Особистість людини є не лише вродженою, але й формується під впливом оточення.
Я була трохи щаслива, коли вперше це почула.
Бо якщо це правда, то я така, якою є зараз, завдяки Шідо та іншим.
Всі так багато навчили мене, подарували стільки спогадів.
Про місто, школу, суспільство.
Про важливість зв'язків між людьми
А ще про те як... любити когось.
Безумовно, накопичення кожного дня зробило мене тим, ким я є. Коли я згадую про це, я відчуваю гордість. Я все ще незріла і несформована особистість, але я можу не соромитися цієї частини людського буття завдяки кожному з них.
Незважаючи на те, що кристал сефіри Міо зник, я не зникла. Которі сказала, що це тому, що у мене було людське тіло.
Але я не пам'ятаю того часу, коли я була людиною.
Крім того, я не відчуваю невдоволення.
Однак бувають моменти, коли я раптом починаю хвилюватися.
Хто я?
І якщо я згадаю,
Чи зможу я залишитися собою?
◇
Близько місяця тому Йошіно викликав корабель «Фраксінус», що пролітав над містом Тенґу.
Про <Фраксінус> стали менше говорити, оскільки сили Духів зникли, а просторові струси більше не відбувалися, але розташування кімнати відпочинку та приміщень на містку все ще було закарбовано в її пам'яті сильними спогадами. Знайомими кроками вона попрямувала до призначеної кімнати для зустрічей.
«Але... чому ти так раптово покликала мене, Которі?»
По дорозі тихо пробурмотіла Йошіно.
Поруч з нею не було жодної людини. Втім, було б неправильно сказати, що вона була сама.
Бо у відповідь на ці слова лялька-кролик, яку Йошінон прикріпила до лівої руки Йошіно, комічними рухами відкрила рота.
"Хто знає? Що станеться? Хаа...... це зізнання в коханні?!? Може для Которі-чян кімната для брифінгів корабля є синонімом задньої частини школи......?!"
Говорячи, Йошінон пристрасно викривляла своє тіло. Йошіно ледь посміхнулася.
«Ахаха... я так не думаю».
Розмовляючи, вони прибули до місця призначення. Йошіно увійшла до кімнати після простої перевірки особи на дверях.
Потім Йошіно розширила очі.
Причина була проста. Вже були інші гості, які прибули сюди першими.
"А, Нацумі. А також Каґуя та Юдзуру."
Так, у кімнаті для брифінгів вже було троє дівчат.
До речі, Нацумі сиділа за столом і вовтузилася зі своїм смартфоном. У сестер Ямай Каґуї та Юдзуру чомусь постійно тремтіли обидві ноги, коли вони сиділи на уявних кріслах біля стіни.
"Фу-......кхукхукху, поступово стає все важче, чи не так, Юдзуру? Може, пора здатися? Як ти на це дивишся?"
"Байдуже. Юдзуру в порядку. Хіба це не Каґуя наближається до своєї межі? Будь ласка, не примушуй себе."
І так, вони продовжували свій жарт, намагаючись спровокувати одна одну. Здавалося, що вони змагаються, хто довше протримається на уявному кріслі.
Сестри-близнючки з ідентичними обличчями. Хоча вони були абсолютно нерозрізненими, за винятком різниці у зачісці та формі тіла, зараз між ними існував контраст, який легко зрозуміти.
Каґуя сильно спітніла і скреготіла зубами, в той час як Юдзуру зберігала спокійний вираз обличчя, незважаючи на те, що у неї так само тремтіли ноги.
«А, Йошіно теж покликала Которі......?»
Невдовзі, впізнавши Йошіно, Нацумі поклала свій смартфон на стіл і обернулася.
Йошіно кивнула у відповідь.
«Так. У Нацумі теж так само?»
"......Хм. Чесно кажучи, я думала, що це повідомлення про припинення допомоги <Рататоска> і попередження про те, що ми маємо виїхати з квартир. Але, здається, з Йошіно це не так ......"
сказала Нацумі, зітхнувши з полегшенням. Йошіно, як завжди, слабко посміхнулася на її негативний стан.
Але, почувши, що сказала Нацумі, Каґуя невдоволено надулася.
"Агов, Нацумі, що ти маєш на увазі? Це звучить так, ніби ми дійсно можемо опинитися в такій ситуації......!"
Почувши її відповідь, Юдзуру злегка хіхікнула.
"Переконання. Каґуя надто шумить, через що її просять зїхати."
"А-а-а!? Тоді хіба Юдзуру не повинна з'їхати теж!? Звідки взагалі беруться ці скарги на шум!?"
"Цитата з повідомлення зі скаргою. «Ми не можемо спати через хропіння Каґуї. Будь ласка, зробіть що-небудь. Я・Ю» "
"Це, очевидно, скарга з тієї ж кімнати! Ця абревіатура Фамілії й імені навіть цього не приховує!"
«...... Що ви робите?»
Авторитетний голос перервав перепалку сестер Ямай.
Піднявши голову, не знаючи, як довго, Которі стояла тут у військовій формі з напівзаплющеними очима і тримала в руці великий конверт.
«Которі.»
"Так, вибачте, що змусила вас пройти весь цей шлях. Йошіно, будь ласка, сідай першою."
«А, так.»
Йошіно слухняно кивнула головою, сідаючи на сусіднє з Нацумі місце. Плечі Нацумі здригнулися, вона почервоніла, подумала трохи відсунутися, але врешті-решт, глибоко вдихнувши, вона залишилася на місці.
«Ей, це і вас стосується».
промовила Которі, обережно вдаривши по ногах Каґуї та Юдзуру.
«Фуха.....!»
"Падаю. Ку!"
Здавалося, що вони обидві вже були близькі до своєї межі. Обидві впали на підлогу в один і той самий час.
"Фу, фу...... Я виграла з різницею в 0,1 секунди."
"Заперечення. Ноги Каґуї коротші, тому сідниця Каґуї торкнулася підлоги першою.
«Хіба довжина наших ніг до стегон не однакова!?»
«Швидше, сідай вже.»
Которі безпорадно знизала плечима, зітхаючи. Каґуя і Юдзуру висловили своє розуміння, піднявши руки, щоб встати - чи то пак, так вони спочатку хотіли.
Здавалося, вони не могли переконати свої ноги піднятися, тож підповзли до столу на колінах.
Переконавшись, що всі четверо сидять, Которі поклала конверт в руках на стіл.
"Є причина, чому я зібрала вас сьогодні тут. А саме, я маю повідомити всіх присутніх про дещо важливе".
«Певна справа, про яку треба повідомити особисто?»
"Ах, що це? Невже ти хочеш сказати, що Йошінон не є нормальним кроликом ......?"
«......Не перебивайте мене своєю дивною історією про камінг-аут».
Почувши жарт Йошінон, Которі закотила очі. Йошіно злегка штовхнула Йошінон у щоку, і та злегка скрикнула.
"Повертаючись до теми, в певному сенсі це дуже серйозна справа. Ця уважна дитина, можливо, вже почала усвідомлювати все, що відбувається в цьому натовпі".
Которі сказала це, обводячи поглядом стіл.
Однак Йошіно не мала жодного уявлення про те, що говорила Которі, бо вона нахилила голову. Сестри Ямай також мали схожий вираз обличчя.
Але серед натовпу лише Нацумі мала складний вираз обличчя, відводячи погляд убік.
«......У всіх тут немає спогадів про минуле, чи не так?»
«Ах──»
Почувши слова Нацумі, Йошіно розширила очі.
Це, безумовно, правда. Коли зник Кристал Сефіри Міо, а присутні тут не зникли, то стало зрозуміло що вони не були чистими духами, як Тока.
Однак, на відміну від Которі, Оріґамі, Міку та Мукуро, вони не пам'ятають, як Міо дала їм Кристал Сефіри, і вони не відновили свої спогади через своїх Янголів, як Нія чи Курумі.
«Хороша відповідь.»
Которі важко кивнула.
"Отже, в результаті розслідування <Рататоска> ми отримали інформацію про час, коли ви всі були людьми."
Которі витягла з величезного конверта три менші файли.
Побачивши це, Каґуя та Юдзуру розширили очі.
«Ти серйозно?»
"Здивування. Інформація про те, коли Юдзуру була людиною?"
«Так..., Ну, якщо бути точним, інформація була отримана дуже давно. Але це, безумовно, не зовсім приємна інформація, тож ми довго сперечалися, чи варто її вам усім розповідати".
Которі продовжувала, перебираючи три папки.
"Але, оцінивши ваш спосіб життя і психічну стабільність, ми нарешті отримали дозвіл під час попередньої зустрічі. Суть в тому, що ваша незалежність визнана. Гадаю, це вже добре".
«...ЧИ це не тому, що без сили Духів, навіть якщо наш психічний стан нестабільний, не буде зворотного потоку і вибуху Сили Духів?»
