--Пам'ятаючи про те, що поховане в темряві.
Близнюки сяють у нічному небі, ніхто не знає про їхнє походження. Так само і з Ямай.
Але не варто звинувачувати тих, хто шукає темряву. Така вже карма людства. Але коли люди дивляться в безодню......
......Хм? Га? Не зовсім так? Ну, неважливо.
Про що я говорила? А, точно. Про те, що сталося з Юдзуру.
Так, я вдячна Шідо. Завдяки Шідо ми з Юдзуру змогли залишитися разом.
Тоді я хотіла, щоб Юдзуру вижила, навіть ціною власного життя.
Коли мова йде про подібну ситуацію зараз, я впевнена, що багато хто подумав би так само.
Але тепер я можу сказати, що це була помилка.
Тому що я переконана, що найважче для Юдзуру - це розлучатися зі мною.
Трохи неприємно це говорити, але нічого не поробиш, бо це правда.
Тому що ми завжди боролися, думали про смерть. Але потім з'явився шлях для нас обох, вижити.
Те що ми завжди можемо збільшити кількість варіантів вибору - ось чому навчив мене Шідо.
Спогад. Чомусь останнім часом згадуються старі часи.
Ні, це не історія про те, коли я була людиною. На жаль, у спогадах про той час є лише одна визначеність - все розпливчасто, окрім одного моменту, коли я була єдиним цілим з Каґуєю.
Змагаючись з Каґуєю, я познайомилася з Шідо.
Тоді я відчайдушно бажала, щоб Каґуя вижила, але зараз це лише веселий спогад. Дивно. Здається, час має властивість покращувати спогади. Будь-який важкий спогад, коли його пережито, стає досвідом. Навпаки, чим більше людина бореться, тим глибший слід залишається в її серці.
Звичайно, це працює лише тоді, коли все мирно. Незалежно від того, наскільки важкою була подорож або болючим шлях, все відчувається дорогоцінним, якщо ти думаєш, що це було необхідно, щоб сформувати цей теперішній світ.
Ось чому я так думаю. Навіть якщо я згадую ті часи, коли Юдзуру і Каґуя були людьми. І - неважливо, які це були нещастя чи труднощі. Юдзуру і Каґуя можуть згадувати про це з посмішкою.
Саме так. Яким би не було майбутнє, якщо ми з Юдзуру...
Переконання. Юдзуру і Каґуя...
-Зможемо легко прорватися.
-Зможемо з легкістю подолати це.
◇
«...... Кхе, кхе......, ...... Юдзуру, ти жива?»
"...... Відповідь. Більш менш......"
Каґуя і Юдзуру, які лежали пліч-о-пліч на горі уламків, одночасно прокинулися і невпевнено підвелися.
Обидві були вкриті ранами. Поглянувши одна на одну, обидва засміялися глузливо, озирнувшись, щоб перевірити, що відбувається навколо, підтримуючи зболені тіла одна одної.
......На як довго вони втратили свідомість? Останнє, що вони побачили перед тим, як знепритомніти, було те, як вони збирали свої <ґґдрармуси> і націлювалися на <Звіра>. Здавалося, обох їх трагічно відправив у нокаут <Звір>.
Втім, це було очікувано. Звичайно, Каґуя і Юдзуру слугували приманками для удару, який, найімовірніше, приніс би перемогу. Навіть якщо це і було кричуще, було б непогано, якби вони змогли хоч на мить відволікти <Звіра>.
Звісно, сестри Ямай ненавиділи програвати. Збрехали б, якби сказали, що не шкодують про це. Але якби хтось і міг дістатися до <Звіра>, то це була б Оріґамі з її бойовим Ріалайзером.
Це була битва не за заслуги, а скоріше битва за порятунок <Звіра>. Битва за те, щоб прокласти Шідо шлях до неї. Каґуя та Юдзуру не обов'язково повинні були отримати першокласні заслуги, якщо це означало досягнення цієї мети.
«............»
«............»
Однак навколишній пейзаж виявився зовсім не таким, як вони очікували. --Гора уламків, що нескінченно розросталася. Нічого не змінилося відтоді, як Каґуя та Юдзуру знепритомніли.
Ідеально було б, якби все це встигло влягтися до того часу, як вони прийшлиб до тями і вони прокинулися б в медичному відсіку на Фраксінусі або базі Рататоску - але це здавалося надто далеким майбутнім.
Однак було б неможливо, щоб Оріґамі нічого не зробила. Безумовно, в цей самий момент...
«-Ах.»
Однак навколишній пейзаж виявився зовсім не таким, як вони очікували. --Гора уламків, що нескінченно розросталася. Нічого не змінилося відтоді, як Каґуя та Юдзуру знепритомніли.
Ідеально було б, якби все це встигло влягтися до того часу, як вони прийшлиб до тями і вони прокинулися б в медичному відсіку на Фраксінусі або базі Рататоску - але це здавалося надто далеким майбутнім.
Однак було б неможливо, щоб Оріґамі нічого не зробила. Безумовно, в цей самий момент...
«-Ах.»
"Страх. Не може бути!"
Каґуя та Юдзуру помітили там.
Навколо них були розкидані дівчата, які так само, як і вони, болісно стогнали.
І серед них була Оріґамі, позбавлена свого срібного бойового Ріалайзера.
"Що?! О-оріґамі!? Не може бути ......!?"
"Шок. Не може бути, майстер Оріґамі ......!"
Обидві затамували подих і мимоволі заплющили очі.
Оріґамі була, мабуть, найсильнішою з дівчат. Її поразка була синонімом втрати будь-кого, хто міг би захистити Шідо.
«......Нуорія!»
"Взбадьоритися. Нун......!"
За мить після того, як вони це зрозуміли, Каґуя і Юдзуру зціпили зуби і підвелися з місця. Звичайно, сильний біль пробіг по всьому тілу, але такі речі стримувалися їхнім бойовим духом. У крайньому випадку, навіть якщо кінцівки були зламані, поки вони були живі, їх можна було з'єднати з медичним Ріалайзером пізніше.
Так, поки вони були живі.
Померти означало бути поза межами відновлення. Навіть з силою магів, що перевершує людські технології. Навіть для найсильнішого Духа Першопочатку. Цей результат не можна було виправити.
Тож якнайшвидше вони повинні були підтвердити безпеку Шідо та інших. Звичайно, в найгіршому випадку, отримані пошкодження означали, що <Фраксінус> міг лише мовчки спостерігати. Цілком можливо, що так воно і було. Принаймні доти, доки вони не підтвердили безпеку всіх на власні очі...
Тоді
«---- Ее?»
"---- Ошелешеня. Це..."
Наступної миті вони обидві розширили очі.
Але це не було несподіванкою.
Раптом величезний стовп світла піднявся з землі в нічне небо.
“Ух……ку, ах, а, а, аааааааааа!”
—— Крик <Звіра> змусив навколишнє повітря затріпотіти і затремтіти.
«......»
Шідо застиг у подиві, дивлячись на це жорстоке видовище.
Кінець кинджала <Іґґдрарамус>, яким Нацумі вистрілила, в <Звіра>——а точніше, на десять мечів за її спиною які почали випромінювати світло.
Це сліпуче сяйво, ніби пульсуючи, наростало в інтенсивності. Врешті-решт, після тріскотливого звуку, Сила Духу розсіялася в навколишньому просторі.
«Ва… вааа…!?»
Нацумі, яка була найближчою до <Звіра>, найбільше панікувала, побачивши це видовище. Коли тіло <Звіра> раптово почало світитися, вона злякано притиснулася до землі.
