Нещодавно Нуші-сама підстриг це волосся.
Точніше сказати, додав останні штрихи.
Щоразу ножиці, якими орудував Нуші-сама, видавали легкий звук; пасма волосся м'яко падали до моїх ніг.
Це було таке дивне відчуття.
Я не стриглася вже багато років.
Історія Муку була викарбувана в шарах цього волосся. Веселі часи, болючі часи, багато всього у цьому волоссі.
Звичайно, просто обрізати це волосся не означає викинути все це...... ще нещодавно це не вважалося чимось, про що можна було б навіть жартувати. Але була залежність від цього волосся, одержимість цим волоссям, відвертий страх втратити цього волосся.
Тому було вирішено дозволити нікому іншому, окрім Нуші-сама, підстригти це волосся.
Нічого страшного. Звісно, було вирішено, що нічого не буде втрачено навіть після того, як це волосся буде підстрижене.
Незважаючи ні на що, ця сім'я вітатиме Муку.
Тут є друзі, які сміялися і сумували разом.
Маючи їх, Муку, безумовно, може почати все з чистого аркуша.
У неї, з'явилася сила йти вперед, не чіпляючись за це волосся.
Закінчивши стрижку, Муку стала перед дзеркалом.
Нуші-сама похвалив Муку як найкращу красуню в світі.
Хуму, зрозуміло, що це лестощі, але прийняти їх не так вже й погано.
Але в цей час Муку раптом замислилася.
Лише на мить її охопило почуття, яке слід було б відкинути.
--Нова зовнішність, яку вихваляла Нуші-сама, їй захотілося аоказатися перед старшою сестрою. Нехай навіть на мить.
◇
Стіни не завжди потрібні для того, щоб зупинити ноги людини.
Ланцюги не завжди потрібні для того, щоб зв'язати тіло людини.
--Насправді, ця дівчина просто своєю присутністю зупинила їхні ноги і утримувала їхні тіла на місці.
«--А, а-а---а-а-а-а-а-а-а...»
Наче далекий грім.
Гучне виття змусило здригнутися навколишнє повітря.
Потім, ніби в такт цьому ритму, її волосся - тьмяно забарвлене волосся, яке давно втратило свій відтінок, - злегка погойдувалося.
Це було так, ніби вона позначала своє власне існування. Якщо порівнювати, то вона була схожа на мертве дерево. Сухе вицвіле гілля тихо шелестіло і тремтіло, злегка ворушачи рештки листя.
Зазирнувши в ці очі, не можна було відчути нічого схожого на життєву силу. У цих скляних очах не було ні радості, ні задоволення, ні ворожості, ні наміру вбити, а лише порожній відтінок.
Десять мечів, що оточували її спину, чинили дивний тиск, але, зважаючи на обставини, вони були далеко не декоративними. Скоріше, ця жалюгідна тварина виглядала так, ніби їй боляче від того, що вона силоміць намагається вирватися з жорстких пут.
-Кодове ім'я <Звір>.
Дух, який не повинен існувати у світі, де Духи вимерли.
Тимчасове ім'я, прикріплене до Духа без імені.
«Що...? Що?»
Звідусіль лунали голоси, сповнені розгубленості.
Але це було не безпідставно.
Адже вона несподівано з'явилася в кімнаті для брифінгів, розташованій всередині <Фраксінуса>, повітряного корабля, розташованого на висоті 15 000 метрів над землею.
Повітряний військовий корабель, міцний механічний замок, захищений міцною зовнішньою оболонкою і невидимим камуфляжем. Чемпіон неба сидів на троні верховенства. Це був абсолютний простір, недосяжний для будь-кого і неможливий для вторгнення.
Але ця дівчина легко увійшла до цього святилища.
Пробити зовнішню стіну означало б прорватися через Територію, що простяглася назовні. Але у спосіб, далекий від здорового глузду, вона пройшла крізь портал, утворений у просторі.
У кімнаті для брифінгів разом з Шідо, колишніми дівчатами-духами і <Фраксінусом> ШІ Марією було 12 фігур. Вони зібралися на нараду, щоб обговорити цього Духа, <Звіра>.
Вирази їхніх облич рівномірно застигли, коли всі погляди втупилися в <Звіра>.
Безумовно, прямо перед їхніми очима з'явився хижак з абсолютною силою. Це був інстинктивний жах, не було нічого дивного в тому, що тіло стало слабким, коли на нього так дивилися.
Але...
"Йоу, винен. Що тобі довелося прийти і забрати мене в такому стані".
У такій жартівливій манері промовив Шідо, роблячи крок вперед.
«Що, Шідо?»
«- Шшш.»
Хтось висловив занепокоєння діями Шідо, але її одразу ж перекричав інший пронизливий голос.
З першого погляду стало зрозуміло, що він належав дівчині, одягненій у темно-малиновий військовий мундир, волосся якої було зав'язане у два хвости з чорно-білими стрічками.
-- Іцука Которі. Вона була молодшою сестрою Шідо і капітаном <Фраксінуса>. Її вираз обличчя показував чіткий рівень довіри до Шідо.
Він висловив свою вдячність молодшій сестрі за розуміння його намірів. Повільно скорочуючи відстань, він подивився прямо в порожні очі <Звіра>.
Було б брехнею сказати, що <Звір> не був страшним. Так чи інакше, людина перед його очима могла відрубати йому голову в одну мить. Крім того, Шідо наразі не має божественного захисту Духів. Навіть якщо це не було її наміром, існував великий шанс, що його життя буде грайливо забране.
Але Шідо не зупинився.
Він на 100% знав, що її сила була жахливою. Але понад усе хотів поговорити з нею.
Хто вона така?
Яка її мета?
Маючи стільки сили - чому вона кричала так жалібно?
Він хотів знати, чому.
І якщо він міг щось зробити, він хотів простягнути їй руку допомоги.
Незалежно від того, чи має він силу Духів, чи ні.
Він просто хотів врятувати її.
"Але навіть якщо так, будь ласка, зрозумій. Якщо ти витягнеш свої мечі, це буде..."
"-Т, и......"
Ніби перекриваючи слова Шідо, <Звір> заревів.
«......!»
Слабкий - голос був настільки тихим, що його можна було не почути.
Але дихання цієї дівчини було безпомилковим доказом того, що її его все ще було там.
"...... Хто ти? Чому... я... тут?"
Це було більше схоже на запитання до себе, ніж на запитання до Шідо. Розгубленість, ніби вона вагалася над сенсом власних дій. Оскільки ця дівчина була одягнена в атмосферу, подібну до меча, таке слабке відчуття можна було відчути.
"Я ганятися за твоїм затяжним запахом ......? Навіщо? Я люблю тебе, ти любиш мене, я люблю тебе, я люблю тебе".
"......! Ти справді прийшла до мене?"
“A,a,a,aaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa——!”
А в наступну мить
<Звір> підняла свій рев до крику, замахнувшись правою рукою на Шідо.
«-------!»
П'ять леза плавали навколо її руки, ніби супроводжуючи кожен палець. Такими були пазурі звіра. Не встигнувши вчасно відреагувати на цю раптову атаку, Шідо міг лише прийняти цей удар -
«-- Нуші-сама!»
«Ноах!?»
Але в цей момент Шідо смикнули за поділ одягу і він впав назад.
Майже одночасно п'ять смуг косою прорвали порожнечу, глибоко врізавшись у стіни кімнати для брифінгів.
Пролунав звук вибуху. Внутрішні стіни корабля, який був набитий різними точними приладами, були зруйновані. Вибухнуло полум'я і дим. Від отриманої ударної хвилі весь корабель почав трястися.
«Ха......!»
«Ноа!?»
У відповідь на цей поштовх дівчата втратили рівновагу і впали на спини.
Але в той же час рухи, зупинені раптовою присутністю <Звіра>, знову почали ворушитися. Всі продовжували пригинатися, тримаючись на відстані від <Звіра>.
Після цієї паузи Шідо, зі спини якого сочився піт, повернувся до дівчини, яка потягнула його за одяг.
«Дякую, ти врятувала мене, Мукуро».
«Хуму...... небезпека була близко».
Маленька дівчинка із зав'язаним у пучок волоссям сказала, видихаючи з полегшенням.
Хошімія Мукуро. Вона також була однією з колишніх дівчат-духів. Якби вона не передбачила рухи <Звіра> раніше, вся верхня частина тіла Шідо була б розірвана на шматки.
Однак, був не час для боротьби за виживання. З внутрішніх стін корабля, пошкоджених ударом «Звіра», піднявся дим. З динаміків лунав гучний сигнал аварійної тривоги. І найголовніше - «Звір» все ще був на борту. Це була, безсумнівно, кризова ситуація.
І посеред усього цього пролунав чіткий голос.
"- Підтверджено вибух всередині корабля. Негайно розпочато протипожежні заходи. Екіпаж повинен негайно евакуюватися".
При цих словах під голосом капітана перебільшено піднялася рука. Відповідно до цього, роботизовані руки простяглися по всьому приміщенню і почали розпилювати вогнегасник на палаючі стіни.