Коли Нацумі запитала про це, Которі знизала плечима.
«Ну, я не буду заперечувати, що велику роль зіграв цей фактор......».
Так чи інакше, поки Которі говорила, вона поклала файли перед Йошіно та іншими один за одним.
"У вас усіх є вибір. Один з них - прийняти цей файл чи ні. Якщо ви вирішили прийняти його, ви також можете вирішити, чи хочете ви навіть відкривати його чи ні. І навіть якщо ви його відкриєте, ви не зобов'язані читати всю інформацію. Як я вже казала, не вся інформація тут приємна. Іншими словами, може бути навіть така інформація, яку вам краще не знати. Також потрібна сміливість, щоб вирішити не знати. Тут немає правильної відповіді. Якщо ви не можете прийняти рішення одразу, не соромтеся проконсультуватися з нами ще кілька днів. Усе буде залежати від вас".
З цими словами Которі опустила очі, ніби показуючи Йошіно та іншим, що, що б вони не обрали, звинувачувати їх не будуть.
«............»
Йошіно трохи помовчала, перш ніж ковтнути.
Її особистість містилася в конверті прямо перед нею. Коли вона думала про це, то відчувала, як її серцебиття прискорюється.
В цей момент пролунав звук «бах!», ніби щось вдарилося об стіл.
Поглянувши туди, вона побачила, що Каґуя та Юдзуру тримають конверт, який лежав перед ними.
"Кху кху кху, як цікаво. Лише поглянувши на це, ми можемо підтвердити, що Каґуя є старшою сестрою!"
"Усмішка. Від сьогодні Каґуя називатиме Юдзуру «Шановна старша сестро»."
«А хіба я не повинна бути старшою сестрою?»
"Пояснення. Каґуя може не зрозуміти. Але як правило, старша сестра більша у всьому".
«Про що ти говориш!?»
І так Каґуя та Юдзуру знову почали сперечатися. Здається, причина, чому вони вирішили так швидко, полягала в тому, що вони не хотіли, щоб інша людина взяла файл першою.
З іншого боку, Нацумі підійшла до цього з обережністю. Склавши руки з важким виразом обличчя, вона застогнала, коли підняла руку.
"...Я поки що відкладу це на потім. Все, що написано, точно має бути чимось поганим......"
«............»
Побачивши реакцію з обох боків, Йошіно повернулася до лівої руки, дивлячись на Йошінон.
«Йошінон......»
"Так. Йошіно повинна робити те, що їй подобається."
Коли Йошіно вигукнула своє ім'я, Йошінон, схоже, не жартувала, бо сказала це, дивлячись у вічі Йошіно.
«......Ум. Правильно.»
Йошіно кивнула, коли вона знову повернулася вперед з рішучим поглядом.
◇
«...Ум.»
«Хм?»
Одного дня, коли Шідо складав білизну у вітальні будинку Іцука, він раптом почув голос, що долинав ззаду.
Обернувшись, він побачив, що там стоїть Йошіно. Ні, не просто так. Придивившись уважніше, він також побачив Нацумі, яка намагалася сховатися за нею.
"О, що сталося? Хочете чогось поїсти? На полиці є печиво, а якщо зачекаєте трохи, я можу спекти млинці".
Коли Шідо сказав це, вираз обличчя Йошіно вмить прояснився. Однак вона одразу ж похитала головою, ніби щось пригадавши.
«Ні, я б теж хотіла перекусити, але......».
Йошіно сказала це з нервовим виглядом, згорбивши спину, коли почала йти в бік, протилежний до Шідо. Здавалося, що вона наслідує Нацумі.
«Якщо у тебе є час, я б хотіла дещо подивитися разом».
«Подивитися разом?»
Шідо був збентежений серйозним виразом обличчя Йошіно.
Потім Йошіно сковтнула, коли поклала великий портфель у своїх руках на стіл.
«Це?»
«...... Це...»
На запитання Шідо Йошіно почала покірно пояснювати.
Почувши її пояснення, Шідо не міг не звузити очі.
«Інформація про те, коли Йошіно була людиною...?»
«Так, мабуть, так».
Коли Йошіно кивнула, погляд Шідо перевівся на конверт, що лежав на столі.
Це мало сенс, якщо подумати. Йошіно, Нацумі та сестри Ямай відрізнялися від інших тим, що не пам'ятали, як перетворилися на Духів. Але оскільки вони продовжували існувати після зникнення кристалу Сефіри Міо, то, мабуть, колись були людьми. В такому випадку, цілком природно, що цей досвід буде десь записаний.
«Це означає ...... А як щодо тебе, Нацумі?»
"......Я теж, здається, маю це, але ......нехай вона буде першою. Сьогодні я лише підтримуватиму її. Бо Йошіно буде некомфортно самій.
Нацумі зі збентеженим виглядом сказала, намагаючись відвести розмову від себе.
Вираз її обличчя виглядав так, ніби вона звинувачувала себе за нерішучість щодо того, чи приймати портфоліо, чи ні. Звісно, Шідо не мав наміру звинувачувати її.
"Ну... Моє минуле... Я хвилююся через нього".
Шідо перестав складати одяг і повернувся до Йошіно.
Хоча обставини були зовсім іншими, ніж у Йошіно, Шідо також колись втратив свої спогади про минуле. Він до болю розумів, на що схоже це відчуття.
Звичайно, батьки сім'ї Іцука дуже добре ставилися до Шідо, і він жодним чином не був незадоволений своїм життям. Але хоча він не знав, коли це почалося, були моменти, коли він відчував себе невпевнено. Звідки він взявся? Що він робив? Незнання про коріння свого існування призводило до сильного стресу.
Так було з Шідо, який втратив усі спогади про своє дитинство. Тож цілком природно, що Йошіно, яка втратила усі спогади після того, як стала Духом, хотіла знати те саме.
"Але Йошіно ти ще не дивилася його сама? Ти справді хочеш подивитися разом?
Можливо, там буде щось таке, чого ти не хочеш, щоб інші бачили..."
«......!»
Коли Шідо сказав це, обличчя Йошіно миттєво почервоніло, і вона опустила очі. Побачивши Йошіно в такому стані, саме Нацумі вдарила по столу.
"Про що ти взагалі думаєш!? Ти хочеш сказати, що Йошіно зробила щось дивне!?"
"Е!? Н-ні, я не це мав на увазі!"
Коли Шідо поспішив захистити себе, лялька Йошінон, що сиділа по ліву руку від Йошіно, вправним жестом знизала плечима.
"Справді, Шідо занадто незграбний у своїх словах. Йошіно ж сама і просить тебе побачити це".
«Е?»
Коли Шідо розширив очі на слова Йошінон, Йошіно повільно підняла опущену голову.
"...... Я також хочу знати, якою людиною я була. Як я жила і росла. А ще - чому я стала Духом".
Однак Йошіно продовжувала.
"Я трохи ...... нервую. Якщо я згадаю минуле, я відчуваю, що щось всередині мене зміниться. Мені подобається моє теперішнє життя. Бути зараз з усіма і Шідо, де кожен день приємний і веселий. Тож..."
Йошіно на мить замовкла, простягнувши руку до Шідо.
"...... Будь ласка, візьми мене за руку. Я не хочу нікуди йти. Я хочу завжди залишатися собою."
“Йошіно……”
Шідо пробурмотів ім'я Йошіно. Спираючись на обидві руки, щоб підняти коліна, він сів поруч з Йошіно.
Потім він міцно взяв Йошіно за праву руку.
"А, залиш це мені. Що б не сталося, Йошіно завжди буде Йошіно."
"......! Так, Шідо."
Йошіно радісно посміхнулася, кивнула і міцно стиснула руку Шідо. Шідо також відповів їй тим же жестом.
"Зрештою, я тут семпай. Після повернення спогадів Шінджі, чи змінився я взагалі?"
«Ні, Шідо завжди був Шідо».
"Так? Тож не хвилюйся."
Коли Шідо підморгнув їй, Йошіно відповіла «так!», кивнувши з посмішкою.
У цей момент Йошінон простягнула руку, ніби щось помітивши.
«Зачекай, Нацумі, куди ти йдеш?»
«Га?»
Згадавши ці слова, Шідо та Йошіно побачили Нацумі, що сиділа зліва від Йошіно і намагалася вийти з кімнати. Але, оскільки поділ її спідниці був спійманий Йошінон, її спроба втечі була невдалою.
Після того, як її спроба зірвалася, Нацумі незграбно повернулася у вихідну позу і ворухнула ротом, відводячи погляд.
"......Ах, як би це сказати, нк... я просто відчула вбивчу ауру любовної комедії......на кшталт цієї, чи не було б краще, якби мене тут не було? Щось на кшталт цього......"
«..................!»
Почувши слова Нацумі, Йошіно відчула, як її обличчя знову почервоніло. Але навіть тоді вона не відпустила його руку.
