Відчуття
«...Що?» Голос Которі по телефону був недовірливим.
Але в цьому не було нічого дивного. Якби вона зателефонувала йому під час перерви в школі і сказала про таке ж, Шідо, без сумніву, мав би схожу реакцію.
Так. Як тільки закінчився урок, він вислизнув з класу, знайшов місце, де можна було побути на самоті, і зателефонував Которі. Спочатку вона слухала неуважно, час від часу перекидаючись словами, щоб показати, що вона все ще там, але потім він почув шурхіт, схожий на те, як міняють стрічки для волосся, і вона вимовила попереднє запитання.
«Зачекай», - сказала вона, звучачи спантеличено. " Про щосаме ти говориш? Розкажи мені все в деталях».
«Все так, як я сказав. Диявол перевівся до мого класу, - сказав він їй.
"А я тобі кажу, що не розумію. Зякого дива Диявол пішов до школи_, з усіх можливих місць?"_ Вона звучала так, ніби гарчала. "І, що ще важливіше, ми не знаємо, хто така Диявол. Ми не змогли дізнатися її ім'я або навіть побачити її обличчя. Звідки ти знаєш напевно, що ця переведена студентка і є Диявол?"
«О, е-е...», - затнувся Шідо. Це було цілком слушне запитання. «У мене зараз немає часу. Я все поясню, коли повернусь додому. Але це правда. Ти маєш мені повірити.»
«...» Которі помовчала секунду чи дві, перш ніж нарешті зітхнула. "Гаразд. Я надішлю вимірювальний пристрій.Що ми будемо робити далі, залежить від результатів, які ми отримаємо. Ти ж не маєш жодних проблем з цим, так?"
«...! То ти мені віриш?!» - здивовано вигукнув він. Він був тим, хто повідомив їй про це, але її слова все одно були дещо несподіваними.
"Чесно кажучи, я лише на половину вірю, - відповіла вона, звучачи роздратовано. «Але якщо хтось прийде і скаже, що знає, хто така Диявол, коли я нічого на неї не маю, я не можу це так лишити». Вона зробила коротку паузу. "І я не можу собі уявити, що ти подзвониш і скажеш мені щось подібне без вагомої причини. Ні... Насправді, навіть якщо це просто здогадка, ти зробив достатньо, щоб переконати мене».
«Которі...
«Але якщо це виявиться якоюсь хитромудрою схемою, щоб змусити Рататоск зібрати інформацію про якусь дівчину, яка тобі подобається, я змушу тебе заплатити.»
«Ні чого подібного!» - вигукнув він.
«Мм,» погодилася Которі. "Я негайно її перевірю. Як там її звали?"
«Оріґамі», - сказав він. «Тобіічі Оріґамі».
«Тобіічі Орігамі? Тобіічі...» Вона замовкла, а потім продовжила, ніби щойно щось пригадала. «Зачекай. Ти маєш на увазі “Тобіічі Оріґамі з ПДЗ”?»
«А?!» - здивовано вигукнув він.
ПДЗ. Скорочення від Проти-Духові Загони. Оріґамі справді належала до цієї організації. Але це мало бути в його первісному світі. Которі ніяк не могла цього знати.
Він затамував подих. «Которі, ти ж не маєш спогадів про початковий світ, чи не так?»
«Що? Про що ти говориш? Тобі все ще мариш з просоняя сни, чи ще відійшов від мого вчора удару?» Которі відповіла холодно. "Якщо я правильно пам'ятаю, в ПДЗ була людина, яка носила це ім'я. Билася з Токою і з іншими Духами мільйон разів. Але вона нещодавно вийшла у відставку".
«Що?» Йому бракувало слів. Которі не пам'ятала події з первісного світу. А це означало, що орігамі з нового світу теж була частиною ПДЗ.
«Чому вона знову була в ПДЗ...?» - пробурмотів він.
«Ти маєш на увазі, чому вона пішла?» пирхнула Которі, неправильно витлумачивши запитання Шідо до себе. "Цього я не знаю. Але тепер, коли ти про це згадав, Тобіічі Оріґамі пішла з ПДЗ якраз тоді, коли почав з'являтися Диявол. Хм... Якщо причиною її відходу було те, що вона перетворилася на Духа..." Вона замовкла, поринувши в роздуми.
Але половина з того, що вона говорила, входила в одне вухо, а виходила з іншого для нього. У Шідо все ще паморочилося в голові від того, що Оріґамі була в ПДЗ.
Вона приєдналася до цієї групи в початковому світі, тому що хотіла знищити Духа, який вбив її батьків. Що могло змусити її приєднатися до них у цьому світі, де її батьки були врятовані?
«Агов, Шідо,» - гукнула Которі. «Ти мене чуєш?»
«...! Т-так... Вибач.» Шідо прийшов до тями.
«Чесно.» Він майже чув, як вона закочує очі. "Зберися. У будь-якому випадку, ми розглянемо, чи є Тобіічі Оріґамі Духом чи ні. Доповідай мені про все, що ти ще помітиш. Але якщо Тобіічі Оріґамі справді диявол, то вона є надзвичайно небезпечною інверсією. Не роби нічого безрозсудного."
«Г-гаразд. Зрозумів», - сказав він, поклавши слухавку.
«...»
Він запхав телефон у кишеню і притулився спиною до стіни. Занадто багато інформації переплуталося в його голові, і він не міг розібратися з усім цим. Але він нікуди не дінеться, якщо стоятиме тут отак. Він глибоко вдихнув і повернувся до 11-го класу, 4-аудиторії.
Коли він зайшов всередину, то побачив натовп навколо вікна. Очевидно, всіх дуже цікавила симпатична учениця, що перевелася. Сама Оріґамі із спантеличеним виразом обличчя стояла в центрі цього скупчення його однокласників.
Саме в цей момент пролунав дзвінок, що сповіщав про початок уроку, і всі вони помахали їй рукою та повернулися на свої місця. Він дивився, як вона махає у відповідь, а потім зітхнув.
«Ха-ха.» Його обличчя автоматично розслабилося в усмішці від цього незнайомого видовища. Він ніколи не бачив навіть натяку на щасливий вираз обличчя у Оріґамі, яку він знав.
Це змусило його знову замислитися. Чому Оріґамі приєдналася до ПДЗ і в цьому світі? Чому вона стала Духом? Чому вона інвертувала? І чому, незважаючи на те, що вона інвертувала, вона зберігала свій розум і була здатна ось так повернутися до людської форми? Чим більше він думав про це, тим більше запитань виникало у нього.
Поки він давав волю своїм думкам, до класу увійшла вчителька. "Урок починається. Сідайте!»
«Ох... Вибачте.» Шідо поспішно сів за парту і дістав підручники. Але, мабуть, було очевидно, що він не зможе зосередитися на уроці. Він продовжував поглядати на Оріґамі. Йому справді потрібно було принаймні поговорити з нею. Він нічого не знав про Оріґамі цього світу.
Але коли настала перерва, скупчення людей повернеться. Якщо так триватиме й далі, він не матиме шансу поспілкуватися з нею.
«...»
Трохи подумавши, він нашкрябав щось на сторінці зі свого зошита, згорнув його і, поки вчителька не бачила, підсунув на стіл до Оріґамі.
«...?» Оріґамі злегка схилила голову набік, коли побачила це. Вона простягнула руку, щоб розгорнути клаптик паперу і подивилася на текст, написаний на ньому. Її очі округлилися від подиву.
Того дня в обід Шідо вислизнула з класу і пішла до сходів, що вели на дах. Оскільки він був відокремлений від корпусу, де знаходилися класи, майже ніхто з учнів не наважувався наближатися до цього місця. Насправді, сходи були занурені в самотність, наче вони існували в альтернативній реальності, відірваній від учнівського галасу, що відлунював у решті школи.
Але це не означало, що він був зовсім самотній.
Там вже стояла дівчина і чекала. Переведена студентка, про яку всі тільки й говорили, Тобіічі Оріґамі.
Напевно, були учні, які провели всі три роки свого шкільного життя, навіть не підозрюючи про існування такого віддаленого місця, як це. Звичайно, було б дивно, якби там опинилася переведена учениця, з усіх можливих людей.
Але Шідо не був здивований. Тому що...
«Ось.» Оріґамі витягла з кишені аркуш паперу і показала йому. На ньому було повідомлення про те, що вона повинна прийти сюди в обід, написане його власною рукою.
Так, це Шідо попросив Оріґамі прийти.
«Привіт», - сказав він. «Вибач, що змусив тебе прийти аж сюди.»
«Угу. Нічого страшного, але... що тобі було потрібно?» - запитала вона, її обличчя злегка напружилося.
Але, звичайно, це мало сенс. Її попросив прийти в це безлюдне місце учень-хлопець, з яким вона щойно познайомилася. Цілком зрозуміло, що вона була трохи напружена, ніби їй загрожувала небезпека. Насправді, він був майже вдячний, що вона прийшла сюди сама, як він і просив.
Але якимось чином, досвід того, що вона остерігається його, а не він її, був новим для нього.
«Ох...» Він почухав щоку, не знаючи, з чого саме почати. У нього був мільйон запитань до неї, але цілком можливо, що вона стане ще більш обережною, якщо він раптово почне її допитувати. І тут він згадав, що вона сказала того ранку. «Отже, Оріґамі?»
«Га?» - сказала вона, смикаючи головою.
Якусь мить він не міг зрозуміти, чому це її так шокувало, але потім до нього дійшло. «Вибач... Тобіічі. Я не повинна був цього казати. Неввічливо називати тебе на ім'я ні з того ні з сього.
«Мм-хмм. Я просто не очікувала цього», - сказала вона, злегка похитавши головою. «Емм... Іцука».
Він криво посміхнувся, почувши незнайоме звучання свого прізвища з її вуст.
«Щось сталося?» - запитала вона.
«О, ні. Нічого, - відповів він. «Так чи інакше, Тобіічі. Сьогодні вранці, коли ти побачила моє обличчя, ти щось сказала, так? Що саме?»
«Ох...» Її погляд став трохи порожнім, ніби вона поверталася до своїх спогадів. "Вибач, якщо я образила тебе, Іцуко. Я просто була трохи шокована, коли побачила тебе, бо ти дуже схожий на декого, кого я зустрічала колись давно».
«Га?» Він несвідомо насупився. «Це був... я?»
«Мх-хмм. Ні, це не міг бути ти. Я маю на увазі, я зустріла його п'ять років тому. Ти тоді ще був у початковій школі. І...» Вона різко опустила очі. «Він помер. Він помер п'ять років тому, на моїх очах.»
«...!» Почувши це, він зрозумів справжню особистість людини, про яку вона говорила. Це був, без сумніву, сам Шідо. Того дня, коли він врятував її батьків, він зустрічався з Оріґамі очима лише на мить.
"Це все, чого ти хотів? Я повертаюся до класу». Вона повернулася, щоб спуститися сходами.
«...! Зачекай, зачекай секунду.» Він поспішив зупинити її. Він все ще не отримав жодної інформації, яку хотів. Але він не бачив, що може досягти якогось реального прогресу, граючи роль учня невігласа. Він глибоко вдихнув і відкрив рот. «Ця людина, яку ти зустріла п'ять років тому, можливо, це було під час великої пожежі в районі Нанко?»
«Га? Як ти...?» - почала говорити вона з широко розплющеними очима, а потім задихнулася. «Це був...? Це був твій старший брат, Іцуко?»
«А?» - ідіотськи пискнув він. Тож вона подумала, що хлопець, якого вона зустріла того дня, був його старшим братом. Але будь-хто міг би зробити таке ж припущення. Вона б ніколи не повірила йому, якби він сказав, що це був він.
Він не любив допускати непорозуміння, але у нього не було вибору, якщо це означало, що розмова буде проходити гладко.
«Ну... Щось таке», - сказав Шідо, і вираз обличчя Оріґамі одразу змінився. Її брови зійшлися, і вона виглядала так, ніби ось-ось розплачеться. «Т-Тобіічі...?»
«...!»
Вона зробила крок до нього, взяла його за руку і глибоко вклонилася. «Твій брат врятував моїх батьків. Якби його не було поруч, вони б загинули. Можливо, я ніколи не зможу віддячити тобі за це слово об не зробила, але, будь ласка, дозволь мені сказати це. Дякую... щиро дякую!»
«Угу...», - невиразно відповів він, приголомшений її реакцією. Але її слова принесли йому ключову інформацію. П'ять років тому йому справді вдалося врятувати її батьків. Він коротко зітхнув з полегшенням.
«Ох!» Вона задихалася, відпустила його руку і знову вклонилася, її щоки почервоніли. «Мені дуже шкода. Зненацька, як грім серед ясного неба я торкнулася тебе.»
«Ні, все гаразд.» Він ледь помітно посміхнувся, відчуваючи цікаве відчуття від такої поведінки, не схожої на поведінку Оріґамі. Але в той самий час, коли один факт став зрозумілим, інша таємниця поглибилася. «То з твоїми батьками все було гаразд, так?»
«Так.» Вона кивнула.
Він на секунду затамував подих, перш ніж продовжити. «Тож ви всі живете разом?»
«Ні», - сказала вона, опустивши очі. «Мої батьки загинули в автокатастрофі чотири роки тому.
«...?! Що...?!» Шідо не втримався і вигукнув. «Н-но...»
У його голові промайнула фраза про те, що історія здатна виправити себе. Курумі не підтверджувала і не заперечувала її, але його охопило відчуття безпорадності, думка про те, що що б він не робив, зрештою, він не зможе змінити результат - смерть батьків Оріґамі. Він здригнувся від страху.
«Іцука...?» Оріґамі недовірливо насупилася. Звісно, вона знала. Цілком природно, що їй здалося б дивним, якби хлопець, з яким вона щойно познайомилася того самого дня, так бурхливо відреагував на її слова. Але потім вона похитала головою, ніби швидко переосмислюючи речі, і схилила голову. «Мені дуже шкода. Після того, як твій брат пожертвував собою, щоб врятувати їх».
«Ні, я маю на увазі...» - почав говорити він.
«Але». Оріґамі перервалася, піднявши обличчя, і продовжила з суворим поглядом. "У той рік, коли вони були живі після того, як твій брат врятував їх, мої батьки дали мені дуже, дуже багато любові. Той час, що ми провели разом, безцінний, і я б ніколи не мала його, якби твій брат не відмовився від усього. Я дуже йому вдячна».
Він не побачив жодних ознак брехні на обличчі Оріґамі, коли вона говорила це.
«С-справді?» - відповів він, злегка відвівши очі. Було дуже погано, що батьки Оріґамі померли, і йому було шкода її. Але те, що вона говорила зараз, справді підняло йому настрій. Він відчув, що всі його зусилля не були марними.
Але вона сказала, що причиною смерті її батьків була автокатастрофа. Якщо це правда, то...
Він підняв обличчя і втупився в її очі, важко ковтаючи, зважився і відкрив рот. «Тоді чому ти приєдналася до ПДЗ, Оріґамі?»
«Що?» Вона затамувала подих.
Так. Це було питання Шідо. У день пожежі батьки Оріґамі врятувалися від удару Янгола. В такому випадку, Оріґамі не повинна була ненавидіти Духів. Тоді чому?
«Звідки ти знаєш?» - сказала вона, а потім нахмурила брови, ніби щось пригадуючи. Вона підозріло подивилася на нього. «Ти ж не виходив на вулицю під час тривоги просторового струму, Іцуко?»
«Га? О-о», - заїкнувся він.
А, ясно. Цілком можливо, що коли вона була членом ПДЗ, Оріґамі цього світу також бачила, як Шідо мчав до епіцентру, щоб поговорити з Духом. Не було сенсу брехати їй тут.
«Т-так», - зізнався він. «Виходив.»
«Я так і знала», - сказала вона. «Я нічого не бачила.»
«Га?» Він насупився. Він не очікував такої відповіді.
«Я незліченну кількість разів говорила про це з командою, - продовжила вона. «Про те, що в небезпечній зоні була цивільна особа. Я думала, що він був схожий на нього, але подумати тільки, що це був ти, Іцуко». Її погляд став суворим. «Це надзвичайно небезпечно. Будь ласка, утримайтеся від перебування на вулиці під час просторових струсів в майбутньому».
«Гм. Угу», - невиразно відповів він, чекаючи на відповідь. Вона могла говорити це скільки завгодно, але поки він виконував свою місію з Рататоску, він повинен був продовжувати виходити назовні, щоб врятувати Духів. Він приготувався до її подальших запитань, але вона не намагалася заглибитися в ситуацію глибше.
Натомість на її обличчі з'явився твердий і рішучий вираз, коли вона витріщилася на нього. «Причина, через яку я приєдналася до ПДЗ... ти хочеш її знати?»
«Так.» Він кивнув. «Якщо ти не проти, розкажи мені?»
«Іцуко.» Вона трохи нахилилася вперед. «Той факт, що ти знаєш про ПДЗ, означає, що ти також знаєш причину просторових струмів?»
Він завагався, а потім сказав: «Духи».
«Саме так. Унікальна катастрофічні істоти, Духи. І, можливо, ти вже досліджував це, але під час тієї пожежі п'ять років тому саме Дух убив твого брата».
«Я-я...», - затнувся він. Він був тут, все ще дуже живий, але в ту мить, коли промінь світла впав на землю, це могло виглядати для неї лише як реальність де людина, вмирає на її очах.
Вона стиснула руки в міцні кулаки, продовжуючи говорити. «Він пожертвував собою, щоб врятувати моїх батьків. Це завдяки йому я зараз тут. Саме тому я почала думати, що не хочу, щоб хтось інший закінчив так само. Я вирішила стати людиною, яка зможе захистити людей від Духів».
«Ох.» Він почув, як ненавмисно вимовив це. Він відчув, як розкидані шматочки пазла складаються в його голові.
Оріґамі в первісному світі присягнулася перемогти Духів через свою лють, викликану вбивством її батьків від руки Духа. Щоб не таїти цю злість, Шідо повернувся у світ п'ятирічної давнини і зумів врятувати своїх батьків. Але вторинна подія його «смерті», коли її батьки вижили, стала новою іскрою, що запалила рішучість Оріґамі. Це було... іронічно. Шідо відчув, як його серце забилося від цього жорстокого жарту долі.
«...Іцуко?» Оріґамі з цікавістю повернула голову вбік, можливо, дивуючись його раптовому мовчанню.
«Ох.» Кінчики його пальців злегка затремтіли. «Нічого страшного...» Насправді це було набагато більше, ніж нічого, але він не міг сказати нічого іншого в той момент.
Йому вдалося змінити світ. Але Оріґамі все одно стала свідком того, як Дух врешті-решт когось убив. Але це не означало, що вся надія була втрачена. Те, що відбувалося в первісному світі, і цей світ відрізнялися. На перший погляд, це виглядало так, ніби результати були однаковими, але в тому світі були вбиті її батьки, люди, з якими вона провела все своє життя, а в цьому світі, на відміну від цього, вона бачила смерть хлопця, ім'я якого вона навіть не знала. А головне, цей хлопець був живий і здоровий, прямо тут і зараз. Якби він тільки зміг пояснити їй це або...
Однак... Він прикусив губу. Він забув одну важливу деталь - Оріґамі цього світу не лише перетворилася на Духа, вона ще й інвертувала.
Шідо не знав усіх тонкощів цієї інверсії. Але він знав, що це відбувається тоді, коли Дух занурюється у відчай.