Складалося враження, що вона за власним бажанням маніпулює обладнанням корабля. Але в цьому не було нічого дивного. Її звали Марія. <Штучний інтелект «Фраксінуса», який використовував людське тіло інтерфейс.
«Маріє, яка ситуація з пошкодженнями?»
Которі підвищила голос, опускаючи тіло, щоб не вдихати дим. Потім Марія повернулася на коліна, як і всі інші. Звичайно, її організм не мав жодних проблем із вдиханням диму, але вона, здавалося, була налаштована довести справу до кінця.
"Незначні - важко сказати, з навігацією проблем немає. Просто..."
»...... Просто?"
«Сподіваюся, вона вміє мовчати».
Як тільки Марія сказала це легким тоном, у верхній частині задимленої кімнати знову пролунав вибух.
«Кя......!»
«-Ааааааааааааааа--!»
Рев пронизав вуха кожного в кімнаті для брифінгів. Здавалося, що <Звір> нищівно розмахує кігтями, намагаючись здути як чорний дим, так і білий дим, що випускається вогнегасником.
З-за густого диму долинав скрегіт металу, що руйнувався, який перемежовувався зі звуками вибухів. Кожного разу величезний корпус «Фраксінуса» сильно здригався.
"Кияааааааа!? Ми розіб'ємося!? Зроби щось, Маріамон!? Це ж твоє тіло!"
(Примітка Легата: Тут Нія назвала Марію, Маоіамон, що є відсилкою на культового для японії аніме і персонажа Дораймона)
Жінка в окулярах сиділа навпочіпки на підлозі і кричала зі сльозами на очах. --Хонджу Ніа, вона також була однією з колишніх Духів.
Побачивши цей жалюгідний безлад, Марія безжально опустила погляд на Нію.
"Ти занадто галаслива, Ніа. Будь ласка, намагайся поводитися відповідно до свого віку".
«Це все, що ти може сказати?!»
У відповідь на крик Нії <Звір> знову змахнула кігтем. Різ пройшов прямо над головою Нії. Обличчя Нії посиніло, коли вона затулила рот обома руками.
Але ситуація анітрохи не покращилася. <Звір> все ще переривчасто ревів, продовжуючи руйнувати корабель. Таким чином, навіть корабель з корпусом, що підтримується Територією, неминуче розбився б.
«Ку......»
Шідо скривився від думки, що промайнула в його голові. Аварія <Фраксінуса> означала б загибель усіх членів корабля.
Не кажучи вже про екіпаж, колишні дівчата-духи, які втратили свої сили Духів, не були б винятком. Якщо <Звіра> не забрати звідси якомога швидше, на них усіх чекала неминуча смерть.
І це була не єдина проблема. У неї був меч, який міг відкрити «діру» в просторі. Було б безглуздо викидати <Звіра> з корабля, якщо вона могла легко повернутися.
«............!»
У цей момент кілька атак <Звіра> зруйнували частину підлоги в кімнаті для брифінгів. З величезної діри, що відкрилася, зовні перед очима - постало нічне небом.
«Фраксінус» - повітряний корабель, покритий Територією. Завдяки цьому їх не викинуло різницею тиску. Але якби руйнування продовжувалося, це було б лише питанням часу, коли Шідо та інші будуть викинуті з корабля. Він мав зробити це якомога швидше -
«----»
І ось Шідо зробив глибокий вдих.
Причина була проста. Йому спала на думку ідея.
«...... Мукуро.»
Завагавшись на мить, Шідо покликав дівчину, що стояла найближче до нього, продовжуючи дивитися на «Звіра».
І, Шідо м'яко відпустив руку, що притулилася до нього, ніби захищаючи його.
"Мун? Що сталося, Нуші-сама?"
Звук тривоги продовжував лунати, і Мукуро відчувала себе трохи неспокійно. Зберігаючи низьку поставу, Шідо продовжував йти, спрямовуючи всі свої зусилля на ноги.
«- Подбайте про решту!»
«Що?!?»
Коли Мукуро залишилася в паніці, Шідо відштовхнувся ногою від підлоги кімнати для брифінгів.
А потім, схопивши тіло <Звіра>, він стрибнув у отвір на підлозі разом з <Звіром>.
Якби <Звір> була серйозно підготовлена, її було б неможливо приголомшити таким захватом. Але, можливо, через те, що її поле зору було обмежене димом, вона нахилила тіло назад, ніби приймаючи обійми Шідо.
«Вибач, але я не можу дозволити тобі далі знищувати цей корабель - на деякий час я супроводжуватиму тебе під час прогулянки у небі......!»
«А-а-а...»
Слухаючи рев <Звіра>, Шідо впав у нічне небо.
«....Нуші...!»
Він почув голос, що кликав його згори, але звук заглушив страшенний тиск вітру, і він не зміг розчути кінця цих слів.
Коли його свідомість почала хитатися, він зібрав усю свою силу в руках, щоб випустити <Звіра>.
--Це був простий і ясний задум Шідо, метод відвернути <Звіра> від корабля.
Однак Шідо не планував помирати. Тому перед тим, як пірнути в небо, Шідо залишив ці слова.
Саме так. --Потурбуйся про решту.
"...... Молодша Сестро! Маріє! Нуші-сама впав вниз разом зі Звіром!"
Мукуро, намагаючись стримати крик, що виривався з її горла, швидко повідомила про ситуацію Которі та Марії.
Її голова все ще була в жаху. Від того, що Шідо вистрибнув прямо у неї на очах, серце Мукуро було на межі.
Але не можна було зволікати ні секунди. Рев, тривога і густий дим заважали всім іншим. Лише Мукуро, яка була поруч із Шідо, могла точно оцінити ситуацію, що склалася. Це була її місія, як людини, якій Шідо довірив ці слова, - якомога швидше донести ситуацію до всіх.
«Що це було?»
"- Зрозуміло. Розширення території. Висуваємось на захист цілі."
У відповідь на слова Мукуро пролунали голоси Которі та Марії.
Потім, після паузи, Марія знову заговорила тихим голосом.
"......Захоплення було зірвано через опір <Звіра>, але тимчасовий захист Шідо через Територію був успішним. Ефект триватиме близько 360 секунд. Він зможе витримати удар від падіння. Але після цього я не можу нічого гарантувати."
"Ні, все гаразд. Гарна робота, Маріє. --І дякую, Мукуро. Якби тебе не було поруч, справа могла б затягнутися."
«Ні... я не багато зробила».
Замість смирення, справжні почуття Мукуро були позначені жалем. Зціпивши зуби, вона безсило насупилася.
Так і є. Мукуро могла зробити лише це.
Якби сила Духів була під рукою, вона б змогла безпосередньо допомогти Шідо. --Ні, навіть до цього вона не дозволила б Шідо вдатися до таких небезпечних заходів.
«............»
З цією думкою в її голові виникло питання.
Таємничий Дух <Звір>, якого не повинно існувати. Вона увійшла всередину <Фраксінуса>, відкривши «Портал» в просторі.
Так, незважаючи на свою форму, він мав таку ж силу, як і ключ Янгол <Міхаель>, якого колись тримала Мукуро.
Цей Дух має якесь відношення до Мукуро? Думка про те, чи має він якесь відношення до Мукуро, загнала Шідо в глухий кут. Подумавши про це, Мукуро відчула, що її дихання стає дедалі рідшим.
І...
«...!»
Вдруге Мукуро відчула, як її дихання перехопило.
Ніби для того, щоб заблокувати думки Мукуро, пролунав новий сигнал тривоги.
«Що!?»
Горло Которі затремтіло, коли вона підняла обличчя.
Тоді Марія відповіла, піднявши брови.
"Погані новини. Оскільки <Звір> лютує в повітрі, місце їхнього передбачуваного падіння значно віддалене від міста Тенґу. У цьому випадку <Звір> впаде на не евакуйовану територію".
«Що?»
Очі Которі розширилися, коли вона почула слова Марії. Але потім вона одразу ж похитала головою, щоб згрупувати свої думки і роздати інструкції.
"--Вижміть усе з <Іґґдрафоліуму>. Доки захист не вичерпався, накрийте Шідо іншою Територією! Після цього сформуйте бар'єр навколо Шідо і <Звіра>! Це дасть нам трохи часу, поки не закінчиться евакуація цивільного населення!"
«Зрозуміло - я хотіла це запропонувати, але це уже неможливо».
«Що ти маєш на увазі?»
Которі підняла брови від несподіваної відповіді Марії.
Потім вона простягнула руку, щоб спроектувати на неї зображення. --Спрощений силует «Фраксінуса», скрізь червоні сліди.
"Датчики і системи управління були серйозно пошкоджені атакою <Звіра>. Дистанційне керування <Іггдрафоліумом> тепер виявилося надто складним."
«......!»
«Що ......!?»
У ту ж мить, коли Которі поперхнулася, Мукуро мимоволі кинула на неї похмурий погляд.
Все вірно. Неможливість використати <Іґґдрафоліум> вказувала на те, що менш ніж за шість хвилин не залишиться жодних бар'єрів, які б захистили Шідо від розлюченого <Звіра>.
І що це буде означати...
«............»