Йошінон похитала головою, вправно схрестивши руки.
"Хм, це добре, що твій датчик чутливості високий, але це і не дуже добре. Нацумі також відіграє важливу роль у тому, щоб тримати Йошінон за руку".
«Й-йошінон......»
"Саме так. Якщо я згадаю минуле, Йошінон може більше не бути Йошінон. Так, якщо я згадаю ті дні, коли мене називали кроликом, який поглине світ... Як таке може бути... Всі, тікайте... Якщо ні, то я з'їм усіх..."
"Так. Це було б жахливо."
Обличчя Нацумі нервово спітніло, коли вона трималася за лапу Йошінон.
Шідо з посмішкою дивився на них, глибоко вдихнувши, щоб знову зосередитися і поглянути на портфоліо.
"Гаразд, давай відкриємо його. Йошіно, я відкрию рукою. Можна я відкрию?"
«Так, будь ласка».
Поки Йошіно нервово говорив, Шідо простягнув руку, щоб відкрити портфель однією рукою, діставши вміст і поклавши його на стіл.
Усередині було кілька документів і стара фотографія, скріплена скріпкою.
Усі, хто дивився на фото, розширили очі.
«Це ...... Йошіно?»
«Така... вона така мила...»
Хоча людина на фото виглядала трохи молодшою, це була, без сумніву, Йошіно.
Йошіно сиділа в ліжку, одягнена в милу піжаму. І сором'язливо посміхалася, але в її обличчі відчувалася меланхолія, яка не відповідала її віку.
«Хмм......?»
Шідо злегка підняв брови. Чомусь виникло відчуття, що щось не так.
Причина відразу ж з'ясувалася. Нацумі, яка також дивилася на фото, раптом заплакала.
«А як же Йошінон?»
Саме так. Це було джерелом незручного відчуття. На цій фотографії Йошінон не була одягнена на ліву руку Йошіно.
«Це фото було зроблено до того, як ти зустріла Йошінон......?»
"Що? То Йошінон ще не народилася?"
«Як це Йошінон - не народилася......?»
Почувши жарт Йошінон, Нацумі відчула, як піт виступив на її обличчі.
«────»
Але Йошіно, яка зазвичай сприймала цей обмін думками з посмішкою, нічого не сказала, оскільки її погляд зосередився на верхній частині документа - вона широко розплющеними очима дивилася на просту назву, написану у вступі.
«Хімекава, Йошіно......»
промовила до себе Йошіно тихим голосом.
Це було так, ніби вона дозволяла імені відлунюватися всередині себе.
Так, те, що було записано вище, було повним ім'ям Йошіно, яке до цього часу залишалося загадкою.
"Хімекава Йошіно. Красиве ім'я."
"Так, як би це сказати, є благородне почуття. Як у богині."
Поки Шідо тихо говорив, а Нацумі щиро висловлювала своє захоплення, Йошіно посміхалася, відчуваючи при цьому деяке збентеження.
"Дякую вам усім. Я відчуваю себе трохи ніяково, але я також відчуваю себе щасливою".
Сказавши це, вона повторила «Хімекава Йошіно......Хімекава Йошіно......»
кілька разів, перш ніж випустити довге зітхання.
«............»
Побачивши це, Нацумі зробила дещо розгублений вигляд.
"А ти, Нацумі? Ти теж хочеш дізнатися своє прізвище?"
На запитання Шідо Нацумі енергійно затрясла плечима і головою.
"......! Н-ні!? Моє прізвище має бути щось на кшталт Некураґава чи Інкіяда".
«Чи існують такі прізвища взагалі......?»
Шідо гірко посміхнувся, продовжуючи читати Йошіно інформацію з документа.
Хімекава Йошіно. Раптово зникла 26 років тому. Можливо, це було приблизно в той час, коли вона стала Духом.
На той час їй було 13 років. Здавалося, що вона була хворобливою дитиною, яку надовго госпіталізували. Попередня фотографія, ймовірно, була зроблена приблизно в той час.
Її батько на той час вже помер, а мати працювала сама, щоб покрити лікарняні витрати. Матір звали Хімекава Наґіса. На той час їй було 34 роки. Якби вона була жива, то зараз їй було б понад 60 років.
Документ на другій сторінці містив інформацію про період часу та адресу лікарні.
«............»
З серйозним виглядом Йошіно переглянула документи.
Коли вона закінчила читати, Шідо покликав її.
"Як ти, Йошіно? Ти що-небудь пам'ятаєш?"
«............ Нічого».
Почувши запитання Шідо, Йошіно трохи розчаровано похитала головою.
«Я знаю, що це я на фото, але те, що тут написано, здається мені несправжнім, наче читаю чужу історію».
«Невже?»
Шідо важко зітхнув.
Втім, це, мабуть, було нормально. Звичайно, втрачені спогади можуть бути відновлені при випадковій нагоді, але ця можливість варіюється від людини до людини. Коли читаєш минуле, яке не можеш згадати, не було нічого дивного в тому, щоб мати таке враження.
«............»
У цей момент Шідо помітив.
Йошіно виглядала збентеженою, дивлячись на адресу на другому документі.
"...... Хочеш поїхати туди? Завтра в школі вихідний".
«Хаа!?»
Почувши пропозицію Шідо, Йошіно відчула, що її плечі раптово затремтіли.
«Ч-чому....»
Вона розплющила очі і перевела погляд на Шідо. Здавалося, що замість «чому?» чи «навіщо перевіряти?», це було радше «чому ти можеш сказати, про що я думаю?».
«Звісно, адже ти виглядала так, ніби хотіла піти».
Шідо сказав це з посмішкою, і Йошіно зніяковіло відсахнувшися назад.
«Що ж, між вами двома більше немає потреби в словах!»
«Й-йошіно......!»
Йошіно рушила, щоб закрити рот Йошінон. Шідо засміявся, продовжуючи говорити, погладжуючи Йошіно по голові.
"Тоді вирішено. Завтра вранці, коли ти будеш готова, ми зустрінемося біля твого порогу.
Йошіно, Йошінон, Нацумі."
«...... Агов!?»
Почувши це, Нацумі скрикнула, наче її навмисне спровокували.
«Я-я теж їду!?»
"Про що ти говориш? Звісно. Чи ти маєш якісь інші справи?"
«Н-ні, це не так, але якщо я піду, то можу завадити вам двом......»
Поки Нацумі белькотіла, Йошіно повернувся до неї з трохи вологими очима.
«Ти не хочше....?»
«Е-е-е...»
Нацумі застогнала, перш ніж підняла руки вгору, щоб здатися.
"......Я зрозуміла, зрозуміла. Я теж піду."
«......!»
Сумний вираз обличчя Йошіно миттєво прояснився. Побачивши це, Нацумі полегшено зітхнула.
"...... Але ми навіть не знаємо, чи живе там досі мати Йошіно? Може, спершу попросити <Рататоск> провести розслідування?"
"Ні, ми не повинні їх надто турбувати. Більше того, навіть якщо її там більше немає, я думаю, що щось згадаю, якщо побачу вулицю, де вона колись жила".
Почувши слова Нацумі, Йошіно відповіла й усмішкою.
Хоча вона нічого не могла вдіяти, не було схоже, що вона не розуміла намірів Шідо та Нацумі. Дійсно, не було нічого безглуздого в тому, щоб діяти після отримання більш детального звіту від
<Рататоску>, але в цьому питанні було б краще зберегти певний рівень невизначеності.
Хоча це малоймовірно, вона все ж може повернути свої втрачені спогади.
Можливо, вона зустрінеться зі своєю матір'ю.
Таке невизначене очікування було правильним.
Якби це було вже точно, вона точно не змогла б прийняти тверде рішення через свої страхи.
«Але ......якщо я зможу зустрітися з мамою, я вже вирішила, що зроблю в першу чергу».
«...... Що саме?»
На запитання Нацумі Йошіно відповіла з яскравою посмішкою.
«Я познайомлю її зі своїми найважливішими друзями».
Почувши слова Йошіно, Нацумі відвернулася, а її обличчя почервоніло.
◇
Наступного ранку, зібравшись перед будинком Іцуки, вони попрямували на станцію Тенґу і сіли на потяг, щоб дістатися до якогось містечка в префектурі Канаґава.
Вчора вони вже спланували поїздку за адресою, вказаною в документі. Через двадцять хвилин після того, як вони сіли на автобус від найближчої станції, Шідо та інші прибули до тихого житлового району, звідки здалеку відкривався вид на море.
"Без вітру почуваєшся комфортно. Вид також чудовий. Це гарне місце".
«Так, це місце, де жила Йошіно, зрозуміло, тож це і є свята земля».
Шідо витягнув спину, а Нацумі пішла слідом за ним, щось бурмочучи собі під ніс, погладжуючи підборіддя.
«............»
На відміну від неї, Йошіно нічого не сказала, дивлячись навколо широко розплющеними очима.
