Люди за своєю природою поділяються на провідних акторів і тих, хто ними не є.
Кожне існування відрізняється від інших, і ті, хто не має нічого, не йдуть ні в яке порівняння з тими, хто має все.
...... Зусилля? Коли це коли-небудь комусь допомагало?
Я не вірю в реінкарнацію, але не можу не вірити, що моє попереднє життя була якоюсь лиходійкою. Вбивала і вбивала. Крала і крала. Великою лиходійкою, відкинутою усім світом, покинутою Богом і Буддою. Злочинів стільки, що треба було б 7 разів перевтілюватися, щоб покаятися - що? ......
Хіба ніхто не здався б в такому стані, хоча б трохи?
......Так що я дуже вдячна Міо.
<Ханіель> змінив «мене» на «мене, але не мене».
І перш за все, це дало мені можливість познайомитися з усіма.
......Ні, це не так. У моєму паскудному житті, я думаю, є тільки одна хороша річ. З огляду на цей єдиний момент, я вважаю, що все інше можна списати з рахунків.
Якби зараз з'явилася зручна Богиня і сказала, що треба вибирати між «таким же сміттєвим життям, як і раніше» і «обіцянкою успішного життя, але якому я не зможу зустріти всіх», думаю, я б вибрала перше.
Але ...... ні, саме тому.
Час від часу з'являється це тривожне відчуття.
Роль другого плану, яка переросла в головну роль.
Я не намагаюся приєднатися до групи, яка вже є.
Гидке каченя, яке намагається подорослішати.
Чи справді я можу бути поруч з ними?
◇
“…………”
Лютий. За місяць до появи <Звіра>.
В одній із кімнат багатоповерхівки, що височіла поруч із домом Іцуки, Нацумі дивилася на конверт, покладений на стіл.
Здавалося, що це триває вже майже годину. Вона не дивилася в дзеркало, але її зазвичай похмурі очі мали ще більш суворий вираз.
Але це було неминуче. Зрештою, він містив інформацію про час, коли Нацумі була людиною.
Так. Одного разу Нацумі відмовилася переглянути вміст, але після цього вона знову відвідала Которі, щоб таємно отримати конверт.
Кілька днів тому вона передумала. Це сталося, коли вона разом із Шідо та Йошіно відвідала місто, де колись жила Йошіно.
Вона здивувалася, чому, дивлячись на Йошіно в той час, вона відчувала думки матері Йошіно, довірені «Йошінон», - Нацумі відчула, як її серце сильно затремтіло.
Звичайно, вона не думала, що її особиста історія була такою ж прекрасною, як минуле Йошіно. Дійсно, як показано на фото, конверт, переданий Нацумі, здавався тоншим за конверт Йошіно. Як і очікувалося, вона була худорлявою людиною з худорлявою історією. Нацумі пригадала таємниче відчуття.
Однак, якби Нацумі почала діяти, це було б дуже помітно. Відвідавши Которі з незграбним обличчям, вона за 30 хвилин перейшла до головної теми і отримала конверт від Которі, яка вже трохи втрачала терпіння.
......Але все ж.
«Хмм......»
Навіть після всіх вжитих до цього часу дій, при спробі перевірити вміст, «......Я маю на увазі, що я тільки що отримала його, але чи варто перевіряти його?» - прошепотіла маленька лінива Нацумі, що жила в її серці. До речі, всього було сім маленьких Нацумі, а фірмовим знаком маленької лінивої Нацумі було зображення лежачого Будди і пухкенький живіт, що випинався з-під обтягуючого трикотажу кусода.
«......Ех, ну його до біса!»
Проте, не було сенсу залишатися в такому стані вічно. Нацумі вирішила відкрити конверт і незабаром почала діставати документи з нього. Особливого сенсу в них не було, але вони були від природи тонкими.
Документи повільно виходили з горлечка конверта, і ієрогліфи, написані на них, поступово ставали видимими.
Перше, що вона побачила, було повне ім'я.
«...... Кйоно, Нацумі».
Прочитавши текст на документі, Нацумі тонко зітхнула.
Таємниче відчуття того, що у неї є прізвище, дивне полегшення від того, що це було напрочуд звичайне прізвище, наповнило її легені.
Але на цьому все й закінчилося. Для Нацумі, яка повністю втратила пам'ять про минуле, це була просто нова інформація.
До речі кажучи, так само було і для Йошіно. Дивлячись на її ім'я, дивлячись на фотографії, дивлячись на все її минуле, все це здавалося несправжнім. Йошіно згадала все після того, як відвідала лікарняну палату, де вона провела свої дні, будучи госпіталізованою.
Якщо так, то чи потрібно Нацумі, щоб згадати минуле, також відвідати місце, де вона колись жила?
Якось незручно. Їй було б важко йти самій, але щоб Шідо та Йошіно супроводжували її, було б теж незручно...
«----Ех?»
Тоді.
Наступної миті Нацумі здригнулася від раптового болю в голові.
«А-а-а-а, а-а-а, а-а-а, а-а-а.....!?»
Наче гостра голка пронизала її голову, інтенсивний головний біль був схожий на голку, що розгалужується зсередини її голови. Вона впустила конверт і мимоволі присіла на місці.
При цьому вміст конверта розлетівся і потрапив в поле зору Нацумі. Фотографія обличчя. Структура сім'ї. Місто, де вона колись жила. Час зникнення, коли вона перетворилася на Духа.
Потім, у відповідь на це, головний біль посилився...
«Тц...»
Зрештою, Нацумі відчула, як щось піднімається з нижньої частини її живота. Сильна блювота. Вона кинулася до туалету, мимоволі затиснувши рот і вивергаючи блювоту в унітаз. Її горло і язик були подразнені шлунковим соком, що відригувався.
«......Ухх......»
Позиви до блювоти не зникали, хоча блювати вже було нічим. Нацумі витерла сльози і через силу намагалася налагодити дихання.
«Хаа......хаа......»
Отже, скільки часу минуло? Головний біль, хоч і потроху, але почав вщухати.
Але меланхолійний настрій не проходив. ......Так і є. Зрештою, той головний біль залишив у пам'яті Нацумі щось надзвичайне.
"...... Ого, справді. ..... Справді?"
...... Ах, ах. Це справді було миттєво, якщо порівнювати з Йошіно. Так, Нацумі, дивлячись на деякі документи, згадала свої спогади про те, як вона була людиною.
І...
«......!»
І саме в цей момент.
Інтерком у кімнаті видав спритний звук, ніби кличучи Нацумі.
«.............Ах......»
Нацумі підвела бліде, як привид, обличчя і попрямувала до входу, наче метелик, якого приманили до лампи.
Відкрила замок, відчинила двері. Потім...
"- Привіт, Нацумі. У тебе зараз все гаразд?"
"Гей, це ж кумир усіх, Йошінон! Як справи, Нацумі?"
Ніжна дівчинка з пухнастим волоссям Йошіно та мила лялька кролика Йошінон енергійно вискочили в поле зору Нацумі.
«Йошіно....... Йошінон......»
«Так, що сталося, Нацумі?»
"Гей, ти виглядаєш трохи заспаною? Щось сталося?"
Побачивши Нацумі, Йошіно та Йошінон стурбовано переглянулися. Нацумі похитала головою вперед-назад.