Мукуро намотала своє підстрижене волосся на кінчики пальців, міцно стиснувши їх, щоб придушити уяву про найгірший сценарій, що розгортався в її грудях.
◇
Кілька місяців назад.
«.........Хммм......»
За кілька місяців до того, як <Звір> з'явився в місті Тенґу.
Сидячи на задньому сидінні автомобіля, що злегка погойдувався, Шідо почув періодичне бурмотіння.
Бурмотіння виходило від дівчини, що сиділа поруч з ним, Хошімії Мукуро. У неї було невинне дитяче личко і невисокий зріст. Однак ремінь безпеки, яким було пристебнуте її тіло, не міг утримати її груди, схожий на струмок, що тече між двома гірськими вершинами. ....... Чесно кажучи, це було неприємне видовище для очей Шідо.
Однак були важливіші речі, про які варто було турбуватися. Вже деякий час Мукуро неспокійно дихала, метушливо перебираючи заплетене волосся.
Довгого - занадто довгого волосся. Можливо, якби воно зараз не було обмотане навколо шиї, його довжини вистачило б, щоб дістати до землі.
«Хммм......ммм......»
Мукуро покрутила кінчик коси, відпускаючи її, наче скидаючи вагу ланцюгового серпа. Побачивши такі рухи, Шідо гірко посміхнувся, промовляючи.
«З тобою все гаразд, Мукуро?»
"......! Хуму?"
Почувши слова Шідо, Мукуро здивовано розширила очі.
«Чому ти питаєш?»
"Ні, ти вже давно граєшся зі своїм волоссям. Тож я подумав, чи не почуваєшся ти неспокійно".
«Хммм......»
Слухаючи Шідо, Мукуро дивилася на власні пальці.
"Нуші-сама уважно спостерігає за Муку. Але не хвилюйся. Вона оштрафована."
«Оштрафована?»
«............»
Незважаючи на те, що Шідо нахилив голову, Мукуро не помітила помилки у власних словах. Озирнувшись назад, вона знову почала гратися зі своїм волоссям.
Що ж, завжди важко визнати, що з тобою не все гаразд. Шідо посміхнувся, повертаючись вперед.
І скільки ж часу минуло після цього?
«Нуші-сама, Нуші-сама.»
"Хм? Що таке?"
Обернувшись туди після того, як її покликала Мукуро, Мукуро штовхала своє волосся собі під ніс.
«Борода.»
«Пффф!?»
Раптом він не втримався і розсміявся.
Сидячи на водійському сидінні, інженер <Рататоска> Шіізакі спостерігала за ними через дзеркало заднього виду. Машину злегка похитувало.
"Заспокойся, Мукуро. Не треба так нервувати."
"Хуму? Хіба Муку не розслабилася?"
«............»
Це була явна брехня. ......Ні, можливо, Мукуро не знала про це, але очевидно, що вона була сама не своя. Її очі неспокійно блукали, ноги не переставали тремтіти, і час від часу з'являлися такі кляпи, як цей.
...... Хоча, це може бути виправдано.
Адже ця машина саме зараз прямувала до міста, де колись жила Мукуро.
«......Хуму.»
Мукуро поклала руку на коліна, щоб втримати тремтячі ноги.
Вона мало що розуміла, але, судячи з реакції Шідо, Мукуро зараз була трохи неспокійна. Вона не мала наміру турбувати його. Мукуро глибоко вдихнула, щоб заспокоїти серце.
Однак, коли вона подумала про те, куди вони прямують, серцебиття ставало все швидшим і швидшим проти її власної волі.
«............»
-Згідно з інформацією <Рататоска>, у цьому містечку, як кажуть, досі жили батьки та старша сестра Мукуро.
Батьки і сестра, які не були пов'язані кровним зв'язком.
Прийомна сім'я, яка прийняла сироту Мукуро.
Незамінні люди, які навчили Мукуро любові.
А ще - колишнє місце проживання, яке Мукуро зруйнувала власними руками.
Тепер Мукуро збиралася повернутися в місце, сповнене спогадів і жалю.
"......Мукуро. Якщо тобі погано, від того куди ми їдемо, ми можемо...", - сказав Шідо зі
стурбованим виглядом. Однак Мукуро повільно похитала головою.
"Тепер усе гаразд. Зараз зі мною є Нуші-сама."
Так, Мукуро більше не самотня. Є Шідо, який сказав, що стане її сім'єю. Є друзі, які мали те саме походження, що й колишні Духи. Ось чому Мукуро вирішила зустрітися зі своїм минулим сьогодні.
--У дитинстві Мукуро, яка не мала жодних родичів, була прийнята в родину Хошімія як прийомна дитина.
Її ніжні батьки та улюблена сестра. В оточенні чудової родини вона жила життям, сповненим щастя.
Коли все зруйнувалося......, коли її сестра привела подругу, про яку Мукуро нічого не знала.
Нічого особливого не сталося. Просто так сталося. Але для Мукуро в той час присутність подруги була схожа на загарбника, який забрав у неї улюблену сестру.
Це було тоді. Саме тому перед Мукуро з'явився <Фантом> і перетворив її на Духа.
Мукуро, яка отримала силу Янгола ключа <Міхаеля>, діяла так, як хотіла. Вона безневинно переробляла світ навколо себе, щоб батьки і старша сестра любили її і тільки її.
Але використання такої нерозумної сили було відразу ж виявлено її батьками і сестрою.
Їхньою реакцією на Мукуро, яка тепер мала силу, що виходила за межі людської логіки, були страх і відторгнення.
Думаючи про це зараз, це легко зрозуміти. Дівчина, яку вони вважали своєю сестрою і донькою, раптом перетворилася на щось нелюдське. Їхній страх не був несподіванкою.
Однак тодішня Мукуро не могла цього витримати.
Для Мукуро тоді її сім'я була всім, і бути відкинутою нею означало щонайменше крах усього її світу.
Мукуро закрила спогади про своїх батьків і сестру за допомогою <Міхаеля> і втекла в космос, де ніхто не міг її знайти.
Вона вирішила використати «Міхаеля» на собі, замкнувши своє серце і назавжди залишившись у космосі.
Вирішила нічого не хотіти, нічого не відчувати і ні про що не думати.
Однак все, чим вона стала, - це мовчазною людиною, що обертається навколо планети, як астероїд.
Егоїстична та егоїстична Душа, такою була дівчина на ім'я Хошімія Мукуро.
Але - кілька років по тому. Коли Мукуро було виявлено, рука допомоги силоміць втрутилася в її життя.
Це був Іцука Шідо, член нової сім'ї нинішньої Мукуро.
"...Тож... все вже добре. ...... щоб не сталося."
«Мукуро ......»
«Брови.»
«Бффф!?»
Мукуро прошепотіла, притискаючи кінчики волосся до очей. Шідо важко закашлявся. Машина знову закрутилася.
«Т-ти......»
"Вибач, вибач. Це був жарт".
Мукуро трохи засміялася, поки говорила, а потім стиснула кулак, дивлячись у вікно.
Зліва направо пролітали давні краєвиди. Це був приміський житловий район. Будинки тут будували повільніше, ніж у містах.
«- Можеш зупинитися тут?»
Коли машина під'їхала до пагорба, Мукуро вигукнула. Шіізакі, яка сиділа на водійському сидінні, повільно натиснув на гальма і швидко відповіла.
«Тут нормально?»
«Хуму.»
Сказавши це, вона зняла ремінь безпеки і вийшла з машини. Шідо наслідував її приклад, також вийшовши з машини, щоб вишикуватися в чергу поруч з Мукуро.
"...... Хм? Який з них будинок Мукуро?"
Запитуючи це, Шідо з цікавістю роззирнувся довкола. Має бути якийсь один. Але в тому місці, де Мукуро попросила зупинитися, будинку не було.
«Он там». коротко відповів Мукуро, показуючи на будинок, що знаходився за 100 метрів від нього.
Саме цей рух був позначений відчуттям напруги. --Ностальгічний будинок, доглянутий сад, закладений зістареними стінами. Темно-синій дах з мансардними вікнами, через які можна було вийти на вулицю.
Ах, так. Вона все ще чітко пам'ятала це. Зі старшою сестрою вони вдвох вилазили на дах і дивилися на зорі.
«--»
При згадці про це палець, що вказував на будинок, почав злегка тремтіти. Її дихання стало порушеним. Волосся, обгорнуте навколо її плеча, затремтіло.
«............»
Тоді, помітивши це, Шідо мовчки поклала руку на плече Мукуро. Відчуття тепла повернуло їй спокій.
"......Пробач, Нуші-сама. Муку думала, що готова до цього."
"Ну я такий самий".
Говорячи це, Шідо ледь чутно засміявся. До речі, як і Мукуро, Шідо теж був сиротою, його всиновила сім'я Іцука. --Що ж, у випадку Шідо ситуація була трохи складнішою.
І...
«............!»
Мукуро пересмикнула плечима, переводячи погляд з Шідо на будинок.
--Раптом двері будинку відчинилися, і звідти вийшли три постаті.
Одним з них був чоловік років 50-ти. Другою була тендітна жінка, яка виглядала майже такою ж старою, як і чоловік.
