———————
—————————————————
———————————————————————
————Ші————
—————————до————————
◇
«......Отже, його більше немає.»
Ця порожнеча - дивлячись на місце, де кілька хвилин тому був шрам у формі півмісяця, Которі пробурмотіла ці слова.
Самотність, яку важко описати, наповнила її легені. У світі, де зник Шідо, вона навіть не дуже переймалася цією тонкою тишею.
Звичайно, Которі знала, що такий настрій викликає занепокоєння. Незабаром наближався світанок. Вони були на полі руїн, де вже не залишилося мешканців. Але тепер, коли <Звір> пішов, було природно, що в цьому просторі панувала певна тиша.
«............»
Которі схопилася за груди. Вона вірила, що Шідо обов'язково зможе це зробити. Що він обов'язково повернеться живим і неушкодженим. Саме тому, врешті-решт, вони його й відправили.
Але все одно - величезне почуття тривоги міцно стискало груди Которі.
«-- Которі.»
«Которі......»
Можливо, відчувши її почуття з її вигляду, Духи покликали її до себе.
Колір їхніх облич був схожий на колір обличчя Которі. Побачивши це, Которі злегка похитала головою.
Безумовно, супротивником був невідомий Дух. І те, в що він вступив, було світом по той бік, який був абсолютно невідомим. Можливо, вони більше ніколи не побачать Шідо. Від цих думок вона мало не розплакалася.
Але Которі, як командир, не могла дозволити іншим хвилюватися. Которі поплескала себе по щоках, щоб викликати в собі більше ентузіазму, а потім знову повернула очі до всіх.
"Я впевнена, що все буде гаразд..... А поки давайте зробимо все, що в наших силах. Коли Шідо повернеться і побачить, що прибирання ще не закінчена, з нас зухвало сміятимуться.
Коли Которі сказала це, Духи одностайно кивнули у відповідь.
«Так, саме так.»
"Хуму. Безумовно, так в буде."
Подивившись на всіх, Оріґамі піднесла руку до підборіддя.
"Ми можемо списати ці руйнування на просторовий струс. А пріоритет слід віддати людям, які бачили наші обличчя під час спроб порятунку через <Іґґдрафоліум>".
«До речі, вони повинні були чітко бачити обличчя групи Нацумі».
«Занепокоєння. Навіть якщо зв'язки з пресою можуть контролюватися владою <Рататоска>, захопити всі особисті акаунти в соціальних мережах буде неможливо...»
"Будь ласка, будьте впевнені. Ми вже працюємо над цим".
Потім, у відповідь на занепокоєння всіх, з навушників пролунав голос Марії.
"Наразі всі мережі в цьому районі перебувають під моїм контролем. Всі повідомлення, завантажені зі смартфонів у укритях, вже видалені. Будь-які прикріплені відео та фото були видалені як з пристроїв, так і з хмари. Наразі ми відпрацьовуємо дизінформаційну схему заздалегідь надсилаючи неправдиву інформацію через мережу. За кілька днів це все заспокоїться і стане просто легендою цього міста".
«......Ха-ха, дивовижно.»
Нацумі примусила себе посміхнутися, по її щоках стікав піт. З її виразу обличчя просочувалася думка про те, що «це буде абсолютно непоправною помилкою мати її у якості ворога .....».
Которі, яка завжди, захоплено зітхнула.
"Як і очікувалося від Марії. --Що ж, тоді всі повинні пройти медичний огляд. Якщо можливо, я хочу зібрати дані про Янголів і Астральні Сукні, поки всі ще володіють Силами Духа. Ну, це не повинно бути занадто складно. Ну і, ремонт <Фраксінуса> також є нагальним пріоритетом."
Поки Которі перераховувала пальцями список робіт, які потрібно виконати, Нія видала звук «еге-ге» і розслаблено посміхнулася.
"Гаразд, молодшо сестричко, давай поквапимося, але без поспіху. Гадаю, хлопчина уже влаштував зворушливу сцену возз'єднання… Тобто просто сцену завоювання серця <Звіра>!"
«Так, зачекай, що?»
Киваючи, Которі раптом підозріло подивилася на Нію.
У тому, як Нія говорила, вона могла вловити що щось не так.
І тоді вона нарешті згадала. Сила Янгола, якою володіла Нія. Вона не згадувала про нього, бо відволіклася на боротьбу зі <Звіром>......, але в неї була всезнаюча книга <Разіель>, яка робила доступною для неї всю інформацію в цьому світі, якщо вона цього забажає.
"......Нія. Ти щось знаєш?"
Коли Которі примружила очі, Нія деякий час мовчала.
«........................Хехе☆»
А потім вона жартівливо висолопила язика.
"Нема над чим сміятися! Якщо ти вже проводила розслідування через <Разіель>, чому ти не сказала про це раніше!?"
"Т-так! Якби ти сказала про це Шідо, він міг би бути більш підготовленим!"
Коли Которі та інші підійшли ближче, Нія вклонилася, витираючи піт, що стікав по її щоці.
"Спершу заспокойтеся... Я б сказала, якби це була небезпечна інформація. І ще..."
Нія раптом посміхнулася, чомусь багатозначно опустивши очі донизу.
"Якщо він не зміг би зробити й кроку без попередньої інформації, я подумала, що краще було б взагалі йому не йти. --Ну, а оскільки Хлопчина це Хлопчина, то я не думала, що він теж буде перейматися такими речами".
Почувши слова Нії, Духи видали колективний стогін «Хм». Чесно кажучи, навіть якби все ще залишалося відчуття, що вони окутані димом, було б важко проводити розслідування після того, як вони повірили в Шідо.
Але.
«- Ну, тоді не варто давати тут спойлерів». Сказала Марія.
"Так, так. Спойлери на даному етапі були б трохи неприємними ......?"
У відповідь на голос Марії з навушників Нія кивнула у відповідь - але потім, помітивши напружені погляди всіх, її плечі затремтіли.
"Це брудна гра! Мене ведуть на допит."
«Ніііііііііііа--?»
"Кя! Врятуйте мене!"
сумно закричала Нія, ховаючись за Курумі.
Неважко здогадатися, чому Нія обрала її за щит. Серед розлючених духів Курумі була єдиною, хто посміхалася з усмішкою.
"Що ж, все буде добре. Те, що каже Ніа, не є помилкою. Якщо не підготуватися до кроку в темряву, то неминуче нічого не вдасться отримати. --Не хвилюйтеся, Шідо обов'язково зможе повернутися назад благополучно."
«...... Таке відчуття, що ти теж щось знаєш».
Коли Которі звернула на це увагу, Курумі звузила очі і засміялася.
"Ні, ні, я не маю нічого такого, що могло б стати причиною для вибуху люті, як Нія. У моєму випадку це просто здогадка. Ні, передчуття може бути кращим способом сформулювати це."
"Ближче до справи. Що ти маєш на увазі?"
Коли Которі сказала це, Курумі раптом розтулила щоки і клацнула пальцями.
«--<Зафкіель>.»
У ту ж мить, коли вона вигукнула це ім'я, з тіні за ногами Курумі виринув велетенський годинник.
«Нха!?»
Це була величезна катастрофа для того, хто зараз ховався за Курумі. Нія, яка стояла поруч, перекинулася, закотивши при цьому поділ своєї астральної сукні, а потім сміливо оголила сідниці.
......Але чомусь не було навіть фрагментів сексуальної привабливості. Тільки Міку говорила, що «хохо, о це так пощастило з краєвидом......», погладжуючи себе по підборіддю і чомусь справляючи враження експерта.
«............»
Замість того, щоб перейматися такою послідовністю подій, зараз потрібно було зосередитися на чомусь важливішому. Которі примружила очі, дивлячись на циферблат <Зафкіеля>.
Ⅳ, Ⅵ, Ⅶ, Ⅷ, Ⅺ, Ⅻ——
Насправді, половина з 12 цифр втратила свій колір.
«Це ......»
Поки Которі розгублено дивилася на це, Курумі підняла очі до неба і тихо засміялася.
«-- Це означає, що в кожному світі є бунтівний девіант».
(Легат: У мене підозри, що це якось пов’язано з подіями з ранобе Побачення з Кулею, судячи зі слів Курумі, але можу і помилятися, це ранобе є українською хотів би зауважити)
◇
На цій землі смерті, де вимерло все живе.
Шідо мовчки стояв на місці, тримаючи дівчину за плечі.