«Що сталося, Йошіно?»
На запитання Шідо Йошіно похитала головою, ненадовго занурившись у роздуми.
«Я зовсім нічого не пам'ятаю».
"Розумію. Що ж, давай спочатку поїдемо до твого колишнього будинку і подивимось".
«Так.»
Йошіно показала напружений вираз обличчя, киваючи.
Але це було зовсім не безпідставно. Зрештою, вони прямували до будинку, в якому вона жила понад 26
років тому.
І, можливо, вони зустрінуться з її матір'ю, яку вона зовсім не бачила протягом цього довгого періоду часу. Хоча вони не знали, чи прийме вона те, що Йошіно все ще виглядає так само, Йошіно все ще була її донькою. Навіть якщо вони зможуть побачити її лише здалеку, це все одно буде особливим досвідом. Неможливо було не хвилюватися.
Шідо відкрив карту на своєму смартфоні і повів Йошіно та Нацумі вулицею.
«Але ж...»
«......?»
Раптом ноги Шідо зупинилися. В результаті відбулося зіткнення за принципом доміно: Йошіно наштовхнувся на його спину, а Нацумі вдарилася об спину Йошіно.
«Кяя......!»
«Ого! Що це раптово сталося?»
Ззаду пролунав тоненький крик і незадоволена скарга. Вибачившись, Шідо повернувся обличчям вперед.
«Згідно з мапою, здається, це був будинок Йошіно......»
«Га?»
Почувши слова Шідо, Йошіно здивувалася.
Але цього слід було очікувати. Зрештою, перед ними був не будинок чи квартира, а звичайна крамниця, які також часто можна було зустріти в місті Тенґу.
«Тут ......?»
«Ага, Йошіно справді жила у прикольному місці».
«Ну, все ж минуло 26 років уже...»
прошепотіла Нацумі, чухаючи обличчя. ......Що ж, це була ситуація, яку можна було передбачити. Насправді, Нацумі запропонувала, щоб <Рататоск> заздалегідь підтвердив це, очікуючи на такий сценарій.
Однак, хоча невідомо, чи була вона вже морально готова до такої ситуації, Йошіно не виглядала надто розгубленою. Звісно, це також може бути пов'язано з тим, що вона досі не має жодних справжніх спогадів про своє минуле.
Як запобіжний захід, вони поспілкувалися з місцевими жителями, але так і не змогли отримати жодної корисної інформації. Вони виявили, що навіть люди, які живуть тут понад 20 років, не знали про людину з прізвищем Хімекава, яка проживала тут.
«Може, ви багато переїжджали?»
«Хмм......»
Поки Шідо чухав голову, Нацумі обмінялася з ним поглядом і застогнала з пригніченим виглядом. Здавалося, було щось таке, чого вона не хотіла, щоб Йошіно почула. Шідо повернувся до Нацумі обличчям, приховуючи свій голос.
«...... Що таке, Нацумі?»
Нацумі також відповіла йому тихим голосом, щоб Йошіно не змогла підслухати.
"......Я хотіла запитати, чи не зникла її дочка 26 років тому? Чи справді вона переїхала так швидко? Хоча деякі люди хотіли б покинути місце з сумними спогадами, хіба батьківська любов не повинна означати охорону будинку, куди її дочка може повернутися? Але я також не маю дітей, тому не знаю, як це ......"
«Му...»
Безумовно, те, що сказала Нацумі, мало сенс. Шідо ледь чутно застогнав, погладжуючи своє підборіддя.
«То чому ж тут немає навіть слідів того, що тут колись жили?»
«Це ......»
Нацумі ніяково замовкла. ......Але з її виразу обличчя було легко зрозуміти, про які можливості вона думала. Адже це було те, про що вони, звичайно, не хотіли розповідати Йошіно.
"Шідо. Нацумі."
«О!?»
«Хя!?»
Коли Йошіно раптом заговорила, і Шідо, і Нацумі відчули, як їхні тіла затремтіли від несподіванки.
"Хм? Що? Таємна змова, про яку знають лише двоє людей? Що поганого ви задумали?"
Йошінон піднесла складені руки ближче до обличчя. Шідо та Нацумі намагалися ухилитися від відповіді, невиразно посміхаючись.
"Нічого особливого. Порівняно з цим, хіба з Йошіно щось не так?"
«А, так.»
Коли Шідо запитав, Йошіно підняла обличчя і вказала на довгий пагорб, що простягався за межами житлового району.
«Далі я хочу піти туди».
«Га?»
Шідо повернувся в тому напрямку, куди Йошіно показала кінчиками пальців.
Там була величезна лікарня.
Вона вказувала на те саме місце, де Йошіно колись лежала в лікарні.
Хоча вона не думала про це свідомо, але, йдучи вулицею, відчувала дивне занепокоєння щодо цього місця.
Спочатку вони планували відвідати це місце після того, як знайдуть її колишній будинок. Шідо та інші піднялися на довгий пагорб і підійшли до будівлі, що складалася з величезних білих стін.
«Ого. Здавалося, що це близько, але все ще досить далеко».
«Агов, підніматися по цьому схилу нелегко».
Нацумі задихалася, її дихання стало нерівним. Побачивши її виснаження, Шідо мимоволі посміхнувся.
"Пробачте, Шідо, Нацумі. Що змусила вас йти зі мною аж сюди..."
"......!? Н-ні!? Мені просто не вистачає фізичних вправ!? Я повинна тобі дякувати, ще за це!"
Поки Йошіно говорила з жалем, Нацумі випросталася, відчайдушно розмахуючи руками. Побачивши її такою, Шідо не міг не розсміятися. Побачивши, що сміх явно спрямований на неї, Нацумі витріщилася на Шідо, запитуючи: «Що?»
«Нічого, хаха...... порівняно з цим, ти пам'ятаєш що-небудь, Йошіно?»
«............»
На прохання Шідо Йошіно спочатку оглянула вестибюль лікарні, так само, як вона робила це раніше з містом.
«Здається я вже була тут раніше, і водночас ніколи не була тут раніше...»
«Хм, але чомусь запах дезінфікуючого засобу здається мені знайомим, чи не може це бути спогади про те як я була неліцензованим лікарем?»
Насупивши брови в глибокій задумі, Йошіно говорила, а її тіло тремтіло. Здається, вона все ще не може чітко пригадати.
«Ну, ми знаємо номер палати, в яку тебе госпіталізували, але я не думаю, що вони дозволять нам зайти так далеко».
І саме в той момент, коли Шідо обдумував ці слова,
«Йошінон!?»
Раптом ззаду пролунав голос.
«Що ......?»
«Х-хто?!»
Коли Йошіно та Нацумі злякано скрикнули, Шідо повернувся до джерела голосу.
Там стояла медсестра. Це була елегантна жінка, якій на вигляд було близько 50 років.
Можливо, вона була головною медсестрою цієї лікарні. На грудях у неї була бейджик з ім'ям.
Така жінка здивовано розплющила очі і голосно закричала. Навколишні медсестри та пацієнти також здивовано переглянулися.
Однак жінку це не хвилювало, оскільки вона присіла навпочіпки до Йошіно. Потім вона поперемінно дивилася то на її обличчя, то на ляльку Йошінон у її лівій руці.
«Неможливо, цього не може бути, але...»
"Невже популярність Йошінон нарешті досягла національного рівня, от уже мороки буде."
Жінка, жартуючи, обережно доторкнулася до Йошінон, щоб переконатися, перш ніж повернутися назад і подивитися на Йошіно.
«Можливо, ти донька ...... Йошіно-чян?»
Вона сказала це, дивлячись на обличчя Йошіно. Почувши ці слова, всі одночасно розширили очі.
«Ех?»
«Т-Ти знаєш про Йошіно?»
На запитання Шідо жінка повільно кивнула.
"Так, більше 20 років тому я була відповідальною за цю дівчинку в минулому. Ти виглядаєш точно так само, як та дитина. До того ж, ця лялька - Йошінон, вірно?"
"Так. Я Йошінон. А це дитина Йошіно, Йоші.
"Е......? А, так, я Йоші."
Почувши слова Йошінон, Йошіно поспішила погодитися. Що ж, минуло 26 років відтоді, як Йошіно зникла. Замість того, щоб сказати, що Йошіно знову з'явилася, виглядаючи точно так само, простіше було зробити так.
Тоді жінка виглядала глибоко зворушеною, міцно обіймаючи Йошіно зі зволоженими очима.
"Ех......? Ум......"
"Яке полегшення, що з Йошіно-чян вче наразд. Я справді, дуже рада це чути".
Йошіно розгублено подивилася на жінку, яка її обіймала, але незабаром вона відпустила її.
"Ах, вибачте, що я раптово зробила щось подібне. Я ніколи не думала, що зможу познайомитися з донькою Йошіно......
"Н-ні, все гаразд. Порівняно з цим, якщо все гаразд, чи не могли б ви розповісти мені більше про мою маму?"