«...»
Він знову подивився на Оріґамі. Її тон і повітря навколо неї дійсно відрізнялися від тієї Оріґамі, яку він знав. Але, принаймні, дівчина, що стояла перед ним, не виглядала такою, що втратила надію на цей світ або потопає в стражданнях.
Которі чітко наказала йому не робити нічого нерозважливого. Але він не міг не запитати її.
«Можна я запитаю ще одну річ?»
«Що саме?» Вона схилила голову набік.
Він глибоко вдихнув і озвучив своє запитання. «Чому ти стала... Духом?»
Проте.
«Пробач?» Вона лише витріщилася на нього, не розуміючи. «Е-е, стала Духом? Що ти маєш на увазі?"
«Га?» Тепер була його черга розгублено дивитися. На секунду він подумав, що вона прикидається невинною, але ні. Здавалося, вона справді не мала жодного уявлення, про що він говорив.
«Як таке може бути? Я впевнений, що це було...», - пробурмотів він сам до себе. Щойно він налаштувався на роботу, як по всій школі пролунав перший дзвоник. Здавалося, що обідня перерва вже закінчилася.
«Схоже, обід закінчився. Я піду далі. Дякую, Іцуко. Я дуже рада, що нам вдалося поговорити», - сказала вона, починаючи спускатися сходами.
«Ах...», - напівзастогнав він, ніби намагаючись вхопитися за її спину, що віддалялася. Він ще так багато чого не знав. Він відчував, що не може дозволити їй піти зараз. «Ми можемо поговорити ще трохи?»
«Але ж урок ось-ось почнеться?» - запротестувала вона.
«Це не обов'язково має бути сьогодні! Одного дня, коли ти будеш вільна, ми можемо повторити це знову?»
«Га? Ти...?» Оріґамі виглядала шокованою, а потім почервоніла.
Шідо зрозумів цю реакцію за мить, і його власне обличчя почервоніло. «Ах.»
Те, як я це сказав, звучало так, ніби я запрошував її на побачення!
«Е-е-е», - затнувся він, не знаючи, як це виправити, а Оріґамі відвела очі.
«Гм», - сказала вона нарешті. «Можна мені трохи часу, щоб подумати про це?»
«А? Звісно!» - рефлекторно відповів він, і вона швидко вклонилася.
«Гаразд. Побачимося в класі!» Вона практично злетіла зі сходів.
«...»
Чесно кажучи, це було несподіване видовище. Якби він зауважив, наскільки вона дівоча, це було б дещо грубо по відношенню до Оріґамі його оригінального світу, але так чи інакше, її реакція була дуже незвичною для Оріґамі.
«Ааа.» Він повільно похитав головою. Без сумніву, спочатку Оріґамі була саме такою дівчиною. Її особистість змінилася на щось раціональне і холодне через смерть батьків.
Але це було дивно. Хоча він і вважав цю Оріґамі чарівною, але десь у глибині душі відчував дивний смуток або якусь відсутність.
«Мабуть, я занадто звик до старої Оріґамі», - самокритично сказав він і пішов за нею вниз по сходах.
Мляво бурмочучи щось собі під ніс, він пройшов коридором і повернувся до класу 11, 4-й аудиторії. Вчителька англійської мови не відставала від нього, і п'ятий урок розпочався невдовзі після того, як він сів за парту.
У якийсь момент під час уроку він краєм ока помітив Оріґамі, що сиділа за партою зліва від нього і раптом дивно поворухнулася.
«Хм?» Він перевів погляд у її бік і побачив, що вона пише акуратними ієрогліфами на сторінці, вирваній зі свого зошита. А потім вона склала його навпіл і поклала йому на парту, коли вчителька не бачила. Так само, як він зробив на першому уроці.
«Га...?» Він взяв його і почав розгортати.
«...!» Щоки Оріґамі почервоніли, а очі неспокійно забігали, перш ніж вона підняла підручник перед свобою і сховала за ним обличчя.
***
«...»
Того дня після школи Шідо сам піднявся на дах, ліг на землю і розсіяно дивився на хмари, що пропливали повз нього. Він дістав з кишені складений удвічі папірець і підняв його до неба.
«Цієї суботи я вільна».
Це була записка, яку він отримав від Оріґамі раніше. Мабуть, відповідь на його запрошення. Під цим повідомленням маленькими літерами була написаний її номер те і адреса електронної пошти.
«Субота...» Він згорнув сторінку і злегка потягнувся.
У всякому разі, йому вдалося домовитися з нею про побачення. Враховуючи той факт, що це була дівчина, з якою він щойно познайомився (більш-менш), і що він зробив це без допомоги Рататоска, не буде перебільшенням сказати, що це була вражаюча перемога для нього. Однак, незважаючи на це, перед ним все ще стояла ціла купа інших питань, з якими потрібно було розібратися.
Почнемо з того, чи дійсно можливо, щоб Оріґамі була Духом, та ще й інвертованим, і при цьому абсолютно не усвідомлювала цього?
На думку спадало кілька можливих пояснень. Найбезглуздішим, але й найвірогіднішим, було те, що він неправильно все зрозумів. На відео, яке йому показала Которі, Дух точно був схожий на Оріґамі. Але він не міг з упевненістю сказати, що не існує жодного іншого Духа з астральною сукнею, подібною до сукні Оріґамі.
Можливо також, що Оріґамі просто збрехала йому. Такого враження у нього не склалося, але він не був кримінальним психологом чи майстерним гравцем у покер. Не потрібно було багато уяви, щоб придумати сценарій, за яким його обдурили під час розмови.
Або...
«Ні, не може ж бути... двох Оріґамі, так?», - сказав він з пустим сміхом.
Як би там не було, йому доведеться обговорити це з Рататоском.
Він думав про те, щоб встати, коли з нього вирвався величезний позіх. Одночасно з цим сили поступово витікали з його тіла. Але, звісно, це мало сенс. Він всю ніч копався в базі даних Рататоска, тож поспати йому не вдалося.
«Орі...ґамі...» Пробурмотівши її ім'я, Шідо повільно заплющив очі.
Через якийсь невідомий проміжок часу він випустив невеликий стогін і знову розплющив очі. «Нгх...»
Через кілька секунд, коли його мозок прокинувся, він зрозумів, що, мабуть, заснув в якийсь момент. Очевидно, він був більш виснажений, ніж думав.
«Ах.» Він зітхнув. «Не дуже добре. Котра година?»
Він поворухнувся, щоб витягнути з кишені телефон, щоб перевірити час, а потім насупився, відчуваючи, що щось не так.
«Хм?» Щось було не так, як перед тим, як він заснув. Поміркувавши над цим кілька хвилин, він зрозумів, що це було. Подушка. Раніше у нього під головою нічого не було, але зараз він відчув дивне м'яке відчуття.
Коли він підняв руку, щоб дізнатися, що це за подушка, в полі його зору з'явилося обличчя дівчини.
«Божечки мій», - воркувала вона. «Не роби тут ніяких капостей».
«Га?!» Його очі розплющилися, адреналін залив його вени.
За мить Шідо зрозумів, що м'яке відчуття під його головою - це ноги цієї дівчини.
«К-Курумі?!» Він вигукнув її ім'я.
Так, дівчина, яка з'явилася в полі його зору, була Духом, який відправив його в минуле, Курумі Токісакі. Очевидно, в якийсь момент його голова опинилася на її колінах.
«Хі-хі-хі!» - хіхікнула вона. «Доброго раночку, любий Шідо. Ти виглядав досить чарівно, поки спав.»
«...!» Він був надзвичайно збентежений і зірвався з її складених колін під головою.
«О, Божечки!» Вона посміхнулася, наче реакція Шідо здалася їй кумедною, і граціозно підвелася. Замість звичної червоно-чорної астральної сукні на ній була форма старшої школи Рейзен, в якій вона була, коли він вперше зустрів її. Її ліве око і викарбуваний на ньому циферблат годинника були приховані довгим чубчиком.
«Курумі, ти...» Шідо опанував себе.
Тепер, коли він подумав про це, зовсім не обов'язково, що Курумі, яка існує в цьому світі, матиме ті самі спогади, що й Курумі, яку він знав. Це був важкий урок, який він засвоїв цього дня. Очевидно, що він мав бути насторожі проти неї, найгіршого з Духів.
Але її очі округлилися від його реакції, а потім вона приклала руку до рота і почала сміятися. «Ти не повинен бути таким пильним проти мене, Шідо. Якби я хотіла тебе з'їсти, то зробила б це, поки ти беззахисно спав».
«Ух...» Він відчув, як по щоці котиться краплина поту. Вона була абсолютно права. Але це все ще не означало, що вона була тією, з ким він міг розслабитися. Навіть коли він кивнув на знак згоди з її словами, він пильно стежив за її рухами.
«Божечки мій, божечки мій! А ти недовірливий, га? А я думала, що ми партнери, які разом змінили світ». Вона грайливо знизала плечима.
Від цього очі Шідо розплющилися, і він затамував подих. «Курумі, ти...»
«Так, я пам'ятаю», - сказала вона йому. «Початковий світ. Оріґамі."
«...!» Він відчув, що все волосся на його тілі стало дибки. Це було цілком природно. Адже вперше відколи він прийшов у цей світ, він зіткнувся з кимось, крім себе, хто знав про Оріґамі. Це було схоже на мандрівника, який загубився посеред пустелі і нарешті натрапив на когось, хто міг би його направити. Він відчайдушно боровся з бажанням обійняти її. «Курумі, послухай мене. Щось дивне відбувається у цьому світі. Оріґамі..."
«Дух. Так, я знаю», - сказала вона, звертаючись до нього.
Він витріщився на неї, приголомшений. «...! Ти знаєш?»
«Так.» Вона кивнула. «Хоча я сама дізналася про це трохи лиш трохи раніше тебе».
«Ти дізналася...?» Він трохи повісив голову, перш ніж продовжити. «Чому...? Чому все вийшло так? Чи означає це, що з Оріґамі щось сталося?»
"Це теж для мене є певним викликом, зрозуміти це. Але...», - сказала вона, трохи покружлявши на місці. «З Оріґамі, якою вона є зараз, є способи, як ми можемо це з'ясувати».
«Справді?»
«Так.» Вона посміхнулася і опустила п'яту на дах, ніби роблячи крок. Тінь, що скупчилася біля її ніг, поповзла вгору, вкриваючи її тіло і створюючи червоно-чорне вбрання. Її астральну сукню. Броня і замок Духа.
Він насторожено подивився на неї, коли вона раптово продемонструвала цей потужний щит.
«Хі-хі-хі! Будь ласка, не лякайся», - сказала вона йому, піднявши праву руку. З тіні вискочив пістолет і вклався в її руку. Облизуючи губи, вона продовжила. "Якщо я вистрілю в Оріґамі цією десятою кулею, Йод, то зможу дізнатися, яке життя вона вела в цьому світі. Звісно, вона не розповість мені про кожну дрібницю, але якщо ми звузимо фокус до того, що зробило її Духом, то, гадаю, зможемо отримати бажану інформацію».
«Йод...? Ми зможемо?!» Шідо витріщився, не вірячи своїм очам. Йод. Це була куля, яка передала Курумі спогади про минуле цілі в яку влучала. З її допомогою вони могли дізнатися, що сталося з Оріґамі.
«Але хіба не можна було використати Йод, щоб дізнатися, чому в початковому світі Оріґамі івертувала?» - запитав він, не маючи на увазі нічого особливого.
«Ну, теоретично, так, це було б можливо». Вона театрально знизала плечима. «Тобто, якби я могла підійти до Оріґамі і вистрілити.»
«Е-е-е...» Він відчув, як його обличчя напружилося. Це була правда, що оригінальне інвертуванея Оріґамі насправді не давало їм розкоші такої неквапливої дії. "В усякому разі, тепер ми можемо дізнатися, чому Оріґамі івертувала в цьому світі. Будь ласка, Курумі.
Ти повинна мені допомогти!»
«Хі-хі-хі! Ну, дай подивлюся.» Курумі спантеличено доторкнулася стволом пістолета до губ.
Оріґамі почала йти додому після закінчення уроків, але потім повернулася до старшої школи «Рейзен» з однієї причини. Вона помітила, що шпилька, яку вона завжди носила у волоссі, в якийсь момент зникла. Це була лише маленька шпилька, і зазвичай така річ не варта того, щоб її шукати. Але оскільки ця шпилька була подарована їй матір'ю дуже давно, це була зовсім інша історія.
Проте вона не знала, де саме вона випала. Зрештою, вона повернулася до школи, піднялася сходами, пройшла коридором, оглянула клас і вийшла до сходів на дах, де вона розмовляла з Шідо Іцукою під час обіду.
«О! Ось воно!» Вона присіла і підняла шпильку з підлоги. Мабуть, вона випала, коли вона розмовляла з Шідо. Можливо, коли вона схвильовано взяла його за руку після того, як дізналася, що він молодший брат того хлопця, який врятував її батьків.
«Я маю бути обережнішою», - пробурмотіла вона собі під ніс, витираючи шпильку пальцями і засовуючи її у волосся. Краєм ока вона побачила, як щось раптово ворухнулося. «Хм?»
Вона озирнулася і помітила двох людей на даху через вікно у дверях. Один з них був її однокласником, Шідо. А інша була одягнена в червоно-чорну астральну сукню, Дух Кошмару.
«Ах...» В ту мить, коли вона помітила їхню присутність, її свідомість потемніла, наче раптово вимкнулося світло.
«А?» Шідо почув скрип дверей на дах, що відчинялися. Він подивився в той бік і побачив дівчину, яка стояла там зі звішеною головою. «Це... Оріґамі?»
Так. Через те, що її голова звисала, він ні секунди не був упевнений, але ця дівчинка, без сумніву, була Тобіічі Оріґамі. Урок закінчився, тож що вона тут робить?
Він саме збирався поставити це запитання, як раптом зупинився, затамувавши подих. Причина була проста - він згадав Духа, що був з ним на даху, Курумі.
У цьому світі Оріґамі також належав до ПДЗ. А це означало ненульову ймовірність того, що вона вже зустрічалася з Курумі раніше. Принаймні, вона могла бачити відеозаписи.
«О-оріґамі, ну, це...», - сказав він, намагаючись згладити цю ситуацію. Він щойно домовився з нею про побачення, і йому не потрібно було, щоб у неї з'явилися якісь дивні думки.
Але вона, здавалося, навіть не чула, що він говорив; повісивши голову, руки бовталися по боках, вона повільно рухалася вперед.
«Оріґамі?» Він непевно покликав її на ім'я.
«О Божечки, о Божечки?» Курумі нахмурила брови. А потім на мить вона потемніла, наче її проковтнула тінь, перш ніж колір швидко повернувся до неї. «Гадаю, це наша перша офіційна зустріч у цьому світі, Оріґамі? Хоча, можливо, ми вже зустрічалися раніше?»
«Д... У... Х», - тихо промовила Оріґамі, перебиваючи Курумі, і чорнильна темрява закрутилася навколо неї, наче павутиння. Здавалося, ніби навколо неї однієї раптово настала ніч.
Очі Шідо автоматично розширилися від цієї аномалії. «Що?!»
Цей вихор темряви закрутився навколо Оріґамі, сплітаючи траурну сукню. Це було без сумніву...
«Астральна сукня?!» - вигукнув він, приголомшений.
Так, Оріґамі, що з'явилася на даху, була одягнена в обладунки Духа, Астральну Сукню. І це не було вбрання нареченої, яке він бачив раніше, це було чорнильно-чорне вбрання після інверсії.
Миттєво хвиля напруги і тиску прокотилася по всьому тілу, і йому стало важко дихати. Його ноги злегка затремтіли, і він би впав на місці, якби не втримався на ногах.
Але це було, звичайно, цілком природно. Король Демонів, надзвичайно могутнє уособлення руйнування. Це було те, що проявлялося перед його очима в цю саму мить.
«То ти і є Диявол?!» - вигукнув він, але вона не відповіла.
Однак тепер, коли він побачив її такою, це був єдиний можливий висновок. Принаймні, він, очевидно, не помилявся щодо того, що вона була дияволом. Тож чи означало це, що вона брехала йому?
Тоді він так не думав, але... Він затремтів від страху, коли його думки пронеслися в голові.
«Шідо, - різко сказала Курумі. «Залишатися в цьому стані може бути небезпечно».
Наступної секунди навколо мовчазної Оріґамі з'явилася низка темних мас, які розширилися і об'єдналися у щось схоже на масивне пір'я. Він бачив це раніше.
Він бачив їх раніше. Це була інвертована форма Янгола, який проливав на місто промені світла, сіючи хаос і руїну в первісному світі.
«Диявол...», - пробурмотіла Оріґамі, і незліченні пір'їнки повернулися кінчиками до Шідо та Курумі.
«...!» Він застиг на місці; все відбувалося надто швидко. А потім він відчув, що падає набік. За мить він зрозумів, що Курумі штовхнула його. «Нгх!»
Коли він це зрозумів, Курумі вже стрибнула в небо. Промені світла зачепили будівлю школи в тому місці, де вона стояла лише частку секунди тому, прострелили паркан і зникли вдалині.
«Це досить жорстоке привітання!» вигукнула Курумі і натиснула на спусковий гачок пістолета, який тримала в руці. Куля, схожа на застиглу тінь, вилетіла зі ствола і поцілила в Оріґамі.
Але частина пір'я, що плавало навколо іншого Духа, зійшлася разом, як щит, і легко захистилася від удару, тоді як решта пір'я повернулися кінчиками до Курумі в небі.
«Чорнильні промені вистрілили в бік беззахисної Курумі, пронизали її груди і живіт, відірвали голову і кінцівки від тіла. Струнка дівчина миттєво перетворилася на жалюгідні рештки.
«Курумі?!» закричав Шідо.
Майже у відповідь те, що ще мить тому було Курумі, впало з неба, розсипаючись на шматки, як вугілля при ударі об дах.
«О-ріґамі, ти...» Він відірвав погляд від цього трагічного видовища і подивився на іншу дівчину. «Що?»
Він був приголомшений. Бо вбивши Курумі, Оріґамі безжиттєво впала на коліна на місці, а пір'я, що плавало навколо неї, розпалося на крихітні частинки і зникло. А потім чорна астральна сукня, обгорнута навколо її тіла, розтанула в повітрі, і вона знову опинилася у своїй звичній шкільній формі.
Ніби її мета була досягнута, коли Курумі померла.
«Що... що...?» Шідо витріщився, як ошелешений, не в змозі переварити те, що щойно сталося.
Невдовзі Оріґамі повільно підняла обличчя. «Хм? Іцука?» - сказала вона з порожнім поглядом, коли помітила його. «Що ти тут робиш?»
«Га?» Ця несподівана відповідь лише посилила його розгубленість.
Її обличчя і тон були настільки невинними і позбавленими злоби, що було майже неможливо повірити, що вона щойно вбила Курумі. Якби це була гра, то вона могла б легко стати найвідомішою акторкою в історії.
«Що це взагалі таке?» ошелешено пробурмотів Шідо, а Оріґамі розгублено схилила голову набік. Але замість того, щоб відповісти на його слова, вона, здавалося, намагалася згадати, чому вона сама опинилася на даху.
«Це... знову сталося?» - сказала вона тихим голосом і підвелася, змахуючи бруд з колін.