Він знову подивився на її зовнішність. Волосся, що втратило свій колір, змарнілі щоки, погляд, який зовсім не нагадував «дівчину» з його спогадів.
Але в цих очах знову з'явилося світло.
Очі, що дивилися на Шідо наче злякано, адже це була «вона».
«......Токо--»
«............»
Коли Шідо вигукнув це ім'я, Тока злегка знизала плечима. Здавалося, ніби вона сприйняла вигук Шідо цього імені так, наче її звинуватили у тяжкому злочині.
Так. Тока. Ятоґамі Тока.
За винятком Міо та Которі, вона була першим духом, якого зустрів Шідо -
Дух, який зник рік тому на очах у Шідо.
За минулий рік не було жодного дня, щоб він не думав про неї.
Кожен день був сповнений жалем, бажанням зробити для неї більше. Якби він міг побачити її знову, він був готовий принести будь-яку жертву.
Ця Тока стояла прямо перед його очима.
Шідо мало не розплакався.
«............»
-Але, ні. Він прикусив
губу і придушив ці емоції, щоб вони не вирвалися назовні.
Так. Ця інформація проникала в його голову, коли він тримався за <Нахему>.
І, після поцілунку з Токою, туманний і тьмяний спогад влився всередину.
Шідо помітив це.
--Дівчина, яка зараз стояла перед ним, була Токою, але водночас і не Токою.
«...... Шідо......»
тихо прошепотіла Тока.
«Але ти не той Шідо, якого я знаю».
І, схоже, вона успадкувала ті самі слова та думки, що й він.
"......Ааа. Схоже, що так".
Шідо придушив бажання закричати, щоб відповісти.
«Цей світ...... трохи відрізняється від світу, який я знаю».
Піднявши обличчя, прошепотів він, дивлячись на цей пустельний пейзаж.
Далекий світ, до якого він потрапив, пройшовши крізь шрам, відкритий <Нахемою>.
Регіон, який був дещо віддалений від його власного світу Шідо. Майбутнє, в якому деякі події змінилися.
--Це було місце, яке можна назвати «паралельним світом».
Звичайно, це звучало як абсурдна історія. Але, спираючись на інформацію, отриману через «Нахему», Шідо з подивом виявив, що це не було брехнею.
Але в цьому Шідо не сумнівався. --Строго кажучи, це був не перший випадок, коли Шідо потрапляв у паралельний світ.
Так. Янгол Курумі - Зафкіель. За допомогою Дванадцятої кулі <Йод Бета> Шідо переробила найгірший світ, де Оріґамі власноруч убив її батьків.
Також, за допомогою Шостої Кулі <Вав>, він переробив майбутнє, де всі Духи були розтоптані Міо.
Іншими словами, він міг би думати про це як про перехід у новий світ, де були обрані інші рішення.
І це була один з безлічі можливих варіантів, що могло статися з його світом.
Скоріш за все, те що Тока не зникла призвело до того, що світ перетворився на такий.
«Я......»
Тока опустила погляд донизу, ніби не знаючи, що сказати.
"Вибач, що потурбувала вас. Я знаю, що це не те, за що я можу просто вибачитися... ......
......Чомусь мені здалося, що я наче бачила довгий сон".
«......Ун.»
коротко відповів Шідо. Було легко просто попросити пробачення лише його устами. Але він був переконаний, що це лише завдасть Тоці ще більшого болю. Звісно, Тока вибачилася не лише для себе, а й для інших.
"...... Гей, Токо. Можеш розповісти мені? Що сталося у твому світі? І чому ти так виглядаєш?"
«............»
Коли Шідо запитав, Тока на мить завагалася, перш ніж почати розповідати подробиці своєї історії.
"Конкретних деталей я не пам'ятаю. Все, у моїй голові все ніби туман покрив. Але .....а, це так, я навіть не знаю, як давно це сталося..."
Тока продовжувала, міцно стискаючи манжет одягу Шідо.
«- Шідо помер.»
«----»
Ці слова.
Шідо відчув, що його дихання ось-ось зупиниться.
«Я ......?»
Безумовно, це світ, який слідував іншому майбутньому, ніж власне майбутнє Шідо. Така можливість не була неймовірною.
Його здивувала не смерть у цьому паралельному світі, а радше те, що саме через неї і Тока, і світ зазнали такої трансформації.
"......Уму. ......Я почувалася сумно, боляче і безпорадно.....І коли я це помітила, я вже виглядала ось так".
Після цього Тока продовжила.
Величезний відчай наповнював її серце. На неї напало відчуття, що її саму зафарбували в чорний колір.
--Безумовно, відчуття, що її тягне в безодню, було схоже на інверсію. Але в міру того, як відчай Токи зростав, масштаб збільшувався.
Закутавшись у броню цього відчаю, Тока вже стала іншою істотою.
Вона просто змахнула пазуром з цими нестримними емоціями, як звір, що розірвав світ.
І цей пазур вбивці був спрямований навіть на її сестер Духів.
Вона вбила все.
Вона стерла все.
Вона знищила все.
Поки не залишилося нічого, що могло б заповнити цю порожнечу -
"...... Це кінець цього світу. --Я знищила цей світ."
Тихо прошепотіла Тока.
Вона розповідала з труднощами, але водночас лаконічними словами, щоб деталізувати записи про знищення.
Вираз її обличчя був забарвлений надзвичайною скорботою і розкаяння, а все інше було наповнене почуттям самоприниження. Шідо відчув, як його серце стискається від одного лише погляду на це.
«.........Зрозуміло.»
Шідо вимовив ці слова з ноткою жалю. Треба було знати більше про цей світ. Проте, можливо, це було надто жорстоко - змушувати Току пояснювати все з її власних вуст.
Можливо, помітивши таку поведінку Шідо, Тока трохи похитала головою.
"......Не дивись так. Всеодно необхідно було розказати."
«Але...»
Коли Шідо сказав це, Тока раптом розслабила свій вираз обличчя. Певно, вона сумувала за минулими часами.
«Неважливо, в якому світі, Шідо залишається Шідо».
«......Хаха.»
Почувши це, Шідо невиразно засміявся.
Так само, як Тока бачила у ньому частинки Шідо цього світу, так і він бачив у ній сліди тієї Токи, яку знав колись.
«............»
"Ну? Що сталося, Шідо?"
«А, ні...»
Шідо, якому було важко говорити, поставив ще одне запитання.
"......Так. Чому Тока прийшла у наш світ?"
«Уму......»
Коли Шідо запитав про це, Тока приклала руку до підборіддя, і на її обличчі з'явився важкий вираз.
"Не знаю. Я все навколо зруйнувала, але сльози не зупинялись. Пам’ятаю, як ішла на твій запах — той, якого вже не мало існувати. Хоч тоді я й не розуміла, що це було".
"Ти відчула мій запах? Чи мій запах можна відчути навіть через різні світи?"
«Мм...»
Тока насупилася, розмірковуючи над цим питанням. Через деякий час вона підняла голову, ніби щось пригадуючи.
«Це було схоже на те, що мене покликали?»
А потім, нахиливши голову, вона пробурмотіла ці слова. Шідо також поворушив шиєю у схожому жесті.
"Покликана? Зачекай, ким?"
"...... Я не знаю. ......Перш за все, це схоже на ще більш неясний спогад або навіть якесь інстинктивне відчуття. Та все ж, немов невидимий голос, щось непомітне вело мене вперед, щось що не можна було побачити, - ось на що це було схоже".
«Хмм......»
Коли Шідо застогнав, не розуміючи цього, Тока ледь помітно похитала бровами, ніби щось помітивши.
«Шідо, як ти потрапив у цей світ?»
"Ааа......завдяки цьому [Нахемі]. ......мечу, який привів мене сюди".
Говорячи це, він міцно стиснув руків'я меча в руці.
Потім, немов кажучи, що його роль закінчилася - або, можливо, кажучи, що він не хоче заважати Шідо і Тоці - його форма поступово зникла.
"...... У момент, коли я взявся за його руківʼя, мені передавалися різні речі. Спочатку я не знав, що це було...... але, безумовно, там був заклик: «Я хочу, щоб ти врятував Току». ......А, ні, у випадку з цією людиною, мабуть, краще звучало б «Я вб'ю тебе людинко, якщо ти не врятуєш Току»".
«Цієї людина?»