І остання - висока жінка років 25-ти з простими рисами обличчя.
«А...»
Тоненький голосок вирвався з її горла.
Без сумніву, помилки не було.
Всі виглядали трохи старшими, але це точно були...
Це були батьки та сестра, які колись прийняли Мукуро.
«Батько...... мати...... сестра......»
Сьогодні був вихідний? Вони були одягнені у звичайний одяг і невимушено розмовляли.
Напевно, вони планували піти на шопінг.
Це була щаслива сім'я, куди б хто не подивився.
«-Ах......а, ах......»
Дивлячись на це.
Мукуро впала на коліна, схлипуючи.
"......! Мукуро! З тобою все гаразд!?"
Побачивши реакцію Мукуро, Шідо від хвилювання нахилився на коліна.
Але вона не могла зупинитися. Не могла зупинитися. Сльози переповнювали її очі, капали і просочувалися на землю. Її щоки почервоніли, ніс був закладений, звук стогону виривався з глибини горла.
Але це не було чимось, що можна було б назвати плачем. Це не було від смутку чи жалю.
Так, це було задоволення, яке наповнювало легені Мукуро прямо зараз -
«....... Дякувати Богу ......»
- Це було полегшення.
Ах, з її батьками та сестрою прямо перед нею, Мукуро нарешті зрозуміла.
Вона була налякана. Це було жахливо, бо це було неминуче.
Кілька років тому Мукуро замкнула їхні спогади Янголом. Вона боялася, що її помилка принесе їм нещастя, вона боялася цього весь цей час.
Ця тривога була настільки великою, що навіть коли Которі розповіла, як сьогодні жила сім'я Хошімія її невдалося стерти.
Однак перед її очима стояла нинішня сім'я Хошімія, хоч і старша, але та сама щаслива сім'я зі спогадів Мукуро.
«Дійсно....... дякувати Богу ......»
«Мукуро......»
Зі слів та виразу обличчя Мукуро було легко здогадатися про її справжні почуття. Шідо ніжно погладив її по спині. Мукуро схопила Шідо за поли його рукавів і міцно стиснула їх.
"...... Гей, Мукуро-чян, Шідо-кун! Вам треба поспішати! Твоя сім'я хіба не вирушає? Ти ж пройшла весь цей шлях, щоб зустріти їх!"
І тут з-за спин Мукуро та Шідо поспіхом вигукнула Шіізакі.
І справді, як вона і сказала, батьки та сестра Мукуро сідали в машину. --До речі, за кермом була її старша сестра. А, вона отримала водійські права? Мукуро згадала дивне відчуття.
«Все гаразд.»
Мукуро глибоко вдихнула, витираючи сльози тильною стороною долоні, і повільно підвелася.
"Вони живуть щасливо. ...... Просто знати це - достатньо".
Вона продовжувала дивитися на свою сім'ю вдалині.
«Якщо ця гармонія спричинена забуттям Муку, то навіщо втручатися?»
Зі смертю Міо зникла сила всіх духів. <Міхаель>, Янгол-ключ, яким володів Мукуро, не був винятком.
Однак, за словами Которі, те, що янгол зник, не означає, що щось, перетворене силою янгола, негайно повернеться назад. Як і маси, якими маніпулював голос Міку, сім'я Мукуро, ймовірно, все ще не пам'ятає Мукуро.
Але в кількох випадках було показано, що дії можуть бути використані для того, щоб відчинити замкнену пам'ять. У такому випадку - зустріч з Мукуро може призвести до того, що «закрита» пам'ять відкриється саме в цей момент.
«Це... ти впевнена, що це те, чого ти хочеш?»
«-Так, добре».
Мукуро сказала це, махаючи рукою сімейному автомобілю, що від'їжджав.
Потім, чекаючи, поки ця фігура зникне, вона зробила великий жест, щоб зробити глибокий вдих.
«Хм...»
Було відчуття, що ця енергія розливається по всьому її тілу. Мукуро підняла обличчя до неба, розв'язала косу на плечах і почала робити кроки, ніби танцюючи навколо.
--Красиве золотисте волосся розвівалося на вітрі і яскраво виблискувало на сонці.
Найважливішим для Мукуро було те, як старша сестра хвалила її за гарне волосся.
«......Фу».
Мукуро помітила це краєм ока, як вона розтулила щоки й обернулася, щоб подивитися на Шідо.
"Скажи, Нуші-сама. Чи немає у тебе з собою ножиць? Згодиться все, що ріже".
«Га?»
Шідо розширив очі, трохи подумав, перш ніж відчинив дверцята машини і дістав з приладової панелі маленький складаний ніж.
«Це все, що у нас є під рукою.......»
«Цього більш ніж достатньо».
Мукуро злегка кивнула, коли отримала його. Лезо видало звук, коли витягнулося -
«...Хуму».
Вона зав'язала своє достатньо довге волосся і відрізала його на одному диханні.
«Що?»
«Ехх!?»
Шідо та Шіізакі злякано скрикнули.
Мукуро трохи розсміялася, наче їхній вираз обличчя здавався їй дивним і кумедним.
"Це було несподівано? Хіба Нуші-сама не був поінформований? Муку підстриже її волосся."
"Так, це правда, але... ...... Це справді нормально? Це ж було таке сміливе рішення."
«Нічого страшного.»
Мукуро зі світлим виразом обличчя дивилася на дорогу, якою поїхала її сім'я.
"Коли я просила Нуші-сама підстригти мене, Муку, безсумнівно, все ще губилася десь у глибині свого серця. ...... Але дивлячись на старшу сестру сьогодні, я остаточно прийняла рішення".
Вона твердо вирішила стати новою Мукуро і більше ніколи не з'являтися перед своєю сім'єю.
Якщо це рішення не демонструвало її рішучість, то ніщо інше, що вона знала, не могло це продемонтрувати.
«- Зрозуміло.»
Хоча Шідо виглядав нерішучим на кілька миттєвостей, він незабаром промовив ці слова, розтуливши уста і розслабивши щоки.
Слова Шідо були ніжними. Можливо, Мукуро мала рацію, коли вирішив не зустрічатися з її родиною. Але як би там не було, він мусив поважати рішення Мукуро.
Це були надзвичайно короткі слова. Але рада його турботі, Мукуро посміхнулася до Шідо.
"Хмм......, але з моїми навичками воно лишиться не красивим. --Ти підправиш його для мене, коли повернемося додому?"
Коли Мукуро сказала це, Шідо зробив коротку паузу, перш ніж відповісти: "Звісно, залиш це мені. Я зроблю тебе найкрасивішою дівчиною в світі".
Несподівано посміхнувшись, він відповів.
◇
--Серцебиття ставало дедалі інтенсивнішим. Піт капав з-за лоба, відчуття, що в горлі перехопило подих. Кінчики її пальців заніміли, ставало все важче стояти на ногах.
Шідо був таким. Сім'я Мукуро була в небезпеці. Від однієї думки про це Мукуро не могла встояти на місці.
«Ку......!»
Мукуро напівпритомно била ногами підлогу в кімнаті для брифінгів.
«- Мукуро!?»
Голос Которі долинав ззаду. Але Мукуро без жодного занепокоєння продовжував прямувати до входу в кімнату для брифінгів.
Проте не встигла Мукуро вийти з кімнати, як перед нею з'явилася дівчина, ніби заздалегідь передбачивши поведінку Мукуро.
«Куди ти йдеш, Мукуро?»
Дівчина говорила неприродно спокійним для такої ситуації голосом. Чорне глянцеве волосся і порцелянова шкіра, з цього холодного погляду витікала чарівна природа, що не пасувала до її погляду.
Токісакі Курумі, одна з колишніх дівчат-духів, яку колись називали найгіршим духом.
"......Очевидно ж. До містку, до телепорту.Муку відправе, себе на землю."
«Що?»
Почувши, що сказала Мукуро, ззаду почувся голос тривоги. Однак Курумі звузила очі, не виказуючи жодного здивування.
"Я розумію твої почуття, але що ти можеш зараз зробити? Якщо ти підеш без підготовки, то, швидше за все, загинеш, коли <Звір> впаде".
"......За це не варто хвилюватися. Якщо Муку може виграти час для Нуші-сама, привернувши увагу, якщо є шанс зупинити <Звіра> від заподіяння шкоди Нуші-сама, якщо це хоч трохи збільшиться його шанси, то це життя Муку варте того......"
«Божечки, Божечки......»
Погладжуючи підборіддя кінчиками пальців, вона грайливо нахилила голову. Мукуро була трохи роздратована поведінкою Курумі і намагалася відштовхнути її ноги від Курумі.
"Не зупиняй мене, Курумі. Муку..."
"Я не зупиняю тебе. Я просто не можу дозволити собі безцільно втрачати твою дорогоцінну силу. Так, Оріґамі?"
«Хуму?»
Почувши ці несподівані слова від Курумі, Мукуро розширила очі.
Тоді інша дівчина увійшла, щоб відповісти. З волоссям, що сягало плечей, її вираз обличчя залишався беземоційним. --Колишня членкиня ПДЗ і однокласниця Шідо, Тобіічі Оріґамі.