"......Н-ні все гаразд, я т-така як завжди".
Коли Нацумі сказала це, Йошіно відповіла: «Справді?» і, здавалося, на деякий час був переконаний у своїй правоті. Цього разу Нацумі подякувала похмурому обличчю, яке вона зазвичай мала у звичайний час.
Ну, тому що це була саме така Йошіно, яку вона, можливо, вже знала, але брала до уваги обставини, в яких опинилася Нацумі.
«Гм, що важливіше, чого ти хочеш?»
"Ну, є фільм, який я хочу подивитися, тож, якщо хочеш, приєднуйся до нас. Але якщо ти погано себе почуваєш, будь ласка, не перенапружуйся".
"...... А, гаразд, гаразд. Чудово, фільм. Я теж хотіла його подивитися. Ага. Тоді піду переодягнуся."
"А, так. Але..."
Побачивши, що відповідь Нацумі стає дедалі порожнішою, Йошіно знову занепокоїлася.
Тоді Нацумі слабо посміхнулася, дивлячись в очі Йошіно.
«...... Слухай, Йошіно.»
«Так, що таке?»
«Як і очікувалося, Йошіно - богиня.»
«- Що?!»
Почувши слова Нацумі, Йошіно округлила очі. Нацумі знову посміхнулася, побачивши реакцію Йошіно, і зачинила двері, сказавши: «Зачекай хвилинку».
◇
--Центр міського пейзажу був абсурдно зруйнований.
Величезний блискучий «лист» оточував звіра руїни.
«-Не... ставай у мене на шляху!»
Звір підняв незвичайний рев, розмахуючи чи то «кігтем» на правій руці, чи то «мечем», який він носив ззаду.
А потім, у відповідь на це, вирвався удар, здатний розсікти будь-що, безліч променів світла, вогню та холодного повітря.
«Йошіно, Міку, будь ласка, додайте ще один рівень до Території!»
«Т-так!»
«Зрозумів!»
Підкоряючись командам Курумі, три листи <Іґґдрафоліуму> утворили перед Шідо невидиму стіну. Відбивши атаку <Звіра>, вона розпалася без жодного звуку, ніби кажучи, що її роль завершена.
«-- Ха!»
У той же час, у супроводі голосу Оріґамі, навколо <Звіра> утворився ще один бар'єр.
Територія, що зв'язує силу, відрізнялася від тієї, що захищала Шідо. Земля навколо <Звіра> злегка провалилася, ніби розчавлена невидимою рукою.
«......Якщо це не спрацює, то нічого не спрацює!»
Однак <Звір> одним рухом вирвався зі скрути, змахнувши «кігтем», націленим на Оріґамі.
Оріґамі, яка була єдиною з дівчат, хто носив Бойовий Ріалайзер, м'яко розвернулася, щоб ухилитися від атаки, і залишила за собою світловий слід у нічному небі.
Поки <Звір> лютував, дівчата якось змогли використати <Іґґдрафоліум>, щоб придушити його.
--Скільки разів ця сцена повторювалася? Усвідомивши це, Шідо стиснув кулак.
Дійсно, з допомогою всіх ситуацію вдалося виправити. Шідо вже не могли прикінчити в одну мить.
Однак, навіть з такою рятівною підтримкою, Шідо все ще не міг поспілкуватися зі <Звіром>.
Це було лише затягуванням часу і повторенням дій на цьому небезпечному канаті. У цьому екстремальному стані він з усіх сил намагався продовжувати жити. Це було все, що робилося до цього часу.
Їхнє теперішнє становище було небезпечною боротьбою, яка залежала від того, чи вистачить сил у кожного з них. Перебування в такому скрутному становищі призвело до того, що серцебиття Шідо поступово почастішало.
Але...
«............»
У цій кризовій ситуації Шідо відчув, як його свідомість сфокусувалася і загострилася.
У куточку його голови зародилося дивне відчуття.
Завдяки загальному благословенню, він мав можливість уважно спостерігати за <Звіром>, вивчаючи неприємне відчуття дискомфорту в її рухах.
Звичайно, <Звір> лютував несамовито. Відстрілюючи атаки одну за одною, і одного удару було достатньо, щоб повністю змінити ландшафт міста.
Втім, не схоже, що ці атаки були націлені на когось конкретно.
Незважаючи на роботу <Іґґдрафоліуму>, всі тепер мали тіла звичайних людей. Якби <Звір> справді хотів позбутися всіх, він не зміг би протриматися так довго.
Якщо порівнювати з цим - так.
Це було схоже на те, що у неї було занадто багато емоцій, які вона не могла контролювати.
Або розпещена дитина, яка несамовито ворушить кінцівками.
Чи нестерпний смуток, коли хтось плаче, не знаючи, що робити.
-А, точно. Він пам'ятав це відчуття.
Він відчував його два роки тому, весняного дня, коли Шідо вперше зустрів Духа.
"- Любий! Обережно!"
«......!»
В ту мить очі Шідо розширилися, коли він почув голос Міку. Атака <Звіра> прорвалася через територію Міку і тепер наближалася до Шідо.
Він був недбалий. Відволікаючись на ці думки, його реакція на мить затягнулася, Шідо схопився з місця, зціпивши зуби, готуючись до ударної хвилі та сильного болю.
Але. Болю, якого він очікував, так і не сталося.
Новий <Іґґдрафоліум>, що з'явився в небі, утворив новий бар'єр для захисту Шідо.
"...... Дурень. Все буде скінчено, якщо ти вб'єшся. Я не пробачу тобі смерті через необережність".
З'явилася маленька дівчинка разом з <Іґґдрафоліумом>, яка говорила, витираючи піт, що стікав з її щік. Її обличчя було блідим, а волосся розпатланим від інтенсивних рухів. Хоча її очі виглядали напруженими від поганого настрою, це було не лише через недбалість Шідо. Просто так вони зазвичай виглядали.
"Нацумі......! Дякую, ти врятувала мене!"
«......Ун.»
Коли Шідо вигукнув її ім'я, Нацумі відвернулася, злегка шморгнувши носом.
"Кя! Нацумі така класна! Я обійму тебе пізніше на знак подяки!"
«Це більше схоже на покарання, ніж на подяку......»
Побачивши, що Нацумі грає активну роль, Міку вільно вигнула своє тіло вперед-назад, а її очі заблищали.
Потім з-за спини Нацумі почулися кроки двох інших людей. --Це були Мукуро і Ніа, які разом з Нацумі брали участь в евакуації мешканців.
«Ви в безпеці, Нуші-сама?»
"Рятувальну операцію успішно завершено! Тепер, це головна вистава!"
Говорячи це, вони обернулися до <Звіра>, щоб захистити Шідо.
--Шідо відчував, що серце Мукуро сповнене енергії.
"О, дякую вам, троє. Але..."
Шідо ледь-ледь звів брови.
Звичайно, було чудово, що їм не треба було турбуватися про місцевих жителів, і він був вдячний за те, що Нацумі та інші брали участь у цій битві. Однак, навіть якщо їхні сили збільшилися, він не думав, що вони зможуть вийти з цього глухого кута.
Так, потрібно було щось інше. Щось, що могло б підірвати силу <Звіра>...
«- Так, відтепер це основний виступ».
І тоді.
Чіткий голос пролунав згори, ніби перериваючи думки Шідо.
