Ви вірите в рай?
Ой, ні, не подумайте я не пропоную приєднатися до нової релігії чи секти.
Небеса існують. Вони відносно близько. Зокрема, у Східному Тенґу, у місті Тенґу, Токіо. --Так, це наш дім!
Там є таємний сад, де щовечора збираються симпатичні дівчата......а також смачна вечеря від Любого, мені більше нічого сказати!
Навіть виснажений організм з важким щоденним графіком миттєво відновить сили, приїхавши сюди!
-Але, минуло вже близько півтора року з моменту зустрічі з усіма.
Всі виросли.
Нацумі пішла до середньої школи, хоч і скаржачись. Мукуро підстриглася. Оріґамі та Которі все ще наполегливо працюють, як і раніше. Каґуя та Юдзуру щодня вчаться чомусь новому. Здається, навіть Курумі останнім часом з ентузіазмом щось вивчає. Нія, здається, оголосила великий страйк проти пива Ой не те...... вона подолала минуле і найняла помічника. Здається це якийсь цифровий домашній асистент.
А ще - Йошіно виросла на очах, після зникнення Токи.
Сила Любого в тому, що він намагається подолати втрату Токи.
Дивно. Я ж айдол.
Людина, яка, як відомо, сяє і виблискує всередині.
Але час від часу здається, шр всі сяють навіть сліпучіше ніж я.
◇
--Вітер пронісся по полю бою.
Це був єдиний спосіб описати це. У ту мить, коли Ямай випустила гігантську балісту у «Звіра», щільне скупчення повітря прокреслило пряму лінію в небі.
І після цієї миті нічого не залишилося.
Залишки нагромаджених будівель.
Сліди дороги, яка мала б там бути.
І звичайно ж - поява Духа <Звіра>, який був на кінці цієї стріли.
«Божечки, Божечки......»
«Ха... дивовижно.»
«Як освіжаюче і гарно......»
Після цього удару Духи почали неуважно піднімати свої голоси від величезної сили, що з'явилася. Шідо також відчув поштовх, що досягнув його плечей.
«Ц-це вже занадто ......»
Головною метою Шідо та всіх інших було поговорити зі <Звіром> і змусити її закохатися. Звісно, це правда, що вони не могли нормально розмовляти, тож їхня політика змінилася на те, щоб спочатку нейтралізувати її - але при цьому вони навіть не були впевнені, чи <Звір> все ще в живий.
"Опонентка жива. Ху..."
Проте, Ямай все ще виражала посмішку з повним самовладанням, використовуючи обидві руки, щоб розвіяти те, що вона налаштувала. Потім, у відповідь на цей рух, гігантська баліста розчинилася в повітрі і знову огорнула її тіло, як крила і броня.
«Якби цього Духа можна було перемогти одним ударом, вона б уже давно пала після атаки Которі та Оріґамі».
«Ех?»
відповів Шідо, заплющивши очі. Наче в цей момент земля здулася і вибухнула.
«......!»
«......, A--»
З-під землі, використовуючи свій меч як тростину, з'явилася тінь дівчини. --Без сумніву. <Звір>.
Але її астральна сукня, що вже отримала серйозні пошкодження від атак Которі та Оріґамі, більше не могла слугувати бронею. Блідо-біла шкіра, поцяткована численними ранами, нерівне дихання, тремтячі кінцівки - з усього було видно, що вона ледве тримається на ногах.
Ні - якщо бути точним, навіть це було для неї зараз лише дріб'язковою зміною.
«...... Ех?»
Шідо ледь-ледь підняв брови.
Там стояв <Звір>. Це було зовсім не неправильно.
Але зараз її атмосфера відчувалася дещо інакше, ніж та, в якій бушував Дух лише мить тому.
«Я, я ......, я ......, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні...»
<Звір> озирнулася, наче перелякана. Вона дивилася на власні долоні, а її плечі тремтіли.
Судячи з її манери та слів, Шідо пригадав щось давнє, і ступив крок уперед.
«Ах......»
«......!»
Тоді <Звір> підняла своє обличчя, ніби помітивши це. На мить, дивлячись на Шідо, її очі розширилися від здивування.
«-- А, а, а, ааааааааааааа----»
Ніби відкидаючи заклик Шідо, <Звір> випустив далекий крик.
А потім, контролюючи вагу меча, спрямувала його вістря до неба.
«- Будьте обережні!»
«Ку......!»
Напруга пробігла повз усіх Духів в цю мить. Всі рівномірно підготували своїх Янголів, зайнявши оборонну позицію, готуючись до прийдешнього удару.
Однак очікуваного удару так і не сталося.
Натомість -
"......!? Що, це ......?"
Шідо здивовано дивився на видовище, що розгорталося там.
Так і є. Коли <Звір> малював траєкторію, розмахуючи мечем, в небі відкрився шрам у формі півмісяця.
Шрам - дивний опис, звичайно, але він міг описати це тільки так. Це виглядало так, ніби сам простір був розрізаний.
Звісно, крові не було, бо простір не був живою істотою. Був лише темний колір, коли вони зазирнули в той зріз.
«А...»
Але Шідо замислився на секунду. -Ця сцена виглядала дещо знайомою.
Так. Вчора в сутінках, коли <Звір> вперше з'явився, на цьому місці утворилися схожі шрами. Якщо бути точним, то тоді його розірвав кіготь, що завис над її п'ятьма пальцями.
"Зачекай! Ти..."
Одночасно з усвідомленням цього, Шідо закричав, простягаючи руку.
«......,--» <Звір
> наче задихався, почувши голос Шідо, і без паузи почав заштовхувати своє тіло в шрам, вирізаний у цьому просторі.
"Що за ......! Не може бути, ти намагаєшся втекти!?"
«Я не дозволю тобі...»
«<Міхаель>!»
Духи, відчувши наміри <Звіра>, через один такт одразу ж злетіли в небо або активували своїми Янголами.
Але - занадто повільно. Поки Духи встигали до неї долетіти, <Звір> вже встигав прослизнути в щілини цього розриву в просторі.
В той же час шрам безшумно закрився. «Портал», розширена рукою Мукуро, промені світла <Метатрона> марно атакували це місце.
«............»
«............»
«............»
--Неприродна тиша заповнила простір, який досі був полем битви.
Куди поділася <Звір>? Невже вона втекла? Чи вона десь зачаїлася і шукала нагоди завдати удару у відповідь?