Поки Шідо говорив, натужно посміхаючись, Тока здивовано насупила брови. Можливо, у цьому світі Тока і Тенка ще ніколи не зустрічалися безпосередньо.
"......Ааа. Гордовита, зарозуміла і страшно - ніжна Богиня, яка дуже любить Току."
«Фуму......»
Тока, намагаючись зрозуміти, про що говорить Шідо, нахилила голову, ніби кажучи, що не може цього зрозуміти. Вона кинула складний погляд з гіркою посмішкою.
"Хто б це не був, я маю подякувати цій людині. Я змогла відновити почуття власної свідомості...... Хоч, це і було трохи запізно".
«Токо......»
Відчувши, як біль у грудях стискає його, Шідо ледь чутно зітхнув.
"Я також хочу подякувати. Завдяки цьому благословенню я також зміг знову побачити Току".
"......? А також ......?"
Слухаючи Шідо, Тока з цікавістю округлила очі.
А, точно. Шідо опустив погляд. Не дивно, що ця Тока нічого не знала про Току з його світу.
«Я теж маю розповісти про свій світ».
І саме тоді Шідо помітив. Тока все ще залишалася пораненою і напівоголеною.
"...... Агов, Токо. Не хочеш змінити місце? Я хочу поговорити як слід..."
Сказавши це, Шідо швидко передумав.
У такі моменти треба було підбирати більш доречні слова.
"Ааа...... ні, це не те.
--Токо, ходімо на побачення."
«............!»
Почувши ці слова, Тока здивовано підняла обличчя -
«......Уму».
І так, трохи сором'язливо відповіла.
З одного погляду на цей об'єкт навряд чи хтось би впізнав у ньому будівлю школи.
Спотворений чотирикутник, що складався з пофарбованих сталевих рам і мізерного матеріалу стін. Навіть робота з глини, виконана немовлям, передала б риси більш точно.
Тим не менш, просто те що збереглася його форма можна вважати аномалією на цій землі смерті. --Він не знав, збіг це чи ні, але й не знав чи Тока несвідомо уникала знищення цього.
«Чи може це бути ......?»
«Здається, це школа, до якої ми ходили».
Шідо беззвучно прошепотів, а Тока відповіла, дивлячись на зруйновану будівлю школи.
Так. Тока сказала, що є місце, куди вона хоче відвести Шідо - і місце призначення було на місці старшої школи Райзен.
"Чому саме сюди? Якби я могла знову зустрітися з Шідо, я б хотіла прийти сюди разом...... - ось що я подумала".
«......»
Почувши слова Токи, Шідо розплющив очі.
Однак Тока, схоже, не помітила, що Шідо помітив, як вона прочистила горло, кашлянувши.
«Вибач, я не можу це добре пояснити, але...»
"- Ні, все гаразд. Я розумію."
сказав Шідо, дивлячись в очі Тоці.
Для Шідо, якщо це означало возз'єднання з Токою, було так багато місць, куди він хотів би піти разом.
«Уму, так... Хуху...»
Тока радісно засміялася, схопивши Шідо за руку.
"Ходімо, Шідо. Наша мета - дах".
Говорячи це, вона потягнула Шідо за руку, коли вони увійшли до зруйнованої будівлі школи.
Але це все одно була катастрофічна сцена. Якщо коридор був у руїнах, то і сходи не могли залишатися задовільними. Стан будівлі ставав дедалі гіршим, чим більше піднімалися нагору. Врешті-решт, пересуваючись по ледь вцілілому сталевому каркасу, вони насилу виповзли на дах.
«Фух......добралися......»
Діставшись вершини, Шідо потягнувся і перевів подих, оглядаючи краєвиди навколо.
Можливо, через те, що поле зору було вищим, ніж на рівні землі, тепер було видно ще ширшу територію. Він не знав точної години, але здавалося, що уже був світанок. Небо палало червоним кольором, а сонце визирало на півдорозі з-за пологого вигину.
"Чудовий краєвид......, хоча можливо, якщо я так кажу, то у мене поганий смак. Але краєвид і справді просто дивовижний".
«Уму......»
Тока кивнула на знак згоди з враженням Шідо. Коли вона купалася в променях вранішнього сонця, це було так гарно, що аж дух перехоплювало.
"- О, точно. Я забула дещо важливе."
І тут Тока заплескала в долоні, ніби щось пригадуючи.
«Щось важливе?»
«Уму.»
сказала Тока, дивлячись вниз. А потім, зробивши жест, ніби пригадуючи щось у своїй голові, вона клацнула пальцями.
У такт цьому звуку, тіло Токи випромінювало слабке світіння - її побита астральна сукня незабаром змінилася на шкільну форму.
Вона перетворилася на темний піджак з чіткими плісированими складками на спідниці. Білу блузку прикрашала червона стрічка. На грудях виблискувала емблема з малюнком літери R.
«Це ж...»
Шідо не міг не вдивлятися в це. Зрештою, це була форма старшої школи Рейзен, де зараз навчався Шідо.
"Через те що це було давно - можуть бути маленькі деталі, які я можу лише ледь пригадати. Як тобі?"
Говорячи це, Тока трохи покрутилася. Її спідниця затріпотіла в такт цьому руху.
Оскільки її шкіра та волосся втратили свій колір, це створювало незвичне відчуття невідповідності. Але навіть це було дрібницею порівняно з почуттями, що переповнювали серце Шідо.
"...... Ах, виглядає прекрасно. Абсолютно прекрасно."
«Хуху.»
Тока злегка сором'язливо посміхнулася, згинаючи коліна, щоб теж сісти на край даху.
«А тепер, будь ласка розкажи мені про свій світ».
«Ааа...»
Після короткої відповіді Шідо сів поруч з Токою. А потім продовжив, все ще дивлячись на Току.
"Натомість, будь ласка, розкажи мені історії про твій світ. Чесно кажучи, мені дуже цікаво".
"Уму......? Я не проти, але історія цього світу не набагато більша за те, що я розповіла раніше..."
Тока сказала це, виглядаючи стурбованою.
Шідо похитав головою, щоб спростувати це.
"Це не так. --Історія про те, як я жив у цьому світі. Розкажи мені історію про мене, про тебе і про всіх нас".
«--!»
Почувши прохання Шідо, Тока здивовано розплющила очі, випустивши енергійне «уму!» і кивнувши головою.
І тоді Шідо теж почав говорити. Про те, що сталося в його світі.
Про день, коли він зустрів Току.
Про дні, проведені з Токою.
І - момент, коли Тока зникла.
«Що?»
Тока слухала розповідь Шідо з великою цікавістю, але на останній частині розширила очі.
"То я зникла в тому світі? Зрозуміло, то он як... я теж".
пробурмотіла Тока, опустивши очі вниз, ніби пригадуючи слова Шідо.
Це було таємниче видовище.
Шідо, який втратив Току, і Тока, яка втратила Шідо.
Ось так, пліч-о-пліч, розмовляли ці двоє.
«............»
І поки Шідо посміхався від цього дивного відчуття, Тока скручувала шию, тримаючи руки складеними.
"Але, Шідо, є деякі моменти, яких я не розумію. Можу я запитати?"
"Які моменти? Що саме?"
«Ні, що таке Арубі?»
«Га?»
Почувши запитання Токи, Шідо розширив очі.
"Що ...... острів, на який ми їздили на шкільну екскурсію. Там я познайомився з Каґуєю та Юдзуру.
"Уму? Хіба шкільна екскурсія була не на Окінаву? Там було дивовижне змагання з поїдання саті-андаґі між Каґуєю та Юдзуру. ...... Але, здається, через те, що я з'їла більше, ніж вони обидва, змагання закінчилося нічиєю."
«......Справді?»
відповів Шідо, обдумуючи це в голові. Звичайно, першим запланованим місцем була Окінава, але через втручання ДІЕМ її змінили на Арубі.
«Крім того, те, що ми робили на фестивалі Тену, було Неко кафе, а не кафе для покоївок».
«То це теж було інакше?»
"Уму. Дівчина, яка не є Шідо, була дуже популярною. Ти теж виходила на сцену з котячими вухами?"
«Чорт забирай, чому ця частина не відрізняється?!»
Шідо мимоволі схопився руками за голову. Побачивши це, Тока хіхікнула.
"Є багато інших речей. Наприклад..."
Тока покрутила пальцями, переглядаючи та пригадуючи свої спогади.