Оріґамі зберігала спокійний вираз обличчя, але в її очах світилася певна рішучість, коли вона дивилася на Мукуро.
«Якщо ти така рішуча, то є лише один метод».
«Метод ......?»
відповіла Мукуро, ледь-ледь піднявши брови.
◇
«--Нн......»
Пізно вночі. Асахі з компанії, яка злегка порушувала трудове законодавство, без жодної причини потягнулася, повертаючись з вечірки після роботи.
Її спина злегка поскрипувала, а плечі видавали глухий звук. Незважаючи на те, що їй трохи за двадцять, хрускіт все ще був дуже відчутним. Вона випустила самопринижуючий сміх, піднявши погляд вгору.
Небо було повне зірок......, хоча далеко не сягало; світло від рідкісних зірок сяяло.
Вона зітхнула, втішена цим маленьким сяйвом. Чесно кажучи, це було не зовсім задовільно, але все ж таки дещо краще, ніж темні ночі міського пейзажу.
Асахі здавна любив зорі.
Це було ніяково, незалежно від того, як це було сказано. Радше, коли вона зрозуміла це, дивлячись на розсипані в небі іскорки, це мало навчити, що приблизно стільки ж недосяжних бажань є у кожного. --Що ж, можливо, її ім'я також зіграло в цьому свою роль.
«...... Давно не бачились».
Несподівано такі слова злетіли з її вуст.
Не було нікого, хто міг би їх почути. Опівночі на вулицях було тихо, і, крім Асахі, не було видно жодних інших фігур.
Але відчуття стало трохи глибшим. --Шанс побачити зорі значно зменшився. Коли вона була студенткою, тож майже щодня вилазила на дах свого будинку і проводила астрономічні спостереження.
Тоді вона мріяла стати астрономом. Вказуючи на положення зірок, малюючи сузір'я, вона з гордістю вигукувала...
«Га?»
А потім скручувала шию.
Вона розповідала про свої мрії, дивлячись на зорі. Звісно, це не було неправильно. Але вона не пам'ятає, кому вона це розповідала.
Друзям, матері чи сестрі...... думаючи про це, вона похитала головою. Безумовно, це мала бути сестра, але Асахі завжди була єдиною дитиною в сім'ї.
«.........»
Що ж, старі спогади, будучи нечіткими, вони повинні бути такими. Вона зробила такий висновок, знизуючи плечима.
-А потім.
«Гм?»
Це було в той момент. Щось блискуче відбилося на краєчку її погляду.
«Ех, може це падаюча зірка.»
Асахі поспіхом повернула обличчя, звузивши очі, щоб сфокусуватися.
Тоді вона чітко побачила, що на темному нічному небі вимальовується траєкторія світла.
Однак - ситуація була дивною.
Сяйво падаючої зірки, яке зазвичай зникає в одну мить, здавалося, поступово збільшувало свою інтенсивність.
Так, ніби поступово наближаючись сюди -
«------!?»
Наступна мить.
Поки Асахі думала про світло, що поглинало її поле зору, страшна ударна хвиля вразила її.
◇
--Вибух і спалах переповнили органи чуття.
«Угх......!»
Одночасно з відчуттям жахливого удару, що досягнув його тіла, Шідо випустив низький стогін болю.
Все його тіло відчувало млявість і біль. Перед очима все затуманилось. Навіть найменше відволікання могло призвести до втрати свідомості.
Однак Шідо зумів утримати все це в собі завдяки своїй наполегливій силі волі. Коли його корінні зуби затріщали, він почав підводитися.
Ймовірно, два роки тому це було б нестерпно для Шідо. Але проти стількох Духів і магів, що билися проти Шідо, який застосував силу, непідвладну людському розумінню, навіть цей стан не можна було вважати найгіршим.
Він все ще був притомний. Він міг бачити. Його кінцівки могли рухатися. Смертельних ушкоджень внутрішніх органів, можливо, й не було.
Тоді цього було достатньо. Те, що Шідо намагався зробити зараз, не було боротьбою. Від його тіла вимагалося не насильство, необхідне для перемоги над супротивником. А скоріше виразити свою любов, прошепотіти слова, затискаючи її в обіймах.
Так, він дякував у своєму серці за те, що завдана шкода була лише такою.
Тіло Шідо зараз вкривала невидима мембрана. --Територія. Надприродний бар'єр, створений пристроєм Ріалайзером.
Мукуро, мабуть, швидко передала Марії та іншим його наміри.
Зрештою, це було вільне падіння з висоти 15 000 метрів. Без цього бар'єру було б не дивно, якби тіло Шідо розлетілося на шматки.
Але він все ще був тут. Він повільно дихав, піднімаючи обличчя.
Перед ним розкинувся нічний міський пейзаж, який не був містом Тенґуу. Очевидно, координати їхньої посадки змістилися через «Звіра», що лютував у повітрі. Крім того, удар <Звіра> і падіння Шідо залишили на землі великий кратер. Асфальтована дорога зруйнувалася, вуличні ліхтарі були розбиті, а іскри електрики розлетілися навсібіч.
І прямо посередині -
«----А, а, а--»
Дівчинка стояла нерухомо, вбираючи в себе місячне світло.
<Звір>. Єдиний Дух у світі.
«...... Гаразд.»
Дивлячись на цю фігуру, Шідо злегка стиснув кулак. -Переконав себе, що його інтуїція не помилилася.
Можливо, <Звір> мав меч, який виходив за межі простору, як і Янгол Мукуро. Якщо це було використано, не було сенсу намагатися тримати її подалі від <Фраксінуса>.
Однак зі слів «Звіра», вимовлених на кораблі, в голові Шідо виникла одна можливість.
Так, ні для чого іншого, окрім існування Шідо.
Він не знав чому, але, мабуть, <Звір> прийшов на <Фраксінус> в гонитві за Шідо. Тож якщо Шідо вийдн з корабля разом з нею, він думав, що вона не нападе на <Фраксінус>.
Можливо, він думав, що це була туга, якщо не з любовних міркувань, то з любовного інтересу до нього, як ознака одержимості тим, щоб не дати здобичі втекти - навіть якщо так, то це було нормально.
Навіть якщо це не була ніжна емоція, вона мала важливе значення, якщо Шідо був «особливим» як здобич.
Тому що, принаймні для неї, це показувало, що існує певне почуття «прив'язаності».
«Т, и......»
Похитуючись, здригаючись тілом, наче мерехтливий серпанок злоби, <Звір> дивився на Шідо.
Шідо глибоко вдихнув, щоб заспокоїти своє серце, отримавши цей вбивчий погляд, і прямо відповів їй.
"Досить повторювати "ти", мене звати Іцука Шідо. --Приємно познайомитися."
«......Іц......ука.....Ші, до......?»
<Звір> вигукнув ім'я Шідо хрипким голосом -
«......Гу, а, а, а, а, а, а, а, а, а--»
Схопившись за голову, ніби відчуваючи сильний головний біль, її стогін перейшов у крик.
«......Т-ти в порядку--»
«A......aaaaaaaaaa--!»
Шідо спробувала підійти ближче до раптово страждаючої Духа, але здавалося, що <Звір> не прийме цього. З мечів, які вона носила за спиною, вона замахнулася мечем на крайньому лівому кінці.
У цю мить лезо меча яскраво заблищало, випромінюючи численні промені світла, які знищили все навколо.
«Ку......!»
Шідо вдарив ногою об землю, щоб зістрибнути з цього місця. Незважаючи на Територію, він не міг витримати прямий удар Янгола.
І...
«Що...»
І тут Шідо помітив.
Звук несамовитої сирени відлунював, падаючи на один такт позаду Шідо.
«Неевакуйована зона...»
Шідо вичавив з горла, ніби застогнав.
Так, у місті Тенґуу, де з'явився <Звір>, було оголошено попередження про просторовий струс. Але ще не було попередження про те, що в цьому регіоні потрібно йти в укриття.
На щастя, місце, де вони приземлилися, не було житловим. Але він міг бачити плями, що нагадували добре освітлені будівлі навколо цього кратера. Якщо <Звір> продовжуватиме лютувати, як і раніше, це призведе до серйозних руйнувань.
«Ку......!»
Шідо насупився. Його думки крутилися навколо, поки він стежив за <Звіром>. --Як він і думав, одна людина тут нічого не зробить. Але тепер це повністю змінювало ситуацію. Він не міг дозволити, щоб щось зробили з цивільними. Здавалося, вони були за межами передмістя. Людей було не так вже й багато. Але зараз було близько опівночі. Евакуація людей зайняла б більше часу, ніж вдень. Скільки часу знадобиться, щоб вони всі сховалися в укриття? Чи міг він придушити <Звіра> до того часу? Ні, не придушити. Це було завоювання. Інша альтернатива була...
«-Аааааааа!»
Рев <Звіра> перервав роздуми Шідо. У той же час меч знову випромінював незліченні промені світла.
Його думки викликали затримку в його рухах. Біле світло пронизало ніч і вдарило Шідо в плече.
«Ку......!»
Зіткнення, Територія, що оточувала тіло Шідо, відреагувала, сконцентрувавши всю свою силу в цій єдиній точці.