«Нацумі! Це небезпечно! Тікай звідти!»
«…! Т-так…!»
Коли Шідо крикнув, Нацумі поспішно почала тікати. Світло Сили Духа вибухнуло з великою силою в тому місці, де ще кілька секунд тому стояла Нацумі.
«Гя! Ц-це було близько!»
«Ти в порядку!?»
«Я-якось... але це так.»
«Молодець, мила Нацумі.»
Це був голос Марії з інтеркому, який відповів. Обличчя Нацумі сіпнулося, коли вона почула прикметник до свого імені.
"Підтверджую активацію <Іґґдрарамус>. Тимчасово відокремлюю Янголів від <Звіра>. Як і очікувалося від Нацумі. Здібна дитина. Сильна дитина. Мила дитина."
«Припииииини!!!»
Почувши слова Марії, Нацумі скрутилася, схопившись за голову. Замість того, щоб радіти визнанню її досягнень, вона корчилася так, ніби відкопали болючу чорну історію.
......Якимось чином вона здавалася зовсім іншою людиною. Шідо криво посміхнувся.
"...... Будь ласка, не дражни її занадто сильно. Треба визнати, що вона зробила це з великими зусиллями і самотужки".
"Я мала намір похвалити її. --Що ж, добре. Порівняно з тим, що вийшло."
«Е...»
«-Гу, а, а, а, а, ааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа!!!»
<Звір> видав напрочуд гучний рев - з цього тіла до неба вирвалося величезна кількість світла.
Сцена була схожа на шпиль, що здіймається в небо. Або величезний меч, що встромляється і розсікає вечірню ніч.
«Ух!»
«Що...»
Від цієї раптової сцени Шідо і Нацумі широко розплющили очі.
Одразу після цього руху верхівки світлових стовпів заблищали, наче зірки...
Звідти безліч падаючих зірок почали спускатися до землі.
«......Що, зачекайте, щось летить сюди!?»
У той же час Нацумі, яка дивилася на небо, голосно закричала.
Точно. Незліченні скупчення світла сипалися з неба. Один з них опустився на Шідо та Нацумі.
«Що...»
Але вони мимоволі принишкли, навіть якщо намагалися втекти, було вже запізно. Шідо і Нацумі засліпило яскраве світло.
«Ух, увааааааааа----!?»
Але ударної хвилі, як очікувалося, не було.
Натомість -
«Ха......?»
ошелешений голос Нацумі луною рознісся довкола.
Через деякий час Шідо помітив.
Перед Нацумі, яка впала на спину, на землі стирчав короткий меч.
«Це ......»
тихо прошепотіла Нацумі, пильно дивлячись на цей меч.
Вигнутий меч, наче він прагнув гостроти, а не руйнівної сили. У центрі виблискував смарагдово-зелений дорогоцінний камінь. Форма, складена з витончених вигинів, чимось нагадувала відьомський капелюх.
Меч виглядав знайомим. --Один з десяти мечів <Звіра>, що та носила за спиною.
“————!”
У цей момент на східному небі почало з'являтися слабке світло, немов падаючі зірки сповіщали про настання ранку.
Купаючись у світлі світанку, Шідо підвів голову, щоб роззирнутися довкола. --Він подивився в тому напрямку, де впали ті падаючі зірки.
І тут він одразу зрозумів.
Кожна падаюча зірка досягла того місця, де вона повинна бути.
Перед Оріґамі лежав перший меч.
Перед Нією - другий меч.
Перед Курумі - третій меч.
Перед Йошіно - четвертий меч.
Перед Которі - п'ятий меч.
Перед Мукуро - шостий меч.
Перед Нацумі - сьомий меч.
Перед Каґуєю та Юдзуру був восьмий меч.
Перед Міку - дев'ятий меч.
--Кожен меч був встромлений у землю.
«Це, це ......»
«Ха-...... дивовижно......»
"Божечки, божечки. Яка ностальгія."
Дівчата непевно підвелися, дивлячись на мечі, що опустилися перед ними. Навіть Йошіно та Оріґамі, які до того знепритомніли, зі стогоном підняли обличчя, наче їх потрясла Сила Духу, що виходило від мечів.
«Ах, ви... виродки.... я вас...»
У відповідь на це <Звір>, який втратив мечі, з усіх сил намагався вичавити з горла кожне слово.
Не пропускаючи цю можливість. Шідо підвищив голос, щоб достукатися до кожного.
«Всі, беріть мечі!»
«......Оох!»
У відповідь на заклик Шідо дівчата простягли руки, хапаючись за руків'я мечів, що лежали перед ними.
Тоді, в ту саму мить.
На зруйнованій горі, де не залишилося життя, закружляли незліченні вогники Сили Духу-
Немов велетенські квіти, що прагнуть розквітнути у повній красі.
«............!»
Починаючи від руків'я, яке тримали дівчата, мечі залізного кольору поступово набували блискучих барв.
І незабаром мечі перетворилися разом із цим світлом.
На незліченну кількість пір'я. На розкішну книгу. На годинник з пістолетами. На величезного кроля. У вогняну бойову сокиру. У посох у формі ключа. У мітлу з дзеркалом. У блискучий музичний інструмент.
Так. Янголи, які повинні були зникнути зі зникненням Духа Першопочатку, тепер знову з'явилися на поверхні.
"......! <Задкіель>--!"
«Не може бути, наші Янголи справді повернулися!»
«Ну, в такому випадку, ми можемо боротися.»
Дівчата - Духи контролювали своїх Янголів, Сила Духу обгортали їхні тіла, наче ностальгічне почуття, і утворювали різний одяг.
- Астральна сукня. Абсолютний захист, який захищав Духів.
Чудове видовище дівчат, що вишикувалися в шеренгу, нагадувало сцену річної давнини. Шідо відчув, як дивне почуття наповнює його груди, коли він стиснув кулак.
«Е......?»
Тієї ж миті його тіло огорнуло тепле світло. Шідо розплющив очі.
Поглянувши вбік, він побачив Нацумі, яка стояла там і піднімала вгору <Ханіеля>. У той же час рани, витравлені в тілі Шідо, повністю закрилися, ніби жартома.
"......Даремно боялася. Згадати, як керувати Янголом, виявилося простіше, ніж я думала, — зізналася дівчинка. — Я залатала тільки видимі рани. Тому особливо не геройствуй."
"Ні, я почуваюся набагато краще. Дякую, Нацумі. Я радий, що ти тут.
«............Хм.»
Говорячи це, Шідо закривав і відкривав руку, ніби перевіряючи стан своїх ран. Нацумі відвернулася, ніби зніяковіла.
Хоча це була м'яка реакція, вона свідчила про те, що Нацумі отримала щиру похвалу від Шідо. Шідо відчув певну радість від цього і розтулив щоки. Тоді, можливо, помітивши це, щоки Нацумі ще більше зашарілися.
Спостерігаючи за цією сценою, Которі криво посміхнулася. Після цього вона прочистила горло, щоб відновити душевну рівновагу, і крикнула, щоб повести всіх за собою.
«Тепер...»
В астральній сукні, що нагадувала кімоно, з рогами, як у оні, Которі направила свою палаючу сокиру на <Звіра>.
«- Відтепер це буде наше побачення (Війна)».
З цією командою -
Духи затанцювали в освітленому світанком небі.
На полі уламків, що купалося в ранковому сяйві, сяяло кілька вогнів.
Це було сяйво Сили Духів, яке випромінювали дівчата, що володіли Янголами. Створений шляхом збору всієї світової мани. Надприродний кристал. «Чудодійна форма», що перевершила людський розум.