Шідо підняв обличчя, щоб подивитися на власника цього голосу.
Перш ніж він встиг помітити, вона з'явилася там. У супроводі мерехтливого <Іґґдрафоліум> ширяючи у повітрі, Которі стояла там зі спокійно складеними руками.
«Которі!»
«Молодшо Сестричко!»
«Которі!»
Усі дівчата вигукували її ім'я. Которі обернулася, щоб відповісти на ці вигуки, і легенько опустилася на землю.
"Що сталося, молодшо сестричко? Командир прибув прямо на поле бою. Чи, може, ти так сильно хотіла допомогти своєму братику?"
«Це не зовсім так».
Которі відповіла на жарт Нії, злегка похитуючи чорно-білими стрічками. Не очікуючи такої відповіді, Ніа присвиснула у відповідь.
"Я тут не лише з сентиментальних причин. Я прийшла сюди, щоб повністю обезброєти <Звіра>".
«Що ти сказала?»
запитав Шідо у відповідь, і ніби для того, щоб відповісти на це, <Звір> заревів, випустивши ще одну атаку.
«Ку.....!»
У відповідь на цю атаку команда захисту сформувала свою територію, а команда нападу відштовхнулася від землі, коли вона розгорталася.
Тим часом голос Марії пролунав з інтеркому, який він отримав від Мукуро раніше.
"-Дозвольте мені пояснити. Будь ласка, слухайте під час бою".
Очевидно, передача досягала кожного через їхні гарнітури. Він бачив, що Нацумі та Міку також кивнули головами.
"Дозвольте мені описати це з висновку. Десять мечів, які носив <Звір>, хоч і відрізняються за формою, але всі вони мають ту саму сигнатуру, що й Янгели, які колись були у вас усіх".
«Що…?»
«Що ти маєш на увазі?»
Почувши слова Марії, дівчата розгублено вигукнули. Але це було не без причини. Зброя, якою володіла ця таємнича Душа, викликала у них таку ж реакцію, як і у їхніх Янголів, які повинні були зникнути разом з Міо.
Але чому? Почувши це, Шідо відчув дивну впевненість.
Вогонь і світло, лід і вітер, і навіть клинок у вигляді ключа, який відкриває портали... Всі вони, безумовно,
мали схожість з силою Духів, яких він запечатав раніше.
"Я досі не знаю, хто такий <Звір>. Може, це справді Дух з минулого чи майбутнього, а може, навіть істота з іншого світу?
Але зараз важливо те, що сила, якою вона володіє, такого ж типу, як і у вас, дівчата".
«Ні, навіть якщо ти так кажеш, чим це нам поможе?» -
Ззаду почувся голос Нацумі, позначений підозрою. Марія трохи відкашлялася, перш ніж продовжити.
" Дослухайте до кінця.
--Будь ласка, підніміть руку вперед.
"......? Ось так?"
"Питання. Для чого це?"
Дівчата виконали команду Марії і простягнули одну руку вперед.
Тоді, щоб відповідати цьому руху, з неба - з боку <Фраксінуса> - на дівчат полилося сліпуче світло.
«......!»
«Це...»
Коли дівчат на мить огорнуло світло, всі вони здивовано заголосили.
А потім до піднятих рук було доставлено щось, що нагадувало ледь помітне сяйво зброї.
За формою вона дуже нагадувала лазерне лезо магів. З кінчика металевого руків'я з'явилося світле лезо довжиною близько 30 сантиметрів.
Однак його форма не була такою гладкою, як та, з якою міг би впоратися маг. Скручена форма нагадувала величезну гілку дерева.
"Іґґдрарамус. --Назвемо це так. Експериментальна зброя, створена за зразком «Міхаеля» Мукуро.
Якщо доторкнутися ним до Духа, то можна відокремити силу Духа від нього. Інакше кажучи, відібрати Янгола.
"Відібрати Янгола?"
"Е? А тоді навіщо ти нам дала цю важку показушну зброю, якщо була така зручна річ? Чекали, коли драма і напруга наростуть, щоб зробити на цьому надмірний акцент? Це підло Робоко-чян!"
Коли Нія поскаржилася, Марія відповіла з легким відтінком роздратування".
"Я не якась третьосортна художниця манґи і не буду цього робити. Ця зброя знаходиться на стадії експерименту. До практичного застосування ще далеко.
--Дійсно, ця зброя теоретично може відокремити Янгола від Духа. Але це лише на мить. Якщо Дух - це як планета, то Янголи - це супутники. Одразу ж виникне сила тяжіння, яка возз'єднає їх разом. Було б занадто ризиковано наближатися до Духа тільки заради цього досягнення".
Але потім Марія продовжила.
"Тільки зараз історія змінилася. На мить. Неважливо, якщо на мить. Якщо ви зможете відокремити Янголів від Звіра... -
Которі підвищила голос, щоб перехопити розмову.
«-Отут, разом зі <Звіром>, є десять колишніх дівчат-духів з однаковим тяжінням до Янголів».
«............!»
Усі дівчата здивовано вигукнули.
Те ж саме було і з Шідо. Так чи інакше, тепер може бути можливо забрати Янголів від <Звіра>.
«Якщо ви зможете це зробити...»
"Ніяких якщо. Ми це зробимо".
Которі сказала, щоб надихнути всіх.
"Ходімо, всі разом. Встромимо наші мечі у Звіра."
«- Так!»
Енергійно вигукуючи, дівчата відштовхнулися від землі і попрямували назустріч розлюченому Духові.
«......Хаах.»
На цьому полі бою, позначеному запахом заліза, що доносився вітром, і спалахами блискавок, Нацумі була єдиною, хто полегшено зітхнув.
Ні, вона добре усвідомлювала, що ситуація була напруженою. І це не було схоже на те, що вона відволіклася.
Але яким би сильним не був ворог, завжди виникало дивне відчуття полегшення від того, що вони працюють разом.
Безумовно, <Звір> мав могутню силу. Чесно кажучи, вона не знала, що робити.
Однак, з участю Которі у цій війні та секретною зброєю, яку подарувала Марія, з'явилися ключі до порятунку. Отже, в голові Нацумі зародилося легке коливання.
--Незважаючи на цю кризу, все ще було світло, яке можна було побачити. Як і очікувалося від Которі. Як очікувалося від Марії. Це були обрані героїні, які відрізнялися від Нацумі. Якби все залишили їм, то все закінчилося б гладко. Зрештою, тут була ціла низка чудових людей. Сестри Ямай з їхніми високими фізичними здібностями і неймовірною швидкістю, Мукуро наче справжнісінький супердредноут, бездоганна суперсолдат і дівчина Оріґамі, яка носила свій Бойовий Ріалайзер, і Курумі, яка відмовилася вмирати навіть після того, як була вбита. Йошіно - богиня, що зійшла на землю, а Міку, хоч і красуня, сильна, як демон, а Нія... ну, добре малює манґу.. Здавалося, що останній пункт був чимось подібним до того, що вона вже обдумувала раніше.
Якщо сформулювати його позитивно, то це була довіра. Якщо говорити негативно, то це була недбалість. Безумовно, хтось досвідчений встромить цей меч у <Звіра>, і Шідо запечатає цю силу. Таке було туманне бачення.