Завдяки цьому Шідо не втратив руку - але здавалося, що Територія не витримала цього удару. Невидимий бар'єр, що захищав Шідо, розвіявся без жодного звуку.
Це означало, що «наступного разу» не буде.
«......!»
Але тепер Шідо не міг втекти з цього місця. Перед обличчям <Звіра> Шідо не міг тримати дистанцію. Втеча навмання могла зашкодити мешканцям, які ще не евакуювалися.
Тож Шідо вирішив ще раз. Зібгавши ноги, здійнявши руки вгору, він закричав так голосно, що здавалося, горло зараз розірветься.
"- Я! Я хочу знати про тебе більше! Хто ти така!? Я не несу ніякої загрози! Я просто хочу поговорити з тобою!"
«----,----»
<Звір> тонко відреагував на голос Шідо.
Але... це було все.
«Ааа......!»
<Звір> підняла короткий голос і замахнулася мечем.
Промені світла, що розірвали темряву, потягнулися до Шідо.
«Ку--»
Шідо напружився, готуючись до удару.
Звичайно, в такому положенні жива людина не могла пережити атаку Янгола. Але Шідо не здався. Він не відступиться від зробленого вибору.
-Ось чому це не могло оминути Шідо.
Але раптом світло впало з неба, щоб запобігти нападу <Звіра>.
«Ех......!?»
Це що, дуже вдало впав метеорит? Він підняв обличчя і розширив очі.
І тут з'явився величезний ромбовидний лист, який випромінював променисте сяйво.
<Іґґдрафоліум. Автономний операційний блок, яким пишався <Фраксінус>. Очевидно, його врятувало не диво, а <Фраксінус>.
Але це було ще не все. Маленький силует спустився вниз, коли Шідо дивився на небо.
«Ви в безпеці, Нуші-сама?»
"! Мукуро!? Що ти тут робиш!?"
Шідо мимоволі закричав на дівчину, яка раптово з'явилася тут.
Так, Мукуро, дівчина, яка мала бути на <Фраксінусі>, приземлилася на землю.
--На голові у неї було щось схоже на маленьку гарнітуру.
"Хуму. Через пошкодження, завдані «Фраксінусу», дистанційне керування «Іггдрафоліумом» більше неможливе. --Муку та інші прибули, щоб якомога довше служити очима «Іґґдрафоліуму».
«Що ти сказала?»
Шідо здивовано розплющив очі, але у відповідь почув кілька кроків ззаду.
«......Ну, я маю на увазі, що це станеться незалежно від того, чи прийдеш ти сюди».
Ну а що нам ще залишається.
"Кхе-кхе-кхе! Не бійся смерті, ми тут!"
"Підтримка: Юдзуру та інші прокладуть шлях Шідо."
"Правильно! Це несправедливо, що любий має йти на побачення з Духом сам!"
Говорячи це, дівчата в таких самих навушниках, як і Мукуро, пішли вперед.
Нацумі, Каґуя, Юдзуру та Міку.
А ззаду - Оріґамі, Нія, Курумі та Йошіно.
Так, дев'ять дівчат прибули на поле бою, несучи з собою частини величезного <Іґґдрафоліуму>.
«Дівчата ви...»
Шідо стиснув кулак від цього вражаючого видовища.
--Це було небезпечне поле битви. Вони зіткнулися з таємничим Духом, який тиранічно використовував свою силу. Це було не найкраще місце для тих, хто втратив Силу Духа.
«Тікайте.» «Не підходьте сюди.» «Це надто небезпечно.» --
Було б нормально вимовляти такі слова. Дійсно, якби це було 2 роки тому, він би так і сказав.
Але зараз Шідо міг зрозуміти.
Наскільки підготовленими мають бути ці дівчата, щоб стояти на цьому місці.
Так само, як Шідо не хотів, щоб їм було боляче - можливо, навіть більше, - дівчата також не хотіли щоб постраждав він.
Отже, слова, сказані цим дівчатам, вже були вирішені.
"-Ааа. Будь ласка, всі. Будь ласка, позичте мені свою силу."
У відповідь на слова Шідо.
«......!»
Всі дівчата відповіли за допомогою своїх власних думок і слів.
«Хуму...»
Мукуро випустила стогін з горла, перебільшено рухаючи обома руками.
Тоді, у відповідь, гігантський металевий «лист», що летів у повітрі, видав звук високої рушійної сили, летячи позаду Мукуро.
Так, це був секретний план, про який Оріґамі говорила у кімнаті для брифінгів.
<Звір> знищив лише операційну систему та сенсори. Оскільки сам <Іґґдрафоліум> все ще був живий, Ріалазером у виконанні <Фраксінуса> можна було керувати вручну...
І от, обслуговуючим персоналом для цих білих пір'яних стріл були Мукуро та інші колишні дівчата-духи.
За словами Оріґамі, навіть досвідченому магу було б важко маніпулювати Ріалайзером такого класу, тому зазвичай це доручалося <Фраксінусу>.
Однак, Ріалайзер спочатку був створений на основі сили Духів. Можна сказати, що Мукуро та інші, які колись мали Силу Духа і володіли Янголами, мали б бути знайомі з маніпуляціями з цією невидимою силою.
Власне кажучи, робота з <Іґґдрафоліумом> нагадувала відчуття маніпуляції з Янголом. -Принаймні, відразу після участі вони змогли заблокувати атаку, що йшла на Шідо від <Звіра>.
«............Aa......»
<Звір> видав низький рев, дивлячись по черзі на Мукуро та інших.
Виглядало так, ніби вона насторожено чекає на нових ворогів, які раптово з'явилися перед нею - але насправді вона, здавалося, дивилася на дивне видовище, коли її атаці перешкоджають.
Ситуація складалася так, як і хотілося. Мукуро та інші використовували силу, непідвладну людям. Але до кінця це було можливо лише через позначення маршруту <Іґґдрафоліуму>. Перш за все, сила <Іґґдрафоліуму> не була порівнянна з Духом. Якби мова йшла про чисту силу, то різниця означала б негайне знищення.
Втім, командир Которі вже знала про це. З містка через навушники лунали інструкції.
"- Розбитися на три групи! Три людини для реагування на <Звіра>! Три людини для захисту Шідо! А також - три людини для евакуації та порятунку сусідніх мешканців! ......<Іґґдрафоліум> - це згусток секретних технологій, але зараз це дрібниці! Далі я керуватиму потоком інформації, тому постарайтеся, будь ласка, якнайкраще!"
«Зрозуміло!»
Усі дівчата відгукнулися на команду Которі.
Кожна з них відштовхнулася від землі, щоб виконати свої обов'язки.
Оріґамі, Каґуя та Юдзуру оточили <Звіра>.
Курумі, Йошіно та Міку були позаду Шідо.
А Мукуро, Нацумі та Ніа залишили поле бою і попрямували до району міста, що руйнувався.
Кожен підрозділ не отримав детальних інструкцій заздалегідь. Однак, одягнувши гарнітуру, яку дала Марія, кожен смутно усвідомлював свою роль в той момент, коли зв'язував свою свідомість з <Іґґдрафоліумом>.
Сам <Іґґдрафоліум> не мав чіткої різниці у виконанні. Однак дівчата, які маніпулювали ними, мали різні сфери спеціалізації залежно від природи їхніх Янголів та Сили Духа, які вони мали в минулому.
Це не означає, що Мукуро не мала бажання захистити Шідо. Але зараз кожен з них робив те, що міг, і, перш за все, вона знала, що це також допоможе Шідо. Швидко біжучи по землі разом з Нією та Нацумі, вони дісталися до розваленої будівлі.
«Гаразд, ходімо до Іґґдрафоліуму!»
Сказавши це, Нія імпульсивно зробила перебільшену позу, як герой якогось аніме. Дивлячись на це видовище, Нацумі напівзаплющила очі, а піт стікав по її щоках.
«...... Чи є в цьому якийсь сенс?»
"Що ти маєш на увазі? Робоко також сказала щось подібне. Такі припущення є дуже важливим фундаментом. Саме тому, вперед <Іґґдрафоліум>!"
Нія заплющила очі, збираючись з думками, вигукуючи назву таємничої техніки. Потім, коли Нія маніпулювала <Іґґдрафоліумом>, Територія розширилася, супроводжувана високочастотним шумом рушійної сили.
"......Ун! Двоє людей під тією будівлею і одна людина там! На щастя, всі при свідомості і відбулися незначними ушкодженнями. Залишаю це на тебе, Мукку-Чін!"
«Зрозуміла.»
«Прийнято.»
Отримавши команди Нії, Мукуро та Нацумі попрямували до вказаної будівлі.
Саме так. Ніа, яка мала всезнаючого Янгола <Разіеля>, досягла успіху в пошуках, використовуючи Територію. Нацумі і Мукуро, які мали Янголів з особливими здібностями, таких як <Ханіель> і <Міхаель>, досягли успіху у витонченому маніпулюванні Територією.
«Хуму.»
Мукуро сфокусувала свою свідомість, маніпулюючи <Іґґдрафоліумом>, щоб загорнути зруйновану будівлю в Територію.