Дівчата, вперше за рік одягнені в астральну сукню, маніпулювали своїми Янголами з витонченим контролем, наче й не було ніякої паузи зь відсутністю у них Янголів. Одна за одною вони оточили <Звіра>.
"Ви, виродки. Що ви зі мною зробили?"
<Звір>, у якої вкрали мечі, вивернула свій схожий на лахміття плащ і замахнулася «кігтем» у правій руці. Гострі вістря, що шкрябали сам простір, накинулися на дівчат.
"Нуха!? Хіба це не мало накласти на неї дебаффа? Вона все ще дуже сильна!"
"Звичайно, Янголи були тимчасово викрадені, але початкова сила занадто відрізняється. Замість того, щоб послабити, вважайте, що це звужує її можливості атаки. Не втрачайте пильності і співпрацюйте, щоб придушити її!"
«--Ууу.»
Всі Духи відреагували на слова Которі.
Але...
«............»
«............»
На такому полі бою дві тіні мовчки дивилися на це ілюзорне видовище.
--Ямай Каґуя та Ямай Юдзуру.
Сестри-близнючки, які зазвичай йшли попереду всіх і змагалися за звання найкращої, чомусь не вхопилися за руків'я меча, що лежав перед ними.
Восьмий меч <Звір> носила на спині.
Тонкий меч, який тримав спіральну конструкцію.
Незважаючи на свою форму, меч нагадував Янгола вітру <Рафаеля>, якого колись використовували Каґуя та Юдзуру.
Безумовно, якщо підняти його, сила Духів повернеться так само, як це сталося з усіма іншими. Таким чином, це має бути спосіб допомогти Шідо. Не треба було вагатися. Але...
«Гей, Юдзуру.»
"Заклик. Каґує.”
Каґуя та Юдзуру вигукнули імена одне одної, обмінявшись поглядами.
«...... Фу.»
"...... Усмішка. Хуху."
Оскільки вони заговорили одночасно, вони обоє мимоволі розсміялися.
А ще, за збігом обставин, вони знову згадали.
Приблизно за місяць до цього, подію, яка викликала це вагання -
◇
--Я пам'ятаю тільки небо.
Так. Небо. Блакитне небо. Без жодної хмаринки - досі не впізнаю, але це було захоплююче видовище.
І вигляд птахів, що перетинали його, здавався дивовижно красивим; я мимоволі простягнула руку.
Ні, я намагалася простягнути руку.
Насправді, моїх рук не було видно.
Я просто не могла простягнути їх до неба, або вони взагалі не могли рухатися...... або, можливо, моїх рук вже немає.
Хоча думки були ясними, тілесні відчуття були дивно розпливчастими. Наче щось з науково-фантастичного твору, людина, від якої залишився лише мозок і хребет, занурений у бак з водою. Можливо, відчуття було саме таким. А потім навіть ці легкі думки попливли і зникли.
Проте, можливо, було б краще бути вдячною за цю відсутність фізичних відчуттів.
Напевно, якби це залишилося ясним, я б навіть не змогла зараз думати так, як зараз.
Той день не мав би бути чимось незвичайним.
Час, коли я прокинулася вранці, нічим не відрізнявся від звичайного. Я намастила тост половиною масла і половиною домашнього полуничного джему, як завжди. Це було зроблено чотири рази. Два рази маслом і два рази полуничним джемом. Це поєднання було важливим. Наголошуючи на цьому, мама хвалила мене, кажучи: «Швидше йди до школи».
Тоді я йшла до школи з нескінченно легким портфелем, а Fender Stratocaster купила на гроші з підробітку (електрогітара Fender Stratocaster) (а також на кишенькові гроші, заздалегідь позичені у батьків), серйозно ставлячись до занять (Яху).
Обід, як завжди, - покупна булочка. Я з легкістю випередила вічних суперниць — Маю з другого класу і Кономі з п'ятого — і вирвала шалено популярні бутерброди з котлетою і динну булочку з заварним, а також чудової булочки з ковбасою і майонезом і шоколадної датської булочки. Я їла і милувалася сльозами тих, кому не дісталося. Було дуже смачно.
Після школи, дізнавшись, що її друзі вирішили, що на наступному шкільному фестивалі гратимуть пісню і я посперечалася з Каною, яку пісню краще зіграти на фестивалі. Моя пісня з тріском програла в голосуванні.
Потім я допомогла бабусі на автобусній, в студії-ательє мене запросили стати моделлю, поговорила з Міері про кохання (але кохання, яким вона хвалилася, межувало з мазохізмом). Наприкінці послідувала настанова, мовляв, Ямай давно пора знайти хлопця. Схоже, ця дівчина вирішила прожити все життя ще за шкільних років. повернення додому після того, як вона прийняла виклик.
Такою була сторінка мого повсякденного життя, яка повторювалася вже понад 100 разів.
Так, веселий день. Це був день, в який неможливо було не галасувати. Через 10 чи 20 років, можливо, буде доречно озирнутися назад і згадати, як добре їй було в цей час.
Але якщо змусити мене розповісти про те, що пішло не так...
По дорозі додому в гонитві за м'ячем дитина вискочила перед автомобілем, що їхав..... видовище, наче прямо з манґи.
......Ні, ні, зовсім ні. Звісно я зробила щось круте. Як героїня з аніме, якою я завжди мріяла стати в старі часи.
Я впевнена, що мені б видали грамоту з поліції і написали б про мене статтю на три сторінки в місцевій газеті. Можливо, вони захотіли б похвалити мене перед усіма учнями на ранковій лінійці.
Але ж це травма - досить клопітко. Скоро шкільний фестиваль. Без мене виступ відклали б на потім. А ще я підтримую спортивний клуб. І...
Від цієї думки в голові остаточно затуманилося, і я усвідомила свій стан.
Ні, я, мабуть, завжди це знала.
Розуміла і прикидалася, що не знаю.
--Я тут. Я все ще хочу щось робити. Хочу подорожувати. Хочу їсти більше смачної їжі. А найголовніше, що в мене ще навіть хлопця не було.
Ах, точно. Я...
В цей час померла Кадзамачі Ямай.
◇
“…………”
“…………”
Лютий. Кімната 808 в будинку духів. Кімната, де сестри Ямай жили разом.
Каґуя і Юдзуру, прочитавши інформацію з конверта, мовчки сиділи на дивані. Це було рідкісне видовище для сестер Ямай, які зазвичай завжди розмовляли, окрім як під час сну.
Втім, у цьому не було нічого нерозумного.
Адже ця інформація містила факт, якого вони не очікували.
«...... Значіть Кадзамачі Ямай».
Як довго тривала тиша? Каґуя прошепотіла так, наче не могла витримати цієї тиші.
"...... Згода. Це здається, таким дивни."
«Ух, але ім'я досить круте, думаю».
"Усмішка. Думаєш?"
Слухаючи Каґую, Юдзуру легенько засміялася. У відповідь на це Каґуя знизала плечима і невиразно посміхнулася.
Побачивши перед собою конверти, Каґуя та Юдзуру підхопили свої швидше за інших - але, як і очікувалося, на це навіть не звернули уваги.
Не могло ж бути так, що інформація про описану особу призначалася лише для однієї людини.
Ні, якщо бути точним, то відчуття дивного спогаду перед цим, безумовно, було.
--Кажуть, що Каґуя і Юдзуру спочатку були одним цілим, а потім розділилися на двох.
І справді, численні битви перед зустріччю з Шідо були нічим іншим, як боротьбою за те, хто з них стане головною особистістю, коли вони знову стануть одним цілим.