Духи напружилися, коли різні можливості закрутилися навколо. Всі були напоготові і озиралися навколо.
Через десятки секунд відчуття терміновості розвіялося, коли голос Марії донісся до всіх через інтерком.
"- Реакція Сили Духа повністю зникла. Здається, вона дійсно втекла".
Одночасно з цим повідомленням деякі Духи зітхнули з полегшенням, а інші закусили губи від жалю.
"Kya......Я вже думала, що цього разу справді помру. Що ж, ці результати хороші. Я рада, що всі залишилися живі".
Нія, представниця групи зітхань, важко видихнула, впавши на землю.
Однак Которі, яка стояла позаду неї, склала руки з важким виразом обличчя.
"......Але нашою метою було зловити <Звіра>. Важко сказати, що все пройшло добре".
«Молодшо сестричко, ти надто серйозно все сприймаєш, якщо ти будеш так продовжувати у тебе з'являться зморшки».
«А-агов!»
Коли Которі підняла брову, Нія помахала рукою у відповідь.
"-- Усі пережили цю кризу, і завзятість кожного була пов'язана з життям кожного. Просити щось більше - це уже буде занадто жадібно. Чи ти хотіла захопити Звір-чян ціною смерті одного-двох людей?"
«Ні не хотіла...»
Слухаючи зауваження Нії, Которі пробурмотів ці слова.
Але тут пролунав холодний голос Марії, яка спростувала заяву Нії.
"Не обманюй себе, Которі. Навіть після того, як Нія сказала, що всі важко працювали, вона не зробила жодного внеску в битву зі звіром, особливо після того, як повернула собі Силу Духа.
«Гікку!»
Плечі Нії затремтіли, коли вона легко імітувала цей звуковий ефект. Всі наполовину повернули свої погляди до Нії.
"Ви всі повинні знати чому!? Мій <Разіель> не придатний для бою! Подальший опис потребує часу і, в першу чергу, не є ефективним проти сильних людей з Силою Духа! Лише масове виробництво клонів Марії залишається у мене, але воно чомусь не працює!"
"Це вже було вирішено як неможливе. Мої арифметичні функції працювали на повну потужність, щоб якомога довше підтримувати ефект <Іґґдрарамуса>. Ні на що інше у мене не залишалося вільних потужностей. Точніше, придумай, будь ласка, щось інше, що не покладається на інших для досягнення твоєї мети, Ніє".
"Е, нг......а-але навіть якщо ти так кажеш, то не тільки я одна така. Курумі теж нічого не зробила!"
Нія вказала на Курумі. Але Курумі не панікувала, і лиш промовила «Божечки, Божечки», тицяючи пальцем у свої щоки.
"Я щиро прошу вибачення. Оскільки мій <Зафкіель> краде мій «час» на додаток до Сили Духа, я визнаю, що не змогла взяти участь дуже акуратно. --Але якби мені дозволили поглинути «час» тих, хто тікав в укриття, я могла б лютувати настільки жорстоко, наскільки це було б необхідно".
Курумі посміхнулася, кажучи це. Загадкова посмішка, яка нагадувала про ті часи, коли її називали Найгіршим Духом.
«Ах......»
«...... Що ж, у випадку з Курумі нічого не поробиш......»
Усі Духи відчули, як піт стікає по їхніх щоках, оскільки вони були переконані в тому, що сказала Курумі.
Курумі кивнула, але потім додала «але», перш ніж продовжити.
"Було б дивно, якби я взагалі нічого не зробила. Хоча це могло бути непомітно в порівнянні з вашими успіхами, хіба ви не помітили <Місто, що пожирає час>, яке було обмежене <Звіром>? А ще...«
»......А ще?"
Коли Шідо нахилив голову, Курумі деякий час мовчала, а потім хіхікнула і багатозначно посміхнулася.
«-Це поки таємниця.»
"Ее! Що це означає! Так нечесно! Що це за багатозначні слова!?"
вигукнула Нія, махаючи рукою.
«Ну, це ж Курумі...»
«Може так потрібноь ...... гадаю.»
І так, коли піт капав з їхніх щік, вони поклали руки на підборіддя, бурмочучи слова, подібні до цих.
"А-агов Курумін!? Якщо ти так говориш, то виходить, що я нічого не робила!"
«А що ж ти робила?»
Коли Нацумі запитала, Нія посміхнулася, наче чекала почути ці слова.
«Це поки що залишається таємницею.»
Тоді всі Духи напівзаплющили очі на це зауваження.
«...... Ну, якщо ти так кажеш».
«Тобі краще чесно зізнатися, Ніа.»
«А вас усіх підкупила, Курумін!»
Нія підвелася, плачучи, тримаючись за Шідо.
"Аааа! Це несправедливо! Всі знущаються наді мною!"
«Вааа.... вони, вони...!»
Шідо погладив її по голові з гіркою посмішкою. Тоді всі оточуючі Духи пронизали Нію поглядами, що несли в собі різні емоції. Нія незручно підняла руки і відпустила його тіло.
"Гаразд, все, заспокоїлися. А то все стає дуже небезпечно. Особливо з Орірін. Ти можеш припинити випромінювати цю жагу крові націлену на мене?"
«Вона не націлена на тебе.»
«С-справді?»
"Видавати жагу крові яку може відчути жертва - ознака недосвідченості бійця. Професіонали залишають лише наслідки у вигляді смерті".
«Хіба це не ще загрозливіше звучить!?»
закричала Нія зі сльозами на очах. Побачивши її в такому стані, Духи посміхнулися.
Можливо, Нія не прагнула цього, але напруга, що залишилася в цьому місці, розвіялася одним махом. Шідо полегшено зітхнув.
Можливо, коли духи також зрозуміли, що битва закінчилася, вони зібралися з неба і землі до місця розташування Шідо. Він з ностальгією побачив, як духи сміялися і вихваляли досягнення одна перед одною.
Серед них Міку була найбільш захопленою.
"Кяя! Всі були такі чудові! Дууууже круто! Я так давно не одягала цю чудову астральну сукню! Давайте швидше сфотографуємось! У когось є смартфон чи фотоапарат?"
З блискучими очима вона розкинула руки, ніби обіймаючи всіх. Всі гірко посміхнулися цій ситуації, наче в старі часи.
"І все ж таки - Ямай, якщо ти не проти. Чесно кажучи, ти нас врятувала. Було б набагато гірше, якби ти не з'явилася".