Історія Токи та Шідо дещо відрізнялася від спогадів одне одного.
Хоча цей світ і був паралельним, він, здавалося, йшов дещо іншим шляхом, ніж світ Шідо. Нацумі перетворилася на Юдзуру, вони протистояли Нії на коміконі у вбранні медсестер, а не в костюмах дівчат-зайчиків, оріґамі частіше використовували хутряних тюленів, ніж черепах з м'яким панциром як афродозіак, а Шідо перетворився на Білосніжку у казковому світі. І...
Яким би шляхом вони не пішли, Тока любила Шідо, а Шідо любив Току.
--Зрештою, сонце, що сходило, повністю освітило землю.
«----»
І тут він помітив.
По щоках Токи котилися сльози.
"Т-Токо. Що з тобою? Я щось не так сказав?"
"Ні, ні, ти не винен. Вибач."
Тока витерла очі рукавами своєї уніформи, втупившись у горизонт, дивлячись на щось далеке.
"...... Але я думаю, що я в цьому світі дивовижна. Допомагати Шідо, рятувати всіх, мати можливість грати таку активну роль. Справді, я не можу з цим зрівнятися".
І сумним голосом вона прошепотіла ці слова.
«............»
Їй було надто боляче дивитися на цю зруйновану землю.
Шідо тримав у грудях певну думку.
«-Токо.»
«Що таке, Шідо?»
Коли Шідо вигукнув її ім'я, Тока обернулася до нього з дивним виразом обличчя.
Шідо вдихнув повітря і рішуче вимовив ці слова.
«Чому б тобі не піти в наш світ?»
«......!?»
Плече Токи здригнулося від здивування. Це було так, ніби її вдарило громом.
Але - вона повільно похитала головою.
"......Як ти бачиш з цієї історії, я відрізняюся від Токи з того світу. Я не зможу замінити твою Току..."
"Справа не в цьому".
Шідо, дивлячись в очі Токи, сказав ці слова, щоб перехопити Току і не дати їй продовжувати.
"Я не думаю про тебе як про заміну Токи. Я хочу допомогти тобі як Духу."
«......»
Тока виглядала так, ніби задихалася.
Шідо додав «крім того», почухавши щоки.
"Одного дня ...... я знову зустрінуся з Токою. Коли цей час настане, якщо я вважатиму тебе заміною Тоці, то як сильно Тока розсердитьс на мене?"
«----»
Почувши слова Шідо, Тока втупилася в нього очима, схожими на ідеальне коло -
«......Фу, ха-ха, ха-ха-ха...»
Зрештою, вона почала сміятися, ніби не в змозі більше стримувати сміх.
"Щ-що. Ти я ж не сказав нічого особливо смішного, так?"
"Нічого особливо смішного, так. --Але тому, що я Дух? У світі, де Духи зникли, чи є якийсь спосіб тримати мене під контролем, якщо я почну буянити?"
«Навіть якщо це коли-небудь станеться - я… ми зупинимо це!»
«Хм, ти занадто легковажиш мною.»
«Хаа, сказала та яку лише кілька годин тому перемогли.»
«Угу.»
Слова Шідо зачепили за живе. Трохи завагавшись, Тока кілька разів кашлянула, щоб відновити самовладання, перш ніж продовжити.
"Але чому ти думаєш, що такі речі будуть продовжувати працювати знову і знову? ......Всі, безумовно, були дивовижними. Але наступного разу результати можуть бути не такими. Крім того, я була загнана у цю форму відчаєм від смерті Шідо. Якби ти загинув у мене на очах..."
«Що ти кажеш? Звичайно, я більше не маю здатності зцілення Камаеля. Але більше немає інших Духів, ДІЕМ зараз самі себе нищать у внутрішніх чварах, і ніхто не хоче забрати мого життя. Що стосується нещасних випадків і хвороб, то 24-години на добу спостереження <Рататоска> вони вилікують і врятують мене від чого завгодно! Та я упевненістю можу сказати, що зараз я найбільш важко вбивана людина на цій планеті!!"
«У-уму......»
Тока застогнала, і на її обличчі з'явився стурбований вираз.
"Все одно ні. Я зробила всім боляче. Уже занадто пізно, я не маю права дивитися їм в обличчям."
«Ох, та коли Духам було діло до таких речей?»
«Але...»
Поки відбувався цей обмін думками, Шідо згадав, що вже відчував це дивне почуття раніше.
Це було близько двох років тому. Був вечір того дня, коли він вперше пішов на побачення з Токою.
Уважно розглядаючи довколишній міський пейзаж, який вона досі лише руйнувала, Тока шкодувала про те, що зробила.
Вона переживала, що їй не місце в цьому світі.
Тоді Шідо сказав їй.
--Ти можеш залишитися тут.
«Навіть якщо ти відкидаєш себе...»
Шідо простягнув руку до Токи так само, як тоді...
«я прийму тебе ......!»
Він вигукнув це, дивлячись у ці очі.
«--------»
У відповідь на ці слова Тока трохи похнюпилася і врешті-решт опустив очі.
"......Ху. Це перший раз, коли мені таке кажуть".
Здавалося, що в цьому світі Шідо сказав щось інше. Навіть у цьому місці Шідо відчував різницю між Токою, що стояла перед ним, і Токою з його спогадів.
Але, судячи з виразу обличчя Тока, яка отримала ці слова, її вагання, що до цього часу були притаманні їй, миттєво зникли.
"Дякую, Шідо. Я вирішила. Я..."
промовила Тока, повільно розплющуючи очі.
Але.
«- Я не піду в твій світ».
З вуст Токи пролунали чіткі слова відмови.
"...... Чому? Якщо є ще якісь проблеми..."
запитав Шідо, роблячи похмуре обличчя. Але Тока повільно похитала головою.
"Ні, все гаразд. Я дуже рада твоїй пропозиції. Я можу тільки уявити, як чудово буде знову жити з усіма в тому світі. Але..."
Тока трохи зітхнула і підвелася з місця.
"- Мій світ тут. Тут я зустріла Шідо, тут я жила. Я не можу покинути цей світ, де залишилися мої спогади про Шідо."
«----»
Слова Токи.
Цього разу Шідо зітхнув.
Видихнувши кілька секунд, Шідо підняв обличчя.
"......Зрозуміло. Так, все вірно."
"Мені дуже шкода....."
"Не хвилюйся. --Можливо, твоя версія мене подумала б так само."
«Ху...»
Тока ледь помітно посміхнулася, підводячись з місця.
«Тоді я не зможу більше забирати у тебе час.»
«Що?»
"Я не можу більше втягувати тебе в проблеми цього світу. Крім того, ти... ти плануєш знову зустрітися зі мною з того світу? Якщо так, то немає часу зупинятися в такому місці, як це".
Говорячи це, вона підняла праву руку вбік.
«Сандальфон».
Тока викликала золотий великий меч у свої руки, і створила ним шрам у формі півмісяця на порожньому місці.
Невидимі стіни, що відділяли світи один від одного. У них з'явилася невелика щілина. Так само, як Шідо потрапив у цей світ.
Побачивши це, Шідо був змушений зрозуміти. Настав час розлуки.
Тока повільно повернулася до Шідо.
"Якщо це ти, то ви, безперечно, зможете зустрітися знову. Я знаю - адже я теж Тока."
«Так, без сумніву.»
Шідо сказав ці обнадійливі слова з широкою посмішкою, стоячи обличчям до Токи.
Тоді Тока сказала з ніжною посмішкою.
"Прощавай, мій найкращий друг. Я не забуду тебе ніколи в житті".
"Ааа. Я теж. --Тоді бувай, Токо."
Прощання, яке було надто легким. Було б брехнею сказати, що я ні про що не шкодував.
Але це було добре.
Шідо помахав Тоці на прощання дуже розслаблено, і коли вже збирався кинутись у шрам порожнього простору...
«- Зачекай.»
Його ноги зупинила Тока, яка несподівано простягнула руки.
«Що?»
Раптом він мимоволі округлив очі.
Так і є. Адже Тока схопила його за комір і притягнула до себе, поцілувавши в щоку якомога ближче до губ.
«----»
Через кілька секунд Тока посміхнулася, відірвавши губи від щоки Шідо.
«Продовж це, зі своєю Токою».
Поки Шідо залишався ошелешеним, Тока глибоко посміхалася, штовхаючи його тіло у шрам у порожньому просторі.