Вона не повинна виходити. Навіть якщо вона помиляється, не треба нікого турбувати. Навіть якщо вона корисна, навіть якщо марна, якщо вона втрутиться, все стане тільки гірше для всіх. Тому що я...
«......»
Коли такі думки промайнули в її голові, Нацумі інстинктивно насупилася.
--Чому вона подумала про це зараз?
Це була думка, яку слід було перебороти колись. Покладатися на інших у досягненні мети. Надати це іншим. Незважаючи на думки про турботу про своїх дорогоцінних друзів, зайняти задню позицію, яка не вживатиме жодних дій. Вона ніби повернулася до Нацумі до зустрічі з Шідо.
Хоча вона все ще була песимістичною і негативною Нацумі, вона мала б стати трохи кращою з того часу. Зустріч з усіма мала б змінити ці думки. З цього моменту вона мала б бігти так само швидко, як гусінь, але трохи просунутися вперед.
Хоча б тому, що.
«...... А, чорт.»
Нацумі роздратовано зітхнула.
Найгірше було те, що причина була одразу ж відома.
Без жодних сумнівів. -Бо вона пам'ятала її.
Корінь особистості Нацумі. Потворна особиста історія, що потонула в брудному багні...
«-- Нацумі!»
«...... Що?!»
Тієї миті, коли голос Йошіно відлунав, Нацумі відчула, як затремтіли її плечі.
Але - занадто повільно. Щойно Нацумі це зрозуміла, як уламки будівлі, зруйнованої <Звіром>, почали падати на Нацумі.
◇
«Фу----» Оріґамі
тонко видихнула, зосередивши свою свідомість на <Звірі> в центрі поля зору.
Лазерний спис <Ейнхерія> на правій руці та експериментальна зброя <Іддрарамус> на лівій. А ще на ній була срібна броня <Брунхільда>, що вкривала все її тіло.
Так, Оріґамі, як колишній член ПДЗ і Маг, була єдиною дівчиною серед них, яка носила Бойовий Ріалайзерн.
Звісно, її нинішні бойові здібності були найкращими серед них усіх. <Іддрарамус> був у руках кожної. Але Оріґамі мала певну гордість, що тільки вона зможе встромити лезо в тіло <Звіра>
Насправді це було загальним визнанням серед дівчат. Хоча заздалегідь не було ніяких особливих домовленостей, всі згуртовалися навколо Оріґамі, утворивши стрій довкола «Звіра».
"Кхакхакха, вперед! Відчуй же швидкість Ямай!"
"Співпраця. Одночасної атаки зліва і справа не уникнути."
Каґуя та Юдзуру голосно закричали, коли почали кліщову атаку на <Звіра>
Зазвичай атака під час крику вважалася б марною справою, але зараз все було інакше.
Сестри Ямай привертали увагу <Звіра>, наважуючись показати свою присутність.
Було заготовлено 10 ключів, і лише один з них мав підійти до неї.
«А-а-а-а-а-а-а-а-а!»
заревів <Звір>, піднімаючи дев'ятий меч і встромляючи його в землю. Повітря звідти затремтіло, коли утворилася невидима стіна «звуку».
«Нова!»
"Шок. Це..."
Сестри Ямай не могли поворухнути ногами, оскільки їхній напад було зупинено. Тоді восьмий меч, яким орудував <Звір>, здійняв порив вітру, що вирвав <Ігдрарамус> з їхніх рук.
Але на цьому напад дівчат не припинився. Продовжуючи те, на чому зупинилися сестри Ямай, кожна з них скористалася нагодою, щоб почати атаку на <Звіра>.
«Ха-а-а!»
«Ми не здамося!»
«Хуму--!»
«-Аааааа!»
<Звір> один за одним витягала свої мечі, щоб впоратися з атаками дівчат, відбиваючи і збиваючи їх з ніг.
Ключі до виходу з цієї безвихідної ситуації, що були в руках у кожної з них, знищувалися один за одним.
«............»
Але... це було нормально.
Оріґамі спокійно спостерігало за рухами <Звіра> і Оріґамі закріпила Іддрарамус на наконечнику спису Брунгільди і стала чекати вдалого моменту.
Територія, утворена <Іґґдрафоліумом> та наслідками діяльності <Звіра> що гнівно розмахував мечами. Вона влетіла в бурю Мани і Сили Духа, що утворилися від цього ніби беззвучного плавання.
Вирішальний момент для цієї битви настав, коли <Звір> відштовхнувся від атак інших дівчат. Оріґамі використала Територію, щоб помістити <Іґґдрарамус> на вістря свого лазерного списа.
«---- Зараз.»
У той момент, коли Мукуро увірвалася зі своїм <Іґґдрарамусом>, увага <Звіра>, яка була налаштована на її оточення, на мить переключилася. Згідно з промовою Марії, <Іґґдрарамус> був створений за зразком Янгола Мукуро <Міхаеля>. Можливо, через це вона була найбільш звичною в поводженні з ним, ніж будь-хто інша.
Це було не схоже на Оріґамі - проґавити такий шанс. Оріґамі маніпулювала своєю Територією, підштовхуючи <Іґґдрарамус> в той момент, коли <Звір> наближався до Мукуро.
Але...
«Що?»
Оріґамі почула тоненький голосок, що вирвався з її горла. У ту мить, коли вістря <Іґґдрарамуса> мало зіткнутися зі <Звіром>, її приціл трохи збився.
Це не було схоже на те, що її відштовхує невидима стіна або зносить вітром. Скоріше, це було схоже на те, що її рука рухалася проти власної волі -
«......!»
І тут Оріґамі помітила. Один з десяти Янголів, які стояли за спиною <Звіра>, другий меч виводив на небі блискучі літери.
«Опис майбутнього...»
Оріґамі проклинала свою недбалість. Незважаючи на те, що вона чула, що <Звір> має всіх Янголів, вона виключила таку можливість через те, як по-звірячому вона підходила до поля бою.
Ні, навіть якби вона це зробила, результат не змінився б.
Подальший опис. Слова, написані на всезнаючому Янголі <Разіелі>, стали реальністю. Так. Навіть дії ворога по відношенню до неї.
"......А, ти прийшла... Але навіщо?....".
Нерозбірливо пробурмотіла <Звір> з порожніми очима.
Вона поспіхом схопила шостий меч і встромила його в тіло Оріґамі, крутячи його, ніби повертаючи ключ.
«Ах...»
Бойовий Ріалайзер, в який була одягнена Оріґамі, розлетівся на друзки.
Немов спостерігаючи сцену хуртовини з пелюстками сакури, Оріґамі занурилася в землю.
◇
«Нн......ун......»
Насупившись від тупого болю, Нацумі повільно розплющила очі.
Здавалося, її вдарили по голові. На кілька секунд її пам'ять помутніла.
Однак, кліпнувши очима кілька разів, вона поступово згадала, що сталося перед тим, як вона втратила свідомість.
Точно. Вони боролися проти <Звіра> прямо зараз. Саме тоді, коли всі збиралися розпочати одночасну атаку, на Нацумі раптово впали уламки... «......Я рада...Я рада
, що ......помітила, що Нацумі......залишилася без свідомості»
"......! Йошіно!?”
Нацумі злякано розплющила очі на голос, який раптом почула.
І тоді вона нарешті помітила. Йошіно, з розбитим чолом, затуляла собою Нацумі.