Которі перевела погляд на Ямай, поки говорила. Тоді Ямай знизала плечима, відкривши рот для широкої посмішки.
"Заперечення. Я лише закінчила справу. Ви всі були тими, хто заклав основу для успіху у грі. Пишайтеся, дівчатка, це ваша перемога".
Говорячи це, вона підморгнула. Хоча зазвичай це виглядало б дратівливо, в її словах дивним чином не було сарказму.
«Ух, Ямай, коли Каґуя і Юдзуру були людьми, ти була такою?»
«Агов. Ти справді Ямай?»
Йошіно та Йошінон, які все ще були на «Задкіелі», нахилили голови, запитуючи. Ямай злегка похитала головою.
"Пояснення. Я, безумовно, Кадзамачі Ямай, але, строго кажучи, я не така, як людська Кадзамачі Ямай. Це тіло - лише злиття Ямай Каґуї та Ямай Юдзуру, які значно виросли. Принаймні, я не була такою високою за життя - і не мала такої чудової "фігури", як зараз".
Жартома Ямай виставляла напоказ свої важкі груди. Це був розмір, який перевершував навіть Юдзуру. Міку випустила голос, наче з манґи «Мха!».
"Я, Я, Ямай! Нічого, якщо я тебе обійму?"
"Особливий привілей. Сюди, безпорадне кошеня."
"Хііііі! Старша сестро!"
Міку, з рота якої текли різні рідини, стрибнула до грудей Ямай.
Але в наступну мить тіло Ямай випромінювало слабке світіння, коли її силует розділився навпіл.
"Ова!? Як дивно!"
"Сюрприз. Це ......"
Ямай, а точніше Каґуя та Юдзуру, знову розділившись, здивовано округлили очі. Міку, яка стрибала Ямай на груди, несподівано пірнула в простір між ними і гучно впала обличчям у землю.
"Мукуа!? Цей несподіваний дотик!? Невже це старша сестра!?"
"А, вибач. Це було щось на кшталт ліміту часу ......"
"Прошу вибачення. Це було примусове злиття. Дивом, що воно взагалі протрималося так довго."
"Н-ні, якщо вже до цього дійшло, Каґує, Юдзуру! Просто обійміть мене з обох боків!"
Міку підвелася, зробивши ривок, знову розкинувши руки.
«С-стривай, заспокойся!»
"Страх. Вона не з тих людей, яких можна заспокоїти у таких випадках."
Каґуя та Юдзуру відштовхнули Міку назад, щоб зупинити її наближення. Побачивши, що Міку поводиться так само, як завжди, Шідо не міг не посміхнутися.
«...... Я радий цьому».
Таке видовище відбувалося тому, що всі були в безпеці. Шідо схопився за груди, щоб придушити жаль, який там затримувався.
Звичайно, Нія мала рацію. Було прикро, що вони не змогли спіймати <Звіра>, але він також мав би радіти, що всі пережили цю кризу.
«............»
Однак було ще дещо, що його турбувало. Це була поведінка <Звіра> після того, як вона відбила атаку Ямай.
Тон її голосу, світло, що сяяло в її очах, очевидно, атмосфера, що оточувала її, була іншою. Так, це було схоже на...
Думаючи про все, що відбулося, Шідо дійшов певного висновку. Він легенько активував інтерком, щоб поговорити з Марією.
" Гей, Маріє. Куди зник <Звір>? Сусідній світ...... хіба не повинен більше існувати?"
Почувши запитання Шідо, духи, які галасували, підняли брови.
Сусідній Світ. Це був простір, де, за переказами, існують Духи. Світ, відокремлений від цього тонким шаром. Спочатку просторовий струс був наслідком прибуття Духа з Сусіднього Світу.
Однак, Сусідній світ мав би зникнути зі смертю Духа Першопочатку, Міо. Куди ж зник <Звір>?
«......Ми отримали зовсім інший сигнал, ніж коли Дух «губився в сусідньому світі» або Міхаель відкривав портали».
«Це означає......?»
Марія помовчала кілька секунд, а потім продовжила трохи жалісливим тоном.
«....Маючи лише цю поточну інформацію, нам невідомо.»
«......»
Шідо затамував подих, стиснувши кулак.
Відповідь не була непередбачуваною. Все, що стосувалося <Звіра>, було неправильним Духом. Однак, почувши ці слова вголос, гострий біль пронизав його груди, наче йому міцно стиснули серце.
Можливо, <Звір> відступив, щоб залікувати свої рани. Якщо так, то, можливо, її ще можна врятувати.
Але вираз, який вона показала перед тим, як зникнути. Озираючись назад, Шідо боявся, що вона більше ніколи не з'явиться перед ним.
«...... Шідо.»
Можливо, відчуваючи його розчарування, Которі ніжно поклала руку йому на плече.
"Не звинувачуй себе занадто сильно. Ти все зробив правильно.
«Але, я ......»
Він не зміг її врятувати.
Той таємничий Дух.
Ця дитина з обличчям, сповненим відчаю.
Дівчина, яка тримала той меч...
«............!?»
І...
Тієї миті сталося те, що розвіяло почуття покірності Шідо.
--Падаюча зірка з неба впала прямо перед ногами Шідо.
«Що...»
Очі Шідо були дезорієнтовані від сліпучого світла, що випромінювалося звідти.
Коли він оговтався, то побачив, що там стоїть один-єдиний меч.
«Це ......»
«Що?»
«Меч Звіра?»
Всі були збентежені, оскільки голоси закружляли навколо.
Так. Однолезовий меч, який переслідував мету розірвати всіх на шматки.
Це був, безсумнівно, останній меч, який носила <Звір>. ...Її десятий меч.
«Ч-чому цей меч?»
приголомшено прошепотів Шідо, але потім згадав сцену, яка щойно розгорнулася.
Звичайно, завдяки діям Нацумі, всі десять мечів були витягнуті зі <Звіра>, і кожен натомість повернув собі силу Духів.
Проте, якщо рахувати Ямай як одну людину, то Духів тут було дев'ять. Дев'ять мечів з'явилися перед ними.
Під час битви він не міг дозволити собі думати про це - але останній меч, мабуть, кудись зник.
І Шідо смутно припускав, що десятий меч був <Сандальфоном>, змінившим форму. Зрештою, з першого по дев'ятий мечі відповідали своїм Янголам. Так було природно думати.
Однак це припущення було розбите, коли «кігті» <Звіра> змахнули, перетворившись на <Сандальфона>.