◇
Наступної миті Шідо побачив не пустельну землю і не зруйновану шкільну будівлю, а скоріше футуристичну стелю.
Попри сильне запаморочення, що вражало його від удару за ударом, він якось зумів усвідомити своє становище.
Він не стояв вертикально. Він лежав на спині після того, як Тока підштовхнула його до цієї пози. Але дивним чином спина не боліла. Хоча було відчуття падіння, але здавалося, що спина приземлилася на м'яку подушку.
«............?»
Тільки після того, як він це зрозумів, з оточення Шідо почувся тихий стогін, що долинав з-під нього.
"...... З поверненням. Невже все було так погано, що тобі довелося негайно відступити?"
Почувши цей голос, він перевернувся, перекотившись з боку на бік. Там Которі, яка, як він думав, щойно лежала під ним, трималася за лоб, намагаючись підвестися. Зараз на ній була накинута її малинова куртка, а не астральна сукня.
І це було ще не все. Навколо нього стояли Оріґамі, Ніа, Курумі, Йошіно, Мукуро, Нацумі, Каґуя, Юдзуру та Міку - всі колишні дівчата-духи. Трохи далі він побачив Марію, Каннадзукі та інших членів екіпажу. Здавалося, що всі були зайняті якоюсь роботою, але зараз вони здивовано дивилися на раптову появу Шідо.
Так. Здавалося, що Шідо виштовхнуло в шрам порожнього простору, і він провалився крізь бар'єр між світами на місток <Фраксінуса>.
Збіг...... це, мабуть, не було пов'язано з цим. Він не знав, чи паралельний світ, в який його відправила Тока, був ретельно визначений, чи його просто автоматично затягнуло сюди через глибинний зв'язок з цим місцем.
«...... Шідо!»
«Нуші-сама--!»
«Шідо!»
За кілька секунд дівчата, ймовірно, зрозуміли, що відбувається. Його плечі здригнулися, коли вони кинулися вперед. Шідо привітав їх лагідною посмішкою, приклавши долоню до чола, щоб придушити запаморочення.
"......Здається, я змусив усіх похвилюватися. Я вдома".
Коли Шідо сказав це, дівчата з полегшенням сказали: «З поверненням додому».
Зачекавши, поки це закінчиться, Которі вийшла вперед із запитанням.
«-Так, як все пройшло, Шідо?»
«......Ааа--»
Шідо злегка кивнув, дивлячись вниз.
Треба було так багато пояснити. Кожен хотів би почути про неї.
Але те, що йому потрібно було сказати зараз, здавалося, було не це. Раптово посміхнувшись, він прошепотів ці слова.
«Це було коротке побачення… але воно було гарним побаченням».
◇
І ось...
Настав квітень.
Ясна весняна погода була достатньо сильною, щоб заманити когось поспати ще десять хвилин, навіть після того, як він згадав, що вже настав ранок. Принаймні, Шідо, який проспав цього ранку, поставив собі за мету прийняти на своєму ліжку атаку союзників Которі та Мукуро. ...... З метою розбудити Шідо, вони вдвох приглушили свої кроки, поки не підійшли до ліжка, забезпечивши собі ще одне болюче пробудження.
Пускаючи в хід зелені дражнилки для котів і пакувальні стрічки - нелюдську зброю, яка порушувала, тому після цього розпочалося розслідування, що до їх використання оскільки це була нелюдська зброя, яка порушувала Договір про захист сну домогосподарств Іцуки. Крім того, головна винуватеця заперечувала усі звинувачення, кажучи: «Ти просто, був сонний тобі примарилося».
Що ж, тим не менш, він все одно повинен був подякувати їм за те, що вони подбали про те, щоб він не запізнився.
Цього дня ранок для сім'ї Іцука був напруженим, як ніколи.
"- Гаразд, бекон і яєчна тут. Там салат, помідори і сир. Можете їсти так, як є, або зробити бутерброд. О, масло і джем тут. Якщо хочете підсмажити, то духовка і тостер готові до використання".
Говорячи це, Шідо поставив на стіл тарілки з яєчнею та беконом. Наступної миті ложки та палички з обох боків миттєво схопили інгредієнти на тарілках.
"Нуа! Хрусткий бекон для Нії-чян!"
"Кха-кха-кха! Смакота, немає нічого солодшого за домашній полуничний джем Шідо, Ніа!"
"Підготовка. Сніданок - поле битви. Не вступиш у бій - не насолодишся смаком."
«Гей, не кради бекон з-під мого хліба!?»
І так, розгорнулася запекла битва.
Так і має бути. Зараз у родині Іцука були Оріґамі, Нія, Курумі, Каґуя, Юдзуру та інтерфейсне тіло Марії, які вишикувалися в один ряд.
Щодня всі члени сім'ї Іцука збиралися разом на вечерю. Але оскільки вранці були заняття в школі та робота, то зазвичай вони закінчували їх вдома, і вважалося незвичним збиратися тут у цей час.
Неминуче, сніданок також був потрібен у більшій кількості, ніж зазвичай. Тож було прийнято оригінальний метод бутербродів, де можна було поєднувати улюблені інгредієнти з хлібом.
Однак цей план запалив вогонь у серцях усіх (особливо сестер Ямай та Нії).
"Гей, гей, будь ласка, заспокойтеся і їжте. Залишилися лічені секунди".
Коли Шідо сказав це з кривою посмішкою, Марія, вдягнувши фартух, кивнула на знак згоди.
"Все вірно. Каґуя і Юдзуру, ви обидві тепер студентки університету, тож, будь ласка, поводьтеся як дорослі. Якщо ви втратите самовладання, то станете схожими на Нію".
«Гей, на що це ти натякаєш Робоко?»
Закричала Нія розсердившись.
Каґуя та Юдзуру кивнули одна одній, поправляючи свої пози, сидячи.
"Вибач, Юдзуру. Я дам тобі половину бекону."
"Вибач. Юдзуру теж була не права. Давай розділимо яйця навпіл".
«Е, чому раптом стали такими дружніми, Каґуян Юзурун!?»
Коли Нія закричала, Каґуя і Юдзуру розсміялися, підносячи власноруч зроблені бутерброди до рота.
До речі, Каґуя була надто жадібною до інгредієнтів, через що більшість з них вислизала з хліба назад на тарілку. Дивлячись на це, Юдзуру розсміялася так, ніби не могла більше стримуватися.
Так само, як і Марія, Оріґамі та Курумі, одягнувши фартухи, допомагали Шідо підносити таці до столу.
"Тобі тре їсти більше овочів. З'їж ще салат".
"Є ще суп. Це моя фірмова страва".
При цих словах суп і салат також були поставлені на стіл. Вираз обличчя Нії та інших прояснився, коли вони прицмокували губами в очікуванні страв, які готували ці двоє.
"О, дякую за допомогу, Оріґамі, Курумі. Ви врятували мене."
"Яке може бути заперечення. Це само собою зрозуміло."
"Так, так. Зрештою, готувати з Шідо, одне задоволення."
Оріґамі говорив тихо, в той час як Курумі говорила весело.
Вони ні з того ні з сього обмінялися поглядами, пильно дивлячись кілька миттєвостей.
Потім, ніби намагаючись запропонувати оливкову гілку, Марія простягнула руки.
"Будь ласка, заспокойтеся, ви обоє. На цьому етапі, коли вже було сказано «дякую за допомогу», я маю дати зрозуміти, що Шідо дякував мені, за куда більшу пророблену роботу".
«............»
«............»
Це було зовсім не спокійно. Навпаки, ситуація загострювалася. Уважно спостерігаючи за обміном поглядами, що перетворювався на тристоронню боротьбу, Шідо безпорадно гірко посміхнувся.
-Тоді.
І ось, коли у двері вітальні постукали, всі погляди звернулися в той бік.
Здавалося, що «підготовка» була завершена.
Так, дівчата, що були тут зараз, прийшли в дім Іцуки не просто поснідати чи побитися в запеклій кухонній боротьбі.
--Вони зібралися, щоб побачити «певну річ», яку сьогодні тут покажуть.
"Гаразд. Заходьте."
З цими словами Шідо відчинив двері. Звідти зайшло п'ятеро дівчат.
"Та-да! Ми прийшли."
«Хуху...... якось трохи незручно.»
«...... Так, це дуже погано, коли на тебе звертають увагу таким чином.»