Не треба було підтверджувати, щоб зрозуміти. Йошіно, мабуть, захищала Нацумі від падаючих уламків.
«Ч-чому...»
Нацумі проковтнула це слово, озираючись навколо.
Але зараз був не час ставити безглузді запитання. Вона мусила покликати на допомогу, щоб вилікувати Йошіно.
Хоча Нацумі та Йошіно не могли брати участь у битві, вони все одно мали перевагу в кількості. Вони уже мали відірвати Янголів від <Звіра> а Шідо вступити з нею в діалог. Отже, навколо має бути кілька вільних рук -
«............»
Поки Нацумі озиралася навколо і думала про це, вона з жахом видихнула.
Гора уламків розкинулася так, що ніхто не повірив би, що ще кілька хвилин тому це був міський пейзаж.
То тут, то там лежали дівчата.
А потім, по цьому страшному полю бою, повільно йшла одна-єдина дівчина.
--<Звір>. Дух, якого не повинно бути в цьому світі, все ще ніс на спині всі десять мечів.
«Цього не може бути!»
Горло Нацумі затремтіло в заціпенінні.
Которі, Курумі, Мукуро, Каґуя, Юдзуру, Міку, Нія і навіть Оріґамі - всі вони так нічого і не досягли.
Вони були головними героями, з якими Нацумі ніколи не могла зрівнятися. Вибрані люди, обрані Богом.
Ні, це було не все. Можливо, заскочений наслідками цієї битви, Шідо також втратив свідомість під цими уламками. Випадкові стогони говорили їй про те, що вони ще дихають - але тому, хто спостерігав за ними, було зрозуміло, що <Звір> поспішає і вживає заходів, щоб покінчити з їхніми життями.
«Нацумі......»
«......»
Не в змозі дивитися їй прямо в очі, Нацумі задихнулася.
В очах Йошіно була сильна рішучість, яку не можна було порівняти з її понівеченим тілом.
"Зараз Нацумі - єдина, хто може зупинити цю людину. Прошу тебе. Іди... допоможи Шідо".
І так, вона вкладала всі свої емоції в кожне слово.
Обличчя Нацумі зблідло.
"Це неможливо, я не можу цього зробити! Суперник, з яким ніхто не міг зрівнятися, я нічого не можу зробити!"
Вони всі були кращі за Нацумі, кмітливіші за Нацумі, сильніші за Нацумі.
Те, чого вони не змогли досягти, ніколи не могло бути зроблено нею. Нацумі не могла цього зробити. Вона похитала головою зі сльозами на очах.
Однак, навіть почувши ці слова від Нацумі, Йошіно лише ніжно посміхнулася.
"Все гаразд, якщо це Нацумі, ти зможеш це зробити. Я знаю, що Нацумі завжди була чудовою людиною".
«Ц-це не...»
«Будь ласка, Нацумі. Шідо...»
Коли Йошіно говорила, її очі раптово заплющилися, і вона безсило впала. Іґґдрарамус, який вона тримала в руках, покотився на землю.
«Й-Йошіно......!»
Нацумі кинулася вигукувати її ім'я, але Йошіно не відповіла. Ймовірно, вона досягла своєї межі. Вона утримувала свідомість виключно силою волі.
Щоб підтвердити, що Нацумі в безпеці.
І - довірити решту Нацумі.
«Чому з усіх саме я?»
у відчаї пробурмотіла Нацумі, знову дивлячись на поле бою.
Король цих уламків, <Звір>, крокував по цій землі смерті. Незважаючи на натиск восьми дівчат, глибина цієї сили була незбагненною. Оточивши своє тіло десятьма мечами, наче ґратами клітки, вона повільно, але впевнено просувалася до Шідо.
Без дівчат Шідо був абсолютно беззахисним. Зрештою, коли прибуде <Звір>, він як людина буде легко вбитий.
Всі герої, які могли б допомогти, лежали на землі.
Єдиною, хто був у безпеці, була Нацумі.
Усвідомивши це, Нацумі знову відчула жахливе серцебиття, і їй захотілося виблювати, наче її шлунок вивернуло навиворіт.
Її мозок був готовий згоріти від напруги та розчарування. Піт лився по всьому тілу, а кінцівки тремтіли.
--Чому, чому це сталося?
Чому Нацумі, яка не повинна була мати нічого, отримала таку важливу роль?
Сцена, яка надто не підходила для неї. На героїню другорядної ролі несподівано навели центральний прожектор.
Бажання втекти з цього місця, якби був вибір. Або присісти навпочіпки і не випускати жодного подиху. Дії, дозволені для Нацумі, мали бути лише такими. Це було природно. Це було природно для Нацумі.
«............!»
У ту мить, коли такі думки почали домінувати в її голові, Нацумі закусила губи. Гострий біль пронизав її мозок. Смак крові поступово поширювався в роті.
Втекти з цього місця?
Присісти і затамувати подих?
Хіба це дозволено Нацумі?
«......Не треба, не придурюйся!»
Така думка несвідомо виникла в її голові.
Найзвичайніші і природні думки дівчинка безжально розтоптали каблуком.
-Природні? Коли це думати так стало для Нацумі природними?
А, точно. Усе було пов'язано з тими спогадами.
Нацумі тремтячою рукою вхопилася за «Іґґдрарамус».
◇
Вона не пам'ятала обличчя свого батька
- тому що його вже не було на той час, коли вона почала усвідомлювати себе.
Вона не пам'ятала обличчя матері.
--Бо будь-який погляд, що створював враження розмови, означав побиття.
Отже, навіть зараз, коли до неї повернулися спогади про те, що вона була людиною, ця сцена мала дефект.
Навіть якщо вона намагалася уявити жінку, схожу на її матір, частина обличчя розсипалася, наче зафарбована чорним фломастером.
Але вона пам'ятала лише голос.
Переважно голос, який кричав у гніві, голос, який завжди докоряв їй.
Жінка на з прізвищем Кйоно і ім'ям ■■ завжди була незадоволена і роздратована існуванням Нацумі. Спочатку вона не розуміла вимовлених слів, але через гнівний тон і насильство здогадалася, що це було недобре.
Вона подумала, що лють ■■ через провину Нацумі.
Тому вона намагалася бути якомога вправнішою. Вона вчилася працювати по дому, уважно слухала, що їй говорили, і намагалася бути хорошою дитиною.
Але це лише посилювало незадоволення. Тому Нацумі намагалася робити якомога менше зайвого. Щонайбільше було видно, що вона - безсила комаха перед бурею. Просто прилипнути до нижньої частини каменя і трохи почекати, поки погода заспокоїться. Хоча бувало, що вітер і здував, це все ж таки було дещо краще, ніж стояти обличчям прямо на передньому плані.
Нацумі часто зневажали за те, що вона потворна. Вона мало що знала про потворність, але вважала, що це правда, бо ■■ так часто про неї говорила.
Якби вона була трохи симпатичнішою, чи любила би ■■ її? Коли вона так думала, то відчувала себе трохи незручно.
Вона хотіла б народитися красивішою, але, звичайно, ніколи не говорила про це вголос. На той час Нацумі вже навчилася переживати тривалі шторми.
--Нічого не існувало. Це був звичайний будинок, який можна було знайти будь-де.
Там Нацумі виросла.