Натомість почали виникати питання.
--Що це за меч?
І чому він зараз стоїть перед Шідо?
Не було ніяких підстав. Але це не було безглуздим.
«----»
Шідо підштовхнуло бажання простягнути руку до рукоятки меча.
"! Шідо, будь обережним."
«......Аах.»
Кивнувши на пораду Которі, він прийняв рішення - міцно стиснути руків'я.
І тут, ніби чекаючи на це, меч запульсував і змінив свій вигляд.
--Меч став реактивно-чорним і випромінював таємниче сяйво.
Дивлячись на його появу, Шідо мимоволі поперхнувся.
Але в цьому не було нічого дивного. Адже це був -
«<Нахема>......!?»
Інший меч Токи - Меч Тенки.
У парі з <Сандальфоном> це був Король Демонів <Нахема>.
«......!»
І в момент дотику до нього, Шідо відчув дивне відчуття.
З «Нахеми», здавалося, повільно проникало щось незвичайне. Відчуття, ніби «щось» говорило з його розумом. Це було так, ніби меч мав волю, яка зверталася до Шідо -
"......Я можу. З <Нахемою>...... погнатися за тією дівчиною......?"
Шідо напівсвідомо вимовив ці слова.
«- Шідо?»
«Що ти щойно сказав?»
Духи задавали свої питання, розплющивши очі в тривозі.
Шідо продовжував, міцніше стискаючи в руці <Нахему>.
"- <Сандальфон> спочатку був мечем, який розсікає невидимі речі...... кожне правило, концепцію і навіть стіну, що розділяє світ. Його протилежність <Нахема> - робить також те ж саме......
"Однак добросердна Тока підсвідомо запечатала цю небезпечну силу. До речі, ти був недосвідченим і не зміг нею оволодіти, людинко..."
"...почекай, що ти сказала!?"
Шідо мимоволі вивернув свій голос навиворіт, бо той голос, бо глибоко в його голову проникав і відлунював голос.
Однак зі свого боку Духи могли лише бачити, що Шідо поводиться дивно. Їхні плечі затремтіли від його крику, і вони занепокоєно поглянули на нього.
«Ш-Шідо?»
«...... З тобою все гаразд?»
«А-а-ах......»
Шідо злегка похитав головою, щоб відновити самовладання, знову зосередивши всю свою силу в руках -
Він витягнув <Нахему> з землі.
«----»
-В цей момент жахливе відчуття страху охопило його тіло. Король демонів. Таємниця, яку неможливо осягнути людськими руками. Згадуючи про це зараз, навіть незважаючи на те, що він позичив так багато Янголів, це був його перший раз, коли він використовував Короля Демонів.
Заперечення життя. Відчуття смерті. Хвилі вхідної негативної енергії прийшли, щоб штовхнути і розчавити Шідо.
Ймовірно, Шідо впав би на коліна від цього сильного тиску. --Якби не допомога таємничого голосу, що відлунював у його голові.
"............, Гаразд. З цим я можу йти. Я сам ......, а не..."
Шідо невпинно бурмотів, пристосовуючись до меча в руках.
Слухаючи цей голос, Духи стояли, затамувавши подих від здивування.
"Зачекай хвилинку, Шідо. Що ти намагаєшся зробити?"
«Ти ж не йдеш за <Звіром>?»
Почувши крик духів, Шідо на мить зупинився.
«............Так...»
Коротко відповів він.
На цю відповідь Которі напружила брови.
"......Нізащо. Я цього не дозволю. Ми поняття не маємо, куди вона пішла, і навіть якщо ти знайдеш її, немає гарантії, що ти зможеш повернутися сюди!?"
«............»
Інші Духи також мали такий самий напружений вигляд, як і Которі. Їхні вирази обличчя виглядали скрученими складними думками.
Навіть якщо він не питав, він знав. Крім того, не було схоже, що всі не хотіли врятувати <Звіра>. Навіть якби вона більше не була загрозою для світу, вони не змогли б залишити її саму. Вони навіть не думали про це як про причину. Скоріше, якби вони могли простягнути руку допомоги, то зробили б це лише заради неї.
Але вони можуть втратити Шідо назавжди. Ця можливість кинула темну тінь на розум кожного.
«...... Дівчата.»
Шідо не недооцінював себе. Він добре знав, що всі піклуються про нього так само, як і він про них.
Тому Шідо не хотів бігти нерозважливо наодинці. Бо це означало б ніщо інше, як розтоптати думки інших. Цьому Шідо теж навчився, зустрічаючись з усіма.
Але...
«......!»
«Ех...»
А потім.
Шідо і Духи одночасно розширили очі, а їхні плечі здригнулися від несподіванки.
Причина була проста.
На цьому полі уламків, яке було сповнене напруги...
«------------------------»
Раптом з нізвідки пролунав прекрасний співучий голос.
«Міку?»
Знайомий голос. Ні, до цього тут була лише одна людина, яка могла так гарно співати. Озирнувшись на джерело цього співу, Шідо вигукнув ім'я власниці цього голосу.
І ось незрівнянна примадонна лагідно посміхнулася, ніби вбираючи в себе тривогу всіх присутніх..
◇
"-- Кяаааааааааа! Будь ласка, допоможи мені, Любий!!!"
За кілька місяців до нападу <Звіра>, коли червоне листя з дерев почало розлітатися за вітром.
Коли Шідо підмітав опале листя в саду, раптом з вулиці почувся голос.
«Щ-що за...?»
Завдяки прекрасному голосу, схожому на дзвінкий дзвіночок, і характерному імені «Любий», особа власника голосу була одразу ж впізнана. - Ідзайої Міку. Одна з дівчат, які раніше були Духами і національно визнаний супер айдол.
Але навіть після того, як це було встановлено, ситуація все ще залишалася абсолютно невідомою. Він поспіхом озирнувся назад, щоб перевірити вулиці. Там він побачив Міку, яка бігла сюди, замаскована в сонцезахисних окулярах і капелюсі, а її пишний бюст енергійно трясся.
"Що сталося, Міку! Що відбувається?"
крикнув він у відповідь, відчиняючи хвіртку, щоб впустити Міку. Тоді Міку закричала, показуючи назад.
«Ця людина ...... ця людина наполегливо переслідує мене!»
«Ця людина?»