"Хуму. Хіба це не чудово? Я мріяла, щоб усі побачили, як ти його носиш."
"Правильно. Нія-сама та Оріґамі теж колись так виглядали."
Которі, Йошіно, Мукуро, Нацумі та справжня молодша сестра Шідо - Мана.
Усі вони вишикувалися в ряд і з гордістю чи сором'язливістю носили форму старшої школи «Рейзен».
Так. Сьогодні, 10 квітня, був день вступної церемонії, на якій вони п'ятеро ставали старшокласницями.
Тож, перш ніж вирушити до будівлі школи, всі зібралися рано-вранці в домі Іцуки, щоб спробувати похизуватися своєю формою.
"О, добре, добре. Всі виглядають чудово!"
"Уфуфу, хіба це не чудово виглядають? --Особливо, Мана. Виглядає точно як школярка."
«Ах... Райзен... наша молодість...»
"Примітка. Юдзуру та Каґуя носили це ще два тижні тому
Усі присутні у вітальні заплескали в долоні, аплодуючи. -Дівчата, в шкільній формі, по червоніли, ніби соромлячись. Були й винятки, як-от Мана, у якої від слів Курумі вена вискочила назовні.
"Ну, то як? Братику?"
запитала Которі, приймаючи милу позу. Шідо схвально кивнув, висловлюючи свої чесні враження.
"О, виглядає чудово. Шкода, що я не зміг вчитися у старшій школі разом з тобою. Тоді б я міг похвалитися, що у мене є чарівна молодша сестричка".
"Хуху, ще не пізно, я легко можу це влаштувати. Хіба ти не пропустив кілька днів?"
Щоки Которі заливалися рум'янцем, коли вона пустотливо говорила і посміхалася. Схоже манери невинної маленької сестрички і могутнього командира змішалися у ній.
«Гей, гей, пробач мені, будь ласка».
Шідо посміхнувся. У цих словах не було брехні. Але якщо це можливо, він хотів би уникнути того, щоб йти в школу ще на рік.
«----»
Тоді... - брови Оріґамі сіпнулися, коли вона повернулася і подивилася у вікно. Шідо стало цікаво, на що вона дивиться.
"Хм? Що сталося, Оріґамі?"
«Щось наближається.»
«Що?»
Шідо витріщив очі на цю заяву, а наступної миті вікна вітальні були відчинені, і хтось вдерся всередину.
"Кя-а-а-а-а-а!? Це той самий рай, про який ходять чутки!? де нас зустрічають янголи в шкільній формі!? Нехай поки що всі оточать мене взявшись за руки і співаючи Осікуру Манджу!"
Помітивши, що таємнича тінь - це Міку, вона кинулася за дівчатами в уніформі.
Однак, замість того, щоб досягти дівчат, сестри Ямай підставили Міку ноги з обох боків, від чого вона пірнула головою в диван. Після цього удар карате Которі припав Міку по голові.
«Гуу.»
"ну чесне слово, що ти робиш? ...... Я маю на увазі, Міку, хіба у тебе немає роботи сьогодні?"
запитала Которі, склавши руки. До речі, Міку була одягнена лише в пальто поверх блискучого костюма.
Зрештою Міку вирішила поїхати за океан і цього місяця переїхала до Сполучених Штатів.
"- Так! Але у мене є трохи часу до наступного виступу, тому я пролетіла зі швидкістю Маха! Я не могла пропустити дебют в шкільній формі усіх вас!"
Міку підняла вгору великий палець, і на її обличчі з'явився дивовижний вираз. ......Так, на диво, незважаючи на поїздку до Сполучених Штатів, частота її візитів до сім'ї Іцука майже не змінилася.
Марія знизала плечима, зітхнувши.
"Я б хотіла, щоб ти припинила використовувати Ріалайзер встрояний у цей малий повітряний човен як таксі. Це технологія яка повинна триматися в найсуворішому секреті".
"Ах, Маріє. Дякую тобі за нього! Може візьмеш, поцілунок як плату?"
Міку без жодного натяку на злість скрутив її тіло. Марія знову зітхнула.
«Хаха......, схоже ти більше не шкодуєш, що поїхала за кордон».
«Про що ти говориш, любий?»
Коли Шідо сказав це, Міку обернулася і раптом притиснувся ближче.
«Навіть на маленькому човні "Рататоска" дорога займає на 15 хвилин більше, ніж раніше! Як ти думаєш, наскільки це зменшиться наші спільні моменти за рік?! Як би там не було, любий! Якщо придивитися ближче, твоя шкіра виглядає чудово! Можна мені її потерти!?"
«......вибач.»
Під тиском таємничої сили Шідо чомусь вибачився. Можливо, це було через те, що кінець історії раптово зійшов нанівець.
Побачивши цю ситуацію, Которі гірко посміхнулася.
"Що ж, я рада, що ти змогла прийти, навіть будучи такою заклопотаною. Молодець, молодець, молодець".
Говорячи це, Которі погладила Міку по голові. Тоді, глибоко зворушена, Міку вигукнула «Фува!», проливаючи сльози.
"! Которі! Не варто було!"
Міку плакала, обіймаючи Которі. Однак рухи її рук стали настільки дратівливими, що вона одразу ж з'їла ще один удар з карате.
«Боже ж ти…»
Которі важко зітхнула, а потім обернулася, ніби нагадуючи всім.
"- Давайте теж поснідаємо. У нас ще є час, але ми запізнимося, якщо будемо дурачитись так ще.
«Так»
На голос Которі всі новоспечені старшокласниці сіли на свої місця. Як і очікувалося, кухня не змогла вмістити таку кількість людей, тож їм довелося скористатися столом у вітальні. До речі, Міку теж мала трохи вільного часу, і силоміць втиснулася між Нацумі та Мукуро з веселим виглядом.
«......Ох?»
І саме в цей момент.
Марія трохи змінила вираз обличчя і підвела очі.
"Що сталося? Марія."
"-- Прилади спостереження <Фраксінуса> виявила реакцію Сили Духа. Думаю, проблем не повинно виникнути, оскільки він слабкий ...... поки що".
«Що?»
Которі насупила брови від слів Марії. У той же час, на обличчях усіх присутніх також з'явився натяк на напругу.
«Реакція Сили Духу ...... зачекай, не може бути, невже це знову був <Звір> ......»
запитала Нацумі, коли піт стікав по її щоках. Марія відповіла «звичайно».
"Я не думаю, що такі аномалії, як Духи з інших паралельних світів, з'являються так часто. До того ж, хіба ти не казав, що вона вже повернулася до тями?"
промовила Марія, переводячи погляд на Шідо. Шідо глибоко кивнув головою вперед.
«Так, вона... Тока прийшла в себе».
Слухаючи Шідо, всі дівчата замислено переглянулися.
Історію <Звіра> - паралельного світу Токи розповіли всім одразу після того, як Шідо повернувся в цей світ.
В іншому світі здавалося, що Шідо вже помер.
Побачивши це, Тока впала у відчай і зруйнувала світ.
А коли до неї повернувся здоровий глузд - вона вирішила залишитися в іншому світі.
Реакція кожної з них була різною, але спільним було почуття ностальгії за Токою - бажання поговорити з нею, хоча б трохи, після того, як вона прийшла до тями.
«............»
Метушлива атмосфера щойно несподівано стала урочистою.
Которі трохи кашлянула, щоб відігнати цей настрій.
"Зрозуміло. У мене ще є час, тож я про всяк випадок зайду на <Фраксінус>. Будь ласка, йдіть вперед перші."
"Зрозуміло. Але ......"
"Ти не проти? Мана та інші супроводжуватимуть тебе, якщо буде потрібно".
Которі відповіла на занепокоєння всіх, махнувши рукою.
"Все нормально. До того ж, я не хочу створювати шкільну легенду про те, що запізнилася на церемонію вступу".
пожартувала Которі, знизуючи плечима. Почувши цей тон, вираз обличчя всіх знову пом'якшав.
Помітивши це, Шідо видихнув, щоб відновити самовладання, і підвищив голос, дивлячись на обличчя кожного з присутніх.
"Ну, по-перше, тре поїсти. --Що б ми не робили, на порожній шлунок ми безсилі."
«Хуху-ху, це точно.»
«Ну, у випадку з Токою знадобилося б у рази більше ніж те, що у нас є.»