Коли Йошіно запитала про це, жінка дивно нахилила голову.
"Я не проти, але де зараз Йошіно-чян? Хіба ви не прийшли сьогодні разом?"
«Гм, це ......».
Йошіно намагався відповісти на запитання жінки.
Що ж, це було природне запитання. Зважаючи на статуру Йошіно, було б природно уявити, що її супроводжують батьки. Вона, напевно, подумала б, що було б краще запитати матір особисто.
З іншого боку, сказати їй, що «Йошіно померла», напевно, було б не найкращим варіантом. Шідо замислився над тим, що сказати далі.
У цей момент Нацумі думала на крок попереду.
«...... Взагалі-то, мати Йоші, Йошіно, втратила пам'ять...»
«Ах?!»
Жінка здивовано вигукнула у відповідь на слова Нацумі. Нацумі продовжила, трохи відвернувшись.
"Назва лікарні була знайдена в її попередніх речах, тож ми подумали, чи немає тут якихось зачіпок. Спочатку вона мала приїхати сюди, але її здоров'я погане, тож ми приїхали від її імені......".
Нацумі на кожному кроці розповідала ретельно продуману історію. Звичайно, оскільки правда була переплетена з вигадкою, вона мала дивовижну переконливу силу.
«Зрозуміло...»
Жінка прошепотіла, перш ніж нарешті кивнула.
"Я розумію. Сподіваюся, я зможу допомогти, якщо це в межах того, що я знаю. Але тут не ідеальне місце для розмови, як щодо того, щоб ми пішли в друге місце?"
"......! Так!"
Йошіно кивнула з чітким виразом обличчя, йдучи слідом за жінкою. Шідо та Нацумі також пішли за ними.
«......Моя єдина сила в тому, щоб робити неправдиві та брехливі заяви.»
«Гей....»
Шідо не міг не посміхнутися, коли Нацумі видала самопринизливу посмішку. Але цей талант не був марним. Можна сказати, що саме її талант дозволив їм подолати цю перешкоду.
Тим часом вони підійшли до невеличкої приймальні. Жінка запросила їх увійти, розливаючи ячмінний чай у паперові стаканчики.
"До речі, я ж ще не представилася. Мене звати Суміда Кахо, я тут завідуюча".
«А мене звати, Іцука Шідо.»
«...... Я - Іцука Нацумі.»
Наслідуючи приклад Шідо, Нацумі представилася саме так. Було б дивно не називати своє повне ім'я, тож вона використала ту саме прізвище, яким користувалася під час навчання в молодших класах середньої школи. В результаті Кахо, ймовірно, впізнала би в Шідо та Нацумі рідних сестер.
«Ух......Хімекава, Йоші».
Після цього Йошіно сором'язливо заговорила. Можливо, вона нервувала, бо вперше використовує своє прізвище, і вигадане ім'я.
«Я Вільгельміна фон Йошінон».
Нарешті Йошінон тріумфально оголосила, складаючи руки.
Кахо злегка розсміялася над жартом Йошінон, звузивши очі, ніби згадуючи старі часи.
"Угу. З чого б мені почати? Як я вже казала раніше, Йошіно-чян була моєю пацієнткою. Вона довго лежала в лікарні, тому ніколи не ходила до школи. Але завдяки тому, що вона вчилася в лікарняній палаті, вона була досить розумною дитиною".
Сказавши це, Кахо перевела погляд на Йошінон.
«Так, я пам'ятаю, що Йошінон була подарунком Йошіно-чян від її матері Наґіси».
«Це правда?»
Йошіно розширила очі, дивлячись на Йошінон. Йошіно закричала: "Кя! Всі таємниці Йошінон розкриваються!", викривляючись усім тілом.
"З точки зору глядачів, у них були дуже близькі стосунки матері та доньки. Дійсно, до такої міри, що їм можна було позаздрити. Тож коли..."
«Коли?»
«......Так, добре.»
Сказавши це, Кахо завагалася.
Виглядало так, ніби це було щось, про що важко говорити, а не те, що вона не могла згадати.
"Все гаразд. Будь ласка, розкажіть мені."
Йошіно, мабуть, теж це помітила. Вона подивилася прямо в очі Кахо, енергійно кивнувши.
Кахо на мить завагалася, але потім, зворушена словами Йошіно, продовжила.
"...... Коли це сталося? До лікарні несподівано зателефонували. Наґіса потрапила в нещасний випадок на своєму робочому місці і отримала важкі травми."
«......!»
Шідо не міг не затамувати подих. У Нацумі був такий самий вираз обличчя.
"......Зрештою, лікування виявилося неефективним, і Наґісу не вдалося повернути. ......Нагіса була єдиним членом сім'ї Йошіно-чян. Звісно, ми мали б їй розповісти. ......Але я не знала, що сказати. Як я могла? Сказати таку жорстоку правду дівчинці, яка бореться з невиліковною хворобою".
Кахо говорила, опустивши очі і болісно хитаючи головою. Її точку зору можна було зрозуміти. Якби Шідо був на її місці, він також не зміг би легко розповісти про це.
Кахо протяжно зітхнула, піднявши голову і продовжила говорити.
"Саме тоді. Стався той випадок."
«Той випадок?»
«Так. Йошіно-чян раптово зникла з лікарняної палати.»
«А-а-а»
Так, Шідо розширив очі.
Можливо, саме тоді Дух Першопочатку Міо вручила Йошіно кристал Сефіри і перетворила її на Духа.
Але, звісно, Кахо про це не знала. Втягуючи плечі назад, вона випустила ще одне довге зітхання.
"Тоді це викликало величезний переполох. Говорили про те, що вона пішла шукати Наґісу, яка перестала приходити, говорили про те, що вона звідкись почула про смерть Наґіси і пішла за нею, висували різні версії. Звичайно, поліція проводила обшуки......, але врешті-решт це нічого не дало".
Потім Кахо повернувся до Йошіно.
"Тож коли я побачила Йошінон, я була дуже здивована. Я справді не знала, що Йошіно-чян досі жива і навіть має таку дорослу доньку. Я дуже ...... Я дуже рада".
Говорячи це, Кахо дістала з кишені хустинку, щоб витерти сльози.
"Ахаха..... Мені шкода. З віком я стала набагато сентиментальнішою."
«Сумідо......»
Йошіно зробила складний вираз обличчя, на мить опустивши очі, а потім знову підняла їх вгору.
"Дякую вам. За те, що розповіла мені про маму. І за те, що пам'ятаєте, що з нею сталося.
"Ні, ні. Це я маю тобі дякувати. Дякую за те, що ти прийшла сюди. Завдяки тобі, я відчуваю, що нарешті можу відійти від того, що так багато років обтяжувало мою свідомість".
З більш веселим виразом обличчя Кахо опустила голову.
Йошіно повторила цей жест, коли вона продовжила дещо неохоче.
«Тож, якщо не заперечуєте, можу я попросити вас про останнє прохання?»
"Прохання? Яке?"
"Так. Я хочу поглянути на кімнату 302 у відділенні внутрішніх хвороб. Хочу там сфотографуватися, щоб показати мамі."
Палата 302. Це була ніщо інше, як палата, в якій колись лежала Йошіно.
"Палата 302. Наскільки я пам'ятаю, зараз там нікого немає. Хм, зазвичай це не дозволено, але ти вмієш зберігати таємниці?"
Говорячи це, Кахо пустотливо підморгнула.
"! Дуже вам дякую!"
Коли Йошіно схилила голову, Шідо та Нацумі зробили те саме.
"А тепер, ходімо. Ідіть за мною."
Кахо вивела всіх з кімнати, а Шідо та інші пішли за нею лікарняними коридорами.
Потім, перейшовши до лікарняної палати, вони піднялися ліфтом і прибули до місця призначення - палати 302.
"Сюди. Заходьте, будь ласка.
«......Так.»
На запрошення Кахо Йошіно нервово увійшла до лікарняної палати.
Зайшовши до палати, вона роззирнулася довкола. Слідом за нею до палати зайшли Шідо та Нацумі.
У цей момент Кахо видала звук «ах», ніби щось пригадала.
"Точно. Я майже забула. Є дещо, що я повинна віддати Йоші-чян. Можу я залишити вас наодинці, щоб ви трохи оглянули цю кімнату?"
«Ех? Так, звичайно.»
Коли Шідо відповів, Кахо вже зникла у коридорі. Було чутно лише слабке відлуння кроків, що віддалялися.
Щось, що треба передати Йошіно, і хоча він не знав, що саме, можливо, це слід розглядати як щасливу нагоду уважно оглянути цю кімнату. Шідо повернув голову назад, щоб озирнутися.
Це була звичайна лікарняна палата з білим ліжком, круглими стільцями і телевізором на тумбі.
Однак через вікно за шторою він міг бачити краєвиди міста і моря, що простягалися за його межами.