Шідо зацікавлено звів брови, дивлячись у бік Міку, що стояла позаду. Там він побачив постать жінки, одягненої в костюм. У вузькій спідниці та туфлях, не придатних для занять спортом, вона з відчайдушним виглядом гналася за Міку.
Помітивши цю постать, Шідо почав нервувати. Хто ця людина, що гналася за Міку серед білого дня? --Захоплена фанатка чи сталкерша? Залишки ДІЕМ? Чи журналіст тижневика, який прагне скандалу? Різноманітні версії відпали так само швидко, як і з'явилися в голові.
"Ех, залишу це на потім. У будь-якому разі..."
Шідо потягнув Міку за руку, впустивши в будинок, і затулив її собою перед підозрілою жінкою. Рішуче налаштувавшись, він виступив вперед:
"Навіщо вам ця дівчина? Якщо мені щось не сподобається, я..."
Однак жорсткий вираз обличчя Шідо швидко змінився на розгубленість.
Причина була проста. Обличчя тієї жінки, захеканої та вкритої потом, виглядало знайомим.
«Га? Наскільки я пам'ятаю, ти ......»
«......Хааa......хааа......Куребаяші......Субару......Менеджерка...... Міку......»
З таким виглядом, ніби їй не вистачало повітря, ця жінка - Субару назвала своє ім'я.
«...... Міку?»
Коли Шідо підозріло подивився на Міку, вона випустила «......Кяха ☆» з чарівним підморгуванням.
«-Збираєшся за кордон?»
Через кілька хвилин, коли Шідо запросив цих двох до вітальні родини Іцука, той у відповідь округлив очі.
«Так......, власне, днями надійшла пропозиція від американської музичної компанії......».
Субару, що сиділа на дивані навпроти них, витирала хустинкою піт на лобі.
До речі, для звичайних відвідувачів було звичайною справою саджати гостей на диван навпроти Шідо. Але зараз Міку, природно, сиділа поруч із Шідо, обхопивши його руками і спершись на його плече.
Незважаючи на те, що це був дуже скандальний образ для Айдолп, який намагається досягти успіху, Субару вже була добре обізнана з обставинами (точніше, це означало, що вона вже здалася) і не висловлювала жодних протестів з цього приводу. Тож вона продовжувала працювати без особливих побоювань.
"Так чи інакше, один продюсер почув пісню Міку на відео-сайті. З першого погляду він був зачарований, і їй запропонували повну підтримку. Безумовно, цей співочий голос повинен бути поширений на весь світ......"
«Ох......»
Шідо кивнув на знак згоди.
Несподівана історія, звичайно, було б брехнею сказати, що він не був повністю здивований. Але він у жодному разі не думав, що це буде неможливо.
Адже Міку була колишнім духом, що мав силу спрямовувати свою Силу Духа у свій голос. Співочий голос, просякнутий нектаром диявола. Саме так вона могла маніпулювати людьми одним словом.
Однак популярність Міку як айдола, якщо говорити про те, що вона була чимось вигаданим, сфабрикованим силою духів, ніколи не була такою.
Природна якість її голосу, її співочі здібності та виконання були підкріплені значними зусиллями
Переважна присутність, яка захоплювала і не відпускала очі та вуха, це, безсумнівно, була її сила, а не те, що було дано Духом Першопочатку. Йому навіть не потрібно було розуміти, щоб передати почуття продюсера якого так зачаровала Міку.
"Але як ця історія пов'язана з тією погонею, за якою я щойно спостерігав? Наскільки я чув, це звучить як хороша новина......"
«Так і є...»
Субару мала важкий вигляд, дивлячись на Міку.
Але потім Міку відвернула обличчя зрозумілим жестом.
"Скільки б разів ти це не казала, я все одно відмовляюся! Я не поїду до Сполучених Штатів!"
«...... І ось чому.»
«Я... я зрозумів...»
Шідо кивнув, витираючи піт зі щік. Потім він повернувся і подивився на Міку, яка трималася за його руку.
"Можна запитати, чому? Чому ти так не хочеш? Це ж не схоже на те, що тобі не подобаються Сполучені Штати ......, я правий?"
"Я маю на увазі, хто б не був радий бачити, що їхня діяльність розширюється? Я вдячний за цю можливість і був би щасливий, якби мої пісні змогли почути ще більше людей. Але..."
Коли Шідо запитав, Міку вдарила по столу, голосно закричавши при цьому.
"Це означає розпочати нову кар'єру в Америці! І це означатиме, що часу, який ми проводитимемо з Любим і з усіма іншими, стане менше!"
"А, так. Дякую за очікувану відповідь".
Шідо сказав це з гіркою посмішкою. Міку безтурботно посміхнулася і відповіла: «Та ну тебе!» Без натяку на сарказм, здавалося, що ці слова були сказані з чистої вдячності Шідо.
Субару почухала обличчя з незадоволеним виглядом.
"Гей, Міку, будь ласка, подумай ще раз. Хіба це не унікальна можливість?"
"Я ж сказала - ні! Скільки разів я вже відмовлялася!?"
«Але Міку, цей продюсер підмітає американську музичну індустрію у віці лише 30 років, вправний П...»
"Хм! Навіть якщо ти так скажеш, мої міркування не зміняться!"
«-Висока гламурна кар'єристка, до того ж білявка!?»
«Угх......!?»
Почувши слова Субару, плечі Міку затремтіли. Але вона зціпила зуби, похитуючи головою і стискаючи тильну сторону долоні.
«Щ-щось на кшталт цього ...... не змусить мене сісти на борт цього ......!!»
Цей вигляд змусив його згадати Которі, яка намагалася протистояти своїм руйнівним імпульсам. Якою б жалюгідною вона тоді не виглядала, Шідо ніколи не зміг би висловити це словами, як старший брат, що бере до уваги почуття своєї молодшої сестри.
«Що ж, тоді я не маю іншого вибору».
Субару понуро опустила плечі. ......Роздумуючи над крайнім заходом, маючи зараз під рукою інформацію, він міг лише здогадуватися, які неймовірні привілеї надали Міку в офісі.
"...... Гей, Шідо. Ти теж можеш висловитися? Це дійсно вибір, який може визначити майбутнє Міку. Так, я розумію почуття Міку. Але я хочу, щоб через п'ять чи десять років Міку ні про що не шкодувала".
«Е-е, я-я?»
Коли розмова раптово перейшла на нього, Шідо несподівано розширила очі.
«Е-е-е...»
Погляд Субару і легкий тривожний погляд Міку пронизував його з обох боків. Шідо ледь не здригнувся від цього незручного відчуття, коли він обдумував це в голові.