Щоки всіх розслабилися. Шідо сильно кивнув, плескаючи в долоні, щоб випустити приємний звук.
«-- Смачного!»
«Смачного!»
Жваві голоси резонували в домі Іцуки.
◇
Вологий вітер максимально нерівномірно продував мізерну землю.
«......Уму».
Тока, втупившись у горизонт, що виходив на море, ледь помітно здвигнула бровами. Ледь помітна зміна, але вітер, що дмухав їй у щоки, був трохи теплішим, ніж кілька днів тому.
Вона не могла підтвердити точну дату чи час, але зараз, мабуть, весна. Що ж, ця дивовижна зустріч знову зігріла серце Токи - можливо, через таку приємну причину, як ця.
-Приблизно два тижні минуло після побачення з паралельним Шідо. Відтоді Тока мандрувала самотньою пустельною землею.
Лише два тижні. Але було багато відкриттів. Були речі, яких вона не помічала, але які наповнювали світ, коли вона втратила розум.
Найбільшим відкриттям було існування людей.
У світі, спустошеному силою Духа, багато людей все ж таки вижили. Не кажучи вже про далекі від Японії країни, навіть на землях, які безпосередньо постраждали від Токи, вона змогла підтвердити існування людей, які переїхали під землю.
Озираючись назад, коли Тока втратила свій розум, вона намагалася не лише знищити світ, але й вбити всіх до останньої людини.
Але світ виявився більшим, ніж думала Тока.
Люди виявилися стійкішими, ніж думала Тока.
Цей очевидний факт змусив Току відчути себе цілком щасливою. Коли Тока знайшла вцілілих, вона мимоволі пустила сльозу.
Однак часи змінилися з тих пір, коли Духи були таємницею, яку тримали в секреті. Присутність Токи стала символом страху в усьому світі. Тока не могла перестати тремтіти від цієї думки.
«Що ж мені тепер робити?»
тихо прошепотіла Тока, потягнувшись одним рухом.
Момент, коли до неї повернулося її самоусвідомлення. Момент, коли вона усвідомила свої гріхи. Вона подумала, що мусить щось зробити, навіть якщо єдиним шансом на спокуту буде розпастися на шматки.
І тоді вона прийняла рішення не триматися за руку паралельного світу Шідо.
Безумовно, має бути щось, що можна було б зробити. Часу було вдосталь. Але спочатку їй потрібно було все обміркувати...
"- Божечки, Божечки.
Давно не бачилися, але твоє обличчя ніби посвітлішало".
І тоді.
«----»
У цей момент раптовий голос пролунав, змусивши Току обернутися.
Навколо була розкидана земля з уламків, де все було розтрощене. Сховатися було ніде. Але навіть перебуваючи так близько, Тока не міг помітити, що щось наближається, поки не почув цей голос.
Так - раптом тіні на землі розширилися, і звідти вийшла дівчина.
«Що?»
Очі Токи розширилися, коли вона побачила цю жінку.
Жахлива жінка, яка була одягнена в ранкову сукню, що збігалася з тінями. Білі руки, що визирали з-під коміра, робили її чорний одяг ще більш помітним. Обличчя не було видно через чорну парасольку, але на тонких губах виразно вимальовувалася підозріла посмішка.
Від цього зловісного погляду її тіло закам'яніло. Поки Тока намагалася зрозуміти ці обставини, усмішка жінки ставала все глибшою.
«Уфуфу, для мене велика честь змусити найсильнішого Духа бути таким пильним».
"...... Хто ти така? Бог смерті...., посланець пекла?"
Тока підняла брови, видихнувши цю відповідь. --Якщо це справді так, то Бог прийшли по неї мабуть.
Однак вона розсміялася з усмішкою, повільно піднімаючи парасольку.
"Знаєш не дуже приємно, коли тебе називають Богом смерті. У будь-якому випадку - будь ласка, називайте мене Янголом".
"......! Ти..."
Тока затамувала подих, дивлячись на це обличчя.
Глянцеве чорне волосся вільно спадало на плечі. Різке обличчя, як на підробці.
--А ще цифри годинника, вигравірувані на її лівому оці.
Хоча вік був трохи старший за спогади Токи, але цей Духовний колір і запах - тут не було жодних сумнівів. Це було безпомилково.
«Курумі?»
Так. Токісакі Курумі. Дівчинка, яку колись називали Найгіршим Духом.
Але це не могло бути правдою. Вираз обличчя Токи був спантеличений.
"Неможливо, ти, маєш бути, мертва. Ти не вона, я точно її вбила".
У відповідь на слова Токи Курумі весело посміхнулася.
"Про кого ти говориш? Так уже сталося, що людей із зовнішністю, схожою на мою, чимало. Ти мене з кимось переплутала?"
"......! Але ж, <Зафкіель> став моїм «мечем»..."
На півдорозі Тока замовкла.
Відчуття невідповідності, якого вона не відчувала, коли втратила своє «я». Серед Янгола, що стали її «мечами», <Зафкіель> мав напрочуд слабку Силу Духа.
Наче він працював на половину потужності.
«-- Кіхіхі, хіхі.»
Насолоджуючись спогляданням розгубленості Токи, Курумі розсміялася.
"Я так довго чекала, Тока, коли ти прийдеш до тями. --Що ж, той, хто прийшов на допомогу, виявився Шідо з паралельного світу. ...... Це було справді несподівано."
«Що ......?»
Тока насупився у відповідь.
"Гей, Токо. --Хочеш переробити цей світ?"
Курумі примружила своє око-годинник, посміхаючись при цьому.
◇
"Що?! Що не так, командире, з вашим поглядом! Ха, може, ви прийшли, щоб використати мене як сидіння на церемонії вступу до старшої школи!? Щоб використати мене як шкільний стілець?! Ваг Каннадзукі Кьохей, на вершині щастя! А тепер, будь ласка, використовуйте мене, щоб переконатися у зручності вашої нової форми!"
«Не галасуй тут мені.»
Которі, завдавла одного удару і Каннадзукі, видав дивний голос і впав на місток <Фраксінуса>, обійшовши його навколо Которі сіла на місце капітана. До речі, було боляче, але Каннадзукі вичавив з себе «Щиро дякую......».
«То що ж це за сигнал Духа, який тебе так турбує?»
Которі перевела погляд на Марію, що стояла на містку. Це було інше тіло, ніж у Марії, яка була в домі Іцуки раніше, але керував ним той самий штучний інтелект.
«Так, це воно».
Коли Марія підняла праву руку, на головному моніторі з'явився графік з детальними цифрами, що відповідав цьому руху.
«Це ......».
Дивлячись на це, Которі насупилася. Саме по собі це нагадувало те, що спостерігалося до появи <Звіра>, але - реакції, які були широко поширені по всьому світу минулого місяця, тепер були сконцентровані локально.
Которі подивилася на Марію, з чола якої капав піт.
"......Яка слабка реакція. Це, наче..."
"- Сама Формула Духу?"
Від цього голосу, що пролунав ззаду, плечі Которі затремтіли.
Придивившись, вона побачила, що це були Оріґамі та Нія.
«Що ви тут робите?»
Її очі широко розкрилися від несподіваного особистого звернення. Напевно, після сніданку Нія повинна була йти додому, а Оріґамі - до університету.
Оріґамі, зокрема, не зважаючи на опір вчителів, твердо вирішила вступити до того ж університету, що й Шідо. Для такої людини, як вона, було немислимо втратити шанс відвідувати його разом.
«Ну, нам просто трохи поговорити».
"Мені Нія розповіла, отже це буде сьогодні......"
«......?»
Которі нахилила голову від слів Оріґамі, але потім одразу ж передумала і загострила погляд.
«Так.»
Натомість зараз пролунали слова, які не можна було проігнорувати.
Формула Духа. Заборонена техніка, колись виконана магом Айзеком Весткоттом.
Зібрати всю ману в світі, у вищу форму життя - втрачена технологія, яка використовувалася для створення Духа.
Як і сказала Ніа, реакція спостерігача показала довжину хвилі, дуже близьку до того часу, коли це було зроблено.
Однак Ніа, яка звернула на це увагу, продовжувала без жодного відчуття напруги.
"Я думаю, що це має бути безпечно. Це близька до тієї довжини хвилі, але це, мабуть, природне явище".
"Природне явище? То цей потік мани відбувається за збігом обставин, а не з чиєїсь волі?"