«Знову?» - перепитав він. «Що знову сталося?»
«Га? Ох... Ти це чув?» Оріґамі ніяково почухала голову. «Правда в тому, що віднедавна я іноді втрачаю свідомість. Я думаю, це, мабуть, низький рівень цукру в крові або щось подібне».
«Втрачаєш свідомість?» Він насупився і важко сковтнув.
Вона з цікавістю подивилася на нього, перш ніж випустити маленьке «О!», ніби вона щойно щось згадала. «Гм. Так чи інакше. Ти читав записку, яку я дала тобі на уроці?»
«Га? О-о», - відповів він. «Так, прочитав».
Оріґамі закружляло навколо. «Гм, то... он воно як», - сказала вона, швидко покидаючи дах.
«Він не поспішав її зупиняти. Вона прослизнула всередину будівлі і попрямувала вниз сходами.
Залишившись сам на даху, все, що він міг зробити, це заціпеніло стояти на місці.
Оріґамі з'явилася, перетворилася на інвертованого духа, вбила Курумі і пішла геть, наче нічого не сталося. Усе це, мабуть, не зайняло й п'яти хвилин. Але за цей короткий проміжок часу світ навколо Шідо перевернувся з ніг на голову.
«Курумі...» Він прошепотів її ім'я.
«Так, так, ти кликав?» Поруч із Шідо з'явилася тінь, і з неї вигулькнула та сама дівчина, яку вбила Оріґамі.
«...» Він просто витріщився на неї.
«О, Божечки!» - воркувала вона. «Ти не дуже здивований?»
«Щось подібне вже траплялося одного разу», - сказав він їй, проводячи руками по волоссю. Вона, мабуть, помінялася з аватаром, коли Оріґамі тільки з'явилася. «Я ненавиджу те, як ти використовуєш аватарів. Я маю на увазі, я знаю, що це аватарки, але вони все ще живі»
«Хі-хі-хі! Ти дуже добрий, Шідо, - відповіла вона. «Але немає причин для занепокоєння. Якщо я використаю Хет, то зможу відтворити навіть ту себе, яку щойно вбили.»
«...»
Не кажучи ні слова, він глибоко зітхнув. Їхні з Курумі погляди на життя були надто різними.
Вона, очевидно, не мала наміру обговорювати це питання далі. Змінивши тему, вона перевела погляд на двері, за якими зникла Оріґамі. «Що ти думаєш про Оріґамі?»
"Що я думаю? Я маю на увазі...» Він знизав плечима. Чесно кажучи, було надто багато невідомих, з якими він не міг впоратися. На його обличчі з'явився стурбований вираз, він підніс руку до підборіддя. «Що ж, одне можна сказати напевно. Здобути інформацію за допомогою Йод буде важко. Напевно.»
«Мабуть, так, хм?» Курумі погодилася.
Він не знав, у якому стані перебувала ця Оріґамі, але вона точно перетворилася на Духа, побачивши Курумі. Враховуючи цей факт, наблизитися до неї було б справжнім випробуванням.
«Чому так сталося?» - з болем запитав він. «Чи я... чи зробив я помилку?»
Курумі зітхнула. «Я так не думаю. Якби ти не врятував її батьків, Тенґу цього світу також були б безжально знищені інвертованою Оріґамі. З огляду на це, нинішня ситуація - не найгірший результат»
«Мабуть, так», - затнувся він. Не було схоже, що він не зрозумів, про що говорила Курумі. З огляду на те, що сталося в його первісному світі, цей, теперішній, можна було б сказати, все ще був переважно мирним.
Але він не міг з цим змиритися. Що сталося з Оріґамі? Він не міг перестати задаватися цим питанням.
Можливо, побачивши це питання на його обличчі, Курумі хіхікнула. «Що ж, я очікувала, що твої думки підуть у цьому напрямку, Шідо. Хоча мені також цікаво, як зміниться світ, коли зміниться одна подія».
«...! Тоді...» - почав говорити Шідо, але потім замовк. Тому що Курумі підняла палець і притиснула його до губ.
«Аллле», - сказала вона, і куточки її рота розтягнулися в усмішці. "Я не така вже й добродушна, як ти думаєш. За все, що буде далі, доведеться доплатити»
Шідо несвідомо затамував подих від зловісної посмішки на її обличчі.
«Хі-хі!» Вона знизала плечима і зробила ще один маленький оберт. «Ну, тоді я піду. Ми, звичайно, зустрінемося знову, Шідо». Вона зникла в тіні, залишивши по собі лише ці слова.
***
«Отже...» сказала Которі, підносячи паличку Чупа-Чупса до рота і проводжаючи його поглядом. Вона влаштувала йому засідку в режимі командира з чорною стрічкою, коли він повернувся додому. «Ти маєш дещо пояснити, так, Шідо?»
Шідо дуже добре розумів причину допиту - Оріґамі.
У вітальні будинку Іцуки було троє людей. Один з них був Шідо, другий - Которі, а третя - жінка з сонним обличчям, яка вже тримала в руці маленький термінал, готовий до роботи. Це була аналітик «Рататоска» Рейне Мурасаме.
«Ти теж тут, Рейне?» - запитав він.
«...Мм.» Вона кивнула. «Вважай мене секретаркою. Хоча я можу піти, якщо тобі незручно".
«Ні, нічого подібного», - сказав він, почухавши щоку. Враховуючи, що Тока, Йошіно та інших духів ніде не було видно, вони, швидше за все, отримали чіткі інструкції бути напоготові в багатоквартирному будинку.
«Зараз, Шідо». Которі смикнула підборіддям, ніби підбадьорюючи його.
«Г-гаразд», - заїкнувся він, пригнічений важким повітрям, що висіло над кімнатою. Він справді сказав, що пояснить ситуацію після того, як повернеться додому, щоб отримати допомогу Рататоска. Але тепер, коли цей час нарешті настав, він не міг зрозуміти, як пояснити все, що сталося.
«Хм.» Которі невдоволено пирхнула. «То тепер ти не можеш говорити, так? Чи ти боїшся, що я не зрозумію, що ти хочеш сказати? Ти робиш мені боляче. Я здаюся тобі такою ненадійною командиркою, Шідо?"
«Ні, я не хотів...» Він похитав головою, і Которі похмуро стиснула губи.
«Ти міг би хоч трохи вірити в мене... дурний братик», - сказала вона тихим голосом.
«...!» Шідо широко розплющив очі від подиву. А потім, запхавши руки у волосся, зітхнув.
«Ти маєш рацію. Вибач, Которі», - промовив він, наче догану самому собі, і злегка схилив голову. Про що саме він так хвилювався? Дівчина перед ним була набагато розумніша за нього і набагато сильніша. «Ти можеш подумати, що це повний абсурд, але все, що я тобі зараз скажу - правда. Ти вислухаєш мене?»
Миттєво обличчя Которі посвітлішало. Але потім її брови опустилися, і вона повернулася до режиму командира, і кивнула. «Так, звичайно».
Шідо криво посміхнувся цій зміні в ній і почав розповідати свою історію. Про те, як він познайомився з цією дівчиною, Оріґамі; як вона перетворилася на Духа, а потім інвертувала і знищила місто; як, щоб запобігти цьому, він повернувся на п'ять років назад, використовуючи силу Курумі, щоб відмотати час назад, і змінив минуле, яке могло б статись, врятувавши батьків Оріґамі; і як Оріґамі все одно існувала в цьому світі як Дух, Диявол.
Він спокійно розповів Которі та Рейне про те, що пережив. Уся розповідь зайняла, мабуть, хвилин п'ятнадцять.
«Ось і все», - закінчив він.
«...»
Которі пирхнула, а потім злегка нахилила голову. «Переписав світ. Зрозуміло. Я нарешті зрозуміла, чому ти відучора був такий дивний. Вона піднесла руку до підборіддя. «Ну, в усякому разі, я буду продовжувати вірити тобі. Я не можу придумати жодної причини, чому ти міг би сказати мені таку брехню. І...» Вона подала сигнал Рейну очима.
«...Мм», - сказала Рейн і постукала по екрану, який тримала в руках, перш ніж повернути його до Шідо та Которі.
«Хм?» Він подивився на нього, а потім затамував подих.
На екрані була інвертована Оріґамі, що стояла на даху старшої школи. Він також міг бачити себе і Курумі на одному краю екрану. Саме в такій ситуації він опинився раніше того дня.
«Це...» Він здивовано витріщився.
«Так. Відео, зняте автономною камерою сьогодні ввечері. У мене було кілька камер, які літали навколо в пошуках інформації про Тобіічі Оріґамі, але я ніколи не думав, що побачу такий ключовий момент, як цей». Которі здивовано подивилася на нього. "Немає жодних сумнівів, що Тобіічі Оріґамі - це Диявол. Але вона сама цього не усвідомлює. Я попросила Рейне проаналізувати її параметри, і не схоже, що вона тобі брехала.
«Тобто вона...?» - почав запитувати він, і Которі відповіла, перш ніж він встиг закінчити питання.
«Так. Можливо, що Тобіічі Оріґамі ще не усвідомила, що стала Духом».
Він затамував подих. «Це взагалі можливо?»
Вона знизала плечима. «Такого ми ще не бачили. Але враховуючи, що у нас є реальний приклад прямо тут, перед нашими очима, ми не можемо заперечувати, що це не правда. Хоча я й гадки не маю, як це могло статися».
Рейне зітхнула, погладила підборіддя і постукала по своєму терміналу. «...Ти не проти, якщо я?»
«Мм.» Которі злегка кивнула їй. «Що таке, Рейне?»
«...Мм. Це щонайбільше гіпотеза, теорія, але є один момент в історії Шіна, про який у мене є питання."
«Питання?» перепитав Шідо. «Яке?»
»...Тобі вдалося все змінити, Шін, - продовжувала Рейне. «І ніхто не пам'ятає про початковий світ... так?
«Так.» Він кивнув. «Курумі і я - єдині, хто знає про початковий світ».
«...У тому-то й річ.»
«Га?» Він схилив голову набік, і Рейне підняла палець.
«...Цікаво, чому тільки ви з Курумі маєте спогади про первісний світ. З Курумі це може бути пов'язано з її силою, але я не розумію, чому ти пам'ятаєш, Шіне."
«Хм.» Тепер, коли вона згадала про це, це було правдою. Він просто змирився з цим, бо був людиною, яка змінила світ, але тепер, коли він був тут, він мав би бути Шідо, що живе в цьому новоствореному світі. Він не мав чіткої причини, чому у нього немає спогадів про цей світ, але є спогади про первісний світ.
«...Скоріш за все, для того, щоб мати спогади з первісного світу, мають бути виконані якісь умови», - припустила Рейне.
«Умови?» Він насупився. «Які саме?
«...Я точно не знаю. Якщо ми скажемо, що Курумі - виняток, то розмір вибірки буде занадто малий. Але, наприклад, що, якби умова полягала в тому, що Курумі вистрілила з «Йод Бета» або мати силу духу?»
«Ух.» Шідо зробив спантеличений вираз обличчя, а Которі, що сиділа навпроти нього, широко розплющила очі від розуміння.
«О! Точно!» - сказав він. "Якщо є кілька умов, то можливо, що Оріґамі згадала початковий світ у той момент, коли Фантом наділив її силою духу. Незалежно від того, що до цього моменту у неї були лише спогади про цей світ!»
«О!» Нарешті до Шідо дійшло. «Зачекай хвилинку, Рейне. То ти хочеш сказати, що інвертована Оріґамі - це та Оріґамі, яка повернула пам'ять про первісний світ?!"
Рейне тихо опустила очі. «...Я ж казала тобі, що це в кращому випадку теорія. Не більше, ніж можливість. Але це факт, що все починає набувати сенсу, коли ти думаєш про це таким чином».
«Але», - заперечив він. «Коли вона прийшла до школи, Оріґамі була звичайною - тобто, вона була Оріґамі зі спогадами про цей світ, розумієте?»
»...Ми не можемо знати подробиць, не спитавши Курумі, але на відміну від тебе, у тебе від самого початку були спогади про початковий світ, а в Оріґамі були спогади про цей світ, - продовжила Рейне. "То що станеться, якщо їй силоміць ввести спогади про первісний світ, що буде? Щонайменше, я сумніваюся, що це мало б позитивний вплив на носія цих спогадів. Чи не можна припустити, що для того, щоб захистити себе, Оріґамі зі спогадами про цей світ і Оріґамі зі спогадами про первісний світ розділилися? І можна також припустити, що перемикачем для виклику Оріґамі зі спогадами про первісний світ є..."
«Поява Духа поруч неї, хм?» сказала Которі, піднявши паличку свого Чупа-Чупса вгору.
Рейне кивнула. «...Швидше за все, так. Коли ми подивимося на те, що вона не реагувала на Току в класі, вона може проявляти реакцію на силу Духа, а не на самих Духів. В такому випадку, було б вкрай небезпечно проявляти перед нею обмежену Астральну Сукню».
І справді, Оріґамі перетворилася на Духа лише тоді, коли побачила Курумі. А вбивши Курумі, вона одразу ж стала звичайною Оріґамі.
«Але якщо припустити, що це правда, то що ж тоді ми...?» - почав говорити він тремтячим голосом, та Которі різко обірвала його.
«Про що ти говориш? Звичайно, ми протистоятимемо найзлостивішому і найлихішому інвертованому Духові, Дияволу. Але якщо подивитися на це з іншого боку, хоча вона має величезну силу Духа, вона не перетвориться на Духа, якщо не будуть виконані певні умови.
«Я-я просто...» - сказав Шідо, стискаючи руки в кулаки. Которі була абсолютно права. Тікаючи, вони нічого не вирішать.
«Це незвичайний випадок, але тепер, коли ми знаємо, що Тобіічі Оріґамі - диявол, Рататоску залишається тільки одне». Которі перевела погляд на Шідо.
Він не потребував її пояснень. Його губи розтягнулися в усмішці, і він кивнув.
Доктрина Рататоску полягала в тому, щоб знищити духів, які були причиною просторових струсів, за допомогою мирних засобів. А для цього треба було використовувати особливий метод - піти на побачення з ними і закохати їх в себе і поцілувати.
Которі задоволено кивнула на його реакцію, а потім затиснула паличку Чупа-Чупса в роті між двома пальцями і шпурнула її в Шідо. «Отже! Тепер, коли це вирішено, завтра ми починаємо діяти. Шідо, ти якось зв'яжешся з Оріґамі і запросиш її на побачення. Найпізніше, кінець цього тижня."
«Добре. Зроблю.» І тут він згадав. «О!»
«Що таке?» Которі вигнула на нього брову.
«Я вже запросив її на побачення», - повільно сказав він їй. «Вона сказала, що вільна в суботу.
«Ха?!» голосно вигукнула вона. Його відповідь, очевидно, була абсолютно несподіваною. «Як? Ти маєш на увазі, що ти залицявся до неї до того, як прийшли результати вимірювань? Ти?»
«Е-е-е. Я не залицявся до неї...»
«То як же тоді виникла пропозиція про побачення?»
«Ну, це було...» Він не знав, що на це відповісти.
«Мм-хммм.» Вона втупилася в нього жорстким поглядом і погладила по підборіддю, наче кошеня, що грається з мишкою. «Схоже, мені потрібно почути трішки про те, які стосунки у вас з Тобіічі Оріґамі були в оригінальному світі».
«Що...?» Колір зник з його обличчя.
***
«Аааа.» Тієї ночі Оріґамі корчилася і крутилася на своєму ліжку, стискаючи довгу подушку для тіла.
Причина була проста. Згадуючи, як вона поводилася протягом дня, їй було соромно. Звичайно, адже цей хлопець запросив її на побачення, але відповісти йому так - це вже було занадто для неї. А на додачу побачити його знову на даху після цього було ще й вишенькою на торті. Усе це змусило її огризнутися на саму себе: « Ти що, думаєш, шо якась головна героїня в Шьоджьо манзі?!».
Вона зітхнула, перевернулася на спину і розсіяно втупилася в стелю.
Той хлопець, Шідо Іцука. Вона дуже здивувалася, коли побачила його обличчя. Він справді був точною копією хлопця, який глибоко закарбувався в її пам'яті, того, хто п'ять років тому пожертвував собою, щоб врятувати її батьків. Можливо, саме тому в ту мить, коли вона побачила його обличчя, її охопили глибокі емоції.
Ні, не тільки тому.
Коли вона почула його голос, коли відчула його запах, коли доторкнулася до його рук, вона відчула невимовні емоції в своєму серці. Що ж це було? Це точно не було неприємно. Але це було дивне відчуття, ніби її лоскотали зсередини.
«Це ж не може бути насправді, так?» - тихо промовила вона. Невідома емоція. Почуття, яких вона ніколи не відчувала раніше. Що, якби це було...?
Її телефон задзижчав поруч з подушкою, сповіщаючи про прибуття повідомлення.
«...!» Вона підхопилася, так ніби її вдарило током.
Вона зробила кілька глибоких вдихів, ніби для того, щоб заспокоїтися, перш ніж простягнула руку до телефону. Вона подивилася на екран і побачила, що відправником був сам Шідо.
«...!» Її серце закалатало, і вона не розуміла чому. Але вона не могла залишатися застиглою на місці. Вона зробила ще один глибокий вдих, постукала по екрану і дозволила своїм очам пробігтися по повідомленню. Це було вибачення за несподіване запрошення того дня, трохи про те, що він був дуже радий знову її побачити, а також час і місце зустрічі в суботу.
«Що?! Ого!» Вона кидала телефон туди-сюди в руках, ніби тримала гарячу картоплину, і почала з несамовитою енергією крутитися на ліжку. Вона була занадто схвильована. У її голові панував повний хаос, хоча все, що сталося, - це те, що вона отримала смс від хлопця, з яким познайомилася того дня.
«...! Так. Відповідай йому». Вона нарешті зрозуміла, як діяти далі, лише після того, як несамовито потанцювала хвилину чи дві. Вона постукала по телефону. «Місце і час зустрічі звучать добре. Там...»
Чи справді ця відповідь була нормальною? Чи не була вона занадто короткою? Що, як він побачив цю надто ділову відповідь і втратив до неї будь-який інтерес і вирішив махнути на все рукою в суботу...?
«...»
Оріґамі мовчки видалила речення, випросталася і написала нове повідомлення. Вона акуратно відповіла на кожне речення в повідомленні Шідо, з достатньою ліричною експресією описуючи, як вона рада, що він звернувся до неї, як вона не може дочекатися суботи, і як у неї виникає дивне відчуття, коли вона думає про нього.
«Занадто по-дівочому!» На півдорозі вона зніяковіла і знову видалила текст, її щоки почервоніли.
Коли вона нарешті спромоглася скласти прийнятну відповідь, був уже наступний день.
***
Субота, 11 листопада. Шідо самотньо йшов дорогою до станції Тенґу.
Небо було чистим. Хоча саме повітря було прохолодним, сонце було теплим. Це була ідеальна погода для побачення.
«Чи не зарано ти прийшов? У вас же зустріч об одинадцятій?» Він почув голос Которі через маленький передавач у правому вусі. Цей навушник був з'єднаний з повітряним кораблем «Фраксінус», що висів приблизно на висоті 15 000 метрів над місцем, де він зараз перебував. Екіпаж, зібраний на його містку, повинен був прикривати його побачення в той день.