І вона обережно підняла уламки, щоб не зачепити нікого під ними.
Потім з-під уламків з'явився чоловік, який присів і закрив голову руками.
«З тобою все гаразд?»
«Е-е? Т-так, все гаразд...»
Коли Мукуро покликав його, чоловік злегка знизав плечима, перш ніж підняти обличчя. Незабаром він, мабуть, помітив, що уламки, які тримали його в пастці, злетіли вгору. Його очі розширилися від здивування.
"Просторивий струс. Ви повинні негайно евакуюватися. Ви можете стояти самі?"
«Ех, ах, ах, ох, ох, якось так...»
Можливо, він думав, що все ще спить? Чоловік хитався, щипав себе за щоки, поки біг до укриття.
"Хуму. Наступна. --Ніа."
"Гаразд. Тоді, будь ласка, йди туди!"
Мукуро розвернулася, отримавши нові вказівки від Нії, і продовжила рятувати цивільних одного за одним.
А потім -
«......Ух, ах......»
"Ти добре трималася. Зараз я приберу завали..."
Скільки разів це вже повторювалося? Зараз вона намагалася допомогти жінці, яка була затиснута між двома обваленими стінами.
«Ах------»
Дихання Мукуро перехопило.
Її концентрація була перервана на мить, а уламки, що плавали, ось-ось мали знову впасти. Поспішаючи, вона утримувала Територію, щоб зупинити його на межі.
Але це не означало, що її порушений психічний стан повернувся до норми. Її серце, яке підтримувало постійний ритм, тепер билося, як тривожний дзвіночок. Піт стікав по всьому її тілу. Навіть коли вона стояла перед <Звіром>, тремтіння не було таким сильним.
"Гей, гей, Мукку-Чін. Ти застрягла на місці. Щось сталося?"
Можливо, вважаючи дії Мукуро дивними, Ніа заговорила до неї.
Однак для Мукуро зараз не було шляху назад.
І це було небезпідставно.
Адже перед очима Мукуро зараз була...
«------Старша сестра......?»
Тому що це була дорога сестра, яку колись любила Мукуро.
«Ех--,......»
Асахі... Хошімі Асахі раптом остовпіла, почувши голос, що виривався з її горла.
Посеред затуманеної свідомості вона згадала, що з нею сталося. --А, точно. Коли вона поверталася з компанії, наступної миті після того, як побачила, як їй здалося, падаючу зірку, її вдарила жахлива ударна хвиля.
Невже вона потрапила в зону падіння метеорита? ......Ні, якби це було так, то Асахі не могла б зараз бути живою. Все її тіло було позначене ниючим болем, але, навпаки, це свідчило про те, що Асахі все ще жива.
«............?»
І тут Асахі помітила. Вага бетонної стіни, яка досі прикривала її тіло, зникла. Вона подумала, що рятувальний загін прийшов на допомогу - але це було не так. На перший погляд, шматок бетону, що кришився, як печиво, плавав над Асахі, немов непідвладний силі тяжіння.
«Що за?»
Вона не могла зрозуміти, що це означає. Чи вдарилася вона головою, коли стіна обвалилася? Асахі насупилася, потираючи голову.
Потім - там, вона помітила ще одну річ.
Перед нею стояла маленька дівчинка.
«----Ах.»
Судячи з її вигляду, їй було приблизно стільки ж років, скільки й учениці старших класів. Її шовкове волосся, акуратно укладене, яскраво сяяло в місячному світлі.
Через її надзвичайну красу Асахі на мить подумала, що вона потрапила на небеса, але, дивлячись на її вираз обличчя, ця думка швидко змінилася.
Її очі були широко розплющені від здивування, губи злегка тремтіли. Це було так, ніби вона побачила щось несподіване.
І її погляд був прикутий до Асахі. Вона поспіхом оглянула себе. --Але на її обличчі не було жодних серйозних ушкоджень, які могли б її травмувати.
«Е-е-е, у мене щось на обличчі?»
"......! Н-ні ......"
Асахі запитала її, відчуваючи розгубленість, плечі дівчини затремтіли, і вона похитала головою.
Потім, роблячи щось схоже на спробу закрити обличчя, вона знову покликала Асахі.
"Ти можеш встати? Тут небезпечно, тобі треба негайно евакуюватися".
"Ех... ах, ун. Невже це ти мене врятувала?"
"......Хуму. Так і є."
«............»
Спостерігаючи за тим, як дівчина вагається з відповіддю, Асахі злегка напружила брови.
Щойно вона почула характерну відповідь цієї дівчини, Асахі вдарив легкий головний біль.
На мить їй здалося, що її голова більше не встигає за подіями, що відбуваються. --Раптовий метеорит. Вибух. Обвал. І дівчина, яка врятувала її таємничою силою. Психокінетик? Маг? Вона замислилася, чи все побачене зараз - сон чи галюцинація. Якщо так, то можна було б пояснити і цей головний біль.
Але чому?
Здавалося, цей головний біль був пов'язаний з чимось більш фундаментальним.
Більше того, після того, як вона побачила обличчя цієї дівчини, почула її голос, замість інтересу до паранормальних явищ, що сталися, увага була прикута до неї.
Вона навіть не знала, що це означає. Не було жодного пояснення. Чому виникло таке почуття до дівчини, яку вона щойно зустріла? Перша зустріч - так, це мала бути їхня перша зустріч. Її не було в її спогадах. Ось чому...
«......!»
У цей момент звідкись пролунав страшний вибух, від якого тіло Асахі здригнулося.
"Ку......Почалося? Швидше евакуюйся!"
крикнула дівчина, дивлячись у бік вибуху.
«З-зрозуміла!»
Незважаючи на те, що вона не знала, що це було, здавалося, що поблизу сталося щось серйозне. Асахі проігнорувала всі сумніви та підозри, що роїлися в її голові, і вклала всю свою силу в ноги.
Це було дивне відчуття. Але першим і головним пріоритетом було її життя. Як сказала ця дівчина, найкраще було б якнайшвидше евакуюватися. Судячи з цього, Асахі підвелася.
Але.
«У-у-у!»
Можливо, через те, що вона встала поспіхом, Асахі втратила рівновагу і впала на живіт.
"......! Старшо сестро!"
Тоді дівчина одразу ж запропонувала свою руку, щоб підтримати її тіло.
Тієї миті -
«Ах......»
Асахі відчула, як поле її зору замерехтіло, а в мозку виникло якесь відчуття.
Відчуття руки тієї дівчини, і ім'я, яке вона вигукнула.
Для порівняння - це було відчуття, ніби замок у її голові відкрився.
Момент, який був заблокований, перетворився на величезний потік, який заповнив її думки. Запаморочилося в голові, оніміли кінчики пальців рук і ніг. Навіть коли її підтримували, стояти стало важко.
Ах, так. Саме так.
--Вона, я знаю цю дівчину.
Чому вона забула? Ця дівчина була...
«......Му, куро......»
«----»
Слова Асахі.
Ця дівчина, Мукуро, захлинулась повітрям.
Мукуро. Хошімія Мукуро. Дівчинка, яку колись удочерила сім'я Асахі.
Мила молодша сестричка з гарним довгим волоссям, яка завжди ходила за нею. Асахі, яка завжди мріяла про сестру, любила Мукуро так сильно, що це можна було б назвати обожнюванням.
Але так, саме так.
Коли це сталося? --Мукуро перетворилася на «щось», чого вона не могла зрозуміти.
З силою, непідвладною людському розуму, маніпулюючи людським серцем, перетворюючись на щось невідоме.
Асахі, яка помітила це, злякалася Мукуро - і відштовхнула її.
Останній спогад прокинувся в ту мить.
Обличчя Мукуро, яке дивилося на неї, заливаючись сльозами...
«............»
З того моменту вона не могла згадати.
Принаймні до цього моменту, до цього моменту, Асахі забула про існування Мукуро.
Ні, не тільки Асахі. Батько, мати, люди, які її оточували.
Ніхто не пам'ятав про Мукуро; це було так, ніби це був факт, що в Асахі ніколи не було сестри.
Озираючись назад, Мукуро, мабуть, щось їм зробила. Як вона могла бачити, Мукуро все ще проявляла паранормальні здібності. Відтоді минули роки, а вона лише здавалася трохи старшою. Говорячи про зовнішні зміни, здавалося, що вона підстриглася.
Щойно вона це усвідомила, почуття страху, яке зникло в небутті, воскресло. Одного дня їй здалося, що щось невідоме заволоділо її сестрою.
«----»
Можливо, сприйнявши те, що відчувала Асахі, плечі Мукуро затремтіли, наче вона була налякана. Невдовзі вона відпустила руки Асахі.
"...... Твоя безпека - понад усе. ...... Поспішай і тікай у безпечне місце".
А потім вона слабо посміхнулася, повернувшись спиною до Асахі.
«Ах...»
Ось так, Асахі відчула, як міцно стискається її серце.
Безумовно, Мукуро була жахливою в той час.
Але як щодо дівчини, яка стояла перед нею зараз?
Відштовхнута сестрою після стількох років, але все ще турбується про неї... «Мукуро!»