Однак після того, як всі Духи, окрім Міо і Токи, стали людьми, їхні погляди дещо змінилися.
Саме так. Вони не знали, чи народилися вони з Сили Духа так само, як Міо і Тока. Зазвичай неможливо навіть уявити, що одна людина може розділитися на дві частини.
Тому Каґуя та Юдзуру вважали, що «ідея про розділення на двоє» виникла внаслідок дії кристалу Сефіри, який їм дали.
Іншими словами, вони думали, що сестрам-близнючкам було дано два окремі кристали Сефіри, тож думали, що вони від початку були близнючками.
Отже, перш ніж вони відкрили конверт.
«Я точно старша сестра!»
"Ні. Юдзуру - старша сестра. Докази лежать тут. Хуху."
"Не сунь груди мені в обличчя! Боже, якщо я старша сестра, ти називатимеш мене «Шановна Каґуя».
"Постанова. Коли Юдзуру буде оголошено старшою сестрою, ти називатимеш мене «най улюбленіша і миліша старша сестричка Юдзуру».
«А не забагато!?»
І, не зупиняючись на безтурботній сварці, вони посперечалися на завтрашніх перекусах, хто з них буде старшою сестрою.
......Таку гіпотезу, якщо бути точним, висунула Оріґамі під час дискусії з ними. Каґуя та Юдзуру, які це почули, сказали: «Хохо......а, я про таке і не думала». "Похвала. Як і очікувалося від майстра Оріґамі", і дали ці зауваження в якості своїх відповідей
Однак, інформаційні документи <Рататоску> містили інформацію лише про одну дівчину на ім'я Кадзамачі Ямай.
Каґуя почухала голову, спантеличена.
"......А взагалі, що це означає? І як це розуміти? Ми що, відокремилися одна від одної? А ми точно люди? Більше тягнемо на якихось чудовиськ, ніж на Духів".
"Подробиці. Згідно з коментарями <Рататоска>, нинішня ситуація схожа на...... синдром зниклого близнюка."
"Зниклого близнюка...? Звучить круто. Як якась техніка, що може стерти атаку супротивника".
"Пояснення. У вагітної двійнею один з них погано харчувався, тому це явище, коли цей плід поглинається в материнській утробі або іншим плодом. Отже, більш стисло, Кадзамачі Ямай - це «люди, які мали б народитися близнюками».
«Близнюками......»
Каґуя та Юдзуру знову подивилися на документ.
--Кадзамачі Ямай. 17 років на той час. Народилася 18 жовтня.
Одного разу, коли вона поверталася зі школи, був зафіксований нещасний випадок, коли вона рятувала дитину. Ймовірно, саме тоді <Фантом> перетворив її на Духа.
Але, оскільки вона допомагала Кадзамачі Ямай, чиї життєві функції були в небезпечному стані - щось, що причаїлося всередині, - відгукнулося на поклик кристалу Сефіри, інший людський фактор?
Так було написано в документі.
«...... Є ще якісь документи?»
"Перевірка. Ще є..."
Потім Юдзуру знайшов невеликий конверт у пачці документів.
На конверті було написано: «Фото/Кадзамачі Ямай».
«............»
«............»
Побачивши це, Каґуя та Юдзуру знову замовкли.
«Це Юдзуру.»
"Відповідь. Це Каґуя."
Обидві вони почули голос, який прийшов з нізвідки.
«Га... Що?»
"Питання. Що Каґуя має на увазі?"
Обидві поступилися конвертом одна одній. Але, як і раніше, це не допомогло досягти жодного прогресу. Обидві також вирішили прочистити горло кашлем.
"Ні......Я маю на увазі, говорячи про це, ми ще не обідали сьогодні. Давай зробимо перерву і по обідаємо. Продовжимо через дві години...... як тобі такий варіант?"
"Збіг. Юдзуру подумала про те ж саме
Каґуя та Юдзуру на мить подивилися одна на одну, видаючи вимушений сміх, коли обидві одночасно підвелися.
«......Хаах.»
Вийшовши з будинку духів і пройшовшись трохи, Каґуя полегшено зітхнула.
Вона зробила перерву на обід, але не була голодна. ......Ні, сьогодні вранці вона з'їла лише тост з полуничним джемом і салат. Можливо, апетит пропав, але вона зовсім не відчувала голоду.
Не варто було питати чому.
....Справа була в Кадзамачі Ямай.
Вона не могла сказати цього при Юдзуру......, але після прочитання тих документів спогади про Кадзамачі Ямай ожили в голові Каґуї.
Так, вона згадала.
Свою історію. Її думки. Її... останні миті.
Що все це означало? Каґуя не знаходила собі місця і не придумала нічого кращого, крім як під надуманим приводом втекти.
-Причина, через яку вони з Юдзуру розділилися на двох, полягала в іншому людському факторі - в Кадзамачі Ямай.
Якщо так, то чи можна сказати, що одна з них була справжньою Кадзамачі Ямай, а інша - сестра-близнючка Кадзамачі Ямай, якої спочатку не існувало?
І оскільки спогади про Кадзамачі Ямай відродилися в Каґуї...
«......Ааа, та годі уже».
Каґуя потрусила головою, щоб відігнати ці похмурі думки.
Нічого хорошого. Нічого доброго. Хвилюватися лише через це означало мати погану уяву.
Зрештою, існувало лише одне місце, куди можна було звернутися в такій ситуації. Каґуя підняла обличчя і прискорила крок, взявши курс до місця призначення.
І...
"......Роздуми. Мм."
Вийшовши з будинку духів і пройшовши деякий час, Юдзуру полегшено зітхнула.
Вона зробила перерву на обід, але зовсім не була голодна. ......Ні, сьогодні вранці вона з'їла лише тост з маслом і салат. Можливо, апетит пропав, але вона зовсім не була голодна.
Не варто було питати чому. -- Йшлося про Кадзамачі Ямай.
Вона не могла сказати цього в присутності Каґуї......, але після прочитання цих документів спогади про Кадзамачі Ямай ожили в голові Юдзуру.
Так, вона згадала.
Свою історію. Її думки. Її... останні миті.
Що це означало? Юдзуру, раптово була розгублена, не мала іншого вибору, окрім як втекти від цього.
-Причина, через яку вони з Каґуєю були розділені на двох, полягала в іншому людському факторі - в Кадзамачі Ямай.
Якщо так, то чи можна сказати, що одна з них була справжньою Кадзамачі Ямай, а інша - сестра-близнючка Кадзамачі Ямай, якої спочатку не існувало?
І оскільки спогади про Кадзамачі Ямай були відроджені в Юдзуру -
"......Самозахист. Не думай про це."
Юдзуру потрусила головою, щоб відігнати ці похмурі думки.
Нічого доброго. Нічого доброго. Турбуватися лише про цей пункт означало просто мати погану уяву.
Зрештою, існувало лише одне місце, куди можна було звернутися у такій ситуації. Юдзуру підняла обличчя і прискорила крок, взявши курс до місця призначення.
І...
«---Ах.»
"Сюрприз. Це воно."
Каґуя та Юдзуру розширили очі, побачивши одна одну в тому самому місці.
Так. Вони розійшлися, щоб прогулятися навколо будинку Духів, і опинилися в одному місці в один і той самий час.
Воно було - розташоване зовсім поруч з багатоквартирним будинком Духів, дім Шідо.
«............»
«............»
Вони деякий час ошелешено дивилися одна на одну.
«Ху, хаха......»
"Крива посмішка. Ху, хуху......"
Сміх почав з'являтися з нізвідки.