«Це кімната Йошіно».
"А, точно. Як щодо цього, Йошіно, щось, що завгодно..."
Шідо обірвав свої слова.
«────»
Йошіно стояла на місці з широко розплющеними очима і дивилася в порожнечу.
"Ґуруґуру, - промайнуло в її свідомості. Кюрукюру, спогади закрутилися, наче вир.
Незалежно від того, скільки інформації було почуто чи побачено, інформація без реального образу поступово набувала форми. Йошіно відчула німіючий головний біль, коли раптом впала на коліна.
Але витримала ще трохи. Здавалося, вона скоро щось згадає.
А, точно. Я точно колись була в цій кімнаті. Цей маленький простір був замком Йошіно.
Лише цей маленький пейзаж, що видніється з цього вікна, був світом Йошіно. І...
«......!»
Тук-тук, звук легкого постукування у двері.
Обернувшись, Йошіно помітила, що сидить на ліжку.
Ні, це було ще не все. Вбрання Йошіно перетворилося на милу піжаму, а Шідо та Нацумі зникли з лікарняної палати. А ще Йошінон не була на її лівій руці.
Проте дивного відчуття дискомфорту не було. Саме так. Це було досить звичайне відчуття. Сьогодні був такий день, що вона мусила відповісти на цей стукіт.
Тому що Йошіно завжди з нетерпінням чекала сьогоднішнього візиту.
«Так».
Йошіно відповіла, коли двері до лікарняної палати відчинилися.
"Привітики сонечко! Ти сьогодні добре почуваєшся? Мама прийшла!"
Енергійно вимовляючи ці слова, до лікарняної палати увійшла самотня жінка. Жінка без макіяжу, з недбало зібраним волоссям. На ній був одягнений одяг для роботи в польових умовах, але оскільки сьогодні було спекотно, верхня частина тіла перетворилася на майку. На плечах висів пошарпаний рюкзак, а в руках вона тримала мотоциклетний шолом.
Хоча ця енергійна жінка була повною протилежністю Йошіно, яка мала хворобливу статуру, вона була матір'ю Йошіно, Хімекавою Наґісою.
«Мамо!»
Йошіно підвищила голос, закриваючи книгу, яку читала, коли вона повернулася до неї.
«Хухуху, я змусила тебе чекати».
Наґіса посміхнулася, підійшовши до ліжка, щоб ніжно погладити Йошіно по голові.
«Фуфу, мені все ще лоскотно там».
Коли Йошіно сказала це, злегка вигинаючи своє тіло, Наґіса зробила забавний вигляд і почала пестити голову Йошіно обома руками.
«Оскільки ти запізнювалася, я подумала, чи прийдеш ти сьогодні».
«Вибач, робота на сайті затягнулася трохи довше, ніж очікувалося».
Наґіса вибачилася, роздратовано стискаючи руки в кулаки.
Але потім її очі одразу ж засяяли, наче вона щось пригадала.
«Взагалі-то, чесно кажучи, я маю сьогодні подарунок».
«Подарунок?»
Коли Йошіно нахилила голову, розширивши очі, Наґіса хмикнула, безстрашно посміхаючись, сидячи на стільці біля ліжка.
«Так, до сьогоднішнього дня це трималося в таємниці, але мама - нащадок нінджя».
«...... Справді?!»
"О, ти мені не віриш? Поглянь на це! Ха! Техніка клонування нінджя!"
Потім, порившись у своєму рюкзаку під ліжком, вона підняла руки.
«Ах...»
Побачивши, що у неї в руках, Йошіно розширила очі. На руці Наґіси, взятій з-під ліжка, була мила лялька кролика.
"Привіт, Йошіно. Я твоя нова мама."
"Гей, чому ти так швидко робиш те, що хочеш? Я справжня мама."
"Е? Про що ти говориш? У тебе навіть немає кролячих вух."
"Що ти таке кажеш? Чи не занадто ти зверхньо дивишся на приматів?"
І ось так Наґіса з лялькою розпочали свою виставу. Йошіно спостерігала за ними з блиском в очах.
"Дивовижно. Як ти це робиш?"
"Хе-хе, тренувався у вільний час. Хіба це не круто?"
"Так, це мило. ...Але чому на правому оці пов'язка?"
"Гарне запитання. Вважається, що це рана, завдана давнім заклятим ворогом під час минулої вирішальної битви, але насправді пов'язка на оці - це засіб стримування. Коли печатку буде розблоковано, цей кролик зжере світ".
«...... Справді?»
«...... У мене закінчилися матеріали на півдорозі.»
На щире прохання Йошіно Наґіса зізналася, аж піт з неї капав. Але оскільки відповідь була такою кумедною, Йошіно не змогла втриматися від сміху.
«Гей, а можна я спробую його одягнути?»
"Хм? А, звичайно. Ку-ку-ку, але чи зможеш ти впоратися з цим добре ......?"
Наґіса гордо усміхнулася. Йошіно поклала кролика на ліву руку і намагалася якомога більше рухати ротом, щоб заговорити.
"Яхаха. Дякую за твій клопіт, моя друга половинко. Кукуку, все пішло за планом. Я отримала нове тіло."
"Що? Що?! Ти жахливий кролик, що ти збираєшся зробити з моєю Йошіно!?"
"Безглуздо питати. Звісно, я зроблю її частиною моєї кролячої імперії!"
"Ку...... як я можу дозволити тобі досягти успіху! Вбивчий прийом, стискання кролячих вух!"
"Гя! Моя сила зникає!"
......І ось, в цей момент, вони обидві вибухнули сміхом.
«Хуху, ахахаха!»
"Що це з тобою? Ти що, вправніша за мене?"
"Нічого подібного. Я просто наслідувала маму. ......До речі, як звуть її?"
«Е? Хмм...... нехай буде, Йошінон?»
«Га? Тоді це більше схоже на моє альтернативне “я”, ніж на мамине».
"Хіба це не чудово? Йошінон звучить набагато миліше, ніж Наґісан."
Говорячи це, Наґіса щасливо посміхнулася, махаючи рукою. Йошіно відповіла у відповідь
«Тоді наступного разу я зроблю ляльку для мами.
«Моє інше “я”.»
«Га?»
«Оскільки я завжди зможу бути з іншим “я” моєї мами, чи не буде мамі самотньо на самоті?»
"Аааа! Справді? Як зворушливо, мама зараз розплачеться від такого! Тоді я називатиму її Йошінон-молодша."
«А може, краще Наґісан?»
Якщо Йошінон буде моїм другим "я", а Наґісан — твоїм другим "я", то ми заплутаємося. Тому всі інші ляльки-кролики будуть класифіковані відповідно до серії Йошінон. А чим більше Йошінон, тим веселіше Йошіно.
«Мама справді так сильно мене любить?»
"Фухаха! Ти тільки зараз це зрозуміла! Мама - людина, яка найбільше любить Йошіно!"
Наґіса весело засміялася, знову ніжно пестячи голову Йошіно..
«У будь-якому випадку, навіть якщо я не завжди зможу приїжджати, тепер я завжди зможу наглядати за Йошіно».
«...... Так.»
Йошіно міцно обійняла ляльку-кролика Йошінон і сильно кивнула.
«Я теж тебе люблю, мамо.»
«Йошіно, Йошіно!»
«──────»
Йошіно підняла обличчя, коли відчула, що її плечі трясуться.
Озирнувшись, вона побачила обличчя Шідо та Нацумі.
Так, це вони. Йошіно прийшла сюди з цими двома.
«Ах!»
І вона зрозуміла. Те, що вона щойно побачила, безсумнівно, було спогадами Хімекави Йошіно.
«Я... згадала....».
"......! Справді, Йошіно!"
Почувши слова Йошіно, Шідо здивовано підвищив голос.
Але, промовивши лише кілька слів, він закрив рота, просто дивлячись на Йошіно розгубленим поглядом.
Але зробити щось інше, мабуть, було неможливо.
Він побачив, що з очей Йошіно покотилися сльози.
«Ух, ах, аххх...»
Йошіно тихо схлипнула, коли її тіло впало на ліжко. Її руки міцно стискали простирадло, а сльози продовжували падати.
Хоч і розуміючи, що вона не повинна бруднити лікарняне обладнання, вона не могла стримати сліз і голосу.
Інформація, яка здавалася чужим життям, поступово набувала кольору.
Нестримне почуття, невидиме неозброєним оком, почало просочуватися.
Чому, чому вона колись забула це?
Відчуття того, що її так любили.
Наґіса, яка всю себе віддавала їй.
Йошіно ворухнула тремтячою рукою, дивлячись на ляльку кролика по ліву руку.
«Вибач... — промовила вона крізь сльози. — Ящо я так довго забувала, що Йошінон... моя мама... яка весь цей час наглядала за мною...»
Потім Йошінон повільно повернула голову, щоб ніжно погладити голову Йошіно.