Тут Которі помітила. Марія, незважаючи на те, що привела її сюди, виглядала спокійною, незважаючи на цю незвичайну ситуацію.
"......Марія. Ти теж щось питала у Нії?"
"У не став нас разом в одному реченні. Оріґамі - це одне, але я не можу терпіти, коли до мене ставляться як до спільниці Нії"
«То ти не питала її?»
«Без коментарів.»
«А Боже, нічогісінько не розумію!»
Которі роздратовано скуйовдила волосся і кинула гострий погляд на Нію.
"......Ти можеш пояснити, що в біса, відбувається?"
На запитання Которі, Нія пробурмотіла «му», притиснувши руку до підборіддя, і подивилася на неї пильним поглядом.
"Ун, це складно. Я можу лише робити здогадки. І я думаю що це можна назвати волею, хоча це не зовсім підходить…"
«Якщо ти хочеш дати назву цьому, то краще назвати її "волею світу".
Коли Оріґамі сказала це, Нія вигукнула: «О, точно, точно!», показуючи пальцем.
«...... Ви що знущаєтесь з мене?!»
Коли Которі загострила на ній погляд, Нія похитала головою.
"Це не та, ситуація щоб я дражнила тебе. Просто, <Разіель> може навчити будь-чого, але розум має мати змогу розуміти це. І сумно це казати, але навіть я не до кінця це розумію".
Которі насупився від слів Нії.
"...... Ніа. Звідки ти знаєш? Хіба в той час ти не шукала інформацію про <Звіра> через <Разіель>?"
"Хм? Про Звір-чян? Так, але я не знаю чому вона взагалі з'явилася в нашому світі?"
«Га......?»
Після цих слів у голові Которі з'явився знак питання.
Безумовно, це було важливе питання. Причина, чому в цьому світі з'являються такі аномалії, як Духи з паралельного світу - якщо вона існує, якщо її не усунути, то загроза може знову повернутися в цей світ.
Однак поки що Шідо отримав від Токи з паралельного світу лише невиразне «відчуття покликання і впевненість, що це не повториться».
«Оскільки я не можу придумати іншого гарного виразу, я задовольнюся припущенням, що це "воля світу" ...... - тобто, вона виконує роботу вже більше року».
«Роботу?»
«Так. Після того, як існування розпалося, мати можливість повернутися щось до початкової форми з тими ж властивостями, без жодних відмінностей...»
"......! Це означає...« »
"Усе б давно завершилося, якби йшлося про звичайне створення. Але відновлення — процес складний і заплутаний, і для того, щоб воно здійснилося, самій волі світу, так би мовити, потрібно “працювати” сотні, а то й тисячі чи навіть десятки тисяч років. Тому, світова воля вирішила схитрити.
Пославши пристрасний любовний заклик до паралельного світу з істотою, яка є якомога схожою на її ціль відновлення.
Звичайно, це все ж паралельний світ, тому це не зовсім те ж саме, що і її ціль відновлення. Але притягнувши у цей світ її тут існуватиме істота яка «живим планом чи то пак схемою», максимально наближеною до цілі її відновлення. А це могло б скоротити робочий процес в тисячі раз"
«............»
Которі глибоко вдихнула, поклавши руку на груди.
Від напруги чи хвилювання вона відчула, що її серце забилося трохи швидше.
Вставши з капітанського крісла, Которі попрямувала до крісла члена екіпажу зліва.
Місце аналітика, де ніхто не сидів. Там тепер лежала плюшева іграшка ведмедика, зі шрамами від не одноразового зшивання, якого залишила після себе власниця цього місця.
-Воля світу.
Оріґамі та Ніа описували це існування туманно та обхідними шляхами.
Але чому? Слухаючи цю історію, Которі згадала одну постать.
Чудовий інженер і підлеглий Которі.
Колись незрівнянна близька подруга, яка завжди була поруч.
--І якась жінка, що стала маною і розтанула у світі.
«...... Боже, скільки ж клопіту ти лишила мені, а сама втекла».
Прошепотіла вона, обіймаючи плюшеву іграшку ведмедика, і щось тепле пробігло по її щоках.
◇
З гуркотом здійнялася в небо хуртовина пелюсток сакури.
Шідо висловив своє захоплення несподіваним чудовим краєвидом.
«Ого, вона уже в повному розквіті».
Легенько змахнувши цвіт сакури, що впав йому на сумку та плечі, він продовжив свою прогулянку. М'яке сонячне світло, що проникало між деревами, підняло йому настрій і змусило прискорити крок.
Цього тижня була університетська орієнтація. Коротше кажучи, лекції з поясненням плану лекцій на майбутній навчальний рік, а також практичні заняття. Курси та обов'язкові предмети, які його цікавили, відсоток кредитів, необхідних для просування по рейтингу/закінчення університету, він повинен був вибрати хороший баланс того й іншого. Власне, він хотів порадитися з Оріґамі, яка навчалася в тому ж університеті, що й він. Але вона мала важливу справу і попросила його йти далі без неї.
Дорога, якою йшов Шідо, пролягала вздовж річки, де цвіли сакури. Сакури вишикувалися одна біля одної, розквітлий цвіт їх квітів утворювали природну арку.
Однак цей пейзаж триватиме недовго. Сьогодні 10 квітня. Він чув, що процес цвітіння відбувається повільніше, ніж зазвичай, але цвіт квітів все одно опаде протягом наступного тижня.
Він почувався трохи самотнім, але це було неминуче. Якщо квіти опадають, листя перетворюється на вишневий цвіт. Потім, коли вишневий цвіт осиплеться, на гілках знову виростуть бруньки. Так закрутився безперервний цикл перевтілень, який безперервно повторювався дотепер. Наступного року вони знову зможуть побачити ці прекрасні квіти.
«10 квітня...»
У світло-рожевій завісі прошепотів Шідо.
Так. Десяте квітня.
Сьогоднішня дата мала для Шідо особливе значення.
Два роки тому, цього дня, Шідо зустрів дівчину.
Страшенно красиву, але водночас невинну і трохи дивачка - але ця дівчина, була благороднішо і сильнішою за всіх інших.
І вона дала Шідо безліч приємних спогадів...
Потім, не дочекавшись навіть року, вона зникла.
«............Хаха.»
Згадавши це, Шідо мимоволі розсміявся.
Коли він знову пригадав, то виявилося, що Шідо провів з нею менше року.
А, але тільки рік.
Порівняно з життям, прожитим до цього, час з нею був сповнений несподіванок, труднощів і, передусім, такої яскравості, що змушувало відчувати — життя ніколи не було коротким.
Не буде перебільшенням сказати, що все життя Шідо повністю змінилося до і після зустрічі з нею.
Завдяки зустрічі він став тим, ким є зараз.
Завдяки їй, всі ми є тут.
Настільки особливою, для Шідо, для всіх, вона була.
«............»
Шідо раптом усміхнувся, знову оглядаючи краєвид.
Якщо подумати, він колись приводив її сюди.
І справді, як раз в той день, коли вона зникла.
Вона і її сестра, вони втрьох прийшли подивитися на цвітіння Сакури.
Згадуючи про це, Сакура тоді була в повному розквіті, як і сьогодні.
«----»
В той момент. Сильний вітер пронісся над місцевістю, і квіти, які ще залишалися на деревах, і ті, що впали на землю, миттєво затріпотіли здійнявшись у повітря.
Біло розова завіса затулила йому очі. Раптом Шідо мимоволі заплющив очі.
«...... О це так вітер...»
Потім.
Злегка розплющивши очі, він замовк.
Довга, довга, заквітчана сакурою дорога.
По той бік неї. Прямо перед Шідо, стояла фігура людини.
«----»
Дивлячись на цю постать, очі Шідо мимоволі розширились.
Довге темне волосся, немов сама ніч, що сяяло на світло-рожевому тлі.
Пара кришталевих очей, що випромінювали ілюзорний колір.
Несамовито красиве обличчя, але водночас з м'яким виразом.
«- Як тебе… звати...»
У напівпритомному стані Шідо вимовив ці слова.
Він дивувався, чому? Якщо він зустріне її, то повинен буде запитати - десь у голові; здавалося, він розумів, що це потрібно зробити.
«......Як мене звати?»
Повторила дівчина, немов знала, що її запитають.
"- Мене звати Ятоґамі Тока. Це ім'я, дане мені дуже важливою для мене людиною. --Хіба воно не чудово?"