Це не було чимось особливим. І Каґуя, і Юдзуру відчули, що найкращий спосіб впоратися з цим занепокоєнням - прийти сюди і бути вислуханими Шідо.
Коли цей сміх був помічений, вхід до Іцуки відчинився, і з нього вийшов Шідо.
"......? У чому справа, чому стоїте перед будинком?"
"А, вибач, вибач. Я просто хотів порадитися з Шідо.
"Згода. Можеш вислухати?"
«Порадитися?»
Шідо здивовано нахилив голову, але запросив Каґую та Юдзуру до будинку.
«То про, що хочете порадитися?»
Шідо швидко заварив чай і поставив його перед ними. Каґуя і Юдзуру подивилися одна на одну, намагаючись вимовити ці слова під тихим стогоном.
«Гм... тобто, якщо гіпотетично...»
"Питання. Що б зробив Шідо, якби хтось сказав, що ти несправжній?"
«......... Га?»
Почувши їхнє запитання, Шідо розгублено подивився на них.
"Що це означає? Несправжній ......? Це що, психологічний тест якийсь?"
"Хм, ну, щось на кшталт того. А ти як думаєш? Одного дня з'явилася людина з таким самим обличчям, як у мене".
"Заява: він би прийшов і сказав: «Досі я зазнавала стільки труднощів, тому я - справжній, дякую за все, тепер я стану на твоє місце», що, якби це було заявлено?"
«...... Це про Шінджі?»
Шідо поставив це питання, приклавши руку до підборіддя. У відповідь Каґуя та Юдзуру видали колективний звук «ах», розширивши очі.
Шінджі - так звали хлопця, який існував до того, як став Шідо. Каґуя та Юдзуру не мали наміру про це згадувати, але для Шідо було б розумно подумати про це, коли він почув таке запитання.
"Вибач. Я не хотіл..."
"Вибачення. Вибачаюся за те, що змусила тебе це почути. Ми обоє не хотіли тебе образити".
Коли Каґуя та Юдзуру поспіхом заговорили, Шідо знизав плечима, розслабивши вираз обличчя.
«Не треба вибачатися, я знаю».
Сказавши це, він відповів, поміркувавши кілька хвилин.
«...... Що таке справжній?»
«А?»
"Питання. Питання спогадів?"
«Ні, я маю на увазі, хіба я не живу іншим життям, ніж "той справжній Шідо"? Я зустрічався з іншими людьми, розмовляв по-іншому, їв по-іншому. ......Тоді вже спражній, хіба ні? -Принаймні, я так думаю про себе і Шінджі."
«............»
«............»
Почувши слова Шідо, Каґуя та Юдзуру подивилися одна на одну - «Ху......хехехе».
"Усмішкая. Це, безумовно, правда."
Очікувана відповідь змусила їх обох широко розсміятися.
-Ах, як і очікувалося, було добре, що ми прийшли сюди.
Тепле почуття наповнило їхні серця, коли Каґуя та Юдзуру поступово посміхнулися.
Напевно, відповідь вже була у Каґуї та Юдзуру весь цей час. Якби вони не вважали себе Кадзамачі Ямай прийшли б до цього швидше. Навіть якщо вона чи вона були тією, хто не міг народитися, це не мало значення для їхніх теперішніх «я».
Однак їхнє співчутливе серце породило вагання. Каґуя і Юдзуру, обидві хвилювалися, що інша буде шокована її походженням.
Згадуючи про це зараз, чому вони так багато думали про це?
Каґуя і Юдзуру думали про це одночасно. І чомусь вони були переконані, що інша думає про те ж саме.
Звичайно, Каґуя та Юдзуру мають дещо особливе походження порівняно з іншими дівчатами, які перетворилися з людей на Духів.
Але що з того?
Адже їм було так весело разом.
Змагання між ними було таким захоплюючим.
Бути врятованими завдяки існуванню одна одної...
Вони ще довго сміялися на очах у розгубленого Шідо.
◇
--Так. Відтоді їхню долю було вирішено.
Рука на мить зупинилася. Сила Янгола, яка мала бути втрачена, стояла перед їхніми очима. Ймовірно, це викликало деяке замішання.
Сила Духів може змінювати форму залежно від серця. Якщо спогади Кадзамачі Ямай були правдивими, то обидві думали, що прийняття Сили Духа призведе до певної трансформації для них обох.
Але - чого тепер боятися?
Якби вона була з Каґуєю.
Якщо вона з Юдзуру.
--Тоді разом вони будуть найсильнішими.
На цьому мерехтливому полі бою Каґуя і Юдзуру посміхнулися одна одній і одночасно простягнули руки.
«Ходімо, Юдзуру.»
"Згода. Ходімо, Каґує."
І, кажучи це, руками одночасно, вони вхопилися за руків'я спірального меча, що стирчав перед ними.
«--!»
«......!»
Тієї ж миті від місця їхнього дотику поверхнею меча побігли брижі, раптово змінюючи його форму.
Водночас Каґуя та Юдзуру відчули ностальгічне почуття.
Немов тепла кров, що прилила до холодного тіла.
Ніби щось прокинулося з глибини їхнього єства.
--Втрачені крила, які знову повернулися.
«Юдзуру...»
"Згода. Каґує.”
З їхніми з'єднаними руками як відправною точкою, було відчуття, що межа між їхніми тілами стає невизначеною.
Але вони не боялися. Навпаки, їм було важче придушити хвилювання, що з'явилося в їхніх думках.
Каґуя і Юдзуру наблизили свої обличчя одне до одного з обох боків.
«----»
І їхні губи торкнулися одне одної в поцілунку.
◇
«-Ааааааааааааааааааааааааааа------!»
З ревом гніву було випущено кілька косих ударів.
П'ять пальців <Звіра> безладно і грубо розірвали повітря і землю, щоб атакувати Духів.
"Ку......! Наскільки сильна ця дівчина!"
Так чи інакше, вона використовувала <Камаеля>, щоб відбити ці косі удари, наповнені величезною силою. Которі мимоволі насупилася, відчуваючи, як сильний удар передається на її руку.
<Звір>, у якої відібрали мечі більш-менш на рівних билася з Которі та іншими в міру того, як розгорталася битва.
Порівняно з тим, як вона розмахувала мечами, вона більше не відкривала «Порталу» в просторі і не випускала лід і вогонь.
Однак <Звір> все ще мала «кіготь», який може розрізати все, до чого торкається, і паранормальну силу та час реакції - суть залишалася незмінною; вона все ще перевершувала Духів з точки зору ясної та чистої «сили».
Промені світла Оріґамі, холодне повітря Йошіно, атаки зі сліпих зон, Мукуро, перетворення Нацумі, звукові хвилі Міку - все це було розбито одним ударом. Вона завила, ніби показуючи, що будь-який опір марний.
Так виє звір, випущений з кайданів. Дівчата мимоволі затамували подих від божественної присутності, яку вона випромінювала.
Звісно, метою Которі не було піддатися «Звіру» чи навіть спробувати вбити її. Але при такому розкладі почати розмову з Шідо було б для неї нездійсненною мрією.
Навпаки, здавалося, що після того, як у неї відібрали мечі, вона стала ще більш жорстокою, ніж раніше. Можливо, вона почала ставитися до них серйозно після того, як у неї вкрали зброю. Або ж, можливо, ці «мечі» справді були в'язницею, що тримала її в покорі.
Коли Которі розсміялася з цієї думки, яка відволікла її увагу, а піт стікав по її обличчю, голос Марії знову пролунав з навушників.