"Ні, все гаразд, Йошіно. Здорова Йошіно - для мене краще, ніж будь-що у світе."
«────»
Цей голос, відчуття погладжування по голові, це було майже так, ніби сама Наґіса все ще була тут.
Йошіно міцно обійняла Йошінон, плачучи.
“Йошіно……”
«......Ун.»
Шідо і Нацумі ніжно прошепотіли, але більше нічого не сказали, ніжно погладжуючи спину Йошіно.
Від їхніх теплих дотиків Йошіно відчула таємничу силу і впевненість.
Ах, я найщасливіша у світі.
Думала Йошіно, плачучи.
Народилася у ніжної матері, виросла у люблячому оточенні, а тепер її підтримують такі надійні друзі.
Смуток і страждання, але вони не поступилися великій радості. Від цих почуттів, що переплелися в її голові, вона ще більше розплакалася.
Так минув невідомий проміжок часу.
Йошіно нарешті заспокоїлася і витерла сльози. Кахо, яка вийшла з лікарняної палати, повернулася.
«А, що сталося?»
"......! Ні, я просто впала. Вибачте, що забруднила ліжко".
Йошіно підвелася, повернувшись обличчям до Кахо. Перед нею мала стояти донька Йошіно - Йоші. Вона не могла сказати, що до неї повернулися спогади після того, як вона знову побачила свою стару кімнату.
"Божечки, з тобою все гаразд? Ти не поранилася? Не хвилюйся за ліжко, я перестелю його пізніше".
«Вибачте і дякую вам».
Йошіно схилила голову, а потім розширила очі.
Вона помітила, що Кахо тримає під пахвою велику коробку.
Кахо, ймовірно, помітила це з реакції Йошіно. Вона підійшла до Йошіно і поставила коробку на ліжко.
"Ось так. Якщо Йошіно-чян коли-небудь повернулася б, я повинна була віддати її їй, тому зберігала її весь цей час."
Говорячи це, вона відкрила кришку.
«Це ......!»
Побачивши, що було в коробці, Йошіно розширила очі. Шідо і Нацумі також зробили схожий вираз обличчя.
Але це була природна реакція. Адже це була лялька кролика, яка виглядала точнісінько як Йошінон.
Однак Йошіно, до якої повернулися її минулі спогади, одразу зрозуміла, хто ця лялька.
Так, це ж
«Йошінон......-молодша».
«Йошінон!»
«Молодша!?»
Шідо та Нацумі здивовано вигукнули разом.
Йошіно кивнула, дістаючи ляльку з коробки.
Придивившись уважніше, можна було помітити, що вона не була точною копією Йошінон. У неї не було пов'язки на очах, як у Йошінон, а вуха злегка звисали, як у капловухого кролика.
Без сумніву, це була Йошінон молодша, зроблена для Наґіси, Йошіно.
Кахо зітхнула, виглядаючи глибоко зворушеним, ніжно гладячи молодшу.
"Це лялька, яку Йошіно-чян зробила, щоб подарувати своїй матері. ...... Зрештою, вона так і не змогла віддати її після смерті Наґіси. Йоші-чян, так? Якщо ти не проти, можеш передати це Йошіно-чян?"
«...... Так, звичайно.»
Йошіно охоче кивнула, поклавши молодшу на свою праву руку.
А потім, коли Йошінон і Джуніор стояли обличчям до обличчя, вона поворушила правою рукою, щоб дати можливість молодшій заговорити.
"...... Давно не бачилися, Йошінон. Я так давно хотіла зустрітися з тобою".
А потім, ніби у відповідь на це
«Так, Йошінон, я теж!»
І тоді Йошінон міцно обійняла молодшу.
(Легат: Тут буде 2 варіації кольорових ілюстрацій)
◇
Після цього Шідо дбайливо спакував Молодшу в сумку і повернувся до вестибюлю лікарні.
«Щииро дякую вам за все що ви зробили».
промовила Йошіно, глибоко вклонившись Кахо. Її очі все ще були трохи червоні, але сліз більше не було видно.
"А, не хвилюйся. Я теж рада, що побачила тебе. Я також хотіла б побачити Йошіно-чян.
Я з радістю провідала б вас, тож, будь ласка, дай знати, коли Йошіно поправиться і вам буде зручно."
«Ахаха......Г-гаразд.»
Почувши слова Кахо, Йошіно відповіла двозначним сміхом. Вони уже обмінялися з Кахо контактною інформацією, але ця зустріч не відбудеться, доки вони не підготують зображення дорослої Йошіно.... Чи можна щось зробити за допомогою Ріалайзера? Про це він запитає Которі пізніше.
"Ще раз дуже дякую за турботу. Будь ласка, вибачте нас."
"Так, до зустрічі.
Шідо та інші попрощалися з Кахо перед тим, як покинути лікарню.
Хоча вони не помітили, коли приїхали, що лікарня була побудована на вершині довгого схилу, звідки відкривався чудовий вид на міський пейзаж і горизонт внизу. Дивлячись на поверхню води, що виблискувала від сонячних променів, Шідо простягнув руки.
Це чудово, Йошіно. Ти пам'ятаєш про свою маму."
«......Так.»
відповіла Йошіно з сором'язливою посмішкою. Потім, слідуючи її словам, Йошінон перебільшено склала лапи.
"Ну, я відчуваю себе оновленою. Знову побачивши Молодшу, Йошінон підняла рівень? Як так?"
Сказавши це, Йошінон підняла кулак догори, ніби займаючись боксом з тінями.
Йошінон була другою особистістю, створеною для захисту серця Йошіно. Мабуть, Йошіно підсвідомо сформувала її за образом своєї мами. Можливо, тепер, коли до Йошіно повернулися спогади, на неї чекали якісь зміни.
Ні, такий спосіб мислення був надто хамським. Йошінон, як друге «я» Наґіси, завжди захищала Йошіно. У цьому відношенні не можна було не вважати її прекрасною.
«Я згадала ще одну річ».
Ці слова пролунали, коли вони повільно спускалися схилом до автобусної зупинки.
"Згадала? І що ж?"
«Це сталося, коли переді мною з'явився Фантом».
«............!»
Шідо підняв брови, почувши слова Йошіно.
<Фантом>, це було кодове ім'я, яке було дано, коли Дух Першопочатку приховував її справжню особистість.
Вона давала кристали Сефіри людям, щоб перетворити їх на Духів. Хоча дехто пам'ятає, а дехто ні, вона повинна була з'явитися всім колишнім Духам без винятку.
"Мама перестала приходити до мене. Через це мені було самотньо, самотньо, я весь час плакала.
Через це мій стан здоров'я погіршився, і одного разу вночі у мене так боліло в грудях, що стало важко дихати. І тоді переді мною з'явився Фантом".
Шідо глибоко вдихнув і опустив очі.
"...... Я чула, що Міо перетворила нас на духів, щоб зробити існування Шінджі вічним. Але якби я тоді не зустріла Міо, я б померла".
Вона підняла очі до неба і продовжила.
"Стати Духом дійсно означає багато труднощів. Я зіткнулася з багатьма сумними речами.
Але я також отримала більше щастя і радості, ніж смутку. Я думаю. Хоча Міо мала намір позбавити мене життя, в обмін на це вона дозволила мені жити довше".
«Це...»
Шідо відчув, що його слова застрягли в роті. У цей момент Йошіно посміхнулася.
"Я мало знаю про Міо, тому не знаю, чи я права. Але якщо це була Рейне, з якою я знайома, то я вірю, що це правда."
«............Ах, це може бути правдою.»
Шідо відповів Йошіно легким кивком.
Хоча ніхто не знав, що є правдою, але якби це була Рейне, то не було б надто дивним уявити її такою.
«Точно, мало не забула».
У цей момент Йошіно пробіг кілька сходинок вперед і обернувся до них обличчям.
«Йошінон, можна тебе ненадовго, ти не проти?»
«Так, звичайно».
Вислухавши Йошіно, Йошінон перебільшено кивнула. Виглядало так, ніби вона точно знала, що Йошіно хотіла зробити.
Потім Йошіно зняла Йошінон зі своєї лівої руки і обняла її тіло обома руками.
«Дозволь мені офіційно представити їх тобі, мамо».
Говорячи це, вона повернула Йошінон до Нацумі.
"Це Нацумі. Моя найважливіша подруга."
«Е?»
Від такого раптового шоку тіло Нацумі не могло не затремтіти. Однак, можливо, відчуваючи неввічливість, якщо вона нічого не скаже, вона почервоніла, кивнувши Йошінон.
"......П-привіт. Мене звати Нацумі".
Звичайно, Йошінон не могла відповісти без лівої руки Йошіно, але Йошіно, звісно, зрозуміла це.
А, так ось воно що. Шідо згадав, що Йошіно сказала перед тим, як прийти сюди.
Йошіно хотіла познайомити своїх друзів з іншою «я» своєї матері.
