповідь. Або вона навмисно обманювала Шідо, або вона справді не могла пригадати з великою впевненістю. Її справжні наміри щодо того, чому вона прийняла таке радикальне рішення, мабуть, не такі прості.
"...А, точно. Чому я не помітив цього раніше?"
Супроводжуваний зітханням, Шідо вербалізував це речення. Не для Мукуро, а для себе. Він спрямував цей сумнів до свого колишнього «я», який розгубився, коли відмова Мукуро вдарила по його слабкому місцю. Йому, Іцуці Шідо, було смішно не помічати цього до того моменту, як він заговорив.
"Я запитаю тебе ще раз, Мукуро.
Чому ти перебуваєш у такому місці, як це, і чому ти запечатала своє серце? Що таке важке, ти пережила?"
«............»
Мукуро зробила безрадісне обличчя, її рот закрився. Минуло кілька секунд, і вона полегшено зітхнула.
«- Гаразд, негайно».
Незабаром після цього, ніби її вуха оглухли від запитання Шідо, Мукуро повернула <Міхаель> в руках і направила його вістря в його бік.
"Дослухатися до моїх застережень чи ні - твоя справа. Так само, як діятиме Муку - її справа"[2].
Як тільки вона зробила свою заяву, плаваючі камені та механічні уламки, що оточували Мукуро, обрушилися на Шідо в нищівному блискавичному ударі, немов під її візуальним впливом.
«-- Ух!»
Раптовий напад змусив Шідо затамувати подих, хоча не можна сказати, що він був морально непідготовленим. Насправді, Мукуро також напала на нього без попереднього попередження під час їхнього останнього діалогу. Якби Шідо не розмовляв з нею через тривимірну проекцію самого себе, він, безсумнівно, загинув би кілька разів.
Однак готовність не мала нічого спільного зі здатністю реагувати належним чином.
Шквал, що насувався, нагадував щонайбільше залп дротиків. Але навіть у цьому випадку, в поєднанні з силою Духа, ця атака могла б зрівнятися з руйнівним ефектом мініатюрного метеоритного дощу. Уламки уламків, заряджені силою, здатною ламати кістки, розривати плоть, злетіли до Шідо, сповненого рішучості.
«Кух...»
Шідо захищався обома руками, намагаючись захистити голову, відтягнувши тіло назад. Оскільки він володів цілющим полум'ям Которі в своєму тілі, якщо його не вб'ють миттєво, у Шідо був шанс повністю зцілитися.
Однак.
«- Е?!»
Очікуючи, що його безжально розірвуть на шматки, Шідо, різко вигукнув у пориві невіри, оскільки сталося щось, що суперечило його очікуванням.
Його реакцію можна було зрозуміти. Адже жоден з численних снарядів, які випустив Мукуро, не влучив у Шідо. Всі вони пролетіли повз нього.
Звісно, йому пощастило не тому, що Мукуро неправильно розрахував траєкторію. Тіло Шідо ніби відчувало траєкторію польоту снарядів і просто уникало їх, подібно до того, як плавучі предмети, що плавають на воді, утворюють хвилясті брижі на поверхні.
«Це...»
знайомий голос пролунав у приймачі, який Шідо носив на вусі.
«Я не дозволю тобі так просто вбити мого брата».
Її особистість була очевидна. Це був голос сестри Шідо, командира «Рататоска», Іцуки Которі. Саме завдяки їй Шідо зміг вижити у відкритому космосі, маючи на собі лише звичайний одяг. Которі та гігантський повітряний корабель, яким вона командувала, <Фраксінус ЕХ>, також були присутні там. Що ж до військового корабля, то зараз він використовував покриття своєї території, щоб захистити тіло Шідо, дозволяючи звуку його голосу поширюватися у вакуумі космосу і досягати вух Мукуро.
"Це працює за тими ж принципами, що й автоматична здатність ухилятися у <Фраксінуса>. Розгорнута Територія може виявити будь-які об'єкти, що наближаються, і запобігти їхньому контакту з тілом Шідо".
«Зрозуміло... Дякую за це, Которі.»
Коли Шідо висловлював свою вдячність, до його вух долетів голос, який не належав Которі.
«Тільки Которі?»
«Ха-ха... І тобі теж, Маріє.»
"Рада що ти розумієш ситуацію. Однак, будь ласка, утримайтеся від того, щоб надмірно покладатися на цю здатність. У порівнянні з Територією, що оточує структуру <Фраксінуса>, уламки заряджені Духом чи ні, все одно що снарядами.
Територія все ще може впоратися з літаючими уламками, але вона не витримає атаки Янгола. Крім того...
Которі різко обірвала розповідь Марії.
"Ун. Вибач, але не розраховуй на те, що ми допоможемо тобі вічно говорити в космосі. У нас тут є свій гість, з яким треба розібратися."