"У нас мало часу. <«Ігґдрарамус» може лише тимчасово відірвати Янголів від «Звіра». Занадто довго чекатимете - і Янголи знову стануть «мечами», які будуть притягнуті до неї. А якщо так станеться, тоді варіантів більше не залишиться".
«Я все одно не дуже люблю гаяти час ......!»
Которі застогнала і насупилася у відповідь.
Але Марія, можливо, не обов'язково намагалася надихнути Которі та інших. Її слова були просто констатацією фактів. Которі клацнула язиком і підвищила голос.
“Оріґамі! Це явно не працює! Треба атакувати сильніше!"
«-- Зрозуміло!»
У відповідь на вказівки Которі, Оріґамі підвищила голос. Которі ледь помітно кивнула, зосередившись і піднявши над головою <Камаеля>.
Потім, підкоряючись волі Которі, бойова сокира змінила форму - утворивши величезне дуло, яке було прикріплене до тонкої руки Которі. <Меґіддо>. Форму Янгола вогню <Камаеля>, який міг похвалитися найбільшою вогневою силою.
«<Метатрон>--» У той же час Оріґамі зібрала незліченну кількість «пір'я», що літало навколо неї, і також створила форму гармати.
«............»
Можливо, через їхні рухи <Звір> смикнула бровами. Вона звузила очі, насторожившися, і знизила поставу, щоб стрибнути.
Що це було - інстинкт, розум чи досвід? Так чи інакше, було не зовсім зрозуміло, що дало їй таке переконання, але вона явно бачила в Которі та Оріґамі загрозу. І, на жаль, швидкість <Звіра> значно перевершувала швидкість Которі та інших.
Которі не давала спокою думка про те, що якщо вона зараз вистрілить з <Меґіддо>, то <Звір> скоріш за все, ухилиться від неї. Якою б потужною атака не була, вона не мала сенсу, якщо не влучить.
Ні, навпаки, Которі та Оріґамі також мали миттєву паузу після пострілу. Перед нею цей отвір міг виявитися фатальним, для них.
Саме так. Вона не могла так стріляти.
--Якщо це продовжиться.
“——Йошіно! Міку!"
«Так!»
"Я чекала на це!
Коли Которі кричала, Йошіно, яка їхала верхи на величезній ляльці кролика, і Міку, яка мала блискучу клавіатуру навколо свого тіла, обидва відповіли їй.
Незважаючи на те, що обидві не отримали детальних інструкцій, вони стояли в місцях, розташованих в межах сліпої зони «Звіра».
«Задкілель!»
«<Габріель>--<Рондо>!»
Наступної миті, коли навколишня температура миттєво впала, на ногах <Звіра> з'явилися крижані кайдани, які прикували її до землі. У той же час невидима звукова стіна нагромадилася, щоб утримати її тіло.
«Ух, гу, а, аа----!?»
Як і очікувалося, вона не очікувала цього. <Звір> закричала і спробувала поворухнути тілом.
Але Которі та Оріґамі не проґавили б такої нагоди. Обидві вони навели свої атаки на <Звіра> і закричали.
«<Камаель>--<Меґіддо>!!!»
«<Метатрон>--<Артеліф>!!!»
Вогонь і світло.
Щільний Сила Духа сконцентрувався в обох атаках, коли її випустили, викарбувавши дві лінії на порожньому небі. Небо, ще тьмяне на світанку, яскраво засвітилося, наче підпалене.
З точки зору чистої вогневої потужності «Камаель» і «Метатрон» були найсильнішими серед Янголів.
Кожен удар на повну силу, без найменшого натяку на відхилення, йшов за курсом, налітаючи на розп'ятого на землі <Звіра>.
Але...
«-А, а, а, ааааааааааа------!»
Перед тим, як потрапити під пряме попадання цих двох атак, <Звір> випустив рев. З усієї сили вона вирвалася з пут Йошіно та Міку.
«Ех!?»
"Кя! Це справжній жах!"
Коли Йошіно та Міку залишилися в жаху, <Звір> відштовхнувся від землі і стрибнув у небо. атака Которі та Оріґамі на повну потужність пройшло через простір, де кілька хвилин тому знаходився <Звір>.- Але
...
"Хуму. Удар молодшої сестрички та Оріґамі не пропаде даремно.
"...... А, точно. Якщо це ти, то атаки вона не уникне......!"
В той час. Мукуро і Нацумі непомітно для всіх пішли обхідним шляхом, щоб розташуватися по діагоналі від Которі та Оріґамі. Обидві вони одночасно підняли своїх Янголів.
Ключового Янгола <Міхаеля>.
І дзеркального Янгола <Ханіеля>, який імітував туж форму.
«Відчини двері, Міхаеле!»
«Я не дам тобі втекти!»
Обидві вони вставляли кінчик ключа назовні, відкриваючи там величезний «портал».
«Портал» прийняв смертельну атаку від Которі та Оріґамі, випускаючи її з іншого “порталу”, що відкрився одразу за «Звіром».
«Га......aaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa--------!»
Світло, що випалило небеса, і вогонь з пекельних ям.
Потік Сили Духа, пофарбована у білий і багряний кольори, поглинула <Звіра> і пронизала небо.
У цьому місці - ні, можливо, зараз він міг похвалитися найбільшою силою на землі. Це був єдиний удар, що поєднав у собі силу всіх Духів. Незрівнянна геркулесьвська сила цього світла руїни не залишила б від звичайної істоти навіть пилу.
Якою б могутньою не був <Звір>, вона точно не лишилася б неушкодженою після такого. ......Насправді, навіть зараз Которі вважала, що вони, можливо, трохи перестаралися.
З огляду на це, потрібно було терміново зробити її слухняною. Бо це може означати, що вона затаїть образу на Которі та Оріґамі, але роль Шідо полягала в тому, щоб відкрити їй серце. Якщо це означало захопити її, вони повинні були якомога менше створювати ненависті до себе, щоб...
«-- Которі!»
А потім.
Которі нарешті помітила це з раптового крику Шідо.
Потік Сили Духа все ще залишав сліди на небі.
Зсередини цього сліпучого стовпа вискочила чорна тінь.
«Тікай, Которі!»
закричав Шідо, дивлячись на небо з землі.
«Ааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа.....!!!»
Так. Атаки Которі та Оріґамі, що мала повалити Звіра не досягла того результату, що вони очікували.
<Звір> кинувся атакувати Которі після того, як отримала величезний удар усім своїм тілом.
Звісно, вона не вийшла цілою і неушкодженою. Її потріскана і зотліла астральна сукня була ще більше зруйнована і більше не мала своєї первісної форми. Кінчики її волосся, які втратили свій колір, тепер були посічені. Було б не дивно, якби вона впала на землю після цього.
Однак, посеред усього цього, лише п'ять «кігтів» на її руці яскраво сяяли своїми лезами.
«Молодшо сестричко!»
«Которі...»
«Которі!»
За мить усі закричали. Але вони не встигли. Миттєва пауза розслаблення після того, як пролунав удар на повну силу. Навіть свідомість Которі не встигала за тілом.
--З гуркотом, здатним потрясти весь світ, п'ять «кігтів» опустилися на Которі.
Тіло Которі могло лише беззахисно прийняти цей удар -
«----------Ех?»
Наступної миті Шідо відчув, як з його горла витікає голос.
Але це було зовсім не дивно.
Зрештою, <Звір>, який саме збирався нанести удар по Которі, раптом звалився на землю.
«Що за...»
«Га......а!»
<Звір> витріщився на небо після того, як впав.
Піднявши обличчя і простеживши за цим поглядом - Шідо нарешті помітив.