...... Запечатаний конверт, який передала Которі, мав бути тонким. Документи, зібрані <Рататоском>, містили мінімум даних. Про домашню обстановку майже нічого не згадувалося.
Важко уявити, що <Рататоск> не міг отримати таку просту інформацію. Швидше за все, Которі вирвала всі темні сторінки, хвилюючись за Нацумі. Адже при цьому вона сказала, мовляв, далеко не все, що вони прочитають, виявиться приємним. Вона та ще хитрунка.
Що ж, Нацумі згадала ті дні, лише подивившись на її повне ім'я. Занепокоєння Которі виявилося марним. Тепер, коли я думаю про це, я розумію, що це упущення цілком могло бути зроблене заради неї.
По суті, ■■ ніколи не готувала їжу для Нацумі. Її основним джерелом харчування був обід у початковій школі.
...... Звичайно, цей обід теж не був оплачений. Класний керівник принципово нічого не робив. Замість того, щоб робити щось, він лише вдавав, що розбирається в ситуації Нацумі, цей момент також не ставився під сумнів.
Проблема полягала в довгих канікулах, таких як літні та зимові канікули. Для Нацумі це періоди на межі життя і смерті. У будинку були запаси локшини швидкого приготування та готових упакованих продуктів. Але вона була переконана, що її вб'ють, якщо вона доторкнеться до цього.
Однак, якщо вона нічого не їстиме, результат буде таким самим. Нацумі потрібно було знайти спосіб отримувати їжу непомітно для ■■.
Вона дійшла висновку, що це приправи. Якби їжу все ще ділили на окремі порції, як локшину в чашках, ніхто б не заперечував проти того, щоб трохи зменшити кількість приправ. У ті часи Нацумі також була вдячна за неохайність свого батька.
Основною їжею Нацумі під час довгих канікул були цукор і соєвий соус, розведений водопровідною водою. Щасливим днем було, якщо в холодильнику були масло і маргарин. Смак масла і жиру, що проникав на язик, дарував Нацумі невелику частку щастя.
Через таке життя Нацумі відставала у фізичному розвитку від своїх однолітків.
Крім того, будь-які спроби скупатися чи випрати одяг доводилося робити, коли ■■ не бачила. Часто їй доводилося йти до школи брудною.
Діти - генії у відкритті речей, які відрізняються від інших. З Нацумі, яка була «не такою, як усі», уникали контакту і навіть не дивилися на неї. У дитячому світі існували правила, згідно з якими контакт з чимось інакшим означав би, що ти сам станеш інакшим. Не можна жити в суспільстві, не довівши друзям, що ти нічим не відрізняєшся від них.
Не дивно, що Нацумі зненавиділа школу. Чесно кажучи, вона б не пішла туди, якби не була змушена.
Але їй доводилося ходити туди, бо там можна було поїсти. Для Нацумі школа була не більше, ніж джерелом їжі, де вона отримувала поживні речовини, необхідні для того, щоб вижити в цьому суворому середовищі.
А потім...... коли це сталося?
Так, одного дня після того, як Нацумі на деякий час стала ученицею середньої школи.
(...... Вау. Що це?)
Як завжди, Нацумі прийшла додому меланхолійними кроками, суплячи брови, коли відчиняла вхідні двері.
Причина була проста. Внутрішня частина будинку абсурдним чином перетворилася на руїну.
Полиці, телевізор, мікрохвильова піч - все це було похапцем вирвано і відкинуто вбік. Посуд і уламки скла були розкидані по підлозі. Виглядало так, ніби тайфун пройшовся по будинку Нацумі лише зсередини.
Однак, судячи з усього, Нацумі не думала, що це був хуліган, який вчинив акт пограбування або крадіжку зі зломом.
■■ з самого початку мала запальний характер, ламаючи речі, коли її дратували. Здавалося, вона вже давно мала справу з нелегальними наркотиками.
Того дня кімната була в жахливому стані, як і завжди.
Як вона пізніше дізналася, очевидно, того дня з ■■ зв'язалися з приводу якогось повідомлення.
--Чоловік, який був батьком Нацумі, помер.
Батьки Нацумі розлучилися, її батько був завів нову сім'ю, але він таємно від них виплачував великі аліменти колишній дружині. Інакше кажучи, того дня ■■ дізналася: те що було її єдиним доходом зникло. А це означало, життя Нацумі для неї втратило будь-який сенс.
(............Гей)
Вона, мабуть, помітила, що Нацумі повернулася додому. Опустившись на комод, який був перевернутий і лежав горизонтально, ■■ застогнала.
(............ Що?)
Нацумі відповіла, злегка насупивши брови від жалю, що її викрили. ...... До речі кажучи, це був перший раз за три тижні, коли вона обмінялася з ■■ словами.
(......Гроші.......принеси мені.)
(......А? Звідки я їх візьму?)
(Іди працюй, будь-де, хоч повією, але принось мені гроші!)
Кричачи, ■■ кинула у неї склянку, що стояла поруч. Гострий край розбитого скла вдарив Нацумі в лоб, викликавши кровотечу.
(............)
Хоча Нацумі принципово тримала руки подалі від цього стихійного лиха, вона не могла стримати відчуття неспокою в грудях.
Вона зовсім не злилася через те, що її обличчя постраждало. Однак ця жінка, яка продовжувала зневажати Нацумі як потворну й огидну, зараз демонструвала свої справжні наміри, говорячи так, як їй було зручно.
(Про що ти говориш? Я ж потвора. Клієнти до такої не підуть. Вибач вже, що вся пішла в тебе).
(............!)
Вона погано пам'ятала, про що ще йшлося в їхній розмові.
Коли вона це помітила, ■■ була зверху на Нацумі, стискаючи її шию обома руками.
(Ка......ах......ха--)
З її горла вирвався слабшаючий голос.
Перед очима у неї все мерехтіло, свідомість поступово згасала. Обличчя стало гарячішим, а кінцівки втратили силу.
-- Мене вб'ють. Мене вб'ють. Мене вб'ють.
Мозок Нацумі контролювала лише ця думка.
І саме тоді.
(Агов, ти. - Хочеш сили?)
Невідома мозаїка постала перед Нацумі.
<Фантом. Дух Першопочатку. --Такамія, Міо.
Хоча тепер вона знала справжню особу, що стояла за цим, Нацумі в той момент подумала, чи не бачить вона галюцинації через те, що тіло було в критичному стані.
Але все було гаразд. Нацумі була несамовитою у своєму відчайдушному бажанні отримати цю силу. Вона вчепилася в цю останню нитку надії, що звисала перед нею.
(-----)
З її горла більше не виходив голос…
Мозаїка відчула почуття Нацумі і вручила їй блискучий самоцвіт, що світився зеленим кольором.
--Після цього інцидент, ймовірно, зайняв у часі не більше трьох повних хвилин.
Ставши Духом, з Янголом [Ханіелем] в руках, Нацумі використала цю силу, щоб перетворити ■■ на маленьку жабку.
Поглянувши вгору, Нацумі спробувала піднятися, і в неї почався несамовитий напад кашлю. Жабеня підстрибувало, наче перелякане.
Жабка була така крихітна і нікчемна. Але, коли побачила її, дівчинка відчула не радість чи жалість, а слабкість.
(............)
--Звісно, вона підняла лапку. Але коли вона спробувала розчавити жабу, її ноги зупинилися.