«Ні», - відповів він тихим голосом, дивлячись на свій телефон. 10:12. У нього було сорок вісім хвилин до їхньої зустрічі. "Я не здивуюся, якщо Оріґамі вже там. Звичайно, я не можу сказати напевно, тому що ця Оріґамі дещо відрізняється від тієї, яку я знаю, але... хіба це не краще, ніж змушувати її довго чекати?"
«Ти справді багато про неї знаєш. Як для однокласниці», - сказала Которі, її голос був колючим.
На його обличчі з'явилася болісна посмішка, а по щоках потекли струмочки поту. Він так само говорив, коли вона вимагала розповісти про його стосунки з Оріґамі в оригінальному світі, але було зрозуміло, що вона не до кінця в це вірить.
«Якщо повернутися до початку, то завдяки вам, я взагалі познайомився з Оріґамі», - пробурмотів він у навушник. Насправді, незважаючи на події п'ятирічної давнини, він почав спілкуватися з Оріґамі з певною періодичністю, бо намагався запросити її на побаченнч в якості «тренінгу», на якому наполягала Которі. Він розповів їй все про це, але...
«Не розумію, про що ти там говориш.»
«Хм.» Він зціпив зуби, не знаючи, як відповісти. Которі цього світу не пам'ятали нічого подібного.
Поки вони розмовляли, він вийшов на площу перед вокзалом. Там він зустрічався з Оріґамі біля фонтану. Це було те саме місце зустрічі, що й тоді, коли він був змушений призначити потрійне побачення з нею, Токою та Курумі.
«Ах.» Вийшовши на площу, він випустив короткий крик і зупинився на своєму шляху. Оріґамі вже стояла перед фонтаном. Втім, він не особливо здивувався, побачивши її там. Причиною його зупинки було її вбрання.
Кардиган поверх блузки з милим малюнком, спідниця осіннього кольору. Це був дівочий стиль, який Оріґамі з його пам'яті ніколи не носила, і це автоматично привернуло його увагу.
«Шідо?» Которі гукнула його, і він затамував подих.
«...! Т-т-так.»
«Хаах.» Він почув її зітхання. «У мене є свої побоювання з цього приводу.»
«Вибач.»
«Будь ласка, зосередься. Я не знаю, як все було в первісному світі, але, як мінімум, людина, на яку ти зараз дивишся, - мисливець за духами, Диявол», - попередила вона. "Хто знає, що станеться, якщо ти втратиш пильність? Ти маєш прийняти цей виклик так, ніби перед тобою стоїть Токісакі Курумі».
Він зробив кілька глибоких вдихів, щоб взяти своє калатаюче серце під контроль, а потім кивнув головою. «Так, я зрозумів.»
«Добре. Ну що ж, тоді. Почнемо наше побачення?» - сказала вона, оголошуючи про початок місії.
У той же час Шідо знову почав рухатися і попрямував до фонтану.
Оріґамі підвела голову з здивованим виразом обличчя. «Іцука? Щось ти рано».
«Ха-ха!» - засміявся він. «Гадаю, я можу сказати те ж саме про тебе?»
Вона подивилася на годинник на площі, а потім ніяково знизала плечима. «Я не хотіла змушувати тебе чекати».
«Ааа, я, власне, подумав про те саме», - відповів він, і її очі стали ширшими. Потім вони обидва почали сміятися.
«Щиро дякую за твоє запрошення, Іцуко», - сказала вона, звучачи трохи невпевнено. «Мені трохи ніяково, але я ніколи раніше не ходила на побачення з хлопцем, тож можу почуватися трохи незграбно».
«Н-ні, ні.» Він похитав головою. «Я маю на увазі, що у мене теж немає ніякого досвіду».
«Не можу повірити, що ти можеш казати таке з незворушним обличчям, після того, як знищив стільки духів», - гаркнула Которі в навушник.
«Заткнися», - огризнувся він.
Оріґамі з цікавістю повернула голову набік. «Ти щось сказав, Іцуко?»
«Ні, нічого». Він поспішно махнув рукою. «У будь-якому разі, ми однокласники і все таке. Ти можеш пропустити формальності, розумієш?»
«Але», - заперечила вона.
«Облиш, це мене трохи нервує. Будь ласка», - сказав він, стискаючи руки з благальним виглядом.
Її брови на мить піднялися в перевернуту літеру V, перш ніж вона нарешті твердо кивнула на знак згоди. «Я тебе зррозу... маю на увазі, я зрозуміла».
«Ха-ха!» Його щоки автоматично пом'якшали від цього більш знайомого тону. «Так вже краще, Оріґамі.»
«Га?» Вона спантеличено скрикнула, і він зрозумів, що знову несвідомо назвав її на ім'я.
«О, вибач. Я не хотів тебе так називати. Це просто красиве ім'я», - сказав він, намагаючись виправдатися. Це не було брехнею, але правда полягала в тому, що він просто звик називати її на ім'я в оригінальному світі. Зазвичай він називав її Тобіічі, але в якийсь момент він звик називати її на ім'я.
Вона виглядала якоюсь засмученою, але, схоже, не образилася. Її обличчя пом'якшало, а на вустах з'явилася усмішка. «Дякую. Я рада, що мама з татом подарували його мені».
«Так.» Він відчув складну суміш емоцій при словах «мама і тато».
Але Оріґамі, мабуть, не помітила цього, і злегка відвела очі. «Тож якщо ти хочеш називати мене так, Іцуко, це... нормально».
«Га?» Він витріщився на неї.
«Я-я не проти якщо називатимеш мене на імʼя "Оріґамі"», - сказала вона, її щоки ледь-ледь зашарілися, і все, що він міг зробити, це витріщитися.
«Шідо, чому ти мовчиш?!» закричала Которі. «Вона робить серйозний крок до тебе!»
«А...» Він поспішив зв'язати слова докупи. «Д-дякую... Оріґамі», - сказав він, трохи відвівши очі, так само, як це зробила Оріґамі. Раніше це ім'я звучало так природно, але тепер, коли йому офіційно дали дозвіл, він відчував себе трохи ніяково, використовуючи його.
«Угу.» Вона посміхнулася.
«О. Тоді добре. Можеш називати мене Шідо, - запропонував він. «Інакше було б несправедливо».
«Що?» Вираз її обличчя був сповнений здивування. А потім вона заїкнулася: «Ші...д...» Вона зупинилася на середині і незручно почухала щоку. «Можливо, колись я звикну до цього. Гаразд?»
«Що? Ох. Звісно!» - погодився він, і на кілька секунд запанувала тиша.
«Шідо, це не дуже добре, коли ти довго мовчиш. Все гаразд, просто, будь ласка, підтримуй розмову», - дала вказівку Которі. І вона мала рацію.
Він шукав тему для розмови в своїй голові. «Ну, наприклад», - сказав він одночасно з тим, як Оріґамі відкрила рота.
«Так».
Цікаве збентеження охопило їх обох.
Оріґамі першою подолала його. Повернувшись поглядом до Шідо, вона запитала: «А що ми сьогодні робитимемо, Іцуко?»
«Га?»
«Вибач. Але ти сказав мені лише час і місце зустрічі».
«А-а, точно. Сьогодні», - почав говорити він, коли вперше за деякий час почув знайомий дзвін у вусі.
На містку дирижабля «Фраксинус», що завис на висоті 15 000 метрів над містом Тенґу, сиділи поруч найкращі представники «Рататоскру». Це були майстри романсу, відібрані з усієї країни, щоб забезпечити підтримку Шідо під командуванням Которі. Підтримуючи ідеальний рівень напруги, вони звернули свої погляди на величезний головний монітор, встановлений на мосту.
На ньому було показано відео з землі, надіслане автономними камерами. На ньому була зображена ціль - Тобіічі Оріґамі по пояс з точки зору Шідо, а навколо цього основного зображення - відео під різними кутами, зняте різними камерами, разом з різноманітними індикаторами параметрів.
І ось, коли Оріґамі поставила своє запитання, на мосту пролунав гучний сигнал, і на екрані з'явилося вікно.
«Поїхали! Параметри!» Которі ляснула себе по коліну, де вона сиділа в капітанському кріслі на верхньому рівні містка, коли вона клацала паличкою свого Чупа-Чупса вгору-вниз, вгору-вниз, вгору-вниз.
Бортовий штучний інтелект «Фраксінуса» виміряв зміни в емоційних індексах цілі і показав три варіанти дій для Шідо в цей час.
1. «ВЗАГАЛІ-ТО, Є ОДИН ФІЛЬМ, ЯКИЙ Я ХОЧУ ПОДИВИТИСЯ З ТОБОЮ». РОМАНТИЧНИЙ ФІЛЬМ У КІНОТЕАТРІ.
2. «Я ПОДУМАЛА, ЩО МИ МОГЛИ Б ПІТИ НА ШОПІНГ». ВЕСЕЛИЙ ПОХІД ПО МАГАЗИНАХ.
3. «ЯК ЩОДО ТОГО, ЩОБ ПРИПИНИТИ ХОДИТИ НАВКОЛО ПАЛЬЦЯ?» ПРЯМО В ГОТЕЛЬ КОХАННЯ.
«Вибір, народ!» наказала Которі, і команда як один натиснула на кнопки перед собою.
На головному моніторі з'явилися загальні результати, і найбільше голосів було віддано за перше і друге.
«Хм. Двоє, так? Гадаю, це найбезпечніший варіант, - сказала Которі, погладжуючи підборіддя.
«Я не хочу відмовлятися від першого», - сказав член екіпажу з нижньої палуби. Це був Невдалий Шлюб Каваґое. «Але я також стурбований тим, що відправив їх у місце, де з самого початку не можна було б розмовляти».
Наступною, ніби на знак згоди, відкрила рота Глибоке Кохання Мінова. «У цьому відношенні, друге - це найбільш універсальний варіант. Це розумний варіант у тому сенсі, що він дозволить нам побачити, як розвиватимуться події. Немає жодної дівчини, яка б не любила ходити по магазинах».
Всі погодилися, що не мають жодних заперечень проти цього.
Шіізакі яка завжди була бліда. «Чому... такий варіант, як третій, з'явився просто зненацька...?»
«Ми не можемо цього знати, не запитавши ШІ «Фраксінус», - знизавши плечима, сказала Которі. Насправді, під час місії Токи ШІ привів Шідо і Току до готелю для «відпочинку», але це було в кращому випадку, тому що вона була Духом, який не був знайомий з цим світом. (До речі, якби Шідо пішов далі поцілунку, вони розмістили там персонал «Рататоскр» під виглядом прибиральників).
Але ця мішень була колишньою людиною а не Духом. Це означає, що існувала велика ймовірність того, що вона точно знала, що це за заклад - готель кохання. Якби він спробував відвести її в таке місце на їхньому першому побаченні, він би не зміг встояти на ногах після того, як вона вдарила б його по обличчю.
Которі піднесла мікрофон до себе. «Шідо, домовились. Два...»
«Зачекай секунду», - перебив він її шепотом, занадто тихим, щоб Оріґамі могла почути.
«Що таке?»
«Є дещо, що я хочу спробувати з цим набором варіантів.»
«Га?» Її очі розширилися від того, як незвично серйозно він говорив. Це був перший раз, коли він звернувся з таким проханням. Але вона швидко зрозуміла, наскільки унікальним був цей Дух, ця дівчина, Тобіічі Оріґамі.
За словами Шідо, світ пішов іншим шляхом через події п'ятирічної давнини. В іншому можливому світі Шідо та Оріґамі були друзями. У такому випадку, цілком логічно, що він міг знати про нахили Оріґамі, які не були відомі Которі та її команді.
Замислившись на мить, вона підняла паличку свого Чупа-Чупса вгору. «Гаразд. Лише цього разу. Давай, вибирай, що тобі подобається, Шідо.»
«...» Він постукав по навушнику, щоб показати, що зрозумів.
Вона перевела погляд на Оріґамі на головному моніторі.
«Агов, Оріґамі?» сказав Шідо. "Взагалі-то я хочу піти в одне місце. Ти не проти?"
«Звичайно, добре», - погодилася вона і почала йти поруч з ним.
Вони пройшли небагато, коли він різко зупинився.
«Що?» Оріґамі роззявила рота, дивлячись на будівлю перед ними.
Але це було цілком зрозуміло. Шідо привів її до чогось схожого на замок з помітною вивіскою, на якій були вказані суми за нічліг і за короткий «відпочинок».
На містку дирижабля пролунав пронизливий сигнал тривоги. Одночасно пан Бос Мікімото і Руйнівник вимірів Накацуґава, які дивилися на свої персональні монітори, в паніці закричали.
«Емоційні показники нестабільні!»
«Тобіічі Оріґамі засмучена!"
«Ну, звісно ж, засмучена! Про що ти, в біса, думаєш, Шідоооооооо?!» Которі заревіла, смикаючи мікрофон до себе. «Шідо! Придумай якесь виправдання, поки Оріґамі не розлютилася!»
«Га? Ні, але...»
«Просто зроби це. Доки не пізно!» - гаркнула вона.
Шідо на мить завагався, а потім з посмішкою повернувся до Оріґамі. «Гаразд, це там далі. Прямо тут.»
«Ох.» Оріґамі полегшено зітхнула. «Це не тут.»
"Н-ну, так. Ну ж бо, ходімо."
«Гаразд.»
Він провів її повз готель, і навушник нарешті перестав дзвеніти.
«Хаах.» Которі зітхнула з полегшенням і витерла піт з чола. «Чесно кажучи. Про що ти думав, Шідо? Приводиш дівчину в таке місце на першому побаченні це практично просити її втекти з криком».
«Вибач, - відповів він тихим голосом, виглядаючи так, ніби все це було для нього не зовсім зрозумілим. «Я подумав, що Оріґамі неодмінно захоче прийти сюди, тож...»
«Ні, зачекай. Що ти маєш на увазі?» - відповіла вона, її обличчя закам'яніло. Вона й гадки не мала, що могло змусити його пов'язати Оріґамі з готелем кохання. «У будь-якому випадку, візьми другий варіант. Ми йдемо за покупками.»
«Зрозумів.» Шідо кивнув і почав пропонувати Оріґамі піти на шопінг.
Спостерігаючи за цим на головному моніторі, Которі розмовляла зі своєю командою на нижній палубі. «То як там з симпатією до Оріґамі? Сподіваюся, вона не надто впала.»
«Командире. Накацугава поправив окуляри зі спантеличеним виглядом. «Були значні коливання в емоційних індексах, але... симпатія анітрохи не зменшилася. Навіть, здається, трохи зросла?»
«...Що?» недовірливо запитала Которі.
Шідо разом з Оріґамі прослизнув через провулок і вийшов на головну дорогу.
Коли вони йшли, Оріґамі раптом запитала: «То куди ми йдемо?»
«О, я подумав, що ми могли б піти по магазинах», - відповів він, і вона схилила голову набік.
«А що купуватимемо?»
«О... Гм...» Тепер, коли вона згадала про це, вони ще не вирішили, що саме купуватимуть. Він почухав щоку, роздумуючи над цим.
«Зачекай. У нас є кілька варіантів». Він почув голос Которі у навушнику, і автоматизований голос зачитав список варіантів.
На головному моніторі мосту було три варіанти.
1. ДОЗВОЛИТИ ЇЙ ВИБРАТИ ВБРАННЯ В БУТІКУ.
2. ПОГРАТИСЯ З ТВАРИНАМИ В ЗООМАГАЗИНІ І ЗБЛИЗИТИСЯ З НЕЮ.
3. ЗАЙТИ В ТІНЬОВУ АПТЕКУ З ПОТУЖНИМИ АФРОДИЗІАКАМИ ТА ІГРАШКАМИ 18+.
«Всі! Робіть свій вибір!» вигукнула Которі, і на моніторі з'явилися загальні підсумки голосування.
Найбільше голосів набрав перший варіант, з невеликим відривом друге місце. За третій, звісно, не було жодного голосу.
«Перший, хм? Я згідна». Вона кивнула, задоволена.
«Що ж, це розумний компроміс», - зауважив один із членів екіпажу.
«Другий варіант - теж непоганий», - пролунав голос іншого. «Але не всі люблять тварин».
"А навіщо там взагалі третій варіант? Мені здається, що це досить специфічно», - насупившись, сказав Каваґое. Дійсно, природа цього варіанту була цілком окремою.
Которі не дуже розуміла, про що думав штучний інтелект. Може, їй потрібно було провести капітальний ремонт системи? «Шідо, ти це чув?» - запитала вона. «Розумний вибір перш...»
«Це точно третій варіант.» Голос Шідо пролунав через динамік так, ніби це був абсолютно очевидний вибір.
«А?» Вона автоматично нахмурила брови. «Про що ти говориш, Шідо? Будь розсудливим. Це явно не те місце, куди дівчина її віку могла б піти!"
«Ні, але ми ж говоримо про Оріґамі», - заперечив він.
«Що саме ти маєш на увазі?!» - закричала вона. Вона не розуміла.
«Тобто, важко сказати, але... Це щось на кшталт того, що Оріґамі та Афродозіаки поєднуються, як молоко та печиво, розумієш?», - сказав він так, ніби говорив про речі, що _відповідають з_доровому глузду.
Которі поклала руку на голову. «Ні, зачекай. Я справді не розумію. Якою дівчиною була ця Тобіічі Оріґамі, яку ти знав?"
«Га? Такою, що змушувала тебе пити дивний коктейль з Афродозіаком, ставила пастку, щоб ти не зміг втекти з її дому, лизала тобі шию, коли ти ніс її на спині...»
«Що?! Ти знущаєшся з мене? Такої дівчини не може бути!»
«Ну, але, вона була.» Шідо здивовано насупився. Очевидно, це справді був не жарт. Він говорив серйозно.
Которі пригадала рух у симпатії до Тобічі з «Оріґамі», який вона спостерігала раніше. Хоча вона й засмутилася через справді несподіваний вибір, її симпатія до нього не впала. А що, якби...?
Вона зібралася з думками за дві секунди і злегка пирхнула. «Гаразд. Спробуй.»
«Командире?!»
З палуби внизу почулися шоковані вигуки. Але вона продовжувала говорити, не зводячи очей з головного монітора.
«Проте! Якщо її симпатія хоч трохи впаде або її емоційний рівень стане нестабільним, ти негайно переключишся на інший варіант. Зрозумів?»
«Т-так, зрозумів», - відповів він, ведучи Оріґамі в підворіття.
«Гаразд. Майже впевнений, що це тут.» Шідо зупинився перед аптекою.
«Га?» Оріґамі широко розплющила очі від несподіванки.
Але це мало сенс. Навіть на перший погляд це місце виглядало не інакше, як звичайна багатофункціональна будівля. Але коли вони зайшли всередину і піднялися на другий поверх, там була аптека, прикрашена як будинок з привидами. Це було таке потаємне місце, яке ніколи не знайдеш, якщо просто займатимешся своїми повсякденними справами. Сам Шідо ніколи б навіть не зміг привести її туди, якби вона не повідомила йому про існування цього місця в первісному світі.
Крамниця була заставлена пляшечками та упаковками, яких ви б ніколи не побачили у звичайній аптеці, а написи на етикетках були явно не японською мовою. Це була одна з найпохмуріших крамниць.
«Що це за магазин?» - запитала вона з сумнівним виразом обличчя.
Звісно, Шідо не міг відповісти, що вона тут постійний клієнт, тож він почав шукати відповідну відповідь. «Ну, давай просто подивимось. Якщо тобі не сподобається, підемо в інше місце».