Він міг дуже добре зрозуміти почуття Субару. Вона була менеджером Міку. Першою фанаткою Міку, яка бачила успіх Міку ближче, ніж будь-хто інший. Вона ніколи не хотіла б втратити шанс, щоб пісні Міку резонували по всьому світу - якщо це була Міку, вона, мабуть, вірила, що у неї є потенціал стати світовою зіркою. Насправді, Шідо також мав таку ж думку про Міку, як і Субару.
Однак він також міг зрозуміти почуття Міку. Досі її життя ніколи не було безпроблемним. Не дивно, що зараз вона так цінувала це спокійне життя. ......Так чи інакше, більше тижня без обіймів з Нацумі (не обов'язково з нею, але чомусь саме її обличчя перше спадало на думку) може завадити Міку зберегти свій завжди енергійний настрій.
«............»
Шідо ледь чутно застогнав, підвівши обличчя.
«Я...»
«- Я хотів би, щоб Міку робила так, як вона бажає».
Поміркувавши, Шідо дійшов такого висновку.
Почувши це, Міку енергійно вигукнула «Кяаа!». З іншого боку, Субару видала пригнічене «Ух.....!», наче отримала стрілу в коліно. (Легат: відсилка на Скайрім від автора?😉)
"Як і очікувалося від Любого! Я кохаю тебе!"
Ще більше схрестивши руки, Міку стрибнула на диван. Шідо продовжував свої слова, посміхаючись над діями Міку.
"Звичайно, я хочу, щоб Міку брала активну участь......, але ще більше я хочу, щоб Міку була щасливою. Якщо Міку вирішить, що її особисте життя зараз важливіше, я буду поважати її рішення".
«Любий!»
Міку розплакалася, почувши слова Шідо. Без жодної паузи вона потягнулася, щоб обійняти його. Відчувши, що його плечі торкаються, Шідо відчув, як його щоки починають червоніти від збентеження.
Наповнившись теплом і запахом цих обіймів, Міку глибоко вдихнула і повернулася до Субару.
"Ось так, Субару! Здавайся з честю!"
«О-остання надія пала...»
Коли Міку сказала це, Субару безсило підвелася і почала йти до коридору.
Однак, коли вона вже збиралася вийти з вітальні, її очі загострилися, і вона вказала пальцем на Міку.
«Пам'ятай, Міку... навіть якщо ти переможеш мене, другий і треті вбивці прийдуть, щоб переконати тебе!»
"Хухуху! Я цього не боюся!"
"......Ах, привіт. Зрештою, це було безнадійно. Так, будь ласка, надішліть до нас милих дівчаток — молодших сестричок з офісу. Одна повинна бути розпещеною нахабкою, а інша — лагідною й тихою дівчинкою. І обовёязково щоб у них була погана вимова".
"Що?! Ворог набагато сильніший, ніж я думала!"
Субару пішла зі злим сміхом, поки Міку кричала, притискаючи руки до щік.
Через кілька секунд почувся звук зачинених дверей. Переконавшись у цьому, Міку раптом видихнула.
"Дякую тобі, Любий. Я постійно потрапляла у халепу".
"Хаха...... ну, нічого не поробиш. Не легка дискусія була, тож Куребаяші не мала іншого вибору, окрім як бути такою".
«Це може бути правдою...»
Міку скривила губи, ніби незадоволена, але потім швидко прояснила свій вираз обличчя.
"Але я щаслива. Любий сказав мені. Що зрештою, Любий теж хоче бути зі мною!"
«Ун.... ну, так».
Побачивши Міку такою, Шідо зробив дещо стурбований вигляд - але тут же кивнув і спробував стерти його посмішкою.
«Замість того, щоб бути знаменитою, я думаю, що для Міку краще жити так, щоб вона відчувала себе найбільш задоволеною».
"Саме так! Ти найкраще мене розумієш, Любий!"
Коли Міку відповіла з посмішкою, Шідо вставив «але» і продовжив.
"Якщо Міку хоче прийняти цей виклик, я підтримаю тебе всіма силами. Я хочу, щоб ти пам'ятала: що б ти не обрала, я завжди буду на твоїй стороні Міку".
"......! Любий..."
Міку знову захлинулася сльозами, коли обіймала Шідо.
Шідо на мить занепокоївся через складний вираз обличчя, але він поступово зник від теплого відчуття, що наповнювало його тіло.
◇
Лише через чотири місяці Міку усвідомила, що тоді відчував Шідо. Він мав намір вирушити за «Звіром» в інший світ, Духи непокоїлися й не хотіли його відпускати, а Міку здавалося, що вона вже колись бачила схожу сцену.
«Ха, ця ситуація ......»
прошепотіла вона голосом, який ніхто не міг почути - і усвідомила.
Вона сама була опинилася в такому ж становищі, як і Шідо.
Звичайно, масштаб і ситуація були зовсім іншими. Перш за все, Міку обрала стабільність, а не виклик, тоді як Шідо робив новий крок уперед.
Однак найважливіший поворотний момент стався на очах у важливих людей, які спостерігали за їхнім вибором. Це не могло не здатися дивним збігом обставин.
І були речі, які вона могла відчути, просто перебуваючи в позиції третьої сторони.
Шідо хоче піти за <Звіром>. Він хотів достукатися до неї, яка зникла у потойбічному світі. У цьому не було нічого поганого.
Однак не було жодної гарантії, що він зможе коли-небудь повернутися в цей світ після того, як перетне цю просторову стіну. Шідо не міг змиритися з тим, що засмучував Міку та інших духів, а точніше, не міг терпіти, коли вони засмучувалися.
«----»
І в той же час вона зрозуміла, що є ще дещо.
--Вона не хотіла бути тягарем для Шідо.
Звісно, вона не хотіла розлучатися з Шідо. Вона не знала б, що робити, якби це означало, що вона більше не зможе бачити Шідо.
Однак той факт, що її почуття слугували кайданами для Шідо, відволікаючи його від вибору, якого він хотів, був нестерпним болем для Міку.
Це було неминуче протиріччя.
Міку, Духи, не хотів втрачати Шідо -
Але в цей момент саме він зробив вибір, щоб врятувати <Звіра>.
«Ааа...»
Міку відчула дивну емоцію, коли вона звузила очі, дивлячись на інших Духів з тривожними виразами.
Тож усе так і залишиться, подумала Міку.