І тоді Нацумі <Ханіелем>, розбила віконне скло і на ньому полетіла геть звідти.
(----Ха, хаха......)
Мчачись по небу, забарвленому в колір призахідного сонця, Нацумі відчула, як сміх виривається з її горла.
Вона не знала, що сталося.
Щось дивне раптово з'явилося і дало їй дивну силу.
І проблема, яка здавалася їй безпорадною, швидко вирішилася.
Навіть уявити не могла, що жахлива ■■, і страшна її огидна мати, може бути такою незначною і нічого не вартою істотою.
(Ахахахаха......хахахахахахахахахахаха!)
З думкою про це її сміх ставав дедалі сильнішим.
Чому досі все не могло бути так просто?
Чому вона досі жила з такою матір'ю?
Чому вона досі...
(А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!)
- Сміх, що відлунював у небесах, змінився на сльозливий плач.
Тільки тепер, коли вона помстилася, Нацумі нарешті зрозуміла.
Я не хотіла мститися...
- Я просто хотіла, щоб ти мене любила.
◇
«......Чо......р......т!»
Нацумі закричала так, ніби її вирвало, вдарившись головою об найближчий уламок.
Її голова, яка і так була поранена, почала боліти ще більше. Запаморочилося в голові, з чола потекла кров.
Але це стало хорошим стимулом.
Нацумі зробила кілька важких вдихів, зціпивши зуби, а потім, наважившись, відштовхнулася від землі.
◇
“————”
Тиша.
Дух, якого люди називають Звіром, рухався вперед.
У сірому каламутному полі зору відбивалася земля, завалена сміттям і пилом.
І - в центрі цього - з'явився хлопець, який ледве стоячи чуть не падав.
«......Ах......ґх......»
Його дихання було слабким, і в даний момент йому було боляче підняти голос. Його одяг був розірваний, а на оголеній шкірі було багато болючих шрамів. Можливо, навіть якби його залишили в спокої, він би скоро помер.
Але.
"Все......д...... обре, не бійся....... все добре. Ми тобі... не... вороги".
Всі його друзі впали.
А його тіло було вкрите численними ранами.
Але слова, які промовив хлопець, не змінилися.
«...... Заткнись!»
Брови дівчини напружилися, коли вона застогнала.
Цікаво, чому? Голос цього хлопця, який мав би бути мертвим, дивним чином різав їй вуха.
Кожного разу, коли він говорив. Щоразу, коли він звертався до неї.
Їй хотілося почухати вуха, голову і горло.
Ймовірно, це була якась психічна атака. Перед нею не могла вистояти жодна людина без сторонньої допомоги. Тре швидше вбити. Поспішити і стирти. Поквапитися і знищити якнайшвидше. Якщо вона продовжуватиме чути цей людський голос, її голова ще більше загубиться.
Але в її голові були деякі тонкі питання.
До цього моменту було кілька можливостей вбити цього хлопця. Але коли випадала така нагода, її рука чомусь вагалася замахнутися на його голову.
Те ж саме стосується і цієї ситуації. Вона простежила його запах, що залишився, і використала меч-ключ, щоб відкрити «Портал» в просторі. Це було так, ніби... вона знову йшла до нього.
Я не знаю. Я не розумію своїх дій. Чому вона так переймалася цим хлопцем? Я...
«Тому... не... виглядай... так сумно»
«............»
Слова хлопця, який зник.
Вона мимоволі поперхнулася.
Дивне пульсування. Сильний біль, ніби пронизав серце наскрізь.
--Недобре. Недобре. Це небезпечно. Це перетворить її на те, чим вона не є. Я мушу вбити. Я повинен стерти це. Я повинен знищити це.
«......Зни......кне...!»
-Тоді
У той самий момент, коли вона збиралася змахнути цим мечем, щоб убити цього хлопця.
З неба на неї націлилося світло згущеної мани.
«......!?»
Дивлячись на сцену, що відбувалася прямо перед ним, Шідо мимоволі поперхнувся.
<Звір>, що впевнено переміг дівчат, прямував до нього.
У небі падало сліпуче світло, схоже на зливу.
За секунду він помітив сяючий «листок», що пропливав над <Звіром>.
--<Іґґдрафоліум>. Універсальна зброя, якою пишався повітряний військовий корабель, Фраксінус.
Але, навіть помітивши це, здивування Шідо не згасло.
Саме так. Всі дівчата, які могли б керувати <Іґґдрафоліумом>, вже повинні були бути знищені <Звіром>.
Хтось вижив? Чи <Фраксінус> полагодили? Або...
«- Нахабство...»
Поки Шідо роздумував над цим, <Звір> підняв четвертий меч. В цю мить температура навколишнього середовища різко впала, оскільки над її головою утворилася крижана стіна.
Світло мани, що випромінювалося з <Іґґдрафоліуму>, було заблоковане крижаною стіною <Звіра>, розсіюючи наслідки на околиці.
Але той, хто маніпулював цим <Іґґдрафоліумом>, знав на 100%, що цієї атаки буде недостатньо для <Звіра>. У ту мить, коли <Звір> підняв одну руку, щоб відбити промінь світла, за її спиною з'явилася маленька тінь.
«--Ух......хааааааааааа--!»
З розпатланим і скуйовдженим волоссям дівчина атакувала <Звіра> з кинджалом, схожим на гілку. Впізнавши її, Шідо мимоволі розширив очі.
«Нацумі ......!?»
Це була Нацумі, яка зникла, коли вони всі разом кинулися атакувати <Звіра>.
Проте, <Звір> відволікся на небо, лише на мить. Здавалося, вона вже усвідомлювала, що Нацумі наближається ззаду.
«...... Згинь!».
холодним голосом промовила <Звір>, тримаючи в лівій руці восьмий меч і замахнувшись ним у бік Нацумі. Пролетівши вздовж траєкторії вакуумного леза, голова Нацумі дуже легко відлетіла в повітря.
«Що...»
Від такого видовища Шідо одразу ж закричав - але потім одразу ж одумався.
Незважаючи на те, що вона була загнана в кут, він не думав, що Нацумі вдасться до таких безрозсудних методів.
Негативна, песимістична і невпевнена в собі - Нацумі була б надмірно обережною і ніколи не пішла б проти такого сильного ворога без плану.
Ось чому Шідо одразу помітив цей дискомфорт.
--З шиї обезголовленої Нацумі не витікала кров.
«Це ......!»
Немов у відповідь на голос Шідо, голова Нацумі затремтіла, наче брила шуму, і зникла, розчинившись у повітрі.
Тоді Шідо нарешті зрозумів. --Поява цієї Нацумі була фіктивним образом, створеним Територією.
Територія, що оточувала <Іґґдрафоліум>, проектувала волю оператора на реальність. До складних операцій може знадобитися деякий час, щоб звикнути, але Нацумі спочатку була Духом, який володів дзеркальним Янголом <Ханіелем>. Маніпулювання заломленням світла для створення віртуального зображення було її сильною стороною.
Але той факт, що ця Нацумі була віртуальним образом, означав, що справжньою Нацумі була...
«----»
Наступної миті, коли Шідо думав про це.
Це було схоже на зняття завіси, що зливалася з ландшафтом.
Перед серцем <Звіра> з'явилася маленька фігурка.