«Гаразд...» Вона втупилася в сумнівні пляшечки, що стояли на полицях. Але здавалося, що це її не дуже зачіпає, і вона схилила голову набік.
Можливо, її інтереси справді відрізнялися від інтересів Оріґамі, яку він знав. У такому разі, можливо, йому варто було б змінити плани раніше, ніж пізніше, як сказала Которі. Вона сказала йому піти подивитися на одяг для Оріґамі, так? І якби метою була середньостатистична дівчина, то така річ, безумовно, була б правильним вибором.
«Іцуко?» - покликала вона його. «Я взагалі-то... Я не дуже розумію, я думаю. Може, підемо кудись в інше місце?»
«О-о-о, так? Вибач, я просто...» Шідо різко зупинився.
Причина була проста. Оріґамі, похмуро розглядала прилавки. Але в якийсь момент вона взяла кошик і наповнила його найсильнішими на вигляд Афродозіаками та іграшками 18+ в магазині.
«Оріґамі, ти...?» Він показав на кошик.
«Га?» Її очі розплющилися, наче вона навіть не помічала кошика до цього моменту. «Я-я... Коли це я...?» Вона притиснула руку до чола і похитнулася, ніби від запаморочення.
«З тобою все гаразд?» Він поспішив підхопити її і почув пронизливий сигнал тривоги у своєму навушнику.
«Шідо!» Которі заплакала. «Індекс емоцій Оріґамі видає божевільну форму хвилі!»
«У будь-якому разі, як щодо того, щоб забратися звідси?! Звучить непогано?!» Шідо вивів Оріґамі, що тремтіла, з крамниці.
Невдовзі вона нарешті повернула собі самовладання. «Вибач, Іцуко. Я поняття не маю, що зі мною там сталося. Дивно.»
«Н-ну, не хвилюйся про це. Це я винен, що привів тебе в такий дивний магазин», - сказав він їй. «Я знаю! Якщо хочеш, давай далі підемо подивимось на одяг?»
Вона кивнула, і вони знову рушили дорогою.
Але тут Шідо почухав щоку. Він не мав нічого проти того, щоб піти подивитись на одяг, але не знав, який саме магазин сподобається Оріґамі. Він був майже впевнений, що в оригінальному світі вона щось згадувала про те, що майже весь свій одяг купує в Інтернеті.
«То куди ж ти зазвичай ходиш за покупками, Оріґамі?» - запитав він.
«Хм. Гадаю, я здебільшого купую одяг у своєму районі». Вона посміхнулася, трохи збентежившись. «Я знаю, що повинна більше цікавитися одягом, але я не дуже добре розбираюся в моді. У мене немає власного стилю».
«Це неправда», - заперечив він. «Твій одяг сьогодні дуже милий.»
«...!» Вона зробила здивований вираз обличчя і відвела очі.
«Оріґамі?»
«Угу.» Вона похитала головою. «Це нічого. У будь-якому випадку, якщо ми збираємося дивитися на одяг, то чи не могли б ми піти до будівлі станції? Я знаю, що це означає трохи повернутися назад, але я майже ніколи там не буваю».
«О, звичайно», - погодився він. Вони вислизнули з провулку і почали йти головною дорогою до вокзалу.
«Хм... Я на секунду замислився, чим це все закінчиться, але, здається, все не так вже й погано». Він почув голос Которі у своєму правому вусі. "Вірогідність теж виглядає чудово. Якщо ми правильно розкладемо карти, то, можливо, навіть зможемо все владнати сьогодні. Але не втрачай пильності. Я не можу зрозуміти, чому саме, але раптові емоційні зміни дуже сильні. Постарайся не засмучувати її надто сильно».
«Зрозумів», - тихо промовив він і продовжив рух вперед.
Невдовзі вони опинилися біля підніжжя високих будівель-близнюків перед станцією. Можливо, через те, що були вихідні, всередині було повно покупців. Вони піднялися ескалатором на третій поверх, зайшли до стильного бутіка і почали розглядати різні предмети одягу, розкладені на вітринах.
«Ну ж бо, Шідо. Ти не можеш просто дивитися», - нетерпляче сказала Которі.
Його брови підскочили вгору, і він гукнув Оріґамі, яка погладжував хутряну облямівку пальта. "Ми пройшли такий довгий шлях. Як щодо того, щоб я купив тобі щось на подарунок? Що ти хочеш?»
«Що?» Її очі округлилися від здивування. «Ні, я не можу. Це тут досить дорого. Поглянь.» Вона знизила голос, показуючи йому цінник на пальто. 39 800 єн, неможлива ціна для хлопця-підлітка.
Але у Шідо був Рататоск для підстраховки. Він ляснув себе рукою по грудях. «Не проблема.»
«Але...»
«В обмін, дозволь мені бути першим, хто побачить тебе в ньому. Це буде моя винагорода», - сказав він, і Оріґамі сором'язливо посміхнулася.
«Іцуко, б'юся об заклад, ти змушуєш усіх дівчат плакати».
«Що? Чому...?»
«Просто, здається, ти вже звик до цього», - сказала вона, дражливо закотивши на нього очі.
Краплина поту скотилася по його щоці. «Агов, агов...»
«Хі-хі!» Її обличчя розслабилося в усмішці. «Я жартую. Ну, можливо, я прийму твою пропозицію. Але якщо вже ми це робимо, ти не проти, якщо я ще трохи роздивлюся довкола? Якщо умова така, що спочатку я маю тобі все показати, то я маю вибрати щось, що зробить тебе щасливим».
«Звісно.» Шідо кивнув, і Оріґамі почала пересуватися магазином на легких ногах.
"Хе-хе-хе. Змусиш усіх дівчат плакати." Голос Которі відлунював у правому вусі. «Вона бачить тебе наскрізь, Шідо».
«Відчепися», - зітхнувши, відповів він.
"Я не кажу, що це погано чи щось таке. Звичайно, завжди є побоювання, що ми стаємо надто хитрими з дівчатами. Але з тобою, Шідо, про це не треба турбуватися».
«Що ти маєш на увазі?»
«Той запах незайманості, що витає навколо тебе...»
«Вибач. Взагалі-то, не кажи мені.» Він закрив обличчя обома руками, ніби безпорадно плакав. Він чув, як Которі зітхнула.
«Так чи інакше, переконайся, що ти не залишиш “Оріґамі” в підвішеному стані.»
«О, так.» Він озирнувся. Але Оріґамі ніде не було видно. «Га? Куди вона пішла?»
"Ах. Рейне, де зараз Оріґамі?"
«...Мм. Приблизно за двадцять метрів від позиції Шіна." Він почув голос Рейне у відповідь на слова Которі. Як аналітик Рататоску, вона також забезпечувала йому підтримку на Фраксінусі.
«Вибач. Дякую», - сказав він, розвертаючись, щоб пройти ці двадцять метрів. Там він знайшов роздягальню, відокремлену від магазину завісою.
"О, так, зрозуміло. Так от що це було». Він кивнув з розумінням. Це мало сенс. Не дивно, що він не міг її побачити. Вона, очевидно, щось вибрала і приміряла. Він подивився на речі, розкладені на сусідній полиці, щоб вбити час, поки вона не вийде.
«А-а-а-а?!»
Він почув її раптовий крик у роздягальні і затамував подих. «Що сталося, Оріґамі?!» - закричав він.
«Чому я...?» Він почув голос Оріґамі, забарвлений страхом, з іншого боку завіси.
У нього було погане передчуття. Він поклав руку на завісу. "Вибач, Оріґамі! Я відкриваюся!»
«Що? Ох. Н-ні, не треба, Іцуко...»
Ігноруючи її благання, він смикнув завісу.
«Що?» Його щелепа відвисла, коли він побачив її. Це було цілком природно. Як би там не було, Оріґамі безпорадно лежала на підлозі роздягальні у шкільному купальнику, з пов'язкою з собачими вухами на голові, з аксесуаром у вигляді собачого хвоста на спині та шкіряним нашийником на шиї. Швидше за все, будь-хто роззявив би рота щонайменше на секунду.
«Оріґамі? Що ти...?» - почав говорити він, а потім ахнув, спітнівши. «Ти ж не можеш думати, що одяг, який мені сподобається...»
Оріґамі люто затрясла головою. «Зрозумій мене правильно! Я просто... Це...» Вона виглядала розгубленою, її очі бігали навколо, ніби вона сама не розуміла, чому вона в такому вбранні. «Я не пам'ятаю, щоб я щось з цього брала, тож як я могла...?! Чому саме шкільний купальник?»
Говорячи це, вона скривилася, наче в неї раптово розболілася голова. «Шкільний купальник... Собачі вуха... Моя голова...» Вона натиснула на боки голови, морщачись від болю, і в той же час Шідо почув у навушнику звуковий сигнал тривоги.
"Шідо! Рівень емоцій Оріґамі!"
«О-оріґамі! Слухай! Давай ти перевдягнешся, і ми поки що підемо в інше місце? Гаразд?!» - розгублено вигукнув він і зачинив штору в роздягальні.
«...Вибач. Після того, як ти мене запросив і все таке. Мабуть, я сьогодні трохи не в формі», - сказала Оріґамі, притискаючи долоню до чола, сидячи в ресторані на верхньому поверсі тієї самої будівлі хвилин за двадцять після того, як вони вийшли з магазину.
«Навіть не хвилюйся про це. Я ж тебе попросила, тож усе гаразд. Якщо ти сьогодні не дуже добре почуваєшся, то, може, нам варто закінчити зустріч раніше?» запитав Шідо, хвилюючись.
Але Оріґамі похитала головою. «Мм-хмм. Нічого такого. Просто...»
«Просто?»
«Нічого. У всякому разі, зі мною все гаразд», - сказала вона, ніби змінюючи тему, і на її обличчі з'явилася посмішка. «Вибач, що змусила тебе хвилюватися».
Його очі все ще дивилися на неї, сповнені занепокоєння, але, можливо, він вирішив поважати те, що вона сказала. Він більше не тиснув на неї.
«...»
Оріґамі зітхнула так тихо, що Шідо не помітив цього. Не те, щоб гуляти з ним містом було нудно. Насправді, це було настільки весело, що вона ледве могла це витримати, аж до того, що запитувала себе, коли вона востаннє була такою схвильованою. І все ж її охопило цікаве почуття.
Вона сама не знала причини, але коли вона побачила костюм у магазині косплею, який так вразив її, що вона замислилася, коли ж хтось коли-небудь одягне його, бажання з глибини її свідомості накрило її, як хвиля. Відчуття було таке, ніби вона сама колись його носила.
Звісно, це було неможливо. Ніколи в житті Оріґамі не одягала такого божевільного вбрання - шкільний купальник, собачі вуха, собачий хвіст, нашийник! Навіть якби їй під дулом пістолета наказали вдягнути таке вбрання, це було б настільки непристойно, що вона завагалася б принаймні на секунду. Тільки людина, у якої не все гаразд з головою, з радістю вдягла б щось подібне.
Але це було не єдиним випадком. Те саме було, коли Шідо привів її до тієї убогої крамнички, де продавали різні препарати. Напівсвідомо вона схопила кошик для покупок і плавним рухом кинула туди пляшечки з полиць. Вона навіть не зважала на те, що не мала в гаманці картки для покупок у цій крамниці.
«Я... була тут раніше?» - пробурмотіла вона собі під ніс.
«Га?» Шідо розгублено подивився на неї, коли замовлену їжу принесли на стіл.
Вона перевела погляд на нього, ніби намагаючись відволіктися від того, що щойно сказала. «Ну ж бо, Іцуко. Краще їсти, поки не охололо?»
«Гм? Т-так.» Підбадьорений Оріґамі, Шідо взяв ложку і почав їсти свій омурис.
Оріґамі також потягнулася до своєї доріа з морепродуктами.
Коли він з'їв приблизно половину омурису, Шідо різко притиснув руку до правого вуха і підвівся. «Вибач. Мені треба відлучитися на секунду. Я скоро повернуся.»
«О. Гаразд.» Що могло статися? Але допит його ні до чого не приведе. Вона мовчки кивнула і подивилася, як він іде. І як тільки він повністю зник з її поля зору, вона випустила довге, гучне зітхання. «Хаах. Що зі мною відбувається?»
Шідо був досить люб'язним, щоб запросити її на побачення, але зважаючи на всю її дивну поведінку, вона відчувала, що повинна вибачитися перед ним. Вона мусила зібратися з думками. Вона відклала ложку і вщипнула себе за щоки, щоб прийти до тями .
«Ах.»
Її погляд зупинився на чомусь. Незважаючи на те, що вона щойно вирішила перестати бути такою дивною, вона відчула, як її серце скрутилося в грудях. Це щось було...
«Ложка Іцуки...»
Так. Той факт, що він покинув своє місце посеред їжі, означав, що його використана ложка просто лежала на столі.
Вона відчула, як її серце калатає з неймовірною силою.
«Н-ні, ні, ні. Про що я взагалі думаю...?»
Вона поспішила стримати руку, що повзла вперед. Це було вже занадто, просто занадто. Якби вона зробила це, то була б наче якась збоченка. Шлях якої, прямо до в'язниці.
І все ж її права рука з неймовірною силою просунулася вперед. Здавалося, ніби всередині неї живе ще одна Оріґамі, яка змушує її рухатися.
«Хх! Заспокойся, рука», - намагалася вона сказати, але її слова не мали жодного ефекту.
Вихор у її голові почав набирати швидкість, і вона вже нічого не розуміла в цьому світі. Що було правильно? І що знову було неправильно? Стандарти правильного і неправильного були розпливчастими, мінливими з плином часу. Чи можна було критикувати її дії в кінці кінців? (Риторичне запитання.) Що означало бути неправильною? Якщо вона не діяла бездіяльно в цей момент, чи не було це фактично викликом природному порядку Всесвіту? Колись це сказав філософ Олеарін Дович. Ніхто не може довести моє існування, але те, що я лижу ложку Шідо, безумовно доводить моє існування.
Її розум затуманений, Оріґамі відчула, як ліва рука, що тримала її праву руку, послабила хватку.
«Ах, вибач, що змусила тебе чекати, Оріґамі». Повертаючись із вбиральні, Шідо зупинився перед столом.
Причина була проста. Він наштовхнувся на Оріґамі з ложкою в руці, з висолопленим язиком і найрозпуснішим виразом обличчя.
«Оріґамі...?»
Вона ахнула, ніби тільки тоді помітивши його присутність. Її очі сяяли дивним світлом, наче вона була одержима, а на обличчі виступив холодний піт. «Н-ні! Це не... Ні!» - вигукнула вона в паніці.
«Все гаразд.» Він не знав, що не так, але він погодився з цим. «Я звик до цього.»
«Послухай! Це зовсім не те, чим здається! Г-гаразд, це, гм! Коли ти встав, твоя ложка впала зі столу! Я просто підняла її!» - закричала вона, майже благаючи його, і встала, від чого її стілець забряжчав.
Від цього руху склянки на столі похитнулися, і одна з них перекинулася в бік Шідо. Вода бризнула йому на сорочку.
«Упс.» Він подивився на себе.
«А! Мені дуже шкода. Я була схвильована і...», - закричала вона.
«Ха-ха! Нічого страшного. Скоро висохне», - сказав він, ніби заспокоюючи вибачливу Оріґамі. Він потягнув за поділ сорочки і злегка покрутив її, щоб вичавити воду. Його пупок визирнув назовні.
«...!»
Оріґамі блискавично вихопила з кишені телефон і одним плавним рухом повернула об'єктив до його пупка, зробивши кілька знімків поспіль.
«Що?» Він широко розплющив очі від несподіванки.
«А!» Оріґамі чомусь виглядала не менш здивованою. Здавалося, ніби її тіло рухалося проти власної волі.
«Ти повинен повірити мені, Іцуко... Я... Я... Моє тіло просто...!» - благала вона, її очі наповнювалися сльозами. Але весь цей час її палець тримав кнопку фото камери телефона натиснутою і готовою для нових знімків. «Чому?! Чому?! Чому?!»
Звук її крику і повторюваний шум клацання затвора фотокамери луною прокотилися по вечірньому ресторану.
Розділ 10
Була шоста тридцять вечора. Настав листопад, дні стали коротшими, і місто вже поринуло у вечірню темряву. Повітря було прохолодним, відгонило денним теплом, і коли Шідо зітхнув, з'явився слабкий білий туман, який потім розвіявся. Легкий вітерець змушував дерева гойдатися, а опале листя танцювати.
Коли ці кроки зими відлунювали навколо них, Шідо та Оріґамі пішли до парку на вершині гори, звідки відкривався краєвид на місто. Там було дуже атмосферно, ідеальне місце для завершення побачення, принаймні так Шідо сказав Фраксінус.
З краю парку вони могли бачити будь-яку кількість зірок. Хоча було забавно, що на землі виблискувало набагато більше електричних ліхтарів, ніж зірок, що висіли в небі.
«Гадаю, не дивно, що о такій порі стає трохи прохолодно», - сказав Шідо, і Оріґамі злегка кивнула, дивлячись на нічне небо.
«Угу», - сказала вона, потираючи руки з ледь помітною посмішкою. «Ти забуваєш, бо вдень тепло, на сонці. Шкода, що я не взяла з собою рукавички».
Сьогодні вона була наче не в собі, але якось зуміла взяти себе в руки. Після обіду вона кілька разів, сама того не помічаючи, наводила на нього об'єктив свого телефону, обнюхувала його шию, робила вигляд, що підливає щось у чашку, з якої він щойно пив, хоча в руках у неї нічого не було, але... Він не звертав на все це особливої уваги.
Судячи з того, що вона говорила, все це було пов'язано з чимось на кшталт рефлекторних рухів її тіла. Шідо зрозумів, що десь у глибині душі відчув полегшення від того, що Оріґамі все ще залишається Оріґамі.
«Ха-ха! Здається, так. О, точно! Як щодо того, щоб взяти трохи кави в банках або...», - почав говорити він, і тут почув голос Которі у своєму правому вусі.
"Облиш, Шідо, це не те, що ти робиш. Вона сказала, що у неї холодні руки, так?"
«...» Він безпорадно бігав очима навколо протягом хвилини, а потім твердо кивнув, ніби прийняв рішення, і поклав свою руку поверх руки Оріґамі. Хоча вона трохи тремтіла, чи то від нервів, чи то від холоду.
«Га?!» На мить її очі стали широкими, як тарілки, від несподіванки. Але вона швидко зрозуміла, що він намагається зробити. Її щоки почервоніли, і вона трохи повісила голову.
«Хе-хе. Добре виглядаєш», - схвально сказала Которі. "І ймовірність успіху теж непогана. Можливо, ми зможемо закінчити це сьогодні. Здається, нам просто потрібен ще один маленький поштовх, щоб завершити справу».
І тут, ніби у відповідь на це, в навушнику пролунав голос Рейне.
«...Мм-хмм. Здається, в неї в душі залишилося ще щось. Ця реакція... Вона близька до тривоги. Можливо, вона не знає, чи прийме Шін її такою, яка вона є, чи ні."
«Тривога, хм? Ну, вона дійсно робила всі ці дивні речі сьогодні», - сказала Которі з кривою посмішкою. "Але від цього все стає простіше. Все, що тобі потрібно зробити, це заспокоїти її, так?"