Помітивши це, Асахі зупинила Мукуро.
«......!»
Мукуро ледь смикнулася, коли вона зупинила її за ноги.
Але навіть після цього Асахі не знала, що сказати.
Безумовно, на той час Мукуро вже не була людиною. Мукуро, яка знала це, зникла від них - і потім Асахі та всі інші провели роки, так і не зрозумівши цього.
Те, що сталося в голові Асахі, було величезним жалем, набагато більшим, ніж її страх.
Можливо, це була давно запечатана емоція всередині Асахі. Емоція, яку не можна було відчути через забуття Мукуро, це був непоправний злочин - навіть не визнати, що Мукуро більше немає.
Якби у неї було більше часу, вона могла б вислухати Мукуро.
Якби у неї було більше часу, вона, можливо, змогла б зрозуміти Мукуро.
На той час Асахі була в полоні власного страху і могла лише відкинути Мукуро. Вона могла лише відпустити свою милу молодшу сестричку.
Але навіть після встого Мукуро прийшла, щоб врятувати її.
І тепер вона кудись прямувала. Асахі досі нічого не знала. Але вона робила те, що потрібно було зробити прямо зараз, як для неї, вона намагалася допомогти іншим. Це було те, що вона могла зрозуміти.
-Тоді, що Асахі має сказати? Які слова вона повинна сказати своїй улюбленій сестричці, яку колись відкинула і зрадила?
Не робити їй боляче. Не відштовхувати її. Не відвертатися від неї. Не дозволяй собі похитнутися.
Наприкінці подорожі, яка здавалася вічністю, Асахі сказала...
«...... Твоє волосся...... ти його підстригла......»
Це була така недоречна буденна розмова.
Але з цим нічого не можна було вдіяти. Це було єдине, що Асахі могла сказати в цій плутанині та метушні.
«--......, Хуму......»
Почувши слова Асахі, погляд Мукуро ледь помітно похитнувся.
Здавалося, вона була трохи налякана.
"..... Вибач. Я не мала більше наміру більше з'являтися перед старшою сестрою. Але ......"
Мукуро сказала це трохи тремтячим голосом.
Асахі мовчки підійшла і простягнула руку, щоб доторкнутися до волосся Мукуро.
Волосся, підстрижене так, що сягало спини, було вкрите пилом і сажею. Вона, мабуть, сильно спітніла. Дотик був шорстким і не порівнянним з тим шовковистим відчуттям, яке вона пам'ятає у своїх спогадах.
Але з цього брудного волосся можна було відчути історію, якою вона йшла до цього часу.
Життя Мукуро, невідоме Асахі, було викарбуване на ньому.
«...... Воно таке ж прекрасне, як і відтоді.»
«......!»
Асахі посміхнулася, погладжуючи її по голові, перш ніж відпустити.
«Зроби все, що в твоїх силах.»
"-------- Хуму. Дякую, Старша сестро."
Вона прислухалася до слів Асахі.
Мукуро кивнула, перш ніж знову почала перебирати нерухомими ногами.
Тоді Нія, яка чекала на Мукуро, запитала, злегка піднявши брови.
"...... Гей, Мукку-Чін. Це часом не твоя старша сестра?"
"...... Саме так. Хоч і присягалася більше ніколи не зустрічатися з нею в цьому житті, але уявити собі не могла, що ось так зустрінуся з нею".
У її клятві чи рішенні не було жодної брехні. Мукуро не збиралася з'являтися перед нею за життя.
Але тепер, коли вони возз'єдналися через якусь витівку долі, серце Мукуро засяяло, почувши ці несподівані слова.
Це була палка рішучість, ще сильніша, ніж раніше.
Слухаючи Мукуро, Нія поглянула на Асахі, почухавши щоки.
"Зрозуміло. Дивні речі дійсно можуть відбуватися. ...... Але тим більше, чи не краще було б сказати більше слів подяки, це ж зустріч після такої довгої розлуки?"
«Що ти маєш на увазі?»
Почувши слова Нії, Мукуро коротко відповіла.
«Хіба немає нічого кращого за це?»
«----»
У відповідь Нія розширила очі.
Можливо, вона помітила. З обох очей Мукуро потекли теплі сльози.
"......Зрозуміло. Тоді тобі потрібно буде зробити все, що в твоїх силах."
"Хуму".
Мукуро кивнула, витираючи сльози і відштовхуючись від землі для наступного порятунку.
◇
«-Яка ситуація з евакуацією в районі?»
"Наразі близько 85%! Ми відправили персонал для керівництва евакуацією з <Рататоска>, тож вона має бути завершена найближчим часом!"
"Покваптеся, навіть з <Іґґдрафоліумами>, вони тепер звичайні люди. Вони не зможуть довго воювати."
«Зрозуміли!»
На містку повітряного бойового корабля «Фраксінус» голоси Которі та членів екіпажу ходили туди-сюди. Ситуація в районі, боротьби зі «Звіром», вказівки дівчатам - вони швидко віддавали розпорядження, уважно стежачи за ситуацією.
Головний монітор містку показував рівень землі, де знаходилися Шідо і дівчата.
Так, це була не звичайна автономна камера, яка надсилала зображення на місток, а маленька камера, прикріплена до навушників дівчат.
Дівчата, що стояли перед <Звіром>, не могли довго залишатися на одному місці, що неминуче спричиняло вібрації, які супроводжували зображення, що надходили у вигляді зворотного зв'язку.
«Відчуття наче я перебрав з алкоголем......»
"Не скигли. Швидше відновлюй сенсори!"
«Зрозумів......!»
Під командою Которі член екіпажу <Фраксінуса> Мікімото Масаомі виконював відновлення свого терміналу. Після того, як Которі переконалася в цьому, вона повернулася і подивилася за капітанське крісло.
Причина була проста. Там розгорталася дивна сцена.
«Хм, фуфуфу, фуфуфу, фуфуфу......♪»
«Ти занадто галасливий, Каннадзукі.»
«Будь ласка, будь трохи тихіше.»
«І якщо можеш, будь ласка, перестань дихати».
І т.д.
Високий чоловік з опущеними очима рухав руками, наче диригент. Дівчата з таким самим обличчям дивилися на нього з напівзаплющеними очима.
Цим чоловіком був Каннадзукі Кьохей, заступник капітана «Фраксінуса». А всі ці дівчата були інтерфейсними тілами Марії.
"А тепер вибачте. Це найкращий спосіб для мене сконцентруватися. Насамперед, хіба не Марія попросила мене взяти на себе управління кораблем?"
«Я не хотіла просити Канназукі, як би могла.»
"Я довго думала про це. Щоб керувати ріаллайзером, потрібно безпосередньо підключатися до мозкових хвиль. Хіба це не форма сексуального домагання?"
"Як тільки все буде зроблено, ми подамо офіційну скаргу. А зараз краще закрий свої очі".
«Боже, ти вводиш мене в захват цими злісними словами ......!»
Каннадзукі викривив своє тіло, почервонівши. Корпус <Фраксінуса> злегка здригнувся, щоб відповідати цим діям.
Ось і все. Зараз навігацією «Фраксінуса» керував маг Каннадзукі Кьохей.
Зазвичай це був аварійний інструмент, який використовувався в бою, але пошкодження, отримані від <Звіра>, були несподівано великими - до того ж, Марії потрібно було приділити свою увагу дечому іншому.
Близько десяти Марій вишикувалися на містку. Усі стояли рівномірно з кабелями, підключеними до шиї. На кожному тілі було власне обчислювальне обладнання, яке працювало паралельно один з одним, поки вони розмовляли.
«То ти можеш зробити аналіз?»
«За кого ти мене маєш?»
відповіла одна з Марій на запитання Которі. Которі злегка знизала плечима на ці легковажні слова.
Так, саме зараз Марія відповідала за аналіз <Звіра>.
Це був не просто звичайний аналіз рівня сприятливості та психічного стану. За допомогою «Іґґдрафоліуму» на сцені вона досліджувала силу самого «Звіра», а також десять мечів, якими він орудував.
Очевидно, що екіпаж спочатку заперечував. Саме так. З тілом Марії можна було керувати <Іґґдрафоліумом>, не відправляючи колишніх дівчат-духів на це небезпечне поле бою.
Але врешті-решт Которі прийняла пропозицію Марії. Вона ніяк не могла контролювати бажання Мукуро та інших допомогти Шідо - і перш за все, Которі знала, що вони не зможуть схопити її, нічого не знаючи про <Звіра>.
<Звір>. Таємничий Дух, який не повинен існувати. Хто вона -
«......!»
Которі стривожено підняла брови.
З інтерфейсного тіла Марії пролунав звуковий сигнал.
«Марія?»
"- Аналіз завершено. ...... Одним словом, загадковий. Двома словами, дуже заплутано. Звідки це тут могло взятися?"
"Досить жартувати. То хто вона?"
На запитання Которі Марія відповіла, від'єднуючи кабель від шиї.
"Я ще не знаю, хто вона. Але ті десять мечів, які вона носить. Це..."
А потім вона продовжила, дивлячись на відображення <Звіра> на моніторі.
«Янголи, які колись належали Которі та іншим».