Блакитне небо, освітлене ранковим сонцем.
На ньому з'явилася дівчина.
«Це...»
Це був Дух. Її висока постать була одягнена в гамівну сорочку, схожу на броню. Так само, як Которі та інші, вона була переповнена великою кількістю Сили Духа.
У правій руці вона тримала велетенський спис. А блискучий ланцюг обвивав ліву руку. А на спині - крила, що пронизували небеса.
Але не це привернуло увагу Шідо. Її довге волосся було схоже на плащ, що тріпотів на вітрі.
Пристрасна і врівноважена. Весела і спокійна.
Ця пара очей містила в собі обидві суперечливі стихії.
Шідо відчував дивне почуття, дивлячись на це безстрашне і прекрасне обличчя.
«Каґуя...... чи це Юдзуру?»
Шідо напівсвідомо вигукнув ці імена.
Так. Обличчя цієї дівчини нагадувало щось середнє між Каґуєю та Юдзуру.
Почувши голос Шідо, дівчина розтулила куточки рота.
Потім, коли вона гордо назвала своє ім'я, її голос відлунював у небі.
"- Представлення: Хто далеко, той нехай слухає мій голос. Хто близько дивіться очим. Вершниця творіння, рівна богу, тут щоб швидко і вміло вирішити цю дилему.
Королева тайфунів, що пожинає все суще, я - Кадзамачі Ямай."
«Кадзамачі Ямай.»”
Шідо повторював і обдумував ім'я, яким назвалася дівчина.
І це привело його до переконання.
Це було ім'я часів, коли Каґуя та Юдзуру були ще людьми.
«Не може бути, ви ....... Як таке могло статися?»
"Усмішка. Ху..."
Поки Шідо бурмотів, приголомшений, дівчина-Ямай безстрашно посміхалася.
Для швидкого та корисного розуміння, ця фігура сформована за допомогою Ямай Каґуї та Ямай Юдзуру.
--Це все завдяки твоїй допомозі, мій соратнику. Ти додав мені сміливості."
«Я?»
Коли Шідо округлив очі, Ямай подивилася на нього і посміхнулася, ніби знайшовши таку відповідь забавною.
"Дуже приємно. Добре, поговоримо про це пізніше.
Але Шідо. Для такого чоловіка, як ти, чи не було б нерозумно не сказати і слова компліменту дівчині, яка з'явилася у своїй найкращій подобі?"
Сказавши це, Ямай пустотливо примружила очі.
Хоча Шідо був рефлекторно вражений, він одразу зрозумів її наміри і підвищив голос.
"Ти вразила мене наповал. Зачарувала з першої ж секунди як побачив тебе."
«Фухаха.»
Як тільки Шідо сказав це, Ямай вибухнула сміхом, ніби не в змозі більше стримувати його.
А потім, у манері, яка зробила її ще більш елегантною, вона націлила свій спис на <Звіра>, який дивився на неї знизу вгору.
"-Бій. Прийми це як привітання. Раз після танцю з моїм соратником дама залишаєшся сама, то я візьму її до танцю, а то її настрій так і зіпсуватися може". .
«Що?!?»
Шідо від несподіванки округлив очі.
Але за мить він зрозумів, прислухавшись до сильного вибуху, що пролунав з боку <Звіра>.
Ямай промчала у небі зі швидкістю, за якою неможливо було встежити.
"---- Напад. Хя----------!"
Залишивши лише цей голос у своєму первісному повітряному просторі, Ямай на великій швидкості спустилася до <Звіра> внизу.
За мить після того, як вона вдарилася об небо, її тіло вразив жахливий удар. --Звуковий бар'єр. Коли перевищується певна швидкість, повітря стає міцною стіною, яка стоїть на шляху будь-якої речовини. Тіло Ямай перевищило цю швидкість, навіть не моргнувши, і прорвало цю невидиму стіну.
Внаслідок цього пролунав звуковий вибух, який міг би розтрощити навіть найміцніший літак, але Ямай це сповнило дивне відчуття збудження, від якого їй хотілося кричати.
--Її тіло стало легким. Її кінцівки були сповнені такої сили, що здавалося, вони ось-ось луснуть. Здавалося, що все у світі зупинилося.
Світ, де Ямай досягла вершини швидкості. Вона, безсумнівно, була володаркою цього підвішеного світу.
«............!»
Але була одна людина, яка ступила у світ Ямай.
<Звір> помітила наближення Ямай і замахнулася кігтем, прикріпленим до її руки.
П'ять колючих ударів, позначених величезною силою, були одночасно випущені перед Ямай. Інтервал на межі смерті. Наступної миті тіло Ямая було б розрізане на кілька частин.
«Як же прекрасно...»
Однак Ямай пурхала своїм тілом у небі на відстані тонкого паперу - ні, жоден аркуш паперу не зміг би ухилитися на такій екстремальній відстані.
На її щоках, грудях, животі, руках і ногах було відчуття, ніби її злегка погладили краєм цих порізів. Проте з тіла Ямай не витекло жодної краплі крові.
Якби <Звір> змогла виступити на повну силу, результати були б іншими. З її рук вийшло п'ять колючо-ріжучих ударів; якби хоча б один з них влучив би в Ямай, то ситуація була б повністю перевернута.
Однак Ямай була абсолютно впевненена в собі.
А точність цього «кігтя» трохи притупилася.
Так. Це була не просто битва Ямай. Це була битва, де кожен поклав своє життя, щоб прокласти собі шлях.
Цей Дух був занадто сильним. Спочатку, це був би супротивник, з яким Ямай змогли би зіткнутися.
Але вона зустрілася з ним, коли інші уже ослобили її.
Тільки в цей момент вітер Ямай перевершив <Звіра>--!
"Контратака. Ха----!"
Далі Ямай кинулася зі списом у руці на <Звіра>.
--<Ель Ре'ем>. Непереможний штурмовий спис, який отримав назву легндарного єдинорого. Вітер закрутився в найгострішій точці, утворюючи невеликий торнадо.
«A, aa!»
Однак <Звір> з силою висмикнула руку в протилежний бік, використовуючи задню частину свого «кігтя», щоб парирувати удар. Вітер, сфокусований на кінчику списа, втратив свій фокус і розійшовся навколо.
«Ку......a......!?»
Проте контратака Ямай була не єдиною. Обличчя <Звіра> було позначене стражданням.
--<Ель Нааш>. Ланцюг з ім'ям легедарного змія обвився навколо ноги <Звіра>.
«Фу......!»
Ямай вклала всю свою силу в ліву руку, маніпулюючи ланцюгом, щоб вдарити тіло <Звіра> об землю.
«Ку......!»
<Звір> миттєво підвівся, з силою штовхаючи свій «кіготь», намагаючись розірвати ланцюг. Однак перед цим Ямай відсмикнула свою ліву руку, щоб швидко повернути <Ель Нааш> назад.
Билися б то сестри Ямай, атака Каґуї провалилася б, а Юдзуру, передбачаючи це, вдарила б у відповідний момент. А потім, Каґуя незадоволено надулася б і оспорювала її перемогу.
«----»
Ямай посміялася з себе за те, що під час бою їй спадають на думку такі безглузді думки.
Тепер вона знала. Каґуя виглядала так, ніби ображена і зла, але вона водночас про себе хвалила досягнення Юдзуру. Юдзуру також розуміла, що Каґуя навмисне брала на себе роль приманки.
Так чи інакше, це тіло було злиттям Каґуї та Юдзуру. Свідомість, що мешкала тут, мала обидва їхні наміри, змішані разом.