«Ну, так, мабуть, але як мені це зробити?» запитав Шідо тихим голосом, а Которі переможно пирхнула.
"Це ж очевидно. Оріґамі хвилюється, бо не знає, чи ти змиришся з тим, що вона така. Тож найшвидший спосіб розібратися з цим - висловити це словами, так?"
«Тобто...»
«Твій єдиний варіант - сказати їй, що ти її кохаєш.»
Він більш-менш очікував цього, але все ж таки краплина поту збігла по його щоці. Він згадав той час у початковому світі, коли він сказав Оріґамі, що кохає її. Коли він подумав про це зараз, то зрозумів, що це теж було за вказівкою Которі під приводом тренування.
Власне, саме це й змусило Оріґамі з первісного світу переслідувати його більш агресивно. Чи буде так само з цією Оріґамі?
Коли Шідо замислився над цим питанням, голос Которі пролунав у нього над вухом, підганяючи його.
"Чого ти розслабляєшся? У нас більше ніколи не буде такого шансу, щоб запечатати Диявола, що полює на духів, розумієш? Якщо ми упустимо цю мить, інші Духи можуть постраждати, перш ніж з'явиться наступна можливість запечатати її силу."
«Е-е-е...»
Которі була абсолютно права. Шепотіти їй про своє кохання, коли він ще не був повністю відданий їй, було верхом невірності. Але якщо він не заблокує її сили тут і зараз, інші люди можуть постраждати. Це може бути Тока та інші, чиї сили вже були запечатані, або це може бути ще невідомий Дух. Можливо навіть, що це буде сама Оріґамі.
Він не міг цього допустити. Він глибоко вдихнув і, все ще тримаючи її за руку, повернувся до Оріґамі. «Оріґамі»
«Що таке, Іцуко?» Вона звернула на нього допитливий погляд.
«Мені треба тобі дещо сказати», - сказав він.
Вони втупилися одне одному в очі, і він відчув, як його серце починає голосно калатати.
Дивлячись на неї так, він знову побачив, яка вона мила.
Ясні очі, прикрашені довгими віями. Вишнево-рожеві губи, які погрожували вкрасти його серце при одному лише дотику до них. У його голові промайнула думка, що Шідо з первісного світу був щасливчиком, якщо така дівчина закохалася в нього.
Але він не міг вічно насолоджуватися цією емоцією. Він важко ковтнув і відкрив рот, щоб стерти тривогу, що затаїлася в її серці.
«Правда в тому, що... є дещо, що я хочу сказати і тобі, Іцуко», - тихо промовила вона, за секунду до того, як він зміг вимовити ці слова.
«Що ти хочеш мені сказати?» - запитав він у відповідь, втрачаючи момент, щоб розповісти їй про свої почуття.
Оріґамі відвела очі на кілька секунд, вагаючись, перш ніж повільно відповісти: «Ти знаєш, що я була в ПДЗ - проти духовому загоні?»
«Угу.» Він кивнув. «Знаю.»
«Але я пішла звідти не так давно», - продовжила вона.
«Ага...» Він уже чув від Которі, що вона пішла з ПДЗ, але йому було б дивно знати про це. «Ти пішла? Це тому, що у тебе почався низький рівень цукру в крові і ти почала втрачати свідомість?»
Оріґамі опустила очі. «Угу. Це одна з причин. Такі речі смертельно небезпечні на роботі, де ти регулярно маєш справу зі зброєю. Але... гадаю, це сталося після того, як у мене з'явилися симптоми. Я перестала все розуміти.»
«Розуміти що?» - запитав він.
«Це робота ПДЗ - перемагати духів, які спричиняють просторові струси», - сказала вона. «Але я почала сумніватися, чи правильно ми робимо.
«Що...?» Він не мав слів. Звісно, так і було. Оріґамі, яку він знав, ненавиділа духів і жила лише для того, щоб знищувати їх.
Можливо, той факт, що її батьків не вбив Дух, мав велике значення, а можливо, вона почала відчувати це після того, як стала Духом, хоча й не знала про це. Він не знав конкретної причини цього, але ніколи не думав, що почує від неї такі слова.
Але побачивши його реакцію, вона вибачливо насупила брови. «Мені дуже шкода. Я знаю, що твого старшого брата Іцуку вбив дух.
«О! Тобі не треба вибачатися!» - сказав він.
«Га...?» Вона виглядала так, ніби не очікувала цього від нього. Вона, ймовірно, ніколи не уявляла, що він скаже щось подібне після того, як його брат - хоча насправді це був він - був убитий.
«Я не думаю, що ти помиляєшся, коли так думаєш, - продовжив він. «Я маю на увазі, що мій брат сказав би те ж саме, я впевнений в цьому!"
«Іцуко», - сказала вона тремтячим голосом, і вираз її обличчя говорив про те, що вона може розплакатися в будь-яку секунду. Її плечі здригнулися. «Ох! Вибач... Я... Чому я...?» Вона відвернула обличчя.
Він не наважився підштовхнути її далі. Він просто ще міцніше стиснув її руку в своїх.
«...!»
Він почув у навушнику те, що звучало як фанфари.
«Різке збільшення симпатії!»
«Бали досягли максимуму!»
«...Хм. Здається, це і було причиною її тривалої тривоги».
А потім він почув голоси Рейне та інших членів екіпажу. Так це було. Оріґамі, вочевидь, хвилювався, як Шідо поставиться до цих нових почуттів, що зароджувалися в ній по відношенню до Духів.
«Гаразд! Гарно виглядаєш, Шідо! Йди туди і нанеси фінальний удар!» сказала Которі, даючи йому сигнал до бою.
Він відчув радісне піднесення. Він посміхнувся, все ще тримаючи руку Оріґамі.
Ніщо з цього не змінювало того факту, що це був його великий шанс. Він намагався взяти своє дихання під контроль і заспокоїти нервовий стукіт серця, перш ніж тихо повернутися до Оріґамі.
«Тож...», - почав він говорити.
«О! Іцуко, дивись!»
Але його вдруге перервали, коли він намагався розповісти їй про свої почуття. Оріґамі нахилився вперед через дерев'яні перила по краях парку і показала на небо, де по ньому мчала блискуча зірка.
«Падаюча зірка! Дивись!» - вигукнула вона. «Треба загадати бажання».
«Га? Але я не знаю, яке...» Але навіть коли він говорив, він загадував бажання в своїй голові. Будь ласка, дозвольте мені запечатати силу Оріґамі належним чином. І, будь ласка, дозвольте Оріґамі та іншим Духам жити в мирі. Хоча на той час зірка вже майже зникла з поля зору.
«...?»
Коли вона дивилася на небо, перехилившись через перила, Оріґамі різко задихалася, а її рука, вчепившись у його руку, раптом смикнула його вперед.
«Шідо!» Голос Которі пролунав у його правому вусі, наче попередження.
На секунду він не зрозумів, що сталося. Але швидко зрозумів, що частина перил, яка тримала вагу Оріґамі, з тріском відвалилася, можливо, через те, що була старою і зношеною.
Звісно, Оріґамі, яка притиснуласт до них, впала вниз, ніби зіштовхнута з краю парку, розташованого високо на плато.
«Аааа?!» - закричала вона.
«Ого!» - зойкнув він від несподіванки.
Але, мабуть, позитивним моментом було те, що він все ще тримав її за руку. Він відчув поштовх у плече, рука витягнулася від раптового навантаження, але йому вдалося зміцнити хватку і витягнути Оріґамі вгору. Він відчув різкий біль у лівій руці, можливо, тому, що вона зачепилася за перетин зламаних перил.
«А-а-а-а!» З дивним криком він впав назад разом з Оріґамі.
Вона коротко скрикнула і впала на нього зверху, коли він лежав на спині.
«Ой», - застогнав він. «Ти в порядку, Оріґамі?»
«Т-так. Дякую, Іцуко», - відповіла вона, тремтячим голосом. Вона, мабуть, була дуже приголомшена - він відчував, як її серце шалено калатало в грудях.
А потім він зрозумів, що вони були притиснуті один до одного так тісно, що він міг розрізнити, як вона дихає.
«...!»
"Це твій шанс, Шідо! Ймовірність хороша. Зроби це!" почув він слова Которі.
І справді, обличчя Оріґамі було так близько, що він міг би торкнутися губами її обличчя, якби трохи підняв голову. А враховуючи, що вони щойно врятувалися від неминучої загибелі, кращої нагоди не було.
«Оріґамі...» Але саме тоді, коли він наблизився, щоб поцілувати її, він помітив, що вона змінилася.
Її погляд був не на його обличчі, а скоріше нижче. На його ліву руку.
Простеживши за її поглядом, Шідо перевів погляд на свою руку і затамував подих. Він порізався, коли витягував Оріґамі, і полум'я сили Духу мерехтіло на цій рані, обпалююче її.
Враз у його правому вусі заревіло оглушливе волання.
»...!! Шідо! Тікай!"
У той самий час, коли крик Которі пронизав його барабанну перетинку, Оріґамі, похитуючись, підвелася на ноги з того місця, де вона лежала на ньому, наче підтягнута струнами, що тягнулися з небес. І коли вона випросталася, то прошепотіла порожніми очима, наче зовсім інша людина, ніж раніше: "Дух..."
«...!» Його очі розплющилися.
Це було те саме, що він бачив на шкільному даху того дня, коли Оріґамі побачила Дух Курумі.
Гіпотеза Рейна промайнула в глибині його свідомості. Оріґамі повернула собі спогади про первісний світ лише тоді, коли побачила Духа, і саме тоді вона перетворилася на Духа. А полум'я, що обпалювало його руку, було не чим іншим, як силою Духа Іфрита.
«Ах. Ах. Аааа. Ах. Ах. Аааа.» Оріґамі дивилася на небо тими самими порожніми очима, коли все її тіло почало спазмувати. Слина звисала з куточків її рота, а поза була явно ненормальною.
«О-Оріґамі, зупинись», - приголомшено гукнув до неї Шідо. Але перш ніж він зміг закінчити говорити, інтенсивна завіса сили Духа піднялася навколо її тіла, і він був легко відкинутий назад.
«Хнгх?!»
Навіть вдарившись спиною об землю, він якимось чином пом'якшив своє падіння і поповз вперед, піднявши голову вгору.
Навколо нього вистрілювало реактивне чорне павутиння, коло з Оріґамі в центрі, яке закручувалося навколо неї, як торнадо.
«Це...» Він задихався.
Астральна сукня чорного як сама пітьма кольору, схожа на траурний одяг. Це був, без сумніву, інвертований Дух, який знищив Тенґу в його первісного світу.
***
«Мм.» В одній з квартир житлового будинку Духів, Тока крутилася на дивані, притискаючи до грудей велику подушку.
У цей момент у квартирі була не лише вона. Перевівши погляд на телевізор, вона побачила сестер Ямай, які змагалися в перегонах з ескімо на кону, а за ними - Йошіно та Нацумі, які радісно розмовляли. Оскільки у Шідо та Которі того дня була якась важлива справа, в будинку Іцуки нікого не було вдома, тож вони зібралися всі разом у квартирі Токи.
«Ммм.» Вона мугукнула в мільйонний раз і перевернулася на дивані. Не те, щоб вона особливо засмутилася через те, що нікого не було вдома. Таке траплялося багато разів раніше. Щоправда, їй було трохи сумно, що вона не змогла скуштувати їжу від Шідо, але вони з Которі були зайняті, тож Тока не могла створювати їм проблеми через свої маленькі егоїстичні бажання.
Але це було дивно. Того дня вона чомусь почувалася дуже неврівноваженою. І, власне, не тільки сьогодні. Вже кілька днів, відколи до їхнього класу перевелася нова учениця, вона відчувала цей дивний свербіж у серці, який ледве могла витримати.
Коли вона видала свій складний звук невдоволення, Міку подивився на неї з місця, де вона сиділа, відкинувшись на спинку дивана. «Хі-хі-хі! Що сталося, Токо? Ти не в гуморі, бо Любого тут немає?»
«Не через це. Просто...» Тока скривилася і зібралася з думками в пошуках слів, які б виразили її теперішні почуття. Але вона не могла придумати жодних особливо вдалих фраз. «Мм.»
«Ааа.» Щоки Міку почервоніли, обличчя розслабилося в усмішці, і вона перестрибнула через диван з грацією спортсменки, що перестрибує через високий бар'єр, щоб прослизнути між Токою і спинкою дивана.
"О, Боже! Цей вираз твого обличчя збуджує мене! Ууу-хуу! У-у-у!» - сказала вона, крутячись навколо себе. Останній звук був звуком того, що вона притиснулася обличчям до спини Токи і дико задихалася.
«Що ти робиш, Міку?!» закричала Тока. «Мені лоскотно!»
«Угу, все добре! Тобі це нічого не коштуватиме.» Міку обійняла Току і пристрасно притиснулася щокою до щоки іншої дівчини.
Тока поклала руку на чоло Міку, сильно штовхнула її і спробувала відірвати.
«...?!» І тоді вона несвідомо насупилася. Вона не знала, чому. Але раптом відчула щось, таке відчуття, ніби в голові іскри полетіли.
«Що...?»
«Тремтіння. Що це було?»
Здавалося, що вона була не єдиною, хто відчув це. Сестри Ямай обидві підняли обличчя посеред змагання. Можливо, вони помилилися під час гри - адже на екрані з грою показували, як розбиваються машини.
Далеко позаду них Йошіно та Нацумі також насупилися й озирнулися, а Міку, що трималася за Току, теж здивовано озирнулася.
«Що це було?» - промовила вона.
«...»
Інстинктивно відчувши небезпеку, Тока зіскочила з дивана, відчинила вікно і босоніж вийшла на балкон квартири. Перехилившись через перила, вона подивилася в обидва боки і побачила слабке світло, що долинало з гірського плато, яке виднілося вдалині в нічному небі.
«Там...!»
Світло було недостатньо яскравим, щоб звичайна людина звернула на нього увагу. Але Дух Тока відразу зрозуміла, що це сяйво було викликане силою Духа. І що в тому місці був хтось з неймовірною силою.
«Хм. Неймовірні сумніви. Це відчуття...»
«Згода. Це... Дух.»
Сестри Ямай та інші дівчата вийшли слідом за Токою на балкон. І наче за якоюсь командою, вони звернули свої погляди в той бік, де Тока відчула силу Духа.
«Гм.» Йошіно невпевнено вказала. «Он там.»
«Ооо, хіба там немає парку?» запитала Міку.
«...!»
В голові Токи з'явилося обличчя відсутнього Шідо.
Точно. Тепер, коли вона думала про це, Шідо вже водив її на це місце одного разу. Як тільки вона встановила цей зв'язок, її серце почало калатати, як тривожний дзвіночок.
Не те, щоб вона знала напевно, що Шідо був там, на тій горі. Але в глибині її свідомості його обличчя змішалося з відчуттям, яке висіло над нею останні кілька днів, змушуючи її пульс прискорено битися.
«Токо?!»
«Токо!»
«...!»
Інші дівчата закричали, коли Тока, напівнепритомна, ступила на перила балкона і стрибнула в ніч.
***
"Сила духу, категорія Е! Орігамі Тобіші інвертувала!"
"Нгх! Отже, гіпотеза Рейне була правильною!"
Крізь навушник у правому вусі Шідо почув голоси Которі та її команди, а також нескінченну тривогу, яка інстинктивно сповіщала про небезпеку.
«...»
Слухаючи всю цю метушню, він спокійно дивився вгору, на фігуру Оріґамі. Природно, він був збентежений. Тільки-но він подумав, що нарешті врятував її, як вона знову перевернулася, від чого у нього по спині пробігли сильні мурашки страху. Але посеред усього цього, десь у голові, він зміг оцінити ситуацію з абсолютним спокоєм.
Шідо розвернувся до Оріґамі і вдарив ногою по землі. Але не встиг він долетіти до неї, як стіна сили Духу, що кружляла навколо неї, знову відправила його в політ.
«Нгх!» - застогнав він.
«Шідо!» закричала Которі. «Що ти робиш?!»
«Якщо я не зупиню Оріґамі зараз, все буде дуже погано!»
Так, якщо її інверсія була викликана тим, що вона побачила цілюще полум'я, яке він згенерував несвідомо, то її інверсія не зупиниться, поки її ціль - Шідо - не буде ліквідована. Але, звісно, він не міг створити тіло-двійника так, як це зробила Курумі. Це означало, що Оріґамі лютуватиме, доки не помре. У разі виконання умови приборкання її інверсії, вони назавжди втратили б засіб запечатування її сили Духа - тобто Шідо.
Звісно, Шідо мав силу цілющого полум'я, яке дала йому Которі. Будь-які поверхневі рани зцілювалися там, де він стояв. Але цьому була межа. Він справді зайняв місце батьків Оріґамі п'ять років тому, але він не знав, чи його тіло справді зцілилося силою духу Которі, чи ліміт часу на Йод-Бет закінчився безпосередньо перед тим, як промінь світла потрапив на нього.
А якщо припустити, що він міг зцілити такі пошкодження, то цілком можливо, що Оріґамі залишатиметься інвертованою доти, доки вона вважатиме його живим. У такому випадку, зараз був його єдиний шанс. Його єдина можливість наблизитися до неї, коли вона не проявляла тих пір'їн.
«Оріґамі!» - вигукнув він, пригадавши видовище, яке бачив раніше. Інвертована Оріґамі проливала темряву з небес, несамовито розгулюючи над містом. Він не міг допустити, щоб це сталося знову. Він не міг дозволити Оріґамі зробити це знову.
Він стиснув руки в кулаки і був готовий знову кинутися до Оріґамі.
«Стій, Шідо! Негайно відійди від Оріґамі!» Голос Которі пролунав у нього над вухом, і він автоматично зупинився.
«Про що ти говориш?!» - закричав він. «Це наш єдиний...»
"Я ж казала тобі триматися від неї подалі. Ти що, голими кулаками хочеш пробити стіну сили Духа?
«Га?» Його очі широко розкрилися від подиву.
Одночасно з голосом Которі він побачив, як навколо Оріґамі з'явилося кілька блідих вогників, і в одну мить вони перетворилися на шматки гострого металу. Шматки, схожі на діаманти, витягнуті з одного боку. Якщо б він мав сказати, то об'єкти виглядали майже як величезне листя. Вони розгорнули невидиму стіну навколо нього і повернули свої кінчики, щоб оточити Оріґамі.
«Що за...?» Він витріщився, приголомшений.
«Іґґдрафоліум, активувати!»
Щойно Которі віддала цю команду, невидима стіна з листя стала більшою і зімкнулася, щоб стримати Оріґамі, загорнуту в чорнильно-чорну астральну сукню, стискаючи її з усіх боків.
«Що?»
«Іґґдрафоліум», - сказала Которі, трохи принюхуючись. «Універсальні автономні підрозділи Фраксінуса, кожен з яких розгортає власну територію, я взяла на себе сміливість створити її навколо вас обох. Але я ніколи не думала, що нам доведеться її використовувати".
Наступної миті він помітив миттєвий спалах у небі далеко над парком, а потім перед ним з'явився повітряний корабель «Фраксінус», наче дзеркальна поверхня навколо нього була облуплена. У якийсь момент він опустився до такої висоти, що його можна було побачити неозброєним оком.