Однак Міку була переконана, що всі, мабуть, думають про одне й те саме, усвідомлюючи це чи ні.
Адже всі Духи зустріли Шідо так само, як і Міку, були врятовані Шідо так само, як і Міку, проводили час з Шідо так само, як і Міку - любили Шідо так само, як і Міку, тому що вони були друзями.
Що ж тепер робити Міку? Що саме потрібно було зробити Міку тепер?
Розмірковуючи над цим, вона увімкнула гарнітуру, щоб розмовляти лише з Марією.
"......Маріє. У мене є прохання, ти не проти?"
"Міку? Що таке?"
«Так. Власне...»
Коли Міку розповіла про своє бажання, Марія відповіла звуком «хо».
"Ось і все. Якщо це так, то це можливо для поточного <Фраксінуса>. Я зараз же про це домовлюся".
"Справді? Тоді, будь ласка, зробіть це."
"Міку.
«Так?»
"Я рада, що ти тут.
"Ти що, закохалася? Невже я навіть нашу Марію зачарувала?"
"Звісно, а як інакше."
-Все, підготовка закінчена. Можеш починати в будь-який момент."
«Ох, як і очікувалося, ти швидко працюєш».
Міку розсміялася, кажучи це. Потім вона швидко зробила глибокий вдих.
«< Ґабріель> - < Фантазія>».
Голосом, що спрямовував всю Силу Духа, яку вона зараз тримала в руках -
Вона почала співати, пісню.
«--------------------»
Це було.
Це була прекрасна, смілива і ніжна пісня.
Коли Шідо та Которі сперечалися про <Звіра>, їхні очі та вуха в одну мить відвернулися від неї.
Але це була не просто красива мелодія. Пісня мала щільну Силу Духа, яку можна було відчути, просто ворухнувши руками.
«Що...»
З обох барабанних перетинок - ні, навпаки, він міг сприймати цю мелодію через поверхню всього свого тіла. Шідо відчув, як біль, що залишився в його тілі, вщухає.
Ні, це було не все. Всі його виснажені кінцівки були сповнені енергії, а всі органи чуття загострилися. Він ніби занурився в «Марш» і “Реквієм”, відчуття, що його тіло гріється в збірці пісень «Ґабріеля».
Інші Духи, мабуть, відчули те саме. Вони здивовано кліпали очима, дивуючись, що біль раптово зникає.
«--------,------»
Врешті-решт, коли пісня добігла кінця, Міку зробила великий жест, ніби дякуючи за свій виступ.
У цей момент Шідо і Духи раптом відчули, що їхні горлянки забилися.
З інтеркому, який носили всі, долинали бурхливі оплески та вигуки.
«Га......?»
«Ц-це ......»
Поки Шідо та інші були здивовані, у Міку промайнула усмішка.
"Ви здивовані? Я попросила Марію зв'язати нас з найближчими укриттями. Люди в них налякані, а може, і поранені. Буде шкода, якщо вони не почують мій концерт."
«-До того ж, надсилається лише запис пісні, тож не варто хвилюватися про необхідність подальшої розмови після концерту».
додала Марія. Нічого, окрім наймайстернішої виконаної роботи. Шідо посміхнувся педантичності Марії.
Тоді Міку розтулила щоки і повернулася до Шідо обличчям.
"Ну, як ти себе почуваєш, Любий? Я виклалася на повну у цій пісні".
«Ааа......Я бувбув трохи здивований, але це було дивовижно ...» «...
Ти отримав достатньо енергії, щоб змусити <Звіра> закохатися і неодмінно повернутися назад у цей світ?».
Тоді.
Оскільки слова Міку швидко перекрили слова Шідо, Шідо мимоволі розширив очі.
«Міку....»
"Хуху, я все ще Єдина? Тоді в такі моменти, як цей, дозволь мені грати свою роль".
Сказавши це, Міку повернулася до Которі та інших Духів.
"Так, слухайте всі. Я буду допомагати Любому. Якщо у вас є якісь скарги, будь ласка, висловлюйте їх мені. Я вислухаю їх усі".
Говорячи це, Міку...... посміхнулася і відповідно поворушила пальцями. Духи злякано вигукнули «хіі» і відступили назад.
Але врешті-решт духи зітхнули, ніби здаючись.
"......Нмм, врешті-решт він все одно зробить це. Нічого не поробиш. Тому що це хлопчина."
«Хуму.......Якщо Нуші-сама вирішив, то немає жодних причин для Муку та інших не погоджуватися.»
Усмішка. До речі, Юдзуру не була проти з самого початку. Просто, Каґуя розплакалася.
«Гей, не перекручуй ситацію на свою користь!?»
Розслабивши вираз обличчя, вони всі по черзі почали говорити.
Проте, страхи, що накопичилися, не зникли раптово з «діалогу» Міку, і голос Міку не маніпулював ними.
Була лише одна причина.
Це було через те, що Міку передавала у своїй пісні.
І, можливо, через усвідомлення того, що думки, які вона передавала, збігалися з їхніми власними.
Перш за все пісня - це те, що спрямовує почуття. --Особливо, якщо це пісня з благословенням Янгола.
Пісня Міку не лише надихнула всіх присутніх, але й передала всім рішучість і цілеспрямованість співачки.
"- Будь обережний. Якщо це Шідо, то ти зможеш це зробити".
«Будь ласка, постарайся, Шідо.»
«Я займуся підготовкою вечірки на честь твого успіху.»
«...... Ну, якщо це Шідо, то все буде гаразд.»
«Хі-хі-хі, роль дівчини, що чекає, не приваблює, та все ж побажаю успіху в твоєму починанні».
Підбадьорений духами, Шідо повернувся до Которі.
«Которі......»
«............, Хамф, якщо ти не повернешся, чекай, що все твоє темне минуле, зібране <Рататоском>, буде опубліковано.»
«Т-так...» «Тоді мені доведеться повернутися.»
Поки Шідо сміявся з цього жахливого плану, Которі схопила Шідо за комір і притиснулася до його грудей.
Потім, притиснувшись лобом до його грудей, вона прошепотіла тихим голосом.
«Неодмінно повертайся, братику».
«.....Ааа, звичайно».
коротко відповів Шідо, ніжно погладжуючи Которі по голові.
Після кількох секунд такої роботи він нарешті повернувся до Міку.
"Дякую, Міку. Цю силу і рішучість я отримав від тебе. Я нізащо їх не змарную".