Так. Строго кажучи, ця особа і свідомість не були точно такою ж, як тоді, коли Кадзамачі Ямай була людиною.
Каґуя та Юдзуру пройшли через історію зростання разом. Таким чином, вони вдвох створили нову форму втілюючи найкраще від обох Ямай.
І тепер вони відкрили дещо після того, як досягли злиття завдяки силі <Рафаеля>.
Це був далекий спогад. Коли Кадзамачі Ямай помирала, воля безіменної молодшої сестри, яка проросла, коли був даний кристал Сефіра, прокинулася.
Вона прокинулася від сили Кристала Сефіри і, щоб запобігти смерті своєї улюбленої сестри, її серце, серце Ямай, було асимільоване в це тіло.
Помираюча Кадзамачі Ямай і маленька сестра, яка так і не народилася.
Ці два незрозумілі чинники, що блукали між життям і смертю, зуміли уникнути смерті, об'єднавши свої існування в єдине ціле.
Та з часом їхні серця знову розділилися надвоє.
--Але два Духи, що народилися таким чином, дещо відрізнялися від тих двох, що були першими. Ніщо не було однаковим.
Кадзамачі Ямай та її безіменна сестра.
Каґуя і Юдзуру, виживши вони обидва успадкували різні частинки цих сестер.
"...... Гірка посмішка. Ну чесне слово, про що я думаю по серед бою".
Ямай раптом розтулила щоки, налаштовуючи і <Ель Ре'ем>, і <Ель На'аш>.
«Це тіло сповнене любові моєї безіменної сестри!»
Вона знову націлилася на «Звіра», одночасно витягнувши «Ель Ре'ем».
Однак наступний удар з <Ель Ре'ем> був не тільки з <Ель Ре'ем>.
«<Ель Цуохуель> ......!»
Вигукнувши це ім'я, Ямай витянула своє тіло і кинула спис з усієї сили вперед.
-Величезний метальний спис з ланцюгом, вплавленим у наконечник списа.
«......Гу, а--!»
Як і раніше, <Звір> спробувала відбити спис своїм «кігтем», але потім вчасно скрутила своє тіло.
Мабуть, вона помітила. Ця атака була дещо іншою, ніж попередня.
Однак загроза <Ель Цуохуель> не обмежувалася лише силою списа. Ще сильніший вітер що йшов разом з цією атакою будучи загорнутим навколо списа, м'яко здував <Звіра>.
«Га--»
"Висновок. Це - кінець!"
голосно вигукнула Ямай, потянули <Ель Цуохуель> назад і знову націлила його на <Звіра>, який злетів у небо.
Але, в той момент.
«А...»
Вона подумала, що <Звір> випустив рев, тихіший, ніж будь-коли раніше. Коли вона зімкнула пальці на правій руці, п'ять «кігтів», що висіли навколо її руки, об'єдналися в один.
"Підозра. Що за ......?"
Ямай злегка напружила брови від цього несподіваного вчинку.
Зважаючи на це, вона повинна була діяти однаково. Незалежно від того, що робив супротивник, не було нічого, що могло б зламати <Ель Цуохуель>, поєднання сили Каґуї та Юдзуру -
«--Вха...».
Проте.
Коли Ямай випускала <Ель Цуохуель>, вона закам'яніла тілом і розширила очі.
Причина була проста. Це було тому, що кіготь <Звіра> зараз трансформувався, випромінюючи бліде світло.
--Тримаючись за широке лезо, єдиного великого меча.
«Аааааааааааааааааааааа!»
З кричущим ревом
<Звір> замахнувся мечем.
«Що?!»
На полі бою, де хаотично розкидалася Сила Духа, закрутився шторм.
Посеред усього цього Шідо мимоволі підвищив голос, спостерігаючи за битвою між Духами.
На це було багато причин. За лічені хвилини поле бою стрімко змінилося.
Кожен повернув собі Силу Духа. Завдяки спільним зусиллям, Которі та Оріґамі завдали величезного удару по <Звіру> І тепер злиття сестер Ямай давало рівний бій <Звіру>.
Але була одна подія, яка привернула і не відпускала увагу Шідо.
--Це був меч, яким замахнувся <Звір>.
«Це, це ......»
Шідо випустив приголомшений голос з горла.
Проте реакція всіх Духів не надто відрізнялася від реакції Шідо. Всі широко розплющили очі, дивлячись на меч <Звіра>.
Але в цьому не було нічого дивного.
Її меч був... «
......<Сандальфон>......!?» - Тому що
це був Янгол меча, яким колись користувалася Тока.
«Що це означає?»
Шідо прошепотів, дивлячись на <Звіра>.
Звичайно, <Звір> носив десять мечів, які утримували силу кожного. Якщо подумати про це нормально, то не було нічого дивного в тому, що вона також володіла силою <Сандальфона>.
Але хіба не було б логічно, якби <Сандальфон> також став одним з десяти мечів, які вона носила?
Чому <Сандальфон> опинився в її «кігті»?
Невже вона...
«Ямай!»
Роздуми Шідо перервав крик Которі.
Так. Як і у випадку з Шідо, увагу Ямай настільки відволікла поява <Сандальфона>, що вона отримала удар спереду у відповідь.
Удар <Звіра> з <Сандальфоном> викарбував на землі глибоку тріщину. Звідти здіймався дим, і не було жодного шансу переконатися, що Ямай у безпеці.
"Хуму......! Ямай!"
«Цього не може бути!»
Переляк Духів відлунням відбився на полі бою. Щойно побачивши те що сталося з Ямай, дівчата тремтіли від страху. Атака <Звіра> була просто надто потужною.
-Але.
"......Прошу вибачення. Я була необережна. Будучи захопленою зненацька посеред бою."
У цей момент здійнявся сильний вітер. Дим і пил навколо розвіявся в одну мить.
І в центрі цього - стояв лицар з величезним щитом.
"Покажися. --<Ель Пеґес>. Страшно подумати, що було б без тебе."
Сказавши це, Ямай опустила щит. Очевидно, вона склала крила на спині і обмотала їх своїм ланцюгом. Так само, як і <Ель Цуохуель>, це була одна з варіацій її Янгола.
"Ямай! З тобою все гаразд?"
"Звичайно. Ледь не загинула але для Ямай це ніщо".
Коли Ямай заговорила, вона важко видихнула і різко подивилася на <Звіра>, який сидів у небі.
"Звеличення. Нарешті, я на власні очі побачила твою силу. Не буду зараз питати про той меч. А за свою грубість, що була раніше, я відкрию мою таємну техніку помсти".
І, кажучи це, вона перебільшено витягнула обидві руки.
Тоді спис і щит в її руках, а також частина обладунків злетіли в небо, створивши нову форму.
-Форму величезної балісти, яка приголомшувала погляд.
«Kya......!»
"Ноха! Щ-що це!"
Вітер наче ожив і зашаленів, як одержимий. Він ревів, він метав; бив по вухах, немов дракон махав крилами, шаленів, що земля застогнала під ногами.
За рухом рук Ямай баліста опускалася і піднімалася, в той час як навколо здіймався страхітливий шторм.
Від чого навіть самі хмари розійшлися, а уламки на землі перетворилися на пил, немов велечезний дракон махав крилами і шаленів так, що сама земля стогнала під ногами... А вітер здійнявся настільки потужний, що спустошував усе на цьому полі бою смерті.
І незабаром все це зійшлося в штурмовий спис, який став стрілою...
"Звільняю тебе, <Ель Єврун>--"
Супроводжувана голосом Ямай, баліста вистрілила в бік <Звіра>.