Наче віртуальний образ, не було ні марного крику, ні навіть звуку кроків.
Ні звуку, ні голосу.
Немов убивця в темряві, Нацумі тихо встромила <Іґґдрарамус> у груди <Звіра>.
«......»
Нацумі задихнулася, коли відчуття передалося обом її рукам.
--Вона вдарила всім, чим могла. Використавши <Іґґдрафоліум> створивши приманку, відволікаючи її увагу віртуальними образами, створеними Територією, а потім, скориставшись паузою, несподівано атакувала.
Атаки <Звіра> можна умовно розділити на два методи. Один з них - відсікання «кігтем». Інший - спеціальна атака за допомогою «меча». Останній поділяється на 10 типів.
Впоратися з усіма ними було неможливо. Однак, щоб використовувати силу меча, вона, схоже, повинна була тримати його під час використання.
Іншими словами, одночасно можна використовувати до двох «мечів». Отже, якби вона могла створити стан, в якому обидва мечі були б використані в один момент, то за частку цього часу можна було б створити шанс.
Боягузлива і підла тактика. Але вона вибрала її без вагань. Для Нацумі в цьому не було нічого постидного. Їй вже давно нема чого соромитися. Головне для неї, врятувати всіх, а клеймо боягузки було би для неї не більше, ніж сверблячкою.
-Однак.
«............»
Тихо...
Навіть не нахмурившись, <Звір> подивився на Нацумі зверху вниз.
Наче так і буде.
Адже винесений Нацумі клинок <Іґґдрарамус> навіть не долетів до <Звіра>.
Так. Прямо перед грудьми <Звіра>.
Там відкрився маленький «портал», який поглинув Іґґдрарамус.
--Шостий меч. <Звір> тримав руків'я меча-ключа, який міг відкрити портал в просторі.
Монстр. Одне це слово позбавляло її думок.
Зовсім не схожа на Нацумі, вона була перед всесильним монстром.
«--Ах...»
При цьому вигляді Нацумі зробила маленький вдих.
В цей момент голос, який вона колись чула, знову відлунював у її голові.
(...... Гей, це було марно. Ти взагалі нічого не могла зробити нормально.)
-Заткнися.
(Тобто здатися і померти. Чого ти досягла? Що в тобі змінилося?)
-Заткнися.
(Тупиця, яка довго не проживе . Ти нічого не можеш. Нічого не вийде. Ти слабка. Тебе ніколи не будуть любити і так буде до кінця твого життя).
--Заткнись!
Незважаючи на те, що її серце відчайдушно намагалося чинити опір, ці слова обплутали кінцівки Нацумі, як залізний ланцюг.
Але це ще не кінець. Вона все ще тримала руки напоготові. Незважаючи на те, що вона знала це в голові, її тіло не рухалося. Вона мала зробити наступний крок, але тінь ■■ наздогнала її і не відпускала.
«Звір» опустив похмурий погляд на Нацумі. Ось і настав її кінець.
«............!»
-Але, саме в той момент.
«На......цумі......!»
З криком, позначеним болем, пролунав звук кроків, що просувалися повз уламки.
«...... Шідо--!?»
Нацумі відчула, як її горло міцно стискається. Але це не було дивним. Адже Шідо, весь у ранах стікав кров'ю, стояв на тому місці, стікаючи кров'ю.
Навіть неозброєним оком було видно, що він перебуває в стані, коли ледь тримався на ногах. З такими ранами кудись іти — самогубство.
Але Шідо підвівся.
Чому?
Йому навіть не треба було про це думати. Він знав, наскільки песимістично налаштована Нацумі.
--Щоб допомогти Нацумі.
"...... Куди ти зібралася? Хіба я не твоя мішень? Ну ж бо, люба. Я буду ніжним з тобою".
Йому мало б бути важко навіть говорити, але Шідо безстрашно посміхався, навмисно провокуючи <Звіра>. <Звір> смикнув бровами, дивлячись на Шідо.
"...цумі. Нацумі!"
"......! Ех..."
Потім до її вуха долетів тоненький голосок. Здавалося, Шідо шепотів через інтерком, щоб <Звір> не помітив.
"...... Знаючи тебе, ти все ще маєш туз у рукаві? Я приверну її увагу. А ти зроби це".
«Чому?»
"...... Я розумію. Я уже давно знаю тебе. І ти впораєшся, ти зможеш це зробити."
«......Ах......ах...»
У цей момент Нацумі поступово відчула, як з обох її очей сочаться сльози.
...Х-хто-небудь любить тебе?
Їй було соромно за те, що такі думки були в її голові.
Про що вона думала?
Навіть на порозі смерті тут був хлопець, який заступився за Нацумі.
Стоячи на краю цієї відчайдушної ситуації, навіть тоді стільки друзів вірили в Нацумі і довірили їй свої життя!
«Ууууу!»
Потім Нацумі віддала команду <Іґґдрафоліум> через свою гарнітуру.
«----!?»
Наступної миті на обличчі <Звіра> вперше з'явився вираз шоку.
Але це було зрозуміло, адже....
У спину Звіра встромилося лезо обезголовленого віртуального образу Нацумі.
Звісно, на одну людину припадав лише один <Іґґдрарамус>. Поки Нацумі тримала його в руках, така атака не могла бути здійснена.
Але в Нацумі був ще один <Іґґдрарамус>, який приховував жаль свого первісного власника.
Так, це був Іґґдрарамус Йошіно, тієї, яка змушена була покинути фронт, щоб врятувати Нацумі.
"......Скільки можна бути в голові людини?! Час тобі уже заткнутися, клятий привиде".
Горло Нацумі тремтіло, наче вона ревіла, коли керувала Територією через гарнітуру. Невидимими руками вона вхопилася за руків'я <Іґґдрарамуса>, що стирчало зі спини <Звіра>.
«Я можу це зробити».
І, бурмочучи, вона вклала свою силу в її руки.
«Я сильна».
«Сильна, сильна, сильна...». Повторювала вона собі.
В її голосі вже не було ніяких вагань. Обґрунтування для цих слів вже було дано.
Не лише Шідо. Йошіно також. Которі, Нія, Оріґамі, Каґуя, Юдзуру, Мукуро, Курумі, Міку і незважаючи на те, що її не було, Тока теж.
Всі визнали Нацумі.
Сказали, що вона може залишитися тут.
Вони дали мені те, чого я колишня так бажала і чого прагнула - але не могла отримати... Вони дали мені те, чого я не змогла б отримати сама!
Нацумі люблять.
«Я... мила....!»
Звичайно, супротивник був сильним. Єдиний таємничий Дух, що залишився у світі. Це єдине слово мало величезну силу.
Нацумі була надзвичайно слабкою і мала лише позичену зброю. Все, що у неї є своє, — ненормальна спостережливість, яку вона натренувала, коли намагалася вгадати настрій матері.
Але це не означало, що вона може здатися.
Вона не могла дозволити вбити всіх, хто її любив.
«- Я......Я...!!!»
З цього моменту її голос урвався. Це було надмірно зарозуміле і недоречне зауваження.
Але вона негайно передумала.
Вклавши в свої слова рішучість, вона випустила їх, як кулю.
«Я ЗАХИЩУ ВАС УСІХ...!»
Нацумі вклала всю свою силу в руки - викручуючи кинджал, встромлений у <Звіра>.