«...Гаразд, я розумію.»
Гість, одне лише згадування цього слова спровокувало повну зміну настрою Шідо, коли він озирнувся назад. Причина була відносно проста. Було видно кілька силуетів військових кораблів, що з'явилися з Землі в погоні за «Фраксінусом». Без сумніву, це були кораблі, що належали ДІЕМ Індастріз.
Коли «Шідо» вже був на межі того, щоб зробити крок, чотири військові кораблі, які атакували «Фраксінус», з'явилися в космосі і люто помчали далі без жодних ознак зупинки. А в центрі розташувався доленосний для космічний корабель «Ґоетія». Навіть для оновленого <Фраксінуса> одночасний захист Шідо і боротьба з ворогами, що з'явилися, виявився б надзвичайно важким завданням. Шідо загартував свою рішучість, кивнув головою і знову повернувся обличчям до Мукуро.
"Території більш ніж достатньо. Залиште це мені."
Він тихо прошепотів цю фразу і повільно простягнув праву руку.
Іншою стороною був Дух, який володів величезною силою, не кажучи вже про те, що слова Шідо не мали жодного впливу на неї через її непохитне серце.
Однак Шідо не міг зайшов би так далеко, не маючи жодного дієвого засобу протидії. І він знав лише один спосіб зламати замок, що утримує душу Мукуро.
«............»
Шідо регулював своє дихання, концентрував сили, загострював розум і втілював у життя свої переконання. З надією на порятунок Мукуро як свого провідника, у розмитих променях світла поступово почала формуватися фігура.
Він вигукнув ім'я цієї постаті, ім'я Янгола, що володів незрівнянною силою.
--Ім'я, яке могло зруйнувати огидний статус-кво, єдиний ключ.
«Ханіель».
В одну мить, після того, як кров закипіла в його тілі, хвилеподібне сяйво огорнуло долоню правої руки Шідо, де з'явилася довга зброя. Як би там не було, її довжина відрізнялася від довжини гвинтівок і мечів. Своєю жорсткою формою і затупленим кінцем цей предмет більше нагадував не зброю чи посох, а звичайну мітлу.
«...... Хо?»
Вимовила Мукуро до Янгола, який раптово з'явився з нізвідки.
"Янгол, значить? Ти не схожий на Духа".
Але вона звузила очі, ніби відразу зрозуміла чому.
"Мені здається, що щось мене обдурило. Ти, мабуть, запечатав у собі силу Духа. Гм, маґра, що дихає в темряві, ти, мабуть, вкрав багато янголів з рук моїх родичів".
"Не виставляй мене злочинцем - я визнаю, що це не моя сила. Але я нічого й в нікого не крав. Я просто хочу врятувати тебе від цієї сили, яка ніколи не повинна була бути тобі дана".
"Хіба ти не знаєш, що таке покаяння? Це неможливо, не існує Янгола, здатного перевершити Муку [Міхаель]".
"Невже? Що ж, тоді..."
Шідо розтулив куточки рота і вклав усю свою енергію в руків'я вигукнувши <Ханіель>: «--».
«<Ханіель>--<Калейдоскоп>!»
За долю секунди, ніби працюючи в унісон з його лаконічною декламацією, <Ханіель> випромінював ледь помітне бліде сяйво і створював вигляд сучасної людини. Минуло ще кілька секунд, і блискучий <Ханіель> перетворився на щось зовсім не схоже на свою попередню форму.
...Він перетворився на посох у формі ключа. <«Ханіель» бездоганно перетворився на того самого « Міхаеля», якого зараз тримала в руці Мукуро.
Серце Мукуро було запечатане самою Мукуро за допомогою сили <Міхаеля>. Іншими словами, відімкнути її замкнене серце, могла лише вона сама. Таким чином, єдиною істотою, здатною виправити нинішнє становище, використовуючи це абсолютне правило, був, без сумніву, <Ханіель>.
«...Що ти робиш?»
Її очікування були перевершені. Мукуро здивовано вигукнула.
«Моторошно думати, що ти маєш нахабство імітувати <Міхаеля>».
" Що ж, так воно і є. Але ж..."
Шідо одночасно направив один кінець «Міхаеля» на Мукуро.
«Так я зможу поговорити зі справжньою тобою.»
"Зарозумілий дроворуб, дозволь Муку наставити тебе на шлях істинний. Хоч би якою мірою твій образ імітував вірність, невже ти думаєш, що можеш вільно володарювати над [Міхаелем]?"
«Хтозна, треба просто спробувати»
заявив Шідо, спокійно відновлюючи втрачений самоконтроль. З різко калатаючим серцем, він вже тримав " <Мііхаеля> обома руками.
"- Ось і я, Мукуро. Я неодмінно відкрию твоє серце і врятую тебе".