"Уфуфу, звичайно. Адже це я світовий супер айдол, Міку, в це була моя найкраща пісня, яку я заспівала виклавшись на усі сто. Тому будь ласка, злови Звіра і повертайся швидше додому".
Міку продовжувала пустотливо сміятися.
«Якщо ти запізнишся - я можу і стати світовою дівою на той час»
"! Це......"
Зрозумівши, що означають ці слова, Шідо округлив очі, а губи Міку все ще продовжували посміхатися.
"-- Я айдол. І повинна сяяти. А щоб продовжувати сяяти перед усіма, як зараз - і бути тим, ким усі захоплюються, я повинна стати принаймні світовою зіркою."
«......Ха-ха, це точно».
Шідо засміявся, знизавши плечима. Потім, він уперся п'ятами, вкладаючи всю свою силу в хватку <Нахеми>.
«- Я повернуся.»
«Так, ми будемо чекати.»
Ззаду почулися голоси Духів, в тому числі і Міку.
До речі, від <Нахеми> йому через тремтіння передалося «поспішай».
Шідо видихнув тонкий подих.
«-- Хаа!»
Випустивши бойовий клич, він змахнув вниз <Нахемою>.
В ту ж мить, коли на обидві руки було здійснено величезний тиск, реактивне чорне лезо «Нахеми» розірвало простір. --І у порожньому просторі утворився «шрам» у формі півмісяця.
Він був точно таким же, як і той, що створив раніше <Звір>, світ тріщав по швах. Там відкрилися невідомі двері.
Він не знав, що буде попереду. Він не знав, у який світ потрапить.
Єдине, що було певним, це те, що попереду буде <Звір> - самотня дівчина з сумними очима, яка володіє силою, непідвладною людському розумінню.
«...... Цього більш ніж достатньо».
прошепотів Шідо, зібравши всі свої сили в кулак -
І стрибнув у невідомий світ.
◇
«...... Ух, ух...»
- Відчуття дискомфорту було миттєвим.
Але ударні хвилі несамовито гримнули в голові Шідо.
Для порівняння, це відчуття було схоже на те, якби його відправили в минуле за допомогою Дванадцятої кулі <Йод Бет>. Сильне запаморочення, від якого неможливо було б навіть стояти. Якби він не отримав благословення <Ґабріеля>, або якби <Нахема> не була в його руках прямо зараз, він би впав на місці.
Тим не менш, він змушував себе йти туди, де його не повинно було бути. Йому пощастило, що запаморочення було лише на цьому рівні.
«Хаа......хаа......хаа......он там......»
Глибоко вдихнувши, він приклав долоню до чола, озираючись навколо.
«......»
Йому бракувало слів, коли він побачив те, що розкинулося перед його очима.
--Поле уламків, наскільки сягало око.
Це був пейзаж, схожий на початковий світ, в якому він перебував. На мить йому здалося, що він взагалі нікуди не перемістився.
Але він помилявся. Шідо нахилився на коліна, щоб оглянути руїни будівель, з яких складалася земля.
Будівельний матеріал був безглуздо подрібнений на шматки. З нього ріс мох, а пил утворював шар. Принаймні, воно не було зруйновано ще кілька днів тому. Місяці або роки...... розтоптаний з величезною силою, стан був залишений таким, яким він був, без жодних спроб реконструкції.
І проблема полягала в дальності. Шідо примружив очі, знову вдивляючись у далечінь.
«............»
Але це було марно. Нічого не можна було знайти.
Ні безпечних будівель, ні машин, ні навіть лісу чи гір - нічого не залишилося.
Так. Всі краєвиди в полі зору Шідо були повністю зрівняні з землею.
Видовище, яке ніби втілювало руйнування світу. Світ смерті, наче все живе вимерло, за винятком кількох рослин. Шідо труснув головою, щоб відігнати власну уяву, яка ставала все більш зловісною.
Але.
Одразу ж його думки були перервані.
Причина була дуже проста.
На уламках він знайшов дівчину.
Астральна сукня в клаптях і з пораненою шкірою. Вона зараз сиділа навпочіпки на землі, ніби відпочиваючи, ледь-ледь опускаючи і піднімаючи плечі.
Її спина виглядала занадто слабкою, щоб бути тим самим Духом, який розтоптав місто раніше - вона була схожа на заплакану дівчинку.
«А...»
Несподівано просочився його голос.
«......!?»
Помітивши це, дівчина ледь помітно здригнулася.
Піднявши обличчя, щоб побачити Шідо, вона здивовано розплющила очі.
«Як ти тут опинився?»
Сказавши це, вона підвелася і зробила крок назад з того місця.
Ніби злякалася Шідо.
«............»
Побачивши цю картину, Шідо важко видихнув.
Він не знав, що сталося. Було ще не зовсім зрозуміло, де він знаходиться. Але вже одного цього вигляду було достатньо, щоб переконатися, що його інтуїція не підвела.
"Я ж казав тобі. Заради тебе я..."
Коли Шідо подивився в очі цієї дівчини, він поставив свої слова на паузу.
Так. Для неї чути ці слова було дивно від незнайомця.
«Я прийшов врятувати тебе.»
«............»
Дівчина виглядала так, ніби задихалася від слів Шідо.
"Не може бути, щоб ти пішов за цією мною... Ні, я вирішила, що більше не хочу тебе бачити. Недобре, я..."
Слова дівчини так і не досягли свого завершення.
Та це й не дивно.
-Бо губи Шідо закривали губи тієї дівчини.
«----»
«............»
-Це був метод, який він повторював багато разів.
Поцілунок, щоб запечатати силу Духа, у цьому світі був забороненою церемонією, дозволеною лише Шідо.
Проте зараз Шідо цілував її не з цим наміром. Тепер, коли Міо зникла, було незрозуміло, чи зберіг Шідо свою здатність до запечатування.
Але зараз Шідо не думав про це.
Він вже давно все вирішив.
Якби він міг її знову зустріти, то...
Він обійняв би її з усієї сили і поцілував.
А, точно.
Після того, як вона змінила свій «кіготь» на великого меча.
Після того, як він тримав «Нахему» в руках і почув цей голос.
А може, відтоді, як він уперше зустрів її.
Шідо знав її ім'я.
«Ах......»
Через кілька миттєвостей після цього.
Голос просочився з <Звіра> після того поцілунку.
Шідо... прошепотіла <Звір> Ятоґамі Тока.