Зазвичай Фраксінус використовував Ріалайзери для розгортання камуфляжу, який робив його невидимим. Далекий корабель проявляв себе лише тоді, коли Ріалайзери працювали в місцях за межами Території, розгорнутої навколо корабля - точніше, лише тоді, коли забирали людей або матеріали ззовні за допомогою телепорту або коли відправляли Іґґдрафоліум у світ. Або коли вони стріляли з основного озброєння «Містелтейнн».
«Которі, ти ж не...?!» Шідо вигукнув, і, ніби у відповідь, Фраксінус повільно пірнув вперед у небі та направив зброю на Оріґамі на землі. Це була вкрай нестабільна позиція, яку неможливо було б утримати ні для чого іншого, окрім повітряного корабля, керованого за допомогою Території.
А потім стволи гармат спалахнули магічним світлом.
«Розслабся. Ми не будемо стріляти на повну потужність, - сказала йому Которі. «Містілтейнн зруйнує силову стіну Духа на кілька секунд, тож встигни залізти туди, коли це станеться!»
«...! Г-гаразд!» - вигукнув він.
«Я не хочу її дратувати, але ми не можемо дозволити їй знищити місто».
"Командире, магія повністю заряджена. Готові до стрільби за вашим наказом!" Пролунав голос члена екіпажу.
"Чудово. Ціль - Тобіічі Оріґамі на землі! Не загуби її, Канадзукі!"
«Не хвилюйтеся.» Спокійний голос віце-командувача «Фраксінуса» відлунював у вусі Шідо.
«Містелтейн, вого...»
«Которі! Забирайся звідси!» - кричав він так голосно, що у Шідо мало не пішла кров з горла.
Причина була проста. Подібно до того, як Іґґдрафоліум оточив Оріґамі на землі, навколо Фраксінуса, що плив у темному небі, з'явилося пір'я, що випромінювало реактивне чорне світло - Сатана.
«Га?»
Він почув приголомшений голос Которі та сигнал тривоги, що попереджав про небезпеку через навушник.
Сатана повернувся до Фраксінуса, і кожне його пір'я вистрілило в нього променями чорного світла, немов концентрованою темрявою. Біле тіло дирижабля осипалося, вибухало, зникало, пронизане чорним з усіх боків. Шідо чув вибухи і крики Которі та її екіпажу у своєму правому вусі.
«А-а-а-а!»
«Которі! Которі?!» - кричав він, але не отримував відповіді.
З повітряного корабля, що завис у небі, повалив дим, а Іггдрафоліум, що стримував Оріґамі, замерехтів і безжиттєво впав на землю.
«Ах.» Його очі широко розкрилися від страху, і він випустив короткий крик.
З нічного неба падав Фраксінус. Видовище було майже таким самим, як і те, що він бачив у первісному світі. Тоді Фраксінус теж був збитий Оріґамі.
«Чому...? Чому?!» - напівпритомно вигукнув він.
Історія, яку він нібито змінив, світ, який він нібито переписав, змінювався потроху, щоб зблизитися з початковою серією подій. Здавалося, ніби всесвіт говорив йому, що як би він не боровся і не бився, результат, який вже визначився, ніколи не можна змінити.
«...»
Звільнившись від пут, Оріґамі без жодного слова злетіла в повітря, згорнувшись у клубок, наче зародок, ніби закриваючи свій розум від зовнішнього світу. У той же час кінчики незліченних пір'їн сяяли темрявою, немов для подальшої атаки на Фраксінуса, коли він повільно втрачав висоту.
«...! Оріґамі!" вигукнув Шідо і спробував ще раз підбігти до неї. Але його відштовхнула стіна сили Духу, і він не міг наблизитися до неї, поки чорне пір'я, що висіло в небі, було на межі атаки на Фраксінус.
Повітряний корабель вже був наполовину зруйнований під час попередньої атаки. Якби він зазнав ще одного удару зараз, він не мав жодного уявлення, що станеться з кораблем та екіпажем всередині нього.
"Стій, Оріґамі! Ти маєш зупинитися!»
Але його крик не дійшов до неї.
З темного пір'я вистрілили промені чорнильного світла.
«...!!»
І тут з нізвідки різко почав пориватися вітер, розгойдуючи чорне пір'я і злегка змінюючи його напрямок. Світло Сатани торкнулося Фраксінуса, простягнулося в нічне небо і зникло.
Яким би сильним не був порив вітру, він не зміг би потривожити Сатану. Шідо зрозумів справжню природу цього вітру і затамував подих. «Це...»
Наступної миті навколо тіла Оріґамі з'явилося кілька маленьких пір'їнок, і за мить вони повернулися до Шідо. Очевидно, він також був визнаний ворогом.
«Нгх?!» Він не зміг би втекти від такої кількості з них. Він закам'янів, готуючись до майбутнього удару.
Але за секунду до того, як пір'я Янгола Оріґамі вистрілило, він почув крик з неба.
«Ха-а-а-а!»
Дух, що проявляв обмежену астральну сукню, розмахував масивним мечем і збивав чорне пір'я, що розліталося.
«Ти в порядку, Шідо?!»
«Токо!» Він назвав ім'я дівчини. Так. Людина, яка з'явилася там, була Тока, яка повинна була знаходитися в багатоквартирному будинку по сусідству з будинком Іцуки.
І там була не лише вона. Виглядаючи так, ніби інші Духи є гналися за нею, вони почали з'являтися в парку одна за одною, всі одягнені в обмежені Астральні Сукні. Йошіно на спині величезної ляльки-кролика, Нацумі у дорослому вигляді, Міку, що матеріалізувала світлову клавіатуру навколо свого тіла. А в небі - сестри Ямай, які викликали порив вітру і врятували Фраксінуса у скрутному становищі.
«Що...? Що ви всі тут робите?!» - закричав він.
«Е-е...», - заїкнулася Нацумі.
«Хі-хі-хі!» Міку хіхікнула. «Це ж очевидно, що ми прибіжимо рятувати тебе, коли ти потрапиш у біду, любий!»
«Ну, ми здебільшого просто йшли за Токою.»
«Ох! Ти не можеш так казати!»
Міку притулила палець до губ, щоб заспокоїти її. Доросла Нацумі знизала плечима з безтурботністю, зовсім не схожою на її звичайний вигляд.
«Як би там не було, Шідо». Тока розмахувала своїм Янгольським Сандальфоном, щоб захистити Шідо від подальшого нападу, і дивилася на Оріґамі, не втрачаючи пильності. "Я відчуваю неймовірну силу Духа. Хто це?»
Він стиснув руки в такі міцні кулаки, що нігті врізалися в долоні, коли відповів: «Це... Оріґамі».
«Що...? Це переведена учениця?" недовірливо запитала Тока. Але це було цілком природно. Тока з цього світу тільки-но познайомилася з Оріґамі. І складно просто кивнути і повірити, що людина, яка ширяє в повітрі в чорній астральній сукні, є їхньою однокласницею.
Айзек Весткотт з ДІЕМ назвав інвертованого Духа Королем Демонів, і зараз перед очима Шідо він був наповнений такою величезною силою, що цей вислів не був перебільшенням.
«...!»
Однак. Шідо зціпив зуби і зробив крок вперед.
«Шідо?» Тока нахмурила брови. Швидше за все, вона хотіла сказати йому, що це небезпечно. І він це чудово розумів. Але мусив дістатися до Оріґамі.
Якщо він залишить її ось так, місто Тенґу на його очах знову перетвориться на руїни, як і в його пам'яті. А Оріґамі більше ніколи не буде Оріґамі. Лише цьому він мав запобігти за будь-яку ціну. І хоча ймовірність цього була вкрай мала, єдиним, хто міг узяти її за руку, був Шідо.
Але однієї його сили було б замало. Перед надзвичайно могутнім Королем Демонів він був просто надто слабкий.
«Дівчата», - сказав він Духам, що зібралися навколо нього.
Можливо, йому слід було сказати їм тікати. Сказати не битися з Оріґамі. Але навіть коли він вибачався перед ними подумки, він міг лише сказати: «Допоможіть мені... допоможіть Оріґамі!»
Стоячи перед ним, Тока секунду дивилася на нього порожніми очима, перш ніж відповісти: «Про що ти говориш? Звичайно, ми допоможемо». Вона міцніше стиснула Сандальфона. «Ти врятував мене, Шідо. Ти показав мені красу світу. Ти створив мій світ. Тепер моя черга допомогти тобі.»
«Токо...» Він не знав, що сказати.
Інші Духи також кивнули і заголосили одна за одною.
«Ми з Йошінон... Ми хочемо допомогти тобі!»
«Так, саме так. Просто будь хорошим хлопчиком і дозволь дівчаткам подбати про це. Ти ж не такий сильний, Шідо. Ти не можеш перегинати палицю!»
«А якби ти сказав нам тікати, що ж, ти можеш бути моїм "Любим", але я б дуже розсердилася?»
Йошіно, Нацумі та Міку посміхнулися. А потім луною рознеслися сміхові голоси Каґуї та Юдзуру, які кружляли в повітрі.
«Кха-кха-кха! Чудово! Ми почули твій поклик! Діти урагану, Ямайї, позичать тобі свою силу!"
«Згода. Будь ласка, дозволь нехай Юдзуру і Каґуя розбираються з усім у повітрі."
«Дякую, дівчата.» Шідо стиснув руки в кулаки. «А тепер ходімо. До Оріґамі.»
***
Оріґамі була спантеличена.
Шідо впіймав її, коли вона ледь не впала з краю парку, а потім вона побачила якесь мерехтливе світло на його руці, і її свідомість знову потьмяніла, як завжди.
Коли вона прийшла до тями, то стояла в незнайомому місці. Це був білий простір, в якому не було нічого, наскільки могло бачити око. Вона навіть не знала, чи це небо, чи стеля над головою, чи перед нею рівна земля. У всякому разі, вона «стояла» в цьому місці, але навіть земля, що була під ногами, відчувалася не такою твердою, і її охопило оманливе відчуття, що вона може злетіти в повітря, якщо втратить обережність. Було таке відчуття, ніби вона потрапила на чисту сторінку манґи.
«Що це за місце?» - розгублено пробурмотіла вона, роззираючись довкола. «Це, мабуть, сон... так?»
Прийняття цього висновку не зайняло у неї багато часу. Але в цьому не було нічого дивного. Такий простір ніяк не міг існувати в реальності.
«Га...?» Її очі різко розплющилися.
Попереду неї, в просторі, де раніше нічого не було, з'явилася дівчина. Вона мала струнку статуру, одягнену в чорну, як ніч, сукню. Вона згорнулася калачиком, обхопивши коліна, з порожнім поглядом на обличчі.
«Хто ти?» - почала говорити вона, а потім щось зрозуміла, затамувавши подих. «Це... я?»
Так. Спочатку це не пов'язувалося через, здавалося б, неможливість, але як би вона не дивилася на це, ця дівчина була нею.
Взагалі-то, ні. Це було не зовсім так. На відміну від власного волосся Оріґамі, що звисало до половини спини, волосся дівчини, що скрутилася перед нею, було ледь достатньої довжини, щоб дістати до плечей. Простіше кажучи, єдиною помітною відмінністю був одяг, у який вона була вдягнена. Холодний піт виступив на чолі Оріґамі від цікавого, недоречного відчуття, наче вона подивилася в дзеркало.
«Що це взагалі таке?» Вона не могла не нахмурити брови, незважаючи на те, що вже вирішила, що це місце і це відчуття - сон.
Але в ту ж мить в її свідомість влилися незнайомі картини і слова.
«...!»
Хоча вони не були зовсім незнайомими, якимось чином. Миттєво опановуючи це величезне море інформації, вона відчула зростаючу впевненість всередині себе.
«Це... мої спогади?»
Так, вона бачила спогади за кілька років, досвід, який вона могла б отримати, якби пішла трохи іншим шляхом.
Оріґамі закрило її розум.
Інформація, яка відкрилася в ній в той момент, коли вона стала свідком полум'я сили Духа, була спогадами Оріґамі про первісний світ, який вона забула. Коли вони поглинули її свідомість, вона відчула, як її тіло і розум забарвилися в чистий чорний колір.
П'ятьма роками раніше. Так, того літнього дня п'ять років тому на її очах були вбиті її батьки. І Дух, що вбив їх, була сама Оріґамі.
Щойно вона це згадала, Оріґамі втратила будь-яку здатність думати про щось взагалі. Можливо, це був захисний інстинкт, бажання захистити себе.
Фундаментальний елемент, який формував її до цього моменту, сенс її життя, мету її існування.
Усвідомлюючи, що ці лякаючі й жахливі спогади з'явилися в найгіршому вигляді, її мозок відокремив Оріґамі цього світу від цих спогадів, щоб не зруйнувати її почуття власної особистості остаточно. Це було законом цього світу. У ту мить, коли сила Духу проявилася в Оріґамі цього світу, її свідомість розкололася, і контроль над її тілом перейшов до Оріґамі з неушкодженими спогадами про первісний світ.
Тепер Оріґамі нічого не думала. Ні в що не вірила. Нічого не відчувала. Її сили були спрямовані лише на одне - вбити Духів перед її очима.
Проте в голові Оріґамі, яка нібито покинула все, раптово з'явилося маленьке світло. Вона не знала, що сталося. А якби й знала, то Оріґамі тієї миті не могла цього усвідомлювати.
Або не повинна була.
Але це світло перетворилося на певний спогад у її голові. Так. Це був спогад про Оріґамі, яка жила у світі, де її батьки не померли того дня п'ять років тому.
«...Ах...», - тихо промовила вона.
У той самий час свідомості Оріґамі та Оріґамі почали змішуватися, вливаючись одна в одну.
***
«Кха-кха! Ми - улюбленці вітру, діти урагану!"
«Згода. Ніхто в цьому світі не зможе встигнути за нами».
Сестри Ямай синхронно вдарили ногами в повітря і з легким рухом злетіли в небо. Наступної миті промені світла пронизали місце, де вони щойно були. Здавалося, що після нападу на Фраксінуса Сатана тепер сприймав їх обох як загрозу.
«Хм! Якою б могутньою не була твоя сила, вона нікчемна, якщо ти не можеш влучити!» заявила Каґуя, на волосину ухиляючись від променів, що летіли на неї, завдяки вправній акробатиці в польоті.
«Порада. Час, Шідо», - сказала Юдзуру, Шідо на землі, коли та ухилялася від пострілів так само, як і Каґуя. «Дістанься до головного тіла, поки Юдзуру і Каґуя відволікають на себе вогонь».
Він твердо кивнув і перевів погляд назад на Оріґамі. «Зробімо це, дівчата!» - вигукнув він.
«Так!» - відповіли Духи, як один.
Але в той же час Оріґамі, звільнившись від пут Іґґдрафоліума, повільно здіймалася в повітря. Він не міг дозволити їй втекти в небо.
«Міку!» - покликав він.
«Так, так! Дозволь мені!» Міку провела пальцями по клавіатурі світла, що розгорнулося навколо неї, і почала грати плавну мелодію. «Ґабріель. Рондо!»
Навколо Оріґамі з'явилася низка срібних труб, кінці яких були повернуті до неї. Ноти, які грала Міку, мали невидиму для ока силу, і вони нашаровувалися одна на одну, притискаючи Оріґамі до землі, коли вона намагалася піднятися.
«Хі-хі! Ти непогано рухаєшся, Міку!" Нацумі зачаровано засміялася. «Але поки ти тримаєш цю дівчину, ти не можеш виконувати свою основну роботу, хм? В такому разі...»
Нацумі змахнула правою рукою, і з'явився Янгол, схожий на мітлу. «Ханіель. Калейдоскоп.»
Мітла, яку вона стискала, закрутилася, наче зроблена з м'якої глини, і перетворилася на срібну трубку та клавіатуру.
«А?! Це...» Міку витріщилася, спантеличена тим, як вона грала свою пісню. Звісно, вона грала. Нацумі проявила Янгола в тій самій формі, що й її власний Ґабріель.
«Я просто позичу його на секунду, люба. Правда в тому, що відколи я його побачила, я хотіла спробувати скопіювати його», - сказала Нацумі, схрестивши руки перед собою і сильно вдаривши по клавіатурі. Інтенсивний етюд наповнив повітря. «Марш!»
Коли пісня долетіла до їхніх вух, Шідо та інші відчули, як всередині них з'явилася сила. Хоча звучання дещо відрізнялося, це, без сумніву, був «Марш» Міку.
«Оооо!» закричала Міку. «Ах ти ж маленька імітаторка!"
«Хі-хі.» хіхікнула Нацумі. «Нічого особливого, так? Це ж для Шідо все таки.»
«Бу. Ти ж знаєш, що потім заплатиш належну плату за авторські права. У світі айдолів дуже суворі закони!" Міку надула щоки, надуваючи губи. Здавалося, вона була роздратована тим, що вона була єдиним Янголом, якого відтворила Нацумі. Однак той факт, що Ґабріель тепер існував і в нападі, і в обороні, був для них великим джерелом сили. Тока і Йошіно нахилилися вперед, готові накинутися на Оріґамі.
Але, ніби всупереч їхній новій рішучості, повітря навколо Оріґамі спотворилося, і з нього з'явилося ще більше янгольських пір'їн. Вони літали по нерегулярних траєкторіях, обстрілюючи Шідо та Духів світловими променями.
«Нгх!»
«Шідо!»
«Хап!»
Йошіно та Йошінон - перетворена на свого Янгола Задкіеля - кинулися вперед, щоб захистити Шідо. Волога в повітрі сконцентрувалася і миттєво замерзла, збивши промені Оріґамі з курсу.
«Дякую, Йошіно, Йошінон!» - вигукнув він. «Якраз вчасно!»
«Угу... Але, будь ласка, будь обережні. Вони знову йдуть!» сказав Йошіно, обережно дивлячись на пір'їнки, що танцювали в небі.
Міріади маленьких пір'їнок плавали навколо Оріґамі. Якби Духи проявили свої повні астральні вбрання, все було б інакше, але в їхніх нинішніх обмежених астральних вбраннях навіть один удар міг стати смертельним. Сестри Ямай та Йошіно вправно ухилялися або відбивали атаки Оріґамі, але так не могло тривати вічно. Шідо мусив якось дістатися до Оріґамі, і якнайшвидше.
Поки він роздумував, кінчики пірїнок повернулися до нього, немовби розгадавши його наміри.
«Ха!»
Він почув запеклий бойовий клич, світло спалахнуло перед ним, і пір'я злетіло в повітря.
«Токо!» - вигукнув він. Так. Єдиним ударом Сандальфон атакував пір'я до того, як воно встигло вистрілити в нього.
Але обмежена сила Сандальфона не могла знищити пір'я. Вони почали рухатися, наче кожне з них мало власну волю, і на їхніх кінчиках знову зацвіла темрява.
«Йошіно, прикрий Шідо!» крикнула Тока, повернувшись до нього спиною.
«Гаразд...!» Йошіно відповіла і одягнула передню частину Задкіеля в крижане повітря, наче в броню. «Ходімо, Шідо! Будь ласка, стань за мною!»
«Г-гаразд!» - вигукнув він.
Вона відтягнула назад обидві руки, ніби смикаючи за ниточки маріонетки, і змусила Задкіеля йти вперед. Шідо сховався за масивним кроликом і пішов за ним до Оріґамі.