Формально. Використовуючи її власні слова.
Потім Йошіно повернулася обличчям до Шідо. Можливо, його представлять наступним. Він трохи відкашлявся і випростався.
Однак Йошіно заговорила з трохи пустотливою посмішкою.
"Ця людина - Шідо. Моя кохана людина".
«Га!?»
Почувши ці несподівані слова, Шідо здивовано вигукнув. Потім Йошіно продовжив зі стурбованим виглядом.
«Але, незважаючи на те, що мені знадобилася мужність, щоб зізнатися, він так і не дав мені чіткої відповіді».
"Так, Йошіно? Це ......".
Несподівано почалися нові напади. Шідо був ошелешений.
Дійсно, Йошіно зізналася Шідо більше року тому.
Але це було в той момент, коли Тока збиралася зникнути - і, врешті-решт, нічого не було з'ясовано. Він не очікував, що вона згадає про це зараз.
Коли Шідо почав панікувати, Йошіно весело розсміялася.
"Хуху, це не має значення, Шідо. Я просто хотіла трохи подражнити тебе. Зрештою, це було лише для того, щоб Тока сказала правду."
“Йошіно……”
«Але почекай, поки я виросту.»
«Га?»
перепитав Шідо, але Йошіно не відповіла. Вона просто розстібнула сумку і поклала Йошіно назад на свою ліву руку.
"Фуха! Йошінон ожила! То як це було, Йошіно?"
«Хуху, це секрет.»
Йошіно посміхнулася, приклавши вказівний палець до губ. Йошінон відповіла: «Е? Ну розкажи мені!» і почала щипати Йошіно за щоки.
Дивлячись на це, Нацумі затулила своє почервоніле обличчя руками (при цьому залишаючи достатньо щілин у пальцях, щоб крізь них можна було зазирнути) і видавила з себе голос.
«Йошіно, коли ти подорослішаєш?!»
«А, ум......»
Ніби на знак згоди, Шідо теж почав бурмотіти свої слова. Він ніколи не очікував, що хтось такий безневинний, як Йошіно, може так пошити його в дурні.
......Мабуть, саме через це вона й зняла Йошінон. Шідо відчув таємниче враження, спостерігаючи за тим, як дитина стає самостійною.
Але якщо він подумав про це більше, то все стало зрозумілим. З часу останньої битви минув майже рік.
Люди дорослішають, особливо якщо це була дівчинка в підлітковому віці, як Йошіно.
«............»
Шідо втратив дар мови. Наскільки він виріс за рік?
(Зрештою, правду могла сказати лише Тока). Слова Йошіно пронизали його груди, наче голка.
Йошіно справді виросла. Але це почалося не зараз. З того часу, рік тому, Йошіно стала більш зрілою, ніж Шідо. Знаючи, що Тока зникне, вона стала набагато дорослішою за Шідо і Току, які намагалися приховати своє горе.
Думаючи про минулий рік, хоча Шідо змушував себе змиритися зі зникненням Токи, він навмисно уникав будь-якої інформації, пов'язаної з Токою. Мабуть, тому, що навіть якщо його розум розумів це, він все одно боявся прийняти той факт, що Токи більше немає.
...... Як жалюгідно, що Шідо нарешті зрозумів це, побачивши мужність і зростання Йошіно.
«Шідо?»
Раптом почувши голос Йошіно, Шідо відчув, як його плечі злегка затремтіли.
«Що сталося, Йошіно?»
"Я дуже вдячна за сьогоднішній день. Завдяки допомозі Шідо та Нацумі я змогла знову побачити свою маму".
З цими словами Йошіно висловила свою вдячність.
«......Ні, якщо що, то це я маю тобі дякувати».
«Що?»
Йошіно розгублено подивилася на нього.
Йошіно не сказала нічого особливого. Однак, не буде перебільшенням сказати, що сьогоднішній вчинок Йошіно став поштовхом вперед для Шідо, який застряг на місці.
Але спершу йому потрібно було дізнатися більше.
Дещо про Току. Просторовий струс. Про духів.
Знаючи, можна було рухатися вперед.
"Шідо?
«......Що з тобою щойно сталося?»
запитали Йошіно та Нацумі, нахиливши голови. Шідо похитав головою, кажучи: «Нічого», і відвернувся, щоб подивитися на море.
"Посеред пагорба є парк. Вже трохи пізно, але ще світло. Я приготував особливий обід для цієї подорожі".
Шідо говорив з таким виразом обличчя, ніби щось задумав. Йошіно і Нацумі обмінялися поглядами, а потім посміхнулися і кивнули.
◇
Березень. Зимова холоднеча почала спадати, і повсюди відчувався подих весни.
Йошіно відвідувала кімнату Нацумі в тій самій квартирі.
Насправді, кімната Нацумі була прямо по сусідству з кімнатою Йошіно. Спочатку Нацумі обрала найдальшу кімнату на останньому поверсі, бо не хотіла багато спілкуватися з іншими. Однак, здається, після фінальної битви рік тому вона змінила свою думку і вирішила перебратися сюди.
Щойно натиснули на дзвінок, як почувся брязкіт кроків, що відчинялися. Незабаром з'явилася Нацумі зі скуйовдженим волоссям і захаращеним одягом.
«Ласкаво прошу ......»
«Нацумі, можеш не поспішати»
Коли Йошіно посміхнулася, Нацумі затамувала подих, енергійно хитаючи головою.
«Ні, така людина, як я, не може змусити Йошіно чекати...... Навіть якщо ти не потрудишся попередити, якщо ти прийдеш поговорити зі мною, я повинна відповісти в туж мить».
"Все гаразд. Ми ж сусідки, тож не відчувай себе так скуто".
«С-сусідки ......»
Коли Йошіно сказала це, обличчя Нацумі чомусь почервоніло.
Але незабаром вона одразу ж відповіла на запрошення Йошіно.
"Вибач, що змусила тебе стояти там. Заходьте."
«Так, вибач за вторгнення».
прошепотіла Йошіно, роззуваючись і входячи до кімнати Нацумі.
«Чорний чай підійде?»
«Так. Дуже дякую за гостинність.»
«Ні, це велика честь для мене.»
пробурмотіла Нацумі, але другу половину її слів було не зовсім чутно.
Поки Йошіно сиділа на дивані в очікуванні, Нацумі підійшла з чаєм і закусками.
Йошіно ще раз висловила свою вдячність, коли Нацумі сиділа навпроти неї з плечима, що все ще стискалися від нервування.
«......Так, що сьогодні відбувається?»
"А, так. Нацумі, ти вільна наступного вихідного?"
«Вільна.»
Це була миттєва відповідь. Йошіно не могла не посміхнутися гірко.
«І що ти збираєшся робити?»
"А, так. Власне, після того дня Суміда надіслала мені електронного листа, в якому повідомила, де знаходиться могила моєї мами. Тож я думала про те, щоб поїхати туди наступного вихідного. І я хочу, щоб мама побачила Молодшу. Тож, якщо можна, я б хотіла, щоб Нацумі поїхала зі мною".
«Ну, я думаю, що це нудно відвідувати чиюсь могилу, тому ми не можемо тебе примушувати».
Ахаха, - з легким сміхом промовила Йошінон. Нацумі у відповідь перебільшено похитала головою.
"Звичайно, я хочу піти. Тому що я п-п-п"
Нацумі так сильно почервоніла, що, здавалося, з її вух виходила пара. Нарешті, вона вичавила з себе голос.
«......подруга Йошіно!»
"......! Правильно!"
Йошіно відповіла з посмішкою. Нацумі відчула звук «Бон!», коли дим вийшов з її голови.
"Тоді я в твоїх руках. Це місце знаходиться недалеко від того міста, тож до нього може бути трохи далеко......"
"Ніяких проблем. Ти вже говорила з Шідо?"
«Ні, ще ні.»
Коли Йошіно сказав це, Нацумі підняла пальці.
"У вихідні дні ймовірність того, що за ним залицяються інші дівчата, досить висока. Я чула, що він навіть збирався сьогодні принести їжу додому до Курумі".
«Т-так, точно... Ну, тоді спершу напиши йому повідомлення...»
Йошіно дістала свій смартфон і постукала по екрану, якраз збираючись відправити повідомлення Шідо.
Але в той самий момент
...Ууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууу........
Звук тривоги пролунав у повітрі.
«Ех!?»
«Просторовий струс......!?»
Йошіно та Нацумі затамували подих, обмінявшись здивованими поглядами.
"Ч-чому спрацювала тривога ......? Хіба Духів більше не повинно бути?"
«Я не знаю... але принаймні поки що».
Йошіно нервово стиснула кулак, коли сказала це. Нацумі рішуче кивнула, ніби показуючи розуміння її намірів.
Обидві швидко вийшли з кімнати і попрямували до <Фраксінуса>, щоб підтвердити ситуацію.