Але за кілька секунд Задкіель зупинився. Озирнувшись, Шідо побачив, що навколо Оріґамі з'явилося нове пір'я, яке створило потужну стіну сили Духу. Коли пір'я напало на нього, все, що він і Духи мали зробити, це збити їх з курсу. Але коли вони заглибилися в оборону, його загін бійців не мав іншого вибору, окрім як силою проштовхуватися повз них.
«Нн... Нннн!» застогнала Йошіно.
«Хнгаааа! Ця штука тверда, як камінь!» крикнула Йошінон.
"Йошіно! Йошінон!» крикнув Шідо. «Ви в порядку?!»
«Ми... в порядку!» Йошіно повернулася, з болем у голосі. З нею точно було не все гаразд. Але потім її погляд загострився, і вона стиснула руки так, що Задкіель згорнувся в клубок. «Я... боягузка... і плакса... Але якщо це допоможе тобі достукатися до неї...»
Задкіель почав слабко світитися.
«Мені потрібна сила, щоб прорватися крізь стіну». Йошіно розчепірила пальці, і струни, що тягнулися від її рук до спини Задкіеля, заблищали. «Задкіель... Шіріон!»
Миттєво масивне тіло Задкіеля почало скручуватися і викривлятися, і перш ніж Шідо встиг озирнутися, воно злилося в струни, з'єднані з пальцями Йошіно. А потім яскраво сяючі струни почали скручуватися і намотуватися навколо Йошіно.
«Йошіно?!» вигукнув Шідо, побачивши це незнайоме видовище.
Але відповідь, яку він отримав, була...
«Так, Шідо.» Її голос був твердим, і він почув у ньому нові нотки рішучості.
Світло згасло, і він нарешті зміг знову її розгледіти.
«Обладунки...?» - пробурмотів він, приголомшений.
Так, перед ним стояла Йошіно, одягнена в срібні обладунки. Насправді, він не був повністю впевнений, чи можна це назвати обладунками. Матеріал, з якого вона була зроблена, не був ні металом, ні пластиком, і він став одним цілим з прозорим льодом, що вкривав Йошіно поверх її астральної сукні. Це виглядало майже так, ніби вона була одягнена в Задкіеля.
«Мм...!» Вона обгорнула крижане повітря навколо свого тіла, виставила обидві руки вперед і сплела пальці разом. З її срібних рук закрутилася снігова буря, утворивши величезний конус.
«А-а-а-а-а...!» Вона смикнула свої зчеплені руки навколо. Струмінь крижаного повітря навколо її рук закрутився, наче свердло, що викручувало отвір між пір'їнкою та пером.
«Шідо...!» - кричала вона. «Зараз!»
«Т-так!» Шідо відгукнувся і пірнув у отвір, який вона створила для нього. Він побіг до Оріґамі.
Утримувана Рондо Міку, Оріґамі зупинила свій зліт у положенні приблизно в метрі від землі. Звісно, з її інвертованою силою вона могла б легко відбити музику Міку, яка могла керувати лише обмеженою частиною своєї колишньої сили. Але Шідо не відчував у дівчині, що стояла перед ним, нічого схожого на життєву силу чи волю.
Лише чорнильно-чорне пір'я атакувало; сама Оріґамі не промовила жодного слова. Це було схоже на імунну функцію організму, що знищує зовнішніх ворогів незалежно від волі людини.
«Оріґамі!» Він вигукнув її ім'я.
Але вона навіть не смикнулася у відповідь. Пофарбовані відчаєм очі дивилися в порожнечу.
«Ні!» Він зціпив зуби, згадавши сцену в оригінальному світі.
Тоді він теж дістався до Оріґамі за допомогою Духів, так само, як і зараз. Але розум Оріґамі був повністю закритий, і вона не реагувала ні на що з того, що він говорив. Те саме відбувалося знову.
Його власної сили було недостатньо. Йому було потрібно щось інше, щось, чого він тоді не мав. Він підвищив голос. Він простягнув руку. Тепер йому потрібен був поштовх зсередини Оріґамі, який змусив би її взяти цю руку.
***
У голові Оріґамі два набори спогадів змішувалися воєдино. Це було дивне відчуття, ніби вона дивилася на іншу себе всередині себе з обох точок зору одночасно.
І це було так. Оріґамі первісного світу і Оріґамі цього світу були Оріґамі. Тепер, коли в голові цієї Оріґамі були обидва набори спогадів, вона все зрозуміла.
Химерний стан, який вона відчула сьогодні на побаченні з Шідо. Відчуття, що її тіло рухається так, ніби має власний розум. Обидва ці відчуття виходили з латентної свідомості всередині неї, реагуючи на присутність Шідо.
Ця ситуація була такою ж. Зазвичай Оріґамі цього світу не прокидалася, коли проявлялися її духовні сили. Але під впливом Шідо межа між її спогадами про цей світ і той світ розмилася, що призвело до того, що два набори спогадів Оріґамі почали контактувати між собою.
Це призвело до своєрідного хаосу всередині неї. Оріґамі, яка закрила свій розум і намагалася все відкинути, і Оріґамі, яка намагалася це зупинити, якимось чином переплуталися в одній ємності в складний спосіб.
«П'ять років тому я вбила...»
"Цього ніколи не було в цьому світі! Старший брат Іцуки врятував маму з татом п'ять років тому!"
В її уяві постало обличчя хлопця, який пожертвував собою заради її батьків. Вона раптом зрозуміла, що це був не старший брат Шідо - це був сам Шідо. Тепер, коли у неї були спогади про первісний світ, вона була впевнена в цьому.
І тоді в її уяві розгорнувся щасливий рік, який вона провела з батьками після пожежі. Її мати і батько, усміхнені. Їхня тепла, щаслива сім'я. Безцінний час, який вони провели втрьох разом.
Якби тільки у неї були ці спогади. Якби ці образи залишилися в глибині її свідомості, Оріґамі, безумовно, жила б іншим життям.
Проте.
"То... що ж це таке? Що це за спогади всередині мене?!"
Світ навколо неї був у вогні. Вона бачила, як горить місто в її голові. Виритий кратер на вулиці. Розкидані частини тіл. Запечену кров, яка навіть не встигла стекти. Її молоде «я», що дивиться в небо. Очевидно, саме це пережила Оріґамі первісного світу того дня, п'ять років тому.
Її охопила нудота, а пекельні спогади потрясли її до глибини душі.
"Ух. А... А..."
Яскравість всього цього. І, звичайно ж, воно було таким живим. Тому що це була не хто інша, як сама Оріґамі, яка пережила це.
«Я... Я не можу... Це... занадто...»
«Цей... жах...»
Майже розчавлена сумішшю горя, люті та неймовірної ненависті до себе, Оріґамі спробувала закричати.
Але інший спогад сплив, зупинивши її холод.
Подія в оригінальному світі, про яку вона ніяк не могла знати. Перевернуте поле зору. Темрява, що розливається по небу. Зруйноване місто. Видовище було настільки жахливим, що вона мало не закричала.
"Ах. Ах. А-а-а-а. А-а-а-а-а...!"
Це відбувалося не в цьому світі. Але вона сама зробила так, що це сталося в іншому. Вона відчула, як поле її зору здригнулося і викривилося. Вона ледве трималася на ногах, бо спогади намагалися зафарбувати саме її існування в чорний колір. Але вона повинна була. Якщо вона втратить свідомість, її вже ніхто не зможе зупинити.
Те, що жахливі події п'ятирічної давнини були «стерті», не означало, що тепер вона може знизати плечима і забути про них. Те, що масштабні руйнування, які знищили первісний світ, не відбувалися тут, не означало, що вона могла заплющити очі й забути про це.
Якби вона здалася зараз, то в кінцевому підсумку повторила б свої початкові дії в цьому світі, де вона ще нічого не зробила. Міста горіли б. Люди загинули б. І якщо це станеться, то Оріґамі була впевнена, що ніколи не повернеться з цього світу. Вона повинна була принаймні запобігти цьому, чого б це не коштувало.
Але.
"Ух... Ах. Аааа!"
Потік негативних емоцій, що нахлинув на неї, нарешті поставив її на коліна. Але вона знала. Вона знала, що помилки, які вона зробила, не існують у цьому світі. Що в цьому світі вона може все виправити. Тому що, хоча вона тепер ділилася цими спогадами про первісний світ, вона також мала свої спогади про цей світ.
Але навіть усвідомлюючи ці факти, вона також була напівзламана впевненістю, що їй не можна дозволити продовжувати жити, що її злочини були занадто великими для цього.
«Ст...ій. Я... Ах. А-а-а-а-а-а-а...!» - кричала вона.
Але одного її голосу було недостатньо. Оріґамі цього світу не могла врятувати Оріґамі початкового світу самотужки. Найбільше, що вона могла зробити, це поділитися своїми спогадами про цей світ і відкрити Оріґамі очі.
Так. Все, що могла зробити Оріґамі, - це підштовхнути його. Щоб врятувати Оріґамі, хтось ззовні мав би покликати її. Хтось мав би взяти її за руку.
Але хто простягне руку інвертованій Оріґамі, що сіє відчай у світі?
«...Оріґамі...?»
«...!» Вона підняла обличчя від різкого відлуння свого імені. «Ші...до...»
Так. Голос, що лунав у цьому порожньому небутті, був не що інше, як голос Шідо Іцуки.
Крррк. У білосніжному просторі з'явилася тріщина.
«Як...?» Її власний голос, безумовно, не дійшов до нього.
Але Шідо підвищив голос і продовжував говорити. Ніби кликав її. «Не намагайся нести все це на собі! Я ж казав тобі п'ять років тому! Ти не одна!»
«Ах...» Його слова викликали в ній спогади.
Я візьму на себе твій смуток! Я візьму на себе твій гнів! Коли ти загубишся, ти можеш спертися на мене!Використовуй мене, коли ти будеш на краю прірви! Ти можеш вдарити мене всім, чим завгодно, і навіть більше!Томк! Тому...!
«Ааа. Ааа...»
«Тільки не піддавайся відчаю!» Голоси Шідо з її пам'яті і Шідо, що кликав її, тепер злилися воєдино, і вона відчула, як тріщини в просторі навколо неї стають ще більшими.
«Скільки б світів ти не намагався зруйнувати, я завжди з'являтимусь і розберуся з цим! Скільки б разів ти не опинилася на межі відчаю, Я завжди врятую тебе!»
«I...»
«Тож простягни свою руку! Я... я потребую тебе!»
«...»
Щойно вона почула ці слова, Оріґамі відчула, як її тіло почало рухатися окремо від її власної волі.
Тепер, коли вона думала про це, це було дуже схоже на дивовижне відчуття від її сьогоднішнього побачення в цьому світі з Шідо. Спогади про Оріґамі з початкового світу змушували тіло Оріґамі цього світу рухатися.
Однак тепер, на відміну від попереднього разу, це були спогади Оріґамі з цього світу, які тягнули руку Оріґамі до Шідо. Наче вони казали їй жити.
Порожній простір тріснув і розлетівся на друзки.
***
« Ші...до...» Оріґамі була нерухома, як труп, але тепер в її очах замерехтіло слабке світло. Очі самого Шідо розплющилися від несподіванки.
«...! Оріґамі!!!» - вигукнув він.
Повільно озирнувшись навколо, щоб оглянути навколишнє, вона відкрила тремтячі губи. «Я-я...», - промовила вона здавленим голосом.
«...!» Він обійняв її. Так само, як того дня п'ять років тому.
«Шідо...» Вона продовжувала тихо бурмотіти. «Дякую тобі, Шідо. За те, що покликав мене».
«Оріґамі»
«Якби тебе не було тут... я майже зробила б те, чого вже ніколи не змогла б змінити». Сльози полилися з її очей і своїм теплом змочили його плече. "Я... я не можу стерти той факт, що я вбила своїх маму і тата... Або злочин вбивства всіх тих людей в первісному світі... Це ніколи, ніколи не зникне. Навіть якщо ти зробиш так, ніби цього ніколи не було.»
«...! Це...» Неправда. Але він не міг змусити себе сказати щось настільки безглузде.
Події, яких не було в цьому світі. Трагедія, про яку, швидше за все, ніхто не пам'ятав. Факти, які Шідо фактично скасував.
Він зціпив зуби і напівстогнав. «Я знаю», - сказав він. «Це те, що тобі доведеться нести на собі".
Це була найжорстокіша заява. Можливо, він не мав права так говорити. Хоча він зробив це, щоб врятувати стільки життів, придумати красиву історію, без сумніву, була злочином само по собі.
Він не міг їй брехати. Він відчував, що вигадувати красиві слова, вдаючи, що думає щось інше, ніж те, що він насправді зробив, було б абсурдною ганьбою для батьків Оріґамі, мешканців міста і для Оріґамі всього первісного світу.
«Я... я була...» Оріґамі здригнулася. «Ах. Ваа... Аааааааа! А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»
Вона притиснулася до Шідо і почала голосно плакати. Так само, як вона плакала того дня п'ять років тому.
Так, він не сумнівався, що після того, як вона довірила йому свої сльози того дня, вона провела всі наступні роки без сліз. Вона тримала себе під контролем цілих п'ять років - неймовірно довгий термін для дівчинки-підлітка.
Шідо вже кілька разів розмовляв з Оріґамі. Неодноразово тусувався з нею. Але саме в цей момент він відчув, що нарешті побачив її справжнє обличчя.
Поридавши деякий час, Оріґамі тихо промовила, все ще притискаючись до нього: «Шідо, я теж маю вибачитися перед тобою».
«Переді мною...?» Він насупився. «За що?»
Вона відсторонилася від нього, щоб подивитися на його обличчя, продовжуючи. «Я майже впевнена... що почуття, які я відчувала до тебе... не були коханням.
«Га?» Він роззявив рота.
«Я просто... хотіла покластись на тебе. Я вчіпилася в тебе, тому що ти був поруч, коли я втратила батьків. Я чіплявся за тебе, щоб не дивитися на власну слабкість. Через ці егоїстичні почуття я завдала тобі стільки проблем». Вона глибоко вдихнула. «Я хочу вибачитися від щирого серця».
«...» Шідо повільно видихнув, і куточки його рота піднялися вгору. «Це велика честь для мене.»
«Що...?» Оріґамі здивовано витріщився.
«Принаймні, я...», - почав говорити він, а потім зупинився і спробував ще раз. «Оріґамі, я дуже радий, що зустрів тебе. Звичайно, ти завдала мені трохи клопоту, але... якщо саме ці почуття змусили тебе звернутися до мене зараз. Що ж, у такому разі, я щиро радий.»
«Шідо...» - сказала вона тремтячим голосом, і сльози знову наповнили її очі.
Побачивши ці сльози, він злегка кивнув. «О, так. Я теж маю тобі це повернути.»
«Що повернути?» Оріґамі з цікавістю схилила голову набік.
«Того разу ти довірила мені не лише свої сльози», - нагадав він їй.
«Ох...» Тепер вона згадала. Той день п'ять років тому. Слова, які вона говорила. Те, що вона хотіла йому віддати.
«Гм. Я...»
«Оріґамі».
.
«...!»
Оріґамі роззявила рота, коли чорнильно-чорна астральна сукня, що огорнула її, випромінювала сліпуче світло і стала сніжно-білою.
Це була справжня форма Духа, яку Шідо бачив у первісному світі.
Міріади пір'їнок, що плавали навколо неї, перетворилися на частинки світла і зникли.
«Шідо... Я...» Загорнута у весільну астральну сукню, з посмішкою на обличчі, вона виглядала майже як справжній янгол.
«...» Він стиснув її плече і притягнув до себе.
«Га?» - запитала вона, спантеличена.
Це завжди було його кінцевою метою. Якою б привабливою вона не була, якщо він не зробить цього зараз, він не зможе запечатати її силу Духа. Але він не міг сказати, чи було це почуття обов'язку виконати цю місію, яке міцніше стискало його руки навколо неї, чи це було через його власне бажання.
Його губи притиснулися до її губ.
«...!» Вона здригнулася, але потім швидко відкинула свою вагу на нього, ніби віддаючись йому.
Наступної миті білосніжна астральна сукня розтанула, залишивши в повітрі блискучий слід.
«...Що» Оріґамі здригнулася від несподіванки, відсмикнула губи і широко розплющила очі на світло і свою астральну сукню, що зникала.
Нарешті звільнившись від боротьби з пірїнами, інші Духи спустилися на землю позаду Шідо, і він злегка підняв руку, даючи знак, що все закінчилося. Дівчата колективно зітхнули з полегшенням.
«Мм!» Тока трохи нахмурила брови, побачивши напівголу Оріґамі, що притулилася до Шідо. Вона обурено пирхнула, схрестивши руки. «Хм. Ну, думаю, я дозволю, але тільки на сьогодні, Оріґамі."
«Хм?» Шідо криво посміхнулася на таку поведінку Токи, а потім швидко зрозуміла, що щось тут не так. Вона розмовляла не з переведеною ученицею, яка приєдналася до її класу кількома днями раніше, а радше з давньою дружньою суперницею.
«Тока, зачекай...» Він повернувся, щоб подивитися на неї. «Ти пам'ятаєш Оріґамі?»
«Мм? Як дивно... Мм, але я думаю, що пам'ятаю. Дивно. Я відчуваю, що була забула про неї ще хвилину тому». Вона спантеличено покрутила головою набік. Інші Духи мали схожий вираз обличчя.
«То, може...» Він згадав час, коли він запечатав сили Которі. В ту мить, коли він поцілував її, спогади, які були замкнені, були викликані через шлях між ними.
Між Шідо та духами, чиї сили він замкнув, існував невидимий шлях. У такому разі його спогади про первісний світ, можливо, були передані тим самим шляхом, коли він запечатав сили Оріґамі.
«Ха-ха!» Він посміхнувся цьому несподіваному подарунку. У його голові промайнула думка, що без спогадів Оріґамі іншим дівчатам було б легше побудувати з нею кращі стосунки, але він похитав головою і відкинув її геть.
Усе це теж було частиною Оріґамі. Хоча, що ж, попереду на нього неодмінно чекали неприємності.
Поки Шідо думав про це, Оріґамі повільно повернула голову і подивилася на Духів, що зібралися тут. «Дякую вам усім, Токо. За те, що боролася за мене». Вона вимовила ці зовсім не схожі на Оріґамі слова.
«Що?!»
«Що...?»
«Що ти сказала?»
«Сумніви. Ти ще не прийшла до тями?"
«Ммм, ця відверта і чесна Оріґамі така мила.»
«Боже, як незвично.»
Тока та інші духи (окрім одного) мали шоковані обличчя. Але дивно, що Шідо не був здивований.
Адже Оріґамі, що стояло там зараз, мало спогади як про первісний світ, так і про цей світ.
Але для Токи це, мабуть, було надто несподівано. Вона забігала очима навколо, наче в паніці, і відвернула обличчя. «Не зрозумійте мене неправильно! Я допомагала Шідо! Я просто допомогла, бо Шідо попросив мене!» Тока сказала не дуже чесно, незважаючи на те, що вона, вочевидь, теж хвилювалася за Оріґамі.
«О. Тоді я не дякую тобі», - сказала Оріґамі, закотивши очі. «Ти такий егоїстичний Дух. Як жахливо.»
«Що...?!» Тока насупився. «Це не те, що ти казала секунду тому!»
«Так, саме це.» Оріґамі відвернула від неї обличчя.
Шідо не міг не посміхнутися на це. Попереду на нього справді чекали неприємності.